Суспільство

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Швейцарія.<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.

Про Швейцарію співрозмовниці Sestry.eu говорить як про країну максимально безпечну для жінок. Втім оголошення, в яких шукають виключно українок для побачень, рекомендують оминати. Часто за ними приховується бажання чоловіка знайти залежну жінку: вона не буде висувати таких вимог як швейцарки, або жінки з сусідніх європейських країн. 

Любов по-швейцарськи 

Співрозмовниці Sestry.eu розділилися на дві групи. Одна стверджувала, що швейцарці дуже відкриті до стосунків з еміґрантками/еміґрантами. І це, власне, підтверджує статистика. У 2019 році 36 % всіх офіційних шлюбів швейцарців були укладені з іноземними громадянами. Ймовірно, йдеться про великі міста, де люди більш мультикультурні, багато хто знає англійську мову, яка полегшує комунікацію. 

Разом з тим, інша частина говорить про протилежне. Нібито швейцарці «налякані» історіями про користолюбність «слов'янських жінок». Що вони дуже закриті та наші жінки можуть розраховувати на побачення з такими ж еміґрантами. Тут криються інші небезпеки. Хоча українки походять з досить ще патріархального суспільства, уклад життя еміґрантів зі східних країн, з мусульманської культури, може бути абсолютно їм неприйнятним. 

— На сайті знайомств мене обирали, переважно, африканці, албанці, інколи італійці, — розповіла одна зі співрозмовниць Sestry.eu, яка попросила її не називати, — швейцарці дуже важко сходяться з людьми іншої культури. Та й загалом, вони дуже обережні, тривалий час приглядаються до людини, вони не з тих, хто кинеться у стосунки з головою. Будуть дуже повільно зближуватися. Бояться відмови, тому можуть тривалий час спілкуватися, і не запрошувати на зустрічі. Однак якщо вже наважаться, то це буде максимально приємне спілкування. Бо вони все ж досить консервативні, хочуть робити перший крок самостійно. 

Варто оминати оголошення на сайтах, де в описі пишеться про те, що чоловік шукає «дружину-українку». Часто за ним приховується бажання знайти собі залежну жінку, якою можна буде легко маніпулювати через її статус біженки

Це стосується, загалом, всіх країн. Швейцарки тривалий час боролися за рівноправ'я, вони хочуть до себе рівного ставлення, поваги, розподілу обов’язків. Українок часто змальовують як більш домашніх, невибагливих, покірних жінок. Ці якості в ціні у місцевих чоловіків, які з різних причин не доросли для рівноправних стосунків з партнеркою. 

Співрозмовниці Sestry.eu кажуть, що часто зустрічаються з упередженнями щодо українок, їх сприймають як людей з «третього світу», в якому не знають, що таке антипригарна сковорідка, міксер чи посудомийна машина. Цими спостереженнями ділилися жінки, які жили, переважно, у невеликих населених пунктах.

Повага до особистих кордонів

Українки, які через війну опинилися у Швейцарії, кажуть про повагу до особистого простору людини. Якщо ти в басейні, то ніхто не буде розглядати твоє тіло, це непристойно. 

На вулиці тобі не будуть відпускати слизьких компліментів, як би гарно ти не виглядала, але й на побачення навряд чи запросять. Бо це може бути розцінене як домагання, порушення кордонів іншої людини. 

Багато пар все ще знайомляться традиційним способом — в компаніях, на роботі, через активності, у школі, в університеті, на вечірках. Втім додатки для знайомств набирають популярності, особливо у великих містах

Українки попереджають, що варто уважно читати описи на сторінках чоловіків. Якщо там написано, що чоловіка цікавить тільки формат на ніч, він не бреше. Разом з тим, про серйозність намірів теж відверто артикулюють. 

— Власне мене це дуже підкуповує тут, — каже українка Юлія, яка у Швейцарії будує стосунки з місцевим чоловіком, — люди будують дорослі, серйозні стосунки, про все говорять на старті. Немає такого, що ти розраховуєш на партнерство, на вірність, тобі це обіцяють заради того, щоб затягнути у ліжко, а потім зникають. Тут і чоловіки, і жінки досить відверто говорять про свої очікування від стосунків. 

‍‍Юлія — класична красуня. Однак в Україні тривалий час була самотня, сама виховувала сина. 

‍— Якось подруга зареєструвала мене на сайті для знайомств в Україні. У неї схожа ситуація. На сайті я побула якийсь час і швидко видалилася, оскільки мене просто завалили непристойними фото, пропозиціями сексуального характеру. Моя подруга в Україні на різних сайтах роками шукає партнера, але до цього часу одна. 

‍В Швейцарії жінка наважилася на розміщення анкети, бо захотіла, щоб її просто обійняла якась жива людина. 

‍— Я працювала у дві зміни: зранку в школі, ввечері за барною стійкою. Вдома у мене був «колючий» син-підліток, хвора на онкологію близька родичка. За три місяці від переляку я вивчила німецьку мову, англійську знала дуже добре до того, валилася з ніг від перевтоми. Життя в Швейцарії дуже дороге. Бачила, як вечорами в бар приходять наші дівчата, проводять час, спілкуються. Було трохи заздрісно. Мої думки, мабуть, прочитав фейсбук, який показав мені рекламу місцевого сайту знайомств. Він платний, як для жінок, так і для чоловіків, але я наважилася зареєструватися. 

‍В анкеті вона чесно написала, що шукає спілкування, спільного проведення часу, пізнання один одного, а лише потім, можливо, тривалих стосунків. Юля каже, що важко звикала до місцевих традицій. 

В українській культурі на початковій стадії стосунків у жінок є очікування, що чоловік буде тебе «завойовувати»: дарувати квіти, водити в ресторан, купувати якісь подарунки, вирішувати якісь проблеми. Тут це можливо, переважно, коли люди вже визначилися, що вони будують пару разом.

— Багато жінок тут заробляють на рівні з чоловіками. Пропозиція поділити рахунок — чесна, якщо ви на початковій стадії стосунків. Місцеві жінки мені радили завжди пропонувати розділити рахунок, але жоден чоловік не прийняв цієї пропозиції. Щодо квітів, подарунків, знаків уваги — та ж історія. Якщо це етап знайомства, залицяння, ви чужі один одному люди, то чому він повинен щось для вас робити? У стосунках буде все: і квіти, і увага, і спільні подорожі. Наші жінки часто ображаються, що швейцарці не вкладаються на початковому етапі, але у них своя логіка. На етапі залицяння вони не сприймають, що зобов'язані цій, чужій по суті, жінці чимось. Коли ви в парі, то ставляться вже по-іншому, так як українці на етапі залицяння. Однак ця турбота нікуди не зникає.

Юлія каже, що для тривалих стосунків швейцарці, якщо це зріла людина, шукають собі не домогосподарку, а партнерку, цікаву особистість, з якою приємно буде ділити життя

‍— Прибрати вдома, приготувати вечерю вони можуть й самі, — каже жінка, — власне я шукала людину, з якою мені буде максимально комфортно. Тому зараз з чоловіком виховуємо разом його трьох дітей та мого сина. У мене було багато різних варіантів, але до серця припав саме він. 

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, наступні країни — Італія та Іспанія. 

<frame>Артем Чех «Пісня відкритого шляху»<frame>

Видавництво Meridian Czernowitz
‍‍Читала Марія Сирчина

Про що думає людина перед обличчям смерті? Коли письменник Артем Чех протягом п’яти днів знаходився під обстрілом в окопах під Бахмутом, він шкодував, що так і не дописав свою книгу. А потім повернувся з фронту, дописав. І цю річ, що стала для автора сенсом, який психотерапевт Віктор Франкл, ексв’язень Аушвіцу та Дахау, називав засадничою силою виживання і волі до життя, захотілося прочитати. 

«Пісня відкритого шляху» — це road-вестерн про війну. Але не нашу, національно-визвольну, а громадянську в Америці. А ось головний герой Гнат — наш. Український кріпак, який пройшов і Крим, і мідні труби, після чого опинився на війні в США на боці північних штатів. Цікаво, що він навчився писати й читати англійською, а от українською — ні. Однак вперто виправляє всіх, хто називає його «росіянином», підкреслюючи свою українську ідентичність. Але чи можливо зберегти цю ідентичність, розчинившись в іншій культурі?

Основні події роману починаються, коли «колишній білий раб» Гнат розуміє, що вся ця нескінченна війна йому набридла, залишає військо і разом з новим приятелем, колишнім темношкірим рабом Семом, а також донькою місцевого плантатора Хайке пускається в довгу подорож Америкою, лавіруючи між двома ворогуючими арміями.

У процесі прочитання у багатьох виникає відчуття, що «все це не так про них, як про нас»

Однак достовірність в описах американських подій і побуту того часу — також сильний бік книги. 

Під верхнім шаром динамічних пригод ховаються глибші шари, над якими читач буде думати після прочитання. І всі вони так чи інакше пов’язані зі словом «шлях». Шлях від Москви на Захід, від рабської психології до волі, а ще — шлях безкінечної втоми від війни, яка ніяк не закінчиться. Куди б ти не йшов, куди б не їхав — вона все одно з тобою. 

‍

<frame>Реміґіуш Мруз «Я тобі пробачаю»<frame>

Видавництво Czwarta strona, переклад Маґдалена Єж
‍‍Читала Наталія Ряба

Я вже маю сталу традицію: як їду з Варшави до Києва чи у зворотний бік завжди беру із собою товтелезну книгу: мовляв, почну читати у потязі, а закінчу вже на місці. Але так ніколи не працює. Буквально. Всі товстенні книжки я прочитую рівно за 10 годин. 400 чи 600 сторінок — а, будь ласка. Бо є один секрет. У дорогу я завжди беру собі пригодницькі романи чи детективи. Дуже часто навмання, але завжди у саме моє читацьке сердечко. Так сталося і з Реміґіушем Мрузом —  з першою книгою найпопулярнішого автора сучасних детективів у Польщі, виданою українською мовою. 

В один день стається дві речі: вбивство дівчини на площі Конституції у Варшаві і зникнення чоловіка головної героїні. Ніби жодного зв’язку між цими подіями, але тільки «ніби». «Я тобі пробачаю» — не дуже хотілось би побачити такий меседж у телефоні чоловіка, але головна героїня книги Іна Кобрин потрапляє у таку ситуацію.

Про що іде мова? Хто і за що вибачає її партнера?

Можливо,  повідомлення не набуло б такого значення, якби жінку, яка його відправила, не було вбито. І, звісно, у житті нашої героїні все летить шкереберть. Автор ідеально крок за кроком вибудовує цеглинки сценарію, майстерно ховаючи підказки від читачів. 

Хто вбивця, і до чого тут чоловік головної героїні? Разом з героїнею читач переживає повну напруги пригоду, і який шок чекає наприкінці книги, бо вбивцею виявиться… Розв’язка цієї книги справді шокуюча. Ніби, вже знаєш кожного героя, його характер, його вчинки, але повний пазл збирається лише наприкінці. Як ви вже зрозуміли, я навіть не натякну вам, хто вбивця. Бо треба знайти 10 годин вільного часу - і на одному диханні прочитати цей геніальний детективний роман.  

‍

<frame>Еріх Марія Ремарк «Тріумфальна арка»<frame>

Видавництво «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», переклад Є.Поповича
‍‍Читала Марія Гурська

Забудьте все, що ви знали про Ремарка раніше. Письменник, якого ми читали до війни, і Ремарк сьогодні – це два різних світи. «Довоєнний» Ремарк був романтичними історіями героїв з минулого сторіччя — чимсь далеким, не з нашого життя. Сьогодні ж, коли Росія скидає на українські міста бомби і атакує ракетами, намагається прорвати фронт на Харківщині, окупує нові метри українського Сходу — це історії про нас самих, наші випробування і наше кохання. Вони потрапляють в самісіньке серце, але не для того, щоб змусити страждати, а для того, щоб дати зрозуміти щось більше про себе, переосмислити історію, і по-новому, з надією, поглянути на  світ.

«Тріумфальна арка» — це неймовірна, зворушлива історія кохання, написана Ремарком частково з власного життя.

В основу книги лягли повні краси і напруги відносини письменника з кінозіркою Марлен Дітріх

Це також історія емігранта Людвіга, який рятується від переслідувань через своє німецьке походження у Парижі. Головного героя мучать фантоми війни, і він тікає від них у обійми найпрекраснішої жінки на землі, з якою не може бути разом, адже в ній живуть одночасно ангел і демон. Він хоче бути щасливим з нею, але не може заробити достатньо для утримання розкішної коханої, хоча й є талановитим хірургом. Після Першої світової війни німецькі емігранти у Франції є персонами нон-грата — змушені переховуватися від міграційної поліції і працюють нелегально. Людвіг, під підставним ім’ям Равік, заробляє тим, що таємно виправляє помилки паризьких лікарів-гінекологів — зокрема, місцевого «світила» — бездарного професора, який дере з жінок шалені кошти за аборти, а насправді калічить пацієнток. Між нічними викликами, за кожним з яких — окрема поламана доля, Равік переживає щемку любовну історію, якій, однак не може віддатися цілком. Герой одержимий ідеєю помсти кату-гестапівцю через вбивство нареченої та пережиті тортури в концтаборі, і це перетворює його життя на цілодобовий детектив.

Читаю це у Варшаві, де моє перебування і роботу визначає статус UKR, а тексти у нашому медіа — це часто свідчення героїв, які пережили російські тортури в окупації. З Ремарком у руках минуле і теперішнє зливаються в одне. Наче чарівне дзеркало, відкривається портал між Києвом, Львовом, Варшавою і Парижем. І поки я, тимчасова воєнна мігрантка через війну, лікую душу біля картин і скульптур у Національному музеї Варшави, головний герой у 1939-му вирушає за ліками від розбитого серця в Лувр:

«Це був один із тих днів, коли Лувр працював до пізнього вечора. Деякі зали були освітлені. Равік пройшов залами давньоєгипетського мистецтва, що скидалися на велетенські освітлені гробниці. Тут стояли в різних позах закам'янілі фараони, що жили три тисячі років тому, й дивилися гранітними очима на купки студентів, які тинялися по залах, на жінок у старомодних капелюшках і на літніх знуджених чоловіків. Тут тхнуло порохом, застояним повітрям і безсмертям.

У давньогрецькому відділі перед Венерою Мілоською перешіптувалося кілька дівчат, зовсім не схожих на неї. Равік зупинився. Після граніту й зеленавого сієніту єгиптян мармур здавався м'яким і якимось декадентським. Лагідна тілиста Венера чимось нагадувала задоволену хатню господиню в купелі. Вона була гарна й бездумна. Аполлон, переможець Пітона, мав вигляд гомосексуаліста, якому не завадило б більше часу віддавати гімнастичним вправам. Але ці скульптури стояли в закритих залах, які їх убивали.

Єгиптянам це не шкодило. Їх створено для гробниць і храмів. А грекам треба було сонця, повітря, колонад, осяяних золотим світлом Афін

Равік пішов далі. В просторому залі назустріч йому здіймалися холодні сходи. І зненацька, високо над усім, знялася Ніка Самофракійська. Він давно вже не бачив її. Коли він востаннє приходив сюди, день був сірий, мармур здавався дешевим і непривабливим, і богиня перемоги в бруднуватому зимовому світлі ніби зіщулилася з холоду. Тепер вона у світлі прожекторів здіймалася над сходами на уламку мармурового корабля, у прилиплих до тіла шатах, які з неї зривав зустрічний вітер, з широко розгорненими крилами, осяйна, готова знятися й полетіли. Здавалося, що позад неї шумить червонясте, мов вино, море Саламіна, а над ним темним оксамитом напнулося сповнене очікування небо. Ніка Самофракійська нічого не знала про мораль. Її не мучили ніякі проблеми. Вона ніколи не відчувала темної бурі в крові. Вона знала тільки перемогу й поразку і не бачила між ними великої різниці. Вона не спокушала, а здіймалась у височінь. Не вабила, а безжурно ширяла. В неї не було ніяких таємниць, а проте вона хвилювала дужче, ніж Венера, що затуляла свій сором і тим самим привертала до нього увагу.

Вона була споріднена з птаством і кораблями, з вітром, хвилею і обрієм.

У неї не було батьківщини. Не було батьківщини, подумав Равік. Але їй і не треба було ніякої батьківщини. На кожному кораблі вона почувалась як удома

Її стихією була відвага, боротьба і навіть поразка, бо вона не знала відчаю. Ніка Самофракійська не тільки богиня перемоги, але й богиня всіх шукачів пригод та емігрантів, поки вони не складуть зброї.» («Тріумфальна арка», Е.М.Ремарк, фрагмент)‍

«Україну та український прапор буде видно в Парижі. Участь в Іграх у нашій ситуації — це вже перемога», — наголосив Вадим Гутцайт, президент НОК України та ексміністр молоді та спорту.

Вадим Гутцайт, колишній шабліст і олімпійський чемпіон у складі збірної на Іграх в Барселоні (1992), підкреслив труднощі, з якими стикаються українські спортсмени, зокрема часті перебої в електропостачанні та постійні напади з боку Росії.

«Проблемою також є відсутність належної інфраструктури, яка б дозволяла спортсменам тренуватися», — зазначив він.

Чиновник повідомив, що в результаті дій російської армії з 24 лютого 2022 року було зруйновано понад 500 українських спортивних об'єктів.

— Українські спортсмени стикаються з тими ж проблемами, що і будь-який громадянин — втрачають свої домівки, близьких та змушені переїжджати через окупацію

Гутцайт зазначив, що деякі з них «заплатили найвищу ціну».

«Внаслідок російської агресії проти України загинуло 488 українських спортсменів», — повідомив Гутцайт і додав, що за кілька днів до початку Ігор у Парижі відбувся марш пам'яті вбитих спортсменів, організований Союзом українців у Франції та Світовим конгресом українців, в якому взяли участь понад тисячу людей.

Підкреслюючи роль спортсменів як амбасадорів країни, Гутцайт сказав:

— На міжнародних заходах і змаганнях представники України говорять правду про війну, піднімають український прапор і нагадують про необхідність підтримки. Україна захищає свою цілісність, незалежність та державні інтереси

У зв'язку з російською агресією Міжнародний олімпійський комітет (МОК) дозволив російським і білоруським спортсменам брати участь в Іграх лише під нейтральним прапором, без національної символіки та кольорів і за спеціальним запрошенням, яке могло відбутися після виконання всіх вимог нейтралітету. За цією формулою на старт Ігор, ймовірно, вийдуть 16 білоруських і 15 російських спортсменів.Така невелика кількість запрошених спортсменів з двох країн-агресорів пов'язана, серед іншого, з тим, що Україна, підкреслив Гутцайт, надала докази приналежності російських і білоруських спортсменів до лав зьройних сил або засвідчила їхню підтримки режимів у своїх країнах.

НОК України та Міністерство молоді та спорту України, за його словами, видало відповідні рекомендації збірній, як уникнути конфронтацій з представниками цих країн.

«Для України найголовніше — це безпека наших спортсменів. Ми подбали про те, щоб олімпійці уникали контактів зі спортсменами з Росії та Білорусі», — визнав колишній міністр. Він також висловив переконання, що Росія не зможе використати Ігри в пропагандистських цілях через обмежену кількість спортсменів і відсутність прапора та гімну.

Олімпійські ігри в Парижі розпочнуться у п'ятницю. Це вже втретє, коли Париж приймає ці престижні змагання. Цього року 10 500 спортсменів змагатимуться у 32 дисциплінах за 329 комплектів медалей.

Автор: Hanna Czarnecka

«Я два роки в Польщі, але складається враження, що чим більше я вчу польську, тим гірше мене розуміють, а я інших», — часто можна почути від українських біженок. Польська їм видається складнішою за математику. 

Якщо ви впізнали себе в цій фразі, то не дивно. За даними соцопитування, проведеного КМІС у 2022-2023 роках, лише 22 % українців, що мають статус біженців у Польщі, вивчили польську мову, більшість із них — поверхово. І лише 10 % українців можуть спілкуватися польською вільно. Основними бар’єрами, які заважають опанувати мову, респонденти називають брак часу (38 %) та фінансів (33 %).

Ви теж робили якісь спроби заговорити польською: навчалися у мовних школах, відвідували інтеграційні курси, дивилися фільми та телевізійні програми, втім все ще не почуваєтеся з мовою вільно? Чи, навпаки, досить непогано розмовляєте, розумієте польську, однак акцент вас видає? Хочете говорити польською більш природно? Чи тільки почали вивчати польську, але навчання гальмує щільний графік та брак фінансів? В усіх цих випадках в нагоді стануть подкасти, і це доведено науково. 

В яких випадках подкасти допоможуть у вивченні мови? 

Дослідження вчених-когнітологів стверджує, що для швидкого опанування мови потрібно робити це якомога регулярніше, але короткими систематичними сесіями. Тобто, щоденне прослуховування подкастів, повторення почутих слів, фраз, може бути значно корисніше, ніж двохгодинна лекція з викладачем раз на тиждень. 

Ще одне дослідження вчених з університету в Торонто доводить, що для успішного опанування мови, необхідно «занурення в мовне середовище»: буквально оточити себе мовою.

Слухання подкастів дуже легко вписати в щоденне життя. Подкасти можна слухати у навушниках дорогою на роботу, на прогулянці, вдома на кухні, на дитячому майданчику, в ліжку перед сном. Замініть мову соціальних мереж, телефона на польську, — і самі незчуєтеся, як крига скресне. 

Для кращого вивчення нових слів потрібно вчити їх у контексті вживання, — говорять експерти з психолінгвістики Берлінського університету Гумбольдта. Цей ефект можуть забезпечити подкасти, адже там лексику вивчаєш у контексті якогось повідомлення, тексту, розповіді. 

Багато досліджень доводять, що дорослим учням слід спочатку зосередитися на вимові, навчитися розпізнавати звуки, інтонацію, акценти нової мови, а лише потім приступати для вивчення лексики та граматики. Це навчить мозок розпізнавати незнайомі тони нової мови та, зрештою, допоможе їх відтворити.

Ну і, найкраща порада, яку вам колись могли б дати щодо вивчення іноземної мови, — робіть це в задоволення. Це теж підтверджене дослідженнями, які провели у Великобританії щодо читання. Коли люди робили це заради розваги, без примусу, вони суттєво покращили свої мовні та навіть математичні навички. Подкасти можуть бути для вас просто розвагою, але за допомогою якої ви набагато швидше опануєте польську. 

<add-big-frame>Що необхідне для прослуховування подкастів?

1. Пристрій для прослуховування. Це може бути смартфон, планшет, комп'ютер або навіть спеціальний пристрій для прослуховування подкастів.
2. Інтернет-з'єднання. Більшість подкастів доступні для прослуховування онлайн, тому вам знадобиться стабільне Інтернет-з'єднання. У місцях, де немає Інтернету, ви можете відтворювати подкасти в автономному режимі. Просто завчасно завантажте їх як файл mp3 і відтворюйте.
3. Подкаст-додаток або програма. Краще, щоб це був спеціальний додаток: Spotify, Apple Podcasts, Google Podcasts, Stitcher або Pocket Casts. Переважно, додатки платні, але дають вам доступ до розширеного функціоналу різних платформ. Можна їх змінювати, в залежності від прогресу вивчення мови. В Польщі найбільш популярним додатком є  Spotify, де знайдете багато безкоштовних для себе подкастів. Вартість Spotify в Польщі за місяць — 23,99 zł, перший місяць — безкоштовно.
4. Навушники.<add-big-frame>

Подкасти для вивчення польської: рівень початківців 

‍Кожен з цих подкастів має уроки, як для початківців, так і для більш просунутого рівня володіння мовою. Більшість подкастів відчинять вам двері не лише у світ польської мови, а й культури, традицій, польського способу життя. Допоможуть підготуватися для складання мовних іспитів, іспиту на карту поляка. 

‍Cześć – вивчаймо польську разом

Рівень — A1

Цей подкаст орієнтований на дітей дошкільного віку. Багато простої, але корисної лексики, яку ведуча викладає у доступній формі.

‍Polski z Grażyną

Рівень — A1-A2 

Ведуча цього подкасту подає матеріал просто, цікаво, зрозуміло та весело. Її уроки пропонують навчальний матеріал разом з веселим інтерактивним підходом до вивчення мови. 

‍Polish with John

Рівень — A2-B1

Безкоштовний подкаст для початківців. Автор розповідає про різні побутові ситуації,  зосереджуючись на тому, щоб слухачі засвоїли найуживаніші фрази та вирази польською мовою.

‍Hello Polish

Рівень — A2-B1

Ці подкасти базуються на розмовах, які дозволяють швидко і легко вивчити, як спілкуватися в різних побутових ситуаціях. До кожного запису додаються вправи та текст розмови. Це дозволяє вам швидко перевірити, які слова або вирази викликають найбільше нерозуміння. Така собі екскурсія у залаштунки польського життя. 

‍Swojski Język Polski

Рівень — A2-B1

Безкоштовний подкаст для вивчення польської мови як іноземної з безкоштовною транскрипцією. Завдяки безкоштовній транскрипції ви не лише дізнаєтесь більше про зміст епізоду, але й зможете простежити за правильною вимовою носія польської мови. Автори обіцяють, що ви заговорите автоматично без зусиль, якщо будете слухати подкаст регулярно. 

‍Polski Daily

Рівень — A2-B1

Цей подкаст пропонує короткі аудіоуроки з основними фразами, словами та виразами польської мови, цикл цікавих лекцій про життя в Польщі, які розповідаються спрощеною мовою. Більшість подкастів доступні безкоштовно, однак конверсійні теми, наприклад, як поляки ставляться до релігії, емігрантів, які пестливі слова використовують в інтимному життя, доступ до розмовного клубу, навчальних матеріалів — платні. 

‍Let’s Speak Polish

Рівень — A1-A2 

Це досить хороший польський подкаст для початківців або тих, хто хоче оновити свою пам'ять щодо ключових граматичних моментів. Бібліотека невелика і більше не оновлюється, але вона дозволить вам працювати над основними навичками польської мови.

‍PolishPod101

Рівень — А1-С2 

Це платформа для вивчення польської мови, створена професійними викладачами. У розділі подкастів вчителі намагаються говорити повільно і чітко, щоб слухачі все зрозуміли. Ви також можете скористатися платною підпискою, яка дасть доступ до ширшого спектру матеріалів і підтримки вчителів. Кілька років поспіль цей подкаст визнавався кращим в Польщі для вивчення мови іноземцями. 

Real Polish

Рівень — А1-С2 

Цей подкаст пропонує аудіоуроки з польської мови для різних рівнів вивчення. Він охоплює різноманітні теми, від базових фраз до більш складних розмовних ситуацій. З особливостей — у ведучого подкасту дуже приємний голос, і багато милих порад, наприклад, слухати подкасти тільки під час прогулянок, щоб не заснути. Подкаст навчає правила вимови, фрази і вирази, а також там багато корисної інформації, наприклад про легалізацію перебування в Польщі.

‍Easy Polish - Learning Polish from the Streets

Рівень — В2-С2‍

Хочете знати, що напружує поляків? Чому вони купують пончики у Масний Четвер? Як запрошують дівчину на побачення? То вам сюди. Подкасти записують просто на вулиці, ставлячи перехожим питання з життя поляків. Це допоможе вам говорити польською максимально природно, бути в курсі різних культурних особливостей. 

Як максимально ефективно вчити мову за допомогою подкастів? 

‍Активне слухання. Активно зосередьтеся на тому, що ви чуєте. Записуйте нові слова та вирази, перевіряйте значення слів, які ви не розумієте.

‍Використання структурованих подкастів. Віддайте перевагу структурованим, доступним та регулярно оновлюваним подкастам. 

‍Повторення. Прослуховуйте складні частини подкастів декілька разів. При потребі ставте на паузу, перемотуйте запис для кращого розуміння.

‍Налаштування швидкості відтворення. Регулюйте швидкість аудіозапису. Це допоможе вам налаштувати оптимальне занурення в навчання, особливо якщо розмова вам здається або швидкою, або занадто повільною. 

‍Використання транскрипцій. Якщо ви маєте труднощі з розумінням, скористайтеся транскрипціями, які дозволять вам читати текст, слухаючи аудіо. Така комбінація допоможе вам краще розібратися з новим матеріалом та покращити ваші навички розуміння.

‍Подкасти для просунутого рівня володіння польською: слухаємо та інтегруємося 

На цьому рівні  важко радити подкасти виключно про граматику. Цей список присвячений тим, хто хоче бути максимально глибоко зануреним у мовне та культурне середовище країни. На цьому рівні можна слухати подкасти, які вас можуть зацікавити тематично, в залежності від ваших уподобань. Однак ми підібрали декілька, які наблизять вас до максимально глибокого розуміння польської. 

‍Językowa siłka

Це подкаст про те, як вивчити іноземну мову (будь-яку) на високому рівні. Один подкаст присвячений тому, що ранок треба присвятити тому, що для вас зараз є пріоритетом у житті. Якщо це навчання мові, то після чищення зубів та вмивання обличчя, присвятіть якийсь час навчанню. Бо протягом дня енергії буде менше, тож ефект від навчання буде вже не такий сильний. Це, для речі, стверджує ведучий, стосується будь-якої пріоритетної для вас справи. Перші години після прокидання присвятіть найважливішому в житті. 

Baba od polskiego

Рівень  –  В2-C2

Цей подкаст створювався у допомогу учням та навіть викладачам, щоб полегшити підготовку до іспиту з польської мови. Багато обговорень різних літературних творів, характерів героїв, сюжетів. 

‍Język polski bez granic

Рівень — C1-C2

Цей подкаст про польську мову за кордоном, однак багато тем присвячені тому, як говорити польською максимально близько до носіїв мови, як уникати мовних помилок в письмі та у вимові, про фразеологічні звороти тощо. 

‍Cudzoziemcy w Polsce

Рівень — C1-C2

Подкаст присвячений різноманітним темам, які пов’язані з іноземцями в Польщі: конфлікти, кризи, історії успіху тощо. Цікаво почути, як виглядають іноземці через призму сприйняття поляків. Загалом, на Radio TOK FM ви знайдете десятки тематичних подкастів: про здоров'я, медицину, політику, кіно, музику, подорожі. 

‍Tu Okuniewska

Рівень  —  В2-C2

Подкаст охоплює різні аспекти повсякденного життя та особистого досвіду авторки, і є дуже популярними серед польської аудиторії. Тут про знайомства та соціальні зв'язки, про старіння, про старше покоління, про інтуїцію та її роль в житті тощо. Загалом, польський погляд на життя у світі. 

Ja i moje przyjaciółki idiotki

Рівень — B1-B2

Цей подкаст корисний не лише для вивчення мови, а й для розваги. Основні теми — кохання, стосунки та побачення. Любов і пов'язані з нею питання: слухаємо, як роман, і вчимо мову. 

 Strefa Psyche Uniwersytetu SWPS

Рівень — C1-C2

Це відомий подкаст, який спрямований на популяризацію психології. Він охоплює цікаві теми, пов’язані з психічним здоров’ям, і може допомогти людям вирішити їхні життєві проблеми. Для біженців тут є чимало цікавих тем, наприклад, про булінг в школі, як підтримати дитину, як вибудовувати комунікацію з підлітками тощо. . 

‍Emigracja Oswojona Podkast

Рівень — C1-C2

Цей подкаст призначений для польських еміґрантів, але він може бути корисним для українців також. Ви будете слухати розмови з цікавими особистостями, які можуть полегшити адаптацію до нової реальності та зменшити тугу за батьківщиною.

‍Historia Polski w pigułce та Historia jakiej nie znacie

Рівень — В2-C2

Як здогадалися із заголовку, це подкасти з історію Польщі. Вони охоплюють основні події та постаті, розповідають про ключові події, які варто знати, щоб бути в контексті польського суспільно-політичного життя. 

‍Więcej niż oszczędzanie pieniędzy

Рівень —  В2-C2

Діапазон тем досить широкий і обертається навколо особистих фінансів, заробітку грошей, заощаджень і підприємництва. Тут можна послухати про іпотечні кредити, ринок нерухомості, нетворкінг, застерегтися від багатьох помилок, розпочинаючи бізнес в Польщі.

‍Podcast Radio Naukowe 

Рівень — C1-C2

Інтерв’ю на найцікавіші теми з висококласними фахівцями з польських університетів та наукових установ. Багато цікавої пізнавальної інформації зі світу науки та технологій. 

‍Wolne Lektury

Рівень — В2-C2

На цьому порталі ви знайдете книжки польської шкільної програми, а також тисячі інших книг — безкоштовно та без реєстрації. Крім того, є серія подкастів про поезію, письменників, культуру, філософію. 

‍Сподіваємося, що цей список стане вам в нагоді для вивчення польської мови. Не забувайте тільки, що у вивченні мови головне відразу використовувати почуте на практиці.

Аніта Луценко — українська професійна тренерка, фахівчиня зі схуднення, телеведуча програми «Зважені й щасливі», на якій завдяки її тренуванням схудли десятки жінок. Майстер спорту, срібна призерка чемпіонату Європи зі спортивної аеробіки та багаторазова чемпіонка України, а також персональна тренерка зірок і співавторка застосунку для схуднення WOWbody. Sestry Аніта розповіла про власний досвід еміграції та боротьби зі стресом — за допомогою фітнесу і не тільки

«Найважче в еміграції — брак живого спілкування»

— До війни ви казали, що мрієте пожити в Амстердамі. Чому для еміграції ви обрали саме Британію?

— Дійсно, 5 років поспіль я мріяла пожити в Амстердамі. Щороку на Новий рік планувала здійснити цю мрію. Додавала її до списку своїх бажань. Але коли через війну прийшов час обирати країну для тимчасового життя, обрала не власну мрію, а практичність і хорошу освіту для своєї доньки. Мене, щиро кажучи, цей вибір і саму здивував. І змусив по-іншому подивитися на свої мрії та життя в цілому. Цікавий досвід. 

‍— Чи адаптувалася донька у новій країні? 

— Мене завжди сильно турбувало питання вибору школи для дочки. Зокрема, куди саме вона піде до першого класу. Тож вибір навчального закладу для Мії був максимально важливим. Моя викладачка англійської мови, яка живе в Лондоні, одразу порекомендувала обрати Британію як країну для тимчасового життя, оскільки там найкраща освіта у світі. До того ж безкоштовна. 

Мені дуже сподобалося, що діти добре  адаптуються до мови та колективу у школі. Уже після 2-3 місяців навчання. Також я обожнюю уніформу в школі і відсутність гаджетів. Мія радо біжить на навчання, а я цьому тішуся. Ну і мені дуже подобається, що, на відміну від мене, їй не доведеться вивчати англійську аж 30 років.  

— Вважаєте себе біженкою?

— Не вважаю себе біженкою і  прийняла більш позитивну назву для свого стану — тимчасове перебування за кордоном для розширення кругозору і набуття навичок європейського мислення

Попри те, що я знаходжусь далеко від дому в такі складні для нашої країни часи, я не потребую допомоги. Навпаки — в мене є можливість підтримувати інших та допомагати тим, кому це дійсно потрібно. На сьогодні я відчуваю, що саме це — моя місія, адже ця справа дає мені відчуття задоволення та цілеспрямованість. 

‍— Як для вас почалася ця війна? 

— 24 лютого 2022 року я зустріла в бікіні і з валізою за сотні кілометрів від дома. Була на відпочинку в Таїланді. Через ескалацію ситуації та загальну тривогу в суспільстві я відтермінувала квиток додому на тиждень. Оскільки авіакомпанії через попередження Джо Байдена вже почали скасовувати рейси в Україну, мене охопив страх вилетіти та не мати можливості приземлитися у рідному місті. Мені, як і всім, було тривожно та лячно. Я просто не вірила в те, що відбувалося. І переживала за близьких, які були дома, в Україні. 

Було складно не тільки морально, а й фізично. Енергія не вивільнялася, бо нікуди не треба було бігти. І я почала допомагати людям: бензином, виїздом за кордон, публікувала інформацію про волонтерів, пропускні пункти. Робила все, аби в загальній паніці знайти собі справу. 

‍— Що виявилося найстрашнішим в еміграції?

— Перебуваючи за кордоном, я зрозуміла, наскільки мені бракує «живого» спілкування. Відсутність сім’ї (чоловік Аніти в Україні — Ред.) і друзів поруч стала для мене справжнім випробуванням. Кожен день я відчуваю потребу проводити час разом з тими, хто знає мене багато років, розуміє без слів і може підтримати. Досвід вимушеної еміграції змусив мене цінувати ті моменти, коли ми з близькими людьми були разом. Щирі розмови, спільні хвилини і зустрічі, які раніше здавалися буденністю. Зараз розумію: мати близьких людей поруч — це справжній скарб.

‍— Як ви знайшли сили для роботи?

— За 2 тижні до війни я вирішила закрити всі проєкти і перепочити в тиші, не працювати й дати собі час для пошуку натхнення. Мабуть, тому я потім і обрала для життя не бурхливий Лондон, а глибоке англійське село, де є коні, вівці, ліс і маленькі місцеві крамнички. Мені було просто необхідно видихнути та перепочити морально. Втім проєкти свої я не закрила. Адже невдовзі стало зрозуміло, що людям потрібна опора для повернення зі стану повного розпачу до бодай якоїсь стабільності. 

Ми з моєю партнеркою Юлею почали проводити відкриті онлайн-тренування, що дозволило потрошку розворушити себе і людей. Ми вирішили не збирати гроші, а створили дешеві та корисні продукти по 50 гривень. 100% отриманих коштів відправляли на потреби армії або гуманітарним організаціям. Я відчувала вдячність від цих людей. І отримала натхнення, якого шукала.  

Заняття не заради схуднення, а задля ментального здоров’я

‍— Яка роль спорту під час війни і в еміграції?

— Фізіологія людського організму працює так, що завдяки фізичним вправам ми на гормональному рівні легше переносимо труднощі, знімаємо стрес, легше концентруємося і зменшуємо прояви депресії. Під час виконання вправ виробляються гормони ендорфін, дофамін і серотонін. Вони працюють як знеболювальне, знімають напругу, налаштовують на позитивний лад і повертають відчуття контролю над своїм життям. Це дійсно працює. Зараз українцям без фізичних вправ залишатися у здоровому глузді буде дедалі важче. 

Фізичні вправи — це справжній порятунок для ментального здоров’я, адже всього 5-20 хвилин на день роблять дива 

‍— Від стресу частіше худнуть чи набирають вагу?

— Кожен організм влаштований по-різному, отже, складні часи люди теж проживають не однаково. У людей з нормальною харчовою поведінкою стрес має викликати відчуття «не хочу їсти». Якщо є якісь незначні гормональні збої, людина починає переїдати, тим самим борючись зі стресом. Обидва випадки — нормальна реакція організму на стрес. Таким чином ми перемикаємо нашу симпатичну нервову систему (стрес — адреналін) на парасимпатичну (розслаблення і спокій). І важливо акцентувати свою увагу не на наслідках — замала вага чи навпаки набирається — а на способах боротьби зі стресом. 

<frame>Техніка «Лимон» (виконувати під час нападу неконтрольованого бажання заїсти стрес): сідайте зручно, покладіть руки на коліна долонями вгору, заплющте очі. Уявіть, що у вашій правій руці лежить лимон. Сильно його стискайте, уявляючи, що вичавлюється весь сік. Коли лимон вичавлено, розслабте руку. Тепер повторіть вправу з лівою рукою.<frame>

‍— Як ви змінилися за ці два роки?

— Всі ми точно сильно постаріли. І я — не виключення. Ще 2 роки тому я розмовляла російською, слухала музику та дивилася серіали російською. Зараз — все виключно українською. Тепер я вивчаю історію України та її політичний устрій. Мене почало цікавити, що значить бути громадянином своєї держави. Також я досліджую досвід британців у різних сферах життя і приміряю його на Україну: щось підходить, щось ні. До речі, я перестала вживати алкоголь, бо тільки його згубного впливу мені бракувало. 

‍— Зараз у жінок в еміграції перманентний стрес. Як долати його, не звертаючись до шкідливих звичок?

— Щодня я намагаюся дотримуватися кількох важливих ритуалів, які допомагають мені залишатися в гарному фізичному і психічному стані. По-перше, я завжди намагаюся висипатися. По-друге, регулярно займаюсь спортом. Крім того, щодня виділяю 5-10 хвилин на медитацію. Але, напевно, найважливіше для мене — це допомога іншим людям. 

Доведено, що люди, які допомагають іншим, переносять стрес легше. Це зміцнює нашу власну емоційну стійкість і дозволяє легше справлятися з труднощами

Тож навіть думаючи про себе, все одно потрібно допомагати іншим — усіма можливими способами. Мені це надає сили, наповнює життя змістом і допомагає зберігати оптимізм навіть у найскладніші часи.

‍— У 2015 році пройшов ваш перший челендж «14 днів без цукру». Тоді, завдяки вам, я відмовилася від цукру і не їм його досі. Ви мотивуєте тисячі жінок, а що мотивує вас?

— Я рада, коли кілька зморшок на обличчі та сантиметрів на талії завдяки моїм рекомендаціям не відображаються у вашому дзеркалі. Це мене надихає, адже щодня хтось говорить мені слова вдячності. У цей час я відчуваю себе корисною. Розумію, що завдяки мені люди живуть якісніше, мають здоровіше життя. 

Якщо ж говорити про жінок, які мене надихають, то це моя нова британська подружка Хезер, якій 76 років. У своєму віці вона змінює кавалерів, ходить на підборах і має шкіру 40-річної жінки. У Британії я написала про неї книгу і, сподіваюсь, що вона дасть нашим жінкам надію і натхнення на те, що ніколи не пізно жити повноцінне життя незалежно від обставин. 

‍— У своєму інстаграмі ви пишете, що ваш основний принцип — здоров’я передусім. Як підтримувати здоров’я в умовах війни та постійного стресу? 

— Я раджу всім жінкам ввести у своє життя такі базові правила: щоденна зарядка 10–20 хвилин та 50% тарілки овочів у кожному прийомі їжі. Давати собі час на перепочинок, частіше посміхатися та вірити в те, що добро перемагає. Також варто спокійніше ставитися до свого тіла та не вимагати від нього ідеальності. 

За два роки в Британії у мене змінився погляд на тіло, і за відчуттями це — як побувати в клініці відновлення після якоїсь залежності. У мене, як і в більшості дівчат України, є певні стандарти в голові щодо фігури.

У Британії я побачила зовсім інший підхід: +7кг (до наших візуальних ідеалів) — це найкраща фігура. І в залі дівчата не заради схуднення

Орієнтир — сила, самопочуття, ментальне здоров’я. Фізичне без ментального не має сенсу.  

— Ви пройшли 200 км шляху пілігримів, мовчали в буддистському храмі 21 день і вважаєте, що «точка кризи — вона ж точка росту». Зважаючи на цей принцип, чи можна вважати, що українці зараз, проходячи через кризу, «ростуть»?

— Наша незалежність дісталась нам досить легко. І замість того, щоб будувати нову молоду державу з великою історією, ми продовжили жити, як «молодший брат». Зараз у нашій країні відбувається сепарація від всього радянського, ми розвернулися обличчям до Заходу, а країни Євросоюзу і світу почули про Україну, її митців, спортсменів, людей із силою всередині. 

Є відчуття, що ми перероджуємося як нація і відроджуємо свою культуру. Своєю місією я, наприклад, бачу наповнення інформаційного простору україномовним контентом у сфері фітнесу. Адже ми стільки років ніби спали і забули, хто наш ворог вже багато століть. Жити в ілюзії солодко, а в правді — важко. Тож переживаємо вихід із рожевого ілюзорного світу. 

‍— Що кожен із нас може зробити для нашої перемоги?

— Допомагати фінансово і фізично тим, хто боронить нашу країну. Вважаю, що саме єдність народу дозволила витримати перші тижні і місяці повномасштабного вторгнення. Ми не маємо права зменшувати оберти. Не важливо, що робить президент, директор, журналіст чи блогер. Важливо, що робиш саме ти! Щонайменше — кожен може долучитися до відновлення нашої культури, а мова є одним із головних її атрибутів. Тож мінімум, який можна робити, будучи не в окопі, розмовляти українською і навчати дітей рідної мови. А також якомога більше розповідати за кордоном про українську культуру і таланти українців, щоб іноземці розуміли, що ми робимо неймовірний внесок в історію людства.

‍

Фотографії з приватного архіву

Показники працевлаштування серед українців в Іспанії поки що не найкращі — станом на 2023 рік лише 15 відсотків українських біженців знайшли роботу. Основними перешкодами в цьому питанні українці називають мовний бар'єр та складну процедуру підтвердження дипломів. Приклад українок в Іспанії, з якими поговорили Sestry, доводять, що обидві проблеми можна вирішити. Віоліна з Одеси, яка зараз проживає в Барселоні, і Наталя з Ірпеня, яка з початком війни переїхала до Севільї, розповіли про плюси і мінуси життя українських мігранток в Іспанії.  

«У пошуках роботи обійшла 15 клінік — безрезультатно»

— До повномасштабної війни я працювала гінекологом в Одесі, — розповідає Віоліна Волкова. — До Іспанії вирішила їхати, бо незадовго до початку війни відправила в цю країну свої документи для написання кандидатської дисертації. Планувала працювати лікарем в Україні і займатися науковою діяльністю в Європі.

Іспанську мову почала вивчати лише за пів року до цих подій, тому, коли приїхала до Барселони, мої знання не дотягували навіть до рівня А2. Виручала англійська. Барселона — туристичне місто, тут англійську багато хто розуміє (у Мадриді та Валенсії з цим вже складніше), хоча для роботи знань самої лише англійської недостатньо. Я стала активно вчити іспанську. Займалася онлайн з українською викладачкою, дивилася спеціальні програми, намагалася максимально оточити себе цією мовою.

За словами Віоліни, у питаннях житла більшість українців в Іспанії розраховують самі на себе:

— Я приїхала з друзями, і спочатку ми зупинилися у квартирі, яку орендували подобово на Airbnb. Сподівалися швидко знайти житло для довгострокової оренди, але виявилося, що без іспанського робочого контракту та підтвердження стабільного щомісячного доходу це практично неможливо.

У Барселоні є центр прийому біженців, де українцям допомагають з оформленням документів. Там мені пропонували житло за сто кілометрів від Барселони, але побачивши величезну кількість мам з маленькими дітьми, яким не було де спати, я подумала, що їм це потрібніше. Поки займалася пошуками житла, мене ще й пограбували — розбили машину та вкрали валізу з речами. Для Барселони в цьому немає нічого дивного.

Тут часто трапляються крадіжки і багато криміналу. І місцеві в ресторані ніколи не підуть до вбиральні, залишивши сумку

Через місяць пошуків Віоліні все ж таки вдалося орендувати маленьку квартиру в Барселоні за 900 євро — здати житло українці без кредитної історії та роботи погодилася подруга власниці її першої подобової квартири.

— Виплат від держави я не оформлювала — одразу активно взялася за пошук роботи, — продовжує Віоліна. — Роздрукувала резюме, заходила у всіх клініки в окрузі, говорила, що добре розмовляю англійською, німецькою, українською, російською та трохи іспанською й запитувала, чи є у них робота. Розуміла, що з непідтвердженим в Іспанії дипломом лікарем мене ніхто не візьме, але сподівалася, що вийде влаштуватися, наприклад, адміністраторкою на ресепшн. Так обійшла до п'ятнадцяти клінік, але безрезультатно. А потім випадково познайомилася з дівчиною, яка працювала у приватній клініці репродуктивної медицини. Вона поговорила з керівництвом клініки, мене запросили на співбесіду — і я отримала свою першу роботу асистенткою лікаря.

У мої обов'язки входило заповнювати історії хвороби, спрямовувати пацієнтів на обстеження, а також виконувати функції перекладача для україно- та російськомовних пацієнтів — перекладати якщо не іспанською, то хоча б англійською. Серед пацієнток тоді було багато українок, які через війну змушені були перервати репродуктивне лікування вдома і продовжували його вже за кордоном.

Дуже допомагали колеги. Іспанці — неймовірно відкриті та добрі люди. Пам'ятаю, якось прийшла на роботу в пригніченому стані (мене саме «наздогнав» стрес від пережитого) і розридалася, як дитина, через те, що не змогла сказати щось іспанською. Медсестра на ім'я Монсерат обійняла мене, довго заспокоювала… Зараз ми вже працюємо в різних клініках, але досі спілкуємося.

Поширену думку про те, що на підтвердження диплома лікаря в Європі може піти до десяти років, Віоліна спростовує. Одну зі своїх кваліфікацій вона вже підтвердила:

— В Іспанії спочатку потрібно підтвердити диплом лікаря загальної практики (що я вже зробила), а вже потім спеціалізацію (у моєму випадку це гінекологія). На першому етапі потрібно було скласти лише іспит з іспанської мови. А ось для підтвердження спеціалізації вже перераховуватимуть українські навчальні години, після чого, можливо, знадобиться довчитися і скласти іспити за фахом.

Диплом лікаря загальної практики дав мені право займатися терапевтичною гінекологією. Я не можу, наприклад, оперувати, але можу приймати пацієнтів, направляти їх на аналізи, робити призначення. Зараз маю свою лікарську практику в одній з приватних клінік.

Мовного бар'єру вже немає, я добре говорю іспанською. Розумію і каталонську, яку в Барселоні можна почути всюди. Більшість моїх пацієнток — українки. Відсотків 60 — з України, ще 30 — з таких країн, як Естонія, Литва, Грузія, Вірменія. І решта — іспанці, латино-американці.

Оскільки Віоліна працює в приватній клініці, прийому до неї пацієнтам не потрібно чекати місяцями:

— До мене можна потрапити і за тиждень після запису. У держсекторі все інакше — на прийом (особливо у вузького фахівця) можна чекати пів року.

В Іспанії дуже хороша ургентна медицина. Як часто жартують мої пацієнти, померти тобі не дадуть: допомогу нададуть швидко та на високому рівні

А от якщо йдеться про щось нетермінове, то ні за день, ні за тиждень тебе ніхто не прийме. В Іспанії система національної охорони здоров'я фінансується виключно податками громадян. Як і в багатьох інших європейських країнах система перевантажена, бракує фахівців. Люди, які мають можливість заплатити, йдуть у приватні клініки. Де середня ціна прийому у гінеколога з базовими аналізами — близько 300 євро (мінімальна зарплата Іспанії — близько 1400 євро). І це не єдине, що дивує українців.

Одна з найпоширеніших скарг, які чую від своїх пацієнток з України — «Мені тут не призначають УЗД!»

Як доказовий лікар можу сказати, що далеко не всім, хто хоче УЗД, воно насправді потрібне. В Україні часто зловживають гіпердіагностикою — коли, наприклад, пацієнта без певних показань направляють на сотні дорогих аналізів, а потім лікують не хворобу, а результати цих аналізів (наприклад, лейкоцити у мазку). Такий підхід може лише нашкодити.

В Іспанії лікарі діють виключно за протоколами, що здебільшого виправдано. Але також бувають нюанси. Наприклад, у мене була пацієнтка з ранньою менопаузою, якій іспанські лікарі за протоколом призначили гормонотерапію, що не покращило, а лише погіршило її стан. Ба більше, виявилося, що її анамнез обтяжений щодо онкології — а в цьому випадку гормони можуть зашкодити. Я підібрала іншу терапію, і стан жінки покращився. І в іспанському, і в українському підходах є свої плюси й мінуси. Особисто я за доказову «протокольну» медицину, але все ж з індивідуальним підходом до пацієнтів.

Ставлення до роботи (а особливо до балансу «робота-дім»), за словами Віолини, в Іспанії відрізняється від українського:

— Більшість іспанців розслаблені, ніхто не любить напружуватись і важко працювати. Якщо робочий день до шостої, то о 6:05 людини на робочому місці немає.

Українців іспанці називають «trabajador», що означає «працюючий, працьовитий». Самі вони нікуди не біжать, здебільшого не прагнуть карколомної кар'єри чи великих заробітків. Для них набагато важливіше дбати про себе і отримувати від життя задоволення. Ще вони дуже відкриті. Для іспанців не є проблемою заговорити на вулиці з незнайомою людиною. Ось іде незнайома жінка, починає розмову — і вже за десять хвилин розмовляє з тобою, як зі своєю найкращою подругою.

Через мовний бар'єр втратила клієнтів

Про відкритість іспанців говорить і українка Наталія з Ірпеня під Києвом, яка з початком повномасштабної війни приїхала до Севільї. В Україні Наталія мала свій бізнес — магазин чаю. А в Іспанії стала тренером з танцю бачата.  

— В Україні танці були моїм хобі, — зізнається Наталія. — Тут теж усе починалося як захоплення — спочатку танцювала для себе, потім запросила інших українок потанцювати просто неба у парку. Це був спосіб відволіктися, обмінятися енергією. Стала проводити такі івенти на регулярній основі.

У Севілью — місто на півдні Іспанії — Наталія приїхала навесні 2022 року. Спочатку з житлом допомогла держава.

— Тут є три фази, через які проходять новоприбулі українці: нульова, перша та друга, — розповідає Наталія. — На нульовій людей селять до хостелів чи готелів. Мене поселили в готель у центрі Севільї. Проживання та харчування були безкоштовними. Я жила в готелі місяць, але дехто там затримувався і до 10 місяців.

На першій фазі українців розподіляють по групах та селять уже до квартир. Найчастіше кілька сімей в одну квартиру. Я так жила у квартирі з однією українською родиною, і це також було тимчасово. А вже друга (остання) фаза — це коли переїжджаєш у постійне житло, яке орендуєш. Хтось знаходить житло сам, комусь допомагає держава чи благодійні організації. Якщо українець подавався на соціальну програму і вважається безробітним, він має право на певну допомогу з оплатою оренди.

Крім допомоги з орендою, українці, які не працюють, можуть отримувати на проживання близько 450 євро на особу (сума може змінюватись в залежності від складу сім'ї та інших обставин). Коли людина виходить на роботу (до чого зараз українців активно спонукає місцева влада), виплати припиняються. Наталія знайшла свою першу роботу швидко — консультанткою в магазині:

— В Іспанії дуже розвинений нетворкінг, і роботу швидше знайдеш за знайомством, аніж через розсилку резюме

— Я людина дуже товариська і попри погану іспанську швидко обзавелася знайомствами. І так, через знайомого, влаштувалася в магазин.

Не можу назвати цей досвід дуже вдалим — через незнання іспанської я багато чого не розуміла, і це позначалося на продажах. Хоча ця робота, безумовно, допомогла мені покращити рівень мови. Паралельно вивчала іспанську спочатку на безкоштовних курсах, потім брала приватні уроки.

Щодо житла, то зараз винаймаю кімнату в центрі Севільї за 350 євро на місяць. Квартира в цьому місці може коштувати близько 1300 євро. Кажуть, деякі українці отримують соціальне житло, оренда якого дешевша. Наприклад, знайома винаймає соціальну квартиру всього за 400 євро — правда, на околиці Севільї.

Заняття бачатою, як я вже говорила, розпочалися із зустрічей українок, яким хотілося потанцювати просто неба. Потім дівчатка стали просити мене навчити їх танцювати, і так дійшло до тренувань. Колись багато років тому я, до речі, працювала фітнес-тренером, тож невеликий досвід викладання у мене був.

Бачата — популярний в Іспанії танець, але відмінність моїх занять у тому, що ми танцюємо Bachata lady style — без партнерів-чоловіків. В Іспанії це рідкість. Зараз серед моїх учениць є вже не лише українки. Через групи у Facebook знайшла охочих серед мігранток з таких країн як Польща, Казахстан. Іспанка поки що була лише одна.

З іспанського боку величезний інтерес до наших занять виявляють чоловіки (сміється).

Іспанці постійно питають, чи можна приєднатися. Декілька чоловіків навіть пробували приходити, надягаючи перуки чи хіджаб

Але оскільки це саме жіноча бачата, ми їм відмовляємо. Вони не ображаються — люди справді дуже відкриті та доброзичливі. Обійми та поцілунки навіть з незнайомими людьми тут норма. Знайомлячись з кимось, я раніше стримано подавала руку. І чула у відповідь: «Natalia, dos besos!» — тобто «Наталя, два поцілунки!»

Більшість іспанців дивляться на життя легко. У мене тут вже був досвід стосунків з місцевими і можу сказати, що чимало іспанських чоловіків віком до сорока років дійсно живуть з батьками. Вони розслаблені, не думають про те, як би швидше розпочати самостійне життя.

Можливо, цій розслабленості сприяє клімат. На півдні Іспанії влітку спека сягає 50 градусів. За такої температури складно в принципі думати про роботу. Люди все роблять повільно, чекають сієсти чи можливості розслабитися за келихом вина.

У Севільї дуже смачна кухня — переважно це морепродукти. Дуже смачні анчоуси, креветки у клярі. Гаспачо (холодний томатний суп) тут п'ють як сік. Ще дуже популярне сальморехо — щось на кшталт гаспачо, але зі шматочками хамону, вареним яйцем та часником. Ресторанів, до яких ми звикли у Києві — з унікальними інтер'єрами та інстаграм-локаціями, тут немає. В Іспанії популярні місця, які виглядають як звичайні кафе, але кухня там неймовірна.

Севілья — цікаве та автентичне місто. Одні тільки ярмарки чого варті! До речі, тут досі є корида, але зараз це вже просто вистави за участю биків — без насильства та вбивств.

У травні цього року в Іспанії було відзначено зростання числа новоприбулих українців. Нову хвилю біженців іспанське видання Aleteia пов'язує з обстрілами українських міст, що почастішали, — і цитує тривожну заяву благодійної організації The Madrina Foundation про те, що деякі новоприбулі українці, не отримуючи належної допомоги з житлом, «змушені спати на вулиці, зокрема з маленькими дітьми».

Організація закликала владу, а також готелі та іспанські сім'ї звернути увагу на проблему та по можливості допомагати українцям — як це було у 2022 році.

‍

Фотографії: FB Barcelona info, e_t_ennelin, farinasfoto, elpapelon/seville food

Внутрішньоєвропейська міграція українських біженців: туди, де легше вижити

За останніми даними Євростату, понад 4,3 мільйона українців мають зараз статус тимчасового захисту в ЄС. Основні країни, які прийняли біженців — Німеччина (1,27 мільйонів), Польща (951 560 осіб) та Чехія (381 190 осіб). Разом з тим є країни, з яких українці масово виїжджають (наприклад, Італія, яку протягом останнього року через бюрократичні складнощі покинуло 18 125 осіб, а це 11,2% від загальної кількості наших біженців в Італії) або переїжджають до інших країн (наприклад, понад 350 тисяч українців мігрувало з Польщі до Німеччини).

Що найбільше спонукало біженців прийняти рішення переїхати з Польщі до Німеччини?

У ході дослідження міграційної платформи EWL та Центру Східноєвропейських студій Варшавського університету речниця EWL Маргарита Ситник повідомила, що до Німеччини переїхали майже 59% тих українських біженців, які в Польщі не працювали й не могли знайти роботу. І в Німеччині вже кожен третій з цих людей має роботу.

Серед основних причин переїзду:

1. У Німеччині привабливіші соцвиплати для біженців з України;

2. Їдуть до друзів і знайомих у Німеччині;

3. Після оплати всіх витрат на перебування в Німеччині залишається більше грошей, ніж у Польщі;

4. У Німеччині вдалося знайти роботу з вищою зарплатою.

— Спочатку люди їхали до Польщі, бо тут у більшості були якісь соціальні зв'язки, бо близько, бо зрозумілі мова, культура, — пояснює Sestry Світлана Шевченко, кандидатка соціологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту соціології НАН України. — А далі стали дивитися, чи можна в Польщі влаштуватися, чи в інших країнах це зробити легше. І багатьом у Польщі виявилося дуже важко, деякі люди не впоралися.

Якщо ми говоримо про жінку з дітьми, яких абсолютна більшість серед українських біженців, то їй, щоб прожити в Польщі, доводиться, виховуючи дітей, багато працювати, аби оплатити житло, після чого грошей для себе вже практично не залишається. Для багатьох такий рівень життя значно гірший, ніж був у них в Україні. У Німеччині ж українки можуть розраховувати на більшу соціальну підтримку, що є дуже важливою перевагою.

Чи повернуться в Україну?

— Будь-які прогнози щодо відсотків тих, хто повернеться, зараз не мають сенсу, адже основна маса не має впевненості й перебуває у стані невизначеності, — продовжує Світлана Шевченко. — Менша частина українців, а це переважно сім’ї, в яких чоловік також виїхав, або жінки, які розлучилися, або ті, кому немає куди повертатися, бо їхній дім — на окупованій території тощо. Також хлопці підліткового та призовного віку навряд чи повернуться найближчим часом.

— Спираючись на досвід попередніх воєн, зокрема Другої світової, деякі соціологи стверджують, що вертається приблизно половина з тих, хто виїхав…

— Я б не апелювала до досвіду попередніх воєн. Специфіка цієї міграції українців у тому, що більшість сімей розділені. Чоловіки — в Україні, жінки з дітьми чи без — за кордоном і хочуть повернутися.

Чимало жінок зараз прийняли рішення відмовитися від власного життя і жити заради своїх дітей. І вони планують не своє життя, а життя своїх синів і дочок

До того ж ці жінки часто не мають тут не тільки чоловіка, але й бабусь, дідусів, усіх тих, хто в Україні допомагав їм з дитиною — а отже, можуть покладатися виключно на себе. А це дуже важко.

Що мотивуватиме українців повернутися додому

З тим, що українці за кордоном переважно не схильні будувати чіткі плани щодо свого повернення до України, згодна і Євгенія Близнюк, соціологиня, засновниця і директорка дослідницької компанії Gradus Research.

— Згідно з результатами великого міграційного дослідження нашої компанії, 62% українців не можуть дати точної відповіді щодо свого повернення, — розповідає Sestry Євгенія. — Тим не менш 55% опитаних мають намір повернутися, і найбільшою ця частка є серед тих, хто працює дистанційно на українські компанії (70%) або є тимчасово непрацевлаштованими (68%).

Наявність роботи в Україні чи її відсутність суттєво впливають на те, як українські мігранти адаптуються до життя в країні перебування.

Респонденти, які підтримують робочі зв’язки в Україні або відчувають складнощі у пошуку роботи за кордоном, мають сильніший намір повернутися до України

Коли у березні 2024 року ми спільно з EUAA (European Union Agency for Asylum) і OECD (Organisation for Economic Co-operation and Development) проводили дослідження міграційних намірів українців, то виявили, що 69% опитаних (станом на лютий 2024 року) не релокувалися з місця свого постійного перебування з початку повномасштабної війни, і 23% релокувалися, але вже повернулися.

Що стосується тих українців, які обдумують можливість релокації, то їх частка станом на травень 2024 року склала 41%. Це тільки ймовірність, а на рішення емігрувати за кордон суттєво впливають такі безпекові пуш-фактори, як загроза життю і здоров’ю, як власному, так близьких (76%), можлива окупація їхнього регіону (72%), відсутність чи втрата житла (63%) тощо. А до найпоширеніших пул-факторів, які навпаки стримують від релокації, респонденти віднесли нестачу грошей для переїзду (41%), соціальні зобов’язання в Україні (34%) та нестачу стабільної роботи і доходів в бажаній країні релокації (29%).

Що стосується тих респондентів, які остаточно планують залишитися в країнах тимчасового перебування, то, як і з ймовірністю релокації українців за кордон, поки що не можна спрогнозувати точно: це радше не остаточні рішення, а тимчасові наміри, які під впливом зовнішніх змін теж можуть змінитися.

— Чому люди хочуть повернутися?

— Серед раціональних причин переважає бажання мати стабільну роботу за спеціальністю. Так, коли ми у 2023 році проводили дослідження впливу міграційних процесів на бізнес, то виявили, що у сферах діяльності опитаних українців відбулися зміни: до повномасштабного вторгнення більшість працевлаштованих респондентів була задіяна в сферах освіти та навчання, інженерії, науки, технологій, економіки та фінансів, комунікацій тощо, і тільки 4% опитаних працювали технічними чи будівельними робітниками. Після повномасштабного вторгнення ми зафіксували, що респонденти, які знайшли роботу за кордоном, зробили це переважно в будівельній (14%) чи cleaning-cферах (10%).

До раціональних причин для повернення можна віднести і культурні та мовні відмінності — так, 46% респондентів володіють англійською мовою на початковому рівні або нижче середнього, що може бути достатнім для побутового спілкування, але не для роботи. Звісно, мовні складнощі стосуються не тільки англомовних країн: в дослідженні 2023 року ми зафіксували:

43% відчувають складнощі з роботою, бо не розмовляють місцевою мовою

Це, безсумнівно, стимулює українських мігрантів обдумувати повернення до України.

Що стосується нераціональних причин, то до них відноситися бажання возз'єднатися з близькими і знову відчути себе в знайомому психологічному середовищі зі зрозумілими мовою, звичками і традиціями.

Повернутися, аби втілити свої давні мрії на батьківщині

— Які аргументи у тих, хто вирішив залишитися в Європі? Чого їм бракує, крім безпеки?

— Варто враховувати, що за даними міграційного дослідження Gradus Research, 58% респондентів вважають невпевненість щодо майбутнього своїх дітей пуш-фактором для того, щоб релокуватися з України — зараз цей чинник займає четверте місце, і йому передують тільки безпекові (загроза життю, можлива окупація регіону проживання, втрата житла тощо).

Крім того, серед тих, хто живе за кордоном з дітьми до 18 років, намір повернутися в Україну є дещо нижчим (55%), ніж серед тих, хто перебуває там без дітей (63%).

Один з ключових аргументів залишатися в країнах тимчасового перебування — можливість забезпечити якісну освіту для своїх дітей і бути більш впевненими в їхньому майбутньому

— Категорія тих, хто завис у шпагаті між країною, де безпечно дітям, і Україною, куди тягне серцем — що можна сказати про неї? Чим можна допомогти?

— Важливо давати людям перспективи розвитку — їхня відсутність підсилює страх невизначеності. Тож бізнесу і державі варто об’єднувати зусилля, щоб переконувати українців, що в нашій країні вони можуть ставити цілі, досягати їх і забезпечувати і себе, і своїх дітей всім необхідним. Оскільки питання освіти дітей стає все більш важливим, варто зосередити увагу на створенні додаткових навчальних програм з можливістю для молоді здобути перший волонтерський чи робочий досвід, партнеритись з міжнародними молодіжними громадськими асоціаціями і залучати школярів у їхні проєкти, а для студентів, наприклад, пропонувати можливості стажування в українських компаніях з подальшим працевлаштуванням. Таким чином створюються можливості, навколо яких будуються цілі і конкретні плани, з якими приходять визначеність і поштовхи для кар’єрного і особистісного розвитку в Україні.

— Чи є речі, які вас здивували у відповідях опитуваних? Які?

— В останньому міграційному дослідженні Gradus Research ми виявили, наскільки великий важіль впливу на міграційну поведінку українців здійснюють емоційні фактори. Ми їх класифікували як «ностальгічні». І до них, крім возз'єднання з близькими, відносяться також можливість займатися улюбленою справою в Україні, втілювати давні мрії чи робити свій внесок у Перемогу. Звісно, безпекові ризики стримують українських мігрантів від повернення, проте вони, безумовно, прагнуть цього психологічно.

— Чим відрізняються відповіді 2022 року, 2023 і 2024? Які тенденції?

— Серед ключових тенденцій те, що українці за кордоном стають все менш оптимістичні у своїх прогнозах щодо тривалості повномасштабної війни. 43% українських мігрантів у 2023 році зазначили, що активні бойові дії розтягнуться на роки, а у 2024 році частка респондентів, яка розділяє таку ж думку, збільшилася до 53%.

Також очікувано, що опитані українці за кордоном зі збільшенням тривалості війни стають більш невизначеними у термінах свого повернення — 62% респондентів у 2024 році не впевнені, коли саме зможуть емігрувати назад в Україну, тоді як у 2023 році їхня частка складала чи не вдвічі менше — 36%.

‍

Мова — її життя основа. Ким була Ірина Фаріон

Ірина Фаріон — відома українська мовознавиця, докторка філологічних наук, професорка, народна депутатка України VII скликання і громадська діячка.

У 1988-1989 роках Фаріон була членом КПРС. Сама вона довго заперечувала цей факт («Орлиця не сповідається перед гієнами»), а потім пояснила, що це була вимушена міра виключно для наукового кар'єрного зростання і вступила вона туди, щоб руйнувати партію зсередини.

У 1990-1995 років читала курси української мови як іноземної, культури мови та української літератури у Львівській Академії мистецтв.

У 1996 році захистила кандидатську, а в 2015 — докторську дисертацію. Написала понад 200 наукових статей та чотири монографії. Упродовж 1998-2004 років очолювала мовну комісію «Просвіти» НУ «Львівська політехніка». З 1998 року є організатором щорічного мовно-мистецького конкурсу серед студентів та учнів «Мова — твого життя основа».

Виступала проти англіцизмів і фемінітивів у мові. Була блогеркою та вела власні проєкти «ПротиАнглізм», «ПолітОгляд» та «Курси з культури української мови» на YouTube. У 2019 році започаткувала на телеканалі НТА проект «Ген українців» про видатних українців.

Ірина Фаріон нагороджена численними преміями. Торік за просвітницьку діяльність вона стала лауреаткою Всеукраїнської премії ім. Бориса Грінченка. Також вона лауреат премії ім. Івана Огієнка за наукові досягнення та премії ім. Олекси Гірника.

У 2012-2014 роках була народною депутаткою України VII скликання від партії «Свобода». Очолювала підкомітет з питань вищої освіти Комітету Верховної Ради з питань науки та освіти.

Більшість резонансних висловлювань Ірини Фаріон стосувалися мовного питання.

Фаріон відкрито виступала проти використання російської у публічних місцях, в освітніх закладах, офіційних заходах тощо. Так, у 2013 році вона подала скаргу до суду на депутата-комуніста Олександра Зубчевського, бо той під час засідання Комітету з питань освіти і науки відмовився говорити українською мовою.

Одним з останніх скандалів стало минулорічне інтерв'ю Яніні Соколовій, в якому мовознавиця жорстко розкритикувала російськомовних військових.

«У мене є до них запитання: що вам, хлопці, заважає це зробити (вивчити українську — Ред), якщо ви такі сильні? Що заважає виконувати статтю 29 закону про Збройні Сили України? Ви, хлопці, знаєте, що таке дисципліна в армії?» — звернулась вона до Третьої штурмової бригади, створеної на базі добровольчого формування «Азов».

Після того як розгорівся скандал, вона опублікувала слова підтримки на свою адресу одного зі своїх підписників з Криму. У публікації були персональні дані підписника. Після цього у Криму його нібито затримали російські спецслужби.

Студенти вийшли на протест у Львові і вимагали звільнення професорки. 15 листопада 2023 року Львівська політехніка звільнила Фаріон. Проте у травні 2024 року Львівський апеляційний суд поновив її на посаді. Як повідомляє Суспільне, на відшкодовані 124 тисячі гривень жінка купила 11 дронів для ЗСУ.

Серед відомих цитат мовознавиці такі: «Говорити українською — це панувати»; «Я бажаю, щоб реально Україна вся заговорила українською мовою. Якби це сталося, не було б війни. Бо якби це сталося, українці продемонстрували б внутрішню та ментальну відокремленість від Москви»; «Влада, що не здатна захистити державної мови, ніколи не захистить державних територій»; «Мову не знають або політично упереджені, або розумово відсталі. В якій системі координат перебуваєте ви?».

Якось Ірина Фаріон сказала:

Крихкість життя. Ми так мало перебуваємо на цій землі! Якихось 70-80 років. Я не розумію, як можна це марнувати? Як можна не використати той час, щоб віддати все, що маєш?

Відведені їй 60 років часу Ірина Фаріон використала на повну.

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Швеція і Фінляндія.<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.

Ці країни не просто сусіди, а й багато років поспіль очолюють рейтинги найбільш щасливих країн світу за рейтингом ООН. Беззаперечно, тут існують свої культурні особливості, які впливають на знайомства та стосунки. Найскладніше українкам, — розповіли героїні Sestry.eu, звикнути до місцевої відкритості, і самим припинити гратися в ігри на шлюбному ринку. 

‍Швеція: все добре в міру 

Ще до повномасштабної війни українка Юлія свідомо переїхала до Швеції. Будує «свою маленьку шведську родину» з 2020 року, чоловіка знайшла у додатку для знайомств. Каже, що шведський світ онлайн-побачень — найчесніший у світі. 

— Чоловіки чесно пишуть, що вони шукають: серйозні стосунки, секс на одну ніч, жити разом, просто час від часу бачитися без сексуальних стосунків. Під фото пишуть про кількість дітей, скільки часу вони проводять разом, наприклад, що мають опіку 50 на 50. Це означає, що нова партнерка має бути готовою, що дитина від попереднього шлюбу (шлюбів) часто буде в їхньому житті. Розповідають про домашніх тварин. Я свого чоловіка знайшла дуже просто, ділюся лайфхаком. Однією рукою закрила фото, і читала тільки описи під ними. Свайпала тих, чиї описи мені більше всього сподобалися. Фото дивилася вже, коли була взаємна симпатія. У цих стосунках я дуже щаслива. 

Діти від попередніх шлюбів тут точно не стануть завадою. Bonusdotter і bonusson — «бонусна донька» і «бонусний син» — так у Швеції називають дітей партнера від попередніх стосунків

Діти називають нових партнерів своїх батьків bonusmamma і bonuspappa — «бонусна мама» і «бонусний тато». Після розлучення батьків діти часто живуть по черзі у обох, а нові члени сім'ї намагаються підтримувати стосунки і бути один для одного приємними «бонусами». 

Жінок з дітьми точно не будуть ображати, принижувати, чи «списувати» з ринку наречених. Однак шведи будуть очікувати, що батько дитини братиме рівноцінну участь в її утриманні та вихованні. Їм важко буде пояснювати українські реалії уникнення батьків від своїх батьківських обов'язків. 

Що варто знати жінкам, які шукають свого щастя серед шведів? Це одна з найбільш феміністичних країн світу, ґендерна рівність є важливою частиною культурного коду. Партнери тут, дійсно, максимально рівноправні у різних сферах життя. 

Про шведів кажуть, що вони закриті, інтровертні. Однак це легко пояснити, якщо розуміти специфіку країни. В Швеції є таке поняття як “lagom” («ні забагато, не замало, в міру»). «У міру — найкраще за все» («Lagom är bäst»). 

Про “lagom” у Швеції навіть зняли фільм: «Як полюбити життя у бідному кліматі». Начебто з’явився цей термін з часів вікінгів, які пили медовуху, ель, грог з одного рогу, передаючи його по колу. Кожен робив рівно стільки ковтків, щоб вистачило на всіх. 

Триматися балансу  — стосується всього, стосунків зокрема. Не бути занадто нав’язливою людиною, але й байдужою теж не потрібно бути. 

Шведи люблять свою роботу, але цінують якісний час з родиною, друзями. Вони люблять скромність, природність 

Завдяки загалом профеміністичному суспільству є мало шансів, що вас образять, принизять чи знецінять, навіть якщо з цією людиною стосунків збудувати не вийде.

Ще одне популярне шведське слово sambo — скорочення від SAMmanBOende — співмешканець або співмешканка. У Швеції дуже популярні цивільні шлюби та партнерства. Якщо ви чули вислів про «шведську сім’ю» — це стосується, переважно різноманіття форм побудови стосунків між партнерами. Всі вони є прийнятними для місцевого суспільства. Деякі люди перебувають у стосунках, але живуть окремо (särbo), інші кочують між квартирами (iblandbo), а дехто залишається жити у батьків (mambo). 

Багато шведських пар надають перевагу розділеному сімейному бюджету. Так, лише 36% пар ділять лише спільні витрати та деякі заощадження навпіл, а все інше кожен витрачає або відкладає на власний розсуд. 

Для більш консервативних українок, які виросли у досить традиційному суспільстві, це може бути не прийнятним. Однак хто знає, можливо, саме в такій свободі та відсутності стереотипів, ховається саме той секрет одного з найбільш щасливих народів світу? 

‍Фінляндія: такого ставлення побажала б своїм донькам 

 Про онлайн-побачення з фінами більшість жінок, з якими спілкувалися Sestry.eu, говорили дуже позитивно. Вони дружелюбні, відкриті, доброзичливі та надійні. У кожної ми намагалися з'ясувати, чи це групова риси, чи все ж індивідуальна? 

— Мені здається, що тут 50 на 50, — говорить 50-річна Юлія, яка тривалий час зустрічається з 58-річним фіном, — у мого партнера так було в родині. Я застала його 85-річну маму, яка, на жаль, нещодавно померла. Коли вона дізналася, що інколи ходжу на роботу до свого партнера пішки, то висварила його, що він погано про мене дбає. Як допустив, що його жінка йшла довгий шлях пішки, бо у неї немає машини?!

Зі своїм партнером Юлія познайомилася онлайн, але у досить нетиповий спосіб. Живуть вони на острові між Фінляндією та Швецією. Там всього 30 тисяч населення, де всі знають один одного. Коли приїхали українські родини, то про них написали серію постів в місцевій онлайн-спільноті. Майбутній партнер побачив пост про українку та написав їй, пропонуючи підтримку та допомогу. 

— Жили ми в родині, яку він добре знав. Певною мірою така маленька спільнота — це щеплення від різного роду дурниць типу непристойних повідомлень та фотографій. Тут навіть таємні подружні зради неможливі, бо все на виду. Водночас, як з'ясувалося далі, коли ми почали зустрічатися, і він вже мав би піти на якийсь контакт тілесний, інтимний, нічого зайвого не дозволяв собі. Ми зустрічалися подивитися кіно, поїсти разом, і розходилися. Тут жінка має дати знати, що вона не проти чогось більшого. 

В Україні Юля була розлучена 14 років, сама виховувала дітей. Жодних стосунків за цей час не склалося. Вона й не думала, що стосунки колись ще будуть в її житті. 

Спочатку чоловік писав їй, потім почали бачитися. Він дарував квіти при зустрічі, цікавився, щоб її могло порадувати. Юлія каже, що таких стосунків, як у неї зараз, вона би бажала кожній жінці та навіть своїм донькам 

— Наші почуття розгоралися дуже повільно, у нас був час звикнути один до одного, — говорить вона, — ви можете сидіти поруч на дивані, і нічого не відбувалося, рука трохи торкалася тебе, ти вже наче не проти на більше, а вона нічого не робить. Це тривало досить довго, із запитаннями, а чи тобі добре буде, якщо я свою руку покладу сюди, а якщо поцілую, якщо обійму. Ми, звісно, люди дорослі, не залізні, але навіть після першого інтиму, час від часу поверталися до теми, чи мені добре, якщо він проявлятиме ініціативу. 

Жінка може сказати «ні» у будь-який момент, і це буде сприйняте серйозно, — стверджує Юлія. Фіни будують стосунки так, щоб їх жінка була щаслива, це для них по-справжньому важливе. 

Ще одна особливість, тут фактично не існує побутової агресії. Важко уявити собі фіна, який буде кричати, якщо згадаєш на півдорозі, що «не вимкнула праску», і змусиш повернутися перевіряти це. 

— Ти маєш право на все: свій час, свій особистий простір, свої бажання, свої звички. Тут немає лейтмотиву, що «ти дурепа сама у всьому винна». Навіть, якщо це буде мій «провтик», він завжди скаже щось, аби нівелювати моє почуття провини. 

Юлія говорить, що про подібний досвід говорять її знайомі. Тут є базовий спокій, відсутня істеричність. Фіни більш спокійні, менш емоційні за українців, не такі поспішні. 

З ними не варто гратися в гру «здогадайся, що я хочу». Треба говорити прямими фразами про свої побажання та потреби, вони це нормально сприймають

Великим плюсом Фінляндії Юлія називає те, що багато людей були тут залучені у підтримку українських біженців. Нікому не потрібно пояснювати, які флешбеки мають українці. Загалом до українок досить гарне ставлення — без якихось суттєвих упереджень. 

З порад щодо зустрічей з фінами, називає повагу до особистого простору, не бути «настирними», мати своє хобі, свої інтереси, не робити чоловіка «єдиним сенсом свого життя». Погодьтеся, що це порада підходить всім, незалежно від країни тимчасового перебування. 

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину і Францію, наступна країна — Швейцарія. 

Артему 17 років. Він проводив час з друзями на кар’єрі в Закшувеку, коли на нього напала група поляків. Напад на українського підлітка стався ввечері 10 липня. Коли нападники — четверо молодих поляків — не отримали сигарети, які вимагали, вони дістали мачете і газ. Вони накинулися на хлопця і жорстоко побили його. Відрізали палець, при цьому Артем отримав дуже серйозні травми голови. Нападники втекли, але поліція вже затримала їх. Як з'ясувалося, наймолодшому підозрюваному було 15 років, він перебував у відпустці з колонії для неповнолітніх і в минулому вже скоював кримінальні злочини. 

Тепер на Артема чекає тривалий період реабілітації. Ця подія має нас протверезити. Вона повинна відкрити нам очі. Це не єдиний випадок агресії та насильства щодо громадян України. У січні 2023 року двоє чоловіків побили українця у Вишкові.

Спочатку вони запитали, звідки він родом, а коли почули відповідь, звинуватили його в тому, що Україна «вимагає гроші у Польщі»

Нападники були засуджені у березні цього року. Дані поліції свідчать, що в період з січня по серпень 2023 року в Польщі було виявлено 59 випадків насильства щодо громадян України за національною ознакою. Очевидно, що масштаби агресії та насильства зростають, однак, як писало у жовтні 2023 року видання «Dziennik Gazeta Prawna», поки що не можна говорити про вибух. 

Організатором збору став Лукаш Вантух, який написав: Я запропонував Артему та його мамі організувати збір коштів на лікування та реабілітацію.

Артем сказав мені, що він згоден, але хотів би, щоб зібрані гроші пішли в дитячу лікарню «Охматдит» у Києві. Я довго дивився на нього і мовчав. У мене просто закінчилися слова

Нехай це стане для нас натхненням. Урок емпатії та уваги до людини поруч — поляка, українця, німця чи чеха. Не має значення, хоча роками нам намагалися прищепити переконання, що імміграція — це небезпека. У 2015 році президент партії «Право і справедливість» (ПіС) Ярослав Качинський говорив про епідеміологічну та медичну загрозу, яку несуть мігранти. «Руки геть від польських жінок! Тому що польські жінки в Польщі в безпеці, тому що там немає нелегальних іммігрантів!», — заявив, у свою чергу, колишній міністр освіти Пшемислав Чарнек минулого року, виступаючи на тему референдуму. Приклади можна було б множити. Риторика одноманітна, спрямована на те, щоб посіяти сумнів, страх, відчуття загрози. І це працює. 

Це перетворюється на настрої, а вони — на конкретні дії конкретних людей. Як у випадку з Артемом. 

— Публічний дискурс впливає на громадську думку. Інструменталізація теми міграції в політичних цілях, що супроводжувала виборчу кампанію, призводить до негативного ставлення до воєнних біженців. У публічних дебатах домінує негативний наратив про біженців, що зосереджується переважно на негативних наслідках прийому людей з України. Існує поширена думка, що люди, які тікають від війни в Україні, живуть на соціальні виплати. Нещодавнє дослідження Польського економічного інституту підтверджує цю тенденцію.

Поляки недооцінюють відсоток українських біженців, які працюють у Польщі. Між тим, 62% з них працюють, сплачуючи внески і податки, що сприяє розвитку польської економіки, — розповіла в інтерв'ю Sestry Наталія Куртієва, аналітикиня з Lewiatan

Не піддаваймося на історії про злих мігрантів, які живуть на соціальну допомогу, забирають робочі місця та багато вимагаютть. Вони не відповідають дійсності — дослідження показують це. Ці історії також смертельно небезпечні. Не даваймо себе обдурити. Зосередьмося на увазі, відкритості та емпатії. Нумо вчити цьому наших дітей. І допоможімо Артему.

https://zrzutka.pl/jacff8

Повномасштабна війна в Україні спровокувала відтік українців за кордон — переважно на захід. За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців (UNCHR), станом на середину червня 2024 року в країнах Європи перебуває майже 6 мільйонів українців.

Найбільше громадян України нині отримали тимчасовий захист у Німеччині — 1,1 мільйона, у Польщі — 957 тисяч, а також у Чехії — 346 тисяч. Причому першість Німеччина виборола в Польщі, що має з Україною спільний кордон та близьку мову, лише 2023 року. У внутрішньоєвропейській міграції відіграли роль більші соціальні виплати, вища оплата праці й інтеграційні ініціативи німецького уряду. Серед інших причин переїзду — відгуки українців, які оселилися тут раніше, і бажання дати якісну європейську освіту дітям.

Українці за кордоном та українці в Україні

Сьогодні понад 280 мільйонів людей — 3,6% населення планети — живуть не в тих країнах, де вони народилися, проте не усі з них є біженцями. У сукупності мігранти в усьому світі складають четверту за чисельністю населення країну у світі. Мало того, більше людей готові до міграції, якщо у них буде така можливість. Основні фактори — соціально-економічні (для свідомої міграції) та безпекові, як у випадку українців.

Заборона провела опитування серед читачів, запропонувавши анонімно поділитися думками щодо власного вибору залишитися в Україні чи поїхати та стереотипів щодо міграції.

За результатами нашого дослідження, серед причин виїзду за кордон:

• війна;
• власна безпека та безпека родини;
• окупація або загроза окупації місця проживання, страх повторної окупації (для мешканців територій, що були захоплені Росією 2014 року);
• наявність роботи за кордоном;
• піклування про майбутнє дітей;
• втрата домівки, родини;
• не стало можливості реалізувати себе в Україні;
• невпевненість у правильності дій державних інституцій.

Українці, які залишилися в країні, так пояснюють свій вибір:

• немає можливості виїхати;
• родина;
• підтримка держави в такий спосіб;
• перебування у відносно безпечному місці;
• моральні цінності.

Інформація з опитування Заборони збігається з даними Лабораторії Rating Lab. Порівнюючи можливості, українці резюмують, що Європа — це робота, захист, доходи, комфорт, інфраструктура, а Україна — послуги та сервіси, в тому числі медичні та частково освітні, можливості для бізнесу, доступне житло. Успіху однаково можливо досягнути як в Україні, так і в Європі.

Міф 1: мігранти займають робочі місця місцевих жителів

Розмови про те, що українські біженці намагаються забрати роботу обивателів країни, куди тимчасово переселилися, час від часу з’являються у соціальних мережах. Зокрема, це явище у доповіді «“Прийдуть і заберуть”: антиукраїнська мова ворожнечі в польському Twitter» досліджувала правозахисниця Гельсінської спілки з прав людини у Польщі Ада Тимінська. Попри те, що на час публікації звіту у квітні 2023 року симпатія до українців не ставилася під сумнів, дослідниця прогнозувала, що антиукраїнські образи обов’язково активізуються у більш сприятливій ситуації, коли активна підтримка біженців природним чином зменшиться через втому.

— Зміни у настроях виникають лише з побоювання за власний добробут, — стверджує Ада Тимінська. — Якщо не надто розсудливий політик раптом заявить, що українці прийдуть і заберуть роботу або соціалку, то хтось із ним таки погодиться.

До слова, у Польщі антиукраїнські настрої роздмухує проросійська ультраправа партія «Конфедерація», яка активно виступає проти «українізації Польщі», блокує пункти пропуску на польсько-українському кордоні й закликає обмежити виплати біженцям. Тим часом фермери, інтереси яких начебто захищає «Конфедерація», уже нарікають на брак сезонних працівників.

— Раджу згадати заяви польських фермерів навесні, що не буде кому збирати полуницю, працювати на низькокваліфікованих роботах, — каже президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. — Зазвичай люди, котрі приїздять, не можуть конкурувати за високооплачувані місця, а приходять у ті ніші ринку, де є менший запит серед місцевого населення.

Так само поляки воліли їхати збирати спаржу до Німеччини, бо в сусідніх країнах така праця оплачується краще

У Польському економічному інституті (PEI) стверджують, що наразі рівень зайнятості українців у Польщі є найвищим серед країн ОЕСР. Однак українські біженці стикаються з різними викликами на польському ринку праці й іноді зазнають нерівного ставлення.

Директор Міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL Марцін Колодзейчик наголошує, що Польща відчуває брак працівників уже давно. А потреба в кадрах настільки велика, що в країну приїжджають на роботу люди з усього світу — у тому числі з країн Латинської Америки та Азії:

— Потреби польського ринку праці на наступні п’ять років — це приблизно пів мільйона працівників. Сьогодні, коли рівень безробіття у Польщі є другим найменшим в Європі (3%), дефіцит кадрів відчутний майже у кожній галузі, а економіка росте (+2% у першому кварталі 2024 року).

Йдеться не про конкуренцію, а про попит на велику кількість працівників. Роботи вистачить всім охочим

Стабільно низький рівень безробіття протягом останніх років у Польщі фіксують також у фундації «Український Дім» у Варшаві. Згідно з інформацією з Уженду Статистичного, наплив біженців до Польщі на його рівень суттєвого впливу не мав:

— Інша річ, що останні соцопитування показують, що серед поляків такий стереотип трапляється не так часто, як здається, — каже експерт “Українського Дому” Олександр Пестриков. Він посилається на ще одне дослідження Польського економічного інституту.

Згідно з даними дослідження, лише 30% опитаних вважають, що іноземці становлять загрозу для польських робітників. 23% опитаних впевнені, що іноземці можуть конкурувати з кваліфікованими робітниками. 56% переконані, що загроза є лише для низькокваліфікованих працівників.

— Місцеві більше бояться демпінгу зарплат. Там, де поляк вимагає підняти плату, українці беруться виконати роботу і за менші гроші, — каже Пестриков. — Польське народне господарство залежить від дешевої робочої сили. Це конкурентна перевага, але й проблема.

Вона стримує роботизацію та автоматизацію промисловості, та й робітники не хочуть вічно бути дешевою робочою силою

До слова, про те, що українці не відбирають робочі місця, кажуть і в Міністерстві праці та соціальних питань Чехії. За його даними, четверо з п’яти українців знайшли роботу на некваліфікованих та нестабільних посадах.

— Зараз в Європі прискореними темпами відбувається процес демографічного старіння. Робочої сили всюди бракує, — коментує Елла Лібанова, академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. — Тому направду бізнес зацікавлений у тому, щоб було більше робочих рук, робочих голів. І українці не є конкурентами європейцям у плані працевлаштування — у них різні ніші. І так завжди буває: мігранти, особливо в першому поколінні, які щойно приїхали, обіймають ті робочі місця, які їм дають.

Вони не витісняють місцевих. Так, деяка конкуренція з’являється, але вона не така, як комусь хочеться казати. Це пересмикування

Міф 2: на переселенців витрачають великі кошти з бюджетів, які можна було б спрямувати на розвиток громад та інші місцеві витрати

Стереотип про те, що українці переїжджають в Європу по грошову допомогу та залишаються заради соціальних виплат, досить поширений і серед місцевих, і серед громадян України, що залишилися вдома (про це свідчать відповіді в опитуванні Заборони).

«У Німеччині в багатьох є думка, що українці тут залишаються тільки для того, щоб отримувати соцдопомогу, і що вони не хочуть працювати. Я залучена як перекладачка для українців при живих розмовах в різних установах. І мені дуже прикро від того, що цей стереотип часто виправданий», — поділилася досвідом українка.

Втім, майже всі, хто взяв участь в опитуванні і належать до групи тих, хто живе за кордоном, вказують, що працюють. Жінки з дітьми підкреслюють, що виплати дуже невеликі: «Вистачає лише на памперси та суміш».

У Польщі й Чехії уже підрахували, що українські біженці, котрі з початком повномасштабної війни опинилися у цих країнах, з лишком компенсували витрачені на них кошти.

Уряд Польщі витратив на держпідтримку біженців з України 15 мільярдів злотих у 2022 році (приблизно 3 млрд євро) та близько 5 мільярдів — у 2023 році. В цю допомогу також входить одноразова виплата 300 злотих (70 євро), щомісячна допомога на дитину 500 злотих, яка з січня 2024 року зросла до 800 злотих (187 євро). Утім, із польської соціальної допомоги, яка є однією з найменших у ЄС, живуть лише 7% українських біженців.

Майже 80% громадян України, які прибули до Польщі через повномасштабне вторгнення, працюють і самі себе утримують. Дослідження Міграційної платформи EWL підтверджують, що українські біженці з перших тижнів перебування у Польщі почали шукати роботу, а протягом року її змінювали, шукаючи можливості професійного зростання.

У Чехії баланс доходів і видатків на підтримку українських біженців виглядав так: 2023 року 21,6 мільярда крон (858 млн євро) витрат все ж перевищили 21 мільярд крон доходу. Проте у першому кварталі 2024 року надходження переважають витрати — 6,4 мільярда крон (приблизно 254 млн євро) податків і зборів проти 3,5 мільярда крон допомоги. До слова, у Чехії працюють 88% українських біженців.

Близько 80% українських біженців у Німеччині проживають у квартирах, частково оплачуваних державою. Витрати на оренду та житло складають 750–850 євро на людину щомісяця. Крім того, надається медичне страхування, інтеграційні курси та підтримка для дітей і пенсіонерів. В центрах зайнятості Німеччини зареєстровано близько 700 тисяч біженців з українським паспортом. Усі вони можуть щомісяця отримувати по 563 євро. Також є допомога на дітей.

— Німецький уряд говорить, що якщо зараз працевлаштовано 20% українців, їх задовольнить зростання до 40%, — каже президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. — Низький відсоток працевлаштованих у Німеччині зумовлений тим, що є вимоги зі знання мови, також тут роблять акцент на висококваліфікованій роботі, дають українцям можливість підняти свою кваліфікацію або перекваліфікуватися, аби працювати не лише руками.

Зараз уряд спрощує умови працевлаштування, знижуються вимоги зі знання німецької

Згідно з даними опитування Центру економічної стратегії, станом на листопад 2022 року виплати отримували 73% українських біженців у Європі, тоді як станом на січень 2024 року — лише близько 40%.

Майже половина опитаних у Німеччині (44%) і в Нідерландах (40%), де соціальні виплати одні з найвищих у Європі, стверджує, що хоч фінансова допомога дозволяє їм утримувати себе в країні перебування, вони вирішують працевлаштуватися. Це ключовий висновок дослідження «Розкрити потенціал: громадяни України в Німеччині та Нідерландах», проведеного Міграційною платформою EWL та Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету.

— Багато країн Європи й світу надають допомогу українцям, які виїхали через війну, — каже старша економістка Центру економічної стратегії Дарія Михайлишина. — Однак із часом кількість українців, які отримують допомогу, значно знизилась як через зміну політики країн, що приймають українців, так і через те, що багато з них уже знайшли роботу і не потребують допомоги.

Окрім того, економіки країн, що приймають українців, виграють більше, ніж витрачають на допомогу

Тим часом, зазначають у ЦЕС, ринок праці України вкрай гостро відчуває на собі всі виклики повномасштабної війни. Економічний шок початку російського вторгнення спричинив падіння як попиту, так і пропозиції праці — бізнеси не наймали, а люди не подавалися на роботу. Згодом попит на робочу силу став відновлюватися, але повільно; водночас кількість охочих знайти нову роботу вже влітку 2022 року злетіла і перевищила середні показники 2021 року. Втім, далі тренди розійшлися: потреба у робочій силі весь час відновлювалася разом з відновленням економіки, а активність шукачів роботи весь час скорочувалася — не в останню чергу через міграцію українців за кордон та мобілізацію до Сил оборони.

Міф 3: мігранти не платять податків і не допомагають розвиватися економіці

Ще у травні 2022 року Oxford Economics прогнозували, що якщо у Польщі залишиться 650 тисяч українців, то ВВП до 2030 року може зрости на 1,2%, а якщо українців залишиться 1 млн, то на 2%, — у порівнянні зі сценарієм без вимушених українських переселенців. Схожими були прогнози Національного банку України, де у 2022 році підрахували, що завдяки біженцям з України до 2026 року ВВП Польщі та Чехії збільшиться на 2,2–2,3% у порівнянні з базовим сценарієм, а Німеччини — на 0,6%–0,65%.

Якщо у 2022 році надходження до державного бюджету коштом українців у Польщі складали 0,8–1,0%, то торік — уже 1,3–1,6%. У грошовому еквіваленті це становить 10,1–13,7 млрд злотих (приблизно 2,34–3,18 млрд євро) у 2022 році та 14,7–19,9 млрд злотих — у 2023-му. Дослідження «Аналіз впливу біженців з України на економіку Польщі» на замовлення ООН провела міжнародна консалтингова компанія Deloitte спільно з Міграційною платформою EWL.

У звіті Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) йдеться про те, що у довгостроковій перспективі, коли економіка повністю адаптується, цей показник зросте до 0,9–1,35%.

«Це суттєвий вплив на польську економіку, зважаючи на виклики, пов’язані з російською агресією, на загальну ситуацію і значний дефіцит кадрів у Польщі, — каже директор Міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL Марцін Колодзейчик. — Українці рятують польський ринок праці — і ті, хто приїхав у Польщу до повномасштабного вторгнення, і воєнні біженці».

Відтак з 2022 року українці в Польщі допомагають розвиватися економіці, сплативши 10–14 млрд злотих податків, у 2023 році — 15–20 млрд злотих податків. Більшість українських біженців також допомагає родинам в Україні, донатить на ЗСУ або волонтерить — про це свідчать звіти EWL в Польщі та Німеччині.

— Нещодавно було дослідження експертів із Великої Британії, де зосереджено значно менше українських мігрантів, — зазначає академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Елла Лібанова. — Вони кажуть про те, що додаткові 0,2% ВВП — це якраз внесок українських мігрантів. І це серйозно, як для Британії.

Українці живуть у Європі, працюють, сплачують податки і витрачають гроші. Відомо, що кожен злотий, витрачений у Польщі, працює на польську економіку

За даними опитування Центру економічної стратегії, станом на січень 2024 року 45% українців, які виїхали за кордон, працевлаштовані або стали підприємцями, а отже, сплачують податки з доходів від праці чи прибутків від бізнесу. Усі мігранти платять принаймні податки на споживання, податок на додану вартість, коли купують будь-які товари та послуги.

Міф 4: погіршення криміногенної ситуації

Хоча цей стереотип більш схильні застосовувати до людей з неєвропейських культур, деякі місцеві можуть узагальнювати поняття «біженці» і застосовувати таке мислення до усіх.

На початку 2024 року фундація «Український Дім» у Варшаві була змушена публічно реагувати на статтю Rzeczpospolita «Темна сторона міграції. Іноземці в Польщі сідають за кермо в нетверезому стані та порушують заборони». У ній ішлося, зокрема, про те, що «багатотисячний приплив іноземців, який посилився після початку війни в Україні, знайшов свій відбиток у статистиці злочинності». У відкритому листі до редакції фундація резонно припускає, що, ймовірно, були якісь причини та передумови (події, тривожні результати опитувань, ксенофобські заяви політиків), які спонукали Rzeczpospolita оприлюднити статистику злочинів, скоєних у Польщі негромадянами.

«Було б справедливо викласти ці причини й пояснити читачеві ваші наміри при написанні статті, — йдеться у листі. — Викликає тривогу, що серйозна газета, яка формує громадську думку, вдається до етнічного профілювання та маніпулювання культурними відмінностями».

Експерти фундації попрацювали із цифрами, оприлюдненими у статті, й дійшли висновку, що 17 278 іноземців, які вчиняли злочини 2023 року, відповідальні лише за близько 2% усіх злочинів. Також 3240 крадіжок, скоєних іноземцями, складають приблизно 3% усіх крадіжок у Польщі, а 2451 звинувачення у зберіганні наркотиків становить 4% від усіх таких звинувачень. До того ж темпи зростання злочинності серед мігрантів у 7,7 раза нижчі за темпи збільшення самої групи чужоземців.

«Стереотип про погіршення криміногенної ситуації через біженців я зустрічав лише серед польських журналістів, — коментує експерт “Українського Дому” Олександр Пестриков. — Вони часто люблять підкреслювати національність підозрюваних і засуджених».

До слова, в опитуванні польських громадян для рапорту Роберта-Мирона Станішевського з Варшавського університету про соціальне сприйняття біженців з України серед загроз від українців страх погіршення криміногенної ситуації не посідає першого місця. Серед актуальних побоювань — негативний вплив на ринок праці.

— Українці переважно працюють, — переконана Елла Лібанова. — Серед українських мігрантів чоловіків дуже мало, в основному це жінки й діти.

Тому навряд вони так сильно погіршують криміногенну ситуацію

Міф 5: через біженців зростає навантаження на медичну систему, систему освіти, ринок житла

Болючі питання черг до лікарів, у яких тепер чимало українців, навантаження на систему освіти та зростання цін на житло можуть стати найбільшою проблемою і причиною погіршення ставлення європейців до українців, прогнозують експерти. Адже тут українці стикнуться не лише із менш соціально захищеними місцевими, а й з тими, на чиї робочі місця українські біженці у масі своїй не претендують.

— Поляки мають низький рівень довіри до власної держави й усвідомлюють неефективність уряду, коли йдеться про соціальні послуги, — зазначає правозахисниця Гельсінської спілки з прав людини у Польщі Ада Тимінська, дослідниця антиукраїнської мови ворожнечі у польських соцмережах. — У Польщі треба довго чекати у чергах до лікаря, складно записати дитину до дитячого садка — це правда. Тож раптова поява нових людей викликає відчуття зростання загрози.

Утім, проблеми із доступом до спеціальної медичної опіки були й до приїзду українців. Це свідчить лише про те, що держава в якихось аспектах є неефективною

Про проблеми в медичній та освітній системах у країнах, де живе найбільше українців-біженців, кажуть і респонденти опитування Заборони. Так, одна дівчина розповіла, що в Німеччині їй запропонували запис до мамолога через сім місяців, а інша не могла знайти місце в дитсадочку в одному з чеських міст.

«Люди приїздять, навантаження [на систему здоров’я й освіти] зростає. Але і стає більше робочих місць, — зазначає Елла Лібанова, академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. — Серед українських мігранток дуже багато медичних і педагогічних працівниць. Хто заважає у школах, де навчаються українці, ставити викладачами українських вчителів? З одного боку, це працевлаштування українок, з іншого — спрощене навчання для дітей».

Олександр Пестриков прогнозує посилення проблем в освітній сфері вже восени 2024 року, коли всі українські діти будуть зобов’язані піти у польські школи. Досі батьки могли самі вирішувати, чи залишити дитину в українській школі онлайн. Зараз це означатиме більше дітей у класі, більше конфліктів, суперечки батьків, булінг.

Тимчасовий статус дає право на медицину в Польщі. «Але річ у тому, що якщо ти маєш оплачувати житло, на щось жити, ти мусиш працювати, — каже Олена. — А коли ти працюєш, ти й без статусу маєш медицину, бо сплачуєш відрахування із зарплати. І твоя черга до лікаря — законно оплачена».

У фундації «Український Дім» проаналізували дані медичної системи за 2022 рік. За перший рік війни на українців було витрачено 0,5 млрд злотих, хоча планувалось 2 мільярди. Виявилося, що українські біженці не освоїли й половини від тієї суми, яку на них планували виплатити через Національний фонд здоров’я.

«До 2022 року більшість наших громадян у Польщі — це молоді бездітні люди, які просто не ходили до лікарень, — пояснює експерт Олександр Пестриков. — Тим часом серед біженців багато матерів, дітей, осіб старшого віку та людей з високою увагою до свого здоров’я. Їх просто починають бачити у лікарнях, і переконати звичайного поляка, що українці не несуть загрози, стає важко».

Непорозуміння між українцями та повернення

З іншого боку, українці, що ухвалили рішення залишатися поза межами країни, діляться переживанням, що на батьківщині їх вважають боягузами та зрадниками, яким наплювати на долю держави. Буцімто вони живуть своє найкраще життя за кордоном, забули про Україну та їм байдуже на війну. Що виїхали насправді не з міркувань безпеки, а заради більших грошей. Що вони не донатять і не допомагають.

За підрахунками Центру економічної стратегії, за кордоном можуть залишитись від 860 тисяч до 2,7 млн українців. Це переважно перспективні, освічені українці, студенти, мами з дітьми, до яких пізніше доєднаються їхні чоловіки. Більш схильні до повернення в Україну після війни люди похилого віку або з нижчим рівнем освіти.

Неповернення українців, стверджують у ЦЕС, матиме суттєвий вплив на українську економіку, яка може втратити від 2,55 і до 7,71% ВВП.

«Якщо половина тих, хто виїхав, залишаться за кордоном, для нас це буде дуже серйозним ударом», — вважає академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. — Питання повернення з-за кордону українців, які виїхали через війну, буде одним із найважливіших викликів уже найближчого майбутнього».

Загальний настрій підтверджують дані міжнаціонального опитування OneUA, яке охопило понад 18 000 респондентів у восьми європейських країнах. Українські біженці, які проживають у Польщі, Угорщині, Чехії, Молдові та Румунії, частіше вказують на те, що мають намір повернутися в Україну, ніж біженці в Нідерландах та Німеччині. Основні чинники — мотиви соціальної прив’язаності та економічний фактор (Return intentions among Ukrainian refugees inEurope: A Cross-National Study, опубліковано 22 липня 2024 року).

Про зміну рішення (залишатися чи повертатися) в опитуванні Заборони кажуть лише 11% опитаних. Серед перепон для повернення вказані війна, що триває, та непередбачуваність майбутнього. Реципієнти, що лишатимуться в Україні, пояснюють вибір відсутністю можливості виїхати та любов’ю до країни. Важливо зауважити, що ті, хто обрав жити за кордоном, крім відчуття безпеки, теж наводять як аргумент любов до України — перебуваючи в безпеці, вони мають можливість донатити та просувати українські інтереси в інших державах.

Повний матеріал можна прочитати на сайті Заборони

головне фото:Біженці з України чекають на прикордонному переході в Медиці на південному сході Польщі, 5 квітня 2022 року, Фото: Wojtek Radwański/AFP/East News

‍

Єнджей Дудкевич: Як Варшава справляється з допомогою людям, які приїжджають до нас від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну?

Адріана Поровська: З огляду на масштаб виклику, завдяки громадській підтримці на різних рівнях — як фінансовому, так і організаційному — дуже добре. Адже не було ніякого плану, ніякої стратегії, був величезний хаос. Насправді можна сказати, що впоралася блискуче, тому що тільки геній здатен діяти в хаосі. Водночас я б не хотіла, щоб щось подібне коли-небудь повторилося. Це урок не лише для Варшави, але й для всієї країни. Ми повинні передбачати подібні ситуації і мати різні речі напоготові, в тому числі інструкції для волонтерок і волонтерів.

Серед моїх знайомих багато активісток і активістів, які об'єдналися в більші групи, сформували мережі, що зробило допомогу більш ефективною. Громадські організації, неформальні ініціативи та місцева влада розуміють, що якщо приїжджатиме більше жінок з дітьми, необхідними будуть житло, школи, фінансова допомога, мовна підтримка та допомога у пошуках праці.

Що, на твою думку, вдалося, а що ще потребує вдосконалення?

Відповім як громадянка. На початку було багато ура-оптимізму, всі були раді щось робити і якось допомагати. На даний момент ми стикаємося з усе більш відкритою хвилею обурення щодо людей з України, наприклад, у школах. Це величезний виклик, особливо з огляду на те, що значна частина дітей навчалася дистанційно, і незабаром це зміниться. Ми будемо перевіряти, скільки дітей приєднається до польської системи освіти, оскільки це передбачено зміненим законом про допомогу особам з України.

У нас також залишається не до кінця вирішеним питання вивчення польської мови, особливо серед дорослих. Дослідження показують, що значна частина цих людей не повернеться в Україну — вони залишаться в Польщі, а коли війна закінчиться, до жінок приєднаються їхні чоловіки. Існує також інша проблема: з одного боку, нам доведеться підвищувати кваліфікацію одних людей, а з іншого — підтверджувати кваліфікацію інших.

Дуже важливо, щоб ніхто не працював нижче своєї компетенції, щоб учитель був учителем, а медсестра — медсестрою

Це досить складний виклик, який має вирішити не лише місцева влада.

З набуттям чинності поправки до закону про допомогу особам з України ще більше людей шукатимуть житло, багато хто шукатиме собі місце в колективних помешканнях. Чи буде це проблемою для Варшави?

Я отримую звіти про те, що відбувається в місцях колективного проживання, кілька разів на тиждень. Співробітники Управління допомоги та соціальних проєктів міста Варшави перебувають у постійному контакті з людьми воєводи, і хоча іноді буває складно швидко дізнатися, чи змінив хтось місце перебування, ситуація під контролем. Ми знаємо, хто перебуває в цих місцях, чи діти вже ходять до польської школи, чи навчаються дистанційно і потребують додаткової допомоги, щоб дістатися до державної установи.

Ті, хто перебуває поза місцями колективного проживання, перебувають у набагато складнішій ситуації, адже вони часто не знають, до кого звернутися за інформацією та допомогою. Вони не мають швидкого доступу до спеціалізованого персоналу, який за ці два роки вже розуміє, як працює система, що вона може запропонувати і може спілкуватися обома мовами. Люди, які перебувають поза системою, мають проблеми з акліматизацією. Дуже часто це підлітки.

Чи не буде найбільшим викликом саме те, що у змінах до закону виплата допомоги 800+ та «Доброго старту» пов'язана з обов'язковим навчанням у школі? Адже є багато українських дітей поза системою освіти, які можуть захотіти вступити до неї в найближчому майбутньому, і це створить великий тиск на школи. Що ви плануєте з цим робити?

Ніхто точно не знає, скільки українських дітей навчається дистанційно і скільки з них захоче навчатися у варшавських школах.

Ми, безумовно, хочемо створити для них таку можливість, щоб вони могли розмовляти польською мовою, мати польських друзів і колег, а через кілька років могли вступати до польських вищих навчальних закладів, потім працювати і добре почуватися в нашій країні

Замикати дітей вдома — це не дуже добре для їхнього розвитку та психіки.

На мою думку, ці зміни були необхідні. Я сама знаю кількох дітей, чиї соціальні навички явно знизилися в результаті дистанційного навчання. Це жахливо. Ми говоримо про те, що сталося з польськими дітьми під час пандемії, але погляньмо на дітей України: спочатку вони пережили пандемію, а тепер мають досвід війни і суцільної кризи. Вони дуже потребують нашої допомоги, тому ми зробимо все, щоб вони мали шанс на нормальний розвиток у Варшаві.

Чи буде більше грошей, щоб працевлаштовувати, наприклад, вчительок і вчителів польської мови як іноземної? Чи більше осіб, які можуть надавати психологічну підтримку?

Це більше питання до заступниці мера Ренати Казновської, яка курує управління освіти, але поправка до закону навіть передбачає необхідність працевлаштування культурного асистента, який би контактував з дітьми, які вступатимуть до системи освіти. Тут ми дуже розраховуємо на експертну допомогу громадських організацій.

Про конкретні цифри ми зможемо говорити лише тоді, коли знатимемо, скільки дітей буде влаштовано до польських шкіл. Те саме стосується позашкільних занять, розширення існуючих програм підтримки інтеграції тощо, якими також опікуються громадські організації. Я контактую з ними, знаю, що вони готові, тож думаю, що ми впораємося разом.

Чи є у вас ідеї, як боротися з суспільними страхами, пов'язаними, наприклад, з тим, що класи в польських школах можуть бути ще більш переповненими? Або з голосами на кшталт: «Українці забирають наші робочі місця»?

Ми дуже стурбовані стигматизацією не лише людей з України, але й тих, хто приїжджає до нас з інших місць. Цього не можна заперечувати: Європа побуріла, і європейці все більше бояться іммігрантів. Тому нам потрібно докладати багато зусиль, щоб показати, що нема чого боятися, що вони такі ж люди, як і ми. У Варшаві існує багато проєктів, спрямованих на інтеграцію польської та української громад. Їх варто розвивати і створювати нові.

Нам також потрібно розробляти державну політику таким чином, щоб вона не виокремлювала, якій групі ми допомагаємо. Зараз ми маємо справу із законом, який стосується особливої групи людей, що перебувають в особливій ситуації, тому бюджет на заходи для них виділений окремо. У майбутньому було б ідеально, якби мати, яка бореться, наприклад, з проблемами виховання дитини, могла отримувати однакову допомогу незалежно від того, де вона народилася — в Польщі, Україні чи Грузії. Звичайно, необхідне певне знання мови, але з цим може впоратися хтось, хто допоможе з перекладом.

Коли до всіх ставляться однаково, зникає наратив про якісь «особливі привілеї», а це призводить до соціальної інтеграції

‍Чи готова Варшава до приїзду ще більшої кількості людей з України, якщо ситуація на фронті погіршиться?

І так, і ні. Так, тому що ми багато чому навчилися за останні два роки, ми побачили, що можна побудувати великий центр підтримки за кілька днів. Ми відрепетирували багато речей, коли йдеться про кризовий менеджмент, ми знаємо, що і де потрібно для того, щоб це працювало належним чином. Ми також маємо набагато більше досвіду у створенні міждисциплінарних команд.

Ні, тому що у місцевої влади може не вистачити грошей, щоб впоратися з усім. Якби те, про що ви говорите, сталося, нам би знадобилася сильна підтримка не лише з боку уряду, але й Європи в цілому. Як Польща, ми найближчі до України, країни, яка фактично захищає наші кордони. Україна потребує військової підтримки, а Польща — допомоги у задоволенні потреб тих, хто втік до неї із зони бойових дій.

‍

Адріана Поровська — багаторічна президентка Каміліанської місії соціального забезпечення, членкиня правління Стратегії 2050. Як заступниця мера Варшави відповідає за соціальні питання, соціальну комунікацію та співпрацю з неурядовими організаціями. Номінантка на премію «"Портрети сестринства» Sestry.eu

‍

Переклад: Анастасія Канарська