Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Президент НОК України: Участь в Іграх — це вже наша перемога
«Внаслідок російської агресії проти України загинуло 488 українських спортсменів, було зруйновано понад 500 українських спортивних об'єктів. Але Україну та український прапор буде видно в Парижі», — наголосив Вадим Гутцайт, президент Національного олімпійського комітету України
Найбільші надії Україна покладає на Ярославу Магучіх, яка цьогоріч встановила світовий рекорд. Фото: ukraina.info
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Україну та український прапор буде видно в Парижі. Участь в Іграх у нашій ситуації — це вже перемога», — наголосив Вадим Гутцайт, президент НОК України та ексміністр молоді та спорту.
Вадим Гутцайт, колишній шабліст і олімпійський чемпіон у складі збірної на Іграх в Барселоні (1992), підкреслив труднощі, з якими стикаються українські спортсмени, зокрема часті перебої в електропостачанні та постійні напади з боку Росії.
«Проблемою також є відсутність належної інфраструктури, яка б дозволяла спортсменам тренуватися», — зазначив він.
Чиновник повідомив, що в результаті дій російської армії з 24 лютого 2022 року було зруйновано понад 500 українських спортивних об'єктів.
— Українські спортсмени стикаються з тими ж проблемами, що і будь-який громадянин — втрачають свої домівки, близьких та змушені переїжджати через окупацію
Гутцайт зазначив, що деякі з них «заплатили найвищу ціну».
«Внаслідок російської агресії проти України загинуло 488 українських спортсменів», — повідомив Гутцайт і додав, що за кілька днів до початку Ігор у Парижі відбувся марш пам'яті вбитих спортсменів, організований Союзом українців у Франції та Світовим конгресом українців, в якому взяли участь понад тисячу людей.
Підкреслюючи роль спортсменів як амбасадорів країни, Гутцайт сказав:
— На міжнародних заходах і змаганнях представники України говорять правду про війну, піднімають український прапор і нагадують про необхідність підтримки. Україна захищає свою цілісність, незалежність та державні інтереси
У зв'язку з російською агресією Міжнародний олімпійський комітет (МОК) дозволив російським і білоруським спортсменам брати участь в Іграх лише під нейтральним прапором, без національної символіки та кольорів і за спеціальним запрошенням, яке могло відбутися після виконання всіх вимог нейтралітету. За цією формулою на старт Ігор, ймовірно, вийдуть 16 білоруських і 15 російських спортсменів.Така невелика кількість запрошених спортсменів з двох країн-агресорів пов'язана, серед іншого, з тим, що Україна, підкреслив Гутцайт, надала докази приналежності російських і білоруських спортсменів до лав зьройних сил або засвідчила їхню підтримки режимів у своїх країнах.
НОК України та Міністерство молоді та спорту України, за його словами, видало відповідні рекомендації збірній, як уникнути конфронтацій з представниками цих країн.
«Для України найголовніше — це безпека наших спортсменів. Ми подбали про те, щоб олімпійці уникали контактів зі спортсменами з Росії та Білорусі», — визнав колишній міністр. Він також висловив переконання, що Росія не зможе використати Ігри в пропагандистських цілях через обмежену кількість спортсменів і відсутність прапора та гімну.
Олімпійські ігри в Парижі розпочнуться у п'ятницю. Це вже втретє, коли Париж приймає ці престижні змагання. Цього року 10 500 спортсменів змагатимуться у 32 дисциплінах за 329 комплектів медалей.
Польське агентство преси — єдине державне інформаційне агентство в Польщі, засноване у жовтні 1918 році
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Для поляків аборт є суперечливою темою. За часів правління ПіС про аборти постійно говорили громадяни й політики. Зараз здається, що ми про це забули, а більшість політиків вирішила відсунути це питання на другий план. Але як взагалі можливо, що право жінки користуватися власним тілом може стати тим, що так легко викреслити? Зростання впливу крайньої правої сили помітне скрізь, а разом з ним з'являються обмеження автономії жінок: політики прагнуть контролювати над нашими тілами, домінувати над меншинами та нав'язати згори політичне прагнення збільшити населення — за будь-яку ціну.
Голос жінок повністю ігнорується при обговоренні цих питань. Це змушує нас взяти справу у власні руки. Хоча ситуація з правами жінок у світі дедалі погіршується, я покладаю надію на конкретних сміливих людей. Проведення часу в таких місцях, як ABOTAK, нагадує мені, наскільки важлива спільнота і як багато ми можемо досягти.
Ми, жінки, далеко просунулися порівняно з часами моєї бабусі. І це мотивує мене рухатися далі й сподіватися, що наступне покоління жінок буде жити ще краще. Доки ми не подолаємо патріархат, який нами керує, жодна з нас не зможе почуватися вільною. Ми повинні разом визнати, що існуюча система нам шкодить.
ABOTAK — місце, створене для допомоги жінкам іншими жінками, які пройшли через такі ж чи подібні ситуації. Ми побували в центрі й дізналися від Наталії Бронярчик не тільки її власну історію, а й про те, що стоїть за цим проєктом:
Колега жартує: «Не встигли ми набутися мілфами (від англійського MILF — мати, з якою хотілося б переспати — Ред.), як вже стали жінками-канапками». Цей термін «покоління канапок» (або «покоління сендвічів») ввела в обіг у 1981 році соціальна працівниця Дороті Міллер. Так вона описала групу людей, переважно жінок 35-65 років — тобто у віці, коли більшість вже має дорослих дітей і хоче пожити для себе, — яким доводиться піклуватися і про старіючих батьків, і про своїх підлітків.
Проблеми затискають з обох боків, як хліб у сендвічі. Але жінки добре знають: світ не любить слабких. Вони навчилися грати в цю гру, давати собі раду, розраховувати лише на себе, жонглювати десятками обов'язків. Вони майже не жаліються, хоча в скронях дедалі частіше пульсує: «Як же я втомилася».
Моя власна історія триває вже понад пів року. Спочатку — мама. З того покоління, яке не звикло дбати про себе. Раптом каже по телефону, що почувається погано. Слово за слово з’ясовується, що «погано» триває вже давно. Вона просто не хотіла турбувати.
Кидаєш усе. Вловлюєш випадковий вільний квиток до України в той час, як всі святкують Різдво. Залишаєш хвору на застуду дитину-підлітка на Святвечір в чужому домі. Того ж вечора кількома потягами поспішаєш додому. Місяць ходиш від одного лікаря для іншого: десятки аналізів, кілометрові рахунки, і нарешті чуєш діагноз, від якого холодіє в грудях. Після чого залишаєшся поруч з мамою, поки їй роблять операцію, а потім повертаєшся до Польщі, аби трохи видихнути…
А тут зустрічає дитина, у якої за час твоєї відсутності накопичились проблеми у стосунках з подругами, підліткові гормони, непорозуміння зі шкільними предметами... І це я мовчу про нові рахунки й власні невирішені робочі питання.
Сучасні Атлантиди, які тримають на собі світ
Професорка Барбара Йозефік з Ягеллонського університету пояснює феномен «покоління сендвічів» на прикладі польських жінок. Вони перенесли стрес під час ковідної пандемії, потім — вибух війни за східним кордоном. Все це підняло рівень тривожності до найвищих піків, аж тут гоп — нові виклики: постаріли батьки, діти начебто підросли, але залежати не перестали, ще й тіло починає зраджувати. Воно вже не таке стійке до стресів, не таке витривале, потребує піклування й турботи.
Фото Shutterstock
Пояснення цього явища таке: жінки стали пізніше народжувати, разом з тим тривалість життя зросла. Зрештою коли наші батьки досягають віку, коли їм потрібна наша допомога, у нас все ще є діти, про яких ми маємо піклуватися. І якось вже без колишнього скепсису згадуєш слова старших, які часто лунали в юності: «Треба народити до 25. Уяви: ти ще молода, а діти вже — дорослі й самостійні».
До цього варто додати зростання рівня самотнього материнства, коли жінкам немає з ким розділити тягар утримання й виховання дітей. Відповідно, жінка має ще й забезпечувати родину, дбати про власний професійний розвиток за кордоном.
Ще один тренд часу, на який звертає увагу польська дослідниця, — зникнення моделі спільного проживання кількох поколінь під одним дахом. Сьогодні це вже не є поширеною практикою. Відтак навіть базова логістика догляду за батьками, які потребують підтримки, значно ускладнюється. Плюс втрачається підтримка з боку батьків — ви не можете просто залишити дітей на когось з родичів і трохи відпочити
Подвійний тиск на жінок часто призводить до депресивних думок і вигорання, зазначає Йозефік. У їхній голові весь час крутяться суперечливі фрази: «Я погана донька», «Я погана мати», «Я не справляюсь», «Я люблю своїх батьків, але мрію, щоб за ними доглядав ще хтось» тощо.
Тривалий стрес послаблює імунну систему, погіршується й соматичне здоров’я. Жінки часто скаржаться: «У мене самої проблеми із серцем, тиском, хребтом. Але я не маю часу, щоб зайнятися цим, піти на йогу чи пілатес». В житті жінок-канапок майже немає місця для себе.
І все це на тлі війни
Мені пощастило, я у мами не одна. У мене є брат, вихований в атмосфері рівності прав і обов’язків, який разом зі мною розділив піклування про маму. Однак, навіть це не рятує, коли у твоїй країні війна.
Типова ситуація, коли зненацька вночі лунає телефонний дзвінок: «Наше місто (я з Одещини) під масованою дроновою атакою. Вибухи чутно з усіх боків. Горять будинки на сусідній вулиці». І ти не спиш до ранку, бо переживаєш за своїх вдома.
Питаю в інших українських жінок-біженок з «покоління канапок», як вони дають собі раду (їхні розповіді будуть трохи нижче). Адже те, що для інших є винятковою ситуацією, для українців зараз є нормою. Війна обнулила наш майновий і соціальний стан, з’їла фінансові накопичення, чимало українок за кордоном живуть без підтримки партнерів — і при цьому дбають і про дітей, і про батьків. Часто перед нами навіть вибір не стоїть — оплатити батькам доглядальницю чи дітям літній табір, адже зароблені гроші йдуть на оплату орендованого житла. А у багатьох батьки категорично не хочуть залишати Україну, і жінки мотаються туди-сюди через кордон, бо не можуть собі навіть уявити повернути дітей під дрони й ракети.
«Повернулася з дітьми з Британії до мами, аби вона не помирала сама». Історії українок
Американська геріатрологиня Паула Бенкс пропонує шість кроків: видихнути й заспокоїтися, перестати себе звинувачувати, не соромитися просити допомоги в інших членів родини, зокрема фінансової, підключати до догляду за старшими членами родини дітей-підлітків, включати у свій графік турботу про себе, не розривати контакти з друзями й регулярно з ними зустрічатися. Звучить гарно, але… більшість цих порад погано працює в умовах війни й вимушеної міграції.
«Ми виїхали з Харкова до Ірландії, — ділиться 51-річна Ірина, — за півтора роки, що жили разом — я, 74-річна мама та мій 16-річний син — кілька разів ловила себе на думці: ой, який міст, а якщо стрибнути з нього, чи сильно мені буде боляче? Якщо я зупинюся посеред дороги, чи зіб'є мене та червона машина? Мене не лякали ці думки, вони несли звільнення. Все навалилося: мама, яка не може без мене навіть вийти з квартири; син зі звинуваченнями, навіщо я відірвала його від дому, навчання, друзів; пошук роботи, нова мова, проблеми зі здоров'ям, страх за чоловіка, який пішов до війська. Мені стало легше, коли нам з мамою вдалося роз’їхатися по різним квартирам. Виявилося, що вона не така вже й безпорадна».
41-річна Наталія В. з Вугледару розповідає: «Ми “поділили” старших членів нашої родини. Мама, яка категорично не хотіла залишати Україну, живе з братом, я висилаю їй гроші, які покривають половину оренди квартири у Полтаві, набір необхідних ліків. Я приїхала до Польщі з двома дітьми-підлітками й батьками чоловіка — 69 та 73 років. Жили всі разом у квартирі площею 36 квадратних метрів. Я багато працювала — спочатку на заводі, плюс на вихідних вчилася робити манікюр, а тепер працюю на себе. Батьки чоловіка не були тягарем, навпаки, взяли на себе піклування про дітей, приготування їжі, догляд за домом. На жаль, відірвані від рідної землі, вони почали хворіти. Батька чоловіка минулоріч не стало, довелося поховати його в Польщі, бо наше місто знаходиться в окупації».
«Мій підлітковий вік прийшовся на літні роки моїх дідуся та бабусі. Бабуся вже тоді дуже хворіла, — згадує 45-річна Олена С. — Мені було 15 років, я дуже просила маму дозволити мені запросити друзів на день народження. Мама обізвала мене егоїсткою, яка думає лише про себе. Чомусь я часто це згадую. В моїй родині інтереси старшого покоління завжди були в пріоритеті, і зараз цього для себе вимагають мої батьки. Але я обрала безпеку дітей. Найняла людину, яка навідується до батьків і допомагає їм по дому двічі на тиждень. Раптом трапиться щось гірше — буду шукати будинки з проживанням і доглядом. Разом з тим всередині мене постійно лунають розмови з мого минулого, в яких засуджується “західний спосіб” життя, коли літні люди доживають на самоті в пансіонатах».
Професорка Барбара Йозефік переконана, що ми не маємо відчувати себе винними, коли ухвалюємо рішення оплатити якісний догляд за старшими членами родини, і варто вийти з матриці під назвою «бути жертвою — це подвиг».
Разом з тим у ситуації з батьками часто йдеться не про почуття жертовності, а про любов
Саме вона спонукає бути поруч, поки є можливість. І частина українських біженок, навіть ризикуючи безпекою дітей, повертається до України, щоб дбати про батьків старшого віку.
«Знаю, що я ніколи б собі не пробачила, якби мама залишилася помирати одна. Я повернулася з Великобританії з двома дітьми, вже абсолютно інтегрованими, бо дізналася про смертельний діагноз мами. Рік ми були поруч з нею, я не жалкую про це, мені лише шкода, що мене не було поруч раніше, — розповідає 47-річна Маргарита. — Зараз я працюю із психологом, і вона каже, що я не пройшла процес сепарації, тому мені так важко змиритися з втратою. Але я просто дуже любила свою маму, вона була найкращою мамою у світі».
Морозиво замість Лондона
У пошуках відповіді, як не задихнутися під тиском обов’язків з двох боків, я дійшла до неочікуваного висновку: в цій ситуації надважливо подбати про себе. Бо як мені зараз, так і моїй доньці через 15-20 років може знадобитися не фінансова підтримка, а просто мамина присутність, розмова, обійми. Якщо я не подбаю про себе зараз, у спадок донька отримає не лише мою тривожність, а й матрицю жертви й потребу дбати про мене.
Важливо знаходити час для якісного спілкування з дітьми-підлітками, щирої розмови з ними й прохання про підтримку (зокрема, взяти на себе частину домашніх обов'язків). У критичний момент, коли у мене накопичилися великі рахунки за мамині операції, моя донька сама запропонувала відмовитися від поїздки з класом до Лондона. Це була її мрія, я її до цього не змушувала, це було її власне рішення. Натомість ми стали частіше виходити кудись разом — просто випити кави чи з’їсти морозиво. Здається, це лише зміцнило наші стосунки.
Ці думки підтверджує подкаст MD Anderson Cancerwise, де обговорюють підтримку доглядальників — людей, які піклуються про батьків або рідних з онкологічними діагнозами. В одному з подкастів соціальна працівниця Мері Дефф ділиться порадами, сформованими з багаторічної практики роботи у хоспісах:
У ситуаціях тривалого догляду особливо важливо не забувати про того, хто доглядає.
Просте запитання «Як ти?» може стати сигналом, що ця людина не забута. Це звернення не лише до лікарів, а й до нас з вами — колег, друзів, сусідів, які можуть підтримати простим словом тих, хто опинився у сендвіч-ситуації
У хоспісах це вже частина протоколу: там відстежують не тільки стан пацієнта, а й стан доглядальника — чи не виснажений він, чи має доступ до груп підтримки.
Важливо мати план: як створити вдома максимально комфортні й безпечні для старшої людини умови, прагнучи її максимальної самостійності. Особливу увагу фахівці радять звертати на емоційний стан літніх батьків. Втрата самостійності для них — це удар по ідентичності. Вона може проявлятись у роздратуванні, зневірі, небажанні приймати допомогу. Та саме тиха присутність, співчуття і підтримка здатні зберегти гідність — і звільнити вам трохи більше простору для себе.
Ще один ключовий момент — чесно оцінити власну систему підтримки. Чи можу я справлятися сама, якщо маю роботу, дітей, інші обов’язки? Чи можу покластися на чоловіка, братів, сестер, друзів, сусідів? Іноді найкраще рішення — делегувати частину турбот, навіть якщо це важко психологічно.
Одна з жінок у подкасті сказала: «Я знала, що якщо не подбаю про себе, не зможу подбати про батьків, дітей і чоловіка». Догляд за собою — це частина догляду за родиною. Тож якщо це усвідомлення може допомогти вам звільнитися від суспільного пресингу й внутрішнього сорому, що ви робите недостатньо — дослухайтеся бодай до цього аргумента.
Ігри в Україні транслює «Суспільне» — безкоштовно трансляції будуть доступні на платформі «Суспільне.Спорт» та на регіональних каналах майданчика.
Також змагання можна подивитись на медіасервісі «MEGOGO» в спортивному розділі. Також Олімпіаду транслюватиме офіційний сайт Міжнародного олімпійського комітету (МОК) — іноземними мовами.
Коли дивитися і вболівати за улюблених спортсменів?
● Артистичне плавання
9 серпня українську команду представлятимуть сестри Марина та Владислава Алексіїви. Якщо результат буде високий, то дует також виступить у фіналі 10 серпня.
● Бадмінтон
Від України буде змагатися Поліна Бугрова. З 27 липня розпочинається груповий етап у жінок.
● Бокс
27 липня виступить Олександр Хижняк, 28 липня — Айдер Абдураїмов та Дмитро Ловчинський. Боксери представлені у вагових категоріях до 57, 80, 92 кілограмів відповідно.
● Боротьба
До складу національної збірної входять як жінки, так і чоловіки. Зокрема, це спортсменки Оксана Лівач (50 кг), Аліна Грушина (57 кг), Ірина Коляденко (62 кг), Тетяна Сова (68 кг). І спортсмени Василь Михайлов (86 кг), Муразі Мчедлідзе (97 кг), Юрій Ідзінський (125 кг), Парвіз Насібов (67 кг), Жан Беленюк (87 кг).
Боротимуться українці кожен день з 5 до 10 липня включно.
● Брейкінг
Першовідкривачами у цьому вже офіційному виді спорту від України стануть троє танцюристів. Це Анна Пономаренко (Stefani) та Катерина Павленко (Kate), які виступлять 9 серпня. А також Олег Кузнєцов (Kuzya), який дебютує 10 серпня.
● Важка атлетика
Від України за медаль боротиметься Каміла Конотоп. 8 серпня вона виступатиме у ваговій категорії до 59 кілограмів.
● Академічне веслування
Атлети виступатимуть чоловічою парою: Ігор Хмара й Станіслав Ковальов. Та жіночою четвіркою: Анастасія Коженкова, Дарина Верхогляд, Катерина Дудченко та Євгенія Довгодько.
27, 28 липня відбудуться попередні запливи, а 29 липня — додаткові у всіх. Фінал у жінок планується на 31 липня, а у чоловіків — 2 серпня.
● Веслування на байдарках і каное
Національну збірну представлятимуть дев'ятеро веслувальників. Восьмеро у спринті (Павло Алтухов, Ігор Трунов, Олег Кухарик, Дмитро Даниленко, Іван Семикін, Людмила Лузан, Анастасія Рибачок, Марія Повх) та одна представниця в слаломі (Вікторія Ус).
Відповідно до цього розкладу можна підтримувати спортсменів:
Вікторія Ус виступатиме 27, 28 липня — байдарка-одиночка; 30, 31 липня — каное-одиначка; 3,4,5 серпня — байдарковий крос.
6 серпня — байдарка-четвірка (чоловіки) та каное-двійка (жінки).
Марія Повх веслуватиме 6, 10 серпня — байдарка-одиначка. Павло Алтухов та Людмила Лузан 7 серпня — каное-одиначка.
8 серпня каное-двійка (жінки) та байдарка-четвірка (чоловіки), а 9 серпня — байдарка-двійка (чоловіки).
● Велоспорт
Чотири велосипедисти змагатимуться від України. Анатолій Будяк та Юлія Бірюкова братимуть участь у груповій гонці 4 серпня та в роздільній — 27 липня та 3 серпня.
У змаганнях із маунтенбайку (гірські велосипеди) країну захищатиме Яна Беломоіна 28 липня та Олександр Гудима 29 липня.
● Спортивна гімнастика
До збірної увійшло шестеро гімнастів: Олег Верняєв, Ігор Радівілов, Назар Чепурний, Ілля Ковтун, Радомир Стельмах і Анна Лащевська.
27 і 28 липня відбудуться кваліфікаційні виступи. 29 липня — чоловічий командний фінал, а 31 липня — фінал у багатоборстві.
Анна Лащевська виступатиме 1, 3, 4, 5 серпня відповідно в таких дисциплінах, як багатоборство, опорний стрибок, різновисокі бруси, колода, вільні вправи.
Серед чоловіків також відбудуться виступи 3 серпня — вільні вправи, кінь — фінал; 4 серпня — кільця, опорний стрибок — фінал; 5 серпня — бруси, перекладина — фінал.
● Художня гімнастика
Таїсія Онофрійчук виступатиме в індивідуальних змаганнях, зокрема 8 серпня — у кваліфікації. А фінал можливий на наступний день.
А в групових змаганнях виборюватимуть перемогу Кіра Ширикіна, Діана Баєва, Валерія Перемета, Марія Височанська й Аліна Мельник. Їхній виступ планується 9 серпня, а фінал — 10.
● Дзюдо
П’ятеро бійців представлятимуть країну в різних вагових категоріях. Для всіх, окрім Білодід — це дебют на Іграх.
Виступи дзюдоїстів слід очікувати в такі дні: 27 липня — Дільшот Халматов (до 60 кг), 28 липня — Богдан Ядов (до 66 кг), 29 липня — Дар'я Білодід (до 57 кг), 31 липня — Єлизавета Литвиненко (до 78 кг), 1 серпня — Христина Гоман (понад 78 кг).
● Плавання
До складу команди з плавання увійшли також п’ятеро спортсменів, які долатимуть різні дистанції.
28 липня Олександр Желтяков, кваліфікація та 1/2 фіналу 100 метрів на спині; 29 липня Ніка Шарафутдінова, кваліфікація та 1/2 фіналу; 29 липня Михайло Романчук, кваліфікація 800 метрів вільним стилем; 30 липня Денис Кесіль, кваліфікація та 1/2 фіналу; 31 липня Олександр Желтяков, кваліфікація та 1/2 фіналу 200 метрів на спині; 1 сепня Владислав Бухов, кваліфікація та 1/2 фіналу; 3 серпня Михайло Романчук, кваліфікація 1500 метрів вільним стилем.
У разі гарних результатів фінали для українських плавців відбудуться наступного дня після кваліфікації.
● Стрибки у воду
Команда українських стрибунів у воду складається з дев’яти атлетів, а національна збірна має максимальне представництво у синхронних видах програми зі стрибків у воду.
27 липня розігруватиметься комплект нагород у синхронних стрибках з 3-метрового трампліна серед жінок, а 2 серпня — серед чоловіків.
29 липня — фінал у синхронних стрибках з 10-метрової вишки серед чоловіків, а 31 липня — серед жінок.
7 серпня розпочнуться змагання зі стрибків у воду з 3-метрового трампліна серед жінок, 5 серпня — з 10-метрової вишки серед жінок. А 9 серпня — у чоловіків.
● Спортивне скелелазіння
Відкриватимуть цю нову спортивну сторінку для України Ярослав Ткач та Євгенія Казебекова. Вони виступатимуть щодня з 5 до 9 серпня.
● Стрільба
Шестеро стрільців змогли кваліфікуватися до Олімпіади. У кульовій стрільбі Україну представлятимуть: Олена Костевич — 27, 28 липня пістолет, 10 метрів та 2, 3 серпня пістолет, 25 метрів.
Павло Коростильов — 27, 28 липня пістолет, 10 метрів. Сергій Куліш — 28, 29 липня гвинтівка, 10 метрів.
Сергій Куліш — 31 липня та 1, 2 серпня гвинтівка з трьох положень, 50 метрів.
Віктор Банькін, Максим Городинець — 4, 5 серпня, швидкісний пістолет, 25 метрів.
У стендовій стрільбі виступить лише Ірина Маловічко: 30, 31 липня — трап, кваліфікація; 2, 4 серпня — скіт, кваліфікація та фінал.
● Стрільба з лука
Українці братимуть участь в індивідуальних та змішаних змаганнях у стрільбі з лука: Михайло Усач та Вероніка Марченко — 25 липня (кваліфікація) та 2 серпня (1/8 фіналу).
● П'ятиборство
З 8 до 10 серпня триватимуть змагання із п'ятиборства. Валерія Пермикіна, Олександр Товкай та Владислав Чекан проходитимуть кваліфікацію 8 серпня.
● Теніс
До збірної України з тенісу увійшли лише жінки. Матчі відбудуться 27 і 28 липня.
В одиночному розряді гратимуть Еліна Світоліна, Марта Костюк, Ангеліна Калініна, Даяна Ястремська. У парному розряді — Даяна Ястремська і Ангеліна Калініна, Людмила та Надія Кіченок.
● Настільний теніс
Ярослав Жмуденко, Маргарита Песоцька та Соломія Братейко боротимуться за олімпійським тенісним столом. 27 липня планується старт ігор як у чоловіків, так і у жінок. Дата проведення фіналу буде відома згодом.
● Фехтування
Команда фехтувальниць представлена в індивідуальних та командних змаганнях. Це Ольга Харлан, Олена Кравацька, Юлія Бакастова, Джоан Фейбі Бажура, Влада Харькова, Аліна Комащук і Дар'я Варфоломєєва.
27 липня відбудуться індивідуальні змагання зі шпаги, а 29 липня — із шаблі. 30 липня — командні змагань зі шпаги і 3 серпня — із шаблі.
● Легка атлетика
Найбільше представників — 25 атлетів — Україна матиме саме у цьому виді спорту. Однак дехто виборюватиме медалі одразу в декількох дисциплінах. За умови вдалих виступів можливі такі раунди змагань:
1 серпня — Ігор Главан, Марія Сахарук та Олена Собчук (спортивна ходьба на 20 км).
2 серпня — змішана естафета 4х400 (кваліфікація).
4 серпня — Олександр Погорілко, Анна Рижикова та Вікторія Ткачук (біг на 400 м з бар'єрами).
5 серпня — Олександр Погорілко, Анна Рижикова та Вікторія Ткачук (біг на 400 м з бар'єрами, додаткова кваліфікація).
7 серпня — змішана марафонська естафета.
2 серпня — стрибки в висоту (жінки), кваліфікація. Вболіваємо за Ярославу Магучіх.
2 серпня — потрійний стрибок (жінки), кваліфікація.
7 серпня — стрибки в висоту (чоловіки), кваліфікація.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.