Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок в Тіндері: Німеччина

У Німеччині очікують на жіночу ініціативу: національні особливості онлайн-побачень за кордоном очима українок.

Галина Халимоник

Більшість жінок, які знайшли за кордоном свою людину, тривалий час були самотніми й не думали, що когось зустрінуть. Фото: Pexels

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, перша зупинка — Німеччина, де перебуває найбільше українських біженок.<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.

15 сигарет на день або почуватися самотньою

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) оголосила самотність глобальною загрозою для здоров'я. Її вплив рівноцінний викурюванню 15 сигарет на день. Йдеться не про свідоме бажання соло-подорожі, чи мандрівки упродовж життя, а коли бути наодинці не є власним вибором. 

Більшість жінок, з якими спілкувалися Sestry.eu, зауважують, що в Україні виникають проблеми із соціалізацією, якщо дівчина не має партнера, чи власної родини, адже їх рідше запрошують в компанії з парами

— У мене була подруга дитинства, яка завжди запрошувала мене відзначити день народження вдвох в кав’ярні, або ж приносила пригощання на роботу, а в соцмережах ділилася фото великих виїздів «на шашлики», — згадує одна з героїнь циклу, 41-річна Галина. —  Якось я запитала її, чому мене не запрошує туди. Відповідь вразила: бо там всі сімейні, а ти розлучена, нам буде некомфортно з тобою, тобі  — з нами. 

Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Фото: Shutterstock

Ще одна крайність, коли самотніх жінок намагалися «сватати» без їхньої згоди за будь-кого.

 — Якось подруга запросила до себе змовницьким тоном, — ділиться 35-річна Оксана, — я з чистою душею пішла, а там… «кавалер». Для розуміння ситуації, я захистила дисертацію, викладаю у вищому навчальному закладі, маю власну квартиру, машину, багато подорожую, коло інтересів — академічне, а «кавалер» через слово матюкався, розповідав, скільки віскі за раз може випити, шкарпетка з діркою. Згодом дізналася, що моя подруга та її чоловік розповіли йому, що я настільки зневірилася знайти свою половину, що стрибну на шию першому-ліпшому. Не могла «відбитися» від нього місяцями, бо він подумки вже «жив у моїй квартирі», «продав мою нікчемну KIA та купив надійного жеребця» та «навчив мене, нарешті, як це — бути справжньою жінкою». 

«Мамині черешні» та смачний борщ

У деяких жінок не склалося в Україні з пошуком партнера не лише в реальному житті, а й на різноманітних сайтах знайомств. Жінки пояснюють це різними причинами: короткий термін перебування на сайтах знайомств через страх зустріти знайомих, завищені вимоги до жінок з боку чоловіків, «вигорання» після тривалого безрезультатного пошуку партнерів та банальну демографічну кризу. Статистика свідчить, що у 2021 році на 1000 українських жінок припадало 900 чоловіків, частина з яких, так звані, «мамині черешні». Що ж це таке? 48-річна киянка Світлана Максимець, яка у Facebook-блозі розповідає історії свого перебування на українському тіндері, називає так дорослих безпомічних чоловіків, які хочуть від жінки тільки борщу і сексу. Зазначає, що борщу більше та одразу. 

«Війна внесла корективи, тепер там багато військових, які хочуть або кохання на все життя, або сексу на одну ніч. Є «сексуальні гіганти», які обіцяють палкий секс на першому побаченні. Однак їхні обіцянки складаються з переповідання побаченого на порносайтах, насправді ж їхній практичний секс-досвід дуже незначний. Там є красені з перекаченими біцепсами і кубиками пресу, які не вилазять зі спортзалів, але бояться спілкуватися з однолітками. Тому шукають дорослу жінку-мілфу, яка навчить кохатися та спілкуватися. Я поки що не зустріла свою людину, однак маю купу цікавих знайомств та статистику від подруг. На кожні дев'ять розчарувань від онлайн-знайомств в Україні припадає одна зворушлива та красива історія кохання», — зізнається Світлана.

Локальний тіндер VS європейський

Більшість жінок, які знайшли за кордоном свою людину, тривалий час були самотніми й не думали, що когось зустрінуть. Як і не планували переїзд за кордон, якби не війна.

Можна узагальнити та виділити болдом те, шо героїні циклу статей онлайн-знайомства найчастіше згадують про свободу бути собою. Люди всюди різні, розповідатимуть вони, однак якщо вивести якісь загальні відмінності, то відчувають більше рівноправ’я, поваги до чужих особистих кордонів, вміння домовлятися про все чіткими словами, а не натяками.

В Європі популярні міжнародні додатки та сайти для знайомств, такі як Tinder, Bumble, OkCupid, а також місцеві платформи, які часто є платними для жінок та чоловіків, сайти знайомств з інтеграцією соціальних мереж, відеочатів.

Люди тут відчувають менше соціального тиску щодо сімейного стану та набагато простіше обговорюють теми стосунків у різних форматах:  бути в парі, жити гостьовим шлюбом, залишатися самотніми та бездітними

Саме це спонукало українок почати шукати собі пару в країні тимчасового перебування. 

На захист українських чоловіків варто сказати, що вони так само страждають від нав’язаних традиційних стереотипів про стосунки у парі та загальноприйнятих стандартів краси. Хоча статистично чоловіків в Україні менше, ніж жінок, дані Census Bureau за 2016 рік (пізнішої статистики, на жаль, ми не знайшли) стверджують, в усіх вікових групах від 18 до 64 років — чоловіків-одинаків в Україні більше, ніж жінок в середньому на 5,9%. Більше 637 тисяч українських чоловіків жодного разу не вступали в офіційний шлюб. Самотніх жінок більше лише у віковій групі 75+ років. 

Багато жінок, які спілкуються з німцями на сайтах знайомств, кажуть, що їм дуже бракує тут ініціативи з боку чоловіків. Фото: Shutterstock

Німеччина: без стереотипів та з повагою

Стереотип, що німці дуже люблять працювати та буквально живуть на роботі, на практиці виявився не таким вже стереотипом, стверджують співрозмовниці Sestry.eu. На робочому місці вони зосереджені на процесах, у близьке коло пускають людей, які перевірені роками, часто це контакти зі школи, студентських років. Українки кажуть, що на вулицях часто бачать красенів-чоловіків, але от у додатку для знайомств вони не зустрічаються. Частіше там сидять такі ж емігранти, біженці як українки. Вони активно користуються онлайн-додатками для знайомства, оскільки це збільшує потенційне коло партнерок для побачень, одноразових зустрічей та побудови тривалих стосунків. 

— Я маю досвід зустрічей з трьома категоріями чоловіків: українці, африканці, і тепер німці, — розповідає 42-річна Світлана (ім'я змінено на прохання героїні — прим. ред.), — я жінка плюс-сайз та українські чоловіки часто висловлювали бажання бачити поруч партнерку стандартного розміру.  Навіть якщо я виявляла ініціативу, то вкрай рідко отримувала взаємну симпатію. В Україні зустрічалася з африканцями. У них взагалі не було якихось стереотипних уявлень про зовнішність. Кожен з них міг похвалитися чимось, крім «носіння штанів»: один готував дуже класно, другий був відомим діджеєм. 

Німці, розповідає Світлана, також менше зосереджені на зовнішності партнерки. Німкені досить високого зросту, мають міцну статуру, чимало жінок носять європейський 48-50 розмір одягу

Світлана думає, що німці звикли до такого типажу краси. Тут підтримується різноманіття: на подіумі, на плакатах, серед манекенів в торгівельних центрах є моделі різного розміру, кольору шкіри. Це нормалізує те, що люди можуть бути різними, і всі вони нормальні. Ніхто не очікує від жінки 40+, що вона буде виглядати як підліток. 

— Десятиліттями німці виховувалися в суспільстві, яке акцентувало увагу на антибулінгових та антидискримінаційних кампаніях, — продовжує Світлана, — звісно, кожен має свої уподобання та смаки, але коли суспільство з усіх боків не тисне «стандартами краси та життя», виявляється, що твої персональні смаки можуть відрізнятися від умовно загальноприйнятих. 

Разом з тим, в німецькому суспільстві дуже важливим є рівноправ'я, яке важко сприймається українками. Мова йде не лише про рахунки в кафе навпіл, а й про ініціативу для зустрічей, спілкування, навіть перших дотиків та домовленості про інтимні стосунки. 

Жінки діляться, що з німцями можна безкінечно підтримувати ввічливу розмову, але так і не зустрітися в реальності.

— Перший крок все ж переважно за чоловіками, — говорить Світлана, — однак далі стосунки — це пінг-понг. Він запросив на каву, наступного разу запрошуєш ти. Знаю історії, коли чоловіки запитували, чи можуть вони обійняти жінку, взяти її за руку, покласти руку на талію, поцілувати. Німці — не ті люди, які мають неприборканий «гарячий темперамент. Вони вміють поважати кордони, досить ввічливі, цікавляться особистістю, а не лише тілом. Це дуже імпонує.

Якщо чоловік пише, що він шукає жінку для проведення ночей разом, для спільних подорожей, то саме це він має на увазі. Не варто думати, що його можна так захопити собою, що він завтра подарує тобі каблучку. Переважно, такого не станеться. Наша героїня Світлана поки що у пошуках свого постійного партнера, але, загалом, у побаченнях дефіциту не відчуває. 

Один раз на побаченні платить  її партнер, інший раз — вона. Фото: Shutterstock

За бензин платимо навпіл, але їдемо комфортно та акуратно

Багато жінок, які спілкуються з німцями на сайтах знайомств, кажуть, що їм дуже бракує тут ініціативи з боку чоловіків. Вони виховувалися в іншій культурній парадигмі. Часто це змушує їх сумніватися у власній привабливості. 

39-річна українка Вероніка (ім'я змінено на прохання героїні — прим. ред.) пояснює цю культурну різницю. Кілька десятиліть тому німкені жили в дуже  патріархальному суспільстві. Від волі чоловіка залежало, чи може жінка вийти з дому, отримувати зарплатню, подорожувати, володіти майном тощо. 

Німкені дуже важко виборювали свої права, тому сьогодні жіноча ініціатива проти будь-якого їхнього згортання. Навпаки, вони хочуть добитися більших прав

Вероніка до повномасштабного вторгнення чотири роки була розлучена, самостійно виховувала двох дітей. Тривалий час намагалася відновити стосунки з коханням юності. Однак чоловік з’являвся та зникав без пояснень та попереджень. Після одного з таких зникнень, вона вирішила зареєструватися в додатку для знайомств на Facebook. 

— Я не розглядала Німеччину для тривалого життя, тож шукала тут когось україно- чи російськомовного. Було одне побачення з нашим хлопцем, але не склалося. Потім була взаємна симпатія з німцем, ми обмінялися контактами у Facebook, зайшла до нього на сторінку, а там перепости текстів з хейтом у бік мігрантів. Одразу пішов в бан. Взагалі, я проти довгого спілкування у додатку. Прошу обмінятися профільними сторінками в соцмережах. Потім була третя зустріч з чоловіком з сусіднього населеного пункту. Тепер ми з ним разом. 

Вперше пара побачилася у кав'ярні. Чоловік спізнився, побачив її за скляною вітриною та хотів піти. Потім розповідав, що вона здалася йому занадто гарною, а себе не гідним її. Він теж розлучений, рік не міг з кимось побудувати стосунки, оскільки за німецькими мірками не є досить успішним, чи заможним. Всі його стосунки з німкенями закінчувалися «френдзоною». 

Після першої зустрічі вони листувалися якийсь час, але на друге побачення чоловік Маргариту не запрошував. Це зробила вона. Він дуже зрадів, привіз термос з кавою і вони пішли гуляти в парк. І так, він просив у неї дозволу взяти її за руку та обійняти. 

Він дає відчуття, що я важлива. Фото: Shutterstock

Вероніка розповідає, що наразі у них партнерські стосунки. Один раз на побаченні платить  її партнер, інший раз — вона, деякі витрати вони ділять порівну.

— Для мене це нормально, бо я не шукала когось, хто буде мене утримувати,  шукала людину, з якою мені буде комфортно. Мені подобається, що в його родині дуже теплі стосунки між усіма. Навіть розлучені батьки та їхні партнери товаришують, бо мають спільних дітей та онуків. Мій хлопець бере на себе обов'язки приготування вечері, бо я не дуже люблю готувати. Він дає відчуття, що я важлива. Наприклад, перед побаченням ґуґлив, які вони, українські жінки. Боявся, щоб не було міжкультурних конфузів. 

Українка каже, що її партнер — звичайна людина, без великих статків. Коли почалася російсько-українська війна багато займався волонтерством, їздив на кордон, забирав у Німеччину українські родини. Вони мають спільні інтереси та хобі.  Він гарно ставиться до своїх дітей від першого шлюбу, виконує батьківські обов'язки на рівні з колишньою дружиною, потоваришував з дітьми Маргарити.

Взагалі, в Німеччині абсолютно інше ставлення для дітей. Ніхто не засудить жінку, що вона, як часто кажуть в Україні «з причепом»

Якщо чоловік розлучений, але має дітей, це перше, що він вам повідомить. Багато хто навіть в анкету на сайті знайомств фото з дітьми ставить.

Спілкуватися спочатку їм заважав мовний бар'єр, тепер у жінки є мотивація вчити німецьку. Своє майбутнє вона бачить у двох країнах: Україні та Німеччині. Жінка максимально задоволена цими стосунками. Однак часто змушена виправдовуватися перед українськими подругами, чому гроші на бензин за спільну подорож вони з хлопцем ділять навпіл. 

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які можуть допомогти знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. Наступна зупинка — Франція. 

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Взятися за цей матеріал було непросто, адже це розмова про біль і страх. Але ця тема надто важлива, щоб мовчати.

Онкологія — це завжди випробування, а для українських біженок — подвійний удар. Війна, еміграція, нова країна, нестача грошей накладаються на діагноз, який і без того перевертає життя.

Зараз у Польщі українські біженки мають шанс отримувати безкоштовне лікування, яке рятує їм життя. Але через вето президента та зміну вимог до права на медопіку цю можливість можуть відібрати у тих, хто не працює тут офіційно. І тоді сотні пацієнток опиняться наодинці з хворобою, яку не вибирали, і рахунками, які не зможуть оплатити.

Планується скоротити перелік медпослуг, доступних для непрацюючих біженок. У списку того, що можуть зробити недоступним, зокрема — надання ліків за держпрограмами; реабілітація; процедури, пов’язані з трансплантацією; а також програми екстреного доступу до медичних технологій. Все це пряма загроза онкохворим. 

«Я можу боротися тільки тут»

Ще до повномасштабної війни лікарі в Україні виявили у 48-річної Яніни Грисенко меланому в оці. «Відмовилися братися за лікування, скерували в Одесу, в інститут Філатова. Але й там сказали, що це надто складно», — згадує вона. Єдиним виходом стала поїздка до Риги, де погодились оперувати. 23 лютого 2022 року вона повернулася з чоловіком до Києва. А вже наступного дня почалася війна.

Лікарі наполягали, що їй не можна сильно нервувати. Тому 4 березня чоловік посадив її з дітьми у вагон евакуаційного потяга. Так Яніна з дворічним та шістнадцятирічним синами опинилася в Польщі, де мала почати новий етап боротьби. «Мене взяв під опіку Краківський інститут онко-офтальмології. Два з половиною роки жила у стані ремісії», — каже вона.

Яніна з дітьми

Але дев’ять місяців тому сталося жахливе: старший син Яніни раптово помер у 19 років від невідомого вірусу. «Моя гордість, моя надія, моє сильне плече… Він був кращим студентом в університеті, працював у пекарні, викладав польську українцям, грав на кларнеті. Разом з другом Андрій грав у гурті, вони навіть встигли записати альбом», — згадує жінка. Стрес виявився занадто сильним: невдовзі лікарі діагностували метастази в печінці.

Спершу в реєстратурі клініки трансплантології печінки призначили консультацію аж на 2026 рік. «Я вийшла з лікарні й подумала: все, шансів немає». Але згодом вдалося оформити картку онкохворої й потрапити на прийом.

Яніна розповідає, що дорогою до клініки почула в транспорті голос сина, який ніби підбадьорював її: «Мамусю, давай їдь, я все владнаю». А вже в клініці зустріла молодого лікаря, схожого на сина. Сіла навпроти нього і розридалася. Він заспокоїв, підтримав, відвів на консультацію до професора — і все зрушило з місця: операцію зробили вже у серпні цього року. «Я знаю, що мене врятував син. Він мій янгол-охоронець. Мушу жити, щоб видати альбом Андрія. Це моя йому обіцянка», — каже Яніна. 

Зараз вона відновлюється і дуже переживає, що може втратити доступ до лікування, адже не має офіційної роботи в Польщі. «Я боюся навіть уявити, що буде, якщо можливість лікуватися перекриють онкохворим. Після всього, що я пережила, думати ще про те, де знайти такі гроші... До того ж для мого виду раку в Україні лікування просто немає. Я можу боротися тільки тут. І якщо заберуть цю можливість — що тоді? Ще однієї еміграції я точно не витримаю».

«Це — не пільга. Це — саме життя»

Крім послуг, пов’язаних з трансплантацією, в переліку — рідкісні ліки й методики. 

— Мені пощастило — у Польщі мені не тільки зробили операцію з видалення пухлини, але під час лікування застосували передові експериментальні методики, щоб я зберегла голос, — розповідає Валентина, науковиця в Центрі дослідження міграції Варшавського університету. — Навчальний заклад укладає зі мною контракти на кожні пів року. І я щоразу рахую: у мене ЗУС діє ще місяць після завершення контракту, чи встигну пройти обстеження? Це завжди сильний стрес. Жахливе відчуття — боротися за життя й паралельно думати, де взяти гроші.

Валентина впевнена, що безкоштовний доступ до медицини критично важливий саме для вразливих груп — людей похилого віку, хворих біженців, жінок після пологів. Це вона бачить і в своїх наукових дослідженнях. 

«Я доктор економічних наук і добре вмію рахувати. Тому знаю, що українці сплачують в Польщі достатньо податків, аби забезпечити лікування людям у складних життєвих обставинах»

Ще одна українка — молода мама Дарина Пайцун, яка дізналась про свій страшний діагноз, коли її донечці було всього 9 місяців. Даша народила вже у Польщі, годувала грудьми й випадково намацала пухлину в грудях. Але лікарі пояснили зміни грудним вигодовуванням. 

Молода мама Дарина чекає на операцію

Випадковість привела Дарину до Інституту здоров’я жінки, де їй зробили УЗД і біопсію. Пролунав страшний діагноз: інвазивна карцинома третьої стадії. «Все затягнулося чи не на пів року. А треба було не чекати, а відразу йти на обстеження до приватної клініки», — каже Дарина.

У червні цього року розпочалася хіміотерапія. «Перші хімії були дуже агресивні. Сильна нудота, ломота кісток, слабкість — я не могла навіть встати. Всього призначили шістнадцять процедур. Якось я загуглила один з препаратів, який капають мені раз на три тижні. Він коштує три тисячі доларів… Один препарат!». Лікування триває, і вже 6 листопада на Дарину чекає операція. Поки завдяки статусу UKR вона лікується безкоштовно. Але чи дозволить цей статус зробити довгоочікувану операцію в листопаді?

«Багатьох з онкодіагнозом на роботу не беруть»

До хвороби Наталя Остапюк працювала у дитсадочку. Коли дізналася про рак грудей, змогла взяти лікарняний і далі отримувати страховку. Але коли проєкт у садочку закінчився, вона залишилася без роботи. І продовжувала лікування вже завдяки статусу UKR. Паралельно отримувала підтримку від громадських організацій.

У Польщі Наталії провели операцію, хіміотерапію і радіотерапію. Під час курсу хіміотерапії вона користувалася допомогою онкопсихолога, дієтолога, реабілітолога, який показував вправи від болю в руках і ногах. Польська система охорони здоров’я подарувала Наталі відчуття безпеки: контрольні обстеження раз на три чи шість місяців, КТ, мамографії — усе за графіком, без черг і безкінечного очікування. «Це знижує рівень стресу. У Польщі я відчуваю довіру — і це безцінно. Я не думаю, що мені можуть зробити щось не так. Тут лікарі уважні, професійні, пояснюють усе до деталей. А коли довіряєш лікарям — це половина успіху лікування».

Зараз Наталя перебуває у стані ремісії і знову працює в дитсадку — її взяли на роботу, знаючи діагноз. Вона вдячна керівництву за цю підтримку, бо розуміє: «Багатьох з онкодіагнозом на роботу не беруть. Бо будуть лікарняні, відсутності».

— Сьогодні є робота — завтра може не бути. Проєкт закриється, контракт не продовжать. І що тоді робити людині, яка посеред курсу терапії раптом дізнається, що втратила і роботу, і доступ до лікування?
Наталія знову працює і тепер боїться не тільки рецидивів, а й втратити роботу

«Я живу і працюю, бо мені дали цей шанс»

— Навіть якби я продала свою квартиру під Києвом, цих грошей вистачило б хіба на третину чи чверть вартості. Де брати решту? Я б просто склала руки й змирилася. А тут мені дали шанс — і я вирішила боротися

Світлана Фоміна, яка теж переїхала до Польщі на початку повномасштабної війни, спершу працювала кравчинею в ательє у польської дизайнерки, але швидко наважилася почати власну справу й зареєструвала господарську діяльність. Втім, вже на початку 2023 року помітила тривожні симптоми: «Я знаходила маленькі крапельки крові на білизні. Болю не було, могла б ігнорувати, але змусила себе піти до лікаря. І добре, що не відкладала».

В Інституті онкології у Варшаві поставили діагноз — рак лівої молочної залози й лімфовузлів. Потім були місяці виснажливих процедур: хіміотерапія, операція, опромінення, імунотерапія. Світлана переживала панічні атаки перед операцією, важкі побічні ефекти, але підтримка лікарів, медсестер і навіть волонтерок змінила її ставлення до лікування: «Мене заспокоювали, тримали за руку, терпіли мої істерики. Це було так по-людськи. Я вдячна безмежно».

Світлана назавжди запам’ятала момент, коли почула вирішальні слова: «Після операції хірург сказав: ваші результати чудові, сто зі ста. Я вийшла з лікарні й плакала від щастя». Світлана підкреслює, що без безкоштовної допомоги вона б не мала жодного шансу. Формально вона мала страховку НФЗ завдяки зареєстрованій господарській діяльності, але тоді сплачувала лише мінімальні внески. 

Сьогодні Світлана повернулася до свого ремесла — шиє для клієнток, серед яких українки й польки. Паралельно регулярно проходить контрольні обстеження. «Я працюю, плачу податки до польського бюджету, виховую дітей і радію життю. Кажу всім знайомим: рак — не вирок. Вирок — це коли тебе залишають без допомоги. Але мені дали шанс — і я живу. І хочу, щоб таку можливість мав кожен з нас».

Фотографії з приватного архіву героїнь

20
хв

«Рак — не вирок. Вирок — залишитися без допомоги». Українки про ризик відміни лікування непрацюючим онкохворим

Діана Балинська

З початку року Польщу примусово залишили 1100 іноземців, повідомляє МВС РП. Для порівняння — таку ж кількість осіб було депортовано впродовж останніх двох років. У реєстрі «небажаних осіб» зараз перебуває 31 тисяча іноземців, серед яких українців — майже 6 тисяч. Найпоширенішими причинами депортацій є правопорушення, вироки суду, організація незаконної міграції, порушення правил перебування тощо.

Останнім часом у Польщі почастішали випадки депортацій українців. Юристи пояснюють: це не лише наслідок порушень закону, а й результат політичних рішень «згори». Експерти наголошують, що депортація — один з найсуворіших адміністративних заходів, який повинен застосовуватися пропорційно й лише у серйозних випадках. 

Давід Дехнерт, юрист. Фото: приватний архів

Штраф чи депортація: де межа закону?

Наталія Жуковська: В останній час кількість депортацій серед українців зросла. Чому так відбувається?

Давід Дехнерт: Депортація — питання адміністративного права. За нашими неофіційними даними, дедалі частіше надходять звернення «згори» з вимогою зобов’язати іноземців повернутися додому. Прикладом був нещодавній концерт білоруського виконавця Макса Коржа у Варшаві, де було затримано чимало іноземців, зокрема українців. Політичні кола відразу відреагували, і відповідні рішення були ухвалені. Тобто це адміністративне рішення, яке йде від вищих інстанцій.

— Чи були законними депортації українців, яких затримали на концерті білоруського співака Макса Коржа у Варшаві? Зокрема, у пресі звучала історія 18-річної Ангеліни, якій польські правоохоронці — за її словами — навіть не дали зібрати речі й поспіхом відправили до України.

— Стосовно Ангеліни я не знаю всіх деталей. Але якщо взяти умовного учасника того концерту, який, наприклад, переліз через огорожу, то він дійсно порушив закон про масові заходи. Цей закон створений для захисту громадського порядку. Прикордонна служба трактувала це як загрозу цьому порядку й використала як підставу для депортації. Як юрист я вважаю це великою надінтерпретацією існуючого закону й відсутністю принципу пропорційності. Слід пам’ятати, що депортація — один з найсуворіших і найболючіших заходів, які можуть бути застосовані до іноземця. Тому вона повинна застосовуватися лише пропорційно й у випадках справді серйозних порушень, а не таких дрібних.

Затримання правопорушників під час концерту білоруського співака Макса Коржа у Варшаві. Фото: FB

Звичайно, що поведінка затриманих була негативною, і ми не можемо схвалювати подібні вчинки. Втім, якщо йти цим шляхом, то, виходить, ми мали б і водіїв, які порушують правила дорожнього руху, теж депортувати. 

Бо, не будемо лукавити, від людини, яка перелізла через огорожу в натовпі, з точки зору суспільної небезпеки — мінімальна шкода. Це не злочин, а правопорушення

Щодо того, чи ці рішення були законними — мені здається, що вони порушували не стільки саме право, скільки конституційні принципи. Згідно зі статтею 7 Конституції, органи державної влади повинні діяти виключно на підставі та в межах закону. Тут, на мою думку, це було перекручено. У випадку Ангеліни — це справа за Кодексом про дрібні правопорушення: штраф і кінець історії. Вона має право на оскарження рішення. Спочатку — апеляція до вищого органу, потім — адміністративний суд. Вважаю, що якщо йдеться лише про одне єдине правопорушення в Польщі, таке рішення про депортацію має бути скасоване. Але це вже питання до незалежного суду.

— Тобто навіть людина, вже депортована з Польщі до України, може звернутися до польського суду щодо скасування рішення, ухваленого раніше? 

Так. Ні що не заважає боротися далі. Можна подавати апеляції, мати свого адвоката чи представника, який діятиме від імені людини тут, у Польщі. Зазвичай такі справи, як-от типові «стадіонні» правопорушення, розглядають швидко. Це нормально: люди порушили закон — повинні понести відповідальність; є рішення, штраф — і на цьому все. Вважаю, це правильний механізм. 

Ці люди не становили такої загрози, щоб їх негайно депортувати. І до того ж виконання рішення було зроблено «тут і зараз», без очікування, без можливості використати всі юридичні інструменти. 

Це схоже радше на «полювання на відьом», ніж на зважене правозастосування

Тут нам намагаються показати, як ми «боремося», як ми «застосовуємо закон». Для мене це радше політичні, популістичні кроки. І, можливо, не те щоб незаконні, але точно не узгоджуються з принципами права. Якщо ці справи дійдуть до адміністративних судів, де судді реально зважать усі аргументи, такі рішення мають бути скасовані. І ці люди повинні отримати можливість спокійно повернутися.

— За які ще правопорушення останнім часом депортують українців?

— Серед найчастіших причин депортації: конфлікти із законом, особливо повторні порушення, несплата штрафів (наприклад, за крадіжку), нетверезе керування автомобілем; керування без прав; використання підроблених документів; порушення умов заборони керування.

Навіть незначні порушення можуть призвести до депортації, якщо вони повторюються. Соціальні мережі теж можуть стати її причиною. 

Нещодавній випадок показав, що відео на TikTok може спричинити депортацію впродовж 24 годин

Українець опублікував у соцмережі відео, в якому погрожував підпалами через скасування допомоги — зокрема, виплат 800+ для біженців. Унаслідок цього його було затримано польськими прикордонниками, а згодом депортовано.  

Біженці на польсько-українському кордоні. Фото: Jakub Orzechowski, Agencja Wyborcza.pl

Також дуже часто це відбувається після відбуття покарання. Наприклад, іноземець щойно відсидів термін у в’язниці й навіть не встиг вийти за двері, як до нього підходить прикордонна служба: «День добрий, їдемо з нами». Перед ухваленням рішення іноземця повинні вислухати. Але зазвичай у нього немає адвоката чи представника. Він часто не знає, що сказати, які підстави можуть йому допомогти. Зрештою виноситься рішення про негайне повернення до своєї країни. Далі є два варіанти: або людину відразу везуть на кордон, або спершу направляють до центру для іноземців. І далі — депортація. Якщо немає нікого «ззовні», хто міг би допомогти, ситуація для такої людини стає дуже складною.

— А зараз у вас багато справ, пов’язаних з депортацією?

— Дуже. Найчастіше не через дрібні порушення, а через серйозніші справи. Наприклад, хтось вчинив серію крадіжок, когось неодноразово зловили за кермом без посвідчення водія чи під впливом алкоголю, або коли хтось щойно закінчив відбувати покарання у в’язниці. Тоді практично відразу запускається процедура депортації. Насправді, випадки депортацій лише за дрібні правопорушення — рідкість. Той концерт у Варшаві став винятком.

Ані кроку без перекладача: як захиститися від негайної депортації

— Який шанс уникнути депортації, якщо є адвокат, який представляє твої інтереси?

— Цей шанс є. Чимало людей зараз пишуть чи дзвонять до мене, питають, що робити. Я завжди кажу: приходьте до нас, оформимо довіреність і порозмовляємо — чому ви тут, що вас пов’язує з Польщею, чи є у вас сім’я, діти… Як правник я маю зібрати максимум інформації про підзахисного. 

Потім, якщо щось трапиться, ми вже знаємо, куди дзвонити і як реагувати. Наприклад, коли надходить дзвінок від прикордонної служби чи поліції, ми відправляємо адвоката. І дуже важливо: пояснюємо людині, щоб вона нічого не говорила без свого представника. Адвокат уже знає, які підстави використати. Ми можемо оперативно ініціювати процедуру додаткового захисту, яка зупиняє депортацію. Та й сама людина отримує впевненість, що її інтереси хтось представляє. Звісно, остаточне рішення ухвалює орган влади, але що раніше ми втручаємось, то більша ймовірність зупинити депортацію. Ми також можемо подати клопотання про зупинення негайного виконання рішення. 

Усе залежить від обставин: якщо є діти — додаємо свідоцтва про народження, якщо є шлюб з громадянином Польщі — це теж аргумент. Кожен випадок індивідуальний. Тому я завжди кажу: найкраще — прийти завчасно, обговорити ситуацію, залишити всі документи. Тоді в разі чого ми зможемо діяти швидко. 

Розумію, що в тих людей, яких депортували після концерту у Варшаві, не було можливості подати заяву чи оскаржити рішення, бо все відбулося надто швидко. Якби відразу втрутилася людина, яка знає ці процедури і розуміє, які існують «негативні підстави» для депортації (наприклад, можливість подати заяву на додатковий захист), тоді шанси зупинити процес були б значно вищі. Принаймні з’явилися б підстави для оскарження рішення.

— Чи багато рішень про депортацію вам вдалося скасувати?

— Є і успіхи, і поразки. Є люди, які неодноразово вчиняли злочини або поводилися вкрай погано — у таких випадках дуже складно щось змінити. А є люди, які просто опинилися не в тому місці й не у той час. 

Тут також багато залежить від органу, який розглядає справу. Формально ми кажемо: «Розглядає орган такий-то», але ж це конкретні люди. Тому подаючи документи, ми намагаємось додати щось людське — наприклад, фото з дітьми. Це справді працює, бо тоді розглядається не лише «справа №…», а й доля конкретної сім’ї. 

Якщо вже є ризик депортації, краще скласти план дій заздалегідь. Бо так, помилки бувають у кожного — це людське. Але коли є стратегія, то шансів на успіх більше

У моїй практиці були ситуації, коли рішення про депортацію вдавалося призупинити, і людина не була вивезена негайно. Це величезний успіх, бо завдяки цьому з’являється час, щоб подати апеляцію, написати заяви, почати правові дії. Але деталі конкретних справ я розповідати не можу. Є питання адвокатської таємниці.

— Які права має людина, щодо якої вже винесено рішення про депортацію і що повинна робити передусім?

— Насамперед — право мати свого представника. Далі все залежить від ситуації. Наприклад, є випадок, коли людина отримала рішення про зобов’язання повернутися на батьківщину і має 20 днів на виїзд.

Фото: Policja Rybnik

Алгоритм дій у такому випадку такий: якщо людина діє самостійно і відчуває сили — треба подати апеляцію разом із заявою про призупинення виконання рішення та пояснити, чому це рішення має бути змінене чи скасоване. Це перший крок, який потрібно зробити. Додаткові дії можуть включати, наприклад, подання заяви про додатковий міжнародний захист. Усе це базується на тому, щоб в адміністративному процесі діяти своєчасно. Ситуація ускладнюється, коли раптом приходять офіцери і забирають людину до прикордонної установи, навіть після сплати штрафу. 

У такому випадку алгоритм дещо змінюється. Якщо людина перебуває вдома з родиною, то перший крок — викликати адвоката. Якщо поруч немає іншої особи, тоді сама людина може — за бажанням — скористатися допомогою адвоката. Також важливим моментом є наявність перекладача. Адже, якщо людина не володіє добре мовою, без перекладача вона може не зрозуміти, про що йдеться. Навіть поляки іноді не розуміють певних юридичних термінів.   

Якщо перекладача не було — це може стати підставою для подальшого оскарження, бо подані пояснення могли бути недосконалими, неправильно зрозумілими, а підписаний протокол може містити щось, чого людина не розуміє

Головне:

·  Переконатися, що є перекладач.

·  Подати заяву про призупинення рішення.

·  Подати апеляцію на рішення, якщо воно є негайним.

· Якщо апеляційна інстанція відмовила, подати скаргу до адміністративного суду.

·  Важливо дотримуватися всіх термінів, бо вони суворі.

Навіть якщо людину депортують, терміни все одно важливі. Наприклад, при депортації з Китаю чи інших країн не ЄС термін починає рахуватися лише після прибуття документів в Польщу. В адміністративному процесі повіреним може бути навіть не адвокат, а будь-яка довірена особа — наприклад, родич. І цю особу також потрібно уповноважити та забезпечити їй перекладача.

Якщо вас затримує поліція — без перекладача ні кроку. І загалом краще нічого не казати, і тим більше не підписувати протокол, якщо ми чогось не розуміємо. Адже навіть кома чи крапка може змінити суть. Це дуже важливо.

— А що трапляється з тими, хто ігнорує рішення про депортацію?

— Ті, хто ігнорує рішення, перебувають в Польщі нелегально. Якщо їх потім депортують, вони не зможуть скоротити термін заборони на в’їзд, бо самостійно не виїхали. Найчастіше іноземці отримують заборону на в’їзд до ЄС на 5 років. 

20
хв

«Полювання на відьом» чи справедливе застосування права? Польський юрист про депортації українців

Наталія Жуковська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Як живеться українським біженцям в Ісландії

Ексклюзив
20
хв

Як я захищаюсь у таксі й на вулицях Польщі

Ексклюзив
20
хв

Проблеми із сусідами в Польщі: куди звертатися за допомогою?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress