Майбутнє

За призначення фон дер Ляєн проголосував 401 депутат Європарламенту, проти — 284, 15 депутатів утримались, а ще сім голосів визнали недійсними. Для переобрання головою Єврокомісії вона мала набрати мінімум 361 голос. Голосування завершило напружені переговори з різними силами за закритими дверима. Воно було таємним, тому до останнього не було відомо, чи вдасться Урсулі фон дер Ляєн отримати достатньо голосів.

Програма Урсули фон дер Ляєн на наступні 5 років на посаді президентки Єврокомісії така: створити новий фонд для стимулювання європейської промисловості, послабити правила конкуренції, щоб дозволити укладати більше угод між компаніями, створити спільний оборонний союз, посаду комісара з питань оборони та потроїти кількість прикордонників в ЄС. Фон дер Ляєн також наголосила, що інтеграція України, Молдови та Західних Балкан до ЄС стане пріоритетом її другого терміну.

— Найкраща інвестиція в європейську безпеку — це інвестиція в безпеку України, — запевнила фон дер Ляєн

І додала: «Фінансова, політична та військова підтримка України з боку Європи має тривати стільки, скільки буде потрібно. Ми будемо використовувати всі інструменти, які є в нашому розпорядженні, зокрема через Європейський фонд миру, працюючи над усіма питаннями — від нагальних потреб до майбутніх зусиль з відновлення через Ukraine Facility».

На посту президентки Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн відповідає за збереження консенсусу між 27 очільниками держав, які представляють населення чисельністю 450 мільйонів. Великі кроки в ЄС вимагають широкомасштабної співпраці й уміння домовлятися, і фон дер Ляєн знову це вдається. Згадаємо її успіхи, невдачі та сильні кроки за минулої каденції.

‍

В обороні Європи

Урсула фон дер Ляєн провела Євросоюз крізь дві найсерйозніші кризи за останні десятиліття — пандемію коронавірусу та енергетичну. Саме на посаді президентки Єврокомісії вона показала себе ефективною кризовою менеджеркою, за що в 2022 році очолила рейтинг найвпливовіших жінок світу від Forbes і продовжує входити до списків найвпливовіших від інших світових видань дотепер.

«Криза у сфері охорони здоров'я, спричинена пандемією COVID-19, та війна в Україні з енергетичною кризою, спричиненою Росією, могли перетворитися на драматичну економічну та соціальну кризи. Але цього не сталося завдяки великій стійкості Європи, а також тому, що ми прийняли правильні рішення. Ми пережили величезні труднощі, але багато в чому вийшли сильнішими», — зазначила голова Європейської комісії на виступі в Європарламенті.

Під час пандемії європейські лідери були розгублені, шукали спільних рішень і за сприяння фон дер Ляєн домовилися про спільну закупівлю вакцин й узгодили чималі фінансові вливання у постраждалу економіку, а з лютого 2022 року прийняли мільйони українських біженців, посилили спільну безпеку й прикордонний контроль і запустили спільні поставки енергії.

«Вона обирає позицію попереду групи і ніби встановлює флагшток, а потім чекає, поки за нею підтягнеться група, — розповідає Ребекка Крісті з брюссельського аналітичного центру Bruegel. — Якщо ні, вона переміщує свій флагшток в інше місце, але воно в будь-якому разі попереду».

Кар’єрний шлях Урсули фон дер Ляєн такий: депутатка Бундестагу — міністр у справах сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Німеччини в уряді Ангели Меркель — міністр оборони ФРН — президентка Єврокомісії. Видання The Guardian пише, що фон дер Ляєн керує комісією, як військовою операцією. Спить у невеликому приміщенні поряд з офісом і не тільки сама весь час працює, але й регулярно просить про це своїх співробітників.  

Разом з тим голова Єврокомісії визнала, що кризові явища негативно вплинули на конкурентоспроможність європейської економіки, яку зараз необхідно відновлювати. Це має бути в центрі економічного порядку денного ЄС на найближчі кілька років.

У грудні 2019 року новообрана Європейська комісія на чолі з Урсулою фон дер Ляєн запропонувала широкомасштабний план законодавчих змін та інвестицій під назвою European Green Deal («Європейський Зелений Курс») — зменшення викидів парникових газів у Євросоюзі вдвічі до 2030 року та досягнення повної кліматичної нейтральності до 2050. Для чого, звичайно, країнам Європи необхідно змінити законодавство й інвестувати в зелені технології шалені суми. Але це висока мета і «момент європейської людини на Місяці».

Програма передбачала 150-мільярдні компенсації: пільги, субсидії, інвестиції та пряму фінансову допомогу, аби допомогти країнам пережити перехід до кліматичної нейтральності безболісно. Тим не менш Європою прокотилася хвиля фермерських протестів проти зменшення кількості використовуваних пестицидів, добрив та антибіотиків, а також збільшення площ землі під органічне виробництво. І Єврокомісія зробила крок назад: критичні для фермерів формулювання були викреслені повністю або переписані.

У передвиборчій промові 18 липня було кілька прямих посилань на кліматичні дії і «Зелену угоду», з чого можна зробити висновок про домовленості із «зеленими». Гра триває.

Урсула фон дер Ляєн і Україна

У питанні України президентка Єврокомісії демонструє чітку послідовність.

У квітні 2022 року, в розпал російського вторгнення в Україну, Урсула фон дер Ляєн приїхала до Києва, аби підтримати Володимира Зеленського й українців. Після поїздки до Бучі вона написала у себе в X: «Моє послання українському народу: винні у звірствах будуть притягнуті до відповідальності. Ваша боротьба — наша боротьба». І пообіцяла, що працюватиме над приєднанням України до Євросоюзу.

З того часу вона відвідала воєнну Україну щонайменше 7 разів.

Вже у травні 2022 року фон дер Ляєн оголосила про намір «заборонити весь імпорт російської сирої нафти та нафтопродуктів» і стати незалежними від російських нафти, газу і вугілля, але наразі санкції не заборонили, а обмежили імпорт російської нафти.

Також очільниця Єврокомісії зіграла одну з ключових ролей в наданні 23 червня 2022 року Україні статусу кандидата на вступ в члени Євросоюзу.

Одне з рішень фон дер Ляєн — заморозити 10 мільярдів євро європейського фінансування Угорщини через порушення країною вимог верховенства права. Однак наприкінці грудня 2023 сума була розблокована як компроміс на шляху до погодження Будапештом переговорів про вступ України до Євросоюзу. Зрештою 25 червня 2024 року Євросоюз офіційно почав переговори з Україною про вступ.

Її промови часто викликають сильні емоції:

«Сьогодні сміливість має ім'я — і це ім’я Україна. Сьогодні сміливість має обличчя — і це обличчя українських чоловіків та жінок, які виступають проти російської агресії» або «Ми знаємо, що українці готові померти за європейську перспективу. Ми хочемо, щоб вони жили з нами європейською мрією».

У день свого переобрання, 18 липня 2024, Урсула фон дер Ляєн також говорила про Україну та обов'язок Європи їй допомагати. А також різко розкритикувала дипломатичну поїздку до Росії та Китаю премʼєр-міністра Угорщини Віктора Орбана, який з 1 липня розпочав своє шестимісячне головування в ЄС.

«Ця так звана мирна місія була нічим іншим, як місією умиротворення, — заявила під оплески депутатів Європарламенту фон дер Ляєн, яка вирішила бойкотувати головування Угорщини. — Європа не може контролювати диктаторів і демагогів у всьому світі, але вона може вибрати захист власної демократії». І додала:

— Росія робить ставку на те, що Європа і Захід стануть мʼякими, і дехто в Європі підіграє їй. Але Європа буде з Україною стільки, скільки буде потрібно

Марія Гурська: Дональд Трамп офіційно став кандидатом у президенти від Республіканської партії США. Це сталося після замаху на експрезидента під час його передвиборчого виступу. Що в постаті Трампа викликає такі екстремальні емоції у людей в цей момент історії світу та Сполучених Штатів? 

Павел Коваль: У таборі Трампа, всередині Республіканської партії,  точиться запекла дискусія. Люди чомусь вважають, що Трамп — найрадикальніший з усіх, але це не так. У широкому таборі Республіканської партії є чимало по-справжньому радикальних політиків, і вони сильно критикували оточення Трампа. 

І в цей момент Трамп стає кандидатом у президенти. В нього стріляв його прихильник, прихильник Республіканської партії, який, мабуть, був більш радикальним, ніж сам Трамп. Крайні праві, яких, ймовірно, представляв  нападник, вважають, що Трамп занадто тяжіє до центру, що він надто пов'язаний з істеблішментом, що навколо Трампа вже почали обертатися республіканські політики з істеблішменту, які зрозуміли, що без Трампа немає республіканської політики. 

Гра в радикалізми всередині республіканського табору в США вплинула на обрання кандидатури віцепрезидента-ізоляціоніста. Трамп так відреагував на події. Він обрав політика, який, як і сам Трамп, проти втручання США у зовнішні справи, зокрема проти допомоги у війні. Венс — це відповідь на постріли в Пенсильванії.

Як саме призначеня сенатора Джей Ді Венса повязане із замахом і як це може вплинути на виборчу кампанію?

Це радикал, який захищає Трампа з правого боку. Трампу потрібно захиститись від критики правого крила в його таборі, яке побоюється, що після приходу Трампа до влади в країні знову буде правити Глибинна держава. Трамп хоче показати протилежне. 

І ще одна важлива річ. На тлі геронтократії, яка сьогодні панує в США, Трамп обирає перспективного 39-річного сенатора від Огайо, сенатора з геніальною біографією, адже він не відноситься до істеблішменту. Це — 39-річний політик, різноплановий, з великим досвідом у нижчих верствах суспільства. Це політик, в якого був специфічний досвід з його батьком, який його покинув. Він дуже важко це пережив, а потім мав ще проблеми з матір’ю. А далі піднявся із соціальних низів і, попри негаразди у своїй родині, закінчив Єль. Для США це чудова історія. 

Венс пише книжки, які продаються — навіть у Польщі їх перекладали і вони добре продавалися. Він створює фільми. Тільки уявіть, як це виглядає на тлі, скажімо так, достойного, поважного в плані віку демократичного середовища. От у чому справжні причини, як на мене. 

Українські експерти вважають, що обрання сенатора Венса ймовірним віцепрезидентом підкреслює неприхильність Дональда Трампа до України, адже це був найбільш антиукраїнський кандидат. 

Я так не думаю. А в Польщі скажуть, що обрання сенатора Венса можливим віцепрезидентом підкреслює неприязнь Трампа до Дональда Туска. Венс сильно критикував і польських політиків, офіційно атакує уряд Польщі, бо він категорично проти допомоги Україні. 

Але знову ж таки, йдеться не стільки про Україну, скільки про суть американської політики, яка просто повертається до ізоляціонізму. Все інше другочергово, і для нас це дуже погані знаки. Якщо ми уявімо, що республіканці в Америці можуть бути розділені між супер-Рейганівським підходом «ми пильнуємо ситуацію в світі, тому що це добре для США і нашої безпеки, бо ми завжди змушені платити, якщо не встежимо» та позиції «ми не втручаємося, бо це не наша справа», то Венс — на другому боці. 

За мить така команда може отримати владу в США. Що це означає для нас, як будемо діяти? 

Ми будемо займатися політикою, вести її в таких умовах, в яких доведеться. Так і треба ставитися до політики.

Ні ви в Україні, ні ми в Польщі не маємо жодного впливу на те, хто буде президентом США

Хіба що в США є етнічні українці чи поляки, які голосують. Але боюся, чимало поляків у США все одно проголосують за Трампа.

Тож які наші завдання та запобіжники, які ще можемо встановити до виборів в листопаді? 

Насамперед має бути нормальна політика всередині НАТО і підтримка України. Це те, що можна зробити до листопада. Зміцнення європейської оборонної промисловості, адже в США все може різко змінитися. 

Але я також порадив би не мислити про політику точечно. Ніщо не стоїть на місці. Якщо Трамп призначить віцепрезидентом ізоляціоніста, який виступає проти втручання Штатів, він, імовірно, призначить держсекретарем когось, хто буде більш відкритим і тяжітиме до центру, це ж вибори. Трамп це чудово розуміє — і його команда також.

Нагадаю, що коли йдеться про посади, пов’язані з безпекою, то є ще державний секретар і Рада національної безпеки. Це не буде так, що все піде в крайній ізоляціонізм,  будуть ще інші елементи цього пазлу. І ми всі цей пазл будемо складати. Чи цей пазл найкращий для нас з можливих? Побачимо. 

Світові лідери та супротивники Дональда Трампа, зокрема нинішній президент США Джо Байден, засудили насильство після замаху. Чи ця подія об’єднає американців чи, навпаки, викличе розкол? Спалаху насильства перед виборами побоюються дві третини американців, якщо подивитися на соціологію. 

Думаю, через два тижні про цей замах всі забудуть

Хіба що буде далі використовуватися фотографія Трампа після замаху, якщо, звісно, не з'явиться нове, краще фото. 

Чи може замах та його експлуатація командою кандидата у президенти додати Трампу відсотків чи навіть призвести до його перемоги на виборах?

Якщо подивитися на подібні події у світовій історії, можна з упевненістю сказати: те, що замах стався, не означало, що жертва-кандидат одразу перемагала. Це так не працює. Ми в Польщі тут також маємо свій політичний досвід. 

Я не хочу порівнювати, говорю про схожість лише одного аспекту — емоційного. Адже після Смоленської катастрофи 10 квітня люди думали, що Ярослав Качинський точно буде президентом, але президентом став Броніслав Коморовський, до того ж з хорошою перевагою. Соціальні емоції не працюють так лінійно, як деякі уявляють. Це вимагає трохи більше аналізу. Це політика. Буде ще величезна динаміка в Сполучених Штатах, у світі. 

Сьогодні здається, що Трамп є фаворитом. Ми дивимося на те, що відбувається в таборі республіканців. Але нічого ще не визначено. Я добре знаю американців і не можу уявити, що, наприклад, демократичний виборець проголосує за Трампа, тому що на Трампа був замах. Це так не працює. 

Але ж є значна частина тих, хто не визначився!

Їх мало. Це незначна кількість, тому що Америка дуже розділена, йдеться про дуже маленькі групи. Штат Пенсильванія, де стався замах, є хорошим прикладом, тому що там багато виборців. І в Пенсільванії вже загалом відомо, хто як голосує, тому вибираються ті округи, де ситуація 50 на 50, і там вже проводиться виборча кампанія. 

У Сполучених Штатах президентська кампанія проводиться не скрізь, а тільки в тих штатах, де чашу терезів ще можна схилити. Зазвичай таких штатів 6, 7, 10 і в них, якщо вони великі (а Пенсільванія — це великий штат), обирають такі місця і округи, де ще щось можна змінити. 

І це певною мірою небезпечно, адже саме ці невеликі групи можуть мати вирішальний вплив на майбутнє. 

І все ж експерти високо оцінюють вплив цього замаху на вибори…

Експерти справді багато говорять. Може виявитися, що вони мають рацію, але на цьому етапі ми маємо справу не з експертними аналізами, а з емоціями експертів. І поки всі вони викладають те саме фото і кажуть: “Буде отак!”, я налаштований скептично, тому що у моїй природі намагатися мислити критично. Ніколи невідомо, що буде далі. 

Як, на вашу думку, події в США зараз впливають на плани Кремля?

У Москві також буде багато чого відбуватись. Там теж є своя динаміка. Звісно, перша реакція Росії сьогодні говорить про те, що ця низка подій вигідна Москві. Але ще будуть рішення на Капітолійському пагорбі, у Палаті представників, у Сенаті, рішення будуть ухвалюватись в парламенті — в Палаті і в Сенаті, як це було минулого разу. Ця гра складніша. У Сполучених Штатах президент не є королем, а віцепрезидент — особливо. 

Замах на Трампа відвернув увагу від іншої важливої ​​новини кінця минулого тижня, а саме: невдалого виступу Джо Байдена на закритті саміту НАТО у Вашингтоні. Байден виглядав втомленим і розгубленим, назвав віцепрезидентку Гарріс — Трампом, а президента України Зеленського — Путіним. Чи очікувати на зміну кандидата від демократів і хто це міг би бути?

Я припускаю, що президент насправді хворий, та система така, що це має бути виключно його рішення. Воно залежить також від його родини і близьких. Безумовно, ситуація з Трампом дає демократам можливість якогось нового старту. Та я не знаю, чи це станеться. Судячи з усього, Байден дещо загнаний в кут своєю хворобою. 

Поєднання прізвищ Трамп і Венс — виклик для демократів

Сила Венса не в тому, що він критично ставиться до нас або не хоче ангажуватись в українські проблеми, а в тому, що він походить із соціальних низів, всебічно освічений, дуже талановитий і ефективний. І я думаю, що це неодмінно викличе реакцію з боку демократів. За логікою. 

На саміті НАТО кілька разів піднімалося питання: що буде з НАТО, якщо до влади в США прийде Трамп? Як ви відповіли б на це питання? 

Я б щиро сказав, що це залежить від низки факторів. Не виключаю сценарію, що Трамп стане більш радикальним, тому що політику Байдена також критикували не лише з точки зору Трампа, а й зокрема з таких позицій, як це робив Каспаров — за надто малу або запізнілу участь, за крапельну допомогу або за те, що допомога завжди приходила тоді, коли ситуація на фронті була критичною, що особливо видно цієї весни. 

Можна уявити, що будуть обставини, за яких Трамп, наприклад, вирішить, що йому потрібно продемонструвати силу і змінить підхід. Ми неодноразово бачили такі речі в політиці. І Венс, між іншим, — це також діяч, який ще кілька років тому сильно критикував Трампа, а тепер його прихильник. Тому вважаю, що зараз є сенс не заламувати руки, а прораховувати сценарії.

‍

У голосуванні взяли участь 699 депутатів Європарламенту, з яких 562 проголосували за Мецолу. Її суперниця, іспанка Ірен Монтеро з Лівої партії, отримала 62 голоси. Депутати Європарламенту визнали 76 голосів недійсними.

Напередодні голосування вона заявила, що Європа завжди була чимось, за що варто боротися.

«Моя пристрасть до цього проєкту не зменшилася. Я хочу покращити його. Я буду невтомно працювати, щоб об'єднати людей», — сказала вона. І додала, що виклики, які стоять перед ЄС, вимагатимуть сильного лідерства.

Після того, як кандидатуру Мецоли, яка належить до Європейської народної партії, підтримали в Європарламенті переважною більшістю голосів, вона звернулася до депутатів зі вступною промовою, в якій відзначила місце демократії та України:

«Ми зрозуміли, що ніколи не зможемо сприймати демократію як щось саме по собі зрозуміле. Ми побачили, що наші європейські цінності розглядаються багатьма як загроза... Агресивна війна Росії проти суверенної України залишається першим питанням на нашому порядку денному».

Вона нагадала, що відвідала Київ на початку війни від імені Європарламенту: «Цей візит дав новий імпульс нашому парламенту, нову популярність і вплив. Це допомогло привернути увагу політиків до необхідності підтримки України, і люди покладаються на нас, щоб ми продовжували світити настільки яскраво, наскільки це можливо. Від нас вимагатимуть більшого. Ми повинні бути готові вийти за межі того, що є зручним, і зробити те, що є необхідним».

Удар по «Охматдиту»: залякування світу 

Марія Гурська: 8 липня російська ракета влучила в дитячу лікарню «Охматдит» у Києві. Того дня під час обстрілу столиці загинули дорослі й діти. Яка мета цієї жорстокої атаки Путіна? І якою буде відповідь цивілізованого світу? 

‍Павел Коваль: Я дізнався про обстріл, коли саме розпочався візит президента Зеленського до Варшави. Це був акорд, який показав, що польсько-українська безпекова угода має ще більший сенс. До цієї війни неможливо звикнути. Я думаю, що Путін, звичайно, хоче всіх залякати. Це була акція залякування світу перед самітом НАТО, удар по суто цивільних об’єктах в Україні. Напад на «Охматдит» — це сигнал, що Україна має отримати посилену військову допомогу.

‍У перші 24 години після обстрілу дитячої лікарні «Охматдит» українці та іноземці зібрали 300 млн грн на її відбудову. Водночас сильно пошкоджені або зруйновані відділення токсикології, інтенсивної терапії, онкогематології, отоларингології і інші надовго непридатні для того, щоб лікувати дітей, надавати їм допомогу та реабілітацію. В «Охматдиті», як відомо, були діти з прифронтових областей, з тієї ж Харківщини, зі страшними пораненнями — наприклад, діти, які втратили кінцівки внаслідок російських обстрілів. Різні країни пообіцяли допомогти після атаки. Що пропонує Польща? Чи зможе взяти хоча б на тимчасове лікування дітей, які втратили можливість лікуватись вдома?

Я передав інформацію від імені нашого прем’єр-міністра, що ми можемо прийняти частину дітей. Я перебуваю на зв'язку з Міністерством охорони здоров’я, а воно, в свою чергу, з лікарнями, які могли б прийняти хворих дітей. Також у нас на місці є група медиків, які могли б перевезти дітлахів. Тепер питання в тому, чи дійсно діти схочуть приїхати, чи погодяться на це їхні батьки. Перевезти хвору дитину — не така вже й легка справа. Тож наразі ми чекаємо на відповіді. Якщо ні — допоможемо іншими способами.

Але я хотів би принагідно зазначити, що є група лікарів, спеціальна команда, яка допомагає в кризових ситуаціях. Ця команда підпорядковується безпосередньо прем’єр-міністру, я працюю з ними в Офісі прем’єра

Сьогодні вони на місці, в Україні, проводять операції. Це група спецлікарів, покликаних вирішувати різні екстраординарні ситуації. Й дев’ять із десяти — це українські проблеми. Вони вже десятки разів їздили в Україну, возили специфічне спецобладнання. Вони привозять тільки те, що особливо необхідно в тій чи іншій лікарні, наприклад, обладнання для операційних, медичну техніку для реанімації. На додачу, вони залишаються фізично і роблять операції, надають медичну допомогу протягом декількох тижнів. У разі потреби медики зможуть підтримати перевезення дітей. Цю інформацію було передано до відповідних органів влади України.

‍Лікарню «Охматдит» атакувала російська ракета Х-101. Financial Times пише, що така ракета може містити до 50 західних компонентів у своєму складі, у тому числі, деталі із США та Швейцарії. Виходить, що західні санкції не працюють, адже Росія фактично їх обходить, отримуючи необхідне в обхід — від Китаю та інших країн. Що з цим робити?

Я категорично не визнаю, що санкції не працюють. Ну давайте зробимо таку інтелектуальну вправу — уявимо собі, що санкцій немає. Світ без санкцій проти Росії точно був би гіршим. Тобто ті обмеження, які є, працюють, хоч вони і не ідеальні. 

Специфіка санкцій полягає в тому, що вони десь ефективні, а десь — ні. І їх потрібно постійно вдосконалювати, адже інша сторона постійно намагається їх обійти

Я прочитав вже кілька наукових праць, щоб дізнатися, як це працює. Уявімо, що тоталітарні режими — це віруси, а санкції — ліки. Вірус готується до нових винаходів медицини. Росіяни вчаться поводитися з санкціями. Ми повинні пильнувати, щоб їм не вдавалося обходити обмеження. Гра в санкції завжди про це. Якщо ми бачимо, що комплектуючі досі постачаються із Заходу, потрібно це блокувати. Цих санкційних пакетів вже було 14, й  європейські інституції постійно працюють над їхнім удосконаленням. Мистецтво полягає у тому, щоб виявляти слабкі місця і дотискати, дотискати, дотискати. Але система санкцій така, що весь час потрібно докручувати, це неможливо зробити один раз. Особливо в випадку такої великої країни, як Росія.

Яка сьогодні роль ООН?

За кілька тижнів до атаки на «Охматдит» я лежала там зі своєю старшою 9-річною дочкою. Наша палата була на одному з верхніх поверхів корпусу, який 8 липня обстріляли росіяни. Коли ми залишалися в «Охматдиті», також був обстріл — менший за масштабністю, усі ракети були збиті українською ППО. Однак ми бачили обстріл з цих великих панорамних вікон, які виходять на місто, бачили спалахи, коли російські ракети та безпілотники збивала наша протиповітряна оборона. Це було жахливо. І цей липневий напад я з Варшави переживала особисто. Коли побачила жінку, яку витягли з-під завалів, вкриту бетонним пилом із закривавленим обличчям, я подумала, що це могла б бути я, побачила у ній — себе. І коли читала про дітей, яких убили росіяни, то думала про своїх дітей. Це неможливо знести. І при цьому Росія головує в Раді безпеки ООН. Як це можливо? Додам факт, деталь, про яку наші польські глядачі можливо й не чули. На обіді, організованому Росією в Радбезі ООН наступного дня після обстрілу Києва, в меню пропонували котлету по-київськи. Це верх цинізму! 

Був такий обід? 

Так, на ланчі, організованому Росією як головуючою країною в Радбезі ООН, гостям запропонували котлету по-київськи. Це сталося менше ніж за добу після обстрілу «Охматдиту». Як вигнати Росію з Радбезу ООН?

Це не так просто. Більшість країн, які є в ООН, — країни Глобального Півдня. Часто це маленькі країни, які так чи інакше залежать від Росії і не розуміють умов, в яких вона діє. На мою думку найважливішим зараз було б посилити серйозне ставлення до Організації об’єднаних націй з боку західних партнерів — ЄС тощо. Ми маємо знову побачити в ООН платформу, на якій можемо досягати своїх цілей, тому що іноді я відчуваю, що всі здалися, опустили руки. Усі запитують: «Як викинути Росію?». А коли розуміють, що її не можна просто викинути, опускають руки.

Я думаю, що наша велика робота полягає в тому, щоб працювати з меншими країнами, а також з важливими країнами Глобального Півдня

Я з жахом дивився, як прем’єр Індії Нарендра Моді поїхав з візитом до Москви. Це було дуже дивно. До речі, я хотів би зауважити, що як акомпанемент до атаки «Охматдиту» використовувався Віктор Орбан. Після своїх візитів він дав інтерв'ю німецькій пресі, якими лякав людей. Він сказав саме те, чого очікував Путін.

‍Хитрощі Орбана 

‍Давайте нагадаємо, що саме сказав Орбан. 

Він сказав: «Ви побачите, те, що станеться найближчими місяцями, буде жахливо. Навіть уявити важко». Щось таке він говорив у цих інтерв’ю. І це оповідки прямо з Кремля. 

‍Орбан казав, це будуть найкривавіші місяці. 

Найгірші місяці. І це прозвучало в одному оркестрі з атаками. Отже, розрахунок на страх тут дуже сильний. 

‍Що зараз планує Володимир Путін і яке місце відіграє в цих планах вояж Орбана, який після візиту до Києва несподівано вирушив з Києва до Москви і Пхеньяна, а потім у Флориді зустрічався з Дональдом Трампом?

Мені було одразу зрозуміло, що Орбан грає в якусь гру, в яку він вірить. В історії Угорщини це вже траплялося — наприклад, як це було під час Другої світової війни з Мілошем Горті, тодішнім угорським лідером. У нього також була дуже гарна історія, як і в Орбана, гарна історична карта, але він все зіпсував, бо почав співпрацю з німцями і  де-факто занурив Угорщину в серію нещасть. Для мене Орбан — це такий новий Горті, який шукає порозуміння, розраховує на власну спритність, працює проти західного світу.

У цій конкретній ситуації він явно попрацював у пропагандистських цілях

Погляньмо, що він зробив, — поїхав до Москви і робив там вигляд, ніби він — президент Європейської ради, ніби він виступає від імені всієї Європи. Коли це не вдалося, почав прикидатися представником України, бо перед цим був там, щоб виглядало так, ніби він приніс якусь пропозицію з України прямо на тарілочці Путіну. Це також не спрацювало. І нарешті він почав давати інтерв’ю, в яких почав лякати людей — так, як робить це Путін. Така історія. Очевидно, що він — частина цього російського оркестру.

‍Чи буде Угорщина позбавлена головування в Євросоюзі? Ми чуємо про це від експертів, від деяких політиків, у тому числі, в Польщі, що головуюча в ЄС Угорщина може бути покарана за неузгоджену зовнішню політику та вояжі до Путіна. 

Простого способу тут немає, тому що Орбан робить це спритно — їде і прикидається. Ніхто не сприймає його всерйоз, але у внутрішньому спілкуванні він каже: «Ви ж розумієте, що я був не від вашого імені!». Особисто я думаю, що найреальніше перечекати Орбана. На щастя, нинішня європейська система така, що угорський прем’єр на неї не дуже впливає.

Саміт НАТО: Путін мобілізував світ 

‍Яка зараз мета Путіна? У чому полягає його гра з так званим мирним планом?

Путін виразно бачить, що його харківський наступ провалився. Українці отримали західну зброю, боєприпаси і здатність вражати цілі в Росії. Росіяни не в стані повноцінно атакувати Харків, я вже мовчу про здобуття міста. Вже фактично середина липня. Шансів підкорити Харків цього року немає. Тож, те, що було заплановано на цей рік, закінчилося незначним прогресом на фронті. Це російське просування, звісно, небезпечне, але по факту воно відбувається у темпі равлика, можна сказати — равликовими крочками —  потроху, кілометр за кілометром. Це небезпечно, бо як результат, виснажує Україну. Але завоювати українські землі таким чином, звісно, ​​неможливо, тому що завойовувати треба було б 100 років, тож росіянам потрібно щось інше. Але наразі вони діють за методом равлика — у дечому працює, хоча й не дає шансів досягати стратегічних чи середньострокових цілей. Особливо це очевидно в контексті саміту НАТО. 

Які головні підсумки саміту НАТО для України і наскільки вплинула на рішення саміту атака на «Охматдит»?

Відповідь Байдена була потужною, хоч я вважаю, що українці мали б отримати більше. Зокрема, чітку обіцянку відкриття дверей НАТО і початку переговорів, конкретні програми вступу. Зараз цього немає, але для України є кілька хороших обіцянок. Хоча, на жаль, це тільки половина бажаного. Особисто я не зовсім задоволений. Захід мав би бути послідовнішим, адже тільки так можна ефективно відсувати Путіна.

І все ж, атака на «Охматдит», як це не парадоксально звучить, допомогла зміцнити українську позицію на саміті НАТО

Все це врешті-решт допомогло Україні, у цій біді був якийсь хороший елемент. Хоч вже всі й змирилися, що на цьому саміті неможливо відкрити НАТО для України, і, на жаль, цього не сталося, та став можливим додатковий пакет для Києва — фінансовий. А також в підсумковому документі прозвучало, що Україна є невід'ємною частиною сім’ї Північноатлантичного альянсу і буде його членом у майбутньому. Жорстокість Путіна мобілізує Захід. Я впевнений в цьому.

Але кращий протиракетний і протиповітряний захист міг запобігти атаці на «Охматдит»! Зараз Україна захищає небо кількома системами Patriot. На саміті НАТО президент США Байден пообіцяв 5 додаткових систем Patriot. Але, як пояснюють воєнні експерти, чотири з них були обіцяні раніше. Їх нададуть Італія, Нідерланди, Румунія та Німеччина. І лише одну — Сполучені Штати, враховуючи, що країни НАТО загалом мають 90 систем Patriot у різних країнах, у тому числі 62 у США. Як переконати партнерів передати Україні кращий захист, більше систем Patriot?

Ми зараз повинні постійно говорити про безпечне небо над Україною. Напад на «Охматдит» мав ще один аспект — він відлякує інвестиції. На Заході часто кажуть: «О, в Україну вже йдуть величезні інвестиції». Я дивлюся на дані і не бачу цього, тому що інвестори бояться інвестувати в ситуації, коли капітал небезпечний. Щоб захистити себе від ще більших витрат на відбудову, потрібно дати можливість бізнесу зайти в Україну вже зараз. І це напряму пов’язано із захистом неба.

Це парадокс. Картинки після бомбардувань мобілізують українців, але у Путіна також є свої цілі

Це страх, а також спроба відігнати людей від України, щоб вони боялися цієї країни. Кремлівський очільник хоче зробити Україну випаленою землею. Цього не можна допустити. Треба їхати в Україну, не давати Путіну перетворити її на сіру зону. Він знає: коли атакує, виникає страх. Фотографії після обстрілів розходяться по всьому світу. І позиція України слабшає. Не можна цього допустити. Потрібно, незважаючи ні на що, запускати бізнес-проєкти.

‍Шанс для українців за кордоном

‍8 липня під час зустрічі президента України Володимира Зеленського з прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском була підписана двостороння безпекова угода. Чи збиватиме Польща російські ракети в українському небі і чи вірите ви в ефективність Українського легіону? Станом на сьогодні вже кілька тисяч українців висловили бажання пройти військову підготовку в Польщі.

Збиття ракет — це питання не лише до Польщі. Якби наша воля, ми б у перші ж дні відправили всю зброю з Європи до України. Сьогодні ми самі фактично є прифронтовою державою для Росії, але постійно говоримо — дайте  більше Україні! Та все залежить не лише від нас. Західний світ працює інакше. Разом з нами ви можете переконувати західних партнерів ухвалювати рішення. Друга тема — Легіон. Рекрутинг, мобілізація — це справа українського уряду, але ми можемо допомогти в деяких аспектах. І цього вдалося досягнути в безпековій угоді. У Польщі є кілька сотень тисяч  людей, які  могли б піти в армію, згідно з українським законодавством. Я вважаю, що багато хто не йде в армію з психологічних причин, тому що боїться, має якісь внутрішні страхи.

Ідея з Легіоном краща, ніж притягувати людей силою, лякати, бо це дає можливість бути в армії, пройшовши довший шлях на фронт. Або й не тільки на фронт

Одне з перших повідомлень, яке отримують ті, хто вступає до Легіону, це те, що є різні можливі форми підтримки у військових питаннях і не лише на лінії фронту. Тому, я вважаю, що це дуже цінно. Якщо це успішно вдасться реалізувати в Польщі, це могло б спрацювати і в інших країнах, де є багато українців. Це чудова ідея, тому що це таке м’яке входження до військової структури, яке відбувається на території  відносно безпечної країни. І хоча східний кордон Польщі вразливий, тут все ж можна безпечно пройти, скажімо так, емоційний карантин. І, думаю, що це допоможе багатьом.

Україна не стала 33-м членом Альянсу. Немає ані запрошення, ані чітко визначеного часового проміжку, коли це може статися. Попри це на ювілейному саміті НАТО у Вашингтоні лунали заяви про необхідність продовжувати підтримувати Україну та її опір російській агресії. Володимир Зеленський повертається додому з Українським договором (Ukraine Compact), який з Україною уклали США, ЄС та ще зо два десятки держав. 

Єнс Столтенберг, для якого цей саміт був останнім на посаді Генсека, анонсував низку ініціатив, які мають на меті посилити українські сили оборони та сприяти подальшій інтеграції України до НАТО. Чи здатні нові домовленості змінити хід війни та коли Київ все ж отримає запрошення до переговорів про повноправне членство — в ексклюзивному інтерв’ю міністра закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимира Огризка.

Марина Степаненко: Україна, США, ЄС та ще 21 держава на ювілейному саміті НАТО підписали Український договір, так званий «компакт». Як ви оцінюєте обіцяну військову і економічну підтримку в рамках цієї угоди?

Володимир Огризко: Я її оцінюю як дуже позитивну. Найголовніше, що створено механізм, який має забезпечити безперервність надання Україні і військової, і фінансової допомоги. За наших обставин це, мабуть, найголовніше, що ми повинні мати станом на сьогодні.

‍Як, на вашу думку, Український договір вплине на обороноздатність України в найближчій перспективі?

Через те, що він передбачає, що військова допомога буде надходити постійно і що це має стати безперервним процесом, я думаю, ефект має бути дуже позитивним. 

‍Як Український договір вплине на геополітичну динаміку у Східній Європі? Та який меседж він надсилає Росії?‍

Думаю, що на саміті меседж був надісланий трішки інакше. Вперше за останні роки саміт НАТО назвав головною загрозою Росію, а не Китай. Якщо раніше писали про Пекін, то тепер пишуть про Москву. І це, я думаю, найголовніший глобальний зсув, який відбувся у свідомості наших партнерів на Заході, що треба все-таки говорити не про потенційні загрози з боку Китаю, а говорити про реальну загрозу з боку Росії.

Думаю, що на наступний саміт НАТО приїде вже з певною концепцією відносин з Росією — і це дуже добре, адже те, що ми мали до цього часу можна назвати лише катастрофою політики Заходу щодо РФ

Тепер вона буде новою. І це, мені здається, надзвичайно важливий момент, який ми зараз спостерігаємо. Саме в цьому контексті те, що створено механізм допомоги Україні і прописано, що Україна буде отримувати гроші не лише цього, але й наступного року і таке інше, означає, Захід демонструє Путіну, що всі його надії на те, що воно якось буде, залишилися у минулому. Очільник Кремля не дочекається змін, на які він розраховує, йому надіслали сигнал більш ніж зрозумілий: готуйся до того, що доведеться ухвалювати рішення, або продовжуй іти цим шляхом й остаточно і безповоротно програєш, або відступиш. Хоча, відверто, я в цей другий сценарій мало вірю.

‍Безпекові гарантії не замінять Україні членство в НАТО, — заявив міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Він також наголосив, що Україна не готова погоджуватися на будь-які альтернативи вступу. На вашу думку, Український договір та зобов’язання, які НАТО взяло на себе за підсумками саміту наближають нас до членства? Чи все ж закладають основу для створення певної альтернативної моделі співпраці, наприклад, яка існує між НАТО та Ізраїлем?  

На щастя, ми перебуваємо в Європі. Я думаю, що варіант Ізраїлю для нас не може бути підходящим. Чи Український договір наближає нас — безумовно наближає, але він зовсім не може бути альтернативою. І, власне, як йдеться у документах, ухвалених Альянсом, все-таки шлях України — це НАТО. Це вкотре підтверджено. Тепер треба дочекатися того моменту, коли це підтвердження почне реалізовуватися.

Але ми повинні так само розуміти, що до того моменту, поки російські загарбники на нашій землі, говорити про практичні аспекти буде доволі складно

Як тільки ситуація зміниться в тому розумінні, що ми наближаємося до звільнення нашої території, тоді питання про членство, безумовно, буде абсолютно іншого звучання.

‍Ми чули і від Байдена, і від Столтенберга, що питання вступу України до НАТО не на часі — і ви частково пояснили чому. А втім, є політики, наприклад, з країн Балтії, які усіляко підтримують ці наші прагнення. Про що свідчить така поляризація поглядів всередині Альянсу?

Я теж за те, щоб Україна була в НАТО. А втім, треба виходити з тих політичних реалій, які ми маємо, якщо ми хочемо, щоб в НАТО була вся Україна, а не її частина. Ми маємо спершу забезпечити перемогу на полі бою, спільно з нашими партнерами зробити так, щоб вигнати російського окупанта з української землі. А після цього ставити питання про вступ. Це буде практично і реалістично. Зараз ми не можемо бути впевненими, що навіть умовне рішення Альянсу про запрошення до переговорів певною мірою допоможе нам реально на полі бою.

Тому, думаю, тут логіка доволі проста: спочатку звільнення, а потім рішення про вступ

Те, що наші балтійські, північні колеги кажуть, що вони «за», — це нам на користь. Ми повинні це використовувати для того, щоб певною мірою тиснути на наших інших партнерів — США і Німеччина, які продовжують боятися Росії, а відтак є стриманими в цьому плані. Але це питання часу.

‍На ваш погляд, Україна зі свого боку зробила все, що потрібно для одержання статусу повноправного члена НАТО?

Я давно вже в темі НАТО і скажу вам відверто: тут питання не стільки в критеріях, скільки в політичній волі. Деякі країни, які сьогодні є членами Альянсу, на момент їхнього вступу не відповідали жодним критеріям. Ніхто їм їх не ставив. Чому? Тому що було ухвалене політичне рішення.

Так, безумовно, у нас є багато моментів, які нам потрібно підтягувати. Але це зовсім не означає, що це треба сприймати як непереборну передумову. 

Європейський Союз прийняв Болгарію і Румунію далеко не в найкращому стані — фактично авансом. Пройшли роки, і Румунія, і Болгарія сьогодні прекрасно почуваються в Європейському Союзі, продовжують розвиватися, продовжують долати ті проблеми, які у них були, але це зовсім не завадило їм стати членами ЄС. Ось те саме і з членством в НАТО.

Тут потрібне політичне рішення. Його поки що немає, на жаль. Ми в тій точці, коли треба, щоб політики на Заході, насамперед зараз йдеться про американців та німців, до цього рішення дозріли. Все інше буде автоматично

‍На саміті керівництво Альянсу, зокрема, оголосило про створення місії з надання допомоги і тренувань Україні в галузі безпеки (NSATU). Як ця ініціатива допоможе вирішити нагальні безпекові проблеми, з якими стикається Україна?

Це правильне рішення, яке йде в розрізі всіх тих речей, про які ми з вами щойно говорили, що створюються механізми, які убезпечать Україну від якихось політичних змін в тій чи іншій країні НАТО. І це дуже правильне рішення, воно орієнтоване на майбутнє. І воно, безумовно, в контексті всіх цих змін, які плануються, допоможе нам краще пройти через ці наступні періоди війни і перемогти.

‍Генсек НАТО Єнс Столтенберг анонсував призначення Старшого представника Альянсу в Україні. На вашу думку, хто це може бути? І які завдання стоятимуть перед цим посадовцем?

Це питання НАТО і вони призначать того, кого вважають за потрібне. Це все «техніка». Всі ці речі технічного характеру є продовженням політичних рішень. Політичні рішення — правильні. Тепер задля їхньої реалізації застосовуватимуться ті чи інші інструменти.

Призначення цього високого представника є одним з тих самих інструментів. Тепер важливо, щоб просто ці всі структури не почали дублювати одна одну і не конкурувати між собою. А все інше, це, як кажуть, робочі моменти, які будуть, я сподіваюся, допомагати українському війську в тому, щоб виконувати свої завдання.

Маємо кілька потужних рішень від наших партнерів. США анонсували постачання 5-ти нових комплексів ППО, Норвегія виділить понад $92 мільйони на посилення української протиповітряної оборони, а Данія хоче передати нам усі свої наявні системи. Чи цього буде достатньо, щоб закрити українське небо?

Ні, не буде достатньо. Очевидно, що не буде достатньо… Саме тому Володимир Зеленський сказав, що нам потрібні 128 літаків F-16 і значно більше систем ППО. Але це мінімум, який, дай Боже, дещо зменшить ворожі обстріли і завдання шкоди Україні.

В цьому контексті, скажу вам відверто, мене досі дуже дивують рішення США, а зараз це також підтвердили й у Великій Британії, що ракетами, які нам надали, які мають таку потрібну нам дистанцію бою, не можна бити по території Росії.

Байден казав, що не треба бити по Кремлю. Ну, по ньому нам зараз справді не треба бити. Нам треба бити по військових аеродромах, на яких споряджають літаки, які потім бомблять Україну. А ці літаки якраз перебувають у межах досяжності американських, англійських і французьких ракет. Якби ми отримали ще й TAURUS, то було б і німецьких ракет.

Тому йдеться тут не про Кремль, а йдеться про те, щоб знищувати осередки на території Росії, з яких йде руйнування і вбивство українських людей

Чому це досі не можуть зрозуміти в столицях західних партнерів — це дивина. В кінцевому рахунку, навіть якщо дивитися на цю проблему симетрично, то виникає просте запитання. Росія може бомбити будь-які об'єкти на території України, а це 900 кілометрів (від східного до західного кордону в нас трошки більше за 900 кілометрів. — Авт.). Україні ж дозволили бомбити об’єкти на відстані 100 кілометрів. Де ж тут цей принцип взаємності? Якщо нас можуть знищувати на 900 кілометрів, то, мабуть, і ми маємо таке ж право знищувати військові цілі в Росії на цій самій відстані.

Поки що, на жаль, наші західні партнери хворіють на «хворобу ескалації», псевдоескалації, яка, насправді, дає Путіну можливість реально ескалювати ситуацію до тієї міри, якої він хоче і може. Це помилка наших західних партнерів, на яку треба давно було звернути увагу.

‍Президент США Джо Байден в останній день саміту помилково назвав Володимира Зеленського «президентом Путіним». Зрештою він сам себе виправив, а втім, це була не єдина обмовка глави Білого дому за ці три дні. Враховуючи це та загальну поведінку Байдена на саміті, чи вдалося йому переконати союзників, що він здатен виконувати не лише обов’язки президента США, а й вести за собою Альянс? 

Ну, знаєте, це питання риторичне. Він сказав, що він може, — значить ми повинні цю його думку щонайменше толерувати. Він — президент США. Йому вирішувати, як себе поводити далі. Американцям вирішувати, якого президента вони хочуть. Тому я б не намагався жодним чином, навіть вербально, втручатися у внутрішньополітичні процеси і США, і НАТО. Це право тих країн, про які ми говоримо. Я думаю, що тут наша позиція повинна бути дуже й дуже нейтральною.

‍Лідери НАТО прагнуть зробити Альянс «трампонепробивним». Про це зокрема пише Washington Post. Які загрози для НАТО несе можлива перемога Дональда Трампа на виборах президента США, які відбудуться у листопаді?

Загрози існують не лише для НАТО, а й для усієї зовнішньої політики США через таку собі непрогнозованість і специфічну форму роботи Трампа. Це, безумовно, бентежить і європейців, і країни НАТО. Тому, власне, і створені оці механізми, які забезпечують, зокрема, у нашій ситуації, і допомогу Україні безвідносно до того, хто буде президентом США. Так, можуть бути певні зміни, але вони не можуть бути кардинальними.

Тому, я думаю, що ці якісь страхи перебільшені. А нам, українцям, треба розуміти, що Дональд Трамп — це бізнесмен. І всі речі, які він розглядає, він розглядає їх під кутом зору «а що Америка від цього отримає?» Якщо ми знайдемо аргументи на користь того, що від постачання американської зброї в Україну США отримають додаткові десятки мільярдів доларів, які підуть на замовлення американським фірмам, то мені чомусь здається, що така логіка для Трампа буде значно більш переконливою, ніж будь-які розмови про мирні перемовини.

А втім, над цим треба працювати, це треба вивчати, треба шукати відповідні приклади, аргументи тощо. Я дуже сподіваюся, що наші політики над цим думають і працюють

‍
Після саміту угорський прем’єр Віктор Орбан зустрівся з Дональдом Трампом у Флориді. Говорили про мир, і Трамп обіцяв завершити війну в Україні, звісно, якщо переможе на виборах президента. На вашу думку, який план у Трампа?

Думаю, що ніхто його не знає. Але знаю, що, Орбан — такий собі хлопчик на побігеньках Кремля, який розносить по світу не свій, а кремлівський план і хоче його узгодити з тими чи іншими політиками. Такий собі листоноша.

Він полетів в Пекін з тим самим планом, там його вислухали і, думаю, всі його схвалили. Після цього він подався вже в США, де ту саму ідею продавав Трампу. 

Нам з цього треба робити висновки, що ми не повинні сидіти склавши руки, а так само працювати і показувати, що реально хочемо ми, і чому це вигідно всім іншим країнам. Тоді логіка буде зрозумілою.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Від початку повномасштабного вторгнення Росія знищила в Україні 214 медичних закладів і пошкодила понад 1600. 8 липня під час масованої ракетної атаки по Києву росіяни зруйнували найбільшу в Україні дитячу лікарню Охматдит. Як відновлювати знищені об’єкти, навіщо Росія цілить по українських лікарнях, скільки збитків росіяни вже завдали цивільній інфраструктурі і як її захистити — ці питання Sestry обговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

‍Катерина Трифоненко: Українці глибоко вражені жахливим російським обстрілом дитячої лікарні «Охматдит». Цю лікарню, яка зазнала серйозних руйнувань, так довго будували, нові корпуси, унікальне обладнання — що тепер робити? Як її відновлювати?

‍Олександр Савченко: Звичайно дитячу лікарню треба відновлювати. І це стосується не лише «Охматдиту». Того ж дня влучили і в іншу лікарню (8 липня росіяни ударили також по медичному центру ISIDA. — Авт.). Це такий знак Путіна і країнам НАТО, й Україні, що в нього немає сантиментів і він може бити по будь-яких цілях, в тому числі й дітях. До речі, я робив розрахунки: найбільше очільник Кремля зруйнував навіть не об'єктів інфраструктури, а саме дитячих садків, шкіл, вищих навчальних закладів та лікарень. Тобто в нього така, знаєте, тяга до смерті. Йому подобається все мертве, а молодість, дитинство — навпаки, це свято життя. І він намагається його знищити.

Торік я робив підрахунки, якщо війна триватиме три роки й інтенсивність руйнувань буде така, як зараз, а вона майже не змінюється, то Путін за три роки зруйнує приблизно процентів сорок соціальної інфраструктури. Країна за таких умов не зможе існувати

Тому єдиний шлях, якщо війна буде тривати довго, це відновлювати зруйновану соціальну, медичну інфраструктуру, не чекаючи закінчення війни. Це єдиний шанс країни вижити в цій війні, бо Путін веде війну на два фронти. Перший — це війна зі Збройними Силами України, а другий — війна з цивільним населенням і цивільною інфраструктурою. І тут він почувається досить добре, він виграє на другому фронті. І так буде, поки його не зупинять. То ж де тільки і якщо це можливо, все треба відновлювати. До речі, хочу сказати, що наша бізнес-школа теж постраждала від російської ракети і за півроку ми її відновили, вона зараз працює, створює додану вартість на зло агресору.

Звичайно, це легко сказати і важко зробити, але у випадку з «Охматдитом» та Ісідою, думаю, мають допомогти наші західні партнери, виділивши цільові фонди — і це не лише гроші, але й обладнання, яке дефіцитне. На жаль, що не відновити — це життя людей, багато загинуло: і лікарі, і пацієнти.

‍За понад два роки війни Росія зруйнувала і пошкодила сумарно майже більше 1800 медичних закладів, і щодня ця статистика зростає. Як Україні захистити ці об'єкти?

Захищати ми можемо двома способами. Перший — це засоби протиповітряної оборони. На жаль, навіть найкращі системи все одно допускають 10-15% влучань ворожих ракет чи інших засобів ураження. Тобто немає 100-відсоткової гарантії: 85-90% — це найкращий ККД цих систем. Хоча, звісно, чим їх буде більше, тим краще.

Другий спосіб — нищити системи, з яких ворог завдає удари. Це військові аеродроми, це пускові установки ракет, це навчальні заклади, де готують льотчиків-вбивць, їхні казарми. Тобто це все те, що, на жаль, Захід досі не наважується дати дозвіл вражати, а нам потрібно нищити всі військові об'єкти росіян, принаймні, в радіусі 300 кілометрів. Але якщо ми хочемо повністю позбутися ворожої інфраструктури, то мова має йти й про тисячу кілометрів. Їхні ракети можуть долати відстань тисячу і більше кілометрів, отже, треба нищити саме цю зброю, заводи, пускові установки, аеродроми, літаки — і це набагато ефективніший та швидший шлях для припинення війни. Я вважаю, що тільки так війну і можна припинити.

Російська логістика використовується як для ударів по збройних силах, так і для ударів по цивільному населенню. От коли ми знищимо логістику і їм не буде чим стріляти, тоді війна закінчиться, і Путін почне перемови на вигідних для України умовах

Закінчився саміт НАТО, всі ми чекаємо відповіді від наших партнерів стосовно дозволу і власне ракет для нанесення ударів по військових об'єктах на російській території. І це має бути не 50-60 кілометрів, а починаючи з 300 кілометрів, а краще й далі.

‍Якщо говорити про те, як захиститись всередині країни, які це можуть бути кроки? Говорять, наприклад, про перенесення частини соціальної інфраструктури, зокрема шкіл і частково лікарень, під землю. Наскільки це реально і раціонально? 

Треба бути реалістами — всю нашу медичну й освітню інфраструктуру, дитячі садки, школи, лікарні загнати під землю — нереально. Для цього потрібно 10-15 років. Я не вірю, що війна буде тривати так довго. Треба використовувати, що є. Тривога — всі, хто можуть, спускаються у підвал. Там, де тяжкі хворі і не можуть спуститись, це, звичайно, ризик. Але навчальні заклади можуть так працювати, моя дитина хоче ходити в дитячий садок, там є підвал, і він облаштований під таке потужне сховище. Тільки сирена — діти туди спускаються, там граються, сплять і їдять. Таке я би радив використовувати. Хай воно буде не на 100 відсотків, але це захист і може врятувати багато життів.

Найкраща наша відповідь — це все ж таки дотиснути Захід, щоб вони забрали у Путіна ліцензію на безкарне вбивство мирного населення зі своєї території

А самі вони ніби «в домике» і по них бити не можна. В усій історії війн ще не було такої ситуації, щоб одній стороні було заборонено бити по іншій адекватною зброєю. Одні наші дрони не можуть вирішити цю ситуацію.

‍Коли Ізраїль проводив операцію в Газі, увесь світ засудив атаку на лікарню, закликав Тель-Авів зупинитись, світом прокотились масові протести, звучали навіть голоси, щоб виключити Ізраїль з ООН. Чому не бачимо такого ж засудження Росії після спрямованих ударів по українських лікарнях? 

На жаль, наша країна ще не доросла до рівня глобальних протестів проти російської агресії. А повинна була б. На це треба виділяти бюджети, з цим треба працювати — і зараз є така можливість. Тому що всі зрозуміли звірячий оскал Путіна і яку він становить небезпеку, тож зараз є всі можливості, щоб, наприклад, в провідних американських університетах підписувались петиції не з закликом зрозуміти диктатора, а зупинити очільника Кремля шляхом надання якнайшвидше Україні найбільш сучасної зброї. Якщо коротко, то те, що відбулося у Газі, потрапило на вже існуючу антисемітську систему, а такі рухи, на жаль, є скрізь. І з ними погано боролися, і ці ідеї захоплюють ті ж університети, бо це по суті протестні організації. Вони завжди протестують — і професори, і студенти. А по-друге, це гарно фінансувалось — і Росія фінансувала, і Іран. Вони працюють. І це приклад, щоб і ми почали працювати та організовувати такі рухи проти рашизму й Путіна.

‍На вашу думку, чи впливають такі жорстокі російські атаки, як ми бачили у випадку «Охматдита» на готовність міжнародної спільноти, наших партнерів посилювати підтримку України, давати більше зброї?

Політики — дуже цинічні люди. І так в усіх країнах. На політиків впливають лише вибори. Отже треба доносити до виборців наших партнерів оці факти й зображення того, як Путіна вбиває, а також методи, якими можна зупинити російського диктатора. На мою думку, це важливо, і тут українська влада не допрацьовує. Вона насамперед працює з політиками, а треба звертатись до виборців — щоб це була їхня вимога надати нам зброю, надати нам кошти для якнайшвидшого відновлення зруйнованих медичних об'єктів.

‍Про які суми йдеться, коли ми говоримо про зруйновану медичну інфраструктуру і кошти для її відновлення?

Це дуже важко рахувати. Рік назад у нашій школі бізнесу ми робили розрахунки і прийшли до такого висновку, що кожен день війни коштує Україні приблизно мільярд доларів. І наші розрахунки збігаються з оцінками Світового банку. Мільярд доларів — це й втрати від ВВП, що в нас падає, податки, що ми не збираємо, руйнування і вбиті люди — як мирне населення, так і наші хлопці солдати. Коли я це розкладав, я окремо не виділяв медицину, а виділяв зруйнований енергетичний потенціал і соціальний потенціал. До соціального я відносив заклади освіти, культури і житло.

Так от з цього мільярду на день росіяни руйнують житла й лікарень десь приблизно на 50-50 мільйонів на день

Щоб відновити таку лікарню як «Охматдит», треба мільйонів 200. Ісіда — поменше, але теж мільйонів 10-15 це буде коштувати. От такі втрати ми несемо. А якщо брати маленькі міста і села, там медзаклади руйнуються щоденно. Звичайно, там менші об'єкти, але руйнування масові. Якщо говорити про наші втрати соціальної інфраструктури — вони в районі 50 мільйонів на день, якщо брати суто лікарні, то в день ми втрачаємо 10–15 мільйонів нашого медичного потенціалу.

‍Після того як росіяни ударили по «Охматдиту», в медіа середовищі активно обговорювали тезу, що медична інфраструктура — одна з таких неоголошених цілей російської армії. Чи поділяєте ви таку думку?  

Їхня ціль номер один — енергетика. Але енергетика — це теж медицина. Уявіть собі, що вдома немає гарячої води, тепла — це більше хвороб. Каналізація не працює, очищувальні системи не працюють — це епідеміологічна ситуація. Я так вважаю, що у них три першочергові цілі — енергетика, об'єкти освіти і медицини. У Ніцше є такий твір «По ту сторону добра і зла». Геніальний філософ передбачив, що в світі з'явиться порода людей, які отримують насолоду від приниження, насильства і вбивства слабших за себе. А хто слабший? Це діти, це хворі люди. Ніцше фактично передбачив появу Гітлера, Сталіна, Путіна. Оця трійка отримувала і отримує фізичне задоволення від знищення слабших. І також, на жаль, маємо країну, де отака людина керує цілою країною, а значить у нього є багато прихильників і масова підтримка.

Я дуже радив би перечитати цей геніальний твір, бо ми дійсно живемо в ситуації, коли з'явилися такі виродки терористи. І Путін один із них

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Вже очевидна ослаблена позиція США, яку можна пояснити передвиборчою лихоманкою. 45-го (і, можливо, 47-го) президента Дональда Трампа на саміті не буде. Але саме через це «можливо» він стане найбільш обговорюваною особою. Редакторка Заборони Ірина Олійник поговорила з експертами про те, чого саме побоюються політики та як реагують на ризики вже сьогодні.

Переорієнтація та майбутнє НАТО за Трампа-президента

Дональд Трамп неодноразово заявляв, що за свого президентства може вивести США зі складу НАТО. На думку міжнародного аналітика Atlantic Council Пітера Дікінсона, радикальний крок може загрожувати не тільки припиненням допомоги Україні, а й навіть існуванню самого Альянсу. «НАТО у великій паніці, країни-союзниці налякані, бо розуміють: Трамп може оголосити про вихід США з НАТО будь-якої миті, щойно стане президентом», — передає настрої аналітик.

В обмін на продовження участі США в Альянсі Трамп очікує, що європейські країни різко збільшать свої витрати на НАТО. На цьому він наполягав ще під час свого президентства у 2017–2021 роках.

Однак навіть якщо Сполучені Штати залишаться в складі військового блоку, Альянсу не уникнути радикальної переорієнтації, пише Politico з посиланням на власні джерела. Опитані Забороною експерти теж дотримуються цієї думки, вказуючи на певні ознаки.

— Країни НАТО зараз розглядають варіант формування в Європі (у німецькому місті Вісбадені зокрема) один із додаткових пунктів, де базуватимуться військові й логістичні центри. Це в перспективі дасть можливість швидко доставляти військову техніку та перекидати її в Україну, — наводить приклад політолог Максим Джигун. — В Альянсі також припускають призначення окремої посадової особи, яка відповідатиме за координацію та забезпечення військових потреб України.

Союзники вже погодили створення фонду для виділення щорічної допомоги на рівні €40 мільярдів, які Україна отримуватиме з 2025-го. Ці кроки мають стати запобіжниками від потенційних політичних змін у США та ЄС

Дворівнева система Північноатлантичного альянсу

Трамп також пропонує запровадити дворівневу систему НАТО, за якою країни-членкині, котрі ще не досягли цільового показника витрат на оборону у 2% ВВП, позбуваються гарантій безпеки та оборонної підтримки США.

— У 2023 році оборонний бюджет Канади становив 1,33% ВВП — за останніми підрахунками, вона зможе вийти на показник 2% лише у 2030-му. У країнах ЄС схожа ситуація. Очевидно, що США наразі вкладають в оборону набагато більше, ніж 2% ВПП. Тож держави-членкині Альянсу доволі залежні від Вашингтона в питаннях військової співпраці, — додає Джигун.

Крім того, згідно з планами кандидата від Республіканської партії, у разі його другої каденції США збережуть свою ядерну парасольку над Європою, а також власні військово-морські сили й авіаційні бази в Німеччині, Великій Британії та Туреччині. Тоді як матеріально-технічне забезпечення частини піхоти, бронетехніки й артилерії зрештою перейде з рук США до обов'язків європейських країн. Таким чином Штати можуть відійти від ролі основного постачальника бойової сили в Європі та надавати військову підтримку лише в кризових ситуаціях.

Проте, зазначає журналіст «Радіо Свобода» Рікард Йозвяк, є надії на ефективність нового генерального секретаря НАТО Марка Рютте, який офіційно замінить Єнса Столтенберга восени 2024 року.

Експрем’єр Нідерландів налагодив мости з важкими політиками — Віктором Орбаном та Реджепом Таїпом Ердоганом, і його люблять у більшості великих столиць. Очевидно, 45-й президент США настільки поважає Рютте, що того називають «шептуном Трампа»

Чого очікувати Україні

На саміті українській делегації потрібно одержати гарантії міжнародної підтримки від НАТО на випадок другої президентської каденції Дональда Трампа. Політик наголосив, що в разі його перемоги на виборах можливе припинення військової допомоги Києву, якщо Україна відмовиться від мирних переговорів з РФ.

І навіть підписана в червні 2024 року безпекова угода не гарантує продовження всеосяжної підтримки Вашингтона в майбутньому, адже не ратифікована Конгресом США та є радше символічним політичним жестом, наголошує Пітер Дікінсон:

— В ЄС розуміють, що більше не можуть сильно розраховувати на США в питаннях підтримки України, як це було раніше. Однак я не думаю, що можливе президентство Трампа означатиме кінець американської допомоги Україні.

Водночас варто очікувати значного скорочення й регулярних затримок зброї та боєприпасів. Трамп буде тиснути на Україну, щоб домогтися миру з Росією на будь-яких умовах, щоб Київ пішов на територіальні поступки

Прем'єр-міністр Дональд Туск і президент України Володимир Зеленський 8 липня підписали Угоду про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Польщею. Доктор політичних наук Івона Райгардт сказала PAP, що, хоча Польща підтримує Україну від початку російської агресії, така угода є дуже важливим політичним жестом. Вона нагадала, що подібні угоди з українською стороною раніше укладали й інші країни. Зараз Польща показує, що вона також у групі тих держав, які підтримують Київ і зобов'язуються це робити, незалежно від того, чи стане Україна членом Північноатлантичного альянсу, чи ні, підкреслила експертка:

— Ця угода є результатом минулорічних декларацій країн G7 на саміті НАТО, коли Україна не отримала пропозиції про членство як такої, і це було великим розчаруванням. Дуже символічно, що ми підписуємо її перед від'їздом президентів Анджея Дуди та Володимира Зеленського до Вашингтона на наступний саміт Альянсу, де, як ми здогадуємося, все вказує на те, що Україна знову не отримає запрошення до членства.

Тому підписання такої угоди з Польщею та попередніми країнами є дуже важливим для України

За словами Івони Райгардт, укладення угоди також свідчить про покращення польсько-українських відносин після періоду розбіжностей, пов'язаних, приміром, з сільським господарством. Експертка зазначила, що під час візиту українського президента до Польщі розбіжності, які розділяють дві країни, були «приглушені», а на перший план вийшло те, що вважається позитивним у двосторонніх відносинах. Доктор політичних наук зауважила, що Туск і Зеленський представили спільний діагноз ситуації та загроз, а також готовність шукати рішення:

— І це правильно. Це не був момент для таких дискусій, суперечок і ворожнечі. Тим більше, враховуючи трагічний напад на дитячу лікарню в Україні.

Експертка зазначила, що під час візиту українського президента до Варшави акцент був саме на безпеці, підтримці України, а також на жорстокості Росії. Зброя, яку отримали ЗСУ протягом останніх місяців, дала українцям можливість на певний перепочинок, але їхнє становище все ще залишається дуже складним. Тому, додала вона, було б «вкрай недоречно» зараз виносити на обговорення спірні питання.

Доктор Райгардт висловила переконання, що нещодавні масовані атаки на цивільні об'єкти в Україні пов'язані саме з самітом НАТО і є ще одним підтвердженням того, що Путін просто хоче знищити Україну:

— Ця жорстокість Росії лякає деяких людей, і вони шукатимуть рішення, як швидше покласти цьому край, інші ж налаштовані підтримати Україну якнайшвидше.

Важливими були також питання енергетики та підтримки України, яка наразі стикається з перспективою дуже складної зими після російських атак на її інфраструктуру. Ці питання також були підняті під час спільної конференції Туска та Зеленського. Прем'єр-міністр Польщі повідомив, що уряд працює над тим, щоб мати можливість спалювати польське вугілля без сплати за атмосферні викиди, а електроенергію, вироблену таким чином на польських електростанціях, планують відправляти через наявний енергетичний міст в Україну.

З іншого боку, доктор Райгардт скептично поставилася до оголошення про створення легіону в Польщі, до складу якого мають увійти громадяни України, які проживають тут

За її словами, ця ідея є, з одного боку, дивовижною, а з іншого — нереалістичною. Вона нагадала, що багато українців, які раніше проживали в Польщі, повернулися в Україну після початку повномасштабної агресії, щоб захищати свою Батьківщину, але також багато хто виїхав з України за кордон, уникаючи призову. Отже, за наявності бажання вони можуть повернутися і приєднатися до українських збройних сил у будь-який момент.

Райгардт зазначила, що від початку війни польсько-українські суспільні відносини динамічно змінюються, вона порівняла їх з синусоїдою. До російського вторгнення вони були хорошими, попри історичне тло. Українці дуже цінували підтримку поляків одразу після початку війни, але через пів року серед багатьох поляків з'явилася втома й елементи відсутності толерантності до громадян України. Згодом почали з'являтися антиукраїнські настрої, які підживлювалися й деякими політичними силами. Виник політичний конфлікт, який відчули й самі українці:

— На жаль, ці суспільні відносини погіршилися, але я думаю, що це не страшно, не трагічно, вони все ще перебувають у динаміці.

І я думаю, що після підписання безпекової угоди ми можемо дивитися одне на одного краще

Автор: Ihor Usatenko

На сторінці PAP текст доступний українською мовою.

75 років тому 12 країн підписали Вашингтонський договір, що став основою Північноатлантичного альянсу. Сьогодні у складі оборонного союзу 32 країни, які візьмуть участь у саміті 9-11 липня. І до них доєднаються представники 35 країн-партнерів, серед яких — Україна.

Ключові питання саміту — захист Альянсу в разі приходу до влади в США Дональда Трампа на тлі російської агресії в Україні; військова присутність на східному фланзі НАТО, ядерне стримування тощо. Основні «українські питання»: надання Україні систем ППО та нової зброї, тренування українських військових, а також перспективи прийняття країни в НАТО.

Як сказав Єнс Столтенберг, який з 1 жовтня уступає місце генсека НАТО Марку Рютте, допомога Україні буде на першому місці порядку денного саміту.

Для цього, наприклад, союзники планують створити в Німеччині місію НАТО під назвою «Допомога НАТО в галузі безпеки та навчання для України» (NSATU). Разом з форматом «Рамштайн» місія буде координувати допомогу для України (зараз більшість допомоги координують США, і в разі перемоги на президентських виборах Дональда Трампа поставки зброї в Україну можуть опинитися під загрозою). Місія НАТО також координуватиме навчання українських військових за кордоном і співпрацю між Україною та партнерами в межах безпекових угод.

«Цієї зими та весни ми спостерігали серйозні затримки в наданні підтримки, що мало наслідки на передовій. Ми не можемо допустити, щоб це повторилося. Ось чому я очікую, що на саміті лідери Альянсу погодяться, що НАТО має керувати координацією та наданням допомоги», — пояснив генсек Єнс Столтенберг.

Члени Альянсу мають також затвердити на саміті військову допомогу Україні в 40 млрд євро, яку НАТО надасть Україні в 2025 році. Це фінансове зобов’язання буде розподілено між членами НАТО відповідно до розміру їх ВВП. У програмі не братиме участі тільки Угорщина. Вона блокувала цю ініціативу, але зрештою погодилася за умови, що гроші Будапешта не будуть використовуватися.

Також, за словами Володимира Зеленського, очікується збільшення списку країн, які вкладаються у безпеку України. Україна вже уклала 20 угод — 7 з країнами «Групи семи», 13 з країнами, що приєдналися до декларації, а також одну з Європейським Союзом.

Але найбільше Україна очікує від саміту нові поставки зброї. Насамперед — більше систем протиповітряної оборони ЗРК Patriot. Після безжальної атаки росіян на дитячу лікарню в Києві, очікується, що таких систем буде щонайменше п’ять.

На саміті буде підтверджено курс України на членство в НАТО. Проте офіційного запрошення поки не буде.

«Ми б хотіли запрошення, та ми знаємо, що ми його не отримаємо. Хоча я вважаю, що якщо ми хочемо побачити сильну Америку, то щось на кшталт запрошення — це саме той знак, що ніхто не боїться Путіна і всі впевнені у лідерстві Америки», — заявив Зеленський.

Як заявив Володимир Зеленський на пресконференції у Варшаві, документом передбачено положення про збиття у повітряному просторі України російських ракет і дронів, випущених у напрямку Польщі.

«Маємо це реалізувати. Ми співпрацюватимемо щодо бойової авіації — вже переданих Польщею літаків — і розглянемо можливості додаткової передачі», — прокоментував Президент України.

Також угодою зафіксовано формування та підготовку на території Польщі Українського легіону — нового добровольчого військового підрозділу. Він тренуватиметься в Польщі й буде оснащений партнерами. Кожен громадянин України зможе за бажанням підписати контракт із ЗСУ.

«Ми маємо дуже позитивний досвід українсько-польсько-литовської бригади і на основі такого досвіду дамо саме громадянам України, які зараз перебувають у Польщі, Литві, інших країнах ЄС можливість добровільно приєднатися до оборони України. Зараз наші команди пропрацюють всі нюанси цієї пропозиції», — пояснив Зеленський.

Підписана безпекова угода з Польщею передбачає також невійськову співпрацю: у розвідці, кібербезпеці, протидії російській дезінформації тощо.

Дональд Туск назвав угоду дуже важливим документом:

«Для нас було дуже важливо під час підготовки документа, щоби він не залишався просто декларацією доброї волі. Кожне слово в цьому документі є значущим, з них будуть практичні наслідки. Ми сприймаємо слова як взаємне зобов’язання, а не як пусті обіцянки. Ми найближчим часом разом з іншими союзниками крок за кроком будемо втілювати положення документа в життя».

Напередодні саміту НАТО польський прем'єр запевнив, що Україна може розраховувати на повну підтримку Польщі, зокрема і в тому, що стосується шляху України в НАТО та ЄС, навіть якщо цей шлях буде довшим, ніж цього хоче Україна та Польща. І зазначив:

«Якщо ви не дочекаєтеся на саміті НАТО чіткої декларації, ми будемо продовжувати заохочувати наших союзників, щоби стежка до ЄС і НАТО була якнайшвидшою. На це також спрямований документ».

Також український Президент зустрівся зі своїм колегою Анджеєм Дудою:

— Поінформував про російські удари. Обговорили, що необхідно, аби дати більше захисту нашим людям. Оборонна співпраця та потреби Сил оборони України — основні пріоритети. Відзначили важливість інавгураційного Саміту миру, а також  безпекової угоди між Україною та Польщею. Віримо в мирну, сильну Україну разом із мирною, сильною Польщею. Українська армія захищає безпеку Польщі та всієї Європи. І ми вдячні, що Варшава нам допомагає.

«Якщо Путін вважає, що може пережити Україну чи будь-кого з нас, він помиляється. Наша допомога демонструє практичні результати, Україна може відбити російську агресію. Однак у майбутньому ми хочемо переконатися, що Україна досягла успіху, що вона міцно стоїть на ногах в економічному, військовому та демократичному аспектах. Саміт НАТО буде сприяти реалізації цих зусиль», — держсекретар США Ентоні Блінкен.

На саміт у Вашингтоні запросили Володимира Зеленського, у Білому домі анонсували його зустріч з американським президентом. Яку дорожню карту підготували для України у Вашингтоні, чи отримає Київ в осяжному майбутньому запрошення в НАТО і як зміна керівництва Альянсу може позначитись на відносинах з Україною, ці питання Sestry розібрали з українськими, європейськими та американськими експертами.  

Довгострокові зобов’язання

Більше систем ППО, зокрема Patriot, та підписання нових безпекових угод — такі очікування від саміту НАТО у Вашингтоні озвучив український президент. Щодо обох позицій Володимир Зеленський налаштований оптимістично, він анонсував і хороші новини про ППО і потужні домовленості: «Буде угода, яка дійсно підтримає всю нашу архітектуру безпекових угод. І це те, що гарантуватиме нашу безпеку до вступу України в НАТО. Рішення, яке незворотне».  

Головним пріоритетом саміту НАТО для України будуть дві речі: більше військової допомоги і більше довгострокової систематичної підтримки, каже  науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Лідери НАТО прагнутимуть взяти на себе довготривалі зобов'язання — фінансові та військові, щоб переконатися, що Україна має довгострокову перспективу, щоб, знаєте, кожні шість місяців або щороку не думати, хто збирається що надати і звідки це буде надходити.

Одним з важливих підсумків саміту, зі слів Пітера Дікінсона, може стати суттєве системне зміцнення української ППО, зокрема, йдеться про постачання Україні винищувачів F-16, французьких літаків «Міраж», шведських літаків розвідників, а також, безпілотників та засобів радіоелектронної боротьби

На саміті у Вашингтоні може відбутись, умовно кажучи, певне підвищення температури, коли йдеться про участь НАТО у війні проти Росії, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue):

— Я не говорю, що НАТО збирається вступити у війну проти Росії, але може бути ширша форма угоди між країнами Альянсу, щоб або прискорити надання військової допомоги, або збільшити вартість військової допомоги. Можливо, найважливіша частина обговорення — потенційна присутність військ в Україні. Не військ НАТО, тому що це було б формою оголошення війни для Кремля, але принаймні, у формі контингенту або навчання, яке могло б відбуватися під егідою провідних країн НАТО, хоча й не під прапором блоку. Я думаю, що це той крок, який ми ще не готові зробити, коли йдеться про участь НАТО у війні.

На саміті у Вашингтоні мають призначити відповідального за довгострокову допомогу Україні. За даними The Wall Street Journal, це буде цивільний посадовець високого рангу, який звітуватиме в Брюссель і новому командуванню у Вісбадені, яке створять для координації поставок військової техніки Україні та підготовки українських військ. Ці кроки допоможуть НАТО краще координувати свої дії та мають захистити довгострокову допомогу від правих сил в Європі, а також від Дональда Трампа, якщо той стане президентом США. 

Можливо, найбільш важливим результатом саміту стане те, що НАТО візьме на себе координацію і надання міжнародної допомоги, каже наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan):

— Досі цю координуючу роль відігравала адміністрація США через групу Рамштайн — контактну групу з питань оборони України. Таким чином, ми побачимо потужну політичну, військову, фінансову та матеріально-технічну підтримку України. Відповідно до запропонованого плану, НАТО координуватиме надання допомоги у вигляді тренувань та обладнання, сприятиме логістиці обладнання та підтримуватиме довгостроковий розвиток збройних сил України. Країни НАТО мають узгодити цей план у Вашингтоні.

Це значна зміна у ставленні Альянсу, оскільки раніше Угорщина перешкоджала тому, щоб НАТО запровадило структурні рамки військової та фінансової підтримки України

‍З «мостом», але без запрошення

Навряд чи Україні реалістично очікувати запрошення до членства в Альянсі, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

— Перший фактор — війна Росії проти України, друге — невідомо, якою буде внутрішня політична ситуація у США і, відповідно, якою буде взагалі розстановка сил на міжнародній арені.

Тут ще є дуже багато, скажімо так, похідних і змінних, які поки що унеможливлюють перспективу обіцянок для України

Україна якомога швидше має приєднатись до Альянсу, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). А втім, є багато обмежувальних факторів з обох сторін. З боку України — війна, що триває і не буде жодної фармалізованої форми вступу до НАТО, доки російський окупант не буде повністю вигнаний з української території. Це буде довго, особливо якщо говорити про міжнародно визнані кордони, включно з Кримом. З боку НАТО також існує ризик для членів Альянсу, якщо і коли Україна приєднається — це стане проблемою і з точки зору стримування Росії, і з точки зору військових дій. Водночас, припускає Матьє Булєг, під час Вашингтонського саміту може визначитись певний прогрес щодо треку плану дій:

— Навколо цього питання ще багато невизначеності, однак, це не означає, що не може бути шляху у вигляді плану дій щодо членства або розширеної форми плану, який би дав Україні можливість стати більш оперативно сумісною з НАТО, не називаючи це членством. І без членства ви могли б мати певну форму угоди, рамкової угоди або називайте її як хочете між країнами НАТО і  Україною, яку можна обговорювати.

Як у фінальній декларації сформулюють перспективи України щодо приєднання до НАТО — одна з інтриг майбутнього зібрання у Вашингтоні. Представники адміністрації Байдена не вважають, що визначення «незворотні» стосовно перспектив вступу України отримає підтримку всього Альянсу. У Вашингтоні говорять про «міст» до членства Києва в НАТО, який хочуть згадати в декларації. Однак на практиці це може стати формулюванням на рівні «відчинених дверей», що не наповнене предметним змістом. Існує багато супротиву українському вступу з боку ключових членів НАТО, зокрема, американців, каже науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Ми бачили, як Джо Байден говорив дуже відкрито в інтерв'ю журналу Time, що не підтримує Україну в НАТО. Він підтримує співпрацю між НАТО і Україною, але він не виступає за членство Києва.Німці були скептично налаштовані протягом багатьох років і залишаються такими.

Чесно кажучи, я думаю, що дуже складно отримати запрошення в НАТО поки триває війна з Росією, але і після війни це буде непросто

Майбутнє України в Північноатлантичному Альянсі. І це — очевидний факт. Так вважає наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan). Всі політичні рішення, ухвалені на останніх самітах НАТО, вказують на посилення інтеграції, оперативної сумісності та співпраці між політичним і військовим керівництвом України та країн-членів Альянсу. У Вашингтоні, зокрема, можемо очікувати посилення Ради Україна–НАТО, яка є форматом, що займається політичною співпрацею, а також військовою синхронізацією та адаптацією українських збройних сил до стандартів НАТО. Тож, на думку Іонели Марії Чолан, Україна стане членом НАТО в осяжному майбутньому, хоча про дати поки і не йдеться:

— З одного боку, переговори про членство не можуть розпочатися, поки не закінчиться війна, оскільки країни-члени не мають достатньої політичної волі до дій, які можуть бути сприйняті Росією як ескалація конфлікту. З іншого — дискусія повинна буде торкнутися чутливого питання про те, як інтегрувати українські території в НАТО. І тут одним з варіантів може бути модель інтеграції до Альянсу Західної Німеччини.

‍Новий генсек

26 червня новим генсеком НАТО став експрем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. Його кандидатуру Рютте, з огляду на 14-річний досвід  перебування на найвищих посадах, так само, як і його послідовну підтримку України, позитивно сприйняли у більшості країн НАТО, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

— Рютте швидко заручився підтримкою таких важливих країн НАТО, як США, Франція, Німеччина, Велика Британія, він також має підтримку країн Великої сімки. А ще важливим активом Марка Рютте є те, що він має добрі відносини із Дональдом Трампом і, здається, вміє з ним говорити. Це добре для нас.

Марк Рютте був рішучим прихильником України на своїй попередній посаді прем'єр-міністра Нідерландів. Але на чолі НАТО йому доведеться представляти всі 32 країни Альянсу, зауважує наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan):

— Попереду на Рютте чекає важкий і складний шлях, оскільки він зіткнеться зі зростанням ультраправих антиукраїнських наративів, можливістю посилення проросійських голосів у керівництві деяких країн НАТО і наслідками, які можливий другий мандат Трампа матиме для майбутнього НАТО і підтримки Альянсом України.

Рютте має бути чудовим переговірником, щоб об'єднати всі ці розбіжні голоси навколо спільної мети як для НАТО, так і для України

Єнс Столтенберг був генсеком НАТО з 2014 року, він мав залишити посаду ще 1 жовтня 2022-го року, однак у березні 2022-го лідери країн Альянсу ухвалили рішення про продовження його мандату до 30 вересня 2023 року, а потім — ще на рік. Повноваження Столтенберга  завершуються 1 жовтня 2024 року.

Виклики й загрози

Марк Рютте — сильна і дуже дружня до України фігурою, а втім, будь-який новий лідер НАТО матиме міцну проукраїнську позицію, адже навряд чи існує якийсь сценарій, за якого Альянс почав би менше підтримувати Україну, зауважує науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Лідери НАТО все більше й більше усвідомлюють, що безпека в Європі фундаментально пов'язана з безпекою України. Якщо вона не буде в безпеці, Європа не може бути в безпеці.

Лідери НАТО розуміють, що поки Україна залишається в небезпеці, вона буде об'єктом російської агресії, навіть якщо нинішня війна буде якимось чином припинена чи заморожена, ця загроза залишиться, якщо Україна не буде в безпеці

Середовище загроз в Європі докорінно змінилося після повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році. Росію почали сприймати не як виклик, а як загрозу європейській безпеці і безпеці НАТО загалом, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). Зокрема, й через це до Альянсу приєднались дві нові країни — Швеція і Фінляндія, це свого роду свідчення, що НАТО має стримувати Кремль:

— Я думаю, що серед країн НАТО існує свого роду згода переважної більшості щодо подальших дій проти Росії, однак завжди є кілька відстаючих і кілька країн, які відмовляються бачити реальність. Наприклад, Угорщина Орбана, який, наскільки мені відомо, є іноземним агентом Кремля і корисним ідіотом для Москви. Туреччина також відіграє цікаву роль, коли йдеться про Росію, перебуваючи в досить дивному становищі. З одного боку, вона розглядає її як загрозу та водночас співпрацює з Кремлем з метою забезпечення безпеки в регіоні, зокрема, у Чорному морі та за його межами. Та загалом переважна більшість розуміє, що Кремль є загрозою. Що з цим робити? Правильним буде продовження дискусії про те, як ми можемо чинити більший тиск на Росію, але це повільна, довгострокова робота, над якою ми повинні працювати послідовно, узгоджено і об'єднано. І я вважаю, що ми досягли значного прогресу на шляху стримування. Справа лише в тому, щоб продовжувати тиск.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Очікується, що на майбутньому саміті НАТО основна увага буде зосереджена на війні в Україні та необхідності адаптації структури колективної оборони Альянсу до реалій сучасної інформаційної екосистеми. Жорстока агресивна війна Росії розкрила масштаби загрози, яка походить від когнітивної війни, коли Кремль організував масштабну кампанію в соціальних мережах, спрямовану на поширення проросійських наративів, розпалювання антизахідних і антидемократичних настроїв та підрив найсильнішої сторони НАТО: його єдності.

Безумовно, інформаційна війна не є новою. Під час холодної війни НАТО визнавав і протидіяв спробам Радянського Союзу використовувати пропаганду і дезінформацію для ослаблення західних демократій.

Однак відтоді цифрова революція і подальше зростання штучного інтелекту загострили проблему, дозволивши недобросовісним суб'єктам створювати і поширювати дипфейки та інші доповнені ШІ форми контенту з безпрецедентною швидкістю і масштабом

Попри те, що ці нові потужні інструменти можуть принести значну економічну вигоду, вони також можуть стати небезпечним зброєю. Ворожі держави, такі як Росія, вже використовують дезінформацію проти демократичних країн, щоб вплинути на внутрішні суспільні дебати, стимулювати поляризацію, підірвати довіру до інститутів та послабити їхню здатність вирішувати спільні проблеми. Цей рік супервиборів, коли в голосуванні бере участь половина населення планети, створює унікальну можливість для противників НАТО підірвати демократичні процеси та розпалити політичну нестабільність.

Країни НАТО повинні протистояти загрозі дезінформації, доповненої штучним інтелектом. Для цього необхідно вийти за рамки нинішнього реактивного підходу, який зосереджується на спростуванні хибних фактів.

Альянс має розробити всеосяжну доктрину колективної оборони, яка розглядає інформаційну екосистему як ключовий фронт у боротьбі за захист демократичних суспільств

Необхідно внести кілька ключових змін. По-перше, НАТО має створити потенціал для моніторингу та аналізу дезінформації в режимі реального часу. Інвестиції в інструменти розвідки за відкритими джерелами (OSINT) та співпраця з технологічними компаніями мають вирішальне значення для розвитку необхідних технічних знань для виявлення і протидії кампаніям шкідливого впливу. Зокрема, НАТО має інвестувати в інструменти автентичності та прозорості контенту — у великі мовні моделі (LLM), класифікатори ШІ та обробку природної мови для аналізу настроїв, які можуть ідентифікувати контент, створений або змінений штучним інтелектом.

По-друге, ефективна протидія дезінформації вимагає швидких, гнучких і масштабних стратегічних комунікацій. З цією метою НАТО має активно просувати свої інтереси та місію, висвітлювати невдачі авторитарних режимів і пропонувати свій власний позитивний наратив.

Але щоб зробити це ефективно, НАТО також має перенести боротьбу в інформаційні екосистеми своїх противників. Активно висвітлюючи шкідливу діяльність авторитарних режимів на їхніх власних цифрових платформах, Альянс може підірвати наративи автократів і викрити їхні тактики.

Водночас посилення незалежних голосів у цих сферах може створити потужний мультиплікативний ефект, сприяючи підвищенню стійкості до пропаганди і дезінформації

По-третє, оскільки кампанії з дезінформації виходять за рамки національних кордонів, боротьба з ними вимагатиме від НАТО встановлення співпраці з урядами, приватними компаніями та організаціями громадянського суспільства. Ці партнерства мають бути спрямовані на розробку спільних стандартів, систем раннього попередження, скоординованих заходів реагування на масові кампанії з дезінформації, а також механізмів відстеження та пом'якшення наслідків шкідливої діяльності у численних суверенних інформаційних середовищах. Як показують узгоджені зусилля у боротьбі з російською дезінформацією щодо України, постійна співпраця є життєво необхідною.

Нарешті, найкращий захист від дезінформації полягає в формуванні освіченого, критично мислячого населення. Підтримуючи програми, спрямовані на медійну і цифрову грамотність, які вже працюють у Фінляндії, НАТО може допомогти підвищити стійкість суспільства до пропаганди та маніпулювання виборцями.

Для реалізації цієї стратегії НАТО потрібні також нові організаційні структури. Для початку Альянс має створити підрозділ із дезінформації, що відповідає за координацію розвідувальних даних, очолює зусилля з розповсюдження контрповідомлень і налагоджує стратегічне партнерство. Такий підрозділ міг би використовувати досвід розвідувального альянсу «П'ять очей» (Five Eyes, куди входять США, Велика Британія, Австралія, Нова Зеландія і Канада), а також роботу Європолу — правоохоронного органу Європейського Союзу — для зміцнення і розширення мереж обміну інформацією.

З огляду на загрозу, що походить від «осі руйнівників», до якої входять Китай, Росія, Іран і Північна Корея, НАТО має об'єднати свою військову міць із настільки ж складними механізмами для захисту інформаційних систем своїх членів від когнітивної війни

Країни-члени повинні використовувати майбутній саміт у Вашингтоні, щоб зробити цей підхід головним пріоритетом. Боротьба з дезінформацією — це не тільки захист цілісності суспільних дебатів, а й захист основ свободи і безпеки. Це можливість, яку ми не можемо втратити, оскільки на кону стоїть битва, яку ми не можемо програти.

Автор: Юллі Байрактарі, колишня керівниця апарату радника з національної безпеки США і колишня виконавча директорка Комісії національної безпеки США зі штучного інтелекту, генеральна директорка проєкту спеціальних конкурентних досліджень.

‍Copyright: Project Syndicate, 2024