Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Збираємо дитину до школи в Польщі: де дешевше купити канцтовари та одяг?
Незабаром розпочнеться новий навчальний рік, а отже, саме час подумати про підготовку до школи. За програмою підтримки Dobry Start батьки кожної дитини, яка ходить до школи в Польщі, можуть отримати 300 злотих на речі, необхідні для навчання. Що можна купити на ці гроші і де найбільший вибір та приємні ціни?
Де купити «виправку» для школи недорого? Фото: Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Перед початком навчального року товари для школи можна купити практично у всіх великих магазинах Польщі: Carrefour, Auchan, Lidl, Biedronka, великий вибір канцелярії завжди є в магазинах Empik.
Вже зараз у Carrefour величезний вибір канцелярії, рюкзаків на будь-який бюджет. Ми побували в магазині Carrefour в Arkadia Westfield — вибір вражає, під шкільний ярмарок відведено кілька секцій. Хороший асортимент наплічників від 90 до 200 злотих, набори кулькових ручок від 6 злотих за 4 штуки, маркери та фломастери від 10 злотих за набір, акварельні фарби від 9 злотих, набір олівців від 7, зошити від 3 злотих, популярні зошити формату А5 від 10 злотих.
Ціни мережі Auchan знаходяться приблизно на такому ж рівні, і в цих магазинах також величезний вибір різних варіантів канцелярії та рюкзаків за демократичними цінами. У Lidl та Biedronka є все необхідне, але вибір товарів менший, зате простіше зорієнтуватися, діють різні знижки та спецпропозиції.
Магазини Empik дорожчі, натомість там можна купити канцелярське приладдя відомих брендів.
Наприклад, акрилові маркери Molotow, Montana, Pilot, Dope, маркери фірм Promarker, Credua, Toki. Є й рідкісні товари, які важко знайти в інших магазинах, як-от сухі пастельні фарби, вугільний олівець, хлібний гумка, товстий папір для акварелі. Так, набір із 12 маркерів Promarker коштує 116 злотих, а набір маркерів Pilot від 55 злотих за 6 штук.
До речі, бюджетні товари тут також є. Наприклад, ножиці фірми Staedtler за 10 злотих, кольоровий папір від 5 до 20 злотих, зошити формату А5 по 9 злотих, гумки, прості олівці по 2 злотих за штуку, зошити для нот від 3 злотих.
Вибір недорогого шкільного приладдя є в Pepco. Упаковка фломастерів фірми BIC: 12 штук за 12 злотих. Великий вибір олівців, зошитів, шкільного одягу — все дуже бюджетно. Тут можна знайти сумку для змінного взуття всього за 10 злотих, геометричний набір: лінійка на 15 см, два трикутники, транспортир, циркуль із запасними стрижнями та окрема гумка за 15 злотих, точилка для олівців за 3 злотих/штука, альбоми для малювання за 4- 5 злотих, зошити по 60 аркушів від 4 злотих, тонкі зошити від 1,5 злотих за штуку.
Шкільні пенали у величезному асортименті є в кожній торговій мережі від 10 до 70 злотих за штуку. Найдорожчі — з мультяшними героями та безліччю відділень для зберігання шкільного приладдя.
Чи вигідніше купувати шкільне приладдя в інтернеті?
Сьогодні багато батьків віддають перевагу купівлі шкільних товарів через інтернет. Це дозволяє заощадити час і гроші, але не всі готові чекати на доставку і замовляти товари без можливості їх перевірити перед покупкою. Сьогодні найдешевшими є маркетплейси Allegro і Temu — там великий вибір дешевих товарів, але враховуйте, що доведеться сплатити вартість доставки. З плюсів: тут можна значно заощадити на великій кількості покупок, огромезний вибір трендових кольорів чи канцелярії з героями улюблених мультфільмів та кіногероями. З мінусів: платна доставка, не можливо перевірити товар перед покупкою, потрібно вивчати відгуки та дивитися кількість людей, що купили даний вид товару, щоб не замовити товар поганої якості. Це забирає час.
Одяг і взуття
У більшості шкіл Польщі не носять шкільну форму, тому одяг та взуття купуємо у магазинах. Сьогодні великий вибір одягу для школи є у H&M, Zara, спортивного взуття у Deichmann, Adidas, Reebok, великий вибір різного дитячого взуття на Eobuwie. Підібрати стильний шкільний лук дитини можна практично на будь-який бюджет. Так, можна купити кросівки Skechers за 250 злотих, а можна знайти гарне взуття в Zara від 115 злотих. Великий вибір футболок у Zara зараз від 30 до 45 злотих, стильні сорочки для школярів по 85-95 злотих, спортивні костюми по 115-130 злотих. У H&M цінова політика трохи нижча — зараз у магазині величезний вибір спортивного одягу, толстовок, джинс, поло та сорочок для школярів.
Скільки грошей ви витрачаєте, щоб зібрати дитину до школи?
Дар'я Харкова, логопед:
— На збори дитини до школі мені вистачає 150-200 злотих, на ці гроші я купую канцелярське приладдя в Carrefour або Auchan. У мене донька-підліток, шкільної форми в школі немає, тому одяг носить той, що купуємо протягом усього року, у нас не практикується збирати якийсь спеціальний образ для школи.
Іванна Сніжко, власниця салону краси:
— Син навчається у приватній британській школі у Варшаві, і у нас дуже чіткі вимоги до форми та канцелярії. Ми купуємо повний набір форми із фірмовим логотипом, включаючи одяг на фізкультуру. І це коштує приблизно 1300 злотих. На канцелярське приладдя я витрачаю приблизно 600-700 злотих, так як у нас є чіткі вимоги, скільки і товари якого бренду потрібно купити.
Ганна Герасименко, домогосподарка:
— На збори до школи для сина-п'ятикласника планую витратити 800-900 злотих. На новий рюкзак та канцтовари мій бюджет 300 злотих, а на решту грошей треба докупити одяг та взуття. Деякі речі залишилися з минулого року, а дещо вже потребує заміни. У нас немає шкільної форми, але я завжди купую для школи окремі комплекти одягу, які дитина носить лише в школу та нікуди більше.
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
До 31 липня G City Targówek перетвориться на літню зону безкоштовних пригод для дітей. З понеділка по суботу з 12:00 до 16:00 торговий центр запрошує дітей взяти участь тематичних майстер-класах. Від малювання до моделювання машин та роботів з конструктора і ще багато чого цікавого. Кожен тиждень приносить нову порцію вражень! Крім того, на дітлахів чекають цікаві Інтер атракціони та сюрпризи.
Понеділки та вівторки належатимуть — це час художніх майстеркласів, де дітей навчають різним технікам малювання. У середу та четвер буде будівництво з величезних мʼяких блоків. П’ятниці та суботи — дні робототехніки. Під наглядом інструкторів діти збиратимуть власні конструкції та навчатимуться, як працюють прості машини та програмовані роботи.
Кожного дня доступний інтерактивний атракціон Knoocker, що поєднує світ фізичної активності з мультимедійними іграми. Тут гравці кидають м’ячі в ціль, цілячись в інтерактивний екран. Ця розвага розвиває координацію та рефлекси.
Цей водний парк просто неба знаходиться недалеко від Пясечно і працює до 31 серпня. Парк дуже зручний для сімейного відпочинку, коли ви не любите багато людей навколо. Тут є басейн глибиною 145 см та ігровий майданчик прямо в воді (глибина 45 см). Тут також можна знайти 3 великі гірки для дорослих та підлітків зростом зростом від 140 см. Аквакомплекс виконаний у вигляді піратського корабля. Тут часто влаштовують пінні вечірки, грає ді-джей.
Адреса: Słopsk, Góralska 14 (з Варшави добиратися трасою S8 в напрямку Бялостоку, зʼїзд на Негов)
В 50 км від столиці, в населеному пункті Słopsk, знаходиться Summer Playground. Це не просто широкий піщаний пляж, а повноцінне місце для відпочинку з гарною інфраструктурою. Тут є хороші пляжі площею 2,5 гектарів, водна смуга перешкод, дитяча ігрова зона, зона гастрономії та ще безліч сучасних розваг на воді та на самому пляжі. Розваги як платні, так і безкоштовні. Волейбол, настільний теніс, свімбординг, флейбординг, SUP-дошки, смуга водних перешкод, вейкборд, аквазорбинг — перелік розваг досить різноманітний. Для самих маленьких відвідувачів є хороший дитячий майданчик. В сезоні-2025 парк відчинено в пʼятницю, суботу та неділю.
Парк Bajka — це 2600 м² відпочинку та розваг. Він розділений на зони спокійного та активного відпочинку, також тут є водний майданчик з фонтанами та гірками. Дітлахи можуть обрати розвагу на будь-який смак: від великого мотузкового комплексу до атракціону, що називається «Світ кривих дзеркал» тощо.
Що тут ще є:
• фонтан-вулкани з різнокольоровим світлодіодним підсвічуванням для водних ігор
• столи для настільного тенісу
• настільний футбол
• тренажерний зал на відкритому повітрі
• вуличні музичні інструменти
• ігровий майданчик-дирижабль для дітей старшого віку
• пляж
• стіна перешкод
• зона для пікніку з шезлонгами
• шахи та шахові столи
5. Rodzinna Strefa Sportu біля Палацу Культури
Адреса: Śródmieście, Pałac Kultury i Nauki
Ціна: безкоштовно
Сімейна спортивна зона від центру ACTIVE WARSAW перед Палацом культури і науки у Варшаві, навпроти Свєнтокшиського парку, буде відкрита щодня з 10:00 до 20:00 до 31 серпня . Цей новий рекреаційний простір пропонує багато спортивних розваг в самому серці міста. Можна пограти в баскетбол на майданчику, сертифікованому FIBA Olympics. Розширена смуга перешкод «Ніндзя» з кільцями, підвісними кульками, рухомими платформами, мотузками, перекладинами, Х-подібними конструкціями, сітками, колодами та іншім. Все це під наглядом кваліфікованих інструкторів, що забезпечує безпеку та комфорт учасників будь-якого віку. Також тут є стіна для скелелазіння. А для наймолодших учасників — зона надувних атракціонів. Для відпочинку тут є багато зручних шезлонгів. Сімейна спортивна зона відпочинку ідеальна для всієї родини та діток будь-якого віку.
6. Дитячі бібліотеки Варшави: від читання до квест-кімнат і PlayStation
Дитячі бібліотеки Варшави — це історія не лише про книжки, а ще й про багато цікавих розваг. Так, в Biblioteki Komiksowo на al. Solidarności можна дуже цікаво провести час, граючи в квест-кімнаті. Тут проводиться багато цікавих майстеркласів та конкурсів, щоб заохотити дітей до читання.
Дитячий клуб-книгарня «Badet» на ul. Lentza 35a відомий своїми цікавими воркшопами та зустрічами з авторами. Книгарня обладнана для комфортного та цікавого відпочинку. Усередині є невелике кафе й куточки для читання, де можна посидіти й переглянути нові видання, помалювати або пограти в настільну гру.
У медіатеці MDM (ul. Marszałkowska 55/73), крім бібліотеки з книгами, журналами, аудіокнигами та фільмами, також є читальна зала з куточком для читання нагорі. Тут можна грати в настільні ігри та навіть грати в PlayStation. Є тут і мінікухня, де можна розігріти або приготувати собі їжу.
LuMo — це величезний дитячий майданчик під дахом з безліччю активностей та величезною пісочницею з кінетичним піском. Тут є багато цікавого для дітей від року до 10 років, майданчик поділений на зони. Є ліс мавп, де треба пробиратися крізь зарості й можна зустріти величезну мохнату гусеницю. Для дітей 4-8 років до кінця літа тут організовують денні табори з майстеркласами, екскурсіями і креативними заняттями. Коштує такий табір 1380 злотих за 5 днів.
Коли людина отримує карту побиту, то автоматично втрачає статус UKR. І щоб продовжувати отримувати виплати на дитину, ви маєте самостійно повідомити в системі ZUS про зміну статусу. Якщо цього не зробити, 800+ вам автоматично відмінять.
«У мене була така ситуація: я отримала децизію, потім ще кілька місяців очікувала на пластик, і мені надійшов лист з проханням повернути кошти за ці пару місяців очікування пластику, хоча я нікуди не виїжджала. Як мені потім пояснили в ZUS, система бачить тільки те, що дія статусу UKR припинена, а ось причину відміни — не бачить. Ми розібралися в ситуації, але це було нешвидко й нервово, тож моя порада — повідомляти про свої плани та зміни в ЗУС відразу», — ділиться досвідом киянка Ірина Нахайчук.
Як повернути виплати 800+, коли отримав карту побиту й не повідомив про це ZUS?
• Якщо ви змінили статус і отримали лист про припинення виплат, відразу надішліть лист у відповідь про отримання карти побиту та фото децизії. Це має бути 2 сторінки, де видно саме рішення, ваші дані, підставу перебування та термін дії. Зробити це можна на сайті https://www.zus.pl/ezus/logowanie, залогувавшись через довірений профіль
• після цього ваш статус буде актуалізовано, а виплати продовжено
• якщо проігнорувати лист про припинення виплат, то наступним буде лист з проханням повернути кошти за декілька місяців. Бо коли ZUS не отримують відповіді, то автоматично вважається, що кошти отримані вами без підстави. І доведеться особисто відвідувати офіс та розбиратися на місці. Це вже довше, до того ж весь цей час ви не будете отримувати гроші.
«Навіть якщо ви не отримали лист, то можете самостійно повідомити про зміну статусу, коли отримаєте позитивне рішення, чекати на саму карту не треба. І ще не забудьте обміняти посвідчення водія на польське, бо коли ви не на тимчасовому захисті, а з картою побиту, це вже необідно», — каже спеціаліст з легалізації Юлія Гойшик.
Театр New Day у Кракові: коли сцена стає мостом між культурами
— В 2021 році я була у декреті. На той час тут було зовсім мало українських осередків, — розповідає Sestry Юлія Заболотна, засновниця дитячого театру New day, яка приїхала до Кракова й відкрила свій дитячий театр ще до повномасштабного вторгнення. — Старший син почав розмовляти польською більше, ніж українською, і мені захотілося створити місце, завдяки якому моя дитина не втратить зв'язок з Україною. Так я створила театр. Діти вчили українську літературу, історію й основи акторської і сценічної майстерності. Шукаючи локацію для нашого театру, я познайомилася із засновницею БФ «Зустріч». Ми стали співпрацювати.
Перший наш виступ відбувся на День незалежності України на сцені головної площі Кракова. Нам тоді було 2 місяці.
На центральній площі Кракова
Спочатку до нашого театру ходили п’ятеро чи семеро дітей. Коли ж почалася велика війна і до Польщі приїхали тисячі українських дітей, кількість учнів сильно зросла. Крім театру, ми робили різні майстеркласи, аби дати дітям можливість більше спілкуватися.
Діти, які вже у нас навчалися, допомагали новачкам, які приїхали від війни, — з уроками, вивченням польської мови тощо. Це був інтеграційний період, який виявився дуже важливим
Зараз ми продовжуємо допомагати дітям з адаптацією, бо українці продовжують виїжджати з України. Війна триває. Але ми не тільки адаптуємо дітей, інтегруємо їх у польське середовище, але й будуємо містки між нашими країнами.
Маємо три вистави, які підготували водночас польською й українською мовами. Наприклад, у нашому «Маленькому принці» одні герої розмовляють українською, інші — польською. У цій виставі беруть участь і українські діти, і польські. Виставу «Аліса у країні чудес» ми адаптували під ситуацію в Україні. Вона у нас теж представлена двома мовами. З нею ми їздили будинками культури, польськими містами.
Була у нас одна постановка, яку ми назвали «Номер вдячності». У ній ми дякували полякам за допомогу українцям. Показували цей номер на різних заходах у Кракові. У нашому театрі ми знайомимо українців з польською культурою, а й поляків — з українською. Так, у нас є вистава про Лесю Українку, уривки її «Лісової пісні» та «Боярині»
У Кракові є символ — краківський дракон, польською «смок». То ми зробили такого дракона з тканини, взяли участь в одному з Парадів драконів, який проходить у Кракові кожного червня. Так ми розповідаємо нашим дітям про польські традиції.
Номер вдячності від театру New Day
Зараз Дитячому театру New day вже 2 роки. Тут вже понад 50 вихованців у трьох вікових групах: 4-6 років, 7-10 років і 11-15 років. Нещодавно у театрі з'явилася нова група — юнаки 17-20 років. Справжня «творча родина».
— Наш театр вже багато хто знає, — ділиться Юлія. — А наші актори вже кілька років поспіль стають лауреатами конкурсу «Шевченківські читання». Зараз ми маємо постійне приміщення, де можемо проводити репетиції, вистави, зберігати наші численні костюми. Називаємо його «нашим домом». І це дуже важливо — мати «дім», коли ти не вдома.
KapustaBand у Вроцлаві: хор, який об’єднав і врятував
До повномасштабного вторгнення Марія Коломієць (Маша Капуста) та Сергій Білозеров жили у Харкові, де мали свою художньо-театральну студію. Війна змусила Марію взяти трьох своїх доньок і переїхати до Вроцлава. Згодом до них долучився і Сергій. У Вроцлаві вони продовжили свою діяльність — створили дитячий хор KapustaBand.
— Я майже відразу влилася в українську спільноту у Вроцлаві, — розповідає Марія Коломієць. — Наша близька подруга, теж з Харкова, відкрила тут власну фундацію і почала влаштовувати благодійні музичні виступи. Я стала їй допомагати. Згодом з’явився запит на те, щоб зібрати українських дітей, які опинилися у Вроцлаві через війну, і об’єднати їх у хор.
KapustaBand на Різдво
Я не співачка. Я — художниця.
Ніколи раніше не займалася хором, але війна багато чого змінила й відкрила в людях. Тож я прийняла цей виклик
Згадала свої музичні знання, дивилася майстеркласи на ютубі, серйозно готувалася. А далі почалися наші хорові заняття. За місяць буквально з нічого ми зібрали хор, знайшли музикантів, підготували програму. Я потребувала цієї діяльності. І відчувала, що діти теж цього потребують.
Хор нас об’єднав і, можна сказати, врятував. Кожного з нас. Це наш клаптик дому. Тут ми відігріваємося душею
— Моя мама побачила у фейсбуці відео концерту з інформацією про те, що хор набирає дітей. Я захотіла спробувати, — згадує те, як потрапила до хору Марія Боцановська, вокалістка хору KapustaBand. Марійці 11 років, вона зі Старокостянтинова. В Україні залишилися її бабуся, прабабуся й хрещені. У Польщі вона співала соло на виступі з DakhaBrakha.
Марія Боцановська і гурт «ДахаБраха»
— Я змалку мріяла співати. І тут така можливість — український дитячий хор, — продовжує Марічка. — На першій моїй репетиції було 6 чи 7 дітей (зараз нас вже понад 20). Ця перша репетиція була дивною: сильна злива, а займалися ми на вулиці. Добре, хоч було літо й не холодно. Атмосфера у хорі дружня. Вихователі з дітьми, як друзі. Взагалі весь хор — це мої друзі. Моя родина.
Коли ми співаємо сумні пісні, як «Пливе кача» і «Каміння весни», люди плачуть. Часто підходять і дякують. Кажуть, що наш сіпв торкнувся їхньої душі. Я люблю усі наші пісні. Але «Вербова дощечка», певно, — наулюбленіша.
Наш хор дуже потрібний. Тут українські діти знаходять собі нових друзів і можуть трохи відволіктися від війни.
— У червні 2022 року ми виступили на вроцлавському фестивалі на Площі Ринок, — продовжує засновниця хору. — Заспівали дві пісні: українську народну і польську. Діти були в захваті. Виступили ми дуже добре. Зібрали овації. Це надихнуло.
— Тепер хочемо зробити декілька турів, — додає Сергій Білозеров. — Насамперед — європейський тур подяки, аби віддячити європейцям за їхню допомогу. У цьому турі ми сподіваємося доїхати до Пола Маккартні й заспівати з ним нашу версію легендарної пісні The Beatles «Yellow submarine». Наша версія називається «Blue-yellow submarine».
«We all live in a blue-yellow submarine»
Вже були у Литві. Мали там кілька концертів і навіть співали для президента. Нещодавно їздили до Брюсселю і виступили в конференцзалі Європарламенту. А наша мрія — це тур повернення. Дуже хочеться після перемоги України поїхати з нашою програмою усіма містечками, звідки родом кожна дитина нашого хору. Закінчитися цей тур має у нас, у Харкові. Цей наш план ми назвали Magical Ukrainian Tour.
KapustaBand — не суто український проєкт. Ми працюємо над інтеграцією українських дітей в польське суспільство, а також знайомимо поляків з українською культурою та історією.
Так, у листопаді 2024 року ми створили мюзикл «Різниця + подібність = дружба», який має на меті об’єднати три культури: українську, польську й білоруську
— У виставі взяв участь увесь наш хор, а акторами були українські, польські та білоруські діти. Вистава була поставлена трьома мовами, — розповідає Марія Коломієць. — Цим ми показали, що якщо є бажання, розуміння можна досягти — навіть маючи різні мови й культури.
Voloshka music academy у Варшаві: діти війни ставлять мюзикли у Палаці культури
— Моєю мрією було створити місце, де діти зможуть навчатися музики щасливо й захопливо, — згадуєпрезиденткаVoloshka music academy Наталія Волошко. — До війни у Харкові я була директоркою державної музичної школи, училища культури, заступницею директора навчально-методичного центру. Я створила власну програму загальномистецького напряму для дітей від 3 до 7 років. Там був і театр, і музика, і арттерапія, і танці.
Після повномасштабного вторгнення я закрила харківську школу і виїхала до Варшави. У березні того ж року мама мого учня з фортепіано познайомила мене з Олесею Ковальчук, засновницею Харківського приватного ліцею Push school. Ми об'єдналися, щоб розвивати наших дітей.
Voloshka music academy в День незалежності України
Перший захід Мистецької школи при Educational Center Children of Ukraine був підготовлений до Дня захисту дітей 4 червня 2022 року.
— Тоді нас підтримав Національний музей у Варшаві, — розповідає Наталія. — Це був концерт, у якому взяли участь понад 50 українських дітей з різних польських міст. Таким був початок нашої діяльності. А далі ми отримали грант і зробили проєкт «Творче літо» — це табір для українських дітей. Згодом ми знайшли будинок, де відкрили подвійну школу Push school і Voloshka music academy. Зараз вже маємо і польську ліцензію. Це дає можливість дітям навчатися за українсько-польською програмою. Крім загального навчання, діти вчаться музиці. Маємо дівочий ансамбль бандуристок «Веселі дзвіночки». У лютому 2023 року ми також відкрили дитячий садочок на 20 дітей, з якими займаються вихователі з музичною освітою.
Згодом ми почали робити міжнародні мистецькі проєкти, концерти, виступи. Минулого року на День незалежності України наші діти грали із симфонічним концертом, який приїхав з Катовіце. Цьогоріч плануємо не менш масштабний виступ. Вже готуємося. Також постійно робимо спільні польсько-українські проєкти: співпрацюємо з польськими музичними школами, організовуємо спільні концерти. У нас інтеграція українських дітей в польське суспільство відбувається через мистецтво.
Міжнародний день музики в Dom Urodzenia Fryderyka Chopina, 2023
Три останні роки мене запрошують до Карнегі холу у Нью-Йорку на воркшопи для музикантів з усього світу. У зв'язку з цією співпрацею у нашому фонді завжди чимало американських гостей. Вони приїжджають до нашої школи, проводять заняття. Так, у квітні до нас завітали дві віртуозні піаністки. Проводили міжнародні майстеркласи для українських і польських дітей.
Зараз Фонд Educational Center Children of Ukraine має багато ініціатив у двох будівлях: дитячий садочок, молодша школа, музична школа, середня школа, школа з пансіоном.
— У пансіоні 40 дітей проживають без батьків. Серед них чимало музично обдарованих. Для них ми постійно шукаємо стипендії від спонсорів. Ми організували кухню, педагогів, психологів, класи для навчання. Цей пансіон розрахований на дітей 7-11 класів.
Окрема діяльність Школи мистецтв Voloshka music academy — мюзикли.
— «I want to help», — написав мені минулоріч американський режисер Девід Пост, — згадує Наталія. — Він працює в дитячій школі мюзиклу у Каліфорнії. У нього з'явилась ідея приїхати до Варшави й поставити з нашими дітьми мюзикл «Король Лев» (він має на нього права). Вистава мала бути комерційно-благодійною. Гроші за квитки мали піти на стипендії нашим дітям, які живуть і навчаються у нашій школі. Але цього не сталося, бо виявилося, що його права на музику поширюються тільки на території США.
Тому мюзикл ми зробили повністю благодійним. Це неймовірний досвід для наших дітей. Девід жив з ними у пансіоні, постійно розмовляв, займався музикою. Вони від нього шаленіли. Ми показали цей мюзикл у Палаці культури та науки.
Мені це здавалося неможливим, але Девід сказав: «Impossible is possible»
Після цього досвіду ми вирішили ставити мюзикли кожні пів року.
Мюзикл «Ніч на горищі»
Загалом у Школі мистецтв зараз навчається 84 дитини. Серед них двоє поляків, решта — українці, які покинули домівки через війну. Наталія вважає дуже вдалим рішенням поєднати польську й українську програми навчання:
— У нас працюють як українські, так і польські викладачі. Діти в нашій школі говорять трьома мовами: українською, польською та англійською. У нас дуже сильна англійська. До нас постійно приїжджають волонтери із США.
Також для об'єднання польських і українських дітей ми робимо табір «Українське літо у Варшаві». Це місце, де українські та польські діти живуть разом, спілкуються, обмінюються досвідом, створюють творчі проєкти.
Ми намагаємося робити для наших дітей якнайкраще, аби вони мали дитинство. Це дуже велика праця. Але результати того варті
Фотографії з приватних архівів
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Відповідей шукали журналістки з Польщі й України — Едита Іванюк і Юлія Калашник. Протягом кількох тижнів вони намагалися з’ясувати, скільки українських дітей через війну не відвідують жодної школи, мають труднощі з навчанням, залишилися поза українською системою освіти чи не інтегрувалися в систему країни, до якої виїхали. Вони говорили з десятками людей — дітьми, батьками, вчителями, представниками гуманітарних організацій, експертами. Аналізували міжнародні та українські звіти, документи польських і українських міністерств. В умовах війни, постійних переїздів, несумісності освітніх систем, відсутності даних від ZUS чи прикордонників — ніхто не може навіть приблизно назвати кількість дітей, які не охоплені жодною системою освіти. Обережні підрахунки Державної служби якості освіти України свідчать: 30% дітей не мали постійного доступу до навчання (2022-2023).
Журналістки пояснюють, чому всі наявні цифри неповні, і ставлять питання про долю дітей, чиє майбутнє опинилося під загрозою. Чи можемо вже говорити про втрачене покоління? Якими будуть наслідки кількарічної прогалини в освіті?
Якщо немає доступу до школи взагалі — онлайн-навчання рятує
24 лютого 2022 року. Російські танки входять в українські міста, і вся система освіти завмирає. Тисячі дітей — як-от 16-річна Саша з Харкова — дізнаються, що до школи вони більше не підуть. Без останнього уроку, без прощань з учителями й друзями. Замість рюкзака з підручниками — тривожна валіза й поспіхом зібрані речі, аби виїхати й врятуватися.
У перші дні війни було складно зрозуміти, скільки це триватиме. Але швидко стало ясно: це не про кілька днів. Навчання повністю зупинилося приблизно на два тижні. Та завдяки досвіду пандемії школи змогли оперативно перебудуватися — і запрацювала онлайн-система, яка повернула дітей до навчання, хай і в новій, воєнній реальності.
«Схід України зазнав найбільших втрат, тоді як центральні й західні області зіткнулися з меншими порушеннями й зосередилися на адаптації освітнього процесу», — пояснює Олена Лінник, освітня експертка та соавторка дослідження про освіту під час війни для Osvitanalitika.
За даними правозахисної організації Almenda, у 2024 році на окупованих територіях, зокрема в Криму, проживає близько 1,6 мільйона дітей, із них майже 600 тисяч — шкільного віку, без доступу до української освіти. Деякі експерти вважають їх «втраченим поколінням»
Сьогодні в більшості регіонів України школи працюють у трьох форматах: онлайн, очно та у змішаному режимі. Який саме вибрати, передусім вирішує безпекова ситуація. Чи вціліла будівля? Чи є місце, де можна проводити заняття? Чи обладнане укриття й скільки дітей воно здатне прийняти?
Якщо похід до школи загрожує життю — як, приміром, у Харкові, який постійно зазнає обстрілів, — навчання переводять в режим онлайн. Це стало серйозним випробуванням для всієї освітньої системи, але водночас — рятівним рішенням, яке дозволяє школярам продовжувати навчання навіть у прифронтових зонах.
«Якщо доступу до освіти немає взагалі, онлайн-освіта стає порятунком», — каже Олена Лінник.
Але навіть онлайн-освіта — не завжди вихід. У прифронтових селищах часто немає інтернету, зникає електроенергія, а шкільна будівля — вщент зруйнована. Іноді родина не має комп’ютера: діти вчаться зі смартфонів батьків, як можуть. У школах, де ще триває очне навчання, повітряна тривога миттєво змінює ритм дня: учні разом з учителями спускаються в укриття. В онлайн-класах діє інший алгоритм: щойно лунає сигнал, урок переривається, вчитель іде в безпечне місце. Учні теж — якщо тривога в їхньому регіоні. Іноді ці тривоги тривають годинами, що серйозно порушує навчальний процес.
Українська освіта сьогодні проходить через безпрецедентні випробування. Зруйновані школи, розпорошені по країні й за її межами учні, брак вчителів (система втратила понад 54 тисячі педагогів) і падіння охоплення освітою стали одними з найгостріших викликів. Восени 2024 року заступниця міністра освіти Надія Кузьмичова повідомила медіа: внаслідок російської агресії зруйновано 1663 школи, з них 201 — повністю. Ще 879 навчальних закладів опинилися на тимчасово окупованих територіях. І цифри ці — не остаточні. Через постійні обстріли щотижня з’являються нові ушкодження. За іншими офіційними підрахунками, постраждала вже кожна сьома школа в країні.
Вчителька: чи побачу я ще свій клас?
Вчителька української мови з Харкова восени 2022 року викладала для 10-го класу онлайн — єдиний формат, доступний після початку повномасштабного вторгнення. Того дня Росія завдала удару по енергетичній інфраструктурі Харкова, і більша частина міста опинилася без електрики й мобільного інтернету. «Я постійно повторювала собі: “Не здавайся, Олено”, – і зрештою мені вдалося на кілька хвилин зловити зв'язок і надіслати дітям матеріали та домашнє завдання», — каже вчителька. Наступного дня — знову те саме. Але за деякий час вчителька таки побачила на екрані 16 віконець — діти приєдналися до уроку.
Того дня Микита — завжди балакучий — зізнався, що радий повернутись до навчання. «Приємно знову бути частиною чогось знайомого». Світлана додала: «Ми були шоковані, коли дізналися, що нашу школу пошкоджено». Хтось із класу тихо сказав: «Здається, ніби це все відбувається не з нами». На запитання, чи хочуть вони повернутися до Харкова, відповіли хором: «Так! Ми хочемо разом закінчити школу вдома».
Ми зустріли цей клас рівно через два роки — 22 травня 2024.
До випускного залишалися лічені дні, але стало ясно: їхня мрія — бути разом у рідному місті — не здійсниться
Олена знову готувалася до дистанційного уроку. З вікна її квартири на дев’ятому поверсі було видно стовпи диму — на обрії тривали бої. Росія щойно відновила наступ на Харківщині. Того дня у віртуальному класі було лише вісім учнів. Розкидані війною по країні та за її межами.
Сашко й Дмитро залишились у Харкові, Андрій виїхав до Павлограда, Світлана — до Києва, Павло — до Ужгорода. Денис навчається в Чехії, Альона — в Румунії. Решта опановує матеріал асинхронно — з-за кордону. Їхній клас залишився — але вже не в одному місті, і навіть не в одній країні.
По той бік екрана
По той бік екрана — підліток Дмитро, який залишився в Харкові. Він намагається триматися завдяки гумору: «Після важкої ночі з вибухами, дронами-камікадзе й усім іншим я думаю: може, можна завтра пропустити перший урок?» Або так: «Онлайн-навчання має свої плюси: списувати стало набагато легше». Але вже наступної миті хлопець серйознішає: «Насправді вчитися складніше. Важче зосередитися, матеріал засвоюється гірше. І головне — бракує живого спілкування. Я сумую за нормальними уроками. За тим, що сидиш у класі й розмовляєш з іншими людьми».
15-річна Валентина з Ізюма провела в 2022 році сім місяців під російською окупацією: «Ми боялися виходити на вулицю. Навчання не було. Але я багато читала — рятували книжки». Найстрашнішим моментом став звичайний гавкіт собаки. «Одного дня російські солдати почули, як гавкає наш пес, і почали стріляти в землю. Погрожували його вбити. Було дуже страшно».
Саша, 16-річна школярка з Харкова, добре пам’ятає ранок, коли почалася велика війна. Але згадувати його не хоче. За дві години вони з мамою зібрали речі, котів — і виїхали до Словаччини. У перші місяці Саша не мала сил ані навчатися онлайн, ані піти до школи в новій країні. З усього її класу в Харкові залишилися лише п’ятеро учнів — інші роз’їхалися по різних містах і країнах. Саша стала однією з 600 тисяч українських дітей, які, за даними УВКБ ООН (2023–2024), не відвідували закладів освіти в приймаючих державах. Вона залишилася в українській онлайн-школі, а у Братиславі пішла до художньої студії.
Травматичний досвід вона пропрацьовувала з психологом. У 2024 закінчила українську онлайн-школу і тепер готується вступати до вишу в Словаччині.
«Цього не зрозуміють подруги». Історії дітей, які потрапили до Польщі
14-річна Настя з Харкова після початку війни приїхала з мамою до Варшави. Вона навчається у двох школах: польській та українській онлайн. Мріє вступити до хорошого ліцею або технікуму у Варшаві. Ходить до репетиторів, щоб добре скласти іспит після 8 класу. Каже, що гарно дає раду з математикою, хоча іноді плутає польські назви. Любить свою польську школу, але сумує за подругами з Харкова.
«У моєму польському класі всі дуже милі. Особливо мене підтримує мій вчитель. У мене є кілька подруг. Але я знаю, що вони мені не все розповідають, і я теж не зовсім щира. Деяких речей вони не зрозуміють — і я теж. Після уроків я часто спілкуюся в месенджерах із харківськими подругами. Але й вони мене вже не зовсім розуміють. Не знаю, чи ми колись з ними побачимось», — сумно говорить дівчина.
Лізі подобається Варшава, адже вона пропонує багато можливостей, розваг для дітей:
«Ходимо зі школою в басейн. Раз на тиждень їздимо спеціальним автобусом 20 хвилин. Якось я заснула в автобусі — прокинулася одна. Але водій був дуже милим і відвіз мене назад, не помітивши, що не всі вийшли. Вчителька дуже засмутилася, що не порахувала мене. Але це був лиш один такий випадок. Загалом усі дуже добрі. Ми вдячні полякам. Уся школа скидалася на піаніно для однієї талановитої українки. Потім — на віолончель для іншої дівчинки, у якої зруйнували будинок. Я не знаю, чи зібрали, але хтось таки купив їй інструмент. Спочатку всі дуже допомагали, особливо вчителі. Тепер я вже не вирізняюся — ніхто не пам’ятає, що я з України. Мабуть, ми залишимося в Польщі навіть коли закінчиться війна, — нам нема куди повертатися».
«Не кричи так, ти не в Україні»
«Молодшим дітям набагато легше адаптуватися до нових умов. Не знаю, чи мої хлопці взагалі ще пам’ятають життя в Києві», — каже Юлія, мама дошколяти й другокласника, яка виїхала з дітьми до Варшави на початку війни. Вона працює на керівній посаді в міжнародній корпорації.
«Спочатку я не змогла відразу влаштувати хлопців у садок — просто не розуміла, як працює польська система. Не приховую, мені допоміг і досі допомагає друг. З Google Translate далеко не заїдеш». Навіть її подруга Аня, кандидатка наук, не змогла правильно подати заявку на допомогу 800+ для одного із синів через помилку прикордонників у системі.
«Але школа у старшого хороша у Варшаві», — додає Юлія. Вчителі ставляться з розумінням. Якщо трапляються неприємні ситуації, він піднімає руку й питає: «Це нормальна поведінка?» — і завжди отримує пояснення.
«Одного разу хтось із дітей сказав: “Не кричи так, ти вже не в Україні”. Більше інцидентів не було — тільки звичайні дитячі сварки». Її син Даніель має польських друзів і ходить на футбол.
«Польська освіта більш людяна — вона бачить у дитині особистість. Навіть у спорті: більше граються, ніж тренуються. Обидва хлопці записані до шкіл у Києві, мають репетиторку, готуються до іспитів. Вони — в обох системах. Про всяк випадок».
«А Путін уже розбомбив твій дім?»
У молодшого сина Олени, першокласника, особливих проблем з адаптацією немає, а от підліток Андрій не має друзів і часто каже, що хотів би повернутися до Києва. Його віддали до польського восьмого класу.
Олена розповідає: «Він навчався у школі з розвиненою англійською, тому в перші місяці намагався давати раду, спілкуючись англійською. На жаль, це був дуже важкий період: він одночасно навчався в українській школі, а в Польщі готувався до восьмого класу. У нього виникли труднощі з математикою, хімією, фізикою. Те, що чув у школі польською, записував у зошит кирилицею. Проте додаткові уроки польської допомогли, і він швидко підтягнув свій мовний рівень. Йому навіть вдалося добре скласти іспит й вступити до гімназії у варшавському районі Бродно.
Але був і випадок булінгу. Діти в цьому віці можуть бути жорстокими. Вони часто запитували Андрія, чи Путін уже розбомбив його будинок у Києві. Андрій був дуже засмучений переїздом до Польщі, сумував за домівкою. Я поговорила про цей випадок з учителем, і дурні кепкування припинилися.
Ми відмовилися від української онлайн-школи, бо в сина й так багато уроків. Сподіваємося, що якщо він захоче повернутися навчатися в Україну, польський диплом буде зарахований. Він постійно каже: “Мамо, я так хочу додому”.
Разом з тим повернення ми не думаємо. Ми підтримуємо Україну звідси, як можемо. Думаємо про неї з болем, що нас там немає. Але я не можу залишатися в Києві навіть на кілька днів: там постійні тривоги, спуски в укриття.
Ця ситуація — настільки велика травма, що для мене особисто це нестерпно. Я не можу до цього звикнути. Що це за життя для наших дітей? Як можна вчитися в таких умовах?
Між поганим і ще гіршим: освітній вибір у часи війни
У воєнний час усе є кризовим — і освіта також. Онлайн-навчання, хоч яким недосконалим воно є, — краще, ніж повна відсутність освіти.
У 2024 році 53% українських шкіл повернулися до очного навчання, 28% використовували змішаний формат, а 19% дітей у прифронтових районах навчалися виключно онлайн. «Згідно з даними міністерства, 400 тисяч дітей прикордонних і прифронтових регіонів навчаються онлайн», — додає експертка.
Особливо в прикордонні, а також у багатьох інших містах по всій країні, постійні повітряні тривоги, атаки російських дронів і ракетні удари по енергетичній інфраструктурі призводять до вимкнення світла та проблем з інтернетом. За даними організації Save the Children, приблизно дві третини дітей у прифронтових регіонах не можуть відвідувати школу очно. Результат — уривчасте навчання, постійний стрес, фокус не на знаннях, а на виживанні в найбільш уразливих регіонах.
У місті Ірпінь, яке на початку війни зазнало важких бомбардувань, постраждали практично всі школи. Найбільше — ліцей №3, але його вже вдалося відновити. Сьогодні там навчається 1608 учнів, але нове бомбосховище вміщує лише 700 дітей. Тому школа працює у дві зміни. «Звісно, це не повноцінне навчання — коли 700 дітей збираються у бомбосховищі», — каже заступниця директора Лариса Костянтинівна.
Наслідки «пунктирної» освіти
Наслідки онлайн-навчання, стресу, спричиненого війною, а також пандемії, продемонструвало дослідження PISA-2022: 15-річні українські школярі набрали на 38 балів менше з читання порівняно з 2018 роком. Лише 59% досягли базового рівня, а 29% — рівня 3 або вище (тестові бали PISA на рівні 5 або 6 вважаються ознакою високої успішності). Опитування проводилося у 18 з 27 регіонів України.
Українська влада не ігнорує проблему. Точно визначити кількість дітей, які не мають доступу до освіти, складно: офіційна статистика таких дітей не відображає, усі вони формально охоплені навчанням. За даними Державної служби якості освіти України, у 2022/2023 навчальному році 30% учнів не мали постійного доступу до навчання. На півдні країни ця цифра сягала 40%.
Українські школярі відстають від однолітків з країн організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) на 2,5 роки за стандартами читання PISA. За словамиАнастасії Донської з організації Teach for Ukraine, випускники, які готуються до вступу у виші, часто показують рівень дев’ятикласників, а вступники до профтехучилищ — рівень сьомого класу
Діти із селищ демонструють ще гірші результати: відставання між містом і селом може сягати 4–4,5 року. У травні 2024 року Державна служба якості освіти України провела тестування з української мови та математики для учнів шостих і восьмих класів. Шестикласники показали незначне покращення. Ймовірна причина — зниження частки дистанційного навчання з 39% до 24%.
Міністерство освіти запустило програму «Екосистема для надолуження освітніх втрат» — наразі лише в кількох регіонах. Вона використовує штучний інтелект та інтерактивні кейсові уроки, щоб допомогти учням надолужити прогалини.
Втім, комплексної, централізованої програми від міносвіти досі немає. Натомість — безліч розрізнених ініціатив, проєктів і досліджень, здебільшого від міжнародних, але й українських організацій. «Існує багато ініціатив та проєктів, але вони не узгоджені», — зазначає Олена Лінник.
Складна арифметика: скільки дітей за кордоном не навчається?
Як розповіли представники управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), ніхто не може точно сказати, скільки українських учнів перебувають поза освітніми системами приймаючих країн ЄС. З 1,4 мільйонів дітей шкільного віку за кордоном 600 тисяч не відвідували місцеві школи (2023-2024).
За даними УВКБ ООН, дітей не зараховують до місцевих шкіл, оскільки родини все ще сподіваються повернутися на батьківщину. Мовний бар’єр, додаткові заняття, проблеми зі вступом до школи, страх втратити «один рік» (наприклад, дитина з 4-го класу української школи має піти в 3-й клас польської) — ось найпоширеніші причини.
Діти постійно переміщуються, європейські системи не координуються. Статус 600 тисяч дітей неясний: частина навчається онлайн, частина — ніде
Найбільше українських студентів поза системою освіти як України, так і приймаючих країн — у Молдові (65%), Болгарії (23%), Словаччині (13%), Румунії (12%) і Польщі (11%) — дані УВКБ ООН. Втім, з кожним роком дедалі більше дітей вирішують навчатися в місцевій школі країни, де вони знаходяться. У 2024 році таких школярів вже на 50 тисяч більше, ніж у 2023 році — за інформацією української освітньої омбудсменки Надії Лещик.
За останніми даними, 360 тисяч дітей зареєстровано в українській онлайн-системі з-за кордону. Більшість з них навчається в двох освітніх системах — про це кажуть офіційні джерела. Але неможливо підтвердити, чи всі діти, зареєстровані онлайн, дійсно відвідують заняття. Експерти, батьки й зібрані дані свідчать, що чимало з них залишаються в «сірій зоні» — тобто технічно зареєстровано в системі, але не беруть активної участі в освіті, не відвідують заняття.
«Цифри щодо реального навчання дітей або тих, хто перебуває поза системою (тобто невідомо, чи взагалі бере участь у будь-якій освітній системі), взяті з повітря», — прямо заявила одна з експерток у Польщі у червні 2024 року. Тоді прогнозували, що до польської освітньої системи приєднається близько 80 тисяч дітей з України, хоча дітей шкільного віку, які перебувають у Польщі, вдвічі більше.
Найновіші дані Центру громадянської освіти (CEO), який від початку війни відстежує ситуацію з українськими учнями, свідчать: у поточному навчальному році 2024/2025 до польських шкіл долучилися 18,1 тисячі дітей з України.
Таким чином справдилися прогнози Агнєшки Косович із Польського міграційного форуму, що заохочення батьків за допомогою виплати 800+ не викличе масового напливу нових учнів
Втім, саму ідею запровадження обов’язкового шкільного навчання підтримували провідні неурядові організації, які опікуються освітою дітей — як-от CEO, Форум міграційний чи Care Polska.
І досі складно сказати, де перебувають 157 тисяч дітей — саме стільки дітей з PESEL UKR, за даними CEO, не відвідують польські школи
Чому зменшується кількість учнів у системі освіти України?
Найбільше українських учнів вибуває з перших класів. Дані Українського інституту освітньої аналітики свідчать про суттєве скорочення кількості першокласників у країні з початку повномасштабної війни.
У 2021–2022 навчальному році в Україні навчалося 4 230 358 учнів. У 2024–2025 навчальному році кількість зареєстрованих у системі школярів зменшилася до 3 743 022.
Це означає втрату понад 487 тисяч дітей — близько 11% за три роки війни
Серед основних можливих причин — виїзд родин за кордон, внутрішнє переміщення і перебування дітей на тимчасово окупованих територіях, де окупаційна влада змушує забирати дітей з української системи едукації.
Скорочення учнів у прифронтових та окупованих регіонах
Прифронтові та окуповані регіони зазнали найбільшого скорочення кількості учнів. У Харківській області кількість дітей зменшилася на п’яту частину, у Херсонській — майже наполовину, у Запорізькій — через міграцію та російську окупацію третина дітей вже не перебуває в українській системі освіти. У Луганській області вибуло 63% учнів, у Донецькій — 54%.
Статистика щодо першокласників ще гірша: на Луганщині із системи вибуло 86% першачків, на Харківщині — 45,65%, у Херсонській області — 71,58%, у Запорізькій — 60,32%, на Донеччині — 74%.
Винятком є лише прифронтове Запоріжжя, де зафіксовано зростання кількості учнів на 13,5%. Це пояснюється внутрішньою міграцією — мешканці сіл і прифронтових містечок переїжджають до міста з міркувань безпеки. Згідно зі звітом Osvitanalytica, в Україні офіційно зареєстровано 4,9 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО), з яких 221 668 — діти шкільного віку.
Вчителів теж стає менше
Понад 54 тисячі вчителів вибули із системи освіти через війну (оцінка на основі даних Інституту аналітики освіти в Україні). За кордоном перебувають сім тисяч вчителів, з них 1764 — у Польщі, згідно з даними від українського міністерства освіти. Ймовірно, вони продовжують дистанційне викладання в українських школах. На початку війни 3 500 українських учителів подали заявки на працевлаштування в Польщі, повідомляв тодішній міністр освіти Пржемислав Чарнек. У програмах з підтвердження дипломів, які проводить фонд Care Polska, беруть участь 1 800 осіб. Варто додати, що в Польщі зараз є 25 тисяч вакантних посад учителів.
Втрачене покоління? «Не думаю»
Польські експерти обережно ставляться до терміну «втрачене покоління». Вони визнають, що діти, травмовані війною, мають мовні труднощі в польських школах.
Насправді діти лише асимілюються до нових умов, але не повністю інтегруються
І хоча трапляється, що діти стикаються з дискримінацією, польська система мультикультурної освіти далека від ідеалу — вчителі та освітня система не були готові до такої великої кількості іноземців.
Та водночас, за даними Centrum Edukacji Obywatelskiej (CEO) та Care Polska, українські діти все ж отримують підтримку і мають можливості для розвитку.
Всі експерти сходяться на думці:навіть недосконала, але очна школа — найкращий спосіб уникнути сценарію «втраченого покоління»
Міністерство освіти Польщі хоч і діє повільніше, ніж хотілося б практикам, демонструє відкритість до діалогу. Створено робочу групу з представниками неурядових організацій. Саме в результаті цих розмов з’явився «примус» ходити до місцевої школи: польські та міжнародні організації закликають українських дітей відвідувати саме польські навчальні заклади.
Care Polska, UNICEF, Unbreakable Ukraine та багато інших організацій проводять у Польщі програми підтримки українських школярів.
Серед них — корекційні заняття, підготовка до іспитів, уроки польської мови, психологічна підтримка, а також програма мультикультурних асистентів. Окремо допомагають українським вчителям нострифікувати дипломи.
Усі ці зусилля спрямовані на те, щоб якнайшвидше ліквідувати освітню прогалину. Дослідження показують, що підлітки з України дедалі частіше розглядають професійно-технічну освіту. Завдяки підтримці Care Polska та Unbreakable Ukraine нам вдалося поспілкуватися з підлітками з України у Варшаві та Гданську, які беруть участь у корекційних та підтримуючих програмах (імена дітей змінено).
Софія з Полтави, 16 років:
«Ми — не втрачене покоління. У нас є шанс і можливості для навчання й розвитку. Я навчаюсь в українській школі, після уроків маю репетиторів і ще додаткові заняття у вихідні. Неділю залишаю, щоб виспатися. Хочу вчитися і стати тренеркою з флорболу. Мій брат навчався, але кинув — пішов працювати».
Тарас із Дніпра, 16 років:
Навчається в технікумі програмування в Гданську, паралельно — онлайн в українській школі, щоб зберігати зв’язок з друзями. Після школи має додаткові заняття з корекції. Якщо має час, то читає, цікавиться дизайном. «Може, в нас і немає стабільності, як у попередніх поколінь, але завдяки технологіям ми маємо доступ до знань і можливостей, про які раніше лише мріяли».
Олег з Одеси:
Хлопець не ходить до польської школи, але вчиться онлайн в українській в восьмому класі. Його цікавить будівництво. Щодня спілкується зі своїм класом онлайн. Діти знаходяться в різних куточках країни. Часті перебої з електроенергією, але інтернет зазвичай працює у всіх. Хлопець стверджує, що з класу, який нараховує 30 осіб, регулярно відвідують заняття близько 20 осіб. «Шкода, що ховаються за аватарками, — каже він. — Що буде, те буде — втрачене не означає безнадійне».
Валерія з Харкова:
Навчається в обох системах у восьмому класі. Каже, її родині вдалося вивезти собаку з України. «У польській школі я єдина з України. І я тут одна, у мене немає друзів серед поляків. Не можу дочекатися, щоб піти в технікум і почати все спочатку. Хочу вивчати ветеринарну медицину, як мій тато.
І я не вважаю, що ми — втрачене покоління. Наш досвід може бути важким, але він навчив нас бути сильними
Марина з Івано-Франківська:
«На початку війни все було хаотично й жахливо. У школі теж було важко, але в мене був добре організований клас, який допоміг мені пережити ті важкі моменти». Наступного навчального року хоче вступити до польської середньої школи. Наразі навчається онлайн та в «суботній» українській школі у Варшаві.
Іван з Волині:
Відразу пішов у польську школу — у 6 клас. Зараз навчається в польському спортивному ліцеї. Також складає річні іспити в українській школі.
«Це зовсім не складно — ці тести мені розв’язує сестра. Та всі так роблять! Іноді сумую за своїми старими друзями, не знаю, що з ними. Але я не вважаю, що ми — втрачені. Я маю більше можливостей. Я дізнався про нову культуру. Хочу вступити до академії фізвиховання й стати тренером».
Дарія 16 років зі Львова:
«Адаптація до польської системи освіти була для мене надто важкою. Я залишилася в українській онлайн». Дівчина ходить до української школи вихідного дня у Варшаві — саме там її друзі. «Я багато читаю, тому що мені це подобається, хочу вивчати журналістику або психологію в Польщі».
З досліджень польських неурядових організацій випливає, що польська школа не готова до мультикультурності.
Що не спрацювало:
підготовчі відділення;
окремі класи для іноземців;
уявлення, що польська й українська мови схожі і їх можна швидко вивчити;
додаткові уроки польської з надто різнорідними групами;
велика кількість позакласних заходів;
відсутність допомоги з боку вчителів або психологів у питаннях, пов’язаних із травмою та досвідом біженства.
Що спрацювало:
мультикультурні асистенти (яких, на жаль, не вистачає);
додаткова психологічна підтримка;
додаткові уроки польської;
заходи, що об'єднують шкільну спільноту.
Освітній розрив: що загрожує молоді?
Сьогодні неважко уявити можливі наслідки кількарічного розриву та нерівності в доступі до освіти між українськими дітьми — тими, хто залишився на окупованих територіях, у містах, сільській місцевості чи виїхав за кордон. Найбільша цінність навчання зараз — у тому, що воно взагалі відбувається. Уряди, неурядові організації, експерти — усі працюють над тим, аби діти залишалися в освітньому процесі.
Водночас польські експерти застерігають: з огляду на глибокі розбіжності в умовах навчання вже сьогодні, у майбутньому це може призвести до гіркоти й розчарування.
Навіть якщо для випускників українських шкіл будуть створені міжнародні або європейські освітні програми, є ймовірність, що пріоритет надаватиметься тим, хто навчався, наприклад, у Польщі, адже їхній старт був стабільнішим і ресурси — ширшими.
На думку багатьох практиків, з кожним роком такої диверсифікованої освіти ці відмінності можуть лише поглиблюватися. Зростатиме поділ між тими групами, які в Україні обмежені у можливостях, і тими, хто, емігрувавши, мав доступ до якіснішої підтримки. У майбутньому це потенційно може ускладнити побудову спільноти — і в соціальному, і в освітньому вимірі — між тими, хто залишився, і тими, хто виїхав.
Сьогодні неможливо точно сказати, скільки з 4,3 мільйона українців, які нині перебувають у країнах Європейського Союзу, повернуться додому після завершення війни.
Освітні прогалини й нерівність — це наслідки, які, ймовірно, дадуться взнаки через кілька років. Але водночас найбільша цінність тепер — у тому, що освіта триває попри все
Ніхто не сумнівається, що діти мають ходити до школи. Як підкреслює Агнєшка Косович з Польського міграційного форуму, відвідувати школу в чужій країні й навчатися іншою мовою — безперечно складно, але разом з тим сотні дітей, які блукають парками й невідомо чим займаються, — теж не є добрим рішенням. Експертка застерігає, що це може призводити до виникнення наркогруп, проституції та інших криміногенних явищ. «Тож залишати все на самоплив — не вихід. Це пряма дорога до серйозної соціальної проблеми». Експертка жорстко описує можливий сценарій майбутнього, наголошуючи: якщо підлітки не навчаються, то виростають дорослими без жодних перспектив, які не мають, що запропонувати ринку праці. За її словами, це готовий рецепт на кілька тисяч фрустрованих молодих людей, яким до всього байдуже. Вона додає: «За таких умов можуть народжуватися екстремізм, насильство, соціальні девіації, крадійські банди — усе те, чого ми не хочемо мати».
Сьогодні в Польщі ще не видно в статистиці наслідків освітньої прогалини — хоча вже з’явилися дані про бездомність серед українських дітей і незначне зростання підліткової злочинності, але наразі цифри не є тривожними.
За даними Міністерства юстиції Польщі:
2022 рік — 137 українських неповнолітніх охоплені виховними або корекційними заходами;
2023 — 386;
2024 — 482.
Ці заходи застосовуються не лише за злочини, а й у випадках деморалізації дитини.
«Це не втрачене покоління — це сильне покоління», — Анастасія Донська з Teach for Ukraine вірить, що освітні втрати можна подолати зусиллями держав, громадянського суспільства, міжнародних структур, батьків і самих дітей. За даними українського благодійного фонду SavED, загалом 80% планують продовжити навчання після школи. « Я переконана, що сьогоднішні студенти, які опинились у такій складній ситуації, будуть готові до впровадження глобальних змін». А дослідження від українського благодійного фонду SavED показує, що загалом 80% школярів планують продовжити навчання після школи. «Якщо діти усвідомлять власну силу й будуть підтримувати одне одного, вони ще стануть рушієм відбудови України», — резюмує Донська.
Авторки — Julia Kalashnyk, Edyta Iwaniuk Ілюстрації: Олена Поліщук Матеріал створено за підтримки IJ4EU
Хто з українців має право на польську пенсію в Польщі
Згідно з двосторонньою угодою про соціальне забезпечення, підписаною між Польщею та Україною в 2012 році, українці, які працювали в обох країнах, можуть:
оформити пенсію в тій країні, де вони завершили трудову діяльність;
або навіть отримувати дві пенсії — з Польщі та з України — якщо в кожній з країн накопичено певний страховий стаж.
Хоча формально така можливість існує, на практиці реалізувати її складно через юридичні та адміністративні вимоги. Для того, щоб заробити польську пенсію, українцям необхідно на момент виходу на пенсію:
мати статус постійного проживання в Польщі, резидентство ЄС\польське громадянство,
досягнути пенсійного віку: 60 років для жінок та 65 для чоловіків,
мати необхідні роки трудового стажу: від 20 років для жінок та від 25 років для чоловіків,
мати останнє місце праці перед виходом на пенсію в Польщі згідно з трудовим договором.
Між Польщею та Україною укладено угоду про соціальне забезпечення, яка базується на пропорційному принципі. Це означає, що кожна країна — Польща і Україна — призначає і виплачує пенсію лише за ті роки трудового стажу, які були набуті на її території.
Умовно для отримання рівнозначних двох пенсій, в Україні людина має відпрацювати 32 та більше років, в Польщі 20, загалом мати 52+ роки страхового стажу. Водночас Польща, відповідно до того ж договору, може зарахувати український стаж до загального страхового стажу, але лише з метою перевірки, чи має людина право на пенсію загалом. Платити пенсію вона буде лише за страховий стаж, який ви заробили в Польщі.
Тобто якщо ви працювали в Україні 17 років, а в Польщі 3 роки — загалом це 20 років стажу, що дозволяє 60-річній українці відповідати вимогам польського законодавства для виходу на пенсію. Але при цьому:
Україна виплачуватиме свою частину пенсії відповідно до українських норм і бюджету;
Польща виплачуватиме лише ту частину пенсії, яка відповідає рокам роботи в Польщі.ропорційна пенсія (тобто лише за роки стажу в Польщі) може бути набагато меншою за мінімальну пенсію, встановлену в Польщі. Практично, повідомляють українці пенсійного віку, за нетривалий період роботи це може бути виплата у кілька десятків злотих, а інколи, якщо заробітна плата була невеликою — і кілька грошей.
Водночас у Польщі існує механізм доплати. Якщо розмір вашої загальної пенсії (українська + польська частини) менший за мінімальну пенсію, польський пенсійний фонд може зробити доплату до мінімального рівня. Відзначимо, що з 1 січня 2025 року мінімальна зарплата в Польщі зросла до 4 666 злотих або $1132 за поточним курсом на місяць брутто (до вирахування податків). Втім для вирівнювання пенсії пенсіонерові\пенсіонерці з України потрібно мати в Польщі сталий побит, карту резидента ЄС або набути польське громадянство, а також вийти на пенсію саме під час завершення трудового шляху в Польщі.
Як отримати частку пенсії за польський стаж, повернувшись в Україну
Якщо українки, які мають тимчасовий захист, захочуть повернутися в Україну, то їх польський страховий стаж нікуди не зникне — відповідно для тієї ж угоди між Польщею і Україною. Єдине, що варто врахувати, що в Україні для отримання пенсії за віком необхідний інший, триваліший страховий стаж. Якщо йдеться про жінку 60 років, то в 2025 році їй необхідно щонайменше 32 років страхового стажу.
Для призначення пенсії за страховий стаж, набутий на території Польщі, заявник повинен звернутись до територіального управління Пенсійного фонду України за місцем свого проживання та заповнити відповідний бланк-заяву.
Зразки вищеназваних бланків про призначення польської пенсії надаються заявникам, які проживають в Україні, відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України за місцем проживання, а також містяться на веб-сайті Пенсійного фонду України (www.pfu.gov.ua → каталог → міжнародній спільноті).
При заповненні бланків заяви заявник обов’язково повинен зазначити:
номер PESEL (за наявності);
якщо PESEL відсутній — серію та номер документа, що посвідчує особу (паспорт або посвідчення особи);
ідентифікаційний податковий номер (NIP/ІПН), якщо саме він є податковим ідентифікатором заявника.
До заяви на призначення польської пенсії необхідно додати документи, що підтверджують періоди праці в Польщі, зокрема:
довідки з місця працевлаштування;
військовий квиток;
страхове свідоцтво;
довідка з вищого навчального закладу (про отримання освіти).
довідка банку, яка підтверджує номер банківського рахунку, зазначеного у заяві.
Вимоги до документів, необхідних для кожного окремого виду пенсії, викладені у примітках до форм заяв UA–PL 8 та UA–PL 9.
Документи на отримання відшкодування за польський пенсійний стаж подаються в оригіналі або у завірених копіях.
Завірення копій можливе у: територіальному органі Пенсійного фонду України за місцем проживання; у нотаріуса; або консула Республіки Польща.
Далі документи передаються територіальним органом Пенсійного фонду України через Головне управління ПФУ у Львівській області до відповідної установи в Польщі:
ZUS (Установа соціального страхування):
Відділ Реалізації Міжнародних Договорів
вул. Алея Пілсудського, 12, 35-075 Жешув
***
KRUS (Каса соціального страхування працівників сільського господарства):
Територіальне відділення в м. Новий Сонч
вул. Млинська, 8, 33-300 Новий Сонч
Після розгляду документів і в разі призначення частини пенсії за польський трудовий стаж — згідно з угодою між Польщею та Україною — українці мають право отримувати цю пенсію на банківський рахунок, відкритий в українському банку, якщо у них немає рахунку в польському банку.
Категорії пенсіонерів у Польщі: хто й на що може розраховувати
Розмір пенсії в Польщі, а відповідно й частка за польський страховий стаж, залежать від року народження застрахованої особи.
1. Народжені до 1949 року
Ця категорія має право претендувати на мінімальну пенсію в Польщі. Для цього потрібно мати необхідний трудовий стаж:
жінки — щонайменше 20 років,
чоловіки — щонайменше 25 років.
2. Народжені з 1949 до 1969 року
Для цієї групи розмір пенсії визначається виключно розміром сплачених внесків — як самостійно, так і через роботодавця. Йдеться про відрахування до Пенсійного фонду (ZUS) або Управління соціального страхування. У цьому випадку мінімальна пенсія не гарантується, тому сума виплат може бути дуже низькою, особливо за умов короткого стажу або невеликих внесків.
3. Народжені після 1969 року
Розмір пенсії для цієї категорії також залежить від сплачених внесків, однак тут є одна важлива особливість:
внески мають бути сплачені до обох інституцій — і до Пенсійного фонду (ZUS), і до Управління соціального страхування (або приватних фондів, залежно від моделі накопичення).
Таким чином, для молодших поколінь пенсійне забезпечення в Польщі є повністю внесковим: що більше ви платите — тим вищу пенсію отримаєте. І навпаки, якщо ви працювали на пів ставки або мали маленьку заробітну плату — на великі пенсійні доходи розраховувати не варто.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
