Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок в Тіндері: Італія

Українками італійців не здивуєш і вони позитивно сприймають жінок з України, проте в Італії сильні русофільні традиції й через це трапляються неприємні сюрпризи. Ще тут відчувається вплив Католицької Церкви та… мами у житті переважно кожного дорослого мужчини.

Галина Халимоник

Солодке життя, як gelato? Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Італія. Як виявилось, про неї є багато чого розповісти, тож про Іспанію, з якою ми планували її об'єднати, ми розповімо згодом (стежте за публікаціями).<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.

Dolce Vita, або «солодке життя» італійців

Італійці добре знають, які стереотипи щодо них мають іноземці. Експресивні, рухливі, активно жестикулюють, смагляві та темноволосі ловеласи. Їхня життєва філософія: dolce vita (солодке життя), яке наповнене сонцем, морем та вином. Ще їх називають «маминими синочками», які дуже пізно (інколи ніколи) по-справжньому не дорослішають. Що з цього правда?

Фото: Shutterstock

Цьому, до речі, присвячені сотні відео, в яких українки розповідають про побачення з італійцями: у кожного італійця вдома вже є найкраща жінка на світі… і це мама. Вона приготує, випере та попрасує речі, пожаліє та приголубить. Іншим жінкам немає місця в серці італійця. 

— Багато італійців люблять романтику без зобов’язань, — говорить українка Марина, — вони із задоволенням підуть на побачення, смачно поїдять разом, проведуть ніч і повернуться в своє життя, в якому є купа інтересів та хобі. Вони не проти ексклюзивних та довготривалих стосунків, але без проживання разом. Для багатьох італійців мама — це головна людина в житті. Знаю багато пар, які розсталися саме тому, що дівчина не сподобалася мамі. Зараз є багато публікацій, в яких італійці хочуть розвіяти цей стереотип. Однак самі визнають, що «знаменита італійська мати побоюється, захищає і трохи пригнічує своїх синів». І що немає в світі іншого народу, який би так протягом століть в своїй літературі, кінематографі, піснях не звеличував постать матерів. 

Італієць ніколи не буде шукати пару через відчуття самотності, бо більшість з них живе в колі великих родин, де підтримуються стосунки навіть з дуже далекими родичами. Знайомитися доведеться не лише з чоловіком, і сподобатися треба не тільки йому

Якщо вступати в серйозні стосунки з італійцями, то потрібно зрозуміти, наскільки їхня сім'я буде втручатися у ваше життя, і чи готові ви з цим миритися. 

Італійці дуже пізно, порівняно з іншими націями, дорослішають. Можливо, причиною цьому часом стає спадковий капітал, або просто це вроджене вміння жити солодке життя, адже далеко не всі італійці заможні. Зарплати в Італії зазвичай невисокі, більшість заробляє від 1400 до 2000 євро на місяць. Високі зарплати отримують лише професіонали високого рівня, яких не часто зустрінеш на сайтах знайомств.

Розлучення тут може коштувати дуже дорого, якщо доведеться статки ділити з кимось ще. Тож, часто італійці віддають перевагу гостьовим стосункам, коли можна час від часу бачитися, або просто живуть разом без укладання офіційного шлюбу. Разом з тим, саме про італійських чоловіків співрозмовниці говорили, що вони можуть бути дуже щедрими та галантними.  Кілька українок розповіли, що італійські наречені подарували квартири замість шлюбу. Таким чином чоловіки хотіли показати серйозність своїх намірів, але залишити у безпеці свої фінанси на випадок розставання. 

Фото: Shutterstock

Свята кухня 

Консервативність та католицизм впливають на ставлення до сексу. Навряд чи на першому побаченні італійці запропонують закінчити вечір разом у ліжку. 

— Італійці дуже галантні, порівно з іншими європейцями, — говорить Дарина, — вони дуже щедрі на компліменти, менше акцентують увагу на зовнішності. Розумні, веселі, цікаві, не лізуть цілуватися на першому побаченні, не дозволяють сексуалізованих компліментів та жартів. Їм треба час, щоб перейти до більш тісного тілесного контакту. І в цьому вони прекрасні. 

Обов'язково поцікавтеся, з якого регіону ваш партнер. Адже йдеться не лише про регіональні особливості характеру, а й про «святе» для кожного італійця — про кухню.  

— 95% часу в Італії говорять про їжу, — говорить Юлія, — я трохи жартую, але їжа справді дуже важлива. Половина побачення піде на розмови про те, що вони люблять готувати чи їсти, про різні види вина, сиру та їхні гастрономічні подорожі. Вони запитають, що ти любиш, що готуєш та їж вдома. Немає жодного тиску на те, що жінки повинні вміти готувати, але говорити про їжу — це святе. 

Фото: Shutterstock

Донат за побачення  

Олені (ім'я змінено на прохання героїні — прим.ред.) — за сорок років. Вона не має дітей, в Україні тривалий час була в пошуках пари. Каже, що в Італії в Тіндері її майже одразу забанили, бо кидала посилання на збори для українських військових, замість того, щоб фліртувати там. Хочеш піти на побачення — продемонструй лояльність до українців через донат на фонд. Пізніше встановила додаток Bumble.

— Я вирішила, що кращого способу для соціалізації, ніж ходити на побачення, немає, —  розповідає вона свої секрети пошуку щасливих стосунків. Власне Олена зараз у тривалих стосунках з італійцем, який на кілька років молодший від неї. 

На побачення вона ходила щотижня. Спочатку важко було знайти тих, хто розмовляє англійською. Переважно, це були іноземці, які живуть в Італії, або італійці, які працювали за кордоном. Ці італійці більш освічені, з ними цікаво розмовляти. 

— Я живу в невеликому містечку, до якого треба добиратися. Я ніколи нікуди не їхала сама. Вирішила, що це додатковий фільтр — чи готова людина проїхати заради мене на побачення з іншого міста. Якщо не готова, то значить, що у неї немає зацікавленості в мені як в партнерці, або взагалі в стосунках. Ми зустрічалися, гуляли, заходили в ресторан чи кафе. Здебільшого платили вони, але я пропонувала завжди розділити рахунок. Це теж тест, насправді, кого бачить перед собою людина. Вони майже завжди віджартовувалися, що добре-добре, заплатиш наступного разу. Наступного разу, якщо він був, то знову платили за себе. Вони не скупі та галантні. 

Фото: Shutterstock

Ще, ділиться досвідом Олена, вона для себе визначила кілька фільтрів на сайті знайомства. Чи активно пише їй чоловік, чи пише «ciao/привіт» та вичікує. Якщо людина не здатна поставити кілька питань, які не будуть дублювати написане в профілі, про що з нею розмовляти далі? З такими Олена одразу прощалася. 

—  Активні люди можуть приємно здивувати, — ділиться Олена. — Щоб прогулятися 2 години зі мною, він витратив 2,5 години в дорозі туди й стільки ж назад. Я, чесно кажучи, такого ставлення в Україні ніколи не зустрічала. Також жодного разу ніхто не казав, що жінка чи дівчина повинна бути певної зовнішності, не фокусувався на вазі. У мене надмірна вага, і в Україні завжди були якісь коментарі на побаченнях, не важливо, погані чи хороші: «Я люблю товстих» або «Я вважаю, що потрібно менше їсти», чи що завгодно. В Італії я цього не чула жодного разу. І мені було дуже комфортно розмовляти на будь-які теми, просто така нормальна людська бесіда про життя.

Олена підтверджує, що попри емоційність, пристрасність, харизматичність, до сексу італійці ставляться дуже обережно. Як пояснив їй хлопець: «Ми все ж країна, де живе Папа Римський, тому тема сексу тут досить табуйована»

— В них є такі уявлення, що якщо жінка хоче сексу, то з нею щось не так. Звичайно, вони хотіли б сексу і на першому, і на другому побаченні, але дуже себе стримують. Певно, більш марґінальні люди так не роблять, але ті, з ким я спілкувалась, були дуже галантні й обережні. І якщо якийсь секс і стався, то лише з моєї ініціативи. Вони радісно відгукувалися, але дуже здивовано, тому що для них це не є нормою. 

Фільтри та червоні прапорці

Свого хлопця Олена обрала, бо пройшов всі «фільтри»: він щодня писав, цікавився її життям, мав гарну англійську мову. Спілкування з ним було легким, вони швидко знайшли спільну мову. Він досить заможний, живе на збереження родини, але дуже переживає, що у разі розлучення втратить багато чого. 

Ще один важливий фільтр — ставлення до зовнішності. «Я намагаюся уникати метросексуалів, які занадто багато уваги приділяють своїй зовнішності на сайтах знайомств. Я вважаю, що якщо людина витрачає багато часу на догляд за собою, у неї можуть бути нарцисичні риси, з якими мені не по дорозі. Я намагаюся знайомитися з людьми, які просто природно привабливі, без зайвих зусиль, комфортно виглядають і займаються спортом. Багато італійців захоплюються активними видами спорту, такими як хайкінг, їзда на велосипеді або футбол. Вони рідко відвідують спортзали і фітнес-клуби; для них важливіше активний спосіб життя, що допомагає підтримувати хорошу фізичну форму без надмірних зусиль».

Фото: Shutterstock

В Італії абсолютно спокійно ставляться до вікових відмінностей між партнерами, — переконує Олена, —  здається, що італійці, можливо через свою прив'язаність до матерів, віддають перевагу зрілим, самореалізованим, стабільним жінкам, які вже не потребують великої підтримки. Тому жінки тут почуваються дуже комфортно в старшому віці. 

В Італії жінки зазвичай не фарбують волосся, і багато хто ходить із сивиною і зморшками. Тут немає жодного натиску на боротьбу з віком — ботокс, наповнювачі або нарощування вій не в моді. Жінки люблять яскравий одяг і аксесуари. Чоловіки це помічають і цінують, але тут немає того акценту на молодість і стрункість, який часто можна зустріти в інших культурах.

Далі фільтр — сама розмова.

В Олени була ситуація, коли побачення закінчилося тим, що вона вихлюпнула келих вина на співрозмовника: він її переконував, що Україна «вирізала половину Донбасу та Путін змушений був втрутитися у війну» 

«Якщо людина починає розповідати про Росію або говорить тільки про себе, а не цікавиться мною, це для мене червоні прапорці. Я ціную чесність і простоту. На побаченні я звертаю увагу на те, наскільки людина відкрита і розслаблена, чи проявляє інтерес до мене та є тактовною».

Фото: Shutterstock

Важливим виявився факт, що хлопець Олени — не дуже близький з родиною. Однак у випадку Італії це означає, що його мама лише щотижня запитує, чи все в порядку, та намагається передати гостинці. 

— Загалом мій італійський хлопець мені імпонує серйозним ставленням до мене, допомогою у всіх побутових питаннях. Ми разом вже два роки, від мене, за його словами, він навчився більш активно  проводити час, подорожувати та пізнавати щось нове, — підсумовує наша співрозмовниця.

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, Швейцарію, наступні країни — Британія та Ірландія.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Українці сьогодні ставлять собі обґрунтоване запитання: хто відбудовуватиме Україну, якщо біженці не повернуться? В умовах драматичної демографічної ситуації це питання звучить особливо болісно. Проте останні дані з Польщі хоч і можуть на перший погляд занепокоїти, насправді розповідають іншу історію — не про втрату, а про неймовірну силу та потенціал, що гартується на чужині й чекає на свій час.

Звіт компанії Deloitte про становище українських біженців у Польщі змальовує картину надзвичайної стійкості й рішучості. Пам'ятаймо, про кого ми говоримо. Це не анонімна міграція. Це насамперед українські жінки й діти. Аж 67% домогосподарств утримують самотні жінки, які в чужій країні взяли на свої плечі долю всієї родини, борючись із травмою війни та щоденною непевністю щодо долі близьких. Їхня здатність стати на ноги та знайти роботу в таких складних умовах є першим потужним доказом сили українського духу.

Доказ цінності, а не аргумент залишатися

Внесок українців у польську економіку вражає. У 2024 році вони додали до польського ВВП аж 2,7%, що відповідає сумі майже 99 мільярдів злотих доданої вартості

Завдяки сплаченим українцями податкам і внескам доходи державного бюджету зросли на 2,94%. Ці цифри не слід сприймати як втрату для України. Навпаки — це твердий доказ величезної цінності українського людського капіталу. Доказ того, що українці навіть у несприятливих умовах здатні творити, будувати й робити величезний внесок у розвиток. А отже, можна зробити висновок, що цей самий людський капітал може стати ключовим ресурсом у процесі відбудови вільної України.

Ба більше, аналіз спростовує міф про нібито конкуренцію. Дані показують, що в повітах, де частка біженців у зайнятості зросла на один відсотковий пункт, зайнятість громадян Польщі зросла на 0,5%, а безробіття знизилося на 0,3%. Виявилося, що присутність українських працівників стала для польської економіки стимулом до підвищення продуктивності й дала полякам можливість перейти на краще оплачувані та більш відповідальні посади.

Надзвичайно промовистим є також професійне зростання самих українців. Медіана їхньої заробітної плати протягом двох років зросла з 3100 злотих до 4000 злотих нетто, наблизившись до рівня 84% медіани по країні. Це доказ не лише рішучості, але й блискавичної адаптації. Не менш важливим є той факт, що біженці переважно утримують себе самі. Дослідження UNHCR за 2024 рік показують, що аж 80% доходів у їхніх домогосподарствах походять від праці. Соціальні виплати, переважно 800+ на дітей, становлять лише 14% їхніх доходів, і ця частка не зросла попри підвищення суми виплати. 

Це один з найшвидших процесів економічної інтеграції в історії сучасних міграцій у Європі

Цю картину співпраці, яка приносить користь обом сторонам, підтверджують не лише аналітики. Її можна почути й у голосах польських підприємців, які щодня бачать, як нова енергія живить їхні компанії.

«Польща перебуває в комфортній ситуації, бо вона не лише допомагає людям у потребі, а й заробляє завдяки їхній праці. Рідко трапляється, щоб у такому масштабі етика йшла пліч-о-пліч з прагматизмом», — коментує власник польської фірми, яка працевлаштовує чимало працівників з України, переважно жінок. Він просить зберегти анонімність, бо «останні голоси від нового мешканця Бельведеру вказують на інший напрямок».

Слова підприємця чудово віддзеркалюють парадокс, у якому опинилася Польща. Його прохання про анонімність не є випадковим. У періоди виборчих кампаній побоювання, пов'язані з міграцією, стають легким політичним паливом для частини політичної сцени. Гасла про нібито «відбирання робочих місць» чи «надмірне навантаження на бюджет» хоч і суперечать реальним даним, часом свідомо використовуються для мобілізації електорату. Це створює атмосферу невизначеності, в якій навіть позитивні економічні факти відсуваються на другий план гучнішим, негативним наративом.

Скарб, що чекає на розкриття — в Україні

Однак найважливіший висновок зі звіту — це величезний, досі не використаний потенціал. Аж 40% біженців працездатного віку мають вищу освіту, але лише 12% з них працюють на посадах, що вимагають таких кваліфікацій (порівняно з 37% серед поляків). Основні бар'єри:

  • Мова: Лише 18% біженців заявляють про вільне володіння польською мовою.
  • Регуляції: У регульованих професіях, як-от лікар чи архітектор, працюють лише 3,6% біженців (серед поляків — 10,6%).
  • Громадянство: Багато професій у державному секторі (наприклад, вчитель, медсестра, медичний рятувальник) залишаються формально закритими для осіб без польського паспорта незалежно від їхньої фактичної кваліфікації.

Аналітики підрахували, що якби Польща розблокувала бодай половину цього потенціалу, її економіка отримала б щонайменше 6 мільярдів злотих на рік, з яких понад 2,5 мільярди надійшли б безпосередньо до держбюджету. Це сума, порівняна з великою податковою реформою.

Парадокс інтеграції

Сьогодні працевлаштовано 69% дорослих біженців працездатного віку, а серед жінок цей показник становить 70% — лише на 2 відсоткові пункти менше, ніж серед польок. Однак проблеми починаються у віковій групі 25-39 років, де українські матері працюють значно рідше через брак системної підтримки у догляді за малими дітьми.

Цікаво, що дані демонструють певний парадокс. З одного боку, професійна інтеграція та знаходження нормальної роботи призводять до того, що біженці рідше планують повернення в Україну. З іншого боку — доступ до освіти та державних послуг, тобто соціальна інтеграція, збільшує готовність до повернення, оскільки дає відчуття стабільності й здатність свідомо планувати майбутнє. Це означає, що, допомагаючи людям знайти себе в суспільстві, їх не обов’язково «відбирають» в України — радше дають їм сили для ухвалення свідомого рішення про повернення, коли це стане можливим.

Саме досвід, здобутий за кордоном, може стати безцінною інвестицією в майбутнє. Це знання стандартів ЄС, ділові контакти, нові навички. Це капітал, який повернеться в Україну разом з людьми — майбутніми підприємцями та лідерами відбудови.

Однак у всіх цих дебатах про відсотки ВВП та стратегії найрідше чути голос тих, кого це стосується найбільше. Їхнє почуття безпеки крихке, бо залежить не лише від економічної стабільності, а й від соціальної атмосфери. А вона в свою чергу буває отруєна політичною грою, в якій гасла на кшталт «час закінчити з преференціями» чи «захист кордонів від напливу чужинців» стають інструментом для здобуття підтримки. Це відчуття «небажаного гостя» найкраще передає допис з форуму української діаспори:

«Якщо ти біженка, яка втратила все, що нажила за життя, чоловік пішов на фронт, а ти з дітьми мусила панічно тікати за кордон і день у день живеш питанням, чи буде до чого і до кого повертатися, чи все ж залишитися в Польщі, бо тут поки що безпечно, хоча дедалі частіше відчуваєш, що ти тут небажана гостя (...) то чи почувалася б ти в безпеці?»

Ці слова нагадують, що ключем до всього є перемога та створення в Україні безпечного, справедливого і перспективного майбутнього. Це сила, яка може повернутися і в майбутньому живити Україну. Однак, ключовим буде створення умов, які дозволять цим людям безпечно жити й використовувати здобутий досвід у власній країні.

20
хв

Сила, що чекає на повернення: українці в Польщі — не втрачений, а загартований потенціал для відбудови

Єжи Вуйцік
Юність, хлопчик, серіал

Анна Й. Дудек: Серіал «Юнацтво», який розповідає історію підлітка, звинуваченого у вбивстві своєї подруги, шокував громадськість. Це серіал про інцелів (інцели (англ. incels, словозлиття від англ.  — «ті, хто вимушено утримуються (від сексу)») — інтернет-субкультура, члени якої вважають себе нездатними знайти романтичного або сексуального партнера, попри бажання це зробити —  прим. пер.)

Міхал Бомастик: Це надмірне спрощення. Наклеювання етикетки «інцел» на хлопчика, який перебуває в стадії статевого дозрівання, може мати негативні наслідки для його подальшої життєдіяльності, в тому числі для психічного здоров'я.

Головний герой не був членом субкультури інцелів. Він справді вважав себе непривабливим для дівчат, але ми говоримо про 13-річного хлопця з такими дилемами. Чи є це підставою для того, щоб називати його інцелом? Мені здається, що ні.

Коли я дивлюся на головного героя серіалу, то бачу мізогінію і ставлення до жінок як до об'єктів, що є неприпустимим. Це вплив патріархату на молодого хлопця, який радикалізується на наших очах і практикує ненависть до жінок. Так само чинять й інцели вони ненавидять жінок і є жорстокими мізогінами. Однак, давайте пам'ятати, що не кожен інцел ненавидить жінок, тоді як не кожен мізогініст є інцелом.  

Міхал Бомастик. Фото: пресматеріали

Термін «інцел» дуже часто з'являється в контексті хлопчиків, хлопців та молодих чоловіків. Що саме він означає?

Що ж, тільки тому, що це з'являється, ще не означає, що ці хлопчики чи чоловіки є інцелами.

Інцели це чоловіки, які функціонують у так званій маносфері — «чоловічій сфері», в якій немає місця жінкам, бо інцели їх ненавидять. Але вони також ненавидять чоловіків, які мають статуру chad (chad — термін, що виник в інтернет-культурі та позначає чоловіка, який сприймається як «ідеальний» з точки зору зовнішності, здібностей і поведінки. У цьому контексті «chad» часто використовується саркастично як протилежність «інцелу», — прим. пер.), тобто високих, красивих, з виразними вилицями і заростом на обличчі. Інцели —  це чоловіки, об'єднані в онлайн-субкультуру, які добровільно вирішили не займатися сексом з жінками через їхню зовнішність, умови життя, стан здоров'я або економічне та соціальне становище.

Це чоловіки, які називають себе «невдахами» і кажуть, що життя для них закінчилося, що це своєрідна гра, бо вони не здатні знайти партнерку і жити романтичним життям. Вони звинувачують у цьому жінок і чоловіків, які не є інцелами. Але інцели також ненавидять патріархат, тому що, на їхню думку, він винагороджує чоловіків, яких вважають «альфа-самцями».

Тому інцели — це чоловіки, які формують власну герметичну, закриту спільноту, в яку дуже важко потрапити і в якій немає місця для чоловіків, які займаються сексом. І, звісно, жінкам, бо вони, на думку інцелів, заслуговують на все найгірше. Тому, відповідаючи на перше запитання, я не сказав, що «Юнацтво» — це серіал про інцелів. З іншого боку, практики інцелу в ньому, безумовно, з'являються. 

Говориться про кризу маскулінності, яка пов'язана з сильною емансипацією жінок і зміною уявлень про «класичну» маскулінність, тобто таку, в якій чоловік плодить сина, садить дерево і будує будинок. І все це під патріархальним соусом. У чому полягає ця криза і чи є вона кризою? Чи це просто зміни, які відбуваються на наших очах?

Я думаю, що говорити про кризу недоцільно, бо тоді ми показуємо, що маскулінність у класичному розумінні перебуває під загрозою і «в кризі». Парадоксально, але, говорячи про «кризу маскулінності», ми посилюємо патріархальний меседж, бо так чи інакше шкодуємо за цією класичною моделлю.

Тим часом добре, що ця модель змінюється. Тому замість того, щоб говорити «криза маскулінності», я пропоную перейти до  «зміни маскулінності» або «переосмислення маскулінності»

Це свідчить про те, що чоловіки дійсно визнають необхідність змінитися і відійти від класичної патріархальної парадигми. Існує ризик, що якщо ми будемо стверджувати, що ця «криза» існує, такий меседж буде означати, що з чоловіками щось не так. А це не є інклюзивним наративом. 

Для чоловіків це «хороша зміна»? Така, що приходить легко?

Варто підкреслити, що частина чоловіків не бажає змін у сфері маскулінності та пошуку нових її визначень чи стратегій. І, найімовірніше, ці чоловіки вірять у «кризу маскулінності», тому що попереднє бачення маскулінності (патріархальне), яке було їм близьким і в якому вони були соціалізовані, раптово розвалюється, а їхнє відчуття маскулінної ідентичності порушується і дестабілізується. Тоді ці чоловіки справді можуть перебувати у кризі, адже зміна патріархальної моделі, ймовірно, є для них некомфортною і руйнує їхнє відчуття комфорту. І тепер наше завдання — тих, хто працює у сфері прав людини та рівного ставлення — показати цим чоловікам, що вони не повинні сприймати деконструкцію патріархальної моделі маскулінності як загрозу чи кризу для себе, а саме як поворотний момент для їхньої маскулінної ідентичності, яка більше не повинна замикатися на гегемонії, позбавленій ніжності та чутливості. 

Спільно з Фондом «Інститут протидії відчуженню» ти ведеш телефон довіри для чоловіків, а також займаєшся питаннями рівності. З чим найчастіше звертаються чоловіки та хлопці?

Так, до нас телефонують чоловіки у кризі, але це криза психічного здоров'я. Саме тому вони хочуть поговорити з психологом — отримати допомогу та підтримку. Чоловіки різні, тому теми, з якими вони звертаються, теж різні. Але дуже чітко видно, що це розмови про стосунки з партнеркою, дитиною, іншим чоловіком. Але це також розмови чоловіків, які перебувають у суїцидальній кризі. Для нас найважливіше, щоб чоловік, який телефонує, отримав допомогу. Ми відчуваємо вдячність до кожного такого чоловіка. Вдячність за те, що вони вірять, що просити про допомогу — це по-чоловічому. 

Якби тобі потрібно було визначити найважливішу зміну, яку ти бачиш у відмінностях між поколіннями — візьмемо «бумерів», «міленіалів» і «зетів» — що б це було? 

Відповідаючи на це питання, ми повинні розглянути кожне покоління окремо і вказати, який тип маскулінності (ре)продукується або виконується «бумерами», «міленіалами» та представниками «покоління Z». Я б сказав, що різниця між «бумерами» і «міленіалами» полягає насамперед у підході до ролі батька.

Чоловіки з «покоління міленіалів» часто несуть у собі травми, пов'язані з тим, як їх виховували батьки, і хочуть відмежуватися від тих практик, яких вони зазнали в дитинстві. І виховують своїх дітей по-іншому, роблячи ставку на ніжність, турботу і присутність у їхньому житті 

А «зети»? 

Думаю, тут можна говорити про конструювання маскулінності — пошук її нових форм, переосмислення закостенілих і герметичних патернів маскулінності, що діють у патріархальній моделі.

Це, однак, не означає, що молоді чоловіки з «покоління Z» звільнилися від токсичного патріархату, оскільки вони також соціалізуються в маскулінність, найбільш бажану в маскуліноцентричній моделі, тобто гегемоністську маскулінність. Здається, однак, що «зети» здатні протистояти цим шкідливим нормам і відмовитися від них набагато легше, ніж «міленіали». Але це не означає, що хлопці «покоління Z» не піддаються ризику радикалізації. Оскільки вони обтяжені патріархатом, існує ризик, що вони оберуть цей «шлях маскулінності», а це, в свою чергу, може призвести до негативних наслідків.

А «токсична маскулінність»? Що вона означає? Чи включає вона молодих чоловіків, яких називають інцелами?

Ти кажеш: «яких називають інцелами», а це самі інцели так себе називають. Те, що хтось їх так називає, не означає, що вони ними є. Це дуже важливо. І щоб відповісти на питання: безумовно, так. Маносфера і поведінка чоловіків, які належать до інцел-спільноти, підпадає під категорію токсичної маскулінності, а в найгіршому випадку — огидної мізогінії. Зауважу, однак, що і тут велика несправедливість патріархату є очевидною для інцелів. Тому що вони прийшли до переконання, що вони неадекватні, непривабливі, непотрібні та весь світ ненавидить їх, бо вони змарнували своє життя. Я вважаю, що вони мають таке викривлене бачення себе саме через патріархат, який їх скривдив, образив. А тепер вони самі роблять боляче жінкам, ненавидячи їх.

Кадр із серіалу «Юнацтво». Фото: пресматеріали

Оскільки їх образили, то чи є потреба в емпатії, ніжності у підході до цього явища? 

Я не хочу їх виправдовувати, бо мізогінія не може бути виправдана жодним чином. З іншого боку, я хочу показати, як працює патріархальний механізм. В результаті його роботи страждають усі, в тому числі й діти.

А що таке токсична маскулінність? Це шаблон, який продається молодим і дорослим чоловікам, коли їм кажуть, що вони можуть бути жорстокими, агресивними, злими, гіперсексуальними, що вони можуть ставитися до жінок як до об'єктів і що це зробить їх справжніми чоловіками — чоловіками, які готові завоювати світ.

Я б хотів підкреслити, що вже використовуючи термін «токсична маскулінність», ми повинні вказувати на токсичну поведінку, а не на те, що всі чоловіки в патріархальній моделі мають приховану токсичну сутність. Бо така перспектива токсична сама по собі: токсична поведінка — так, маскулінність сама по собі — ні. 

Повернімося до «Юності». Яке враження справив цей серіал на тебе, дослідника маскулінності? Чи здивував він тебе?

Ні, тому що я давно вивчаю функціонування соціокультурних норм маскулінності та патернів маскулінності.

З іншого боку, я знаю, що цей серіал може здивувати і шокувати. І я дуже радий, що він це робить. Тому що цей серіал не про інцелів. Він про хлопця, який не був включений у зміну рівності та в процесі виховання був соціалізований у традиційну маскулінність.

Ефект від цього відомий тим, хто дивився серіал.

Отже, це серіал про залучення хлопчиків, про те, як розповісти їм про почуття, про те, що їм ніколи не треба вдавати з себе «справжніх чоловіків» — що вони можуть плакати, можуть бути чутливими, можуть бути вільними від етикеток маскулінності

Але це також серіал про те, що дівчата не повинні вішати на хлопців етиткетки недостатньо мужніх, «недостойних». Маскулінність не є однорідною. Маскулінність різноманітна, ніжна та емпатична. Давайте сприймати цей серіал як попередження про те, що нам потрібно серйозно думати про хлопців і навчати їх феміністичним цінностям. Що вони повинні керуватися цінностями, які ставлять на перше місце рівність і права людини, а не мізогінію і насильство.

Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

«Юнацтво» — це не серіал про інцелів

Анна Й. Дудек

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Елла Лібанова: «Після війни Україну чекає економічний бум. Сюди не просто повертатимуться українці, сюди поїдуть європейці»

Ексклюзив
20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Ексклюзив
20
хв

З Дніпра у світ і повернутися

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress