Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок в Тіндері: Італія

Українками італійців не здивуєш і вони позитивно сприймають жінок з України, проте в Італії сильні русофільні традиції й через це трапляються неприємні сюрпризи. Ще тут відчувається вплив Католицької Церкви та… мами у житті переважно кожного дорослого мужчини.

Галина Халимоник

Солодке життя, як gelato? Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Італія. Як виявилось, про неї є багато чого розповісти, тож про Іспанію, з якою ми планували її об'єднати, ми розповімо згодом (стежте за публікаціями).<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.

Dolce Vita, або «солодке життя» італійців

Італійці добре знають, які стереотипи щодо них мають іноземці. Експресивні, рухливі, активно жестикулюють, смагляві та темноволосі ловеласи. Їхня життєва філософія: dolce vita (солодке життя), яке наповнене сонцем, морем та вином. Ще їх називають «маминими синочками», які дуже пізно (інколи ніколи) по-справжньому не дорослішають. Що з цього правда?

Фото: Shutterstock

Цьому, до речі, присвячені сотні відео, в яких українки розповідають про побачення з італійцями: у кожного італійця вдома вже є найкраща жінка на світі… і це мама. Вона приготує, випере та попрасує речі, пожаліє та приголубить. Іншим жінкам немає місця в серці італійця. 

— Багато італійців люблять романтику без зобов’язань, — говорить українка Марина, — вони із задоволенням підуть на побачення, смачно поїдять разом, проведуть ніч і повернуться в своє життя, в якому є купа інтересів та хобі. Вони не проти ексклюзивних та довготривалих стосунків, але без проживання разом. Для багатьох італійців мама — це головна людина в житті. Знаю багато пар, які розсталися саме тому, що дівчина не сподобалася мамі. Зараз є багато публікацій, в яких італійці хочуть розвіяти цей стереотип. Однак самі визнають, що «знаменита італійська мати побоюється, захищає і трохи пригнічує своїх синів». І що немає в світі іншого народу, який би так протягом століть в своїй літературі, кінематографі, піснях не звеличував постать матерів. 

Італієць ніколи не буде шукати пару через відчуття самотності, бо більшість з них живе в колі великих родин, де підтримуються стосунки навіть з дуже далекими родичами. Знайомитися доведеться не лише з чоловіком, і сподобатися треба не тільки йому

Якщо вступати в серйозні стосунки з італійцями, то потрібно зрозуміти, наскільки їхня сім'я буде втручатися у ваше життя, і чи готові ви з цим миритися. 

Італійці дуже пізно, порівняно з іншими націями, дорослішають. Можливо, причиною цьому часом стає спадковий капітал, або просто це вроджене вміння жити солодке життя, адже далеко не всі італійці заможні. Зарплати в Італії зазвичай невисокі, більшість заробляє від 1400 до 2000 євро на місяць. Високі зарплати отримують лише професіонали високого рівня, яких не часто зустрінеш на сайтах знайомств.

Розлучення тут може коштувати дуже дорого, якщо доведеться статки ділити з кимось ще. Тож, часто італійці віддають перевагу гостьовим стосункам, коли можна час від часу бачитися, або просто живуть разом без укладання офіційного шлюбу. Разом з тим, саме про італійських чоловіків співрозмовниці говорили, що вони можуть бути дуже щедрими та галантними.  Кілька українок розповіли, що італійські наречені подарували квартири замість шлюбу. Таким чином чоловіки хотіли показати серйозність своїх намірів, але залишити у безпеці свої фінанси на випадок розставання. 

Фото: Shutterstock

Свята кухня 

Консервативність та католицизм впливають на ставлення до сексу. Навряд чи на першому побаченні італійці запропонують закінчити вечір разом у ліжку. 

— Італійці дуже галантні, порівно з іншими європейцями, — говорить Дарина, — вони дуже щедрі на компліменти, менше акцентують увагу на зовнішності. Розумні, веселі, цікаві, не лізуть цілуватися на першому побаченні, не дозволяють сексуалізованих компліментів та жартів. Їм треба час, щоб перейти до більш тісного тілесного контакту. І в цьому вони прекрасні. 

Обов'язково поцікавтеся, з якого регіону ваш партнер. Адже йдеться не лише про регіональні особливості характеру, а й про «святе» для кожного італійця — про кухню.  

— 95% часу в Італії говорять про їжу, — говорить Юлія, — я трохи жартую, але їжа справді дуже важлива. Половина побачення піде на розмови про те, що вони люблять готувати чи їсти, про різні види вина, сиру та їхні гастрономічні подорожі. Вони запитають, що ти любиш, що готуєш та їж вдома. Немає жодного тиску на те, що жінки повинні вміти готувати, але говорити про їжу — це святе. 

Фото: Shutterstock

Донат за побачення  

Олені (ім'я змінено на прохання героїні — прим.ред.) — за сорок років. Вона не має дітей, в Україні тривалий час була в пошуках пари. Каже, що в Італії в Тіндері її майже одразу забанили, бо кидала посилання на збори для українських військових, замість того, щоб фліртувати там. Хочеш піти на побачення — продемонструй лояльність до українців через донат на фонд. Пізніше встановила додаток Bumble.

— Я вирішила, що кращого способу для соціалізації, ніж ходити на побачення, немає, —  розповідає вона свої секрети пошуку щасливих стосунків. Власне Олена зараз у тривалих стосунках з італійцем, який на кілька років молодший від неї. 

На побачення вона ходила щотижня. Спочатку важко було знайти тих, хто розмовляє англійською. Переважно, це були іноземці, які живуть в Італії, або італійці, які працювали за кордоном. Ці італійці більш освічені, з ними цікаво розмовляти. 

— Я живу в невеликому містечку, до якого треба добиратися. Я ніколи нікуди не їхала сама. Вирішила, що це додатковий фільтр — чи готова людина проїхати заради мене на побачення з іншого міста. Якщо не готова, то значить, що у неї немає зацікавленості в мені як в партнерці, або взагалі в стосунках. Ми зустрічалися, гуляли, заходили в ресторан чи кафе. Здебільшого платили вони, але я пропонувала завжди розділити рахунок. Це теж тест, насправді, кого бачить перед собою людина. Вони майже завжди віджартовувалися, що добре-добре, заплатиш наступного разу. Наступного разу, якщо він був, то знову платили за себе. Вони не скупі та галантні. 

Фото: Shutterstock

Ще, ділиться досвідом Олена, вона для себе визначила кілька фільтрів на сайті знайомства. Чи активно пише їй чоловік, чи пише «ciao/привіт» та вичікує. Якщо людина не здатна поставити кілька питань, які не будуть дублювати написане в профілі, про що з нею розмовляти далі? З такими Олена одразу прощалася. 

—  Активні люди можуть приємно здивувати, — ділиться Олена. — Щоб прогулятися 2 години зі мною, він витратив 2,5 години в дорозі туди й стільки ж назад. Я, чесно кажучи, такого ставлення в Україні ніколи не зустрічала. Також жодного разу ніхто не казав, що жінка чи дівчина повинна бути певної зовнішності, не фокусувався на вазі. У мене надмірна вага, і в Україні завжди були якісь коментарі на побаченнях, не важливо, погані чи хороші: «Я люблю товстих» або «Я вважаю, що потрібно менше їсти», чи що завгодно. В Італії я цього не чула жодного разу. І мені було дуже комфортно розмовляти на будь-які теми, просто така нормальна людська бесіда про життя.

Олена підтверджує, що попри емоційність, пристрасність, харизматичність, до сексу італійці ставляться дуже обережно. Як пояснив їй хлопець: «Ми все ж країна, де живе Папа Римський, тому тема сексу тут досить табуйована»

— В них є такі уявлення, що якщо жінка хоче сексу, то з нею щось не так. Звичайно, вони хотіли б сексу і на першому, і на другому побаченні, але дуже себе стримують. Певно, більш марґінальні люди так не роблять, але ті, з ким я спілкувалась, були дуже галантні й обережні. І якщо якийсь секс і стався, то лише з моєї ініціативи. Вони радісно відгукувалися, але дуже здивовано, тому що для них це не є нормою. 

Фільтри та червоні прапорці

Свого хлопця Олена обрала, бо пройшов всі «фільтри»: він щодня писав, цікавився її життям, мав гарну англійську мову. Спілкування з ним було легким, вони швидко знайшли спільну мову. Він досить заможний, живе на збереження родини, але дуже переживає, що у разі розлучення втратить багато чого. 

Ще один важливий фільтр — ставлення до зовнішності. «Я намагаюся уникати метросексуалів, які занадто багато уваги приділяють своїй зовнішності на сайтах знайомств. Я вважаю, що якщо людина витрачає багато часу на догляд за собою, у неї можуть бути нарцисичні риси, з якими мені не по дорозі. Я намагаюся знайомитися з людьми, які просто природно привабливі, без зайвих зусиль, комфортно виглядають і займаються спортом. Багато італійців захоплюються активними видами спорту, такими як хайкінг, їзда на велосипеді або футбол. Вони рідко відвідують спортзали і фітнес-клуби; для них важливіше активний спосіб життя, що допомагає підтримувати хорошу фізичну форму без надмірних зусиль».

Фото: Shutterstock

В Італії абсолютно спокійно ставляться до вікових відмінностей між партнерами, — переконує Олена, —  здається, що італійці, можливо через свою прив'язаність до матерів, віддають перевагу зрілим, самореалізованим, стабільним жінкам, які вже не потребують великої підтримки. Тому жінки тут почуваються дуже комфортно в старшому віці. 

В Італії жінки зазвичай не фарбують волосся, і багато хто ходить із сивиною і зморшками. Тут немає жодного натиску на боротьбу з віком — ботокс, наповнювачі або нарощування вій не в моді. Жінки люблять яскравий одяг і аксесуари. Чоловіки це помічають і цінують, але тут немає того акценту на молодість і стрункість, який часто можна зустріти в інших культурах.

Далі фільтр — сама розмова.

В Олени була ситуація, коли побачення закінчилося тим, що вона вихлюпнула келих вина на співрозмовника: він її переконував, що Україна «вирізала половину Донбасу та Путін змушений був втрутитися у війну» 

«Якщо людина починає розповідати про Росію або говорить тільки про себе, а не цікавиться мною, це для мене червоні прапорці. Я ціную чесність і простоту. На побаченні я звертаю увагу на те, наскільки людина відкрита і розслаблена, чи проявляє інтерес до мене та є тактовною».

Фото: Shutterstock

Важливим виявився факт, що хлопець Олени — не дуже близький з родиною. Однак у випадку Італії це означає, що його мама лише щотижня запитує, чи все в порядку, та намагається передати гостинці. 

— Загалом мій італійський хлопець мені імпонує серйозним ставленням до мене, допомогою у всіх побутових питаннях. Ми разом вже два роки, від мене, за його словами, він навчився більш активно  проводити час, подорожувати та пізнавати щось нове, — підсумовує наша співрозмовниця.

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, Швейцарію, наступні країни — Британія та Ірландія.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

25 серпня Президент Республіки Польща наклав вето на урядовий законопроєкт, спрямований впорядкувати захист і підтримку сімей, які тікають від війни. Це рішення та супроводжуюча його риторика — оголошення про те, що допомога дитині залежатиме від працевлаштування її батьків, подовження шляху до громадянства, розпалювання конфліктів щодо пам'яті — не є питанням настроїв, а холодним політичним розрахунком. Вони шкодять українським жінкам-біженкам, їхнім дітям, людям похилого віку і хворим; вони також шкодять нашим школам, лікарям і місцевим органам влади. Замість впевненості вони приносять страх, замість спокою — загрозу розлучення сімей, вторинної міграції та ерозії довіри до польської держави.

Уявіть, що ви воюєте, захищаючи свою Батьківщину, а сусідня країна ставиться до ваших дружин, матерів і дочок, як до заручниць політики.

Після рішення Президента в тисячах будинків по всій Польщі запанували шок, розчарування і почуття зради. Матері, які з дітьми і хворими батьками втекли з міст і сіл, перетворених на пил, сьогодні задаються питанням, куди їм тікати далі. Жінки, які обрали Польщу з любові й довіри, відчувають, що ця любов не була взаємною.

Дитина — це не літери у законі, а допомога, що надається на неї, не може бути важелем тиску на її матір. Солідарність не сезонна, це не примха і не мода. Якщо це правда в березні, то це має бути правдою і в серпні. Пам'ять — не палиця. Держава, яка замість того, щоб лікувати рани історії, використовує примітивні символи, не будує спільноти. Держава не може бути вуличним театром. Серйозна держава обирає відповідальність, а не політичне шоу: процедури, чітку комунікацію, захист найвразливіших.

Ми, польські жінки — матері, дружини, дочки, сестри й бабусі — говоримо прямо: ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни. Ми не згодні, щоб біль і страждання людей, які потребують нашої підтримки, перетворювалися на паливо для суперечок. Ми не дозволимо руйнувати довіру, на якій базується спільнота. Це рація держави і наша совість. Саме мости, а не стіни, роблять сусідів союзниками, а передбачуване і справедливе право й мова поваги зміцнюють безпеку Польщі більше, ніж популістські вигуки з трибуни.

Європа, а отже і ми, висловилася за безперервність захисту цивільних осіб, які втекли від агресії. Наш обов'язок — дотриматися свого слова. Це означає одне: публічно, чітко і без двозначності підтвердити, що сім'ї, які довірилися Польщі, не прокинуться завтра в правовому вакуумі; що дитина не буде покарана за те, що один з її батьків працює; що мова влади не буде ділити людей на «своїх» і «чужих». Для дитини та її самотньої матері закон має бути щитом, а не інструментом примусу до лояльності й покори. Політика має бути службою, а не видовищем.

Ми закликаємо вас, хто створює закони та представляє Республіку, відновити впевненість у захисті та відкинути слова, які стигматизують, а не захищають. Нехай закони служать людям, а не політичним іграм. Нехай Польща залишається домівкою, в якій мати не мусить питати: «Куди тепер?», бо відповідь завжди буде такою: «Залишайся в країні, яка тримає слово».

Це не суперечка про юридичні технічні деталі. Це питання про обличчя Республіки. Чи буде вона державою слова, яке дотримується, чи державою слів, кинутих на вітер. Чи ми станемо на бік матерів і дітей, чи на бік страху.

Лист можуть підписати тільки польки. Перешліть його знайомим польським жінкам. Щоб підписати лист, достатньо надіслати повідомлення на адресу: redakcja@sestry.eu
____________________________________

Підписано:

польські жінки – матері, дружини, дочки, сестри, бабусі.

Данута Валенса, перша леді РП в 1990-1995

Йоланта Кваснєвська, перша леді Республіки Польща в 1995-2005 роках,

Анна Коморовська, перша леді Республіки Польща в 2010-2015 роках,

Аґнєшка Голланд, кінорежисерка,

Кристина Янда, акторка

Ганна Мачинська, доктор юридичних наук, колишня заступниця Уповноваженого з прав громадян

Яніна Охойська

Майя Коморовська, акторка

Домініка Кульчик

Ольга Токарчук, письменниця і лауреатка Нобелівської премії

Кристіна Захватковіч-Вайда

Кристіна Демська-Ольбрихська

Марта Лемпарт, Загальнопольський страйк жінок

Аґнєшка Чердерцька, Загальнопольський страйк жінок

Ева Вжосек, прокурорка

Ева Войдило-Осіатнська

Анда Роттенберг

Ева Еварт, журналістка, режисерка документальних фільмів

Марія Севрин, акторка, режисерка

Катажина Кася – журналістка, філософка

д-р Ельжбета Корольчук, професорка Варшавського університету

проф. д-р Бернадетта Дарська, літературознавиця, літературна критикиня

Моніка Качмарк-Слівінська, професорка Варшавського університету, науковиця

Катажина Сурміак-Доманська, журналістка, письменниця

Ельвіра Невєра, кінорежисерка та волонтерка

Габріела Мускала, актриса, драматург, сценарист і режисер

Людвіка Влодек, соціолог, письменниця

Олександра Юста, актриса

Йоанна Мосей, головний редактор Sestry.eu

Олександра Кліх, редакторка, письменниця

Кая Путо, головна редакторка krytykapolityczna.pl

Йоанна Сарнецька, Фонд культури «Валіза» та Група «Границя»

Моніка Тутак-Голл, головна редакторка wysokieobcasy.pl

Сильвія Зієнтек, письменниця

Маłгожата Копка-Пяток, президент асоціації FemGlobal. Жінки в міжнародній політиці

Ренета Кім, журналістка

Вікторія Магнушевська, LexQ

Бянка Залевська, репортерка, журналістка

Сильвія Хутнік, письменниця

Йоанна Гєрак-Оношко, письменниця

Моніка Глуська-Дюренкамп, журналістка

Марія Змарз-Кочанович, режисерка, професорка Державної вищої школи кіно, телебачення і театру в Лодзі

Івона Райхардт, заступниця головного редактора «Нової Східної Європи»

Юстина Домбровська, психотерапевтка, письменниця, багаторічна головна редакторка щомісячного журналу «Дитя»

Магдалена Чиж, президентка Фонду «Демократія»

Маша Потоцька

Анна Мазярська, активістка, членкиня Ради Асоціації «Конгрес жінок», співголова Варшавської Ради жінок

Кароліна Сулей, репортерка, оглядачка «Політики», активістка Фонду «Країна»

Данута Пшивара, Гельсінська фундація прав людини

Кінга Лозінська, Комітет захисту демократії

Йоланта Кава, президент Фундації «Центр ім. професора Броніслава Геремка»

Йоанна Щенсна, письменниця

Ельжбєта Богуцька-Літинська, вдова Яна Літинського

Паула Савіцька, асоціація «Відкрита Республіка»

Анна Додзюк, антикомуністична опозиціонерка

Марина Хуля, журналістка

Пауліна Сєгень, журналістка, редакторка

Анна Дудек, журналістка

Марта Пєтрашун, терапевтка

Наталія Будзинська, письменниця

Дорота Водецька, журналістка «Gazeta Wyborcza»,

Анна Гмітерек-Заблоцька, журналістка

Магдалена Кіцінська, журналістка

Данута Столецька, антикомуністична опозиціонерка

Барбара Торуньчик, антикомуністична опозиціонерка, головна редакторка «Zeszyty Literackie»

Магдалена Смочинська, психологиня, професорка-пенсіонерка Ягеллонського університету

Меланія Крих, режисерка та активістка

Маłgorzata Gołota, журналістка, репортерка

Александра Гіршфельд, Entuzjastki World

Ганна Кустра, Фонд Загальнопольський страйк жінок, голова Рыбницької ради жінок

Юлія Богуславська, президент Фонду «Українка в Польщі»

Йоанна Чудець, перекладачка

Аґнєшка Дея, соціологиня, волонтерка, лауреатка I редакції Премії «Портрети сестринства»

Анна Мєржинська, аналітикиня, OKO.press

Дорота Новак, редакторка

Кароліна Рогаська, журналістка

Магдалена Камінська-Мауругеон, перекладачка

Маłгожата Щурек, видавчиня, видавництво Karakter

Беата Баранович

Анна Мазюк, письменниця, репортерка

Альдона Хартвінська, журналістка, волонтерка

Йоанна Кравчик, директорка CORRECTIVE.Europe

Роксана Шумовська-Ясковська

Агнешка Совінська, перекладачка

Мая Крих

Йоанна Віленговська, журналістка, письменниця

Анна Месціцька-Ліддердейл, перекладачка

Магдалена Тільзер, викладачка Варшавського університету

Беата Салонек, директорка офісу в Інституті розвитку соціальних справ

Мірелла Валечек, авторка «Сім жінок. Сілезькі оповіді»

Агата Фіют-Дудек, медіазнавець

Ізабела Йоанна Баррі, бібліотекарка, журналістка

Віола Плага-Гловцька, художниця, активістка

Магдалена Бєльська, громадська діячка

Марія Мазур, ректорка Вищої школи підприємництва та адміністрації в Любліні

Беата Лижва-Соколь, фоторедакторка Sestry.eu, керівниця відділу виставок DSH

Юстина Лаговська, сценографка, режисерка

Кристіна Здзеховська, лікар-анестезіолог

Йоанна Луберадзька-Груца, Фонд «Польські жінки можуть все»

Йоланта Клімкевич

Каліна Чварногог, член правління Фонду «Рятування»

Кристіна Домбровська, поетеса

Іга Возняк, Акція Демократія

Ельжбєта Сарнецька, пенсіонерка

Кароліна Опонович, головна редакторка видавництва Agoradla dzieci

Марзанна Кондратович, рестораторка

Магдалена Срока, менеджерка культури

Ева Блащик-Вархол, громадська діячка у сфері прав людини

Йоанна Майчик, науковець, Вроцлавський політехнічний університет

Аґнєшка Томашевич, науковець, Вроцлавський політехнічний університет

Юдіта Ваховська, науковець, Університет імені Адама Міцкевича в Познані.

Проф. Ельжбета Верніо, Академія образотворчих мистецтв у Вроцлаві

Магдалена Невядомська, академічна бібліотекарка, перекладачка

Катажина Августинек, активістка

Ренета Шредзінська, соціологиня, Фонд «Даємо дітям силу»

Беата Гепперт, перекладачка

Ева Бартниковська, журналістка

Агата Левандовська, викладачка Університету імені Адама Міцкевича в Познані

Марта Рушковська, ілюстраторка

Диба Лах, документалістка

Ева Маньковська

Пауліна Кунце, гуманітарна працівниця

Марта Мазусь, репортерка

Ева Вуйчак, Театр Восьмого Дня

Аґнєшка Садовська, фоторепортерка

Ева Гроховська, музикантка, педагогиня, докторка гуманітарних наук

Данута Чехмановська

Аґнєшка Маковіцька-Пастусяк, психоаналітик

Йоанна Островська, Інститут культурології Університету імені Адама Міцкевича в Познані

Інгеборга Яніковська, експерт з питань підтримки громадських організацій

Юдита Ваховська, науковець, Університет імені Адама Міцкевича в Познані

Беата  Боровська

Наталія Будзинська, письменниця

Зузанна Лесяк, активістка

Лорета  Шалянська, активістка Обиvatele RP

Ядвіга Герета, журналістка «Tygodnik Zamojski», волонтерка

Марта Абрамович

Анна Стрзалковська

Ева Замойська, педагог, Університет імені Адама Міцкевича в Познані

Йоланта Ласковська, педагог

Майя Загаєвська

Мілена Клочковська, юрист, член правління товариства Homo Faber

Кристіна Криницька

Наталія Криницька

Юстина Бутримович, активістка

Емі Лах, художниця

Ірена Якобік, пенсіонерка

Ягода Рогуцька, пенсіонерка

Леокадія Юнг, активістка

Домініка Приходьон, активістка

Сильвія Ковальська, громадська діячка, Фонд Autism Team, Ініціатива «Ми хочемо повного життя»

Анна Скіендзіель, Асоціація «Шляхом жінок»

Юлія Доманська, студентка Музичної академії в Лодзі

Ага Зарян, джазова співачка

Міхаліна Беднарек, журналістка «Gazeta Wyborcza»

д-р Барбара Вестерманн, перекладачка

Вероніка Мурек, письменниця

Йоланта Козіол

Катажина Левандовська, академік, куратор, активіст

Катажина Моравська, мама, активіст, сестра

Сильвія Марковська

Катажина Прот-Клінгер, психіатр, психотерапевт

Агата Мендик, вчителька

д-р Моніка Глосовіц, Сілезький університет, дослідниця, активістка, мама

Катажина Бауміллер, архітекторка

Ганна Кустра, активістка, Фонд Загальнопольський страйк жінок, Рисницька рада жінок

Ева Воелькель-Кроковіч, Фонд Воелькель, Concordia Design

Катажина Галіцька, Фонд «Милі люди»,

Ізабела Вєржбіцька, редакторка

Моніка Мускала, письменниця

Моніка Френкель

Катажина Батко-Толуць, членкиня правління Фонду для Польщі, при якому діє Громадянський фонд імені Людвіки та Генріка Вуйців

Катажина Роман-Равська, дослідниця, письменниця

Катажина Павловська, редакторка

Барбара Кліх-Ключевська, історикиня, Ягеллонський університет

Анна Москаль, акторка, викладачка

Анна Кацприк, психологиня

Данута Куліговська, Газета Виборча

Ева Трояновська, Громадяни РП

Маłgorzata Фариновська, Громадяни РП

Вєслава Гмітерек, бібліотекарка на пенсії

Кароліна Кацпрак, редакторка

Аґнєшка Родович, репортерка

Катажина Бєлас, журналістка

Магдалена Прусіновська

Наталія Кертичак, член правління Фонду «Освіта для демократії»

Аліція Островська, соціолог, пенсіонерка, мама

Марта Полтович-Бобак, археолог IA UR, учасниця руху «Громадяни Республіки Польща», член правління Асоціації «Фольковіско»

Каліна Бурнат, мама, нейробіолог

Катажина Радзивілль, видавець

Агнешка Блонська, режисер

Ренета Янц

Ізабела Вітовська, антикомуністична опозиціонерка, активістка «Громадяни Республіки Польща»

Марія Квіцінська, мати трьох дітей і бабуся восьми онуків

Анна Любовська, наставниця лідерок

Іга Ганчарчик, драматургиня, викладачка АСТ

Рута Співак, мама дочок, соціологиня села

Йоанна Касперська, акторка, громадська діячка

Юлія Богуцька

Юстина Вольнієвич-Врабець, активістка, мати, підприємниця

Маłgorzata Наганська-Пілак

Катажина Сколимовська, акторка

Ева Піроговська, викладачка Академії Маріацького університету, мати чотирьох дітей

Магдалена Трач, мати двох дітей, фермерка

Марія Куос, диригентка

Анна Ваховська-Кухарська, міська активістка, громадська діячка, Познань

Кароліна Ніденталь, перекладачка

Дорота Алексівська

Аґнєшка Родович, репортерка

Аґнєшка Зіатек, психологиня

Богоня Кушнір, громадянська активістка

Малгожата Плавго, психологиня, редакторка

Анна Шапєль

Маłгожата Ткач-Янік, сьлезька феміністична активістка, членкиня правління Асоціації Конгрес жінок

Беата Бауман

Тереза Солтан, художниця

Олена Київська

Надія Сокур-Воровська, вчителька

Івона Дучмаль, художниця

Моніка Голебіовська

Катажина Сікорська-Сюдек лікарка, активістка Громадяни РП

Вероніка Міровська – президентка Фонду Grand Press

Анна Дунієвич, активістка, Ініціатива «Наш речник», Громадянська ініціатива «Ми хочемо повного життя!»

Моніка Урбанська, психотерапевтка, продюсерка

Ельжбета Буян-Жмуда, вчителька

Юлія Жмуда, студентка

Олександра Ліпчак, репортерка, письменниця

Магда Сікорська

Анна Шмель, Громадяни РП

Магдалена Пекул-Кудельська, хімік, Громадяни РП

Антоніна Бохінська, підприємниця

Аґнєшка Пшепьорська, акторка

Богоня Святковська

Магда Зажицька

Олександра Овчарек

Дорра Острожанська – бізнес-тренерка, наставниця, феміністка та історикиня

Юлія Хіміак, мама, освітянка, перекладачка

Моніка Шевчик, мама, сестра, дочка, підприємниця

Магдалена Гірна-Будка, лінгвістка, активістка, викладачка Варшавського університету

Йоланта Валь

Анна Смоляр, театральна режисерка

Магдалена Саха, викладачка та перекладачка

Аґнєшка Країнська, освітянка, лідерка діалогу

Олександра Ска, докторка наук, професорка Академії мистецтв у Щеціні, художниця візуальних мистецтв

Анна Ніжегородцева, професорка Університету Яна Конарського, англістка

Кристіна Квятковська-Яблонська, президент правління Фонду імені Ірени Квятковської

Маржена Марчевська, викладачка Університету Яна Кохановського в Кельце

Аґнєшка Рембіалковська, вчителька, перекладачка

Ізабелла Родович

Агата Щигельська-Якубовська, Газета Виборча Бідгощ

Мая Жмуда, студентка

Кінга Дереніовська, журналістка

Беата Войтковська

Агата Бунти

Данута Дов'ят, перекладачка

Анна Пасіковська, вчителька

Марія Келлер-Хамела

Наталія Савка, журналістка OKO.press

Кінга Осух, акушерка

Кароліна Яклевич, художниця, викладачка Вроцлавського політехнічного університету

Мая  Клечевська, театральна режисерка

Агата Ключевська, активістка з прав людини

Марта Скерковська, психологиня

Ева Рачинська – в.о. головної редакторки Onet Lifestyle

Дорота Ранцев-Сікора, соціологиня, науковиця та викладачка

Магдалена Хрччонович, головна редакторка OKO.press

Каха Шанявська, редакторка

Катажина Овчарек-Стаськевич, Równoważnia

Романа Муха, президентка Фонду «Місце на Землі»

Анна Бауміллер, сценографка

Віолетта Гнациковська

Ольга Вуйтович, бібліотекарка

Йоанна Валь

Анна Хилак

Марцеліна Пшилуцька

Ельжбета Красовська Модлінгер, комп'ютерна графік, громадська діячка

Тамара Рубін

Малгожата Скшипчак, психологиня

Марила Медведовська

Юстина Білік, сценаристка

Магда Лесяк, активістка, Комітет захисту демократії

Агата Дідушко-Зиглевська

Люція Сколанкевич

Дорра Острожанська - бізнес-тренерка, наставниця, феміністка та історикиня

д-р Беата Ковальська, проф. ЯН

Ізабелла Родович

Аґнєшка Рзонца, редакторка

Кристіна Зоучак-Ястжембська, активістка, опозиціонерка, мати і бабуся

Ванда Вагнер, пенсіонерка-вчителька

Гелена Копицінська Комітет захисту демократії

Марта Сохацька, кіноекспертка

Зофія Янкевич

Моніка Тредер

Катажина Кендзела феміністка, мати, бабуся, пенсіонерка

Моніка Куфель, президент Фонду Десяти Талантів на користь Театру BARAKAH, актриса, сценограф

Олександра Канторовська

Юлія Шмит

Магдалена Знамівська

Данута Вавровська

Барбара Паперська

Марженна Заторська

Моніка Малашук

Катажина Станчук

Уршула Вольфрам, голова POPH. Підляська добровільна гуманітарна допомога

Д-р Катажина Сушкевич, педагог

Ева Суфін-Жакмар, Фонд «Зона зелені»

Вікторія Герун, Міська рада Любліна

д-р, Малгожата Моледа-Здєх, соціолог і політолог

Цвета Димитрова, психотерапевт

Івона Зюлковська

Барбара Стець, пенсіонерка з Варшави

Магдалена Шмідт

Івона Оброцька-Ратайчак

Івона Косінська

д-р Малгожата Моледа-Здзех, професор СGH

Тереза Дячук, вчителька

Маріка Ратайчак

Агнешка Форись, практик культурної освіти, авторка «Близько до тексту»

Беата Чуба (викладачка, мати, громадянка)

Малгожата Штейн

Анна Барчик, адвокат

Марія Сітарська, психотерапевт, сестра

Сільвія Грегорчик-Абрам, адвокат, захисниця прав людини

д-р геб. Гелена Хмілевська-Шляйфер

Мілена Богданович, юрисконсульт

Аліція Магдалена Моленда, активістка загальнопольського Страйку жінок

Лєна Фус

Агнешка Вдовчик, пенсіонерка

Ядвіга Майхржак

Анна Колтунович, Фонд Агори

Кароліна Яклевич, художниця, викладачка Вроцлавського політехнічного університету

Анна Рилов, судовий чиновник

Катажина Бауман, вчителька

Марта Кабара-Дзядош

Пауліна Рейтер, редакторка Wysokie Obcasy

Аліція Грачик, вулична опозиція

Йоанна Каперська, акторка, громадська діячка

Аґнєшка Гольчинська Грондас, професорка Лодзького університету

Анна Гольчинська

Беата Тилевська-Новак

Д-р Аліція Новак, професорка Янгівського університету

Беата Гжегжілька-Йозьвіак

Агата Жешевська

Малгожата Порада-Лабуда, колишня журналістка

Ганна Овчарек

Аґнєшка Ейме

Ула Кяк, режисерка

Малгожата Вітеська

Гонгората Лукашевська

Анна Град-Мізгала, активістка, громадська діячка, депутатка міської ради Przemyśla

Божена Косінська

Моніка Пєцюль

Ева Богдан

Малгожата Росновська

Дорта Гутри-Булік – мати, вчителька

Івона Вишгородська, журналістка, активістка

Патриція Карван-Макош, психотерапевтка

Ева Мацієвська-Мрочек, антропологиня, дослідниця дитинства

Анна Левандовська-Ягелло

Ельжбета Мосінгевич, пенсіонерка

Луїза Зареба-Пьотрович

Ренета Ліс – письменниця

Соня Кіша – письменниця

Марта Квятковська, юристка

Валентина Ракіель-Чарнецька

Малгожата Фальковська, приватний підприємець (консультант)

Йоанна Єсіс-Полевська, голова правління

Катажина Шинішевська, спеціалістка з дослідницьких проектів

Анна Сівко, спеціалістка з управління нерухомістю та розвитку

Кінга Каларус, вчителька

Ада Клімашєвська, активістка, Różowa Skrzyneczka

Йоанна Жиговська, кураторка та дослідниця мистецтва для молоді

д-р Маргарет Охіа-Новак

.....

20
хв

Лист протесту польських жінок до Прем'єр-міністра, Сейму, Сенату та Президента Республіки Польща

Sestry

Почнемо з факту: президент Кароль Навроцький відмовився підписати поправку закону про допомогу громадянам України. Він обґрунтував вето, серед іншого, вимогою, щоб допомога 800+ була доступною лише тим українським сім'ям, де один з батьків працює в Польщі. Він також анонсував власний законопроєкт: продовження шляху до громадянства до 10 років, збільшення покарання за нелегальний перетин кордону до 5 років в'язниці та додавання до закону гасла «стоп бандеризму». Водночас він поставив під сумнів положення щодо доступу біженців до медичного обслуговування.

Вчора — обійми, побажання найкращих результатів президенту Володимиру Зеленському, заяви про «непохитну солідарність з Україною, яка бореться за виживання». Сьогодні — вето на законопроєкт, який мав продовжити захист і уточнити питання підтримки дітей. Спочатку конфеті, потім — молоток. Це не політика держави з історією боротьби за «вашу і нашу свободу», це не Європа. Це шоу: посмішка на камери, палиця у закони, цинізм у діях. І все це — наступного дня після Дня Незалежності України.

Суть прийому проста: замінити слово «солідарність» словом «умовно». «Допомога — так, але за умови, що батько/мати працює». Наче 800+ — це корпоративний бонус, а не допомога на дитину. Дитина не може бути алгоритмом для перевірки податкової декларації. Дитина — не «бенефіціар на випробувальний період».

Символічне зіткнення — вчорашні «вітання» і сьогоднішнє «але» — це не випадковість. Це метод: спочатку жест на адресу сусіда, потім — жест до електорату. Гравітація очевидна: сповзання до страху, підозри, образи

Я не буду тут нічого «обговорювати». Немає потреби. Але просто почитайте, що відбувається в серцях наших українських друзів:

  • Хочеться поплакатися щодо вета, хто має статус UKR, які у вас плани?*
  • Заберіть мене із собою, куди б ви не їхали. Я не хочу залишатися тут сама. (...) мені дуже важко психологічно.
  • Хочу підтримати морально та обійняти подумки. Це просто скотство. Інших слів немає.

Цей цинізм працює в реальному житті. Не в мемах. Не в студії. У подорожах, школах, у планах на вересень. У відчутті, що все, що якимось чином вдалося зібрати докупи за останні два роки, можна зруйнувати з трибуни однією фразою, після якої людина знову відчуває, ніби земля вислизає з-під ніг.

  • Ми були в Празі, я зробила дитині подарунок на день народження. Було так добре, ніхто не шеймив нас на вулиці за українську мову. Повертаємося додому – відкриваю новини, бо свідомо нічого не читала до цього, а тут таке.

Йдеться не про «доброту чехів» проти «відсутності доброти поляків». Йдеться про те, чи може держава бути передбачуваною в кризовій ситуації. Чи здатний уряд сказати правду простим реченням: «Так, статус захисту буде продовжено відповідно до європейського рішення. Так, ми не каратимемо дітей за те, що вони не працевлаштовують своїх батьків. Так, ми не будемо розпалювати війну пам’яті».

Натомість — оголошення пакету «очищення»: суворіші покарання, довший шлях до громадянства, гасла про «бандерівську ідеологію», кинуті в дебати, як сірник у суху траву. Це не захист польської пам’яті. Це розпалювання вогню на складі боєприпасів російської пропаганди. Не потрібно бути стратегом, щоб зрозуміти, що чим менше ми говоримо про російську агресію і чим більше ми говоримо про «символи», тим краще для Кремля і гірше для справжньої, щоденної польсько-української співпраці.

У нормальному світі, якщо ми взагалі пам’ятаємо, як він виглядає, соціальні закони працюють за двома головними принципами: забезпечують передбачуваність і захищають найвразливіших. Саме це будує довіру

Тут, зараз, ми робимо навпаки: заплутуємо й перекладаємо витрати на сім’ї. Ще раз: сім’ї, а не «систему».

  • У мене службова поїздка 22 вересня, і якщо не буде статусу, як мені повертатися, якщо його не продовжать до 30-го? Маю повертатися 3 вересня.
  • Чорний гумор: Залиш нам хоча б ключі й адресу, щоб ми потім могли переслати тобі твої речі. З 22 по 30 вересня ми ще тут будемо.
  • Якщо не подовжать, є ризик, що ми з дитиною опинимося по різні боки кордону.

Це мова реальної невизначеності. Чорний гумор, бо як інакше тримати нерви під контролем? І водночас — спроба раціоналізації, пошук ґрунту під ногами:

  • Не нагнітайте. Зі статусом все точно буде гаразд. Вони не можуть окремо від інших країн анулювати його.
  • Польща не може самостійно скасувати статус тимчасового захисту, оскільки він надається відповідно до європейського законодавства, а не лише польського.

Звісно. Але це не вирішує проблему довіри. Бо довіра не закінчується фразою «вони змушені». Люди повинні планувати: подорожі, школу, навчання, роботу, житло, терапію для дитини після травми. Довіра — це відчуття, що держава раптом не увімкне режим «шоу» і не ризикне чиїмось вереснем, щоб додати собі пунктик у опитуваннях.

А під цим, глибше — щось ще важче: відчуття зради. Бо вибір Польщі часто був не за розрахунком. Він був від щирого серця.

  • Зараз думаю, що це було ідіотське рішення — зупинитися в Польщі. Дитина вивчила польську з метою вступу до університету, бо в Україні вона в останньому класі. А я не бачу в цьому вже хорошої ідеї. Краще б вона вивчила англійську/німецьку. Бо ця антиукраїнська тема — майже в усіх таборах, усі змагалися, хто створить гірші умови. Мені так шкода всього цього, бо я обрала Польщу з любові, а не з розрахунку — Ірландія/Німеччина/Великобританія. Але любов виявилась нерозділеною.

Це речення має висіти над кожним столом, де сьогодні хтось планує «корекцію курсу». Не тому, що ми маємо всіх у всьому задовольняти. А тому, що держава, яка роками повторює, що є лідером солідарності, не може грати в гру «вчора квіти, а сьогодні — м'яка депортація».

Звернімо увагу на ще одне поєднання: «охорони здоров'я» і «гостей». Тут йдеться не про нібито чиїсь «переваги». Йдеться про реальну реформу системи, щоб черги стали коротшими для всіх — поляків і українців, — бо всі стоять в одній черзі до сімейного лікаря, і єдина різниця — це кількість лікарів і фінансування, а не походження пацієнта. Інакше замість державної політики ми створюємо суспільний розкол.

Гарна політика, особливо під час кризи, менш ефектна, ніж мріють політики. Вона складається з нудних, конкретних рішень: запровадити європейський захист до 4 березня 2026 року без медійних зигзагів; чітко написати, що допомога на дітей не залежить від коливань на ринку праці батьків; і нарешті припинити підганяти поточну політику під війну пам'яті. Історію не вирішують пресконференції. Історію не роблять припискою «стоп» у законі. Історію вивчають, передають і зцілюють через освіту, архіви, діалог, а не підкидаючи чергову гранату в дебатах.

Чи можна дозволити тут собі краплю іронії? Хіба такої: якби цинізм мав PR-відділ, він би сьогодні написав комюніке: «Турбуючись про соціальну справедливість, ми спрощуємо життя: позбавляємо страху і даємо ясність». Тільки ж єдине, що сьогодні отримали українські біженці в Польщі, — це саме страх і невизначеність.

Ось міра польської держави і її президента. Не в словах гімну. А в тому, що через день після святкування Дня Незалежності України хтось досі не знає, чи повернеться з дитиною додому. І в тому, чи хтось інший — маючи владу — визнає, що його завданням є позбавити цього страху, а не створювати його.

*Висловлювання анонімізовано заради безпеки героїнь. Як нам уже відомо, в Польщі нічого не відомо.

‍Текст передруковано з порталу Onet.pl

20
хв

День сорому після Дня Незалежності: інструкція з цинізму

Єжи Вуйцік

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Як живеться українським біженцям в Ісландії

Ексклюзив
20
хв

Елла Лібанова: «Після війни Україну чекає економічний бум. Сюди не просто повертатимуться українці, сюди поїдуть європейці»

Ексклюзив
20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress