Ексклюзив
20
хв

Марія Мезенцева: «Нам потрібна зброя не для того, аби ми вижили, а щоб ми виграли»

«Якщо ми не зупинимо Росію тут, у нас вдома, то післязавтра це буде Варшава, потім Прага», — глава постійної делегації у ПАРЄ

Оксана Щирба

Марія Мезенцева, народна депутатка України, голова делегації України в ПАРЄ. Фото: фейсбук/Марія Мезенцева

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Як вибори у США вплинуть на підтримку України Вашингтоном, якого рішення чекати від Конгресу, чого чекати від саміту НАТО та через скільки років Україна буде членом ЄС, як повернути депортованих дітей додому — про це і не тільки в інтерв’ю Sestry розповіла Марія Мезенцева, народна депутатка України, голова делегації України в ПАРЄ. 

Оксана Щирба: Північна Корея передала Росії партію балістичних ракет і пускових установок до них, які були застосовані для ударів по Україні 2 січня 2024 року. Вашингтон готує додаткові санкції проти осіб, причетних до передання російській армії військової допомоги з КНДР та Ірану. Наскільки ці обмеження вплинуть на бажання Пхеньяна підтримувати країну-агресора в майбутньому?

Марія Мезенцева: Я думаю, що ці санкції будуть жорсткішими за попередні. Потрібно створювати санкційну коаліцію. Про це також сказав і Верховний комісар ЄС із  зовнішньої політики Жозеп Боррель. На жаль, світ не ідеальний, тому й санкційні пакети не ідеальні. Знаходяться ті країни та люди, які допомагають обходити обмеження. Ми, до речі, на своєму рівні в рамках ПАРЄ говоримо про ініціативу реєстру таких країн, юридичних осіб, компаній, які обходять і допомагають обходити санкції. Ця ініціатива виникла ще торік. Чи це цікаво? Так. Чи легко виконати? Ні. Тому ми ходимо по колу. 

Ракета, запущена по Харкову 2 січня, була з КНДР. Фото: Харківська обласна прокуратура

ОЩ: 13 жовтня 2023 року Парламентська асамблея Ради Європи визнала Росію диктатурою. Також ПАРЄ закликала всі держави Ради Європи не визнавати легітимність Путіна після завершення його чинного терміну. Що це означає на практиці?

ММ: На практиці це означає, що на наступний день світові ЗМІ вийшли із заголовками, що він — диктатор. Якщо раніше ми про це тільки говорили, то сьогодні це — юридичний документ, який визнали сорок шість парламентів. Цікавою пропозицією є те, що Путіна не будуть вважати легітимним на наступний день після закінчення його поточного терміну. А це значить, що його не сприйматимуть серйозно. Як чинний легітимний президент держави він  сприйматися не буде  Дуже важливим є ще й те, що Європейський суд з прав людини в січні 2023 року, після восьми з половиною років війни, визнав, що агресія почалася саме на території Автономної Республіки Крим в березні 2014 року. Це надає нам юридичні засади говорити про всі скоєні воєнні злочини, а не тільки про два роки російської інвазії. 

Упевнена, що ми можемо розкрутити цю ініціативу до наступних кроків, які стосуються й фінансової підтримки міжнародних партнерів. Путіну дуже не подобається те, що його називають диктатором, що він потрапить під трибунал разом з іншими своїми двома друзями — Лавровим та Шойгу. Звісно, це дає резонанс. Можливо, не миттєвий, але Путіна це дуже злить. 

ОЩ: Наприкінці листопада 2023 року у ПАРЄ створили комітет з питань захисту українських дітей. Того ж року у квітні Парламентська асамблея Ради Європи визнала геноцидом депортацію та насильницьке переміщення українських дітей на територію РФ та закликала МКС розглянути можливість кримінального переслідування за цей злочин. Яким чином все це допомагатиме поверненню дітей, викрадених Росією?

ММ: Це дуже складний процес. Ми маємо зареєстрованих 20000 випадків депортованих дітей. Ми не говоримо, що це остаточна цифра. Росія взагалі каже про 700800. Це, звісно, неадекватна цифра. Насправді викрадених дітей більше двадцяти тисяч. Це означатиме, що нам  знадобиться 55 років на повернення 20000 викрадених дітей. Це страшна цифра. Ми взагалі не знаємо, що буде завтра, а тут уявіть, що нам  треба на це витратити десятки років. Зараз активно працюємо над цією темою. Тут ми розділили: військовополоненими у нас займаються ГУР, Офіс омбудсмена, Офіс Президента. Ми вітаємо нещодавній обмін 230 українських громадян, шість з яких — цивільні. Такими бранцями займаються окремо з Офісу омбудсмена. Звісно, й ми працюємо як народні депутати. Це найважчі кейси. І сюди потрапляють також діти, яких у нас двадцять тисяч. Чому важливий спецкомітет по дітям? По-перше, ми одразу маємо майданчик з сорока шести парламентів і тих країн, які є в статусі спостерігачів: і Канада, і США, і Марокко, і Ізраїль тощо. Ми маємо одразу доступ до тих речей, які стосуються не тільки депортованих до Росії та Білорусі дітей, але й маємо попрацювати над проблемами тих, які тимчасово перебувають на території країн ЄС. У нас є розуміння, що там відлучають дітей від батьків. Наприклад, в Німеччині за незрозумілих обставин роз’єднують сім'ї. Ми, звісно, опрацьовуємо й ці кейси.  Щодо депортованих: для нас дуже важливим є зв'язок з сім'ями. На закриту частину обговорення в Парижі в середині грудня нам вдалося вперше запросити Міжнародний комітет Червоного Хреста. Його представники запевняють, що будуть в подальшому намагатися виконати свій мандат.

Що робить Росія? Там перереєстровують дітей, віддають у нові сім’ї, звідки забрати їх дуже важко. Там кажуть: «Они здесь, в Москве, в безопасности. Здесь нет обстрелов». Українських батьків обманюють, кажуть, що дітей, наприклад, забирають на лікування. Тому нам з українського боку потрібно проводити інформаційні кампанії. Так, можна направляти діток за кордон на лікування, на проживання, але ж не до Росії. Російська пропаганда, на жаль, працює. Уявіть, якщо мова йде про жінку, яка самотужки виховує трьох або чотирьох дітей. Все на ній, вона перебуває в постійному  стресі. Вона піде на якісь кроки для збереження життя діток. Наші наступні кроки — це і підживлення роботи МКЧХ, і напрацювання міжнародного юридичного  механізму для того, щоб забрати наших дітей додому. Чому це важливо? Бо це геноцид. Це вже встановлено, видані два ордери. Країни продовжують розширювати географію Римського статуту.

Нещодавно вірменський парламент ратифікував Римський статут, тобто Путін ніколи не зможе туди приїхати. Це означає, що все-таки міжнародне право працює. Але ми не можемо зупинятися на цьому. Нам треба продовжувати так званий сторітелінг — розповідати історії. Тому що коли ми привезли діток, то плакали всі посли, всі колеги по ПАРЄ, весь склад секретаріату. Це дуже торкає душі наших колег. Вони навіть готові їхати в РФ і допомагати забирати цих дітей. Але ми всі під санкціями. Проте ті організації, які мають на це мандат, мають це робити. Ми дуже вдячні неурядовим організаціям, перша леді також активно  долучається до цієї теми й уповноважений з прав дітей. Кожен пост, кожен твіт, кожна історія, особливо іноземною мовою, — це теж інструмент повернення наших діток. 

ОЩ: 10 січня відбулося надзвичайне засідання Ради Україна-НАТО. Ключовою темою стало посилення української ППО та ПРО після нещодавніх масованих обстрілів з боку Російської Федерації. До цього в експертному колі виникали сумніви, що Альянс справді дасть рішучу збройну відповідь Росії…

ММ: Ми отримали практичну відповідь. На безпековому річному саміті в Галіфаксі йшлось про те, що канадські партнери оплатили деякі системи Patriot. Питання у виробництві, бо це займає вісімнадцять місяців. Якщо ми  реально подивимося на виробничі спроможності кожної такої системи, тоді нам, наприклад, Нідерланди повинні дати власні дві-три системи і залишитись без нічого. Країна набагато менша, ніж ми, але в них стоїть три системи, а в нас — я не буду казати скільки — але має бути набагато більше. Якби в нас було десь 10-15 Patriot, то сили протиракетної оборони, протиповітряної оборони змогли би закрити небо — це те, про що ми просимо з перших днів повномасштабного вторгнення. І зараз, я думаю, з нами повинні поділитися тим, що є. Я була на місцях влучань. У людей горить світло в квартирах, вони вечеряють. Прибрали все скло, замінили меблі, прооперували домашніх тварин, самі позашивали рани і живуть далі, але так тривати не може. Якщо наступного разу буде не просто гіперзвукова ракета, а носій, то буде все значно масштабніше. 

Втрата кожного життя — це трагедія. Тому ми на дипломатичному рівні розраховуємо на наших військових, на міністра оборони, на наших генералів, на Верховного головнокомандувача і на весь дипломатичний корпус. Важливо відпрацювати питання ППО якнайшвидше. Не можна придумати кращий момент, ніж зараз. Ми вже прожили частину опалювального сезону, й  енергетична система порівняно з минулим роком більш захищена, дякуючи, зокрема, партнерам з Японії, які закупили найбільший трансформатор, який існує на планеті Земля. Ми навіть не могли його пересунути країною, тому що боялися, що він впаде. Це неймовірно, це чудові досягнення.

ОЩ: Під час масованого обстрілу росіян 29 грудня в повітряний простір Польщі з боку України залетіла російська ракета. Що це: спроба РФ спровокувати Польщу чи просто схибили?

ММ: Прорахувати рівень ідіотизму Росії зараз дуже важко. Якщо ми не зупинимо її тут, у нас вдома, нашими спільними зусиллями, задіючи всі засоби для боротьби, то післязавтра це буде Варшава, потім Прага. Можуть, як вони жартують, і до Берліна дійти. До маразматичних намірів та слів росіян треба дослухатися. Я думаю, що недооцінили ситуацію з Польщею. Наші друзі та партнери могли по-іншому відреагувати. Не треба недооцінювати ворога. Нам потрібна зброя не для того, аби ми вижили, а щоб ми виграли. Ми можемо довго воювати, але скільки ми витратимо на це зусиль? Треба, щоб день перемоги настав якомога швидше. 

ОЩ: Що буде з допомогою США? Які проблеми впливають на рішення Конгресу щодо підтримки України? Які шанси на ухвалення пакета допомоги?

ММ: Наші відчуття, що шанси дуже великі. Ми робимо для цього все можливе, працюючи з двопартійною підтримкою. Треба працювати зі всіма, але найголовніше  — з виборцями. Чим більше виборців США ми переконаємо, тим краще. Для цього здійснюємо дипломатичні турне не тільки в Вашингтон, а й в проблемні штати, де питання України стоїть не на найвищому порядку денному. Там ми пояснюємо, що виробництво зброї здійснюється в Штатах, що саме зброя експортується до нас, а не просто підписані чеки, що це створює робочі місця у них вдома, податки сплачуються та оновлюється ВПК у них вдома. 

У Давосі Володимир Зеленський зустрівся з Ентоні Блінкеном. Фото: Офіс Президента

Для нас також дуже важливо розуміти, що й українська діаспора буде залучена до цього, і церковні організації, тому що для Республіканської партії — це їхні виборці. Коли ми говоримо про демократів, тут треба працювати з мігрантами і говорити про питання на кордоні: чому воно виникло так гостро саме зараз, чому воно перекручує питання української допомоги, використовується як дезінформація, адже питання кордону вже більше сорока років обговорюють в Конгресі. Це не вчорашнє питання, шість тисяч осіб щоденно перетинають кордон. І з цим Штатам також треба щось робити. Тому це не просто питання про будівництво стіни, це внутрішнє питання, яке зараз впливає на спектр допомоги для України. Ми й надалі залишаємося на зв'язку з колегами і партнерами. Нещодавно переписувалися з представниками Республіканської партії. Вони готують нам декілька гуманітарних проєктів для діток і не тільки. Такі речі теж зближують — мова йде насамперед про людяність. Дуже багато тих радикальних республіканців, які виступають проти допомоги України. І тому нам треба зробити так, щоб все-таки вони приїхали в Україну — хоча би в столицю чи до Львова. Це працює безвідмовно, бо це ми протестували з 2014 року, працюючи з іншими делегаціями.

Марія Мезенцева під час візиту до США. Травень 2023 року. Фото: Фото: фейсбук/Марія Мезенцева

ОЩ: Наскільки політичне майбутнє США, а відтак і доля їхньої подальшої політики щодо України, великою мірою залежатиме від результатів президентських виборів 2024 року? 

ММ: Це буде вибір народу Сполучених Штатів. Ми не впливаємо і не втручаємося у вибори інших держав. Ми не Росія, вони це роблять дуже часто. Нам треба будувати табори підтримки зі всіх сторін. Вибори можуть пройти дуже цікаво. Уже два штати, якщо не помиляюсь, заборонили Трампу балотуватися. Це теж може вплинути на імідж кандидата. Будемо працювати і готуватися до  різних варіантів.

ОЩ: У середині грудня лідери країн-членів Європейського Союзу дали зелене світло для початку переговорів про вступ до ЄС з Україною та Молдовою. Попереду роки перемовин, тисячі норм і законів, які треба змінити, нелегкий пошук компромісів між українською практикою й жорсткими правилами Євросоюзу. З чого починати? Чого чекати у 2024 році? З якими складнощами може зіткнутися Україна на цьому шляху?

ММ: Ми проголосуємо ще один важливий закон про лобізм. Наш єврокомітет уже його розглянув, рекомендував до голосування з уточненням деяких норм і правил  в рамках наших зобов'язань з ЄС. Але нас чекає 38 різних розділів, які будуть відкриватися почергово. Зараз завдання України та всієї дипломатії відкрити якомога більше розділів. Тобто, мова йде про рівень довіри, враховуючи, що Угоду про асоціацію, яка у нас діє з 2014 року, ми виконали вже більше як на 75%. Це вагомий результат за десять років роботи. Дуже по-різному країни вступали, інтегрувалися. Я думаю, що наш кейс більше схожий на Словацьку республіку, яка вступила за три роки. І нам треба дивитись на політичні цикли. Наступний політичний цикл — це вибори в травні в євроінституції, Європарламент, Єврокомісія тощо. Далі — 2029 рік. Я думаю, що абсолютно реально підготуватися до цього часу. 

ОЩ: В Україні часто питають: чому ЄС досі терпить Орбана? Угорщина перестала бути демократією, вона не відповідає критеріям членства. То чому її не вигнати?

ММ: Це питання дуже тонкого льоду, по якому ходить сама Угорщина. Будапешт не може просто так за підписом Орбана вийти з унії. Це повинні вирішити люди. І я впевнена, що угорці ніколи більшістю не проголосують за це. Тому тут нам треба шукати баланс. Давайте подивимось на формулу ухвалення рішень в ЄС, можливо, треба змінити її: не двадцять сім країн повинні сказати «так», а проста більшість, або шістдесят плюс один. Не може одна країна заблокувати ухвалення рішення і волю інших. Це колись робилося для того, щоб країни з меншою кількістю населення також могли співмірно впливати на ухвалення рішень. Але це також має зворотний ефект. Саме через порушення прав людини в самій Угорщині були заблоковані кошти для неї. Але в ЄС дуже кмітливі. Вони заблокували, розморозили, але ще не перерахували. Тому  ще є інструменти, але не хочеться, щоб це ставало лише питанням торгів через кошти підтримки для самої держави.

ОЩ: Попереду європейські вибори 2024 року. Чи не очікуєте Ви, що розклад політичних груп у Європарламенті після них буде зовсім інший?

ММ: Я думаю, що політичні групи збережуться. Можливо, трохи праворадикальні посиляться і націоналістичні. Ми отримаємо посилення на правому лівому і правому флангах. А нам зараз цікаво посилювати центр. І це якраз ті політичні партії, з якими ми максимально працюємо, — європейські християни, демократи, ліберали, зелені. І з консерваторами, і з соціалістами ми теж працюємо. Гарний приклад Німеччини, де звучать гучні заяви, що треба зупиняти допомогу Україні. А ми з цим не згодні: і наш посол, і діаспора, і громадські організації. Для нас вагомим елементом також є лагідне лобі на цих виборах. Якраз політична дипломатія зможе нам допомогти. 

ОЩ: Чи варто розраховувати Україні  на додаткові кошти від ЄС? 

ММ: Так, звісно. Ми говорили про пакет у п'ятдесят мільярдів. Він затверджений.  Зараз йдеться про реальну його частину — двадцять мільярдів. Підтримка цього пакету мегаважлива, бо це підтримка економіки України, нашої спроможності вистояти. 

ОЩ: У Вашингтоні цьогоріч відбудеться саміт НАТО. Що Україні очікувати від нього? Які перспективи членства України в НАТО?

ММ: Звісно, дуже хочеться отримати запрошення, тому що рішення політичне. Ми використовуємо зараз приблизно шістсот різновидів озброєння натівського типу. Всі ліцензії нові, вся новітня зброя, яка розробляється в рамках нашої держави, відповідає стандартам НАТО. Ми вже навчаємо наших колег в спільних місіях НАТО і, як доводить Американський інститут війни, найпрактичнішою і найспроможнішою армією в світі, яка довела це на полях бою, є українська армія. Не бачу жодних перепон для цього, якщо ми просто розглянемо певні критерії і річні плани, які для нас були перероблені в близьке партнерство. Ми знаємо, що Сполучені Штати не готові були підтримати рішення про запрошення на Вільнюському саміті. Можливо, їм сил нададуть рідні стіни — Вашингтон. І, напевно, там буде вирішуватися це питання більш точково.

Генсек НАТО Єнс Столтенберг та президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. Давос, 16 січня 2024 року. Фото: Офіс Президента
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська письменниця, теле- й радіоведуча, журналістка, піарниця, громадська діячка, голова правління ГО «Здоров’я жіночих грудей». Працювала редакторкою у низці журналів, газет та видавництв. Була ведучою Українського радіо. Пройшла шлях від кореспондентки до телеведучої та сценаристки на телебаченні. Обіймала посади керівниці пресслужби різних департаментів КМДА, Київської обласної колегії адвокатів, працювала з персональними брендами визначних осіб. З 2020 року займається питаннями профілактики раку грудей в Україні. Пише книги та популяризує українську літературу.Членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Авторка книг «Стежка в долонях», «Ілюзії великого міста», «Падаючи вгору», «Київ-30», тритомника «Україна 30». Життєвий девіз: Тільки вперед, але з зупинками на щастя.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Ексклюзив
20
хв

Угода Трампа про надра: шанс чи пастка для України

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress