ЄС знову відклав запуск системи EES. Продовжуємо перетинати кордон з печатками в паспорті

З потребою аудиту військової та грошової допомоги цілком зрозуміло. Майк Волц, який буде новим радником з нацбезпеки та оборони замість Джейка Саллівана, — у минулому складі Конгресу займався логістикою в комітеті розвідки. Тож, коли він натякав, що український уряд не дуже раціонально витрачає кошти — мав повне право. Бо варто нарешті визнати, що державне управління нинішнього уряду Дениса Шмигаля в Україні справді було неідеальне. А щось краще залучити неможливо, бо ж будуть заздрощі, що ти уже почав політичну кар‘єру. Тому тут видихнули — і визнали, що варто повернутися до часів класичної дипломатії та відточених бізнес-планів. 

Ідеї поступитися землями та закрити рот перед Росією не нові і лунали в різних варіаціях — від уже покійного Генрі Кісінджера, канцлера у розбитого корита Олафа Шольца та двох стовпів нинішньої команди Трампа — Ілона Маска і Джея Ді Венса

По-перше, давайте розберемось, чому вони лунають. Десь із осені 2022 року офіційна Байкова вирішила, що на міжнародному рівні має звучати один голос — і це баритони Зеленського у оливковому офісі. Саме у той момент у делегаціях, які катались до Вашингтону, Лондону та Берліну відчутно поменшало представників опозиції, а військових можна було перелічити на пальцях одної руки. Із передовиць ЗМІ зникли історії простих людей, які йшли з коктейлями Молотова на російські танки і рішучих добровольців, які пішли нищити взірцево-показові підрозділи  російської армії. 

Врешті — чого таїти навіть всередині країни є втома від щоденних варіацій про хороброго президента, який не втік. І відсутності плану для суспільства, де накопичуються протиріччя та немає образу післявоєнного майбутнього.

Тож не дивно, що теза — прийду до влади і завершу війну протягом 24 годин — стала дуже популярною на виборах тих країн, які серйозно вклались грошима в оборону України. Дональд Трамп обіцяв вирішити українське питання за 24 години від часу оголошення результатів. І ось уже в передчутті дострокових виборів до Бундестагу — лідер найбільшої опозиційної партії Німеччини ХДС Фрідріх Мерц заявив, що якщо стане канцлером Німеччини, то висуне Путіну ультиматум по Україні. І якщо це не буде виконано протягом 24 годин, Мерц готовий поставити Україні крилаті ракети Taurus і дати дозвіл на завдання ударів по території Росії. 

Українська війна стає передвиборчою технологією в програмах західних політиків, які відчули смак перемоги на власних виборах

Хайп на українських мирних планах дозволяє низці авторів, які писали про кліматичні пригоди Грети Тунберг та бодіпозитив на шоу Victoria’s Secrets — отримати перші призи, писати сценарії для Netflix та писати мемуари. Утім за елементарними рецептами, як вирішити українську війну — просто подарувавши Путіну чотири регіони з виходом до моря — криється небажання Заходу самим шукати проблеми в собі та змінюватись. 

Недавно у Росії відбувся форум на Валдаї, де Путін більше трьох годин розповідав про те, що старий порядок його не влаштовує. І жадібний Захід має сісти з Росією та знову повернутись до епохи Холодної війни, де Москва мала вплив на Східну Європу і чинила там криваві бані як не в Угорщині, так у Празі. Навіть із підбитою армією Кремль хоче добитись капітуляції Європи і повернути гегемонію над регіоном. 

Не секрет, що уже зараз Путін робить пропозиції Трампу — швидко виконати обіцянку завершити конфлікт в Україні. Просто на російських умовах. Далеко теж не секрет, що низка російських лобістів уже пробиває контакти та ломиться в кабінети тих, хто буде відповідати за топ-посади в адміністрації Трампа. Все це разом присмачено різними варіантами мирних планів у пресі, які фрагментарно нагадують пропозиції Китаю та Бразилії та самої Росії у Стамбулі зразка весни 2022 року. 

Світ не втомився від війни в Україні. Він просто скільки наробив помилок із нею від 2014 року, що боязко брати граблі та лопати та розбирати все це сміття

Простих рецептів миру для України не існує. Не можна українцям так просто взяти і запропонувати забути Маріуполь, який уже офіційно відданий на мародерство бандам Рамзана Кадирова. Не можна замовними кінами на численних фестивалях за російські гроші змусити українцям співчувати убивцям здалеку, які війною в Україні оплачують кредити за телевізори. І точно не треба змушувати нас любити росіянам еротичними трилерами, де українська біженка в Стамбулі серед мільйонів чоловіків обирає чомусь росіянина. 

Ця війна не завершиться від дзвінка Трампа і від того, що на виборах у Німеччині переможе шановний пан Мерц. Це війна надовго, де головна здобич — аж ніяк не відоме село на Донеччині. Росіяни хочуть бити вітражі соборів Кракова, гвалтувати жінок у Берліні і грабувати кращі дома Парижа. 

Чим раніше Захід зрозуміє, що ціль не Україна, а він сам — тим буде легше для усіх. Бо на власній шкурі переконались — готуйся вчасно і не бережи пам'ять про рідне місто лише в старих альбомах

Кожен мирний план, який зʼявився у пресі від часу оголошення результатів американських виборів — виглядає, як пропозиція стати вепровим коліном на святі в чужих. Перспектива стати маслаком на смітнику — точно не те, що хотілось би отримати за десять років війни.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Є щось символічне в тому, що на екстрений саміт Євросоюзу, присвячений перемозі Дональда Трампа на президентських виборах у Сполучених Штатах, лідери країн ЄС збираються саме до Будапешта. 

Ще вчора Віктор Орбан міг вважатися маргіналом, головування якого в ЄС треба було просто перечекати як застуду. Однак сьогодні «заразитися» від Орбана мріє майже кожний європейський лідер. Адже прем'єр Угорщини — чи не єдиний з них, хто регулярно приватно зустрічається із Трампом. І точно єдиний з них, про спілкування з яким Трамп захоплено розповідає на передвиборчих мітингах, — тому що в його уявленні про Європу вона має бути з обличчям Орбана.

Можна, звичайно, зневажливо проігнорувати цей образ, але ось тільки президентство Трампа не вдасться перечекати як застуду

На повернення колишнього очільника Сполучених Штатів до Білого дому доведеться реагувати ще й тому, що це повернення означає справжній тріумф «трампізму» як нової ідеології американських правих (або, якщо користуватися європейськими стандартами, все ж таки ультраправих). 

І в цій ідеології євроатлантичній солідарності і спільним демократичним цінностям залишається не так вже й багато місця. Конфронтація демократій і диктатур, яка визначає наше майбутнє, 5 листопада набула нового виміру. Є демократії. Є диктатури.

І є Дональд Трамп, якого виборці найбільш сильної демократії світу обрали своїм президентом і який, очевидно, не вважає, що захист демократії є важливою місією Америки — як у внутрішній, так і у зовнішній політиці

В європейців у цій ситуації є два варіанти подій. Перший — усвідомити зменшення ролі США як головної держави демократичного світу й гаранта безпеки післявоєнної Європи й замислитися про свою самостійну роль. Про це вже зараз говорить багато політиків континенту.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський закликав європейців взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку. Міністр з європейських справ Франції Бенджамін Хаддад закликав європейців визнати, що вони більше не можуть залежати від капризів американської політики й закликав до більш серйозного європейського співробітництва у сфері оборони. «Кінець історії» підійшов до фіналу — саркастично заявив французький міністр. 

Але є і інший шлях виживання — стати «трампістами», щоб зберегти увагу й повагу Трампа. Ось чому ентузіазм з приводу перемоги колишнього і майбутнього президента США можна помітити саме у середовищі ультраправих партій Європи

І, зрозуміла річ, це не тільки Орбан. Достатньо просто подивитися записи лідерів ультраправих політичних партій у соціальних мережах, щоб зрозуміти яке свято, яке передчуття перемоги сьогодні на їхній вулиці. Ультраправі вже посилили свою роль і в Європарламенті, і у національних парламентах. Вони — як у Нідерландах, Австрії чи Італії — стають першими партіями на виборах, формують уряди, очолюють парламенти…

Ще до перемоги Трампа можна було говорити про зростання їхньої ролі, але тепер, коли один з них тріумфально — а це саме тріумфальна перемога — переміг на виборах у Сполучених Штатах — вони сподіваються, що наляканий розлученням з Америкою європейський виборець, сам занесе їх на руках до владних кабінетів. До того ж ультраправі політики можуть не тільки сподобатися Трампу, але й зробити те, на що вже не готові піти «традиційні» ліберали чи консерватори. Вони можуть домовитися із Володимиром Путіним. 

«Я вважаю, що Україна повинна бути в НАТО. У часи Будапештського меморандуму ми віддали ядерну зброю — і нам гарантували безпеку і територіальну цілісність України», — у такий спосіб Володимир Зеленський пояснював Дональду Трампу, чому Україна має бути членом Альянсу. Під час візиту на саміт ЄС в Брюссель 17 жовтня Зеленський повторив ці тези на пресконференцї з генсеком НАТО, мовляв, Україна не створює ядерну зброю, а йдеться виключно про те, що натепер немає сильніших гарантій безпеки, крім членства в Альянсі. А втім, попри те, що ані Володимир Зеленський, ані будь-хто інший з українських високопосадовців публічно жодного разу не говорив про можливість відновлення українського ядерного арсеналу, а якраз навпаки — заперечували таку можливість, ці слова українського президента раптом спровокували хвилю дискусій як всередині України, так і за кордоном на тему: може чи не може Україна зробити ядерну бомбу.

А заразом ця дискусія підняла питання, а чи достатньо захищені європейські країни та азійські союзники США від ядерної загрози. Особливо в контексті того, що наприкінці вересня Путін  демонстративно оголосив про зміну російської ядерної доктрини, ключовий пункт змін — якщо неядерна держава за підтримки ядерної здійснить напад в якомусь вигляді на Росію, то РФ може розцінити це як спільний напад і, відповідно, завдати удару у відповідь. Чи означає це, що російська ядерна загроза стала реальнішою для Європи? Чи втримають США ядерну парасольку над своїми європейськими союзниками? Чи гарантують безпеку військові альянси?       

Cognitive warfare — війна психологічного тиску

Натепер ймовірність ядерного удара Росії по Україні чи будь-якій країні Європи дуже низька. Російська риторика і зміни в ядерній доктрині радше бряцання зброєю і спроба залякати та стримати партнерів від надання більшої допомоги Україні. У цьому певна кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:

— Росії набагато вигідніше весь час розігрувати цю карту, говорячи про можливість застосування ядерної зброї, ніж, власне, її застосовувати. По-друге, у США є абсолютна можливість удару у відповідь, який буде не меншим, а більшим, ніж той удар, який може завдати Росія. Хоча я не думаю, що до цього дійде, але теоретично така можливість існує. І, власне, на цьому побудована вся доктрина стримування, що наступний удар буде сильнішим за попередній і він відбудеться. І, в принципі, незважаючи на всю їхню риторику, політичні сигнали з Росії йдуть про те, що вона не хоче бачити, що відбудеться в разі, якщо вона застосує ядерну зброю. 

Водночас не варто забувати і про так званий Глобальний південь, де Росія автоматично перетворюється на failed state, на таку країну-вигнаницю, в разі застосування ядерної зброї. Адже, зрозуміло: що відбувається в Україні — це не лише про Україну, це про глобальну безпеку, продовжує Євгенія Габер:

— Ще одна причина, чому Росія весь час вдається до ядерної риторики: коли піднімається планка ескалації до застосування ядерної зброї, все, що відбувається в Україні, сприймається як умовно допустиме. Тобто використання КАБів, використання авіабомб, які руйнують все вщент, — це, нібито, нормально, бо це конвенційна зброя, а не ядерна.

Хоча, якщо подивитись на ефект тактичної ядерної зброї, то, по суті, все, що робить Росія в Україні, воно вже наближається до 80% ефекту тактичної ядерної зброї

Російська ядерна дубина

На даний момент існує дегуманізуюча риторика щодо українців і дуже вільні розмови про застосування ядерної зброї в російських ток-шоу, де говорять навіть про бомбардування Лондона, Парижа і Берліна. Це один з трьох порогів, які, на думку деяких експертів, необхідні для застосування ядерної зброї, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін):

— Другий — це використання систем доставки подвійного призначення — таких, як артилерія або авіація, які дозволяють закріпити ядерні боєголовки на снарядах (якщо це артилерійські снаряди), або скинути їх з певних літаків. І ми це теж бачимо. Третій, якого ми не бачимо, як вони вивозять зброю з 13-ти або близько того нестратегічних об'єктів ядерної зброї. Ми не зупинили дегуманізацію, ми не зупинили подвійне використання, але що ми могли б зробити — побачивши за допомогою супутників, як Росія заходить і вивозить зброю, ми могли, як це зробили США перед повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року, заявити, що Росія збирається це зробити. Тут потрібна максимальна прозорість, і треба оприлюднити цей факт. 

Така тактика, пояснює Доктор Герд, називається пре-баттл. І може бути до певної міри ефективною. Інша річ, яку можна зробити у випадку, якщо Росія раптом хилитиметься в бік застосування ядерної зброї в якомусь вигляді, — прямі контакти з керівництвом російського силового блоку:

— Поговорити безпосередньо з Шойгу, нинішнім секретарем Ради Безпеки, або Бортніковим, головою ФСБ, або з Путіним і сказати: якщо ви застосуєте нестратегічну ядерну зброю, це матиме катастрофічні наслідки. 

Насправді неможливо виокремити одного, ніби слабшого, члена НАТО, хоча саме цей наратив лежить в основі ядерних погроз Путіна на адресу європейських держав. Однак він якраз добре знає, що такий сценарій безумовно враховуватиме ядерну відповідь, каже запрошений науковий співробітник Стенфордського університету/Гуверівського інституту (visiting fellow at Stanford University/Hoover Institution) Максиміліан Тергалле (Maximilian Terhalle). І те, що Путін зміг інструменталізувати страхи деяких європейських держав, зокрема Німеччини, щоб стримувати постачання конвенційної зброї України, жодним чином не скасовує того факту, що НАТО захищатиме країни НАТО:

—  Київ, на жаль, не має такої гарантії. Однак, як показав жовтень 2022 року, американські погрози можуть стримати Путіна від нападу на Україну з використанням тактичної ядерної зброї.

Очільник Кремля знає, що Байден налаштований дуже серйозно. Трамп — інша справа

Трамп і ядерна парасолька НАТО

Щоб бути справедливим щодо Трампа, він сказав: якщо Путін не піде на переговори, які потенційний наступний президент США вважатиме справедливими, тоді він дасть більше зброї Україні. Якщо Україна не піде на переговори, він припинить постачати їй зброю. Отже, каже  Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін), якби він був прихильником Трампа, то сказав би, що це пропозиція, зроблена обом сторонам зібратися разом і вести переговори:

— Але очевидно, що Росія контролює 18% української території, тож будь-який компроміс, по суті, залишає РФ переможцем. Водночас під час свого першого терміну Трамп говорив одне, а його адміністрація робила інше і насправді зробила більше, ніж адміністрація Обама — і для підтримки України, і для заміни військ у Польщі. 

Ніхто не знає, що насправді думає Трамп і що він зробить чи не зробить, у нього немає готового плану, продовжує Максиміліан Тергалле:

— Якщо і тільки якщо Трамп дійсно хоче явно відступити від 5-ї статті НАТО, ми вступаємо в нову еру, яка не обіцяє нічого доброго ні Україні, ні Європі, ні іншим.

Динаміка, що випливає з такого можливого сценарію, може призвести до швидкого розповсюдження ядерної зброї в Європі з непередбачуваними наслідками. Моя давня пропозиція полягала в тому, що в такому випадку Німеччина повинна за згодою зі своїми сусідами стати новою ядерною державою в Європі. Я переконаний, що й поляки думали б так само. Само собою зрозуміло, що й українці наслідуватимуть цей приклад.

За нинішніх обставин, з точки зору України, було б цілком логічно прагнути отримати засоби ядерного стримування, написав в мережі Х експерт норвезького Oslo Nuclear Project Фабіан Гоффманн. Ядерне стримування, на його думку, це очевидне вирішення найгостріших проблем України, що одночасно демонструє провал великої стратегії США щодо нерозповсюдження ядерної зброї.

Основна теза Володимира Зеленського була не про те, що Київ хоче ядерну зброю, а про те, що Україна повинна бути захищена від російської агресії. І є тільки два способи захиститись: своя ядерна зброя чи членство в НАТО. І з цих двох способів, звичайно, Україна як країна, яка поважає міжнародний порядок і режим нерозповсюдження ядерної зброї, має і моральне право, і політичну волю, обирає НАТО. Тож це відповідальність партнерів, які гарантували за Будапештським меморандумом безпеку Києву, сприяти тому, щоб Україна, якщо і не вступила в НАТО прямо зараз, то принаймні отримала конкретне запрошення, що теж було б політичним сигналом для Росії, наголошує кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер. Альтернатив колективній безпеці, на її думку, немає :

— Стаття 5 працює, стримування працює, але важливо також вчасно реагувати. Давайте ми спробуємо одним дроном залетіти на територію Румунії, іншою ракетою залетіти на територію Польщі, ще якимось дроном в Хорватії політати, — і якщо реакції не буде, то Росія намагатиметься теж цю ситуацію розхитувати.

Але загалом я не бачу можливості зараз, щоб РФ напала на якусь країну НАТО

Військові альянси і ядерні арсенали

Якщо розглядати гіпотетичні сценарії, то найгірший — це розпад НАТО, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін). Це означає, що стаття 5 не працює, північноатлантична рада паралізована, американський SACEUR (Supreme Allied Commander Europe — Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі. — Авт.), американські війська виводяться з Європи, критично важливі засоби —  супутники, розвідка, стратегічні літаки, виведені, розширене ядерне стримування — вилучено. Це абсолютний найгірший сценарій, наголошує Грем Герд:

— За таких умов, європейці розглядали б або створення загальноєвропейських ядерних сил на стратегічному і тактичному рівні, або використання 600 боєголовок, які є у Британії і Франції для європейського стратегічного стримування Росії.

А втім, на практиці це б викликало купу питань — від суто технічних виробничих  до правових. 

Європейські країни дотримуються норм міжнародного права і режиму нерозповсюдження ядерної зброї, тому про розширення ядерних арсеналів на континенті нині не йдеться — каже кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:

— Але будуть дискусії, де можна розмістити американську ядерну зброю. Такі країни, як, скажімо, Польща, які безпосередньо вразливі до загрози Росії, будуть вимагати гарантій цієї ядерної парасольки. І очевидно, що РФ буде цим користуватись, щоб показати: от бачите, Сполученим Штатам довіряти не можна, тому що Україна віддала свою ядерну зброю, тепер вона незахищена.

Це дуже-дуже небезпечна тенденція — і це одна із причин, чому Україні потрібно допомагати вистояти і виграти, щоб не підірвати всю систему ядерного нерозповсюдження

Водночас варто зважати: якщо Росія теоретично матиме успіх на полі бою в Україні і Сполучені Штати будуть рухатись в сторону ізоляціонізму і відсторонення від Європи, РФ буде йти на подальшу ескалацію, підсумовує Євгенія Габер.

Доктор Євгенія Габер та доктор Грем Герд висловлюють особисту думку, їхні погляди не обов'язково збігаються з офіційною політикою Сполучених Штатів, Німеччини чи будь-яких інших урядів.

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍