Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Початок життя у новій країні та приєднання до нового суспільства — завдання завжди непросте. А якщо врахувати, що переїзд був вимушеним, а його причини — критичними, то й поготів. З чого ж почати адаптацію?
Як адаптуватися до умов життя в новій країні. Фото: Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Якщо ви розглядаєте можливість переїзду в іншу країну або вже переїхали й не знаєте, з чого почати освоєння на новому місці, рекомендуємо познайомитися з нашими рекомендаціями. Вони допоможуть швидше й ефективніше інтегруватися в інше суспільство та адаптуватися до нових умов.
Ось кілька важливих кроків, які допоможуть швидше освоїтися на новому місці:
Ознайомтеся з місцевими законами та правилами;
Дізнайтеся про правила щодо в'їзду, проживання та роботи в новій країні. Почитайте місцеві закони, права та обов'язки громадян.
Вивчайте мову;
Важливо вивчити мову нової країни, оскільки без цього неможливо спілкуватися з місцевими мешканцями та зрозуміти ментальність.
Знайомтесь з місцевою культурою;
Вивчайте місцеві звичаї, традиції та культуру. Візьміть участь у заходах, фестивалях та подіях, щоб познайомитися з культурними нюансами. Це допоможе краще розуміти мешканців країни та адаптуватися до нового середовища.
Знайдіть житло;
Пошукайте житло, яке відповідає вашим потребам та бюджету. Розгляньте різні варіанти, як-то оренду або купівлю житла.
Зареєструйтесь;
Зареєструйтеся в місцевих органах влади або консульстві своєї країни. Це може включати отримання візи, дозволу на працю та інших необхідних документів.
Знайдіть роботу або навчайтесь;
Якщо ви шукаєте роботу, ознайомтесь з місцевим ринком праці та пошуком роботи. Якщо ви плануєте навчатися, дослідіть можливості отримання освіти в новій країні.
Дізнайтеся про місцеві послуги, як-от медична допомога, банківські послуги, транспорт та всі ті, що можуть стати вам у пригоді.
Пізнавайте звичаї нової країни;
Досліджуйте та розумійте культурні традиції, звичаї та норми поведінки нової країни. Це допоможе вам уникнути непорозумінь та встановити гарні стосунки з місцевими.
Знайомтеся з людьми;
Спробуйте знайти спільноти або групи, які об'єднують місцевих та іноземців. Це може допомогти вам знайти нових друзів та отримати підтримку під час адаптації.
Не соромтеся просити про підтримку;
Зверніться до організацій або служб, які надають підтримку іноземцям у новій країні. Вони можуть надати вам інформацію про житло, роботу, освіту та інші практичні аспекти життя.
Будьте відкритими та толерантними;
Будьте відкриті до нових ідей, правил та способу життя. Пам'ятайте, що кожна країна має свої унікальні особливості, і важливо бути толерантним до різних поглядів та переконань.
Це загальні поради, які допоможуть вам не лише освоїтися, але й краще зрозуміти менталітет та традиції нової країни. Важливо правильно налаштуватися й бути готовим до початку життя в іншому суспільстві. Мати чіткі цілі, які слугуватимуть вам орієнтирами на шляху ознайомлення з новим місцем.
Це загальні поради, і кожна ситуація унікальна.
Адаптація в новій країні в кожному окремому випадку займає різний час та вимагає різних зусиль та кроків, тому будьте терплячими та відкритими до нових можливостей.
Редактор новин, журналіст. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, працюючи журналістом у першому польському інформаційному інтернет-сервісі Wirtualna Polska, створив стратегію інформування українських біженців у Польщі. Був головним редактором інформаційного сервісу для українців в Польщі - VPolshchi.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Про втрату чинності профілю користувачі дізнаються здебільшого із SMS-повідомлення, або ж з'ясовують це, коли намагаються скористатись якимось електронним сервісом. Важливо вчасно оновити довірений профіль перед поїздкою додому, оскільки на кордоні вас можуть попросити оновити Diia.pl у застоунку mObywatel, а без актуального довіреного профілю ви в нього навіть не зайдете.
Що таке довірений профіль (profil zaufany) в Польщі?
Це ваш спосіб електронної ідентифікації. Завдяки йому ви можете підтвердити свою особу онлайн та підписати різні документи електронним підписом (заяву, запит, апеляцію чи скаргу, не друкуючи документ). Електронний підпис має таку ж вагу, як і власноручний підпис. По суті, це український аналог цифрового підпису в Дії.
Завдяки довіреному профілю ви можете входити в такі ІТ-системи державного управління: платформа електронних послуг установ соціального страхування (PUE ZUS), інтернет-акаунт пацієнта (IKP), електронна податкова служба тощо. За допомогою довіреного профілю подається заява 800+ , доступ до mObywatel та інших державних сервісів.
Profil zaufany користуються понад 14 мільйонів жителів Польщі. Він діє протягом 3 років з дати підтвердження, після чого необхідно продовжити його дію ще на 3 роки.
Такі повідомлення почали приходити на електронну пошту українців: ваш довірений профіль незабаром втратить чинність. Фото Sestry.EU
Як оновити довірений профіль (profil zaufany)
Покрокові інструкції, як продовжити термін дії свого довіреного профілю:
1. Увійти у свій довірений профіль на сайті pz.gov.pl. На панелі «Довірений профіль» перейти до «Деталі профілю» (Szczegóły profilu) й обрати «Продовжити дійсність або змінити дані» (Przedłuż ważność lub zmień dane).
Якщо ви входите у свій профіль через електронний банкінг, після продовження терміну дії профілю він більше не буде прив’язаний до вашого банківського рахунку. Спосіб авторизації при подачі довіреного підпису та під час входу в довірений профіль зміниться на SMS з одноразовим кодом або push у додатку mObywatel, якщо цей спосіб використовувався раніше.
Якщо ви бажаєте повторно пов’язати свій довірений профіль зі своїм банком, виберіть «Змінити постачальника ідентифікаційної інформації на банк» (Zmień dostawcę tożsamości na bank) на вкладці «Деталі профілю» (Szczegóły profilu).
Що робити, якщо ви забули логін і пароль до Profil zaufany?
Якщо ви забули свій логін:
перейдіть на вебсайт pz.gov.pl, виберіть опцію «Увійти», після чого натисніть посилання «Я не пам’ятаю своє ім’я користувача» (Nie pamiętam nazwy użytkownika), яке знаходиться під полем для введення імені користувача або адреси електронної пошти;
введіть адресу електронної пошти, яку ви вказали під час створення довіреного профілю, і натисніть “нагадати” (Przypomnij);
ви отримаєте електронний лист з вашим логином.
Якщо ви забули свій пароль:
перейдіть на вебсайт pz.gov.pl, виберіть опцію «увійти», після чого натисніть посилання «Я забув свій пароль», розташоване під полем для введення пароля;
введіть своє ім’я користувача та PESEL, потім натисніть “змінити пароль” (zmień hasło);
ви отримаєте електронний лист з посиланням для зміни пароля. Натисніть на нього;
введіть новий парольі натисніть “зберегти” (zapisz);
ви отримаєте SMS з кодом авторизації на номер телефону, який ви вказали під час створення довіреного профілю. Введіть код у відповідне поле та натисніть “Встановити новий пароль” (ustaw nowe hasło),
натисніть “перейти на сторінку входу” (przejdź do strony logowania), щоб увійти до свого довіреного профілю.
Щось не працює?
Якщо у вас виникли труднощі з роботою довіреного профілю (profil zaufany) або у вас є запитання щодо сервісу, вирішити їх можна, скориставшись такими контактами:
тел.: + 48 (42) 253 54 50 (працює з понеділка по п’ятницю з 7:00 до 18:00)
Контактні дані (прізвище, ім'я та/або назва установи, адреса електронної пошти, номер телефону).
Логін користувача, наприклад "user pz".
Назва операційної системи та її версія.
Назву браузера, його версію та налаштування мови.
День і час виникнення помилки.
Де сталася помилка або докладний опис проблеми, наприклад, натиснувши «Вхід» > перейшовши до «Довіреного профілю» > «Пошук програм» > (подальший опис проблеми).
Скрін екрана з помилкою (Print Screen).
Тепер ви можете швидко й легко вирішувати офіційні питання онлайн, оскільки ваш профіль зауфаний оновлено.
Традиції приготування паски в Україні та бабки в Польщі
Традиційно українські паски печуть у чистий четвер. Перед приготуванням господині читають молитву, адже важливо підходити до випікання з чистим серцем і думками, а в домі має бути тиша — забороняються гучні розмови, музика, скандали та крики. Коли тісто піднімається, навіть ходити потрібно навшпиньки. Паска не терпить поспіху.
Паску не їдять одразу, зазвичай паскою розговляються в недільний ранок. Проте бабусі часто пекли 2-3 маленькі паски, щоб онуки могли спробувати, чи вийшла вона смачною. Рецепти пасок начебто схожі, але кожна господиня має свій перевірений варіант. Дотримання рекомендацій і пропорцій під час приготування є дуже важливим. Якщо паска вдалася, то рік буде добрий, вважають українці протягом століть.
Дуже схожі традиції в Польщі. Великодні бабки вперше з'явилися на польських столах у XVII столітті, в епоху Речі Посполитої. З часом їхня популярність охопила всю Європу. Де бабка вважалася виключно «жіночим тістом». Невдала бабка ставала ганьбою для господині та свідченням її кулінарної непрофесійності. Тоді як вдала бабка підкреслювала високу майстерність жінки. Люди навіть стежили, щоб під час випікання бабки в домі не було чоловіків, аби бабка могла спокійно рости. Гарячий хліб клали на подушки й колихали його, як мале дитя, поки він не охолоне.
На відміну від України, де в Страсну п’ятницю краще нічого не робити, в Польщі бабку пекли саме напередодні вихідних у спеціальній хлібній печі. Уявити Велканоцний стіл по-польськи без бабки неможливо, так само як без цукрового ягняти чи писанок.
Фото: Shutterstock
Чим відрізняється паска від бабки?
Польська бабка й українська паска відрізняються і тістом, і формою. Бабку випікають в круглій рельєфній формі з отвором посередині (як в Україні кекси). Бабки після випікання поливають глазур’ю. Часто господині додають у тісто багато цукатів, родзинок, яєць. Традиційна українська паска більше схожа на святковий хліб, тоді як бабка — на смаколик.
Великодня класика — рецепт паски від королеви випічки Дарки Цвек
Українські господині печуть паски за цим рецептом десятиліттями. За цим рецептом паска готується швидко, а виходить смачна й вдала, в міру солодка, в міру волога. Цікаво, що на Галичині на цю паску кажуть: «польська паска». Можливо, тому що вона поєднала в собі українську форму та польський смак?
Інгредієнти:
(Вихід з половини порції — 3 паски діаметром 13 см, приблизно 300-350 г кожна)
Борошно — 1 кг
Молоко — 400 г
Жовтки — 10 шт
Дріжджі пресовані — 100 г, сухі — 33 грами
Масло (або маргарин) — 200 г
Цукор — 300 г
Родзинки — 100 г
Сіль — 1/2 ч. л.
Лимон (цедра) — 1 шт.
Приготування:
1. Готуємо опару: розводимо дріжджі в теплому молоці, додаємо 100 г цукру та 200 г борошна. Перемішуємо та залишаємо в теплому місці на 15-20 хвилин. Маса має збільшитися в об'ємі та утворити «шапку». 2. Готуємо тісто: в опару додаємо решту цукру, жовтки, родзинки, цедру лимона, сіль і поступово додаємо решту борошна. Вимішуємо тісто близько 15 хвилин, поки воно не відставатиме від рук. Потім додаємо розтоплене або кімнатної температури масло/маргарин. 3. Вимішуємо тісто: вимішуємо тісто до еластичності (не менше 15 хвилин). Після цього ставимо тісто в тепле місце, накриваємо, щоб воно підросло вдвічі. 4. Підготовка форми: розкладаємо тісто в підготовлені форми, заповнюючи їх на 1/3. Залишаємо ще на підійом. 5. Випікання: змащуємо паски збитим яйцем з краплею молока. Ставимо у розігріту духовку: спочатку 200°C, через 10 хвилин зменшуємо до 170-160°C. Випікаємо 30-50 хвилин в залежності від розміру форми.
Порада: не додавайте більше борошна, ніж зазначено в рецепті. Більше борошна зробить паску тугою, а менше — вона може впасти. Цікаво, що цю паску нічим не прикрашають, вона має бути кругла, пишна, як сонце, та без краплини пудри чи крему.
Найпростіший класичний рецепт паски
Хочете ідеальну здобну паску, яка буде ніжною, ароматною та гарно підніметься? Пропонуємо перевірений простий рецепт паски на Пасху. Вона виходить вологою, шаруватою, дуже смачною і не кришиться при нарізанні. Ця паска має вийти навіть у недосвідченої господині, яка вперше пробує свої сили у випіканні великоднього смаколика.
Інгредієнти
Опара:
Молоко — 200 мл
Борошно —200 грам
Дріжджі — 25 г свіжих
Цукор — 1 ч. ложка
Тісто:
Вся опара
Борошно — 350–400 грам
Масло вершкове — 100 грам
Цукор —100 грам
Яйця — 3 жовтки + 1 яйце
Сіль — 2/3 ч. ложки
Ванільний цукор — за бажанням
Родзинки або цукати — 80 грам + борошно 1 ч. ложка з гіркою
Примітка* якщо любите дуже солодкі паски, додайте більше цукру в тісто.
Готуємо класичну Великодню паску за традиційним рецептом
1. Приготування опари: підігрійте молоко до теплого стану (не гарячого). Додайте дріжджі та цукор, перемішайте до повного розчинення. Додайте 200 г просіяного борошна і знову добре перемішайте. Опара повинна мати консистенцію густої сметани. Накрийте плівкою і залиште у теплому місці на 20-30 хвилин. Опара має збільшитися в об’ємі, з’являться бульбашки. Якщо вона трохи осіла — значить, готова до використання. 2. Приготування тіста: збийте жовтки, яйце і цукор віночком. Додайте сіль та розтоплене вершкове масло (тепле, не гаряче). Змішайте опару з отриманою здобою. Всипте решту просіяного борошна і замісіть тісто. Тісто спочатку буде рідкуватим. Якщо є планетарний міксер — вимішуйте в ньому. Якщо ні — дайте йому "відпочити" 15 хвилин, тоді воно стане еластичнішим. Змастіть руки та стіл олією і вимішуйте тісто 10-15 хвилин, поки воно стане м’яким і перестане липнути до рук. Покладіть у змащену олією миску, накрийте плівкою і залиште в теплому місці на 1-2 години. 3. Підготовка родзинок: промийте і залийте родзинки гарячою водою на 15 хвилин. Воду злийте, просушіть паперовими рушниками. Перемішайте родзинки з 1 ч. ложкою борошна, щоб вони рівномірно розподілилися в тісті. 4. Формування і випікання паски: підняте тісто обімніть 2 хвилини. Розкатайте його в пласт, рівномірно розкладіть родзинки і загорніть їх всередину. Розділіть тісто на частини, покладіть у форми (заповніть їх трохи більше, ніж на 1/3). Накрийте і залиште підходити в теплому місці до збільшення в об’ємі майже до країв форми. 5. Випікання: розігрійте духовку до 170–180°C (верх-низ, без конвекції). Випікайте 35 хвилин (залежно від розміру форм, це для діаметру в 9 см). Не відкривайте духовку під час випікання. Готовність перевіряйте зубочисткою — якщо вона суха, паска готова. 5. Охолодження і декор: готові паски остуджую на боці, на м’якій поверхні, і періодично їх перекручую. Це потрібно для того, щоб паски рівномірно остигали і не зім’ялися. Прикрасьте білковою глазур’ю і кондитерською посипкою.
Фото: Shutterstock
Рецепт соковитої сирної паски
На Великдень українці готували ще й сирну паску. Сирне тісто відрізняється вологістю та ніжністю, тому сирна паска — буде вологою та ніжною. Вона довго залишається свіжою та м'якою, стане справжньою окрасою святкового столу.
Інгредієнти
Примітка: 1 склянка — 250 мл
Опара:
Молоко (тепле) — 1/4 склянки
Або 1 ст. л. сухого молока розведеного у 1/4 склянки теплої води
Борошно (просіяне) — 2 ст. л.
Цукор — 1 ч. л.
Дріжджі — 25 г свіжих або 10 г сухих
Тісто:
Сир (жирний та кислий) — 250 г
Вершкове масло (розм'якшене) — 50 г
Яйця — 2 шт.
Жовтки — 2 шт.
Борошно — 2 склянки (двічі просіяти)
Цукор — 2/3 склянки
Сіль — 2/3 ч. л.
Ванільний цукор — за бажанням
Начинка:
Родзинки
Курага
Сушені ягоди та фрукти
Фісташки або інші горіхи
Готуємо сирну паску: покроковий рецепт
1. Готуємо опару: змішайте молоко з дріжджами, цукром і борошном. Перемішайте і залиште в теплому місці, доки опара не збільшиться в 3-4 рази (це може зайняти 15-20 хвилин). 2. Готуємо тісто: збийте яйця з цукром 10-15 хвилин, поки маса не стане пишною. У великій ємності змішайте сир, вершкове масло, збиті яйця, опару, сіль і ванільний цукор. Просійте борошно двічі і поступово додайте в тісто. Вимішуйте тісто не менше 25 хвилин — воно має бути еластичним і не рватися при розтягуванні. Додайте родзинки, сушені ягоди, горіхи і добре перемішайте (їх обваляйте у борошні попередньо). 3. Формування тіста: змастіть руки олією та викладіть тісто у форми, заповнюючи їх на 1/2 висоти. Накрийте плівкою або рушником і залиште в теплому місці на 3 години, поки тісто не підніметься до країв форми. 4. Випікання: розігрійте духовку до 200°C і випікайте 10 хвилин. Потім зменшіть температуру до 180°C і випікайте ще 40 хвилин. Для маленьких форм скоротіть час випікання. Щоб скоринка була м'якою, збризнути верхівки пасок водою і залиште їх у вимкненій духовці ще на 10-15 хвилин. 5. Охолодження та декор: вийміть паски з форм і перекладіть на рушник, залиште охолоджуватися. Для прикраси збийте білки з цукровою пудрою та покрийте паски глазур’ю. Глазур можна запекти – для цього поставте паски в теплу духовку на кілька хвилин.
Великодня бабка по-польськи з родзинками й горіхами. Рецепт
Інгредієнти:
4 яйця,
30 г масла,
80 г пшеничного борошна,
80 г картопляного крохмалю,
2 ч. л. розпушувача,
2 склянки цукру,
1 стручок ванілі
жменя різних суміші мигдалю, родзинок, волоських горіхів,
жир для змащування форми,
манна крупа для обсипання форми.
1.Приготування тіста: зийте білки, у мисці розтопіть масло, поступово додаючи жовтки, цукор і м’якоть ванілі. Просійте пшеничне борошно та картопляний крохмаль з розпушувачем і додайте до тіста. Міксуйте, поки маса не стане однорідною. Залийте окропом мигдаль, родзинки замочіть, відцідіть й обваляйте в борошні. Додайте їх до тіста разом з піною з білків і обережно змішайте дерев’яною ложкою. Форму для випікання змастіть жиром і посипте манною крупою.
2. Випікання: випікайте при температурі 180°C близько 50 хвилин. Після випікання залиште бабку в духовці до охолодження. Прикрасьте за бажанням.
Порада: обирайте для бабки борошно, на якому позначено, що воно для випікання саме бабки.
Рецепт «Вареної бабки» — ніжної, ароматної, з шоколадною помадкою
2-3 краплі олії (наприклад, лимона або апельсина),
трохи масла та панірувальних сухарів для змащування форми.
Інгредієнти для шоколадної глазурі:
80 г вершків 30%,
80 г хорошого чорного або десертного шоколаду.
Приготування:
1. Підготовка суміші борошна: у великій мисці змішайте пшеничне борошно, картопляний крохмаль, розпушувач і щіпку солі. Перемішайте або просійте, щоб усе стало однорідним. 2. Збивання жовтків і цукру: в окремій мисці збийте жовтки з цукром до пишної маси. Додайте розтоплене, охолоджене масло і змішайте до однорідної маси. Потім додайте спирт або горілку та кілька крапель олії. 3. Змішування з борошняною сумішшю: поступово додавайте борошняну суміш до масляної, перемішуючи лопаткою після кожної порції. 4. Збивання білків: збийте білки до міцної піни. Додавайте їх до тіста по черзі, акуратно помішуючи. 5. Підготовка форми: змастіть форму маслом і обсипте панірувальними сухарями. 6. Випікання: перелийте тісто у форму, накрийте її кришкою і помістіть у каструлю з гарячою водою (наполовину наповненою). Варіть на середньому вогні протягом 90 хвилин, не знімаючи кришки. 7. Приготування шоколадної глазурі: нагрійте вершки в каструлі, додайте подрібнений шоколад і перемішуйте до однорідної консистенції. 8. Остуджування і глазурування: охолоджуйте бабку на решітці, потім покрийте глазур'ю, поки вона ще тепла.
Ці рецепти української паски та польської бабки нескладні, але результат виходить неймовірно смачним і ароматним. Готуйте з любов'ю!
Рятуючись від війни в Україні, майже 200 тисяч українців знайшли прихисток у польському місті Вроцлав. Зараз, за даними центрального статистичного управління Польщі, кожен четвертий житель Вроцлава — українець. З перших днів війни місто допомагало нужденним. З’являлися шелтери, збирали гуманітарку для України. До допомоги доєдналась і фундація «Калейдоскоп культур», яка понад 10 років займалась культурними заходами й збереженням українських традицій. Тепер фонд зосереджений на наданні психологічної підтримки. Про те, що переживають українці за кордоном, як говорити з дітьми про війну та до чого слід готуватися суспільству, Sestry поговорили з Ольгою Овчаренко — психологинею та координаторкою команди психологів фундації «Калейдоскоп культур».
Ольга Овчаренко: «Багато питань щодо адаптації дітей у школі»
Діти питають: «Мої сусід і друг залишилися. Чому виїхали ми?»
Наталія Жуковська: Сьогодні «Калейдоскоп Культур» — серед тих громадських організацій, які продовжують допомагати українцям, надаючи психологічну підтримку. З якими проблемами до вас приходять українці?
Ольга Овчаренко: Насамперед вимушені мігранти звертаються з проблемами порушення стосунків, тому що більшість жінок приїхала до Польщі без чоловіків, а стосунки на відстані зберегти непросто. Є й інша категорія жінок, які приїхали сюди до чоловіків, які тривалий час працювали у Польщі. Звісно, вони не звикли разом мешкати, вести побут. Їм доводиться пристосовуватись, це теж створює певні труднощі. Зокрема, у комунікації дітей з батьками, найчастіше з татом. Якщо він не був присутній у житті дитини тривалий час, а зараз намагається привчити до свого порядку — буде опір з боку малечі.
Багато питань щодо адаптації дітей у школі. Проблема з поведінкою — найчастіша, на яку скаржаться вчителі батькам. Чому так відбувається? Дитина протестує. Наймолодшому моєму клієнту було 5 років. У дівчинки були істерики, вона кричала, що хоче до бабусі в Україну.
Батькам важко підтримувати дітей, бо їм самим хочеться кричати, плакати, сховатись…
Є діти, які не розуміють, навіщо їм вчитись у польській школі, вивчати мову, особливо якщо мама чи тато цього не роблять. Та й підхід до навчання і виховання дітей у Польщі інший. Якщо вчитель бачить, що дитина відстає у навчанні — обов’язково буде наполягати, щоб батьки звернулися за психолого-педагогічною допомогою. Польські вчителі і вихователі несуть карну відповідальність за те, якщо вчасно не зголосять про проблеми у розвитку дітей. А для українців це дуже великий стрес, адже зазвичай вони не розуміють, чому їхніх дітей відправляють до спеціалістів. Бояться, що дитина буде визнана психічно нездоровою.
Психоедукаційна функція Фундації полягає зокрема в тому, щоб витлумачити батькам цю культурну різницю. Пояснити, що їх ніхто не хоче образити чи нашкодити їм.
Під час занять з дітьми
Багато звернень українських вимушених мігрантів стосуються проживання важких почуттів, втрати сенсу життя, неможливості пристосуватись до змін, туги за домом.
Які історії вас вразили найбільше?
Якщо ми беремо, наприклад, схід України, бо до Польщі дуже багато українців приїжджають саме звідти, то це переважно історії про життя в окупації.
Одного разу до мене прийшла 30-річна жінка з трирічною дитиною. Дівчинка не розмовляла. Вона посміхалася, дивлячись на мене, але водночас робила дивний жест — затуляла очі й обличчя руками, ніби постійно ховалась.
Виявилося, що вони з мамою перебували близько місяця в окупації і часто сиділи у підвалі. Дитині на той момент було півтора роки. Вона вже починала говорити, нормально розвивалась. Але повністю перестала розмовляти під час перебування в окупації. До того ж на тлі стресу почався енурез. Отямившись у Польщі від пережитого, жінка зрозуміла, що у її доньки значні проблеми, плюс на це звернули увагу польські вихователі.
Окрім психолога, я порадила мамі звернутись до логопеда. Вже за півтора місяці роботи дівчинка почала говорити, щоправда, тільки склади, характерні для однорічного розвитку дитини. Вона перестала ховатися і затуляти обличчя руками. Корекційна підтримка дівчинки продовжується. Взагалі робота з травмою — тривалий процес.
Ви багато працюєте з дітьми. Що вони вам розповідають?
Що бачили військових, але лише завдяки розмові батьків змогли зрозуміти, ворог це чи ні. Дехто розуміється на зброї. У родині, де батько служить, діти більш напружені, відчувають страх і сум. У них постійні питання: «А якщо впаде щось на тата? А якщо з ним щось станеться і я ніколи його не побачу? А чи побачу я бабусю?». Також діти розповідали, що бачили, як у сусідній будинок «прилетіло». Часто це стається, коли діти з мамою їдуть додому на тиждень-два і стають свідками удару.
Були діти, які малювали свої кімнати в деталях — з надією, що скоро повернуться. Також був хлопчик, який малював катакомби. Він проговорював, що коли повернеться в Україну, то будуватиме бомбосховище, в якому треба жити. Взагалі, хлопці частіше говорять про те, що підуть до війська, пов’язують своє життя у майбутньому з тим, що розроблять спеціальну зброю.
Чи варто говорити з дітьми про війну? Як?
Варто, тому що це наша історія, яку ми не повинні приховувати. Потрібно пояснювати дитині, чому ви виїхали зі своєї країни. Інформацію слід доносити залежно від її віку і ситуації у родині. Якщо, наприклад, мама чи тато служать, то слід пояснити їхню відсутність і місію: «Тато чи мама бережуть кордони нашої держави, захищають наше місто». Якщо це родина, не дотична до війська, то акцент бажано робити на тому, що ми турбуємося про те, що відбувається в Україні — донатимо, робимо все, що у наших силах. Потрібно вчити дітей розділяти відповідальність. Тому що їм властиво вважати, що за певних обставин винними є саме вони.
Під час тренінгу
Ще одна річ: часто діти виїжджали з України, не бачивши бойових дій. І вони не розуміють, чому поїхали. Батькам говорять, що війни немає: «Ну, подивіться, мій
сусід і друг там залишилися. Чому виїхали ми?». Мене чимало батьків питали, чи треба дітям давати обіцянку на повернення.
Якщо дитині відразу сказати, що ні, ми ніколи не повернемось, то її стан погіршиться
Не обманюйте — говоріть або правду, або речі, наближені до правди.
Вимушеність переїзду — головна причина психологічних проблем українських біженців
Чому вимушені мігранти страждають відчуттям провини за власний комфорт і безпеку? Як боротися з таким станом?
У воєнного мігранта може бути так званий синдромом «вцілілого». Тобто почуття провини, що ти у безпеці. До того ж пригнічує засудження тих українців, які залишилися вдома. Це посилює депресивні стани. Що робити? По-перше, відділити від себе фактори, на які ти не можеш вплинути. По-друге, оточити себе людьми, до яких завжди можна звернутися за порадою, підтримкою чи просто гарним настроєм. По-третє, згадати свої способи подолання стресу. Комусь допомагає хобі — малювання, в’язання, читання, прогулянки.
Є чимало дієвих технік. Щоб хоча б трішки заспокоїти мозок, для початку слід повільно випити склянку холодної води. Подивитися і порахувати п’ять предметів, чотири звуки, смаки, доторкнутись до того, що поряд. Відчути себе у просторі, зосередитися на диханні. Також є вправа «Безпечна рука». Беремо свою руку, уявляємо, що вона несе у собі добро, піклування, любов. І можемо навіть уявити, від кого за життя ми це все отримували. Уявіть, як наповнюється ця рука приємними відчуттями. Відчуйте тепло і притуліть її до грудей. Зосередьтеся на тому, як через ваше тіло рука пропускає тепло. П’ять хвилин, які швидко знімають напруження, людина навіть засинає після цього. Але якщо почуття провини не проходить, раджу працювати зі спеціалістом.
У штаті працюють 14 психологів, і всі — українки
Олю, чому не всім вдається адаптуватись за кордоном? І як прийняти новуреальність?
Перший критерій — вимушеність. І це доведено американськими психологами, які працювали з біженцями з інших країн. Вимушений мігрант постійно у стані очікування, невизначеності. Адже якщо це мігрант, наприклад, трудовий, то він вчив мову, готував документи, він чітко розуміє, чому змінив країну і за яких умов повернеться. А ось вимушений мігрант не обирав переїзд, він не готувався до нього. Він постійно очікує на повернення додому. І у такому стані може перебувати багато років. У мене є клієнтка, яка приїхала до Польщі з двома дітьми. Її чоловік в Україні, але він може приїздити до них, бо одна з дітей в родині — з особливими потребами. Але ця жінка перебуває у постійному пригніченому стані. На роботу в Польщі йти не хоче. Каже, що має в Україні вакансію, яку для неї тримають. Хоча вона вже не працює там два роки. Вона вірить, що повернеться, бо у неї там будинок і багато планів. Вона хоче бути тільки вдома. Але заради дітей мусить бути у Польщі. І ось ця вимушеність, як ярмо, яке на тебе одягли і ти мусиш його тягнути. При цьому не завжди розумієш, для чого саме ти це робиш. Чому не розумієш? Бо якщо у стані стресу і паніки ти втікав і тобою керувало бажання вижити, то за два роки, живучи у мирній країні, не чуючи сирен тривоги, тобі починає здаватися, що все вже нормально. І виникає питання: «Чого ти мусиш сидіти за кордоном?». І оцей внутрішній опір обтяжує найбільше.
Звичайно, є й успішні історії, коли жінки відкривають тут бізнеси, коли вони реалізовуються навіть після вимушеної міграції. Нещодавно одна моя клієнтка сказала: «Я зрозуміла різницю між друзями з України і іноземцями — це хімія, яку я відчуваю, коли спілкуюся з людьми зі свого краю. Словами це не пояснити». Це невидимий зв’язок, який буде відчуватись завжди. Ось чому я прогнозую, що коли закінчиться війна, дуже багато людей повернуться додому.
Фундація «Калейдоскоп культур» нині зосереджена на наданні психологічної підтримки
Попереду подолання колективної травми
Українці не соромляться звертатися за психологічною допомогою?
Іноді соромляться. Особливо, коли ми приїжджаємо до хостелів, де проживають українці.
Пропонуємо їм поспілкуватися з психологом. У відповідь зазвичай чуємо, що у них немає психологічних проблем. Притому, що серед них є люди з Бучі, які жили в окупації і бачили жахливі речі. В однієї жінки, наприклад, закатували чоловіка
Ці люди кажуть, що їм не потрібен психолог. І я навіть розумію, чому так. Тому що вони живуть разом, одна одну знають і бояться, що їхні проблеми вийдуть за межі їхнього простору. Тобто це теж питання безпеки. Ці жінки нікому не довіряють. Зокрема, психологам.
А чи є, наприклад, правила, котрі, якщо їх дотримуватися, допоможуть без ліків покращити свій психічний стан?
Є копінг-стратегія, яка довела свою ефективність — почати комусь допомагати. Волонтерити, турбуватись, опікуватись, шукати тих, кому ти можеш допомогти. Наприклад, можна доєднатися до нашої фундації. Це теж форма подолання наслідків стресу. Потрібно говорити з людьми, правильно налаштовуватися, самонавчатися, опановувати щось нове. Мозок слід тренувати. Іноді для заспокоєння достатньо пройтися вулицею.
Часто після консультації я кажу: «Пройдіться ногами, не їдьте транспортом»
І це теж спрацьовує. У кожного свій механізм для опрацювання важкого досвіду. Хтось тікає, хтось завмирає, хтось починає боротися за свободу і незалежність.
Ольга Овчренко:«Багато звернень українських вимушених мігрантів стосуються проживання важких почуттів, втрати сенсу життя, неможливості пристосуватись до змін, туги за домом»
З якими психологічними викликами доведеться боротися психологам і психотерапевтам після закінчення війни?
З багатьма. По-перше, — не прожита, довготривала втрата. По-друге, вже є військові з контузіями, з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) та іншими наслідками досвіду війни. По-третє, буде адаптація сім’ї до ветерана та реадаптація ветерана до мирного життя. Українцям, які будуть повертатися в Україну, теж заново доведеться адаптуватися. Вимушеним мігрантам по поверненню доведеться будувати життя знову з початкової точки. Буде зміна сімейної системи, пов’язана з тим, що діти повиростали, змінились ролі, трансформувались відносини у родині. Чимало дітей втратили своїх батьків і вже ніколи їх не побачать. Викликом також буде значна колективна травма. І тут надія тільки на те, що ми будемо об’єднуватись, а не загострювати ворожнечу. Бо якщо ми станемо порівнювати, говорити, що комусь легше, комусь важче, ми не допоможемо ані собі, ані іншим. Суспільство має бути готовим до значної реконструкції цінностей, зміни тих опор, на які спиралось до війни.
Будь-яка війна, особливо така кровопролитна і довготривала, як в Україні, неминуче загострює демографічну ситуацію. Населення зменшується, народжуваність падає, зростає смертність, люди емігрують. За даними Євростату, понад 4 мільйони українців нині мають тимчасовий захист в європейських країнах. Про їхнє повернення слід думати вже сьогодні, переконані в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України. Видання Sestry поговорили з його очільницею, демографом, академіком Еллою Лібановою про те, що ж слід робити аби українці поверталися додому, яка користь від нового міністерства Національної єдності, чи є загрозливою демографічна ситуація в Україні та чи слід очікувати нову хвилю міграції після скасування воєнного стану.
Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень. Фото: Ukrinform/East News
Наталія Жуковська: Німецьке видання Der Spiegel нещодавно назвало ситуацію з демографією в Україні катастрофічною. Там зазначають, що криза, розпочата ще в 1990-х роках, набула загрозливих масштабів через масову еміграцію, втрати серед військових та цивільних, а також окупацію частини територій. Якою є ситуація насправді, на ваш погляд?
Елла Лібанова: Я б хотіла запитати, а Spiegel може назвати хоча б одну країну, яка веде війну впродовж десяти років і де б не було катастрофічної демографічної ситуації? Проводячи ці дослідження, вони дивляться на масштаби міграції, темпи депопуляції, рівні народжуваності та смертності. Безумовно, це глибока демографічна криза. Утім, катастрофою я б її не називала. Після 2022 року ситуація є більш-менш сталою. Більше того, те, що люди виїхали з України, це добре чи погано? Добре, бо вони залишилися живі. Як на мене, найбільша цінність, яка є — це людське життя. Йдеться не про молодих чоловіків, які втекли від війни, а про жінок з дітьми. Мої обидва онуки в Україні. Ми живемо у селі, де часто лунає повітряна тривога. Якщо телефон можна вимкнути, то машину з гучномовцем, що їздить сільськими вулицями, нікуди не подіти. І ці бідні діти п'ять разів на ніч чують сигнали тривоги. Я не знаю, що в їхніх голівках відбувається. З жахом про це думаю. Тому, слава Богу, що люди виїхали. Я можу сказати одне — ситуація з демографією в Україні закономірна.
Як нам вибратися з цієї демографічної кризи?
Закінчиться війна — і все поступово відроджуватиметься. Навряд чи вдасться відновити довоєнну чисельність населення, але перевищення довоєнних рівнів народжуваності й смертності є цілком реальним. Я далека від очікування бебі-буму. Утім, безумовно, народжуваність зросте до 1,5 дитини в розрахунку на 1 жінку (в 2021 році цей показник становив 1,2, а в 2023-2024 — менше 1). Що мала б робити держава у цьому напрямку? Маю великі сумніви щодо тривалого підвищення народжуваності за рахунок збільшення грантів при народженні дитини. Звісно, давати гроші потрібно, аби страхувати родину від бідності. Але мені здається, що більше результатів могло б дати покращення доступу до дитячих дошкільних і позашкільних закладів.
Нам треба відновлювати та розбудовувати цю систему. Це дасть можливість жінці не переривати на три роки, а то й більше, свою трудову діяльність, не втрачати кваліфікацію та не зубожіти родині
Ця акція була проведена у Львові у березні 2022 року, щоб привернути увагу до кількості дітей, які загинули під час великої війни. Фото: YURIY DYACHYSHYN/AFP/East News
За даними Євростату, станом на 31 жовтня 2024 року майже 4,2 мільйона українців, які виїхали з України через російське вторгнення, отримали статус тимчасового захисту в країнах ЄС. Як нам виграти боротьбу за українців? Що слід робити, аби люди поверталися додому?
Важливо, коли саме закінчиться війна. Кожний її місяць означає, що люди, які виїхали за кордон, адаптуються до тамтешнього життя. Знаходять житло, роботу, діти звикають до школи, вивчають мову. До речі, поляки говорять, й Євростат це підтверджує, що понад 80% наших «воєнних мігранток» є реально працездатними й знайшли роботу. З іншого боку, кожного місяця все більше руйнується цивільна інфраструктура, закриваються підприємства, люди втрачають житло та роботу. Частка мігрантів, готових повернутися, є зворотньо-пропорційною тривалості війни. Проте не варто переоцінювати значення відповідей, отриманих при опитуваннях. По-перше, сьогоднішні оцінки й наміри не обов’язково збігатимуться з майбутніми рішеннями, що ухвалюватимуться скоріш за все за інших умов. По-друге, ті, хто перебувають в епіцентрі подій, інакше сприймають ситуацію, ніж ті, хто перебувають на значній відстані і в інших умовах. Це стосується і тих, хто за кордоном, і тих, хто в межах України.
Що протидіє поверненням? Перше і головне — небезпека
Причому люди бояться не тільки сьогоднішніх бомбардувань, але й того, що будь-яка мирна угода, підписана з Росією, не є гарантією довгострокової безпеки. Всі бояться того, що буде новий напад. Друге — люди, які перебувають за кордоном, бояться того, що до них в Україні вже є негативне ставлення і що після повернення вони можуть стикнутися не просто зі стигматизацією, а навіть з маргіналізацією. Вони думають, що не зможуть знайти житло, що їх не братимуть на роботу. Якщо у них нікого не лишилося в Україні, якщо повністю виїхала вся родина, це теж не сприяє рішенню повернутися. Давайте тверезо дивитися на речі. У мене є ситуація, коли співробітники виїхали всією родиною. Я не вірю, що вони повернуться — як би вони не запевняли у зворотному.
Якщо в Україні не залишилося майна — це теж про неповернення. Я розумію, що майно це не головне, його можна продати, але, все ж таки, якщо воно є, то це хоч якийсь якір, який тримає. Безумовно, не на нашу користь різниця в заробітках. До того ж значна частина батьків думає про майбутнє дітей — їхню освіту, перспективи працевлаштування, набуття громадянства тощо.
Тепер про мотиви повернення. За свідченням тих же польських і німецьких експертів, 70% наших жінок, які виїхали, мають вищу освіту. Як ви розумієте, переважна більшість працює закордоном не за спеціальністю і кваліфікацією. Це означає втрату соціального статусу, звичного кола спілкування і так далі. Багатьох це не влаштовує. Причому коли вони дивляться на тих мігрантів, які виїхали задовго до війни, то розуміють неможливість змін принаймні за життя одного покоління. Тобто всі ті, хто виїхав, практично приречені на спілкування в межах свого вузького кола. Далеко не всіх це влаштовує. Друге — не всі діти, особливо середнього шкільного віку, адаптуються до шкільного навчання на Заході. Третє — як не дивно, але багатьох не дуже сильно влаштовує система медичної допомоги. Як з'ясувалося, не все так погано в Україні.
Якщо після війни Україну чекає економічний бум, а я в це вірю, то сюди не просто будуть повертатися українці, сюди поїдуть європейці. Тому що можливості самореалізації тут будуть кращі, ніж у більшості країн Європи
Торік в Україні з'явилося Міністерство національної єдності, яке серед іншого, працюватиме з українцями за кордоном. Наскільки доцільним, на вашу думку, було його створення?
На мою думку, простіше було б ці функції покласти на Міністерство закордонних справ, додати їм повноважень, штату і всього решту. І цього було б достатньо. Але я ж не державний службовець і просто не знаю всіх мотивів такого рішення. Ми зустрічалися з міністром Олексієм Чернишовим. І в процесі тривалої розмови у мене склалося приємне враження, що він адекватно розуміє ситуацію. Знаєте, вже сьогодні ми маємо налагоджувати зв'язки з усіма українцями, які залишили батьківщину. Я б не скидала з важелів відчуття українськості. Ми його ще не втратили. І навіть якщо вони не повернуться, то можуть бути «агентами впливу», сприяти покращенню українського іміджу у світі. І це дуже важливо і для них, і для нас. Якщо людина живе за кордоном і відчуває зв’язки з Україною, ще не все втрачено.
При міністерстві буде створено Агентство національної єдності, яке відкриє департаменти в ключових країнах перебування українців, насамперед, у Німеччині, Польщі та Чехії. У столицях цих країн буде створено «Хаби єдності». На вашу думку, що це дасть?
Насамперед це дасть підтримку зв'язків з Україною. Сьогодні нема нічого важливішого. Ми мусимо не дати людям забути свою українськість. Всі без винятку європейські країни зацікавлені в освіченій, працелюбній, неконфліктній українській робочій силі.
Більше того, втримання значної кількості українських жінок означає другу міграційну хвилю — вже чоловічу — після скасування воєнного стану
Не варто говорити про її наслідки для України. Ці осередки варто створювати не лише у Німеччині, Польщі та Чехії, а й, наприклад, у Британії. Щоб люди мали де зустрітися, оперативно отримати різноманітні послуги, включно з інформаційними, вивчати мову і літературу, врешті-решт взяти участь в українських акціях і, наприклад, у виборах.
Чернишов обіцяє бронювання чоловікам, якщо вони повернуться з-за кордону, та роботу…
Боюсь, що люди не дуже в це повірять, але обіцяти треба. Можна замахнутися на повернення 4,2 мільйонів зареєстрованих мігрантів, цілком розуміючи результативність такого кроку. Однак реалістичніше замахнутись на повернення, скажімо, 400 тисяч. Такий підхід є проявом цинічного оптимізму, вкрай необхідного сьогодні.
Який відсоток українців, на вашу думку, все ж таки залишиться за кордоном назавжди?
Я орієнтуюся на повоєнну ситуацію на Балканах. Це найбільш близькі до нас і географічно, і за способом життя країни. Там повернулася третина. Я мрію про половину. Раніше мріяла про 60 відсотків. Вкотре повторюю, що все залежить від того, коли закінчиться війна і наскільки серйозними будуть гарантії безпеки. Потрібно, аби люди повірили, що мир надовго. Бо якщо вони будуть впевнені у тому, що мир — це перемир'я на пів року, а далі почнеться все знову, то вони не поїдуть.
Населення України до 2041 року може скоротитися до 28,9 мільйона людей, а до 2051 року — до 25,2 мільйона людей. Фото: AP/Associated Press/East News
Деякі дослідники прогнозують, що до 2051 року українців буде 25 млн, а, за даними ООН, таку цифру слід очікувати у 2069 році. Наскільки реалістичними є такі прогнози?
Тут потрібно зрозуміти, про які кордони йдеться. У нашому інституті ми оцінюємо чисельність населення на території, підконтрольній легітимній українській владі і в кордонах 1991 року. Ми робимо прогнози для військових, Міністерства економіки, Міністерства праці, Пенсійного фонду, але у кількох варіантах, кожний з яких спирається на велику кількість припущень щодо розвитку подій (воєнних, економічних, політичних) саме в Україні. Оцінки ж ООН спираються на певні узагальнені моделі демографічної поведінки. Це абсолютно різні підходи, і ніхто не знає, який в кінцевому підсумку виявиться кращим.
Ви неодноразово наголошували на тому, що Україну після війни чекає економічне зростання. Чи значить це, що слід очікувати напливу мігрантів? З яких країн, на вашу думку, можуть приїхати люди?
Все залежить від масштабів буму, масштабів і структури попиту на робочу силу, умов і оплати праці. Наша бідність фактично убезпечить Україну від напливу мігрантів, які розраховують на соціальну підтримку — до нас радше поїдуть мігранти, які матимуть бажання працювати. Знаєте, є книга Джона Кеннеді «Нація іммігрантів». Свого часу я по ній здавала кандидатський мінімум. Кеннеді доводив, що Америка стала великою країною з потужною економікою саме завдяки іммігрантам. Люди приїжджали з двома валізами і з нуля починали все. При цьому неабияк працювали. Про те, з яких країн поїдуть до нас мігранти, наразі важко говорити. Як правило, люди їдуть з бідніших країн до більш розвинених. Але хто взагалі провів індустріалізацію у Радянському Союзі? Виявляється — американці. Привозили сюди заводи, тут їх збирали. Хто будував ДніпроГЕС?
Тому можуть приїхати європейці з дуже розвинених країн, бо тут будуть кращі можливості самореалізації, здійснення своїх творчих, кар'єрних та інших планів
Чому я розраховую на бум? Колись ми мріяли на те, що будемо містком між Росією і Європою. Зараз, звісно, не бачу підстав для таких мрій. Скоріше ми приречені бути бар'єром. А для того, щоб ми були надійним бар'єром, ми маємо бути заможною країною із потужною армією. Інакше ми не вирвемося з пут російської пропаганди. І зараз світ допомагає нам не тільки через емпатію, відчуття справедливості, але й з міркувань власної безпеки. Те саме буде й після війни. Нещодавно я відвідувала конференцію у Черкасах, і там був чоловік, який живе в Польщі і є своєрідним містком між польським бізнесом та Україною. Він говорив, що тисячі польських компаній готові вже сьогодні інвестувати в Україну. На це налаштовані і, наприклад, австрійці.Тому після війни гроші з'являться. Вони, власне, і зараз є. Просто наразі інвестиції дещо в інші напрямки.
Сьогодні багато розмов західних партнерів про необхідність мобілізації 18-річних чоловіків. Відтак, не секрет, що матері намагаються вивезти своїх дітей ще 17-річними. Чи загрожує Україні втратити ціле покоління молоді?
Коли почалися розмови про ймовірність призову 18-річних, я почала читати, що пишуть науковці. Британська школа соціальних психологів пише про те, що людина психологічно формується до 25 років. Зверніть увагу, коли у Британії починають голосувати, коли горілку в барі продають? З 21 року. У мене обидва діди воювали і батько. Хоч я на той момент була ще малою, але дещо пам’ятаю. Вони розповідали, що найшвидше гинули ті, хто потрапляв на фронт у 18 років, бо у них немає розуміння, як себе вести. І саме тому я проти мобілізації у такому віці.
До 25 років вже щось в голові з'являється. А 18 років — це ще дитина
Думаю, що мобілізаційний потенціал за рахунок більш старших поколінь ми в змозі сформувати. До того ж, президент сказав, що він на це не піде. Щодо втрати поколінь, то я не люблю такі розмови. Втрата покоління — це якщо вони вбиті. Якщо ж люди виїхали, то давайте робити все, щоб вони повернулися. Я ще раз повторюю — я не в захваті від 4-х мільйонної міграції. Однак, розумію, що це краще, ніж вони б залишилися в Херсоні, в Харкові чи на окупованих територіях.
На вашу думку, чи слід очікувати нову хвилю міграції після скасування воєнного стану?
Ризик такий, безумовно, є. Він пов'язаний з кількома чинниками. По перше, чи матимуть чоловіки отримати робоче місце з гідною оплатою в Україні? Чи будуть вони мати житло або можливість його винайняти? В яких умовах жінки перебуватимуть закордоном там чи будуть люди вірити у те, що мир надовго? Я думаю, що ці фактори будуть грати важливу і вирішальну роль в ухваленні рішень.
Літній пан на велосипеді зупиняється біля одноповерхового кафе «Краяни» на околиці Токіо. Заходить всередину, кланяється, дістає з гаманця купюру найбільшого номіналу — 10 тисяч єн (2700 грн) — кладе її в банку із українським прапором, знову кланяється і мовчки виходить. «Боже, він же пробував наш борщ вчора на фестивалі!», — вигукує Наталія Ковальова, голова і засновниця неприбуткової організації українців «Краяни».
Ось так виглядає українське кафе «Краяни» на околиці Токіо
Саме через їжу на багаточисельних фестивалях, надзвичайно популярних в Японії, місцеві не тільки дізнаються про Україну від самих українців, а й залюбки допомагають. За останні 2,5 роки у цьому непримітному кафе та на всіх доброчинних заходах організації «Краяни» назбирали майже 33 мільйони гривень (137 млн 155 тис єн). На ці кошти серед іншого відбудували будинки в Бучі та Ірпені, надіслали в Україну такмед, ліки, генератори, карети швидкої допомоги, машини для евакуації.
Водночас громада українців в Японії справді малочисельна. До повномасштабного вторгнення в країні з населенням 127 мільйонів мешкали лише 1,5 тисячі українців. У 2022 році зазвичай закрита для іноземців Японія здійснила безпрецедентний вчинок — надала дозвіл на перебування ще 2,6 тисячам українців. Це втричі більше ніж для біженців із усіх інших країн за останні 40 років.
<frame>Українців забезпечили житлом, медичним страхуванням та прожитковим мінімумом. Також на безкоштовне навчання запросили понад сотню українських студентів, які вчать японську мову або продовжують навчання в університетах. Японія також організовує фізичну та ментальну реабілітацію для українських військових і безкоштовно допомагає встановлювати біонічні протези. <frame>
До прибулих українських шукачів захисту японці поставилися надзвичайно сердечно. Наприклад, до містечка Комае з населенням 83 тисячі осіб в префектурі Токіо приїхала лише одна шукачка захисту з України. І місцева громада забезпечила її серед іншого городиком, бо японці десь дізналися, що українці дуже люблять щось вирощувати. Водночас більшість місцевих будинків зазвичай не мають прибудинкової території, адже земля – надзвичайно дорога. — Мер Комае настільки перейнявся, що вже у травні 2022-го організував український фестиваль. Усіх пригощали борщем — безкоштовно, але поставили скриньку для доброчинних внесків. Їх було стільки, що опісля «Краяни» змогли запустити волонтерські проєкти навіть в Україні. І відтоді вже ціла хвиля пішла, в інших містах почали щось схоже робити. Узялися проводити лекції, тому що японці просили пояснити: “Чому ця війна почалася?”, “Ви ж братній народ!”. Ми розповідали і про голод, і про репресії, про історію Криму, киримли. Японці переймаються, співчувають і хочуть допомагати, — розповідає Наталія Ковальова.
Сім'я киянки Наталії Ковальової живе в Країні сонця, що сходить, понад 30 років. За фахом жінка — вчителька. Вона викладала в японській школі, а ще разом із чоловіком заснувала українську недільну — «Джерельце» та організацію «Краяни». У 2022 році Наталія ухвалила рішення покинути роботу в місцевій школі і повністю присвятити себе громадській та волонтерській діяльності.
Японія — країна фестивалів. Організація «Краяни» представляє батьківщину на різних заходах по всій Японії майже щотижня, часом навіть 5-6 разів на місяць. Роздають листівки, співпрацюють із місцевими медіа, пропонують спробувати борщ і голубці, розповідає Наталія:
— Шлях до серця японців — через їжу. Поїсти — це їхня найбільша розвага і улюблене часопроведення. На фестивалях лише ми презентуємо щось закордонне. Уся інша — японська їжа. Я спершу думала, що наші страви будуть для місцевих занадто тяжкі. На відміну від японської кухні, ми і готуємо довго, і їмо досить жирне. Але ні — їм подобається.
Японці зазвичай обережні до всього нового, та як розпробують, щиро цінують. Торік на фестивалях українське пробували неохоче, а цього року уже черга стояла: «Ви ж були минулого року! Ми знову хочемо замовити, бо дуже сподобалося!»
Обережним до всього нового, японцям сподобалась українська кухня
Наталія згадує, як нещодавно «Краяни» брали участь у фестивалі з трьохсотлітньою історією в токійському районі Асакуса і до них підійшла сім'я японців. Пані знала багато про Україну. Розповіла, що борщ із пампушками вона вже готувала за рецептом з інтернету, навіть фото показала. А на прощання сказала «Слава Україні».
Саме після одного з таких фестивалів до українців звернулася 80-річна японка і запропонувала відкрити кафе в приміщенні, яким вона володіє. Спершу без орендної плати, а далі — як піде.
— Звісно, спершу у нас нічого не виходило, бо ніхто в цьому не розбирається. Але з часом вдалося налагодити всі процеси, — згадує Наталія Лисенко, заступниця голови «Краяни».
В Японію жінка приїхала 14 років тому — вийшла заміж. Шукала своїх, зокрема українську школу для доньки, і так познайомилася з іншою Наталею, яка цю школу заснувала. Зараз пані Лисенко курує роботу кафе, та основна її робота — вчителька англійської мови в японській школі.
Евакуйовані українці відразу почали шукати роботу, але не володіли японською. Тому в кафе одразу розставили пріоритети: працевлаштовуватимуть шукачів захисту, навіть якщо вони не професійні кухарі. Згадують: деякі українки, які раніше вдома взагалі не готували, пропрацювавши в кафе, почали і сім'ю домашньою їжею радувати.
У кафе японці можуть скуштувати традиційні українські страви
У меню — борщ, гречаники, вареники — з солоною та солодкою начинками, а також ліниві, деруни, котлета по-київськи, є комплексні обіди. Надзвичайно популярний, особливо на фестивалях, — тертий пиріг із ягідним варенням. Ціни — українські: вареники — 700 єн (160 грн), деруни — 880 єн (200 грн), борщ — 1100 єн (260 грн).
<frame>Буряк купують у місцевих фермерів. Гречку — в магазині українки, яка займається імпортом з Європи. Кріп замовляють в іншої українки, яка вирощує його спеціально для цього кафе. Сало роблять самі. Замість сметани використовують японський йогурт без додатків. Окремо варто згадати про чудову підбірку українських вин, які не часто навіть в українських ресторанах пропонують, — Beykush, Stakhovsky, Biologist, Fathers Wine та питні меди від Cikera — їх на інший край світу імпортують аж дві компанії. <frame>
Українське кафе «Краяни» працює майже два роки. Воно розташоване і далеко від центру Токіо, і навіть не одразу біля станції метро. Але туди приходять не тільки з сусідніх кварталів, а й приїздять із інших міст та регіонів за сотні кілометрів. Одного разу — навіть в тайфун! Японці хочуть спробувати екзотичну кухню, але й взяти участь в активностях.
«Краяни» мріють про український центр в Японії. А поки облаштували маленький культурний осередок. Щомісяця в кафе проводять фотовиставки, майстеркласи, лекції — одночасно й українською, й японською: як малювати петриківкою, як виготовити українську прикрасу, як змайструвати дідуха. Часом навіть співвітчизники шоковані: мовляв, це треба було приїхати аж в Японію, щоб навчитися робити символ нашого Різдва!
На кухні кафе також готують страви для дегустацій на фестивалях. Власне, щоб взяти участь у таких заходах, необхідно спершу надати організаторам план приміщення, в якому будуть куховарити, а також перелік усіх потрібних продуктів. Наприклад, влітку заборонено готувати страви з молочкою. На цій же кухні готували страви для прийому до Дня Незалежності в Посольстві України в Японії.
Окремий напрямок роботи — кулінарні майстеркласи для японців. Вони користуються надзвичаною популярністю, розповідає Наталія Лисенко:
— Кухня в кафе для цього замаленька. Тому ми недорого винаймаємо муніципальні кухні, які облаштовані саме для кулінарних майстеркласів. Цього місяця буде три таких заходи, кожен для 20 охочих. Тобто от уже 60 японців зможуть вдома варити борщ.
Вибір страв для майстеркласів надзвичайно різноманітний — галушки, зрази, деруни, капусняк, гороховий суп з грінками, фарширований перець, салат з буряка і квасолі. Також почали співпрацю з кафе Clare&Garden. Заклад в англійському стилі відкрила японка у дворі власного будинку і запросила українців двічі на місяць влаштовувати там день українського обіду.
Останнє нововведення — зайнятись доставкою їжі через Uber Eats. Менеджерка по роботі з клієнтами цього сервісу Юкі Тагава саме прийшла в кафе, щоб узгодити деталі співпраці. Каже: зробила це з власної ініціативи. Хоче, щоб японці не лише пробували нові страви, а й щоб завдяки їжі більше цікавилися Україною.
— Якщо порівнювати з японською кухнею, то, як на мене, українська має яскравіше виражені смаки, — пояснює Юкі Тагава. — Я відчуваю смак овочів — помідорів або капусти. І загалом ці смаки зовсім інші. Тому що, як правило, основа страв японської кухні — це рибний бульйон даші, місо паста або соуси, які мають специфічний смак.
І я знаю, що більшість японців, які до цього ніколи не пробували українські страви, кажуть, що мали зовсім інше уявлення, не думали, що їм так сподобається
Для охочих глибше зануритися в українську кухню «Краяни» у співпраці з Українським інститутом переклали книгу «Україна. Їжа та історія». Вона розповідає про минуле і сьогодення української кухні, представляє рецепти страв, які зможе приготувати кожен, локальні продукти і страви-візитівки України.
— Робота над перекладом була цікавою і не з простих, — ділиться Наталія Ковальова, голова організації. —По-перше, хотілось передати назви якнайближче до українського звучання. По-друге, не всі продукти можна знайти в японських магазинах. Скажімо, де тут знайдеш ряжанку? Це і було найскладнішим — описати потрібні продукти, адаптувавши їх до реалій Японії, замінивши їх на схожі за смаком.
Частина виручених коштів з продажу книги, а також із усіх активностей організації «Краяни» йде на волонтерські проєкти допомоги Україні.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
