Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Трагедія з Лізою у Варшаві змушує польських депутатів переглянути кримінальний кодекс
«Якби не трагедія, ми не знаємо, чи був би злочинець взагалі засуджений за зґвалтування. Адже Стаття 197 Кримінального кодексу вимагає, щоб жертва захищалася, щоб вона кричала. Але у жертви не завжди є така можливість. Їй можуть погрожувати ножем, це може бути жінка з інвалідністю. На цю зміну у законодавстві ми чекали понад три роки. І більше чекати вже не можемо», — пояснює адвокатка й активістка Данута Вавровська
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Смерть 25-річної білоруски Лізи, яку наприкінці лютого зґвалтували в центрі польської столиці, викликала неабиякий резонанс у суспільстві. Сотні небайдужих людей — білорусів, поляків і українців, серед яких відомі активістки в боротьбі за права жінок — вийшли на марш пам’яті. Єлизавета була біженкою, яка приїхала до Польщі у пошуках безпеки. Коли на неї зненацька напали біля її будинку, вона не кричала, а тихо кликала на допомогу. Але люди проходили повз, не реагуючи на злочин.
Нарешті у Сеймі відбулося перше читання законопроєкту про зміну визначення терміну «зґвалтування»
Смерть білоруски стала приводом для обговорення посилення покарання за сексуальне насильство в Польщі. Ще 2 березня Kongres Kobiet та Ogólnopolski Strajk Kobiet звернулися до уряду з вимогою змінити польське законодавство, адаптувавши визначення зґвалтування відповідно до вимог Стамбульської конвенції.
Чинний кримінальний кодекс Польщі визнає злочин зґвалтуванням тоді, коли постраждала доведе, що чинила опір. Це має бути «активний і безперервний опір», «гучний протест, прохання чи крик», «справжній, а не «удаваний» опір. Тобто законодавство не захищає людину, яка під час насильства перебувала у стані шоку й заціпеніння, була непритомна, спала чи має обмежені можливості. Плюс постраждала мусить сама доводити факт насильства.
Заступниця міністра юстиції Марія Ейхарт заявила, що до Кримінального кодексу Польщі нарешті готуються зміни щодо визначення терміну «зґвалтування» — тепер ним вважатимуть дії, вчинені без явної згоди однієї зі сторін. 7 березня у Сеймі вже відбулося перше читання законопроєкту про внесення змін до КК.
Співавторка законопроєкту Данута Вавровська (ліворуч) у Сеймі 7 березня 2024 року. Фото: Facebook Strajk Kobiet
Адвокатка, активістка й співавторка законопроєкту Данута Вавровська сподівається, що нарешті Сейм ухвалить позитивне рішення.
«Якби не трагедія, ми не знаємо, чи був би злочинець взагалі засуджений за зґвалтування, — пояснює Данута Вавровська Sestry. — Адже Стаття 197 Кримінального кодексу вимагає, щоб жертва захищалася, щоб вона кричала. Але у жертви не завжди є можливість кричати та захищатися. Їй можуть погрожувати ножем, її можуть накачати наркотиками чи алкоголем, це може бути жінка з інвалідністю. Ми не можемо більше чекати. За цю зміну у законодавстві ми боролися кілька років».
Strajk Kobiet також вимагає посилити покарання за зґвалтування, збільшивши нижню межу покарання за цей злочин до трьох років позбавлення волі.
Погрожував ножем з кущів і не отримав покарання
Українка Юлія прийшла на акцію з подругою з Білорусі, адже й сама добре знає, що таке переслідування, погрози та відчуття небезпеки біля власного дому.
«Коли я два роки тому приїхала до Варшави, то познайомилася тут з місцевим хлопцем, — розповідає Sestry Юля. — Він дуже допоміг мені спочатку, ми стали жити разом. Але за деякий час він різко змінився. З'ясувалося, що колись він мав проблеми з наркотиками, і раптом знову до них повернувся. Я не була до такого готова, ми розійшлися».
Але хлопець не залишив її у спокої і став залякувати.
«Пам'ятаю, як Марчин з ножем чекав на Юлю в кущах біля нашого офісу, — продовжує розповідати подруга і колега Юлії Ольга Полуян. — Ми викликали поліцію, але правоохоронці навіть не прийняли заяву, адже факту злочину не було. Мої свідчення не взяли до уваги. Він приходив ще кілька разів, пробив шини в моєму авто, погрожував, це продовжувалось пів року!» І весь цей час Юля не виходила з під'їзду сама, постійно просила таксистів чи сусідів проводити її аж до дверей квартири.
Люди принесли квіти до місця, де сталася трагедія з Лізою. Чимало жінок плакали. Фото: Юлія Ладнова
Українська активістка і волонтерка Оксана Литвиненко порівняла на акції поведінку вбивці Лізи з поведінкою росіян в Україні: «Найбільше в цій ситуації мене налякало те, що цей чоловік поводився , як російські злочинці. Він зґвалтував дівчину, взяв банківські картки, телефон і спокійно пішов у магазин, ніби нічого не сталося. Все те саме відбувається з жінками в Україні, тільки це явище має набагато більший масштаб.
Але жінки в Європі не мають боятися ходити по вулицям. Ми навіть не помічаємо, що цей страх став частиною нашого життя. Я рефлекторно зачиняю двері в машині на стоянці. Коли виходжу на вулицю, озираюсь, а своїм донькам кажу завжди бути на телефоні».
Данута Вавровська на акції "Досить гвалтувань". Люди прийшли в чорному та влаштували символічну хвилину крику. Фото Юлії Ладнової
Допомога тим, хто зазнав насилля
Йоланта Гавенда з Fundacja Feminoteka запропонувала свою допомогу всім жінкам, які зіткнулися з насильством у Польщі. «Ми вже кілька років допомагаємо тим, хто пережив насилля і зґвалтування. І таких жінок більше, ніж ви можете собі уявити. Але як не було, так і немає чіткої, рішучої реакції поліції, підтримки нею постраждалих», — вважає Йоланта.
Йоланта Гавенда закликала жінок, які зіткнулися з проблемою насильства, звертатися за допомогою до фонду «Фемінотека». Телефон для українців — 888 88 79 88. Номер 888 88 33 88 — для тих, хто розмовляє польською. Лінія працює з понеділка по п'ятницю з 14:00 до 19:00.
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Коли у лютому 2022 року почалася війна, ніхто не вагався: треба було втікати. Потяги, автобуси, машини — мільйони жінок з дітьми залишали країну, чоловіків, домівки, своє життя. За кілька місяців з України виїхало понад 7 мільйонів людей — переважно до сусідніх країн та ЄС. Це була найбільша криза біженців у Європі з часів Другої світової війни. І перша, коли майже всі, хто тікав, були жінками та дітьми.
У перший місяць війни близько 90% біженців становили жінки й діти. Чоловіки віком від 18 до 60 років не могли виїжджати через мобілізацію. Три роки потому пропорції залишаються схожими: жінки й дівчата — це близько 63% біженців. У країнах ЄС дорослі жінки складають у середньому 46%, а діти — ще 33%.
Приклад Німеччини багато про що говорить: з понад мільйона українських біженців 80% дорослих — жінки, і більшість з них має вищу освіту. Саме вони сьогодні — опора повсякденного життя на чужині: одночасно опікунки, годувальниці й особи, які приймають рішення.
Залишаюсь не тому, що мушу
Всупереч стереотипам, більшість жінок в Україні залишається не через відсутність вибору. Згідно з даними початку 2025 року, 80% жінок віком 18-60 років свідомо обирають життя в Україні. Не «бо нема куди йти», а «бо це моя країна». Аж 90% опитаних жінок відповіли: «Це моя земля, і я хочу тут жити».
Це не просто слова. Це рішення, засновані на зв’язках, ідентичності, почутті спільноти. Попри тривалу війну, попри складну економічну ситуацію, для багатьох жінок вибір очевидний: навіть якщо буде важче — я залишаюсь.
Близько 20% жінок розглядають виїзд. Найчастіше це молоді самотні жінки, які втратили роботу і не бачать можливостей для покращення. Багато з них вже виїжджали і поверталися — вони більш відкриті до міграції, але й більш розчаровані. Навіть у цій групі виїзд, — скоріше, гіпотетична можливість, ніж конкретний план. Здебільшого їх тримають родинні зв’язки, брак коштів, відповідальність за близьких.
«З тих 20%, що хочуть виїхати, дві третини або не мають коштів, або їх тримає вагома причина — хворий родич, могила близької людини, зниклий чоловік», — розповідають дослідники Володимир Вахітов та Наталія Заїка з Інституту поведінкових досліджень American University Kyiv у розмові з NV.ua.
Рішення про виїзд уже рідше пов’язані з панікою чи безпосередньою загрозою. Все частіше — це роздуми про довгострокове майбутнє: чи знайду роботу? Чи буде в дитини щасливе дитинство? Чи країна зможе стати на ноги? «Я їду, бо не бачу майбутнього через п’ять років» — це тепер найпоширеніша фраза серед жінок, які вагаються
Ті ж, що залишаються, кажуть: «Навіть якщо буде важче — не поїду». У їхніх словах переважає відповідальність — за родину, за громаду, за країну. Це рішення від серця, а не лише холодний розрахунок.
Що нас зупиняє
Для багатьох жінок повернення — навіть складніше, ніж рішення залишитися. Найменш схильні до репатріації матері малих дітей — жінки 30–39 років. Лише 6% з них повернулися, що вп’ятеро менше, ніж у інших вікових груп.
Головна перешкода? Відчуття небезпеки. «Якщо діти не матимуть тут нормального дитинства — ми не повернемось», — лунає в десятках інтерв’ю.
До цього додається житлова нестабільність: відсутність захисту орендарів, зростання цін, договори без гарантій. «Доки ринок нерухомості не стане цивілізованішим, люди не вертатимуться. Це не лише бар’єр для повернення, але й для рішення завести дитину».
Ситуацію ускладнює спотворене сприйняття реальності. Україна із Заходу видається зоною постійної небезпеки, навіть якщо точково там все відносно спокійно. А Захід з України — навпаки, — виглядає чужим, холодним і дорогим місцем. Дослідники називають це «ефектом дзеркальної загрози» — ми боїмося того, чого не знаємо.
Повернутися — це більше, ніж просто приїхати
І все ж чимало жінок повертається. Не лише через потребу, а з переконанням, що саме в Україні їхнє життя набуває сенсу. Їх вабить можливість працювати за фахом, гнучкіший ринок, відсутність конкуренції в окремих галузях.
«В Україні легше знайти роботу за спеціальністю, навіть якщо диплом не визнають за кордоном. А брак конкуренції у багатьох сферах відкриває жінкам нові шляхи», — пояснюють дослідники.
Але найважливіші — невидимі фактори: рідна мова, спільна пам’ять, спосіб виховання дітей. «Я знаю, що тут моя дитина зрозуміє, хто вона,» — одне з найглибших речень у дослідженні
Для багатьох українок вибір «залишитися» чи «повернутися» — це не просто рішення про місце проживання. Це рішення про сенс.
Sestry поговорили з трьома дівчатами, які перетворили свій талант на спосіб зібрати для української армії десятки тисяч гривень.
«Якщо виграю я — людина донатить»
— У 2022 році багато хто почав допомагати армії, — розповідає 13-річна Валерія Єжова, чемпіонка світу з шашок. — Мені теж захотілося долучитися. Я спитала маму, як саме можу це робити. «Що ти вмієш робити найкраще?» — поставила мені правильне питання мама. Від нього ми відштовхнулись і поступово вийшли на ідею, що я можу збирати гроші для армії, граючи у шашки.
Суть у тому, що я сідаю на вулиці і граю в шашки з усіма бажаючими. Якщо людина у мене виграє, то може не донатити (хоча таких, хто не донатив, ще не було). Якщо ж перемагаю я, людина має покласти суму від 1 гривні.
Валерія Єжова збирає на ЗСУ грою в шашки біля супермаркета в Києві
Ми довго думали, з чого почати. Треба було знайти локацію, де я могла б грати, не заважаючи іншим. Зрештою обрали місце біля супермаркету в Дарницькому районі Києва. Поставили там дитячі стільці, я сіла чекати. Мама пішла на закупи. До мене стали підходити, питати, цікавитися... Коли мама вийшла, біля мене вже була черга. У той день я зібрала близько 1200 гривень.
Звісно, бували ті, хто вигравав. Бо я за своє життя грала з майстрами спорту, кандидатами в майстри тощо. Але біля супермаркету, де я починала свій волонтерський шлях, у мене за весь час виграло 3-4 людини.
Далі було чимало інших місць. Наприклад, я грала у парку Шевченка. Найбільша сума, яку мені вдалося зібрати за один день, це близько 15 тисяч гривень.
За весь час моєї волонтерської гри я зібрала понад 220 тисяч гривень
Першу зібрану мною 21 тисячу я передала до фонду Сергія Притули. Я страшно хвилювалася, слова не могла вимовити. Сергій Притула давно мені подобається. Тому зустріч з ним була важливою. Коли він побачив, яку суму я, десятирічна, принесла, — розплакався. І обійняв мене.
У фонді Сергія Притули
— Як і чому ти стала грати саме в шашки? Які нагороди маєш?
— Я пішла займатися шашками, коли мені було 7. У нас тоді тільки відкрився новий гурток з шашок, захотілося спробувати. І це мене захопило.
У 2021 році я стала чемпіонкою світу серед дівчат до 10 років. Також у мене є три кубки з чемпіонату Європи за перше місце. П’ять років поспіль я ставала чемпіонкою Києва серед дівчат свого віку. Також я — неодноразова чемпіонка України, абсолютна чемпіонка Європи серед дівчат свого віку та чемпіонка світу 2023-24 з чекерсу серед юніорок (це дівчата до 19 років). Зараз граю у категорії «Дівчата від 13 до 16 років».
— Розкажи про свій найбільший особистий здобуток у цьому спорті?
— Важких партій було дуже багато. Але була одна, яка для мене стала особливою. Є гросмейстерка Олена Коротка. Вона — найсильніша шашкістка України. Я зіграла з нею на Чемпіонаті України серед дорослих у 2024 році внічию. І була дуже щасливою від цього результату. Зробити нічию з Оленою для мене — дуже почесно.
— Як ще шашки допомагають тобі в житті?
— Вони відволікають. Бо коли граєш, зосереджуєшся, прораховуєш кожен хід. Місця для поганих думок не залишається. Але іноді навпаки — це нерви. Іноді голова після гри болить, тиск підвищується. Хоча в цілому гра мене захоплює.
«Дружба з польською шашкісткою врятувала нашу перемогу»
— Вперше Валерія і Мая зустрілися на чемпіонаті світу 2021, — розповідає Любов Єжова, мама Лери, історію, яка сталась з її донькою на одному із змагань. — В останньому турі Лера грала з росіянкою. Від цієї партії залежало золото чемпіонату світу. У шашках грають два мікроматчі, результат загальний. І ось Лера перший мікроматч виграє, а другий грає внічию і кличе суддю, щоб той зафіксував загальний результат. І тут російська спортсменка каже судді, що не пам'ятає результат першого мікроматчу… Суддя збентежений. Хто ж виграв? Полька Мая Ридзь тоді грала свою партію поруч і спостерігала за грою Валерії. Вона і допомогла довести, що саме Лера перемогла. За небайдужість Валерія подарувала Маї свою медаль з чемпіонату світу.
Коли почалася війна, Майя з мамою звернулися до польської шашкової федерації з проханням допомогти знайти інформацію, чи все добре з Лерою, чи ми в безпеці. Представник польської федерації розшукав мене у фейсбуці. Мама Маї запропонувала нам виїхати до них, але ми залишилися в Україні. Зараз бачимось на міжнародних змаганнях.
Хто тільки не намагається виграти у Валерії. От тільки майже нікому це не вдається
— З ким тобі, Валеріє, доводилося грати?
— Я грала багато з ким. Якщо говорити про відомих людей, то це Ектор Хіменос Браве, Володимир Остапчук, Вікторія Булітко, Єгор Крутоголов... Усіх не згадаю. Але вони у мене не вигравали. Багато грала з військовими. Часто це буває, коли я передаю їм свою допомогу.
— Як військові реагують на твою допомогу?
— Дякують. Часто приходять дружини військових і показують відео вдячності від їхніх чоловіків на фронті. Часто плачуть. Пам'ятаю, зустрічалася з військовим Олексієм Притулою, лікарем-ветеринаром із Одеси. Він у вересні 2022 року під час наступу на Лиман отримав важке поранення і втратив обидві ноги. Я збирала гроші йому на лікування. Після того, як йому поставили протези, ми зустрілися. Він подарував мені красивий букет квітів. Попри всі випробування, він дуже світла людина. Також мене нагороджували медаллю військові 28 ОМБр (окрема механізована бригада. — Авт.). Командир, який мені передавав медаль, згодом загинув, намагаючись врятувати побратима. Тож ця нагорода для мене вдвічі важлива.
Хочеться вірити, що мої гроші (хоч вони і невеликі) комусь допоможуть
— Які найяскравіші моменти зі збору коштів запам’яталися?
— Як хлопці на вулиці збирали й приносили копійки, тільки б зі мною пограти — по 50 копійок, по гривні. Кожен день прибігали до того супермаркету, де я грала. Потім просили, щоб я їх навчила.
З Олексієм Притулою, якому допомогла зібрати гроші на лікування
— Ти продовжуєш грати і збирати зараз?
— Так! Біля супермаркету грала дуже часто. Улітку кожен день, в інші сезони — на вихідних. Там мене вже знають. Працівники, адміністратор. Навіть гарячі обіди виносили. Зараз вже частіше граю на благодійних заходах. Мене запрошують — я погоджуюся. Там набагато більше людей, а це означає, що можна зібрати більше грошей на потреби армії. Мій спосіб працює, тож буду продовжувати.
— Про що мрієш?
— Найголовніше — щоб скоріше закінчилась війна. Думаю, це мрія кожного українця зараз. А щодо особистої мрії — хочу побачитися з Лесею Нікітюк. І, звичайно, прагну стати чемпіонкою світу. Буду тренуватись, аби досягти цього.
«Листівка з насінням, яке проростає, — це мій донат»
— У себе в інстаграмі ти пишеш «Шаную минуле, не цураюся сучасного, творю майбутнє. Несу традиції свого роду». Розкажи, чим саме ти допомагаєш армії.
— Мені 11 років, я з міста Славута, допомагаю військовим від початку повномасштабної війни, — розповідає 11-річна Соломія Дебопре, етноблогерка, яка робить незвичайні листівки й свічки, збираючи на армію. — Спочатку в нашому місцевому Центрі для волонтерів ми всією родиною плели сітки, збирали одяг, готували їжу. Коли для мене там стало менше роботи, почала робити власні листівки й свічки.
Соломія Дебопре почала допомагати в 8 років
Мої листівки зроблені власноруч — від паперу до оздоблення. Для виготовлення паперу я маю спеціальні інструменти. Роблю його з перероблених зошитів, упаковок, різного залишкового паперового сміття. У спеціальному ситі формую, додаю насіння, яке потім може прорости. Цій техніці я навчилась в українського майстра в Естонії, коли була в Таллінні на фестивалі разом із фольклорним гуртом, в якому співаю. Кілька разів на рік ми їздимо за кордон, співаємо українські пісні, розповідаємо про нашу культуру, беремо участь у ярмарках, де продаємо вироби українських майстрів. І коли я потрапила до паперової майстерні, мене це так вразило, що я теж захотіла таке робити.
Свої перші листівки я просто дарувала військовим. Писала: «Сійте квіти на визволеній землі»
— Яку найбільшу суму вдалося зібрати?
— 18 тисяч за один раз. Кожного місяця я заробляю 5-7 тисяч гривень. І усі ці гроші передаю військовим. Іноді це друзі батьків, іноді рідні, іноді мої підписники, яких я добре знаю. Якось я збирала для свого дядька Романа. Ще допомагала нашому місцевому художнику. Він мені робив форми для свічок. У нього на війні загинув брат. Потрібна була автівка, щоб перевезти тіло. Я долучилася до збору.
Листівки з насінням і свічки від Соломії
— Як військові реагують на твою допомогу?
— Часто мені записують відео зі словами вдячності. Іноді присилають маленькі подаруночки: прапори частин, шеврони тощо. Колись військовий подарував мені великий снаряд. Нам його привезли прям додому і ми залишили його на подвір'ї. А татові про це сказати забули. Так от він вийшов на вулицю, побачив його і злякався — подумав, що то бойовий снаряд впав просто біля нашого дому. Думаю тепер розмалювати цей снаряд і розіграти за донат.
Часто у себе в інстаграмі роблю різні конкурси, розіграші, долучаюся до лотерей, де можна за донат щось придбати. І в мене вже є своя аудиторія, яка підтримує всі мої збори.
— Яка твоя мрія?
— Щоб скоріше закінчилась війна. А ще коли я виросту, хочу відкрити кав'ярню і продавати там свої свічки й листівки.
На ярмарці
Картини, що змушують плакати
—Моє волонтерство почалося ще в 2014 році, — розповідає 16-річна художниця Аліна Стебло. — Так сталося через моє виховання — мені прищеплювали любов до України і вчили, що за волю ми завжди боролися і будемо боротися, якщо доведеться. А також ми маємо допомагати тим, хто виборює нашу свободу. Так, на нашому Майдані у Хмельницькому я була, ще коли в дитячий садочок ходила. А коли в 2014 році почалась війна, стала малювати листівки пораненим.
Спочатку допомагала у громадській організації «Захист — об’єднання волонтерів». Там ми збирали пайки для військових. За кілька тижнів цієї роботи зрозуміла, що можу робити й інше. А саме — малювати. Це у мене виходить набагато краще. І від початку повномасштабної війни я вже тільки малюю, бо це мій спосіб висловити свої емоції та переживання.
Після п'ятої картини, яка була подарована знайомим військовим, мама сказала: «А що це ми просто роздарюємо твої роботи? Давай їх на аукціони віддавати. Нехай приносять гроші». Так і зробили.
Аліна Стебло малює картини, які потім продаються на аукціонах
Також з іншими дітьми ми розмальовували списану амуніцію, яку потім теж передавали на аукціони. Я розписала близько 50 робіт. ГО «Захист — об’єднання волонтерів» знаходить для моїх картин аукціони.
Я не продаю свої картини, а виставляю їх на виставках і передаю волонтерам. Моя перша виставка називається «Війна, що нас змінила». У Хмельницькому я вже 4 рази її показувала, і щоразу ми збираємо на цих подіях донати.
Люди бачать у моїх роботах різне: і розпач, і біль, і надію. Часто говорили, що не вірять, що це роботи підлітка.
Було таке, що дорослі чоловіки стояли й плакали від того, що бачили у моїх картинах
Зараз я закінчую 11 клас, готуюся до іспитів, але все одно малюю. Мені пишуть волонтери з різних країн і просять мої роботи для аукціонів. Мої картини вже поїхали в Німеччину, Шотландію, Австрію, США (в багато різних штатів). На аукціонах за кордоном вони зібрали вже понад 140 тисяч гривень.
Коли я віддаю свої роботи, не думаю про те, скільки вони зберуть. Думаю про те, що вони принесуть.
— Як військові реагують на твою допомогу?
— Найкраща для мене подяка від військових — щоб вони були живі. Більше мені нічого від них не треба.
Виставка картин Аліни Стебло
— Про що мрієш?
— Щоб скоріше закінчилася війна. Це трохи егоїстично, бо я хочу навчатися в Одесі на архітектора, але не можу туди поїхати, бо там небезпечно. Але я все одно стану архітектором, бо хочу після закінчення війни відбудовувати нашу країну.
— Що можна сказати дітям і дорослим, які теж хочуть допомагати, але не знають, з чого почати?
— Ви завжди можете прийти до будь-якого фонду чи громадської організації і сказати: «Хочу допомагати». Там швидко вирішать, у чому саме ви можете бути корисним.
Немає віку, з якого можна починати бути корисним. Просто робіть те, що вмієте найкраще
Реакція на перші післявиборчі екзит-поли, які дали ПіС невелику перевагу над Громадянською коаліцією (33,7% проти 31,9%), голова партії «Право і справедливість» (ПіС) Ярослав Качинський оголосив про дев'яту перемогу своєї партії на виборах. Справа однак у тому, що навіть якщо ПіС збереже перше місце, перемога партії на практиці все одно означає програш.
Адже вже відомо, що ПіС втратив владу в 3 воєводствах, а також у більшості з решти 6 воєводств, в яких партія домінує у відсотковому відношенні, вона не зможе керувати одноосібно. Це означає, що не зможе керувати взагалі. Інші угруповання, навіть націоналістична Конфедерація з безпартійними представниками місцевого самоврядування, не захоче вступати в союз з партією, від якої тхне скандалами, беззаконням і корупцією. Після минулорічних парламентських виборів ПіС має статус політичної касти «недоторканних», навколо якої встановлено санітарний кордон.
Малувато і помилка Туска
У ніч виборів прем'єр-міністр Дональд Туск радів, що «у квітні вдалося повторити 15 жовтня» — тобто успіх демократів на осінніх президентських виборах. У понеділок він дещо пом'якшив тон. «Висновок для нас? Не скиглити! До роботи!», — написав він на порталі X.
Він вітає зі скороченням відставання Громадянської коаліції від ПіС (на виборах 2018 року ГК програвала Качинському на 7 відсотків), з вражаючою перемогою у великих містах і перевагою в сеймиках. Непокоїть демобілізація молоді, поразка на сході країни і в сільській місцевості.
Це тверезий погляд на речі, але бракує в ньому каяття. Рішення Туска піти ГК на вибори без лівих виявилося помилковим. Воно коштувало його угрупованню першого місця і відсунуло Лівицю на останнє.
04.07.2024, Варшава, Рондо Дашинського 2, Crowne Plaza Warsaw. Маршалек Шимон Головня (ліворуч) та віце-прем’єр-міністр, міністр національної оборони Владислав Косиняк-Камиш (праворуч) під час вечору виборів коаліційного виборчого комітету «Третій Шлях». Фото: Dawid Żuchowicz/Agencja Wyborcza.pl
Надуті м'язи Головні
Офіційний оптимізм Шимона Головні та Владислава Косиняка-Камиша, лідерів коаліційного «Третього Шляху» (це альянс «Польщі 2050» і Польської народної партії (Polskie Stronnictwo Ludowe), яка, згідно з опитуваннями, набрала 13,5 відсотка голосів виборців, виглядає удаваним. На попередніх місцевих виборах ПНП, яка балотувалася самостійно (тоді ще не існувало партії «Польща 2050»), отримала 12%. Таким чином, здається, партія Головні на місцях добрала близько 1,5 відсотка. і навіть якщо в остаточному підсумку «Третій шлях» набере ще якийсь відсоток чи два, то такий результат також не буде успіхом.
З іншого боку, Головня виявився ефективним для ослаблення всього демократичного табору. Відкладення на післявиборчий період дебатів щодо законопроєктів, які лібералізують законодавство про аборти, обурило лівих і створило у частини прогресивного електорату враження, що під час попередньої кампанії, під час якої йому було обіцяно лібералізацію, до нього поставилися інструментально. Це, мабуть, вплинуло на явку виборців.
Побиті менші брати
Ліві, як і Конфедерація, виходять з цих виборів сильно побитими.
Перші завжди погано показувались на місцевих виборах, але цього разу це виглядає ще гірше. 6,8% — це значно нижче очікувань партії Влодзімєжа Чажастого. І навіть непогані 15,8%, які здобула Магдалена Бєят у боротьбі за посаду мера Варшави, викликають у кращому випадку посмішку крізь сльози. Войовнича проабортна риторика, яка мала принести успіх лівим, не спрацювала. Бо навіщо голосувати за нечисленних і слабких лівих, коли те ж саме говорить велика і більш дієздатна Громадянська коаліція?
Ще восени, перед парламентськими виборами, Конфедерація сподівалася стати чорною конячкою польської політичної сцени. Кампанія партії до органів місцевого самоврядування, як і парламентська кампанія, насичена ксенофобією та антиукраїнською риторикою, була провальною
З результатом 7,5% Конфедерація мусить задовольнятися в кращому випадку роллю партійного локомотива.
Демобілізація демократів
Восени 2023 року перемогу демократичних груп над популістськими правими партіями під прапорами «Права і справедливості» (ПіС) та «Солідарної Польщі» забезпечила велика мобілізація молоді та жінок. Перші, 72 відсотки яких тоді прийшли на виборчі дільниці, були ситі по горло урядом, який вони вважали огидним, орієнтованим на літніх і неосвічених мешканців провінцій, який нав'язував традиціоналістсько-католицьку модель життя та освіти, а головне — позбавлену будь-якої програми для молоді.
Жінки перебувають у конфлікті з партією «Право і справедливість» з жовтня 2020 року, коли на політичне замовлення партії Качинського маріонетковий Конституційний суд оскаржив норму, що дозволяє аборт через дефекти розвитку плоду.
Потужні демонстрації жінок в польських містах стали першою силою, яка похитнула владу правлячих правих
Недільна явка виборців у 51 відсоток означає, за словами політолога Пшемислава Садури, перемогу «грильової та диванної коаліції». Цього разу на виборчі дільниці прийшло лише 34% молоді і 53% жінок. Чому? Експерти називають такі причини: слабка кампанія демократів, чвари всередині правлячої коаліції (в основному через аборти та податки для підприємців), відсутність належного діалогу між урядом та виборцями, невиконання більшості зі 100 обіцянок за 100 днів правління.
Все це правда. Однак, можливо, за електоральною тупістю частини поляків стоїть також відчуття, що беззуба «Право і справедливість» поки що не є загрозою для їхньої свободи.
04.07.2024, виборчий вечір ПіС у Варшаві. На фото: Йоахім Брудзінський, Мацєй Васік, Павел Шефернакер, Барбара Соха, Ярослав Качинський, Яцек Цесліковський, Маріуш Блащак, Беата Шидло, Маріуш Камінський. Фото: Andrzej Iwańczuk/REPORTER
Мобілізація віруючих
Низька явка підняла результат ПіС, про що свідчать результати виборів у східних і південно-східних воєводствах, де їхня підтримка завжди була сильною. Один мій знайомий сказав, що навіть якби ПіС виставив на виборах козу, виборці Качинського підтримали б цю козу — настільки непохитною є їхня віра в партію.
У цьому перебільшенні є багато правди, адже електорат ПіСу, здається, просякнутий опором на правду про цю партію. Хоча з кожним днем з'являється все більше доказів зловживань владою, порушень закону, розтрати державних грошей або навіть їх крадіжки протягом останніх восьми років — для прихильників Качинського, все це сходить, як з гуся вода.
Докази? 57 відсотків фермерів проголосували за «Право і справедливість», хоча саме через недбалість цієї партії вони вже більше року зазнають серйозних фінансових втрат і сьогодні вони перекривають дороги. Коли Туск попереджав, чим закінчиться аграрна політика команди Качинського, члени ПіС звинуватили його в «сіянні російської пропаганди». А фермери про протести тоді й гадки не мали.
Врятувати Качинського
Результат виборів, хоча і не вирішує жодної з головних проблем «Права і справедливості» — більше того, він провіщає нові, але для самого Ярослава Качинського він не є найгіршим. Так, втрата влади в ряді воєводств означає прощання з посадами для багатьох активістів його партії (або їхніх родичів і друзів), але становище Качинського в центрі Польщі — не найгірше для нього.
Можливо, Качинський і втратить свої посади, але його «дев'ята перемога» не загрожує його позиції. Напередодні багато хто пророкував цій команді ефектну поразку, яка для самого голови «Права і справедливості» означала б мирову угоду, а можливо, навіть розпад його формації.
Тепер Качинський отримав додаткові два місяці (до європейських виборів), щоб зміцнити свою владу в партії і взяти під контроль потенційних розкольників. Він, ймовірно, використає її у наступній кампанії, розкручуючи спіраль ненависті, спрямовану на Туска, Європейський Союз і Німеччину — трійцю, до якої він відчуває неприховану ненависть.
04.05.2024, Варшава, вул. Сєнницька 40Б, Спортзал Siennicka-OSiR Praga Południe. Прем'єр-міністр Дональд Туск (ліворуч) і президент Варшави Рафал Тжасковський (праворуч) під час виборчого з’їзду Громадянської коаліції перед виборчою тишею. Фото: Maciek Jaźwiecki/Agencja Wyborcza.pl
Тжасковський — майбутній президент Польщі
Останній висновок стосується результатів виборів у Варшаві. Рафал Тжасковський, якому мешканці Варшави вкотре довірили президентство столиці в першому турі, набравши майже 60 відсотків підтримки, він, схоже, є беззаперечним кандидатом на посаду президента Польщі на виборах наступного року. Більше того, є багато ознак того, що він виграє ці вибори.
Чому? По-перше, тому що його мінімальний програш Анджею Дуді у 2020 році став результатом нечесної кампанії ПіС. Масована пропаганда урядових ЗМІ працювала на користь Дуди, необмежений бюджет кампанії і стратегічна інформація, яку крали у владному таборі, стежачи за допомогою шпигунської системи «Пегас» за головними опозиційними політиками на чолі з Кшиштофом Брейзою, керівником штабу Тжасковського. Справа «Пегаса» зараз розслідується парламентським комітетом і прокуратурою.
По-друге, тому що Тжасковський здається найсильнішим кандидатом у президенти. Шимон Головня, його найсерйозніший суперник на сьогоднішній день, скоріш за все поховав свої шанси, затягнувши дебати щодо законопроєктів про лібералізацію абортів.
А кандидат від ПіС? Ким би він не був, після сумнозвісного президентства Дуди він навряд чи зможе завоювати серця більшості поляків.
Зґвалтування (в тому числі групове), сексуальне рабство, побиття і каліцтво статевих органів, кастрація, примушування членів сім'ї бути свідками сексуального насильства над близькими... Росіяни зробили сексуальні звірства поширеною зброєю в Україні, ― пише на сторінках британської газети Катерина Бусол, українська юристка, професорка Києво-Могилянської академії та колишня наукова співробітниця одного із найвідоміших світових аналітичних центрів, що вивчає міжнародні відносини ― Chatham House.
Деякі жертви [зґвалтувань] стверджували, що їм одягали протигази на голову, щоб не було чути їхніх криків або щоб задушити їх (Протокол Конференції Комісії з розслідування в Україні 29 серпня 2023 року)
Це не випадково. Як зазначає авторка, «токсичні гендерні ієрархії» вже давно стали нормою в Росії. Росія ― країна системної та глибоко вкоріненої в суспільстві толерантності до насильства над жінками та сексуальними меншинами. Країна, яка майже декриміналізувала домашнє насильство. Країна, де «переслідування геїв досягло апогею, коли ЛГБТК+ рух був визнаний екстремістським». І в якій фемінізм або рухи за права дітей також називають «екстремістськими».
Катерина Бусол. Фото з відкритих джерел
Те, що росіяни дозволяють собі в Україні протягом останніх двох років, є крайнім проявом явищ і настроїв, які виникли задовго до війни. Росія не лише заохочує своїх солдатів до зґвалтувань, але й милує і випускає з-за ґрат тих ґвалтівників, які вирішили воювати проти України.
Комісія ООН з розслідування ситуації в Україні вже задокументувала сотні актів сексуального насильства, часто звірячого, скоєних путінськими солдатами над «дівчатками і хлопчиками, жінками і чоловіками у віці від чотирьох до 80 років». Це насильство відбувалося як вдома у жертв, так і в місцях позбавлення волі або на військових постах. Насильство проти ЛГБТК+ людей ускладнювалося широко розповсюдженою насильницькою гомофобією серед росіян. Крім того, дегуманізуючою була риторика злочинців, причому не лише по відношенню до представників сексуальних меншин, яким вони завдавали шкоди.
Іноді ув'язнення починалося з «процедури прийняття» або «прийомки», під час якої і чоловіків, і жінок змушували залишатися оголеними перед іншими протягом тривалого періоду часу (Протокол)
«Таке сексуальне насильство може офіційно кваліфікуватися як воєнний злочин, злочин проти людяності або грубе порушення прав людини. Воно також може становити елемент геноциду або свідчити про геноцидні наміри Росії щодо українців як національної групи», ― пише Бусол.
Проблема полягає в тому, що повідомлення про такі злочини в інших збройних конфліктах та притягнення до відповідальності за них, як правило, є трудомістким процесом. Жертвам часто дуже важко подолати сором, вони часто піддаються соціальній стигматизації, а потреба в їхній безпеці та охороні здоров'я є більш нагальною, ніж притягнення винних до відповідальності.
Тож як зробити пошук справедливості швидшим та ефективнішим? Українська юристка постулює три шляхи.
Деякі жінки, які пережили зґвалтування, вирішили покинути свої сім'ї, домівки та громади через сором і стигму, пов'язані зі зґвалтуванням (Протокол)
По-перше, Міжнародний кримінальний суд, який досі видавав судові ордери на арешт у зв'язку з депортацією українських дітей і російськими нападами на енергетичну інфраструктуру України, повинні робити те саме з особами, які вчинили задокументоване сексуальне насильство.
По-друге, прокурори не лише з України, а й з інших країн повинні мати можливість переслідувати російських сексуальних злочинців ― на основі так званої універсальної юрисдикції. Згідно з цим принципом, будь-яка країна має юрисдикцію щодо осіб, які вчинили чітко визначені злочини, що вважаються особливо небезпечними для міжнародної спільноти. «Прокурори, які працюють над українськими справами по всьому світу, повинні надавати пріоритет сексуальним злочинам», ― зазначає Катерина Бусол.
Жертва одного з інцидентів була вагітною і марно благала солдатів пощадити її. Через кілька днів у неї стався викидень (Протокол)
І третій шлях: дії української системи правосуддя. У вересні 2022 року в Генеральній прокуратурі України було створено спеціальний підрозділ з розслідування воєнних злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством. Його очолила прокурор Ірина Діденко. Завдання підрозділу ― зробити так, щоб жертви, які тепер мають більший і простіший доступ до фахівців обох статей (психологів чи прокурорів), більш охоче повідомляли про злочини, скоєні проти них окупантами.
Адже справа, підкреслює Бусол, не лише в тому, щоб переслідувати злочинців, але й захищати постраждалих, розвиваючи їхню чутливість, пам'ятаючи про пережиті травми, вдосконалюючи систему захисту свідків.
Центр допомоги врятованим у Дніпрі. Фото з відкритих джерел
З іншого боку, військові сексуальні злочинці та їхні керівники (принципали) також повинні нести відповідальність своїм майном. Те, чим вони володіють, має бути передане безпосередньо людям, яким вони завдали шкоди. Таку форму відшкодування відстоювали, зокрема, два нобелівські лауреати, доктор Деніс Муквеге, конголезький громадський активіст, і Надя Мурад, єзидка та посол доброї волі ООН для жертв торгівлі людьми.
У березні 2022 року в одному із сіл Чернігівської області російські збройні сили окупували будинок жертви протягом 20 днів. Щоночі командир підрозділу спав з 16-річною дівчиною, ґвалтував, душив і бив її, погрожував вбити її родичів, а солдати з його підрозділу вчинили групове зґвалтування (Протокол)
Для київського адвоката проблема російських злочинів і злочинів на сексуальному ґрунті ― це не лише біда, а й своєрідний шанс для України. Адже після війни країна повинна «привести своє кримінальне законодавство у відповідність до міжнародного права, криміналізувавши всі види сексуальних злочинів і запровадивши положення про командну відповідальність, що дасть можливість карати не тільки безпосередніх виконавців, а й їхніх начальників.
На думку дослідниці, Україна має вийти з цієї війни як країна із сучасною, повністю рівною правовою та соціальною системою, що відповідає найвищим демократичним стандартам. Участь жінок в управлінні державою має бути розширена на всіх рівнях, а громадянське партнерство має бути поширене на чоловіків-геїв ― особливо тому, що багато з них захищають батьківщину.
Один з тих, хто вижив, заявив: «Це було зроблено тільки для того, щоб принизити нас як людей» (Протокол)
Тільки тоді з трагедії, яка спіткала багато тисяч українських жінок і чоловіків, вийде якесь тривале добро. Лише тоді зло перетвориться на катарсис, а послання Революції Гідності «Права людини понад усе» ― нарешті буде виконане.
Відповідно до чинного законодавства, аборт у Польщі дозволений лише у випадках, коли вагітність загрожує життю чи здоров'ю жінки, плід має важкі вади, або ж вагітність настала в результаті насильства. На думку частини суспільства, а також правозахисних організацій як у самій Польщі, так і за кордоном, такий підхід до жіночих прав — надто консервативний. Критики також вказують на те, що жорсткі обмеження підштовхують жінок переривати вагітність нелегально. Часто — це небезпечні процедури, які можуть загрожувати їхньому здоров'ю та життю. Попри обурення та критику, консервативні групи в Польщі залишаються прихильниками чинного законодавства та наголошують на важливості захисту права на життя, яке, на їхню думку, починається з моменту зачаття.
Чарівна таблетка
Чинне польське законодавство щодо абортів обмежує можливість отримання екстреної контрацепції особам молодше 18 років, «чарівна пігулка» доступна тільки за наявності рецепта лікаря. А щоб отримати рецепт в державній клініці — потрібно чекати близько двох тижнів, тоді як таблетку потрібно випити в перші 2-3 дні після незахищеного статевого акту.
«Мені сказали, що потрапити до лікаря на прийом можна лише через 15 днів, тому що, як відомо, у Польщі великі черги. Тоді я записалася на візит у приватну клініку, де лікарка дуже критично поставилася до прохання виписати рецепт на екстрену контрацепцію. Вона почала мене відмовляти і тиснути на мене. Я не витримала і пішла геть. В результаті мені передавали «Постінор» [таблетки екстреної контрацепції. — Ред.] з України. Дякувати Богу, все обійшлося, я не завагітніла. Але я пережила великий стрес і ледве не впала в депресію, перш ніж отримала таблетку», — ділиться своїм досвідом 22-річна українка Тетяна Р.
Серед організацій у Польщі, що допомагають дівчатам, що хочуть запобігти небажаній вагітності — Lekarze kobietom, Aborcja bez granic, Women Help Women та Aborcyjny Dream Team. Зокрема, туди можна звернутись за необхідними ліками, за необхідності вони також направляють на хірургічний аборт в інші країни. Українками, що переїхали до Польщі у зв’язку з війною і стали жертвами насильства, опікується Aborcja bez granic.
Фото: Shutterstock
Вік згоди у Польщі
Лібералізація закону про аборти — один із пунктів передвиборчої програми тепер вже чинного прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска. Цей крок у суспільстві довгоочікуваний, адже Польща — одна з небагатьох країн у світі, яка заборонила аборти після десятиліть їх повного дозволу в часи комуністичного режиму.
Однак хвилю емоцій викликала пропозиція уряду, щоб рецепт пігулок екстреної контрацепції відпускатили покупцям віком від 15 років. Насамперед у дискусіях порушують питання щодо безпечності надання вільного і неконтрольованого доступу неповнолітнім до засобів раннього аборту.
Президент Анджей Дуда нещодавно під час інтерв'ю для «Fakty» TVN заявив, що категорично відмовляється підписувати такі зміни до закону. «Я не підпишу законопроєкт, який запроваджує нездорові, хворобливі та небезпечні правила для дітей», — сказав президент Польщі. Він додав, що особисто підписав Європейську конвенцію про захист дітей від жорстокого поводження та експлуатації в сексуальних цілях, де дитиною вважається вік до 18 років. «Я людина, яка захищає життя. Для мене аборт — це забрати життя маленької людини в утробі матері. Якщо хтось вимагає абортів, для мене це означає право вбивати», – підкреслив Дуда.
У свою чергу, як пояснює польська громадська та політична діячка Дорота Лобода, у Польщі 15-річний вік є віком згоди. Тобто, з цього віку люди можуть законно займатися статевим актом. «А якщо жінки можуть займатися сексом, то також можуть завагітніти. Саме тому вони повинні мати доступ до сучасної екстреної контрацепції. Якщо суспільство обурює вік дівчат і загрози для здоров’я, то поміркуйте, що насправді значно більшу загрозу, ніж таблетки, становить незапланована вагітність для 15-річної дитини», — пояснює Дорота Лобода.
Аріана Величко, лікарка акушер-гінеколог у Польщі, запевняє, що екстрена контрацепція зазвичай не загрожує здоров'ю і життю жінки. «Як і в будь-якого препарату, можуть бути побічні ефекти у вигляді запаморочення, болю внизу живота, блювання, діареї, затримки менструації. Звісно, є й певні протипокази: підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату, тяжка ступінь печінкової недостатності і вагітність. За статистикою, на сьогоднішній день, часто вік початку статевого життя становить 14 років. На жаль. В такому віці вагітність не може бути бажаною. Тому рішення щодо пом'якшення обмежень на екстрену контрацепцію вважаю цілком правильним. Однак рекомендувала би перед прийомом препарату все ж таки звернутись до лікаря».
Також Аріана Величко розвіює міфи про небезпеку абортів. «Загалом ризик серйозних ускладнень низький. Небезпечним вважається штучне переривання вагітності, яке проводиться спеціалістом, що не володіє необхідними навичками, або ж проведення процедури в умовах, які не відповідають медичним стандартам. Всупереч поширеним міфам, аборт не впливає на розвиток безплідності у майбутньому. Але заборонити щось комусь робити — не правильно, адже ми самі маємо відповідати за свої дії та вчинки. Ми несемо самі відповідальність за своє життя».
«Моє тіло — моє діло»
Позбавлення жінок контролю над своїм тілом та життям ще більше знеохочує їх вагітніти та підштовхує до життя без дітей. Між іншим, Польща на сьогодні має один з найнижчих індексів народжуваності в ЄС — 1,4.
Українки, які проживають на території Польщі, також зіткнулися з обмежувальними законами країни щодо переривання вагітності. За словами Олександри Огієнко, адвокатки, старшої партнерки Адвокатського об'єднання «СПЕКТР ПРАВА» особливо гостро ця проблема відчулась з початком повномасштабної війни в Україні, коли мільйони жінок мусили покинути свій дім і виїхати в інші країни. Серед них були й ті, які зазнали насильства з боку російських окупантів, потребували проведення аборту.
«Втім, відповідно до чинного законодавства, особа має отримати офіційний документ з польської прокуратури про встановлення факту зґвалтування. Це може зайняти навіть місяці, а зволікання щодо проведення аборту, як відомо, може негативно позначитися на писхічному стані жінки. Крім того, проведення аборту показано до 12 тижня вагітності. Громадянкам Польщі також фактично не гарантовано право на аборт навіть у разі отримання офіційного документу в прокуратурі. Тому схваленння поданих зараз законопроєктів однозначно захистить і розширить права жінок, які перебувають на території Польщі» ― переконана Олександра Огієнко.
Протест Всепольського жіночого страйку проти відсутності змін у законодавстві про аборти, Варшава, 08.03.2024 Фото: Kuba Atys / Agencja Wyborcza.pl
Водночас сумніви щодо затвердження змін у законодавстві про аборти були ще до заяви президента Анджея Дуди їх підписувати.
«Президент Дуда, напевно, накладе вето на такий проєкт, тому що він завжди казав, що не підпише закон, який передбачає легальні аборти. Але це не змінює факту, що ми хочемо, аби за цей проєкт проголосували в Сеймі. Цього дуже очікують жінки в Польщі. Взагалі заборона на аборти — це фікція і так є в кожній країні, де введена така заборона. Тому що жінка, яка хоче перервати вагітність, зробить це, і ніщо їй не завадить. У Польщі організована ціла мережа підтримки, де жінки допомагають іншим жінкам. Також діє багато організацій, які сприяють проведенню абортів на ранніх термінах. Після варварської заборони, яку запровадила партія «Право і справедливість», у нас були випадки, коли жінки помирали в лікарнях через те, що лікарі відмовлялися робити аборти. Це неправильно. Жодна жінка не повинна помирати через те, що хтось відмовляється їй допомогти», — зазначила Дорота Лобода.
Також політикиня додає, що церква буде однозначно виступати проти лібералізації майже повної заборони абортів і пом'якшення обмежень на засоби екстреної контрацепції. Але держава, на її думку, не повинна слухати церкву, адже кожна жінка повинна мати право самостійно приймати рішення стосовно свого тіла: продовжувати або переривати вагітність.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
