Ексклюзив
20
хв

Право на аборт у Польщі: за і проти

Наприкінці січня уряд Польщі ухвалив законопроєкт про відновлення безрецептурної екстреної контрацепції, що скасовує жорсткі обмеження, запроваджені попередньою владою у 2017 році. Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск готовий й до подальших кроків щодо лібералізації абортів, однак президент Анджей Дуда категорично відмовляється їх підписувати. Чому проєкт свикликав широку дискусію у суспільстві ― розповідаємо у статті

Оксана Щирба

XIX Краківська маніфестація під гаслом «Всі ми маємо значення», Краків, 9.03.2024
Фото: Jakub Włodek / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Відповідно до чинного законодавства, аборт у Польщі дозволений лише у випадках, коли вагітність загрожує життю чи здоров'ю жінки, плід має важкі вади, або ж вагітність настала в результаті насильства. На думку частини суспільства, а також правозахисних організацій як у самій Польщі, так і за кордоном, такий підхід до жіночих прав — надто консервативний. Критики також вказують на те, що жорсткі обмеження підштовхують жінок переривати вагітність нелегально. Часто — це небезпечні процедури, які можуть загрожувати їхньому здоров'ю та життю. Попри обурення та критику, консервативні групи в Польщі залишаються прихильниками чинного законодавства та наголошують на важливості захисту права на життя, яке, на їхню думку, починається з моменту зачаття. 

Чарівна таблетка

Чинне польське законодавство щодо абортів обмежує можливість отримання екстреної контрацепції особам молодше 18 років, «чарівна пігулка» доступна тільки за наявності рецепта лікаря. А щоб отримати рецепт в державній клініці — потрібно  чекати близько двох тижнів, тоді як таблетку потрібно випити в перші 2-3 дні після незахищеного статевого акту. 

«Мені сказали, що потрапити до лікаря на прийом можна лише через 15 днів, тому що, як відомо, у Польщі великі черги. Тоді я записалася на візит у приватну клініку, де лікарка дуже критично поставилася до прохання виписати рецепт на екстрену контрацепцію. Вона почала мене відмовляти і тиснути на мене. Я не витримала і пішла геть. В результаті мені передавали «Постінор» [таблетки екстреної контрацепції. — Ред.] з України. Дякувати Богу, все обійшлося, я не завагітніла. Але я пережила великий стрес і ледве не впала в депресію, перш ніж отримала таблетку», — ділиться своїм досвідом 22-річна українка Тетяна Р.

Серед організацій у Польщі, що допомагають дівчатам, що хочуть запобігти небажаній вагітності — Lekarze kobietom, Aborcja bez granic, Women Help Women та Aborcyjny Dream Team. Зокрема, туди можна звернутись за необхідними ліками, за необхідності вони також направляють на хірургічний аборт в інші країни. Українками, що переїхали до Польщі у зв’язку з війною і стали жертвами насильства, опікується Aborcja bez granic.

Фото: Shutterstock

Вік згоди у Польщі

Лібералізація закону про аборти — один із пунктів передвиборчої програми тепер вже чинного прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска. Цей крок у суспільстві довгоочікуваний, адже Польща — одна з небагатьох країн у світі, яка заборонила аборти після десятиліть їх повного дозволу в часи комуністичного режиму.

Однак хвилю емоцій викликала пропозиція уряду, щоб рецепт пігулок екстреної контрацепції відпускатили покупцям віком від 15 років. Насамперед у дискусіях порушують питання щодо безпечності надання вільного і неконтрольованого доступу неповнолітнім до засобів раннього аборту. 

Президент  Анджей Дуда нещодавно під час інтерв'ю для «Fakty» TVN заявив, що категорично відмовляється підписувати такі зміни до закону. «Я не підпишу законопроєкт, який запроваджує нездорові, хворобливі та небезпечні правила для дітей», — сказав президент Польщі. Він додав, що особисто підписав Європейську конвенцію про захист дітей від жорстокого поводження та експлуатації в сексуальних цілях, де дитиною вважається вік до 18 років. «Я людина, яка захищає життя. Для мене аборт — це забрати життя маленької людини в утробі матері. Якщо хтось вимагає абортів, для мене  це означає право вбивати», – підкреслив Дуда.

У свою чергу, як пояснює польська громадська та політична діячка Дорота Лобода, у Польщі 15-річний вік є віком згоди. Тобто, з цього віку люди можуть законно займатися статевим актом. «А якщо жінки можуть займатися сексом, то також можуть завагітніти. Саме  тому  вони повинні мати доступ до сучасної екстреної контрацепції. Якщо суспільство обурює вік дівчат і загрози для  здоров’я, то поміркуйте, що насправді значно більшу загрозу, ніж таблетки, становить незапланована вагітність для 15-річної дитини», — пояснює Дорота Лобода.

Депутатка від «Громадянської коаліції» Дорота Лобода.
Фото: Dawid Żuchowicz / Agencja Wyborcza.pl

Аріана Величко, лікарка акушер-гінеколог у Польщі, запевняє, що екстрена контрацепція зазвичай не загрожує здоров'ю і життю жінки. «Як і в будь-якого препарату, можуть бути побічні ефекти у вигляді запаморочення, болю внизу живота, блювання, діареї, затримки менструації. Звісно, є й певні протипокази: підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату, тяжка ступінь печінкової недостатності і вагітність. За статистикою, на сьогоднішній день, часто вік початку статевого життя становить 14 років. На жаль. В такому віці вагітність не може бути бажаною. Тому рішення щодо пом'якшення обмежень на екстрену контрацепцію вважаю цілком правильним. Однак рекомендувала би перед прийомом препарату все ж таки звернутись до лікаря».

Також Аріана Величко розвіює міфи про небезпеку абортів. «Загалом ризик серйозних ускладнень низький.  Небезпечним вважається штучне переривання вагітності, яке проводиться спеціалістом, що не володіє необхідними навичками, або ж проведення процедури в умовах, які не відповідають медичним стандартам. Всупереч поширеним міфам, аборт не впливає на розвиток безплідності у майбутньому. Але заборонити щось комусь робити — не правильно, адже ми самі маємо відповідати за свої дії та вчинки. Ми несемо самі відповідальність за своє життя».

«Моє тіло — моє діло»

Позбавлення жінок контролю над своїм тілом та життям ще більше знеохочує їх вагітніти та підштовхує до життя без дітей. Між іншим, Польща на сьогодні має один з найнижчих індексів народжуваності в ЄС — 1,4.

Українки, які проживають на території Польщі, також зіткнулися з обмежувальними законами країни щодо переривання вагітності. За словами Олександри  Огієнко, адвокатки, старшої партнерки Адвокатського об'єднання «СПЕКТР ПРАВА» особливо гостро ця проблема відчулась з початком повномасштабної війни в Україні, коли мільйони жінок мусили покинути свій дім і виїхати в інші країни. Серед них були й ті, які зазнали насильства з боку російських окупантів, потребували проведення аборту. 

«Втім,  відповідно до чинного законодавства, особа має отримати офіційний документ з польської прокуратури про встановлення факту зґвалтування. Це може зайняти навіть місяці, а зволікання щодо проведення аборту, як відомо, може негативно позначитися на писхічному стані жінки. Крім того, проведення аборту показано до 12 тижня вагітності. Громадянкам Польщі також фактично не гарантовано право на аборт навіть у разі отримання офіційного документу в прокуратурі. Тому схваленння поданих зараз законопроєктів однозначно захистить і розширить права жінок, які перебувають на території Польщі» ― переконана Олександра Огієнко.

Протест Всепольського жіночого страйку проти відсутності змін у законодавстві про аборти, Варшава, 08.03.2024
Фото: Kuba Atys / Agencja Wyborcza.pl

Водночас сумніви щодо затвердження змін у законодавстві про аборти були ще до заяви президента Анджея Дуди їх підписувати. 

«Президент Дуда, напевно, накладе вето на такий проєкт, тому що він завжди казав, що не підпише закон, який передбачає легальні аборти. Але це не змінює факту, що ми хочемо, аби за цей проєкт  проголосували в Сеймі. Цього дуже  очікують жінки в Польщі. Взагалі заборона на аборти — це фікція і так є  в кожній країні, де введена така заборона. Тому що жінка, яка хоче перервати вагітність, зробить це, і ніщо їй не завадить. У Польщі організована ціла мережа підтримки, де жінки допомагають іншим жінкам. Також діє багато організацій, які  сприяють проведенню абортів на ранніх термінах. Після варварської заборони, яку запровадила партія «Право і справедливість», у нас були випадки, коли жінки помирали в лікарнях через те, що лікарі відмовлялися робити аборти. Це неправильно. Жодна жінка не повинна помирати через те, що хтось відмовляється їй допомогти», — зазначила Дорота Лобода.

Також політикиня додає, що церква буде однозначно виступати проти лібералізації майже повної заборони абортів і пом'якшення обмежень на засоби екстреної контрацепції. Але держава, на її думку, не повинна слухати церкву, адже кожна жінка повинна мати право самостійно приймати рішення стосовно свого тіла: продовжувати або переривати вагітність. 

І суспільство має це рішення поважати.  

No items found.
Аборт
Права жінок

Українська письменниця, теле- й радіоведуча, журналістка, піарниця, громадська діячка, голова правління ГО «Здоров’я жіночих грудей». Працювала редакторкою у низці журналів, газет та видавництв. Була ведучою Українського радіо. Пройшла шлях від кореспондентки до телеведучої та сценаристки на телебаченні. Обіймала посади керівниці пресслужби різних департаментів КМДА, Київської обласної колегії адвокатів, працювала з персональними брендами визначних осіб. З 2020 року займається питаннями профілактики раку грудей в Україні. Пише книги та популяризує українську літературу.Членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Авторка книг «Стежка в долонях», «Ілюзії великого міста», «Падаючи вгору», «Київ-30», тритомника «Україна 30». Життєвий девіз: Тільки вперед, але з зупинками на щастя.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Психологія; ПТСР; психічний стан після війни; травма війни.

«Лісова поляна» ― державний центр психологічної та психіатричної допомоги військовим. Близько 30 років він приймав на лікування учасників бойових дій та родини загиблих в Афганістані. Підхід до допомоги був застарілим. У 2018 році за реформування закладу взялася Ксенія Возніцина. За 5 років активної роботи вона перетворила «Лісову поляну» з пострадянського санаторію в Пущі-Водиці на сучасний хаб. Ксенія Возніцина ― лікарка-неврологиня, засновниця та директорка Центру психічного здоровʼя та реабілітації «Лісова поляна», авторка організаційної Моделі зі створення центрів відновлення психічного здоров’я для постраждалих від війни в Україні. Вона працює з людьми, які пройшли досвід війни з 2014 року і має унікальний досвід реабілітаційної роботи та психологічної підтримки ветеранок та ветеранів. В інтерв’ю  Sestry Ксенія Возніцина розповіла, яких зусиль їй довелося докласти для «переродження» центру, як відбувається реабілітація військових і, як суспільство має зустрічати тих, хто повертається з війни.

Оксана Щирба: Як вдалося зламати систему і реформувати центр?

Ксенія Возніцина: Про це можна писати книжку. Було складно і досі триває процес вдосконалення, адже довелось повністю змінювати принципи роботи команди, яка тут працює. Окрім лікарів, з нами працюють і соціальні працівники, менеджери. Це зовсім новий принцип для роботи закладу. Люди не розуміють, що ми вибрали одну спеціалізацію і хочемо бути в ній експертами. Але як і колись тут хочуть лікувати все: руки, ноги, серце, нирки. 

Спочатку ми зустріли колосальний спротив. Навіть у 2019 році, коли відкривались, голова Української Спілки ветеранів Афганістану зібрав за гроші людей, які протестували. Та, коли вони мене почули, ніхто не виступав проти нововведень. 

Київ, Україна – 28 листопада 2022 року – Головний лікар Центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова Поляна» Ксенія Возніцина взяла участь у дискусійній панелі «Жінки, мир, безпека» на VI Українському жіночому конгресі «Цінності під час війни». Фото: Володимир Тарасов/Укрінформ/East News

О.Щ: Чим сьогодні є «Лісова поляна», що вона робить для військових?

КВ: Ми є центром експертизи не тільки надання допомоги  при психотравмуючих станах, депресіях, тривожних станах, почуттях провини вцілілого, а й після контузії. Хоча останній  термін застарілий, і ми з цим боремося. Це власне струс головного мозку, коли  відбувається черепно-мозкова травма, яка залишає наслідки на поведінці, психіці, тілесних проявах. Окрема наша спеціалізація — це люди, які пережили полон і тортури. Це найвищий ступінь людської жорстокості, тому ми постійно вдосконалюємось і продовжуємо шукати такі методи, які би  працювали.

Через нас уже пройшло сотні колишніх військовополонених — і це без перебільшення. Зараз кількість таких людей зростає, тому наш досвід у наданні допомоги дуже важливий. Центр розрахований на 220 осіб, зараз постійно перебуває 230-240, яких ми розміщуємо, де тільки можемо. Є запит на більшу кількість пацієнтів, тому є ідея відкривати такі ж центри. Це пілотний проєкт, за нашою моделлю планується ще 5-6 філіалів по регіонах.

ОЩ: Який відсоток у Вас чоловіків та жінок?

КВ: Насправді у нас не так багато дівчат. На 220 осіб  припадає 5-7 жінок, інколи 10. Часто це парамедикині та військовослужбовиці. Також є така категорія людей як дружини загиблих, або дружини тих, хто зник безвісти чи перебував у полоні. Одного разу у нас була можливість взяти групу 15 дівчат-азовців. Ми організували їм програму на три тижні.

ОЩ: Я часто спілкуюся з військовими й неодноразово чула, що психологи в Україні не можуть надати їм кваліфіковану допомогу і радять їхати в Європу. Чи дійсно в Україні є проблеми з наданням психологічної реабілітації для військових?

КВ: Це просто велика дурість. Звісно, є проблема, що деякі психологи не готові працювати з військовими. Тому «Лісова поляна»  є не тільки лікувальним закладом, а й методичним ― у нас є тренінговий центр.  Ми вже п'ятий рік поспіль тренуємо велику кількість психологів ― проводимо для них  семінари, навчальні курси. Минулого року нам вдалося організувати 5 п’ятиденних тренінгів. Запит на такий тренінг колосальний. Ми в перший же день закриваємо реєстрацію, тому що на 25 місць є 50-70 зареєстрованих. 

ОЩ: Є міжнародні досвіди проживання і психологічного відновлення після воєнних дій. Є досвід США, балканських країн, Ізраїлю. Чи доречно застосовувати його в Україні? 

КВ: Це питання має свої плюси та мінуси.

Іноземний досвід треба використовувати. Але тут важливо  його  чітко імплантувати в український контекст. Взяти і використати всі підходи ― не дасть жодного результату.

Навіть  приклад з Ізраїлем, який постійно нам наводять, мовляв наш досвід схожий, ―  зараз недоречний. Тому що та резилентність, яка  опрацьована в Ізраїлі за 70 років, до нас ще не дійшла. Ми, наприклад, зовсім не проводимо профілактику. Іноземні терапевти часто говорять, що терапію потрібно проводити в спокійному місці. Але в Україні немає спокійних місць для терапії. У багатьох військовослужбовців родичі перебувають під ракетними обстрілами,  сам військовий постійно перебуває в небезпеці, отримує психологічну травму, переживає за своїх, які в тилу. Ми намагаємося застосовувати кілька методів. Навіть використовуємо спеціалізовану йогу для сну ― цьому, зокрема, навчилися в американському Інституті йоги. Хлопці охоче займаються, їхній сон налагоджується. Багато можна взяти від іноземних партнерів, але  результати залежать індивідуально від людини і від умов, в яких вона перебуває. 

ОЩ: Як відбувається реабілітація військовослужбовців?

КВ: Зазвичай це не можна назвати реабілітацією, тому що це лікувальний процес. Якщо є поранення, військові спочатку проходять хірургічне чи травматологічне лікування, після чого переходять у відділення, де  працюють з фізичними терапевтами, які навчають спеціальних вправ, розробляють кінцівки. Це класичний реабілітаційний підхід. У нашому центрі  лікувальний комплекс розрахований на 3-4 тижні і  включає комплекс медикаментозного та немедикаментозного лікування, соціальний супровід ― в цьому наш холістичний біопсихосоціальний підхід. Тобто, ми працюємо не лише з психікою і тілом, а й із соціальною складовою.  Помилково вважають, що психологічні травми треба лікувати лише роботою психологів, але насправді травма ― це не тільки про сферу психічного стану, це про все тіло, травма зачіпає нейроендокринні, гормональні механізми, тіло, м'язи.  Тому  в нас, крім лікарів-неврологів, великої команди спеціалістів з психічного здоров'я, перший поверх реабілітаційного крила займають зали для фізичної реабілітації. 

У пацієнта під час лікування розписана певна програма, яка займає практично цілий день. Тоді  це дає дуже хороші результати. Адже важливий комплексний підхід ― саме він і є ефективним.До речі, методи лікування  жінок-військових та чоловіків-військових ― майже однакові. Загалом великих відмінностей не спостерігається, тому що травматичний досвід достатньо складний і лише запити можуть відрізнятися. Але самі  підходи до лікування уніфіковані  та стандартні незалежно від статі.

Перша леді України Олена Зеленська та Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо провели зустріч у Києві та відвідали Центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова Поляна». 11 червня 2023 року. Фото: Офіційна сторінка Президента України 

ОЩ: Скажіть, будь ласка, яка загальна процедура, як військові потрапляють до вас? 

КВ: Ми беремо людей тільки з направленням і враховуючи, що це військовослужбовці, то це має зробити відповідна  військова частина.

ОЩ: Тобто, сам військовослужбовець не може звернутись?

КВ: Ні. Він, звісно, може звернутись, але ми відразу маємо зідзвонитися з військовою частиною та узгодити, що та чи інша особа перебуває у нас, що це не самозвільнення. Коли це була ветеранська спільнота  до 2022 року, то звичайні громадяни  приходили до нас по направленню від сімейного лікаря. Також могли cамостійно звернутися за умови, що це критичний стан ― наприклад,  суїцидальні думки.

ОЩ: У чому відмінність вашого Центру від інших? 

КВ: Суть в тому, що ми займаємося невидимими пораненнями, бо багато пацієнтів потрапляють з такими скаргами  в психіатричні стаціонари, де немає біопсихосоціальної моделі. Наша особливість ― це величезна команда досвідчених психологів, психотерапевтів. Це цілий організм, де є керівниця Тетяна Сіренко, яка проводить з ними супервізії, інтервізії, підтримує їхнє психічне здоров'я, тому що вони працюють з  важкою травмою. Найголовнішою нашою родзинкою став пілотний проєкт ― ми запровадили у команду клінічних кейс-менеджерів. Нині ― це п’ятеро дівчат, наші унікальні помічниці. Зараз не уявляю, як можна без них працювати, адже наші пацієнти потребують значно більшої уваги, супроводу і якогось роз'яснення, що і де знаходиться Тому важливе менеджерство цієї величезної програми, щоб не загубитися в ній.

Менеджери можуть зайти в палату і нагадати, що о 10:00 сьогодні заняття. У лікаря і психолога немає на це часу, вони виконують свою високоспеціалізовану роботу лікування або сеанси психотерапії, а між цим  всім пацієнт сам переміщається у нашому просторі, і має знати, о котрій годині і яке заняття в нього. Люди з контузією мають певні когнітивні порушення, люди, які пережили полон, тортури, ― певну втрату в часі, особливо, коли довгий період перебували в полоні,  тому часто можуть запізнюватися, або прийти раніше. Тому таким складним пацієнтам потрібний супровід. І це дійсно фантастичний досвід, правда міжнародний, тому що всі військові шпиталі Америки мають клінічних кейс-менеджерів. Також ці менеджери додатково організовують  дотерапевтичне дозвілля: якщо є вільний час, то пацієнти грають в когнітивні ігри, ігри для пам'яті та уваги; малюють,  беруть участь у змаганнях на вулиці. Ми навіть презентували наших кейс-менеджерів і хочемо на наступний рік прописати посадову інструкцію для них. Тому що всі тепер хочуть таких менеджерів у лікарні, але ж їх потрібно якось працевлаштувати. 

ОЩ: Чи достатнє фінансування Центру?

КВ: Ми державний заклад і належимо МОЗ. Міністерство нас дуже підтримує. У 2021 році ми отримали дуже велику суму вперше за багато років. Тоді ми зробили частину ремонту в реабілітаційному крилі та придбали майже все необхідне обладнання. Ще залишаються ремонти  пострадянських приміщень. Наш заклад включений у програму Світового банку відновлення. Є програма, яка дає саме фінансування на ремонт і відновлення інфраструктури у таких закладах. Тому ми зараз у процесі ремонтних робіт. Отримали ґрант від Посольства Бельгії 250 тисяч євро і від Посольства CША на 350 тис. євро. Переробляємо  стару бібліотеку ― це наш простір і для коворкінгу, і для арт-майстер-класів; поруч буде кав'ярня з лаунж-зоною. Все це робимо за кошти від американського посольства, за рахунок бельгійців  закінчуємо ремонти великих реабілітаційних залів, тому що пацієнтів багато і  ми проводимо чимало групових робіт, де треба зібрати 20-40 осіб одночасно. На щастя, ми постійно щось отримуємо з різних джерел.

ОЩ: Зараз психологи дуже люблять вживати термін ПТСР, мовляв, чи не всі військовослужбовці, та й цивільне населення, зіткнулися з цим. В одному з інтерв'ю Ви сказали, що діагноз ПТСР ставите досить рідко і що цей розлад формується значно довше і в невеликої кількості людей. Чому так?

КВ: Своєї статистики ще не так багато, а  світові статистичні дані чітко прописують, що ПТСР може розвинутись у 10-20 % людей. Це особи, які  пережили війну, втрату близьких, загрозу власному життю, ракетні обстріли. ПТСР не розвивається від розлучення, втрати роботи. Загалом, завдяки хорошій підтримці, людина може досить швидко відновитись після ПТСР.

Звісно, ми всі переживаємо  травматичні події, емоційне виснаження, розлади сну, але це не ПТСР. Тому говорити, що всі будуть з ПТСР ― це дуже не професійно і не коректно.
Проведення навчання командам, підтримка та супровід в подальшому для функціонування мережі, листопад 2023. Фото: з приватного архіву Ксенії Возніциної

ОЩ: Ви сказали, що суспільство травмоване, але чи вміє суспільство справлятися зі стресом?

КВ: Точно вміє, в протилежному випадку було би більше розладів. Так, ми отримуємо травму, але в більшості випадків ми  вміємо  її «перетравлювати». Загалом досвід переживання травматичних подій в українців достатньо великий ― багато чого відбулося за нашу історію. Якщо ми вже живемо в цьому жахітті, то  не вийде просто переживати, треба подивитись, чи гарно ми спимо, тому що під час сну відбувається багато відновних процесів. Зараз багато людей намагаються ходити в спортзал, бігати, щоб фізично себе підтримати, спілкуватися з друзями та однодумцями. Дуже важливо, коли є люди, з якими можна про все поговорити,  адже через травматичні події ми  часто закриваємося в собі. Нині все більше втомлених людей, адже пройшло два роки від початку повномасштабної війни. Я спостерігаю цю втому і в колег, тому ми намагаємось по п’ятницях кудись ходити, наприклад, в театр, невеликою групою 10-15 людей. Проводимо супервізії ― для того, щоб підтримати  психічне здоров'я тих, хто працює з травмою. Дуже важливо не боятися дбати про себе. Не відкладати своє життя на потім. Невідомо, коли той час буде і чи взагалі буде. Треба брати з життя максимально. Усе це допомагає боротися зі стресом.

Якщо ти прийшов з роботи і лягаєш на диван дивитися телевізор ― це не допоможе. Прогуляйся пішки, сходи з друзями на виставку, зміни домашню обстановку.  Це прості речі, але вони дуже добре працюють з психічним станом. 

ОЩ: Нині багато пишуть про те, що суспільство абсолютно не готове зустрічати тих, хто повернеться з війни травмованих хлопців і дівчат. Уже сьогодні наше суспільство не вміє розмовляти з військовими. Тому в першу чергу цивільне населення потрібно готувати психологічно до здорової комунікації з тими, хто воює. Чи це дійсно так?

КВ: Про те, що необхідна психологічна реабілітація і слід  лікувати всіх ― це груба помилка, тому що не всі будуть її потребувати і не всі повернуться в такому стані, щоб вимагати цієї допомоги. Буде певна кількість людей, якій дійсно буде необхідна професійна допомога. Провідну роль в їхньому оновленні та в розвитку більш складних психічних станів відіграватиме підтримка соціуму. Взагалі вважається загальноприйнятним, що від того, як тебе зустрінуть, залежить те, чи розвинеться складний стан. Люди повертаються з фронту з іншим досвідом і ставлення до них повинно бути  з повагою та вдячністю. Це   буде своєрідною базою всього відновлення. Краще уникати будь-яких сварок, конфліктів. Не боятися людей, дивитись в очі, питати, якщо чогось не знаєте. Запитайте: чи  можу я чимось допомогти? Навіть, якщо це особа  з інвалідністю, не кидайтеся одразу допомагати, а запитайте спочатку.  Це звичайні людські відносини, але  вони мають помножуватись на те, що ви постійно маєте пам'ятати, яку ексклюзивну послугу ці люди для нас зробили, що переживали в страшному холоді, з обмороженнями, під постійним страхом обстрілів,  в полоні тощо. Просто пам'ятайте про кожного, кого ви зустрічаєте, що він/вона зробив/ла для вас, будучи на фронті. 

ОЩ: Як Ви сама відновлюєтесь?

КВ:  Надважливим є сон. Я дуже стежу за тим, щоб спати 7-8 годин. Лягаю о 21-22 годині разом з дитиною. Якщо я сплю 3-4 години, то відразу відчуваю вплив на працездатність, емоційність. Я дуже соціальна людина і  постійно шукаю, аби з кимось зустрітись на вихідних, кудись сходити, випити келих просекко. Це  моя підтримка і це допомагає відновлюватися.  Також допомагає робота, бо та кількість вдячності, яку  я чую на ній, одразу заряджає. Коли наші хлопці виписуються і говорять, що вони ніколи такого ніде не отримували і дякують, то від цього весь негатив розчиняється в повітрі.

20
хв

Ксенія Возніцина: «Від нас буде залежати психічне здоров'я кожного, хто повернеться з війни»

Оксана Щирба

Гепатит — найпоширеніше захворювання печінки, як правило, вірусного походження. Існує 5 основних вірусів гепатиту — A, B, C, D і E. На хронічні захворювання типами B і C страждає сотні мільйонів людей, вони є найчастішою причиною цирозу і раку печінки. Підступність гепатиту полягає в тому, що перші його ознаки проявляються вже на пізніх стадіях. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, 90% інфікованих людей — не здогадуються, що мають це захворювання. Попри те, що завдяки прогресу в медицині сьогодні гепатит не звучить як вирок — вчасна діагностика та профілактика дуже важливі.

Про перші симптоми, види та лікування гепатитів виданню Sestry розповів лікар-інфекціоніст, науковий співробітник ІПАГ ім. академіка О.М. Лук’янової НАМН України Євген Дубровський.

Лікар-інфекціоніст Євген Дубровський.
Фото з приватного архіву

Гепатити A, B, C, D і E: у чому між ними різниця?

Слово «гепатит» означає запалення печінки, або, іншими словами, ураження печінкових клітин. Будь-яка причина — чи то отрута блідої поганки, алкоголь, віруси, медикаменти, пестициди або й навіть власні клітини імунної системи можуть стати причиною ураження печінки.  Тобто, в першу чергу різниця між гепатитами принципова саме в причині ураження: вірусний, токсичний, аутоімунний тощо. Але також треба брати до уваги й різні характери ураження, симптоми, перебіг та наслідки.

Інфікування вірусними гепатитами типу В та С відбувається статевим шляхом або через заражену кров. А саме: через переливання крові, вживання ін’єкційних наркотиків, погано стерилізовані медичні та косметологічні інструменти, надання допомоги хворим без рукавичок тощо. Гепатити А та Е, на відміну від В та С, передаються побутовим шляхом — під час вживання інфікованої їжі або води.

Гострі токсичні гепатити — смертельно небезпечні. Промислові отрути, ураження бойовими отруйними речовинами, отруєння грибами, передозування ліками (в тому числі парацетамолом) здатні вбити людину за лічені дні. Вірусні гепатити, своєю чергою, рідко призводять до летальних випадків. Винятком може стати гепатит Е, який схожий на хворобу Боткіна (гепатит А). Цей варіант вірусного гепатиту поширений в Азійському регіоні. Зазвичай він легко переноситься навіть без серйозного лікування. Однак особливості патогенезу несуть серйозну загрозу для вагітних. Тому жінкам краще завчасно щепитись від гепатиту Е, якщо вони планують жити або тривало подорожувати Азією, а вагітним категорично не рекомендують відвідувати цей регіон.

Небезпека хронічних вірусних гепатитів В та С полягає в іншому — зазвичай вірусне ураження печінки є прихованим. Людина довгі роки навіть не здогадується, що повільно помирає.

Фото: Shutterstock/Jo Panuwat D

Чому гепатит називають «лагідним вбивцею»?

Хвороба Боткіна — гепатит А — має яскраві прояви, але зазвичай легкий перебіг. Гепатит В — достатньо важке захворювання, на тривалий термін позбавляє людину працездатності, але теж зазвичай закінчується одужанням.

А ось гепатит С здатен роками безсимптомно повільно уражати печінку, допоки не призведе до фіброзу чи цирозу. Саме його називають «лагідним вбивцею». Людина може жити звичайним життям, не обмежувати себе ні в чому, але раптом одного дня — все змінюється. Починають кровити ясна, з’являються судинні зірочки на шкірі, виражена слабкість, втома, емоційна неврівноваженість, втрата працездатності, шлунково-кишкові розлади. Людина починає жовтіти, з’являються набряки, втрата апетиту, поганий сон. Серед ускладнень найчастіша причина смертності — важкі шлунково-кишкові кровотечі та рак печінки. Всього цього можна було б уникнути шляхом вчасного обстеження.

На перших стадіях хронічні гепатити складно відрізнити від суто поганого самопочуття: хронічна втома, порушення сну, емоційна лабільність, безпричинне роздратування. Далі можуть бути прояви диспептичного характеру — ниття під ребром, відчуття гіркоти в роті, важкість в животі тощо. Схожі симптоми мають й інші захворювання, тож людина може безрезультатно лікувати, наприклад, холецистит чи вегето-судинну дистонію й не розуміти, що причиною є ураження клітин печінки.

Печінка людини та вірус гепатиту.
Фото: Shutterstock

Які є методи діагностики гепатитів?

Діагностика вірусних гепатитів дуже проста. Зараз практично кожна лабораторія має можливості для необхідних обстежень, які дозволяють швидко та точно поставити діагноз. Використовуються теж серологічні маркери — аналізи на антитіла, а також високоточний ПЛР аналіз: виявлення ДНК або РНК вірусів. Також обов’язково проводяться аналізи на печінкові проби та УЗД печінки (еластографію).

Дані щодо наявності антитіл не можуть бути визначальним критерієм для остаточного діагнозу. Адже наявність антитіл може свідчити як про інфікування, так і про пам’ять про перенесену інфекцію. Для уточнення потрібно зробити ПЛР аналіз. Якщо він негативний — ймовірно, це свідчить про те, що людина вже одужала та вже не є переносником інфекції. Проте у випадках з вірусними гепатитами В та С, після повного курсу лікування та одужання пацієнти ще декілька років знаходяться під наглядом, та раз у рік здають контрольні аналізи — щоб упевнитись, що вірус повністю ліквідований.

Як захиститися від гепатиту?

У першу чергу — бути поінформованим про шляхи зараження та бути обережним. Якщо йдеться про профілактику гепатиту В — то це передусім завчасна вакцинація. Це особливо актуальне для тих, хто любить користуватись косметологічними послугами. Окреме питання, яке дуже турбує батьків: чи варто робити щеплення від гепатиту В новонародженим дітям? Насправді тут немає чого боятись. Однак багато хто відтерміновує вакцинацію та проводить його дитині в віці одного року. Це також нормально та допустимо. Вчені всього світу все ще працюють над створенням вакцини від гепатиту С, яка докорінно змінить ситуацію. Вірус цього типу захворювання схильний до мутацій.

Найдієвішою профілактикою від різних захворювань, звісно, залишається здоровий спосіб життя.

Здоровий спосіб життя та якісне харчування — найкраща профілактика різних захворювань.
Фото: Shutterstock

Як лікують гепатити в Україні?

До 2012 року лікування вірусного гепатиту С для пацієнтів було справжнім жахіттям та вимагало значних коштів. Численні побічні дії інтерферонів, складність та тривалість терапії призводили до того, що багато хворих не витримували повний курс та припиняли лікування через розпач. Ситуація радикально змінилась, коли було винайдено революційні ліки — противірусні препарати прямої дії, які докорінно змінили ситуацію навколо лікування гепатиту С. Зараз ці ліки є доступними, мають адекватну ціну, а курс лікування скоротився до 3-х місяців. Ті пацієнти, які в минулому не змогли перемогти хворобу за старими, «інтерфероновим» схемам, тепер мають шанс на ефективне лікування.

Гепатит В, своєю чергою, лікують противірусними, які використовують також при терапії ВІЛ-інфекції. У лікуванні цього типу ще немає революційних методів лікування, теж вдається суттєво збільшити відсоток тих, хто повноцінно одужав або, в деяких важких випадках, хоча б добитись повного пригнічення розмноження вірусу та припинити процес ураження печінки.

З 2015 року, завдяки старанню та активній участі провідних вітчизняних інфекціоністів в міжнародних програмах, в Україні стала доступна для багатьох категорій населення безкоштовна програма з лікування хронічних вірусних гепатитів. Протягом останніх років в Україні активно та успішно проводиться пересадка печінки.

Тож тим, хто зіткнувся з цією хворобою у своєму житті важливо нагадати: гепатит — це не вирок, це лише питання своєчасної діагностики.

20
хв

Чим небезпечні гепатити? Пам’ятка пацієнта

Оксана Щирба

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Польща після виборів: Найбільший ворог демократії — це партія гриля і дивана

Ексклюзив
20
хв

Хвиля злочинів проти Революції Гідності

Ексклюзив
20
хв

Закон про аборти — причина зайвого стресу для біженок

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress