Психологи стверджують, що за рівнем травматизації розлучення поступається лише смерті. Адже розлучення, в певному сенсі, теж є своєрідною смертю — це кінець родини, стосунків, спільного життя, мрій і надій на майбутнє разом «в горі й радості».
Нещодавно Sesrty писали, що війна змусила український уряд шукати цифрові рішення для допомоги українським парам, які розділені кордонами та лінією фронту, аби вони могли швидко побратися. Втім війна не лише посилила розуміння цінності шлюбу, але й розлучила чимало пар. Для багатьох війна стала випробуванням на міцність стосунків і каталізатором розставання.
У важкі часи люди частіше розлучаються
Згідно з даними World of Statistics за 2023 рік, Україна увійшла до п’ятірки країн світу за кількістю розлучень — 70% від укладених шлюбів. У першому півріччі 2024 року на 10 шлюбів приходилося 5 розлучень.
Якщо до повномасштабної війни ініціаторами розлучення були здебільшого жінки, зараз тенденція змінилася — на розлучення стали частіше подавати чоловіки, стверджує суддя-спікерка Деснянського районного суду міста Києва Валерія Бобко в інтерв'ю «Українському радіо».
Світовий досвід показує, що найбільший вплив війна має не на цивільних, а на військових. Ветерани, які бачили бойові дії, на 62% більше схильні до розлучення порівняно з тими, хто не брав безпосередньої участі у війні. І що довше тривають військові дії, то більше ризик розлучення, стверджує дослідження корпорації RAND. 97% розлучень сталися після повернення з бойових дій (і часто їх ініціюють жінки-військові).
.avif)
Разом з тим ці дослідження проводились у країнах, де цивільні партнери військових залишалися у звичному для себе середовищі. Тоді як війна в Україні має особливість — вона викликала наймасштабнішу міграційну кризу з часів Другої світової війни. Чимало жінок з дітьми перебувають за кордоном або переїхали в інший регіон, чоловік — часто на фронті або залишається вдома в Україні, далеко від родини. Перебуваючи в довгій розлуці, люди природно влаштовують своє особисте життя з тими, хто «ближче до тіла».
Українка Ольга ділиться: «Я розлучилася, тому що вивезла дітей у безпечне місце, а чоловік настільки «злякався», що попросив «прихистку» в іншої жінки. Тепер маю намір залишитися жити за кордоном, оскільки одна у військовий час в Україні не зможу забезпечити основні потреби і належний розвиток себе та двох дітей. Мій вже колишній чоловік впевнений, що я сильна і впораюсь»…
Війна підсвічує проблеми шлюбів або чому шлюби руйнуються
Якщо подивитися на проблему ретроспективно, простежується абсолютна залежність між потрясіннями в державі та змінами в особистому житті. У важкі переломні часи люди шукають підтримки, захисту й любові, тож збільшується кількість шлюбів, але водночас саме ці труднощі можуть стати причиною руйнування родин, створених раніше.
Найбільша кількість шлюбів і розлучень сталась у перші роки незалежності України. З 1991 по 1994 рік було зареєстровано понад 200 тисяч розлучень щорічно. Це найвищі цифри за всю історію незалежної країни. Протягом наступних десятиліть ситуація стабілізувалася: у середині 2000-х, коли економіка стала відновлюватися, кількість шлюбів збільшилась, а розлучень — пішла на спад.
У 2020 році через пандемію COVID-19 шлюбів стало менше через карантинні обмеження, але й кількість розлучень знизилася через складнощі судових процесів.
Повномасштабна війна кардинально вплинула на динаміку шлюбів і розлучень.
У 2022 році в Україні спостерігався «весільний бум», оскільки люди прагнули укріпити родинні зв’язки в умовах невизначеності. Проте вже в 2023 році зросла кількість розлучень, і ця тенденція тримається досі. Соціологи прогнозують, що після завершення війни кількість розлучень знову зросте
Разом з тим якщо проаналізувати різні дослідження, то «війни» як причини для розлучення там немає. Вона лише підсвічує причини, через які руйнується шлюбний зв'язок. Одна з найголовніших — недостатня або неефективна комунікація між партнерами. Яка призводить до накопичення невдоволення та втрату емоційної і духовної близькості.
— Багато шлюбів розпадаються через невірність, втрату довіри, зловживання психоактивними речовинами одного з партнерів, конфлікти й уникнення шлюбних зобов'язань, — зазначає психологиня Ірина Овчар. — Хоча війна не є безпосередньою причиною розлучень, вона може посилити існуючі проблеми у відносинах, створюючи додатковий стрес, емоційну напругу, фізичну і психологічну відстань, а також різницю досвідів між подружжям, що перебуває в різних умовах.
«Я виходила заміж не за «сцикуна»
Однією з перших моїх знайомих, яка подала на розлучення після повномасштабної війни, стала 28-річна Оксана Ковтун (ім'я змінено на прохання героїні — Ред.). Колись це була гармонійна пара: високий стрункий блондин та тендітна сіроока блондинка, які познайомились під час навчання в морській академії. Він дарував велетенські букети квітів, влаштовував романтичні побачення на найвищій будівлі рідного міста, разом вони каталися на конях, велосипедах, займались дайвінгом, ходили в походи з наметами.
Повномасштабна війна заскочила їх по різні боки кордону. Вона залишилася в Україні, він був у морі. Коли повернувся з плавання, оселився в Румунії, потім — у Польщі. Довго вмовляв дружину приєднатися, зустрілися через рік на зйомній квартирі в польському Вроцлаві. Домовлялися повернутися разом, але він так і не наважився — щоб не бути мобілізованим.
Оксана була розчарована його позицією, особливо після року волонтерської діяльності, коли побачила силу духу інших українців, готових на все заради майбутнього країни: «Я виходила заміж не за «сцикуна». Цей рік я спілкувалася з найкращими українськими чоловіками та жінками, які пожертвували всім, щоб Україна збереглася, захищали нас. Як я можу дивитися їм в очі, якщо мій чоловік ховається? Я ніколи не відновлю повагу до нього. Хоча мені страшенно шкода». Їх розлучили швидко, бо не мали спільних дітей та майна.
За три роки, відколи збираю історії про українських жінок-біженок, довелося вислухати десятки схожих історій про розлучення під час війни. Ось уривки історій, які чула останнім часом:
Інна, 39 років: «Ми роками жили заради дітей, наша родина залежала від його заробітків. Опинившись за кордоном одна з дітьми, я спочатку думала, що не витягну це все. Потім якось життя почалося налагоджуватися: вивчила мову, з'явилася робота, діти в школі. Ніхто на мене не тисне, не принижує. Поки що ми офіційно не розлучені, але подумки я вже не вважаю себе його дружиною».
Марина, 40 років: «Я постійно була в наших стосунках «гаманцем». Працювала на кількох роботах, всі гроші вкладала в його бізнес, а він програвав доходи в онлайн-казино. Мені навіть погрожували, що спалять будинок, якщо не допоможу розрахуватися. У Польщі мене й дитину безкоштовно взяла до себе родина, я працювала прибиральницею в двох місцях, щоб погасити кредити. Коли віддала останній борг, видихнула — більше до нього не повернуся. Їздила додому, щоб розлучитися».
Олексій, 40 років: «Ми виїхали в Ірландію разом з дружиною. Вона знайшла місцевого чоловіка та зібрала мої речі. Живу тепер поруч, бо хочу бачити дітей».
Мілана, 37 років: «Чоловік дуже переживав, щоб ми з дітьми виїхали. Сказав, що мені буде безпечніше за кордоном. Спочатку кожного дня дзвонив, писав, а потім дедалі рідше. Згодом дізналася, що у чоловіка є «бойова подруга». Повернулася, думала, що врятую шлюб, але не вдалося».
Ірина, 47 років: «Мій чоловік сильно змінився з початком війни. У нього почалася депресія, він став відлюдкуватим. Намагалася йому допомогти, але він тільки більше занурювався в себе. І зрештою подав на розлучення».
Любов, 61 рік: «Дізналася про роман чоловіка з молодшою жінкою після того, як виїхала з дітьми до Іспанії. У нас там був куплений готель ще до війни, і він мав приєднатися, але не їхав. Від друзів дізналася, що він давно має роман з молодшою на 24 роки жінкою. Ми розлучилися, вони побралися, і тепер він всім розповідає, що винна я, бо виїхала».
Втім інколи розлучення стається без надриву та драми. Війна лише підсвічує, що цим двом людям більше не по дорозі. Аліна Шубська розповідає свою історію:
— Наша з чоловіком сім'я була хорошою. Звичайно, були проблеми, зокрема мій алкоголізм, але ми справлялися. Єдиною причиною наших сварок було те, що ми дуже різні. Він спокійний і вдумливий, любить глибоко розбиратися у всьому, довго приймає рішення і зрештою створює геніальний продукт. Я ж — людина, яка швидко діє: придумала і зробила. Наші темпи не збігалися, і через це ми злилися одне на одного. Йому більше підходить життя в затишному містечку з власним садом. Моя мрія — власна квартира у великому місті, де на першому поверсі можна купити що завгодно. З початком повномасштабної війни ми дуже підтримували одне одного. А коли звикли до нових умов, якось тихо розійшлися. Розлучилися у красивому вбранні, сходили до ресторану. Залишилися кращими друзями.
Чий біль сильніший?
Біженці мають вищі показники розлучень та повторних шлюбів порівняно з іншими групами населення. Це пов'язано з кількома ключовими факторами: вони часто переживають високий рівень стресу та психологічної травми через вимушене переселення, втрату близьких, адаптацію до нових умов життя, стикаються з економічними проблемами, такими як безробіття або низька заробітна плата. Вони можуть відчувати соціальну ізоляцію в новому середовищі, що часто знижує рівень підтримки і збільшує ризик конфліктів у шлюбі.
Українка Світлана Максимець звертає увагу, що в онлайн-додатках для знайомств типу Тіндера чимало чоловіків навіть не приховують, що є «тимчасовими холостяками», поки дружина не повернеться додому, шукають когось, хто «зварить борщ та зігріє в ліжку». Вони виправдовують себе тим, що «дружина у безпеці, а я тут під ракетами та бомбами».
У родинах, які вимушено розділились, відбувається зміна традиційних ролей: жінка перебирає на себе всі функції із забезпечення та вирішення проблем родини, а чоловік, який залишився вдома, має самостійно вести господарство
Психолог Ірина Овчар говорить, що чоловіки дуже важко переживають розділення родини.
— Чоловікам дуже боляче залишатися на самоті, без родини та дружини поруч, спостерігати, як діти ростуть окремо, — пояснює психологиня.
Дехто справляється з цим легше, що напряму залежить від нервової системи та характеру, інші — складніше. Проблему посилює те, що люди не відчувають глибоко досвіду одне одного, адже опинились у різних умовах життя. Наприклад, військові мають справу з надзвичайним фізичним і моральним навантаженням. Цивільні в Україні стикаються з постійними тривогами, самотністю. Жінки, які виїхали за кордон, можуть не розуміти переживань своїх чоловіків через власні труднощі: пошук житла, роботи, організація навчання дітей, вивчення мови, адаптація до нового оточення і законів. Кожен з пари вважає свій досвід найважчим, а знецінення з боку іншого охолоджує стосунки.
— Буває, жінка намагається розповісти про свої переживання та страхи, а чоловік навіть слухати не хоче, бо сам є наодинці зі страхом смерті, страхом загинути від удару ракетою.
Якщо пара дійсно налаштована зберегти стосунки, вона має говорити на теми, які стосуються не лише побуту чи дітей, а й почуттів, емоцій, страхів.
Інколи розлучення — це звільнення
Психологиня Ірина Овчар багато працює з жінками за кордоном і з подивом для себе дізналася, що значна кількість жінок, які виїхали, на момент виїзду вже не мали почуттів до своїх чоловіків.
«Вони вже не хотіли жити в шлюбі, але продовжували з різних причин — спільне житло, недостатня зарплата для утримання себе і дітей. До війни розлучатися не було явної причини. Коли жінки виїхали, знайшли роботу, житло, відчули, що можуть жити самостійно. І це підштовхнуло їх на крок, про який вони підсвідомо думали раніше», — розповідає психологиня.
Інколи розставання «через війну» є звільненням від аб’юзивних або залежних стосунків. «Переїзд і фізична відстань від аб’юзера нарешті дали мені сил, щоб подати на розлучення» — діляться у закритому чаті жінки, які пережили домашнє насилля.
.avif)
Так само радіють ті, хто вийшов із залежних стосунків, зміг пережити зраду. Однак і вони кажуть, що це було непросто. Дарина Брикайло, яка нещодавно розлучилася через зраду, каже:
— Для мене це було справжнім звільненням, адже три роки до того я жила в зрадах з боку чоловіка, намагаючись зберегти родину за будь-яку ціну. Розлучення стало єдиним шансом на самозбереження, і разом з тим це була і трагедія. Ми прожили 14 років у шлюбі, маємо трьох дітей. Це була болюча втрата, яку я пережила з гірким сумом — наче смерть близької людини.
— Для мене розлучення було важким кроком, який потребував багато сили і ресурсів. Не кожен може наважитися на це. Але найважливіше — в будь-якій ситуації думати про себе.
Це — єдина порада жінкам, які розмірковують про розлучення.
Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
