Ексклюзив
20
хв

Польські школи без домашніх завдань: деталі реформи

Противники скасування домашніх завдань вважають це втручанням в роботу вчителів та побоюються, що учні згодом стануть менш відповідальними. Прихильники ж наголошують, що таким чином прагнуть забезпечити право дітей на відпочинок та приводять приклади країн, які, разом із Польщею, входять у десятку найкращих у світі, як от Фінляндія, Норвегія чи Канада, незважаючи на те, що домашніх завдань там майже не задають.

Ганна Типусяк

Попри побоювання освітніх експертів, цілковитої відміни домашніх завдань не відбулося. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

З 1 квітня в польських школах скасовано домашні завдання. 

Міністерка освіти Польщі, Барбара Новацька, зазначає, що це лише частина запланованої великої освітньої реформи, яка охопить усе шкільне середовище і триватиме кілька найближчих років. Дізнайтеся, як ця зміна вплине на дітей, батьків і вчителів, та чому це лише перший крок масштабної освітньої реформи.

Зміни в польських школах: відміна домашніх завдань у початкових класах

Дати дітям більше вільного часу та розвантажити батьків — саме цим мотивувалися в міністерстві освіти Польщі, приймаючи рішення про відміну домашніх завдань в 1–3 класах.

Попри побоювання освітніх експертів, цілковитої відміни домашніх завдань не відбулося, насправді їх скасовано лише у 1–3 класах, та й то не повністю

Вчителі і надалі задаватимуть вправи для розвитку дрібної моторики учням початкової школи. Це можуть бути як прописи, так й інші активності на розсуд вчителя. Наприклад, домашнім завданням з математики може бути «намалюй фігури заданої форми» або ж «розфарбуй за схемою». 

«Такі вправи займають зовсім небагато часу, син навіть не сприймає це як повноцінну домашню роботу», — ділиться враженнями від нововведень українка Наталія, мама третьокласника Сергія, який ходить в одну із шкіл Ґданська. — Мені ж трохи незвично, що немає «справжніх» завдань — задач чи прикладів. З іншого боку, бачу що вже за ці три тижні квітня син став спокійніший, бо все встигає. Та і у мене стало більше вільного часу — дитина справляється самостійно».

«Оскільки школа у нас з 9.00 до 15.00, то вдома дитина повинна відпочивати». Фото: Shutterstock

Досвід інших країн: як організовано навчання без домашніх завдань у Канаді та Швеції

«Оскільки школа у нас з 9.00 до 15.00, то вдома дитина повинна відпочивати» — сказала мені вчителька доньки, коли вона приєдналася до першого класу», — розповідає Олена-Катерина Гарбарук про досвід навчання в державній англомовній канадській школі (public school). 

Родина приїхала до Оттави у листопаді 2022 року, коли навчальний рік уже тривав, але вчителька запевнила маму, що дівчинка дожене клас без жодних додаткових занять, навіть незважаючи на те, що вона не володіла англійською на той момент.   

В першому класі домашнього завдання тут не задають зовсім. «У школі є група продовженого дня, але діти там не вчаться, лише граються або разом із вчителями роблять щось цікаве, як от доглядають за рослинами чи тваринами», — ділиться Олена-Катерина

В другому класі донька Олени-Катерини перейшла до французької католицької школи. [У Канаді існує чотири типи шкіл: англійські звичайні та католицькі або ж французькі звичайні та католицькі. — Ред.] 

«Чи то через те, що діти підросли і стали посидючіші, чи то це особливість саме такого типу шкіл, але у другому класі стали з'являтися домашні роботи», — розповідає жінка. Це виглядає як два аркуші А4 формату із завданнями на тиждень — мінімальні вправи на вивчення нових слів з французької мови чи математики, які дитина цілком здатна виконати сама, без допомоги мами.

Приклади домашніх робіт в 2 класі канадської школи. Фото: із особистого архіву Олени-Катерини Гарбарук

Наша читачка Катерина разом із 11-річним сином та 16-річною донькою від початку повномасштабної війни мешкає у комуні Стаффансторп у Швеції. 

«Єдиний предмет, з якого діти регулярно отримують домашні завдання, — це шведська мова, яку вони посилено вчать як іноземці», — розповідає жінка. 

Час від часу дітей просять закінчити те, що не встигли зробити на уроках, але здебільшого такі завдання поодинокі і не потребують залученості мами. Учні також мають командні або самостійні проєктні роботи, але для них є спеціально виділений час у школі.

Дочка Катерини зараз готується до вступних іспитів у гімназію, які в Швеції відбуваються після 9 класу, і тому вчиться інтенсивніше, ніж минулоріч: «Це більше нагадує повторення вивченого у середній школі. Всі активно готуються, увесь клас —  і в школі, і вдома. Такий загальний настрій посилює мотивацію. Дочка дає собі раду без додаткової допомоги — моєї чи репетиторів».

Домашня робота в середній школі Польщі: нові правила та виклики

Для учнів 4–8 класів подставових шкіл в Польщі домашні завдання не скасовують, їх роблять необов’язковими та неоцінюваними. Вчитель може задати домашню роботу, але тепер, якщо учень її не виконує,  «нуль» за неприготування він не отримує. Якщо ж роботу виконано, але не зовсім правильно — від вчителя очікують, що він пояснить, в чому саме полягають помилки та як їх уникнути наступного разу. Такий підхід, як сподіваються прихильники реформи, сприятиме розвитку критичного мислення та підвищуватиме заангажованість учнів освітнім процесом.

Разом з тим, залишаються контрольні та самостійні роботи (sprawdziany та kartkówki), і вони оцінюватимуться так, як і раніше. Тепер підготовка до цих робіт вимагатиме від дітей значно більшої організованості та самостійності: регулярні обов'язкові домашні роботи працювали на закріплення отриманих в школі знань і самі по собі вже служили приготуванням до контрольних. Зараз же, виглядає так, що  учням доведеться дбати про підготовку самостійно або ж школі доведеться відводити на це додатковий час. 

Наскільки успішно вдасться реалізувати задумане — стане зрозуміло не раніше вересня 2024 року, адже саме тоді, за словами міністра освіти Барбари Новацької планують вповні розгорнути велику освітню реформу, направлену на зменшення негативного впливу на психічне, соціальне та навіть фізичне благополуччя учнів. 

В Міністерстві освіти говорять про впровадження з вересня нової, переглянутої, осучасненої та спрощеної програми. Фото: Shutterstock

Вплив освітньої реформи на українських школярів у Польщі

Як раніше вже  писали Sestry, з вересня 2024 року усі діти із статусом UKR будуть зобов’язані відвідувати польські школи. Для новачків менша кількість домашніх завдань сприятиме процесу швидшої адаптації в колективах. 

Для багатьох українських дітей в Польщі досі важливо ще й мати достатньо часу на паралельне навчання в українських дистанційних школах, і відміна домашок в польських спростить цю задачу.

До того ж, вивільниться час на позаурочні активності, і тут уже справа батьків — допомогти дітям вибрати щось цікаве

В Міністерстві освіти говорять про впровадження з вересня нової, переглянутої, осучасненої та спрощеної програми, щоб вчителі мали час та  можливість опрацювати увесь необхідний матеріал в школі, залучаючи дітей радше до бесід та дискусій, аніж начитки матеріалу і звичних вправ. Відмова від обов'язкових домашніх завдань та формального їх оцінювання — лише один із перших кроків у цьому напрямку. 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Освітня консультантка, тьюторка для підлітків; мама двох синів-гоумскулерів; багаторічна адміністраторка найбільшої української ФБ-спільноти про альтернативну освіту;  пластова виховниця, організаторка сімейних таборів; сертифікована тренерка програми підтримки українських мам у Польщі «Додати сил» від IMID.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Лідія Білас створила мережу освітніх проєктів під назвою MRIYDIY, яка поєднує українські слова «мрій» і «дій». Саме під цим гаслом організація прагне повернути молодим українцям віру в можливість творити власну долю.  

Лідія Білас — не лише засновниця інноваційної освітньої мережі, але й підприємиця з понад двадцятирічним досвідом, яка десятиліття тому вирішила присвятити себе створенню проєктів у сфері освіти та соціального розвитку. Її шлях від бізнесу до побудови шкіл, таборів і програм підтримки не був випадковим. Спостерігаючи за змінами у суспільстві, особливо за викликами, з якими стикається молодь, Білас усвідомила фундаментальне значення людського капіталу — креативності, психологічної стійкості та здатності активно впливати на реальність. Вона вірить, що майбутнє нації залежить безпосередньо від потенціалу та спроможності її молодих громадян діяти.  

У часи війни, яка з 2014 року, а з новою силою з 2022 року, позбавляє молодих людей не лише безпеки й домівок, а й здатності уявити стабільне завтра, місія Білас набуває особливого значення. «Мене лякає, що діти вчаться лише виживати, а не мріяти», — казала вона, вказуючи на ризик виховання покоління згаслиих надій, здатного адаптуватися, але позбавленого сили для творення й змін.  

Як сенаторка Українського католицького університету (УКУ) Білас також бере активну участь у розробці стратегічних ідей на академічному рівні, наголошуючи на ролі освітніх інституцій у побудові суспільства, заснованого на цінностях, інноваціях та взаємній довірі. Її філософія «Мрій і дій» (MRIYDIY) — це не просто назва організації, а життєве кредо, яке вона втілює через конкретні освітні проєкти, що сприяють самостійному мисленню, вирішенню реальних проблем і сміливості у втіленні власних бачень.  

У країні, де кожен день приносить біль і невизначеність, мрія перестає бути розкішшю чи наївністю. Вона стає актом опору. Інструментом виживання. Але чи зберігається ця здатність мріяти в народі, чиє майбутнє висить на волосині? Чи є українці нацією мрійників?  

Останні дослідження, проведені у травні-червні 2024 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) спільно з MRIYDIY, дають несподівані результати. Майже половина українців бачить сни щодня, а ще 14% — кілька разів на тиждень. 

Дослідження Центру Разумкова підтверджує цей оптимізм: 67% вірять, що найкращі часи для України ще попереду, а показники віри в можливість отримати гарну освіту, роботу чи доступ до якісної медицини значно зросли порівняно з 2001 роком. Попри десятирічну агресію, опитування (наприклад, соціологічної групи «Рейтинг») показують, що 45% громадян очікують покращення ситуації в 2025 році.  

Однак дані також виявляють тривожний тренд. Зниження оптимізму та здатності мріяти найбільше помітне серед наймолодшого покоління. Лише 41,4% українців віком 18-29 років заявляють, що бачать сни регулярно, тоді як серед 40-49-річних цей показник перевищує 52%. Це покоління, яке зростало в тіні війни, пандемії та глобального хаосу, навчилося обережності замість сміливості. Хоча вони виявляють більшу рішучість у діях і покладаються на власну працю, дедалі частіше вони також відмовляються від мрій. Як писав професор Ярослав Грицак, багато українців навчилися «ховати мрії у матраці» — за зразком єгиптян, які тримали заощадження в схованках через страх перед нестабільністю. 

Це страх перед світом і брак довіри, які паралізують ініціативу та відбивають бажання інвестувати — у політику, у стосунки, у власне непередбачуване майбутнє

Серед статистик і аналізів варто прислухатися до дитячих голосів. Про що мріють сьогодні українські діти, які бачили війну зблизька? Часто не про іграшки чи відпочинок. Вони мріють про мир, про повернення додому, про безпечне небо над головою (за даними репортажів і проєктів, що збирають дитячі свідчення, на кшталт проєкту «Сонечка»).  

Тим часом, як підкреслює Лідія Білас, «Мрії — не розкіш, а необхідність». Це перший крок до дії, основа сильного характеру. Це «кисень свободи», як казав Тревор Ноа, комік, чия історія від ПАР до Голлівуду є живим доказом істини: «Свобода — це не просто відсутність кайданів, а здатність мріяти та досягати цілей».  

Тімоті Снайдер у своїй книзі наголошує, що справжня свобода полягає не лише у свободі від чогось (від гніту), але передусім у наявності добра, у здатності творити своє життя на основі цінностей. 

Як приклад Тімоті Снайдер наводить мешканців села Ягідне, звільненого навесні 2022 року, які не почувалися повністю вільними, доки їхні діти не отримали відновлені майданчики для ігор. Саме можливість грати, сміятися, бути собою повернула їм це відчуття. 

Мрія — це той самий майданчик для душі: простір, де можна почутися вільним, творити і бути собою 

MRIYDIY створено саме для того, щоб відновлювати цей простір і здатність мріяти й діяти — особливо там, де вона зникає найшвидше, тобто серед молоді. Організація розуміє, що мрія про мир чи повернення додому так само важлива, як і мрія стати кимось або щось створити. «Я хочу стати лікаркою», — каже 4-річна Мілана, біженка з України (Vogue Polska, проєкт «Сонечка»). Ці крихкі на тлі війни прагнення в MRIYDIY підтримують і перетворюють на дії. 

Мережа охоплює дитячі садки та школи у Києві та Львові, де діти не лише вчаться знати про світ, а й творять його — проєктують міста, моделюють вибори, розв’язують реальні проблеми. Ключовий MRIYDIY Project Camp — це лабораторія, де ідеї підлітків (10-16 років, онлайн та офлайн) проходять шлях від візії до прототипу. Учасники опановують практичні навички: управління проєктами, комунікацію, фандрайзинг і навіть оцінку ризиків. Мета — формувати «творців власної реальності, які сміливо мріють і сміливо діють». Програми психологічної підтримки допомагають переробляти травму, відновлюючи внутрішній простір там, де страх посів місце уяви.  

Масштаби значні: понад 20 000 дітей охоплено проєктами, сотні навчених педагогів. Учасники Project Camp вчаться реалізовувати ідеї в різних сферах — від соціальних до підприємницьких. Як, наприклад, хлопець з табору, який мріяв створити робота для навчання собак української мови — і знайшов підтримку для втілення цієї візії в реальний проєкт.  

Батьки бачать результати. Розповідають про дітей, які після занять починають говорити про свої прагнення та плани. Одна з матерів розповідає: «Мій син не лише навчився математики. Він навчився говорити, чого хоче. Я досі не завжди це вмію». Саме в таких конкретних історіях — основа надії.  

Лідія Білас розуміє: самі по собі мрії не відбудують Україну. Але без них жодне відновлення не матиме сенсу.

Країні потрібні не лише нові дороги й будинки, але й покоління, яке має сміливість проєктувати майбутнє — із візії, а не лише з цегли

Здатність уявити краще завтра, підкріплена рішучістю діяти, — це фундаментальний капітал.  

Робота MRIYDIY — це стратегічна інвестиція в цей капітал. Як показують дослідження та щоденний досвід організації, попри всі виклики, українці все ще вміють мріяти. Ця сила, яка в найважчі часи дозволяла предкам дивитися за обрій, має бути збережена в молодому поколінні. Бо саме ці мрії, перетворені на дії, визначать образ відбудованої України.

Фотографії: MRIYDIY

20
хв

Школа, де не ховають мрії у матрац

Sestry

«Як у тебе з польською?» — це питання ми, українці в Польщі, часто ставимо одне одному. Відповіді можна почути різні: «Розумію майже все, але говорити складно», «Пройшла кілька курсів, але суттєвого прогресу не відчуваю», «Почала трохи вільніше спілкуватися, коли стала працювати серед поляків», «Боюся робити помилки, тому уникаю розмов»…

Здавалося б, за три роки можна вивчити польську досконало, але реальність інша. За даними польського Міністерства внутрішніх справ, станом на 2025 рік у Польщі проживають понад 1,5 мільйона українців. Серед довоєнних мігрантів 68% повідомляють про добрі мовні навички, тоді як серед біженців цей показник становить 28%. А останні опитування свідчать, що більшість воєнних мігрантів мають середній і низький рівень володіння польською. І тільки 10% українських біженців можуть вільно нею говорити.

Ці дані говорять про те, що чимало українців стикаються з труднощами у вивченні польської мови. Основні бар'єри — брак часу, фінансів і можливостей для практики з носіями мови. Також часто виникає страх зробити помилку, що заважає вільному спілкуванню.

Sestry починають цикл статей, присвячений вивченню польської мови українцями в Польщі. Наша сьогоднішня співрозмовниця — філологиня Лілія Париляк, викладачка української і польської мов. До повномасштабного вторгнення вона працювала на кафедрі мовознавства Івано-Франківського національного медичного університету, навчаючи студентів-іноземців української мови. Зараз пані Лілія викладає польську мову для українців на курсах у варшавській фундації Polki Mogą Wszystko.

Філологиня Лілія Париляк

Діана Балинська: Скільки часу зазвичай потрібно українцям, щоб вивчити польську мову до рівня, достатнього для повсякденного спілкування?

Лілія Париляк: Якщо вважатимемо рівнем, достатнім для повсякденного спілкування, B1, то його опанування зазвичай триває від 9 місяців до року. Однак, зрозуміло, що процес вивчення будь-якої іноземної мови, зокрема польської, залежить від різних факторів: інтенсивності навчання, методик, умов, індивідуальних здібностей тощо. Тому хтось уже через декілька місяців почувається досить впевнено, а хтось потребує для опанування базового рівня значно більше часу й зусиль. Кожен має свій темп навчання — і не варто порівнювати себе з іншими.

— Чи є різниця у темпах навчання між тими, хто вивчає мову самостійно, й тими, хто відвідує курси або має викладача?

Темпи вивчення мови залежать не так від пройдених курсів, як від мотивації й системності самого процесу навчання.

Курси, звісно, допомагають структурувати матеріал, опанувати складні граматичні теми, вдосконалити навички вимови, однак, є тільки однією з частин навчального процесу — разом із самостійною роботою, яка полягає в зануренні у мовне середовище через читання, слухання, говоріння

— Які аспекти польської мови найчастіше викликають труднощі в українських студентів? Чи впливає схожість української та польської мов на виникнення помилок у мовленні?

— Щодо труднощів на початковому етапі навчання, то це насамперед наголоси. Здавалося б, нічого складного, адже наголос у польській мові сталий, майже завжди падає на передостанній склад, але студенти часто помиляються. Ще однією проблемою є вживання слів, які, на перший погляд, схожі за звучанням до українських, у невластивому значенні. Ці «підступні приятелі», які мали б нам полегшити процес вивчення польської, частенько навпаки призводять до непорозумінь і навіть стають причиною різних курйозних історій.

Наприклад, польською pensja — це українською «зарплата» (а не пенсія); польською dywan — це українською «килим» (а не диван), польською zapominać — це «забувати» (а не запам'ятовувати), польською owoc — це «фрукт» (а не овоч), тоді як owocowy — це «фруктовий», а owocny — «продуктивний, корисний». Останні два прикметники (owocowy, owocny) є прикладами паронімів, які мають схоже звучання, але різні значення, їхнє вживання також може викликати труднощі при вивченні польської мови. Наприклад, efektowny — це «ефектний», а efektywny — «ефективний».

Труднощі викликають також деякі граматичні конструкції, зокрема дієслівні, які студенти відтворюють за зразком української мови. Приміром, в українській мові дієслово «закохатися» керує іменником/займенником у знахідному відмінку («я в тебе закохалась»), а у польській те ж саме дієслово «вимагає», щоб після нього стояв іменник/займенник у місцевому відмінку («zakochalam sie w tobie»). Адже після прийменника «w» використовується місцевий відмінок. 

Отже, схожість української та польської діє в два боки: інколи впливає на виникнення помилок, хоча значно частіше допомагає у процесі навчання.

— Чи є специфічні аспекти вимови або інтонації, на які слід звернути увагу для покращення комунікації?

— Щодо вимови, тут слід звернути увагу на артикуляцію польських звуків, позначених літерами ł та l. Вимова польського звука «ł» наближена до вимови українського «в» (як у словах навчати, влити). 

Не варто забувати теж про опозицію твердих і м’яких приголосних. Адже неправильна вимова м’якого приголосного може змінити значення слова або зробити його незрозумілим для носія мови. Наприклад, польське jedz (українське «їж» — 2 особа однини, наказовий спосіб дієслова  «їсти», в кінці твердий звук [дз]) і польське jedź (українське «їдь» — 2 особа однини, наказовий спосіб дієслова «їхати», слово закінчується на м'який приголосний), польське czerpię (українське «користаю», «черпаю» — 1 ос. одн., теперішній час) і польське cierpię (українське «страждаю» — 1 ос. одн., теперішній час).

Інтонаційний малюнок мови засвоюється, а радше навіть присвоюється шляхом наслідування. Вслухання у мелодику мови, її ритм, відтворення фраз, як рефренів з пісні, могло б у цьому допомогти.

— Чому, на вашу думку, деякі українці не відчувають прогресу у вивченні польської мови, «застрягають» на якомусь рівні?

— Таке «застрягання» може бути як суб’єктивним відчуттям, так і об’єктивним фактором.

Об’єктивно «застрягання» на якомусь рівні мови зумовлено нехтуванням чи недооцінкою одних мовних компетенцій на користь інших. Наприклад, ви вважаєте, що для вивчення мови не така вже й важлива граматика, головне — запам’ятати якомога більше польських слів. Також відчуття неможливості опанувати мову на належному рівні нерідко може бути пов’язане із психологічними чинниками. У такому разі варто після кожного етапу навчання проходити діагностичний тест на знання мови, який зафіксує ваш прогрес

— Які стратегії ви рекомендуєте українцям, які мають обмежені можливості для спілкування з носіями польської мови?

— Відвідувати різноманітні культурні заходи, екскурсії, дискусійні клуби, використовувати додатки — наприклад, безкоштовні Duolingo, Mondly, Polski — ucz się języka, а також найновіші, розроблені на основі штучного інтелекту — як-от Talkpal. І звичайно, багато читати, слухати, спостерігати.

— Як ви вважаєте, чи впливають культурні особливості українців і поляків на мовне спілкування?

Українська культура є частиною європейської культури, вагомою її частиною, але в силу історичних обставин недостатньо дослідженою на Заході та недооціненою. І саме приналежність українців до європейської культури полегшує нам спілкування з поляками — з огляду на спільні цінності й традиції.

— Як, з вашого досвіду, поляки сприймають українців, які намагаються говорити польською мовою? Чи помічаєте ви зміни у ставленні поляків до українців за останній час?

Щодо першого, то, звичайно, позитивно. Щодо другого — у розпал передвиборчої кампанії, яку ми щойно спостерігали, політичні сили завжди використовують технології, націлені на отримання політичних дивідендів від торгівлі ксенофобськими настроями. Тому варто розуміти й розрізняти політичні ігрища і маніпуляції від реального ставлення. Особисто я не відчула жодної зміни ставлення з боку поляків, хіба що поглиблення наших приязних і теплих стосунків.

— Які поради ви можете дати українцям і полякам для кращого розуміння одне одного?

Українцям — наполегливо вчити польську мову. І українську також (якщо ще не знаєте). Вона й у вивченні польської допомагає, до речі. А полякам — безумовно підтримувати українців і Україну.

<frame>У наступних статтях ми поговоримо про те, які відмінності існують у підході до вивчення польської мови між українцями та іншими іноземцями, наскільки ефективним є онлайн-навчання, яких тем та виразів варто уникати при розмові з поляками, щоб не викликати непорозумінь, чи існують стереотипи щодо того, як говорять українці польською... Буде цікаво!<frame>

Фотографії Діани Балинської, Sestry

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи в межах програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Три роки в Польщі, а польська досі не ідеальна. Як це виправити?

Діана Балинська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

З Дніпра у світ і повернутися

Ексклюзив
20
хв

Дітям зі СДУГ потрібно показати їхню суперсилу

Ексклюзив
20
хв

Суми. Школа під час війни

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress