Ексклюзив
20
хв

«Не треба лякати українців перехідними періодами. Україна вже є частково в ЄС», — Павел Коваль

«Польща знаходиться поруч з Україною — дві країни мають багато спільних точок дотику. Деякі з них можна використати для побудови синергії. Однак буде й певний елемент конкуренції», — депутат Сейму Коваль

Марія Гурська

Голова Комітету у закордонних справах Сейму Республіки Польща Павел Коваль. Фото: Patryk Ogorzałek/Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Скільки триватимуть перемовини України з ЄС та про що вони будуть, якими є політичні причини блокади на кордоні та чому в польських урядових медіа відбувається буквально боротьба участі політиків? Sestry поспілкувалися з професором історії, головою Комітету у закордонних справах Сейму Республіки Польща Павелом Ковалем.

Марія Гурська: На саміті лідерів ЄС у Брюсселі ухвалили рішення про початок переговорів про вступ України та Молдови до Євросоюзу. 20 років тому Польща пройшла той шлях, яким зараз рухається наша країна. Варшава подала заявку на вступ до ЄС у 1994-му, переговори почалися в 1998 році, а до Євросоюзу Польща вступила у 2004 році. Тобто шлях від початку перемовин і до вступу тривав шість років. Що відбуватиметься далі у нашому випадку?

Павел Коваль: Європейський Союз розшириться, щоб включити Україну та Молдову. І я сподіваюся, що Грузія теж увійде до ЄС. Ключем до всього буде Україна, тому що це велика країна з центральноєвропейським географічним положенням та з великою чисельністю населення. У переговорах з ЄС важливо, якою є країна. Якщо держава маленька, то зазвичай вона має дві-три критичні точки для перемовин, наприклад, це фармацевтична промисловість, туризм чи рибальство, якщо вона розташована біля моря. Україна є великою країною, яка має певні інтереси практично в усіх сферах. У вас є і рибальство, і ліси, і сильна економічна конкуренція. Отже, переговори будуть важчими і довшими. Так було і з Польщею.

Найближчі кілька років, а можливо, й з десяток Україна вестиме переговори з Європейським Союзом. Польща також братиме у них участь з боку ЄС.

Ми матимемо багато складних переговорних ситуацій, бо так завжди буває за такого типу перемовин, бо Польща знаходиться поруч з Україною — дві країни мають багато спільних точок дотику, деякі з яких можна використати для побудови синергії, однак десь буде й певний елемент конкуренції.

Читайте також: Між перемогою та зрадою

Олаф Шольц, канцлер Німеччини, та Шарль Мішель, президент Європейської Ради. Брюссель, 15 грудня 2023 року. Фото: European union

МГ: Заступник міністра сільського господарства Польщі Міхал Колодзейчак заявив, що після вступу до ЄС потрібно закрити агроринок для України на 20 років. Наскільки ви згодні з цим?

ПК: Ця заява була передчасною. По-перше, переговори ще не почалися. Зелене світло вже є, але технічно перемовини будуть вестися лише наступного року — і точно не з січня. Будуть створені переговорні групи, до яких долучаться окремі країни. Як я розумію, Колодзейчак говорив про перехідний період. Це норма, звичайний інструмент захисту ринку, тому що багато держав-членів, ймовірно, захочуть захистити свої ринки в деяких сферах. Наприклад, це могло стосуватися меду чи молока, як це було у Польщі, але це лише теорія. Я знаю, що заява Колодзейчака викликала багато суперечок і коментарів в Україні, але насправді будь-які подібні заяви — це просто риторика політиків на основі їхніх знань і досвіду. І цей досвід не обов’язково завжди має бути глибоким у переговорах з ЄС. На практиці всіма питаннями займатиметься міністр європейських справ, звісно, ​​разом із прем’єр-міністром, з міністром закордонних справ та з постійним представником Польщі при Європейському Союзі. І саме цих людей варто слухати, бо вони є авторитетами у цих питаннях. Немає сенсу лякати українців перехідними періодами. Що б я сказав українцям і полякам? Що переговори почалися — і це головне. 

МГ: Пам’ятаємо, що Польща є найближчим другом України в Європі, послом України в ЄС, а дискусії завжди відбуваються в демократичних країнах. 

ПК: Хотів би додати, що Україна має значно кращу початкову ситуацію, ніж колись мала Польща. Адже Київ має Угоди про асоціацію, вільну торгівлю і безвіз. Польща у другій половині 1990-х могла лише мріяти про такі угоди. Якщо ми уважно подивимося на те, що сьогодні має Україна у відносинах з ЄС, я би сказав, що ваша країна вже частково належить до Європейського Союзу. 

Польські перевізники обіцяють блокувати кордон до березня. Фото: Cezary Aszkiełowicz/Agencja Wyborcza.pl

МГ: Понад 5 тисяч вантажівок, за даними ДПСУ, заблоковані польськими перевізниками на чотирьох пунктах пропуску. Блокада триває півтора місяці. Хто від неї виграє? 

ПК: Блокування кордону під час війни, та й взагалі — це небезпека для всієї критичної інфраструктури та для інших користувачів кордону. Давайте розберемося — про що говорять самі протестувальники? Чому рівень їхнього розчарування такий високий, що вони обрали настільки радикальний спосіб протесту? Частково тому, що уряд ПіС (партія «Право і справедливість») не зміг передбачити наслідків відкриття європейського ринку для українських автомобілів. Потрібно було думати, як убезпечити польський ринок для мінімізації втрат. Натомість колишня влада, коли побачила, що польський транспортний ринок слабшає, видала чомусь втричі більше дозволів перевізникам з-за меж Євросоюзу. Наскільки я розумію, це взагалі були білоруси. Тому ще треба перевірити, які саме це були компанії — білоруські чи російські, і що за цим ховається. Урядовці ПіС робили це, знаючи, що ми відкриваємо кордони для українських перевізників, що це викличе проблеми, бо ринок обвалився. Мені це дуже нагадує візовий скандал. І я хотів би перевірити, що насправді сталося, чому були допущені такі серйозні помилки, які призвели до блокади. Новий уряд працює лише кілька днів. Рішення, думаю, буде знайдене якнайшвидше, бо небезпеки, пов’язані з блокуванням, величезні, страждають інші галузі. Хтось блокує кордон, а хтось не може його перетнути і провезти свою продукцію, змушений затримувати водіїв на кілька днів, тижнів. Я чую від західних дипломатів, що заблоковані машини навіть з деяких скандинавських країн. Блокада негативно впливає й на репутацію Польщі як транзитної країни.

Першочергова мета польської влади — відсутність блокади на умовах, які є гідними, порядними та справедливими також і щодо протестувальників.

Читайте також: «Я не допомагаю українцям чи полякам. Я допомагаю людям», — польський волонтер Давід Дехнерт про допомогу заблокованим на кордоні водіям

МГ: Я хотіла б, щоб ми поговорили про ситуацію, яка склалася цими днями у польських ЗМІ. Ми в Україні занепокоєні, як війна впливає на ситуацію в ЗМІ, а в Польщі зараз триває медійна війна за участі політиків [20 грудня міністр культури Польщі Бартоломей Сенкевич звільнив керівництво Польського телебачення, Польського радіо та Польського агентства преси. — Ред.]. Поясніть, що відбувається?

ПК: Те, що відбулося, було поверненням медіакомпаній, які належать Держказначейству, під його конституційний контроль. Політичний аспект ситуації полягає в тому, що припинено пропаганду ПіС, яка мала місце протягом останніх місяців і років. Відповідно до Конституції та законодавства, суспільні ЗМІ належать до Державного казначейства. Міністра, який представляє  Державне казначейство і його майно, визначає Рада міністрів. Саме цей міністр може скликати загальні збори і змінювати наглядові ради та керівництво організацій, які знаходяться в управлінні Держказначейства. Крім того, за Конституцією, за порядок в медіа відповідає Національна рада телерадіомовлення, і вона також має великий вплив, коли йдеться про спосіб функціонування суспільних ЗМІ. За часів ПіС була створена додаткова Національна медійна рада з сумнівною законністю і правом  призначати керівництво медіакомпаній. Тепер ця проблема була врегульована.

МГ: У світовому рейтингу свободи слова Польща опустилася з 18 на 57 місце за часів уряду ПіС. Як це пояснити?

ПК: Це наслідок роботи урядових ЗМІ. Медіа, які мали бути публічними, обслуговували владу та організовували кампанії проти окремих опозиційних політиків. Вони побудували щось, що можна назвати інформаційною стіною, тому що фактично перешкоджали доступу великих груп громадян до інформації.

У Польщі є райони, де люди перед виборами взагалі не мали уявлення про те, що відбувається в країні, бо мали лише державне телебачення. А воно, як в Північній Кореї, надавало їм інформацію лише в такому вигляді, як того хотів уряд. Це була патологія.

Люди повинні мати доступ до різних думок — публіцистів, політиків, які коментують ситуацію в країні з різних позицій. Це називається плюралізмом. Наприклад, громадянин має право знати, що є візовий скандал. Він може ставитися до цього як завгодно, навіть вважати, що це неважливо. Але урядові ЗМІ забрали у польських громадян право володіти інформацією. Потрібно було використати всі правові інструменти, щоб відправити у відставку представників урядових ЗМІ, які організовували пропаганду в останні роки та під час передвиборчої кампанії.

Поліція чатувала на Польському телебаченні, коли оголосили про зміну керівництва. Фото: X/Sergej Sumlenny, LL.M

МГ: У своїй передвиборчій програмі Дональд Туск обіцяв змінити керівництво державних медіа, перетворити їх на платформу, яка викликає довіру. Польське телебачення (TVP), Польське радіо та Польське агентство преси з 2015 року були під жорстким політичним контролем «Права і справедливості» після їхнього приходу до влади. Після звільнення очільників цих медіа, відбулись протести, зокрема, під телеканалом TVP. Там були і політики від ПіС Ярослав Качинський, Матеуш Моравецький. Британська «The Guardian» писала, що «дехто ставить під сумнів законність кроків нового уряду та попереджає, що, діючи так швидко, уряд Туска ризикує створити власний політизований телеканал замість попереднього. Які насправді існують ризики?

ПК: Найбільшим ризиком для демократії було б залишити все, як є. Я б сказав цьому журналісту «The Guardian», що в політичній науці є концепція про період трансформації. Її елементом є правосуддя перехідного періоду, коли певні закони застосовуються рішучіше, швидше, ніж зазвичай, з використанням усіх можливих процедур. У нашому випадку уряд, який зараз має підтримку суспільства, через кілька місяців може бути висміяний, оточений брехнею через дії нової опозиції, яка мала б основний вплив на суспільні ЗМІ. Було б нонсенсом дозволити знову кампанії ненависті проти окремих людей.

У нас деякі політики, зокрема я, 7-8 років взагалі не були на державному телебаченні — у жодному вигляді, у жодній політичній програмі.

Люди з «The Guardian» можуть не знати, що тут ідеться про звичайнісіньку цензуру — як в автократичних країнах Південної Європи за режимів Салазара чи Муссоліні. Повністю вибудувати таку систему не вдалося завдяки кільком недержавним ЗМІ, але якби функціонували лише урядові медіа, деякі люди просто не існували б у суспільному житті. Це було щось на зразок публічного смертного вироку. Найгіршим було те, що робили з Дональдом Туском — роками кожен день повторювали, що він не поляк. Це реальні речі, які становили серйозну загрозу демократії. Суспільні ЗМІ зобов’язані надавати усебічну інформацію. Я в цьому абсолютно переконаний. І наші ЗМІ будуть такими. 

МГ: Наостанок додам: як журналіст хочу вірити в відповідальність демократичних лідерів, але передусім я вірю в суспільство. Польське суспільство захистило демократію в країні під час останніх виборів і захистить вільні ЗМІ. Це також є завданням і для українського суспільства.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС —  з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Путін хоче весь Донбас», — заявляє Трамп у розмові з Зеленським за підсумками саміту в Анкориджі. При цьому глава Білого дому фактично оголосив про зміну дипломатичного курсу  — вже не йдеться про принцип «спочатку перемир’я», а потім переговори. Натомість Трамп підтримав концепцію «мирної угоди», що збігається з позицією Кремля і дозволяє росіянам нав’язати формат: переговори на тлі активних бойових дій. Зі слів Трампа, Україна мала би погодитись на мирну угоду, бо Росія — дуже велика держава, а Україна ні.
Хто виграв від саміту на Алясці, які можливі подальші сценарії та які ризики розвитку подій, як Європі відстояти власні інтереси у світі дипломатії Трампа і Путіна — Sestry зібрали думки експертів.

Бенефіс Кремля

Зустріч виглядає як перемога для Путіна, вважає український дипломат, посол України в США (2005-2010 рр.) та у Франції (2014-2020 рр.) Олег Шамшур. На його думку, Путіну на саміті вдалося чимало, щоб продати свою нову «перемогу» російській публіці та міжнародній аудиторії — як друзям, так і ворогам. Зокрема, вийти з дипломатичної ізоляції та вчергове отримати відтермінування запровадження жорсткіших прямих і вторинних санкцій. А сама позиція Путіна при цьому залишається незмінною:

— У своїх заявах він був цинічним і лицемірним і водночас не відступав від своєї звичної аргументації на виправдання війни та наміру продовжувати агресію.

Саміт не завадив Путіну завдати десятків ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

Саміт не завадив Путіну завдати ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

«Путін отримав червону доріжку з Трампом, Трамп не отримав нічого», — написав в X німецький дипломат Вольфганг Ішингер, який до 2022 року очолював Мюнхенську безпекову конференцію. — «Явний рахунок 1:0 на користь Путіна — жодних нових санкцій. Для українців: нічого. Для Європи: повне розчарування».

З інтерв'ю Fox News стало зрозуміло, що на зустрічі з російським очільником йшлося про територіальні поступки й гарантії безпеки для України. З публічних оголошень — Трамп заявив, що вони з Путіним загалом погодили умови завершення війни: «Я думаю, ми близькі до фінішу». 

Про Україну і Європу без України і Європи

Попри те, що Путін не виконав жодної з попередніх вимог Трампа з припинення війни Росії проти України, він отримав зустріч, під час якої українську та європейську безпеку обговорили без участі українців і європейців, звертає увагу співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова. Це ще один вигідний результат для Кремля, який вписується у путінське бачення світу, де великі держави вирішують долю менших — і це повна протилежність європейській концепції:

— Більшість європейців, особливо українців, цілком справедливо занепокоєна таким розвитком подій. Шалена дипломатична активність, телефонні дзвінки та онлайн-зустрічі протягом тижня засвідчили, що в Європі усвідомлюють високу ставку та ризики саміту. 

Та попри швидкі бонуси, які Путін уже отримав ще до його початку, зарано порівнювати ситуацію з Мюнхеном чи Ялтою

У Кремлі, ймовірно, виходять з того, що мають перевагу на полі бою, і якщо не зможуть отримати поступки дипломатичним шляхом, йтимуть в наступ в Україні, продовжує експертка:

— Але Путіну доведеться діяти обережно і якось реагувати на амбіцію Трампа стати миротворцем між Україною та Росією. Якщо Путін не проявлятиме жодної гнучкості, це може підштовхнути президента США нарешті виконати свої погрози щодо нових санкцій проти Москви та її союзників.

Гарантії безпеки та реакція Європи


Джерела CNN кажуть, що американці пропонують гарантії безпеки у форматі 5-ої статті НАТО, але без участі НАТО. Цю пропозицію Трамп нібито озвучив спершу Зеленському, а потім повторив у розмові з європейськими лідерами.

Президент Франції привітав готовність США зробити свій внесок у гарантії безпеки для України: «Будемо працювати з ними та з усіма нашими партнерами в «коаліції рішучих», з якими ми  знову зустрінемося, щоб досягти конкретного прогресу», — заявив Еммануель Макрон. Німецький канцлер Фрідріх Мерц запевнив, що Україна може і надалі розраховувати на повну підтримку Німеччини.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила, що сильні гарантії безпеки для України та Європи є невід’ємними для будь-якої мирної угоди. Голова європейської дипломатії Кая Каллас переконана, що Росія не має наміру припиняти війну в Україні найближчим часом, але США мають силу змусити Москву до серйозних переговорів.

«Гра за майбутнє України, безпеку Польщі та всієї Європи вступила у вирішальну фазу. Сьогодні ще очевидніше, що Росія поважає лише сильних, а Путін вкотре показав себе хитрим і безжальним гравцем. Тому збереження єдності всього Заходу має вирішальне значення», — такий висновок польського прем’єра Дональда Туска.

За оцінкою британського прем’єра Кіра Стармера, Трамп наблизив всіх — як ніколи раніше — до завершення війни. Наступним кроком мають бути подальші переговори за участю Зеленського.

У Вашингтоні розглядають тристоронні перемовини: Трамп-Зеленський-Путін, у Кремлі заявляють, що безпосередньо такий формат на Алясці не обговорювали — у фіналі зустрічі в Анкориджі Путін публічно запропонував Трампу наступного разу зустрітися в Москві. 

Володимира Зеленського вже сьогодні, 18 серпня, чекають у Вашингтоні і, як стверджують джерела видання Axios, вже 22 серпня Трамп волів би зустрітись трьох. 

Делегація європейських політиків вирішила теж їхати 18.08 до США, щоб підтримати Володимира Зеленського. На фото: Еммануель Макрон, Урсула фон дер Ляєн, Марк Рютте, Сігеру Ісіба, Фрідріх Мерц, Скотт Бессент, Марк Карні та Володимир Зеленський під час саміту «Групи семи» (G7), Канада, 17 червня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Російські ігри в затяжні перемовини

Цілі війни Росії не змінилися від моменту її вторгнення в Україну у 2022 році. На саміті Путін чітко дав зрозуміти, що хоче спершу обговорити так звані корінні причини війни, які Кремль визначає як розширення НАТО та появу в Україні влади, яка опирається російському впливу, аналізує директор з міжнародної безпеки британського королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Ніл Мелвін. «Всеосяжна мирна угода» Путіна фактично призведе до підкорення України. 

Тепер увага зміститься на боротьбу за наступні кроки. Багато що залежатиме від дій Трампа. Путін явно прагне втягнути США у тривалі переговори, а Трамп, безперечно, і далі зацікавлений у посередництві в мирній угоді, не в останню чергу тому, що це найпростіший шлях до Нобелівської премії миру, продовжує Ніл Мелвін:

— Проте наприкінці саміту Трамп, схоже, дав зрозуміти, що тепер процес мають просувати Україна та європейці.

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Постає питання: яку ж роль можуть реально відіграти європейці? Співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова посилається на нещодавну аналітику ECFR, яка свідчить: яким би не було завершення війни, ЄС постраждає значно більше, ніж США. Для Європи має вирішальне значення, чи стане Україна через кілька років стабільною та процвітаючою державою, навіть якщо вона не контролюватиме всі свої території, чи погана угода перетворить її на слабку, нестабільну країну, вразливу до гібридних або прямих атак Росії:

— Сам факт, що Трамп і Путін можуть самостійно вирішити майбутнє України, а фактично й безпеку Європи, вже спонукав лідерів ЄС збільшити оборонні витрати, посилити військову допомогу Україні й активніше взаємодіяти з Трампом і його командою, щоб донести свої меседжі та червоні лінії. Останні телефонні розмови з Трампом свідчать, що їм це загалом вдалося — принаймні у короткостроковій перспективі.

Зеленський у Вашингтоні: наступні кроки

За даними Reuters, серед вимог Путіна, озвучених в ході саміту з Трампом, такі: Україна має повністю вивести війська з Донецької та Луганської областей в обмін на заморозку лінії фронту в Херсонській та Запорізькій областях. Росія нібито готова повернути окуповані райони на півночі Сумської та в північно-східній частині Харківської області. У Москві хочуть формального визнання російського суверенітету над Кримом. Проте Reuters зауважує: не зрозуміло, це означає визнання урядом США чи, наприклад, усіма західними державами й Україною. Путін також хоче скасування бодай частини санкцій проти РФ, Україна має відмовитись від вступу в НАТО за умови отримання гарантій безпеки поза Альянсом. Серед вимог — офіційний статус для російської мови в Україні та дозвіл на вільну діяльність російської православної церкви.

Позицію України в питанні виходу з Донецької і Луганської областей Зеленський озвучував неодноразово: ЗСУ не вийдуть з Донбасу. Так само неприйнятними виглядають і інші умови Путіна.

Водночас з точки зору Києва, саміт уникнув найгіршого сценарію — угоди між Трампом і Путіним за спиною України, вважає директор з міжнародної безпеки RUSI Ніл Мелвін. Тепер Зеленському потрібно не допустити, щоб Путін втягнув Трампа у серію обговорень широкої економічної та політичної програми, поступово знижуючи значущість війни в Україні у двосторонніх відносинах США та Росії:

— Зеленський вирушить до Вашингтона, щоб просувати цю ідею. Його головні завдання у понеділок в Овальному кабінеті — зміцнити рішучість Трампа залишатися залученим і переконати його посилити тиск на Путіна для реального й негайного виходу на переговори через подальші санкції та нарощування військової підтримки України.

20
хв

Післясмак Аляски: чи справді це виграш Росії і які нові пастки з'явились для України і Європи

Катерина Трифоненко
Армія, навчання, балтійське море

Більше знань, менше страху — це гасло циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.

Згідно з останнім звітом «Дослідження думки на теми, пов'язані з війною в Україні», підготовленим для Defence24 та Фонду “Stand with Ukraine”, лише кожен четвертий респондент вважає, що Росія не нападе на Польщу, а 12% вважають такий напад дуже ймовірним. Більше половини респондентів (53%) підозрюють наявність російського впливу — зокрема дезінформації та пропаганди – у польських ЗМІ. З одного боку, 57% поляків вірять, що США допомогли б Польщі в разі російської агресії, з іншого — 61% вважають, що польська армія недостатньо чисельна, а половина громадян заявляють, що витрати на оборону повинні бути збільшені. 42% поляків підтримують повернення обов'язкової військової служби, але тільки 23% заявили про готовність особисто зголоситися на захист країни; зате 69% підтримують обов'язкові військові навчання в школах.

Ці дані змушують задати питання не стільки про наші погляди, скільки про нашу готовність — практичну, емоційну та соціальну. І саме тому час почати говорити про військову безпеку не як про завдання виключно для армії, а як про виклик для всієї держави — від верхівки влади до районного клубу.

Польська оборонна стратегія — «ми не чекаємо, ми діємо» — базується на чотирьох стовпах: самостійній обороні на першому етапі загрози, стримуванні потенційного агресора, співпраці з НАТО, але без ролі пасивного очікування, та побудові соціальної стійкості — так званої тотальної стійкості.

На практиці це означає, що не буде поділу на «наших» і «ваших». У момент загрози зникають відмінності — культурні, мовні, історичні. Усі, хто живе в Польщі — поляки, українці, мігранти, резиденти — стануть на захист країни, в якій живуть, працюють і виховують дітей. І саме українці — ті, хто пройшов через пекло вторгнення — можуть бути тими, хто відреагує першими. Вони швидше розпізнають небезпеку, швидше знають, що потрібно робити, швидше допомагають іншим — бо мають досвід, який ніхто не хоче здобувати на власному досвіді. Їхня присутність — це не тягар для Польщі, а потенціал, який потрібно включити до спільної стратегії.

Як часто ми задаємо собі питання: що насправді є військовою безпекою Польщі? І що ми про неї знаємо — крім усвідомлення, що «ми маємо армію», «ми належимо до НАТО» і «ми в безпеці»?

Військова безпека — це набагато більше, ніж наявність військової техніки. Це здатність держави захищати свою територію, громадян та інституції від збройної агресії — як самостійно, так і у співпраці з союзниками

Польща, як член НАТО, користується так званою гарантією колективної оборони (стаття 5 Північноатлантичного договору). Але гарантія — це не автоматизм. Це політичний процес, що вимагає рішень, консенсусу, готовності. Тому наша національна стратегія безпеки передбачає, що в разі загрози Польща негайно захищається — власними силами, на власній території, не чекаючи сигналу з Брюсселя чи Вашингтона. Простіше кажучи: недостатньо мати сильну армію, якщо суспільство не готове до екстремальних ситуацій. А готовність не народжується з декларацій — лише з практики, освіти, організації та спільних дій.

26.03.2025 Варшава Зустріч прем'єр-міністра Дональда Туска з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Ліворуч: Фото: Andrzej Iwanczuk/REPORTER

М'яка військова безпека — тобто як суспільство повинно підготувати ґрунт для реальної оборони

Не всі повинні служити в армії, але всі ми є частиною системи безпеки. В епоху гібридних загроз, дезінформаційних атак, саботажу та провокацій першими, хто реагує, є громадяни, а не генерали. Саме від людей залежить, чи збережуть вони спокій, розпізнають загрозу, допоможуть сусіду, повідомлять про інцидент або просто не дадуть собою маніпулювати.

Саме тому в Польщі був прийнятий Закон про захист населення, який у 2025 році почне реально впроваджуватися на рівні кожного воєводства. В рамках спеціальних місцевих бюджетів будуть проводитися:

  • тренінги з евакуації та першої допомоги,
  • ситуаційні навчання за участю служб та ВОТ,
  • семінари з протидії дезінформації,
  • тренінги з кризової комунікації та соціальної самоорганізації.

Це конкретні заходи, які мають навчити суспільство, як діяти, перш ніж приїдуть танки. І що важливо — ці програми повинні бути доступними також для мігрантів, у тому числі для біженців з України. Їхній досвід в організації допомоги, комунікації в умовах війни та подоланні кризи — це цінність, якою Польща повинна свідомо користуватися.

Українці в Польщі — невидима армія опору

Одним з найбільш красномовних прикладів м'якої військової безпеки є діяльність української діаспори в Польщі. З перших днів повномасштабної інвазії Росії сотні тисяч людей, які втекли від війни, знайшли тут притулок, а також поле для діяльності. Військові біженці стали не тільки бенефіціарами допомоги, але й її співорганізаторами.

Вони організовують збори для війська, пакують аптечки, купують дрони, проводять інформаційні кампанії, борються з російською пропагандою, просвічують поляків і західну громадську думку. Їхня діяльність є реальною підтримкою для української армії та держави. Без зброї, але з величезним впливом на моральний дух, логістику та суспільну свідомість.

У цьому сенсі дії українських біженців у Польщі є елементом воєнних зусиль — не менш важливим, ніж дії на фронті. Можна сказати: без форми, але на передовій.

Що означає бути в безпеці як військовий біженець?

Безпека — це не тільки відсутність фізичної загрози. Для військового біженця це також доступ до інформації, можливість інтеграції, правова та економічна стабільність і почуття спільності. Це право голосу — і можливість діяти.

Польща зіткнулася з величезним викликом — прийняти та підтримати мільйони громадян України. Від рішення уряду, через дії місцевих органів влади, до низових громадських ініціатив — вдалося побудувати унікальну систему допомоги, яку сьогодні можна вважати частиною ширшої політики національної безпеки.

Держава, яка надає біженцям не тільки дах над головою, але й інструменти для дій, збільшує свою стійкість. Суспільство, яке здатне прийняти та включити в суспільне життя людей, які постраждали від війни, стає сильнішим.

Польща є новим двигуном безпеки НАТО, і кожен, хто в ній живе, повинен хоча б трохи розуміти, яке місце займає країна в цьому альянсі

Згідно з офіційними даними, опублікованими в прес-релізі НАТО «Витрати на оборону країн НАТО (2014-2024)» (www.nato.int), у 2024 році Польща досягла того, що ще десять років тому здавалося нереальним: рівень витрат на оборону досяг 4,12% ВВП, що робить її безперечним лідером НАТО в плані відносної заангажованості в безпеку. Це більш ніж удвічі перевищує мінімальний поріг альянсу (2%) і майже вдвічі перевищує середній показник для країн НАТО в Європі та Канаді (2,02%).

Але це не тільки відсотки в таблицях Excel – це принципова зміна ролі Польщі в структурі колективної безпеки. З країни, яка «набирає обертів» і часто сприймається з побоюванням, ми стали серйозним гравцем, який не тільки отримує, але й реально забезпечує безпеку — і не тільки собі, але й усьому регіону.

Не в кредит, а напевно!

Витрати Польщі на оборону в 2024 році (за даними НАТО в постійних цінах 2015 року) склали 26,8 мільярда доларів, що означає зростання на понад 213% порівняно з 2014 роком — друге за величиною в усьому альянсі. Для порівняння: Німеччина збільшила свої витрати «лише» на 95%, Франція — на 25%, а Велика Британія — на 22%.

Ще важливішим за зростання суми є те, як ці гроші витрачаються. Понад 51% польських витрат на оборону — це кошти, призначені на обладнання та дослідження нового озброєння. Це рекордний результат у НАТО — вищий навіть за показники США (29,88%) чи Туреччини (34,18%). На практиці це означає, що Польща не тільки «накачує» армію, але й модернізує її темпами, які викликають повагу навіть у Пентагоні.

Водночас зменшилася частка витрат на персонал — з 51% у 2014 році до лише 29,5% у 2024 році. Це означає свідому зміну: менше грошей на пенсії та адміністрацію, більше на наступальні можливості, взаємодію та стримування.

16.06.2024 Центральний полігон ВПС в Устці. Міжнародні морські маневри Baltops 2024, які є одними з найбільших і найважливіших навчань НАТО на Балтиці. У десантній операції на полігоні в Устці взяли участь кілька сотень солдатів із США, Іспанії, Болгарії та Польщі. Зліва: Морський десант US Marines на пляжі в Устці. Фото: Gerard/REPORTER

Армія як політика

За цими цифрами стоїть політичне рішення. Польща інвестує в оборону не тому, що «треба», а тому, що бачить загрозу, яку Захід ще до кінця не визнає. Війна Росії з Україною пробудила в Польщі інстинкт виживання — і здоровий прагматизм. Ми знаємо, що неможливо захистити критичну інфраструктуру, кордони чи власний спосіб життя, якщо не маєш армії, яка викликає повагу.

У 2022 році Польща мала 176 тисяч професійних і територіальних військовослужбовців. У 2024 році — вже понад 216 тисяч. Це більше, ніж армії Франції чи Великої Британії. При цьому йдеться не про цифри як такі, а про «готову» армію, а не «на папері». Готовність до дій, здатність до швидкого розгортання сил і широкий резерв сьогодні є валютою безпеки.

Ціна висока, але альтернатива дорожча

Не можна ігнорувати витрати на цю стратегію. Сьогодні Польща витрачає на оборону більше, ніж на вищу освіту, і майже стільки ж, скільки на всю систему охорони здоров'я. Для багатьох громадян — особливо в період інфляції та економічного спаду — це може бути важко сприйняти. У публічному дискурсі виникає питання: чи не перебільшуємо ми?

Відповідь залежить від того, як ми визначаємо безпеку. Як фізичне виживання і стійкість під час війни? Як баланс між військовою і соціальною безпекою? Сьогодні, в умовах російського імперіалізму, ми не маємо розкоші вибору. Соціальна безпека не виживе без військової безпеки.

Нова вага, нова відповідальність

Зростаюча військова сила Польщі — це не тільки привід для гордості, а й нові обов'язки. Союзники очікуватимуть, що Польща озброюватиметься не тільки для себе, а й для спільної справи. Це означає більшу участь у місіях НАТО, більший політичний ризик і необхідність збереження стратегічної узгодженості з рештою альянсу — навіть тоді, коли інтереси не завжди збігаються.

Але, можливо, саме Польща — а не Німеччина чи Франція — стане новим стабілізатором східного флангу. Не з обов'язку, а з вибору. І, можливо, саме це визначить майбутнє безпеки в Європі.

Адже в XXI столітті виживе не той, хто найбільше обіцяє, а той, хто найбільше інвестує в готовність. Польща вже інвестує. І робить це серйозно

Тому зараз – це наш момент.

У час відносного спокою, але зростаючої загрози, потрібно побудувати міст між суспільством і оборонною системою. Спільні тренування, освіта, місцева робота — це не другорядні заходи. Це майбутня перша лінія оборони. Нехай біженці та мігранти стануть частиною цієї системи. Бо НАТО відреагує – але перш ніж це станеться, Польща має бути готова захищатися сама. А готовність починається з людей.

Сьогодні лінія фронту проходить не на Сході — вона проходить через наше повсякденне життя. Через те, чи готові ми допомагати, розуміти і діяти разом. Саме це є сучасною територіальною обороною, яка починається зі спільноти. І ніхто не виключений з неї. Не питаймо, чи захистить нас держава. Запитаймо, чи готові ми захищати її, коли настане час випробувань.

Без уніформи — але з готовністю. Таким є сучасний патріотизм. І такою має бути щоденна безпека Польщі.

‍Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Без уніформи, але на передовій

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Без уніформи, але на передовій

Ексклюзив
20
хв

Мирослава Ґонґадзе: «Настає черговий момент істини»

Ексклюзив
20
хв

Гра у кластери. Персональна

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress