Ексклюзив
20
хв

Фільми літа-2024: п’ятірка від Sestry

Які прем'єри очікуються влітку і які з них найбільш вартісні для уваги?

Ярослав Підгора-Гвяздовський

Фрагмент з фільму «Кріпачка». Фото: матеріали для преси

No items found.

Цілком можна було б видати легко передбачувану п’ятірку «найбільш очікуваних фільмів», перепощуваних з одного видання в інше. Тоді тут був би пріквел фантастичного жахливича «Тихе місце. День перший» (прем’єра 27 червня); чергова, вже 4-та, частина відомого мультфільму «Нікчемний я» (4 липня); мелодрама зі Скарлетт Йоханcсон і Ченнінгом Татумом «Забери мене на Місяць» (11 липня); марвелівський блокбастер «Дедпул і Росомаха» (25 липня) і перезапуск науково-фантастичної франшизи «Чужий: Ромул» (15 серпня). 

Але ми дамо інший перелік, бо ж люди у світі різні, а вподобання мають ситуаційну та національну прив’язку. Тому наша п’ятірка виглядатиме так:

  • Кріпачка (Chłopi), Польща (в Україні прем’єра 20 червня)
  • Марс-Експрес (Mars Express), Франція (в Україні прем’єра 27 червня, в Польщі — 12 липня)
  • Дедпул і Росомаха (Deadpool & Wolverine), США (в Україні — 25 липня, в Польщі — 26 липня)
  • Кліпни двічі (Blink Twice), США (в Україні — 22 серпня, в Польщі — 23 серпня) 
  • Мирні люди, Україна, д/ф (в Україні — 29 серпня)

Дедпул і Росомаха (Deadpool & Wolverine), США

Фрагмент з фільму. Фото: матеріали для преси

Так, це все ж одна з найцікавіших прем’єр літа! Бо для мільйонів шанувальників Marvel відбудеться поєднання різних героїв коміксів, де зустрінеться персонаж «Людей Ікс» з окремим персонажем, Дедпулом. І відбудеться це вже під парасолькою Disney, який не так давно поглинув студію XX Century Fox. А крім того, зустрічаються одні з найбільш безсоромних і вільних у словах персонажів, доводячи свою обсценну лексику і жарти до вершин іронічності та гомеричного реготу. Тобто поєднання коміксового екшну та комедії з рейтингом 18+ точно дасть потрібний для відвідування кінотеатру глядачем результат. Принаймні, саме так відбувалося з двома попередніми серіями «Дедпула», чемпіонами бокс-офісу та глядацьких і навіть кінокритичних рейтингів. Треба додати, що окремим задоволенням буде побачити старих і нових героїв коміксів в одному фільми, таким чином повторюючи успішну компіляцію, вживану «Месниками».   

Кріпачка (Chłopi), Польща

Фрагмент з фільму. Фото: матеріали для преси

Особливо цікавим цей фільм робить хоча б те, що він створений творцями справжнього кінематографічного шедевру «З любов'ю, Вінсент!». Як і фільм «З любов'ю, Вінсент!», «Кріпачку» було спочатку відзнято, а потім понад 100 художників протягом кількох років розмальовували кожний кадр цього 116-хвилинного анімованого художнього фільму. Врешті глядач побачить ледь не музейну виставку картин, зроблених в дусі Юзефа Холмонського та Фердинанта Рущиця, які відображають екранізацію однойменного роману Владислава Реймонта про драматичну історію дівчини, відданої заміж проти її волі за некоханого, але багатого пана. Історична мелодрама в картинній красі і на великому екрані — це дивовижний досвід, який не має аналогів (якщо не згадувати вищезгаданого «З любов'ю, Вінсент!»). Сюжетно цілком звична для звичаїв Польщі XIX сторіччя, «Кріпачка» є абсолютно незвичною візуально, часом навіть примушуючи забувати про сюжет і розглядати кадри, немов полотна на виставці.

Марс-Експрес (Mars Express), Франція

Фрагмент з фільму. Фото: матеріали для преси

Історія цього анімаційного фільму могла б скласти конкуренцію марвелівському блокбастеру братів Руссо чи детективу пера Дешела Хемметта — настільки вона складна, сучасна і різноманітна щодо втілення та сюжетного розгалуження. Слушно представлений на Каннському кінофестивалі, «Марс-Експрес» поєднує формальну та змістовну частину мультфільму «Акіра» з фільмом «Згадати все», розвиваючи актуальну тему з розвитком ШІ та задаючись питаннями — не «чи», а «коли» почнеться повстання роботів і кому це вигідно? Майбутнє тут виглядає схожим на наші сміливі уявлення з давно і надійно колонізованим Марсом, тотальною роботизацією і можливістю продовжити життя навіть після смерті, «переселивши» мозок в механізоване тіло. От тільки досі існують корупція, брехня та вбивства. І навіть роботам це вже набридло. Відірватися від цієї історії не реально аж до фіналу, який є і шоковим, і відкритим водночас.

Кліпни двічі (Blink Twice), США

Фрагмент з фільму. Фото: матеріали для преси

Фільм цікавий вже тим, що це — режисерський і сценарний дебют яскравої і безшабашної актриси Зої Кравіц («Бетмен», «Секс і Каліфорнія»). Не менш інтригує присутність в ньому зірок першої величини, тільки з минулого, з 90-х років: Крістіана Слейтера («Інтерв’ю з вампіром»), Джини Девіс («Острів головорізів»), Гейла Джоела Осмента («Шосте відчуття») і Кайла Маклахлена («Твін Пікс»). А також те, що молода, вже сучасна зірка, Ченнінг Татум, нарешті зіграє тут не суперпозитивного солоденького серцеїда, а, ймовірно, натурального пожирача сердець — як чогось солодкого. Його герой — мільярдер і технологічний магнат, а-ля Ілон Маск, запрошує гарненьку офіціантку Фріду (Наомі Екі, «Вітні. Я хочу танцювати з кимось») на свій острів, обіцяючи незабутні враження. І, певно, їх цілком надає, примушуючи Фріду засумніватися в оточуючій дійсності. Що це все означає — точно невідомо. Але факт боротьби за проєкт на Каннському кінофестивалі 2021 року між голлівудськими студіями багато про що говорить. Причому в США фільм випускатимуть на платформі Amazon, а у світі його прокатуватиме компанія Warner Bros.

Мирні люди, Україна

Фрагмент з фільму. Фото: матеріали для преси

Мова йде про російських загарбників, тому назва цього документального фільму в’їдливо саркастична. І форма тут підібрана відповідна, оригінальна й максимально промовиста: сотні перехоплених телефонних дзвінків окупантів до їхніх родичів ілюструються кадрами зруйнованих будинків та квартир, палаючих машин і магазинів, вбитих людей і тварин. У понівеченій хатці поруч зі знищеною технікою росіян досі продовжується українське життя, а за кадром звучить питання: «... ти видел НАТОвские бази там?», «Та ето все п...ж, н...й, не верь етому, н...й!». Люди з іншої сторони слухавки розповідають, що їм по телевізору кажуть про америкосів на кордоні та намагання поставити атомну зброю, а їм відповідають ті, хто в Україні воює, що це все телевізор, що все не так. Фактично режисерка Оксана Карпович нічого від себе не сказала, даючи можливість глядачам бачити, що зробили російські військові та що кажуть російські цивільні, таким чином, спростовуючи ідею: війна ця справа рук Путіна.

No items found.

Журналіст, кінокритик, сценарист. Друкувався у понад 60 журналах, газетах та інтернет-сайтах. Опублікував понад 3 тисячі матеріалів. Був редактором відділу «кіно» в журналі «ШО», в журналі «Кіно Дайджест» був головним редактором, як і в українському представництві міжнародного журналу Total Film. 2015 року започаткував фестиваль «Тиждень кіновоскресіння Розстріляного відродження» (за фінансової підтримки Держкіно). 2018-го року брав участь у створенні Спілки кінокритиків України, фестивалю «Тиждень кінокритики», а пізніше — у створенні премії Спілки кінокритиків «Кіноколо». 2021 року був співтворцем Коростенського фестиваль вуличного кіно. 2020 року написав сценарій до повнометражного ігрового фільму військового екшну «Право на помсту» (у співпраці з Юлею Чернявською), а 2021 року — сценарій до повнометражного ігрового фільму кримінального еротичного трилеру «Ключі від пекла і від раю». Член Спілки кінокритиків України, Української кіноакадемії, Спілки журналістів України.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
портрет, Беата Бєроньська-Лях, кінофестиваль, Україна

9-й фестиваль — це не лише огляд українського кіно, а й простір для роздумів про спільні цінності, складні моменти та майбутнє під час війни.

Під час попередніх фестивалів було показано 300 фільмів: найкращі сучасні українські ігрові, документальні, короткометражні та анімаційні стрічки; роботи, відзначені нагородами міжнародних фестивалів, українські претенденти на премію «Оскар». 

UKRAINA! відвідали понад 90 кінематографістів. Було організовано 70 супутніх заходів: виставки, майстеркласи, дискусії та концерти. Які емоції та історії стоять за цим фестивалем, який з кожним роком набуває все більшого значення на польській культурній мапі?

Чому саме Україна? 

Я не українка, у мене немає українського коріння чи родини в Україні, але з кожним роком у мене з'являється все більше і більше друзів-українців. Я зацікавилась цією темою після Майдану та анексії Криму. 

Працювала тоді у кінотеатрі «Люна» і організовувала фестивалі різних країн, особливо тих, які маловідомі. Робила фестиваль африканського, румунського, афганського кіно. 

Приїхала до нас, зокрема, Діана Сакеб, яка показувала свій документальний фільм «25 відсотків» про шістьох жінок в афганському парламенті. Цифра 25 відсотків у назві фільму була пов'язана з квотою місць для жінок. Сьогодні це звучить як казка, адже становище жінок в Афганістані драматичне, вони майже нічого не можуть робити, навіть вийти на вулицю без чоловіка, батька чи брата. А ще зовсім недавно вони засідали в парламенті та могли вирішувати, як розвиватиметься їхня країна. 

Тому мене завжди цікавили теми, не хочу сказати, що складні, але маловідомі, які могли би бути цікавими для нас, європейців

У Польщі ми були абсолютно не знайомі з українським кінематографом. Російське кіно було дуже розрекламованим. Коли ми починали, я також не раз чула запитання від журналістів: «А чи є щось цікаве в українському кінематографі? Адже це ж пострадянське кіно». Насправді так не було і не є.

Український кінематограф, особливо після Майдану, попрямував у напрямку європейського. Кінематографісти навчаються в європейських школах — у Лодзькій кіношколі, у Школі Вайди, у Варшавській кіношколі. Фільми, які знімаються, є українськими, вони спираються на українську ідентичність, традиції, пам'ять і, безумовно, мають європейський рівень. 

Це європейське кіно зі східною душею.

Кінофестиваль UKRAINA!. Фото: пресматеріали

Як ти пізнавала це кіно?

Разом із глядачами та авторами. Цього року Тарас Дронь покаже свій другий фільм «Скляний дім», а в мене в пам'яті його перша стрічка. Дуже цікаво спостерігати за тим, що відбувається в українському кіно, адже рідко хто з режисерів має стільки матеріалу для створення фільмів, як режисери з України. Зрештою, останні 10 років Україна пережила Майдан, анексію Криму, війну на Донбасі і тепер повномасштабну війну в Україні.

Це великі виклики, але також багато цікавого матеріалу та натхнення для створення фільмів

2022 рік також змусив мене зовсім по-іншому подивитися на Україну, на режисерів, які були на червоній доріжці нашого фестивалю в листопаді 2021 року, коли ми говорили про плани та дискутували про майбутнє українського кіно. І я пам'ятаю, що саме Тарас Дронь сказав, що мріє робити універсальне кіно, більше не показуючи війну в Україні, бо дбає про те, щоб це кіно мало ширший резонанс, що тема війни в Україні вже втомила глядачів у світі. 

Те ж саме сказав і Олег Сенцов, якому поставили запитання: «Фільм «Носоріг» жорстокий. Ви стільки років пробули в російській неволі, бачили звірства і тепер хочете показати їх на екрані?». На що Сенцов відповів: «Зовсім ні, наступний фільм я хочу зняти для дітей, показувати на екрані красу, щастя, любов».

Не так сталося, як гадалося. Олег на фронті, а Тарас волотнерить, організовує збори для армії, постійно їздить. Він збирає пожертви, допомогу і перевозить в Україну.

«Реал» Олега Сенцова. Фото: пресматеріали

Ми, як фестиваль, також активно долучилися до допомоги Україні. У 2022 році організували близько 200 благодійних показів українських фільмів по всій Польщі. Почали співпрацювати з кінотеатрами, які дуже радо долучитися до цієї акції. На що раніше не можна було розраховувати, бо вони не цікавилися українським кіно. 

Останні два роки ми нагадуємо людям, що в Україні триває повномасштабна війна. Це також те, для чого ми робимо наш фестиваль

Минулого року ми підготували панельну дискусію на тему акторів, які приїхали до Польщі і намагаються знайти свій шлях в індустрії. Це була дуже цінна зустріч. Як знайти роботу в Польщі? Найголовніше — вивчити мову і чесно говорити про свої професійні вміння.

Цьогоріч я дуже очікую на продюсерську дискусійну панель, де зустрінуться продюсери з Польщі та України, і ми зможемо поговорити про конкретику, про співпрацю та можливості підтримки українського кінематографа та українських продюсерів. Я сподіваюся, що буде представник Польського кіноінституту, тому що досі більшість європейських країн субсидували українське кіно, а Польський кіноінститут підтримував польські фільми про Україну. Наприклад, «Під вулканом» Даміана Коцура, в якому немає жодного польського слова. Мені дуже приємно, що такий фільм є польським кандидатом на «Оскар». Але я також за те, щоб українці могли знімати фільми про себе, бо вони зроблять це найкраще. 

Українські кінематографісти також говорять про те, чи зараз вдалий час для художніх фільмів про війну. Чи не зарано для цього?

А який твій улюблений український фільм?

Моїм улюбленим фільмом протягом багатьох років є «Забуті» Дарії Онищенко з Мариною Кошкіною в головній ролі. Це фільм 2019 року, але його дія відбувається в окупованому російськими сепаратистами Луганську. Він розповідає про вчительку української мови, яка більше не може викладати українською і змушена перейти на російську. Вона стикається з жорстокою реальністю, в якій її друзі та колеги по роботі раптово підкоряються новому режиму. Вона ж абсолютно не в змозі з цим змиритися і відчуває себе дуже ізольованою. У фіналі головна героїня виїжджає з родиною до Києва, бо не має іншого вибору і хоче почати там нове життя. Але і в Києві вона відчуває себе самотньою. Це дуже цікава історія. До речі, мені дуже подобається Марина. Вона також знімалася у фільмі Тараса Дроня «Із зав'язаними очима». Тендітна, але сильна у своїх ролях. Цей фільм також можна вважати одним з моїх улюблених.

Мені подобаються маленькі жіночі історії, жінки, які змушені шукати свій шлях у складних обставинах, де їх не приймають або змушують жити всупереч собі, і все ж вони борються за те, щоб жити інакше, не піддаватися тиску ззовні

А раніше була така секція у програмі фестивалю?

Так, роками маємо «Жіночі історії». Але, знаєщ, це також пов'язане з тим, що зараз жінки в Україні вийшли на перший план і знімають кіно. Дуже хороші режисерки, які творять авторське кіно: Тоня Ноябрьова («Ти мене любиш?»), Ірина Цілик («Я і Фелікс»), Марина Ер Горбач («Клондайк»), або Наталя Ворожбит, яка також є чудовою драматургинею і зробила прекрасний фільм «Погані дороги». Ми мали щастя показувати їхні фільми і приймати їх на нашому фестивалі. З чоловіками інша ситуація, тому що вони змушені були залишитися в Україні, або служать в ЗСУ і знімають на фронті. Цього року ми покажемо документальний фільм «Реал» Олега Сенцова, в якому задокументовані військові дії. Він просто ввімкнув камеру в окопі та знімав наживо. Це може бути дуже цікаво.

«Скляний дім» Тараса Дроня. Фото: пресматеріали

Як ти би описала глядача/глядачку Кінофестивалю UKRAINA!?

Наша глядачка — це жінка приблизно від 25 до 55 років. Це наша основна аудиторія. І незалежно від країни, тож у нас їх порівну. Польки і українки. Але знаєщ, те, що я зараз кажу, не є відкриттям, тому така статистика в театрах, на концертах та інших культурних заходах. Основним споживачем культури є жінка.

І слово «культура» — теж жінка.

Так, так, кажуть, що чоловіки правлять світом, але в культурі домінують жінки, в управлінні також. У нас є міністерка культури і голова Польського інституту кіно, жінки творять культуру. Особливо зараз. 

Початком було те, що ми з Мартиною Лях хотіли показати українське кіно польському глядачеві. Але фактично від самого початку на нашому фестивалі були і поляки, і українці. Поляки на початку вивчали українське кіно. Виникали питання: «Чому ці фільми російською мовою?». Це також було пов'язане з тим, що для того, щоб фільм мав ширший резонанс, потрапляв на більші ринки, мав ширшу аудиторію, продюсери робили фільми російською мовою. Відомо, що згодом мовний закон призвів до того, що фільмів українською мовою з'являлося все більше і більше. Зараз, після 2022 року, ситуація зовсім інша. Навіть ті українці, які не переймалися тим, що розмовляють російською, бо це була їхня домашня мова, зараз починають розмовляти українською. Їхні батьки вдома говорять російською, а вони відповідають їм українською.

«Під вулканом» Даміана Коцура. Фото: пресматеріали

Що б ти порекомендувала на цьогорічному Кінофестивалі UKRAINA!?

Дуже важливою буде дискусія про дезінформацію та маніпуляції в медіа. Тому що я не приховую, що нам досі доводиться боротися з негативними коментарями під нашими постами у Facebook. Зараз працює штучний інтелект, який створює настільки оригінальні коментарі та профілі, що ми вже не в змозі розпізнати, чи це справді людина, яка дійсно так думає, чи це найнятий робот. Я хочу підняти ці питання на цій дискусії та почути практичні коментарі про те, як розпізнати маніпуляцію та як з нею боротися.

Запрошеною спікеркою на дебатах буде, зокрема, Аня Татар з асоціації «Ніколи знову», яка бореться з хейтом у Польщі не лише проти українців, а й проти ЛГБТ-спільноти, біженців з різних країн.

Чи може ця жінка-культура нас об'єднувати?

Однозначно так. Українська і польська культура насправді не дуже відрізняються одна від одної.

Прекрасним було польське єднання в допомозі українцям! Звичайно, у нас є складні моменти в нашій історії. Волинь, безумовно, є одним з них, і ми не вирішимо його. Я думаю, що рано чи пізно нам доведеться змиритися з цією історією, тому що уникання теми теж ні до чого не призводить. Але, безумовно, зараз не найкращий час, щоб це вирішувати. 

Зараз, коли в Україні триває війна і українці воюють, перш за все, за збереження своєї країни. 

Але є також моменти в історії, які нас об'єднують. Ми знаємо, що означає бути під російським впливом або бути під домінуванням Росії, тому що, зрештою, Польща теж протягом 50 років була країною під сильним впливом Радянського Союзу, і ми розуміємо, що таке російське домінування і маніпуляції. А західні країни не можуть цього зрозуміти.

20
хв

Український кінематограф — європейський зі східною душею

Анастасія Канарська

У «Кінотеці», «Атлантику» і Центрі кінокультури ім. Анджея Вайди будуть художні, документальні і короткометражні фільми, фільми для дітей, про кримських татар і фестивальні переможці. Такої кількості, такої різноманітності українського кіно з його історичним, актуалізованим надривом в Польщі ще не показувалося. Нижче — три найбільш репрезентативні фільми фестивалю, які демонструють реальність України — війну з РФ. Але демонструють її різноманітно: художнім способом, змальовуючи людей в сірій зоні, і документальним — безпосередньо з окопів і з розбомбленого Харкова.    

Сірі бджоли (2024), реж. Дмитро Мойсеєв

Ґрунтуючись на однойменній книзі Андрія Куркова, виданої, окрім України, ще й у Великій Британії та Сполучених Штатах, фільм все ж переносить драматичні події книги з часів АТО, тобто середини-кінця 2010-х, в час повномасштабного вторгнення РФ. Місце подій залишається сталим — схід України. Як і герої — двійко самотніх чоловіків далеко за 50 років. Останні, хто залишився в селі, вони є «друзями за обставинами», розділені барикадою в поглядах і характерах. Один похмурий, малоговіркий і відверто має проукраїнську позицію, інший, хоч і відкритий та веселий, втім, таємно підтримує проросійських сепаратистів. Їхнє спільне життя — це вимушене сусідство зі складним психологічним, географічним та актуальним підтекстом, уособлюючи минулу історію про підступні дії Росії задля розколу українського суспільства і сучасну війну на знищення України. Чудова книжка Куркова, прекрасно адаптована Мойсеєвим в сценарії, поданого ще 2020 року на конкурс Держаного агентства України з питано кіно і підтриманий державою, полемізує на тему різниці людських характерів і політичних уподобань, та все ж апелює до здорового глузду і елементарної людськості. Вмирає той, хто піднімає зброю на людину; залишаються живими ті, хто вміє говорити.

Кадр з фільму «Сірі бджоли»

Реал (2024), реж. Олег Сенцов

Це фільм для бажаючих зрозуміти сучасну війну в Україні і сміливців без страху зазирнути безпосередньо їй в очі. «Безпосередньо» — це означає без посередників, бо камера не в руках оператора, а на грудях бійця, і відзнятий нею матеріал не проходить етап монтажу — ми дивимося цільний 1,5-годинний шматок бою. Боєць з нагрудною камерою — це Олег Сенцов, колись, в цивільному житті, режисер і сценарист, активіст та колишній в’язень російського концтабору, а тепер, вже два роки, солдат 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура», що влітку 2023-го року почала контрнаступ на Запорізькому напрямку. Його група їхала на допомогу затиснутого кацапами підрозділу українців, але їхня «Бредлі» була підбита. Вибравшись без втрат, вони сидять в окопі, весь час перебуваючи під обстрілом. Глядач дивиться на одноманітний антураж окопу, чує безперервні прильоти мінометних мін з протитанковими ракетами і слухає постійні перемовини Олега з оточеним підрозділом і тилом. Сюжетна невибагливість документальності швидко набуває трилерової напруги і драматизму, яких не знайти ані в художніх трилері чи драмі. І тут геніальною є назва, бо в ній, як в деталях, ховається диявол: в кадрі не тільки найсправжнісінька реальність, в кадрі постійно йде мова про посадку з назвою «Реал», і герої застрягли в ній, як Україна в диявольській дійсності війни.

Кадр з фільму «Реал»

Порцелянова війна (2024), реж. Брендан Белломо та Слава Леонтьєв

Ідеальний документальний фільм для західного глядача — це презентація сучасної війни крізь долі митців з Харкова. Слава ліпив і обпалював порцелянові фігурки, Аня їх чудернацьким чином розписувала, а Андрій знімав митців та їхні твори. Допоки не почалося вторгнення, і Слава, давно відчуваючи наближення війни і роками до неї готуючись, був змушений взяти до рук автомат, спочатку навчаючи меш досвідчених, а потім перебуваючи пліч-о-пліч з найдосвідченішими, Силами Спеціальних Операцій. Особливість фільму — в поєднанні задокументованої воєнної дійсності та мистецтва, коли кадри з дронів влучання російських снарядів та ракет в харківські житлові будинки перемежовуються з ліпленням порцеляни, а моменти тренування молодиків на стрільбищі озвучуються музикою київського етногурту «ДахаБраха». Життя героїв поділене на дві частини — до війни і під час. «До» вони мешкали і кайфували в Криму, знімаючи його і вивчаючи життя флори і фауни, а «під час» — у Харкові, де знімали смерть від російських «визволителів». Все разом — прекрасно зроблене і майстерно змонтоване панно про внутрішню українську красу і зовнішній російський жах.

20
хв

Що подивитись на фестивалі «Ukraina! 9. Festiwal Filmowy»

Ярослав Підгора-Гвяздовський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Переговори про вступ до ЄС: як Україна має реформувати економіку

Ексклюзив
20
хв

Український кінематограф — європейський зі східною душею

Ексклюзив
20
хв

«Протиракетний щит» в Редзіково: як добитись збиття ракет хоча би над Львовом

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress