Суспільство

Коли я сказала сусідам у Торонто про поїздку до України, вони мене довго відмовляли: «Там же війна!». Довелось їх запевнити, що Київ надійно захищений ППО, мільйони моїх співгромадян продовжують своє життя попри постійні обстріли та атаки.

Мій літак приземлився у Франкфурті. Я сіла в автобус «Франкфурт–Київ», і, затамувавши подих, розпочала свою першу за час війни мандрівку додому. 

Я їхала презентувати спродюсований мною документальний фільм «ЄвроДонбас», знятий режисером Корнієм Грицюком. Завершили ми його ще перед війною, однак лише у вересні 2023 року змогли його представити для широкої аудиторії. 

Фільм «ЄвроДонбас» розвінчує радянські міфи про регіон, розповідаючи про європейську історію Донеччини та Луганщини. Ці землі понад 100 років тому були невіддільною складовою європейської економіки. Я їхала в Україну говорити про все це. Прем’єра у Києві, як і загалом цей фільм, є дуже важливими для мене. 

Моя попередня прем’єра була задовго до війни. Це була стрічка «Номери» на підтримку політичного бранця Олега Сенцова. Тоді він був у Сибіру. Під час зйомок ми тримали зв'язок із Олегом, обговорювали сценарій за допомогою листів, які передавав адвокат. Зараз він — на фронті. Росія знову забирає в нас найдорожче — життя, свободу, дім. 

В автобусі вже є кілька людей, вони їдуть ще з Ахена. Серед них — мама із сином-підлітком. У них переносний холодильник, щільно заповнений продуктами. Очевидно, такі відстані долають не вперше, знають, наскільки важливо для вдалої подорожі запастися їжею.

У Франкфурті зі мною в автобус заходять нові пасажири — мами з дітьми, жінки і чоловіки пенсійного віку. Між ними зав'язується розмова. 

— Ви звідки? 

— Із Запоріжжя! 

— О, землячка! — радіє один із чоловіків і цікавиться, як жінка діставатиметься рідних місць. 

— А ми з Херсонщини! — вступає у розмову жінка з дитиною. — Хотіли із сім’єю вже повертатись, але у нас постійні обстріли. 

Автобус від'їжджає від аеропорту, люди розсаджуються на місця і починають займатись своїми справами: хто їсти, хто гучно дивитись відео з телеграму, хтось розмовляти по телефону з родичами. 

Поки автобус стрімко летить гладеньким німецьким автобанам, я оглядаю пасажирів і думаю про шлях всіх тих, хто вижив і виїхав з рідних місць — з Бучі (як я), Херсона, Ізюма, Маріуполя, Харкова, Миколаєва, Авдіївки, Бахмута... Наш автобус — це якийсь український ковчег. Серед потоку безтурботних європейців несеться туди, де війна, де щодня падають ракети, гинуть діти і дорослі і водночас, де все найдорожче, що в нас є, — наше минуле, наше майбутнє, наша земля.

Щоденний шлях тисяч таких автобусів — це нова кровоносна система України в Європі, що несе нас в обійми одне одного, щоб знову неминуче переживати переїзди, розставання, щоб рятувати і рятуватися — знову і знову, аж до Перемоги

Мої думки переривають гучні нарікання одразу кількох пасажирок:

— Ми їдемо 5 годин, і жодної зупинки! Як так можна! 

— Водій, зупиніть, будь ласка, подумайте про людей! 

— Водіям курити не треба! Вони собі електронки курять у вікно! 

Такої кількості людей, які курять, я не бачила давно. На кожній зупинці перекур — це святе. Курить майже весь наш «Ковчег». Хто електронні, хто класичні сигарети зі страшними і промовистими сценками на пачках і написами німецькою про шкоду куріння. Курці гучно обговорюють усе, що можна. 

— Всі в автобусі? — гукає водій з першого поверху, який, очевидно, має бажання скоріше поїхати далі. 

— Ні, тут жіночки не вистачає! — майже хором відповідають пасажири. 

Усі починають обговорювати, якої ж саме жінки нема, як вона виглядає, у що вдягнена.  На цьому весь автобус сходиться — немає ні нарікань, ні конфліктів. Є три речі, в яких українці знаходять щось спільне: досвід війни, город та те, що когось не вистачає в автобусі. Жіночка, як виявляється, пересіла. Це виявив водій, якому набридло чекати. Він проходить повз мене і каже, що кожен раз одна й та сама історія. Розмови в «Ковчегу» теж типові. Спочатку про війну, а потім про городи — як доглядати за помідорами та огірками, чим підживлювати рослини та чи люблять вони сонце. 

В однієї жінки я помічаю маленьку рослину у горщику. 

— А що ви таке везете? — питаю я. 

— Це такі сині квіти з китицями, на бузок схожі. У Німеччині їх багато. 

— Так, так. Я бачила у парку! — підтримує інша жіночка. 

— А де ви її висадите? У саду? 

— Ні, саду й городу у мене нема, посаджу просто біля нашої багатоповерхівки. І попрошу сусідів поливати, коли повернусь назад до Німеччини

— Треба було більший відросток взяти, — радить її сусідка. 

Настає ніч, деякі пасажири продовжують голосно розмовляти, незважаючи на інших, деякі дивляться відео на телефоні на всій гучності. Поруч дитина починає плакати, довго не зупиняється. Її мама повідомляє усьому автобусу, що в малої температура, і якби вона знала, що дитина захворіє, то нікуди не поїхала б. У відповідь бідолашна отримує цілу купу порад, які ліки завжди потрібно возити з собою.

— Моя дочка завжди возить із собою мішок із ліками, — заявляє огрядна жінка в сусідньому ряду. 

Поступово дитина засинає, пасажири припиняють розмовляти, телефони залишаються увімкненими, хоча їхні власники вже давно сплять. Під ранок ми в’їжджаємо з Німеччини до Польщі. Наш автобус знову зупиняється. Усі прокидаються і юрбою вибігають курити. 

У Польщі підсідають нові пасажири. Дехто  — після довгого очікування на зупинці.

— Чому ви затримались? Я з трьома дітьми тут вже три години стою! — жіночка в рожевому платті водія шпетить автобуса. Поряд граються схожі на неї дочки. Теж у рожевому.

Коли з-за хмар виходить ще тепле осіннє сонце, ми під’їжджаємо до  довгоочікуваного українського кордону. Всі вже точно знають, як садити город, хто як виїхав під обстрілами та коли хто повернеться в Німеччину. Скоро Львів, де наш автобус розформують по різним напрямкам. Хто в Запоріжжя — поїде на одному транспорті, хто до Києва — на іншому. 

Я дивлюсь на пасажирів «Ковчегу» і думаю про це наше вже дворічне паломництво Європою додому, в Обіцяну Землю. Ми готові терпіти поневіряння в чужій країні, аби наші діти були у безпеці. Задля цього ми готові мити підлоги і збирати овочі, хоча є лікарями, вчителями і науковцями. І ми станемо найзавзятішими працівниками, які вивчать мову і поновлять свої дипломи, а після перемоги повернемося додому відбудовувати свою країну. Коли це буде — завтра чи через 15 років? Хто знає, це буду я чи мої доньки?

Ну, а поки у «Ковчегу» ми всі однакові — з тимчасовою пропискою, тимчасовими документами, статусом UKR, обмеженим часом на повернення, із заставкою на телефоні з українським прапором і гербом. Ладні подолати тисячі кілометрів, аби на кілька днів, або навіть годин, опинитись на Батьківщині, серед «своїх» 

У Львові я купую квиток на найближчий інтерсіті «Львів–Київ». Застрибую ледь не на ходу. Ідучи на своє місце минаю десятки військових. Один з них сідає біля мене — сивочолий чоловік років 60-ти.  Ми говоримо з ним про війну, про випробування, які переживає наша країна. Я — до Києва, говорити про «ЄвроДонбас». Він — з відпустки, на Донбас, боронити Україну. 

— Все буде добре, — каже він, всміхаючись мені. 

— Все буде добре, — повторюю за ним, як маленька дитина.

На наших телефонах одночасно починає звучати сигнал тривоги, й одразу приходить повідомлення від сусідів з Торонто з питанням: «Як ти?» 

— Усе чудово, я вдома!

От-от вже настане день, коли запрацює «Бориспіль» і мільйони колишніх біженок повернуться на рідну землю, а у жіночки з автобуса навесні біля під'їзду проросте красивий кущ з фіолетовими квітами.

Видачу українцям закондонних паспортів та інших документів за кордоном відновлено в усіх без винятку підрозділах ДП «Документ».

На сайті установи повідомляється, що для попередження і недопущення перевантаженості системи та повторних технічних збоїв, видача буде відбуватися насамперед соціально вразливим категоріям громадян та після повторного отримання SMS про готовність паспортів для видачі. Тобто навіть якщо до збою вам вже приходило повідомлення — чекайте нового.

Осіб, які чекають на видачу готових документів, просять дотримуватись правил:

• мати SMS про готовність паспорту (отримане після 25 квітня);

• пред’явити документ, що посвідчує особу заявника (зокрема е-паспорт у додатку «ДІЯ»);

• пройти процедуру верифікації та перевірити персональні дані (тобто отримати паспорт може той, хто на нього подавався, або найближчий родич за наявності документу, що підтверджує родство, або нотаріально завіреної довіреності).

У Чеській Республіці зараз перебувають 94 643 українські чоловіки віком від 18 до 65 років, які мають тимчасовий захист у зв'язку з війною в Україні. І тих з них, хто ховається від мобілізації, сидячи за кордоном, Чехія не підтримує, заявив міністр закордонних справ Чехії Ян Ліпавський, пише видання Novinky.

Однак можливості Чехії обмежені, коли справа стосується примусового обов’язкового повернення та депортації українських чоловіків призовного віку. «Чеська держава не має для цього правових підстав. Вона не може позбавити когось тимчасового захисту лише тому, що так хоче», — коментує Вера Хонускова, експерт з міжнародного права юридичного факультету Карлового університету.

Теоретичний вихід вона бачить у тому, що Україна буде надсилати повістки за кордон, і якщо особа не реагує, тоді Україна може притягнути цього громадянина до кримінальної відповідальності й вимагати його екстрадиції.

Обмеження у видачі нових закордонних паспортів українцям за кордоном теж не зіграє на руку ухилянтам. Адже якщо закінчується термін паспорту, має бути дійсний проїзний документ, виданий країною, в якій людина має тимчасовий захист. «Немає документів — штраф до п’яти тисяч крон  (8450 гривень) і загроза депортації», — пояснює Йозеф Урбан, речник Управління зовнішньої поліції Чехії.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/662d415382a9a82cca0155f2_passport%20dokument.jpg">«Читайте також: Чи депортуватимуть українських чоловіків з простроченими паспортами з Польщі? Міністр МВС дає відповідь»</span>

Нещодавно міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що українські консульства призупинять консульське обслуговування чоловіків мобілізаційного віку. Адвокат і експерт з питань легалізації осіб з країн, що не входять до ЄС, Пшемислав Ліс-Маркевич у розмові з PAP зазначив, що обмеження доступу громадян України до консульських послуг не змусить їх повернутися у свою країну:

— Мої клієнти після закінчення терміну дії або втрати водійського посвідчення воліють зробити польський документ з нуля, аби не повертатися додому. Паспорт рідної країни є дуже корисним під час перебування у Польщі, але він не є основним. Якщо найголовніший документ громадянина України не дійсний, він може подати заяву на отримання так званого польського проїзного документа для іноземців.

З ним можна виїжджати за кордон. Щоправда, його недоліком є те, що він дійсний лише один рік

Ліс-Маркевич також зазначив, що якщо громадянин України має польський документ, наприклад, карту перебування, водійське посвідчення, але не має дійсного українського паспорта, він може подати заяву на отримання статусу довгострокового резидента Європейського Союзу. Тоді, за словами експерта, єдині труднощі, які можуть виникнути, будуть пов'язані з успадкуванням чогось на батьківщині, реєстрацією актів цивільного стану чи іншими ускладненнями в Україні:

— На практиці людина без дійсного паспорта може зіткнутися з проблемами, але найголовніше, що, напевно, ніхто не буде виганяти громадян України з Польщі, ніхто не буде змушувати їх виїжджати.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6630cb043a523937582b4682_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%BB%202.09%20%D0%BA%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%B5%D1%82-5_1.jpg">Посол України у Польщі Василь Зварич: Усі, хто подав заявки до консульських установ до 23 квітня, отримають паспорти</span>

Опитані PAP громадяни України не здивовані рішенням щодо консульських послуг.

— Ухвалення такого рішення було очікуваним, особливо після того, як Верховна Рада ухвалила закон про мобілізацію, — зазначив Назар, 33-річний громадянин України, який живе в Польщі вже вісім років. Чи є ці обмеження правильними з моральної та конституційного погляду — це вже інше питання. З одного боку, можна зрозуміти бажання України забезпечити відносну справедливість у питанні мобілізації, але з іншого боку, чи правильно накладати обмеження на громадян України за кордоном?

Чоловік не виключає, що слід очікувати, що будуть прийняті якісь закони, які так чи інакше обмежуватимуть права громадян:

Труднощі, з якими стикаються українці за кордоном, ніщо в порівнянні з тим, що переживають українці в Україні та українські військові в окопах, тому я не маю жодних моральних підстав скаржитися.

25-річний Орест, який перебуває в Польщі вже 10 років, також вважає, що рішення про призупинення консульських послуг за кордоном або можливі паспортні труднощі висіло в повітрі вже кілька місяців:

— Обмеження, запроваджені Міністерством закордонних справ України, стосуються, зокрема, тих, хто виїхав з країни нелегально і не встиг подати заяву на отримання дозволу на проживання, продовження терміну дії паспорта тощо. Я був би стурбований цими обмеженнями, якби найближчим часом закінчувався термін дії моїх документів.

28-річний Андрій, який живе в Польщі вже шість років, не переймається обмеженнями:

— Україна хоче себе захистити та залучити якомога більше людського ресурсу, своїх громадян, які перебувають у різних куточках світу. Ці люди самі мають вирішити, чи хочуть вони якимось чином легалізувати своє перебування за кордоном, чи дадуть відповідь на виклик держави та вирішать повернутися.

Не потрібно робити з цього велику проблему, це нормально

На сторінці PAP текст доступний українською та польською мовами.

Марина Степаненко: Ви презентували свій альбом QIRIM у вініловому форматі. Про що ця збірка особисто для вас?

JAMALA: Про що альбом QIRIM? Це дійсно історія, яка розкриває український Крим. Це музична мапа, яка розказує про історію кримських татар через музику, через пісні, через теми, які піднімаються в цих піснях: від кохання до самотності, туги і так далі. Тобто через народні пісні ми насправді можемо більше дізнатися про себе. Це як відкрити якусь книжку по психології і дізнатися, що, от, я зрозумів, чому мені так було погано, тому що я не знав певних речей. Те саме з піснями. Коли я їх відкривала, то дізнавалася ще більше про якісь свої моменти в житті.

До речі, альбом QIRIM випущений з Universal Music Polska [польське представництво найбільшої музичної компанії у світі Universal Music Group. — Ред.]. Це дійсно класна колаборація. Що б не відбувалося, Польща — це сусід, який відкрив нам двері. Я буду завжди вдячна за все те добро, яке ми отримали, і за нашу співпрацю.

Дай Боже, щоб ніяка російська нога не завадила нам і далі бути друзями

‍Ви є одним з найгучніших голосів, які виступали проти анексії Криму Росією. Як змінилася ваша батьківщина за ці 10 років окупації?

Мені важко відповісти на це питання, бо я ж тут, у Києві. Я вже давно киянка, я поїхала з Криму ще в 2000-му році. Відповісти на питання «як там в Криму?», коли ти там не був вже десять років, — це така зухвала історія. Ти можеш відчувати щось, казати, але на сто відсотків ти не можеш знати.

Ми тільки приблизно можемо розуміти, через що проходять люди, які перебувають на окупованих територіях, але повністю ми не можемо відчути їхній біль

Я, звичайно, спілкуюся з людьми з Криму, але на сто відсотків не знаю, що там. Їм важко. Однозначно, це не може бути у кайф, коли ти окупований. Це зрозуміло.

‍Серцем в Україні, але тимчасово ви перебували з дітьми в Польщі. Яким є ваш досвід біженства? 

Маю пояснити. Мої діти були в Польщі. І то не весь час. Спочатку півроку вони були в Стамбулі, в сестри. Потім мене запросили на «Танці з зірками», це був благодійний проєкт вперше в історії польського телеканалу Polsat [восени 2022 року JAMALA взяла участь у 30-му сезоні танцювальному шоу у Польщі. — Ред.]. І під час наших виступів з Яцеком Єшковим вперше в історії «Танців з зірками» всіх міжнародних форматів відкрили збір для дітей. І це було вау! Я дуже оцінила такий крок з польського боку. 

І важливо зазначити, що я, на жаль, залишала дітей у Варшаві з батьками чоловіка. Сама я була в Києві, їздила по різних країнах. Тому я не можу відповісти, як це бути біженкою, тому що я ніколи нею не була. Мої діти були. Мені безпечніше було пересуватися світом, коли я знала, що вони у Польщі ходять собі в садочок. Перша мова, якою заговорив молодший син — польська. 

Зараз ми всі уже давно в Києві. Мені було важливо народжувати вдома, бути вдома, тому що я не знаю, як буде далі, я не зможу поїхати до них, тому що вже не зможу пересуватися навіть автівкою і потягом, а вони мають бути зі мною. Це важливо для мене. Так що ми всі зараз в Києві.

Для всіх іноземних партнерів, з якими я співпрацюю,  моє рішення про те, що я точно буду народжувати в Києві, що я повернула дітей, звучить дещо незрозуміло. З одного боку, як співачка, активіст — як громадянка доношу їм щоденно, що війна триває, летять бомби, захоплюються території, помирає величезна кількість людей, але, попри все — ми вибрали не боятися, а боротися.

‍Україна отримала пакет допомоги від США, але головна наша битва за перемогу попереду. Що дає вам надію і змушує вірити, що Росія не виграє цю війну? 

Наша сила в тому, що ми, попри все, живемо, випускаємо музику, боремося за нашу культуру, не даємо шансу забути про нас будь-яким шляхом. Від платівки QIRIM, яка зараз перебуває в міжнародних чартах, до Оскара, який нещодавно отримала стрічка «20 днів у Маріуполі», спорту, де дівчата завойовують медалі… Ви скажете, як це все стосується війни? Напряму. Тому що це все — є Україна, ми показуємо себе з різних сторін.

Ми показуємо, що неважливе етнічне походження, віросповідання, сексуальна орієнтація — ми всі є українцями

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Тимчасовий захист vs тимчасове проживання

Українці зі статусом UKR зможуть за спрощеною процедурою податися на карту побиту терміном на три роки. Для цього до реєстру Pesel навіть додано новий тип статуса — CUKR.

Також продовжено до 30 вересня 2025 року термін дії польських віз та карт побиту, виданих українцям.

Податися на карту побиту зможуть громадяни України, які подадуть електронну заяву до воєводи, мають активний станом на 4.03.2024 статус UKR та матимуть його також у день подання заявки. Статус UKR має бути безперервним щонайменше протягом року.

Усіх без виключення українців, які подадуть заявки на карту побиту, перевірять поліція, прикордонна служба та Агентство внутрішньої безпеки. Обов’язок здати відбитки пальців для бази Pesel UKR тепер мають діти з 6 років.

Зверніть увагу, що єдиним документом, на основі якого роблять Pesel UKR, відтепер є дійсний закордонний паспорт.

Зміни у питанні соцвиплат

800+ і "Добрий старт"

Новий закон пов’язує виплату допомоги 800+ і "Добрий старт" з обов'язковим навчанням дітей у Польщі. Тобто 800 і 300 злотих будуть виплачуватися тим, хто проживає з дитиною на території Республіки Польща, якщо дитина відвідує польський садок або школу.

Це зроблено, аби пільгами не користувались ті, хто проживає насправді в Україні, а в Польщу приїжджає за виплатами.  

У польських садках і школах зараз навчається близько 180 тисяч українських дітей, які мають Pesel UKR.

Виплати 40+ скасовуються

Водночас з’явилось положення, яке дозволяє воєводам укладати договори з громадськими організаціями, які існують не менше ніж 24 місяці, якщо ці організації надають прихисток людям похилого віку, людям з інвалідністю тощо.

Правила оплати проживання і харчування в колективних центрах розміщення українських біженців також змінено. Ті, хто отримує допомогу на дітей 800+, будуть оплачувати проживання з цим коштів. Винятки — особи з інвалідністю та батьки/опікуни дітей з інвалідністю.

Скасовується одноразова грошова допомога в 300 злотих тим, хто тільки-но приїхав до Польщі з України в пошуках захисту.

На думку авторів законопроєкту, зараз ця допомога втратила свою основну функцію, адже переселенці можуть отримувати підтримку (одяг, їжу тощо) в колективних закладах розміщення.

Зміни щодо працевлаштування та навчання

• Період, протягом якого учні з України можуть брати участь у додаткових безкоштовних заняттях з польської мови, продовжено з 24 до 36 місяців. Але тільки для тих, хто почав вчитися рік або два тому.
• Скасовано вимогу документального підтвердження знання польської мови тим, хто влаштовується працювати помічником вчителя.
• Відновлено можливість надання психологічних послуг громадянам України психологами з України, які перебувають у Польщі і мають відповідну освіту, отриману в Україні.
• Продовжено до 30 вересня 2025 року дозвіл на працевлаштування в Польщі лікарям, стоматологам, медсестрам та акушерам з України за фахом за спрощенною процедурою.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/660d41b14d673205fbafc4bb_%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%81%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D0%B1%D1%96%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B2%20%D1%83%20%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D1%96-p-800.jpg">«Читайте також: П'ять змін до Закону про допомогу українцям у Польщі, які готує польський уряд»</span>

Як повідомив Букінгемський палац, метою візиту герцогині Единбурзької Софі було «продемонструвати солідарність з жінками, чоловіками та дітьми, які постраждали від війни». Візит став продовженням роботи принцеси Софі на благо тих, хто став жертвою сексуального насильства, пов'язаного зі збройним конфліктом в Україні.

Герцогиня зустрілася з президентом України Володимиром Зеленським та першою леді Оленою Зеленською. Вона також відвідала Національний заповідник «Софія Київська» та місто Бучу, де вшанувала пам'ять похованих там жертв російської окупації. У посольстві Великої Британії в Києві вона поспілкувалася з жертвами сексуального насильства з боку російських військових.

Президентське подружжя подякувало герцогині за приїзд.

«Ми дуже цінуємо підтримку народу Великої Британії, зокрема, вдячні за притулок для наших біженців із перших днів повномасштабного вторгнення Росії. Також дуже вдячні за всі пакети військової допомоги вашого уряду та прем’єр-міністрів. Це надзвичайно важливо для наших військових», — наголосив Володимир Зеленський,  — читаємо на Офіційній сторінці Президента України. 

‍

‍

До Києва прийшла весна, тож не дивина, що багато людей фотографуються серед квітучих дерев у Національному ботанічному саду, 7 квітня 2024 року

‍

Харків'яни сидять на лавці та перевіряють свої смартфони на вулиці під час відключення електроенергії після російських атак на енергетичну інфраструктуру міста, 8 квітня 2024 року

‍

Родина загиблого в бою з російськими військами українського солдата Сергія Коновала під час церемонії прощання з ним та його бойовим побратимом Тарасом Петришиним на Майдані Незалежності в Києві, 9 квітня 2024 року

‍

12-річна українка Яна Степаненко, яка втратила обидві ноги під час російського ракетного обстрілу залізничного вокзалу Краматорська, готується до забігу на протезах на Бостонському марафоні на 5 км, Львів, 4 квітня 2024 року

‍

Активістка з розмальованим обличчям, що символізує кількість днів, проведених у полоні захисниками «Азовсталі», під час акції "Free Azov", 21 квітня 2024 року

‍

Відомий український скульптор Олексій Пергаменчук та художниця Євгенія Волощук розмальовують безпілотники у традиційному українському стилі петриківського розпису перед відправленням до війська, Київ, 26 квітня 2024 року

‍

Мурал, створений італійським художником Йорітом (Jorit), із зображенням дівчинки в житловому будинку в Маріуполі, 21 квітня 2024 року

‍

Активісти Українського центру реабілітації рукокрилих випускають кажана, одного із тисяч пацієнтів, врятованих у містах України, Київ, 6 квітня 2024 року. Центр заснували Альона Прилуцька, Антон Влащенко та Ксенія Кравченко у Харкові у 2013 році. Українці з-поза меж Харкова почали надсилати їм поранених або хворих кажанів. Натуралісти підбирали їх на залізничних вокзалах і доглядали за ними. Якщо вдавалося врятувати, випускали на волю. Якщо ні — заморожували загиблих тварин, створюючи науково важливу колекцію. У 2023 році Альона Прилуцька отримала нагороду «Майбутнє для природи»

‍

Демонстрації на підтримку України пройшли перед будівлею Капітолію перед тим, як Сенат США ухвалив пакет підтримки, 20 квітня 2024 року

‍

Працівник згорілої диспетчерської електростанції ДТЕК оцінює збитки після російської атаки, 19 квітня 2024 року. Протягом трьох з половиною тижнів Росія здійснювала майже безперервні атаки на енергосистему України, залишивши без електрики понад мільйон людей.

‍

Бронзові призери чемпіонату Європи з академічного веслування Дарія Котик та Станіслав Самолюк цілуються під час церемонії нагородження на чемпіонаті Європи з академічного веслування в Сегеді, Угорщина, 27 квітня 2024 року

‍

Учасниці програми арт-терапії для вдів українських воїнів, Київ, 28 квітня 2024 року

‍

Православний священик благословляє вірян з вербовими гілками під час богослужіння на Вербну неділю в церкві в Сімферополі, Крим, 28 квітня 2024 року

‍

‍

‍

‍

‍

‍

‍

‍

‍

‍

24 квітня розпочинається збір підписів під проєктом, метою якого є запровадження фінансового інструменту на європейському рівні, що дозволить отримати доступ до легального безкоштовного аборту жінкам, які не мають доступу до цієї послуги або яким доступ утруднений.

Така ситуація має місце, зокрема, в Польщі та Італії, а також у всій Європі. Як каже Марта Лемпарт зі Страйку жінок: «20 мільйонів жінок не мають доступу до безпечного аборту. В особливо важкому становищі перебувають жінки-біженки».

Тому, як кажуть активістки, у проєкті в Польщі беруть участь насамперед Загальнопольський страйк жінок та Ініціатива Схід, разом із 70 партнерськими організаціями з Європи, включно з Інститутом 8 Березня зі Словенії: «В межах кампанії вони прагнуть організувати загальноєвропейську передвиборчу кампанію, спрямовану на мобілізацію громадян і громадянок Європейського Союзу для активної участі у виборах до ЄС та збір одного мільйона підписів (приблизно 250 000 підписів у Польщі) у рамках Європейської громадянської ініціативи (ECI) для забезпечення доступних і безкоштовних абортів для громадянок ЄС».

 Як повідомила на прес-конференції Домініка Ласота зі Ініціативи Схід, міжнародна кампанія «My Voice, My Choice», під якою збиратимуть підписи по всій Європі, має на меті забезпечити доступ до безкоштовних безпечних абортів по всій Європі

«Це спільна спритна спроба піти вище, далі, щоб отримати підтримку. У нас уже пів року в Польщі новий уряд, але, незважаючи на передвиборчі обіцянки, жінки в Польщі досі не мають доступу до абортів. Тому, якщо влада не здатна, ми впораємося самі. Поборемо це на європейському рівні», — сказала вона.

Марта Лемпарт з Страйку жінок пояснила, що передбачатиме новий фінансовий інструмент, зазначивши, що проєкт уже схвалений Єврокомісією: «Невдовзі проєкт буде поданий до Європарламенту. Він запроваджує фінансовий інструмент, який після схвалення ЄП дозволить державам-членам фінансувати аборти відповідно до місцевого законодавства певної країни. Наприклад, якщо полька хоче зробити аборт у Нідерландах, їй достатньо замовити таблетки або показати паспорт у клініці. І все, вона отримає безкоштовний безпечний аборт. Хочу нагадати, що в Європі 20 мільйонів жінок не мають доступу до аборту. Це ініціатива солідарності, ми хочемо чинити тиск знизу на уряди, які, як Італія,блокують доступ до абортів. Єдиною умовою користування цією медичною послугою буде походження із країни, де медичні послуги на нижчому рівні, ніж у країні, куди їде жінка».

У свою чергу Вікторія Єндрошков’як з Ініціативи Схід підкреслила, що для активісток її організації надзвичайно важливо, щоб проєкт містив також положення про захист мігранток і біженок. «Оскільки це громадянська ініціатива, можна було вводити теми, які зазвичай опускаються в законодавстві. Ми сподіваємося, що це змінить ситуацію у сфері охорони здоров’я мігрантів». Положення передбачає, що біженки матимуть доступ до аборту. Вони можуть скористатися цим механізмом, якщо проживають в Європейському Союзі, а якщо є резидентками, то можуть підписати проєкт.

Марта Лемпарт: «Нам вдалося знайти рішення, яке — ми це знаємо — є напіввиходом, але Комісія вже перевірила відповідність проєкту договорам. Рішення прийняте і не може бути відхиленим через невідповідність європейському законодавству». Додає: «Ми впораємося, вирішимо це»

Звіт «Care in crisis», опублікований минулого року, показує, що жінки-біженки в Польщі, Румунії, Словаччині та Угорщині перебувають у особливо важкому становищі. Картина, яка складається з цих даних, жахає. Через обмежувальні закони, нестачу інформації, мовний бар’єр та фінансові проблеми, багато жінок опиняються в ситуації, коли їм доводиться робити вибір: повернутися в Україну, шукати рішення поза системою чи виношувати вагітність. Для жертв військового зґвалтування, але не тільки для них — це ще одна травма.

В Україні аборти є легальними і проводяться до 12 тижня вагітності без пояснення причини, а таблетки для переривання вагітності продаються в аптеках. Після приїзду до Польщі українки були шоковані, коли дізналися, що не можуть перервати вагітність. З цієї причини звіт закликав Польщу терміново адаптуватись до клінічних протоколів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), які регулюють процедури у випадках зґвалтування.

Збір підписів стартує 24 квітня. Мета — зібрати мільйон підписів у Європі, з яких Загальнопольський страйк жінок та Ініціатива Схід планують зібрати 250 000 в Польщі. Завершити збір мають намір до виборів у Європарламент у червні. Вони також наголошують, що метою є й мобілізація голосів, щоб «не віддати Європарламент фундаменталістам», а також впливати на уряди знизу.

‍

Слідом за Німеччиною, де представник берлінського сенату у відповідь на запит DW заявив, що депортувати українських чоловіків, у яких закінчиться дія закордонного паспорту, не будуть, схожі заяви пролунали і від представника польського уряду.

Польського міністра внутрішніх справ Марчіна Кервінського в ефірі TVN24 запитали, як Польща збирається забезпечити права молодих українців (наприклад, студентів 18-25 років), які тепер можуть мати труднощі через призупинення Україною надання консульських послуг військовозобов’язаним чоловікам. Очільник МВС відповів, що це питання насправді ширше. Польський уряд саме готує нову редакцію закону Про допомогу громадянам України у зв'язку з війною, але вже сьогодні ясно те, що сама по собі відсутність діючого паспорта не є підставою для депортації. Українці з вичерпаним терміном дії паспортів також підлягають тимчасовому захисту.

«Усі рішення щодо громадян України, які проживають у Польщі, вносяться до Спеціального закону.

Нещодавно ми продовжили дію цього закону до 30 червня, а за кілька днів подамо нову його редакцію, яка врегулює всі ці питання», — повідомив глава МВС Польщі Марчін Кервінський.

Він додав, що рішення щодо поточної ситуації розроблятиме заступник міністра Мацей Дущик. І зазначив, що Польща не ділиться даними про біженців, які перебувають у Польщі, «також з українською стороною».

Нагадаємо, що на офіційній сторінці польського уряду gov.pl вже понад два роки висить інформація про те, що легально перебуваючими на території Польщі українцями вважаються ті, хто в'їхав після 24.02.2022 і під час проходження прикордонного контролю був зареєстрований комендантом Прикордонної служби, після чого пройшов процедуру оформлення тимчасового захисту.

Разом з тим слід зазначити, що після закінчення дії паспорта українських чоловіків за кордоном очікують проблеми не лише з пересуванням між країнами, але також із працевлаштуванням, отриманням пільг чи водійських прав, відкриттям банківського рахунку, оформленням страховки тощо.

Міністерство закордонних справ наказало всім консульствам України припинити надання послуг чоловікам призовного віку з 23 квітня. Очільник МЗС Дмитро Кулеба заявив у мережі Х, що таке рішення було ухвалене на виконання закону про мобілізацію:

— Як це виглядає зараз: чоловік призовного віку виїхав за кордон, показав своїй державі, що питання її виживання його не обходить, а потім приходить і хоче отримати від цієї держави послуги. Так не працює. У нас в країні війна. Перебування за кордоном не звільняє громадянина від обов'язків перед Батьківщиною.

Саме тому я доручив вжити заходів щодо відновлення справедливого ставлення до чоловіків мобілізаційного віку в Україні та за кордоном. Це буде чесно

Тимчасове призупинення надання консульських послуг торкнеться всіх чоловіків віком від 18 і до 60 років. Зараз же без проблем вони можуть отримати єдиний документ — посвідчення особи на повернення в Україну.

Що кажуть консульства?

В українському консульстві у Польщі Суспільному повідомили, що призупинили прийом документів для чоловіків призовного віку, повідомляє Суспільне:

— Нині призупинений прийом громадян призовного віку. Зараз ми чекаємо вказівки від Міністерства закордонних справ. Тобто чоловіків від 18 до 60 років. Зараз просто тимчасово призупинений їхній прийом. Зараз розробляються механізми, які будуть відповідно діяти до того закону про мобілізацію. Наразі чекаємо.

Припинили видачу закордонних паспортів українським чоловікам і у генконсульстві України у Барселоні. Також про зміни у наданні консульських послуг повідомили у генконсульстві у Г'юстоні, США.

Чи працюватимуть паспортні сервіси?

З 23 квітня призупинено видачу готових документів у закордонних підрозділах ДП «Документ». Пояснюють це технічними причинами. Однак подати заявки на виготовлення нових паспортів здійснюється у звичному режимі.

«Видача паспортів можлива для дітей до 12 років, у зв'язку з відсутністю необхідності біометричної верифікації. Закордонні філії повідомлять всіх користувачів послуг про поновлення роботи систем видачі документів на усіх офіційних ресурсах ДП "Документ"», – йдеться у повідомленні.

МЗС роз'яснює

Міністерство закордонних справ дало відповіді на найпоширеніші питання, пов'язані з тимчасовим обмеженням надання консульських послуг.

• Рішення про призупинення процесу надання консульських послуг є тимчасовим кроком, обумовленим необхідністю вирішення питань щодо військового обліку громадян мобілізаційного віку, які перебувають за кордоном. 
• Всі заяви про надання консульських послуг, подані до 23 квітня, будуть розглянуті та опрацьовані консульськими установами в повному обсязі. У тому числі йдеться і про оформлення закордонного паспорту.
• Обмеження не застосовуються, якщо чоловік оформлює документи не для себе, а для неповнолітньої дитини чи підопічної особи (йдеться про оформлення паспорту для виїзду за кордон, реєстрацію народження дитини тощо).
• Після оновлення даних військового обліку в ТЦК чоловіки віком 18-60 років із дійсними військово-обліковими документами матимуть доступ до консульських послуг у повному обсязі.

11 квітня Верховна Рада ухвалила закон про мобілізацію. 17 квітня його підписав президент Володимир Зеленський. Документ містить норму про обмеження консульських послуг для чоловіків від 18 до 60 років без військово-облікових документів. Закон вступить у дію 18 травня 2024 року.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6617fe7ce8acc71cf38ce53f_armiya.jpg">Нові правила мобілізації: бронь, штрафи, надбавки — що чекає українців?</span>

Понад чотири мільйони українців через російський напад на Україну зараз мають статус тимчасового захисту в Європі. Країни ЄС, які прийняли найбільшу кількість наших співвітчизників, — це Німеччина, Польща і Чехія.

Більшість тих, хто виїхав від війни, — жінки. Їм довелося покинути свій дім, рідних, влаштовуватися в іншій країні, вчитися розмовляти іншою мовою і будувати життя з нового аркуша. Sestry запитали п'ять українок, як вони справляються з труднощами і що надає їм сили.

1. Аліна, журналістка. Через війну втратила дім і роботу. Після евакуації з Харкова під обстрілами та вибухами поїхала до Німеччини. Вчить німецьку, співпрацює з українськими медіа.

«Десь рік я постійно думала, як повернутися назад. Про це були всі думки. Але повертатися було нікуди: роботи немає, орендованої квартири немає, дім близько до лінії фронту.

Нічого не хотілося. Ні спілкуватися з людьми, ні відкриватися комусь. Хотілося залізти під ковдру і не виходити на вулицю взагалі. Ті, хто виїхав з України через війну, зрозуміють мене. Цей етап всі проходять. У мене, на жаль, він затягнувся. Аж потім одна моя знайома спитала мене: «Аліна, що тебе мучить? Ти хочеш повернутися? Куди? Дім є? Ні. Робота є? Ні. Чоловік там чекає? Ні. То, може, треба взяти себе в руки і почати щось робити тут?». Я зрозуміла, що вона права.

Я зібралася. Стала вчити мову, спілкуватися з людьми, будувати стосунки із суспільством, в якому опинилася. Спочатку змушувала себе. Але дуже швидко зрозуміла, що мені подобається. У Німеччині є такі самі українки, які пережили наш спільний досвід. Мені стало легше.

Зараз я відчуваю, що не сама. Ми разом ходимо на заходи для українців. Плачемо, радіємо, співаємо українських пісень, збираємо донати для України. Коли поряд із тобою такі, як ти, стає простіше емоційно «вигрібати» все, що відбувається».

2. Тетяна до повномасштабного вторгнення працювала в Києві фінансовим директором великої компанії. Нині мешкає в Іспанії. Довго не виїжджала з України, але коли з роботою почались проблеми, вирішила перетнути кордон, аби мати можливість заробляти та допомагати армії.

«У новій країні я вимушена була шукати нову роботу, інтегруватися в новий колектив, опановувати новий вид діяльності, оформляти документи, житло... І все це без знання мови та без допомоги.

Аби почуватися краще в чужій країні, я намагалася організувати звичний для себе простір і режим життя. Тому я облаштувала квартиру у Валенсії, купувала такі самі подушки та пледи, як вдома в Україні. А ще я багато працюю, і це теж допомагає. Для мене важливо мати стабільний дохід, аби допомагати рідним, які залишаються в Україні.

Я вчу нове, виснажую себе спортом. Усе це дозволяє мені не опускати руки та рухатися далі».

Наважитись на початок життя з чистого аркуша може лише сильна духом, вмотивована та незламна людина. Тобто — українка.

3. Тетяна, 70 років — вчителька хімії на пенсії. Виїхала з України у березні 2022 року до Франції. Там вела онлайн-уроки для українських учнів, допомагала їм готуватися до іспитів. У листопаді 2023 року повернулася до Києва. Зараз волонтерить, плете сітки, збирає речі для військових.

«Що надає мені сил? Величезна віра та надія на те, що добро переможе. Що наші захисники, цвіт нашої нації, переможуть росіян. Що весь світ, весь український народ об‘єднаються в боротьбі за майбутнє України. Що мої діти та онуки будуть жити у вільній, незалежній, могутній державі.

Я — вчителька хімії. Займаюся з українськими школярами онлайн. Бачу, що їм зараз дуже важко навчатися. Мені надає сил розуміння, що я можу їм допомогти. Мрію, щоб всі українські дітлахи повернулися у свої домівки, а в наших школах весело лунав дзвоник та дитячий гомін.

А ще я дуже хочу приїхати в місто мого дитинства Куп‘янськ, де зараз точаться криваві бої. Прийти на могили моїх батьків і попросити вибачення за те, що так довго їх не навідувала. Скупатися, як у дитинстві, в річці Оскіл, зустріти схід сонця на мирному небі».

4. Катерина виїхала з Києва з батьками-пенсіонерами та котом. Маючи нареченого в українській столиці, півтора року жила на дві країни — Францію й Україну. Наприкінці 2023 року повернулася додому.

«Спочатку я трималася завдяки думкам, що війна скоро закінчиться. Думала, що за місяць чи два повернемось додому. Коли прийшло усвідомлення, що це надовго, мене тримало кохання.

Зараз найбільше надихають прийняті рішення. Я вирішила повертатися в Україну, і це мене надихає та підвищує мій настрій. Бо коли ти маєш можливість будувати плани, це задає темп та ритм життю. Дає надію на майбутнє. Конкретні кроки мене рятують.

Якщо інші справляються, і ти справишся обов’язково — так я зараз думаю».

5. Катерина двічі тікала від війни. Вперше — з Донецька, вдруге — з Бучі. Після довгої та складної евакуації знайшла прихисток у Польщі. Катерина одразу стала працювати, аби допомагати армії. Швидко вивчила польську, щоб спілкуватися з клієнтами, адже вона — тату-майстриня. Зараз мешкає у Кракові.

«Часто бувають моменти, коли здається, що сил вже немає. Але вони якимсь чином все одно знаходяться, адже маю дуже сильну мотивацію допомагати — рідним і Україні. А також розвиватись.

Я дуже люблю свою справу, вона мене рятує. Також дуже допомагають люди: колеги, друзі і рідні. Тримає і надія на перемогу. Не можна здаватись. Бо Україна не здається».

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6581d3bbce27ff5cfe7d49ae_%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B62.png">«Найчастіше в цьому році я говорила фразу «Я тебе люблю». Опитування»</span>