Ексклюзив
20
хв

Жінки за кермом: як українки під час війни навчаються кермувати вантажівками

Українські жінки пересіли на вантажівки. Безкоштовне навчання проводить одна із шведських неприбуткових організацій. Серед жінок, які беруть участь у проєкті, військовослужбовиці, волонтерки та вимушено переміщені особи

Анастасія Новицька

Випускниці першого курсу OnTrack. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Повномасштабна війна стала серйозним викликом для української економіки. Зараз в деяких галузях не вистачає фахівців, особливо, якщо професії традиційно вважаються чоловічими. Тож вирішити проблему нестачі чоловічих рук на економічному фронті допомагають жінки. У січні в Україні стартував пілотний проєкт Reskilling Ukraine – OnTrack, спрямований на відбудову країни. 24 жінки вирішили навчитись їздити на вантажівках з масою понад 7,5 тонн.

Як виникла ідея навчати українок на водіїв вантажівок

Влітку 2023 року команда шведської організації Beredskapslyftet, яка допомагає українцям у Швеції, вирішила, що потрібно допомагати нашим громадянам безпосередньо в Україні. Але виникло питання: який саме проєкт важливий для відновлення країни? Знайти відповідь допоміг аналіз потреб України. Для цього фахівці шведської організації вивчали різноманітні дослідження стану економіки під час війни, а також проводили інтерв’ю із представниками бізнесу та держави. 

Під час вивчення звітів про ринок праці стало зрозуміло, що майже в кожній індустрії існує потреба у водіях вантажних авто, зазначає проєктна менеджерка Reskilling Ukraine Beredskapslyftet Єва Татарова. Дефіцит кадрів виник через дві причини: 

1. Багато чоловіків, які керують вантажним транспортом, пішли на фронт.

2. Є чоловіки, які не хочуть їздити в інші регіони, тому що можуть бути мобілізовані. 

— Це неприємно визнавати, але, на жаль, це факт. Деякі компанії прямо вказували на те, що вони не можуть відправити водіїв в іншу область, оскільки чоловіки бояться, що їх можуть зупинити та мобілізувати, — звертає увагу Татарова.  

Проєктна менеджерка Reskilling Ukraine Beredskapslyftet Єва Татарова

Компанія Beredskapslyftet проаналізувала, що, з одного боку, рівень безробіття серед жінок доволі великий, з іншого, — є багато вакансій в напрямку водіїв вантажівок. Тож виникла ідея: організувати спеціальний курс навчання для жінок, щоб почати вирішувати проблему нестачі відповідних фахівців на ринку праці, додає Єва Татарова:

— Зрозуміло, що навчання жінок водінню на вантажних авто — це виклик суспільству, бо це традиційно чоловіча професія. Але для відновлення України потрібно залучати жінок у швидко зростаючі індустрії, щоб забезпечити підтримку економіки.

Тож перенавчання жінок на водіїв вантажного транспорту як раз може підтримати процеси відновлення України

Хто вона — водійка вантажівки? 

У рамках проєкту дівчата можуть отримати досвід керування автівками масою 7,5 тонн. 

— Це середній вантажний транспорт, який, зокрема, використовується у доставці продуктів харчування, пошти, в інших сферах дистрибуції, — розповідає Єва Татарова.   

Такий транспорт було обрано невипадково: коли жінки вміють керувати саме такими вантажівками, це дозволяє їм працювати в комфортних умовах та за нормальним графіком, а не в режимі 24/7 як чоловіки-далекобійники. Під час запуску пілотного проєкту OnTrack заявки подали біля 200 жінок, але відібрали лише 24.

Проєкт із навчання жінок кермування вантажівками абсолютно безкоштовний. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

— Під час відбору перевагу надаємо нашим захисницям, жінкам з родин військових, мамам-одиначкам, переселенкам. Кандидатки повинні мати водійське посвідчення категорії В та трирічний водійський стаж. При цьому вони мали складати іспити на машині з механічною коробкою передач. Це обов’язкова умова для проходження нашого курсу, — розповідає Татарова. 

Також відібрані жінки проходять тестування зі знання правил дорожнього руху, а також особисте спілкування, щоб зрозуміти їхню мотивацію та побачити бажання пройти курс до кінця.

Що важливо, в рамках курсу організатори не ставлять вікових обмежень для бажаючих пройти перенавчання на водіїв вантажного транспорту. Якщо в людини є сили та інтерес змінити професію, це можна зробити й у віці 50+, говорять у Beredskapslyftet. Загалом середній вік учасниць першого потоку проєкту складає від 30 до 55-ти. 

Не тільки водіння 

Теоретичне навчання онлайн тривало три тижні. Після цього жінки складали внутрішній іспит з правил дорожнього руху. 

— У нашій програмі приймали участь дівчата з різних регіонів України. Під час навчання вони були налаштовані дуже позитивно: активно спілкувались, ставили питання інструкторам, підтримували одна одну, — розповідає проєктна менеджерка Reskilling Ukraine Beredskapslyftet. 

Учасниці проєкту отримали водійські посвідчення. Фото: МВС

Далі — час для двотижневих практичних занять, де дівчата вчились керувати вантажівками. Для цього вони приїхали в тренувальний табір в Київ. Проживання в готелі, харчування, трансфер, – усі витрати оплатили організатори проєкту.

— Наприкінці навчання учасниці проєкту склали іспит. Після цього вони отримали посвідчення категорії С та сертифікат про завершення нашої навчальної програми, — додає Єва Татарова. 

Крім базового навчання, жінки мали низку додаткових занять:

1. Коучингова сесія з ненасильницької комунікації. ЇЇ мета — допомогти у подоланні стереотипів суспільства стосовно входження жінок в професію, яка вважається традиційно чоловічою. Тобто, дівчата вчаться правильно реагувати на критику, екологічно спілкуватися з опонентами тощо. 

2. Курс з надання першої медичної допомоги. Це не тільки теоретичні, а й практичні знання. Під час сесії жінки покроково відпрацьовують відповідні дії на манекені. 

Курс з надання першої медичної допомоги. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

3. Тренінг з правильного написання універсального резюме. Це навчання побудовано на європейських стандартах, тож знання мають допомогти дівчатам ефективно організувати пошук роботи. 

4. Сертифікована навчальна програма для водіїв вантажівок від Scania Ukraine. 

5. Під час навчання жінки мають відвідати великі українські підприємства, щоб на власні очі побачити, як побудована логістична система. 

— Навчання дозволяє розбити стереотипи щодо цієї професії. Умовно, існує думка, що водії самі вантажать товари. Це не так. Водій тільки доставляє вантаж з точки А в точку В та стежить за правильністю кріплення багажу, — розповідає Єва Татарова.  

А що з подальшим працевлаштуванням? 

Навчальна програма не передбачає пошук роботи для дівчат, каже Єва Татарова, але в логістичних компаніях зацікавлені в таких фахівчинях. Справа в тому, що в умовах відбудови країна потребуватиме багато співробітників в сегменті логістичних послуг, тож професія водія вантажівки буде дуже затребуваною у найближчі роки. Та й оплата такої праці є достатньо високою — 20-40 тисяч гривень — залежно від компанії та регіону.

Загалом організатори проєкту вважають, що їхня навчальна програма допоможе розвивати сектор логістичних послуг у векторі інклюзивності. І допоможе так би мовити ожіночити традиційно чоловічу процесію, говорить Єва Татарова:

— Треба організувати зручний графік роботи для жінок, щоб вони могли забрати дитину зі школи чи дитячого садочка. Або якщо син чи донька захворіли, мама могла б спокійно взяти лікарняний — і це не має викликати невдоволення в роботодавця.

Тобто жінки мають знати свої права та обов’язки, коли працюють в професіях, які вважаються традиційно чоловічими

До слова, уже організовано другий набір на програму OnTrack. Учасницями проєкту можуть стати 36 українок. Старт навчання заплановано на початок квітня. Набір на нього вже відкрито. Що цікаво, в рамках цієї програми дівчата будуть також навчатися на водіїв пасажирських автобусів. Тоді жінки зможуть отримати посвідчення категорії D. 

— До речі, зараз шведи дивляться на досвід українок, які вчаться на водіїв вантажних авто. У Швеції також думають про те, що жінок варто залучати в цю професію. Тож, можливо, український досвід буде корисний й там, — наголошує  Єва Татарова.   

Чому українки хочуть вчитися на водіїв вантажівок

Навіщо ж дівчатам посвідчення водія вантажівок? Які мрії вони хочуть здійснити? В учасниць проєкту — різний досвід, тож й цілі в них різні. 

Наприклад, раніше одна з дівчат керувала таким проєктом, як таксі для жінок «Леді-таксі». Однак компанія не витримала конкуренцію, коли український ринок активно завойовували великі гравці — на кшталт, Uber та Uklon. 

— Тепер в учасниці з’явилась нова мрія: відкрити в Україні  жіноче вантажне таксі. Така ідея може бути досить затребуваною, — розповідає Єва Татарова.

Учасниці проєкту. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

Також серед учасниць проєкту є дівчата, яким посвідчення водія вантажних авто допоможе перевозити гуманітарну допомогу з Європи до України. 

Редакція Sestry.eu особисто поспілкувалась з учасницями проєкту Reskilling Ukraine OnTrack та дізналась, чому вони вирішили змінити професію та як нові знання їм допоможуть в житті. 

Анна Андрушко, Вінниця, водійський стаж біля 3,5 років:

— За першою освітою я — бухгалтер, цій професії присвятила біля 16 років. Зараз працюю адміністратором лінії підтримки у благодійному фонді.

Повідомлення про програму OnTrack побачила у Вайбері. Подала заявку. Родина підтримала моє рішення. А сини — 16, 9 та 4 роки — взагалі були у захваті. 

Анна Андрушко вирішила опанувати кермування вантажівкою, аби допомагати із сімейним бізнесом. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

Чому вирішила вчитися на водія вантажівки? Справа в тому, що в нашій родині є невеличке фермерське господарство. Його заснувала мама чоловіка. Наразі ми обробляємо до 20 гектар. Сіємо пшеницю, соняшник, ячмінь. Під час збору врожаю там потрібна допомога водія, який може відвести продукцію, наприклад, до міста здачі. 

Тому я вирішила отримати посвідчення водія вантажного транспорту, щоб за потреби допомагати з перевезенням продукції.

Це логічно, оскільки зараз в країні йде війна, багато чоловіків мобілізують, тож може виникнути ситуація, що водіїв не вистачатиме в селі. Тому мої нові навички водія вантажівки точно не будуть зайвими

До навчання в мене був досвід керування Mercedes-Benz Sprinter. Хоча це не дуже велика машина, але почувала себе за кермом впевнено, тому не було страху керувати вантажівками.

Загалом навчання дуже подобається. Коли проходила цей курс, виникло дивне враження, що половина інформації ніби нова, хоча вже вчилася в автошколі. Думаю, просто на певні деталі раніше не звертала уваги. Особливо це стосується вантажівок. Наприклад, цікаво, що вантажний транспорт не має права їхати в лівій смузі. Виключення лише для того, щоб перелаштуватись або розвернутися. Насправді це прекрасно, коли є можливість оновити знання щодо правил безпеки руху на дорозі.

Ольга Новікова, Чернівці, водійський стаж біля 4 років:

— У мене інженерна освіта. Зараз працюю в громадській організації, займаюсь темою інклюзії та прав людей з інвалідністю. Зацікавленість автівками в мене від батька, бо він багато років займається ремонтом машин. 

Ольга Новікова хоче возити гуманітарні вантажі для військових. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

Від початку повномасштабного вторгнення я займаюсь волонтерськими проєктами, в основному — у напрямку медицини. У певний момент зрозуміла, що в мою машину — Fiat універсал — не все влазить. Тому вирішила йти вчитися на категорію С. Успішно відкатала практику за кермом вантажівки MAN вагою 15 тонн. Це був крутий досвід. Але довелося на деякий час відкласти питання отримання посвідчення водія вантажного транспорту.

Одного дня я побачила у Фейсбуці оголошення про можливість пройти навчання по програмі OnTrack. Цікаво було те, що великі компанії зацікавлені в співпраці з жінками та готові запропонувати роботу. Подумала, що це чудовий варіант, тим більше, що організатори надавали пріоритет для пільгових категорій населення, а я перебуваю у розлученні та виховую дитину з інвалідністю. Тож вирішила подати заявку на навчання, мої близькі та донька мене підтримали.

Загалом навчання було дуже цікавим. Що було легко? Виявилося, що я швидко можу паркуватися. Це мене здивувало, бо думала, що якраз цей маневр стане випробуванням. Що було складного? Важко триматися габаритів. Справа в тому, що кожна машина відрізняється, тож до авто треба звикнути, відчути його. Важливо навчитися правильно вписувати вантажівку на складі для погрузки чи вигрузки товару, адже це велика матеріальна відповідальність.

Сподіваюся, що мої навички водія вантажного транспорту будуть корисними не тільки для моєї родини, а й для країни

Я дуже люблю водити авто та готова працювати водієм вантажного транспорту в логістичній сфері. Також зараз моя допомога буде корисною у волонтерських проєктах, наприклад, як водія гуманітарного вантажу для військових. 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Має дві вищі освіти — з журналістики та міжнародної економіки. Закінчила курс «Економіка, ринки та аналіз даних» Центру удосконалення економічної журналістики при Київський школі економіки. Досвід в журналістиці біля 20 років. Працювала у газеті «Сегодня», в інтернет-виданні «Обозреватель», на телеканалі СТБ.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
діти допомагають армії зсу

Sestry поговорили з трьома дівчатами, які перетворили свій талант на спосіб зібрати для української армії десятки тисяч гривень‍.

«Якщо виграю я — людина донатить»

— У 2022 році багато хто почав допомагати армії, — розповідає 13-річна Валерія Єжова, чемпіонка світу з шашок. — Мені теж захотілося долучитися. Я спитала маму, як саме можу це робити. «Що ти вмієш робити найкраще?» — поставила мені правильне питання мама. Від нього ми відштовхнулись і поступово вийшли на ідею, що я можу збирати гроші для армії, граючи у шашки. 

Суть у тому, що я сідаю на вулиці і граю в шашки з усіма бажаючими. Якщо людина у мене виграє, то може не донатити (хоча таких, хто не донатив, ще не було). Якщо ж перемагаю я, людина має покласти суму від 1 гривні. 

Валерія Єжова збирає на ЗСУ грою в шашки біля супермаркета в Києві

Ми довго думали, з чого почати. Треба було знайти локацію, де я могла б грати, не заважаючи іншим. Зрештою обрали місце біля супермаркету в Дарницькому районі Києва. Поставили там дитячі стільці, я сіла чекати. Мама пішла на закупи. До мене стали підходити, питати, цікавитися... Коли мама вийшла, біля мене вже була черга. У той день я зібрала близько 1200 гривень.

Звісно, бували ті, хто вигравав. Бо я за своє життя грала з майстрами спорту, кандидатами в майстри тощо. Але біля супермаркету, де я починала свій волонтерський шлях, у мене за весь час виграло 3-4 людини.

Далі було чимало інших місць. Наприклад, я грала у парку Шевченка. Найбільша сума, яку мені вдалося зібрати за один день, це близько 15 тисяч гривень.

За весь час моєї волонтерської гри я зібрала понад 220 тисяч гривень

Першу зібрану мною 21 тисячу я передала до фонду Сергія Притули. Я страшно хвилювалася, слова не могла вимовити. Сергій Притула давно мені подобається. Тому зустріч з ним була важливою. Коли він побачив, яку суму я, десятирічна, принесла, — розплакався. І обійняв мене.

У фонді Сергія Притули

— Як і чому ти стала грати саме в шашки? Які нагороди маєш?

—  Я пішла займатися шашками, коли мені було 7. У нас тоді тільки відкрився новий гурток з шашок, захотілося спробувати. І це мене захопило. 

У 2021 році я стала чемпіонкою світу серед дівчат до 10 років. Також у мене є три кубки з чемпіонату Європи за перше місце. П’ять років поспіль я ставала чемпіонкою Києва серед дівчат свого віку. Також я — неодноразова чемпіонка України, абсолютна чемпіонка Європи серед дівчат свого віку та чемпіонка світу 2023-24 з чекерсу серед юніорок (це дівчата до 19 років). Зараз граю у категорії «Дівчата від 13 до 16 років». 

— Розкажи про свій найбільший особистий здобуток у цьому спорті?

— Важких партій було дуже багато. Але була одна, яка для мене стала особливою. Є гросмейстерка Олена Коротка. Вона — найсильніша шашкістка України. Я зіграла з нею на Чемпіонаті України серед дорослих у 2024 році внічию. І була дуже щасливою від цього результату. Зробити нічию з Оленою для мене — дуже почесно.

— Як ще шашки допомагають тобі в житті? 

— Вони відволікають. Бо коли граєш, зосереджуєшся, прораховуєш кожен хід. Місця для поганих думок не залишається. Але іноді навпаки — це нерви. Іноді голова після гри болить, тиск підвищується. Хоча в цілому гра мене захоплює. 

«Дружба з польською шашкісткою врятувала нашу перемогу»

— Вперше Валерія і Мая зустрілися на чемпіонаті світу 2021, — розповідає Любов Єжова, мама Лери, історію, яка сталась з її донькою на одному із змагань. — В останньому турі Лера грала з росіянкою. Від цієї партії залежало золото чемпіонату світу. У шашках грають два мікроматчі, результат загальний. І ось Лера перший мікроматч виграє, а другий грає внічию і кличе суддю, щоб той зафіксував загальний результат. І тут російська спортсменка каже судді, що не пам'ятає результат першого мікроматчу… Суддя збентежений. Хто ж виграв? Полька Мая Ридзь тоді грала свою партію поруч і спостерігала за грою Валерії. Вона і допомогла довести, що саме Лера перемогла. За небайдужість Валерія подарувала Маї свою медаль з чемпіонату світу. 

Коли почалася війна, Майя з мамою звернулися до польської шашкової федерації з проханням допомогти знайти інформацію, чи все добре з Лерою, чи ми в безпеці. Представник польської федерації розшукав мене у фейсбуці. Мама Маї запропонувала нам виїхати до них, але ми залишилися в Україні. Зараз бачимось на міжнародних змаганнях.

‍Хто тільки не намагається виграти у Валерії. От тільки майже нікому це не вдається

— З ким тобі, Валеріє, доводилося грати? 

— Я грала багато з ким. Якщо говорити про відомих людей, то це Ектор Хіменос Браве, Володимир Остапчук, Вікторія Булітко, Єгор Крутоголов... Усіх не згадаю. Але вони у мене не вигравали. Багато грала з військовими. Часто це буває, коли я передаю їм свою допомогу.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Дякують. Часто приходять дружини військових і показують відео вдячності від їхніх чоловіків на фронті. Часто плачуть. Пам'ятаю, зустрічалася з військовим Олексієм Притулою, лікарем-ветеринаром із Одеси. Він у вересні 2022 року під час наступу на Лиман отримав важке поранення і втратив обидві ноги. Я збирала гроші йому на лікування. Після того, як йому поставили протези, ми зустрілися. Він подарував мені красивий букет квітів. Попри всі випробування, він дуже світла людина. Також мене нагороджували медаллю військові 28 ОМБр (окрема механізована бригада. — Авт.). Командир, який мені передавав медаль, згодом загинув, намагаючись врятувати побратима. Тож ця нагорода для мене вдвічі важлива. 

Хочеться вірити, що мої гроші (хоч вони і невеликі) комусь допоможуть

— Які найяскравіші моменти зі збору коштів запам’яталися?

— Як хлопці на вулиці збирали й приносили копійки, тільки б зі мною пограти — по 50 копійок, по гривні. Кожен день прибігали до того супермаркету, де я грала. Потім просили, щоб я їх навчила. 

З Олексієм Притулою, якому допомогла зібрати гроші на лікування

— Ти продовжуєш грати і збирати зараз? 

— Так! Біля супермаркету грала дуже часто. Улітку кожен день, в інші сезони — на вихідних. Там мене вже знають. Працівники, адміністратор. Навіть гарячі обіди виносили. Зараз вже частіше граю на благодійних заходах. Мене запрошують — я погоджуюся. Там набагато більше людей, а це означає, що можна зібрати більше грошей на потреби армії. Мій спосіб працює, тож буду продовжувати.

— Про що мрієш? 

— Найголовніше — щоб скоріше закінчилась війна. Думаю, це мрія кожного українця зараз. А щодо особистої мрії — хочу побачитися з Лесею Нікітюк. І, звичайно, прагну стати чемпіонкою світу. Буду тренуватись, аби досягти цього.

«Листівка з насінням, яке проростає, — це мій донат»

— У себе в інстаграмі ти пишеш «Шаную минуле, не цураюся сучасного, творю майбутнє. Несу традиції свого роду». Розкажи, чим саме ти допомагаєш армії. 

— Мені 11 років, я з міста Славута, допомагаю військовим від початку повномасштабної війни, — розповідає 11-річна Соломія Дебопре, етноблогерка, яка робить незвичайні листівки й свічки, збираючи на армію. — Спочатку в нашому місцевому Центрі для волонтерів ми всією родиною плели сітки, збирали одяг, готували їжу. Коли для мене там стало менше роботи, почала робити власні листівки й свічки.

Соломія Дебопре почала допомагати в 8 років

Мої листівки зроблені власноруч — від паперу до оздоблення. Для виготовлення паперу я маю спеціальні інструменти. Роблю його з перероблених зошитів, упаковок, різного залишкового паперового сміття. У спеціальному ситі формую, додаю насіння, яке потім може прорости. Цій техніці я навчилась в українського майстра в Естонії, коли була в Таллінні на фестивалі разом із фольклорним гуртом, в якому співаю. Кілька разів на рік ми їздимо за кордон, співаємо українські пісні, розповідаємо про нашу культуру, беремо участь у ярмарках, де продаємо вироби українських майстрів. І коли я потрапила до паперової майстерні, мене це так вразило, що я теж захотіла таке робити.

Свої перші листівки я просто дарувала військовим. Писала: «Сійте квіти на визволеній землі»

— Яку найбільшу суму вдалося зібрати? 

— 18 тисяч за один раз. Кожного місяця я заробляю 5-7 тисяч гривень. І усі ці гроші передаю військовим. Іноді це друзі батьків, іноді рідні, іноді мої підписники, яких я добре знаю. Якось я збирала для свого дядька Романа. Ще допомагала нашому місцевому художнику. Він мені робив форми для свічок. У нього на війні загинув брат. Потрібна була автівка, щоб перевезти тіло. Я долучилася до збору.

Листівки з насінням і свічки від Соломії

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Часто мені записують відео зі словами вдячності. Іноді присилають маленькі подаруночки: прапори частин, шеврони тощо. Колись військовий подарував мені великий снаряд. Нам його привезли прям додому і ми залишили його на подвір'ї. А татові про це сказати забули. Так от він вийшов на вулицю, побачив його і злякався — подумав, що то бойовий снаряд впав просто біля нашого дому. Думаю тепер розмалювати цей снаряд і розіграти за донат.

Часто у себе в інстаграмі роблю різні конкурси, розіграші, долучаюся до лотерей, де можна за донат щось придбати. І в мене вже є своя аудиторія, яка підтримує всі мої збори. 

— Яка твоя мрія?

— Щоб скоріше закінчилась війна. А ще коли я виросту, хочу відкрити кав'ярню і продавати там свої свічки й листівки.

На ярмарці

Картини, що змушують плакати

Моє волонтерство почалося ще в 2014 році, — розповідає 16-річна художниця Аліна Стебло. — Так сталося через моє виховання — мені прищеплювали любов до України і вчили, що за волю ми завжди боролися і будемо боротися, якщо доведеться. А також ми маємо допомагати тим, хто виборює нашу свободу. Так, на нашому Майдані у Хмельницькому я була, ще коли в дитячий садочок ходила. А коли в 2014 році почалась війна, стала малювати листівки пораненим. 

Спочатку допомагала у громадській організації «Захист — об’єднання волонтерів». Там ми збирали пайки для військових. За кілька тижнів цієї роботи зрозуміла, що можу робити й інше. А саме — малювати. Це у мене виходить набагато краще. І від початку повномасштабної війни я вже тільки малюю, бо це мій спосіб висловити свої емоції та переживання. 

Після п'ятої картини, яка була подарована знайомим військовим, мама сказала: «А що це ми просто роздарюємо твої роботи? Давай їх на аукціони віддавати. Нехай приносять гроші». Так і зробили.

Аліна Стебло малює картини, які потім продаються на аукціонах

Також з іншими дітьми ми розмальовували списану амуніцію, яку потім теж передавали на аукціони. Я розписала близько 50 робіт. ГО «Захист — об’єднання волонтерів» знаходить для моїх картин аукціони.

Я не продаю свої картини, а виставляю їх на виставках і передаю волонтерам. Моя перша виставка називається «Війна, що нас змінила». У Хмельницькому я вже 4 рази її показувала, і щоразу ми збираємо на цих подіях донати. 

Люди бачать у моїх роботах різне: і розпач, і біль, і надію. Часто говорили, що не вірять, що це роботи підлітка.

Було таке, що дорослі чоловіки стояли й плакали від того, що бачили у моїх картинах

Зараз я закінчую 11 клас, готуюся до іспитів, але все одно малюю. Мені пишуть волонтери з різних країн і просять мої роботи для аукціонів. Мої картини вже поїхали в Німеччину, Шотландію, Австрію, США (в багато різних штатів). На аукціонах за кордоном вони зібрали вже понад 140 тисяч гривень.

Коли я віддаю свої роботи, не думаю про те, скільки вони зберуть. Думаю про те, що вони принесуть.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Найкраща для мене подяка від військових — щоб вони були живі. Більше мені нічого від них не треба. 

Виставка картин Аліни Стебло

— Про що мрієш?

— Щоб скоріше закінчилася війна. Це трохи егоїстично, бо я хочу навчатися в Одесі на архітектора, але не можу туди поїхати, бо там небезпечно. Але я все одно стану архітектором, бо хочу після закінчення війни відбудовувати нашу країну.

— Що можна сказати дітям і дорослим, які теж хочуть допомагати, але не знають, з чого почати?

— Ви завжди можете прийти до будь-якого фонду чи громадської організації і сказати: «Хочу допомагати». Там швидко вирішать, у чому саме ви можете бути корисним.

Немає віку, з якого можна починати бути корисним. Просто робіть те, що вмієте найкраще

Фотографії: приватні архіви героїнь

20
хв

«Немає віку, з якого можна бути корисним». Історії українських дітей, які збирають тисячі гривень на ЗСУ

Ксенія Мінчук

Залишаючи свої будинки у 1986 році, мешканці Чорнобильської зони не усвідомлювали, що це назавжди. Ставили квартири на сигналізацію, ховали від дружин заначки під плінтуси. Залишали тварин. Евакуювали людей нібито на три дні...

Чорнобильські «біороботи» рятують світ

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Вночі на ЧАЕС проходив експеримент. Ситуація вийшла з-під контролю і один за одним сталися два вибухи. Четвертий реактор було повністю зруйновано, внаслідок чого в атмосферу потрапила величезна хмара радіоактивного пилу.

Радянська влада довгий час замовчувала катастрофу і навіть влаштувала традиційні першотравневі паради.

Світ нічого не знав про вибух два дні

10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав максимальний викид радіоактивних речовин із пошкодженого реактора. 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. Найбільша хмара осіла на території Білорусі. 30 співробітників ЧАЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом місяця.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало орієнтовно 5 мільйонів людей. Було забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Білорусі, України та РФ. З них в Україні — 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 мільйонів людей.

Ліквідація наслідків аварії коштувала Радянському Союзу 18 мільярдів доларів. З усіх його куточків на боротьбу з «мирним атомом» було кинуто щонайменше 600 тисяч людей, і скільки з них загинуло від променевої хвороби — невідомо. За різними джерелами — від 4 до 40 тисяч осіб.

«Біороботи» — люди, які рятували світ від розповсюдження радіоактивних речовин ціною своїх життів. Фото: Європейський Інститут Чорнобиля

Унікальні підрозділи хлопців, які скидали з даху реактора радіоактивні шматки графіту, іноземці прозвали «біороботами». Адже ці люди працювали за таких небезпечних умов, у яких ламалися навіть спеціально створені для робіт під час катастроф роботи. Активність радіації на даху була від 600 до 1000 рентгенів на годину — а це смертельні дози опромінення. «Біороботи» виходили на дах на кілька хвилин, кидали одну лопату графіту в палаючий реактор і йшли, поступаючись місцем наступним. Більшості з них ця дійсно героїчна праця коштувала життя.

Колишнє місто-мрія Прип'ять тепер — місто-примара, його нема на сучасних картах.

Магніт для сталкерів і туристів з 75 країн світу

Перші чорнобильські сталкери з'явились на початку дев'яностих, одразу після розвалу Радянського союзу. На початку 2000-х сюди стали приїжджати туристи. А в 2010 році було прийнято рішення відкрити Зону для всіх бажаючих — необхідно було тільки отримати на це офіційний дозвіл і заплатити від 500 гривень до 500 доларів. За наказом Міністра з надзвичайних ситуацій України були проведені радіологічні дослідження та сформовані маршрути для відвідувачів. Зазначалось, що на території цих маршрутів у 30-кілометровій зоні можна перебувати до 4-5 днів без шкоди для здоров'я, а в 10-кілометровій зоні — 1 день.

Зона відчуження. Фото Марії Сирчиної

Поїздка до 30-кілометрової Чорнобильської зони стала лідером у світовому списку унікальних місць та екзотичних екскурсій (нижче у рейтингу — Антарктида та Північна Корея). Що більше часу минало з моменту аварії, то більше туристів приїжджало. Усього — з 75 країн світу.

У Зону, що за своїми розмірами дорівнює трьом Києвам чи п’яти Варшавам, їхали з усього світу, щоб побачити можливу модель майбутнього людської цивілізації

Відчути атмосферу покинутого будинку. Зрозуміти, що буває, коли людське життя цінується менше, ніж прибуток від дешевої електроенергії чи державна таємниця.

— Кілька років тому я тут бачив жінку, що засмагала, — розповідав колишній супроводжуючий туристів у Зоні Сергій Чернов. — При цьому повз неї йшли місцеві працівники, одягнені в захисні, щільно застебнуті костюми. «Я, — сказала вона, — у московській газеті прочитала, що чорнобильська засмага найстійкіша, рік не змивається!»

Чорнобиль після російської окупації

У перший же день повномасштабного російського вторгнення Чорнобильська АЕС, яку 36 років консервували і берегли від подальшого розповсюдження радіації, була окупована військами РФ. Місце, в якому колись відбувся найстрашніший цивільний ядерний інцидент у світі, знову стало зоною підвищеної небезпеки.

Російські війська були в Зоні трохи більше місяця — до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (тільки зіткнення з прикордонниками та обстріли у перші дні), окупація змінила ці особливі землі на багато років.

Вражає історія про росіян у Чорнобильській зоні, які рили окопи в Рудому лісі — одній з найбрудніших локацій місцевості. Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали, що рити чорнобильську землю дуже небезпечно. Але ніхто їх не слухав. Ба більше: радіоактивний пил росіяни вивезли за межі Зони на гусеницях своїх танків.

Російські позиції в найбруднішому Рудому лісі. 2022 рік. Фото: Енергоатом України

У Чорнобильській зоні і раніше було правило, що краще не сходити з асфальту. Але зараз окрім небезпеки від радіації додалася загроза мін та розтяжок. Тепер ні про який туризм чи сталкерські походи навіть не йдеться, адже 95-98% території зони відчуження вважається замінованою (оскільки вона поки не обстежена на наявність вибухових пристроїв).

Внаслідок вторгнення росіян на територію ЧАЕС було пошкоджено і розграбовано офісну та комп'ютерну техніку на суму понад 230 мільйонів гривень. Заступнику гендиректора «Росатома» Ніколаю Мулюкіну Національна поліція України оголосила підозру про порушення законів і звичаїв війни. За даними слідства, Мулюкін під час російської окупації Чорнобиля навесні 2022 року керував пограбуванням атомної електростанції. Окупанти не знали, чим там займатися, і просто крали майно. Утримуючи в заручниках працівників станції та нацгвардійців, які її захищали.

Аби привести ДСП «ЧАЕС» у довоєнний стан та відновити все необхідне, потрібно 1,6 мільярдів гривень, вважають в державному агентстві України з управління зоною відчуження.

Але найгірше — у полоні росіян досі залишаються 103 бійця Нацгвардії, які охороняли ЧАЕС. Як розповідає дружина одного з полонених військовослужбовців Наталія Кушнарьова, окупанти захопили їх під час вторгнення 24 лютого 2022 року.

20
хв

Чорнобильська трагедія: річниця вибуху

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Ексклюзив
20
хв

Угода Трампа про надра: шанс чи пастка для України

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress