Ексклюзив
20
хв

Жінки за кермом: як українки під час війни навчаються кермувати вантажівками

Українські жінки пересіли на вантажівки. Безкоштовне навчання проводить одна із шведських неприбуткових організацій. Серед жінок, які беруть участь у проєкті, військовослужбовиці, волонтерки та вимушено переміщені особи

Анастасія Новицька

Випускниці першого курсу OnTrack. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

No items found.

Повномасштабна війна стала серйозним викликом для української економіки. Зараз в деяких галузях не вистачає фахівців, особливо, якщо професії традиційно вважаються чоловічими. Тож вирішити проблему нестачі чоловічих рук на економічному фронті допомагають жінки. У січні в Україні стартував пілотний проєкт Reskilling Ukraine – OnTrack, спрямований на відбудову країни. 24 жінки вирішили навчитись їздити на вантажівках з масою понад 7,5 тонн.

Як виникла ідея навчати українок на водіїв вантажівок

Влітку 2023 року команда шведської організації Beredskapslyftet, яка допомагає українцям у Швеції, вирішила, що потрібно допомагати нашим громадянам безпосередньо в Україні. Але виникло питання: який саме проєкт важливий для відновлення країни? Знайти відповідь допоміг аналіз потреб України. Для цього фахівці шведської організації вивчали різноманітні дослідження стану економіки під час війни, а також проводили інтерв’ю із представниками бізнесу та держави. 

Під час вивчення звітів про ринок праці стало зрозуміло, що майже в кожній індустрії існує потреба у водіях вантажних авто, зазначає проєктна менеджерка Reskilling Ukraine Beredskapslyftet Єва Татарова. Дефіцит кадрів виник через дві причини: 

1. Багато чоловіків, які керують вантажним транспортом, пішли на фронт.

2. Є чоловіки, які не хочуть їздити в інші регіони, тому що можуть бути мобілізовані. 

— Це неприємно визнавати, але, на жаль, це факт. Деякі компанії прямо вказували на те, що вони не можуть відправити водіїв в іншу область, оскільки чоловіки бояться, що їх можуть зупинити та мобілізувати, — звертає увагу Татарова.  

Проєктна менеджерка Reskilling Ukraine Beredskapslyftet Єва Татарова

Компанія Beredskapslyftet проаналізувала, що, з одного боку, рівень безробіття серед жінок доволі великий, з іншого, — є багато вакансій в напрямку водіїв вантажівок. Тож виникла ідея: організувати спеціальний курс навчання для жінок, щоб почати вирішувати проблему нестачі відповідних фахівців на ринку праці, додає Єва Татарова:

— Зрозуміло, що навчання жінок водінню на вантажних авто — це виклик суспільству, бо це традиційно чоловіча професія. Але для відновлення України потрібно залучати жінок у швидко зростаючі індустрії, щоб забезпечити підтримку економіки.

Тож перенавчання жінок на водіїв вантажного транспорту як раз може підтримати процеси відновлення України

Хто вона — водійка вантажівки? 

У рамках проєкту дівчата можуть отримати досвід керування автівками масою 7,5 тонн. 

— Це середній вантажний транспорт, який, зокрема, використовується у доставці продуктів харчування, пошти, в інших сферах дистрибуції, — розповідає Єва Татарова.   

Такий транспорт було обрано невипадково: коли жінки вміють керувати саме такими вантажівками, це дозволяє їм працювати в комфортних умовах та за нормальним графіком, а не в режимі 24/7 як чоловіки-далекобійники. Під час запуску пілотного проєкту OnTrack заявки подали біля 200 жінок, але відібрали лише 24.

Проєкт із навчання жінок кермування вантажівками абсолютно безкоштовний. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

— Під час відбору перевагу надаємо нашим захисницям, жінкам з родин військових, мамам-одиначкам, переселенкам. Кандидатки повинні мати водійське посвідчення категорії В та трирічний водійський стаж. При цьому вони мали складати іспити на машині з механічною коробкою передач. Це обов’язкова умова для проходження нашого курсу, — розповідає Татарова. 

Також відібрані жінки проходять тестування зі знання правил дорожнього руху, а також особисте спілкування, щоб зрозуміти їхню мотивацію та побачити бажання пройти курс до кінця.

Що важливо, в рамках курсу організатори не ставлять вікових обмежень для бажаючих пройти перенавчання на водіїв вантажного транспорту. Якщо в людини є сили та інтерес змінити професію, це можна зробити й у віці 50+, говорять у Beredskapslyftet. Загалом середній вік учасниць першого потоку проєкту складає від 30 до 55-ти. 

Не тільки водіння 

Теоретичне навчання онлайн тривало три тижні. Після цього жінки складали внутрішній іспит з правил дорожнього руху. 

— У нашій програмі приймали участь дівчата з різних регіонів України. Під час навчання вони були налаштовані дуже позитивно: активно спілкувались, ставили питання інструкторам, підтримували одна одну, — розповідає проєктна менеджерка Reskilling Ukraine Beredskapslyftet. 

Учасниці проєкту отримали водійські посвідчення. Фото: МВС

Далі — час для двотижневих практичних занять, де дівчата вчились керувати вантажівками. Для цього вони приїхали в тренувальний табір в Київ. Проживання в готелі, харчування, трансфер, – усі витрати оплатили організатори проєкту.

— Наприкінці навчання учасниці проєкту склали іспит. Після цього вони отримали посвідчення категорії С та сертифікат про завершення нашої навчальної програми, — додає Єва Татарова. 

Крім базового навчання, жінки мали низку додаткових занять:

1. Коучингова сесія з ненасильницької комунікації. ЇЇ мета — допомогти у подоланні стереотипів суспільства стосовно входження жінок в професію, яка вважається традиційно чоловічою. Тобто, дівчата вчаться правильно реагувати на критику, екологічно спілкуватися з опонентами тощо. 

2. Курс з надання першої медичної допомоги. Це не тільки теоретичні, а й практичні знання. Під час сесії жінки покроково відпрацьовують відповідні дії на манекені. 

Курс з надання першої медичної допомоги. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

3. Тренінг з правильного написання універсального резюме. Це навчання побудовано на європейських стандартах, тож знання мають допомогти дівчатам ефективно організувати пошук роботи. 

4. Сертифікована навчальна програма для водіїв вантажівок від Scania Ukraine. 

5. Під час навчання жінки мають відвідати великі українські підприємства, щоб на власні очі побачити, як побудована логістична система. 

— Навчання дозволяє розбити стереотипи щодо цієї професії. Умовно, існує думка, що водії самі вантажать товари. Це не так. Водій тільки доставляє вантаж з точки А в точку В та стежить за правильністю кріплення багажу, — розповідає Єва Татарова.  

А що з подальшим працевлаштуванням? 

Навчальна програма не передбачає пошук роботи для дівчат, каже Єва Татарова, але в логістичних компаніях зацікавлені в таких фахівчинях. Справа в тому, що в умовах відбудови країна потребуватиме багато співробітників в сегменті логістичних послуг, тож професія водія вантажівки буде дуже затребуваною у найближчі роки. Та й оплата такої праці є достатньо високою — 20-40 тисяч гривень — залежно від компанії та регіону.

Загалом організатори проєкту вважають, що їхня навчальна програма допоможе розвивати сектор логістичних послуг у векторі інклюзивності. І допоможе так би мовити ожіночити традиційно чоловічу процесію, говорить Єва Татарова:

— Треба організувати зручний графік роботи для жінок, щоб вони могли забрати дитину зі школи чи дитячого садочка. Або якщо син чи донька захворіли, мама могла б спокійно взяти лікарняний — і це не має викликати невдоволення в роботодавця.

Тобто жінки мають знати свої права та обов’язки, коли працюють в професіях, які вважаються традиційно чоловічими

До слова, уже організовано другий набір на програму OnTrack. Учасницями проєкту можуть стати 36 українок. Старт навчання заплановано на початок квітня. Набір на нього вже відкрито. Що цікаво, в рамках цієї програми дівчата будуть також навчатися на водіїв пасажирських автобусів. Тоді жінки зможуть отримати посвідчення категорії D. 

— До речі, зараз шведи дивляться на досвід українок, які вчаться на водіїв вантажних авто. У Швеції також думають про те, що жінок варто залучати в цю професію. Тож, можливо, український досвід буде корисний й там, — наголошує  Єва Татарова.   

Чому українки хочуть вчитися на водіїв вантажівок

Навіщо ж дівчатам посвідчення водія вантажівок? Які мрії вони хочуть здійснити? В учасниць проєкту — різний досвід, тож й цілі в них різні. 

Наприклад, раніше одна з дівчат керувала таким проєктом, як таксі для жінок «Леді-таксі». Однак компанія не витримала конкуренцію, коли український ринок активно завойовували великі гравці — на кшталт, Uber та Uklon. 

— Тепер в учасниці з’явилась нова мрія: відкрити в Україні  жіноче вантажне таксі. Така ідея може бути досить затребуваною, — розповідає Єва Татарова.

Учасниці проєкту. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

Також серед учасниць проєкту є дівчата, яким посвідчення водія вантажних авто допоможе перевозити гуманітарну допомогу з Європи до України. 

Редакція Sestry.eu особисто поспілкувалась з учасницями проєкту Reskilling Ukraine OnTrack та дізналась, чому вони вирішили змінити професію та як нові знання їм допоможуть в житті. 

Анна Андрушко, Вінниця, водійський стаж біля 3,5 років:

— За першою освітою я — бухгалтер, цій професії присвятила біля 16 років. Зараз працюю адміністратором лінії підтримки у благодійному фонді.

Повідомлення про програму OnTrack побачила у Вайбері. Подала заявку. Родина підтримала моє рішення. А сини — 16, 9 та 4 роки — взагалі були у захваті. 

Анна Андрушко вирішила опанувати кермування вантажівкою, аби допомагати із сімейним бізнесом. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

Чому вирішила вчитися на водія вантажівки? Справа в тому, що в нашій родині є невеличке фермерське господарство. Його заснувала мама чоловіка. Наразі ми обробляємо до 20 гектар. Сіємо пшеницю, соняшник, ячмінь. Під час збору врожаю там потрібна допомога водія, який може відвести продукцію, наприклад, до міста здачі. 

Тому я вирішила отримати посвідчення водія вантажного транспорту, щоб за потреби допомагати з перевезенням продукції.

Це логічно, оскільки зараз в країні йде війна, багато чоловіків мобілізують, тож може виникнути ситуація, що водіїв не вистачатиме в селі. Тому мої нові навички водія вантажівки точно не будуть зайвими

До навчання в мене був досвід керування Mercedes-Benz Sprinter. Хоча це не дуже велика машина, але почувала себе за кермом впевнено, тому не було страху керувати вантажівками.

Загалом навчання дуже подобається. Коли проходила цей курс, виникло дивне враження, що половина інформації ніби нова, хоча вже вчилася в автошколі. Думаю, просто на певні деталі раніше не звертала уваги. Особливо це стосується вантажівок. Наприклад, цікаво, що вантажний транспорт не має права їхати в лівій смузі. Виключення лише для того, щоб перелаштуватись або розвернутися. Насправді це прекрасно, коли є можливість оновити знання щодо правил безпеки руху на дорозі.

Ольга Новікова, Чернівці, водійський стаж біля 4 років:

— У мене інженерна освіта. Зараз працюю в громадській організації, займаюсь темою інклюзії та прав людей з інвалідністю. Зацікавленість автівками в мене від батька, бо він багато років займається ремонтом машин. 

Ольга Новікова хоче возити гуманітарні вантажі для військових. Фото: Reskilling Ukraine Beredskapslyftet

Від початку повномасштабного вторгнення я займаюсь волонтерськими проєктами, в основному — у напрямку медицини. У певний момент зрозуміла, що в мою машину — Fiat універсал — не все влазить. Тому вирішила йти вчитися на категорію С. Успішно відкатала практику за кермом вантажівки MAN вагою 15 тонн. Це був крутий досвід. Але довелося на деякий час відкласти питання отримання посвідчення водія вантажного транспорту.

Одного дня я побачила у Фейсбуці оголошення про можливість пройти навчання по програмі OnTrack. Цікаво було те, що великі компанії зацікавлені в співпраці з жінками та готові запропонувати роботу. Подумала, що це чудовий варіант, тим більше, що організатори надавали пріоритет для пільгових категорій населення, а я перебуваю у розлученні та виховую дитину з інвалідністю. Тож вирішила подати заявку на навчання, мої близькі та донька мене підтримали.

Загалом навчання було дуже цікавим. Що було легко? Виявилося, що я швидко можу паркуватися. Це мене здивувало, бо думала, що якраз цей маневр стане випробуванням. Що було складного? Важко триматися габаритів. Справа в тому, що кожна машина відрізняється, тож до авто треба звикнути, відчути його. Важливо навчитися правильно вписувати вантажівку на складі для погрузки чи вигрузки товару, адже це велика матеріальна відповідальність.

Сподіваюся, що мої навички водія вантажного транспорту будуть корисними не тільки для моєї родини, а й для країни

Я дуже люблю водити авто та готова працювати водієм вантажного транспорту в логістичній сфері. Також зараз моя допомога буде корисною у волонтерських проєктах, наприклад, як водія гуманітарного вантажу для військових. 

No items found.

Має дві вищі освіти — з журналістики та міжнародної економіки. Закінчила курс «Економіка, ринки та аналіз даних» Центру удосконалення економічної журналістики при Київський школі економіки. Досвід в журналістиці біля 20 років. Працювала у газеті «Сегодня», в інтернет-виданні «Обозреватель», на телеканалі СТБ.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
онлайн-знайомства, побачення, самотність, тіндер, українки за кордоном

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша друга зупинка — Франція.<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.

Від французьких чоловіків стереотипно очікують, що вони вражатимуть красивим залицянням. Це ж Франція, Париж, романтика! Реальність виявилася трохи іншою, — кажуть співрозмовниці Sestry.eu. Частина французьких чоловіків в українських жінках бачать потенційну мисливицю за громадянством, статками та свободою. На побудову стосунків дуже впливає мовний бар'єр. Навіть якщо чоловік володіє англійською, говорити він захоче, скоріш за все, рідною французькою мовою.

Українки — все ще «екзотика»

Жінкою-слов'янкою тут нікого не здивуєш, але різницю між українками, росіянками та білорусками доводиться пояснювати, — кажуть співрозмовниці Sestry.eu. 

Одна з них, Олександра (ім'я змінено на прохання героїні прим. ред.) понад 15 років  працювала перекладачкою в місцевій шлюбній аґенції. Вона стверджує, що у Франції склалося певне упередження щодо слов’янок. Їх побоюються через історії про недобропорядну поведінку та занадто високу вимогливість до залицянь та подарунків. Однак нажили цю репутацію далеко не українки. Тож, доводилося регулярно проводити лікбез про міжкультурну різницю між слов'янськими народами. 

Французам дуже резонує спосіб самопрезентації українських жінок: яскравий одяг, макіяж, тоді як для місцевої культури притаманні більш стримані образи

—  Що таке французький шарм? Це жінка, яка накине якусь хустку, візьме сумку позаминулорічної колекції, мінімум макіяжу, і вона вже королева, несе себе, — каже ще одна героїня, 47-річна Наталія, наші жінки через свою самопрезентацію здебільшого можуть розраховувати на місцевих міґрантів, які так само дотримуються більш яскравого культурного коду в одязі, або ж сприймають такі образи, як запрошення до «легких розваг». 

Наталія підтверджує це спостереження. В Україні вона була заміжня 7 років, потім розлучилася, шукала чоловіків на сайтах знайомств. Були нетривалі стосунки одні щасливі, інші ні, зараз жінка самотня. 

Я не шукаю зустрічей для швидких стосунків, треную мову та знайомлюся з культурою. З частиною французів відчувається, що ми для них, наче «легка здобич», «екзотика». За рівних нас не розглядають. Багато упереджень, що нам від них потрібні гроші, подарунки, заміжжя. Велика частина, зрозумівши, що легкої, швидкої, дешевої згоди не буде, зникають. 

Ті, які затримуються надовше, на думку Наталії, значно поступаються українським чоловікам у красі та мужності. Ще французи, на її думку, дуже скупі. 

Ніхто не очікує, що ти прийдеш на побачення на підборах, з макіяжем, у гарній сукні. Фото: Shutterstock

— Мої два місцеві залицяльники навіть кавою не пригостили, але обидва вирішили зробити «широкий жест». Почувши, що я люблю кактуси, принесли в подарунок… кактуси. У мене вдома, в місті, куди я не можу потрапити, залишилася колекція кактусів, вони були для мене, наче діти. Тож ці подарунки не порадували, а змусили мене плакати і сумувати за втраченим життям, бо тут я живу в маленькій кімнаті хостелу, яку розділяю з сусідкою. Кактуси, один з яких був велетенський, навіть поставити нікуди.

З позитивного, каже Наталія, французи вміють чути «ні». Завжди перепитують, чи можна обійняти, поцілувати

Ще одна особливість французьких побачень, їй пишуть, як 65-річні чоловіки, так і 25-річні. Всі хочуть сексу, навіть якщо фізично на це вже не здатні, але віру в це не втрачають. Українські чоловіки менш впевнені в собі, можуть відмовитися від реальних побачень (такий досвід був в однієї з героїнь циклу прим. ред.), бо мали сумніви саме в цій сфері, хоча потім все склалося якнайкраще. 

Вимог чоловіків до жінок у Франції менше, ніж у жінок самих до себе, говорить Наталія. Ніхто не очікує, що ти прийдеш на побачення на підборах, з макіяжем, у гарній сукні. Українок часто видає в собі тривожність, тоді як тут цінується легкість, вміння отримувати задоволення від спілкування та впевненість у собі. 

Французам не бракує галантності. Фото: Shutterstock

Французька галантність вводить в оману 

З деякими тезами попередньої співрозмовниці не погоджується 38-річна Аліса. За чотири роки вона була в трьох стосунках з французами. 

Мені французи подобаються, так само як українські чоловіки, проблема лише в тому, що французам я подобаюся, в українським чоловікам ні, жартує Аліса, тому склалося, що маю великий досвід побудови стосунків саме з французами. Маю кілька подруг з України, які також живуть у щасливих шлюбах з місцевими чоловіками. 

Аліса каже, що це не зовсім правда, що французи уникають українок. Вона від початку війни працює у центрі для біженців, і бачить там багато волонтерів-французів. Вони приходять допомагати, маючи на меті зустріти українку для стосунків. Таких пар склалося вже чимало.

Їм подобається українська хазяйновитість, пристрасність, завзятість, орієнтованість на стабільні стосунки. Знання французької суттєва перевага

— Ніхто з моїх подруг не жаліється на національні особливості французьких чоловіків, — каже Аліса, — тільки на індивідуальні риси, які можуть бути притаманні будь-якій людині. Власне, про свої стосунки можу сказати, що троє моїх чоловіків мали різні статки, але ми завжди вкладалися обоє. Тут це нормально. Він купив мені телефон, я йому на день народження — теж. Плануючи поїздку, обговорюємо, хто за що платитиме. Мої чоловіки розуміли, що я заробляю менше, тож намагалися вкладатися більше, але я завжди боролася за право брати участь у вирішенні різних фінансових та побутових питань. Однак широких жестів, як-от купити машину та квартиру, ніхто не робив.

Чоловік може мати десятки причин бути приємним, ввічливим, приязним, але мати свій образ в голові, хто йому потрібен. Фото: Shutterstock

Французам не бракує галантності. Часто вона може дати жінкам безпідставну надію на симпатію, вважає Аліса. 

— Тут у кожного з пари є своє соціальне життя: мій хлопець може тусити десь у барі, я — собі десь, але завжди ввечері повертаємося додому один до одного. Чоловіки можуть у барі мило спілкуватися з якоюсь дівчиною, бо вона симпатична їм як людина, але це нічого більше за ввічливість та загальний інтерес до теми спілкування. Ввечері він йде, не питаючи телефону, не домовляючись про наступну зустріч, бо пара у нього вже є. Для українських дівчат це розчарування, бо вони налаштовуються на продовження спілкування. У нас інша культура: ми звикли, що привітність, симпатія, доброзичливість до протилежної статі — це потенційне запрошення на каву, на вечерю, аванс на стосунки тощо. Тут все по-іншому.

Чому чоловіки зникають після побачень

Загалом, тема зникнення «чоловіків» після досить приємного спілкування бентежить жінок в багатьох країнах тимчасового перебування. 

Може, не сподобалася? Щось зробила не так? Це травмує жінок, виникає «синдром відкидування», якщо жінка має попередній негативний досвід знижує самооцінку, викликає почуття смутку, розчарування, тривоги. 

Психологиня Ірина Овчар, яка спеціалізується на темі сімейних відносин, стосунків, каже, що у більшості випадків «зникнення чоловіка» ніяк не пов'язане з особистістю жінки

— Багато жінок йдуть на пошуки чоловіка з «відчуттям голоду» — на близькість, тепло, стосунки, секс. Коли чоловік дає хоча б якусь надію, жінка (бо зараз ми говоримо про них) дуже швидко починає заповнювати пустоту всередині себе цими крихтами уваги, а також фантазіями про майбутні стосунки. Чоловік може мати десятки причин бути приємним, ввічливим, приязним, але мати свій образ в голові, хто йому потрібен. Саме ця жінка, прекрасна, гарна, добра, просто не співпадає з цим образом. Умовно, він шукає руду, а ви — брюнетка. Жінка може бути «цукеркою», але цьому конкретному чоловіку треба, умовно, «солоний огірок». Він взагалі може бути не голодним, не думати про їжу саме зараз в цей життєвий момент. Це метафора, але суть, думаю, зрозуміла.

У нього може бути десяток таких жінок це його спосіб дозвілля. Він може в голові хотіти стосунків, але не бути готовим для них. Ще є типаж маніпуляторів, які люблять залишати «підвішеними» незакінчені ситуації, коли не пролунало остаточного «ні». Це дає йому потенційну можливість колись з'явитися знову, наче не було розставання. Загалом, типажів може бути сотні, але це не стосується ніяк особистості конкретної жінки. 

Кохання в парі — це відображення нашої любові до себе. Фото: Shutterstock

Як не страждати від відмови, від непрокомунікованого зникнення, порадити щось інше важко, — каже психологиня, — окрім роботи зі своїми травмами в психотерапії, закриттям голоду на близькість, максимальним прийняттям себе та любов'ю до себе.

— Мені тут відгукується думка з соціальної психології, що кохання в парі — це відображення нашої любові до себе, — пояснює Ірина Овчар. — Найлегше будувати стосунки двом психічно стійким та здоровим людям, які себе максимально люблять, їм добре самим з собою, але з партнером буде веселіше та цікавіше. Тоді відмова не буде сприйматися як персональна трагедія, не буде знижувати вашу самооцінку. Ви спокійно підете далі, шукати свою людину, якій потрібні саме ви. Чи буде це француз, українець, чи хтось інший — вже не так важливо.

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередній частині ми говорили про Німеччину, наступна зупинка — Швеція і Фінляндія.

20
хв

Пригоди українок в Тіндері: Франція

Галина Халимоник
Лілія Андреєва

Бунт підлітка-переселенця

— Два роки війни — це два роки адаптації українських дітей в польському освітньому середовищі. Як вони дають собі раду?

— У фундації «Зустріч» я не працюю з дітьми як з клієнтами, але як супервізор психологів, які працюють з дітьми, — розповідає Лілія Андреєва. — І тут, у фундації, мені довелось стикатись з різними запитами українських дітей і їхніх батьків щодо польських шкіл. Взагалі наші діти досить непогано адаптуються, але все ще залишається чимало проблемних моментів, які потрібно вирішувати.

Легше адаптація відбувається у дітей молодшого віку, гірше адаптуються підлітки — діти старших класів, ліцеїсти, і студенти

— Чому так?

— Головна проблема — мова. Знання і рівень мови найбільше впливає на комунікацію, а відтак і на адаптацію. Молодші діти гнучкі і швидкі у вивченні нової для них мови. Моя донька пішла в Польщі у перший клас і вона розмовляє без акценту, та й загалом вчитись їй легко. А старші діти мають проблеми навіть у термінах — фізика, математика, хімія, історія, географія — це все по суті треба вчити від початку. А якщо є іспити — 8-й клас або ліцей — то це та ще проблема.

Підлітки важче адаптуються ще й через те, що коли ми говоримо про біженців-підлітків, то вони виїхали здебільшого не з власної волі. Якщо дорослі свідомо обрали бути біженцями або мігрувати (будьмо щирими — не всі ж виїхали чи втекли від війни), то дітей про це ніхто не питає. Дітям кажуть: «Ми їдемо». Тому часто підлітковий бунт виникає на тлі того, що вони залишають не лише свою школу, свою країну, а й своїх друзів.

Фото: Jakub Orzechowski / Agencja Wyborcza.pl

— А в підлітковому віці важко знайти друзів...

— Комусь легше, комусь важче, і других більше. Великий вплив на це має світогляд батьків. Якщо батьки легко адаптуються, якщо їм тут вдається організувати своє життя, закласти нові знайомства, знайти роботу, то відповідно і дітям легше.

Якщо батьки або опікуни страждають за домом, хочуть повернутися, в них часто говорить ненависть і навіть злість, це, звичайно, передається дітям.

Але і діти так само можуть впливати на дорослих. Буває, що діти так легко адаптуються в польських школах, що за ними до нового середовища починають адаптуватись і батьки.

— Всі бояться підліткового бунту. Які його ознаки?

— Колись в інтернатах Кракова ми проводили тренінги для підлітків, і давали їм завдання — зобразити себе в суспільстві у техніці колажу або малюнка. Одна група намалювала кактуси, котрі квітнуть. Я запитала, що це означає. Діти відповіли: «Ми квіти, але ми колючі».

Ознаки підліткового бунту — це відчуття американських гірок, швидка зміна настрою сто разів на день. «Зараз мені добре, за секунду я можу бути злий». «Відчуття того, що я не вільний і водночас не можу сепаруватися». Під час бунту чимало підлітків (або їхніх батьків) звертаються до нас з проблемою self-harm — самопошкодження. Юнаки й дівчата навмисне пошкоджують своє тіло, ріжуть шкіру, тому що їм дуже важко душевно.

Схожу природу має адаптація: «Я не хочу бути тут, я хочу повернутися».

— Якщо говорити про повернення в Україну, чи усвідомлюють діти небезпеку, яка там є?

— Не завжди. Вони відчувають небезпеку тут, у Польщі. Їм тут настільки важко, що вони хочуть повернутися туди, де їм було добре. На початку війни, коли батьки їх забрали, все відбулось так швидко, що не кожен з них усвідомив, чому саме його вивезли. Ось і виникає бажання зачепитися за щось відоме — за друзів, рідних, які залишилися в Україні.

Підлітковий бунт — це коли я хочу, не усвідомлюючи того, що для мене це може бути небезпечно

Ще одна ознака — неприйняття своєї зовнішності. Це, а також проблеми щодо ваги, частіше виникають у дівчат. Йдеться про булімію або анорексію, які є дзеркалом несприйняття зовнішнього середовища і себе в цьому середовищі, неможливість прийняти себе і те місце, де змушений бути.

— Чи багато наших дітей звертається за допомогою?

— Дуже. Здебільшого менших дітей приводять батьки, тоді як підлітки — і я вражена — приходять самі. Я живу в Кракові 8 років, і до війни підлітків на такі консультації треба було витягати. А тепер вони самі просять батьків, аби ті записали їх на терапію. Або приходять самі і потім ще й батьків приводять...

У нас нещодавно був випадок, коли 10-річний хлопчик привів сусідку, 14-річну дівчинку, до психолога у фундацію, тому що дівчинку бив батько. Привів за руку й каже «Допоможіть».

Свідомість у підлітків виявляється дуже добре. Це позитивна ознака, що вони розуміють, що щось не так. Вони більш обізнані, ніж були ми. І коли щось їх не влаштовує, вони хочуть це виправити. У них багато питань до себе, до свого віку, до сьогодення, до майбутнього.

Ще є категорія дітей-підлітків, котрі переїхали до Польщі і живуть тут самі. Тоді як їхні батьки залишились в Україні. Часто можна почути від їхніх родичів, що ці діти страждають через небажання дорослішати: «Чому це зі мною сталось? Я не хочу бути дорослим і все вирішувати».

Так, це болюча тема.

Ці підлітки нормально не пройшли всі фази дорослішання і сепарації

На щастя, за ці два роки я не стикалась і не чула про випадки суїцидів серед підлітків, але до війни таке траплялось. Якщо вдавалось втрутитись, то закінчувалося тим, що дитина починала нормально вчитися, ходити на якісь заходи і знаходила своє місце. Інколи батьки приїжджали, жили з ними, оскільки сепарація виявилась нестерпною або неможливою.

Ще одна болюча тема серед підлітків — це вибір «ким я себе бачу». Чи мені подобаються дівчата, чи хлопці. Сьогодні це модний тренд — окреслити свою сексуальність.

— Життя і без того важке, ще й мода накидає… Як їм допомогти?

— Дітей треба слухати. І чути. На них треба мати ресурс. І їх не можна відправляти в кабінет терапевта за словами «Зробіть щось з моєю дитиною». Але, на жаль, таких випадків 80 із 100. Хоча куди ефективніше приходити батькам з дітьми і насамперед розбиратись із собою — що робиться в сім'ї, як батьки спілкуються, як ставляться до своїх дітей.

— Тобто підліткам можуть допомогти фактично тільки батьки?

— Часто — так. А інколи потрібно, щоб батьки змирились з тим, що дитина не готова відкриватися перед ними, але просить, аби її записали до психолога. Варто так і зробити — і якщо підліток знайде «свого» спеціаліста, то буде працювати. Якщо дитина неповнолітня, то в ідеалі на кожній п'ятій сесії повинні бути також її батьки.

Я розумію, що в еміграції це важко або неможливо, але нехай будуть самі мами. Не можна ігнорувати стан дитини, треба постійно бути з нею, давати їй дуже багато енергії. А щоб ця енергія була, слід самим прийти і просто інколи поговорити про те, що відбувається. Не можна зіпхати дітей на психологів і чекати, що вони їх «виправлять». Сам психолог нічого не зробить.

Українська, польська або обидві школи водночас?

— У великих містах Польщі працюють українські школи. На вашу думку, наскільки це розумно, мудро, правильно віддавати дитину в українську школу в Польщі?

— Я б обрала українську школу в Польщі для своєї дитини, якби чітко розуміла, що ми будемо повертатись в Україну. Чула, нібито хочуть запровадити українську як другу іноземну мову в школах Польщі. Як на мене, це логічно і було б добре, тому що українців тут дуже багато.

Хтось каже, що треба вливатися в суспільство, де ти живеш і так далі. А чому треба? Інколи люди живуть і не вливаються в це суспільство. Такі собі маргінали. Вони ні тут, ні там — ніде. Підозрюю, що ці люди залишаться у власній капсулі, такому собі українському міграційному середовищі. Чи важче їм буде адаптуватися? Все залежить виключно від людини.

Фото: Dawid Żuchowicz/Agencja Wyborcza.pl

— А є оптимістичні історії? Можливо, позитивні тенденції в адаптації наших дітей в Польщі?

— Позитивні історії є і серед дорослих, і серед дітей. Чимало тих, хто гарно вливається в нове життя, добре вчиться, вступає у вищі навчальні заклади. Вчителі у польських школах не припиняють дивуватися, які наші діти розумні. Так і кажуть, що українські діти краще освічені, що інколи їм нудно в місцевих школах, тому що в Україні сильніша програма.

Не забуваймо, що деякі діти взагалі вчаться у двох школах одночасно — польській і українській. Хоча я не рекомендую таке робити. Але батьки хочуть, щоб дитина і там, і тут вчилась, щоб мала вибір, могла порівняти і, можливо, з часом обрати те, що їй краще підійде. Часом такі діти знаходять для себе кардинальні нові вектори розвитку.

— А чому ви не рекомендуєте вчитись у двох школах одночасно?

— Тому що це сильне розщеплення для дитини, яка адаптується до нової реальності. Приклади того, коли такі діти чи підлітки звертаються на психотерапію, вказують на те, що вони несконцентровані, розгублені, перевтомлені, їм важко вчитися, вони страждають від безсоння тощо.

Починаєш розпитувати — з'ясовується, що дитина взагалі не має вільного часу для себе, адже має навчатися і тут, і там

І якщо в старій школі більш-менш все ясно, але там постійно тривоги чи відключення світла, то в новій школі ще треба вивчити додаткову мову. Для дитини це дуже сильні навантаження. І тим дітям, які його не витримують, необхідна спрощена система.

Фотографії: Shutterstock. Титульне фото: Tomasz Pietrzyk / Agencja Wyborcza.pl

20
хв

«Вчителі у польських школах не припиняють дивуватись, які розумні українські діти», — психологиня Лілія Андреєва

Ольга Пакош

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Напад на «Охматдит» відлякує інвестиції

Ексклюзив
20
хв

«НАТО назвав головною загрозою Росію, а не Китай. Це найголовніший глобальний зсув», — Володимир Огризко з підсумками саміту Альянсу

Ексклюзив
20
хв

Економіст Олександр Савченко: «Кожен день війни коштує Україні мільярд доларів»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress