Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Замки завжди були туристичною принадою, вони приваблюють натовпи відвідувачів по всьому світу. Багато хто хоче дізнатися таємниці середньовічних замків і барокових резиденцій, королівських фортець і вигадливих магнатських палаців. Попри воєнні руйнування, численні пограбування та варварські навали, в Польщі не бракує різноманітних будівель, які вдалося врятувати від забуття. Розповідаємо про найцікавіші замки Польщі.
Замок в Мальборку у Польщі. Фото: pryzmat/Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
У Німеччині є замок Нойшванштайн — прототип будівлі, відомої з титрів діснеївських фільмів, у Польщі є палац Мошна — найказковіша і найчарівніша будівля в країні, відома насамперед своїми 99 вежами і баштами.
Історія цієї пам'ятки довга і заплутана. Вона сягає середини 17 століття, коли верховний маршал двору Фрідріха Великого Георг Вільгельм фон Райзевіц звів палац у стилі бароко — центральну частину сьогоднішньої будівлі.
Палац Мошна. Фото: Sergey Dzyuba/Shutterstock
Замок Ксьонж у Валбжиху
Початок будівництва цього третього за величиною замку в Польщі сягає кінця 13 століття, коли князь Болько I Суворий звів фортецю Фюрстенштайн ("Княжа гора"). Після вимирання роду П’ястів, Ксьонж перейшов до чеської династії, а потім до угорських королів. Найдовше, з початку 16 століття до 1941 року, замком володів сілезький рід фон Гохбергів. За ці роки споруда зазнала послідовних метаморфоз, поперемінно руйнуючись і перебудовуючись. Найвидатнішою мешканкою в Ксьонжі, безсумнівно, була англійська невістка ерцгерцога Генріха XI — принцеса Дейзі.
Замок Ксьонж у Валбжиху. Фото: Sirio Carnevalino/Shutterstock
Мальовничий ренесансний замок, місце дії багатьох польських фільмів. Його оббігав Яношик, рятуючи Марину з рук графа в фільмі „Яношик”, через нього прокрадався Ганс Клосс під час знімання фільму "Дубовий листок".
Розташований в долині Пруднік, в межах Ойцівського національного парку, замок вперше згадується в документах від 1315 року. У середині 14 століття Казимир Великий звів на цьому місці новий замок — частину оборонного ланцюга "Орлині гнізда". Реконструкцію замку ініціював Ієронім Шафранець, зять короля Сигізмунда Старого.
Замок Пескова Скала. Фото: Dziewul/Shutterstock
Замок Огродзенець
Неподалік Закерзоння, у невеличкому селі Підзамче, знаходиться об'єкт, обов'язковий для відвідування на маршруті "Орлині гнізда". Розташований на Замковій горі — найвищій точці Краківсько-Ченстоховської юрської височини, він охоплює найбільші, площею понад три гектари, і найкраще збережені замкові руїни в Польщі. Ці стіни та руїни ілюстрували у вигляді кіновставок музику хеві-метал гурту Iron Maiden і стали декораціями для фільму "Помста" режисера Анджея Вайди.
Замок Огродзенець. Фото: Krzysztof Mieszczanek/Shutterstock
Замок у Ланьцуті
Замок Любомирських і Потоцьких, безсумнівно, є однією з найкрасивіших магнатських резиденцій в країні. Щасливо врятований від руйнування та пограбування, він є наочним доказом пишноти колишніх польських родин, їхньої уяви, підприємливості та любові до мистецтва. Тут завжди лунала музика та було багато гостей. Сьогодні залишилися дивовижні карети, а музика продовжує лунати завдяки музичному фестивалю "Ланьцут".
Інтер'єри замку наповнені творами мистецтва, а видатні митці не лише відвідували, але й творили в Ланьцуті.
Замок у Ланьцуті. Фото: ElseThen/Shutterstock
Замок Чоха
Замок розташований у невеликому містечку на південно-західній околиці Нижньосілезького воєводства. Ті, хто більше піддається навіюванню, можуть почути там плач жінок, кинутих у колодязі за невірність, і стукіт шифрувальних машин Абверу.
Замок був збудований у 13 столітті як твердиня на сілезько-лужицькому кордоні за наказом короля Чехії Вацлава. Протягом століть, часто за неспокійних обставин, він переходив з рук в руки між чеськими та німецькими лицарями. Його власники нападали на своїх сусідів або самі ставали жертвами вторгнень, наприклад, гуситів. Він пережив періоди процвітання і занепаду, перш, ніж потрапив до рук дрезденського тютюнового директора Ернста Гютшова на початку 20-го століття.
Замок Чоха. Фото: Mike Mareen/Shutterstock
Замок у Мальборку
Найбільша цегляна фортеця Європи — свідчення майстерності середньовічних будівничих. Вона вражає розмахом своїх стін, викликає жах строгістю форм. Холодний, таємничий і привабливий водночас.
Готичний замок будувався в кілька етапів з 1280 року до середини 15 століття Тевтонським орденом.
У 14 столітті він був резиденцією Великих магістрів Тевтонського ордену та органів влади Тевтонської Пруссії. У той час тут відбувалися численні ігри, бенкети та турніри, на які з'їжджалися лицарі з багатьох європейських країн. Пізніше він став резиденцією польських королів і місцем перебування королівської прусської влади.
Замок в Мальборку. Фото: pryzmat/Shutterstock
Палац у Вілянові
Цей монументальний зразок барокової архітектури спокушає пишністю оздоблених інтер'єрів і ароматом тисяч квітів у палацових садах. Замок разом з прилеглим Марисином оголошено)пам'яткою історії.
Зведений наприкінці 17 століття королем Яном ІІІ Собеським, він мав велику удачу, що зберігся в архітектурно незмінному вигляді до наших днів. Наступні власники, серед яких родини Любомирських, Потоцьких і Браницьких, розширили його і збагатили колекцію творів мистецтва. Вже на початку 18 століття з ініціативи Олександри та Станіслава Костки Потоцьких тут було створено один з перших публічних музеїв у Польщі.
Палац у Вілянові. Фото: Elzbieta Krzysztof/Shutterstock
Редактор новин, журналіст. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, працюючи журналістом у першому польському інформаційному інтернет-сервісі Wirtualna Polska, створив стратегію інформування українських біженців у Польщі. Був головним редактором інформаційного сервісу для українців в Польщі - VPolshchi.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Терапевтичний дитячий садок (przedszkole terapeutyczne) приділяє увагу розвитку когнітивних, комунікативних, емоційних та соціальних навичок у дітей з розладом аутичного спектру та синдромом Аспергера. Тут працюють спеціальні педагоги, поведінкові терапевти, психологи, логопеди, фізіотерапевти. Окрім спеціальних програм, такі садки впроваджують також базову навчальну програму відповідно до здібностей дітей. Групи невеликі — до 10 дітей. На кожні дві дитини має бути один вихователь, а якщо дитина складна і може втекти, — плюс ще один особистий асистент.
Терапевтичний дитячий садок у Польщі: особливості, заняття й призначення
Діти проводять тут 5-6 годин терапії на день: 3-4 години групової терапії та 1-2 години індивідуальної щоденно. Є також корекційні заняття:
• сенсорна інтеграція. Це один з найголовніших напрямів, бо у дітей з РАС порушено сприйняття й інтеграція подразників з навколишнього середовища. Їх можуть дратувати бірки на одязі, обійми, шум, яскраве світло, дотики, або навпаки бракує обійм, якихось специфічних звуків, певної текстури предметів. Метою сенсорної інтеграції є усунення цих симптомів за допомогою ігор та вправ, що стимулюють органи чуття.
• тренінг соціальних навичок. Його мета — навчити дітей з розладами аутистичного спектру функціонувати в групі. Це спілкування з однолітками, розвиток соціальних навичок, ігри та спільний простір з іншими та встановлення тісних контактів з ними. Малюки вчаться, як почати комунікацію, справлятися з почуттями, виражати емоції, реагувати на різні дії людей, а також правилам поведінки в соціумі.
• навчання чистоті, або тренінги чистоти. Тут привчають дитину до користування туалетом, мити руки та чистити зуби. Зазвичай у діток з аутизмом — це проблема.
• заняття з логопедом і нейрологопедом. Логопедичні вправи спрямовані на розширення комунікації дітей. Коли дитина не розмовляє, впроваджується система альтернативної комунікації PECS — навчання за допомогою карток на липучках в спеціальному підручнику, потім — на планшеті.
• аудіотренінги та музикотерапія: цей терапевтичний метод роботи з дитиною передбачає прослуховування музики, записаної на синтезаторі. Тренування покращують концентрацію, слухову увагу, плавність мови та артикуляцію, а також впливають на краще розуміння мови. Також діти мають можливість вдосконалювати свою емоційну, пізнавальну, моторну та соціальну сфери, покращити невербальне та вербальне спілкування.
• казкотерапія (бібліотерапія): за допомогою книг психологи готують до життя в соціумі та вчать сприймати мову на слух.
• доготерапія та альпакотерпія. Контакт з тваринами допомагає дітям подолати страх перед навколишнім світом і дозволяє досягти вищого рівня соціального спілкування.
• програма активності Knill: використовується як підтримка терапії. Діти виконують певні рухи (наприклад, плескання в долоні, махання руками, погойдування, стискання рук) у ритмі мелодії. Це дозволяє дитині з аутизмом навчитися краще відчувати власне тіло.
Крім спеціальних занять в такому садку проходять заняття музикою, мистецтвом, фізичними вправами.
До терапевтичних дитячих садків набирають дітей з різним ступенем проявів аутизму, а також працюють над проблемною поведінкою та привчають до користування горщиком або туалетом. Якщо дитина має офіційний діагноз в Польщі, то такий садок отримує субвенцію від держави на кожну прийняту дитину. Він може бути безкоштовним державним (рідко є місця) або приватним і ви просто доплачуєте різницю (від 400 до 1500 злотих щомісяця).
Інтеграційний дитячий садок (przedszkole integracyjne) у Польщі: особливості й призначення
Тут звичайні діти навчаються разом з дітьми з особливими освітніми потребами, зокрема з аутизмом і синдромом Аспергера, ADHD, СДВГ. Групи тут значно більші: від 15 до 20 дітей. Не кожна дитина з особливостями може бути прийнята в інтеграційний садок. Зазвичай його відвідують діти з адекватно розвиненими комунікативними та соціальними навичками. Вони можуть самостійно користуватися туалетом, одягатися, їсти, а головне мають рідкісні прояви важкої поведінки.
Інтегрований дитячий садок стане хорошим вибором для тих дітей, які є самостійними або потребують невеликої підтримки вихователя. Тут меньше спеціальних занять і в цілому він дуже схожий на звичайний садок, просто особливим діткам приділяється більше уваги. Є індивідуальні заняття та соціальні тренінги.
Спеціальний дитячий садок (przedszkole specjalne) у Польщі: особливості й призначення
Це спеціальний дошкільний навчальний заклад для дітей, які мають недоліки фізичного розвитку, генетичні захворювання, розумову відсталість середнього чи тяжкого ступеня, аутизм та множинні порушення. Заняття у спеціальному дошкільному закладі проводяться за індивідуальними програмами, що створені на основі оцінки стану дитини. Спецсад виконує опіку й виховання дітей від 6 до 10 років, а також освітню функцію. Тут немає рекрутації: на основі медичної документації діти приймаються постійно протягом року.
Як знайти терапевтичний садок у Варшаві? Власний досвід
Мій син — невербальний аутист, тож може відвідувати лише терапевтичний дитсадок. У Варшаві таких закладів багато, але знайти найкращій виявилося завданням із зірочкою. Ми спробували три садка перед тим, як знайти свій.
Щоб дитина могла навчатися в przedszkole terapeutyczne, треба оформити Orzeczenia o potrzebie kształcenia specjalnego і WWR. Ці документи робляться в Poradnia psychologiczno pedagogiczna вашого району. Там працюють педагоги, логопеди й психологи. Немає лише психіатра, тож вам доведеться відвідати психіатра окремо і принести довідку з діагнозом до порадні.
Коли всі документи на руках, можна починати обирати садок. Кожен садок отримає субвенцію близько 5500 злотих щомісяця від держави на кожну особливу дитину, тож вони зацікавлені в нових учнях. Зазвичай на папері все красиво: багато занять, іграшок, дітей привчають до нової їжі і до горщика. Але на практиці все може виявитися не так чудово.
Наприклад, у першому садку, до якого ми потрапили, мене просили забрати сина через годину, бо він плакав, а вихователі нічого не могли вдіяти. До горщика сина так і не привчили, натомість дзвонили мені з проханням прийти і поміняти дитині памперс. Коли ж я вирішила більше не водити дитину в цей заклад, виявилося, що я маю попередити про це за 2 місяці або заплатити штраф в кілька тисяч злотих, бо садок перестає отримувати субвенцію, коли я забираю документи. Тож раджу уважно читати договір.
Другий садок виявився на набагато краще — в Google його назвали przechowalnia dla dzieci. Тут також попросили забрати сина вже через 2 години. Ніколи не розповідали, чим займалась дитина в садку, а потім я побачила, що малий вертається додому в пригніченому настрої, а на ногах і руках почали з’являтися синці та покуси. Документи ми забрали.
З третім садком також не склалося, бо я побачила, як легко там залишають дітей плакати на самоті в окремій кімнати. Аж зрештою я таки знайшла садок, де змогла залишати сина на 5-6 годин.
Як максимально швидко й ефективно знайти «свій» особливий дитсадок. Поради:
• складіть список садків, які вам підходять, перевірте відгуки в Google та на Facebook. А ще — в групах особливих мам Польщі у соцмережах і телеграм-каналах мам дітей з аутизмом у Варшаві
• на співбесіді у садку одразу запитуйте про індивідуальний план розвитку дитини, скільки триватиме адаптація і коли теоретично особлива дитина зможе залишатися в садочку максимальну кількість годин. Одразу попереджайте, що ви працюєте, розраховуєте на цей час і не можете забирати дитину просто тому, що вона плаче.
• спитайте про комунікацію із садочком, коли і як вам будуть надавати звіти по заняттях та втілених программах. Часто у садочка є своя мобільна аплікація, і педагоги пишуть туди, чим займалися діти, роблять оголошення. Також звіти можуть надаватися в усній формі, але обов‘язково кілька разів на тиждень.
• якщо дитина не ходить на унітаз або на горщик, одразу питайте про тренінг чистоти. У нормальному садку вам мають запропонувати привчити дитину. А для цього дадуть заповнити анкету на 40-50 питань стосовно туалету дитини і його звичок. Такий підхід є не в усіх садках, але це реально працює. У мого сина була проблема з туалетом до 5,5 років, і тільки завдяки такому підходу ми впоралися з цією делікатною проблемою.
5 найкращих терапевтичних і інтеграційних садочків Варшави за версію мам:
Цей садок є на Бялоленці та на Охоті. Тут ефективно впроваджується тренінг чистоти, картки PECS, чи не щодня проводяться різні тематичні заняття, є альпакотерпія, а також екскурсії для дітей в різні цікаві місця — в перукарню, на пошту (відправити родичам ластівки, які діти самі зробили в садку).
Це інтеграційний державний дитячий садок, же дійсно намагаються адаптувати дітей з особливостями до життя в соціумі. Багато програм і підтримки, цікаві різноманітністю ігри та заняття, особистий асистент для дитини з РАС.
Велика окрема будівля, безліч активностей, програм, гарне ставлення і догляд за дітьми з особливостями. А ще багато інклюзії та адаптації до соціального життя.
Цікаві факти про гурт «Циферблат» (Ziferblat), який представляє Україну на Євробаченні-2025:
1. Гурт «Циферблат» (Ziferblat) засновано у 2015 році братами-близнюками Даніїлом (вокаліст) і Валентином (гітарист) Лещинськими. Пізніше до них приєднався барабанник Федір Ходаков.
2. Взагалі музичну діяльність хлопці розпочали після 9 класу, створивши в 2012 році гурт Runnin’ Blue. Тоді вони співали англомовні пісні, але після Революції гідності перейшли на україномовний репертуар. Хлопці експериментують з різними музичними стилями. Даніїл часто пише музику, а Валентин — тексти пісень.
3. Чим заробляють хлопці на життя? Так, грають концерти і навіть збирають зали по всій Україні. А ще — працею у колл-центрі та ремонтом комп'ютерів.
4. Гурт «Циферблат» регулярно донатить на потреби українського війська, оголошуючи збори та граючи концерти.
5. Перший альбом «Кіносеанс» гурт Ziferblat випустив ще у 2017 році, а 5 років тому музиканти взяли участь у музичному шоу Х-фактор. Тоді їх виступ розкритикував музикальний продюсер Ігор Кондратюк, назвавши гурт «зеленим» і не готовим до великої сцени. Натомість співачка Настя Каменських поставила високу оцінку, сказавши, що за їхньою творчістю майбутнє.
6. Це не перша спроба Ziferblat у Нацвідборі Євробачення: у 2022 році музиканти потрапили до лонглиста, однак не дісталися фіналу. Наступну спробу хлопці здійснили у 2024 році з композицію «Place I Call Home», і з нею вже увійшли до фіналу Нацвідбору. Ця пісня була присвячена українцям, які через війну залишили свої домівки і вимушені були шукати притулку в інших країнах. Як зізнавалися хлопці, вони написали цю пісню, бо дуже сумують за воїми рідними, які виїхали під час війни — батьками і сестрою. Пісня принесла гурту друге місце у загальному рейтингу конкурсу.
7. З третьої спроби гурт «Циферблат» (Ziferblat) все ж виграє нацвідбір і їде на Євробачення-2025 до Швейцарії.
Тривалий час їхня композиція Bird of Pray утримує лідерські позиції в музичних чартах, а кліп посідає 12 місце в розділі «Популярне» на YouTube. У фіналі Нацвідбору композиція отримала 9 балів від суддів і максимальні 10 балів від глядачів. Самі музиканти називають цю пісню сповіддю, в яку вони вклали всі свої тривоги, переживання і надії, а разом з ними — ті ж почуття мільйонів українців.
Один із членів журі Сергій Танчинець у фіналі Нацвідбору порівняв виступ гурту з шоу Фредді Мерк'юрі, а Катерина Павленко назвала виступ гурту найяскравішим номером за постановкою і виконанням.
«Bird of Pray — емоційна рефлексія на реалії, з якими щодня стикається кожен українець від світанку до заходу сонця. У ній переплітаються туга за домом, біль втрат і водночас молитва, слова підтримки й пошук внутрішньої сили. Все це створює потужний голос, який резонує з почуттям надії, яка живе у серцях людей», — зазначають учасники гурту.
Текст і переклад пісні Bird of Pray від Ziferblat:
Зайде-зайдеш і до мене, Моя Пташка, Крилами пісня злітає важка... Серденько-серце кохане, Не турбуйся, Доля довірила світ Останнім із нас...
Я світла шукаю, гори зверну, And
Приспів:
I call you Fly Bіrd, I'm beggіng you, Beggіng you please just Lіve! Share My heart wіth someone who Cares of Me And my lіttle bіrd of pray!
(Переклад:
Лети, пташко! Я благаю тебе Благаю тебе, будь ласка, просто Живи, поділюся Моїм серцем з кимось, хто Піклується про мене і мою маленьку пташку)
Одна з ключових змін, які обговорюються для змін у 2025 році, — це позбавлення прав на три місяці за перевищення швидкості понад 50 км/год і більше. Планується, що ця зміна вступить у силу в другій половині 2025 року.
Права водія будуть вилучатися за перевищення швидкості більш ніж на 50 км/год не тільки в населених пунктах, а й за їхніми межами на односмугових дорогах з двостороннім рухом. Перевищення швидкості більш ніж на 50 км/год на автомагістралях і швидкісних дорогах буде загрожувати лише фінансовим покаранням та штрафними балами.
Також водіям планують збільшити штрафні санкції за повторне перевищення вдвічі.
Які штрафи за перевищення швидкості планують ввести в Польщі у 2025 році?
• перевищення швидкості до 10 км/год — 50 злотих і 1 штрафний бал; • 11-15 км/год — 100 злотих і 2 штрафні бали; • 16-20 км/год — 200 злотих і 3 штрафні бали; • 21-25 км/год — 300 злотих та 5 штрафних балів; • 26-30 км/год — 400 злотих та 7 штрафних балів; • 31-40 км/год — 800 злотих та 1600 повторне перевищення, та 9 штрафних балів; • 41-50 км/год — 1000 злотих та 2000 злотих повторне перевищення, та 11 штрафних балів; • 51-60 км/год — 1500 злотих та 3000 злотих повторне перевищення та 13 штрафних балів; • 61-70 км/год — 2000 злотих і 4000 злотих повторне перевищення та 14 штрафних балів; • на 71+ км/год — 2500 і 5000 злотих повторне перевищення злотих та 15 штрафних балів.
Під рецидивом слід розуміти повторне порушення правила такого ж типу протягом двох років. У таких випадках штраф подвоюється.
У випадку, коли справа передається до суду, штраф може сягати 30 000 злотих.
Не всі штрафні бали можна буде ліквідувати
Цього року на водіїв у РП чекають помітні зміни, які стосуються не штрафів, але ліквідації штрафних балів. Міністерство інфраструктури представило новий проєкт закону, який має підвищити безпековий рівень на дорогах. Позбавитися штрафних балів стане складніше, але це стосується лише серйозних порушень.
Якщо раніше кожен водій зі стажем рік і більше мав право раз на шість місяців пройти курс з безпеки дорожнього руху та зменшити кількість штрафних балів, то тепер ця можливість буде обмежена.
Ліквідувати бали за серйозні порушення, які становлять найбільшу загрозу безпеці дорожнього руху, буде не можливо.
Керувати авто можна буде з 17 років
Щоб підвищити мобільність молоді, у Міністерстві інфраструктури розглядають можливість отримання прав водія категорії «B» з 17 років. Це стане можливим за згодою батьків, але до повноліття молодий водій зможе керувати автомобілем лише у супроводі дорослого.
Людина, яка супроводжує молодого водія, має бути тверезою та не перебувати під впливом наркотиків. Це виключає можливість підвозити нетверезих дорослих після вечірки. Мінімальний вік супроводжуючого — 24 роки. Він повинен мати права водія категорії «B» не менше 5 років і за останні 5 років не повинен отримувати заборону на керування транспортними засобами.
Коли за кермом 17-річний водій, перевірка тверезості стосуватиметься всіх, хто перебуває в авто. Подібна практика є в Австрії, Естонії, Франції, Данії, Люксембурзі, Нідерландах та Німеччині, де неповнолітнім дозволено керувати автомобілем.
Випробувальний термін для молодих водіїв
Для тих, хто тільки отримав права, буде запроваджено дворічний випробувальний термін з обмеженнями:
• не більше 100 км/год на автомагістралях та швидкісних дорогах • максимальна швидкість до 80 км/год за межами населених пунктів та на дорогах, що не є автомагістралями та швидкісними дорогами • у населених пунктах максимальна швидкість для водіїв-початківців — 50 км/год • у випробувальний термін заборонено перевозити пасажирів таксі або здійснювати перевезення на замовлення за гроші.
Такі обмеження пояснюють статистикою аварій, що трапляються з вини молодих водіїв.При цьому випробувальний термін не залежить від віку водія.
Інші порушення ПДР
Штрафи за керування авто у нетверезому стані у 2025 році не змінилися. Якщо в організмі водія виявлено від 0,5 до 1,5 проміле алкоголю, то на нього чекає покарання до 3 тисяч злотих та позбавлення прав водія на кілька років. Як правило, це три роки, але заборона може бути довшою.
Якщо виявлено 1,5 проміле, штраф буде щонайменше 5 тисяч злотих, а також розглядається конфіскація автомобіля. Такі самі санкції діють і на вживання наркотиків за кермом.
Штраф за непристебнуті ремені безпеки — 100 злотих.
300 злотих доведеться заплатити за неправильне перевезення дитини в автомобілі.
За використання мобільного телефону за кермом — 500 злотих.
За відмову пропустити пішохода на переході водієві доведеться заплатити 1,5 тисячі за первинне порушення та 3 тисячі злотих за повторне.
Будь-яка війна, особливо така кровопролитна і довготривала, як в Україні, неминуче загострює демографічну ситуацію. Населення зменшується, народжуваність падає, зростає смертність, люди емігрують. За даними Євростату, понад 4 мільйони українців нині мають тимчасовий захист в європейських країнах. Про їхнє повернення слід думати вже сьогодні, переконані в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України. Видання Sestry поговорили з його очільницею, демографом, академіком Еллою Лібановою про те, що ж слід робити аби українці поверталися додому, яка користь від нового міністерства Національної єдності, чи є загрозливою демографічна ситуація в Україні та чи слід очікувати нову хвилю міграції після скасування воєнного стану.
Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень. Фото: Ukrinform/East News
Наталія Жуковська: Німецьке видання Der Spiegel нещодавно назвало ситуацію з демографією в Україні катастрофічною. Там зазначають, що криза, розпочата ще в 1990-х роках, набула загрозливих масштабів через масову еміграцію, втрати серед військових та цивільних, а також окупацію частини територій. Якою є ситуація насправді, на ваш погляд?
Елла Лібанова: Я б хотіла запитати, а Spiegel може назвати хоча б одну країну, яка веде війну впродовж десяти років і де б не було катастрофічної демографічної ситуації? Проводячи ці дослідження, вони дивляться на масштаби міграції, темпи депопуляції, рівні народжуваності та смертності. Безумовно, це глибока демографічна криза. Утім, катастрофою я б її не називала. Після 2022 року ситуація є більш-менш сталою. Більше того, те, що люди виїхали з України, це добре чи погано? Добре, бо вони залишилися живі. Як на мене, найбільша цінність, яка є — це людське життя. Йдеться не про молодих чоловіків, які втекли від війни, а про жінок з дітьми. Мої обидва онуки в Україні. Ми живемо у селі, де часто лунає повітряна тривога. Якщо телефон можна вимкнути, то машину з гучномовцем, що їздить сільськими вулицями, нікуди не подіти. І ці бідні діти п'ять разів на ніч чують сигнали тривоги. Я не знаю, що в їхніх голівках відбувається. З жахом про це думаю. Тому, слава Богу, що люди виїхали. Я можу сказати одне — ситуація з демографією в Україні закономірна.
Як нам вибратися з цієї демографічної кризи?
Закінчиться війна — і все поступово відроджуватиметься. Навряд чи вдасться відновити довоєнну чисельність населення, але перевищення довоєнних рівнів народжуваності й смертності є цілком реальним. Я далека від очікування бебі-буму. Утім, безумовно, народжуваність зросте до 1,5 дитини в розрахунку на 1 жінку (в 2021 році цей показник становив 1,2, а в 2023-2024 — менше 1). Що мала б робити держава у цьому напрямку? Маю великі сумніви щодо тривалого підвищення народжуваності за рахунок збільшення грантів при народженні дитини. Звісно, давати гроші потрібно, аби страхувати родину від бідності. Але мені здається, що більше результатів могло б дати покращення доступу до дитячих дошкільних і позашкільних закладів.
Нам треба відновлювати та розбудовувати цю систему. Це дасть можливість жінці не переривати на три роки, а то й більше, свою трудову діяльність, не втрачати кваліфікацію та не зубожіти родині
Ця акція була проведена у Львові у березні 2022 року, щоб привернути увагу до кількості дітей, які загинули під час великої війни. Фото: YURIY DYACHYSHYN/AFP/East News
За даними Євростату, станом на 31 жовтня 2024 року майже 4,2 мільйона українців, які виїхали з України через російське вторгнення, отримали статус тимчасового захисту в країнах ЄС. Як нам виграти боротьбу за українців? Що слід робити, аби люди поверталися додому?
Важливо, коли саме закінчиться війна. Кожний її місяць означає, що люди, які виїхали за кордон, адаптуються до тамтешнього життя. Знаходять житло, роботу, діти звикають до школи, вивчають мову. До речі, поляки говорять, й Євростат це підтверджує, що понад 80% наших «воєнних мігранток» є реально працездатними й знайшли роботу. З іншого боку, кожного місяця все більше руйнується цивільна інфраструктура, закриваються підприємства, люди втрачають житло та роботу. Частка мігрантів, готових повернутися, є зворотньо-пропорційною тривалості війни. Проте не варто переоцінювати значення відповідей, отриманих при опитуваннях. По-перше, сьогоднішні оцінки й наміри не обов’язково збігатимуться з майбутніми рішеннями, що ухвалюватимуться скоріш за все за інших умов. По-друге, ті, хто перебувають в епіцентрі подій, інакше сприймають ситуацію, ніж ті, хто перебувають на значній відстані і в інших умовах. Це стосується і тих, хто за кордоном, і тих, хто в межах України.
Що протидіє поверненням? Перше і головне — небезпека
Причому люди бояться не тільки сьогоднішніх бомбардувань, але й того, що будь-яка мирна угода, підписана з Росією, не є гарантією довгострокової безпеки. Всі бояться того, що буде новий напад. Друге — люди, які перебувають за кордоном, бояться того, що до них в Україні вже є негативне ставлення і що після повернення вони можуть стикнутися не просто зі стигматизацією, а навіть з маргіналізацією. Вони думають, що не зможуть знайти житло, що їх не братимуть на роботу. Якщо у них нікого не лишилося в Україні, якщо повністю виїхала вся родина, це теж не сприяє рішенню повернутися. Давайте тверезо дивитися на речі. У мене є ситуація, коли співробітники виїхали всією родиною. Я не вірю, що вони повернуться — як би вони не запевняли у зворотному.
Якщо в Україні не залишилося майна — це теж про неповернення. Я розумію, що майно це не головне, його можна продати, але, все ж таки, якщо воно є, то це хоч якийсь якір, який тримає. Безумовно, не на нашу користь різниця в заробітках. До того ж значна частина батьків думає про майбутнє дітей — їхню освіту, перспективи працевлаштування, набуття громадянства тощо.
Тепер про мотиви повернення. За свідченням тих же польських і німецьких експертів, 70% наших жінок, які виїхали, мають вищу освіту. Як ви розумієте, переважна більшість працює закордоном не за спеціальністю і кваліфікацією. Це означає втрату соціального статусу, звичного кола спілкування і так далі. Багатьох це не влаштовує. Причому коли вони дивляться на тих мігрантів, які виїхали задовго до війни, то розуміють неможливість змін принаймні за життя одного покоління. Тобто всі ті, хто виїхав, практично приречені на спілкування в межах свого вузького кола. Далеко не всіх це влаштовує. Друге — не всі діти, особливо середнього шкільного віку, адаптуються до шкільного навчання на Заході. Третє — як не дивно, але багатьох не дуже сильно влаштовує система медичної допомоги. Як з'ясувалося, не все так погано в Україні.
Якщо після війни Україну чекає економічний бум, а я в це вірю, то сюди не просто будуть повертатися українці, сюди поїдуть європейці. Тому що можливості самореалізації тут будуть кращі, ніж у більшості країн Європи
Торік в Україні з'явилося Міністерство національної єдності, яке серед іншого, працюватиме з українцями за кордоном. Наскільки доцільним, на вашу думку, було його створення?
На мою думку, простіше було б ці функції покласти на Міністерство закордонних справ, додати їм повноважень, штату і всього решту. І цього було б достатньо. Але я ж не державний службовець і просто не знаю всіх мотивів такого рішення. Ми зустрічалися з міністром Олексієм Чернишовим. І в процесі тривалої розмови у мене склалося приємне враження, що він адекватно розуміє ситуацію. Знаєте, вже сьогодні ми маємо налагоджувати зв'язки з усіма українцями, які залишили батьківщину. Я б не скидала з важелів відчуття українськості. Ми його ще не втратили. І навіть якщо вони не повернуться, то можуть бути «агентами впливу», сприяти покращенню українського іміджу у світі. І це дуже важливо і для них, і для нас. Якщо людина живе за кордоном і відчуває зв’язки з Україною, ще не все втрачено.
При міністерстві буде створено Агентство національної єдності, яке відкриє департаменти в ключових країнах перебування українців, насамперед, у Німеччині, Польщі та Чехії. У столицях цих країн буде створено «Хаби єдності». На вашу думку, що це дасть?
Насамперед це дасть підтримку зв'язків з Україною. Сьогодні нема нічого важливішого. Ми мусимо не дати людям забути свою українськість. Всі без винятку європейські країни зацікавлені в освіченій, працелюбній, неконфліктній українській робочій силі.
Більше того, втримання значної кількості українських жінок означає другу міграційну хвилю — вже чоловічу — після скасування воєнного стану
Не варто говорити про її наслідки для України. Ці осередки варто створювати не лише у Німеччині, Польщі та Чехії, а й, наприклад, у Британії. Щоб люди мали де зустрітися, оперативно отримати різноманітні послуги, включно з інформаційними, вивчати мову і літературу, врешті-решт взяти участь в українських акціях і, наприклад, у виборах.
Чернишов обіцяє бронювання чоловікам, якщо вони повернуться з-за кордону, та роботу…
Боюсь, що люди не дуже в це повірять, але обіцяти треба. Можна замахнутися на повернення 4,2 мільйонів зареєстрованих мігрантів, цілком розуміючи результативність такого кроку. Однак реалістичніше замахнутись на повернення, скажімо, 400 тисяч. Такий підхід є проявом цинічного оптимізму, вкрай необхідного сьогодні.
Який відсоток українців, на вашу думку, все ж таки залишиться за кордоном назавжди?
Я орієнтуюся на повоєнну ситуацію на Балканах. Це найбільш близькі до нас і географічно, і за способом життя країни. Там повернулася третина. Я мрію про половину. Раніше мріяла про 60 відсотків. Вкотре повторюю, що все залежить від того, коли закінчиться війна і наскільки серйозними будуть гарантії безпеки. Потрібно, аби люди повірили, що мир надовго. Бо якщо вони будуть впевнені у тому, що мир — це перемир'я на пів року, а далі почнеться все знову, то вони не поїдуть.
Населення України до 2041 року може скоротитися до 28,9 мільйона людей, а до 2051 року — до 25,2 мільйона людей. Фото: AP/Associated Press/East News
Деякі дослідники прогнозують, що до 2051 року українців буде 25 млн, а, за даними ООН, таку цифру слід очікувати у 2069 році. Наскільки реалістичними є такі прогнози?
Тут потрібно зрозуміти, про які кордони йдеться. У нашому інституті ми оцінюємо чисельність населення на території, підконтрольній легітимній українській владі і в кордонах 1991 року. Ми робимо прогнози для військових, Міністерства економіки, Міністерства праці, Пенсійного фонду, але у кількох варіантах, кожний з яких спирається на велику кількість припущень щодо розвитку подій (воєнних, економічних, політичних) саме в Україні. Оцінки ж ООН спираються на певні узагальнені моделі демографічної поведінки. Це абсолютно різні підходи, і ніхто не знає, який в кінцевому підсумку виявиться кращим.
Ви неодноразово наголошували на тому, що Україну після війни чекає економічне зростання. Чи значить це, що слід очікувати напливу мігрантів? З яких країн, на вашу думку, можуть приїхати люди?
Все залежить від масштабів буму, масштабів і структури попиту на робочу силу, умов і оплати праці. Наша бідність фактично убезпечить Україну від напливу мігрантів, які розраховують на соціальну підтримку — до нас радше поїдуть мігранти, які матимуть бажання працювати. Знаєте, є книга Джона Кеннеді «Нація іммігрантів». Свого часу я по ній здавала кандидатський мінімум. Кеннеді доводив, що Америка стала великою країною з потужною економікою саме завдяки іммігрантам. Люди приїжджали з двома валізами і з нуля починали все. При цьому неабияк працювали. Про те, з яких країн поїдуть до нас мігранти, наразі важко говорити. Як правило, люди їдуть з бідніших країн до більш розвинених. Але хто взагалі провів індустріалізацію у Радянському Союзі? Виявляється — американці. Привозили сюди заводи, тут їх збирали. Хто будував ДніпроГЕС?
Тому можуть приїхати європейці з дуже розвинених країн, бо тут будуть кращі можливості самореалізації, здійснення своїх творчих, кар'єрних та інших планів
Чому я розраховую на бум? Колись ми мріяли на те, що будемо містком між Росією і Європою. Зараз, звісно, не бачу підстав для таких мрій. Скоріше ми приречені бути бар'єром. А для того, щоб ми були надійним бар'єром, ми маємо бути заможною країною із потужною армією. Інакше ми не вирвемося з пут російської пропаганди. І зараз світ допомагає нам не тільки через емпатію, відчуття справедливості, але й з міркувань власної безпеки. Те саме буде й після війни. Нещодавно я відвідувала конференцію у Черкасах, і там був чоловік, який живе в Польщі і є своєрідним містком між польським бізнесом та Україною. Він говорив, що тисячі польських компаній готові вже сьогодні інвестувати в Україну. На це налаштовані і, наприклад, австрійці.Тому після війни гроші з'являться. Вони, власне, і зараз є. Просто наразі інвестиції дещо в інші напрямки.
Сьогодні багато розмов західних партнерів про необхідність мобілізації 18-річних чоловіків. Відтак, не секрет, що матері намагаються вивезти своїх дітей ще 17-річними. Чи загрожує Україні втратити ціле покоління молоді?
Коли почалися розмови про ймовірність призову 18-річних, я почала читати, що пишуть науковці. Британська школа соціальних психологів пише про те, що людина психологічно формується до 25 років. Зверніть увагу, коли у Британії починають голосувати, коли горілку в барі продають? З 21 року. У мене обидва діди воювали і батько. Хоч я на той момент була ще малою, але дещо пам’ятаю. Вони розповідали, що найшвидше гинули ті, хто потрапляв на фронт у 18 років, бо у них немає розуміння, як себе вести. І саме тому я проти мобілізації у такому віці.
До 25 років вже щось в голові з'являється. А 18 років — це ще дитина
Думаю, що мобілізаційний потенціал за рахунок більш старших поколінь ми в змозі сформувати. До того ж, президент сказав, що він на це не піде. Щодо втрати поколінь, то я не люблю такі розмови. Втрата покоління — це якщо вони вбиті. Якщо ж люди виїхали, то давайте робити все, щоб вони повернулися. Я ще раз повторюю — я не в захваті від 4-х мільйонної міграції. Однак, розумію, що це краще, ніж вони б залишилися в Херсоні, в Харкові чи на окупованих територіях.
На вашу думку, чи слід очікувати нову хвилю міграції після скасування воєнного стану?
Ризик такий, безумовно, є. Він пов'язаний з кількома чинниками. По перше, чи матимуть чоловіки отримати робоче місце з гідною оплатою в Україні? Чи будуть вони мати житло або можливість його винайняти? В яких умовах жінки перебуватимуть закордоном там чи будуть люди вірити у те, що мир надовго? Я думаю, що ці фактори будуть грати важливу і вирішальну роль в ухваленні рішень.
Ранок. У зимовій Варшаві -5оС, а відчувається на всі десять. Під українським консульством на вулиці Антонія Мальчевського кілька родин із малими дітьми. Дорослі щось вишукують у телефоні, намагаються втримати за коміри малюків на зледенілій доріжці. Розгубленість минає, щойно вони зауважують Намет підтримки із написами рідною мовою. Здається, видихає уся родина — тут їм точно допоможуть.
Так 10 березня 2022 року виглядав простір перед консульством України у Варшаві. Фото: Kuba Atys / Agencja Wyborcza.pl
Цей «п’ятачок» перед консульством пам’ятає куди більші тлуми людей. Із початком «великої війни», коли цю вулицю заполонили розгублені українці, польське суспільство склало свій найважливійший тест — на людяність та емпатію, перетворившись на один рятунковий хаб. Тоді об’єднався Мокотув (дільниця у польській столиці), на допомогу стала Варшава, зорганізувалася вся країна.
Перед консульством за сприяння тодішнього посла України у Польщі Андрія Дещиці розгорнули Намет підтримки. Спочатку це був звичний військовий намет, де можна було сховатися від дощу або спеки, з’їсти теплого супу, випити чаю з канапкою, отримати з рук волонтерів засоби гігієни, кому необхідно — речову допомогу, одяг. Тут організували навіть куточок для дітей з книжками та іграшками.
Ось так виглядав намет, який встановили біля консульства. Фото: «Гуманітарні»
Пізніше, коли довгий список осередків допомоги для українців скоротився до кількох одиниць, Намет підтримки залишився одним із останніх форпостів допомоги. За цей час він став у нагоді 100 тисячам українських біженців. І попри пересохлі потоки допомоги й тотальну втому від війни, продовжує допомагати й досі.
Цезарій і Йовіта
«До нас приходять найперше люди у скруті, неповносправні, жінки й чоловіки літнього віку, які потребують підтримки. Не лише українці. Це місце, де вони можуть поговорити і виплакатися, і знають, що будуть вислухані й почуті», — каже Цезарій Чарнецький. Два роки тому активне ядро Намету підтримки зорганізувалося у фундацію «Гуманітарні», а він її очолив.
Пан Цезарій — педагог і екологічний активіст, займався збереженням диких тварин, річок і лісів. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, був змушений відкласти свою діяльність «у довгу скриню» й активно включився допомагати українцям.
«Щонайменше до кінця війни», — впевнено каже.
Цезарій Чарнецький та Йовіта Мальчевська. Фото авторки
Поряд з ним — Йовіта Мальчевська, друга людина у фундації. Вона активістка фудшерінгу, учасниця спільноти людей, котрі займаються рятуванням їжі, транспортуванням продуктів, котрі не продалися у магазинах, до «ядлодалень» на потреби людей, котрі сповідують філософію порятунку продуктів — бо ж просто потребуючих. За її плечами — волонтаріат у дитячих будинках, допомога тваринам і чимало інших благочинних ініціатив:
— Той лютий 2022-го року був для мене таким шоком, що все, чим я жила до того, стало неважливим, — пригадує Йовіта Мальчевська. — Протягом першого тижня я слухала новини і плакала.
А потім сказала собі: «Годі, бери і роби щось». І так я стала волонтеркою на Модлінській
Фінансової підтримки від місцевої влади «Гуманітарні» не отримують — функціонують із пожертв приватних осіб, кількох дружніх компаній, невеликих кав’ярень, котрі діляться хлібом і печивом. Транспортування, приготування обідів — усе власними силами і коштом.
Електрику й воду отримують від консульства — безплатно. А ось за шматок землі, де нині стоїть оновлений, уже надійніший пластиковий, намет, щомісяця сплачують 800-1100 злотих до скарбниці уряду дільниці Мокотув.
«Чи хотіли б ви так жити?»
Ми розмовляємо за столиком у наметі. Попри те, що тут є «теплодуйка», кава в паперовому стаканчику вистигає дуже швидко.
Тим часом двері надовго не зачиняються: заходять літні жінки, беруть випічку — хтось куштує із чаєм на місці, хтось бере із собою. По тому, як весело спілкуються між собою, роблю висновок, що вони тут постійні відвідувачки.
Загалом же намет щодня у середньому відвідують чотири десятки потребуючих, а також ті, хто приїздить у справах до консульства.
Цезарій Чарнецький пам’ятає, як за три-чотири місяці з часу «великої війни» приватна допомога українським біженцям почала зменшуватися, розпався основний кістяк волонтерів. А згодом й узагалі з’явилися загрози закриття і знесення намету. Усе це — на фоні розмов, що українці вже «непогано собі радять»:
— Є такий наратив у польському суспільстві. Але подивіться, наприклад, на цю пані, яка зараз прийшла. Навряд чи вона така самостійна — через вік, хвороби.
Часто ці люди живуть з того, що обходять різні пункти допомоги, щоб здобути хоч щось. Так, у якомусь сенсі вони собі справді радять
— Ті, хто кажуть, що ці люди можуть самі собі допомогти, чи хотіли б так жити? Ходити і просити, вистоювати в чергах, щоб дістати пачку рису чи суп?, — підхоплює Йовіта Мальчевська.
Ця жінка прийшла, аби отримати підтримку. Фото авторки
Поки говоримо, до намету знову хтось заходить, бере печиво, дякує, йде. Як от пані Надія із Запоріжжя, котра називає намет «домом солодощів». У місці тимчасового поселення з нею живуть її свекруха і ще кілька родичів літнього віку. Тож круасани, які вона прихопила з собою, для них.
— Ми готуємо бутерброди у себе вдома, вечорами їдемо по хліб — носимо, зриваємо плечі, — розповідає Цезарій Чарнецький. — Намет відкриваємо з вівторка по п’ятницю, у понеділок він не працює, бо нам також потрібно розібратися зі сном і логістикою.
Відпустки не мали жодного разу
Попри «теплодуйку» й затишну атмосферу, ноги у зимовому взутті мерзнуть. Так, сюди добре зайти на чашку теплого супу й перекинутися кількома словами, але складно уявити рівень самопожертви людей, які трудяться тут цілорічно й за будь-якої погоди, не покладаючи рук.
Хтось повинен це робити
Серед організацій, котрі підтримали життєдіяльність Намету підтримки, — World Central Kitchen, Польська асоціація людей з інтелектуальними вадами та інші. У червні 2023 року «Гуманітарні» відправили допомогу постраждалим через підрив росіянами Каховської ГЕС. Зараз же планують відправити 300 кг корму у приватний притулок на Київщині, де утримується 150 псів. Утім, перевізника знайти складно.
Протягом тривалого часу Bar Jedzonko щодня спонсорував 30 свіжих домашніх супів для Намету підтримки. Нині ж знову є чималий попит на найважливішу в холодну пору страву. Загалом на потреби намету вистачило б якихось 2500-3000 злотих на місяць.
«Гуманітарні» намагаються просити допомоги у благодійних організацій, знайомих бізнесів. Кошти на свою діяльність переважно отримують із внесків на zrzutka.pl. Єдина речова допомога, котру отримали цьогоріч, — подарунки, що їх приготували діти зі школи в Пясечно. Також волонтери зверталися до уряду міста Варшави — надсилали презентацію свого фонду, де у подробицях оповідали, як і для кого працюють. Сподівалися, що будуть включені до котроїсь із програм фінансування. Натомість отримали ввічливого листа про те, що їхня діяльність важлива, й жодної підтримки.
«Нехай клерки на місяць поміняються з нами місцями, постоять на цьому морозі, подивляться, як в наших бідонах замерзає вода. Нехай глянуть на цих жінок, які вже не мають дому, і не мають, до чого повертатися, — каже Цезарій Чарнецький. — Даємо цим людям трохи більше, ніж чай. Даємо їм надію».
На всіх, хто прийде до намету, як мінімум чекає гарячий чай та солодощі. Фото: «Гуманітарні»
«Гуманітарні» тримаються оптимістично й активно планують свою діяльність. Хоча й нарікають, що у Наметі підтримки не вистачає вправних рук, наголошує Цезарій:
— Ми могли б організовувати тут польсько-українські інтеграційні зустрічі, але нам бракує молодих активних людей. Ось як тих, що часом стоять під російським посольством. Хотілося б бачити молодь тут, щоб хтось нас замінив хоча б на якихось дві години в тиждень. Щоб хтось подав чай літній бабусі й запитав, як вона почувається. Подавання чаю — це теж активність. Чимало людей кажуть мені — що ти робиш? Ви не маєте з цього нічого, лише борги. Кому ви допомагаєте? Але кожна наступна людина, яка це каже, переконує мене, що я роблю правильно, бо хтось повинен це зробити. Усі ці люди мають чисте небо над головою. Вони не знають, що через кілька років у нас теж може бути така ситуація. І ми шукатимемо допомоги, але можемо не отримати її.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
