Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Королівський замок у Варшаві — унікальне та символічне місце. Його прекрасна архітектура і багата історія приваблюють туристів з усього світу. Замок розташований на Замковій площі у Варшаві. Спочатку він був резиденцією династії П'ястів, а з XVI століття замок став резиденцією правителів Речі Посполитої.
Королівський замок у Варшаві. Фото: BestPhotoStudio/Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Сьогодні Королівський замок — це дивовижний музей, який представляє надзвичайну колекцію творів мистецтва та експонатів, пов'язаних з польською та світовою історією й культурною спадщиною. В залах замку можна відчути дух минулого і відкрити для себе таємниці стародавньої Польщі.
Королівський замок у Варшаві — це не тільки туристична пам'ятка, а й символ гордості та краси незламного духу польського народу.
Історія Королівського замку у Варшаві сягає своїм корінням у середньовіччя.
У ХІХ столітті, після Листопадового повстання 1830-1831 років, замок було передано на потреби російського уряду. Під час Першої світової війни він служив офіційною резиденцією німецького генерал-губернатора. З 1920 по 1922 рік це був маєток президента ІІ Речі Посполитої. У 1926-1939 роках — це була офіційна резиденція Президента. Замок був спалений і пограбований німцями в 1939 році та повністю знищений за особистої вказівки Гітлера в 1944 році.
Знищення Королівського замку у Варшаві
Пожежа в Королівському замку у Варшаві спалахнула близько 11 години ранку 17 вересня 1939 року. Причиною став німецький артилерійський обстріл. Замок згорів, а після того, як німецька армія зайняла Варшаву, почалося планомірне пограбування творів мистецтва, які не вдалося винести з його приміщень. 10 жовтня 1939 року спеціалізовані німецькі команди під керівництвом істориків та експертів почали розбирати підлогу, мармур, скульптури та кам'яні елементи, такі як каміни та карнизи. Ними були також вивезені до Німеччини ті твори мистецтва, які не вдалося винести зі спаленого замку.
Як стверджують історики, Адольф Гітлер особисто наказав підірвати Королівський замок 4 жовтня 1939 року. Німецькі сапери висвердлили отвори в мурах замку та заповнили їх динамітом, але будівля була зруйнована лише між 8 і 13 вересня 1944 року під час Варшавського повстання.
Руйнування замку було передбачено так званим планом Пабста, який передбачав будівництво на цьому місці монументального Народного дому або конгрес-холу Націонал-соціалістичної німецької робочої партії (НСДАП). На місці колони Сигізмунда мав бути встановлений пам'ятник Німеччині.
19 січня 1971 року керівництво робітничої партії Польської Народної Республіки (ПОРП), бажаючи здобути визнання в інтелектуальних колах, прийняло рішення про відбудову замку. Вже 26 січня відбулися перші збори Громадського комітету з відбудови Королівського замку у Варшаві. Головою Комітету став Юзеф Кенпа, 1-й секретар Варшавського комітету Польської об'єднаної робітничої партії.
Реконструкція була проведена дуже швидко. Вже в лютому 1973 року відбулося перше урочисте відкриття відбудованої готичної частини замку, а в липні 1974 року на вежах з'явилися дахи. Тоді ж було прийнято рішення про присвоєння оновленому закладу статусу пам'ятки національної історії та культури.
Першим директором став професор Олександр Ґейштор у 1980 році.
У 1977 році були введені в експлуатацію перші зали а наступні — у серпні 1984 р. Остаточні завершальні штрихи були зроблені до 1988 року.
У 1980 році Королівський замок у Варшаві, як і все Старе місто, був внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Королівський замок у Варшаві вважається одним із найвідоміших музеїв Європи. За підсумками 2023 року він посів 23 місце у рейтингу найпопулярніших музеїв світу за версією The Art Newspaper.
У залах на першому поверсі музею представлені колекції європейського живопису, скульптури та твори декоративно-прикладного мистецтва, а також цінні зразки історичної зброї. Загалом понад 600 експонатів.
Найважливішою частиною постійної виставки шедеврів в Королівському музеї у Варшаві є колекція родини Ланцкоронських. Вона налічує 37 експонатів, частина з яких були подаровані музею в 1994 році професоркою Кароліною Ланцкоронською — останньою спадкоємицею аристократичного роду, який протягом двох століть зібрав у своєму палаці у Відні одну з найбільших приватних колекцій творів мистецтва в Європі. Особливе значення в цій колекції мають 15 творів, що належали королю Станіславу Августу у 18 столітті. Твори були продані його спадкоємцями після смерті монарха.
Безперечними перлинами цієї колекції є дві роботи нідерландського художника Рембрандта ван Рейна, одного з найвидатніших представників в історії європейського мистецтва, а саме: "Дівчина в рамці" та "Вчений за письмовим столом". Вони є одними з найцінніших картин, що постійно знаходяться в Польщі.
Інші шедеври, також заслуговують на увагу: "Адам і Єва" авторства Лукаса Кранаха, "Курець і п'яниця" Адріана ван Остаде, "Свята Марія Магдалина" Пітера ван Ліндта, "Морський шторм" Людольфа Бакхейзена та "Натюрморт зі скрипкою, картинами та автопортретом" Корнеліуса Норбертуса Ґісбрехтса.
Редактор новин, журналіст. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, працюючи журналістом у першому польському інформаційному інтернет-сервісі Wirtualna Polska, створив стратегію інформування українських біженців у Польщі. Був головним редактором інформаційного сервісу для українців в Польщі - VPolshchi.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Як вийняти кліща і куди звертатися за допомогою в Польщі
Не всі кліщі заражені. Це перше, що має вас заспокоїти. А перше, що потрібно зробити, — винути кліща з тіла, до того ж бажано з головою. Чим раніше ви знімете кліща, тим менше шанс заразитися хворобою Лайма чи енцефалітом.
Важливо зробити це правильно. Використовуйте пінцет або спеціальний набір для видалення кліща, він продається в аптеках і коштує від 15 до 35 злотих. Захопіть кліща якомога ближче до шкіри, не стискаючи його черевця, та спробуйте мʼякими рухами викрутити його. Ось детальна відео інструкція від Medicover:
Часто можна почути пораду, що кліща слід змастити маслом або спиртом для кращого видалення. Не треба цього робити! Це мало допоможе, натомість може викликати викид більшої кількості слини або патогенів у ваш організм.
Якщо після маніпуляції кліщ ще живий, можете зберегти його для аналізу. Адже якщо дослідження кліща в лабораторії покаже, що він нічим не інфікований, вам нема чого боятися. Проблема тільки в тому, що в Польщі — на відміну від України — майже не практикують дослідження кліщів, натомість радять спостерігати за власним самопочуттям.
Перший день після того, як ви видалили кліща, може зберігатися невелике почервоніння шкіри в місці укусу. Це нормально, просто обробіть його хлоргексидином. Але має насторожити, якщо на наступні дні це почервоніння не зникає, а збільшується. 3 см почервоніння — це вже привід для візиту до лікаря й уколів антибіотиків (доксициклін).
Якщо з'явиться мігруюча кліщова еритема (почервоніння шкіри навколо укусу) або підвищиться температура, зʼявиться озноб, головний біль чи запаморочення — негайно звертайтеся до лікаря.
Через два-три тижні після укусуварто здати аналіз на антитіла до імуноглобуліну М і борелій.
Звертатися при укусі кліща можна до свого терапевта чи сімейного лікаря. У разі прояву важких симптомів — їхати на SOR в інфекційну лікарню або звернутися до інфекціоніста.
Що таке хвороба Лайма або бореліоз, енцефаліт і чи можлива профілактика
Хвороба Лайма (інші назви — бореліоз, Лайм-бореліоз, системний кліщовий бореліоз) — це природно-осередкова інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, яка спричиняється бореліями комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato, передається кліщами і характеризується переважним ураженням шкіри у вигляді мігруючої еритеми, а також нервової системи, опорно-рухового апарату і серця.
Перша ознака бореліозу — специфічна червона пляма (еритема) навколо місця укусу, яка поступово розширюється. Однак, не цей симптом є не завжди. Інші симптоми: біль у м'язах та суглобах, втома, головний біль, неврологічні проблеми, порушення пам'яті або параліч нервів. Якщо хворобу Лайма не пролікувати вчасно, вона призведе до важких наслідків та перейде в хронічну форму. Профілактичних щеплень від бореліозу немає.
Кліщовий енцефаліт значно більше небезпечний, бо вражає центральну нервову систему. Перші симптоми можуть виникнути вже через 7-14 днів. Хвороба зазвичай протікає у дві фази. Спочатку вона нагадує грип, у людини підвищується температура, зʼявляється біль у м'язах та голові, втома та проблеми зі шлунком. Друга фаза хвороби більш небезпечна, і повʼязана із запаленням мозкових оболонок. Людина не може зігнути шию, в неї порушена рівновага, проблеми з концентрацією та пам'яттю. Далі настає параліч нервів. Хвороба важко лікується й навіть призводить до інвалідизації. Гарна новина в тому, що від енцефаліту в Польщі можна зробити профілактичне щеплення.
• FSME-Immun — вакцина для дорослих
• FSME-Immun Junior — вакцина для дітей
Вакцинація складається з трьох доз: друга через 1-3 місяці після першої, третя через 5-12 місяців після другої). Ревакцинація проводиться кожні 3–5 років.
За необхідністю є також прискорена схема вакцинації, коли друга доза вводиться вже через 14 днів після першої. Це робиться в разі необхідності, наприклад, коли треба терміново їхати в небезпечний регіон.
Вакцинуватися можна в межах NFZ через сімейного лікаря або в приватній лікарні. Ціна вакцинації 200-250 злотих. Вакцинувати можна дітей від 1 року.
Як зменшити ризик укусу кліщів: головні правила профілактики
• Використовуйте репеленти проти кліщів. Це спеціальні засоби з DEET або ікаридином. Вони досить ефективно відлякують кліщів. Також необхідно купити спеціальні засоби для домашніх улюбленців — таблетки від кліщів або спреї, краплі на холку;
• Ретельно перевіряйте себе після прогулянки в парку або лісі. Особливої уваги вимагають згини колін, область вух і шиї, голова, а також зони пахв і під трусами. Найкращий варіант після прогулянки в лісі — прийняти ванну, а речі випрати.
• Уникайте високої трави та чагарників. Кліщі полюбляють вологи теплі місця в тіні.
• На природу обирайте одяг з довгим рукавом і штани світлого кольору, бо на них кліщів легше буде помітити.
Коли кіно звертається до теми боротьби жінок за свої права, однією з найпотужніших стрічок залишається «Оповідь служниці» (The Handmaid’s Tale) — похмуре дзеркало майбутнього, де жіноча свобода системно знищена. Цей фільм — вигадка, але наскільки? Авторка роману, Маргарет Етвуд, не раз наголошувала: її антиутопія ґрунтується на реальних історичних жахіттях — від примусових пологів у Румунії епохи Чаушеску до політичного насильства в Аргентині та репресій проти жінок у Афганістані.
Але сьогодні ми говоримо про правдиві історії — про жінок, які не просто уявляли свободу, а відважно боролися за неї. У цій підбірці — кіно, зняте на основі реальних подій. Це розповіді про бунтарок, які кидали виклик системі, про героїнь, що не змовчали перед несправедливістю. Кожен з цих фільмів — не лише захопливий сюжет, а й нагадування: наш сьогоднішній вибір, голос і права оплачені їхньою мужністю.
Це готовий посібник з історії фемінізму, а також натхненна історія про те, як жінка може змінити хід історії.
Це біографічна драма про життя Глорії Стайнем, легендарної феміністки, журналістки й активістки. Фільм показує її шлях — дитинство, боротьбу за права жінок у 1960-1980-х роках і вже сучасний активізм. У головній ролі — Джуліанн Мур, і сцени її промов дійсно заслуговують на екранізацію. Фільм сповнений енергією боротьби й актуальними ідеями, а після перегляду може з'явитися бажання створити власний рух.
Історія жіночої солідарності в умовах расової сегрегації в США. Чому ця історія варта того, щоб дивитися її тут і зараз? Бо вона показує, на що здатні жінки, коли об'єднуються, співчувають і мислять творчо.
Їм не можна сидіти за одним столом з «господарями», користуватися спільним туалетом і приборами. Але саме вони доглядають білих дітей, годують і витирають їм сльози. Вони — це темношкірі служниці американського півдня 60-х років. Смілива білявка Скітер вирішує написати чесну книгу про те, що ховається за зачиненими дверима американських домівок. Їй і темношкірій економіці Ейбелін доведеться ризикнути всім. У боротьбі за рівноправність Скітер може втратити подруг, кохання і статус у суспільстві, а Ейбелін — своє життя.
Дуже тригерна драма про жінку Сару, яка пережила групове зґвалтування і приниження в часи, коли цей злочин викликав у багатьох чоловіків посмішку. Разом з тим вона знайшла в собі сили зібратися і боротися. Злочинцям дають смішний термін за хуліганство, адже їхні адвокати наполягають, що жертва сама спровокувала чоловіків. На щастя, прокурором справи є жінка, до того ж емпатична й принципова. Вона підтримує Сару, і разом їм вдається переконати присяжних, що чоловіки заслуговують серйозного покарання. Сара стає символом боротьби зі звинуваченням жертви.
Це антологія з трьох новел, які через різні історичні періоди (1950-ті, 1970-ті та 1990-ті) показують долі трьох жінок, які стикаються з небажаною вагітністю і роблять аборт.
Стрічка демонструє, як змінювалось ставлення до абортів — від повної заборони до легалізації, піднімаючи питання боротьби моральних упереджень і права жінки на вибір. А також показує вплив законів на реальні людські життя і самотність жінок у таких ситуаціях.
Чому фільм актуальний? Зараз у Польщі, а також в США після скасування в 2022 Roe v. Wade (коли багато штатів знову обмежили аборти) фільм набуває нової ваги, адже жінки знову опиняються в ситуаціях, схожих на ті, що показані у стрічці.
Біографічна історія вражаючої Варіс Діріе із Сомалі.
Трирічній Варіс роблять жіноче обрізання, а в 13 років вона тікає із сім'ї від примусового шлюбу. Сама перетинає пустелю, дістається до Могадішо, а звідти переїжджає до Лондона. У великому місті волею випадку їй вдається стати моделлю високого рівня. Але минуле не відпускає Варіс, і вона стає амбасадоркою ООН проти жіночого обрізання, розповідає світу про небезпеку і шкоду цієї практики, пише книгу і створює свій фонд.
Фільм про боротьбу за виборчі права, які у багатьох європейських країнах жінки отримали століття тому.
Спочатку переконати чоловіків дати їм право голосу жінки намагалися мирними способами, але згодом, зрозумівши, що це не працює, стали застосовувати більш радикальні методи. Учасниці руху суфражисток влаштовували громадські заворушення, потрапляли після цього в тюрми й відмовлялися від їжі, зривали публічні виступи політичних діячів, проводили масові мітинги із закликом боротися за свої права, навіть якщо це небезпечно для життя. Досвід головної героїні показує, що переживали та на які жертви йшли англійки заради досягнення визнання своєї рівноправності.
Стрічка Тіма Бертона про те, як Маргарет Кін, талановита, але сором'язлива художниця, потрапляє в пастку соціальних норм 1950-1960-х років. Її чоловік Вальтер Кін — харизматичний, але маніпулятивний — привласнює її картини, переконуючи світ, що саме він — автор знакових робіт з великими очима.
Маргарет опиняється в жахливій ситуації: вона залежить від Вальтера фінансово й емоційно, бо суспільство того часу не сприймало жінок-художниць серйозно. Вона мусить мовчати, дивлячись, як її творчість приносить славу й гроші іншій людині. І навіть коли стиль «big eyes» стає світовим феноменом, жінка залишається в тіні.
На щастя, чоловік героїні робить низку помилок, після яких Маргарет ніби прокидається і починає діяти, наважується розкрити правду. І це вже не просто боротьба за авторство, а бунт проти системи, яка принижувала жінок.
Драма про шахтарку, яка виступила проти сексизму та сексуальних домагань на роботі, прикрашена грою Шарліз Терон.
У 1970-х Джозі Еймс, молода мати двох дітей, тікає від чоловіка, який її б’є, і повертається до своїх батьків у Міннесоту. Їй важко знайти добре оплачувану роботу, тому вона влаштовується на роботу в шахті. Проте там Джозі, як і інші жінки-шахтарки, стикається зі сексуальними домаганнями та знущаннями чоловіків, які вважають, що жінкам не місце на шахті.
Стрічка розповідає історію жінки-шахтарки, яка повстала проти знущань і дискримінації на роботі та розпочала судовий розгляд з рудною компанією. В основі фільму — перша в історії групова судова справа про сексуальне домагання, відома як «Справа Луїс Е. Дженсон проти компанії Евлет Таконіт».
Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.
Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики — в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.
Майбутнє України в ЄС
Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?
Інґріда Шимоніте: Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.
З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним
Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.
Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена.
У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?
У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.
Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.
Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News
Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.
Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.
З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?
Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.
Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана
Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.
Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.
Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.
Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.
Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.
Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи
18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?
Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.
І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ
Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?
Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.
Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.
Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.
Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.
Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.
Безпека, оборона і роль НАТО
З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?
Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.
Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону
Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.
Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ
Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.
Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка
Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?
Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.
Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.
Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.
Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.
Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України
Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?
У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.
Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це
Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.
Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.
Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.
Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?
Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.
Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.
На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.
Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.
Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.
Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Вся Польща живе результатами президентських виборів. Кандидат від центристської Громадянської платформи отримав 49,11% голосів, а Кароль Навроцький з партії «Право і справедливість» — 50,89%. Останній переміг, хоча це найменша різниця голосів в історії Польщі. У серпні Навроцький буде приведений до присяги як президент і разом з дружиною і трьома дітьми переїде до Президентського палацу.
Особливий інтерес викликає Марта Навроцька — майбутня перша леді, 39-річна держслужбовиця, мати трьох дітей. І лояльна дружина. Спочатку в кампанії Навроцького її не було видно. Вона долучилася — або її долучили — пізніше, але коли вона вже приєдналася до чоловіка, відразу стала помітною. Не тільки на передвиборчих зустрічах чи мітингах, а й під час ліплення вареників у клубах сільських господинь, візитів до дитячого будинку й занять спортом. Фоторепортажі про це вона публікувала в соціальних мережах.
На відміну від Малгожати Тшасковської, супутниці життя Рафала Тшасковського, вона майже завжди була на задньому плані, на пів кроку позаду, а не поруч. Вона і не намагалася, як Тшасковська, налагодити особливі стосунки з жінками, мобілізуючи їх до голосування. Просто була при чоловіку
Класично. Традиційно. Адже саме на традиції зробили ставку як партія ПіС, так і Кароль Навроцький. А традиція в даному випадку означає дружину лояльну, консервативну, яка стоїть на крок позаду. Як символ старого порядку.
Обрання президентом Кароля Навроцького — це, звичайно, кардинальна зміна в житті всієї його родини. Марта Навроцька вже сказала, що в родині «одного політика достатньо», що може свідчити про те, що вона не буде, як Агата Корнхаузер-Дуда, дружина президента Анджея Дуди і нинішня перша леді, залучатися до питань, які найбільше розпалюють суспільство і цікавлять виборців. Як-от репродуктивні права, зокрема право на аборт, або партнерські союзи. Як буде — покаже час.
«Я б хотіла бути ближчою до людей», — каже Марта Навроцька в інтерв'ю правому телеканалу TV Republika, вміло ухиляючись від коментарів на гострі соціальні питання. «Я не політик. Одного політика в родині достатньо». А коли світові й польські ЗМІ висували звинувачення проти Навроцького, зокрема в захопленні квартири пенсіонера, участі в бійках, вживанні наркотичних речовин і сутенерстві, Марта відповіла так: «Кароль — хороша людина».
У дитинстві і юності вона займалася балетом, але не пішла цим артистичним шляхом. Закінчила факультет права й адміністрації Гданського університету, а останні кільканадцять років працювала в Державній податковій службі, займаючись контролем нафтової, спиртової промисловості й незаконного грального бізнесу. «Ми заходимо в нелегальні пункти з азартними іграми, затримуємо людей, вилучаємо автомати, готівку, проводимо процесуальні дії», — розповідає Марта Навроцька в «Super Express». Про свої професійні обов'язки вона також згадала на сцені під час однієї з передвиборчих зустрічей, на якій супроводжувала чоловіка. На звинувачення її чоловіка у зв'язках зі злочинним середовищем і називання його «гангстером» відповіла: «Я ганяю гангстерів, а не виходжу за них заміж».
Марта і Кароль Навроцькі під час забігу в Перемишлі, 30.03.2025. Фото: Kamil Krukiewicz/REPORTER
Сам Навроцький про свою дружину каже, що вона є «відкриттям кампанії» — «сильна, смілива, емпатична». Вона послідовно вибудовувала його позитивний імідж і відбила чи не всі атаки. Марта Навроцька взяла відпустку на час кампанії, а рішення про участь чоловіка у виборах приймалося спільно: «Ми виклали на стіл всі «за» і «проти».
Марта розповідає: «Ми знали, що оскільки він не має досвіду в політиці, йому доведеться навчитися цих правил. Він також не був широко відомий за межами кола людей, які цікавляться історією. І тоді я сказала: “Це складне завдання, але якщо ми на це зважимося, ти виграєш ці вибори”».
Коли журналісти запитували її, чим вона хотіла б займатися як перша леді, Навроцька відповіла, що молоддю — «особливо тією, яка має особисті й психологічні проблеми». Вона також говорила, що важливими для неї є питання людей похилого віку й людей з інвалідністю. «Я точно хочу бути людиною, яка буде близькою до людей», — заявила вона. Це важливі заяви, особливо в контексті кризи психічного здоров'я дітей та молоді, зростання кількості людей похилого віку та величезної кількості людей з інвалідністю, чиї проблеми постійно відкладаються «на потім». Час покаже, як з цим як перша леді впорається Марта Навроцька. Буде, як Агата Корнхаузер-Дуда, мовчати з найважливіших соціальних питань чи обере залучатися, як Йоланта Квасневська чи Марія Качинська. Але судячи з її активності під час кампанії, можна передбачити, що вона буде лояльно підтримувати чоловіка в усьому. Навіть якщо сама при цьому буде на крок позаду нього.
Як жінка я з жахом спостерігаю за сьогоднішніми новинами з Польщі й відчуваю, що вся країна поступово обертається проти жінок. Зростання кількості прихильників Ендрю Тейта (американсько-британського кікбоксера, звинуваченого у торгівлі неповнолітніми, сексуальних стосунках з ними й згвалтуваннях, «гуру» інселів) і те, наскільки його наративи стали нормою, викликають у мене не лише страх за власну безпеку, а й за майбутнє цієї країни. Дедалі більше людей, особливо чоловіків, голосують за правих, і результати першого туру останніх виборів більш ніж тривожні.
Окрім очевидного факту, що ми живемо в патріархальній системі, яка підтримує напади на меншини, головними винуватцями цих процесів я вважаю брак освіти й соцмережі. Позиція польського уряду, що сексуальна освіта в школах непотрібна, призводить до масової необізнаності молоді щодо таких важливих речей, як згода, контрацепція й здорові стосунки. Відсутність цієї освіти не лише робить молодих людей вразливими до дезінформації та шкідливого досвіду, а й зміцнює патріархальні норми, за якими сексуальність і права визначаються із застарілої, чоловічої перспективи — без урахування поглядів жінок чи ЛГБТК+-спільноти.
Пам’ятаю, як у школі розмови про секс обмежувалися термінами на кшталт «менструація» чи «мутація голосу у хлопців», а тема жіночої анатомії викликала хоровий сміх.
Сьогодні мене страшенно бентежить, наскільки мало знають мої польські ровесники-чоловіки про жіноче тіло, навіть про такі базові речі, як піклування після сексу (aftercare)
Як ми можемо почуватися шанованими з боку чоловіків і безпечно, якщо нам ніколи не давали простору відверто говорити про зміни, які переживає наше тіло?
Чоловічі голоси домінували в моєму класі так само, як сьогодні домінують у суспільстві. Бо польська система освіти не дає дітям необхідних знань, а ПіС (консервативна клерикальна партія «Право і справедливість» Ярослава Качинського — Ред.) послідовно обмежує доступ до достовірної інформації — через заборону освітніх програм і книжок. У результаті молодь шукає відповіді в соцмережах. Інтернет міг би дійсно стати корисним інструментом, але сучасні алгоритми роблять його радше шкідливим.
Нещодавно я слухала інтерв’ю американської письменниці й феміністки Лори Бейтс.
Бейтс розповідає, що достатньо завести в TikTok акаунт з чоловічим ім’ям — і вже за 10 хвилин алгоритм почне підкидати сексистський і токсичний контент
Це доводить, що соцмережі не хочуть нас освічувати. Вони хочуть маніпулювати — і це ідеально відповідає цінностям власників цих платформ. Знаючи, що такі люди, як Ілон Маск, володіють Twitter і поділяють подібні погляди, ми повинні критично ставитися до контенту, який там публікується. Але зазвичай ми забуваємо про фактчекінг і піддаємося поверхневому впливу.
Велику роль у цьому мають відігравати батьки. Але хоча саме вони відповідають за виховання дітей, інтернет став вихователем, якого неможливо контролювати. Як можна очікувати, що батьки стежитимуть за контентом, з яким стикаються їхні діти, якщо чимало з них навіть не вміють користуватися TikTok чи Instagram? Відповідальність мають нести платформи, але оскільки цього не відбувається, ми мусимо піднімати цю тему в суспільстві. Коли системи не працюють або ставлять прибуток понад безпеку, ми мусимо діяти. Треба підвищувати обізнаність, популяризувати цифрову грамотність і створювати простір для відвертих розмов, щоб молодь могла існувати в цьому світі без патріархальних фільтрів.
Те саме стосується порноіндустрії. Вона — патріархальна, расистська та сексистська, але в Польщі доступ до неї є у всіх. Достатньо клікнути «Мені 18+» — і можна дивитися. В еру смартфонів це дуже просто. Але ця індустрія не показує здорових прикладів кохання чи сексу: у більшості фільмів все закінчується оргазмом чоловіка — без жодних ознак згоди чи турботи про жінку.
Коли молодь не отримує сексуальної освіти, а порно стає основним джерелом знань про секс, це створює величезну загрозу — особливо для жінок
Наслідки цього явища показано в серіалі «Юнацтво» (Adolescence), який демонструє, як контент, який споживають хлопці, може провокувати агресію. Зараз як ніколи ми мусимо зробити освіту молоді пріоритетом — особливо коли ідеології ультраправих набирають сили й переписують культурні наративи.
Замість навчальних серіалів на кшталт «Сексуальна освіта» чи «Юнацтво», які нормалізують розмови про ідентичність, стосунки та згоду, чимало хлопців обирають таких персонажів, як Тейт. Цей контент живиться вразливими людьми, годуючи їх гіпермаскулінними ідеями, що прославляють агресію та придушення емоцій. Це не просто «погані приклади». Це — нормалізація ненависті. Коли такі ідеї стають нормою, вони формують світогляд, який атакує жінок, заперечує згоду та популяризує культуру насильства й нерівності.
*Інцели — (від англ. incels, involuntary celibates — «ті, хто вимушено утримуються (від сексу)») — рух білих гетеросексуальних чоловіків, які вважають, що «секс є ресурсом, яким монопольно володіють жінки й розпоряджаються ним, аби маніпулювати чоловіками». Провину за своє вимушене утримання чоловіки-інцели покладають на жінок
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
