Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
«За нашу і вашу свободу»: мітинг на підтримку Грузії у Кракові
На головній площі Кракова відбулася мирна акція на підтримку демократії і євроінтеграції Грузії. Серед 50 учасників — грузини, поляки, українці і білоруси
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Студент Олександр приїхав з Білорусідо Польщі в 2021. На мітингу стоїть з трьома прапорами: польским, грузинським і європейським. Олександр знає 5 мов: білоруську, польську, українську, румунську й англійську. Зі мною розмовляє гарною українською:
— Я не міг жити в Білорусі, де немає свободи слова і панує диктатура. Я хочу бути вільним, тому поїхав вчитися до Польщі. І тут відчув, що таке свобода.
Як білорус розумію людей, які борються за свободу своєї країни. Коли почалася війна в Україні, я допомагав українцям. Зараз, коли бачу боротьбу грузинів, не можу не підтримати їх.
Світ може не до кінця розуміти, що відбувається в Грузії. І коли грузини в усьому світі виходять на вулиці й розповідають, що відбувається насправді, діляться своїми історіями, це працює. Якщо немає можливості зробити це у своїй країні, треба робити там, де можеш.
Олександр з Білорусі
Кшиштоф з Кракова тримає в руках великий грузинський стяг, на рюкзаку у нього — синьо-жовті стрічки. Він прийшов підтримати грузинів у їхньому прагненні приєднатися до Європи:
— Я вважаю такі протести важливими. Людей зібралося не так багато, як хотілося б, але ми повинні показувати світу нашу солідарність і те, що грузини можуть розраховувати на нашу допомогу.
Кшиштоф з Польщі
На зустрічі виступили представники грузинської громади у Кракові, неурядових організацій, а також білоруської та словацької громад.
Івона Райхардт на мітингу представляла Коледж Східної Європи (Kolegium Europy Wschodniej im. Jana Nowaka Jeziorańskiego) і журнал Нової Східної Європи (New Eastern Europe). Івона розповіла, що вони вирішили долучитися до організації цього заходу, тому що протести, які тривають там вже понад 50 днів, мають дуже важливе значення для майбутнього Грузії.
— Грузія — не наші сусіди, але через історичні стосунки між нами ми підтримуємо грузинів у їхньому прагненні бути демократичною, європейською країною. Грузини не хочуть авторитаризму російської влади у своїй країні. Вони висловлюють це з весни 2024 року. У мене багато друзів у Грузії. Переживаю за них. Дорогі друзі з Грузії, ви не самотні. Ви можете на нас розраховувати.
Гіоргій Берошвілі, президент Грузинської асоціації у Кракові, живе в Польщі понад 2 роки. На мітингу оголосив про створення організації, яка має на меті просувати грузинську культуру серед мешканців Кракова:
— Моя сім’я все ще в Грузії. Багато моїх друзів там. Дивлячись на дії уряду, не здивуюся, якщо невдовзі багато людей з Грузії виїдуть. Активістам точно буде небезпечно знаходитись у країні. Грузинський уряд вже застосовує проти них силу.
Ми створили Грузинську асоціацію у Кракові. Це простір для грузинів, які тут живуть. Ми будемо просувати нашу культуру. Хочемо показати нашу солідарність з тими, хто стоїть на головних вулицях Тбілісі вже майже 2 місяці.
Леонід з Києва, одягнений у вишиванку, стоїть на головній площі Кракова з європейським прапором. Він прийшов на мирну акцію протесту, аби підтримати Грузію:
— Протести в Грузії дуже нагадують мені Майдан і початок Революції Гідності в Україні. Люди, які борються за свободу своєї країни, заслуговують на максимальну підтримку. Де б вони не жили.
Представник орагнізації KOD MalopolskaГжегож Артур Гурський вважає, що не можна стояти осторонь того, що відбувається в Грузії. Він з першого дня війни в Україні збирає допомогу, носить українську символіку і має чимало друзів серед українців:
— Вже майже 2 місяці пройшло відтоді, як прем'єр-міністр Грузії оголосив, що Грузія призупиняє процес інтеграції з Європейським Союзом. Відтоді грузинські жінки і чоловіки щодня виходять на вулиці міст на акції протесту. Кожен з нас бачив ці записи, на яких видно, як протестувальники стояли перед водометами, і їх силоміць обливали холодною водою. Ми бачили, як протестувальники намагалися захистити себе за допомогою петард. Ми чули про масові арешти і жорстокість поліції. Але ми також спостерігаємо такі зворушливі моменти, такі як спільне святкування Нового року. Коли жителі Тбілісі, не бажаючи припиняти протести, а також бажаючи відсвяткувати ці важливі свята, накрили спільний стіл і принесли їжу, щоб поділитися нею. Ми також бачили цей гігантський ланцюг людей на вулицях Тбілісі. Я дивився в інтернеті відео з дрона, яке показало цей ланцюг у всій його повноті. Ця черга людей була нескінченною, тягнулася на кілометри. Це вражає.
Ми зібралися, щоб висловити нашу велику підтримку грузинам. Ми тут, щоб сказати: «Друзі, ми чекаємо на вас у Європейському Союзі».
Журналістка, райтерка, відеографка, контент-мейкерка, авторка подкастів. Учасниця соціальних проєктів, направлених на розповсюдження інформації щодо насильства в сім’ї. Мала власні соціальні проєкти різного штибу: від розважальних до документального фільму про інклюзивний театр, авторкою і редакторкою якого виступила самостійно. На «Громадському радіо» створювала подкасти, фоторепортажі, відеосюжети. Під час повномасштабного вторгнення почала працювати з іноземними виданнями, брати участь у конференціях, зустрічах у Європі, аби розказати про війну в Україні та журналістику в цей непростий час.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Єнджей Дудкевич: «Фемінотека» почала надавати підтримку жінкам з України після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Скільком жінкам ви допомагаєте щороку?
Анна Циба: Важко говорити про цифри, адже все залежить від того, чого потребують жінки, які до нас звертаються. У багатьох випадках це просто коротка розмова про конкретну ситуацію, одне питання, разова психологічна підтримка. І тоді жінки, знаючи все, вже не звертаються за більшою підтримкою, тобто за консультаціями до спеціалістів. Випадків, коли це було потрібно, тобто ми також створили картки в системі, щоб відстежувати всю допомогу, яку хтось отримує, у нас було більше сотні у 2024 році.
Розкажи про те, що ви пропонуєте, коли до вас телефонують за номером 888 99 79 88.
Варто підкреслити, що дзвінок на нашу гарячу лінію ні до чого не зобов'язує. Ми ніколи не повідомляємо про випадок у поліцію чи прокуратуру без згоди жінки — це виключно її рішення. Основна пропозиція — розповісти про кризову, насильницьку ситуацію. Можна зателефонувати, розповісти про те, що сталося, і розвіяти будь-які сумніви, які можуть виникнути. Тому що іноді до нас телефонують жінки, які відчувають себе погано через інцидент, але не впевнені, чи це вже насильство, чи, наприклад, сварка у стосунках, яка не обов'язково несе серйозну небезпеку. Наші консультанти, в тому числі і я, допоможемо це оцінити. І тоді більше може нічого не статися, але можна звернутися і за більш тривалою психологічною підтримкою. Тут у нас немає ліміту — якщо жінка перебуває під нашою опікою, вона отримує стільки консультацій і терапевтичних сесій, скільки їй потрібно, за погодженням з психологом. Однак ми можемо допомогти набагато ширше. У нас є юристи, які дбають про те, щоб всілякі справи можна було вирішити. Але це справи в Польщі, тому що в Україні ми не маємо адвоката, тому, якщо щось стосується системи правосуддя там, ми перенаправляємо до відповідної організації. Ми також надаємо підтримку, пов'язану з тим, як функціонують різні справи у нашій країні.
Це може бути отримання номера PESEL, виготовлення карти міста чи навіть шопінг. У нас є асистентки, які також можуть супроводжувати вас, коли вам потрібно піти в офіс, поліцію або кудись ще
Фемінотека також керує першою в Польщі службою допомоги жінкам після зґвалтування Femka, куди ви можете звернутися, якщо ви зазнали сексуального насильства. Ви отримаєте комплексну допомогу, не лише психологічну. У нас також є «Безпечне місце» — притулок для жінок, які потребують житлової підтримки. Крім того, у нашій студії «Одне Добро» (Samo Dobro) проводяться різноманітні заходи, такі як спільні заняття йогою, керамікою чи косметичні майстер-класи. Перш за все, ми запитуємо жінок, чого вони потребують, і намагаємося бути гнучкими в цьому питанні. Наприклад, деякі з них повідомили, що хотіли б вивчати польську та англійську мови, тож ми змогли організувати для них заняття.
Фото: пресматеріали
Деякий час тому з'явилася ще одна можливість отримати підтримку — додаток SafeYou, також доступний українською мовою.
Фемінотека є його частиною, і ми також надаємо там консультації. Однак він має багато функцій. Перш за все, ви можете додати кількох довірених людей (або організацій) до свого контакту і в екстреній ситуації натиснути кнопку SOS, яка одразу почне записувати звук і надішле цим людям повідомлення про те, де ви перебуваєте і що ви не в безпеці. Крім того, є також форум, на якому можна не лише читати інформативні пости від експертів організації, але й ставити їм запитання. Це круто, тому що не всі можуть захотіти телефонувати на гарячу лінію, тому є додаткова можливість дізнатися різні речі. Також є можливість обмінятися досвідом з іншими жінками і побачити, що ти не самотня. Додаток також може бути прихований на екрані телефону, тож про нього знатиме лише користувач.
Іншими словами, підтримка є комплексною та багатовимірною.
І, що дуже важливо, безкоштовною! А також доступна різними мовами, адже це не тільки польська та українська, а й російська або англійська. Важливо те, що все це дуже індивідуалізовано, а також змінюється з часом.
Наприклад, жінка, яка прийде до нас у кризовій ситуації, отримає юридичну та психологічну підтримку, а коли відчує себе більш впевнено, одужає і розслабиться, їй потрібно буде записатися, наприклад, на професійні курси. Ми намагаємося супроводжувати її на цьому шляху, забезпечуючи всім необхідним на кожному етапі
Можеш розповісти кілька історій жінок, які зверталися до вас за підтримкою?
Наприклад, вчора мені зателефонувала жінка, яка запитала про поведінку своєї дитини. Виявилося, що це не входить в сферу нашої підтримки, тому я перенаправила її до іншої організації, пояснивши, чим ми займаємося. Почувши це, вона попросила мене навести приклади психологічного насильства. Я розповіла про різні види маніпуляцій, нехтування, і тоді вона вирішила, що спочатку займеться покращенням ситуації своєї дитини, а потім, можливо, знову зателефонує нам щодо свого випадку. Можливо, вона просто щось відчувала, але не знала, як це назвати. Іншим разом я розмовляла з 20-річною дівчиною з України, яка приїхала до одного з польських міст на заробітки. На жаль, її зґвалтували, і вона не мала нікого, хто міг би її підтримати, тому ми організували її приїзд до Варшави, де нею опікулася психологиня, асистентка, які супроводжували її впродовж усього часу. Навіть коли вона повернулася в Україну, ми підтримували з нею зв'язок і контролювали дії системи правосуддя. У нас також було щонайменше кілька ситуацій, коли жінки з України тікали до Польщі не лише від війни, а й від насильства. Після сигналу від дружніх організацій ми забирали їх з вокзалу і одразу ж привозили до нашого притулку.
Фото: пресматеріали
Одна жінка отримувала від нас підтримку протягом двох років — їй потрібна була допомога з повною адаптацією до нового середовища, від покупок до облаштування дитячої кімнати та пошуку роботи. Зараз вона повністю незалежна, винаймає квартиру і навіть не намагається підтримувати з нами зв'язок.
Чи існують якісь культурні відмінності, коли йдеться про насильство, погляд на нього?
Стереотипи загалом скрізь однакові. Як жінки ми виростаємо у схожій культурі, яка диктує, що ми не говоримо про такі речі, ми зосереджуємося на домашньому житті. Скрізь точаться дискусії про те, чи обов'язковим є секс у шлюбі і що відмовлятися від нього — це ненормально. Тим часом зґвалтування у шлюбі є досить поширеним явищем, а оскільки воно табуйоване, про нього рідше повідомляють. Тому ми намагаємося більше виносити різні теми на суспільну дискусію. Я думаю, що це також допомагає багатьом жінкам, які не впевнені, чи те, що відбувається з ними, що вони переживають, що завдає їм болю і дискомфорту, є чимось, про що вони можуть повідомити як про насильство. Мені також здається, що стигми стає все менше і менше, багато чого змінюється на краще, хоч і повільно. Ми все більше і більше говоримо про різні справи, і саме тому ми часто закінчуємо наші публікації словами «ти не одна». Це не порожній звук — ми можемо надати велику підтримку. Ось чому так важливо, щоб жінки не боялися повідомляти про насильство на ранніх стадіях. Не треба і не варто чекати, поки ситуація набуде загрозливого характеру.
Анна Циба — перекладачка, феміністка та фахівчиня з комунікацій з досвідом роботи у сфері захисту прав жінок, соціальної підтримки та міжкультурної співпраці фонду «Фемінотека».
У соцмережах дедалі частіше з'являються дописи українців, які цікавляться можливістю переїхати до Канади. Часто запитують про це ті, хто через війну спочатку переїхав до США. З приходом до влади Дональда Трампа, який оголосив війну мігрантам, українці побоюються, що їх буде видворено зі Штатів, як це вже відбувається з біженцями з інших країн. Не додав оптимізму і розісланий українцям лист від Міністерства внутрішньої безпеки США з вимогою залишити країну. І хоча у владі заявили, що українці отримали повідомлення помилково, люди напружились. І замислились про переїзд з Америки вже зараз — не чекаючи сюрпризів.
Серед можливих країн для переїзду розглядають Канаду — країну, яка традиційно більш лояльна до іммігрантів і у світлі останніх подій набагато менш лояльна до США. Ба більше — дії Дональда Трампа викликали бажання переїхати не лише в українців, а й в самих американців.
У пресі з'являються повідомлення про міграцію до Канади відомих американських академіків (історики Тімоті Снайдер і Марсі Шор та філософ Джейсон Стенлі пояснили свій переїзд політичним кліматом, який, за словами Джейсон Стенлі, є «американським спуском до фашизму»). Переїзд до Канади серйозно розглядають власники бізнесів, ЛГБТ-пари. Імміграційні юристи відзначають зростаючу кількість запитів, а одна з канадських фірм навіть запустила рекламу: «Втомилися від Трампа? Думаєте про Канаду? Можемо допомогти».
Made in Canada: як Трамп впливає на економіку й ідентичність Канади
Попри поширену думку, що Канада є лояльною для іммігрантів країною, виявилося, що переїхати сюди не так просто навіть для громадян США. Щоб отримати право легально проживати в Канаді, їм потрібно або отримати робочу візу, або вільно володіти французькою. Аналогічні правила для українців: якщо у 2022 році майже всі бажаючі могли приїхати за українською програмою CUAET , то тепер, коли програму закрито, залишаються лише стандартні імміграційні шляхи.
За CUAET, що дає трирічне право на проживання та роботу в Канаді, до країни приїхало майже 300 тисяч українців. Серед них — українка Ірина Колотило, яка до повномасштабного російського вторгнення працювала в громадському секторі, допомогаючи молоді, зокрема зі східних регіонів, а потім займалася майже тим самим у Канаді, працюючи як settlement worker (соцпрацівник, який відповідає за розміщення й облаштування українців).
Ірина Колотило: «У Канаді зростають ціни не тільки на товари з Америки, але й на нерухомість». Приватний архів
— Те, що деякі американці розглядають питання переїзду до Канади — правда, — розповідає Ірина. — Мій друг з Техасу ще минулоріч цікавився, як переїхати до Торонто, де зараз мешкаю я. З приходом до влади Трампа такі настрої тільки посилились.
Відповідно, пішли вгору ціни на нерухомість, — адже тепер її скуповують американці.
Раніше бізнес з Канади традиційно перевозили до Штатів, бо в Канаді вищі податки. Тепер з'являються охочі перевезти бізнес з Америки до Канади
При цьому ще за Джастіна Трюдо уряд, орієнтуючись на суспільні настрої, почав посилювати імміграційну політику.
Закрили можливості для студентів, які приїжджали, сподіваючись залишитися в країні після навчання. Зрештою деякі виші навіть змушені закривати факультети. Збільшилася кількість відмов навіть за туристичними та робочими візами. Раніше, якщо людина мала робочу візу, її партнер отримував її автоматично. Тепер скасовують навіть це. І з огляду на те, що, наприклад, у Торонто на виборах перемогли консерватори, не схоже, що імміграційна політика найближчим часом зміниться.
За словами Ірини, наслідки торговельної війни між США та Канадою вже відчуваються:
— Ціни зростають, особливо на товари зі Штатів. Тут всі звикли робити онлайн-покупки у США. Тепер це невигідно — нещодавно колега вирішила замовити сукню, і лише доставка разом з податком потягнула на сто із хвостиком доларів.
Деякі тенденції мені нагадують українські у 2014 році — коли люди почали масово відмовлятися від російських товарів. У Канаді зараз теж багато хто принципово відмовляється від усього американського
На товарах місцевого виробництва з'явилися великі етикетки «Made in Canada», «Proudly Canadian». Якщо раніше людей не хвилювало питання національної ідентичності, то після заяв Трампа про те, що він бачить Канаду 51-першим американським штатом, люди стали підкреслювати, що вони — канадці. Люди, зокрема, відмовляються від американського алкоголю, а кав'ярні масово змінюють у меню каву «американо» на «канадіано», наголошуючи, що останнє — міцніше.
Канадіано міцніше за американо. Фото: скріншот з відео
Ведуться розмови про те, що країна має бути надійно захищена. У пресі пишуть, що Канада укріплює кордони, що відбуваються навчальні польоти. І дійсно, в небі іноді можна побачити військові літаки.
У зв'язку із ситуацією у Штатах до Канади приїжджає чимало мексиканців. Вони заїжджають як туристи (для них безвіз), після чого шукають можливості легалізуватися.
Щодо українців, то вони або вже знайшли, або теж шукають шляхи залишитися. Гостро стоїть питання про те, чи продовжать дозвіл на роботу тим, хто не отримав постійне резидентство. Я, приміром, серед таких людей.
Україна тут вже не є пріоритетною країною для надання допомоги. Після України Канада стала допомагати країнам Латинської Америки, — ситуація постійно змінюється. Фінансування програм допомоги українцям припинилося ще рік тому. Втім, якихось масштабних інтеграційних програм для українців, як у деяких країнах Європи, тут ніколи і не було.
Вижити на 3000 доларів
Єдина допомога — це три тисячі канадських доларів, які видавалися кожному українцю після приїзду. За словами Ірини, цієї суми вистачає тільки на те, щоб сплатити за житло:
— Мої три тисячі відразу на квартиру і пішли. Я приїхала з подругою та двома сестрами. Ми знайшли двокімнатну квартиру, де й досі живемо.
Тут або в тебе є із собою фінансова подушка, або потрібно з першого дня шукати роботу. У крайньому разі можна звернутися до фонду надзвичайних ситуацій, де людям з маленьким доходом можуть допомогти, якщо в їхньому житті сталося щось непередбачене. Тоді кілька разів можна отримати 700 канадських доларів. Ось тільки на 700 доларів у Канаді все одно не вижити.
У Торонто оренда кімнати коштує 1000-1500 доларів. А ще треба щось їсти, одягатися, користуватися транспортом й інтернетом. Тут є різні пункти допомоги — як, наприклад, банк їжі (food bank) або банк меблів, де можна отримати безкоштовну їжу й меблі задарма. Щоправда, доставка цих меблів потягне на 500 доларів.
Медична страховка покриває лише випадки, які становлять реальну загрозу життю. За зубну пломбу доведеться платити 200-300 доларів. Тобто щоб просто вижити, одній людині в Торонто потрібно заробляти щонайменше 3000 тисячі доларів — і це з урахуванням, що ця людина орендує не квартиру, а кімнату.
Якщо хочеш однокімнатну квартиру, то потрібно заробляти бодай 5-7 тисяч доларів на місяць. Якщо ти автомобіліст, ще більше, адже лише страховка авто — це близько 500 доларів на місяць
У Торонто без машини прожити реально, але за містом вже ніяк — там просто може не бути громадського транспорту. Особисто я купую місячний проїзний на громадський транспорт за 156 доларів, і інколи їжджу на велосипеді.
До речі, чимало українців тут вже купили машини… і тепер працюють таксистами
Авто тут найчастіше беруть у кредит. Ким ще тут здебільшого працюють українці? Часто це такі сфери як клінінг, догляд за літніми людьми, робота на заводах, у барах чи магазинах одягу. А ще багато хто знімається в масовках.
Зйомки фільму на вулицях Торонто. Фото: Wiki Сommons
У Канаді розвинена кіноіндустрія. Торонто нагадує Нью-Йорк, але зйомки тут дешевші — тож у місті постійно щось знімають. Реєструєшся на сайті, тебе запрошують у масовку. Працюєш зазвичай 12 годин, платять мінімалку — 17 доларів за годину. Іноді можна побачити знаменитостей.
Ті, хто приїжджає зі знанням англійської, шукають роботу за спеціальністю, але без канадського досвіду та особистих рекомендацій і такий варіант повен перешкод. Я б сказала, що більше вирішує навіть нетворкінг, аніж канадський досвід.
Коли ти іммігрант, то можеш написати в резюме що завгодно — навряд чи хтось зможе це перевірити
Розуміючи це, роботодавці вважають за краще брати людей за рекомендаціями від своїх.
Ірина знайшла роботу через місяць після приїзду до Канади. Каже, у її випадку збіглося кілька чинників: знання англійської, досвід роботи з внутрішніми переселенцями з Донбасу і те, що у місцевій бібліотеці (яка є своєрідним культурним хабом) саме шукали людину, яка знає українську. Так Ірина стала допомагати новоприбулим українцям. А зараз вона працює програмним менеджером у благодійному фонді Help Us Help, який допомагає українським дітям.
«У Канаді ти не маєш права захворіти чи втомитися — ти весь час працюєш»
— У Канаді дійсно потрібно працювати, якщо хочеш вижити, — підтверджує українка Олександра Кіщенко з Кривого Рогу, яка з 2022 року проживає в Калгарі. — Попри те, що я приїхала до Канади вагітною, я відразу влаштувалася мити посуд у ресторані, а потім знайшла ще одну роботу в клінінгу.
Їхала сама, зі ста доларами у кишені… Розуміла, що мені спочатку потрібна буде родина хостів, де я змогла б жити, поки не стану на ноги. А вже через два місяці я змогла з'їхати й винайняти квартиру.
Моєю метою було встигнути до пологів відпрацювати 600 годин — мінімум, який дає право на одну суттєву пільгу — соціальні виплати в разі втрати роботи. Я розуміла, що в перші місяці після пологів ці виплати (вони зазвичай становлять 55 відсотків від зарплати) будуть мені потрібні. Було дуже складно їх відпрацювати, — особливо коли доводилося тягати ящики з посудом та пилососи. Пам'ятаю, якось впала на сходах так, що аж відняло ногу. Після цього змогла дозволити собі один вихідний…
Я не чула тут про таке поняття, як декрет — жінки працюють, поки можуть. Особисто я за чотири дні до пологів ще була на роботі
55 відсотків від зарплати — виплата начебто непогана, але не тоді, коли твоя зарплата мінімальна. Тому вже в три з половиною місяці мій син пішов у садок, а я — працювати.
Садочки в Канаді платні (навіть із субсидією це 600-700 доларів на місяць), але коли ти одна і треба заробляти — це єдиний вихід. Після пологів моєю роботою стала обробка газонів, і це було в тисячу разів важче за клінінг і миття посуду. З ранку до вечора я стояла буквою «Г», почалися проблеми зі спиною. Паралельно намагалася знаходити час на вивчення англійської…
Громадянство за народження дитини? Не в Канаді. Олександра Кіщенко із сином. Приватний архів
У рідному Кривому Розі Олександра була моделлю, першою віцеміс України Plus Size 2021, діджеєм та викладачкою хореографії. Після повномасштабного вторгнення вона відмовилась від титулу через те, що організатори конкурсу вирішили «тримати нейтралітет». На момент переїзду до Канади дівчина розлучилася зі своїм партнером і зараз виховує сина сама.
— У Канаді ти не маєш права захворіти чи просто втомитися, — каже Олександра. — Ти працюєш. Попри важку роботу і маленьку дитину, я все ж таки змогла підтягнути англійську, і це дало можливість вступити на безкоштовний курс педагога дошкільної освіти. Це можливість знайти кращу роботу в майбутньому, і я йду до цієї мети.
Життя в Канаді зовсім не таке, як в Україні чи країнах ЄС. Клімат у Калгарі став для мене шоком — взимку в мінус 37 леденіють вії, до того ж фізично неможливо дихати. Разом з тим канадці практично за будь-якої погоди їздять на велосипедах. Вони багато рухаються — і, певно, завдяки цьому залишаються здоровою нацією. Хоча їдять багато цукру.
Продукти тут за замовчуванням містять цукор, і тому наші дівчатка скаржаться на набір ваги, хоча їдять начебто те саме, що й в Україні. У садках дітям спокійно дають кекси та інші солодощі. Загалом, у садочку дітям надано повну свободу дій: вони можуть валятися на підлозі, стрибати в калюжах — будь-що, якщо це не становить загрози життю. Все дуже просто — і такий підхід у канадців у всьому.
Жінки тут не витрачають гроші на манікюр з покриттям або зачіску. За зовнішнім виглядом людини в Канаді ніколи не вгадаєш її дохід: багаті носять футболки з масмаркету за 10 доларів
Один мій дуже забезпечений знайомий їздить на купленій багато років тому машині й навіть не планує її міняти, оскільки вона на ходу. Більшість людей тут не має великого інтересу до брендів і трендів — гроші, скоріше, люди витратять на подорож, дорогий комфортний готель.
Ще люди вражаюче ввічливі. Тут поширений small talk –- коли, вітаючись з людиною, ти обов'язково маєш обмінятися кількома фразами — про погоду чи ще щось.
Останнім часом small talk зводиться до обговорення, що знову зробив чи заявив Трамп
Майбутнє для багатьох українців у Канаді, за словами наших співрозмовниць, залишається туманним. Хоча в цій країні існує немало імміграційних маршрутів, не всі можуть знайти варіант. У випадку з Олександрою навіть той факт, що вона є мамою канадця (у Канаді громадянство дається за правом народження), не дає їй права отримати громадянство або постійне резиденство. У випадку з Іриною теж все непросто.
Мітинг «За правду і справедливість» перед консульством США, березень 2025, Торонто. Фото: Deposit/East News
— Деякі українці подаються на гуманітарну програму, але це для тих, у кого не залишилося жодних зв'язків з Україною та хто не планує туди їздити, — пояснює Ірина. — Окремо діє програма возз'єднання сім'ї — це підходить тим, хто має тут близьких родичів. У моєму випадку залишається варіант express entry — коли для того, щоб отримати резиденство, потрібно бути спеціалістом у певній сфері й набрати певну кількість балів. Бали — це і твоя освіта, і робота, і іспит з англійської, і навіть вік (ті, кому до 30-ти, набирають найбільше балів). Раз на місяць уряд публікує список спеціальностей, затребуваних на ринку праці — і якщо ти спеціаліст у цій сфері й у тебе достатньо балів, є ймовірність, що ти отримаєш постійне резидентство. Моя професія, на жаль, до списку затребуваних зазвичай не потрапляє.
Дуже високі шанси отримати резидентство — у тих, хто знає французьку
У Канаді зараз активно підтримують і розвивають французьку мову, і підтверджені іспитом знання мови на рівні С1-С2 зараз є практично гарантією отримання можливості залишитись в країні.
Українські громадські діячі опублікували відкрите звернення до світових лідерів та міжнародної спільноти, що стосується питань справедливого завершення війни та встановлення сталого миру. Документ підписали понад 160 осіб, серед яких правозахисники, народні депутати, дипломати, науковці, відомі митці, лідери найбільших бізнес-асоціацій та різних релігійних громад (християнської, мусульманської та іудейської). Звернення під назвою «Не потурайте злу» висвітлює українське бачення далекосяжних загарбницьких цілей Росії, а також змальовує позитивні та негативні сценарії завершення війни, які залежать від позиції світових лідерів та міжнародної спільноти.
Новий 2025 рік приносить багато невизначеностей, але й багато надії для України та Європи, оскільки ми намагаємося знайти просте рішення складної проблеми: як закінчити велику війну. Як українські громадські діячі та інтелектуали, ми звертаємося до світових лідерів та міжнародної спільноти, щоб поділитися своїм баченням майбутніх викликів та очікувань.
Перш за все, ми хотіли б підкреслити, що захоплення додаткових територій не є головною метою Росії у цій війні. Вона вже має величезні неосвоєні землі, і коли вона захоплює нові, ця територія систематично занедбується. Аналогічно, мета полягає не лише в тому, щоб повернути Україну під свій контроль. Це лише одна з проміжних цілей.
Кінцева мета Росії — зламати нинішній світовий порядок
Вона прагне повернути собі статус наддержави, яка діє свавільно і за правом сильнішого нападає на сусідів, втручається у справи інших країн, вчиняє терористичні акти, підтримує авторитарні режими і незаконно озброєні угруповання по всьому світу. Ніщо з цього не є поодиноким випадком, примхою Путіна чи тимчасовим «відхиленням від норми». Це частина стратегічного задуму. Саме тому три роки тому очільник Кремля висунув ультиматум Сполученим Штатам та їхнім союзникам в Європі, вимагаючи повернення до диспозиції 1997 року. Україна, в силу своєї історії та географії, стала наступною мішенню на шляху до реалізації цих реваншистських намірів.
Для самої України ця війна має екзистенційний характер — це війна за виживання української нації, суспільства і держави
Українське демократичне та російське авторитарно-імперське політичне бачення, по суті, є взаємовиключними. Це означає, що будь-яке «заморожування» конфлікту на тій чи іншій лінії розмежування не призведе ані до зниження напруженості, ані до встановлення сталого миру. Для Росії таке заморожування в першу чергу означатиме слабкість Заходу і заохочення до подальшої агресії та війн, які проливають кров європейців і американців. Сталий мир настане лише тоді, коли під спільним тиском України та її союзників Росія зіткнеться з системною кризою і поразкою путінського режиму. Як доведено історією, тиранії недовговічні.
Ця війна не обмежується Україною, й «українське питання» не може бути вирішене виключно в рамках російсько-українських відносин. Якщо світові лідери вимагатимуть від України поступки територій і суверенітету без надання ефективних гарантій безпеки, вони, по суті, призведуть до поразки України, що стане сигналом для Китаю та інших ревізіоністів, що вони можуть захопити все, що захочуть. Північнокорейські війська з'являться в різних гарячих точках. Піратство, блокування торговельних шляхів, атаки на інформаційні системи та глобальні комунікації саботуватимуть світову торгівлю. Багаторічні зусилля з обмеження розповсюдження ядерної зброї будуть зведені нанівець. Російський вплив на ЗМІ, кібератаки, таємні операції та втручання у вибори в демократичних країнах підірвуть світовий порядок. А можливе падіння України створить велику хвилю біженців і відкриє шлях Путіну для просування далі на захід.
З іншого боку, ефективне припинення російської агресії проти України могло б стати вирішенням багатьох проблем демократичного світу
Поразка Росії в її агресивній війні проти України відновить порядок, заснований на правилах і взаємозалежності відповідальних гравців. Безпека світової торгівлі, глобальної ядерної енергетики та продовольчої безпеки буде посилена. Терористичні режими та організації по всьому світу втратять російську підтримку і ослабнуть.
Сьогодні Україна виграє час для демократичного світу, щоб об'єднатися і зміцнитися. Але цей час не безмежний. Сили, які захищають мир, свободу і людську гідність, повинні перейти в наступ. Україна і весь демократичний світ можуть перемогти тільки разом, або здатися і програти разом. Ілюзія миру ціною ганьби вже не раз призводила до нової війни.
Сила демократії полягає у здатності вчитися на минулих помилках. Україна також боролася і продовжує боротися за демократію методом спроб і помилок. На цьому шляху вона платить непомірну ціну. У кожного з нас є родичі та друзі, які втратили майно, здоров'я чи навіть життя. Але ми розуміємо, що ціна війни буде ще вищою, якщо наші союзники спокусяться на ілюзію припинення війни без усунення її причин. І це стосується не лише України, а й усього світу. Саме тому ми закликаємо наших партнерів шукати спосіб не умиротворення агресора, а спільної перемоги.
Зло не можна умиротворити. Воно має бути переможене і покаране заради безпечного майбутнього України, Європи та всього світу.
Заяві Кобахідзе передувала резолюція Європарламенту про невизнання результатів парламентських виборів у Грузії, які відбулися 26 жовтня. В ЄС закликали Тбілісі провести нові вибори, запровадити санкції проти лідерів партії влади, зокрема, олігарха Бідзіни Іванішвілі, прем’єр-міністра Іраклі Кобахідзе та мера Тбілісі Кахи Каладзе. Чи схожі події в Грузії на український Майдан 2013-14 років, наскільки потужний вплив Росії на грузинських очільників, чи бояться у Грузії російського військового вторгнення, які перспективи у протестів та чи вдасться грузинам вийти з російської орбіти?
Так виглядали протести у Тбілісі 29 листопада. Фото: Zurab Tsertsvadze/Associated Press/East News
Передумови протестів
Все почалося після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, каже грузинський політолог Георгі Іналішвілі. Після цього «Грузинська мрія», яка керує зараз Грузією, повністю змінила своє ставлення до Євросоюзу, до Америки. Вони не підтримали однозначно Україну, мовляв, це десь далеко, а ми — тут, нам треба берегти мир:
— Після цього «Грузинська мрія» зробила перший антизахідний крок — це був закон про іноагентів. Через масові протести вони спершу від нього відмовились, але зрештою протягнули його.
На той момент протести зупинились, бо всі чекали парламентські вибори. Але вони якраз й стали тією червоною лінією. Були масові порушення — про це говорять і грузинські, і міжнародні спостерігачі
Що прикметно, продовжує Георгі Іналішвілі, під час виборчої кампанії «Грузинська мрія» використовувала зображення руйнувань в Україні, які скоїла Росія, і супроводжувала це коментарями, на кшталт, якщо ви будете голосувати за опозиційні партії, тут теж буде, як в Україні:
— Цей фактор дуже вплинув на людей. І вони частково проголосували за «Грузинську мрію» — тобто за мир.
За даними ЦВК, перемогу на парламентських виборах здобула партія влади «Грузинська мрія» з результатом 53,9% голосів і, за грузинськими законами, отримала право одноосібно сформувати уряд. Бар'єр у 5% подолали ще чотири опозиційні партії: «Коаліція за зміни» — 10,92%, «Єдність — Національний рух» — 10,12%, «Сильна Грузія» — 8,78% і «Гахарія — за Грузію» — 7,76%.
Представники ОБСЄ заявили, що виборчий процес у Грузії порушував міжнародні демократичні стандарти: були випадки підкупу голосів, подвійного голосування, залякування, однак не підтвердились факти прямих фальсифікацій.
Поліція використовує водомети, щоб розігнати протестувальників під час зіткнень. Фото: GIORGI ARJEVANIDZE/AFP/East News
Між Росією та Заходом
Більша частина населення не визнала результати цих виборів. І тут вже йшлося не про те, хто зміцнює позиції у владі. Народ вважав ці вибори свого роду референдумом: між Європою і поверненням назад у Російську імперію, пояснює грузинський політолог Гія Хухашвілі. І відчуття було таке, що різними спецметодами влада була узурпована саме проросійськими силами:
— Опозиційні партії, потім президент не визнали результати, та на початку протести мали політичний вимір. Тригером ескалації протесту стало те, що прем'єр-міністр Грузії зробив заяву, що вони до 2028 року припиняють переговори з Євросоюзом про вступ. Ви, напевно, одразу побачили схожість з тим, що відбувалося в Україні у 2013 році. З цього моменту почалися масштабні стихійні протести.
І тут політика уже ні до чого: політичні партії відійшли на другий план, вони практично не беруть участі в організації цих акцій. Це стихійний процес практично всього народу, протести розвиваються по всіх містах Грузії
Три прапори на протестах у Грузії. Фото: GIORGI ARJEVANIDZE/AFP/East News
Потрібно ще враховувати, що ці протести викликані тим, що одна й та сама партія при владі вже 12 років, вона вже пішла на четвертий термін, багатьом людям це набридло. Тиждень тому проурядові сили заявили, що не будуть самі подавати заяву на те, щоб Євросоюз відкрив переговори про вступ, і це спровокувало велике обурення. Але причини значно глибші, ніж одна заява, зауважує грузинський політолог Торніке Шарашенідзе:
— В Європейській парламентській резолюції йшлося про те, що Грузія повинна накласти санкції на Росію, звільнити Саакашвілі, має запровадити санкції проти лідера правлячої партії і повинна провести позачергові вибори. Я думаю, саме на це відреагувала правляча партія, зробивши свою заяву у відповідь. Вони переборщили зі своєю реакцією і викликали цим бурю невдоволення частини народу.
Що стосується російського впливу, то на даному етапі, певен Торніке Шарашенідзе, Росію влаштовує той статус кво, що склався на південному Кавказі: РФ надто зайнята Україною, якісь заворушення чи серйозні зміни їм тут ні до чого.
Рушії протесту
Багатьох вразили кадри насильства на вулицях грузинських міст, що стало додатковим імпульсом для протестів, каже Торніке Шарашенідзе. Кілька сотень людей були затримані під час протестів, 300-м висунули звинувачення в опорі при арешті і хуліганстві. Поліція поливає мітингувальників з водометів і жорстко розганяє зібрання. Символічно, що протести мають виразні жіночі образи.
Демонстрантка із національним прапором Грузії стоїть під водою з водомету. Фото: Zurab Tsertsvadze/Associated Press/East News
Ударна сила протесту — це грузинська молодь, каже політолог Гія Хухашвілі:
— Це здебільшого студенти, це покоління міленіалів і вище. Це покоління протестує, тому що вони народилися у вільній країні, і для них те, що зараз відбувається, — це абсолютна нісенітниця. Вони готові боротися за своє європейське майбутнє. Ніхто не хоче назад у Росію, це зрозуміло. А влада діє дуже жорстко: студентів б'ють під час розгонів. Найстрашніше те, що відбувається після їх затримання.
Слава богу, що фатальних випадків поки немає, але, наприклад, 22-річний хлопчина зараз у комі лежить у лікарні
2 грудня три країни Балтії домовилися ввести національні санкції проти посадовців, відповідальних за придушення протестів у Грузії. Литва пішла ще далі і запровадила персональні заборони на в’їзд для 11 посадовців, серед них засновник керівної партії «Грузинська мрія», олігарх Бідзіна Іванішвілі, міністр внутрішніх справ Грузії Вахтанг Гомелаурі, його заступники та керівники силових структур. 5 грудня Володимир Зеленський підписав указ про застосування санкцій проти чинної грузинської влади, зокрема проти Бідзіни Іванішвілі. Загалом у списку 19 високопосадовців, з-поміж них голова уряду Іраклі Кобахідзе та мер Тбілісі Каха Каладзе.
Подальші сценарії
Не виключено, якщо тут загостриться ситуація, як на Майдані, Росія може атакувати Грузію і вирішити грузинське питання, якщо не назавжди, то хоча б тимчасово, але до цього справа не дійде, прогнозує політолог Торніке Шарашенідзе:
— Найімовірніше, я думаю, що або ми отримаємо якийсь компроміс, можливо, вони погодяться провести позачергові вибори навесні. Бо саме тоді у нас мають бути місцеві вибори, то можуть проводити місцеві та парламентські паралельно. Або просто влада вистоїть.
Що стосується того, що ці протести підтримала президентка Саломе Зурабішвілі, то, на думку політолога, це б'є по позиціях владної партії, але, скоріш за все, по міжнародних позиціях, а не внутрішніх:
— Саломе Зурабішвілі, насправді, скажімо так, не дуже популярна лідерка. Свого часу вона обиралася якраз від «Грузинської мрії», вони ледве її протягнули в другому турі на вибори президента в 2018 році. Її тоді лаяли всі опозиціонери і їхні прихильники, а зараз лають прихильники правлячої партії. Вона в офісі залишається до кінця цього року, тож, ймовірно, вона думає зараз, як змусити владу зректися або піти на компроміс.
Я думаю, що вона мотивується не тільки європейськими цінностями, а, можливо, й своїми особистими інтересами. Вона точно хоче залишитися у владі
Росіяни вже фактично пропонують допомогу і хвалять у будь-який спосіб грузинську владу, каже політолог Гія Хухашвілі, а втім, як розвиватиметься ситуація прогнозувати складно:
— З одного боку, масштабний протест, який загрожує владі розвалом системи. Бо в систему цей протест теж проник. Сама по собі вона є конформістська, провладні політики в певному очікуванні. Але там є Міністерство закордонних справ, близько 150 дипломатів заявили про протест. Дуже багато академічних кіл зробили те ж саме — близько пів тисячі людей підписали петицію. Система поступово, повільно, але починає розгойдуватися. Це важливий фактор. Але ресурси влади поки що чималі. Тут дуже важливий фактор, щоб Захід почав діяти, не просто критикою та обуренням, а демонструвати силу.
Фото: GIORGI ARJEVANIDZE/AFP/East News
Суть в тому, пояснює політолог, що система сама по собі корумпована і щойно будуть посилені економічні санкції, в тому числі й на головного грузинського олігарха Бдзіну Іванішвілі, це й буде найефективніша демонстрація сили:
— Буде зруйнована міфологія всієї сили об'єднання Іванішвілі, який обіцяє, що він вирішить всі їхні проблеми. Люди почнуть думати, що ця людина не здатна вирішити власні проблеми. То ж як буде вирішувати наші? І цей момент критичний — коли система ще більше ослабне, протест стане ефективніший.
Для політичного рішення кризи потрібні політичні методи, зауважує грузинський політолог Георгі Іналішвілі. Нині грузинська опозиція формує перелік єдиних вимог, ключова — призначення нових виборів:
— Але хто буде ці вибори проводити, це головне питання. Якщо нинішня виборча комісія, то вона під повним контролем «Грузинської мрії». Тому опозиція вимагає, щоб до складу виборчої комісії увійшли і її представники.
Якщо буде масовий тиск всередині «Грузинської мрії», буде зовнішній тиск на неї, тоді грузинське суспільство може здолати цю кризу
Звісно, Росія втручатиметься, як вже дуже багато років втручається у різні справи. Їхня пропагандистська дезінформаційна машина працює дуже добре. І «Грузинська мрія» активно використовує цей стиль роботи російської пропаганди, продовжує Георгі Іналішвілі:
— На зараз ми можемо сказати, що в нас проросійська влада, яка можливо отримує деякі схеми роботи від Росії. Що стосується прямого втручання російської армії, це малоймовірно, тому що зараз у РФ немає достатніх можливостей — у них економічні проблема, проблеми в армії. І головне — триває війна з Україною, і в них немає можливостей, щоб перерозподіляти великі ресурси. До того ж в них з'явилася нова проблема — Сирія, де вони втрачають позиції. Тому я думаю, що зараз тут вони не втручатимуться силовими методами.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
20 років тому почалась Помаранчева революція. Останні два десятиліття стерли подробиці події, яка насправді стала найяскравішим підсумком перших 13 років незалежної України. 20 років стерли з пам’яті багато деталей і подробиць. Багато фактів сприймається спрощено.
Але залишається той факт, що події Помаранчевого майдану стали надпотужною акцією непокори людей, які вийшли на захист свого вибору і свого права
Віктор Ющенко «йшов на президенство» красиво. 4 липня 2004 року. Співоче поле. Він — в білій сорочці, сила людей — у вишиванках. Помаранчеві прапори, літнє сонце і синє небо. Ющенко говорить, що ми, українці, маємо право на гідне майбутнє. Людям відгукувалось кожне слово. Натхненні обличчя і посмішки, надія в очах. Звучала музика, у тому числі, мої «Ми йдемо» та «Не бійся жити».
Із Віктором Ющенком українці асоціювали європейський вектор розвитку — відхід від імперського сусіда і здобуття реальної незалежності. Україна почала відриватись від Росії. По-різному еволюціонували і розвивались політичні системи двох країн, потрібно було визначатись із поглядами в майбутнє. У Віктора Ющенка і Віктора Януковича вони, очевидно, були різні.
Із Віктором Ющенком я познайомилась у 1999 році. І це стало дуже важливим для мене. До того в моєму житті була «Червона Рута» в Чернівцях у 1989 році. «Рута» в Запоріжжі, заключний концерт якої і виступ на стадіоні Вячеслава Чорновола збігся із початком путчу у 1991 році. Голодування студентів, протестні акції в Харкові та україноцентрична позиція та українська музика, яку і далі намагались не помічати.
Спілкування із Віктором Ющенком надихало, давало сил і надію, що український лідер може бути іншим. Сучасним, розумним, українським і водночас європейським
На момент того знайомства я була близька до зневіри. До всього українського було зневажливе ставлення. Багато так званих «діячів» часто демонстрували меншовартість і принижувались перед «старшим братом». Я ніколи не прогиналась під «рускій мір» (і, як виявилось, була абсолютно права). Знайомство з Ющенком справило на мене величезне враження, підтримало мене і дало сили у стоїчності.
Він сказав мені тоді «Я дякую тобі за те, що ти робиш. Це важливо для України і українського народу». Задовго до президентських виборів у 2004 році я була із ним «по один бік барикад». Він був людиною, з яким я уявляла собі майбутнє України. Йому вірили. Його поважали. Він подобався своєю щирістю і справжністю.
Дуже добре пам’ятаю мітинг на Європейській площі, коли Віктор Ющенко, із спотвореним обличчям, вперше виступив перед людьми після отруєння. Це вже потім ми дізнались, що вміст діоксину в його крові перевищував норму в тисячу разів. Дотепер незрозуміло, що ж сталося на тій вечері, де імовірно відбулось отруєння. Але, на жаль, таких запитань без відповіді в українській новітній історії є дуже багато.
Хотіли Ющенка вбити, спотворити чи налякати? Врешті, це мало зворотний ефект
21 листопада 2024 року відбувся другий тур виборів. Разом із іншими музикантами ми голосували на дільниці в будинку профспілок разом із кандидатом у президенти Віктором Ющенком. Були там, аби підтримати його. Ввечері зібрались у штабі, вже тоді були свідчення численних фальсифікацій. У ніч на 22 листопада просто неба почала будуватись сцена. Я прокинулась вранці і відразу поїхала на Майдан, де побачила багато друзів і однодумців.
Я стояла на Майдані і бачила очі людей. Вони приходили з дітьми, з помаранчевими іграшками. Це відбувалося щоденно. Було багато музики і промов зі сцени, на Хрещатику постало наметове містечко. Люди не знали, що відбувалося в кулуарах, не знали, що насправді все буквально трималося як «на пір’їні», події могли розвиватись зовсім не так. Люди сприймали все, як фестиваль.
Насправді ми розуміли, наскільки оманливим було відчуття ейфорії, безпеки і радості від того, скільки поряд однодумців
Помаранчева революція була безкровною. Цьому є своя ціна. Власне, великою мірою ціною незастосування сили були конституційні поступки. Україна стала парламентсько-президентською республікою. А за певний час президент Ющенко втратив частину своїх повноважень. Про це мало знають і мало усвідомлюють ті, хто називає Ющенка «слабким президентом». Це не так. Насправді він — надзвичайно розумна, інтелігентна, делікатна і антитоталітарна людина. Яка не допустила кровопролиття.
Напевно, ця революція змінила мене. І не лише мене. Вона змінила країну. Вона змінила розуміння у світі, що таке демократія і як за неї можна боротись. Люди в Україні зрозуміли, що вони можуть перемогти. Що їхні цінності мають значення. І що їх багато.
Помаранчева революція змінила хід історії. Українці зрозуміли, що вони — сила
На сцені Майдану я співала пісні «Ми йдемо», «Не бійся жити», потім вони звучали і на Революції гідності. Через дев’ять років після Помаранчевої революції українці знову будуть відстоювати свій вибір. Революція Гідності буде трагічною. Але правда переможе. Східний сусід не відпустить Україну, й 2014-й рік буде позначений окупацією Криму, так званою АТО і початком війни. А 24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення РФ в Україну. І вже більше тисячі днів наша держава кров’ю виборює свободу і свою реальну Незалежність.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.