7 років ув’язнення за ляпас «Грузинській мрії» 

Студент Олександр приїхав з Білорусі до Польщі в 2021. На мітингу стоїть з трьома прапорами: польским, грузинським і європейським. Олександр знає 5 мов: білоруську, польську, українську, румунську й англійську. Зі мною  розмовляє гарною українською: 

— Я не міг жити в Білорусі, де немає свободи слова і панує диктатура. Я хочу бути вільним, тому поїхав вчитися до Польщі. І тут відчув, що таке свобода. 

Як білорус розумію людей, які борються за свободу своєї країни. Коли почалася війна в Україні, я допомагав українцям. Зараз, коли бачу боротьбу грузинів, не можу не підтримати їх. 

Світ може не до кінця розуміти, що відбувається в Грузії. І коли грузини в усьому світі виходять на вулиці й розповідають, що відбувається насправді, діляться своїми історіями, це працює. Якщо немає можливості зробити це у своїй країні, треба робити там, де можеш. 

‍Кшиштоф з Кракова тримає в руках великий грузинський стяг, на рюкзаку у нього — синьо-жовті стрічки. Він прийшов підтримати грузинів у їхньому прагненні приєднатися до Європи:

— Я вважаю такі протести важливими. Людей зібралося не так багато, як хотілося б, але ми повинні показувати світу нашу солідарність і те, що грузини можуть розраховувати на нашу допомогу. 

На зустрічі виступили представники грузинської громади у Кракові, неурядових організацій, а також білоруської та словацької громад.

‍Івона Райхардт на мітингу представляла Коледж Східної Європи (Kolegium Europy Wschodniej im. Jana Nowaka Jeziorańskiego) і журнал Нової Східної Європи (New Eastern Europe). Івона розповіла, що вони вирішили долучитися до організації цього заходу, тому що протести, які тривають там вже понад 50 днів, мають дуже важливе значення для майбутнього Грузії.

— Грузія — не наші сусіди, але через історичні стосунки між нами ми підтримуємо грузинів у їхньому прагненні бути демократичною, європейською країною. Грузини не хочуть авторитаризму російської влади у своїй країні. Вони висловлюють це з весни 2024 року. У мене багато друзів у Грузії. Переживаю за них. Дорогі друзі з Грузії, ви не самотні. Ви можете на нас розраховувати. 

‍Гіоргій Берошвілі, президент Грузинської асоціації у Кракові, живе в Польщі понад 2 роки. На мітингу оголосив про створення організації, яка має на меті просувати грузинську культуру серед мешканців Кракова: 

— Моя сім’я все ще в Грузії. Багато моїх друзів там. Дивлячись на дії уряду, не здивуюся, якщо невдовзі багато людей з Грузії виїдуть. Активістам точно буде небезпечно знаходитись у країні. Грузинський уряд вже застосовує проти них силу. 

Ми створили Грузинську асоціацію у Кракові. Це простір для грузинів, які тут живуть. Ми будемо просувати нашу культуру. Хочемо показати нашу солідарність з тими, хто стоїть на головних вулицях Тбілісі вже майже 2 місяці. 

‍Леонід з Києва, одягнений у вишиванку, стоїть на головній площі Кракова з європейським прапором. Він прийшов на мирну акцію протесту, аби підтримати Грузію:

— Протести в Грузії дуже нагадують мені Майдан і початок Революції Гідності в Україні. Люди, які борються за свободу своєї країни, заслуговують на максимальну підтримку. Де б вони не жили. 

Представник орагнізації KOD Malopolska Гжегож Артур Гурський вважає, що не можна стояти осторонь того, що відбувається в Грузії. Він з першого дня війни в Україні збирає допомогу, носить українську символіку і має чимало друзів серед українців:

— Вже майже 2 місяці пройшло відтоді, як прем'єр-міністр Грузії оголосив, що Грузія призупиняє процес інтеграції з Європейським Союзом. Відтоді грузинські жінки і чоловіки щодня виходять на вулиці міст на акції протесту. Кожен з нас бачив ці записи, на яких видно, як протестувальники стояли перед водометами, і їх силоміць обливали холодною водою. Ми бачили, як протестувальники намагалися захистити себе за допомогою петард. Ми чули про масові арешти і жорстокість поліції. Але ми також спостерігаємо такі зворушливі моменти, такі як спільне святкування Нового року. Коли жителі Тбілісі, не бажаючи припиняти протести, а також бажаючи відсвяткувати ці важливі свята, накрили спільний стіл і принесли їжу, щоб поділитися нею. Ми також бачили цей гігантський ланцюг людей на вулицях Тбілісі. Я дивився в інтернеті відео з дрона, яке показало цей ланцюг у всій його повноті. Ця черга людей була нескінченною, тягнулася на кілометри. Це вражає.

Ми зібралися, щоб висловити нашу велику підтримку грузинам. Ми тут, щоб сказати: «Друзі, ми чекаємо на вас у Європейському Союзі».

Фотографії авторки

Заяві Кобахідзе передувала резолюція Європарламенту про невизнання результатів парламентських виборів у Грузії, які відбулися 26 жовтня. В ЄС закликали Тбілісі провести нові вибори, запровадити санкції проти лідерів партії влади, зокрема, олігарха Бідзіни Іванішвілі, прем’єр-міністра Іраклі Кобахідзе та мера Тбілісі Кахи Каладзе. Чи схожі події в Грузії на український Майдан 2013-14 років, наскільки потужний вплив Росії на грузинських очільників, чи бояться у Грузії російського військового вторгнення, які перспективи у протестів та чи вдасться грузинам вийти з російської орбіти? 

Передумови протестів

Все почалося після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, каже грузинський політолог Георгі Іналішвілі. Після цього «Грузинська мрія», яка керує зараз Грузією, повністю змінила своє ставлення до Євросоюзу, до Америки. Вони не підтримали однозначно Україну, мовляв, це десь далеко, а ми — тут, нам треба берегти мир:

— Після цього «Грузинська мрія» зробила перший антизахідний крок — це був закон про іноагентів. Через масові протести вони спершу від нього відмовились, але зрештою протягнули його.

На той момент протести зупинились, бо всі чекали парламентські вибори. Але вони якраз й стали тією червоною лінією. Були масові порушення — про це говорять і грузинські, і міжнародні спостерігачі  

Що прикметно, продовжує Георгі Іналішвілі, під час виборчої кампанії «Грузинська мрія» використовувала зображення руйнувань в Україні, які скоїла Росія, і супроводжувала це коментарями, на кшталт, якщо ви будете голосувати за опозиційні партії, тут теж буде, як в Україні:

— Цей фактор дуже вплинув на людей. І вони частково проголосували за «Грузинську мрію» — тобто за мир.

За даними ЦВК, перемогу на парламентських виборах здобула партія влади «Грузинська мрія» з результатом 53,9% голосів і, за грузинськими законами, отримала право одноосібно сформувати уряд. Бар'єр у 5% подолали ще чотири опозиційні партії: «Коаліція за зміни» — 10,92%, «Єдність — Національний рух» — 10,12%, «Сильна Грузія» — 8,78% і «Гахарія — за Грузію» — 7,76%.

Представники ОБСЄ заявили, що виборчий процес у Грузії порушував міжнародні демократичні стандарти: були випадки підкупу голосів, подвійного голосування, залякування, однак не підтвердились факти прямих фальсифікацій.

Між Росією та Заходом 

Більша частина населення не визнала результати цих виборів. І тут вже йшлося не про те, хто зміцнює позиції у владі. Народ вважав ці вибори свого роду референдумом: між Європою і поверненням назад у Російську імперію, пояснює грузинський політолог Гія Хухашвілі. І відчуття було таке, що різними спецметодами влада була узурпована саме проросійськими силами:

— Опозиційні партії, потім президент не визнали результати, та на початку протести мали політичний вимір. Тригером ескалації протесту стало те, що прем'єр-міністр Грузії  зробив заяву, що вони до 2028 року припиняють переговори з Євросоюзом про вступ. Ви, напевно, одразу побачили схожість з тим, що відбувалося в Україні у 2013 році. З цього моменту почалися масштабні стихійні протести.

І тут політика уже ні до чого: політичні партії відійшли на другий план, вони практично не беруть участі в організації цих акцій. Це стихійний процес практично всього народу, протести розвиваються по всіх містах Грузії

Потрібно ще враховувати, що ці протести викликані тим, що одна й та сама партія при владі вже 12 років, вона вже пішла на четвертий термін, багатьом людям це набридло. Тиждень тому проурядові сили заявили, що не будуть самі подавати заяву на те, щоб Євросоюз відкрив переговори про вступ, і це спровокувало велике обурення. Але причини значно глибші, ніж одна заява, зауважує грузинський політолог Торніке Шарашенідзе:

— В Європейській парламентській резолюції йшлося про те, що Грузія повинна накласти санкції на Росію, звільнити Саакашвілі, має запровадити санкції проти лідера правлячої партії і повинна провести позачергові вибори. Я думаю, саме на це відреагувала правляча партія, зробивши свою заяву у відповідь. Вони переборщили зі своєю реакцією і викликали цим бурю невдоволення частини народу. 

Що стосується російського впливу, то на даному етапі, певен Торніке Шарашенідзе, Росію влаштовує той статус кво, що склався на південному Кавказі: РФ надто зайнята Україною, якісь заворушення чи серйозні зміни їм тут ні до чого.

Рушії протесту

Багатьох вразили кадри насильства на вулицях грузинських міст, що стало додатковим імпульсом для протестів, каже Торніке Шарашенідзе. Кілька сотень людей були затримані під час протестів, 300-м висунули звинувачення в опорі при арешті і хуліганстві. Поліція поливає мітингувальників з водометів і жорстко розганяє зібрання. Символічно, що протести мають виразні жіночі образи.

Ударна сила протесту — це грузинська молодь, каже політолог Гія Хухашвілі:

— Це здебільшого студенти, це покоління міленіалів і вище. Це покоління протестує, тому що вони народилися у вільній країні, і для них те, що зараз відбувається, — це абсолютна нісенітниця. Вони готові боротися за своє європейське майбутнє. Ніхто не хоче назад у Росію, це зрозуміло. А влада діє дуже жорстко: студентів б'ють під час розгонів. Найстрашніше те, що відбувається після їх затримання.

Слава богу, що фатальних випадків поки немає, але, наприклад, 22-річний хлопчина зараз у комі лежить у лікарні

2 грудня три країни Балтії домовилися ввести національні санкції проти посадовців, відповідальних за придушення протестів у Грузії. Литва пішла ще далі і запровадила персональні заборони на в’їзд для 11 посадовців, серед них засновник керівної партії «Грузинська мрія», олігарх Бідзіна Іванішвілі, міністр внутрішніх справ Грузії Вахтанг Гомелаурі, його заступники та керівники силових структур. 5 грудня Володимир Зеленський підписав указ про застосування санкцій проти чинної грузинської влади, зокрема проти Бідзіни Іванішвілі. Загалом у списку 19 високопосадовців, з-поміж них голова уряду Іраклі Кобахідзе та мер Тбілісі Каха Каладзе.

Подальші сценарії

Не виключено, якщо тут загостриться ситуація, як на Майдані, Росія може атакувати Грузію і вирішити грузинське питання, якщо не назавжди, то хоча б тимчасово, але до цього справа не дійде, прогнозує політолог Торніке Шарашенідзе:

— Найімовірніше, я думаю, що або ми отримаємо якийсь компроміс, можливо, вони погодяться провести позачергові вибори навесні. Бо саме тоді у нас мають бути місцеві вибори, то можуть проводити місцеві та парламентські паралельно. Або просто влада вистоїть.

Що стосується того, що ці протести підтримала президентка Саломе Зурабішвілі, то, на думку політолога, це б'є по позиціях владної партії, але, скоріш за все, по міжнародних позиціях, а не внутрішніх:

— Саломе Зурабішвілі, насправді, скажімо так, не дуже популярна лідерка. Свого часу вона обиралася якраз від «Грузинської мрії», вони ледве її протягнули в другому турі на  вибори президента в 2018 році. Її тоді лаяли всі опозиціонери і їхні прихильники, а зараз лають прихильники правлячої партії. Вона в офісі залишається до кінця цього року, тож, ймовірно, вона думає зараз, як змусити владу зректися або піти на компроміс.

Я думаю, що вона мотивується не тільки європейськими цінностями, а, можливо, й своїми особистими інтересами. Вона точно хоче залишитися у владі

Росіяни вже фактично пропонують допомогу і хвалять у будь-який спосіб грузинську владу, каже політолог Гія Хухашвілі, а втім, як розвиватиметься ситуація прогнозувати складно:

— З одного боку, масштабний протест, який загрожує владі розвалом системи. Бо в систему цей протест теж проник. Сама по собі вона є конформістська, провладні політики в певному очікуванні. Але там є Міністерство закордонних справ, близько 150 дипломатів заявили про протест.  Дуже багато академічних кіл зробили те ж саме — близько пів тисячі людей підписали петицію. Система поступово, повільно, але починає розгойдуватися. Це важливий фактор. Але ресурси влади поки що чималі. Тут дуже важливий фактор, щоб Захід почав діяти, не просто критикою та обуренням, а демонструвати силу.

Суть в тому, пояснює політолог, що система сама по собі корумпована і щойно будуть посилені економічні санкції, в тому числі й на головного грузинського олігарха Бдзіну Іванішвілі, це й буде найефективніша демонстрація сили:

— Буде зруйнована міфологія всієї сили об'єднання Іванішвілі, який обіцяє, що він вирішить всі їхні проблеми. Люди почнуть думати, що ця людина не здатна вирішити власні проблеми. То ж як буде вирішувати наші? І цей момент критичний — коли система ще більше ослабне, протест стане ефективніший.

Для політичного рішення кризи потрібні політичні методи, зауважує грузинський політолог Георгі Іналішвілі. Нині грузинська опозиція формує перелік єдиних вимог, ключова — призначення нових виборів:

— Але хто буде ці вибори проводити, це головне питання. Якщо нинішня виборча комісія, то вона під повним контролем «Грузинської мрії». Тому опозиція вимагає, щоб до складу виборчої комісії увійшли і її  представники.

Якщо буде масовий тиск всередині «Грузинської мрії», буде зовнішній тиск на неї, тоді грузинське суспільство може здолати цю кризу

Звісно, Росія втручатиметься, як вже дуже багато років втручається у різні справи. Їхня пропагандистська дезінформаційна машина працює дуже добре. І «Грузинська мрія» активно використовує цей стиль роботи російської пропаганди, продовжує Георгі Іналішвілі:

— На зараз ми можемо сказати, що в нас проросійська влада, яка можливо отримує деякі схеми роботи від Росії. Що стосується прямого втручання російської армії, це малоймовірно, тому що зараз у РФ немає достатніх можливостей — у них економічні проблема, проблеми в армії. І головне — триває війна з Україною, і в них немає можливостей, щоб перерозподіляти великі ресурси. До того ж в них з'явилася нова проблема — Сирія, де вони втрачають позиції. Тому я думаю, що зараз тут вони не втручатимуться силовими методами.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

У Грузії тривають мирні громадянські протести проти фальсифікації парламентських виборів, на яких переможницею себе оголосила правляча проросійська партія «Грузинська мрія». Міжнародні спостерігачі заявили про випадки підкупу та залякування виборців, а Президент України Володимир Зеленський сказав, що «сьогодні в Грузії перемогла Росія», яка «спочатку забрала частину Грузії, а потім змінила там політику й уряд на проросійські».

Влада Грузії вже формує списки так званих «іноземних агентів», і серед них є українські організації. Свого часу прийняття подібного закону в Росії призвело до узаконення репресій проти громадянського суспільства. Після ухвалення документа Євросоюз зупинив процес євроінтеграції Грузії, а США запровадили санкції проти «відповідальних за підрив демократії» в цій країні. Sestry розпитали українок, які виїхали від російської війни до Грузії, як їм живеться там зараз і чи з’являються «тривожні дзвіночки» про ускладнення ситуації.

Проросійська партія зіграла на страху війни

— За два роки життя у Тбілісі ні я, ні мої діти жодного разу не стикалися з поганим ставленням до себе чи до інших українців, — розповідає киянка Світлана Вишневська, яка зараз живе та працює у грузинській столиці. — Багато грузинів не підтримують провладну партію. Це люди з проєвропейськими поглядами, які володіють англійською, здобули освіту в Європі. За моїми спостереженнями, більшість молодих людей у Тбілісі саме така. Інші погляди є серед людей старшого покоління, але й про них я не сказала б, що вони люблять Росію.

Причиною того, що вони голосували за провладну партію, був страх війни. Я ніколи не бачила такої брудної передвиборчої кампанії, як та, яку тут проводила правляча партія. На їхніх бігбордах були фотографії зруйнованих росіянами українських міст і поруч відбудовані стадіони та дороги в Грузії — на контрасті. Основний меседж: голосуйте за нас, якщо хочете миру. Інакше буде так, як зараз в Україні. А грузини добре пам'ятають війни в їхній країні, які торкнулися кожної родини. І дуже бояться, що це може повторитися. Населення Грузії менше, ніж довоєнного Києва, а територія всієї країни — десь як наша Одеська область. Вони так і кажуть: «Ми маленькі, воювати в нас немає кому». На цьому страху війни й зіграла проросійська партія.

В Грузії є росіяни, але, на щастя, я з ними практично не перетинаюсь. Працюю координатором в організації, що допомагає українцям, і моє коло спілкування — українці та грузини. Мені пощастило досить швидко знайти роботу, для якої не потрібне знання грузинської: організація шукала людину з освітою психолога та англійською — а це саме про мене. Безумовно, знання грузинської не було б зайвим. Але грузинська складна, зовсім не схожа ні на українську, ні на англійську. У Тбілісі є безкоштовні мовні курси. Але я поки що в побуті користуюсь англійською — більшість грузинів її розуміють. Серед старшого ж покоління є ті, хто добре розуміє російську.

Діти Світлани ходять у місцеву школу та садок. Разом з тим старша донька навчається українською мовою.

— Щоб працювати або влаштувати дітей до школи чи садка, українцям не потрібно оформлювати жодних статусів, як це відбувається у країнах ЄС

—Ти просто приїжджаєш і живеш, — каже Світлана. — Спочатку українцям можна було залишатися в Грузії рік, потім термін продовжили до трьох років (але навіть якщо термін закінчився, можна виїхати і заїхати наступного дня знову).

Школи та садки безкоштовні. Моя донька навчається в українському секторі грузинської школи — такі сектори з початком повномасштабної війни з'явились у Тбілісі та Батумі, де мешкає більшість українців. Навчання відбувається українською мовою. Відмінність у школах — грузинська мова та історія серед предметів, а також 12 років навчання замість 11. Благодійники, чиїх імен ми не знаємо, досі оплачують трансфер дітей до цих шкіл у Тбілісі — тобто в якому б районі не проживала українська дитина, її забере автобус. Ба більше — цей український сектор дав можливість працевлаштуватися багатьом українським вчителям.

Від держави я не отримую жодних виплат. Грузія є небагатою країною, тут немає таких програм соціальної підтримки, як у країнах ЄС

Зарплати невисокі. Середня — 1000-1200 ларі (350-420 євро). Цих грошей може вистачити на продукти, але не на оренду (у Тбілісі ціни на оренду однокімнатної квартири стартують від 300 євро). Громадяни Грузії мають можливість оформити деякі пільги та субсидії.

Щодо українців, то є ті, хто отримує допомогу від неурядових міжнародних організацій. Здебільшого це доступно пенсіонерам, людям з дітьми до 18 років чи з інвалідністю.

Допомога невелика — близько 100 євро на місяць на людину. Також ці організації можуть допомогти з оплатою комунальних послуг або ваучерами на дитячий одяг. Щоправда після того, як у Грузії було прийнято сумнозвісний закон про іноагентів, постає питання, чи зможуть міжнародні організації продовжувати в Грузії свою діяльність.

Грузини вчать українську мову, а росіяни не звертають увагу навіть на грузинську

— Підтримка українських біженців на рівні держави була на початку повномасштабного вторгнення, — розповідає Sestry голова молодіжної організації українців у Грузії «Світанок» Катерина Козак. — Українців, яким не було де зупинитися, селили у готелях, і там вони могли жити безкоштовно кілька місяців — до початку туристичного сезону. Держава це компенсувала власникам готелю. Після того як розпочався турсезон і українці покинули готелі, їм стали надавати фінансову допомогу — 340 ларі (близько 100 євро). Але оскільки це навіть не половина вартості оренди у таких містах, як Тбілісі чи Батумі, чимало українців не змогли дозволити собі житло й поїхали до інших країн. Різкому стрибку цін на оренду нерухомості восени 2022 року сприяв наплив росіян, які виїхали з Росії через оголошену мобілізацію. Серед них було чимало платоспроможних.

Росіян, на жаль, багато і зараз. Це й не дивно з огляду на проросійський курс правлячої партії. Але серед грузинів я не знаю нікого проросійського. Мої знайомі грузини вважають результати виборів сфальсифікованими, виходять на протести — зокрема, з українськими прапорами… Я навіть знаю місцевих, які вчать українську мову. До нашої організації «Світанок» досі пишуть деякі місцеві роботодавці — мовляв, хочемо взяти на роботу саме українців.

А робота українцям потрібна. Основна перешкода в її пошуку — мовний бар'єр. Попри те, що тут більшість розуміє англійську, без знання грузинської опцій у людини небагато. Тому більшість українців працює у сфері будівництва чи сільського господарства. Наша організація допомагає із працевлаштуванням. Іноді нескладно знайти вакансію, але людина губиться, не знаючи, як скласти резюме, написати супровідний лист — і в цих випадках ми приходимо на допомогу. Ми також надаємо українцям можливість набути певних навичок, які вони можуть монетизувати, поширюючи при цьому українську культуру. Наприклад, люди створюють вишиванки традиційними українськими техніками — і така ручна робота високо цінується в Грузії.

— У Грузії заробляють непогані гроші ті, хто має власний бізнес, — наприклад, ресторани, нерухомість під здачу в оренду чи якийсь креативний проєкт, — розповідає Sestry українка Марія Микільченко, яка від початку повномасштабної війни приїхала до Батумі, а зараз живе у Тбілісі. — Також можна працювати онлайн на ринок іншої країни, що я і роблю. Я — IT-рекрутер, працюю на український та європейські ринки.

Оренда житла в Грузії набагато дешевша, ніж у країнах ЄС, і заробляючи в ЄС, тут можна нормально жити. А от якби я працювала в Грузії, то навряд чи змогла б. У більшості сфер зарплати тут є низькими. Моя знайома, яка в Україні працювала артдиректоркою і спробувала знайти аналогічну роботу в Грузії, була шокована, дізнавшись, що тут за це отримують 300-500 доларів на місяць. При цьому ціни на продукти відсотків на 30 вищі за українські.

Спочатку я жила в Батумі. На відміну від Тбілісі, ціни там навіть на довгострокову оренду житла залежать від сезону — орендодавець заздалегідь попереджає, що влітку квартира буде дорожчою. У Батумі мене сильно тригерили росіяни, які там на кожному кроці. І поводяться відповідно. Якось я стала свідком того, як російська дівчинка запитала у своєї мами: «А чому ця вивіска не російськими літерами?» На що мама відповіла: «Не звертай увагу», навіть не пояснивши, що це грузинська мова, бо вони в Грузії.

Я була рада переїхати до Тбілісі, де росіяни непомітні за межами своєї ком'юніті. На видноті в Тбілісі українські прапори, написи українською

Багато підтримки від місцевих і якась атмосфера легкості. Тут навіть якщо в тебе немає на даний момент роботи і ти не знаєш, як за кілька місяців платитимеш за оренду, ти не панікуєш, а… їдеш у гори. Саме так роблять грузини, зокрема у стресових ситуаціях. Їдуть і кажуть собі: «Якось воно буде». Тут неймовірно красива природа, і такі поїздки дійсно допомагають відволіктись і перезавантажитись.

У Грузії тебе ніхто не чіпає, не змушує вивчати мову чи працювати на місцевому ринку праці. Тут ти не є частиною бюрократичної системи, як, наприклад, у Німеччині. Але й розраховувати можеш лише сам на себе. Тож це водночас плюс і мінус.

Медицина у певному сенсі схожа на українську — немає черг, потрапити до фахівця нескладно. Прийом у лікаря у приватній клініці може коштувати близько 100 ларі (35 євро). З аналізами буде дорожче (я нещодавно здавала цілий пакет аналізів і заплатила близько 200 євро). Але з мінімальною зарплатою приватні клініки навряд чи є доступними. Також люди оформлюють медичні страховки.

Шопінг у Грузії інший — тут не купити багатьох європейських товарів та брендів, до яких ми звикли в Україні. Їх можна замовити онлайн, але доставка виходить відчутно дорожчою, ніж в Україні. Також тут дуже недешева б'юті-сфера, адже вартість матеріалів залежить від тієї ж доставки. У супермаркетах є чимало російських товарів. У мене склалося враження, що в Батумі їх було навіть більше, ніж грузинських, що знову ж таки пов'язано з політикою правлячої партії. Ця політика зараз дуже турбує українців у Грузії. Поки що ми маємо право тут жити, але оскільки влада не приховує проросійської позиції, ніколи не знаєш, чого чекати завтра...

Фотографії з приватного архіву