Як купити нерухомість у Польщі на первинному ринку?

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Президентські вибори в Румунії, які відбудуться вже 4 травня, мають шанс змінити не лише вектор внутрішньої політики країни, а й її зовнішні орієнтири. На тлі скасованих результатів попереднього голосування та загального розчарування у традиційних партіях, все гучніше лунає голос праворадикального політика Джордже Сіміона.

Він балансує між патріотичною риторикою, антиелітними закликами та відверто ворожими заявами на адресу України. Тим часом незалежні розслідування та аналітичні центри вказують на можливі зв’язки Сіміона з російськими спецслужбами та координацію інформаційних кампаній, спрямованих на дестабілізацію ситуації в регіоні.

Але хто насправді підтримує Сіміона? Яку роль у його популярності відіграють кампанії впливу? І що означатиме його можлива перемога для України та Європи? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів колишній радник президента Румунії Юліан Чіфу, який нині очолює Центр запобігання конфліктам та раннього попередження у Бухаресті.

Як ультраправі кандидати формують порядок денний виборів у Румунії?

‍Марина Степаненко: Наскільки високими є шанси Джордже Сіміона на перемогу, якщо порівнювати його рейтинги з іншими основними кандидатами?

Юліан Чіфу: Фактично, він — єдиний кандидат від крайніх правих, і навіть йому довелося зміститися до центру, щоб апелювати до ширшої бази виборців. Він публічно зайняв проєвропейську, пронатівську позицію, але ніхто йому не вірить. Наразі він є фаворитом другого туру, ймовірно, завдяки підтримці, яка раніше була спрямована проти Келіна Джорджеску (ультраправий проросійський політик, якого оголосили переможцем першого туру президентських виборів 24 листопада 2024 року, а втім, Конституційний суд анулював результати через численні порушення під час голосування та підозри у зовнішньому втручанні. — Авт.). Однак реальні шанси Сіміона на перемогу в президентських перегонах досить низькі. Залежно від того, хто буде його опонентом у фінальному турі, цілком ймовірно, що перемогу здобуде інший кандидат.

‍Яким чином зовнішні чинники, зокрема російська дезінформація, впливають на радикалізацію румунського політичного дискурсу та популярність ультраправих кандидатів?

Вони більше не мають впливу. Російська дезінформація відіграла ключову роль у просуванні Джорджеску вперед — його рейтинг підскочив з 1% до 23% всього за 10 днів. Це була скоординована операція, спланована дезінформаційна кампанія.

Це був своєрідний пробний запуск, такий собі тестовий кейс, для того, щоб перевірити, як подібна тактика може бути використана на майбутніх виборах в Україні

Румунія, по суті, заплатила ціну за підтримку проєвропейської позиції Молдови. Зважаючи на те, що в Румунії проживає багато громадян Молдови, а також на співпрацю між ліберальними партіями в минулому, це допомогло Майї Санду отримати другий мандат і провести проєвропейський референдум, незважаючи на те, що Росія вкладала гроші в підкуп виборців, який зараз розслідується Кишиневом.

Ця атака була своєрідною відплатою. Інструменти для такого впливу існують скрізь, і вони не просувають відверто проросійські меседжі. Замість цього вони маскують їх під «протрампістську» або «проамериканську» риторику, яка є більш прийнятною в сильно проамериканських країнах — таких, як Румунія.

У нашому випадку антиросійські настрої мають глибоке історичне коріння. Ультраправі — це лише прикриття. Після вступу до ЄС і НАТО в Румунії не було ультраправих партій — це нещодавній конструкт. Не маючи життєздатної проросійської ідеології, яку можна було б просувати, ці актори захопили ультраправі ідеї, як це сталося по всій Європі, бо більшість суспільства її не підтримує, а значить — їх можна спотворювати і підлаштовувати під свої цілі.

‍Що стоїть за нинішнім політичним тріумфом ультраправих в Європі? Це мода, популізм чи симптом глибшої політичної хвороби континенту?

Це поєднання кількох чинників. По-перше, деякі ініціативи європейських політиків — як-от дорогі проєкти з переходу на чисту енергію чи екологічні норми, що стримують інвестиції, — викликали зворотну реакцію. Декому здалося, що окремі свободи були доведені до крайнощів.

По-друге, внутрішні проблеми: в багатьох країнах, зокрема й у моїй, традиційні партії не встигають за зростаючими очікуваннями суспільства. Розчаровані поганим, на їхню думку, управлінням, виборці дедалі частіше звертаються до популістських або ультраправих сил.

По-третє, зовнішній чинник — Росія. Не маючи привабливої ідеології, яку можна було б просувати відкрито, вона підтримує крайні праві рухи — політично «вільну нішу».

Її легко посилювати через соцмережі, які надають перевагу сенсаційним і спрощеним меседжам, а не виваженому, довгостроковому мисленню

Отже, маємо три шари впливу: суперечливі політики ЄС, внутрішнє невдоволення й іноземне втручання.

Повертаючись до Румунії, яку роль у політичному ландшафті вашої країни відіграють радикальні діячі на кшталт Діани Шошоаке, і наскільки серйозною є їхня загроза для проєвропейського курсу Румунії?

Діана Шошоаке викроїла собі місце, і я підозрюю, що це було стратегічно сплановано. Її підтримка становить приблизно 5%, і значна частина цих голосів — протестні. Якщо проросійські настрої представляє Шошоаке, то зрозумілі дві речі. По-перше, ніхто не підтримає її повністю, тому що вона всіх відштовхує. По-друге, майже неможливо створити серйозну, помірковану проросійську партію з її участю, оскільки вона не прийме жодного потенційного альтернативного лідера. У цьому сенсі Шошоаке займає нішу, яка, хоч і є суперечливою, але відіграє певну роль у демократичному ландшафті.

У здоровій демократії важливо, щоб були представлені різні голоси, навіть ті, з якими ви можете не погоджуватися. Шошоаке заповнює цей простір. Хоча я б не назвав її нешкідливою.

Її вплив реальний, і вона здіймає багато шуму, а втім, її апеляція здебільшого спрямована до менш освіченого, маргіналізованого сегменту суспільства

Однак, якщо вона є обличчям проросійської підтримки в Румунії, я б навіть аплодував їй, оскільки вона представляє Росію у спосіб, який, на мою думку, не завдає значної шкоди румунському суспільству.

Румунія як опорний пункт безпеки

‍Яким чином змінилась роль Румунії у регіональній архітектурі безпеки після початку повномасштабної війни в Україні?

Насправді, я не думаю, що ситуація суттєво змінилася, тому що ці питання розвивалися протягом тривалого часу. Позиції Румунії та Польщі формувалися поступово. Наприклад, Румунія вже 20 років є частиною американського протиракетного щита і має ключові військові об'єкти в партнерстві з США, як, наприклад, 57-у авіаційну базу «Михаїл Коґелнічану». Наша участь в Афганістані та Іраку, а також бази в Кампіа Турзій та Фетешті відображають нашу стратегічну орієнтацію.

Стратегічне партнерство зі США було побудоване протягом останніх 25 років, що є основою нашої оборонної стратегії. Однак нам все ще є куди рости. У той час як Польща націлилася виділити 4,7% свого ВВП на оборону, Румунія витрачає лише 2,5%. Ми чекаємо на додаткові можливості від США, а також повинні зробити військову кар'єру більш привабливою. Це складно, коли поруч війна і нависає загроза, що Росія може напасти на країни НАТО.

Крім того, нам потрібно адаптувати наші військові доктрини, зважаючи на уроки з війни, що триває в Україні, яка є першим повномасштабним конфліктом високої інтенсивності в 21 столітті.

Наскільки реалістичними є сценарії часткового або повного перенесення американської військової бази з Польщі до Румунії?

Ні, це малоймовірно. Ведуться розмови про часткове виведення американських військ, зокрема, з Німеччини і Авіано в Італії, але бази на східному фланзі НАТО, як, наприклад, в Румунії, залишаться. Раніше обговорювалося перенесення баз з Німеччини до Польщі, Чехії або Румунії, але нинішні оцінки свідчать про лише обмежене скорочення американських військ в Європі.

Ключові стратегічні об'єкти, такі як база протиракетної оборони в Девеселу і база імені Михаїла Коґелнічану, залишаться і будуть укомплектовані американськими військами. На деяких позиціях НАТО може відбутися ротація військ. Американських солдатів, можливо, замінять союзники, які братимуть участь у спільних операціях, навчаннях і регіональних командних центрах в Румунії і Польщі.

Проте перекидання військ між Польщею і Румунією неможливе, оскільки обидві країни мають однакове стратегічне значення для США і потребують збалансованого підкріплення

Румунія також підтримує зусилля Польщі зі стримування, і польські війська присутні в Румунії, що відображає наше стратегічне партнерство, включно з тристоронніми відносинами з Туреччиною, яке поступово зміцнюється з плином часу.

‍Наскільки Чорне море стає ареною не лише військового, а й геополітичного протистояння? Яким чином Румунія може впливати на баланс сил у регіоні — між безпекою, економікою та політикою стримування Росії?

Чорне море завжди було частиною геополітичного ландшафту, і ми давно виступали за його стратегічне визнання. Це зайняло певний час, але нам вдалося сформувати стратегію США для регіону. Німеччина і Франція також розробляють власні чорноморські стратегії, і зараз Європейська комісія, схоже, готова підтримати єдиний європейський підхід.

Цей регіон є життєво важливим — він розташований прямо біля нашого порогу. Ключові події, такі як анексія Криму та нинішня агресивна війна, розгорнулися на півдні, а не в країнах Балтії чи Калінінграді.

Ось чому Чорне море має бути центральним у будь-якій стратегії безпеки

Ми роками працювали над тим, щоб позиціонувати південну частину Чорного моря як море НАТО, з країнами-членами і країнами, які прагнуть вступити до Альянсу в цьому регіоні. Ми також закликаємо НАТО відновити там свою місію із запевнення безпеки. За нинішніх умов це нелегко, але за будь-якої форми припинення вогню Альянс буде потрібен для захисту ключової морської інфраструктури — від Одеси до Стамбула і від Констанци до Батумі.

Це довготривала робота, яка розпочалась два десятиліття тому і продовжує розвиватись. В ідеалі, Україна і Грузія візьмуть у ній участь, залежно від їхнього бажання і можливостей. Свобода судноплавства має бути захищена і підтримана силами НАТО. Наприклад, наша тристороння група з розмінування разом з Болгарією і Туреччиною робить безпосередній внесок у ці зусилля.

Зрештою, ми підвищуємо обізнаність і шукаємо ширшої підтримки з боку ЄС і НАТО для довгострокової регіональної взаємодії.

Допомога Україні: реалії та майбутнє

‍У чому полягає стратегія Бухареста — допомагати Україні, але не робити це публічно? Це прагнення до обережності, внутрішньополітичний компроміс чи сигнал союзникам?

Я не думаю, що це те, що варто зараз обговорювати — війна в Україні все ще триває, і українські посадовці добре розуміють, чому ми діяли так, як діяли. Румунія і Польща відігравали взаємодоповнюючі ролі: Польща була гучною і помітною, привертаючи увагу до себе, в той час як Румунія працювала тихіше, за лаштунками.

У воєнний час прозорість не завжди є перевагою

Румунія прийняла критику з боку деяких ЗМІ і навіть дипломатів, які ставили під сумнів наш внесок просто тому, що ми не оголошували про нього публічно. Але важливо те, що ті, кому потрібно було знати, знали.

Ситуація все ще змінюється. Стратегії повинні залишатися гнучкими. Сила Румунії полягає в її здатності надавати гуманітарну допомогу, транспортні коридори, свободу пересування і, так, військову підтримку, навіть якщо ми не розголошували деталі. Тиха ефективність була нашим вибором.

‍У минулому відносини між Україною та Румунією були непростими — зокрема через питання меншин і територій. Але з початком повномасштабного вторгнення війни тональність у румунських ЗМІ та політичному дискурсі помітно змінилася. Чи можна говорити про стабільне покращення ставлення до України на рівні суспільства?

Я вважаю, що ми повинні дивитися на це по-іншому. Свого часу українське керівництво, прем'єр-міністр і міністр оборони, розглядали Румунію як головну загрозу. Але я повинен пояснити: з моменту анексії Криму в 2014 році з боку Румунії, а поступово і з боку України, спостерігається повна відкритість.

Як сусіди ми мали свої проблеми — це нормально, але крок за кроком ситуація покращувалася. Насправді, багато українців по-справжньому відкрили для себе Румунію лише після 2022 року, коли сотні тисяч людей шукали тут притулку і відчули нашу підтримку на власному досвіді.

Йдеться про сприйняття та інформаційну війну. Росія активно працювала над тим, щоб розділити нас, використовуючи природні тертя між сусідніми країнами

Звичайно, кожна держава відстоює свої інтереси, але ми тут, щоб залишитися, пліч-о-пліч і повинні знайти шляхи для співіснування — саме це і відбувається. Я можу тільки вітати нинішню ситуацію. Імідж Румунії в Україні значно покращився, і настрої тут переважно позитивні щодо України. Так, є маргінальні голоси з антиукраїнськими меседжами, часто проросійськими або ультраправими, але вони не мають великого впливу. Широка підтримка України в Румунії залишається сильною — і дуже важливо, щоб так було і надалі.

‍Чи є ризик, що після виборів нова політична еліта змінить підхід до війни в Україні — наприклад, стане менш активною у питанні військової допомоги або співпраці з союзниками у регіоні?

Це малоймовірно, тому що якщо Україна впаде, наступною буде Румунія. Всі це розуміють. Дуже важливо підтримувати Україну, щоб утримати лінію фронту далеко на сході і не допустити її переміщення в напрямку Херсона, Миколаєва чи Одеси. Отже, я не передбачаю жодних драматичних змін у підтримці України з боку Румунії, як зараз, так і під час майбутнього відновлення.

Цю перспективу добре розуміє і поділяє наше керівництво, і вона повинна і надалі керувати нашими діями. У нас є спільні інтереси і значний простір для співпраці, яка вже відбувається

Через Констанцу, наші дороги, нові пункти перетину кордону і розширену інфраструктуру йде торгівля, в тому числі експорт зерна. З лютого 2022 року попит на транспортні перевезення зріс у сім разів. Ми швидко адаптувалися, щоб задовольнити його, і ця співпраця створює основу для довгострокового партнерства, особливо в таких сферах, як безпека і оборона.

Титульне фото: Andreea Alexandru/Associated Press/East News

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Росія може напасти на країни НАТО протягом найближчих п’яти років, а можливо й раніше, якщо будуть зняті санкції — про це попереджає президент Литви Гітанас Науседа. Країна активно укріплює свої кордони з Росією та Білоруссю: плануються багатошарові фортифікаційні споруди, включаючи протипіхотні та протитанкові міни.

На тлі цих загроз Литва разом із Польщею та Фінляндією обговорює створення єдиного оборонного щита для захисту східного флангу Європи. У цей самий час Велика Британія ініціює нові зустрічі «коаліції охочих» щодо миротворчих місій в Україні, які можуть змінити баланс сил у регіоні.

Що означає цей геополітичний ландшафт для майбутнього Литви та всієї Європи? Чи готова Литва до можливих викликів? Про це ми поговорили Расою Юкнявічене, колишньою міністеркою оборони Литви, ексдепутаткою Сейму, а нині — членкинею Європарламенту.  

«Коаліція охочих» та роль Литви 

‍Марина Степаненко: Литва неодноразово демонструвала готовність до рішучих дій, зокрема заявивши про можливе розміщення ядерної зброї НАТО. Наскільки цей крок є реальним і чи підтримують його інші члени Альянсу?

‍Раса Юкнявічене: Як у члена НАТО наше оборонне планування за своєю суттю є регіональним. Ми активно готуємось і робимо все можливе, тому що стаття 3 Статуту НАТО вимагає від нас бути готовими захищати себе і діяти як надійні партнери і члени Альянсу.

Проте ми покладаємось на більш широке планування і можливості НАТО. Коли йдеться про розгортання ядерної зброї, важливо пояснити, що це не означає, що Литва буде володіти ядерною зброєю. Наші оборонні плани є регіональними і охоплюють країни Балтії і Польщу, які перебувають під парасолькою колективної оборони НАТО. Окремого плану для Литви, Латвії чи інших окремих країн не існує.

Конкретне розташування ядерного потенціалу — в Литві, Польщі чи навіть Німеччині — не є критичним питанням. Ці сили і засоби часто включають ракети великої дальності, хоча тактична ядерна зброя також може бути розгорнута на підводних човнах, флотах та інших військових засобах.

Що дійсно має значення, так це те, чи має НАТО достатньо сил і засобів, близькість цих сил і засобів до ключових цілей і хто ними оперує

Литва не буде застосовувати ядерну зброю. Будь-яке рішення про розгортання ядерних сил ухвалюватиме НАТО, а не Литва, і будь-які операції проводитимуться під керівництвом Альянсу.

Ядерне стримування залишається критично важливим аспектом нашої оцінки загроз. Якщо регіональна штаб-квартира НАТО визначить, що литовська територія є стратегічно придатною або забезпечує достатній простір для розгортання, то це рішення буде ухвалене колективно. Повторюся, це регіональне рішення, а не таке, що стосується лише Литви.

Як ви оцінюєте перспективи розширення «коаліції охочих» для допомоги Україні? Чи можуть у майбутньому окремі держави НАТО ініціювати нові формати військової підтримки, навіть без консенсусу всього Альянсу?

Насамперед, мова йде про Альянс. Лише НАТО може розробити чітке, всебічне планування, оскільки володіє ресурсами, розуміє можливості і точно визначає військові загрози. НАТО знає, як ефективно реагувати на ці загрози. Тому, звичайно, наш пріоритет — це НАТО.

Проте бувають випадки, коли Альянсу в цілому важко ухвалити рішення. У таких випадках ми уклали спеціальні угоди зі Сполученими Штатами для забезпечення оборони нашого регіону, якщо не вдається досягти консенсусу між усіма членами НАТО. З огляду на виклики, що виникають у Вашингтоні, необхідно розглянути можливість створення коаліцій в рамках НАТО і ЄС.

Для нас безпека в Балтійському морі та країнах, що його оточують, є головним пріоритетом

Для нас цей виклик є більш нагальним, ніж для країн, що межують з Середземним морем, які стикаються з власними важливими проблемами. Ось чому я рішуче підтримую співпрацю між країнами, які стикаються зі схожими загрозами і викликами.

Такий підхід не означає дублювання зусиль, а радше доповнення і посилення нашої загальної безпеки і оборони. Я повністю підтримую готовність держав-членів об'єднуватися і спільно протистояти спільним загрозам.

‍Литва є однією з найактивніших країн у підтримці України. Чи є якісь «червоні лінії», за які вона не готова заходити у військовій допомозі?

Як і багато інших країн Північної Європи та Балтії, а також Польща, ми чітко розуміємо, що Україна не лише захищає себе, але й захищає нас. Це спільний виклик для всієї Європи.

Тому ми не встановлюємо жодних червоних ліній. Єдиним обмеженням для нас є наші можливості та ресурси

Хоча ми, можливо, не найпотужніша економічно країна в ЄС, ми зробили великий внесок (від початку повномасштабного вторгнення Литва надала Україні військової, економічної та гуманітарної допомоги на суму 1,112 мільярда євро, що становить 1,801% ВВП країни. За цим показником Литва посідає третє місце серед усіх країн-донорів. — Авт.).

Гарантії безпеки для України та стратегія ЄС

Очільник МЗС Литви Кестутіс Будрис запропонував п’ятиелементний пакет гарантій безпеки для України. Чи є в ЄС політична воля для його реалізації, зокрема щодо введення європейських військ в Україну?

У нас є проблема всередині ЄС — Угорщина наразі не може або не хоче підтримувати всі пропозиції щодо України. На жаль, її позиція нагадує позицію не проєвропейського члена, а російської маріонетки, яка діє всередині ЄС. Це реальність, з якою ми стикаємося.

Водночас Євросоюз не є військовою організацією — він був створений як економічний союз без військового виміру. Оборона і безпека завжди були відповідальністю країн-членів, а військовим аспектом займається НАТО, оскільки багато країн ЄС також є членами Північноатлантичного альянсу.

Будь-які зусилля щодо розгортання військ або миротворців залежать від окремих країн-членів. Приємно бачити, що формуються коаліції, а Велика Британія бере активну участь у забезпеченні європейської безпеки, незважаючи на те, що вона вийшла з ЄС.

Їхні зобов'язання щодо захисту континенту залишаються сильними і важливими

Якщо ЄС візьме на себе роль лідера, багато країн приєднаються до нього, але для ефективного розгортання потрібні спроможні країни. Хоча Литва має сильну політичну волю і громадську підтримку, очевидно, що лише нашого внеску буде недостатньо.

Ми побачимо, що вийде з поточних, хоча і непевних, переговорів між США і Росією. Незважаючи на це, Литва продовжуватиме підтримувати всі необхідні заходи, щоб допомогти Україні вижити і досягти якомога більшого в цій війні.

‍П’ятиелементний пакет гарантій безпеки для України Будриса також містить пункт про прискорений вступ України до ЄС. Наскільки реальною є ця перспектива у контексті загроз з боку Росії?

Так, розширення є ключовим пріоритетом Європейського парламенту сьогодні. Я беру активну участь у цих дебатах і процесах ухвалення рішень настільки, наскільки це залежить від Європарламенту. Україна, безумовно, є найважливішою країною в цьому відношенні.

Для мене і багатьох моїх колег очевидно, що Україна вже діє як країна-член ЄС, захищаючи наші кордони — по суті, формальні кордони ЄС. Ми потребуємо Україну так само, як й українці потребують нас. Вони прагнуть приєднатися до ЄС, користуватися захистом, розвивати свою країну і досягти процвітання, яке маємо ми після вступу до ЄС у 2004 році.

Україна заслуговує на таке майбутнє, і переговорний процес має вирішальне значення для впровадження необхідних реформ. Однак ми зіткнулися з проблемою, що полягає в тому, що Угорщина намагається заблокувати початок переговорів.

Це висвітлює фундаментальне питання в ЄС: право вето в Європейській Раді. Коли одна країна може накласти вето на рішення, це може практично зупинити наш процес

Дедалі більше людей усвідомлюють, що такий підхід є нежиттєздатним. На жаль, шлях України до членства в ЄС значною мірою залежить від вирішення цих внутрішніх питань ухвалення рішень в ЄС, які стали головною перешкодою. Перед нами стоїть багато викликів, але ми працюємо над їхнім подоланням.

Військова допомога та стратегія стримування

Литва відмовилася від міжнародної конвенції щодо заборони касетних боєприпасів, а ще разом з Польщею, Латвією та Естонією заявила про намір вийти з Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін. Чи вважаєте ви це рішення правильним?

Так, звісно. Щодо касетних боєприпасів — це лише кінець історії, яка почалася щонайменше півроку тому, а то й раніше, коли розпочалася широкомасштабна війна в Україні. Ваш досвід до болю чітко показав, наскільки це питання є критично важливим. На жаль, це дуже чутливе питання, але використання мін є необхідним для стримування або захисту від агресора. Литва, Латвія, Естонія і Польща ухвалили це рішення колективно, тому що, як я вже згадувала раніше, наша оборонна стратегія є регіональною.

Якщо на Польщу нападуть, це торкнеться нас усіх — польська безпека є нашою безпекою, так само як і безпека Латвії є нашою безпекою

Ми сподіваємось, що Фінляндія також приєднається до цього рішення. Це важлива частина нашої регіональної оборонної стратегії і важливий крок вперед.

Польща направляє до Литви F-16 та військових для посилення повітряного патрулювання. Чи можна очікувати подібного розширення оборонних ініціатив у Балтійському регіоні?

Ми беремо участь у місії НАТО з патрулювання повітряного простору з моменту нашого вступу до Альянсу в 2004 році, тому в цьому немає нічого нового. Вона може бути розширена, як це було в минулому. Фактично, з 2014 року місія вже розрослася. Спочатку була лише одна база на всі три країни Балтії в Литві, в Шяуляї. Тепер у нас є дві, і, можливо, навіть одна в Латвії — треба перевірити (з 1 березня 2024 року латвійська військова база в Лієлварде стала третьою базою НАТО, на якій розміщуються підрозділи винищувачів Альянсу для охорони неба над Естонією, Латвією і Литвою, виконуючи місію з патрулювання повітряного простору країн Балтії. — Авт.).

Крім того, авіабаза Емарі в Естонії також приймає літаки НАТО для протиповітряної оборони. Отже, хоча місія залишається принципово тією ж самою, її масштаби розширились.

Відповідальність зросла, і є потреба в подальшому реформуванні і переформатуванні місії з патрулювання повітряного простору, щоб дозволити використання боєприпасів та інших засобів у разі агресії. Проте це підпадає під рамки планування НАТО. Якщо виникне серйозна загроза, я вважаю, що корективи будуть внесені негайно.

НАТО: Виклики реформування

Аналітик Девід Джулазаде у статті для Atlantic Council наголошує, що НАТО потребує термінової реформи, щоб не відставати від противників у швидкості ухвалення рішень. Чи ви погоджуєтеся, що існує така проблема?

О, це дуже давня дискусія. Коли я була Міністром оборони з 2008 по 2012 роки, ми почали розглядати питання про те, чи зможе політичне керівництво НАТО, якщо настане «день Х», негайно ухвалювати швидкі і необхідні рішення — особливо з огляду на вимогу одностайності. Кожна країна-член повинна дати згоду, що, по суті, дає кожній з них право вето.

Ми бачимо ту ж динаміку в НАТО, що і в ЄС, коли окремі країни виступають проти ключових рішень. На жаль, ми маємо приклади того, як це може бути проблематично

Саме тому деякі рішення вже були делеговані безпосередньо військовому керівництву НАТО для негайного виконання. Хоча я більше не є глибоко залученою в роботу Альянсу і стежу за розвитком подій лише через засоби масової інформації, я знаю, що це питання залишається критично важливим. Існує потреба в наданні військовій частині НАТО більших повноважень і відповідальності для того, щоб діяти якомога швидше на ранніх стадіях кризи.

‍ЄС розробляє проєкт нарощування оборонної промисловості для «стримування Росії». Чи достатньо цього для стратегічної автономії Європи, чи без США цей проєкт приречений на обмежений ефект?

Ми називаємо це оборонним союзом. Те, що ми починаємо будувати зараз, знаменує новий етап, нову еру для Європейського Союзу. Досі ЄС ніколи не функціонував як військовий альянс чи оборонна організація — це завжди була економіка, як я вже згадувала раніше.

Це щось абсолютно нове. Вперше в нашій історії у нас з'явився комісар з питань оборони, а 19 березня відбулася публічна презентація Білої книги з питань оборони. У ній буде викладена стратегія більшої автономії у сфері оборони.

Я не є прихильником терміну «стратегічна автономія», тому що ми все ще сильно покладаємося на наші євроатлантичні зв'язки. Я сподіваюся, що напруженість всередині НАТО і нинішня криза довіри врешті-решт будуть вирішені, але навіть тоді ми продовжуватимемо потребувати Сполучених Штатів, Канади і трансатлантичного зв'язку.

Коли ми говоримо про оборонний союз, наша мета — посилити власні можливості Європейського Союзу. Військова промисловість є ключовою частиною цих зусиль. Хоча її розвиток є лише одним з багатьох необхідних кроків, вкрай важливо зменшити залежність від третіх країн і розвивати якомога більше власних можливостей.

Водночас, підтримка України залишається пріоритетом. Це означає не лише посилення військової промисловості Франції, Німеччини та інших країн ЄС, але й допомогу Україні у розвитку власної оборонної промисловості.

Зараз ми розуміємо, що безпека України — це наша безпека. Україна здобула безцінний досвід, зароблений у війні, але вона також розвинула свою військову промисловість у високоефективний спосіб. Сильна синергія з Україною матиме вирішальне значення

Безпека і оборона повинні розглядатися на багатьох рівнях: протидія прямим військовим загрозам, протидія гібридній війні, боротьба зі шпигунством і диверсіями, як, наприклад, нещодавні інциденти в Балтійському морі. Агресивні дії Росії спрямовані не лише проти України, але й проти Європейського Союзу в цілому. Ми повинні бути готовими до всіх цих викликів.

Титульне фото: Alfredas Pliadis/Associated Press/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍