Ексклюзив
20
хв

Українська десятка: найкращі хіти жовтня

KAZKA, STASYA, Cheev, SHUMEI, Osty, Клавдія Петрівна, Геля Зозуля, Роксолана, Юлія Юріна, «Жадан і собаки» — їхні пісні полонили серця слухачів

Марія Бурмака

Марія Бурмака, українська співачка та телеведуча. Фото: Ірина Брязгун

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Я знайомитиму вас із тим новим, що з'являється в українському медіапросторі. Із артистами, що  вже збирають великі зали, хоча почали свої кар’єри зовсім нещодавно. Пропонуватиму слухати те, що подобається мені. Можливо, якісь із цих пісень поповнять ваші плейлисти, стануть саундтреками особистісних переживань. У будь-якому разі ви точно дізнаєтесь для себе нові імена і не пропустите прем’єри музикантів, яких любите і знаєте давно. 

№1. KAZKA. «Солодкі»

Починаємо з гарячої прем’єри — треку «Солодкі» від гурту KAZKA.  Композиція стала своєрідним маніфестом солістки бенду Олександри Заріцької на тему  безумовної любові до себе. Мабуть, зовсім не випадково збіглося, що разом із виходом цієї композиції Саша зізналась в інтерв’ю відомому глянцю Vogue, що у підлітковому віці мала певні проблеми зі сприйняттям себе та розлад харчової поведінки. За словами вокалістки, вона була «кругленькою» з самого дитинства, хоча й дуже енергійною дитиною: 

— Свого часу пробувала всі дієти, зокрема й голодування. Багато підлітків були під впливом цих «трендів» і не усвідомлювали, що це вбивство для організму. Їм просто хотілося бути, як усі. Я починала всі ці дієти, не їла декілька днів, а потім, за класикою, були зриви, психи, сльози — і так це все перетворилося на звичку. 

Власне, новий трек — про повне прийняття себе, любов до себе і вміння бачити красу у всьому. У роботі над піснею брав участь Дем’єн Ескобар — американський скрипаль-віртуоз, світова зірка, володар двох премій «Еммі». Музикант активно підтримує Україну від початку повномасштабної війни, тому залюбки погодився на колаборацію із KAZKA. Він створив для українського гурту струнну партію.

№2. STASYA. «Босі» 

Неординарну співачку на ім’я STASYA ви могли бачити у цьогорічному «Голосі країни» — вона дійшла до фіналу. Торік Анастасія Чабан (так звати артистку у реальному житті) гучно заявила про себе піснею «Світ Ловив», за мотивами вислову Григорія Сковороди, яка одразу привернула до себе увагу. STASYA родом із Новодністровська, що на Буковині. Фольклорист за фахом, дівчина багато часу проводила в етнографічних експедиціях, досліджувала сучасний стан збереження фольклорних традицій та пісенної творчості, працювала і працює над їхніми розшифровками. 

— Люблю цю справу, адже таким чином можу донести те, якою багатогранною, цікавою, співочою та талановитою була і залишається наша країна. А чому почала зі Сковороди? Бо Григорій Савич надихав і надихає. Його філософія, життєве кредо і висновок, — наголошує співачка.

№3. Cheev. «Де любов живе»

Музикант Cheev (Владислав Чижиков у реальному житті)  представив ліричний трек «Де моя любов живе» та кліп до нього, в якому провів «експеримент» зі штучним інтелектом. Відео на пісню «Де моя любов живе» змушує замислитися над тим, чи здатні сучасні технології вгамувати біль від трагічної втрати. У сьогоденні, коли штучний інтелект стає частиною нашого буденного життя, постає питання, чи зможе він підкорити справжні почуття і навіть зробити людину щасливою? Це і стало основою нового відео Cheevа. Історія розгортається в майбутньому. Героїня втрачає чоловіка, але за допомогою прогресивних технологій віртуально може оживити коханого і жити з ним у симуляції. Але на практиці ідея не приносить омріяного результату, адже штучний інтелект не може замінити справжні почуття, а головне підтримувати живе кохання. 

— Ця пісня про кохання на відстані. У тексті одночасно присутній песимізм — наш серіал чекають нові сезони, але в тонах “нуар — і надія пережити цю відстань так, щоб потім легко стерти її з пам'яті, ніби нічого й не було. Я хотів написати пісню, як буде поза часом і простором.

№4. SHUMEI. «Волосся»

Нова композиція музиканта нестандартно і тонко розповідає про кохання, що  робить її особливо хвилюючою:

— Ця пісня є особливою, оскільки розкриває кохання з іншого боку, з трепетного. 

Новий трек співак записав одразу після повернення з благодійного туру Америкою, де зібрав суттєву суму на потреби ЗСУ. Пісня «Волосся» стала синглом нового альбому «Комета». Пісня справді зворушує. Орекестровка, інструменти, рояль, ритм. Це все дуже відрізняється від стандартного рецепту створення хіта, що робить багато пісень однаковими. А чого вартий перехід у мажор всередині композиції. У цей момент мені захотілось посміхатись, сподіваюсь, посміхнетесь і ви.

№5. Геля Зозуля. «Наробила лиха»

Геля Зозуля стала однією з інтернет-сенсацій, до якої успіх прийшов майже одразу з релізом треку «КоляГаля» у вересні 2022-го року. Самоіронічний образ та веселе сприйняття світу, розуміння того, чим живе і дихає, над чим сміється та плаче український народ, допомогло співачці прокачати свої соцмережі та знайти палких шанувальників її творчості. Трек став затребуваним ще до офіційного релізу. Фрагменти з нього облетіли весь Тік Ток, були завантажені на YouTube — фани дуже чекали, коли вийде повна версія пісні. «Наробила лиха» — це спокусливий трек про природу жіночого кохання, який відгукнеться в серці кожної дівчини, незалежно від віку. А чоловікам, можливо, трохи привідкриє таємницю того, як же влаштоване жіноче серце і як насправді може себе почувати закохана по вуха дівчина.

№6. Osty. «Знайти»

Osty з’явився на українському музичному небосхилі наприкінці весни, втім його композиції звучать практично скрізь. Артист має впізнаваний голос. Він каже, що відтворює гуцульську манеру співу. У дитинстві йому співали і мама, і дідусь. І в цьому він відчував магію. 

«Знайти» — це перша пісня з трилогії «Знайти. Перед очима. Океан». Ця композиція про героя, що біжить за своїм омріяним коханням. Він потрапляє у дивні світи, де все здається нереальним та видуманим, а, можливо, сном. Герой проходить шлях до самого себе через біль, руйнування та відновлення. Кліп на пісню створили відповідно до темпоритмів роботи головного мозку, де кожна частинка відповідає за коливання частот в момент сну та життя людини.

№7. Клавдія Петрівна. «Імператори»

Поряд з Іменем Osty часто згадується і жіноче ім’я. Напевно, ви чули трек «Я щаслива». Фразу із пісні «лікарі кажуть, що це — депресія, мама каже, що я лінива» процитувала навіть Олена Зеленська на Третьому cаміті перших леді. Ця пісня залетіла в музичний простір із Тік Току. 

Клавдія Петрівна — це творчий псевдонім артистки, яка надихнулася героїнею книжки «Записки кирпатого Мефістофеля» Володимира Винниченка. Після того, як пісні Клавдії завірусилися у Тік Тоці, слухачі дискутували на тему, скільки ж їй років, й припускали, що тексти можуть бути згенеровані ШІ. Клавдія Петрівна співпрацює із лейблом Nebo Music, який займається також і Osty. 

Офіційні сторінки Клавдії є у Тік Тоці, телеграмі, а відтепер й в інстаграмі. До речі, в інстаграмі фото виконавиці не публікуватимуть, щоб залишити образ артистки загадковим.

№ 8. ROXOLANA. «Не стій»

«Не стій» — це пісня «Заручена», яку колись співала Руся, фактично перша україномовна поп-співачка, яка на початку 90-х збирала стадіони.

«Не стій під вікном, не дивись засмучено, не стій під вікном я вже заручена», — в інтерпретації Роксолани ця пісня звучить майже невпізнавано. 1989-го року композицію створили Анатолій Матвійчук (текст) та Костянтин Осауленко (музика). Трек «Не стій під вікном» увійшов до дебютного альбому Русі «Ворожка», який став першим україномовним поп-альбомом сучасної України. 

Версію Роксолани миттєво рознесли тік-токери — і хіт 90-х вже став трендом. 

— З цих пісень почалась історія сучасної української популярної музики. Руся, Ірина Білик, Сестричка Віка — всі ці артистки на початку 90-х створювали дуже різну і дуже класну музику. Вони ніби збудували фундамент, на якому зараз можемо творити ми, – говорить ROXOLANA. – Мені хочеться, щоб мої однолітки, які приходять до мене на виступи, також пам’ятали, якою крутою українська музика була 30 років тому. Я хочу, щоб молодь знала, що в 90-х наша музика була україномовною і дуже прогресивною.

№9. Юля Юріна. «Хто ти такий?» 

Юлія Юріна — українська співачка, виконавиця народної і сучасної музики, екс-учасниця гурту YUKO. Повномасштабна війна дуже змінила артистку. Зараз вона сама каже, що Юлія Юріна складається зі злості, образ, натхнення, яскравих подій, які можуть бути добрими, а можуть бути й злими. Нещодавно повернулася з Посад-Покровського —  села на Херсонщині, яке розташоване в зоні бойових дій. 

— Коли тільки туди вирушили, то раділи, що їдемо на звільнену від російських військ територію, але коли приїхали й побачили, що з цим місцем зробив ворог, весь день плакала, — згадує Юлія.

Місцеві мешканці ховались в Будинку культури:

— Це було дуже показово, культура може рятувати життя. Все село ховалося від окупантів у підвалі Будинку культури, а вони його обстрілювали. Нас затягують в якісь побутові справи, ми забуваємо, що паралельно із ними тривають жорстокі бої за нашу свободу, за те, щоб ми просто існували як нація.

№ 10. «Жадан і собаки». «Рогань»

І з вибуховою експресією підхоплює наш парад прем’єр «Жадан і Собаки» із піснею «Рогань». Рогань — так називається одне із передмість Харкова. Режисером кліпу став Антоніо Лукіч, який прославився фільмом «Мої Думки тихі» та нашумілим «Люксембург, Люксембург». 

— Це найкращий наш кліп, кажу з повагою до всіх режисерів, з якими ми працювали. «Рогань» — особлива робота, — наголошує Жадан.  

Для Антоніо Лукіча це був перший досвід у зніманні кліпу. За його словами, відеоробота вийшла абсолютно «кіношною», адже над нею працювала команда, з якою режисер знімав картину «Люксембург, Люксембург».

— Для мене це було знімання кіно, наче працювали над коротким метром. Я б з радістю подивився тепер повнометражний фільм, — прокоментував режисер Антоніо Лукіч.

Зі слів Сергія Жадана, пісня «Рогань» про дитячі стосунки, дружбу та проблеми, іноді зовсім не підліткові. Антоніо Лукіч його доповнив: «У відеороботі маленькі люди перемагають велике зло».

— Рогань був захоплений росіянами. І саме звідти почалось звільнення Харківщини рік тому. У Рогані загинув хороший друг… А ще це східна брама міста, яка виходить на Донбас. Ну, і плюс, Рогань добре римується, — розповідає про пісню Жадан.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Співачка, народна артистка України, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, кандидат філологічних наук, професор. Була автором та ведучою численних телевізійних програм на різних телеканалах. Написала понад 150 пісень, багато з яких стали саундтреками історичних подій української історії. Була активною учасницею практично всіх подій української історії, починаючи з фестивалю «Червона рута» (1989) і Революції на Граніті (1990) до Помаранчевої Революції (2004) та Революції Гідності (2013-2014). У 2021 році працювала над проєктом «Улюблені класики», до якого увійшли 15 композицій на вірші українських поетів.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
матері Херсона

 Все почалося з того, що два роки тому гендиректор Метрополітен-опера Пітер Ґелб разом з першою леді Оленою Зеленською узгодили ідею поставити в Америці оперу про українців, щоб допомогти Україні голосніше звучати в світі. Пітер Ґелб — друг України, він принципово відмовився у своєму театрі від співпраці з російськими артистами, які підтримують путінський режим, а ще запросив на стажування та виступи українських оперних виконавців. Лібрето до майбутньої опери написав американський драматург Джордж Брант, а диригенткою стала канадка Кері-Лінн Вілсон, відома завдяки керівництву Українським оркестром свободи (Ukrainian Freedom Orchestra) й ансамблем «Київська камерата». До слова, Пітер Ґелб і Кері-Лінн Вілсон — подружжя з українським корінням.

Постало питання, хто напише музику до нової опери. Оголосили конкурс, було подано понад 70 заявок з України. І переміг 44-річний Максим Коломієць — відомий в Україні гобоїст і композитор, якого багато хто вважає одним з найбільш «західних» сучасних українських композиторів — завдяки його сміливим музичним експериментам. 

Максим Коломієць і диригентка Кері-Лінн Вілсон на репетиції. Фото: Kinga Karpati & Daniel Zarewicz

Історії українських матерів стають всесвітньою історією

Оксана Гончарук: 14 серпня у Варшаві відбулася світова премʼєра оркестрової сюїти з опери «Матері Херсона», якою відкрився європейський Тур Незламності 2025 від Ukrainian Freedom Orchestra. Глядачі вперше почули музику з опери, премʼєра якої запланована на 2026 рік. До сюїти увійшли найкращі номери з опери?

Максим Коломієць: Скажімо, важливі, бо сюїта — це ж самодостатній твір, він має бути цікавий сам по собі. І писалася сюїта нелегко: я зробив першу версію, надіслав її Кері-Лінн, вона дуже м'яко попросила трішки переробити. і я перероблював, брав інші теми, інакше все компонував. Але сюїта — це важливий крок до промоції майбутньої премʼєри опери «Матері Херсона» під орудою Кері-Лінн Вілсон. Зараз вона разом з Ukrainian Freedom Orchestra поїхала Європою, де дасть вісім концертів, і чи не кожен з них буде відкриватися моєю сюїтою. Це дійсно потужне промо «Матерів Херсона» — американці в цьому сенсі молодці, вони все контролюють, працюють системно.

— Як у вас з Кері-Лінн Вілсон складається співпраця і наскільки вона відчуває матеріал, який ви їй пропонуєте?

— Складається все чудово. Вона чуйна, хороша людина і прекрасна диригентка. Я оцінюю це не тільки тому, що ми почали співпрацю. Кері-Лінн на початку війни створила Ukrainian Freedom оркеestra (у склад оркестру входять українські музиканти з різних оркестрів, оперних театрів та ансамблів, розташованих по всій Україні та за кордоном, — Авт.), і я знаю, як цей оркестр звучить. З половиною музикантів, які входять до складу цього оркестру, я особисто грав у концертах — це сильні інструменталісти. Вдячний, що Кері-Лінн уже вчетверте їх збирає. Вона називає своїх музикантів «солдати музики», і ця її маленька армія світла здійснює подвиг. Для розуміння: щоб симфонічний оркестр зазвучав після великої перерви, музиканти щодня десять днів поспіль репетирували у Варшаві по шість годин. 

— Головне, Кері-Лінн відчувала і розуміла вашу музику, бо музика складна. 

— Тому  коли я її писав, ми багато спілкувалися. Взагалі я довго придивлявся до МЕТ. Їздив туди, дивився, що вони виконують, аналізував, як люди сприймають музику, чим вони взагалі живуть, які опери і як ставлять. І намагався скласти якесь своє уявлення про те, яким має бути стиль опери, яка зайде в Нью-Йорку, бо я пишу українську оперу, але премʼєра буде спочатку у Варшаві, а потім в Метрополітен-опера. 

Гендиректор Національної опери Варшави Вальдемар Домбровський, диригентка Кері-Лінн Вілсон і гендиректор Метрополітен-опера Пітер Ґелб. Фото: Kinga Karpati & Daniel Zarewicz

Між Верді й авангардом

— Але ж це не привід писати оперу радикальною сучасною музичною мовою… 

— Такого там точно не буде. Я орієнтувався на музичну мову, близьку багатьом. Ну і в принципі, сама тематика опери диктує стиль — це ж історія про матерів. Тобто жінок, яких ми можемо зустріти в поїзді чи маршрутці. Це прості жінки, яким волею тяжкої долі випало стати героїнями. Важко собі уявити, щоб вони співали, наприклад, у стилі Циммермана чи Берга. Має бути емпатія між цими жінками й музикою, що висвітлює їхній характер. 

При написанні музики я орієнтувався на класичну оперу, але назвав би це таким розширеним класичним стилем, який вбирає в себе також і сучасні техніки. 

Не можна просто заплющити очі й зробити щось радикально своє, що поставлять два рази й забудуть. Це має бути близьке багатьом, тобто — в хорошому сенсі — популярна музика. Щоб оперу хотіли ставити по всьому світу

— Чому ви обрали саме такий сюжет і як працювали з лібрето?

— У МЕТ, коли заходить мова про нову оперу, все відбувається дуже детально й продумано на всіх рівнях. Тему ми обирали кілька місяців. Складність була в тому, що тем війни, гідних висвітлення в опері, тисячі. Це тисячі людських доль і ситуацій, яки хотілося б описати. Саме в той час почала підніматись тема викрадення й депортації росіянами українських дітей, що є одним з найбільших злочинів Росії. І театр обрав цю тему. Аби не просто висвітлити життя героя, цікавого лише українцям, а взяти тему поза часом. А далі пішов процес накопичення матеріалу.

— Знаю, що спочатку ви хотіли взяти для лібрето долі конкретних жінок і дітей.

— Так, але відмовились, бо це важко зробити так, щоб всі були задоволені. Тут є нюанси авторських прав і людський фактор — люди, якщо це про них, обовʼязково будуть втручатись у процес. Тож ми вирішили не обмежувати себе конкретними долями й створили збірні образи. Вони повністю достовірні, але узагальнені, бо складаються з багатьох схожих реальних ситуацій жінок, які намагались повернути собі дітей. 

— Тема викрадення дітей дійсно страшна. Як американці, для яких сімʼя — це святе, до неї ставляться? 

Як я бачу, американці — не люди емоцій, а люди дій. Пускати шмарклі — не їхній метод. І те, як вони ставляться до цієї теми, проявляється в тому, що вони витрачають на це зараз шалений ресурс

Вони докладають великих зусиль, щоб ця тема поширювалася, і всюди, де тільки можна, про це розповідають.

Виступ Ukrainian Freedom Orchestra в Національній опері Варшави, 2025. Фото: Kinga Karpati & Daniel Zarewicz

— Лібретистом опери виступив відомий американський драматург Джордж Брант. Він майстер сучасної опери, я читала, що в нього є опера, де головна героїня — пілотеса F16. Як ви з ним співпрацюєте?

— Він чудовий драматург і неймовірна людина. Буквально за пару місяців прописав цей сюжет. Крім нього, сюжетом займалась Саша Андрусик, а саме вивіряла документальну достовірність: хто, де, коли, куди, які війська відійшли й у який момент. Там багато таких деталей, і вона все вичитувала. Зараз все виглядає струнко. 

Джордж Брант заглибився в документалку. Фондом Save Ukraine йому було надіслано сотні годин різних інтревʼю, купа статей. 

І якщо перші варіанти лібрето виглядали так, що їх написав американець, який ніколи не був у Херсоні, то від остаточної версії вже враження, ніби Джордж все своє життя у Херсоні прожив

Я від його роботи під величезним враженням, бо, читаючи лібрето, відчував, що це за жінки. 

— Чому саме херсонські матері стали героїнями опери? 

— Саме в Херсоні було дуже підле масове викрадення дітей, і в опері це детально висвітлюється. Це історія про те, як росіяни підступом це зробили, сказавши, що відправляють дітей до табору в Крим, де їм буде добре, а потім вивезли дітей, забрали в них телефони, щоб ті не могли зв'язатись з батьками. На додачу дітей відправили до таборів, коли місто було під окупацією і між Херсоном і Кримом був зв'язок, а потім наші зайшли, зв'язок було відрізано, і вийшло так, що хоча від Херсона до Криму близько, але матері не можуть туди дістатися. 

— Чи в вашій опері щасливий фінал? Матерям вдається повернути дітей? 

— Ні, голлівудського хепі-енду немає. Хтось дітей визволив, а хтось не зміг. А хтось взагалі по дорозі помер. 

Все так, як і було в реальності. Ця історія — про надію, про те, що не можна здаватися

Вона про силу волі й любові. Взагалі, було б дивно, якби був хепі-енд, адже ми зараз живемо у світі, в якому зла забагато — і воно дуже сильне. 

— Але у вашій музиці є світло.

— Це правда. Я намагався зробити так, щоб твір не перетворювався на тотальну похмурість і зраду. Жінками рухає любов — почуття досить світле. І це варте того, щоби писати музику з позиції світла всередині нас. 

— Чи будуть в опері арії? Хотілося б почути щось такого рівня щемкості, як у Верді чи Пуччіні.

— Арій будуть обовʼязково, і красиві, там досить багато самодостатнього матеріалу. Зараз можна послухати, наприклад, «Faith is hard work» у виконанні американки Ерін Морлі, яка володіє чудовим колоратурним сопрано.

— Якщо ми вже заговорили про арії, чи відомо, хто буде співати на прем'єрі? 

— Премʼєр буде дві — у Варшаві й у Нью-Йорку, і ті солістки, які можуть співати премʼєру в МЕТ, не можуть у Варшаві — і навпаки. Я вже там, щиро кажучи, заплутався, але знаю, що партію однієї з головних героїнь буде виконувати чудове ліричне сопрано — польська співачка Александра Куржак, яка є однією з провідних солісток МЕТ. Коли я писав музику, то орієнтувався на неї і на Ерін Морлі. 

Ерін Морлі співає арію матері. Скріншот з відео Метрополітен-опера

Марафон, а не спринт 

— Як ви взагалі реагуєте на війну своєю творчістю? Війна випалює душу всім, а музиканти — люди тонкі. Цю страшну тему їм ніяк не обійти. 

— Я про це думав багато, бо бачу, як сприймають тему війни у творчості українці і європейці. Це величезна різниця, бо українці знають, про що йдеться, а європейці — коли заходить мова про нашу війну — дедалі частіше позіхають: «Ох, знову ці українці зі своєю війною, будуть сльози лити». І важко звинувачувати їх у відсутності емпатії, бо, по-перше, вони дійсно не знають, що таке війна. А по-друге, вимагати емпатії від чужих людей дивно. І тому я хочу створювати такі твори, які будуть цікаві не тільки європейцям, а взагалі людям світу. Бо сьогодні тема війни живе, а потім вона зійде нанівець — і разом з цим помруть і твори. 

А не хотілося б, щоб моя музика помирала. Тобто те, що пишеться сьогодні, пишеться не тільки для виконання тут і зараз

— Наскільки жанр сучасної опери затребуваний зараз у світі? 

— Я спілкувався з МЕТ з цього приводу, бо вони ж постійно ставлять нові опери. Хоча зі своїм бекграундом можуть ставити Пуччині і ні про що більше не думати. Але в них інший підхід. Співробітники МЕТ мені розповідали, що їхній театр підкосила пандемія ковіду. Адже Метрополітен-опера працює не так, як, наприклад, київська Національна опера. Вони від держави не отримують жодного центу й існують виключно на спонсорські гроші. І тут раптом через ковід театр зачиняється, спонсорських грошей немає, і публіка, яка завжди ходила на класичні опери, не ходить… Що ж робити? МЕТ почав висвітлювати у своїх творах гострі актуальні теми й залучати публіку з різних верств. А Нью-Йорк — гігантське місто, там 27 мільйонів жителів. Тобто потенційно публіка є. І виявилось, що опера дійсно цікава, коли є привʼязка до сьогодення. 

Бо класична опера, по суті, має штучні для сучасного слухача сюжети. Ці опери, наче комахи, залиті золотою бурштиновою смолою мільйони років тому

Я дивився в МЕТ різні опери про сучасний світ, і вони всі йшли з аншлагами, бо людям це близько. 

— Ось бачите, а у нас майже не роблять спроб ставити сучасні опери. 

— Ну, тут не варто звинувачувати театри, ту ж Нацоперу. Одна справа ставити нову оперу в мегаполісі на 27 мільйонів жителів, інша — на 3 мільйони. Це неспівставні речі. І щоб ставити сучасні опери, як це робить МЕТ, потрібна потужна команда. У Нью-Йорку є, з кого обирати, а у нас не так багато спеціалістів. Плюс корупційний бекграунд, навіть не пов'язаний з оперою безпосередньо, ну і кумівство, куди ж без нього.

Ще одна проблема — композитори. До МЕТ на конкурс з написання опери було подано 74 заявки. І це практично всі композитори, хто в принципі здатен написати бодай щось. І це не факт, що вони здатні написати саме оперу, вони просто подали заявку. Тобто в Україні нині умовно сотня композиторів. Тоді як в одному тільки Берліні їх тисячі. 

— Це ж конкуренція яка... 

— Так у цьому і сенс. Розумієте, як вони там конкурують, як бʼються за гроші, можливості виконання. А в нас конкуренція слабка, залученість композиторів до музичного життя мінімальна. Адже на це ніколи ніхто не дає гроші. Одну оперу комусь замовили, поставили — не пішло, і у всіх залишилося погане враження: «А, ну все, значить композиторів у нас немає, тож краще нічого не робити». Але це так не працює. Адже щоб з'явилась одна хороша опера, треба десятиліттями працювати, замовляти їх десяткам композиторів. Створити оперу — це титанічна праця. І тут потрібен не тільки талант, але й досвід, бо для тих, хто подібного не робив, це надскладне завдання. 

Фото: Kinga Karpati & Daniel Zarewicz

Одна литовська оперна агенція протягом років займалася постановками камерних опер виключно литовських композиторів. А Литва, вона ж невелика, разом з тим там за 20 років поставили приблизно 50 опер. І це агенція, навіть не оперний театр! Зрозуміло, що коли ставиш з пів сотні опер, то серед них обовʼязково зʼявиться дуже хороша.  Якби в опери в Україні почали вкладатися в 90-х, то у нас вже були б три десятиліття розвитку жанру. 

Тож українцям треба налаштуватися, що це не спринт, а марафон на багато років. Неможливо за два роки раптом створити шедевр. У це треба вкладатися десятиліттями

— Які взагалі тренди в оперному мистецтві? Як змінюється цей жанр?

— Я бачу, що опер створюється багато, тобто про кризу в цьому жанрі говорити смішно. Кількість варіантів, як може виглядати опера, збільшується. Є експериментальні опери. У Європі тема сучасної опери трохи грузне — їм легше виконувати перевірені речі. І я розумію, чому. Все сучасне дуже затратне, а результат геть не прогнозований. Великий ризик, що нове не сприйметься публікою.

І хороший композитор — це ж теж не гарантія. Не всі опери Пуччіні однаково добре ставляться, хітів лише декілька. З Вагнером і Верді та ж історія. Але всі ті нехітові опери ставились колись у театрах, бо хтось брав на себе відповідальність за такий експеримент.

— Крім опер «Матері Херсона», «Ніч» і «Еспенбаум», у вас є балет «Драконячі пісні», який рік тому поставили в Харкові в Схід-Опера. Попри війну й обстріли, в Харкові весь час відбуваються якісь культурні й музичні експерименти. 

— Я прямо до сліз радий, що вони це роблять і не здаються. І вони тебе ще й підтримують в цій жахливій ситуації!

«Драконячі пісні» не писалися як балет. Існував мій однойменний електронний альбом, який режисерка Жанна Чапела, яка є шанувальницею моєї творчості,  запропонувала переробити на балет. Вона каже, що прям побачила, як це треба поставити. І тоді вони написали ліберето, продумали драматургію балету, і Антоніна Радієвська його поставила. Моєї роботи там мінімум. 

У балеті задіяно багато артистів, але його ставили в лофті й робили пряму трансляцію для Парижа. Вони дуже круті, тож сподіваюся, все в них вийде. 

20
хв

«Голлівудського хепі-енду не буде». Композитор Максим Коломієць про свою оперу «Матері Херсона», яку готує до постановки Метрополітен-опера

Оксана Гончарук
анастасія подерв'янська текстиль вишивка

У неї зосереджений і трохи суворий погляд. Погляд-захист. Зате коли вона всміхається, наче сонце пробивається крізь хмари. 

Анастасія Подервʼянська — особистість, сформована кількома поколіннями талановитих художників. І коли заглиблюєшся у світ її творчості, розумієш, що старались вони не дарма. Вже десять років Настя експериментує у техніці текстилю. Роботи мисткині заворожують, вони ні на що не схожі. Складаються з клаптиків особливих тканин, старовинних серветок і кропіткої вишивки. В руках Насті ці елементи жіночого рукоділля перетворюються на живопис.

Мистецтвознавці бачать в її текстильних творах відсилки до попарту, української народної, барокової, середньовічної та античної традицій. А художні пальта Подерв'янської взагалі не дають спати багатьом жінкам. Особливо після персональних виставок Насті в Києві, на яких усі її вироби можна гарненько роздивитися.

«Якийсь час я жила всередині «Страшного суду»

Оксана Гончарук: Настя, багато років ви працювали у різних техніках живопису, а у 2015 році несподівано переключились на текстиль. Ви вишиваєте, колажуєте шматочки тканини, по суті, перетворивши вишивку на ще одну техніку живопису…

Анастасія Подерв’янська: Так, я замінила пензлик на голку з ниткою (усміхається). Експериментувати з текстилем почала завдяки книзі «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування», написану істориком та дослідником Георгієм Булашевим ще в 1909 році. Він багато їздив по Україні і збирав народні міфи, легенди, біблійні перекази. Текст Булашева здався мені сучасним, модерним, і я відчула, як його можна відобразити в тканині. Адже саме текстиль може водночас дати відчуття сучасності й продовження традицій. Мене навіть якось спитали, чи не мій батько (Лесь Подерв’янський — автор сатиричних п’єс, які вже стали українською класикою, а також художник — Ред.) написав цей текст, така там іронія у відношенні до людей.

— Ось звідки на ваших панно з'явились всі ці чорти та янголи, яких можна було побачити на виставці «Шиття» в 2024 році… 

— Ця виставка — продовження серії «Кантрі Хоррор», вже третя частина, основою для якої є тексти Булашева.

Нова серія «Явища земні та небесні» присвячена природним явищам, описаним в міфах. Так, в одному з них пояснюється, звідки береться сніг. Виявляється, його з неба скидають янголи золотими лопатами, а хурделиця на землі зʼявляється, коли чорти святкують весілля. У мене в роботах повно різних чортиків, для створення яких існує багато джерел натхнення. Так, наприклад, я дуже люблю Національний музей імені Шептицького у Львові, де представлені ікони XVI-XVII сторіччя. І кожного разу, приїжджаючи до Львову, я йду дивитись улюблені ікони й вивчаю всіх тих чортів, яких на українських іконах багато різних.

А в одній з моїх робіт фігурує чортик, якого я «вкрала» з улюбленої ікони моєї бабусі Лади, яка називається «Святий Микита Бісоборець».

— До речі, на виставці «Шиття» була представлена ваша найбільша робота з текстилю — «Страшний суд», розкажіть про неї.  

— Це текстильне панно 340 на 250 сантиметрів я зробила під конкретну стіну в Національному художньому музеї, тому що вирішила, що вона повинна там висіти.

Працювала я над панно у себе вдома. І робота заповнювала всю кімнату — так, що там більше нічого не вміщалося. Тож якийсь час я жила практично всередині «Страшного суду».

— У цій роботі чимало персонажів — як у Босха. Але про нього вже трактати написали, а про вас поки що ні. Як правильно сприймати ваш «Страшний суд»?

— У цій роботі багато алегорії, це гра з глядачем у його асоціації. Мені цікаво, хто і як її сприймає. Тобто цю багатошаровість спочатку не бачиш, але вона є.

Це як п’єси мого батька — хтось чує самі матюки, інші бачать цю саму багатошаровість
«Страшний суд», 2024

«Моя палітра — це клаптики тканини»

—  Багато хто вважає, що робота з тканиною — це все ж не мистецтво, а ремесло, заняття домогосподарок. Як на це реагуєте?

— Намагаюсь ламати ці стереотипи і своєю творчістю доводити, що текстиль — не просто декоративно-ужиткове мистецтво та жіноче рукоділля, а окрема сторінка сучасного мистецтва. 

Зараз чимало художників почали звертатися до роботи з текстилем. І в Україні, і взагалі за кордоном ця тема дуже популярна. Зʼявилось більше інформації, можна побачити приклади на текстильних виставках і ярмарках за кордоном. Це окремий і дуже цікавий світ. Коли я починала, такої цікавості до текстилю ще не було. 

— А що, до речі, сказали ваші родичі-художники, коли ви захопились текстилем?

— Моїй мамі все подобається, а батько якось прийшов на одну з моїх перших текстильних виставок і зізнався, що хотів мене за щось полаяти, та не знайшов за що. Разом з тим тато каже, що я — гарний живописець, тому мені не треба закидати живопис. А я й не закидаю, просто зробила паузу.

— Які сучасні технології ви використовуєте у своїй роботі з текстилем?

— Майже не використовую технологій, на 90% все зроблено моїми руками. Всі ті використанні клаптики, старовинні серветки, мереживо, гарні тканини, старий одяг, килими з блошиного ринку — я за цим полюю, все це збираю і потім з цього матеріалу народжуються нові твори. Люди в моєму оточенні знають про ці мої полювання і час від часу приносять різні тканини. 

І з цього всього складається моя палітра. Тобто всі ці тканини для мене, як пензлики та тюбики з фарбою. Текстиль — це мій уявний світ. 

"Дама Тіціана", 2021

— Хто вас навчив шити та вишивати? Бо вишиваєте ви майстерно.

— У мене в майстерні на стіні висить шматок вишитої тканини, який від “старості” вже почав розлазитись — така собі класична гладь шовком по шовку. Це вишивала моя прабабуся. Я знайшла цей раритет в шухлядах і, дивлячись на цю тонку роботу, відчула, що бажання вишивати — в моєму корінні, що такі речі нізвідки не беруться. 

Мене ніхто не вчив вишивати чи шити, єдине що я робила в дитинстві — шила ляльок, якихось милих звіряток і на Новий рік дарувала рідним. Але у мене мама дуже добре шиє, і в один день я просто почала працювати з нитками.

— Якими стилями вишивки володієте?

— Я в цій справі не профі, в яких все за правилами й ідеально — ниточка до ниточки. Я вишиваю по-своєму. Приходили майстрині, дивились на мої роботи і постановили, що в мене власний «вільний» стиль

— У 2021 році ви виставили серію вишитих натюрмортів, деякі стали копіями живописних полотен відомих майстрів, серед яких Рембрандт, Сурбаран, «Голландский натюрморт» Ліхтенштейна. Ви вишиваєте квіти, їжу, посуд і це вражає. Що в цій роботі найскладніше?

— Це дуже кропітка робота, бо нитка дрібненька, а обʼєми великі. Від цього страшенно втомлюються очі. Потрібно весь час відкладати роботу і відпочивати. Найскладнішим було вишити натюрморт з хамоном, там дуже багато відтінків і всі їх потрібно передати вишивкою.

— А чому саме хамон?

— Як на мене, це естетично. Мені подобається, як він виглядає, аж захотілося його вишити.

«Хамон», 2022

«Коли людина одягає моє пальто, вона сама стає артобʼєктом»

— Однією з фішек вашої творчості є мистецькі пальта. Вони вражають, бо в їхньому декорі ви використовуєте різні техніки, доповнюєте це елементами старовинної вишивки, а також сучасними, часто кітчевими, зразками текстилю…

— Колись у мене виникла ідея зробити серію пальт з вишитими портретами — копіями робіт відомих живописців. З портретом Інфанти Маргарити Веласкеса, «Камеристки» Рубенса тощо. Перші пальта були представлені на виставці в 2017 році, ми робили її разом з дизайнеркою Лілією Братусь. Тоді треба було вишити дуже багато речей за короткий термін, і памʼятаю, що я вишивала цілодобово. 

Створювати пальта мені дуже сподобалось. Сама я не шию, роблю це в тандемі зі швачкою. На останній виставці «Шиття-2» (зараз проходить у Dymchuk Gallery у Києві — Авт.) представлено три моїх пальта. Я створюю не просто одиницю одягу, а цілісний художній образ. Тож коли людина одягає моє пальто, вона сама стає артобʼєктом. 

— Деякі свої пальто ви створюєте на замовлення. Хто ці жінки, які не бояться носити на собі витвір мистецтва?

— Жінки, які не бояться привертати до себе увагу. Жінки-зірки. Деякі так і кажуть: «Я привертаю до себе увагу, всі на мене дивляться». Як на мене, на це треба мати сміливість.

Вишивка на пальтах

«Смак та відчуття стилю — це у нас сімейне»

— Щодо вашої роботи в театрі, навесні 2024 року у Києві було представлено оперу «Гамлет» за культовою пʼєсою Леся Подервʼянського, де ви заявлені як художник по костюмах. Часто працюєте з батьком?

— До «Гамлета» було декілька вистав. Опера«Звірі», «Павлік Морозов» і «Сни Васіліси Єгоровни». До речі, «Гамлета» знову покажуть у Києві у квітні.

— І в якому стилі ви вдягаєте «гамлетовських» персонажів?

— Це мода 30-40-х років. Там є військові, є красиво одягнені жінки. Епоха фашистської довоєнної Італії, певна стилізація. Також до цієї вистави я розробляла капелюхи.

Свого часу до вистави «Сни Васіліси Єгоровни» я створила перуку Мальвіни — з водопровідної паклі, але виглядало переконливо.

— Ваш батько — стиляга, чи звертається він до вас за порадою у створенні своїх образів?

— Він має відмінний смак, тому, думаю, порад не потребує. Смак та відчуття стилю — це у нас сімейне.

З батьком Лесем Подерв'янським

— Коли ви підлітком почули літературні провокації Подервʼянського, яке у вас було враження?

— На той момент ці твори, як здавалось, слухав на касетах весь світ. Я теж мріяла їх почути, але в сімʼї мені їх не давали. Пізніше я таки знайшла десь ту касету. Навколо цього в моєму житті ажіотажу ніколи не було. Ну, може, вже аж в інституті мене однокурсники просили дати послухати батьків диск, бо був момент, коли їх не можна було дістати.

— У вас взагалі був шанс не стати митцем?

— Якщо всі навколо художники, куди піде дитина? Чи може вона в таких обставинах стати, наприклад, бухгалтером? Я малювала змалечку, потім пішла в художню школу, далі – в художній інститут.

— Дивлячись на те, як непохитно-врівноважено ви поводили себе на відкритті власної виставки, я згадала, що ви займаєтесь східними единоборствами. Що ви завдяки східній філософії зрозуміли?

— Спочатку я займалася айкідо, потім шлях пізнання привів мене у школу кунг-фу. Зрештою під керівництвом Всеволода Седукіна я взяла участь у змаганнях на чемпіонаті Європи з традиційного ушу в 2017 році в Тбілісі, де  здобула золоту і срібну медалі. До бойових мистецтв мене заохотив мій батько. Заняття кунг-фу точно змінили мій характер, подарували мені таку рису, як цілеспрямованість. До того ж кунг-фу — це дисципліна. А вона не завадить.

«Якби не ця війна, моя бабуся була б зі мною»

— Де вас заскочило повномасштабне вторгнення?  

— На початку війни ми всією сім'єю виїхали до Львова, а мій чоловік (скульптор Олександр Смирнов — Авт.) залишився в Києві. Нас прихистили друзі на два місяці, а в кінці квітня ми повернулися додому.

— Ваша бабуся, видатна українська мистецтвознавиця Людмила Міляєва, померла восени 2022 року, не доживши два тижні до свого 97-річчя. Що людина, яка пережила Другу світову, говорила про нашу війну?

— Я все думаю, що якби не ця війна, моя Лада була б зі мною. На початку війни в неї був флешбек, вона все розповідала про те, як пережила бомбардування в Харкові у 1941 році. Ці спогади минулого для неї повторювались у сьогоденні. І це так страшно.

«Ірпінь», 2022

— Як стрес перших днів війни відбився на вашій творчості?

— Я не могла працювати — мені було важко. Але ще до 24 лютого я отримала замовлення на пальто, і це зобовʼязання змусило мене розпочати творчій процес. А там стібок за стібком — і стало легше. А далі мене запросили на резиденцію в США і ми із сином поїхали на два місяці. Там я створила серію робіт на воєнну тематику і сьогодні це єдина моя серія, присвячена війні. 

Роботи воєнної серії виставлялися в декількох країнах у 2023 році, зокрема в Польщі. Одна робота зараз представлена на виставці в Музеї історії України у Другій світовій війні у Києві.

— До речі, побачила в серії «Кантрі-хоррор» роботу, яка називається «Дівчинка і гадюки». Там дівчина в світлому колі, а з темряви з усіх боків підповзають змії. Як на мене, це портрет сьогоденної України.

— Вона виглядає дійсно дуже актуально. Але в легенді про ту дівчину все закінчується сумно,  тож це не наша історія.

— У багатьох своїх роботах ви відпрацьовуєте теми життя і смерті. Наприклад, у вас є скульптура у вигляді серця, з якого тече кров.

—  Ця робота «Heart» з'явилась під час ковіду. Якось так я відчула. Але ж ми всі боялись за своє життя.

А вже під час війни на резиденції в США я створила килим «Карта повітряних тривог України», яка наче стікає кров’ю. Килим повторює мапу України, яка під час повітряних тривог стає червоною. Буквально у грудні ця робота виставлялась на Всеукраїнській трієнале художнього текстилю.

— Чи зʼявлялась у вас думка виїхати з України?

— Я відчуваю, що потрібно працювати і влаштовувати виставки тут, в Україні. За кордоном теж важливо (тому восени 2025 у мене запланована персональна виставка у Нью-Йорку), але в Україні — важливіше. І мабуть, галеристи це відчувають, тому що зараз мені пропонують багато виставок в різних містах України. Це те, що треба робити, бо всі музеї сховали свої колекції, потрібно щось виставляти. Чому б не сучасних художників. 

Я так собі розумію місію художника сьогодні: треба робити свою справу, допомагати ЗСУ і виріти в перемогу. А якщо скласти руки і не вірити, то нічого і не буде.

«Карта повітряних тривог України», 2023
«Дівчинка і гадюки», 2015
«Архангел Миха», фрагмент, 2016
20
хв

Анастасія Подервʼянська: «Батько прийшов на одну з моїх перших виставок і зізнався, що мав намір покритикувати. Але не знайшов за що»

Оксана Гончарук

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Трамп має розчаруватися в Путіні». Крісті Райк про ризики мирного процесу для України

Ексклюзив
20
хв

Микола Кулеба: «Росіяни не мають наміру повертати українських дітей. Бо кожна врятована дитина — свідок їхнього воєнного злочину»

Ексклюзив
20
хв

Післясмак Аляски: чи справді це виграш Росії і які нові пастки з'явились для України і Європи

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress