Ексклюзив

Поради

хв

U4U: 10 порад для українок, які через війну потрапляють до США

Після 24 лютого частина співвітчизників виїхала до США, чи збирається виїжджати. Як адаптуватися до нових умов?

Наталка Лятуринська

Фото: Shutterstock/East News

‍

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Рано-вранці 24 лютого я збиралася їхати на ефір, бо працювала телеведучою на столичному телеканалі «Київ». Але чоловік зупинив. Вдома двоє дітей — десять і три роки. Налякані. Треба їх рятувати. Друзі з Польщі одразу запропонували прихисток. Перші місяці війни ми провели в околицях містечка Бжеско — жили у невеличкому селищі Бучкув.

Я цікавилась історіями біженців. Багато читала про різні країни, які надавали прихисток. Так дізналась про гуманітарну програму для українців, яку організували у США для підтримки українських біженців. Це і стало початком участі моєї родини у програмі Uniting for Ukraine.

Це прихисток на два роки. Ми можемо працювати, наші діти — навчатись у школі, ходити в садочок, отримуємо державне медичне страхування. Та насамперед потрібно знайти спонсора. Це людина, родина або громадська організація, яка береться допомогти вам з адаптацією в США, допомагає оформити документи, шукати житло, влаштовувати дітей у школи й садочки. За останніми даними Служби громадянства та імміграції США, за програмою Uniting for Ukraine до Америки прибуло 130 тисяч українців.

Тепер ми живемо в Міннеаполісі — найбільшому місті штату Міннесота, місті з суворими зимами і спекотним літом. Хоча, як на мене, клімат дуже подібний до українського. Хіба взимку більше снігу і температура мінус 20 буває частіше. У Міннеаполісі хороша медицина, є гарні школи, дуже розвинене культурне життя. Це третій за розміром театральний ринок США після Нью-Йорка та Чикаго.

Як і загалом в США, тут погано розвинений громадський транспорт: влітку постійно перекривають дороги для ремонту (місцеві жартують: у нас чотири пори року — осінь, зима, весна і ремонти), довга зима і великі відстані.

Тож якщо ви цікавитесь цієї програмою і хочете спробувати життя в США, поділюся своїм досвідом уже як учасниця U4U.

1. Для кого ця програма?

Прочитайте всі умови програми. Це гуманітарний пароль, який ви отримуєте терміном до 2 років. Це не зелена карта, не біженство і не дозвіл на проживання в США. Ви не можете податись з U4U на політичний притулок, бо в Україні вас не утискали за політичними, релігійними чи сексуальними мотивами. Ви тікаєте від війни. Можливо, у вас буде шанс залишитись в США в майбутньому, але поки що це складне питання.

Ще один момент, на який варто звернути увагу: де ви перебували станом на 11 лютого 2022 року. За умовами програми, ви мали б на той момент проживати в Україні і мати українське громадянство. Офіцери міграційної служби США нині більш прискіпливі, бо чимало тих, хто прибув на U4U, насправді не тікали від війни, а просто скористалися ситуацією. Це громадяни України, які по 3–5 і більше років жили за межами батьківщини, або іноземці, які під виглядом партнерів громадян України намагалися потрапити до США. Є випадки, коли людей розвертали в аеропорту, бо вони не відповідали умовам програми.

2. Скільки це коштує?

Програма безкоштовна. Спонсори не беруть гроші за заповнення документів. А якщо просять, то це шахраї. Або якщо вам кажуть: я вам заповню все безкоштовно, потім прийде код і ви маєте заплатити. Ні, не маєте! Якщо спонсор подає на вас анкету (спеціальну форму I–134A) і його схвалили в Cлужбі громадянства та іміграції США, то вам на пошту приходить лист із подальшими вказівками. Далі уже ви заповнюєте свою частину.

3. Терміни

Після отримання Travel Authorization (це ваш дозвіл на в’їзд до США) маєте 90 днів, щоби потрапити на територію Сполучених Штатів. Але не тягніть до останнього. Бо траплялося, що люди планували виліт на 85-й день після отримання дозволу на в’їзд, а його було анульовано перед завершенням терміну дії. Це може бути один випадок із десяти, проте ризик існує.

4. Пошук спонсора

Це найскладніший процес на початку. Я радила б не шукати спонсорів у групах на Фейсбуці. Останнім часом там багато токсичних коментарів і мало порад. Тому шукайте точково: оберіть штат, куди плануєте їхати, спробуйте знайти там місцеві групи у соцмережах, церкви, громадські організації. Пишіть їм, розповідайте про себе, свою історію. Що більше інформації ви надасте, то більше шансів знайти спонсорів.

Спробуйте зареєструватись на сайті Welcome US. Зараз це складно зробити, адже організація, яка запустила цю платформу, відкриває можливість реєстрації лише один день в місяць. Та саме через Welcome US я знайшла спонсорів для своєї родини.

Тепер діє також програма спонсорства робочих місць організації Alight. Роботодавець може виступати спонсором. Вивчіть всі деталі та нюанси, адже чимало людей після прибуття до США були розчаровані новим працедавцем, бо хотілося потрапити у голлівудське кіно, а відкрилась реальність, яка геть не збігається з красивою картинкою.

5. Обов’язки спонсора

Коли спонсор заповнює анкету він має розписати, яку допомогу готовий надати, скільки грошей витратити. Та ніхто його не зобов’язує це робити. Це виключно бажання і можливості сторони, що приймає. Тому краще обговоріть рівень тої допомоги, яку вам готовий надати спонсор і на яку ви розраховуєте. Навіть якщо це родичі чи близькі друзі.

6. Гроші

З розмов з іншими українцями, які приїхали на U4U, можу сказати, що мінімальна сума, яку варто привезти з собою, — 10 тисяч доларів на родину з трьох людей. Першочергові витрати — оренда житла та купівля автівки. У Міннеаполісі оренда невеликого будинку від 1800 доларів, авто «на ходу» можна купити в середньому за 3–5 тисяч доларів.

7. Оформлення документів

В аеропорту вам дадуть форму I–94. Уважно прочитайте цей документ: чи правильно вказані ваші дані, на який термін ви отримали гуманітарний пароль. Якщо потім виявите помилки — доведеться їхати в аеропорт, де отримували цю форму, і все виправляти.

Далі вам потрібно оформити SSN (аналог нашого ідентифікаційного коду), дозвіл на роботу, медичне страхування, відкрити рахунок в банку, податись на фудстемпи (гроші на їжу), отримати водійські права (здати теорію і практику). З цим дуже допомагають релігійні організації, центри біженців або ж українські центри. У Міннеаполісі, наприклад, це Ukrainian American Community Center та International Institute of Minnesota.

Ще можна податись на програму Match Grant. Це федеральна програма підтримки біженців, учасником якої ви можете стати у перші 30 днів після прибуття. Якщо ви відповідаєте вимогам, то пів року вам допомагають з оплатою оренди житла, рахунків за газ та електроенергію, дають готівку (200 доларів на дорослого і 40 доларів на дитину на місяць) і гроші на бензин (45 доларів на одного водія). Мета програми — допомогти вам стати на ноги. Тож поки за вас сплачують рахунки — маєте знайти роботу. Щойно ви почали працювати — уряд припиняє виплачувати готівку і обрізають або ж взагалі забирають гроші на їжу (фудстемпи).

Серед програм допомоги я би ще додала WIC. Її можуть оформити вагітні жінки та мами з дітьми до 5 років. Щомісяця ви отримуєте певну суму на корисну їжу (фрукти, овочі, нежирне молоко, яйця).

Загалом на паперову бюрократію у нас пішло близько двох місяців. І лише після отримання SSN та дозволу на роботу можна шукати саму роботу. Хоча з формою І–94 уряд США дозволив українцям працювати тільки-но вони зійшли з трапу літака, але роботодавці досить обережні з цим: просять принести необхідні документи і лише потім беруть на роботу.

8. Школи і садочки

Перш ніж вибирати житло, подивіться рейтинг шкіл навколо. В Америці також діє система шкіл Magnet. Такі заклади зосереджуються на конкретних сферах, наприклад, мистецтво, мови та лідерство, а також програми з науки, технологій, інженерії та математики (STEM або STEAM). І тут уже немає значення — ви живете поблизу цієї школи чи ні. Дитину на уроки і з уроків привозить автобус. Моя старша донька закінчила 5 клас у такій школі, навчання було за системою Марії Монтессорі.

Важче із дітьми до 4 років. Садочки дорогі. У Міннеаполісі середня вартість 300 доларів за тиждень. Це з 6–7 ранку до 17–18. Утім, можна домовитись на пів дня перебування дитини або в якісь певні дні. Для мене було відкриттям, що садочки теж мають літні канікули або працюють за іншим графіком.

Тому батьки готуються до літа з січня — резервують місця у літніх таборах. Табір для дитини дошкільного віку — це 4 дні по 3–4 години. Найдешевший табір — від 70 доларів за тиждень. Із безкоштовного можна знайти біблійні табори.

9. Медицина

Запасіться ліками і терпінням на перший час, бо на медичне страхування доведеться чекати. Скажімо, ми отримали її майже через два місяці після прибуття. Але я була спокійна, бо привезла з собою чотири невеликих пакети ліків. Це препарати, яких найчастіше потребують діти: від температури, кашлю, горла, алергії, отруєння і так далі. Хоча в США ці ліки можна придбати у мережах супермаркетів типу Walmart чи Target, та авта у мене спершу не було, тим-то я хотіла мати під рукою відомі мені препарати.

Після призначення медичного страхування нас запросили на обстеження в лікарню для біженців. Взяли кров на туберкульоз, перевірили щеплення. За умовами програми ви маєте бути щепленими від кору, поліомієліту і проти ковіду. Якщо вакцинацію треба оновити — її зроблять в лікарні, і це охоплює страхування.

10. Мова

Англійська, безперечно, потрібна. Тому краще її вже починати вчити, дивитися фільми в оригіналі, читати книжки, підключити собі DuoLingo чи інші аналогічні аплікації. Та якщо ви не вчили мову чи вона на невисокому рівні, це не проблема. В США багато безкоштовних курсів для біженців. Там визначать ваш рівень знань і зможете відвідувати заняття зі зручним для вас графіком. Є очні та онлайн уроки. Головна мета таких занять — розговорити вас. Навіть якщо ви формулюєте речення граматично не дуже правильно, але можете висловити свою думку — це вже великий прогрес. Так мені пояснила вчителька Ліз — дівчина із Сомалі, яка понад десять років живе в США і сама пройшла шлях біженки.

Дата публікації:

16.9.2023

No items found.

Р Е К Л А М А

Приєднуйтесь до розсилки

Thank you! Your submission has been received!

Oops! Something went wrong while submitting the form.

Наталка Лятуринська

Журналістка із 20-річним стажем. Народилась у Запоріжжі, з 2006 року мешкала у Києві. Працювала ведучою на телеканалах ТВі, «Еспресо», ZIK (до купівлі каналу Медведчуком), останні майже два роки на телеканалі «Київ». Зараз живе у Міннеаполісі, США, займається дітьми та їхньою адаптацією до нових умов життя. Навчається на курсі сучасної журналістики від Yellowbrick та New York University.

‍

R E K L A M A

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попередня публікація

Наступна публікація

Поради

Як вийняти кліща і куди звертатися за допомогою в Польщі

‍Не всі кліщі заражені. Це перше, що має вас заспокоїти. А перше, що потрібно зробити, — винути кліща з тіла, до того ж бажано з головою. Чим раніше ви знімете кліща, тим менше шанс заразитися хворобою Лайма чи енцефалітом.

Важливо зробити це правильно. Використовуйте пінцет або спеціальний набір для видалення кліща, він продається в аптеках і коштує від 15 до 35 злотих. Захопіть кліща якомога ближче до шкіри, не стискаючи його черевця, та спробуйте мʼякими рухами викрутити його. Ось детальна відео інструкція від Medicover:

Часто можна почути пораду, що кліща слід змастити маслом або спиртом для кращого видалення. Не треба цього робити! Це мало допоможе, натомість може викликати викид більшої кількості слини або патогенів у ваш організм.

Якщо після маніпуляції кліщ ще живий, можете зберегти його для аналізу. Адже якщо дослідження кліща в лабораторії покаже, що він нічим не інфікований, вам нема чого боятися. Проблема тільки в тому, що в Польщі — на відміну від України — майже не практикують дослідження кліщів, натомість радять спостерігати за власним самопочуттям.

Перший день після того, як ви видалили кліща, може зберігатися невелике почервоніння шкіри в місці укусу. Це нормально, просто обробіть його хлоргексидином. Але має насторожити, якщо на наступні дні це почервоніння не зникає, а збільшується. 3 см почервоніння — це вже привід для візиту до лікаря й уколів антибіотиків (доксициклін).

Якщо з'явиться мігруюча кліщова еритема (почервоніння шкіри навколо укусу) або підвищиться температура, зʼявиться озноб, головний біль чи запаморочення — негайно звертайтеся до лікаря.

‍Через два-три тижні після укусу варто здати аналіз на антитіла до імуноглобуліну М і борелій.

Звертатися при укусі кліща можна до свого терапевта чи сімейного лікаря. У разі прояву важких симптомів — їхати на SOR в інфекційну лікарню або звернутися до інфекціоніста.

Що таке хвороба Лайма або бореліоз, енцефаліт і чи можлива профілактика

Хвороба Лайма (інші назви — бореліоз, Лайм-бореліоз, системний кліщовий бореліоз) — це природно-осередкова інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, яка спричиняється бореліями комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato, передається кліщами і характеризується переважним ураженням шкіри у вигляді мігруючої еритеми, а також нервової системи, опорно-рухового апарату і серця.

Перша ознака бореліозу — специфічна червона пляма (еритема) навколо місця укусу, яка поступово розширюється. Однак, не цей симптом є не завжди. Інші симптоми: біль у м'язах та суглобах, втома, головний біль, неврологічні проблеми, порушення пам'яті або параліч нервів. Якщо хворобу Лайма не пролікувати вчасно, вона призведе до важких наслідків та перейде в хронічну форму. Профілактичних щеплень від бореліозу немає.

Кліщовий енцефаліт значно більше небезпечний, бо вражає центральну нервову систему. Перші симптоми можуть виникнути вже через 7-14 днів. Хвороба зазвичай протікає у дві фази. Спочатку вона нагадує грип, у людини підвищується температура, зʼявляється біль у м'язах та голові, втома та проблеми зі шлунком. Друга фаза хвороби більш небезпечна, і повʼязана із запаленням мозкових оболонок. Людина не може зігнути шию, в неї порушена рівновага, проблеми з концентрацією та пам'яттю. Далі настає параліч нервів. Хвороба важко лікується й навіть призводить до інвалідизації. Гарна новина в тому, що від енцефаліту в Польщі можна зробити профілактичне щеплення.

• FSME-Immun — вакцина для дорослих

• FSME-Immun Junior — вакцина для дітей

Вакцинація складається з трьох доз: друга через 1-3 місяці після першої, третя через 5-12 місяців після другої). Ревакцинація проводиться кожні 3–5 років.

За необхідністю є також прискорена схема вакцинації, коли друга доза вводиться вже через 14 днів після першої. Це робиться в разі необхідності, наприклад, коли треба терміново їхати в небезпечний регіон.

Вакцинуватися можна в межах NFZ через сімейного лікаря або в приватній лікарні. Ціна вакцинації 200-250 злотих. Вакцинувати можна дітей від 1 року.

Як зменшити ризик укусу кліщів: головні правила профілактики

• Використовуйте репеленти проти кліщів. Це спеціальні засоби з DEET або ікаридином. Вони досить ефективно відлякують кліщів. Також необхідно купити спеціальні засоби для домашніх улюбленців — таблетки від кліщів або спреї, краплі на холку;

• Ретельно перевіряйте себе після прогулянки в парку або лісі. Особливої уваги вимагають згини колін, область вух і шиї, голова, а також зони пахв і під трусами. Найкращий варіант після прогулянки в лісі — прийняти ванну, а речі випрати.

• Уникайте високої трави та чагарників. Кліщі полюбляють вологи теплі місця в тіні.

• На природу обирайте одяг з довгим рукавом і штани світлого кольору, бо на них кліщів легше буде помітити.

хв

Що робити, якщо вкусив кліщ у Польщі

Юлія Ладнова

Попередня публікація

Наступна публікація

Поради

Коли кіно звертається до теми боротьби жінок за свої права, однією з найпотужніших стрічок залишається «Оповідь служниці» (The Handmaid’s Tale) — похмуре дзеркало майбутнього, де жіноча свобода системно знищена. Цей фільм — вигадка, але наскільки? Авторка роману, Маргарет Етвуд, не раз наголошувала: її антиутопія ґрунтується на реальних історичних жахіттях — від примусових пологів у Румунії епохи Чаушеску до політичного насильства в Аргентині та репресій проти жінок у Афганістані.

Але сьогодні ми говоримо про правдиві історії — про жінок, які не просто уявляли свободу, а відважно боролися за неї. У цій підбірці — кіно, зняте на основі реальних подій. Це розповіді про бунтарок, які кидали виклик системі, про героїнь, що не змовчали перед несправедливістю. Кожен з цих фільмів — не лише захопливий сюжет, а й нагадування: наш сьогоднішній вибір, голос і права оплачені їхньою мужністю.

1. «Глорії» (The Glorias, 2020)

Це готовий посібник з історії фемінізму, а також натхненна історія про те, як жінка може змінити хід історії.

Це біографічна драма про життя Глорії Стайнем, легендарної феміністки, журналістки й активістки. Фільм показує її шлях — дитинство, боротьбу за права жінок у 1960-1980-х роках і вже сучасний активізм. У головній ролі — Джуліанн Мур, і сцени її промов дійсно заслуговують на екранізацію. Фільм сповнений енергією боротьби й актуальними ідеями, а після перегляду може з'явитися бажання створити власний рух.

2. «Прислуга» (The Help, 2011)

Історія жіночої солідарності в умовах расової сегрегації в США. Чому ця історія варта того, щоб дивитися її тут і зараз? Бо вона показує, на що здатні жінки, коли об'єднуються, співчувають і мислять творчо.

Їм не можна сидіти за одним столом з «господарями», користуватися спільним туалетом і приборами. Але саме вони доглядають білих дітей, годують і витирають їм сльози. Вони — це темношкірі служниці американського півдня 60-х років. Смілива білявка Скітер вирішує написати чесну книгу про те, що ховається за зачиненими дверима американських домівок. Їй і темношкірій економіці Ейбелін доведеться ризикнути всім. У боротьбі за рівноправність Скітер може втратити подруг, кохання і статус у суспільстві, а Ейбелін — своє життя.

3. «Обвинувачені» (The Accused, 1988)

Дуже тригерна драма про жінку Сару, яка пережила групове зґвалтування і приниження в часи, коли цей злочин викликав у багатьох чоловіків посмішку. Разом з тим вона знайшла в собі сили зібратися і боротися. Злочинцям дають смішний термін за хуліганство, адже їхні адвокати наполягають, що жертва сама спровокувала чоловіків. На щастя, прокурором справи є жінка, до того ж емпатична й принципова. Вона підтримує Сару, і разом їм вдається переконати присяжних, що чоловіки заслуговують серйозного покарання. Сара стає символом боротьби зі звинуваченням жертви.

4. «Якби стіни могли говорити» (If These Walls Could Talk, 1996)

Це антологія з трьох новел, які через різні історичні періоди (1950-ті, 1970-ті та 1990-ті) показують долі трьох жінок, які стикаються з небажаною вагітністю і роблять аборт.

Стрічка демонструє, як змінювалось ставлення до абортів — від повної заборони до легалізації, піднімаючи питання боротьби моральних упереджень і права жінки на вибір. А також показує вплив законів на реальні людські життя і самотність жінок у таких ситуаціях.

Чому фільм актуальний? Зараз у Польщі, а також в США після скасування в 2022 Roe v. Wade (коли багато штатів знову обмежили аборти) фільм набуває нової ваги, адже жінки знову опиняються в ситуаціях, схожих на ті, що показані у стрічці.

5. «Квітка пустелі» (Desert Flower, 2009)

Біографічна історія вражаючої Варіс Діріе із Сомалі.

Трирічній Варіс роблять жіноче обрізання, а в 13 років вона тікає із сім'ї від примусового шлюбу. Сама перетинає пустелю, дістається до Могадішо, а звідти переїжджає до Лондона. У великому місті волею випадку їй вдається стати моделлю високого рівня. Але минуле не відпускає Варіс, і вона стає амбасадоркою ООН проти жіночого обрізання, розповідає світу про небезпеку і шкоду цієї практики, пише книгу і створює свій фонд.

6. «Суфражистка» (Suffragette, 2015)

Фільм про боротьбу за виборчі права, які у багатьох європейських країнах жінки отримали століття тому.

Спочатку переконати чоловіків дати їм право голосу жінки намагалися мирними способами, але згодом, зрозумівши, що це не працює, стали застосовувати більш радикальні методи. Учасниці руху суфражисток влаштовували громадські заворушення, потрапляли після цього в тюрми й відмовлялися від їжі, зривали публічні виступи політичних діячів, проводили масові мітинги із закликом боротися за свої права, навіть якщо це небезпечно для життя. Досвід головної героїні показує, що переживали та на які жертви йшли англійки заради досягнення визнання своєї рівноправності.

7. «Великі очі» (Big Eyes, 2014)

Стрічка Тіма Бертона про те, як Маргарет Кін, талановита, але сором'язлива художниця, потрапляє в пастку соціальних норм 1950-1960-х років. Її чоловік Вальтер Кін — харизматичний, але маніпулятивний — привласнює її картини, переконуючи світ, що саме він — автор знакових робіт з великими очима.

Маргарет опиняється в жахливій ситуації: вона залежить від Вальтера фінансово й емоційно, бо суспільство того часу не сприймало жінок-художниць серйозно. Вона мусить мовчати, дивлячись, як її творчість приносить славу й гроші іншій людині. І навіть коли стиль «big eyes» стає світовим феноменом, жінка залишається в тіні.

На щастя, чоловік героїні робить низку помилок, після яких Маргарет ніби прокидається і починає діяти, наважується розкрити правду. І це вже не просто боротьба за авторство, а бунт проти системи, яка принижувала жінок.

8. «Північна країна» (North Country, 2005)

Драма про шахтарку, яка виступила проти сексизму та сексуальних домагань на роботі, прикрашена грою Шарліз Терон.

У 1970-х Джозі Еймс, молода мати двох дітей, тікає від чоловіка, який її б’є, і повертається до своїх батьків у Міннесоту. Їй важко знайти добре оплачувану роботу, тому вона влаштовується на роботу в шахті. Проте там Джозі, як і інші жінки-шахтарки, стикається зі сексуальними домаганнями та знущаннями чоловіків, які вважають, що жінкам не місце на шахті.

Стрічка розповідає історію жінки-шахтарки, яка повстала проти знущань і дискримінації на роботі та розпочала судовий розгляд з рудною компанією. В основі фільму — перша в історії групова судова справа про сексуальне домагання, відома як «Справа Луїс Е. Дженсон проти компанії Евлет Таконіт».

хв

Жіноча боротьба й підтримка на екрані: 8 потужних кіноісторій, заснованих на реальних подіях

Ксенія Мінчук

Може вас зацікавити ...

Психологія

Ексклюзив

Війна змінює всіх. Про це не з чуток знає військовий психолог Андрій Козінчук — ветеран АТО, а нині заступник командира інженерно-саперної роти з морально-психологічного забезпечення групи інженерного забезпечення 67 ОМБр. Про те, чого насправді потребують військові, про страхи, божевілля і наслідки перевтоми Андрій розповів Sestry.

«Сапер може боятися мін, командир — відповідальності»

Наталія Жуковська: Андрію, навіщо психолог на війні? Якими є ваші обов'язки?

Андрій Козінчук: Психолог працює там, де є люди. Одне з наших завдань — діагностика морально-психологічного стану військового. Важливо також встановити сумісність військових, особливо тих, які мають йти на бойове завдання. Бо у двох людей може бути чудовий морально-психічний стан, але вони ненавидять одне одного і разом не зможуть нормально служити. У них може бути конфлікт поколінь, інтересів, вони можуть посваритися на політичну тематику. Наше завдання — попередити зриви. У таких випадках ми приходимо до командира й кажемо: «Прогноз такий, що вони до завдання навіть не дійдуть. Воно не тільки не буде виконано, а в нас ще й можуть бути втрати». Зазвичай у таких випадках, якщо є можливість, робимо заміну у складі бойової групи.

Також працюємо з людьми, які нещодавно мали сильний стрес. Наприклад, людина була під обстрілами, отримала контузію, помер хтось з її рідних. Ну, і наше улюблене — напився, посварився з жінкою, вона його покинула, думки про втечу…

— Ви як психолог працюєте на війні з 2014 року. Як змінилися за цей час проблеми, з якими найчастіше стикаються військові?

— По-перше, не було такої інтенсивності бойових дій. Війна стала набагато динамічнішою, швидшою і раптовішою. До 2022 було поняття ротації. Відпустка — 30 днів, а не 15. У 2022 році дуже багато військових відправили своїх дружин і дітей за кордон. За рік деякі з жінок сказали чоловікам: «Чудово, що ти герой війни, але я знайшла собі «нормального». Я так не можу більше».

По-друге — нас, психологів, стало набагато більше. Втім, ставлення вищого командування до нас за всі ці роки не змінилося. Нас ніхто не сприймає всерйоз і це бісить.

Змінилося ставлення військових до війни. Є ті, які сприймають це вже як роботу, спосіб життя. Людина звикає до системи. Який би ти не був жорсткий інтроверт, ти тут не будеш один. Завжди є підтримка. Тебе можуть послати, але з любов'ю.

Ти тут потрібний, навіть якщо не вмієш воювати. Жоден з нас не народився спецназом, але може приносити користь на війні

Ось у нас є шеф-кухар одного із закладів. Він не воює, не ходить на передок, але готує, як боженька, на 200 чоловік. Є айтішник, дизайнер, модельєр, сільський голова… Всі тут роблять щось корисне.

Самостійно за допомогою звертаються одиниці. Здебільшого проблеми випливають під час звичайного спілкування. Їх можна поділити на бойові і небойові.

Бойові проблеми — це страх, невпевненість, тривожність. Одна з найважчих психотравмуючих подій для військових — полон. Тому що там ти втрачаєш волю до всього, навіть до повітря, за яке доводиться боротися. Бо у кімнату 50 квадратних метрів заганяють понад 100 чоловік.

Небойові — побутові, пов’язані з жінками й родиною. Але ніхто до мене не приходив жалітися з питанням про четвертий рік війни і коли відпустять додому назавжди. Є такі, що кажуть: «Все, я не витримую». Ми часто відповідаємо: «Братан, давай, може, ти переведешся в інше, спокійніше місце служби?».

— В які моменти ви спілкуєтеся з бійцями?

— Я служу, знаходжусь поруч з військовими. Ми можемо спілкуватися під час виконання спільної роботи, приїжджаємо до них у розташування й на позиції. Зазвичай напряму питаю: «Як ти? Чи є в тебе проблеми?». Проводжу певний скринінг. Я не один працюю, в мене є колега. Іноді командир може нам сказати: «У мене щось засумував такий-то військовий».

Одна з важливих умов, які ми поставили перед нашими людьми, — якщо ти боїшся, ти про це говориш

Ненормально казати, що ти красунчик і герой, а потім дати задню, адже команда розраховує на тебе. Наприклад, сапер може боятися мін. Льотчик — що його екіпаж накриє ворожий FPV. Командири можуть боятися відповідальності. Одного разу (не в цьому підрозділі, де я зараз служу) командир відправив людей на завдання… і всі загинули. Звісно, що він звинувачував себе. Казав: «Я вбив людей». Ми дуже довго з ним говорили про те, хто вбив, яким чином, де його вина і чи міг він щось зробити. Чи міг він сказати: «Йдіть всі геть, я нікого посилати на завдання не буду. Ми здаємо позиції, відступаємо до Ужгорода, а там уже і до Словаччини недалеко». Звісно, що він цього зробити не міг.

«ПТСР — не найпоширеніша зараз біда»

— Деякі військові воюють роками. Напевно, у багатьох є розчарування в тих, хто в тилу, а також неможливість жити звичайним мирним життям… Як мотивувати бійців під час тривалої служби?

— Мотивація — дуже невдячна річ. На початку війни добре сприймалися високопарні фрази на кшталт «Україна в огні», «ворог поруч — розіб'ємо його»… Зараз просто кажемо військовому: «Ти красунчик, молодець, роботу виконав». Головне, аби кожен солдат усвідомлював свій особистий ключовий показник ефективності (КПІ). Не існує спеціальних слів, які б підходили для мотивації кожної людини. Головне — не брехати. Звісно, не варто й згущувати фарби й говорити: «Нас всіх уб'ють. У них дронів і грошей більше».

Обманювати солдата не можна, бо коли він розчарується — то вже все

Іноді просто по-людськи можна сказати: «Дякую за роботу». І це працює. Багато залежить від командира. Нам пощастило, бо наш у кожному бійці бачить людину. А це теж додає мотивації нести службу.

— Чому стали менше говорити про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)?

— І це добре. Насамперед у самій назві «посттравматичний стресовий розлад» говориться, що це пост- — тобто «після». Щоб він розвивався, має закінчитися психотравмуюча подія. Війна ж триває.

ПТСР — не найпоширеніша зараз біда. Коли закінчиться війна, тоді почнуться агресія, суїциди, домашнє насилля… Бо війна йтиме всередині кожного. Людина, яка страждає від ПТСР, є найбільш небезпечною для себе. Вона не дбає про себе, не займається активністю, не чистить зуби, не заправляє ліжко… Її може цікавити алкоголь і сумнівна компанія. Немає сенсу життя.

У моїй практиці був випадок, коли військовий вивіз дружину з дитиною за кордон, а через два роки каже: «Ми навіть не сварилися, а я відчуваю від неї холод». Він належить до тих пів відсотка чоловіків, які не зраджують. У нього два роки не було сексу. Під час відпустки поїхав до них за кордон, і вона сказала: «Між нами все». Як результат — він втратив сенс життя, бо жив заради них. У таких випадках я пояснюю, що потрібно не забувати про себе. Чи можна звинуватити дружину? Ні. Завжди має бути золота середина. Для того щоб людина відчувала себе щасливою, вона має відчувати себе потрібною не тільки для когось, а насамперед для себе.

— Чи легко військові довіряються психологу? Як ви виводите їх на діалог?

— Виводити на діалог не завжди просто. Інколи військовим хочеться поговорити, поділитися наболілим. Ми ніколи не кажемо: «Хочеш поговорити про свої душевні травми?» Це неправильно. Зазвичай все починається з кави. Головне, щоб людина почувалась у безпеці й довіряла. Розуміла, що розмова є таємницею, про яку ніхто не дізнається. А ще я завжди попереджаю, що якщо ти не хочеш, аби я ліз туди, куди ти мене не пустиш, я цього не робитиму. Слід поважати право людини на особисті кордони. Не повинно бути жодного примусу чи насилля. Це святе правило ще від цивільної психології.

— Чи працюють військові психологи з особовим складом додатково перед відправленням на передову? Як?

— Звісно. Проводимо інструктаж, ставлячи питання на кшталт «Чи готовий?», «Чи є хтось із вас, хто за будь-яких причин не хоче йти виконувати завдання?». Деякі жартівники відповідають зустрічним питанням: «А що, так можна?». Можна, але за тебе піде твій побратим.

Також проводимо роботу зі старшим командиром. Радимо йому, на що слід звернути увагу серед особового складу бойової групи. В ідеалі бійці перед виходом на бойове завдання мають пройти тестування, аби з'ясувати, чи готовий їхній морально-психологічний стан до виконання службових обов'язків. Але на практиці якщо він тест не пройде, хто за нього має йти на завдання? Немає ким замінити людину. Тому будь-яка комісія, яка до мене прийде й скаже, чому я ці тести не заповнюю, буде відправлена далеко. Нехай вони хлопцям, які на передовій, розкажуть про ці тести... Якби у нас був повний штат, ми б так і робили. Я готовий розбудувати діагностичний корпус і регулярно проводити серед військових діагностику. Але слід реально оцінювати стан речей.

— Як подолати страх перед боєм? Чи можливо це взагалі?

— Страх виникає через відсутність або недостатню кількість інформації, коли твоя психіка домальовує те, чого немає. Грубо кажучи, чоловік не прийшов з роботи вчасно, жінка йому телефонує, а він не відповідає. Її фантазія домальовує картину, що він десь з коханкою. На війні так само. Якщо ти мало знаєш про бій — ти домальовуєш його в уяві.

Тому що ми робимо? Проговорюємо кожен крок. Бо коли ти пояснюєш військовому, хто його сусіди зліва і справа, де евакуація, стабілізаційний пункт, що робити, якщо щось пішло не так, мозок вже не думає про те, що тебе вб’ють, а розмірковує над тим, як тобі оці перші кроки зробити й виконати завдання. ‍

Якщо маєш певний алгоритм дій — страх відходить

«Людина, яка приходить після бою, не хоче психолога»

— Що робити людям, які бояться військової служби?

— Дізнаватися про неї. Військова служба — це загальна фраза. Немає посади «військовий». Я от — заступник командира інженерно-саперної роти з психологічної підтримки персоналу групи. Не ходжу з кулеметом, не стріляю. Щоб не боятися, треба знати, що це таке. Усвідомити, наскільки можеш бути корисним на фронті.

Звісно, тут можуть вбити, і це страшно. Але хіба не страшно, що русня буде у вашому селі чи місті, якщо боятися і нічого не робити?

— Чи можуть ухилянти бути корисними на службі?

— Звичайно, можуть.

Я більше скажу, кожен ухилянт знайде тут не тільки службу, але й сенс життя. Його життя зміниться докорінно. Йому буде тяжко, погано, але скажу пафосно — оаза завжди знаходиться в пустелі

Супергерої коміксів отримали свої суперсили через страждання. Флеша вдарила блискавка, Бетмен втратив батьків... Всі пройшли через кризу й здобули суперсилу. Тут так само. Тільки ти робиш свою справу не лише для себе, а для багатьох людей і держави.

— Скільки часу людина може бути на передовій без психологічної підтримки?

— На передовій психологічна підтримка не діє. Людині потрібне відчуття безпеки.

Американці дослідили, що не можна, щоб людина знаходилась на передовій понад 45 днів. Понад 10 днів вже призводять до жорсткої бойової втоми

Але наші військові переважно знаходяться на бойових позиціях понаднормово.

Людина, яка приходить після бойових, не хоче психолога. Вона хоче розбирати бойове завдання і з'ясовувати, де були боєприпаси, чому вчасно не вилетів дрон … У неї дуже багато агресії, до кінця не реалізованої на полі бою.

— Які техніки допомагають заспокоїтися перед \під час бою?

— Їх багато. Здебільшого це техніки заземлення. Це, по суті, робота з тілом. Ти лягаєш на землю або обіймаєш дерево. Це техніки дихання, тобто дихання по квадрату. Коли ти в стресі, у тебе діафрагма заблокована, і ти можеш зловити ступор, з якого потім довго виходити. Дихання змушує рухатися діафрагму і дає сигнал в мозок, що ти приходиш до тями.

Техніки є, але вони не можуть бути замінниками звичайного відпочинку. Якщо людину 45 днів не міняли на бойових позиціях, то дихайте — не дихайте, це не допоможе

Важливо, щоб був режим — сон, харчування, вода, відпочинок. Його зараз немає по одній простій причині — бракує людей.

Пам’ятаю, як у 2015 році артилеристи сидіти на прихованих позиціях в одному з будинків впродовж 45 днів. З їжі у них були лише сухпаї. І от вони зловили свою психотравмуючу подію на їжі. Вони казали: «Будь ласка, замініть цей сухпай, бо весь час їсти гречку, тушонку й галети — ненормально для психіки».

Знаєте, скільки людина може воювати? Скільки завгодно, але є нюанс — з кожним місяцем ефективність воїна падає. Ми можемо і десять років воювати, але через п'ять це вже буде набагато важче робити

«У мене в підрозділі — сексизм»

— Чи доводилося вам працювати з випадками божевілля на фронті? Як допомагали?

— Доводилося працювати із психозом. Був військовий, який на лінії вогню під час перестрілок з ворогом вбив побратима. Це був нещасний випадок, але він так докоряв собі, що у нього стався психоз.

З ним недобре поступили лікарі. Вони відразу його присадили на седативні ліки. Тоді як потрібно, щоб людина прожила цей момент. Вона може кричати, вести себе не зовсім адекватно. За таких обставин треба дати людині води і спостерігати, щоб вона не зробила із собою нічого поганого. Звісно, може бути агресія. Або навпаки, людина повністю закриється в собі. У такі моменти добре працює тілесно орієнтована терапія, а саме робота з тілом.

Слід поважати будь-які емоції потерпілого. Вони мають вийти

— Розкажіть про моменти зі служби, які ніколи не забудете.

— З хорошого — це коли ми нормально даємо відсіч ворогу, і місцеві кажуть: «Дякуємо!». З поганого — суїциди. Ніколи не забуду той день, коли один з військових це вчинив. Там були свої причини, але ти як психолог постійно собі дорікаєш, що десь недопрацював. До слова, у багатьох випадках суїциду таки вдалося запобігти.

— А жінок на війні які питання найчастіше турбують?

— Переважно такі ж, як і чоловіків. Іноді вони страждають від якоїсь зайвої поблажливості до них з боку чоловіків. Кажуть: «Я не дівчина, я бойова одиниця». Намагаються це доводити на практиці.

У мене в підрозділі — сексизм. Наприклад, ми не пускаємо жінок на передову, бо оберігаємо. Я не готовий пережити смерть дівчини на війні

Хоча не вважаю, що жінка — це лише берегиня домашнього вогнища, кухарка і мама, яка займається тільки дітьми. Дівчата, з якими я служу, — дуже круті військові, які вирішують мега круті завдання.

— Як змінилося ставлення до жінки у війську за останні три роки?

— У мене ніколи не було якихось упереджень щодо цього. Мабуть, трішки додалося поваги, бо раніше жінки займали переважно посади зв’язківців і бухгалтерів. Зараз мають посади на рівних з чоловіками.

Не уявляю, щоб в мене були якісь романтичні стосунки з військовою. Бо це бойова одиниця і посестра. Хоча у нас і парами люди служать. А ось в історію «я покохав її на лінії вогню» не вірю. Після війни більшість таких пар розійдеться.

— Що жінки роблять краще чоловіків у війську?

— У нас є жінки, які роблять руками вибухівку. Вони спокійніші та посидючіші за чоловіків. Більшість з них — гарні водійки

Але за допомогою до мене все ж частіше звертаються чоловіки. Жінкам легше спілкуватися з жінками.

«Важливою є земля, на якій воюєш. Ось чому серед ветеранів у США так багато суїцидів»

— Чи вистачає зараз висококваліфікованих психологів для роботи з особовим складом?

— Нам не вистачає не кількості, а суб'єктності, аби від нас забрали зовсім не потрібні обов'язки — розслідування, оформлення актів. Щоб ми займалися своєю справою. Кожен командир має чітко розуміти, навіщо у нього у підрозділі психолог. Поважати й дослуховуватися до його думки.

— Хто має до кого адаптуватися після повернення військового з війни — воїн до суспільства чи суспільство до воїнів?

— Воїн захоче, щоб суспільство стало таким, як він. Суспільство захоче, аби воїн звик до цивільних правил. Ми маємо зустрітися десь посередині й сказати: «Ми одне ціле, ми тут. Нам треба адаптуватися одне до одного».

Військовий, який приходить з війни, має дуже багато реакцій, які здатні лякати цивільних. Тож легко не буде. На нас чекає величезна хвиля домашнього насильства у сім'ях ветеранів.

У Сербії зараз одні з найкращих спеціалістів у світі по запобіганню і подоланню наслідків домашнього насилля. Тому що вони пережили це на власному досвіді. Натомість в Америці досі суцільна біда із суїцидами серед колишніх військових — до 22 на день

Тож наслідки можуть бути дуже плачевні, але вони точно будуть кращими, ніж у США, бо важливою є земля, на якій ти воюєш. Американці воювали не в себе вдома. У нас, до речі, саме тому у багатьох військових був спротив йти на Курщину. Це дуже важливий фактор.

— Що б ви порадили новобранцям — як швидше адаптуватися, знайти спільну мову з побратимами та подолати страх перед першим боєм?

— Будь чесним перед собою. Якщо боїшся — кажи. Чогось не знаєш — питай. Оволодій своїм фахом. Завжди знаходь час для себе. Роби одні й ті самі справи щодня — чисти зуби, мийся... Немає води — користуйся серветками. Це має бути ритуал, який врятує тебе. Спілкуйся мінімум з однією людиною із цивільного життя. Знайди людину, яка тебе не бісить у підрозділі. Звертай увагу на своє фізичне здоров'я, але пам'ятай, що нікому не цікаво, що ти натер ногу. Говори про це, але не скигли. Йди до своєї нереалізованої мрії і в тебе все вийде (відповідь «додому» не рахується). Набагато гірше тим, хто не знає, чого хоче. Ну і задовольняй за можливістю свої потреби. Болить зуб — іди до стоматолога, болить душа — іди до психолога.

Мінімум один день в місяць відпочивай. Як це виглядає? У нас є така опція, що коли військовий каже, що втомився, ми його на день відпускаємо в якусь цивілізацію, наприклад, у найближче місто, де є готель.

Раніше військові туди запрошували дружин або тих осіб, що їх замінюють. А останнім часом вони просто хочуть полежати на білій постелі, прийняти теплий душ і переключати телеканали пультом від телевізора

І головне — ніколи не забувай, що ти крутий воїн, який попри страх і ризик смерті знищує ворога на своїй землі.

‍Фотографії: Костянтин і Влада Ліберови

хв

Військовий психолог Андрій Козінчук: «В історію “я покохав її на лінії вогню” я не вірю. Після війни більшість таких пар розійдеться»

Наталія Жуковська

Суспільство

Ексклюзив

<frame>Михайло Федоров — віцепрем'єр-міністр України з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій. Міністр цифрової трансформації. Куратор проєкту «Армія дронів». У 2020 запустив застосунок «Дія», який став ключовим елементом концепції «держави в смартфоні». Під його керівництвом Україна зробила значні кроки на шляху до цифровізації державних послуг, впровадження електронного документообігу й розвитку IT-сфери.<frame>

Революція штучного інтелекту в Україні

Наталія Жуковська: Україна — одна з найцифровізованіших держав світу. Так, у державному застосунку «Дія» регулярно з’являються нові революційні послуги, спрямовані на полегшення життя людей і зменшення корупції в державі. У чому ми випереджаємо інші країни світу?

Михайло Федоров: Україна розпочала свій шлях цифровізації у 2019 році. Ми поставили амбітну мету — побудувати найзручнішу цифрову державу у світі. У нас були чітке бачення, ефективна команда й підтримка президента.

За шість років нам вдалося пройти шлях трансформації, на який деякі країни потребували 20 років. І більша частина цього шляху — в умовах повномасштабної війни

Ми піднялися зі 102-го місця за рівнем розвитку державних послуг на п’яте в рейтингу Оnline services Index, міжнародного дослідження E-Government Development Index. І завдяки штучному інтелекту (ШІ) через два роки ми можемо опинитися у трійці найкращих.

Наша перевага — у швидкості рішень, гнучкості й адаптивності до нових викликів. Уже зараз «Дією» користується понад 22,5 мільйонів українців. У застосунку доступні 30 документів, понад 40 сервісів, і ще понад 130 послуг — на порталі Дія.

Ми запустили «Шлюб онлайн» у «Дії» і стали першою країною у світі, де весь цикл одруження можна пройти в застосунку

Зараз працюємо над впровадженням штучного інтелекту, щоб оптимізувати процеси, стати ще більш швидкими.

— «Поки у світі дискутують про вплив штучного інтелекту, українці вже бачать, відчувають і використовують його», — кажуть експерти. Що мається на увазі?

— Зараз відбувається справжня ШІ-революція, яка змінить більшість процесів у світі. Кожен бізнес стане ШІ-бізнесом, а кожен уряд — ШІ-урядом. Ми визначили місію в напрямі штучного інтелекту — до 2030 року увійти до трійки країн світу за рівнем розробки та впровадження ШI-рішень у публічний сектор. Для досягнення цієї місії створили WINWIN AI Center of Excellence. Його головне завдання — інтегрувати штучний інтелект у державний сектор, оборону, медицину, освіту та бізнес. І вже зараз ми інтегруємо ШІ в «Дію», «Мрію» (освітній застосунок), оборонні технології тощо.

— Що ШІ вже робить краще, ніж люди?

— Штучний інтелект уже сьогодні обробляє великі обсяги даних, аналізує, порівнює, виявляє закономірності, прогнозує ризики тощо. ШІ можна делегувати чимало рутинних завдань, натомість використовуючи час для більш важливих та стратегічних. Разом з тим стрімкий розвиток ШІ не означає, що він замінить людину. Це ефективний інструмент, який підсилює наші можливості.

Безпілотники з машинним зором і рої дронів, які діють як єдиний організм

— Як ШІ допомагає в обороні?

— На сьогодні ШІ — один з головних напрямів у розробках для фронту. Це дрони з машинним зором, які самостійно наводяться на цілі, системи, що оминають РЕБ, і навіть рої дронів, що діють як єдиний організм. Зараз в Україні понад 100 компаній, які виготовляють дрони з машинним зором. Є і високоточні українські аналоги «Ланцетів», які завдяки ШІ самі розпізнають цілі й наводять на них удар. ШІ також активно використовують у розвідці — він аналізує відео з дронів й автоматично визначає техніку чи укриття ворога. Це пришвидшує прийняття рішень і знижує навантаження на операторів.

Михайло Федоров з американським істориком і другом України Тімоті Снайдером тестують роботів на полігоні

Впровадження АІ відкриває нові можливості для військових на полі бою. Наприклад, на платформі Brave1 зареєстровано понад 200 розробок із застосуванням методів AI/ML (машинного навчання — Ред.) з різним рівнем технологічної готовності. Вже понад 70 розробок з використанням ШI та машинного зору використовують військові. Важливо розуміти, що технології штучного інтелекту можна адаптувати до нових завдань і платформ.

Тому зараз критично не лише створювати «залізо», а й інвестувати в програмне забезпечення, яке задає йому інтелект

— Збір доказів воєнних злочинів і визначення місцезнаходження підозрюваних, розпізнавання облич, керування безпілотниками, виявлення дезінформації і пропаганди, розмінування… Де ще зараз використовують ШІ? Як саме відбувається залучення ШІ до цих процесів?

— Ми у Мінцифрі, як MVP (Minimum Viable Product — найпростіша робоча версія продукту — Авт.) для всього уряду — тобто на власному прикладі показуємо, як технології можуть оптимізувати роботу. У державному секторі багато роботи для штучного інтелекту. Він може оптимізувати процеси в службах підтримки, допомагати керівникам ухвалювати рішення на основі великої кількості даних тощо. Штучний інтелект також значно пришвидшує роботу державного апарату завдяки оптимізації рутинних завдань. Зокрема, юристи Мінцифри активно використовують ШІ для цифрової експертизи нормативно-правових актів (НПА); для аналізу й перекладу європейського законодавства.

— Нещодавно ви розповідали, що українські розробники новітніх оборонних технологій працюють над секретним продуктом, який надасть силам оборони значну перевагу на полі бою і дозволить змінити перебіг війни. Про що йдеться і як це допоможе військовим?

— Одними з головних геймченжерів (інноваційних ідей, які змінюють правила гри — Ред.), які перевернули хід війни, стали дрони. Ми бачимо унікальні кейси, коли дрони вражають стратегічну авіацію на території ворога. Морські дрони здатні атакувати мости, нищити ворожі кораблі чи навіть літаки. При цьому FPV, коптери та інші БпЛА існували й до повномасштабного вторгнення, але їх не використовували для сучасної доктрини війни.

Нова технологічна ідея, яка змінить правила гри, вже існує. Вона теж пов’язана з безпілотниками, і її застосування призведе до нового етапу технологічної війни

Сучасна війна — це не тільки танки й артилерія. Це війна дронів, РЕБ, НРК і штучного інтелекту

‍Щоб ворог не пройшов

— Які ключові цифрові послуги з’являться в застосунку «Дія» до кінця 2025 року?

— Зараз ми працюємо над запуском ШІ-асистента в «Дії». Він з’явиться на порталі вже найближчим часом. Також цьогоріч плануємо цифровізувати 90% послуг для водіїв. По суті, це буде революція у сфері. Окремо працюємо над профілем ветерана в «Дії». Застосунок автоматично визначатиме, що людина — ветеран, щоб адаптувати інтерфейс. У такому профілі «Дії» будуть зібрані всі сервіси для ветеранів.

— Якими є результати запуску чатбота єВорог (куди українці можуть повідомляти, що бачили ворожу техніку чи окупантів) у «Дії»? Чи поступає неправдива інформація? Чи є від цієї ініціативи реальна допомога?

— З початку повномасштабного вторгнення генерувалася велика кількість контенту від українців. Ми розуміли, що потрібен захищений інструмент для безпечного й швидкого передавання інформації від людей до ЗСУ. Так з’явилась ідея створити чатбот єВорог. Команда запустила його за два тижні, чим створила інструмент народної розвідки. Головна відмінність від інших ботів — авторизація через застосунок «Дія». Це потрібно, щоб диверсанти не могли спамити фейковими фото чи відео. А ми були впевнені, що заявки надсилають саме українці. Водночас кожна з них — деперсоналізована.

За весь час чатботом «єВорог» скористалися понад 674 тисячі українців. І цей інструмент дійсно працює. Є кейси, коли одну колону російської техніки фіксували 9 населених пунктів протягом усього її шляху в 100 км

— Чи планує Україна проводити у «Дії» вибори та перепис населення? Наскільки це реалістично?

— Команда Мінцифри над цим не працює. Запровадження електронного голосування в «Дії» і до повномасштабної війни не було серед наших пріоритетів. Сьогодні відсутні навіть необхідні законодавчі підстави для запровадження онлайн-виборів у «Дії». Для цього має бути рішення центральної виборчої комісії. Також необхідно розробити та ухвалити відповідний закон про інтернет-голосування.

Що стосується перепису населення, то до повномасштабного вторгнення ми планували провести Всеукраїнський перепис населення у 2023 році. Працювали над проєктом, який мав зробити цей процес технологічним і цифровізованим. Але під час воєнного стану перепис населення не проводиться.

— Після 24 лютого 2022 року Україна зазнала понад дві тисячі офіційно зафіксованих кібератак. Які головні виклики у сфері кібербезпеки стоять перед Міністерством цифрової трансформації під час війни? Як ви їм протидієте?

— Команда Мінцифри відповідає за безпеку «Дії» і цифрових продуктів, які ми створюємо. Ми створювали застосунок у 2019-2020 роках, вже під час війни. Аналізували й прогнозували можливі кібератаки й загрози. Тому підходили до архітектури застосунку, враховуючи всі можливі ризики. Двічі проводили програму Bug Bounty, в якій етичні хакери тестували застосунок і шукали вразливості. Це були краштести «Дії», під час яких не виявили жодних критичних вразливостей. Але це ще не все.

Важливим рішенням стало створення так званої Red Team — команди, яка спеціально «атакує» державні інформаційні системи й знаходить вразливості, щоб покращувати рівень захисту сервісів

Тож ми постійно підтверджуємо безпеку «Дії», це питання для нас у фокусі роботи.

— Чи звертаються до вас представники європейських держав про запозичення і впровадження у своїх країнах ініціатив на зразок «Дії»? Чи отримували ви пропозиції про співпрацю?

— Так, інтерес постійно зростає. Не лише до технології, а й до нашого досвіду та підходів. Ми вважаємо, що найцінніше — це не просто «передати код», а поділитися цілісною архітектурою цифрової держави, баченням і інституційною логікою, яку ми будували під час війни. Наприклад, ми співпрацювали з Естонією над пілотним проєктом mRiik. Бета-тестування минуло успішно, і 85% користувачів залишилися задоволеними.

‍Нещодавно Естонія запустила новий державний застосунок, розроблений з використанням досвіду нашої співпраці. Ми відкрили код «Дії»

Україна вже ділиться з ЄС досвідом своїх цифрових розробок, зокрема в процесі створення Європейського гаманця цифрової ідентифікації. Також в Україні вже працює другий у світі центр технологічного управління GGTC, відкритий у партнерстві зі Світовим економічним форумом. Це платформа для співпраці, обміну технологіями, масштабування найкращих govtech-підходів. Найголовніше, що ми продовжуємо фокусуватися на тому, як зробити найзручнішу цифрову державу у світі. Це прагнення допомагає розуміти, що потрібно громадянам, як змінюється споживацька поведінка і що потрібно робити нам, щоб досягти своєї мети.

— Про досягнення якого рівня залучення ШІ та створення якого застосунку в державі ви мрієте?

— Зараз ми перетворюємо «Дію» на ШІ-агента. Скоро на порталі «Дія» з’явиться ШІ-асистент, з яким ви зможете отримати першу послугу — довідку про доходи. У майбутньому ШІ супроводжуватиме людину впродовж отримання послуги, а також можна буде звернутися до нього голосом. Це абсолютно новий етап розвитку цифрової держави, і вже не мрія, а найближча реальність.

«Чат GPT вже давно замінив мені Google»

— Штучний інтелект стає частиною життя кожного. Чи вам особисто він допомагає? В яких випадках звертаєтеся до ШІ за допомогою?

— ChatGPT вже давно замінив мені Google. Щодня намагаюся тестувати нові сервіси на базі ШІ, продовжую використовувати ChatGPT, Claude AI, Google AI Studio. Зробив собі асистента, який навчає швидкочитання: щодня ставить мені певні завдання, які дозволяють більше читати, розбиратися в певних темах.

Я використовую ШІ щодня для різних цілей — пошуку інформації, аналізу, структурування, генерування ідей, добору книг за певними темами тощо. Також тестую ШІ-асистента, який інтегрований з поштою, календарями завдань. Це оптимізує мій час і пришвидшує роботу.

Зараз генерується така велика кількість ШІ-інструментів, що вже потрібен окремий агент, який буде систематизувати всі нові продукти зі штучним інтелектом

— Як взагалі стають спеціалістами з ШІ? Це нова, але вже затребувана професія. Чи є в Україні дійсно круті спеціалісти зі ШІ?

— Коли ми запускали WINWIN АІ Center of Excellence, то шукали в команду менеджера, який відповідатиме за розвиток штучного інтелекту. Спершу планували знайти одну людину на посаду Chief AI Officer of the Ministry of Digital Transformation. Але в процесі позиція трансформувалася, і ми обрали двох людей — керівника вищої ланки, відповідального за впровадження та розвиток штучного інтелекту в компанії (CAIO), і технічного директора, який спеціалізується на штучному інтелекті (AI CTO).

На посаду подалося близько 100 людей. Це експерти високого рівня, круті фахівці з технологічних компаній. Що показує, що в Україні вже є сильне ШI-ком’юніті. Загалом у нашій країні вже близько 5200 спеціалістів зі штучного інтелекту (ML&AI), і їхня кількість весь час зростає

Паралельно бізнес починає вводити окремі позиції ШI-фахівців, стрімко розвивається напрям ШI-консалтингу, з’являються нові експерти, які будують власні продукти або допомагають інтегрувати ШІ в роботу компаній.

— Чи бачите ви в штучному інтелекті небезпеку?

Штучний інтелект створює для нас нові можливості, але водночас це виклик для держави, бізнесу й суспільства.

‍Як і з будь-якою технологією, усе залежить від того, в чиїх руках опиниться цей інструмент і з якою метою його будуть використовувати

Саме тому важливо розвивати ШІ усвідомлено — з чітким регулюванням, етичними стандартами та постійним діалогом між державою, бізнесом і суспільством. Україна вже опублікувала Білу книгу з регулювання ШІ, яка описує наш підхід до розвитку інновацій — баланс між інноваціями і захистом прав людини.

‍Фотографії з архіву Михайла Федорова

хв

Міністр Михайло Федоров: «Стрімкий розвиток штучного інтелекту змінює світ, але ШІ не замінить людину»

Наталія Жуковська

Історії

Ексклюзив

Перша і єдина в Україні жінка, яка водночас є водолазкою і саперкою. А ще вона — чемпіонка з Firefighter combat challenge — головних змагань серед пожежників.

«Жінок не навчаємо»

— Я перша в сім’ї, хто носить форму, — розповідає Тетяна Мордач Sestry. — З дитинства більше товаришувала з хлопцями, займалася спортом, любила дивитися фільми про війну. Ще школяркою мені було цікаво, чому тільки хлопців показують у красивій військовій формі. Хіба дівчата не можуть її носити? Ми навіть з батьком сперечалися на цю тему. Він казав, що армія для дівчат — це занадто важко, вони не витримають.

Звісно, я з ним не погоджувалась. У старших класах стала цікавитися військовою справою. Думку про службу не покидала й одного дня в інтернеті натрапила на відеоролик про вище професійне училище, де навчають на пожежників. Зацікавилася, сказала батькам, але вони були категорично проти такого вибору професії. Особливо батько. Він волів, аби я стала фармацевткою. Тому довелося таємно збирати документи для вступу.

Батькам казала, що їду до подруги на день народження, а сама складала психологічні тести й проходила медкомісію. Брехати доводилося не раз

Втім, все приховане стає явним. Коли я заповнювала анкету, потрібно було вказати контактний номер когось з батьків, і я написала мамин. Їй подзвонили, коли я допомагала бабусі пасти корів, і мій телефон був поза зоною досяжності. Ввечері мама запитала: «Ти нічого не хочеш мені сказати? До мене телефонували з Вінниці. Тебе 1 серпня чекають на вступних іспитах»…

Зрештою вона мене підтримала, і від батька ми це приховали вже разом.

На іспитах я показала гарні результати з фізичної підготовки. З понад 30 дівчат пройшли лише чотири

Так я стала курсанткою пожежного училища.

По закінченню навчання я мала працювати радіотелефоністкою — приймати виклики на пожежу. Але я хотіла бути водолазкою. Запропонувала свою кандидатуру. У відповідь почула, що це — не жіноча професія, і потрібно не лише мати добру фізичну підготовку, а й моральну та психологічну стійкість.

Я розуміла, що доведеться працювати з людьми, які потонули під час якогось нещасного випадку. Та і тут не відступила. Пройшла медичну комісію і почала шукати, де здобути професію водолаза-рятувальника. А це виявилося непросто. На той момент спеціальні курси з навчання проводили у Києві, Одесі, Черкасах, Кам'янці-Подільському й на Сумщині. І всюди я отримала відмову: «Ми жінок не навчаємо». Але в Одесі після настирливих звернень інструктор сказав:

— Приїжджайте, ми бачимо у ваших очах вогонь

Після чого протягом трьох місяців я поєднувала навчання з роботою. Відчергувавши добу у Вінниці, їхала на три дні до Одеси.

Правило водолазів — не дивитися в очі втопельнику

Після навчання почалися занурення у Південному Бузі. Спускатися на дно річки було непросто. Видимість — нульова. Я не розуміла, у мене очі розплющені чи заплющені. Геть нічого не було видно. За таких умов доводиться працювати на дотик.

Очі водолаза — це наші руки. Ми можемо йти під водою і стукнутись об голову потопельника або випадково наступити на його тіло

На свій перший виклик я поїхала витягувати 71-річного дідуся, який перевернувся на човні. Видимість слабка, у голові — вир думок, страшно. Повернувши голову вліво під водою, зненацька побачила перед собою його руки. Стало моторошно…

Одне з основних правил водолазів — не дивитися в очі втопельнику. Я ж зазирнула, і мені стало ніяково. Подала сигнал, і нас з дідусем підняли на поверхню.

Був випадок, коли ми святкували день народження одного з друзів. На святі був хлопець, якого я до цього мало знала, але саме того вечора ми з ним чудово потоваришували. Він розпитував багато за мою професію. Наступного ранку я дізналася, що він зник біля водойми — нас викликали на пошуки. Коли лізла під воду, у мене перед очима було його обличчя. Ми обстежили вісім ставків і не могли його знайти. Але на 12 день все ж дістали тіло.

Водолазкою-рятувальницею я пропрацювала два роки. А потім почалася повномасштабна війна, і я стала водолазкою-саперкою. Відтепер виїжджаю і на пошук вибухонебезпечних предметів (зокрема під водою), і людей, які затонули.

Спочатку в колективі, де я єдина серед 20-ти хлопців, мене взагалі не сприймали. Не знали, як до мене знайти підхід. Відчувалась недовіра. Але з часом встановилися добрі, дружні стосунки.

Дрони для підводної розвідки

Як кажуть сапери, ми помиляємося двічі: вперше, коли обираємо професію, а вдруге — коли щось неправильно зробили. Бо ціною помилки є життя. Бути сапером непросто.

Саперську справу я опановувала на Харківщині, за скороченою програмою. Бо війна, потрібні люди, які можуть розміновувати деокуповані території. Згодом мене на три місяці відправили навчатися на водолазку-саперку в міжрегіональний центр швидкого реагування ДСНС України на Сумщині. І лише після цього навчання стали залучати до виявлення та знешкодження вибухонебезпечних предметів на Вінниччині.

Ми знаходили як вибухівки часів Другої світової війни, так і залишки російських ракет і дронів. Працювали не лише у водоймах, а й на суші. Згодом вже як водолази обстежували нашу річку Південний Буг для прокладання судноплавного каналу. Щоправда, на дні знаходили лише корчі й затоплену баржу, в якій було видно люки з усіх боків.

Сьогодні водолазу не завжди потрібно занурюватися, аби обстежити дно. З’явилося чимало новітніх технологій.

Сучасний дрон може підійти близько до вибухонебезпечного предмета, а ми на суші за допомогою онлайн-трансляції — обстежувати територію довкола. У нас є дрон, призначений для підводної розвідки. Він може просканувати до 100 метрів глибини.

Розміновувати під водою складніше, ніж на суші

Водолазкою-саперкою я працюю три роки. І бачу, що ворог постійно вдосконалює свою зброю, тож навіть досвідченим саперам доводиться постійно навчатися. Наприклад, є міни кругового ураження, які завдяки сейсмічному датчику можуть реагувати на крок дорослої людини. Дуже багато зустрічається протипіхотних і танкових мін. Наприклад, танкова міна спрацьовує, коли на неї стане від 150 кілограм ваги. Знаю, що зараз ворог запускає по Україні дрони з отруйною речовиною. Чула, що вже є випадки, коли люди отримали важкі опіки дихальних шляхів.

Наша ППО масово збиває ракети й дрони, але нерозірвані частини часто потрапляють на землю й у воду. Наше завдання — їх знешкодити

Якось ми їздили на пошуки «шахеда». Думали, він впав у водойму, бо на поверхні води були плями від пального. Але ні, він лежав у полі.

Звісно, розміновувати під водою складніше, ніж на суші. Якщо під водою знаходимо вибухонебезпечні предмети, які не можна в жодному разі ворушити, знешкоджуємо їх на місці. У таких випадках водолаз занурюється, детально обстежує предмет, закладає вибухову речовину для його підриву. Якщо ж вибухівку можна дістати, то піднімаємо на поверхню за допомогою спеціального парашута, яким керують дистанційно. І вже на суші його забирають колеги-сапери, вивозять на спеціальні підривні майданчики й там знешкоджують. Невдовзі нас залучатимуть для розмінування деокупованих територій, зокрема місцевих водойм.

Перед кожним зануренням нас обстежують медики

У кожного сапера-водолаза є два види робочих костюмів — мокрого і сухого типу. Екіпірування, як і вага оснащення, залежить від пори року.

Взимку на себе потрібно начепити до 50 кілограмів ваги, щоб відрегулювати плавучість. Влітку оснащення вдвічі легше. А ще ж ще треба взяти із собою балон з повітрям

У кожного своя специфіка дихання. Наприклад, якщо я занурююсь на глибину п'яти метрів і не хвилююсь, то влітку мені вистачить повітря на дві години. Якщо ж почну хвилюватися — вистачить на менше.

«Узимку занурення на понад 40 хвилин є небажаними»

Під час занурення ми обов’язково маємо враховувати температуру води і повітря, особливо взимку. У холодну пору року занурення на понад 40 хвилин є небажаними. Це впливає на здоров'я. Нам у нашій роботі необхідно дотримуватися всіх правил безпеки.

Найпоширеніша травма у водолазів — баротравма вуха. Якщо не можеш відрегулювати тиск у вушних перетинках, ймовірний їх розрив або ж надрив. Людина може оглохнути. Перед кожним спуском, навіть якщо це тренувальне занурення, нас обстежують медики.

Мрію дослідити дно Чорного моря в Криму

Я ніколи не шкодувала про свій вибір. Розумію, що моя робота небезпечна, але комусь треба її виконувати. До того ж батьки вже змирилися з моїм вибором. Разом з тим багато чого досі їм не розповідаю. Особливо коли їдемо знешкоджувати ворожу ракету чи дрон. Зазвичай говорю, що їдемо шукати вибухівки часів Другої світової війни — німецькі міни чи якісь артилерійські снаряди, які умовно безпечні.

Знаєте, мене тішить, що коли я йшла навчатися, у моїй родині військових не було, тоді як зараз нас двоє. Моя менша, майже 18-річна, сестра, хоче стати льотчицею і вже вступила до Харківського національного інституту Повітряних сил України.

Після закінчення війни у нас буде багато роботи. Росіяни вже залишили чимало свого залізяччя на нашій землі. Але мусимо очистити Україну від ворога і його діянь

А ще я мрію дослідити дно Чорного моря у Криму. І чомусь вірю, що це колись станеться.

Фотографії з особистого архіву

хв

Єдина в Україні саперка-водолазка Тетяна Мордач: «В умовах нульової видимості під водою моїми очима стають руки»

Наталія Жуковська

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам

Article in progress