Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
У Польщі фермери перекрили сотні доріг і підписали угоду з міністром щодо агропродукції з України
Польські фермери перекривають рух на дорогах та на кордоні. І в результаті свого тиску на владу підписують угоду з міністром сільського господарства Польщі Чеславом Сєкерським, згідно з якою міністр має звернутися до прем’єр-міністра Дональда Туска з проханням зупинити не лише імпорт, але й транзит сільськогосподарської продукції з України через територію Польщі
Цього разу масштабний протест аграріїв охопив 580 населенних пунктів. Фото: FB Warmińsko Mazurska Izba Rolnicza
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
20 березня польські фермери масово протестували по всій Польщі. Акції протесту пройшли у 580 населених пунктах, в них взяли участь до 70 тисяч людей (за даними польської поліції). Трактори й фури перекривали рух для автотранспорту й спровокували затори на дорогах. Місцями протесту стали насамперед під’їздні дороги до міст та швидкісні траси.
Мери деяких міст заборонили страйк. Очільник Вроцлава Яцек Сутрик відмовив демонстрантам, тому вони на тракторах поїхали до його будинку. У Кракові було паралізовано транспортну розв’язку в центрі міста. На одному з перехресть в Лодзі протест поєднали з молитвою. За словами фермерів, їм нічого більше не залишилось.
Цього разу фермери знову привезли з собою на демонстрацію труну. Катовіце. Фото: Grzegorz Celejewski / Agencja Wyborcza.pl
«Вшанували» своєю присутністю аграрії також спікера Сейму Шимона Головню. На огорожі будинку батьків політика протестуючі розвісили банери «Фермери дякують за випущений газ і побиття у Варшаві» та «Зрадник польського села».
Фермери кажуть, що протестувати їх змусила складна ситуація в галузі сільського господарства та відсутність домовленостей з владою. Один з демонстрантів жаліється: «Ми стоїмо, бо не отримали компенсацій. Добрива — дорогі, пальне — дороге, яловичина — дешева, нема де продати зерно, ніхто не хоче його купувати, а якщо хтось і хоче, то за смішні гроші — 450 злотих, а це невигідно». Інший протестуючий вважає, що Брюссель має повністю відмовитися від своїх ідей про Green Deal та заборонити імпорт української агропродукції, а прем’єр-міністр вибачитися, що назвав демонстрантів у Варшаві хуліганами.
Блокада кордону фермерами продовжується
Польські фермери продовжують блокувати рух вантажівок на кордоні з Україною. Речник Держприкордонслужби України Андрій Демченко повідомляє, що «польські протестувальники взагалі не пропускають вантажівки в бік Польщі по напрямку пунктів пропуску Ягодин та Рава-Руська (там фіксуються нульові показники перетину кордону на виїзд з України), а також пропускають на в'їзд в Польщу лише кілька вантажівок за добу по напрямку Шегині, за минулу добу таких було всього п’ять». Щодо вантажівок, які прямують з Польщі в Україну, то протестуючі самостійно оглядають вантажі та вирішують, чи пропустити їх (що в умовах війни України з Росією є небезпечним). В день вони можуть дозволити проїзд 40-70 автівкам.
Блокада польсько-українського кордону в Дорогуську в межах масштабного страйку фермерів. Аграрії без черги пропускають тільки військові та гуманітарні вантажі. Фото: Marek M Berezowski/REPORTER
Біля тисячі фур стоять у чергах. Блокада паралізує українську економіку, адже один день простою через страйк завдає одній українській компанії втрат на один мільйон гривень (дані Європейської Бізнес Асоціації). За словами посла України в Польщі Василя Зварича, економіка України вже зазнала понад 500 мільйонів доларів (19 мільярдів гривень) збитків внаслідок блокування кордону. Разом з цим зерно з Росії без жодних проблем та санкцій імпортується до Європи та Польщі. І ні в кого це не викликає протестів.
Ба більше: блокада кордону шкодить ще й польським підприємцям, які ведуть бізнес з Україною. За словами голови Ради міжнародного товариства польських підприємців в Україні Шимона Ващина, польські компанії вже втратили через страйки на кордоні щонайменше 30 мільйонів доларів (це тільки прямі збитки).
Політичні причини
«Є політичні причини, чому польський уряд дуже помірковано ставиться до протестів», — коментує Forbes Ukraine посол Польщі в Україні Ярослав Гузи.
У квітні в Польщі відбудуться місцеві вибори. Вони не настільки помітні в медіа, але дуже важливі. І основна боротьба за виборців іде між партіями ПіС і «Громадянська коаліція». «Обидві сторони ведуть запеклу боротьбу у пошуку підтримки в сільських громадах. Ось чому це таке делікатне питання — як поводитися з протестувальниками».
Фото: FB Policja Lubelska
У Польщі зареєстровано орієнтовно 1,3 мільйони фермерів. Кількість виборців становить майже 29 мільйонів, отож, фермери — це мінімум 5% електорату (насправді більше, адже у кожного фермера є сім’я).
Тиск фермерів на владу зростає і приносить плоди
Загальноєвропейські протести фермерів вже вплинули на політику ЄС. Єврокомісія скасувала рішення вдвічі скоротити використання пестицидів на території ЄС, а найменші ферми (менше 10 га) виключені з більшої частини Зеленої угоди. У випадку Польщі це аж ¾ усіх фермерських господарств.
Стало також відомо, що в ніч на 20 березня польські фермери (11 їхніх представників) підписали угоду з міністром сільського господарства Польщі Чеславом Сєкерським, згідно з якою міністр має звернутися до прем’єр-міністра Дональда Туска з проханням зупинити не лише імпорт, але й транзит сільськогосподарської продукції з України, на яку поширюється ембарго, через територію Польщі, повідомляє Польське радіо. Якщо прем’єр погодиться на цю вимогу щодо України, нас може очікувати ще й торгова війна.
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Місце розташування клініки AboTak не випадкове. Саме на вулиці Вейській знаходиться не лише Сейм, але й головний офіс «Громадянської платформи» й Канцелярія Президента, тобто місця на політичній карті, де приймаються найважливіші для країни рішення. Саме тому борчині за право жінок на аборт, — як вони повідомили на пресконференції під час відкриття клініки, — вирішили «забрати собі шматочок цієї вулиці».
Відтепер сюди може прийти будь-хто, кому потрібні аборт, інформація або просто підтримка. «Це центр сестринства», — кажуть активістки. Сестринство важливе й цінне завжди, а особливо сьогодні, коли політики продовжують блокувати зміни до закону про аборти
Відкладено не лише закон про лібералізацію абортів, але й ті зміни, які під час виборчої кампанії називали «мінімальними». Йдеться про декриміналізацію абортів, тобто зміни до Кримінального кодексу, згідно з якими особа, яка допомагає комусь зробити аборт, не ризикує потрапити до в'язниці, як це відбувається зараз. У Польщі жінки не підлягають кримінальному переслідуванню за нелегальне переривання вагітності, але допомога в здійсненні аборту — кримінальний злочин (за операцію незаконного переривання вагітності польським лікарям загрожує до трьох років позбавлення волі). Зрештою цей закон паралізує лікарів.
У Польщі аборт є законним у двох випадках: якщо він є наслідком забороненого діяння, тобто зґвалтування або інцесту, і коли він становить загрозу для здоров'я та/або життя жінки. На практиці останню передумову складно застосувати саме тому, що пособництво та сприяння аборту карається. І лікарі, посилаючись на «застереження совісті», нерідко відмовляються переривати вагітність, навіть коли вона становить загрозу плоду й матері. У Польщі вже померли декілька жінок, яким лікарі відмовились переривати вагітність на пізніх термінах, хоча ситуація становила пряму загрозу життю жінок.
До жовтня 2020 року в межах так званого «абортного компромісу» 1993 року законними вважались також аборти через дефекти плода, зокрема, несумісні з життям (завмерла вагітність). Але в 2020 році Конституційний суд Польщі визнав і це незаконним.
Після цього, за даними Міністерства охорони здоров’я РП, кількість легальних абортів у Польщі скоротилася вдесятеро. І в 2021 році було зафіксовано 107 проведених абортів замість 1076 у 2020 році. Але урядова статистика не має нічого спільного з реальною ситуацією з абортами в Польщі.
За оцінками ADT, жінки з Польщі роблять понад 100 000 абортів щороку
Минулоріч тільки Abortion Dream Team допомогла близько 50 000 жінок отримати доступ до фармакологічного аборту, оскільки саме на цей метод переривання небажаної вагітності жінки зважуються найчастіше.
Активісти ADT наголошують, що клініка AboTak — це місце, де вони не лише вимагатимуть доступу до аборту, а й надаватимуть цю послугу. Зараз у центрі доступна послуга медикаментозного аборту (за допомогою пігулок), а жінкам, які потребують хірургічного переривання вагітності, в центрі допомагають знайти відповідний заклад за кордоном, організовують транспорт, часом навіть фінансову підтримку. У центрі можна також зробити безкоштовний тест на вагітність і отримати консультацію лікаря.
Наталія Бронярчик підкреслює, що ADT допомагає всім, хто потребує допомоги в доступі до аборту. «Щодня до нас звертаються не тільки польки, але й жінки з України. Від початку повномасштабної війни понад 3 000 жінок з України зробили з нашою допомогою аборти», — каже вона. І додає, що ADT — не єдина організація, де люди можуть отримати допомогу. Чимало людей звертаються до «Мартинки» — організації, заснованої українськими жінками.
Мартинка була заснована через 19 днів після початку великої війни в Україні. За три роки роботи вона отримала близько 4 000 звернень за допомогою, а за останній рік ця кількість зросла вдвічі. Це випадки, пов'язані з насильством та торгівлею людьми.
Якщо ви маєте потребу поговорити, спитати поради — приходьте на вул. Wiejska, 9. «Ми для всіх. Ти не одна», — запевняють засновниці центру.
Офіс Президента Польщі стверджує, що Польща виділила на допомогу Україні еквівалент 4,91% ВВП, з яких 0,71% ВВП витрачено на підтримку України, а 4,2% ВВП — це витрати на допомогу українським біженцям. Цю інформацію одразу підхопили критики польсько-українських відносин.
У тексті не уточнюється, з чого складається ця цифра. Обсяг військової допомоги (15 мільярдів злотих) при цьому детально розписаний, а от значно більша сума — чомусь ні. Витрати тільки на українських біженців з 2022 року оцінено в 88,73 мільярдів злотих, але ця цифра не підтверджується жодним з інших джерел. Так, авторитетний німецький інститут ifW Kiel, який від початку війни веде детальний підрахунок міжнародної допомоги для України, оцінив загальну вартість польської допомоги (і збройної, і гуманітарної, і фінансової) в 5 мільярдів євро (це трохи більше 20 мільярдів злотих).
Окремо допомогу, надану біженцям з України, порахували і в Польському економічному інституті: у 2022 році це — 15 мільярдів злотих, у 2023 — вже 5 мільярдів злотих. Цифри за 2024 рік поки немає, але вже зрозуміло, що вона буде меншою. Взяти хоча б таку статтю витрат, як виплати на дітей «800+»: в 2024 нею скористалися 209 тисяч з 400 тисяч українських дітей. На медичну опіку витрати теж скорочуються: в 2024 році меддопомогою в Польщі скористалися 525 тисяч українців, тоді як у 2023 році було 802 тисячі.
Торгівля: економічний баланс на користь Польщі
Починаючи з 2021 року, відповідно до аналітичної довідки Центру східних досліджень, Польща нарощує обсяги експорту товарів до України. Вже у 2023 році обсяги виросли на 80%, а торговий профіцит збільшився з 2,1 мільярда євро до 7,1 мільярда євро.
Важливим фактором росту експорту польських товарів стала війна. Так, у 2024 році Польща експортувала в Україну товарів на суму 56 мільярдів злотих (приблизно 12,7 мільярда євро), що на 5 мільярдів злотих більше, ніж у попередньому році. Ключові сектори, які забезпечують це зростання, — паливо, військове обладнання, машини та автомобільна продукція.
Щодо товарів масового вжитку й продуктів, то тут теж пожвавлення. Якщо раніше не виникало питання, що українцям везти з Польщі в якості презента: одяг, взуття, сири, алкоголь, продукцію для рукоділля, то зараз це вже проблема, адже більшість відомих польських товарів можна легко знайти в українських супермаркетах.
Війна зробила Польщу ключовим логістичним партнером України. Дохід тільки від постачання в Україну військової техніки досягнув у 2024 році майже 10 мільярдів злотих, що вдвічі більше, ніж у 2023.
Це зростання підкреслює важливість України як торговельного партнера, що є сьомим за величиною ринком польського експорту, випереджаючи США й Іспанію. Саме українська міграція, на думку аналітиків Банка народного господарства Польщі, найбільше вплинула на зміцнення торговельних зв'язків між країнами.
Україна відкрила двері польським виробникам навіть попри блокування кордонів, «зернове ембарго», намагання деяких політиків грати на історичній пам'яті. Водночас ослаблена війною Україна отримує значно менші прибутки.
Блокування польсько-українського кордону, 2022. Фото: Filip Naumienko/REPORTER/East News
Як зазначає в.о. директора Польського економічного інституту Павло Слівовський, «інтеграція України з Європейським Союзом та розвиток інфраструктури дозволять Польщі отримати більші економічні вигоди від торгівлі з Україною».
Вплив біженців на польську економіку
Тут цифри ще більш вражаючі. 78% повнолітніх українців у Польщі — працюють. Вони складають 5% (як трудові мігранти, так і особи зі статусом тимчасового захисту) від всіх працюючих людей в Польщі.
Відповідно до звіту Державного банку розвитку Польщі, у 2024 році українські вимушені мігранти внесли до Національного фонду здоров'я та Фонду соціального страхування 15,21 мільярдів злотих. Ця сума значно перевищує витрати, які понесла польська держава на соціальну підтримку дітей та медичне обслуговування українців зі статусом тимчасового захисту.
Bank Gospodarstwa Krajowego звітує, що на кожен злотий, отриманий на дитину за польською програмою «800+», українці сплатили до польського бюджету 5,4 злотих
Українці стали частиною польського ринку праці, особливо в галузі будівництва, у транспортній і сфері послуг, логістиці тощо. Українці заповнюють критичні прогалини. Українські жінки, які становлять більшість серед біженців, часто беруть на себе роботу, якою не хочуть займатися самі поляки, а також працюють там, де традиційно до війни через великі навантаження працювали чоловіки — наприклад, на складах чи м’ясопереробці.
Українська міграція сприяє росту польського ВВП. Так, згідно з дослідженнями Банку народного господарства, йдеться про щорічне зростання ВВП Польщі на 0,5-2,4 відсотки.
А колишній віцепрем’єр, міністр фінансів і багаторічний голова Національного банку Польщі Лешек Бальцерович взагалі впевнений, що «якби не біженці, валовий внутрішній продукт Польщі був би на 7 відсотків нижчим».
Є і такий факт: у 2023 році, після низки випадів з боку деяких польських політиків на адресу українських біженців і блокування українсько-польського кордону, стався масовий виїзд українців з Польщі — переважно до сусідньої Німеччини.
Польський економічний інститут пов'язує з виїздом українців зменшення економічного зростання у другому кварталі 2023 року на 0,2-0,3 відсоткових пункти
І йдеться вже не лише про «робочі руки». Польському ринку роками бракує вчителів, лікарів, інженерів, медсестер, доглядальниць за людьми похилого віку. Згідно з цьогорічним «Барометром професій», який визначає попит на окремі професії, 29 зі 168 професій можна вважати дефіцитними, з яких 13 — професії, що потребують високої кваліфікації. І в українців ця кваліфікація є.
Підприємництво та інвестиції: українці створюють робочі місця
У 2024 році кожен восьмий новий підприємець у Польщі мав українське походження. Із січня 2022 року по червень 2024 року в Польщі було створено близько 59,8 тисяч бізнесів, заснованих українцями, повідомляє Польський економічний інститут.
Українці перевозять виробництво, відкривають салони краси, ресторації, IT-компанії. За даними Польського економічного інституту, українські бізнеси працюють переважно в таких секторах: будівництво (23% від відкритих українських бізнесів), інформація та зв’язок (19%) та інші види послуг (12%).
Українці йдуть на ризик, працюючи в новому для себе середовищі, розбираються в нових для себе законах, бухгалтерській і податковій системах, щоб не залежати від соціальної допомоги й мати можливість утримувати власні родини
Відзначимо, що попри війну польський бізнес також інвестує в Україну. З початку війни інвестори зі 100 країн заснували в Україні понад 3000 компаній. Серед них поляки посідають третє місце (7,3%), випереджаючи німців, американців та англійців, повідомляє публічний портал Opendatabot. Більше половини польських компаній зареєстровані у Львові.
Відкриття магазину «Україночка» з українськими товарами в Любліні, 2025. Фото: Jan Rutkowski/REPORTER
Споживання та туризм: українці витрачають гроші в Польщі
Якщо довоєнні мігранти зосереджувалися на тому, щоб переказувати заробітки додому, то воєнні мігранти витрачають зароблене на місці — в Польщі. Дослідження Grupy Progres свідчить, що реальний заробіток українських біженців коливається від 3,3 до 5,5 тисяч злотих нетто, хоча більшість українців розраховує на більші ставки.
Основна причина в тому, що близько 66% свого заробітку українці віддають на оренду житла, плюс — комунальні послуги, інтернет, телефон, пальне. На чому економити? Якщо 80% опитаних говорять, що на їжу вони витрачають 1,5-2 тисячі злотих на місяць. Нерідко через низькі заробітки українців у Польщі родини біженців змушені витрачати кошти з дому, які надсилає чоловік, батьки.
— Я вирішила повернутися в Україну, коли нам в черговий раз підняли оплату за квартиру, — розповідає моя приятелька Зоя. — З двома маленькими дітьми важко знайти роботу, мій дохід був 1600 злотих на дітей, 2300 я заробляла прибиранням. Оплату за житло підняли до 2850 злотих, плюс комунальні — і шо, голодувати?
Національний банк Польщі звітує, що залишитися в Польщі після війни хоче 21 відсоток українських біженців. Основні причини, якими пояснюють бажання виїхати, — крім туги за Україною і рідними, — це відсутність перспективи мати власне житло, необхідність виконувати працю, яка не відповідає освіті та вмінням (лише 34 відсотки українців працюють відповідно до своєї кваліфікації, освіти), відчуття відокремленості від спільноти й незахищеності, негативний досвід під час працевлаштування (41 відсоток українців був ошуканий польськими працедавцями).
Ще один пункт впливу українців на економіку Польщі — туризм з України та виїзд в різні країни ЄС через Польщу. Українці виїжджають до ЄС переважно через три точки: Кишинів (Молдова), Будапешт (Угорщина), а більше половини пасажиропотоку — через українсько-польський кордон. У Польщі українські туристи купують їжу, залишаються на ніч у готелях, купують квитки з місцевих аеропортів у Кракові, Катовіце й Варшави.
Лише за третій квартал 2024 року ця стаття доходу принесла Польщі 2,2 мільярда злотих. І стала стабільним стимулом для місцевих економік, особливо в прикордонних регіонах.
Висновки: разом ми сильніші
Хоча Польща надала значну підтримку Україні та її біженцям, вона має позитивну віддачу від цих інвестицій у власну економіку. Українські мігранти не лише заповнили прогалини на ринку праці, але й сприяли зростанню ВВП Польщі, сплатили більше податків, ніж отримали соціальних виплат, медичної допомоги, вони розвивають підприємництво й витрачають в Польщі гроші як споживачі та туристи, а отже, — приносять користь польському бізнесу й економіці в цілому. Цифри говорять самі за себе. Українці — не лише реципієнти допомоги, а й активні учасники ринку праці, споживачі й платники податків, які суттєво зміцнюють польську економіку.
Польща та Україна можуть створити партнерство, яке принесе користь не лише їхнім економікам, а й суспільствам. Подальша інтеграція України з ЄС може ще більше зміцнити цей зв’язок, забезпечуючи стабільне зростання обох країн.
З 8 по 10 жовтня 2024 у Брюсселі українські делегації взяли участь у третьому раунді двосторонніх зустрічей України та Європейської Комісії у межах офіційного скринінгу відповідності законодавства України праву ЄС.
Цього разу скринінг стосувався «Економічних критеріїв». Такі зустрічі українських делегацій є частиною переговорного процесу, який офіційно розпочався 25 червня 2024 року. Це передостання і найскладніша стадія євроінтеграції.
У Брюсселі відбувся третій раунд двосторонніх сесій Україна-ЄС в межах скринінгу. Фото: НАЗК
Сам процес переговорів та імплементації законодавства ЄС, як свідчить практика країн-членів Євросоюзу, може тривати декілька років. Наприклад, з моменту початку переговорів до вступу в Євросоюз Словаччини, Латвії, Литви, Мальти минуло понад 4 роки.
У Словенії, Угорщини, Чехії, Польщі, Естонії та Кіпру цей процес зайняв більш як 6 років. А, приміром, Чорногорія перебуває у процесі переговорів з червня 2012 року
Чого чекають від України в найближчому майбутньому
Скринінг українського законодавства триватиме увесь 2025 рік, зазначає радник Центру економічного відновлення, економіст Іван Нагорняк. Після цього буде зрозуміло, які конкретні кроки треба буде зробити:
— Треба розуміти, що право ЄС будувалось на основі консенсусу між державами-членами Євросоюзу. Ми не були в процесі створення цих правил, але нам треба буде в будь-якому випадку їх імплементувати в нашу реальність.
Частково Україна почала змінювати законодавство, імплементуючи акти та директиви ЄС у рамках Угоди про Асоціацію. Але цього замало, наголошує Нагорняк:
— Відколи ми почали змінювати законодавство після вступу в Асоціацію, законодавство ЄС ще змінювалось, у тому числі змін зазнали правила, які стосуються довкілля, сфери регіонального управління.
Для України непростим питанням буде імплементація правил ЄС, що стосуються фінансового моніторингу, публічних закупівель, оподаткування.
— Україні треба буде знайти консенсус всередині економіки України протягом якого періоду ми зможемо імплементувати законодавство ЄС в усіх сферах, — наголошує Іван Нагорняк. — Зараз, під час скринінгу, ми повинні показати глибоке розуміння кожного секторів, показати, що ми розуміємо проблему й маємо бачення, як її вирішити, які потрібні ресурси й де їх шукати: чи це будуть внутрішні ресурси, зовнішні ресурси, чи їхній мікс.
Імплементувати право — це ще не все, його треба виконувати
Економічна частина реформ — одна з найважливіших, наголошує віцепрезидент Польсько-української господарчої палати Даріуш Шимчиха. Найперше, зазначає він, має бути конкуренція на ринку, там не повинно бути монополістів. І з цим в Україні дуже багато роботи.
Шимчиха додає, що відповідно до принципів Європейського Союзу недостатньо імплементувати європейське право. Головне завдання — його виконувати:
— Потрібно мати так званий інституційний потенціал. Це означає, що всі державні регуляторні установи мають працювати відповідно до цих стандартів. Ці стандарти повинні застосовуватися, вони повинні бути основою для дій.
І це складніша частина, ніж імплементація європейського права, тому доведеться вчитися
Складність пов’язана й з унікальною ситуацією в Україні — країни, яка спустошена війною. І низку, наприклад, екологічних вимог буде важко виконати за дуже короткий час. Отже, це цілий комплекс питань, які стосуються не тільки загальної економічної реформи (приватна власність, конкуренція), а й способу функціонування. І це буде складніший виклик, який, безумовно, потребуватиме роботи з боку уряду і, однозначно, місцевої влади, — додає Даріуш Шимчиха.
Українцям не варто вводити себе в оману, що процес вступу мине гладко і європейські виробники це легко сприймуть, вважає економіст Іван Нагорняк:
— Жоден вступ якоїсь країни в ЄС не проходив гладко. Ми пам’ятаємо, як у Франції розсипали іспанські помідори, по яких їхали вантажівки. Єдиний ринок в ЄС будувався не так просто, як нам здається. Нам треба позбутися міфу, що все пройде без жодних ускладнень. Вони точно будуть, бо Україна має дуже конкурентний агарний сектор, у нас дуже конкурентні цифрові технології, ми маємо в деяких галузях конкурентну промисловість. Все це буде впливати на стан справ на всьому ринку, на всіх секторах.
Будуть якісь домовленості, перехідні етапи й до цього треба поставитися як до нормального процесу інтеграції держави у якийсь великий економічне утворення
Аграрний сектор — один з найбільш конкурентних в Україні
Структура й уклад сільськогосподарського виробництва в Україні та Європі суттєво відрізняються. І воно потребує особливої уваги.
— Загалом сільське господарство є природною конкурентною перевагою України, бо там дуже гарні землі, яких немає в інших частинах Європи та світу, — провадить Даріуш Шимчиха. — І другий дуже важливий елемент — це економічна структура сільського господарства, яке в Україні більш орієнтоване на ринок, ніж структура сільського господарства Польщі. Якщо середній розмір господарства в Україні становить 1200 га, то у Польщі — близько 12 гектарів. Що ж, це свідчить про природну конкурентну перевагу.
Середній розмір господарства в Україні становить 1200 га, а у Польщі — близько 12 гектарів. Фото: Ukrinform/East News
Утім, це призводило й до непорозумінь з низкою європейських сусідів щодо експорту і транзиту агропродукції з України. Одним із способів, як цих непорозумінь уникнути, каже віцепрезидент Польсько-української господарчої палати, — це дипломатія:
— Поки що нема протестів. Це по-перше. А по-друге, потрібно багато працювати з українського боку, бо в Польщі побутує думка, що українське сільське господарство складається з великих олігархічних господарств. В Україні насправді є деякі агрохолдинги, які мають більш як 50 тисяч га, але вони часто навіть не в руках українців, якщо бути цілком чесними і відвертими.
Це потрібно пояснити не тільки польським фермерам, а й виробникам всього Європейському Союзу
Шимчиха додає, що варто й переконувати європейських виробників, які займаються перероблюванням, що завдяки великим обсягам Україна може налагодити постачання великих партій продукції однакової якості. А це важливо, наприклад, для забезпечення продовольством країн, які голодують і куди ЄС постачає гуманітарні вантажі.
Найближчі плани реформування від Мінагрополітики
Водночас відрізняється й державна підтримка агровиробників в Україні та ЄС: в Євросоюзі фермери мають доступ до державних дотацій, а в Україні з 2026 року планують запустити виплатне агентство, розповів заступник Міністра аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький:
— Ми взяли зобов'язання з 2026 року в себе запустити це виплатне агентство як інституцію, через яку будуть реалізовуватися всі програми підтримки. Уже запустили державний аграрний реєстр, де реєструються фермери, і це буде обов'язковим для цієї підтримки.
Загалом у дорожній карті реформ є декілька розділів, які стосуються аграрного сектора. Наприклад, у тваринництві мають бути введені жорсткіші норми щодо благополуччя тварин в частині їхнього утримання, різних маніпуляцій. Є регламенти і директиви, які стосуються фітосанітарного контролю, використання пестицидів, інсектицидів. Важливий пласт — право, яке стосується контролю безпечності, якості продукції, де треба буде інституційно змінити підходи, налаштувати системи реєстрації ветпрепаратів, засобі захисту рослин, взаємовизнання висновків лабораторій.
Тарас Висоцький розповідає плани Міністерства на найближчі 2 роки. За цей час в Україні має трансформуватися система контролю обігу генетично модифікованих організмів. Повинні ухвалити повністю нові правила гри у системі захисту рослин, застосування агрохімікатів і пестицидів. Також зараз розробляються зміни до законодавства у сфері ветеринарної медицини та контролю безпечності продукції, виноградно-виноробний реєстр, який дозволить відстежувати весь ланцюг виробництва і контролювати якість. Ще одна ціль — запуск згаданого виплатного агентства.
Уряд України повинен ухвалити нові правила гри у системі захисту рослин, застосування агрохімікатів і пестицидів. Фото: Shutterstock
Повна імплементація права ЄС може призвести до здорожчання продукції. Українським фермерам доведеться переходити на інші стандарти виробництва. Для цього треба буде виділяти значний фінансовий ресурс на переобладнання. Тож Україні треба буде знайти баланс, з яким темпом впроваджувати ці всі норми й директиви, каже Висоцький:
— Усі ці зміни — це все рух в правильному напрямку. Єдине, що все неможливо зробити за день, вони потребують ресурсу: фінансового, людського, часового. Тому ми якраз і ведемо діалог і говоримо з європейськими колегами про можливість доступу до фондів Європейського Союзу, щоб ці зміни технологій впровадити.
Адже коли в Європейському Союзі змінювалися правила гри, то вони супроводжувалися підтримкою, так щоб виробники могли адаптуватися
Зрештою, резюмує Висоцький, якщо українські фермери працюватимуть у тих самих умовах, в яких працюють європейські фермери, трансформуються, виконуватимуть усі вимоги технологічних процесів, якості продукції і матимуть доступ до фондів держпідтримки — тоді найбільш конкурентним буде той, хто більше працює.
— Бо якщо в тебе ті самі пестициди, вимоги до утримання тварин, ти виконуєш усі умови, то виграєш тільки своєю працею, інноваційністю, креативністю застосуванням нових технологій, штучного інтелекту, якихось автоматизованих рішень. Якщо ми будемо в рівних умовах, то зможемо просто конкурувати своєю працею, — наголошує чиновник.
Чи не повторяться протести фермерів, як це було на польському, кордоні залежить ще й від мистецтва домовлятися. У липні 2024 року під час зустрічі з українськими журналістами заступник Голови Представництва ЄС в Україні Ремі Дюфло зазначив: під час переговорного процесу сторони врахують минулий досвід, у тому числі й протести на кордоні щодо українського зерна, які відбувалися взимку 2023-навесні 2024-го. Ці протести, крім політичної частини, стали відповіддю польських фермерів на заходи з лібералізації торгівлі. «Це було тому, що все сталось одномоментно, а не поступово», – додав Дюфло.
Бізнес теж має готуватися до вступу України в ЄС
Через впровадження європейських стандартів якість українських товарів, продуктів та послуг має покращитися. І не тільки для аграріїв це означатиме значні фінансові витрати. Треба буде вводити зміни у виробництві, переобладнувати його, використовувати дорожчу сировину. Тому представники бізнесу теж мають включатися в процес, вважає економіст Іван Нагорняк.
Іван Нагорняк: крім оцінки наслідків, бізнес має також має зосередити зусилля на пошуках рішень. Фото: Ukrinform/East News
Найперше, у що він радить інвестувати підприємцям, це в економічну оцінку наслідків імплементації права ЄС в українське законодавство. Представники великого, середнього, малого бізнесу мають вже бути активними учасниками процесу, розуміти, як має змінитися економіка, законодавство і що вони можуть зробити, щоб ефективно працювати на ринку:
— Підприємцям треба об’єднуватися в асоціації, комітети. Там має активізуватися робота щодо оцінки економічних наслідків: наскільки здорожчає собівартість, як вони можуть один одному допомогти (купити обладнання на кілька підприємств, яке покращить виробництво, чи почати процес злиття, укрупнення тощо).
Бізнес має почати осмислювати, як він буде йти цією дорогою, а не міркувати про те, вигідно їм це чи ні
Іван Нагорняк додає: крім оцінки наслідків, бізнес має також має зосередити зусилля на пошуках рішень. Можливо, включатися в діалог про те, як зменшити негативні наслідки змін в економіці на підприємства. Наприклад, ініціювати кредитні програми чи гранти в тих секторах, де імплементація законодавства ЄС може призвести до зниження конкурентоспроможності підприємств.
<frame>Переговори, які стартували в червні 2024 року, проводитимуться за 35 різними розділами, які охоплюють різні сфери: економіка, права людини, екологія, юстиція тощо. У кожному розділі ЄС і Україна обговорюють, як українські закони, політики й стандарти можуть бути приведені у відповідність до стандартів ЄС.<frame>
Класичні європейські праві сьогодні стали заручниками крайніх, націоналістичних правих, через що вони все більше потраплятимуть в орбіту популізму. Тріумф націоналістів, які зараз тактично об’єдналися в Європі, може швидко поховати європейську ідею, якщо вони досягнуть успіху на майбутніх європейських виборах.
І третє: так, європейським альтернативним правим потрібні такі прихильники Путіна, як Орбан, Сальвіні чи Марін Ле Пен – навіть якщо вони відчувають огиду до Путіна (як Джорджія Мелоні). Бо прихильники Путіна в цьому середовищі просто сильніші за противників кремлівського диктатора.
Я маю застереження лише щодо однієї тези Віталія Портникова. Тієї, яка стосується Матеуша Моравецького:
Те, наскільки тривожним може бути обʼєднання ультраправих для майбутнього Європи, можна було помітити вже зараз. Іспанські журналісти констатували, що Матеуш Моравецький зі своєю підтримкою України залишився практично на самоті серед інших учасників зустрічі. Його соратників по новому інтернаціоналу ця тема чомусь не сильно зацікавила
Здавалося б, усе вірно, от тільки Моравецький ніколи насправді не представляв – і не представляє – європейську справу на європейському форумі. Він представляє лише власну політичну справу, якій, в залежності від ситуації, Україна може допомагати чи заважати.
Щоб переконатися в цьому, потрібно просто подивитися, як він цією справою грав. І продовжує грати.
Моравецький і плани Росії
Про те, що Росія вторгнеться в Україну, Матеуш Моравецький дізнався ще в листопаді 2021 року, оскільки саме тоді американська розвідка надала йому докази цього.
Польський прем’єр був втаємничений у викриті Вашингтоном оперативні плани росіян, був в курсі розмірів сил вторгнення і навіть знав про підготовлені списки з прізвищами українців, яких росіяни мали намір вбити після окупації їхньої країни
І все ж 3 грудня 2021 року, за два з половиною місяці перед російським вторгненням, він із почестями, належними главам держав, прийняв у Варшаві не лише Віктора Орбана та Сантьяго Абаскаля, лідера іспанської партії VOX, а й лідерку французької ультраправої партії «Національне об'єднання» Марін Ле Пен. Ту саму Ле Пен, яка не тільки брала гроші від Путіна (у чому сама зізналася), але й відкрито заявляє, що Україна входить до сфери інтересів Росії.
4 грудня 2021 року. Ярослав Качинський, Матеуш Моравецький, Віктор Орбан. Фото: матеріали ЗМІ.
Качинський знає свою справу — і він планує стіну
Через три тижні, 24 грудня 2021 року, Ярослав Качинський, політичний шеф і наставник Моравецького, в інтерв’ю для «Gazeta Polska Codziennie», не лише назвав напад Росії малоймовірним, але й заявив, що «проросійська фракція має шанс взяти владу в Україні в результаті виборів». Він зробив це, хоча, як найважливіший на той момент польський політик, мав знати висновки американців.
Навіть гірше, Качинський не виключив, що стіна на кордоні з Білоруссю, будівництво якої тоді планувалося, буде продовжена на південь, уздовж усього кордону з Україною. Моравецький, якому, як прем'єр-міністрові, формально належало прийняття рішення у цій справі, не протестував. Це означає, що наприкінці 2021 року ані він, ані Качинський не планували надавати допомогу Україні. Навпаки: вони мали намір відгородитися від неї стіною.
З цієї точки зору наступна зустріч Моравецького з лідерами крайніх пропутінських правих, яка відбулася наприкінці січня 2022 року (менш ніж за місяць до російського вторгнення в Україну), вже не здається дивною. Моравецький тоді поїхав до Мадрида на саміт з Ле Пен, Орбаном, Абаскалем та іншими націоналістичними лідерами з Бельгії, Австрії, Болгарії, Естонії, Литви, Румунії та Нідерландів.
Диво перетворення
«Диво перетворення» Моравецького та PiS в українському питанні, яке сталося після 24 лютого 2022 року, не є результатом політичного прозріння. Це вимушена реакція на спонтанну допомогу десятків тисяч поляків, які кинулися до прикордонних переходів з Україною в перші години війни — і на ставлення ще сотень тисяч, які прийняли під своїм дахом біженців з України. Тест на солідарність витримало саме польське суспільство, а не держава, якою тоді керував Моравецький. Програми допомоги та постачання зброї Україні, які пізніше запустив уряд PiS, були здебільшого результатом холодного розрахунку: бездіяльність влади, не кажучи вже про продовження довоєнної політики контрольованого дистанціювання від українців, означала б різке зниження підтримки з боку громадян, і, можливо, навіть втрату влади партією PiS. Моравецький, Качинський та решта їхнього середовища стали союзниками України проти волі та без ентузіазму.
Зернова криза
Про те, що це було саме так, свідчить позиція Матеуша Моравецького, Ярослава Качинського та Анджея Дуди в момент, коли в Польщі спалахнула зернова криза. Коли польські сховища були заповнені мільйонами тонн українського зерна, транзит якого до африканських країн уряд PiS виявився не в змозі організувати протягом більш, ніж року, єдиною ідеєю влади для виходу з кризи була виплата компенсації фермерам — і закриття кордону для української агропродукції. Фасадна політика солідарності PiS з Україною вмить розвалилася.
Інтерес союзника, який бореться за виживання, виявився несуттєвим супроти загрози падіння підтримки влади за рік до виборів
Через кілька місяців від колишньої союзницької щиросердності не лишилося вже нічого ані в Дуди, ані в Моравецького, не кажучи вже про Качинського. 20 вересня 2023 року на запитання, чи Польща надалі надаватиме Україні воєнну підтримку, Моравецький заявив: “(...) ми більше не передаємо жодної зброї, тому що самі тепер озброюємося найсучаснішою зброєю”.
«Це завдяки Польщі»
А потім настав жовтень 2023 року — і PiS втратив владу, продовживши двомісячну політичну пантоміму з іншим урядом Моравецького, тепер в меншості. Наступні місяці, позначені глибоким шоком і запереченням поразки, також не сприяли тому, щоб PiS і Моравецький сформулювали будь-яку послідовну політичну лінію щодо України.
Зручна можливість прокоментувати це питання з’явилася лише на конференції Європейських альтернативних правих (CPAC Hungary) 25 та 26 квітня 2024 року в Будапешті, яку організував Віктор Орбан. Той самий Орбан, який місяцем раніше був єдиним лідером ЄС, хто привітав Путіна з перемогою на президентських виборах. Серед гостей, крім Моравецького, були: Ґерт Вілдерс від націоналістичної “Партії свободи” та прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе від партії “Грузинська мрія”, яка щойно проштовхнула через парламент написаний за путінським зразком законопроект про т.зв. іноземних агентів.
У такому товаристві Моравецький критикував Європейський Союз (бо він “загрожує демократії”), Німеччину (бо “дала Україні тільки шоломи”) і Дональда Туска, свого наступника на посаді прем’єр-міністра (бо він нібито хоче віддати Брюсселю всю владу над Європою). Моравецький і делегація політиків PiS, яка його супроводжувала, не розглядали українське питання, як окрему тему. Воно спливло лише в контексті згаданої словесної атаки на Німеччину — і самовихваляння. «Це завдяки Польщі Україна продовжує боротьбу!» – написав у Twitter супутник Моравецького, депутат Януш Ковальський, який, через інтелектуальний рівень його публічних виступів, є джерелом численних мемів у Польщі.
Весела поразка
На черговий конгрес європейських націоналістів, який відбувся 19 травня в Мадриді, екс-прем’єр Польщі, очевидно, поїхав, щоб роз’яснити русофілам масштаби російської загрози та зміцнити союзників України. От, тільки це неправда, а точніше: досить незграбне алібі для чергового викриття Моравецького в товаристві, яке більшість поляків вважають етично, політично та ідеологічно прокаженим.
Цього разу виступ Моравецького був віртуальним. У Мадриді він виступив лише з раніше записаною промовою, в якій розмірковував, зокрема, про безпеку Європи в контексті війни в Україні та екзистенційну загрозу, яку Росія становить для Європи.
Четверо представників PiS меншого калібру, які з'явилися в Мадриді, пояснювали свою присутність там, згідно з лінією Моравецького: потрібно переконувати правих колег з інших країн підтримати Україну. Про ефективність цієї дипломатії, однак, нічого не відомо. Але факт того, що жоден із націоналістичних європейських лідерів публічно не підняв українського питання (а отже, і польського, бо безпека обох країн — це система сполучених посудин), не сповнює оптимізмом.
Отже, якщо члени PiS справді поїхали туди представляти українську справу та відтягувати праву Європу від Путіна, то вони зазнали нищівної поразки
Втім, навіть якщо вони це й усвідомлювали, то явно не надто цим переймалися, про що свідчать їхні радісні обличчя на спільних фото.
PiS хоче Polexit
Їм байдуже, однак, не тому, що вони не усвідомлюють, що відбувається навколо. Мадридські селфі були веселими, бо справжньою метою їхньої місії не була політична підтримка України.
Ключем до головоломки є те, що PiS, приголомшена черговими аферами та скандалами, протягом останніх тижнів перебувала в стані поглиблення політичних потрясінь у Польщі. В атмосфері нових виснажуючих медійних сенсацій, їм потрібно було хоч щось, що доводило б їхню спроможність в очах власного електорату та створювало враження, що це партія шанованих у Європі політиків, а не партія аферистів, брехунів і злодіїв.
В інтересах PiS є просування разом з іншим націоналістичним інтернаціоналом проєкту “Європа вітчизн”, який фактично є планом повільного демонтажу Європейського Союзу зсередини. Якщо ультраправі досягнуть успіху на майбутніх виборах до Європарламенту, розвиток цього проекту може призвести до подальших «виходів» — включно з Polexit.
А PiS, хоч і рішуче заперечує це, потребує Polexit
Повернутися до влади (якщо це можливо), щоб завершити демонтаж залишків демократичної Польщі на кшталт Угорщини Орбана. Авторитарна деконструкція політичної та правової системи в Польщі не вдалася Качинському та Моравецькому головним чином з двох причин: через опір проєвропейського громадянського суспільства та принциповість інституцій ЄС та європейських судів, яка призвела до блокування доступу уряду PiS до сотень мільярдів злотих з з Національного плану реконструкції (KPO).
Простіше кажучи, якби 1 жовтня 2023 року у Варшаві з’явилися 100 тисяч, а не мільйон прихильників демократії, і якби уряд PiS отримав ці сотні мільярдів злотих від ЄС, то 19 травня 2024 року Моравецький би бути не аутсайдером у Мадриді, а головним плеймейкером. І десь у 2025 році ми мали б, як оголосив Качинський кілька років тому, «Будапешт у Варшаві
Персонаж з Коллоді
Моравецький, як і Качинський, і решта членів PiS, піднімає українське питання лише тоді, коли він може інструменталізувати його, коли він може підсмажити чергову політичну яєчню на героїчній війні, яку веде Україна. Після 24 лютого Україна була для нього трампліном, від якого він міг відштовхнутися для стрибка, демонструючи підтримку у боротьбі з Росією. Тепер це фіговий листок, який дозволяє йому з'являтися там, де не може з'явитися поважаючий себе європейський політик.
Акція протесту під час з'їзду партії PiS. Краків, 2018 рік. Фото: Jakub Porzycki / Agencja Wyborcza.pl
Моравецький не представляє українську справу через просту причину: її цілі протилежні прагненням PiS. Європа, про яку мріє Україна, — це та Європа, яку ненавидить Моравецький. Сьогодні українці платять за вступ до ЄС власною кров’ю на полі бою. Протягом багатьох років члени PiS платили своєму електорату (і мали намір платити протягом наступних років) за згоду на вихід Польщі з ЄС мільярдами злотих, виведених із польського бюджету.
Щоб до кінця зрозуміти наміри Моравецького, варто визнати, що єдиною справою, яку він — політик без ідеологічних і моральних властивостей — представляє… є сам Матеуш Моравецький. Зміни та еволюція, які за останні десятки років перетворили його з ліберального радника Туска на хунвейбіна антиєвропейського популізму, завжди були віддзеркаленням короткострокових вигод.
У магмі пропутінськрї популістської правиці Матеуш Моравецький не є благородним політичним Дон Кіхотом, самотнім емісаром української справи серед європейських націоналістів. Якщо вже й шукати йому адекватний літературний відповідник, то він знайдеться не в романі Сервантеса, а в Коллоді.
Про розв’язання проблем на україно-польському кордоні, складнощі із євроінтеграцією українського агросектору, прогнози щодо нового врожаю в Україні та проблеми з його експортом — про це і не тільки в інтерв’ю з генеральним директором Української аграрної конфедерації Павлом Ковалем.
Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль. Фото: приватний архів
Про розблокування кордону та агрополітику ЄС
Анастасія Новицька: Десь рік тривали проблеми із блокуванням польсько-українського кордону. Ця ситуація ускладнила логістику між країнами. Нарешті польські фермери розблокували кордони. На вашу думку, «перемир’я» надовго?
Павло Коваль: Польські фермери розпочали блокування українського кордону ще минулої зими, потім до них приєдналися перевізники. Коли Україна вперше зіткнулася з цими подіями, для мене це було дивно. Спочатку виникли думки, що блокування кордонів пов’язано з передвиборчою риторикою, тож треба зачекати та ситуація зміниться на краще.
Далі я почав аналізувати цю ситуацію. З чого загалом все розпочалося? Із ринку зерна. У 2022 році в польського бізнесу виникла думка, що внаслідок війни в Україні світові ціни на зерно почнуть зростати. Тому місцеві переробники та експортери активно та у великих об’ємах закуповували зерно, зокрема, українське.
Але світові ціни на агропродукцію за два роки війни розвернулись інакше. Спочатку у лютому-березні 2022 року вони стрімко зросли, а сьогодні перебувають на довоєнному рівні. Для розуміння: зараз у польському порту Гдині тону кукурудзи беруть за 85 євро. Два роки назад цей товар можна було експортувати за 240 євро.
Логічно, що польським експортерам нецікаво продавати за кордоном українське зерно по таких цінах, коли треба також збувати й польську продукцію
Всі ці тенденції не сподобались польським фермерам. Вони не розуміли, хто буде купувати їх зерно та за якими цінами, якщо склади в переробників та експортерів заповнені. Як результат, невдоволення фермерів вилилось в довготривалі акції протестів на кордоні з Україною, тому що це був найкращий спосіб привернути увагу до проблем польського агробізнесу.
Українські фури на кордоні. Лютий 2024 року. Фото: Sestry
Зараз ситуація вирішена, польські фермери розблокували кордон. Цей результат став можливим завдяки активним перемовинам на рівні міністерств та галузевих асоціацій обох країн. Вже є оцінки, що товарообіг виріс на 20%, в основному завдяки експорту української агропродукції автомобільними шляхами.
Загалом ситуація виглядає позитивно, але мої очікування все одно залишаються скептичними. Вважаю, що проблеми на польсько-українському кордоні можуть знову виникнути
Справа в тому, що зараз в Європі йде сезон виборів. Тобто, в кожній країні є свої внутрішні політичні процеси, які є більш важливими, ніж проблеми сусідів. І ці нюанси треба розуміти. Зокрема, якщо говорити про Польщу, восени 2023 року відбулись вибори у Сейм, цієї весни відбулись місцеві вибори, а на початку червня очікуються вибори в Європарламент. Усі ці процеси залишаються на першому плані для Польщі. Тож поки країна не пройде передвиборчий процес та не стабілізує політичну ситуацію, економічні питання, зокрема, з блокуванням кордону, на мою думку, не будуть остаточно вирішені.
Які втрати понесли через блокування кордону польський та український бізнеси?
Навесні українські політики оцінювали митні втрати через блокування польського кордону десь у 7 млрд гривень. Але я думаю, що ця сума більше, якщо взяти до уваги зіпсовані товари, зірвані контракти, штрафи. Такі втрати отримали не тільки український бізнес, а й польський, який возить свої товари до нашої країни. Зокрема, це молоко, рибні консерви, олія тощо. Цей товар має обмежений термін зберігання, тож, думаю, польські виробники несли великі фінансові втрати через зіпсовані продукти. Важливо зазначити, що не всі представники польського агробізнесу підтримували блокування українського кордону.
Ці процеси не подобались експортерам та переробникам, адже їм складно вести бізнес в таких умовах. Наприклад, польські тваринники звикли вигодовувати свиней та корів на наших соєвих шротах
Тож, думаю, розблокування кордону допоможе заспокоїти нерви українських та польських підприємців та відновити пошкоджені робочі відносини. Але тепер український бізнес буде обережно відновлювати логістику свого товару через Польщу, щоб знову не потрапити в пастку заблокованих кордонів. Наш агробізнес вже налагодив різні шляхи експорту товарів в інші країни, тому, скоріш за все, й надалі буде дотримуватися правила диверсифікації, щоб забезпечити стабільну роботу бізнес-процесів.
Україна експортує агротовари через інші країни ЄС, там немає великих проблем із протестами фермерів. Які домовленості допомогли стабілізувати ситуацію?
Прикладом позитивного вирішення проблем можу вважати ситуацію з Румунією. Сьогодні в нас з румунами немає ембарго на імпорт агропродукції чи проблем із транзитом. Виходом з глухого кута стало ліцензування товарів. Для цього український експортер подає заявку в Мінекономіки. Відомство погоджує з румунською стороною цей запит. У результаті наш експортер отримує ліцензію на кожну партію товару. Це зняло напругу у відносинах між країнами.
Подібним чином ми працюємо з Болгарією по насінню соняшника. Є схожі процедури й з іншими країнами. Коли Україна запропонувала механізм ліцензування наших агротоварів Польщі, вони почали вивчати, як організувати ці процеси. Але, наскільки знаю, питання так й не було вирішено.
В Європі фермери періодично проводять страйки та висувають різні вимоги, наприклад, пов’язані зі збільшенням фіндопомоги. Виникає враження, що система дотацій аграріїв неефективна. Чи варто в ЄС змінювати аграрну політику? Яка модель могла б бути більш вдалою?
Гроші — важлива складова для будь-якого бізнесу. Польські фермери не тільки блокували кордони з Україною, а й намагались захистити свої інтереси у Брюсселі. Вони просили в Європарламенту компенсувати частину втрат, що понесли внаслідок засилля української агропродукції у ЄС. Ця стратегія виявилася вдалою: у 2023 році фермери отримали додаткову компенсацію близько мільярда євро. Плюс в Польщі були бюджетні субвенції та асигнування.
Польські фермери у 2023 році отримали додаткову компенсацію близько мільярда євро. Фото: Sestry
Логічно, що ця ситуація стурбувала фермерів в інших країнах, зокрема, в Німеччині та Франції. Вони вважали, що такий підхід з додатковим фінансуванням польських колег є проявом недосконалої агрополітики ЄС. Тобто, чому поляки отримують кошти через близькість з кордоном з Україною, а французи чи німці — ні, адже українська агропродукція продається у всьому ЄС. Тож, думаю, найближчі роки Європа буде змінювати підходи у власній агрополітиці.
Європейські політики розуміють, що рано чи пізно Україна стане членом ЄС, і тоді може не вистачати грошей для дотування нашого АПК
Уявіть, в Польщі є біля 12 млн гектарів сільськогосподарських земель, в Україні — десь 42. Тобто, потенціал нашого агросектору в 3-4 рази більший за польський. Зрозуміло, що фермери у ЄС будуть проти того, щоб за рахунок європейських податків фінансувати український агросектор таких масштабів.
Окрім цього, в Європі вважають, що неправильно надавати держпідтримку нашому сільському господарству, яке в основному складають не сімейні ферми, а великі агрокомпанії. Зрозуміло, що це помилкова теза, оскільки в Україні працює багато маленьких компаній, що вирощують зернові, овочі, фрукти, виробляють мед, соки, джеми.
Але факт залишається фактом: євроінтеграція українського АПК буде йти складно, в тому числі, через існуючу агрополітику ЄС. Тому зміни потрібні, хоча поки не зрозуміло, яка модель може бути ефективнішою за дотації
Про євроінтеграційний шлях та перспективи вступу України в ЄС
Наскільки складною буде євроінтеграція аграрного сектору України?
Євроінтеграція для України — складний процес, особливо в умовах війни. Загалом коли будь-яка країна планує стати членом ЄС, вона може отримати перехідні періоди для різних галузей економіки. Цей час дає можливість адаптувати закони, стандарти якості та правила ведення бізнесу під вимоги ЄС. На жаль, в Україні євроінтеграційні процеси щодо АПК йдуть повільно, тож, можливо, навіть перехідні періоди не допоможуть вирішити проблеми.
Наведу приклад. ЄС розробив для нашої країни програму Ukraine Facility, де передбачено фінансування у 50 млрд євро. Але левову частку цих грошей ми зможемо отримати, якщо проведемо певні реформи протягом 4-х років. Так, в напрямку агросектору Україна має реалізувати 6 великих реформ. Вони мають бути представлені восени та прийняті урядом у вигляді стратегій в цьому році. Такий об’єм роботи складно виконати своєчасно.
Загалом Україна має ухвалити великий масив законів. Зокрема, по агросфері треба гармонізувати декілька тисяч нормативних актів. Чим швидше ми це зробимо, тим краще
Скільки часу Україна робитиме домашні завдання, щоб стати членом ЄС — 5-10 років?
Євроінтеграційний процес зайняв різний час в різних країн. Хтось впорався за 5-6 років, а, наприклад, Туреччина перебуває в статусі кандидата у члени ЄС майже 40 років. Тож наша країна має знайти якусь золоту середину. Швидко ми не зможемо, а повільно не хотілось би, бо Україна платить високу ціну за незалежність. Якщо дивитись на процеси євроінтеграції реалістично, думаю, що Україна може стати членом ЄС за 10-15 років.
Павло Коваль: у напрямку агросектору Україна має реалізувати 6 великих реформ. Фото: Shutterstock
Якщо говорити про євроінтеграційні процеси, в чому саме Україна може повчитися в Польщі як члена ЄС, щоб успішно подолати цей шлях?
Польський кейс вступу в ЄС вважається одним з найбільш успішних, тож нам варто вивчити цей досвід. Але треба спілкуватися й із іншими країнами, які мали складний шлях євроінтеграції або досі вирішують проблеми, наприклад, з корупцією. Думаю, Україні буде корисний досвід Чехії, Румунії, Болгарії.
Загалом Україна вже має активно проводити власну комунікаційну стратегію щодо вступу в ЄС. Для цього потрібно вести переговори із кожною країною-членом ЄС окремо, а також у Брюсселі. На жаль, я не бачу широкої діяльності в цьому напрямку.
Коли перебуваю в Брюсселі, агроколеги з інших країн питають: а чому ми не бачимо вас на переговорних майданчиках
Для порівняння: коли Польща була на шляху євроінтеграції, її представники майже жили у Брюсселі. Поляки постійно нагадували ЄС про себе, проводили конференції. Розказували, хто вони такі. Пояснювали, навіщо Польща йде у Європу та які плюси від цього отримує кожна сторона. Думаю, такій проактивній комунікації українцям варто повчитися в поляків. Це точно допоможе нашій країні зайняти більш ефективну позицію в переговорах щодо вступу в ЄС.
Про майбутній врожай в Україні та експортні питання
Який врожай очікують українські аграрії у 2024 році? Чи зможе він закрити внутрішні потреби України?
Україна очікує, що у 2024 році вдасться зібрати врожай зернових та олійних культур на рівні 73-75 млн тон збіжжя. Це на 10-12% менше, ніж у 2023 році. З них 50-52 млн тон будуть зернові: кукурудза, горох, ячмінь, овес тощо. Також отримаємо 20 млн тон олійних та бобових культур: сою, ріпак, соняшник та інші.
Якщо цей прогноз взяти за песимістичний сценарій, врожай дозволить Україні повністю вирішити питання продовольчої безпеки. Для розуміння: до війни українці споживали 3,5 млн тон харчової пшениці щороку, тож новий врожай точно забезпечить громадян хлібом. Але такий прогноз можливий за умови, що в країні не буде активних бойових дій та серйозних втрат елеваторів, хлібозаводів, м’ясокомбінатів тощо.
Із цікавого хочу відмітити, що на звільненій території Херсонської області фермери активно сіють кавуни. Тож українці будуть зі своїми баштанними культурами. Можливо, не в звичних обсягах, але чекаємо на врожай.
Більше того, у 2024 та 2025 роках Україна залишатиметься серйозним гравцем на глобальних зовнішніх ринках — по зернових, м'ясу птиці, яйцю, олії, овочах
Як через війну змінюється структура посівних площ: яких культур сіємо більше та менше? І чому?
Під час війни наша країна втратила десь 7 млн гектарів корпоративного агросектору. Тобто, раніше оброблялось 27-28 млн гектарів, у 2022-2023 роках — 21 млн. Втрачена земля непридатна для обробки через окупацію, фронт, замінування.
Через втрату землі та експортні проблеми українські фермери щороку змінюють структуру посівних площ. Наприклад, Україна не висіває такі обсяги кукурудзи, як до війни. Раніше могли зібрати 40 млн тон, з яких 30 млн йшли на експорт. Тепер наші аграрії обирають для посіву ті культури, що рентабельно вирощувати.
Зокрема, останні роки невигідно засівати ячмінь, пшеницю, горох, гречку, просо. Для розуміння: у 2023 році рентабельність соняшника складала біля 2-3% рентабельності
Чому падає маржинальність колись популярних культур? Зростають ціни на насіння, паливо, добрива, засоби захисту рослин, а вартість агропродукції залишається на тому ж рівні. Також складно отримати кредити для ведення бізнесу. У результаті прибутковість агрокомпаній стає менше.
У цьому році українські аграрії намагаються посіяти більше олійних культур, бо їх як сировину чи готову продукцію цікавіше експортувати. Також буде більше посівів сої, ріпака, цукрового буряка, адже тут присутня гарна маржинальність.
Чи зможе Україна експортувати продукції з нового врожаю протягом року, незважаючи на війну та обмежені логістичні шляхи?
Зараз щомісяця Україна експортує біля 5 млн тон зернових і олійних культур. Це значить, що за рік можна продати за кордон 60 млн тон. Основний експорт йде через порти Одеси — Чорноморський, Південний, плюс через Дунай.
Таким чином, Україна може експортувати за кордон близько 2,5 млн тон. В принципі, наразі цього водного шляху достатньо, щоб забезпечити експортні потреби АПК
Але війна в Україні впливає на операційні процеси бізнесу. Тож не виключаємо сценарії, коли експорт товарів через порти може стати проблемним. Тоді українські аграрії зможуть постачати продукцію за кордон залізничним, річковим та автотранспортом. Для розуміння: таким чином сьогодні можна експортувати біля 1,5 млн тон агропродукції у місяць. Тобто, якщо Україна залишиться без водного шляху, тоді залізниця, ріка Дунай та автодороги не зможуть перекрити експортні потреби агробізнесу. Як результат, на кордоні можуть виникнути черги.
Павло Коваль: Україна може експортувати за кордон близько 2,5 млн тон. Фото: Shutterstock
Які ще країни, окрім ЄС, зацікавлені в українській агропродукції? Які ринки Україна втратила через повномасштабну війну?
Традиційно у співпраці з українськими аграріями зацікавлені країни Північної Африки, Азії. Тим більше, наша країна має досвід агроекспорту на нові ринки, наприклад, у Китай, США, Канаду, Мексику. Експортні можливості треба постійно підтримувати, адже якщо Україна десь втрачає долю експорту, туди може зайти наш ворог — Росія. Так, через проблеми з логістикою росіяни почали більше продавати агропродукції в Єгипті, Пакистані.
Українським аграріям дуже складно працювати в умовах війни. Який запас міцності ще мають фермери?
Невідомо. Кажуть, що український АПК може працювати на власних запасах ще 2-3 роки. У великих агрохолдингів запас міцності може бути на декілька років, а малі підприємства — на грані вимирання. На жаль, мої думки підтверджує статистика. За результатами 2022 року зникли 30% агропідприємств. Значна частина компаній фізично знищена війною, оскільки вони розташовувались у Херсонській, Сумській, Запорізькій областях. Не виключно, що негативний тренд продовжиться і велика частка агрокомпаній в Україні будуть збитковими.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
