Ексклюзив
20
хв

Аграрний експерт Павло Коваль: «Потенціал українського агросектору в 3-4 рази більший за польський»

В Україні сільське господарство затиснуто в кліщах війни. Фермери вирішують безліч проблем одночасно. Які маржинальні культури обрати для посівної? Де знайти гроші для купівлі насіння, палива, добрив? Хто буде збирати врожай, якщо хлопці захищають країну на фронті? Яким шляхом краще доставляти агропродукцію за кордон?

Анастасія Новицька

У 2024 році вдасться зібрати врожай на рівні 73-75 млн тон збіжжя. Фото: Shutterstock

No items found.

Про розв’язання проблем на україно-польському кордоні, складнощі із євроінтеграцією українського агросектору, прогнози щодо нового врожаю в Україні та проблеми з його експортом — про це і не тільки в інтерв’ю з генеральним директором Української аграрної конфедерації Павлом Ковалем.

Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль. Фото: приватний архів

Про розблокування кордону та агрополітику ЄС

Анастасія Новицька: Десь рік тривали проблеми із блокуванням польсько-українського кордону. Ця ситуація ускладнила логістику між країнами. Нарешті польські фермери розблокували кордони. На вашу думку, «перемир’я» надовго?

Павло Коваль: Польські фермери розпочали блокування українського кордону ще минулої зими, потім до них приєдналися перевізники. Коли Україна вперше зіткнулася з цими подіями, для мене це було дивно. Спочатку виникли думки, що блокування кордонів пов’язано з передвиборчою риторикою, тож треба зачекати та ситуація зміниться на краще.

Далі я почав аналізувати цю ситуацію. З чого загалом все розпочалося? Із ринку зерна. У 2022 році в польського бізнесу виникла думка, що внаслідок війни в Україні світові ціни на зерно почнуть зростати. Тому місцеві переробники та експортери активно та у великих об’ємах закуповували зерно, зокрема, українське.

Але світові ціни на агропродукцію за два роки війни розвернулись інакше. Спочатку у лютому-березні 2022 року вони стрімко зросли, а сьогодні перебувають на довоєнному рівні. Для розуміння: зараз у польському порту Гдині тону кукурудзи беруть за 85 євро. Два роки назад цей товар можна було експортувати за 240 євро.

Логічно, що польським експортерам нецікаво продавати за кордоном українське зерно по таких цінах, коли треба також збувати й польську продукцію

Всі ці тенденції не сподобались польським фермерам. Вони не розуміли, хто буде купувати їх зерно та за якими цінами, якщо склади в переробників та експортерів заповнені. Як результат, невдоволення фермерів вилилось в довготривалі акції протестів на кордоні з Україною, тому що це був найкращий спосіб привернути увагу до проблем польського агробізнесу.

Українські фури на кордоні. Лютий 2024 року. Фото: Sestry

Зараз ситуація вирішена, польські фермери розблокували кордон. Цей результат став можливим завдяки активним перемовинам на рівні міністерств та галузевих асоціацій обох країн. Вже є оцінки, що товарообіг виріс на 20%, в основному завдяки експорту української агропродукції автомобільними шляхами.

Загалом ситуація виглядає позитивно, але мої очікування все одно залишаються скептичними. Вважаю, що проблеми на польсько-українському кордоні можуть знову виникнути

Справа в тому, що зараз в Європі йде сезон виборів. Тобто, в кожній країні є свої внутрішні політичні процеси, які є більш важливими, ніж проблеми сусідів. І ці нюанси треба розуміти. Зокрема, якщо говорити про Польщу, восени 2023 року відбулись вибори у Сейм, цієї весни відбулись місцеві вибори, а на початку червня очікуються вибори в Європарламент. Усі ці процеси залишаються на першому плані для Польщі. Тож поки країна не пройде передвиборчий процес та не стабілізує політичну ситуацію, економічні питання, зокрема, з блокуванням кордону, на мою думку, не будуть остаточно вирішені.

Які втрати понесли через блокування кордону польський та український бізнеси? 

Навесні українські політики оцінювали митні втрати через блокування польського кордону десь у 7 млрд гривень. Але я думаю, що ця сума більше, якщо взяти до уваги зіпсовані товари, зірвані контракти, штрафи. Такі втрати отримали не тільки український бізнес, а й польський, який возить свої товари до нашої країни. Зокрема, це молоко, рибні консерви, олія тощо. Цей товар має обмежений термін зберігання, тож, думаю, польські виробники несли великі фінансові втрати через зіпсовані продукти. Важливо зазначити, що не всі представники польського агробізнесу підтримували блокування українського кордону.

Ці процеси не подобались експортерам та переробникам, адже їм складно вести бізнес в таких умовах. Наприклад, польські тваринники звикли вигодовувати свиней та корів на наших соєвих шротах

Тож, думаю, розблокування кордону допоможе заспокоїти нерви українських та польських підприємців та відновити пошкоджені робочі відносини. Але тепер український бізнес буде обережно відновлювати логістику свого товару через Польщу, щоб знову не потрапити в пастку заблокованих кордонів. Наш агробізнес вже налагодив різні шляхи експорту товарів в інші країни, тому, скоріш за все, й надалі буде дотримуватися правила диверсифікації, щоб забезпечити стабільну роботу бізнес-процесів.

Україна експортує агротовари через інші країни ЄС, там немає великих проблем із протестами фермерів. Які домовленості допомогли стабілізувати ситуацію?

Прикладом позитивного вирішення проблем можу вважати ситуацію з Румунією. Сьогодні в нас з румунами немає ембарго на імпорт агропродукції чи проблем із транзитом. Виходом з глухого кута стало ліцензування товарів. Для цього український експортер подає заявку в Мінекономіки. Відомство погоджує з румунською стороною цей запит. У результаті наш експортер отримує ліцензію на кожну партію товару. Це зняло напругу у відносинах між країнами.

Подібним чином ми працюємо з Болгарією по насінню соняшника. Є схожі процедури й з іншими країнами. Коли Україна запропонувала механізм ліцензування наших агротоварів Польщі, вони почали вивчати, як організувати ці процеси. Але, наскільки знаю, питання так й не було вирішено.

В Європі фермери періодично проводять страйки та висувають різні вимоги, наприклад, пов’язані зі збільшенням фіндопомоги. Виникає враження, що система дотацій аграріїв неефективна. Чи варто в ЄС змінювати аграрну політику? Яка модель могла б бути більш вдалою?

Гроші — важлива складова для будь-якого бізнесу. Польські фермери не тільки блокували кордони з Україною, а й намагались захистити свої інтереси у Брюсселі. Вони просили в Європарламенту компенсувати частину втрат, що понесли внаслідок засилля української агропродукції у ЄС. Ця стратегія виявилася вдалою: у 2023 році фермери отримали додаткову компенсацію близько мільярда євро. Плюс в Польщі були бюджетні субвенції та асигнування.

Польські фермери у 2023 році отримали додаткову компенсацію близько мільярда євро. Фото: Sestry

Логічно, що ця ситуація стурбувала фермерів в інших країнах, зокрема, в Німеччині та Франції. Вони вважали, що такий підхід з додатковим фінансуванням польських колег є проявом недосконалої агрополітики ЄС. Тобто, чому поляки отримують кошти через близькість з кордоном з Україною, а французи чи німці — ні, адже українська агропродукція продається у всьому ЄС. Тож, думаю, найближчі роки Європа буде змінювати підходи у власній агрополітиці.

Європейські політики розуміють, що рано чи пізно Україна стане членом ЄС, і тоді може не вистачати грошей для дотування нашого АПК

Уявіть, в Польщі є біля 12 млн гектарів сільськогосподарських земель, в Україні — десь 42. Тобто, потенціал нашого агросектору в 3-4 рази більший за польський. Зрозуміло, що фермери у ЄС будуть проти того, щоб за рахунок європейських податків фінансувати український агросектор таких масштабів.

Окрім цього, в Європі вважають, що неправильно надавати держпідтримку нашому сільському господарству, яке в основному складають не сімейні ферми, а великі агрокомпанії. Зрозуміло, що це помилкова теза, оскільки в Україні працює багато маленьких компаній, що вирощують зернові, овочі, фрукти, виробляють мед, соки, джеми.

Але факт залишається фактом: євроінтеграція українського АПК буде йти складно, в тому числі, через існуючу агрополітику ЄС. Тому зміни потрібні, хоча поки не зрозуміло, яка модель може бути ефективнішою за дотації

Про євроінтеграційний шлях та перспективи вступу України в ЄС

Наскільки складною буде євроінтеграція аграрного сектору України?

Євроінтеграція для України — складний процес, особливо в умовах війни. Загалом коли будь-яка країна планує стати членом ЄС, вона може отримати перехідні періоди для різних галузей економіки. Цей час дає можливість адаптувати закони, стандарти якості та правила ведення бізнесу під вимоги ЄС. На жаль, в Україні євроінтеграційні процеси щодо АПК йдуть повільно, тож, можливо, навіть перехідні періоди не допоможуть вирішити проблеми.

Наведу приклад. ЄС розробив для нашої країни програму Ukraine Facility, де передбачено фінансування у 50 млрд євро. Але левову частку цих грошей ми зможемо отримати, якщо проведемо певні реформи протягом 4-х років. Так, в напрямку агросектору Україна має реалізувати 6 великих реформ. Вони мають бути представлені восени та прийняті урядом у вигляді стратегій в цьому році. Такий об’єм роботи складно виконати своєчасно.

Загалом Україна має ухвалити великий масив законів. Зокрема, по агросфері треба гармонізувати декілька тисяч нормативних актів. Чим швидше ми це зробимо, тим краще

Скільки часу Україна робитиме домашні завдання, щоб стати членом ЄС — 5-10 років?

Євроінтеграційний процес зайняв різний час в різних країн. Хтось впорався за 5-6 років, а, наприклад, Туреччина перебуває в статусі кандидата у члени ЄС майже 40 років. Тож наша країна має знайти якусь золоту середину. Швидко ми не зможемо, а повільно не хотілось би, бо Україна платить високу ціну за незалежність. Якщо дивитись на процеси євроінтеграції реалістично, думаю, що Україна може стати членом ЄС за 10-15 років.

Павло Коваль: у напрямку агросектору Україна має реалізувати 6 великих реформ. Фото: Shutterstock

Якщо говорити про євроінтеграційні процеси, в чому саме Україна може повчитися в Польщі як члена ЄС, щоб успішно подолати цей шлях?

Польський кейс вступу в ЄС вважається одним з найбільш успішних, тож нам варто вивчити цей досвід. Але треба спілкуватися й із іншими країнами, які мали  складний шлях євроінтеграції або досі вирішують проблеми, наприклад, з корупцією. Думаю, Україні буде корисний досвід Чехії, Румунії, Болгарії. 

Загалом Україна вже має активно проводити власну комунікаційну стратегію щодо вступу в ЄС. Для цього потрібно вести переговори із кожною країною-членом ЄС окремо, а також у Брюсселі. На жаль, я не бачу широкої діяльності в цьому напрямку.

Коли перебуваю в Брюсселі, агроколеги з інших країн питають: а чому ми не бачимо вас на переговорних майданчиках

Для порівняння: коли Польща була на шляху євроінтеграції, її представники майже жили у Брюсселі. Поляки постійно нагадували ЄС про себе, проводили конференції. Розказували, хто вони такі. Пояснювали, навіщо Польща йде у Європу та які плюси від цього отримує кожна сторона. Думаю, такій проактивній комунікації українцям варто повчитися в поляків. Це точно допоможе нашій країні зайняти більш ефективну позицію в переговорах щодо вступу в ЄС.

Про майбутній врожай в Україні та експортні питання

Який врожай очікують українські аграрії у 2024 році? Чи зможе він закрити внутрішні потреби України?

Україна очікує, що у 2024 році вдасться зібрати врожай зернових та олійних культур на рівні 73-75 млн тон збіжжя. Це на 10-12% менше, ніж у 2023 році. З них 50-52 млн тон будуть зернові: кукурудза, горох, ячмінь, овес тощо. Також отримаємо 20 млн тон олійних та бобових культур: сою, ріпак, соняшник та інші.

Якщо цей прогноз взяти за песимістичний сценарій, врожай дозволить Україні повністю вирішити питання продовольчої безпеки. Для розуміння: до війни українці споживали 3,5 млн тон харчової пшениці щороку, тож новий врожай точно забезпечить громадян хлібом. Але такий прогноз можливий за умови, що в країні не буде активних бойових дій та серйозних втрат елеваторів, хлібозаводів, м’ясокомбінатів тощо. 

Із цікавого хочу відмітити, що на звільненій території Херсонської області фермери активно сіють кавуни. Тож українці будуть зі своїми баштанними культурами. Можливо, не в звичних обсягах, але чекаємо на врожай. 

Більше того, у 2024 та 2025 роках Україна залишатиметься серйозним гравцем на глобальних зовнішніх ринках — по зернових, м'ясу птиці, яйцю, олії, овочах

Як через війну змінюється структура посівних площ: яких культур сіємо більше та менше? І чому?

Під час війни наша країна втратила десь 7 млн гектарів корпоративного агросектору. Тобто, раніше оброблялось 27-28 млн гектарів, у 2022-2023 роках — 21 млн. Втрачена земля непридатна для обробки через окупацію, фронт, замінування. 

Через втрату землі та експортні проблеми українські фермери щороку змінюють структуру посівних площ. Наприклад, Україна не висіває такі обсяги кукурудзи, як до війни. Раніше могли зібрати 40 млн тон, з яких 30 млн йшли на експорт. Тепер наші аграрії обирають для посіву ті культури, що рентабельно вирощувати.

Зокрема, останні роки невигідно засівати ячмінь, пшеницю, горох, гречку, просо. Для розуміння: у 2023 році рентабельність соняшника складала біля 2-3% рентабельності

Чому падає маржинальність колись популярних культур? Зростають ціни на насіння, паливо, добрива, засоби захисту рослин, а вартість агропродукції залишається на тому ж рівні. Також складно отримати кредити для ведення бізнесу. У результаті прибутковість агрокомпаній стає менше.

У цьому році українські аграрії намагаються посіяти більше олійних культур, бо їх як сировину чи готову продукцію цікавіше експортувати. Також буде більше посівів сої, ріпака, цукрового буряка, адже тут присутня гарна маржинальність.

Чи зможе Україна експортувати продукції з нового врожаю протягом року, незважаючи на війну та обмежені логістичні шляхи?

Зараз щомісяця Україна експортує біля 5 млн тон зернових і олійних культур. Це значить, що за рік можна продати за кордон 60 млн тон. Основний експорт йде через порти Одеси — Чорноморський, Південний, плюс через Дунай.

Таким чином, Україна може експортувати за кордон близько 2,5 млн тон. В принципі, наразі цього водного шляху достатньо, щоб забезпечити експортні потреби АПК

Але війна в Україні впливає на операційні процеси бізнесу. Тож не виключаємо сценарії, коли експорт товарів через порти може стати проблемним. Тоді українські аграрії зможуть постачати продукцію за кордон залізничним, річковим та автотранспортом. Для розуміння: таким чином сьогодні можна експортувати біля 1,5 млн тон агропродукції у місяць. Тобто, якщо Україна залишиться без водного шляху, тоді залізниця, ріка Дунай та автодороги не зможуть перекрити експортні потреби агробізнесу. Як результат, на кордоні можуть виникнути черги. 

Павло Коваль: Україна може експортувати за кордон близько 2,5 млн тон. Фото: Shutterstock

Які ще країни, окрім ЄС, зацікавлені в українській агропродукції? Які ринки Україна втратила через повномасштабну війну?

Традиційно у співпраці з українськими аграріями зацікавлені країни Північної Африки, Азії. Тим більше, наша країна має досвід агроекспорту на нові ринки, наприклад, у Китай, США, Канаду, Мексику. Експортні можливості треба постійно підтримувати, адже якщо Україна десь втрачає долю експорту, туди може зайти наш ворог — Росія. Так, через проблеми з логістикою росіяни почали більше продавати агропродукції в Єгипті, Пакистані. 

Українським аграріям дуже складно працювати в умовах війни. Який запас міцності ще мають фермери?

Невідомо. Кажуть, що український АПК може працювати на власних запасах ще 2-3 роки. У великих агрохолдингів запас міцності може бути на декілька років, а малі підприємства — на грані вимирання. На жаль, мої думки підтверджує статистика. За результатами 2022 року зникли 30% агропідприємств. Значна частина компаній фізично знищена війною, оскільки вони розташовувались у Херсонській, Сумській, Запорізькій областях. Не виключно, що негативний тренд продовжиться і велика частка агрокомпаній в Україні будуть збитковими.

No items found.

Має дві вищі освіти — з журналістики та міжнародної економіки. Закінчила курс «Економіка, ринки та аналіз даних» Центру удосконалення економічної журналістики при Київський школі економіки. Досвід в журналістиці біля 20 років. Працювала у газеті «Сегодня», в інтернет-виданні «Обозреватель», на телеканалі СТБ.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Почали власну справу, коли чоловік повернувся з АТО

До того, як почати власну справу, Анна Степнова працювала на швейній фабриці в некомфортних умовах: взимку — без опалення, влітку — спека. Її чоловік Михайло — вчитель фізики, спершу працював репетитором, а у 2016 році пішов до війська, коли в Україні тривала антитерористична операція:

— Я відчував, що повинен це зробити. За станом здоров’я я був непридатним. Та мене це не зупинило. Друзі здавали за мене аналізи — і так я туди потрапив.  Пів року був на «нулі», хоча на той момент там була зовсім інша ситуація, ніж зараз.

Через проблеми зі здоров’ям у 2020-му демобілізувався. Працював вчителем фізики, але через брак грошей мусив після школи сідати за кермо і підробляти таксистом. Дружина теж заробляла небагато, тому займалась хендмейдом — шила і продавала дитячі прикраси й вела сторінку в інстаграмі. А у 2020 році вирішили спробувати зробити щось своє — почали шити вігвами. 

Кроїли на підлозі в одній із вільних кімнат в орендованій квартирі. Щоб стартувати, вклали свої заощадження — 500 доларів.Так з’явилось підприємство «Жужик»

Перші клієнти прийшли з соцмереж, їм дуже полюбилися наші вироби. Два роки підприємство розвивалось. З квартири переїхали до цеху. Взяли найманих працівників на роботу. Але  після повномасштабного вторгнення все змінилося.

Окупація — еміграція — дім

Коли в Миколаєві пролунали перші вибухи, Анна з донькою виїхали з міста в село Добре — за 60 кілометрів від міста. Сам же Михайло залишився, думав займатись замовленнями. Але Нова пошта вже працювала лише на видачу — відправити заплановані замовлення не вдалось. Декому із замовників повернули гроші, дехто погодився почекати. Щоб не сидіти склавши руки, Михайло допомагав з укріпленням міста: возив мішки з піском, допомагав волонтерам, бо у центрі комплектування йому відмовили — він визнаний непридатним. 

У цеху у Миколаєві довелось заклеїти війна після початку вторгнення. Фото: приватний архів

Заспокоювало те, що родина перебуває в безпеці. Але тут чоловік помилився: росіяни не змогли захопити Миколаїв, тож намагалися взяти місто в кільце — і навколишні села опинились під окупацією. У тому числі, й те, де перебували донька та дружина:

— Чесно кажучи, нам просто пощастило, що в селі, де була дружина з донькою, не стояли безпосередньо війська, а проїжджали далі. А у тих селах, де вони зупинялися, —  дійсно була біда: пограбування, вбивства, зґвалтування. Дуже тяжко було тестеві: в нього в хаті була моя дружина з донькою, інша дочка з дітьми, а він сам робив вилазки й доповідав про ворожі війська баштанській територіальній обороні.

У середині березня 2022-го село Добре деокупували. Та Миколаїв був під постійним вогнем ворога. Тож Анна з дитиною виїхала до Польщі, де у неї є родичі. 

Через кілька тижнів після вторгнення почали з’являтися замовлення — і це викликало справжнє здивування у подружжя: 

— Як це так, зараз же війна? Але потім ми зрозуміли, що попри все, люди хотіли подарувати дітям якісь емоції, відволікти їх від стресу, який вони переживають.

Яскраві вігвами для дітей. Фото: приватний архів
Замовлень було не дуже багато, але вони були. Щоб зберегти працівників, ті виходили на роботу на пів дня

Михайло знову таксував, щоб мати можливість заплатити тим робітникам, хто залишився. А дружина тим часом вигадувала нові ідеї, пересилала викрійки, малюнки в Україну.

Вже за кілька місяців Анна сказала: «Годі, хочу повернутися додому, я так більше не можу. Я люблю свій дім, Міша, я хочу в Україну. Що ми тут будемо робити?». 

Влітку 2022 року Анна з донькою повернулися в Україну. Але оскільки в Миколаєві ще було небезпечно, то донька з бабусею поїхали жити в Первомайськ — за 160 кілометрів від міста. А Михайло з Анною залишились вдома й на вихідні їздили до доньки. 

Пошук безпечнішого місця

Сім’ї  довелося переїхати в район, який менше обстрілювався. Та далі так тривати не могло — кожна поїздка до цеху могла стати останньою. Одне авто сім’ї було пошкоджене внаслідок вибуху. А влітку 2022 року був приліт зовсім близько від цеху:

— Одного ранку їдемо на роботу і бачимо, що в тому районі, де наш цех — дим. Раніше теж були обстріли, але не так близько. Цього разу приліт був вже поруч — метрів за 100. У цеху вибило всі вікна, які ми не так давно замінили. Нам ще пощастило, бо ми працюємо з 9 години й нікого в цей момент не було в цеху. А під нами хлопці взуття шили, у тому числі й військовим, вони на 8.00 приходили, то у декого було посічене обличчя, в декого — контузії. Вся наша майстерня була всипана уламками скла. На щастя, тканини не постраждали — вони були загорнуті в щільну плівку. А знаєте, чому так? Бо коли постало питання найму прибиральниці, моя мама виступила проти. Щоразу вона загортала рулони в плівку, це того дня й врятувало наше маленьке виробництво, бо грошей на нову тканину не було.

Друзі допомогли відремонтувати вікна. Деякі просто скручували, щоб тримались рами. Після того, як цех прибрали, поновили виробництво.

 Але про переїзд тоді Степнови замислились по-справжньому. Розглядали для релокації декілька міст — Кам’янець-Подільський, Тернопіль, Івано-Франківськ. Лише в останньому вдалося знайти й житло, і новий цех за прийнятною ціною:

 — Ми зібрали наших працівників і повідомили їм. У нас усі вони офіційно оформлені, тож треба було вирішувати, що робити. Дехто планував теж виїжджати, а дехто лишався у місті. Ми ж запропонували тим, хто лишається, працювати й далі в цьому приміщенні.

Так воно зараз і працює: у Франківську ми шиємо різний дитячий текстиль (піжами, іграшки), а ось вігвами — повністю в Миколаєві 
Новий цех в Івано-Франківську. Фото: приватний архів

З вересня 2022 року основні потужності виробництва перевезли до Івано-Франківська, але в Миколаєві залишився цех. Нині двоє швачок працюють у Миколаєві, а троє людей — у майстерні в Івано-Франківську. Допомогло стати на ноги те, що родина виграла грант  для учасників бойових дій на 250 тисяч гривень за програмою «єРобота» (державна програма для відновлення, створення власної справи з нуля. — Авт.)  і змогли придбати нове обладнання. Потім виграли ще 100 тисяч на створення сайту. 

Після релокації розширили асортимент, тепер шиють бортики для дитячих ліжечок, піжами. Щоправда, довелося вирішувати й інші питання. Через ріст курсу долара від початку вторгнення подорожчала собівартість виробів, зросла вартість реклами в соцмережах. А ось купівельна спроможність клієнтів — знизилась. За підрахунками Степнових, попит знизився приблизно удвічі, ніж до початку великої війни. Крім того. впливало і блокування кордонів на бізнес. Але, попри все, вони не здаються:

— Якось в один момент навалились усі проблеми, я сказав дружині, що нема натхнення. А вона мені сказала слова, які я досі згадую: «Міша, ти в теплі, ти зараз займаєшся улюбленою справою і скаржишся на якісь труднощі. А хлопці зараз захищають нашу Батьківщину в окопах. У порівнянні з ними в нас взагалі жодних проблем».

Це дуже приводить до тями. Бо порівняно з тим, що переживає держава й українці, наші труднощі — це дрібниці
Подружжя розширило асортимент, шиють тепер дитячі піжами та бортики для дитячих ліжечок. Фото: приватний архів
20
хв

З Миколаєва — в Івано-Франківськ. Ветеран АТО з дружиною перевезли цех з виробництва дитячого текстилю через пів країни

Юлія Малєєва

Вимушено вирушаючи до Португалії, можна очікувати на активну підтримку діаспори та приязне ставлення з боку місцевих. На що розраховувати не доводиться — на фінансову допомогу. При прожитковому мінімумі 820 євро, один дорослий може отримувати від держави близько 230 євро на місяць, другий дорослий у сім’ї — 160, на дитину — 100. Уявімо, на південь Європи вирушають двоє дітей, їхня мати та бабуся — допомога від португальського уряду для них складатиме менш ніж 600 євро. Звісно, існують також інші форми допомоги, як от безкоштовна медицина чи виплати на обліку в центрі зайнятості (Centro de Emprego), та точно можна стверджувати одне — на самі лиш виплати в Португалії не прожити. 

Така ситуація змусила багатьох українських біженців шукати способи заробітку в новій країні якнайшвидше — не чекаючи на закінчення мовних курсів, адаптації чи підтвердження дипломів. Хтось пішов працювати на місцеві фабрики, хтось знайшов себе у сфері обслуговування в туристичних регіонах. Яна та Василіса — продають продукцію, створену власноруч. 

Василіса: готувати для українців

На початку березня 2022 року, збираючи невеличку валізку, Василіса не знала, де розпаковуватиме речі, — жодних ідей про те, куди прямувати, дівчина не мала. Все змінила розмова з подругою, яка саме вирушила шукати прихистку в Португалії. Об’єднатися здалося гарною ідеєю. 

До початку повномасштабного вторгнення Василіса працювала шеф-кухаркою. У новій країні вирішила продовжувати займатися улюбленою справою. Фото: особистий архів

Перший час українка жила у португальської родини, та довго там лишатися було неможливо, тож невдовзі вона вирушила на пошуки роботи. До повномасштабної війни Василіса працювала на двох роботах — робила пірсинг і готувала на професійній кухні. Кулінарія, зізнається дівчина, її справжня пристрасть. У Києві вона була пекаркою у відомому ресторані «100 років тому вперед», потім стала шеф-кухаркою в закладі на ВДНГ, тож в Порту пошуки почала в цьому ж напрямку. Вона дізналася про заклад, де на кухні працюють переважно українці, й прийшла пропонувати свої послуги. 

«Я прийшла в заклад, кажу: “Добрий день, я хочу у вас працювати. Я знаю, що вам потрібні працівники”. Вони не хотіли брати людей, котрі вже працювали у цій сфері. Тим паче, що я працювала у ресторані. Тому що вони сказали, ми не хочемо брати людей, котрі працювали в якомусь крутому ресторані, бо ти будеш свої правила нам диктувати. Нам краще взяти людину з нуля і навчити. От, я ходила, оббивала їхній поріг тиждень, бо мені потрібні були гроші. Я розуміла, що я не сильно довго зможу без роботи залишитися. І я так разів 10 їм подзвонила, писала протягом тижня. І все ж таки вони мені сказали, щоб виходила на стажування», — пригадує Василіса. 

Практика минула успішно — все сподобалося і Василісі, й власникам закладу. Та довго ця ідилія не тривала — вже за кілька місяців кухарка звільнилася. Дівчина пригадує: робота була дуже інтенсивною, а на кухні не було кондиціонеру, що влітку призвело до проблем із тиском й вона буквально втрачала свідомість на роботі.

Ще більш критичною ситуацію робили панічні атаки та моральне виснаження через тугу за домом

За кілька місяців роботи українці вдалося накопичити деякі кошти, тож вона вирішила зробити паузу й відпочити, подумати, як діяти далі. Рішення підказали сусіди по будинку, де вона винаймає кімнату, та батьківський досвід:

— Так якось вийшло, що сусід каже, «Якщо хтось буде їхати в Continente (місцева мережа супермаркетів. — Авт.), гляньте вареники». Я думаю: жартуєш, вареники, серйозно, в Continente, ти думаєш, що вони там є? Я кажу: «Слухай, дай мені гроші, я тобі сама їх наліплю». От моя бабуся — це в неї була коронна страва, і в мами, в принципі, також.

У скрутні часи у 90-х роках моя мама робила їжу на замовлення їжу і продавала. Я думаю: а чого й мені не спробувати?

Моментом «Х» для Василіси став День Незалежності України в 2022 році. Напередодні разом із друзями вона готувала візитівки та флаєри, ліпила вареники, щоб пригостити ними людей на публічному заході, що влаштовувала діаспора. Таке промо спрацювало краще за будь-яку таргетовану рекламу — захоплені смаком страв українці додавалися в телеграм-канал дівчини, робили перші замовлення. 

Вареники, які Василіса приготувала до ярмарку, «розлетілися» одними з перших. Фото: особистий архів

Тепер цей канал налічує кілька сотень підписників. У меню нині різноманітні базові страви української кухні та просто смачна домашня їжа. Найбільше покупців, каже дівчина, звісно, напередодні свят — люди замовляють улюблені страви, наприклад, на Великдень, Колодія чи Різдво. Майже всі клієнти — українці: й ті хто давно живе в Португалії, й біженці.

Також серед постійних покупців є канадці українського походження та одна бразилійка, що вже встигла закохатися в українську їжу

Спочатку дівчина готувала страви на спільній кухні орендованого будинку, а замовлення розвозила на самокаті. Тепер винаймає невеличке приміщення й вже має авто, на якому здійснює закупки та доставку. До того ж тепер у Василіси є й інша послуга — приготування повних раціонів. Це набір готових страв, приготовлених за наперед погодженим із клієнтом меню.

— Ось на прикладі однієї сім’ї: я готую, щоб їм вистачало на тиждень. Якщо суп, то п'ять літрів, якщо це якесь м'ясо, то кілограми півтора, якщо це якісь млинці — штук п'ятдесят. Друга страва — теж велика п'ятилітрова, може, трилітрова каструля. На даному етапі в мене три сім'ї. Дві сім'ї беруть один раз на тиждень. Одна сім'я бере два рази на тиждень. І іноді якісь сім'ї додаються, котрі беруть частково. Наприклад, два рази на місяць, коли до них або гості приїжджають, або їм немає коли готувати, — ділиться досвідом кулінарка.

Приклад раціонів, які готує Василіса для своїх клієнтів. Фото: особистий архів

За півтора року такої роботи українка про свій вибір не жалкує. Для неї власна справа стала роботою з ідеальним балансом де можна враховувати особливості здоров’я, самостійно планувати навантаження та займатися улюбленою працею. Й заробітку на життя вистачає:

— Заробляти можна на всьому — навіть на повітрі. Головне вміти, по-перше, продати себе, по-друге, продати те, що ти робиш. І, найголовніше, любити те, що ти робиш, ти маєш кайфувати. Знаєте, як зрозуміти, займаєшся ти тією справою, що ти любиш чи ні? Якщо ти, наприклад, мав би дуже багато грошей, чи робив би ти це безкоштовно.

В якому би стані я не була, навіть якщо я буду помирати, я завжди готова готувати їжу
Великодні паски від Василіси. Фото: особистий архів

Яна: підкорити серця португальців

Поки Василіса з Порту присвятила себе улюбленій справі та брала курс на українську аудиторію, Яна  у Лісабоні опановувала нове ремесло і вирішила сфокусувалася на португальцях.

Жінка опинилася у португальській столиці не одразу. Спочатку разом із трьома дітьми та чоловіком вони приїхали на південь країни — в провінцію Алгарве. Тут вже понад 8 років живуть її батьки, тож після початку повномасштабного вторгнення довго не розмірковувала, куди їхати. Коли стало зрозуміло, що за 2-3 тижні повномасштабна війна не закінчиться, жінка почала шукати роботу. Три місяці працювала в ресторані — спочатку мила посуд, потім готувала салати. Ця робота українку не влаштовувала, але й інших пропозицій в невеличкому туристичному містечку практично не було. Досвідчені діаспоряни переконували: ні на що принципово краще розраховувати не слід. Та Яну така перспектива не приваблювала: 

— Я розумію, що люди, які живуть тут 20 років, вони так дивляться на світ, що є тільки три роботи для нас — це або посуд мити, або в готель іти прибирати, або на поле. І я розуміла, що вони не мали на увазі нічого поганого, просто хотіли допомогти, підказати, як вони це робили. Вони завжди казали, що португальці ніколи у нас нічого не куплять, вони не прийдуть в наш ресторан.

Вони не будуть їсти нашу їжу. Вони не будуть носити наші речі. Вони нічого нашого не будуть робити. Але я з цим не погоджувалась
Яна вирішила, що власним прикладом може довести: для українців в Португалії є безліч можливостей. Фото: особистий архів 

Так Яна разом із сім’єю переїхала до столиці. До вимушеного переїзду з України Яна працювала в банківській сфері — займалася продажами. До пошуку нової справи у Лісабоні також застосовувала маркетинговий підхід — починала з дослідження ринку. Так одразу відмовилася від ідеї вивчати б’юті-професії, адже конкуренція дуже висока: 

— І потім я згадала, що я своїй кумі в Україні допомагала, вона робила мило. Коли були там якісь свята, багато замовлень, вона мене гукала на келих вина, як вона казала. Я до неї приходила, щось трохи допомагала. Я бачила, як вона це робить. І потім я сиджу і думаю, а якщо я тут почну робити мило? Я подивилась одразу, як з цим у Португалії, що тут роблять, які мої конкуренти. І я зрозуміла, що такого мила тут немає. Так, є класне мило ручної роботи, але воно зовсім інше. І я зателефонувала подрузі, кажу, відправляй мені все що є, я спробую зараз. І вона мені відправила форми, я стояла і варила. Вона зі мною була на зв'язку, так я навчалася.

Перші фігурки з мила українка виставила на продаж у фейсбук-групі і загадала для себе: якщо принаймні одна людина в неї щось купить, вона продовжуватиме цю справу

Особливо чекала покупки саме від португальців. Каже, що стереотип про українців як обслуговуючий персонал її зачепив за живе, й окрім заробітку вона також прагнула довести, що є й інші способи реалізуватися в Португалії.

Яна створює натуралістичні мильні фігурки, такого типу мило в Португалії роблять небагато майстрів. Фото: особистий архів

З першого посту вдалося продати чотири мила, це неабияк надихнуло Яну. Ще на початку діяльності дівчина вирішила: її покупці — португальці, й не пожалкувала, адже місцеві покупці справили на майстриню лише позитивне враження: 

— Спочатку я думала, о, я буду продавати для українців, а потім я зрозуміла, що навіщо мені самостійно рити собі яму, бо українців тут не так багато. Який відсоток українців купить у мене? Тобто я сама собі звужую цільову аудиторію. І я почала все робити виключно португальською мовою, для португальців. Наразі я працюю з португальцями, у мене ні разу не було такого, що хтось там замовив, а потім відмовився. Навіть були такі замовлення, що людина пише, що не сильно довіряє покупкам через Фейсбук та Інстаграм, дуже хоче, але й дуже боїться. І я кажу: нічого страшного, давайте я вам відправлю, а ви мені потім перекажете гроші.

І так разів сім приблизно я відправляла. Коли вони отримували мило, то відразу переказувати гроші

Масштабуватися Яні допомогла випадкова зустріч. Вона продавала свої вироби на одному з ярмарків у Лісабоні, що їх організовувала діаспора. Кілька статуеток придбала дівчина з України. Дівчата почали товаришувати. Виявилося, що у нової знайомої є друг, який має вільне приміщення у кафе. Під час оглядин власник запевнив, що не планує брати гроші за оренду, мовляв, кімната все одне пустує. 

Ці іграшки — насправді мило, зроблене Яною. Фото: приватний архів

До того часу майстриня працювала на домашній кухні, тепер має звичайний робочий режим із п’ятиденним графіком і окремий робочий простір. Грошей, які вдається заробити в такому режимі, Яні вистачає. Каже: точно вигідніше, ніж якби працювала б «на когось».

Легалізація та податки

Василісу з Порту і Яну з Лісабону об’єднує не тільки продаж товарів власного виробництва. Обидві вони дбають про те, щоб робити це правильно. 

«Після першого продажу, коли я отримала 20 євро, я відразу сказала собі: я ж не в Україні, я ж в Португалії. Тут же все серйозно. І я дуже забоялася, що в мене ці 20 євро будуть незадекларовані. І в Лісабоні мені порадили нашу дівчину, вона бухгалтер, вона допомогла мені відкрити Recibo Verde (португальський аналог ФОП, — ред.), щоб виписувати ці рахунки, щоб все було вірно документально», — ділиться Яна.  

Податкова адвокатка Юлія Клименко схвалює такий підхід. Вона роз’яснює: створення будь-яких продуктів власноруч із метою продажу містить ознаки підприємницької діяльності, яка має бути належним чином оформлена, й з якої мають бути сплачені податки. В кожній країні існують опції для ведення приватної підприємницької діяльності й в кожному конкретному випадку слід вивчати доступні опції окремо. Та все ж, каже юристка, є базові принципи для всіх країн, які варто знати перед тим, як починати підприємницьку діяльність. 

Адвокатка Юлія Клименко рекомендує вивчити місцеве законодавство перед тим, як почати хендмейд-діяльність. Фото: соцмережі Юлії Клименко

Крок 1: Визначте свій податковий статус

Податковий резидент країни — не те саме, що її громадянин. Залежно від того, чи ви є податковим резидентом України чи іншої країни, до вас будуть застосовуватися різні податкові норми. Як це зробити, ви можете дізнатися в службах фінансового контролю країни перебування чи звернувшись до податкового консультанта. 

Крок 2: Дізнайтеся про доступні формати власної діяльності у місцевому законодавстві 

У кожній країні є свій аналог українського ФОП, але умови для його функціонування можуть бути геть різними, як і санкції за нелегальну діяльність без реєстрації. Шукати опції бажано, вже маючи загальну концепцію майбутньої діяльності, щоб найкраще розуміти, якими будуть ці умови саме для вас. 

«Враховуйте, що такого як ФОП в Україні, на спрощеній системі, з такими ставками практично нема. Якщо беремо сегмент країн ЄС, то на це не варто розраховувати. Ви точно зможете зареєструвати індивідуальне підприємство, не можу гарантувати, що у вас будуть пільгові умови. Хоча, залежно від рівня вашого доходу, якщо ви тільки починаєте справу, не лякайтеся, навіть Україна з прогресивною шкалою оподаткування, доходить до 50%, але ж це не означає, що ви стільки платите. Тому для таких от стартапів, хто починає свою діяльність, можуть бути пільгові умови і не доведеться нести такий надмірний тягар», — говорить Юлія. 

Крок 3: Не забувайте про обмін даними про фінансові рахунки

З липня 2023 року в Україні запрацював стандарт CRS, який дозволяє країнам обмінюватися даними про фінансові рахунки. Тож отримувати оплати, наприклад, на українську картку й сподіватися, що місцева податкова не помітить, — погана ідея. І навпаки: якщо ви є податковим резидентом України і отримуєте кошти на іноземний рахунок, ви зобов'язані сплатити з них 18% ПДФО та 1% військового збору. Якщо між Україною та країною вашого перебування є угода про уникнення подвійного оподаткування, сума може бути істотно меншою, або й взагалі залишиться сплатити лиш військовий збір. 

Кулінарія, миловаріння, створення свічок чи плетіння бісером — будь-яке хоббі може стати джерелом прибутку

Це власним прикладом доводять не лише Яна та Василіса, а й десятки тисяч майстрів, що продають свої товари на світовому хендмейд-маркетплейсі Etsy. У 2022 році, ще до офіційного відкриття платформи в Україні, там вже працювало 24 500 українських магазинів. Це забезпечило Україні 13-те місце в глобальному рейтингу Etsy.

Заробляти можна на всьому, твердять героїні матеріалу Sestry. Фото: приватний архів
20
хв

Самі собі роботодавчині. Як українки заробляють на хендмейді в Португалії

Анастасія Гнатюк

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Лешек Бальцерович: «Patriot і реформи — це два ключі до перемоги України»

Ексклюзив
20
хв

Катерина Пенькова: В бізнесі мене вів страх, а в творчості я не чекаю на музу

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Одне з найважливіших завдань Марка Рютте на посаді генсека НАТО — це розширення Альянсу

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress