Ексклюзив
20
хв

Аграрний експерт Павло Коваль: «Потенціал українського агросектору в 3-4 рази більший за польський»

В Україні сільське господарство затиснуто в кліщах війни. Фермери вирішують безліч проблем одночасно. Які маржинальні культури обрати для посівної? Де знайти гроші для купівлі насіння, палива, добрив? Хто буде збирати врожай, якщо хлопці захищають країну на фронті? Яким шляхом краще доставляти агропродукцію за кордон?

Анастасія Новицька

У 2024 році вдасться зібрати врожай на рівні 73-75 млн тон збіжжя. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Про розв’язання проблем на україно-польському кордоні, складнощі із євроінтеграцією українського агросектору, прогнози щодо нового врожаю в Україні та проблеми з його експортом — про це і не тільки в інтерв’ю з генеральним директором Української аграрної конфедерації Павлом Ковалем.

Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль. Фото: приватний архів

Про розблокування кордону та агрополітику ЄС

Анастасія Новицька: Десь рік тривали проблеми із блокуванням польсько-українського кордону. Ця ситуація ускладнила логістику між країнами. Нарешті польські фермери розблокували кордони. На вашу думку, «перемир’я» надовго?

Павло Коваль: Польські фермери розпочали блокування українського кордону ще минулої зими, потім до них приєдналися перевізники. Коли Україна вперше зіткнулася з цими подіями, для мене це було дивно. Спочатку виникли думки, що блокування кордонів пов’язано з передвиборчою риторикою, тож треба зачекати та ситуація зміниться на краще.

Далі я почав аналізувати цю ситуацію. З чого загалом все розпочалося? Із ринку зерна. У 2022 році в польського бізнесу виникла думка, що внаслідок війни в Україні світові ціни на зерно почнуть зростати. Тому місцеві переробники та експортери активно та у великих об’ємах закуповували зерно, зокрема, українське.

Але світові ціни на агропродукцію за два роки війни розвернулись інакше. Спочатку у лютому-березні 2022 року вони стрімко зросли, а сьогодні перебувають на довоєнному рівні. Для розуміння: зараз у польському порту Гдині тону кукурудзи беруть за 85 євро. Два роки назад цей товар можна було експортувати за 240 євро.

Логічно, що польським експортерам нецікаво продавати за кордоном українське зерно по таких цінах, коли треба також збувати й польську продукцію

Всі ці тенденції не сподобались польським фермерам. Вони не розуміли, хто буде купувати їх зерно та за якими цінами, якщо склади в переробників та експортерів заповнені. Як результат, невдоволення фермерів вилилось в довготривалі акції протестів на кордоні з Україною, тому що це був найкращий спосіб привернути увагу до проблем польського агробізнесу.

Українські фури на кордоні. Лютий 2024 року. Фото: Sestry

Зараз ситуація вирішена, польські фермери розблокували кордон. Цей результат став можливим завдяки активним перемовинам на рівні міністерств та галузевих асоціацій обох країн. Вже є оцінки, що товарообіг виріс на 20%, в основному завдяки експорту української агропродукції автомобільними шляхами.

Загалом ситуація виглядає позитивно, але мої очікування все одно залишаються скептичними. Вважаю, що проблеми на польсько-українському кордоні можуть знову виникнути

Справа в тому, що зараз в Європі йде сезон виборів. Тобто, в кожній країні є свої внутрішні політичні процеси, які є більш важливими, ніж проблеми сусідів. І ці нюанси треба розуміти. Зокрема, якщо говорити про Польщу, восени 2023 року відбулись вибори у Сейм, цієї весни відбулись місцеві вибори, а на початку червня очікуються вибори в Європарламент. Усі ці процеси залишаються на першому плані для Польщі. Тож поки країна не пройде передвиборчий процес та не стабілізує політичну ситуацію, економічні питання, зокрема, з блокуванням кордону, на мою думку, не будуть остаточно вирішені.

Які втрати понесли через блокування кордону польський та український бізнеси? 

Навесні українські політики оцінювали митні втрати через блокування польського кордону десь у 7 млрд гривень. Але я думаю, що ця сума більше, якщо взяти до уваги зіпсовані товари, зірвані контракти, штрафи. Такі втрати отримали не тільки український бізнес, а й польський, який возить свої товари до нашої країни. Зокрема, це молоко, рибні консерви, олія тощо. Цей товар має обмежений термін зберігання, тож, думаю, польські виробники несли великі фінансові втрати через зіпсовані продукти. Важливо зазначити, що не всі представники польського агробізнесу підтримували блокування українського кордону.

Ці процеси не подобались експортерам та переробникам, адже їм складно вести бізнес в таких умовах. Наприклад, польські тваринники звикли вигодовувати свиней та корів на наших соєвих шротах

Тож, думаю, розблокування кордону допоможе заспокоїти нерви українських та польських підприємців та відновити пошкоджені робочі відносини. Але тепер український бізнес буде обережно відновлювати логістику свого товару через Польщу, щоб знову не потрапити в пастку заблокованих кордонів. Наш агробізнес вже налагодив різні шляхи експорту товарів в інші країни, тому, скоріш за все, й надалі буде дотримуватися правила диверсифікації, щоб забезпечити стабільну роботу бізнес-процесів.

Україна експортує агротовари через інші країни ЄС, там немає великих проблем із протестами фермерів. Які домовленості допомогли стабілізувати ситуацію?

Прикладом позитивного вирішення проблем можу вважати ситуацію з Румунією. Сьогодні в нас з румунами немає ембарго на імпорт агропродукції чи проблем із транзитом. Виходом з глухого кута стало ліцензування товарів. Для цього український експортер подає заявку в Мінекономіки. Відомство погоджує з румунською стороною цей запит. У результаті наш експортер отримує ліцензію на кожну партію товару. Це зняло напругу у відносинах між країнами.

Подібним чином ми працюємо з Болгарією по насінню соняшника. Є схожі процедури й з іншими країнами. Коли Україна запропонувала механізм ліцензування наших агротоварів Польщі, вони почали вивчати, як організувати ці процеси. Але, наскільки знаю, питання так й не було вирішено.

В Європі фермери періодично проводять страйки та висувають різні вимоги, наприклад, пов’язані зі збільшенням фіндопомоги. Виникає враження, що система дотацій аграріїв неефективна. Чи варто в ЄС змінювати аграрну політику? Яка модель могла б бути більш вдалою?

Гроші — важлива складова для будь-якого бізнесу. Польські фермери не тільки блокували кордони з Україною, а й намагались захистити свої інтереси у Брюсселі. Вони просили в Європарламенту компенсувати частину втрат, що понесли внаслідок засилля української агропродукції у ЄС. Ця стратегія виявилася вдалою: у 2023 році фермери отримали додаткову компенсацію близько мільярда євро. Плюс в Польщі були бюджетні субвенції та асигнування.

Польські фермери у 2023 році отримали додаткову компенсацію близько мільярда євро. Фото: Sestry

Логічно, що ця ситуація стурбувала фермерів в інших країнах, зокрема, в Німеччині та Франції. Вони вважали, що такий підхід з додатковим фінансуванням польських колег є проявом недосконалої агрополітики ЄС. Тобто, чому поляки отримують кошти через близькість з кордоном з Україною, а французи чи німці — ні, адже українська агропродукція продається у всьому ЄС. Тож, думаю, найближчі роки Європа буде змінювати підходи у власній агрополітиці.

Європейські політики розуміють, що рано чи пізно Україна стане членом ЄС, і тоді може не вистачати грошей для дотування нашого АПК

Уявіть, в Польщі є біля 12 млн гектарів сільськогосподарських земель, в Україні — десь 42. Тобто, потенціал нашого агросектору в 3-4 рази більший за польський. Зрозуміло, що фермери у ЄС будуть проти того, щоб за рахунок європейських податків фінансувати український агросектор таких масштабів.

Окрім цього, в Європі вважають, що неправильно надавати держпідтримку нашому сільському господарству, яке в основному складають не сімейні ферми, а великі агрокомпанії. Зрозуміло, що це помилкова теза, оскільки в Україні працює багато маленьких компаній, що вирощують зернові, овочі, фрукти, виробляють мед, соки, джеми.

Але факт залишається фактом: євроінтеграція українського АПК буде йти складно, в тому числі, через існуючу агрополітику ЄС. Тому зміни потрібні, хоча поки не зрозуміло, яка модель може бути ефективнішою за дотації

Про євроінтеграційний шлях та перспективи вступу України в ЄС

Наскільки складною буде євроінтеграція аграрного сектору України?

Євроінтеграція для України — складний процес, особливо в умовах війни. Загалом коли будь-яка країна планує стати членом ЄС, вона може отримати перехідні періоди для різних галузей економіки. Цей час дає можливість адаптувати закони, стандарти якості та правила ведення бізнесу під вимоги ЄС. На жаль, в Україні євроінтеграційні процеси щодо АПК йдуть повільно, тож, можливо, навіть перехідні періоди не допоможуть вирішити проблеми.

Наведу приклад. ЄС розробив для нашої країни програму Ukraine Facility, де передбачено фінансування у 50 млрд євро. Але левову частку цих грошей ми зможемо отримати, якщо проведемо певні реформи протягом 4-х років. Так, в напрямку агросектору Україна має реалізувати 6 великих реформ. Вони мають бути представлені восени та прийняті урядом у вигляді стратегій в цьому році. Такий об’єм роботи складно виконати своєчасно.

Загалом Україна має ухвалити великий масив законів. Зокрема, по агросфері треба гармонізувати декілька тисяч нормативних актів. Чим швидше ми це зробимо, тим краще

Скільки часу Україна робитиме домашні завдання, щоб стати членом ЄС — 5-10 років?

Євроінтеграційний процес зайняв різний час в різних країн. Хтось впорався за 5-6 років, а, наприклад, Туреччина перебуває в статусі кандидата у члени ЄС майже 40 років. Тож наша країна має знайти якусь золоту середину. Швидко ми не зможемо, а повільно не хотілось би, бо Україна платить високу ціну за незалежність. Якщо дивитись на процеси євроінтеграції реалістично, думаю, що Україна може стати членом ЄС за 10-15 років.

Павло Коваль: у напрямку агросектору Україна має реалізувати 6 великих реформ. Фото: Shutterstock

Якщо говорити про євроінтеграційні процеси, в чому саме Україна може повчитися в Польщі як члена ЄС, щоб успішно подолати цей шлях?

Польський кейс вступу в ЄС вважається одним з найбільш успішних, тож нам варто вивчити цей досвід. Але треба спілкуватися й із іншими країнами, які мали  складний шлях євроінтеграції або досі вирішують проблеми, наприклад, з корупцією. Думаю, Україні буде корисний досвід Чехії, Румунії, Болгарії. 

Загалом Україна вже має активно проводити власну комунікаційну стратегію щодо вступу в ЄС. Для цього потрібно вести переговори із кожною країною-членом ЄС окремо, а також у Брюсселі. На жаль, я не бачу широкої діяльності в цьому напрямку.

Коли перебуваю в Брюсселі, агроколеги з інших країн питають: а чому ми не бачимо вас на переговорних майданчиках

Для порівняння: коли Польща була на шляху євроінтеграції, її представники майже жили у Брюсселі. Поляки постійно нагадували ЄС про себе, проводили конференції. Розказували, хто вони такі. Пояснювали, навіщо Польща йде у Європу та які плюси від цього отримує кожна сторона. Думаю, такій проактивній комунікації українцям варто повчитися в поляків. Це точно допоможе нашій країні зайняти більш ефективну позицію в переговорах щодо вступу в ЄС.

Про майбутній врожай в Україні та експортні питання

Який врожай очікують українські аграрії у 2024 році? Чи зможе він закрити внутрішні потреби України?

Україна очікує, що у 2024 році вдасться зібрати врожай зернових та олійних культур на рівні 73-75 млн тон збіжжя. Це на 10-12% менше, ніж у 2023 році. З них 50-52 млн тон будуть зернові: кукурудза, горох, ячмінь, овес тощо. Також отримаємо 20 млн тон олійних та бобових культур: сою, ріпак, соняшник та інші.

Якщо цей прогноз взяти за песимістичний сценарій, врожай дозволить Україні повністю вирішити питання продовольчої безпеки. Для розуміння: до війни українці споживали 3,5 млн тон харчової пшениці щороку, тож новий врожай точно забезпечить громадян хлібом. Але такий прогноз можливий за умови, що в країні не буде активних бойових дій та серйозних втрат елеваторів, хлібозаводів, м’ясокомбінатів тощо. 

Із цікавого хочу відмітити, що на звільненій території Херсонської області фермери активно сіють кавуни. Тож українці будуть зі своїми баштанними культурами. Можливо, не в звичних обсягах, але чекаємо на врожай. 

Більше того, у 2024 та 2025 роках Україна залишатиметься серйозним гравцем на глобальних зовнішніх ринках — по зернових, м'ясу птиці, яйцю, олії, овочах

Як через війну змінюється структура посівних площ: яких культур сіємо більше та менше? І чому?

Під час війни наша країна втратила десь 7 млн гектарів корпоративного агросектору. Тобто, раніше оброблялось 27-28 млн гектарів, у 2022-2023 роках — 21 млн. Втрачена земля непридатна для обробки через окупацію, фронт, замінування. 

Через втрату землі та експортні проблеми українські фермери щороку змінюють структуру посівних площ. Наприклад, Україна не висіває такі обсяги кукурудзи, як до війни. Раніше могли зібрати 40 млн тон, з яких 30 млн йшли на експорт. Тепер наші аграрії обирають для посіву ті культури, що рентабельно вирощувати.

Зокрема, останні роки невигідно засівати ячмінь, пшеницю, горох, гречку, просо. Для розуміння: у 2023 році рентабельність соняшника складала біля 2-3% рентабельності

Чому падає маржинальність колись популярних культур? Зростають ціни на насіння, паливо, добрива, засоби захисту рослин, а вартість агропродукції залишається на тому ж рівні. Також складно отримати кредити для ведення бізнесу. У результаті прибутковість агрокомпаній стає менше.

У цьому році українські аграрії намагаються посіяти більше олійних культур, бо їх як сировину чи готову продукцію цікавіше експортувати. Також буде більше посівів сої, ріпака, цукрового буряка, адже тут присутня гарна маржинальність.

Чи зможе Україна експортувати продукції з нового врожаю протягом року, незважаючи на війну та обмежені логістичні шляхи?

Зараз щомісяця Україна експортує біля 5 млн тон зернових і олійних культур. Це значить, що за рік можна продати за кордон 60 млн тон. Основний експорт йде через порти Одеси — Чорноморський, Південний, плюс через Дунай.

Таким чином, Україна може експортувати за кордон близько 2,5 млн тон. В принципі, наразі цього водного шляху достатньо, щоб забезпечити експортні потреби АПК

Але війна в Україні впливає на операційні процеси бізнесу. Тож не виключаємо сценарії, коли експорт товарів через порти може стати проблемним. Тоді українські аграрії зможуть постачати продукцію за кордон залізничним, річковим та автотранспортом. Для розуміння: таким чином сьогодні можна експортувати біля 1,5 млн тон агропродукції у місяць. Тобто, якщо Україна залишиться без водного шляху, тоді залізниця, ріка Дунай та автодороги не зможуть перекрити експортні потреби агробізнесу. Як результат, на кордоні можуть виникнути черги. 

Павло Коваль: Україна може експортувати за кордон близько 2,5 млн тон. Фото: Shutterstock

Які ще країни, окрім ЄС, зацікавлені в українській агропродукції? Які ринки Україна втратила через повномасштабну війну?

Традиційно у співпраці з українськими аграріями зацікавлені країни Північної Африки, Азії. Тим більше, наша країна має досвід агроекспорту на нові ринки, наприклад, у Китай, США, Канаду, Мексику. Експортні можливості треба постійно підтримувати, адже якщо Україна десь втрачає долю експорту, туди може зайти наш ворог — Росія. Так, через проблеми з логістикою росіяни почали більше продавати агропродукції в Єгипті, Пакистані. 

Українським аграріям дуже складно працювати в умовах війни. Який запас міцності ще мають фермери?

Невідомо. Кажуть, що український АПК може працювати на власних запасах ще 2-3 роки. У великих агрохолдингів запас міцності може бути на декілька років, а малі підприємства — на грані вимирання. На жаль, мої думки підтверджує статистика. За результатами 2022 року зникли 30% агропідприємств. Значна частина компаній фізично знищена війною, оскільки вони розташовувались у Херсонській, Сумській, Запорізькій областях. Не виключно, що негативний тренд продовжиться і велика частка агрокомпаній в Україні будуть збитковими.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Має дві вищі освіти — з журналістики та міжнародної економіки. Закінчила курс «Економіка, ринки та аналіз даних» Центру удосконалення економічної журналістики при Київський школі економіки. Досвід в журналістиці біля 20 років. Працювала у газеті «Сегодня», в інтернет-виданні «Обозреватель», на телеканалі СТБ.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
український бізнес у польщі піцерія варшава

«Понад два роки ми вивчали ринок»

Юлія Карлова: Ми все життя займалися підприємницькою діяльністю: торгували на базарі в Чернівцях, мали точки сантехніки, магазини. Війна змусила змінити плани. Я відкрила у Варшаві манікюрний салон, працювала сама і здавала місця іншим майстриням. А потім ми з чоловіком вирішили спробувати себе в ресторанному бізнесі. 

Микола Карлов: Коли почалась повномасштабна війна, я поїхав в Україну волонтерити. Працював у гуманітарному хабі: спочатку на завантаженнях, потім координатором. По 14-16 годин щодня.

Коли в нашу діяльність стали вмішуватись особисті інтереси деяких депутатів, я повернувся до Варшави. Став допомагати, зокрема з житлом, звідси. І паралельно ми замислились над гастрономічним бізнесом. Часто ходили по ресторанах, кав’ярнях, вивчали, аналізували. Ми завжди були критичними клієнтами й цікавились якісною їжею та хорошим сервісом. Для нас це був новий напрям, тому ми хотіли вивчити все до дрібниць.  

Чому саме піцерія?

Микола: Ми взагалі любимо смачно їсти. У нас був бізнес у виробництві, продажах, у Юлі — в б’юті. Але гастрономія стала новим викликом. Ми понад два роки вивчали ринок, дивились, які бренди ростуть, які падають. Їздили по різних районах Варшави, досліджували конкурентів.

Зрештою вирішили, що піцерія — оптимальний варіант. У неї вищий середній чек, ніж у кафе. Але важливо було знайти бренд, який дбає про якість. 

Юлія: Ми аналізували, які франшизи закриваються, які продаються. Обрали ту, що тримається стабільно і дорого продається — це ознака цінності. Поспілкувалися з кількома франшизодавцями і зрозуміли, хто з них справді дбає про бренд, а хто — просто продає назву.

Зрештою 21 грудня 2023 року ми відкрилися. Це наша перша й поки єдина точка. Робили все самі — нікого спеціально не наймали, вклали останні заощадження, навіть продали автівку. Батько Миколи приїхав до нас з України, щоб допомогти робити ремонт приміщення. Працювали від рання до пізнього вечора.

Юлія із сином під час ремонту приміщення під піцерію

«Перші місяці ми працювали вдвох»

Скільки коштує відкрити піцерію? 

Микола: Залежить від метражу, ремонту, обладнання. У нашому випадку, а у нас площа 100 квадратних метрів, ми витратили до 100 тисяч доларів. І це ми ще заощадили на ремонті.

Юлія: Перші місяці ми працювали самі. Микола з керівника перетворився на піцайоло, я — і на касі, і помічником кухаря. Повар з нашої франшизи вчив Колю готувати піцу, брускети, фокача, а мене — макарони, салати й десерти. Поки обороти були малі, не могли дозволити собі наймати працівників. Наш син теж допомагав. Спочатку — бо треба було, але з часом йому стало подобатись. Зараз він охоче працює офіціантом. 

З якими викликами зіткнулися на старті? Чи було складно відкрити бізнес у Польщі?

Микола: Викликів було багато. Ми вперше зайшли в гастрономію. Без франшизи було б надто складно — вони дали меню, рецептуру, стандарти. Це дуже допомогло. Але довелося вчитись у процесі. Перші святкові дні були дуже насичені — безліч замовлень, один офіціант і ми вдвох з дружиною. Я літав між пічкою і столом. Фото й відео, на жаль, немає (сміється). Юлі теж було складно, бо вона не розмовляла вільно польською. Але з часом все налагодилось. Зараз Юля будь-яке питання вирішить польською! А як інакше — 90% наших основних клієнтів — поляки.

Скільки у вас працівників?      

Юлія: На зміні зазвичай працює кілька людей: піцайоло, касир, офіціант і помічник. Маркетологів чи PR-фахівців у нас немає — не дозволяють обороти. Тож поки ми і це робимо самі.

Який середній дохід з такого бізнесу? 

Микола: У кращому випадку — 10-15 тисяч злотих. Але багато з цього йде на оренду, електрику, зарплати. Середній чек — 70 злотих. Щоб наторгувати 7000, треба зробити 100 продажів, а це — близько 150 піц.

Перший час Миколі доводилося самому бути піцайолою

«Репутацію піцерії часто псують служби доставки»

Чому зараз закриваються інші схожі заклади в Польщі? Що вони роблять не так?

Микола: Закриваються через низьку маржинальність. Залишається, скажімо, 10 відсотків чистого прибутку.

Якщо в тебе невеликі обороти, то буває, що найманий працівник заробляє більше, ніж власник

Юлія: У центрі легше — там туристи. У спальному районі — постійні клієнти, і якщо впаде рейтинг, нових не буде. А ще служби доставки часто псують репутацію: водії приїжджають без термосумок, плутають адреси, запізнюються, не розмовляють польською, — а весь негатив летить на піцерію.

Як ставитесь до критики, до поганих відгуків? 

Микола: Нормально. За відгуками в Google бачимо, що 95% клієнтів задоволені. Ми маємо найвищу оцінку серед схожих піцерій у місті. Іноді, звичайно, трапляється всяке. На жаль, не можна догодити всім. 

Клієнт завжди правий. Дотримуєтеся цього правила?

Юлія: Ми ділимо клієнтів на два типи: тих, хто може довести свою правоту, і на тих, хто все ж не правий. Коли дзвонить нетверезий клієнт, замовляє піцу, йому її доставляють, а він не хоче за неї платити, бо не пам’ятає, що замовляв, — клієнт не правий.

До речі, ця історія мала продовження. Це виявився наш постійний клієнт. Він приїхав наступного дня, вибачився і зажадав розрахуватися за піцу. Але я сказала, що не потрібно, бо кур’єр привіз піцу назад. На це чоловік відповів: «Дякую, що поважаєте своїх клієнтів». 

Микола: А була ситуація, коли прийшла клієнтка, стала на вулиці біля нашої піцерії й кричала, щоб інші не замовляли у нас їжу, бо треба довго чекати на замовлення. І що ви думаєте? Зараз постійно приходить до нас і замовляє піцу. Люди такі дуже різні…

Як ви розподілили обов’язки у бізнесі?

Микола: Донедавна на чужу людину я працював лише один день у житті, бо весь час маю власну справу. Але зараз почав у Варшаві працювати на одну українську медичну компанію — обіймаю там посаду керівника напрямку будівництва. Також паралельно у мене є компанія, яка надає послуги з опалення, вентиляції. Піцерією зараз вже займається Юля. Вона — директорка. Але я завжди поруч. Син теж з нами. 

Юлія: Ми звикли працювати разом — ще з України. Після 25 років спільного життя вже навіть не сваримось (посміхається). У нас також доросла донька — їй 23 роки, вона теж займається бізнесом. У нас справді дуже тепла атмосфера в команді. За останні пів року зібрався чудовий колектив. 

Зараз я займаюсь улюбленою справою. Мені приємно бачити, що людям у нас смачно, затишно. Клієнти стають, як рідні. Мрію, щоб піцерія запрацювала автономно. А потім, можливо, відкрию ще або маленьку цукерню, або хлібний магазин. 

Якби ви зараз давали пораду українцям, які мріють про власний бізнес у Польщі?

Микола: Я точно не буду говорити про труднощі, з якими можна зіткнутися, бо це лише демотивує інших. А труднощі точно будуть. Треба просто не боятися і ризикувати. І розуміти, що в 90% випадках може бути поразка. 

Заради чого ви працюєте?

Юлія: Для нас головне — наше сімейне щастя. Заради цього ми працюємо. І ці цінності передаємо нашим дітям. Наприклад, наша донька з 17 років почала жити окремо, якийсь час мешкала в Італії, тепер живе з нами. І ми дуже щасливі збиратися разом ввечері. Разом ми проходили чимало психологічних тренінгів. 

Родина Карлових у Польщі

Якось у нас була ситуація, коли донька в 11 класі почала прогулювати уроки. Я випадково про це дізналась. Микола тоді запитав її, чому вона це робить. Донька відповіла, що їй нецікаво. На що Микола висунув пропозицію: «Поїхали зі мною в Київ у бізнес-школу». І хоча я була сповнена скепсису, Іра там побачила, як люди грають у великий бізнес, і як це впливає на їхні життя. Що ці люди живуть краще, ніж ми жили на той момент. А значить — таки важливо вчитися. Ми часто повторюємо дітям: «Не будеш працювати головою — будеш працювати руками». А будеш працювати головою — буде у тебе і твоя справа, і сімейне щастя.

Фотографії з приватного архіву

20
хв

«Середній чек тут більший, ніж у кафе». Історія родинної піцерії, відкритої українцями у Варшаві

Оксана Щирба
косметичний бізнес салон кабінет український Польща

За останні три роки українці в Польщі зареєстрували 77,7 тисяч бізнесів, що становить 9% від загальної кількості ФОПів, відкритих у країні в цей період. З кожним роком кількість українських бізнесів збільшується. Як підрахували в Польському економічному інституті (PIE), близько 37% новостворених фірм відкривають жінки. І одним з найпопулярніших напрямів серед них є індустрія краси — косметичні, манікюрні й перукарські салони (до 13% від усіх українських бізнесів). 

Тетяна Ковнацька до 2022 року мешкала на Житомирщині. Придбала будинок, в якому планувала жити й виховувати двох синів (молодший син має діагноз ДЦП). Але встигла пожити в ньому всього 4 місяці. Війна змусила переїхати до Польщі й самостійно дбати про дітей. Заради них і завдяки ним Тетяна досягла поставленої мети — відкрила в Кракові власний косметичний кабінет. 

«Я — косметолог, але спочатку в Польщі мила під'їзди»

— Коли я з двома дітьми приїхала до Польщі, навіть уявити не могла, що можу працювати за професією, — розповідає Sestry косметолог Тетяна Ковнацька. — Перше, що мені тут запропонували, — мити посуд. Потім — під'їзди. Я на все погоджувалась, хоча платили копійки. 

Коли порахувала, скільки буду отримувати за свою роботу, зрозуміла, що доведеться працювати по 10 годин, а ще — вночі, і навіть так я не зможу забезпечити дітям ні житла, ні школи. Розплакалась… 

Подзвонила своєму старшому сину. Він вислухав мене і сказав:

«Мама, кидай мити під'їзди й шукай роботу за спеціальністю. Кілька днів зможемо прожити. Будемо їсти один суп»

Його слова дуже на мене вплинули. Я прийшла додому, сіла й стала писати у фейсбуці всім салонам краси, що шукаю роботу. 

Зі старшим і молодшим синами

— Розкажіть, як ви приїхали до Польщі. Чому саме сюди?

— 24 лютого у мене була страшна паніка. Що робити? В голові не було жодної відповіді. Старшому сину тоді було 15 років, молодшому — сім. 

Спочатку поїхала до мами, яка живе біля кордону з Білоруссю. Це було небезпечно. Але коли небезпека, то ми, як діти, хочемо сховатися у мами. 

А у мами через постійні вибухи доводилося носити молодшого сина на руках у льох. Сам він спуститися й піднятися не може, бо має діагноз ДЦП. Але навіть тоді, серед вибухів у погрібі, я не думала виїжджати з України. 

Аж поки 1 березня не подзвонила сестра з монастиря, при якому мій син ходив у садочок для неповносправних. Сестра сказала: «Таня, ти повинна вивезти Влада. Ти повинна про нього подбати». І пояснила, що дитина з ДЦП дуже чутлива. І якщо щось вибухне поруч, його контузить набагато сильніше, ніж нас, здорових людей. Так я вирішила їхати з України.

Наступного дня сіла в машину зі своїми дітьми й нарешті відчула силу. Усвідомила, що все роблю правильно.

Перетнувши кордон з Польщею вночі, ми поїхали до центру біженців. Але коли я побачила цей центр, зрозуміла, що там ми не залишимось. Великий спортзал, де дуже багато людей. Гучно, світло не вимикається. Майже ніхто не спить. І ми заночували просто в машині на стоянці. І вже вранці взяли курс на Краків.

«Конкуренція в косметології висока. Майже всі конкуренти — українки»

— Що було після того, як ви розіслали своє резюме краківським салонам краси? Довго довелося чекати відповіді?

— Після того, як я розіслала десятки листів місцевим салонам, два з них взяли мене на роботу. Я працювала одночасно в обох — їздила між двома локаціями. «Хочеш заробити, маєш сама знайти клієнтів». Такі умови висунули мені працедавці. Але я знала, що в мене вийде. Адже я не мала вибору.

А коли у мене в житті немає вибору, я завжди знаходжу вихід

Згодом стала орендувати місце в салоні. Платила 40% з кожного клієнта. На свою справу у мене грошей ще не було. Бо податки, витрати були, а стабільного доходу — ні. Але коли я напрацювала свою базу клієнтів, зрозуміла, що вже готова зареєструвати свою діяльність і працювати «на себе». 

Зараз у мене свій косметологічний кабінет. І шлях до нього був непростий. Довелося витратитися на матеріали, якісні апарати, довго шукати й знайти хороше місце, до якого зручно добиратися. Я позичала гроші, потім віддавала. Мені ніхто не допомагав. Я не називаю себе бізнеследі. Говорю про це як про свою справу. Бо бізнес — це щось велике. А у мене тільки початок великого. 

Зареєструвати свою справу в Польщі не складно. Українцям під час війни спростили умови, тож реєстрація зайняла у мене з пів години. Маю бухгалтера — це обов'язкова умова ведення бізнесу. Він мені допомагає зі звітністю, податками, паперами. 

— Конкурентів багато? 

— Конкуренція в косметології у Польщі висока. Але майже всі конкуренти — українські майстрині. Українці у сфері краси дійсно найкращі.

Конкуренція змушує весь час вдосконалюватися. І це не тільки про техніки, апарати й сучасні процедури. Це й про просування власного бренду. Ти маєш записувати відео, «скакати на камеру», показувати і роботу, і особисте життя. 

Бо тільки зупинився, все — роботи немає. 

Звичайно, доводиться весь час вчитися новим технікам. Тільки в цьому місяці була на трьох навчаннях. Один навчальний курс коштує від 1500 до 4000 злотих.

Чому ще я тут навчилася? Що порівнювати себе з кимось з майстрів неправильно. У кожного свої умови, ситуація, і я живу й працюю згідно зі своїми умовами. Я йду власними кроками. Нехай вони не швидкі й не великі, але я роблю їх сама

— Що для вас найважливіше: прибуток, кількість клієнтів, репутація?

— Репутація для мене завжди на першому місці. Дуже важливо, що клієнт говорить про мою роботу. За грошима я не женусь, але мені треба, щоб грошей було стільки, щоб могли нормально жити мої діти і я. Самотужки забезпечую свою сім'ю, тому ігнорувати прибуток не можу. А він приходить, якщо хороша репутація. Тільки так це і працює — репутація сприяє росту кількості клієнтів, клієнти приносять прибуток.  

— Які б поради ви дали українкам, які хочуть відкрити свій бізнес у новій країні?

— Брати й робити. Боїшся? Все одно бери й роби. Важливо бути як відважною, так і уважною. Заздалегідь розрахувати все: податки, оренду, витрати. Відкрити свою справу — це одне, а от втримати діяльність — окреме завдання. Варто розуміти, що це «гра в довгу». І бути готовою до різних викликів. Але не боятися — найважливіше.

— Скільки треба мати грошей, щоб відкрити свій косметологічний кабінет?

— Щоб відкрити свою справу, я вклала близько 10 тисяч злотих. І це при тому, що частина матеріалів у мене вже була, я привезла їх з України. Довелося купувати лампи, кушетки, столи, а також касовий апарат і термінал. Якщо додати до витрат апарати, з якими я працюю, вийде близько 30 тисяч злотих. Але апарати я купую поступово. Ціни на них — від тисячі доларів. Мої апарати коштують 1,5-2 тисячі доларів кожний. 

Дуже хочу розширятися. Йду до цього. Хочу кращі умови, більший кабінет, більше працівників. 

— Яким може бути дохід і прибуток косметолога в Польщі?

— Взагалі дохід у косметолога може бути дуже непоганим. Якщо завантаженість з 8 ранку до 8 вечора — і так щодня, можна мати 30-40 тисяч злотих на місяць. Але я так працювати не можу. Адже моя дитина потребує мене дома. Логопед, масаж, фізіотерапевт у молодшого сина, школа старшого — і між усім цим треба встигнути. Зараз я заробляю 15-20 тисяч злотих брутто. Віднімаємо податки, зарплату бухгалтеру, витрати на матеріали, оренду (2000 злотих) тощо. Залишається 7-9 тисяч злотих. У косметолога великі витрати. 

Разом з тим у Польщі я дуже виросла, розкрилась. Почала себе впевнено почувати. Можу сама в чужій країні жити в комфорті, розвиватися професійно, відчувати впевненість. Пишаюся собою.

— Що ви вважаєте головним своїм успіхом?

— Те, що я не боюся. Руки трусяться, але я роблю. Вперто і наполегливо. Постійно вчуся чомусь новому. Коли згадую, як вперше робила мезотерапію (ін’єкційна процедура в косметології. — Ред.), аж смішно. Руки трусилися, плакала. Але робила! А далі призвичаїлась, набила руку — тепер легко. І так в усьому. Страшно, але я йду вперед.

20
хв

«Страшно, але йду вперед». Українка про відкриття власного косметичного кабінету в Польщі

Ксенія Мінчук

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Ексклюзив
20
хв

Угода Трампа про надра: шанс чи пастка для України

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress