Що робити, коли близька людина померла в Польщі? Алгоритм дій і ціни

За даними, озвученими латвійською владою у місцевій пресі, щомісяця близько 630 українців користуються послугою тимчасового безкоштовного житла від держави, яку Латвія надає українським біженцям на перші три місяці перебування у країні. Раніше це були номери в готелях, але нещодавно у Ризі відкрили спеціальний будинок для українських переселенців (відреставрована будівля колишнього гуртожитку), де можна залишатися до 120 днів. Передбачається, що за цей час люди можуть знайти собі житло для довгострокової оренди.

Хоча статистика показує, що офіційно працевлаштовані лише дев'ять тисяч українських біженців, українки, з якими поспілкувалися Sestry, кажуть, що працюючих значно більше. Адже статистика враховує дані лише щодо найманих співробітників, а чимало українців працюють як самозайняті особи або є власниками бізнесу.

При зарплаті 700 євро доводиться віддавати 400 євро і більше за оренду житла

— Усі українці в Латвії, яких я знаю, працюють, — каже Єлизавета Руснак з Ірпеня, яка переїхала до Латвії у березні 2022 року. — Інакше тут не вижити — у Латвії немає високих соціальних виплат і можливості отримувати гроші, поки вчиш мову або інтегруєшся. Матеріальна підтримка є лише для деяких категорій, та й розмір її зовсім невеликий. Не вистачить навіть на оренду квартири.

Коли одразу після початку повномасштабного вторгнення Єлизавета приїхала до Риги, там було багато охочих допомогти українцям. Біженці зупинялися як у готелях, так і в квартирах місцевих.

— Поки українці жили в готелях, їм надавали разову виплату — близько 700 євро на людину, а потім ще 200 євро на місяць, — розповідає Єлизавета. — Протягом трьох місяців потрібно було знайти житло під оренду. У Латвії знайти квартиру нескладно, тут орендарі не вимагають робочих контрактів, гарантій чи кредитних історій. Аби були гроші на оренду. Хоча люди різні, і траплялися випадки, коли місцеві не хотіли здавати житло саме українцям, головною перешкодою була і залишається вартість житла. 

Після приїзду ми з дитиною зупинилися у родичів, і в процесі пошуку вже своєї квартири бачили, як те, що ще вчора коштувало 300 євро, на очах злітало до 350 і вище. Допомога з оплатою оренди від держави можлива лише у певних випадках — наприклад, якщо людина має інвалідність. Певну компенсацію (але вона не покриватиме вартість оренди) можна отримати, якщо доведеш, що місячний дохід на сім'ю не перевищує 500 євро. Знаю, що деякі українці одержують її і зараз. Але більшість моїх знайомих забезпечують себе самі.

Мені не довелося шукати роботу в Латвії, оскільки я маю можливість продовжувати працювати онлайн на український ринок (я коуч і ментор з тайм-менеджменту, планування та досягнення цілей). Я маю дохід і можливість платити за оренду. 

Зараз оренда однокімнатної квартири в спальному районі Риги коштуватиме приблизно 400 євро. У центрі — ще на 100-150 євро дорожче. Ціни на продукти у 2022 році були чи не вдвічі вищими за українські (зараз вони практично зрівнялися через подорожчання в Україні). У сусідній Литві ціни нижчі. 

Мінімальна зарплата у Латвії — 700 євро. Не впевнена, що тут можна прожити за ці гроші (особливо якщо потрібно орендувати житло). Проїзд у громадському транспорті для українців поки що залишається безкоштовним.

У працюючих українок з дітьми немає часу на мовні курси

Щодо роботи, то частина моїх знайомих українок задіяна у сфері обслуговування (клінінг у готелях, супермаркети, кафе), частина — як і я, працюють на себе. Коучі, психологи, логопеди — хтось продовжує працювати онлайн в Україні, хтось вже вийшов на місцевий ринок. Багато що вирішує те, який у тебе рівень латиської мови. Іноді роботодавці можуть взяти з далеко не ідеальною латиською, і люди вчать мову вже в процесі. У Латвії багато хто розуміє англійську та російську, тому так чи інакше ти можеш комунікувати з більшістю людей. Наші, які працюють у сфері обслуговування, носили бейджики «Я з України», щоб місцеві ставилися з розумінням, якщо вони не могли сказати чогось латиською.

Латиська мова досить складна, зовсім не схожа ні на українську, ні на англійську. Є безкоштовні мовні курси. Але це тригодинні заняття тричі на тиждень — робочий графік не дозволяє мені їх відвідувати. Більшість наших дівчат говорять те саме — якщо в тебе є діти і ти працюєш повний день, на курси часу немає. Тому вчу мову сама. Допомагає дитина — син цього року пішов у перший клас, і ми, по суті, навчаємось разом. 

Ще недавно я думала, що зі своїм рівнем латиської ніколи не зможу працювати тут як коуч. Помилялася. Зараз до мене вже ходять кілька латишок. Окрім роботи, я ще організовую тренінги і заходи для українок у Ризі. Намагаюся допомогти дівчатам вимкнути «режим очікування» і почати планувати майбутнє, хай навіть найближче. 

На відміну від нас, латиші неквапливі й не люблять змін

— Багато що тут ніби схоже на українське, але водночас зовсім інше, — каже Єлизавета. — Банківська система, система охорони здоров'я — все це у порівнянні з нашим спочатку стало шоком. 

Ми не втомлюємося дивувати місцевих лікарів своїми домашніми аптечками та самолікуванням. Тут люди не ставлять собі діагнози і не вирішують, коли пити антибіотик — для цього є лікар. Коли мені знадобилося зробити УЗД, я не стала чекати на прийом  через пів року у державній лікарні і звернулася до приватної клініки, де можуть прийняти протягом 1-2 тижнів. Це вихід, якщо не хочеш довго чекати, але за приватний візит доведеться заплатити 50-80 євро.

Спочатку мені здавалося, що ми з латвійцями ментально схожі. Тим не менш це не зовсім так. Українці здебільшого досить швидко відкривають душу новим людям. Латиші в цьому сенсі більш закриті, холодні. Навіть якщо ви добре ладнаєте з людиною, не потрібно сподіватися, що ви скоро станете близькими друзями. Серед латишів багато спокійних, неквапливих людей, які не люблять змін. Це добре помітно у колективах, де українці та латиші працюють разом. 

У той час, як українці постійно вигадують щось нове, латиші опираються ініціативам і хочуть, щоб усе залишалося так, як було

Вони кажуть: «Воно ж і так працює. Навіщо щось міняти, ризикувати?» Більшість людей тут не поспішають виходити із зони комфорту. Я іноді думаю, що в цьому підході щось є — можливо, нам теж іноді не завадить трохи уповільнити темп.

Для мене темп сповільнюється біля моря. Поруч Юрмала. Море майже завжди холодне, але прекрасне, як і вся природа. Осінь і зима тут зазвичай сірі й похмурі, о третій годині дня у нас зараз уже темно. Але море й краса навколо все компенсують.

— Для мене в Латвії атмосфера в усіх сенсах приємна, — каже киянка Олена Сириченко, яка з весни 2022 року живе у Ризі з донькою-школяркою. — Мені подобається, що серед латишів дуже багато творчих людей. Вони люблять співати, танцювати — і в такий спосіб насолоджуються життям. Вийшло так, що я теж знайшла себе тут у творчості.

Свіжі поправки до закону про українських біженців

Олена Сириченко — вчителька української мови та літератури. Без знання латиської їй вдалося знайти роботу в місцевій школі, а пізніше заснувати «Мистецьку лабораторію» — організацію, яка допомагає українським дітям інтегруватися за допомогою творчості.

— Коли донька пішла до місцевої школи, її класна керівниця, дізнавшись, що я теж вчителька, захотіла мені допомогти, і школа взяла мене помічником педагога — пояснює Олена. — Моїм завданням було допомагати адаптуватися учням з України, а також проводити уроки української, які спеціально для наших дітей зробили факультативом. 

Навіть незнання латиської (хоча я її вчу) не стало проблемою, бо для роботи потрібна була українська. У цій історії, безумовно, є елемент везіння, бо знаю українських вчителів, які довго не могли знайти тут роботу. Якщо робота не пов'язана з Україною та українцями і це інтелектуальна праця, то в більшості випадків рівень латиської має бути мінімум С1. Та й у побуті зустрічаються люди, які принципово не хочуть переходити на іншу мову.

Щодо моєї роботи, в школі з’явився проєкт підтримки української молоді. Ми з учнями 9 класу вирішили спробувати поставити виставу. Так було започатковано наш аматорський театр, а згодом і організацію «Мистецька лабораторія», яка допомагає українським дітям інтегруватися в Латвії. Ми ставимо вистави — і до нас уже приєдналися як українські діти з інших шкіл, так і латиші. Зараз готуємо Різдвяну коляду, шиємо костюми.

У школі, де починала, я вже не працюю: українські діти живуть у Латвії вже майже три роки, тому вважається, що вони вже мали вивчити латиську. Але ось відкрилася Міжнародна українська школа в Ризі, і тепер я працюю там.

Як і Єлизавета, Олена не отримує жодних соціальних виплат від держави.

— Кажуть, що сім'ям з невисоким доходом надається якась допомога, але в моєму випадку такого не було, — каже Олена. — На своїй першій роботі я отримувала 670 євро на місяць. 300 із них платила за оренду кімнати у спортивному гуртожитку, де ми жили. Держава вважала, що мій дохід є достатнім, і допомоги я не потребую. 

Латвія — доволі бідна країна, тут у цьому сенсі точно не як у Німеччині. Розраховувати потрібно лише на себе. Знаю, що деякі українці, які не можуть знайти роботу, стають на біржу праці. Але там щомісячна виплата — трохи більше ста євро на людину. Прожити за ці гроші нереально. Думаю, що матеріальне питання — це те, що тут хвилює українців у Латвії чи не найбільше. 

Минулого тижня Сейм Латвії вніс поправки до закону про підтримку українських біженців. Так, розмір місячних соціальних виплат для вразливих категорій (пенсіонери, люди з інвалідністю) збільшився: дорослі тепер отримуватимуть 377 євро, діти — 264 євро (досі це були 343 євро та 240 євро відповідно). Також було вирішено, що посвідку на проживання, яка надає українцям право жити та працювати у Латвії, тепер видаватимуть не на два, а на три роки. Влада вважає, що це рішення допоможе зменшити адміністративне навантаження на Управління з питань громадянства та міграції. Внесли поправки також до правил щодо інтеграції українських медиків. Було вирішено, що після трьох років у Латвії українці, які хочуть продовжувати працювати в Латвії медиками чи фармацевтами, мають підтвердити знання латиської на рівні В1 і вище.

Відповідно до даних Головного управління статистики Латвії, кількість українців у Латвії продовжує зростати. Поступово зростає і кількість тих, хто офіційно працевлаштувався. У відомстві кажуть, що найбільше українців у Латвії задіяні у сфері промисловості, мережах готелів та громадського харчування, а також торгівлі. Зазначається, що значна частина з них займається низькокваліфікованою роботою, такою як клінінг, кухонні та вантажні роботи. Правило «безкоштовного житла на перші 120 днів» все ще чинне — і влада обіцяє й надалі надавати його всім новоприбулим.

Фотографії з приватних архівів героїнь

Вісім відремонтованих квартир для біженців передала Кракову організація Habitat for Humanity Poland. Вона реалізує проєкт «Агенція соціальної оренди», в межах якого квартири будуть передані тим, хто найбільше потребує підтримки. 

На ремонт восьми квартир пішло близько 900 000 злотих. Витрати покриті урядом Швейцарії та Агентством ООН у справах біженців (UNHCR) у межах проєкту «Заходи з соціальної та економічної інтеграції, зміцнення та забезпечення доступу до соціального житла для біженців». У результаті співпраці чотири квартири отримають мешканці Кракова, інші чотири — біженці з України. Вартість такої оренди значно менша за середню ціну на ринку житла. 

Заступниця президента Кракова Марія Кламан розповіла, що квартири будуть передані на умовах комунальної оренди:

— Житловий фонд Кракова невеликий: частка квартир, що належать місту, становить лише 3%. Це найменший показник серед великих міст Польщі. Ціни на оренду житла в Кракові зростають і поступаються лише Варшаві. Тому з соціальним житлом досить складно. 

Рішення про створення у Кракові Агентства соціальної оренди очікується наступного року, але я хочу запевнити вас, що ми будемо всіляко підтримувати житлову політику в Кракові за допомогою соціальних програм. 

‍Філіп Леклерк, генеральний директор UNHCR у Європі, вважає, що такі поєкти є особливо важливими для українських біженців зараз. Тому що перше питання, яке постає перед людьми, які тікають від війни в Україні, це питання житла: 

— Саме тому ми вирішили долучитися до цього проєкту. Програма працює в деяких країнах Європи. Вона адаптована під кожну країну, тому що всюди своя специфіка. Важливо комунікувати всередині суспільства, а також уряду із суспільством. Розуміти запити та виклики. Тільки в єднанні можливе покращення життя. Ми бачимо, що таке єднання працює — сьогодні Краків отримав 8 відремонтованих квартир для людей, які цього так потребують. 

Як взяти участь у програмі й отримати соціальне житло?

‍Марчін Марил, програмний директор фундації Habitat for Humanity Poland вважає, що Агентства соціальної оренди є особливо важливими ініціативами в нових реаліях життя. 

— Ми працюємо з темою соціального житла понад 10 років. Перший проєкт з’явився у Варшаві. Вартість житла зараз досить висока, чимало людей не можуть потягнути такі суми. Агентства соціальної оренди допомагають людині в новій країні.

Правила участі у програмі соціального житла визначає уряд конкретного міста, і в Кракові умови поки не прописані. Сподіваюся, вже до кінця року це стане відкритою інформацією. 

У Варшаві для того, щоб стати учасником програми, ви повинні відповідати наступним критеріям:

1. Підтвердження перетину кордону після 24 лютого 2022 року.
2. Проживання заявника перед приїздом до Польщі у зоні бойових дій. Карта зон бойових дій оновлюється на основі інформації з відкритих джерел.

Також заявники повинні належати до однієї з наступних груп:

1. одинокий батько/мати/опікун з дитиною або дітьми, який може і хоче працювати або влаштувався на роботу;
2. багатодітна сім’я, в якій хоча б один дорослий може і бажає працювати або влаштувався на роботу;
3. домогосподарство, в якому проживає особа з інвалідністю разом з непрацездатним опікуном;
4. домогосподарство, котре складається з непрацездатних осіб пенсійного віку (60+).

Фотографії: Bogusław Świerkowski & Habitat for Humanity

У Грузії тривають мирні громадянські протести проти фальсифікації парламентських виборів, на яких переможницею себе оголосила правляча проросійська партія «Грузинська мрія». Міжнародні спостерігачі заявили про випадки підкупу та залякування виборців, а Президент України Володимир Зеленський сказав, що «сьогодні в Грузії перемогла Росія», яка «спочатку забрала частину Грузії, а потім змінила там політику й уряд на проросійські».

Влада Грузії вже формує списки так званих «іноземних агентів», і серед них є українські організації. Свого часу прийняття подібного закону в Росії призвело до узаконення репресій проти громадянського суспільства. Після ухвалення документа Євросоюз зупинив процес євроінтеграції Грузії, а США запровадили санкції проти «відповідальних за підрив демократії» в цій країні. Sestry розпитали українок, які виїхали від російської війни до Грузії, як їм живеться там зараз і чи з’являються «тривожні дзвіночки» про ускладнення ситуації.

Проросійська партія зіграла на страху війни

— За два роки життя у Тбілісі ні я, ні мої діти жодного разу не стикалися з поганим ставленням до себе чи до інших українців, — розповідає киянка Світлана Вишневська, яка зараз живе та працює у грузинській столиці. — Багато грузинів не підтримують провладну партію. Це люди з проєвропейськими поглядами, які володіють англійською, здобули освіту в Європі. За моїми спостереженнями, більшість молодих людей у Тбілісі саме така. Інші погляди є серед людей старшого покоління, але й про них я не сказала б, що вони люблять Росію.

Причиною того, що вони голосували за провладну партію, був страх війни. Я ніколи не бачила такої брудної передвиборчої кампанії, як та, яку тут проводила правляча партія. На їхніх бігбордах були фотографії зруйнованих росіянами українських міст і поруч відбудовані стадіони та дороги в Грузії — на контрасті. Основний меседж: голосуйте за нас, якщо хочете миру. Інакше буде так, як зараз в Україні. А грузини добре пам'ятають війни в їхній країні, які торкнулися кожної родини. І дуже бояться, що це може повторитися. Населення Грузії менше, ніж довоєнного Києва, а територія всієї країни — десь як наша Одеська область. Вони так і кажуть: «Ми маленькі, воювати в нас немає кому». На цьому страху війни й зіграла проросійська партія.

В Грузії є росіяни, але, на щастя, я з ними практично не перетинаюсь. Працюю координатором в організації, що допомагає українцям, і моє коло спілкування — українці та грузини. Мені пощастило досить швидко знайти роботу, для якої не потрібне знання грузинської: організація шукала людину з освітою психолога та англійською — а це саме про мене. Безумовно, знання грузинської не було б зайвим. Але грузинська складна, зовсім не схожа ні на українську, ні на англійську. У Тбілісі є безкоштовні мовні курси. Але я поки що в побуті користуюсь англійською — більшість грузинів її розуміють. Серед старшого ж покоління є ті, хто добре розуміє російську.

Діти Світлани ходять у місцеву школу та садок. Разом з тим старша донька навчається українською мовою.

— Щоб працювати або влаштувати дітей до школи чи садка, українцям не потрібно оформлювати жодних статусів, як це відбувається у країнах ЄС

—Ти просто приїжджаєш і живеш, — каже Світлана. — Спочатку українцям можна було залишатися в Грузії рік, потім термін продовжили до трьох років (але навіть якщо термін закінчився, можна виїхати і заїхати наступного дня знову).

Школи та садки безкоштовні. Моя донька навчається в українському секторі грузинської школи — такі сектори з початком повномасштабної війни з'явились у Тбілісі та Батумі, де мешкає більшість українців. Навчання відбувається українською мовою. Відмінність у школах — грузинська мова та історія серед предметів, а також 12 років навчання замість 11. Благодійники, чиїх імен ми не знаємо, досі оплачують трансфер дітей до цих шкіл у Тбілісі — тобто в якому б районі не проживала українська дитина, її забере автобус. Ба більше — цей український сектор дав можливість працевлаштуватися багатьом українським вчителям.

Від держави я не отримую жодних виплат. Грузія є небагатою країною, тут немає таких програм соціальної підтримки, як у країнах ЄС

Зарплати невисокі. Середня — 1000-1200 ларі (350-420 євро). Цих грошей може вистачити на продукти, але не на оренду (у Тбілісі ціни на оренду однокімнатної квартири стартують від 300 євро). Громадяни Грузії мають можливість оформити деякі пільги та субсидії.

Щодо українців, то є ті, хто отримує допомогу від неурядових міжнародних організацій. Здебільшого це доступно пенсіонерам, людям з дітьми до 18 років чи з інвалідністю.

Допомога невелика — близько 100 євро на місяць на людину. Також ці організації можуть допомогти з оплатою комунальних послуг або ваучерами на дитячий одяг. Щоправда після того, як у Грузії було прийнято сумнозвісний закон про іноагентів, постає питання, чи зможуть міжнародні організації продовжувати в Грузії свою діяльність.

Грузини вчать українську мову, а росіяни не звертають увагу навіть на грузинську

— Підтримка українських біженців на рівні держави була на початку повномасштабного вторгнення, — розповідає Sestry голова молодіжної організації українців у Грузії «Світанок» Катерина Козак. — Українців, яким не було де зупинитися, селили у готелях, і там вони могли жити безкоштовно кілька місяців — до початку туристичного сезону. Держава це компенсувала власникам готелю. Після того як розпочався турсезон і українці покинули готелі, їм стали надавати фінансову допомогу — 340 ларі (близько 100 євро). Але оскільки це навіть не половина вартості оренди у таких містах, як Тбілісі чи Батумі, чимало українців не змогли дозволити собі житло й поїхали до інших країн. Різкому стрибку цін на оренду нерухомості восени 2022 року сприяв наплив росіян, які виїхали з Росії через оголошену мобілізацію. Серед них було чимало платоспроможних.

Росіян, на жаль, багато і зараз. Це й не дивно з огляду на проросійський курс правлячої партії. Але серед грузинів я не знаю нікого проросійського. Мої знайомі грузини вважають результати виборів сфальсифікованими, виходять на протести — зокрема, з українськими прапорами… Я навіть знаю місцевих, які вчать українську мову. До нашої організації «Світанок» досі пишуть деякі місцеві роботодавці — мовляв, хочемо взяти на роботу саме українців.

А робота українцям потрібна. Основна перешкода в її пошуку — мовний бар'єр. Попри те, що тут більшість розуміє англійську, без знання грузинської опцій у людини небагато. Тому більшість українців працює у сфері будівництва чи сільського господарства. Наша організація допомагає із працевлаштуванням. Іноді нескладно знайти вакансію, але людина губиться, не знаючи, як скласти резюме, написати супровідний лист — і в цих випадках ми приходимо на допомогу. Ми також надаємо українцям можливість набути певних навичок, які вони можуть монетизувати, поширюючи при цьому українську культуру. Наприклад, люди створюють вишиванки традиційними українськими техніками — і така ручна робота високо цінується в Грузії.

— У Грузії заробляють непогані гроші ті, хто має власний бізнес, — наприклад, ресторани, нерухомість під здачу в оренду чи якийсь креативний проєкт, — розповідає Sestry українка Марія Микільченко, яка від початку повномасштабної війни приїхала до Батумі, а зараз живе у Тбілісі. — Також можна працювати онлайн на ринок іншої країни, що я і роблю. Я — IT-рекрутер, працюю на український та європейські ринки.

Оренда житла в Грузії набагато дешевша, ніж у країнах ЄС, і заробляючи в ЄС, тут можна нормально жити. А от якби я працювала в Грузії, то навряд чи змогла б. У більшості сфер зарплати тут є низькими. Моя знайома, яка в Україні працювала артдиректоркою і спробувала знайти аналогічну роботу в Грузії, була шокована, дізнавшись, що тут за це отримують 300-500 доларів на місяць. При цьому ціни на продукти відсотків на 30 вищі за українські.

Спочатку я жила в Батумі. На відміну від Тбілісі, ціни там навіть на довгострокову оренду житла залежать від сезону — орендодавець заздалегідь попереджає, що влітку квартира буде дорожчою. У Батумі мене сильно тригерили росіяни, які там на кожному кроці. І поводяться відповідно. Якось я стала свідком того, як російська дівчинка запитала у своєї мами: «А чому ця вивіска не російськими літерами?» На що мама відповіла: «Не звертай увагу», навіть не пояснивши, що це грузинська мова, бо вони в Грузії.

Я була рада переїхати до Тбілісі, де росіяни непомітні за межами своєї ком'юніті. На видноті в Тбілісі українські прапори, написи українською

Багато підтримки від місцевих і якась атмосфера легкості. Тут навіть якщо в тебе немає на даний момент роботи і ти не знаєш, як за кілька місяців платитимеш за оренду, ти не панікуєш, а… їдеш у гори. Саме так роблять грузини, зокрема у стресових ситуаціях. Їдуть і кажуть собі: «Якось воно буде». Тут неймовірно красива природа, і такі поїздки дійсно допомагають відволіктись і перезавантажитись.

У Грузії тебе ніхто не чіпає, не змушує вивчати мову чи працювати на місцевому ринку праці. Тут ти не є частиною бюрократичної системи, як, наприклад, у Німеччині. Але й розраховувати можеш лише сам на себе. Тож це водночас плюс і мінус.

Медицина у певному сенсі схожа на українську — немає черг, потрапити до фахівця нескладно. Прийом у лікаря у приватній клініці може коштувати близько 100 ларі (35 євро). З аналізами буде дорожче (я нещодавно здавала цілий пакет аналізів і заплатила близько 200 євро). Але з мінімальною зарплатою приватні клініки навряд чи є доступними. Також люди оформлюють медичні страховки.

Шопінг у Грузії інший — тут не купити багатьох європейських товарів та брендів, до яких ми звикли в Україні. Їх можна замовити онлайн, але доставка виходить відчутно дорожчою, ніж в Україні. Також тут дуже недешева б'юті-сфера, адже вартість матеріалів залежить від тієї ж доставки. У супермаркетах є чимало російських товарів. У мене склалося враження, що в Батумі їх було навіть більше, ніж грузинських, що знову ж таки пов'язано з політикою правлячої партії. Ця політика зараз дуже турбує українців у Грузії. Поки що ми маємо право тут жити, але оскільки влада не приховує проросійської позиції, ніколи не знаєш, чого чекати завтра...

Фотографії з приватного архіву