Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Сам собі франчайзі. Чому варто інвестувати в українські франшизи за кордоном
Пошук стабільної роботи та гідного заробітку — серйозний виклик, з яким стикаються українські вимушені переселенці за кордоном. Стати на шлях підприємництва — хороше розв’язання проблеми, особливо якщо бізнес-модель вже перевірена. Співзасновник консалтингової компанії «Франч» Роман Кирилович розповів виданню Sestry, як купити та запустити українську франшизу за кордоном й досягти успіху
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Українські франшизи за кордоном: можливості та виклики
Після 24 лютого 2022 року українські франчайзингові компанії почали активно масштабуватися за кордоном, тож у 2024 році цей процес продовжиться, впевнений Роман Кирилович.
Водночас він виділяє три основні виклики, які чекають підприємців на шляху до успіху.
По-перше, франчайзери, які вже встигли відкрити справу в інших країнах, цьогоріч мають закріпитися на ринку та зрозуміти основні вектори подальшого розвитку своєї бізнес-моделі.
«Підприємці мають розібратися, як саме в конкретній країні працює бізнес, як працюють юридичні процеси, що треба адаптувати в компанії для запуску нових франшиз тощо. Це важливо, оскільки кожна сфера має свої індивідуальні особливості», — зауважує Роман Кирилович.
Наприклад, якщо йдеться про українську food компанію — підприємцю варто частково змінити меню, аби врахувати смаки місцевих споживачів. А якщо йдеться про український sexshop, то вибір інтимних товарів загалом залишиться стандартний.
По-друге, на думку експерта, українські підприємці мають вивести свої франшизи за кордон. Такі бізнес-моделі можуть зацікавити інших українців, що проживають у цих країнах. Саме вони готові стати франчайзі.
За словами Кириловича, українські франчайзингові компанії віддають перевагу співпраці з українськими партнерами, оскільки їм знайомі бренди, вони легко знаходять спільну мову, є довіра. З іноземцями ж запускати бізнес — складніше.
«Звичайно, іноземці будуть обережніше ставитись до українських франшиз. Вони не знають наш локальний бізнес, не розуміють наші бізнес-моделі. Ситуація може змінитися, коли українські франчайзингові компанії стануть відомими за кордоном. Але на це потрібен час», — пояснює Кирилович.
По-третє, потрібно вижити у перший рік після запуску франшизи.Це непросто.
Чужа країна — чужі правила гри, до того ж часто й висока конкуренція.
«Саме перший рік для кожного старту є вирішальним, перевіряється стійкість і ефективність даної бізнес-моделі», — звертає увагу експерт.
Популярні напрямки та ціна питання
На думку Романа Кириловича, цьогоріч найбільший попит матимуть франшизи зі сфери гастрономії та сфери послуг. «Чому це буде цікаво? Відповідь проста: в Європі українці дуже сумують за нашим сервісом», — пояснює співрозмовник.
Серед потенційних лідерів за кордоном експерт виділяє такі компанії, як «Multi Cook» (проєкт «Галя Балувана»), «Нова пошта», «Rozetka», «Львівські круасани». Водночас він зауважує, що в Україні зараз є багато й інших молодих та перспективних проєктів.
Фото: прес-матеріали
При цьому Кирилович наголошує, що придбання франшизи — задоволення не з дешевих. У старт потрібно вкласти близько 40-60 тисяч євро, а окупність таких інвестицій — щонайменше 2-3 роки. «Тож треба розраховувати на те, що це гра в довгу», — наголошує співрозмовник.
Найбільш активно український франчайзинговий бізнес зараз розвивається в тих країнах Європи, де проживає багато українців — у Польщі, Чехії, Іспанії тощо. За океаном найбільш перспективні ринки — США та Канада.
«Загалом запускати франшизу можна в будь-якій країні ЄС, де багато наших. Винятком, напевно, може стати Німеччина, оскільки там вести малий та середній бізнес дуже складно», — переконаний співзасновник консалтингової компанії «Франч».
Інвестиція у франшизу: з чого почати?
Для охочих спробувати себе у підприємництві за кордоном та стати франчайзі Роман Кирилович підготував кілька рекомендацій.
Роман Кирилович, cпівзасновник консалтингової компанії «Франч», засновник Franch AI
Франшиза — це не інвестиція, а необхідність працювати в режимі 24/7
Існує хибна думка, що придбавши бізнес можна буде потім нічого не робити, просто отримувати свій щомісячний пасивний дохід. Насправді ж, коли людина купує франшизу — вона фактично купує собі постійне місце роботи.
«Треба відчувати себе класичним підприємцем, який відкриває новий бізнес. Хоч у випадку з франшизою це, звісно, дещо легше: вже є чітка та відпрацьована бізнес-модель. Якщо франчайзі готовий багато працювати та розвивати справу — шанси на успіх дуже великі», — впевнений експерт.
Обирайте франшизу, яка вам справді подобається
За спостереженнями експерта, люди, які купують франшизу — потім часто працюють над цим проєктом усією родиною. Тож перед тим, як прийняти рішення у який саме бізнес вкласти кошти, варто порадитись з близькими та рідними, щоб усім було цікаво.
Також варто врахувати освіту та професійні навички членів родини. Приміром, хтось добре орієнтується у менеджменті, а хтось — гарно готує. Такі деталі допоможуть підійти до вибору франшизи практично та розсудливо, що, в результаті, сприятиме успіху справи.
Інвестуйте у франшизу лише ту суму, яку готові втратити у випадку неуспіху
«Відкриття будь-якого бізнесу — це завжди великий ризик. Тож такі інвестиції не варто робити на останні заощадження, вкладайте лише ті гроші, які морально готові втратити. Як показує практика, успішними стають ті підприємці, хто вміє тримати голову холодною», — наголошує Роман Кирилович.
Дізнайтесь усе про досвід підприємців в Україні
Перед тим, як придбати франшизу для запуску в ЄС, поспілкуйтесь з підприємцями, що працюють за цією схемою в Україні. Їхній досвід — дуже цінний для розуміння перспектив та викликів вашого потенційного бізнесу. Звісно, бізнес в Україні та у Європі — це часто дуже різні правила гри. Однак, як наголошує Кирилович, для українців відкриття франшиз за кордоном, зокрема в ЄС, — все ще мало досліджений шлях.
«Поки що у Європі українських франчайзі небагато, тож виклики на старті можуть бути дуже великими та неочікуваними. Тому якщо людина готова ризикувати, вона має врахувати чимало деталей. Саме такий підхід допоможе українцям стати успішними підприємцями за кордоном і продовжувати розвивати український бізнес на світових ринках», — переконаний Роман Кирилович.
Має дві вищі освіти — з журналістики та міжнародної економіки. Закінчила курс «Економіка, ринки та аналіз даних» Центру удосконалення економічної журналістики при Київський школі економіки. Досвід в журналістиці біля 20 років. Працювала у газеті «Сегодня», в інтернет-виданні «Обозреватель», на телеканалі СТБ.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Жінки — як кактуси: сильні зовні, ніжні всередині»
Ірина Мілевська з Умані — засновниця варшавських студій лазерної і воскової депіляції Cactus.
Епіляцію і, зокрема, шугаринг (видалення небажаного волосся за допомогою густої цукрової пасти — Ред.) вона відкрила для себе ще в 2016 році в Україні. Пройшла курс навчання, а роком пізніше приїхала до Польщі, де продовжила працювати в цьому напрямі тут — спочатку сама, потім у салоні. Паралельно з роботою проходила нові курси. За словами Ірини, вона завжди відчувала потребу в свободі від керівників і прагнула бути господинею власного життя. Ірина Мілевськарозповідає:
— У мене двоє дітей, плюс зараз я вагітна третім хлопчиком. Разом з тим у мені завжди жила підприємниця. Мені було мало просто бути мамою або просто надавати послуги в чужому салоні — я хотіла створити власний простір, свою атмосферу, команду, сервіс на рівні, який би захоплював.
Ірина взяла кредит, щоб почати власну справу
Водночас я розуміла, що епіляція — це не тільки про естетику. Це про комфорт, упевненість, турботу про себе. Захотілося дати жінкам саме це — місце, де про них подбають.
Зібравши свою першу велику суму, я купила апарат для лазерної епіляції (5 років тому такий апарат коштував близько 60 000 злотих). Це був серйозний крок, не соромлюсь зізнатися — я взяла під це кредит. Стала працювати з лазером — і попит перевершив всі мої очікування. Це дало поштовх для подальшого росту. І вже незабаром я відкрила свою першу невеличку студію у районі Вілянув. Але апарат вийшов зі строю через пів року. Тоді ми купили 2 інших апарати, ще дорожчих.
На той момент у мене вже була база постійних клієнток, які ходили до мене на шугаринг і воскову депіляцію — тому коли я поставила лазер, вони майже автоматично перейшли на нову послугу. Я дуже вдячна їм за довіру — саме завдяки цим жінкам усе закрутилося. Зараз у мене вже дві студії.
— Скільки потрібно грошей, щоб відкрити салон депіляції? І як швидко ця інвестиція окуповується?
— Якщо щиро — для старту потрібно від 20 тисяч євро. Це враховуючи оренду, ремонт, витратні матеріали, навчання персоналу, запуск реклами й, звісно ж, апарат. Який у моєму випадку став найбільшою інвестицією.
— Як ви шукали клієнток, спеціалістів?
— Працювало «сарафанне радіо» — дівчата рекомендували мене одна одній. Також я активно просувала себе в українських жіночих спільнотах Варшави. Але згодом почало з’являтися дедалі більше польських клієнток — і це для мене був особливий знак, що сервіс і якість справді на рівні.
Коли я зрозуміла, що вже фізично не встигаю приймати всіх охочих, стала шукати помічниць. І не просто майстринь — я хотіла, щоб вони несли ту саму філософію, що і я. Тому всіх своїх спеціалісток я навчала особисто, ділилася досвідом, контролювала кожен нюанс, щоб клієнтки, які до нас приходять, відчували від майстринь ту саму турботу, яку б отримали від мене.
Я постійно навчаюсь — проходжу нові курси, цікавлюсь новими технологіями, вдосконалюю техніку. І далі навчаю свою команду.
— Що було найважчим у відкритті власної справи в Польщі? Чи стикалися ви з бюрократією, мовним бар’єром, недовірою?
— Оскільки до того, як відкрити бізнес, я вже кілька років жила в Польщі, працювала на різних роботах, щодня спілкувалася польською — мовних бар’єрів я не відчувала.
Я пройшла інтенсивний мовний курс, і це дало мені велику впевненість — я вільно спілкуюся з польськими клієнтками, розумію всі документи, спокійно веду комунікацію
Бюрократія? Як і в будь-якій країні, в Польщі є свої нюанси. Але якщо ти готова вчитись і не боїшся запитувати, все поступово стає на свої місця. Мені допомагали внутрішня організованість і бажання зробити все чесно й правильно від початку.
Думаю, те, що руйнує будь-які бар’єри — це щирість, повага і професіоналізм.
Приблизно 60% наших клієнток — це українки, і близько 40% — польки.
В Україні жінки ставляться до зовнішності дуже серйозно. Процедури краси для нас — не розкіш, а частина щоденного догляду. Українки починають дбати про себе рано: регулярні візити до косметолога, майстра з брів, епіляція, укладки, манікюр — усе чітко, системно і з увагою до деталей.
У Польщі підхід трохи інший. Тут більше цінується природність, простота. Жінки можуть зробити процедуру раз — і повернутись через кілька місяців, коли знову «захочеться». Є ті, хто дуже дбайливо ставиться до себе, але здебільшого культура краси тут спокійніша, без поспіху й такої чіткості, як у нас.
Чимало польок не знали, наскільки ефективними можуть бути сучасні процедури, зокрема лазерна епіляція. І коли вони пробували, поверталися з фразою: «Чому я не зробила це раніше?». А це завжди надихає.
Українська любов до догляду за собою плюс польська легкість і природність разом створюють дуже цікаву культуру краси, яку я бачу щодня в своїй студії
— Чому така назва — Cactus?
— Кактус — це символ сили, витривалості й краси, яка не потребує зайвого, щоб розквітнути. Він може вистояти навіть у найсуворіших умовах. Мені дуже близька ця філософія. Жінки — як кактуси: ніжні всередині, сильні ззовні, і завжди готові розквітнути, якщо поруч є турбота й підтримка.
— Коли справа починає окупатися?
— Якщо працювати з повною віддачею, бути щирою з клієнтами й не знижувати планку сервісу — інвестиції можуть почати повертатись вже через 6-12 місяців. У мене це сталося досить швидко. Клієнтки перейшли на лазер, стали приводили подруг, писати відгуки — і потік збільшився.
Але я завжди кажу: успіх — це не тільки про гроші. Це про готовність ризикувати, вчитися, не здаватися. Якщо у вас є віра в те, що ви робите — навіть кредит не страшний. Він може стати поштовхом до великої перемоги.
Моя головна порада — не чекати і не боятися. Не чекати ідеального моменту, не боятися нової країни, мови, системи чи невдач. Віра в себе — це найперша інвестиція, яка справді окупається.
Ще я раджу не намагатися копіювати інших. Зробіть свій бізнес таким, як ви самі — щирим, живим. Люди це відчують.
І головне — не забувайте, для чого ви це робите. Бізнес за кордоном — це не просто про прибуток. Це про те, щоб знайти себе знову, проявити себе і показати своїм дітям, що немає нічого неможливого
Моя мрія зараз — відкрити авторське навчання, щоб до мене могли приїжджати українки з усієї Європи. Я хочу ділитися не тільки технікою роботи з лазерним апаратом чи воском — я хочу передавати систему, яку сама будувала роками. Від А до Я: від вибору обладнання, матеріалів, до комунікації з клієнтами, створення атмосфери довіри. Багато жінок мають золоті руки, але бояться почати. І я хочу стати тією, хто допоможе зробити цей перший крок у новій країні.
«Я почала з 9 тисяч злотих. І бажання вирватися з токсичного простору»
23-річна Руслана Ротова з Кривого Рогу — власниця салону краси Oh My Girl у Варшаві, розповідає:
— У мене створення власного бізнесу стало наслідком життєвих обставин. Я працювала майстринею манікюру, орендувала кабінет у польки. На жаль, у нас були досить складні неприємні стосунки, і в якийсь момент я зрозуміла: або залишаюсь у токсичному середовищі, або беру відповідальність і починаю щось своє. Звичайно, це був ризик. Мені було 20, у кишені — рівно 9 тисяч злотих.
Але іноді страх — найкращий мотиватор
Я тоді працювала на двох роботах, економила, відкладаючи кожну копійку. Тож вклала у справу виключно свої кошти. Пам’ятаю перше маленьке приміщення — лише 33 квадратні метри. Але на той момент воно здавалося мені цілим світом. Дуже добре пам’ятаю запах фарби, тріск ламінату, мамину підтримку й поради — вона допомагала мені з ремонтом. Ми з нею все робили самі.
— Яким був перший набір послуг?
— Починали з базового: манікюр, педикюр, брови. З часом додали вії, ламінування, а згодом, коли переїхали у велике приміщення, — послуги, пов'язані з волоссям. Зараз у нас 200 квадратних метрів на двох поверхах. Коли я вперше зайшла в це приміщення, серце тремтіло: «А раптом не витягну?» Але ось — витягнула. І буду рости далі.
— Як ви збирали команду?
— О, це був окремий виклик! Хороших майстрів дуже важко знайти, бо багато хто працює вдома або в орендованих кабінетах. Тому я пішла своїм шляхом — знаходила новачків і навчала їх. Ми вклали багато часу, сил і довіри, щоб сформувати справжню команду. Я і мама, яка весь цей час була поруч.
У нашій команді — лише українки. Ми пробували працювати з польськими майстринями, але техніка, підходи, стандарти у нас різні. Сьогодні у моїй команді — десять працівниць. І я також працюю: веду курси, беру клієнтів, керую процесами. Я не лише власниця — я живу цим.
— Яка була найбільша помилка на старті?
— Я намагалася бути подругою для працівників. Але бізнес — це не дружба. Це чіткі межі. Тепер я тримаю професійну дистанцію, команді так навіть комфортніше. І ефективніше для справи
— Що ви б ніколи не пробачили працівнику?
— Розголошення особистої інформації. Це суворо заборонено. Було одне порушення — і ми одразу попрощались. Довіра — основа бізнесу.
— Чи відрізняються запити у клієнток-польок і українок?
— Українки приходять з конкретним запитом: дизайн, форма, колір — знають, чого хочуть. Польки стриманіші, часто обирають класичне, наприклад, просто нюдовий або червоний лак. Але наші послуги їм також подобаються — ми маємо зараз десь 50% клієнток-польок.
Мрію створити власний бренд — можливо, матеріалів для манікюру. У нас вже був досвід двох салонів у 2023 році, але зрештою я вирішила зосередитися на одному. Масштабувати бізнес самотужки — неймовірно важко. Зараз хочеться стабільності.
Руслана працювала на двох роботах, щоб накопичити на відкриття свого салону
— Що найважче у бізнесі?
— Робота з клієнтами. Особливо — негативні відгуки. На початку я дуже болісно все сприймала, навіть плакала. Хотіла всім догодити. Тепер розумію: помилки бувають, не всі люди готові йти на діалог. Але треба вміти виправляти ці помилки, вчитися спілкуватися з клієнтом.
— Щомісячні витрати на догляд — скільки це в середньому для жінки?
— Від тисячі злотих. І це не про розкіш — це про турботу про себе.
— Що порадите українкам, які мріють відкрити бізнес за кордоном, але бояться?
— Ризикувати. Бо краще пошкодувати про те, що зробила, ніж усе життя шкодувати, що не спробувала. І дуже раджу збирати фінансову подушку. Уникати імпульсивних рішень. Не боятися просити допомоги і робити помилки, бо саме на них ми вчимося і стаємо сильнішими.
— Як вас змінила власна справа?
— Я пройшла шлях від 20-річної дівчини, яка боїться все втратити, до жінки, яка впевнено керує командою. Я змінилася і внутрішньо, і зовні. Моя спина — пряма. Я виросла. І я дійсно цим пишаюсь.
«Іноді доводиться працювати 24/7. Але це — умова власної справи»
Інна Зюркевич з Кривого Рогу — власниця і gold-майстриня манікюрного салону In Room у Варшаві:
— Найбільшими труднощами стали мовний барʼєр, життя в хостелі і наймана праця за зовсім іншими стандартами, до яких я не звикла. Через ці труднощі я навіть повернулась через деякий час в Україну. Але потім знову виїхала.
Я — майстер манікюру з 10-річним досвідом роботи. Тому інші сфери навіть не розглядала. Набравшись досвіду роботи у польському салоні і зіткнувшись з обманом власників салону, вирішила спробувати працювати самостійно. Не було чарівної казки, коли хтось був спонсором і мені допоміг.
Інна отримала негативний досвід найманої праці, що підштовхнуло її до автономії
Найважче — працювати на когось, хто нічого не розуміє в манікюрі, через що часто трапляються ситуації, коли ти робиш якнайкраще, а потім за це ще й отримуєш штраф. Важко, коли умови праці жахливі. Після такого досвіду я вирішила, що в моєму салоні буде все геть інакше: дружня, позитивна атмосфера, зона відпочинку для майстринь, а також ідеальні санітарні умови.
— Чи складно відкрити б’юті-бізнес у Варшаві?
— Не складно, якщо маєш на це кошти. Несподіванкою стала система оподаткування, адже податки тут набагато вищі, ніж в Україні. Мовний барʼєр був на початку, але клієнти це пробачали, бо якість роботи була вища, ніж у багатьох інших майстрів. Після повномасштабного вторгнення я чула про випадки поганого ставлення поляків до українців, але сама у своєму салоні ніколи з таким не стикалася.
— Який потрібен стартовий капітал, щоб відкрити манікюрний салон? На що йде найбільше коштів?
— Потрібно бодай 50 тисяч злотих. Основні витрати — це ремонт приміщення, меблі й техніка. І тут, звісно, можуть бути як космічні суми, так і прийнятні.
Потрібно розуміти, що коли вкладаєш великі кошти в ремонт, це не страхує тебе від того, що через рік власник приміщення не попросить це приміщення звільнити. І тоді доведеться починати все спочатку, хоча за цей рік кошти, закладені на ремонт, могли ще не окупитися
— Скільки можна заробити, маючи свій салон?
—Від 7 тисяч злотих.
— Який ваш підхід?
— Мій салон — моя дитина! Тому я ніколи не шкодую коштів на матеріали. Ми, наприклад, маємо палітру понад 1000 відтінків, завдяки чому часто чуємо від клієнтів «вау».
Я пройшла складний шлях адаптації в іншій країні, почала все з нуля — без великих фінансів, без гарантій, без чіткої стратегії. Лише з бажанням і підтримкою близьких. І зараз я дивлюся назад із вдячністю — навіть за труднощі. Бо саме вони мене загартували.
Буває, доводиться працювати 24/7. Але це — частина власної справи, до якої треба бути готовою ще до старту
Разом з тим важливо знаходити баланс між роботою і особистим життям. Тому що краса — це не лише зовнішність. Це твоє вміння балансувати — між внутрішнім і зовнішнім, між впевненістю й ніжністю, між енергією та спокоєм.
Цифри
Стартові витрати на салон краси в Польщі — це 50-100 тисяч злотих (12-25 тисяч євро). Найдорожча стаття витрат — оренда, матеріали для роботи, а також стерилізація. Сума оренди залежить від стану й розміру приміщення, а також локації. І це від 2000 до 10 000+ злотих на місяць. Зекономити можна на ремонті, меблях, тобто взяти уживані (так, простий б\в стіл для манікюру може коштувати близько 500 злотих, тоді як новий і сучасний — всі 4 000 злотих). На якості стерилізації і матеріалів економити не можна. Коли обираєте приміщення, важливо, щоб воно відповідало нормам санепідемстанції. Тому або купіть консультацію досвідчених власників такого ж бізнесу, або завітайте до санепідемстанції і дайте їм оцінити приміщення, яке вподобали. Часто новачки відкривають салон, а через пів року до них приходить інспектор і виявляє неочікувані порушення, через що бізнес у цьому місці закривається. Прибуток манікюрного салону — від 7 тисяч злотих. При цьому з одного робочого місця можна заробити близько 10 тисяч злотих. Оплата майстрам — це 40-50% від доходу. Собівартість матеріалів — 10-15%. Операційні витрати — 15-20%. Вам залишається близько 25%.
Юлія Карлова: Ми все життя займалися підприємницькою діяльністю: торгували на базарі в Чернівцях, мали точки сантехніки, магазини. Війна змусила змінити плани. Я відкрила у Варшаві манікюрний салон, працювала сама і здавала місця іншим майстриням. А потім ми з чоловіком вирішили спробувати себе в ресторанному бізнесі.
Микола Карлов: Коли почалась повномасштабна війна, я поїхав в Україну волонтерити. Працював у гуманітарному хабі: спочатку на завантаженнях, потім координатором. По 14-16 годин щодня.
Коли в нашу діяльність стали вмішуватись особисті інтереси деяких депутатів, я повернувся до Варшави. Став допомагати, зокрема з житлом, звідси. І паралельно ми замислились над гастрономічним бізнесом. Часто ходили по ресторанах, кав’ярнях, вивчали, аналізували. Ми завжди були критичними клієнтами й цікавились якісною їжею та хорошим сервісом. Для нас це був новий напрям, тому ми хотіли вивчити все до дрібниць.
Чому саме піцерія?
Микола: Ми взагалі любимо смачно їсти. У нас був бізнес у виробництві, продажах, у Юлі — в б’юті. Але гастрономія стала новим викликом. Ми понад два роки вивчали ринок, дивились, які бренди ростуть, які падають. Їздили по різних районах Варшави, досліджували конкурентів.
Зрештою вирішили, що піцерія — оптимальний варіант. У неї вищий середній чек, ніж у кафе. Але важливо було знайти бренд, який дбає про якість.
Юлія: Ми аналізували, які франшизи закриваються, які продаються. Обрали ту, що тримається стабільно і дорого продається — це ознака цінності. Поспілкувалися з кількома франшизодавцями і зрозуміли, хто з них справді дбає про бренд, а хто — просто продає назву.
Зрештою 21 грудня 2023 року ми відкрилися. Це наша перша й поки єдина точка. Робили все самі — нікого спеціально не наймали, вклали останні заощадження, навіть продали автівку. Батько Миколи приїхав до нас з України, щоб допомогти робити ремонт приміщення. Працювали від рання до пізнього вечора.
Юлія із сином під час ремонту приміщення під піцерію
«Перші місяці ми працювали вдвох»
Скільки коштує відкрити піцерію?
Микола: Залежить від метражу, ремонту, обладнання. У нашому випадку, а у нас площа 100 квадратних метрів, ми витратили до 100 тисяч доларів. І це ми ще заощадили на ремонті.
Юлія: Перші місяціми працювали самі. Микола з керівника перетворився на піцайоло, я — і на касі, і помічником кухаря. Повар з нашої франшизи вчив Колю готувати піцу, брускети, фокача, а мене — макарони, салати й десерти. Поки обороти були малі, не могли дозволити собі наймати працівників. Наш син теж допомагав. Спочатку — бо треба було, але з часом йому стало подобатись. Зараз він охоче працює офіціантом.
З якими викликами зіткнулися на старті? Чи було складно відкрити бізнес у Польщі?
Микола: Викликів було багато. Ми вперше зайшли в гастрономію. Без франшизи було б надто складно — вони дали меню, рецептуру, стандарти. Це дуже допомогло. Але довелося вчитись у процесі. Перші святкові дні були дуже насичені — безліч замовлень, один офіціант і ми вдвох з дружиною. Я літав між пічкою і столом. Фото й відео, на жаль, немає (сміється). Юлі теж було складно, бо вона не розмовляла вільно польською. Але з часом все налагодилось. Зараз Юля будь-яке питання вирішить польською! А як інакше — 90% наших основних клієнтів — поляки.
Скільки у вас працівників?
Юлія: На зміні зазвичай працює кілька людей: піцайоло, касир, офіціант і помічник. Маркетологів чи PR-фахівців у нас немає — не дозволяють обороти. Тож поки ми і це робимо самі.
Який середній дохід з такого бізнесу?
Микола: У кращому випадку — 10-15 тисяч злотих. Але багато з цього йде на оренду, електрику, зарплати. Середній чек — 70 злотих. Щоб наторгувати 7000, треба зробити 100 продажів, а це — близько 150 піц.
Перший час Миколі доводилося самому бути піцайолою
«Репутацію піцерії часто псують служби доставки»
Чому зараз закриваються інші схожі заклади в Польщі? Що вони роблять не так?
Якщо в тебе невеликі обороти, то буває, що найманий працівник заробляє більше, ніж власник
Юлія: У центрі легше — там туристи. У спальному районі — постійні клієнти, і якщо впаде рейтинг, нових не буде. А ще служби доставки часто псують репутацію: водії приїжджають без термосумок, плутають адреси, запізнюються, не розмовляють польською, — а весь негатив летить на піцерію.
Як ставитесь до критики, до поганих відгуків?
Микола: Нормально. За відгуками в Google бачимо, що 95% клієнтів задоволені. Ми маємо найвищу оцінку серед схожих піцерій у місті. Іноді, звичайно, трапляється всяке. На жаль, не можна догодити всім.
Клієнт завжди правий. Дотримуєтеся цього правила?
Юлія: Ми ділимо клієнтів на два типи: тих, хто може довести свою правоту, і на тих, хто все ж не правий. Коли дзвонить нетверезий клієнт, замовляє піцу, йому її доставляють, а він не хоче за неї платити, бо не пам’ятає, що замовляв, — клієнт не правий.
До речі, ця історія мала продовження. Це виявився наш постійний клієнт. Він приїхав наступного дня, вибачився і зажадав розрахуватися за піцу. Але я сказала, що не потрібно, бо кур’єр привіз піцу назад. На це чоловік відповів: «Дякую, що поважаєте своїх клієнтів».
Микола: А була ситуація, коли прийшла клієнтка, стала на вулиці біля нашої піцерії й кричала, щоб інші не замовляли у нас їжу, бо треба довго чекати на замовлення. І що ви думаєте? Зараз постійно приходить до нас і замовляє піцу. Люди такі дуже різні…
Як ви розподілили обов’язки у бізнесі?
Микола: Донедавна на чужу людину я працював лише один день у житті, бо весь час маю власну справу. Але зараз почав у Варшаві працювати на одну українську медичну компанію — обіймаю там посаду керівника напрямку будівництва. Також паралельно у мене є компанія, яка надає послуги з опалення, вентиляції. Піцерією зараз вже займається Юля. Вона — директорка. Але я завжди поруч. Син теж з нами.
Юлія: Ми звикли працювати разом — ще з України. Після 25 років спільного життя вже навіть не сваримось (посміхається). У нас також доросла донька — їй 23 роки, вона теж займається бізнесом. У нас справді дуже тепла атмосфера в команді. За останні пів року зібрався чудовий колектив.
Зараз я займаюсь улюбленою справою. Мені приємно бачити, що людям у нас смачно, затишно. Клієнти стають, як рідні. Мрію, щоб піцерія запрацювала автономно. А потім, можливо, відкрию ще або маленьку цукерню, або хлібний магазин.
Якби ви зараз давали пораду українцям, які мріють про власний бізнес у Польщі?
Микола: Я точно не буду говорити про труднощі, з якими можна зіткнутися, бо це лише демотивує інших. А труднощі точно будуть. Треба просто не боятися і ризикувати. І розуміти, що в 90% випадках може бути поразка.
Заради чого ви працюєте?
Юлія: Для нас головне — наше сімейне щастя. Заради цього ми працюємо. І ці цінності передаємо нашим дітям. Наприклад, наша донька з 17 років почала жити окремо, якийсь час мешкала в Італії, тепер живе з нами. І ми дуже щасливі збиратися разом ввечері. Разом ми проходили чимало психологічних тренінгів.
Родина Карлових у Польщі
Якось у нас була ситуація, коли донька в 11 класі почала прогулювати уроки. Я випадково про це дізналась. Микола тоді запитав її, чому вона це робить. Донька відповіла, що їй нецікаво. На що Микола висунув пропозицію: «Поїхали зі мною в Київ у бізнес-школу». І хоча я була сповнена скепсису, Іра там побачила, як люди грають у великий бізнес, і як це впливає на їхні життя. Що ці люди живуть краще, ніж ми жили на той момент. А значить — таки важливо вчитися. Ми часто повторюємо дітям: «Не будеш працювати головою — будеш працювати руками». А будеш працювати головою — буде у тебе і твоя справа, і сімейне щастя.
18 лютого у Покровську через безпекову загрозу закрили останнє відділення Нової пошти. Троє його працівників до кінця відчайдушно тримали зв'язок місцевих жителів із мирним життям, створивши тут пункт української незламності. Утім, українці небезпідставно очікують, що й першою після військових до звільнених міст так само повернеться Нова пошта.
Якщо після нашої перемоги постане багатотомна монографія про силу духу і подвиг українців, Новій пошті буде присвячено чимало героїчних сторінок у ній. Цей досвід уже досліджують — торік команда національного оператора консультувала дослідників Інституту Вільяма Девідсона (WDI) при Мічиганському університеті, авторів навчального кейсу для бізнес-шкіл. Про бізнес під обстрілами і плани під час війни, а також вихід на міжнародні ринки говоримо із Вячеславом Климовим, співвласником і співзасновником Нової пошти.
Вячеслав Климов, співвласник і співзасновник Нової пошти
Ольга Гембік: За три роки повномасштабного вторгнення Нова пошта стала одним із брендів національного опору. Чи складно було перелаштовувати бізнес на військові рейки?
Вячеслав Климов: Ми готувались до війни, до різних сценаріїв та мали готові плани евакуації зі сходу, план дій на випадок, якщо зникне мобільний зв’язок, інтернет та світло, а також розробляли альтернативні маршрути на випадок руйнування доріг.
Але ми не могли передбачити, що наступ буде не лише зі сходу України, а за всіма напрямками, що 27-28 лютого Ірпінь або Буча вже будуть окуповані і ворог стоятиме на підступах до Києва
Нові реалії змусили нас шукати альтернативні рішення. На початку війни ми змінювали логістичну модель декілька раз на тиждень та доволі швидко переорієнтувались з поштової компанії на вантажну: почали евакуйовувати бізнеси наших клієнтів і партнерів, перевозили їхнє обладнання та склади в безпечніші регіони країни.
Ми почали доставляти гуманітарну допомогу з усього світу, зокрема від ООН, а також запустили новий вид діяльності — 3PL, тобто надавали бізнесу послуги зберігання, пакування та доставки їхніх товарів. У березні 2022 року завдяки невпинній праці ми почали поступово відновлюватись, а вийти на колишні темпи доставки вдалось менше, ніж за пів року.
Як працюється під час війни? Як змінилися ключові процеси і як вдалося їх стабілізувати?
Це щоразу нові виклики. Тож ми продовжуємо шукати шляхи їх вирішення. До прикладу, через постійні атаки ворога на українську енергосистему ми зіштовхнулись з перебоями в електропостачанні і з тривалими відключеннями електроенергії. Щоб забезпечити безперебійну роботу відділень, обладнали їх генераторами та Starlinks, а у сортувальних хабах встановлюємо газопоршневі когенераційні установки та сонячні електростанції.
Також цього року ми створили власну паливно-енергетичну компанію Nova Energy, що вже закриває наші паливні потреби. Звісно, що нас також не оминув дефіцит персоналу, тому ми активно наймаємо студентів і відкриваємо вакансії для жінок та чоловіків без досвіду роботи. Крім того, ми запровадили програми адаптації для ветеранів.
Гуманітарні проєкти Нової пошти — чудова ілюстрація соціально відповідального бізнесу. Над чим працюєте зараз?
Нова пошта завжди була більше, ніж просто швидка доставка. Велика частка наших ресурсів націлена й на підтримку тих, хто цього потребує. Від початку повномасштабного вторгнення ми розширили наш проєкт «Гуманітарна Нова пошта» і перетворили його в окремий напрям. У рамках проєкту благодійні фонди та волонтерські організації можуть відправляти гуманітарні вантажі за рахунок Нової пошти, тобто безкоштовно.
З 2014 року ми доставили 131 тисячу тонн гуманітарної допомоги, понад 3,2 млн відправлень, а до нашої програми доєдналися 2200 благодійних фондів
Багато наших зусиль націлені на захист українців та підтримку захисників. Спільно з благодійним фондом «Повернись живим» ми запускаємо ініціативи на збір коштів для посилення українського ППО, щоб захистити небо. Торік разом з українцями ми зібрали 330 млн гривень для підсилення ППО України і забезпечили їх засобами зв’язку. Зараз збираємо на РЕР і РЕБ, щоб захистити нашу ППО від російських розвідувальних БпЛА. Долучитись може будь-хто за посиланням, а Нова пошта подвоїть кожний донат.
Крім того, ми регулярно допомагаємо 13-м військовим частинам, де служать від 2 до 8 тисяч захисників. Нова пошта одразу закриває їхні потреби і забезпечує усім: від турнікетів, рацій, автомобільних шин, генераторів — до бензопил, ножів і дронів. Ми розвиваємо власну мережу і сьогодні працюємо у понад 10 000 населених пунктах по всій Україні, включаючи прифронтові міста. Доставляємо туди, куди не доставляють інші поштові оператори.
Втрати Нової пошті під час повномасштабної війни обраховуються знищеними терміналами, технікою, окупованими відділеннями, руйнуванням логістики, і найболючіше — втратою колег під час обстрілів і на війні. Яких збитків ви зазнали? І як підтримуєте сім’ї співробітників?
Все можна придбати, відбудувати і відновити, крім життя. Звісно, що найважчим для нас є втрата колег. З початку повномасштабної війни загинуло 189 новопоштовців. З них — 20 цивільних, а 169 загиблих — це військові, які захищали країну.
У жовтні 2023 року росіяни вдарили по Новій пошті. Під час удару загинули 6 людей
Нова пошта завжди підтримує родини загиблих співробітників. Ми надаємо матеріальну допомогу сім’ям та фінансово підтримуємо їхніх дітей. Щомісяця вони отримують 10 000 гривень до досягнення ними повноліття, а також ми надаємо гранти на навчання в будь-якому ВНЗ світу розміром у $12 500. Троє дітей наших загиблих співробітників уже навчаються в університетах за кошти, надані компанією.
Крім того, ми маємо команду зі ста психологів, що надають психологічну допомогу. У штаті є дитячі та сімейні психологи, а також ті, що спеціалізуються з роботою над ПТСР та іншими видами травм, спричинених війною
Нині 3 788 працівників групи компаній NOVA — мобілізовані. Кожного ми забезпечуємо амуніцією та всіма необхідними речами, а також щомісяця виплачуємо 10 тисяч гривень. Що стосується логістичної інфраструктури, орієнтовні збитки Нової пошти через війну у 2022-2024 роках склали 3 млрд грн. Зазнали суттєвих пошкоджень або були знищені через ракетні обстріли та обстріли безпілотниками 317 відділень, 70 сортувальних терміналів та депо (у Дніпрі, Миколаєві, Харкові, Чернігові, Херсоні, Одесі, Покровську та інших містах). У Дніпрі та Полтаві приміщення та обладнання терміналів не підлягають відновленню — ми знайшли нові.
На окупованих територіях досі залишаються понад 1100 відділень, їхня доля невідома. Через війну було знищено 130 тисяч посилок. Загальна сума виплачених претензій клієнтам через знищені посилки склала понад 105 млн грн. Утім, попри втрати, Нова пошта не зупинилась ні на день під час війни. Ми перебудували свою логістичну модель таким чином, щоб посилки доставлялись безперебійно за будь-яких умов. Ми відновили роботу на звільнених територіях, заходячи туди першими після ЗСУ, і продовжуємо працювати по всій Україні, навіть біля лінії фронту.
Машина Нової пошти після російського обстрілу
Попри все, минулий рік позначився хорошими показниками. Міжнародні доставлення зросли на 86% (до 19 мільйонів), а Нова пошта доставила рекордні 480 мільйонів посилок, перевищивши показник 2023 року. Чи повернулася компанія до довоєнних показників?
Попри всі виклики воєнного часу, ми не лише повернулись до довоєнних показників, а й перевершили їх. Нам довелося повністю перебудувати логістику та графік роботи. І це було найважчим завданням. Потім ми почали працювати там, де це можливо, щоб доставляти найнеобхідніше — медикаменти, продукти, документи, речі, надавати фінансові послуги і здійснювати транспортування гуманітарної допомоги.
Під час перших тижнів війни терміни доставки збільшилися: у березні посилки могли їхати три-чотири дні. Основною складністю були переповнені дороги через блокпости у кожному населеному пункті, перевірки документів у водіїв та на вантажі, розбиті мости та понівечена інфраструктура.
Через комендантську годину автомобілі не могли заїжджати до міст уночі, водіям доводилося чекати на трасі до ранку, це обмежувало цілодобову доставку
Однак до довоєнних показників швидкості ми повернулися менш як за пів року. Ми почали доставляти навіть швидше — середній час доставки скоротився з 26 до 24 годин. Велику роль у нашому пришвидшенні відіграють постійні інвестиції в інновації та розвиток логістичної мережі. Саме тому ми постійно автоматизовуємо термінали та відкриваємо нові сортувальні хаби, впроваджуємо новітні lean-рішення, роботизацію.
Важко було відновлювати мережу та забезпечувати безпеку співробітникам. Але ми щодня відкривали по 70-80 відділень по країні. Так за два місяці відновили 17 500 точок сервісу, у яких можна було отримати та відправити посилки та вантажі. Сьогодні мережа Нової пошти в Україні більша, ніж була у 2022 році, і навіть більша, ніж у 2014-му. Торік ми відкрили в Україні 1 747 нових відділень та встановили 8 410 поштоматів — навіть на прифронтових територіях. Наразі мережа складається з 13 173 відділень та 24 535 поштоматів — разом 37 708 точок сервісів.
Нова пошта доставляє посилки у найнебезпечніші регіони України
Довоєнні рекорди по кількості доставлених посилок також були перевершені командою вже під час війни. У 2021 році ми доставили 372 мільйона відправлень, тоді як торік їхня кількість склала 480 мільйонів, що на 29% більше за довоєнні показники. Цікаво, що навіть річні рекорди були оновлені. Так, у 2021 році ми встановили рекорд, доставивши 1,8 мільйона посилок за добу. А вже у 2024 році нам вдалося опрацювати 2,24 мільйона відправлень за день. Усе це стало можливим завдяки співробітникам Нової пошти і довірі клієнтів.
Чи погоджуєтеся із тим, що вихід Нової пошти на ринки Європи — це не лише нові горизонти і масштабування бізнесу, але також об’єднавчий фактор для українців за кордоном, які дуже часто вже встигли розчаруватися закордонними сервісами?
Нова пошта об’єднує українців. Першочерговою метою нашого виходу на ринок Європи, зокрема і Польщі, було бажання допомогти українцям, які вимушено покинули Україну, не втратити контакт з рідними на батьківщині. Ми так і казали: «Розділені кордонами, об’єднані Новою поштою».
Утім, ми не ділимо клієнтів на українців і не українців. Наш клієнт — будь-хто, хто цінує якісний сервіс та швидку доставку
З часом у нас додались послуги, корисні й цікаві і локальним мешканцям, як-от швидка доставка по країні, доставка між країнами Європи, продаж пакування і інші. Крім того, українці радили нас знайомим — полякам, німцям, іспанцям — і вони ставали нашими клієнтами.
Ми пішли за нашими клієнтами, вийшли на ринок ЄС і активно розвиваємось за межами України. Нова пошта працює у 16-ти європейських країнах, ми відкрили 126 відділень та маємо понад 87 000 точок сервісу
Які маєте подальші плани на розширення мережі NOVA POST за кордоном?
Коли ми виходимо на ринок нової країни, завжди робимо це у партнерстві з локальним оператором. Це взаємовигідна співпраця, адже ми збільшуємо їхні обсяги, а вони — наше покриття. Тобто, конкурентів у нас немає, а от партнерів вже понад десять компаній по всій Європі. Це всесвітньовідомі гіганти DPD, DHL, GLS, Emons, a також локальні гравці Chronopost, SPS, Venipak, InPost тощо.
Серед наших конкурентних переваг — надійність, технологічність, клієнтоорієнтованість. Усі наші послуги ми зробили доступними онлайн — їх можна замовити на сайті, у мультимовному мобільному застосунку, бізнес-кабінеті тощо. Щоб клієнт завжди знав, де знаходиться його відправлення, ми впровадили трекінг — він допомагає відстежувати всі етапи руху посилки чи вантажу в режимі реального часу.
З приводу розвитку мережі в Європі, ми дотримуємося стратегії поглиблення і закріплення в тих країнах, де ми вже представлені. Цього року плануємо відкривати нові точки сервісу та розвивати власну адресну доставку.
Яким був шлях становлення бізнесу в Польщі?
Ми, напевно, були першою великою українською компанією, яка вийшла на польський ринок від початку повномасштабної війни. Спершу, у квітні 2022 року, ми запустили послугу «Речі з дому за кордон». Вона передбачала доставку особистих речей українцям, які тимчасово залишили територію України через війну з великими знижками до 80%.
У травні 2022 року ми остаточно ухвалили рішення про вихід на європейський ринок, а вже на початку жовтня відкрили перше відділення у Варшаві. Не можу сказати, що це було швидко і легко, проте саме Польща була найбільш лояльною на початку війни — запровадила спрощені процедури проходження митниці для C2C-вантажів, тому ми і зараз можемо швидко перевозити десятки тисяч посилок на день. До речі, не кожна митниця має достатньо ресурсів, щоб працювати із розмитненням тисяч посилок для фізосіб.
Нова пошта активно розвиває бізнес у Польщі
З якими викликами довелося стикнутися?
Виклик був один — швидко вийти на ринок нової країни. Далі — це просто нові правила гри, які ми приймаємо. Ми самостійно відкривали Spółka z o.o, банківські рахунки та шукали працівників у Польщі. Перше відділення Нової пошти у Варшаві з’явилося уже 3 жовтня 2022 року. За перші три місяці роботи, тобто з жовтня по грудень 2022 року, ми відкрили у Польщі рекордну для себе кількість відділень — 17. За перший рік роботи в Польщі ми доставили понад 1,3 млн міжнародних відправлень.
А сьогодні Нова пошта має вже 50 відділень у Польщі, що робить її найбільшою мережею серед усіх країн, де ми працюємо за межами України
Ми не лише надаємо якісний сервіс, а й створюємо нові робочі місця, сплачуємо податки і робимо свій внесок у розвиток економіки Польщі. За 2024 рік компанія сплатила більш як 14 млн злотих податків до бюджетів всіх рівнів. Серед польських споживачів ми уже маємо постійний клієнтів — це приватні особи і бізнес. Наприклад, це польські підприємці, які здебільшого доставляють в Україну. Якщо відправити посилку Новою поштою з Варшави до 12.00 години дня, то вже наступного дня увечері вона може бути у Львові. Хто, як не Нова пошта стане надійним партнером для них?
Серед місцевих клієнтів популярністю користується швидка доставка з Польщі до Німеччини. Новою поштою часто відправляють валізи в Іспанію, Італію і Францію, аби не переплачувати за багаж в літаку. Тобто, ти летиш відпочивати і не турбуєшся про валізу. Її тобі до дверей доставить кур’єр Нової пошти — тоді, коли тобі буде зручно.
Як зросте мережа відділень у Польщі найближчими роками?
Плани подальшого розвитку Нової пошти у Польщі амбітні. У 2025 році плануємо відкрити ще 20+ відділень, передовсім у Тихах, Ельблонгу, Плоцьку і Кошаліні, а також два сортувальні центри — у Познані й Кракові. Компанія також матиме сучасний центр фулфілмент-сервісу у Варшаві. Все для того, щоб зробити доставку ще швидшою і зручнішою.
Усі ми знаємо меми про те, що першою у Крим чи на Курщину зайде Нова пошта або що доставить зброю на позицію. Наскільки для вас, як для бізнесу, важливо, що над промоцією компанії «працюють» самі користувачі?
Це унікальний кейс, коли люди самотужки створюють позитивний інформаційний фон навколо бренду. Проте, РФ активно використовує ці меми в інформаційній війні, пропаганді і виправданні своїх ударів по нашій інфраструктурі.
Жарти про Нову пошту під час війни стали частиною народної творчості, і ми це цінуємо. Більш того, деякі навіть підтримуємо, як-от з поверненням в Крим і відкриттям відділення в Ластівчиному Гнізді. Це було смішно
Ми приймаємо їх як свідчення довіри до компанії і те, що споживачі асоціюють нас зі швидкістю, надійністю та стійкістю.
Що Польща експортує в Україну: основні групи товарів
Відповідно до даних Євростату, у порівняльній таблиці експорту основних груп товарів з Польщі до України у 2021–2023 роках найвищі показники експорту в Україну мали такі групи товарів:
Мінеральні продукти (переважно паливо) — у 2023 році обсяг експорту сягає 2,18 мільярдів євро, що перевищує показники 2021 і 2022 років.
Електричне та електронне обладнання — збільшення з 1,13 мільярдів євро у 2021 році до 1,42 мільярдів євро у 2023 році .
Транспортні засоби та обладнання — зростання експорту з 0,74 мільярдів євро у 2021 році до 1,40 мільярдів євро у 2023 році.
Зброя та боєприпаси — у 2021 році експорт становив лише 0,02 мільярдів євро , а в 2023 році зріс до 1,28 мільярдів євро.
Хімічна продукція, пластмаси, текстильні матеріали й продукти харчування демонструють стабільне зростання.
Металеві вироби, продукція рослинного та тваринного походження — незначне зростання.
У 2024 році ситуація суттєво не змінилася, детально ми писали про це тут. Як бачимо, більша частина товарів, які експортує Польща, відноситься до оборонної промисловості або до підтримки стратегічних галузей під час війни. Варто зазначити, що навіть після вирахування категорій, пов’язаних з війною, експорт залишається на рівні 30 відсотків і вище, ніж до російського вторгнення.
У 2024 році польський експорт в Україну (окрім ключових категорій, зазначених вище) також зріс у категорії споживчих товарів. Серед них найбільше зростання демонструють:
алкогольні та тютюнові вироби (збільшення експорту на 128,8 відсотків);
готові харчові продукти (напівфабрикати, випічка, борошняні вироби);
хімічна та косметична продукція (миючі засоби, косметика);
одяг і взуття.
Як свідчать дані Держмитслужби, основу продуктів польського виробництва в Україні становить корм для котів та собак. Далі в переліку — молочна продукція, насамперед сир, а також печиво, соуси, заморожені та консервовані овочі. До умовної десятки найпоширеніших польських продуктів в Україні можна також віднести шоколад, воду, свинину й каву.
Варто зазначити, що, незважаючи на міграцію (з початку війни з України виїхало близько 7,7 млн осіб), побутові потреби українців залишаються високими. Експорт польського одягу та взуття в Україну в першому кварталі 2024 року вищий, ніж до війни.
Що Україна імпортує в Польщу
Російсько-українська війна суттєво вплинула на зовнішньоекономічну діяльність України. У найбільш кризовому 2022 році на перше місце за обсягом експорту з України вийшла Польща (понад 5,6 мільярдів доларів або 15,4 відсотків від обороту).
А вже в 2024 році експорт з України становив 20,5 мільярди злотих. Серед того, що ввозиться до Польщі з України, домінує агропродовольча продукція. Водночас експорт основних зернових культур у Польщу припинився в серпні 2023 року через “зернове ембарго”. Товар йшов транзитом через територію Польщі в умовах блокування Росією українських портів. Завдяки відкриттю Чорноморського коридору в останні місяці 2024 року понад 95 відсотків експорту пшениці й кукурудзи та близько 90 відсотків закордонних продажів ріпаку відбувалися через порти, як до початку війни.
Польща залишається одним з найважливіших покупців української продукції. Польща закуповує українську олію, корми для свійських тварин, макуху, зерно й насіння. У менших обсягах — молочну продукцію, консервацію, льодяники, соки, дріжджі та морозиво.
Основні тенденції торговельних відносин між Польщею і Україною:
Позиція співпраці у стратегічних галузях — особливо у постачанні енергоресурсів, транспорту та військової продукції.
Логістична перевага Польщі — завдяки географічному розташуванню Польща є одним з ключових торговельних партнерів України.
Транзитна роль Польщі — країна виступає головним каналом для перевезення товарів з ЄС до України, зокрема в паливному секторі.
Збільшення експорту з Польщі в Україну в усіх ключових секторах, що збільшує зростаючий попит на польську продукцію.
Загалом, експорт з Польщі в Україну й навпаки — з України в Польщу — демонструє позитивну динаміку, підтверджуючи важливість торговельного партнерства між країнами та його стратегічне значення для обох країн.
Літній пан на велосипеді зупиняється біля одноповерхового кафе «Краяни» на околиці Токіо. Заходить всередину, кланяється, дістає з гаманця купюру найбільшого номіналу — 10 тисяч єн (2700 грн) — кладе її в банку із українським прапором, знову кланяється і мовчки виходить. «Боже, він же пробував наш борщ вчора на фестивалі!», — вигукує Наталія Ковальова, голова і засновниця неприбуткової організації українців «Краяни».
Ось так виглядає українське кафе «Краяни» на околиці Токіо
Саме через їжу на багаточисельних фестивалях, надзвичайно популярних в Японії, місцеві не тільки дізнаються про Україну від самих українців, а й залюбки допомагають. За останні 2,5 роки у цьому непримітному кафе та на всіх доброчинних заходах організації «Краяни» назбирали майже 33 мільйони гривень (137 млн 155 тис єн). На ці кошти серед іншого відбудували будинки в Бучі та Ірпені, надіслали в Україну такмед, ліки, генератори, карети швидкої допомоги, машини для евакуації.
Водночас громада українців в Японії справді малочисельна. До повномасштабного вторгнення в країні з населенням 127 мільйонів мешкали лише 1,5 тисячі українців. У 2022 році зазвичай закрита для іноземців Японія здійснила безпрецедентний вчинок — надала дозвіл на перебування ще 2,6 тисячам українців. Це втричі більше ніж для біженців із усіх інших країн за останні 40 років.
<frame>Українців забезпечили житлом, медичним страхуванням та прожитковим мінімумом. Також на безкоштовне навчання запросили понад сотню українських студентів, які вчать японську мову або продовжують навчання в університетах. Японія також організовує фізичну та ментальну реабілітацію для українських військових і безкоштовно допомагає встановлювати біонічні протези. <frame>
До прибулих українських шукачів захисту японці поставилися надзвичайно сердечно. Наприклад, до містечка Комае з населенням 83 тисячі осіб в префектурі Токіо приїхала лише одна шукачка захисту з України. І місцева громада забезпечила її серед іншого городиком, бо японці десь дізналися, що українці дуже люблять щось вирощувати. Водночас більшість місцевих будинків зазвичай не мають прибудинкової території, адже земля – надзвичайно дорога. — Мер Комае настільки перейнявся, що вже у травні 2022-го організував український фестиваль. Усіх пригощали борщем — безкоштовно, але поставили скриньку для доброчинних внесків. Їх було стільки, що опісля «Краяни» змогли запустити волонтерські проєкти навіть в Україні. І відтоді вже ціла хвиля пішла, в інших містах почали щось схоже робити. Узялися проводити лекції, тому що японці просили пояснити: “Чому ця війна почалася?”, “Ви ж братній народ!”. Ми розповідали і про голод, і про репресії, про історію Криму, киримли. Японці переймаються, співчувають і хочуть допомагати, — розповідає Наталія Ковальова.
Сім'я киянки Наталії Ковальової живе в Країні сонця, що сходить, понад 30 років. За фахом жінка — вчителька. Вона викладала в японській школі, а ще разом із чоловіком заснувала українську недільну — «Джерельце» та організацію «Краяни». У 2022 році Наталія ухвалила рішення покинути роботу в місцевій школі і повністю присвятити себе громадській та волонтерській діяльності.
Японія — країна фестивалів. Організація «Краяни» представляє батьківщину на різних заходах по всій Японії майже щотижня, часом навіть 5-6 разів на місяць. Роздають листівки, співпрацюють із місцевими медіа, пропонують спробувати борщ і голубці, розповідає Наталія:
— Шлях до серця японців — через їжу. Поїсти — це їхня найбільша розвага і улюблене часопроведення. На фестивалях лише ми презентуємо щось закордонне. Уся інша — японська їжа. Я спершу думала, що наші страви будуть для місцевих занадто тяжкі. На відміну від японської кухні, ми і готуємо довго, і їмо досить жирне. Але ні — їм подобається.
Японці зазвичай обережні до всього нового, та як розпробують, щиро цінують. Торік на фестивалях українське пробували неохоче, а цього року уже черга стояла: «Ви ж були минулого року! Ми знову хочемо замовити, бо дуже сподобалося!»
Обережним до всього нового, японцям сподобалась українська кухня
Наталія згадує, як нещодавно «Краяни» брали участь у фестивалі з трьохсотлітньою історією в токійському районі Асакуса і до них підійшла сім'я японців. Пані знала багато про Україну. Розповіла, що борщ із пампушками вона вже готувала за рецептом з інтернету, навіть фото показала. А на прощання сказала «Слава Україні».
Саме після одного з таких фестивалів до українців звернулася 80-річна японка і запропонувала відкрити кафе в приміщенні, яким вона володіє. Спершу без орендної плати, а далі — як піде.
— Звісно, спершу у нас нічого не виходило, бо ніхто в цьому не розбирається. Але з часом вдалося налагодити всі процеси, — згадує Наталія Лисенко, заступниця голови «Краяни».
В Японію жінка приїхала 14 років тому — вийшла заміж. Шукала своїх, зокрема українську школу для доньки, і так познайомилася з іншою Наталею, яка цю школу заснувала. Зараз пані Лисенко курує роботу кафе, та основна її робота — вчителька англійської мови в японській школі.
Евакуйовані українці відразу почали шукати роботу, але не володіли японською. Тому в кафе одразу розставили пріоритети: працевлаштовуватимуть шукачів захисту, навіть якщо вони не професійні кухарі. Згадують: деякі українки, які раніше вдома взагалі не готували, пропрацювавши в кафе, почали і сім'ю домашньою їжею радувати.
У кафе японці можуть скуштувати традиційні українські страви
У меню — борщ, гречаники, вареники — з солоною та солодкою начинками, а також ліниві, деруни, котлета по-київськи, є комплексні обіди. Надзвичайно популярний, особливо на фестивалях, — тертий пиріг із ягідним варенням. Ціни — українські: вареники — 700 єн (160 грн), деруни — 880 єн (200 грн), борщ — 1100 єн (260 грн).
<frame>Буряк купують у місцевих фермерів. Гречку — в магазині українки, яка займається імпортом з Європи. Кріп замовляють в іншої українки, яка вирощує його спеціально для цього кафе. Сало роблять самі. Замість сметани використовують японський йогурт без додатків. Окремо варто згадати про чудову підбірку українських вин, які не часто навіть в українських ресторанах пропонують, — Beykush, Stakhovsky, Biologist, Fathers Wine та питні меди від Cikera — їх на інший край світу імпортують аж дві компанії. <frame>
Українське кафе «Краяни» працює майже два роки. Воно розташоване і далеко від центру Токіо, і навіть не одразу біля станції метро. Але туди приходять не тільки з сусідніх кварталів, а й приїздять із інших міст та регіонів за сотні кілометрів. Одного разу — навіть в тайфун! Японці хочуть спробувати екзотичну кухню, але й взяти участь в активностях.
«Краяни» мріють про український центр в Японії. А поки облаштували маленький культурний осередок. Щомісяця в кафе проводять фотовиставки, майстеркласи, лекції — одночасно й українською, й японською: як малювати петриківкою, як виготовити українську прикрасу, як змайструвати дідуха. Часом навіть співвітчизники шоковані: мовляв, це треба було приїхати аж в Японію, щоб навчитися робити символ нашого Різдва!
На кухні кафе також готують страви для дегустацій на фестивалях. Власне, щоб взяти участь у таких заходах, необхідно спершу надати організаторам план приміщення, в якому будуть куховарити, а також перелік усіх потрібних продуктів. Наприклад, влітку заборонено готувати страви з молочкою. На цій же кухні готували страви для прийому до Дня Незалежності в Посольстві України в Японії.
Окремий напрямок роботи — кулінарні майстеркласи для японців. Вони користуються надзвичаною популярністю, розповідає Наталія Лисенко:
— Кухня в кафе для цього замаленька. Тому ми недорого винаймаємо муніципальні кухні, які облаштовані саме для кулінарних майстеркласів. Цього місяця буде три таких заходи, кожен для 20 охочих. Тобто от уже 60 японців зможуть вдома варити борщ.
Вибір страв для майстеркласів надзвичайно різноманітний — галушки, зрази, деруни, капусняк, гороховий суп з грінками, фарширований перець, салат з буряка і квасолі. Також почали співпрацю з кафе Clare&Garden. Заклад в англійському стилі відкрила японка у дворі власного будинку і запросила українців двічі на місяць влаштовувати там день українського обіду.
Останнє нововведення — зайнятись доставкою їжі через Uber Eats. Менеджерка по роботі з клієнтами цього сервісу Юкі Тагава саме прийшла в кафе, щоб узгодити деталі співпраці. Каже: зробила це з власної ініціативи. Хоче, щоб японці не лише пробували нові страви, а й щоб завдяки їжі більше цікавилися Україною.
— Якщо порівнювати з японською кухнею, то, як на мене, українська має яскравіше виражені смаки, — пояснює Юкі Тагава. — Я відчуваю смак овочів — помідорів або капусти. І загалом ці смаки зовсім інші. Тому що, як правило, основа страв японської кухні — це рибний бульйон даші, місо паста або соуси, які мають специфічний смак.
І я знаю, що більшість японців, які до цього ніколи не пробували українські страви, кажуть, що мали зовсім інше уявлення, не думали, що їм так сподобається
Для охочих глибше зануритися в українську кухню «Краяни» у співпраці з Українським інститутом переклали книгу «Україна. Їжа та історія». Вона розповідає про минуле і сьогодення української кухні, представляє рецепти страв, які зможе приготувати кожен, локальні продукти і страви-візитівки України.
— Робота над перекладом була цікавою і не з простих, — ділиться Наталія Ковальова, голова організації. —По-перше, хотілось передати назви якнайближче до українського звучання. По-друге, не всі продукти можна знайти в японських магазинах. Скажімо, де тут знайдеш ряжанку? Це і було найскладнішим — описати потрібні продукти, адаптувавши їх до реалій Японії, замінивши їх на схожі за смаком.
Частина виручених коштів з продажу книги, а також із усіх активностей організації «Краяни» йде на волонтерські проєкти допомоги Україні.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
