Ексклюзив
20
хв

Сам собі франчайзі. Чому варто інвестувати в українські франшизи за кордоном

Пошук стабільної роботи та гідного заробітку — серйозний виклик, з яким стикаються українські вимушені переселенці за кордоном. Стати на шлях підприємництва — хороше розв’язання проблеми, особливо якщо бізнес-модель вже перевірена. Співзасновник консалтингової компанії «Франч» Роман Кирилович розповів виданню Sestry, як купити та запустити українську франшизу за кордоном й досягти успіху

Анастасія Новицька

Фото: прес-матеріали

No items found.

Українські франшизи за кордоном: можливості та виклики

Після 24 лютого 2022 року українські франчайзингові компанії почали активно масштабуватися за кордоном, тож у 2024 році цей процес продовжиться, впевнений Роман Кирилович. 

Водночас він виділяє три основні виклики, які чекають підприємців на шляху до успіху. 

По-перше, франчайзери, які вже встигли відкрити справу в інших країнах, цьогоріч мають закріпитися на ринку та зрозуміти основні вектори подальшого розвитку своєї бізнес-моделі. 

«Підприємці мають розібратися, як саме в конкретній країні працює бізнес, як працюють юридичні процеси, що треба адаптувати в компанії для запуску нових франшиз тощо. Це важливо, оскільки кожна сфера має свої індивідуальні особливості», — зауважує Роман Кирилович.

Наприклад, якщо йдеться про українську food компанію — підприємцю варто частково змінити меню, аби врахувати смаки місцевих споживачів. А якщо йдеться про український sexshop, то вибір інтимних товарів загалом залишиться стандартний.  

По-друге, на думку експерта, українські підприємці мають вивести свої франшизи за кордон. Такі бізнес-моделі можуть зацікавити інших українців, що проживають у цих країнах. Саме вони готові стати франчайзі.

За словами Кириловича, українські франчайзингові компанії віддають перевагу співпраці з українськими партнерами, оскільки їм знайомі бренди, вони легко знаходять спільну мову, є довіра. З іноземцями ж запускати бізнес — складніше.

«Звичайно, іноземці будуть обережніше ставитись до українських франшиз. Вони не знають наш локальний бізнес, не розуміють наші бізнес-моделі. Ситуація може змінитися, коли українські франчайзингові компанії стануть відомими за кордоном. Але на це потрібен час», — пояснює Кирилович.

По-третє, потрібно вижити у перший рік після запуску франшизи. Це непросто.

Чужа країна — чужі правила гри, до того ж часто й висока конкуренція. 

«Саме перший рік для кожного старту є вирішальним, перевіряється стійкість і ефективність даної бізнес-моделі», — звертає увагу експерт.

Популярні напрямки та ціна питання

На думку Романа Кириловича, цьогоріч найбільший попит матимуть франшизи зі сфери гастрономії та сфери послуг. «Чому це буде цікаво? Відповідь проста: в Європі українці дуже сумують за нашим сервісом», — пояснює співрозмовник.

Серед потенційних лідерів за кордоном експерт виділяє такі компанії, як «Multi Cook» (проєкт «Галя Балувана»), «Нова пошта», «Rozetka», «Львівські круасани». Водночас він зауважує, що в Україні зараз є багато й інших молодих та перспективних проєктів.

Фото: прес-матеріали

При цьому Кирилович наголошує, що придбання франшизи —  задоволення не з дешевих. У старт потрібно вкласти близько 40-60 тисяч євро, а окупність таких інвестицій — щонайменше 2-3 роки. «Тож треба розраховувати на те, що це гра в довгу», — наголошує співрозмовник.  

Найбільш активно український франчайзинговий бізнес зараз розвивається в тих країнах Європи, де проживає багато українців — у Польщі, Чехії, Іспанії тощо. За океаном найбільш перспективні ринки — США та Канада.

«Загалом запускати франшизу можна в будь-якій країні ЄС, де багато наших. Винятком, напевно, може стати Німеччина, оскільки там вести малий та середній бізнес дуже складно», — переконаний співзасновник консалтингової компанії «Франч».

Інвестиція у франшизу: з чого почати?

Для охочих спробувати себе у підприємництві за кордоном та стати франчайзі Роман Кирилович підготував кілька рекомендацій.

Роман Кирилович, cпівзасновник консалтингової компанії «Франч», засновник Franch AI

Франшиза — це не інвестиція, а необхідність працювати в режимі 24/7

Існує хибна думка, що придбавши бізнес можна буде потім нічого не робити, просто отримувати свій щомісячний пасивний дохід. Насправді ж, коли людина купує франшизу — вона фактично купує собі постійне місце роботи.

«Треба відчувати себе класичним підприємцем, який відкриває новий бізнес. Хоч у випадку з франшизою це, звісно, дещо легше: вже є чітка та відпрацьована бізнес-модель. Якщо франчайзі готовий багато працювати та розвивати справу — шанси на успіх дуже великі», — впевнений експерт.

Обирайте франшизу, яка вам справді подобається

За спостереженнями експерта, люди, які купують франшизу — потім часто працюють над цим проєктом усією родиною. Тож перед тим, як прийняти рішення у який саме бізнес вкласти кошти, варто порадитись з близькими та рідними, щоб усім було цікаво.

Також варто врахувати освіту та професійні навички членів родини. Приміром, хтось добре орієнтується у менеджменті, а хтось — гарно готує. Такі деталі допоможуть підійти до вибору франшизи практично та розсудливо, що, в результаті, сприятиме успіху справи.

Інвестуйте у франшизу лише ту суму, яку готові втратити у випадку неуспіху

«Відкриття будь-якого бізнесу — це завжди великий ризик. Тож такі інвестиції не варто робити на останні заощадження, вкладайте лише ті гроші, які морально готові втратити. Як показує практика, успішними стають ті підприємці, хто вміє тримати голову холодною», — наголошує Роман Кирилович.

Дізнайтесь усе про досвід підприємців в Україні

Перед тим, як придбати франшизу для запуску в ЄС, поспілкуйтесь з підприємцями, що працюють за цією схемою в Україні. Їхній досвід — дуже цінний для розуміння перспектив та викликів вашого потенційного бізнесу. Звісно, бізнес в Україні та у Європі — це часто дуже різні правила гри. Однак, як наголошує Кирилович, для українців відкриття франшиз за кордоном, зокрема в ЄС, — все ще мало досліджений шлях.

«Поки що у Європі українських франчайзі небагато, тож виклики на старті можуть бути дуже великими та неочікуваними. Тому якщо людина готова ризикувати, вона має врахувати чимало деталей. Саме такий підхід допоможе українцям стати успішними підприємцями за кордоном і продовжувати розвивати український бізнес на світових ринках», —  переконаний Роман Кирилович.

No items found.

Має дві вищі освіти — з журналістики та міжнародної економіки. Закінчила курс «Економіка, ринки та аналіз даних» Центру удосконалення економічної журналістики при Київський школі економіки. Досвід в журналістиці біля 20 років. Працювала у газеті «Сегодня», в інтернет-виданні «Обозреватель», на телеканалі СТБ.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сімейна пасіка перетворилась у бізнес

Faina Bee — сімейний бізнес, який виріс на родинній справі, розповідає співзасновниця бізнесу Катерина Водолажська. Кілька поколінь родини її чоловіка мали пасіку. Зараз крім традиційного меду тут виготовляють та реалізовують вощину для свічок і медові десерти: крем-мед (мед з сублімованими фруктами та ягодами, кремований за спеціальною технологією) та горішки в меду. Зараз на сімейній пасіці 90 вуликів, але їхню кількість хочуть збільшити до 140, розповідає Катерина:

— Ми планували збільшити кількість вуликів ще у 2022 році. Тоді ми тільки мали пасіку і продавали мед заготівельникам, але гуртова ціна знизилась. Тож ми думали спробувати створювати медові десерти, які набирали популярності. Але замість цього були змушені через вторгнення тимчасово виїхати в Івано-Франківську область. 

Пасіки залишились на Харківщині. Фото: приватний архів

Пасіку не перевозили — батьки залишились її доглядати, а Катерина з чоловіком в іншому місті міркували над планом розвитку своєї справи. На початку 2023 року подружжя повернулось у Харків і почало втілювати свій план виготовляти перші медові десерти:

— Восени 2023 року вже були непогані продажі. До цього часу ми вже отримали декілька грантів, і завдяки цим коштам отримали експлуатаційний дозвіл на харчове виробництво. Ці дозвільні документи було доволі складно зробити, бо чинне законодавство дуже суворо регламентує всі процеси. 

Наразі вся продукція Faina Bee виготовляється з дотриманням політик і процедур НАССР (система аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок; наявність сертифікатів НАССР дозволяє гарантувати виробництво безпечної продукції. — Авт.).

Для чого це робили? По перше, щоб працювати у правовому полі, по-друге — щоб мати можливість вийти на більші ринки, великі торгові мережі, по-третє — це впевненість у собі і якості своєї продукції. І будь-який клієнт може ознайомитися з документами, які засвідчують якість продукції, розповідає Катерина:

— Для маленького виробника отримання таких дозволів — це максимально дорого. А ще — майже всю інформацію про те, що і як треба робити, коли і які документи подавати, доводилось шукати самотужки. 

Мед у десертах Faina Bee — власний, а бджільництво — ціла наука. Ситуація з обстрілами у прифронтових регіонах знову напружена, а бджоли дуже погано реагують на звук, тож розводити їх на Харківщині непросто. Комахи постійно намагаються кудись полетіти в пошуках тихішого місця, додає Катерина, Тому для збору меду пасіку возять по західній частині області, де менше прильотів і немає такого забруднення повітря. 

Утім це не всі виклики. Місто, яке постійно зазнає обстрілів, дуже потерпає через зруйновану енергетичну інфраструктуру. У Faina Bee є декілька виробничих приміщень: виробництво десертів та окремо — виробництво вощини, пояснює Катерина:

— Магазин з виробництвом десертів розташований поруч з медичним закладом і там світло майже не вимикають. А ось там, де розташоване виробництво вощини, електроенергія вимикається і спланувати взагалі нічого не можна, бо навіть встановлених графіків не дотримуються. Наприклад, світло мають вимикати з 9:00 до 16:00, а насправді його немає з 7:00 до 18:00. Якщо використовувати генератори, то собівартість продукції буде занадто високою.

Як крафтовим виробникам шукати клієнтів

З попитом на медову продукцію нині доволі складна ситуація, додає підприємиця. Faina Bee розраховує більше на роздрібного покупця, а людей у Харкові поменшало. Особливо медові десерти купували дітям, але багато сімей з дітьми виїхали. Крім того, купівельна спроможність людей дуже знизилась.

Щоб залучати нових покупців, вирішили розклеювали листівки на під’їздах, шукати інші точки збуту — розмістили свою продукцію в кількох невеликих магазинах, але через обстріли деякі з торгових точок або закрились, або там припинились продажі. А ось щоб крафтовому виробнику потрапити на полиці великих супермаркетів, крім цілої низки дозволів і сертифікатів, треба ще пройти тривалу процедуру погодження:

— У великих супермаркетах велика бюрократія. Ми зараз листуємося з однією такою мережею. Але це складно, попри те, що ми маємо всі сертифікати за системою НАССР.

Один із варіантів продажу продукту — через соцмережі. Фото: приватний архів

Ще один варіант продажів — соцмережі. Та, зізнається Катерина, щоб правильно їх вести, треба наймати фахівця і вкладати гроші в рекламу:

— Ми зіткнулися з тим, що наша маржа не дозволяє просуватися в інстаграмі максимально ефективно. Ціна за клієнта виходить 3 долари, а в нас один продукт стільки коштує. СММ-агенції, таргетологи, які могли б допомогти, не дуже хочуть спрацювати з малим бізнесом, бо орієнтуються на більший бізнес і більші рекламні бюджети. Тому ми зараз розробляємо сайт і будемо запускати контекстну рекламу, щоб до нас йшли люди, які вже мають запит на нашу продукцію.

Наразі власники Faina Bee міркують над тим, щоб вивести свою продукцію на експорт, але для цього теж потрібно пройти ще низку дозвільних процедур (залежно від країни, в якій планують продавати). Щоб працювати на міжнародних маркетплейсах, треба ще й розбиратися в митних процедурах: знати, яка країна може не пропустити такий товар через кордон.

20
хв

«Бджоли весь час хочуть полетіти у тихіше місце»: як провадити медовий бізнес під обстрілами

Юлія Малєєва

Анастасія Яремчук разом із чоловіком вже відкрили 8 перукарень на Донеччині. Подружжя медиків не побоялися розпочати бізнес за 20 кілометрів від лінії фронту. Щоб працевлаштувати місцевих, їм довелося перенавчати на барберів художників і слюсарів. Кадрове питання одне з найболючіших, бо через близькість до фронту люди виїжджають.

Життя на валізах

У 2014-му році, щойно почалася війна, я закінчувала інтернатуру у рідній Горлівці на Донеччині. Однак жити у місті через часті обстріли було складно. Одного дня ворог гатив по центру Горлівки. Тоді було дуже багато постраждалих і загиблих. Мені вдалося вижити. Той день, 27 липня, я запам’ятаю назавжди. Це мій другий день народження. Саме тоді наша невелика родина ухвалила рішення — виїжджати у більш безпечне місце. Так ми майже на два роки оселилися у селищі Адамівка — за 40 км від Краматорська. Весь цей час я їздила звідти на роботу до міста. Працювала асистенткою кафедри онкології та радіології Донецького національного медичного університету. Свого старшого сина Тимура бачила тільки на вихідні. Він жив разом з моїми батьками. Аби бути всім разом, ми вдруге ухвалили рішення про переїзд. Бо немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Цього разу переїхали до Дружківки на Донеччині. Тут я вдруге вийшла заміж.

Анастасія Яремчук разом із чоловіком. Фото: приватний архів

З чоловіком познайомилися на роботі, він — лікар-травматолог.

У день, коли почалася повномасштабна війна, ми дізнались, що у нас буде дитина. Чоловік наполягав на переїзді, але я твердо сказала: «Нікуди не поїду»

Старшого сина і своїх батьків вмовили переїхати в Умань на Черкащину. А ми лишилися. Покинути місто не дозволяла й наша робота. Як лікарі ми повинні бути на своєму робочому місці і допомагати людям. Цей момент розлуки з сином і батьками був дуже тяжким. Тож згодом вони повернулись. У жовтні 2022-го я народила молодшого сина. Те, що ми пережили тут того року, коли не було газу, майже пів року води, були перебої з електропостачанням — це загартувало і вже сприймається як буденність. До цього, на жаль, звикаєш. Головне, що ми вистояли.

Перукарня для чоловіків

На той момент багато жінок з дітьми виїхали із міста, а їхні чоловіки  залишились. Я помітила, що був попит на чоловічу стрижку. Сама довго не могла записати свого чоловіка на неї. Це була дійсно проблема. І одного дня у мене виникла ідея відкрити перукарню із чоловічим залом. Хотілось зробити щось тематичне, незвичайне. Завжди перукарні називали «Олена», «Наталя», «Анастасія» тощо. У нас варіантів назв було багато —  «Кактус», «Бритва». Визначитися допоміг випадок. Мій чоловік родом із Чернігівщини. Одного разу ми гостювали у Ніжині. Там є педагогічний інститут імені Миколи Гоголя, однойменна вулиця і випадково зайшли до кав'ярні, яка теж називалася «У Гоголя». Всередині все було присвячено письменнику. Стильно і тематично. Тож, вийшовши, я сказала чоловікові, що назву перукарні слід прив’язати до якогось героя. І оскільки ми обоє прихильники детективних історій, то зупинилися на назві «Шерлок». Далі почали думати над атрибутами. Люлька для куріння, скрипка, плед, робочий стіл, друкарська машинка, лупа, мікроскоп. І саме з цього почали відтворювати англійський стиль у закладі.

Анастасія Яремчук: «Ми прагнули відтворити англійський стиль у закладі». Фото: приватний архів

Перший «Шерлок» — це дуже маленьке приміщення два на три метри. Там стоїть одне крісло й робоча зона з мийкою. Є банери «Англійська королева з жуйкою», фотографії Бітлз, постери Лондона. У зоні очікування — маленька під старовину шафа. На стіні — друкарська машинка. У нас вийшов затишний чоловічий зал, дизайн якого придумувала я.

Всі ці речі ми шукали, де тільки могли. Друкарську машинку і скрипку  придбали на OLX.  Картатий плед в англійському стилі подарувала моя колега. У нас є декілька книг про Шерлока Холмса, які презентував наш перукар Данило. Клієнти подарували стару машинку та ножиці

Ми з чоловіком працюємо як два ФОПи. Відкрити справу нам допоміг мікрогрант від «Є-підтримки». У чоловіка був на перукарські послуги, а я отримала грант на розвиток кав'ярні. Тому у нас є ще й кава від «Шерлока». Якщо перукарня працює понад рік, то каву продаємо майже 7-й місяць.

Найбільш затратною була купівля якісних машинок для стрижки, шейверів та тримерів. До того ж, треба розуміти, що це обладнання, яке виходить з ладу. Приміщення ми орендуємо, тож усюди робили незначний ремонт. Грантова підтримки дуже допомагає. Але її ми отримали на етапі розвитку.

Анастасія Яремчук: «Найбільш затратною була купівля якісних машинок для стрижки, шейверів та тримерів». Фото: приватний архів

Перші дві локації відкривали самостійно. Звісно, перед тим, як відкривати справу я все добре прорахувала. Чоловіча стрижка у нас коштує від ста гривень. Ми тримаємо дуже демократичні ціни.

Найбільша проблема — кадри

Першою проблемою став пошук майстрів. Їх майже не було, адже багато людей виїхало. Кадри шукали усюди. І зрештою вирішили навчати бажаючих працювати. Це можна було зробити у Дніпрі чи Києві. Першим опанувати нову професію зголосився наш майстер Данило. На той момент у нього народилась дитина, і грошей на утримання сім'ї не вистачало. Хлопець талановитий, мав незначний досвід стрижки, коли служив в армії. Професію барбершопера опанував швидко.

Барбершопер у перукарні «Шерлок». Фото: приватний архів

Згодом у нас забажали працювати два майстри з інших перукарень. Так ми почали розширюватись. У Дружківці вже маємо чотири заклади. Стільки ж було і у Костянтинівці. Однак, через збільшення обстрілів вимушені релокувати звідти бізнес до Краматорська. Поки що там лишається одна перукарня. Загалом у нас працює 16 перукарів на два міста.  

У нас є люди з інвалідністю. Є художник, який працює перукарем. У кав’ярні баристою є жінка, в якої шестеро дітей. Є також майстриня з шиття, яка перевчилася і тепер колористка і перукарка

Жінки у захваті від її талантів. Перукарів, які працювали за фахом, було лише двоє. Решту — ми навчили. Навчання організовували за власний рахунок. Це теж був ризик. Було й таке, що наші співробітники, вивчившись у нас, йшли до конкурентів. Але у кожного є право вибору. Якщо йде одна людина, то на її місце прийде дві. Ніколи не потрібно нікого утримувати.

У «Шерлок» працює 16 перукарів на два міста. Фото: приватний архів

Клієнтів вистачає. На сьогодні у нас є універсальні майстри. Окрім перукарських послуг, дівчата роблять вії, брови і нігті. Щодо перебоїв зі світлом і водою, то ми призвичаїлися. Тим більше на даний час у нас більш-менш стабільна ситуація. Крім того, ми працюємо на акумуляторних інструментах. Запас води також постійний. Її зберігаємо у накопичувальних баках. Тому, можемо помити людям голову чи бороду навіть, коли води у місті не буде.  

До лінії фронту 20 км

До Часового Яру, там де проходить лінія фронту, дуже близько — до 20 км. У мене іноді запитують, чи не страшно нам було відкривати справу так недалеко від бойових дій? Страшно, але якщо нічого не робити, то стає ще страшніше. У мене вже був досвід побудови життя з нуля у 14-му. Тому мені дуже не хотілось навіть вірити і думати про те, що у нас знову буде те саме і вкотре доведеться виїжджати. Я вірю до останнього. На даний час в мене немає жодного сумніву, що область вистоїть. Розумієте, навіть так близько від передової люди однаково думають про гарні зачіски.

Я не можу сказати, чи виїжджають люди  з міста.  Навпаки, є ті, хто повертаються. Дім є дім, і кожен тримається за свою оселю, за свій шанс бути вдома. Життя не зупиняється

У нас дуже чисті охайні вулиці. Бувають обстріли. Не менш боїшся, коли їх немає, бо є момент очікування. Це дуже давить на психіку. Але кожен пристосовується і намагається жити. Це живі міста. Так, понівечені, але однаково тут все працює. Дуже багато підприємців. Щодо того, як я психологічно все витримую, то просто спокійно до цього ставлюсь. Моя друга освіта — психолог. А ще — я знаходжу спокій у своїх дітях та справі.

Анастасія Яремчук разом з синами. Фото: приватний архів

Якщо я зайнята, то я не аналізую 24 на 7 все, що відбувається довкола. Мої очі не дивляться карту бойових дій. Я однаково не зможу обійняти весь світ і зробити так, щоб закінчилась війна. Тому ми повинні знайти щастя, рівновагу у тому, що є. Взяти себе у руки. Наразі я працюю у Дружківці рентгенологом у Центральній міській клінічній лікарні, а також за сумісництвом рентгенологом в онкологічному диспансері Краматорська. І, звісно, паралельно займаюся перукарнями.

У планах — розширення бізнесу і відкриття школи

На даний час ми на порозі відкриття п’ятої перукарні у місті Дружківка. Загалом їх вже буде 7. Коли ми купували дзеркало і маленький диванчик для очікування, мій чоловік сказав: «Всі вивозять речі, а ми купуємо і звозимо». Я сподіваюся, що цей диванчик прослужить нам багато років. 

У мріях і планах — відкриття школи перукарського мистецтва. Зокрема, ми могли б там і для себе кадри готувати, і для інших. Нормальна конкуренція повинна існувати, бо якщо її немає, то це розслабляє і ніяк не загартовує. Але це все у перспективі. Хотілося б розширитися по області. Відкрити заклади у Краматорську і Слов’янську. Також маю плани щодо кав'ярні. Дуже хотіла б, щоб вона існувала не як точка кави з собою, а як повноцінний заклад. 

Поєднувати роботу і бізнес не просто. Це дуже виснажує. До того ж, я ще мама двох дітей, які потребують уваги. Мені допомагають батьки. Інколи я можу забути, наприклад, завезти чисті рушники, забрати замовлення. Але в мене є бос, мій чоловік, який допомагає у всьому. Ми працюємо як єдиний організм. Те, що не встигаю я, встигає він.  І це дуже зручно, коли працюєте як партнери. Комфортно бути не тільки чоловіком і жінкою, а й друзями і партнерами по роботі.

Анастасія Яремчук: «У мене є бос, мій чоловік, який допомагає у всьому. Ми працюємо як єдиний організм». Фото: приватний архів

Щодо майбутнього і перспективи говорити складно. Я дуже спокійно реагую на будь-яку ситуацію і намагаюсь вирішувати питання, як вони з’являтимуться. Потрібно дивитись за ситуацією на фронті і готувати якісь варіанти «б». Однак не забувати, що життя є тут і зараз. Продовжувати працювати і жити.

Війна навчила мене цінувати близьких і кожну прожиту хвилину

До речі, цьому навчила мене й моя робота в онкології. Коли я прийшла на роботу в онкодиспансер, мені було 25 років. І це страшно, коли ти бачиш, що не тільки через війну людина може втратити найдорожче, — життя. І тому цінуєш кожну хвилину, намагаєшся зробити щось добре для своєї родини. Для себе я не розглядаю на даний час переїзд, але якщо буде розруха й загроза життю моїх рідних, то я оберу безпеку для них. Незважаючи на війну, я вважаю, що у нас найкраща країна з потужною освітою, неймовірною природою і, звісно, що лікарями. Я думаю, що люди, які зараз живуть в Європі все це давно зрозуміли. Тому я б, мабуть, не змінювала в Україні нічого. Лише б якось стимулювала розвиток. Я мрію про закінчення війни, стабільність. А ще — після закінчення війни дуже хочу відправити дітей до своїх батьків, а з чоловіком поїхати до Венеції або Португалії. Дуже хочеться романтики. 

20
хв

«Хоч і понівечені, але наші міста живі». Історія лікарки з Донеччини, яка відкрила мережу перукарень за 20 км від фронту

Наталія Жуковська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Переговори про вступ до ЄС: як Україна має реформувати економіку

Ексклюзив
20
хв

«Бджоли весь час хочуть полетіти у тихіше місце»: як провадити медовий бізнес під обстрілами

Ексклюзив
20
хв

«Хоч і понівечені, але наші міста живі». Історія лікарки з Донеччини, яка відкрила мережу перукарень за 20 км від фронту

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress