«Президенти та уряди приходять і йдуть. Набагато важливіше ставлення нації», — історик Станіслав Стемпєнь

«Як у тебе з польською?» — це питання ми, українці в Польщі, часто ставимо одне одному. Відповіді можна почути різні: «Розумію майже все, але говорити складно», «Пройшла кілька курсів, але суттєвого прогресу не відчуваю», «Почала трохи вільніше спілкуватися, коли стала працювати серед поляків», «Боюся робити помилки, тому уникаю розмов»…

Здавалося б, за три роки можна вивчити польську досконало, але реальність інша. За даними польського Міністерства внутрішніх справ, станом на 2025 рік у Польщі проживають понад 1,5 мільйона українців. Серед довоєнних мігрантів 68% повідомляють про добрі мовні навички, тоді як серед біженців цей показник становить 28%. А останні опитування свідчать, що більшість воєнних мігрантів мають середній і низький рівень володіння польською. І тільки 10% українських біженців можуть вільно нею говорити.

Ці дані говорять про те, що чимало українців стикаються з труднощами у вивченні польської мови. Основні бар'єри — брак часу, фінансів і можливостей для практики з носіями мови. Також часто виникає страх зробити помилку, що заважає вільному спілкуванню.

Sestry починають цикл статей, присвячений вивченню польської мови українцями в Польщі. Наша сьогоднішня співрозмовниця — філологиня Лілія Париляк, викладачка української і польської мов. До повномасштабного вторгнення вона працювала на кафедрі мовознавства Івано-Франківського національного медичного університету, навчаючи студентів-іноземців української мови. Зараз пані Лілія викладає польську мову для українців на курсах у варшавській фундації Polki Mogą Wszystko.

Діана Балинська: Скільки часу зазвичай потрібно українцям, щоб вивчити польську мову до рівня, достатнього для повсякденного спілкування?

Лілія Париляк: Якщо вважатимемо рівнем, достатнім для повсякденного спілкування, B1, то його опанування зазвичай триває від 9 місяців до року. Однак, зрозуміло, що процес вивчення будь-якої іноземної мови, зокрема польської, залежить від різних факторів: інтенсивності навчання, методик, умов, індивідуальних здібностей тощо. Тому хтось уже через декілька місяців почувається досить впевнено, а хтось потребує для опанування базового рівня значно більше часу й зусиль. Кожен має свій темп навчання — і не варто порівнювати себе з іншими.

— Чи є різниця у темпах навчання між тими, хто вивчає мову самостійно, й тими, хто відвідує курси або має викладача?

— Темпи вивчення мови залежать не так від пройдених курсів, як від мотивації й системності самого процесу навчання.

Курси, звісно, допомагають структурувати матеріал, опанувати складні граматичні теми, вдосконалити навички вимови, однак, є тільки однією з частин навчального процесу — разом із самостійною роботою, яка полягає в зануренні у мовне середовище через читання, слухання, говоріння

— Які аспекти польської мови найчастіше викликають труднощі в українських студентів? Чи впливає схожість української та польської мов на виникнення помилок у мовленні?

— Щодо труднощів на початковому етапі навчання, то це насамперед наголоси. Здавалося б, нічого складного, адже наголос у польській мові сталий, майже завжди падає на передостанній склад, але студенти часто помиляються. Ще однією проблемою є вживання слів, які, на перший погляд, схожі за звучанням до українських, у невластивому значенні. Ці «підступні приятелі», які мали б нам полегшити процес вивчення польської, частенько навпаки призводять до непорозумінь і навіть стають причиною різних курйозних історій.

Наприклад, польською pensja — це українською «зарплата» (а не пенсія); польською dywan — це українською «килим» (а не диван), польською zapominać — це «забувати» (а не запам'ятовувати), польською owoc — це «фрукт» (а не овоч), тоді як owocowy — це «фруктовий», а owocny — «продуктивний, корисний». Останні два прикметники (owocowy, owocny) є прикладами паронімів, які мають схоже звучання, але різні значення, їхнє вживання також може викликати труднощі при вивченні польської мови. Наприклад, efektowny — це «ефектний», а efektywny — «ефективний».

Труднощі викликають також деякі граматичні конструкції, зокрема дієслівні, які студенти відтворюють за зразком української мови. Приміром, в українській мові дієслово «закохатися» керує іменником/займенником у знахідному відмінку («я в тебе закохалась»), а у польській те ж саме дієслово «вимагає», щоб після нього стояв іменник/займенник у місцевому відмінку («zakochalam sie w tobie»). Адже після прийменника «w» використовується місцевий відмінок. 

Отже, схожість української та польської діє в два боки: інколи впливає на виникнення помилок, хоча значно частіше допомагає у процесі навчання.

— Чи є специфічні аспекти вимови або інтонації, на які слід звернути увагу для покращення комунікації?

— Щодо вимови, тут слід звернути увагу на артикуляцію польських звуків, позначених літерами ł та l. Вимова польського звука «ł» наближена до вимови українського «в» (як у словах навчати, влити). 

Не варто забувати теж про опозицію твердих і м’яких приголосних. Адже неправильна вимова м’якого приголосного може змінити значення слова або зробити його незрозумілим для носія мови. Наприклад, польське jedz (українське «їж» — 2 особа однини, наказовий спосіб дієслова  «їсти», в кінці твердий звук [дз]) і польське jedź (українське «їдь» — 2 особа однини, наказовий спосіб дієслова «їхати», слово закінчується на м'який приголосний), польське czerpię (українське «користаю», «черпаю» — 1 ос. одн., теперішній час) і польське cierpię (українське «страждаю» — 1 ос. одн., теперішній час).

Інтонаційний малюнок мови засвоюється, а радше навіть присвоюється шляхом наслідування. Вслухання у мелодику мови, її ритм, відтворення фраз, як рефренів з пісні, могло б у цьому допомогти.

— Чому, на вашу думку, деякі українці не відчувають прогресу у вивченні польської мови, «застрягають» на якомусь рівні?

— Таке «застрягання» може бути як суб’єктивним відчуттям, так і об’єктивним фактором.

Об’єктивно «застрягання» на якомусь рівні мови зумовлено нехтуванням чи недооцінкою одних мовних компетенцій на користь інших. Наприклад, ви вважаєте, що для вивчення мови не така вже й важлива граматика, головне — запам’ятати якомога більше польських слів. Також відчуття неможливості опанувати мову на належному рівні нерідко може бути пов’язане із психологічними чинниками. У такому разі варто після кожного етапу навчання проходити діагностичний тест на знання мови, який зафіксує ваш прогрес

‍— Які стратегії ви рекомендуєте українцям, які мають обмежені можливості для спілкування з носіями польської мови?

— Відвідувати різноманітні культурні заходи, екскурсії, дискусійні клуби, використовувати додатки — наприклад, безкоштовні Duolingo, Mondly, Polski — ucz się języka, а також найновіші, розроблені на основі штучного інтелекту — як-от Talkpal. І звичайно, багато читати, слухати, спостерігати.

— Як ви вважаєте, чи впливають культурні особливості українців і поляків на мовне спілкування?

— Українська культура є частиною європейської культури, вагомою її частиною, але в силу історичних обставин недостатньо дослідженою на Заході та недооціненою. І саме приналежність українців до європейської культури полегшує нам спілкування з поляками — з огляду на спільні цінності й традиції.

— Як, з вашого досвіду, поляки сприймають українців, які намагаються говорити польською мовою? Чи помічаєте ви зміни у ставленні поляків до українців за останній час?

— Щодо першого, то, звичайно, позитивно. Щодо другого — у розпал передвиборчої кампанії, яку ми щойно спостерігали, політичні сили завжди використовують технології, націлені на отримання політичних дивідендів від торгівлі ксенофобськими настроями. Тому варто розуміти й розрізняти політичні ігрища і маніпуляції від реального ставлення. Особисто я не відчула жодної зміни ставлення з боку поляків, хіба що поглиблення наших приязних і теплих стосунків.

— Які поради ви можете дати українцям і полякам для кращого розуміння одне одного?

— Українцям — наполегливо вчити польську мову. І українську також (якщо ще не знаєте). Вона й у вивченні польської допомагає, до речі. А полякам — безумовно підтримувати українців і Україну.

<frame>У наступних статтях ми поговоримо про те, які відмінності існують у підході до вивчення польської мови між українцями та іншими іноземцями, наскільки ефективним є онлайн-навчання, яких тем та виразів варто уникати при розмові з поляками, щоб не викликати непорозумінь, чи існують стереотипи щодо того, як говорять українці польською... Буде цікаво!<frame>

Фотографії Діани Балинської, Sestry

Українці сьогодні ставлять собі обґрунтоване запитання: хто відбудовуватиме Україну, якщо біженці не повернуться? В умовах драматичної демографічної ситуації це питання звучить особливо болісно. Проте останні дані з Польщі хоч і можуть на перший погляд занепокоїти, насправді розповідають іншу історію — не про втрату, а про неймовірну силу та потенціал, що гартується на чужині й чекає на свій час.

Звіт компанії Deloitte про становище українських біженців у Польщі змальовує картину надзвичайної стійкості й рішучості. Пам'ятаймо, про кого ми говоримо. Це не анонімна міграція. Це насамперед українські жінки й діти. Аж 67% домогосподарств утримують самотні жінки, які в чужій країні взяли на свої плечі долю всієї родини, борючись із травмою війни та щоденною непевністю щодо долі близьких. Їхня здатність стати на ноги та знайти роботу в таких складних умовах є першим потужним доказом сили українського духу.

Доказ цінності, а не аргумент залишатися

Внесок українців у польську економіку вражає. У 2024 році вони додали до польського ВВП аж 2,7%, що відповідає сумі майже 99 мільярдів злотих доданої вартості

Завдяки сплаченим українцями податкам і внескам доходи державного бюджету зросли на 2,94%. Ці цифри не слід сприймати як втрату для України. Навпаки — це твердий доказ величезної цінності українського людського капіталу. Доказ того, що українці навіть у несприятливих умовах здатні творити, будувати й робити величезний внесок у розвиток. А отже, можна зробити висновок, що цей самий людський капітал може стати ключовим ресурсом у процесі відбудови вільної України.

Ба більше, аналіз спростовує міф про нібито конкуренцію. Дані показують, що в повітах, де частка біженців у зайнятості зросла на один відсотковий пункт, зайнятість громадян Польщі зросла на 0,5%, а безробіття знизилося на 0,3%. Виявилося, що присутність українських працівників стала для польської економіки стимулом до підвищення продуктивності й дала полякам можливість перейти на краще оплачувані та більш відповідальні посади.

Надзвичайно промовистим є також професійне зростання самих українців. Медіана їхньої заробітної плати протягом двох років зросла з 3100 злотих до 4000 злотих нетто, наблизившись до рівня 84% медіани по країні. Це доказ не лише рішучості, але й блискавичної адаптації. Не менш важливим є той факт, що біженці переважно утримують себе самі. Дослідження UNHCR за 2024 рік показують, що аж 80% доходів у їхніх домогосподарствах походять від праці. Соціальні виплати, переважно 800+ на дітей, становлять лише 14% їхніх доходів, і ця частка не зросла попри підвищення суми виплати. 

Це один з найшвидших процесів економічної інтеграції в історії сучасних міграцій у Європі

Цю картину співпраці, яка приносить користь обом сторонам, підтверджують не лише аналітики. Її можна почути й у голосах польських підприємців, які щодня бачать, як нова енергія живить їхні компанії.

«Польща перебуває в комфортній ситуації, бо вона не лише допомагає людям у потребі, а й заробляє завдяки їхній праці. Рідко трапляється, щоб у такому масштабі етика йшла пліч-о-пліч з прагматизмом», — коментує власник польської фірми, яка працевлаштовує чимало працівників з України, переважно жінок. Він просить зберегти анонімність, бо «останні голоси від нового мешканця Бельведеру вказують на інший напрямок».

Слова підприємця чудово віддзеркалюють парадокс, у якому опинилася Польща. Його прохання про анонімність не є випадковим. У періоди виборчих кампаній побоювання, пов'язані з міграцією, стають легким політичним паливом для частини політичної сцени. Гасла про нібито «відбирання робочих місць» чи «надмірне навантаження на бюджет» хоч і суперечать реальним даним, часом свідомо використовуються для мобілізації електорату. Це створює атмосферу невизначеності, в якій навіть позитивні економічні факти відсуваються на другий план гучнішим, негативним наративом.

Скарб, що чекає на розкриття — в Україні

Однак найважливіший висновок зі звіту — це величезний, досі не використаний потенціал. Аж 40% біженців працездатного віку мають вищу освіту, але лише 12% з них працюють на посадах, що вимагають таких кваліфікацій (порівняно з 37% серед поляків). Основні бар'єри:

• Мова: Лише 18% біженців заявляють про вільне володіння польською мовою.
• Регуляції: У регульованих професіях, як-от лікар чи архітектор, працюють лише 3,6% біженців (серед поляків — 10,6%).
• Громадянство: Багато професій у державному секторі (наприклад, вчитель, медсестра, медичний рятувальник) залишаються формально закритими для осіб без польського паспорта незалежно від їхньої фактичної кваліфікації.

Аналітики підрахували, що якби Польща розблокувала бодай половину цього потенціалу, її економіка отримала б щонайменше 6 мільярдів злотих на рік, з яких понад 2,5 мільярди надійшли б безпосередньо до держбюджету. Це сума, порівняна з великою податковою реформою.

Парадокс інтеграції

Сьогодні працевлаштовано 69% дорослих біженців працездатного віку, а серед жінок цей показник становить 70% — лише на 2 відсоткові пункти менше, ніж серед польок. Однак проблеми починаються у віковій групі 25-39 років, де українські матері працюють значно рідше через брак системної підтримки у догляді за малими дітьми.

Цікаво, що дані демонструють певний парадокс. З одного боку, професійна інтеграція та знаходження нормальної роботи призводять до того, що біженці рідше планують повернення в Україну. З іншого боку — доступ до освіти та державних послуг, тобто соціальна інтеграція, збільшує готовність до повернення, оскільки дає відчуття стабільності й здатність свідомо планувати майбутнє. Це означає, що, допомагаючи людям знайти себе в суспільстві, їх не обов’язково «відбирають» в України — радше дають їм сили для ухвалення свідомого рішення про повернення, коли це стане можливим.

Саме досвід, здобутий за кордоном, може стати безцінною інвестицією в майбутнє. Це знання стандартів ЄС, ділові контакти, нові навички. Це капітал, який повернеться в Україну разом з людьми — майбутніми підприємцями та лідерами відбудови.

Однак у всіх цих дебатах про відсотки ВВП та стратегії найрідше чути голос тих, кого це стосується найбільше. Їхнє почуття безпеки крихке, бо залежить не лише від економічної стабільності, а й від соціальної атмосфери. А вона в свою чергу буває отруєна політичною грою, в якій гасла на кшталт «час закінчити з преференціями» чи «захист кордонів від напливу чужинців» стають інструментом для здобуття підтримки. Це відчуття «небажаного гостя» найкраще передає допис з форуму української діаспори:

«Якщо ти біженка, яка втратила все, що нажила за життя, чоловік пішов на фронт, а ти з дітьми мусила панічно тікати за кордон і день у день живеш питанням, чи буде до чого і до кого повертатися, чи все ж залишитися в Польщі, бо тут поки що безпечно, хоча дедалі частіше відчуваєш, що ти тут небажана гостя (...) то чи почувалася б ти в безпеці?»

Ці слова нагадують, що ключем до всього є перемога та створення в Україні безпечного, справедливого і перспективного майбутнього. Це сила, яка може повернутися і в майбутньому живити Україну. Однак, ключовим буде створення умов, які дозволять цим людям безпечно жити й використовувати здобутий досвід у власній країні.

Його можна умовно назвати «список Навроцького». Так, Польща — парламентсько-президентська республіка, де повноваження глави держави не вражають обсягами. Проте заяви Кароля Навроцького під час президентських перегонів потребують від України радикальних змін підходів до діалогу з Варшавою. Нинішній президент-елект виступає каталізатором потрібних змін у відносинах Польщі й України, тому «список Навроцького» необхідно формувати вже зараз.

1. Новий договір про дружбу та співробітництво. Нагадаю, що Договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво між Україною та Республікою Польща був підписаний і ратифікований ще у 1992 році. Це було логічно з огляду на першість Польщі у питанні визнання незалежності України, але сьогодні актуальним кроком є ухвалення нової версії Договору. Варшава і Київ почали вести відповідні консультації у розквіті повноважень президента Анджея Дуди, і завершення цього процесу дозволило б перекинути логічний місток від одного президента до іншого. 

2. Рішення про продовження ексгумації жертв Волині. Рішення про проведення ексгумації у Пужниках (Тернопільська область) дозволило нейтралізувати негативний ефект від чергового акту вандалізму над похованням воїнів УПА на горі Монастир. І продовження ексгумації — бодай з огляду на місце роботи Навроцького, який очолював Інститут національної пам’яті, є логічним. Цей крок дозволить мінімізувати негативні наслідки очікуваної участі Кароля Навроцького у заходах з агресивного вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії у липні. 

3. Залучення Польщі як посередника до переговорного процесу з Росією. Для Варшави є характерними небезпідставні дипломатичні амбіції. Хоча президент Польщі не призначає міністрів оборони й закордонних справ (як його український колега), впливати на зовнішню та оборонну політику він точно намагатиметься. Відтак більш активне посередництво Польщі в російсько-українському діалозі може виявитися корисним і для Києва, і для Варшави. 

4. Участь у відзначенні п’ятої річниці створення Люблінського трикутника. Цьогоріч цій геополітичній конструкції в Балто-Чорноморському регіоні виповнюється п’ять років. Хоч останніми місяцями у зовнішньополітичній риториці Польщі більш помітним є Веймарський (Німеччина — Польща — Франція) трикутник, проте саме Люблінський трикутник, як і створена в Любліні десять років тому Польсько-литовсько-українська бригада імені князя Костянтина Острозького, можуть сприяти зміцненню регіональної безпеки. Це варто «продавати» Каролю Навроцькому й членам його команди. 

5. Активізація участі України у проєкті Тримор’я. Ініційований президентами Польщі й Хорватії проєкт розвитку країн між Адріатичним, Балтійським і Чорним морями повинен політично пережити своїх засновників — Анджея Дуду й Колінду Грабар-Кітарович. Для Кароля Навроцького це може стати елементом власної зовнішньополітичної активності, а для України — шансом на збільшення зовнішньополітичної суб’єктності. До того ж Україна має розгалужену ГТС, яку необхідно використовувати для транзиту природного газу. 

6. Відновлення діалогу про участь Польщі у процесі відновлення України. Представники польського бізнесу понад два роки намагаються отримати від України відповідь на питання щодо власної участі у процесі відбудови України. Вони небезпідставно припускають, що представники різноманітних транснаціональних корпорацій можуть в останній момент їх відтіснити. Тут доцільно згадати обіцянку Навроцького під час теледебатів «відправляти в Україну не польських солдатів, а польських бізнесменів» — та підіграти їй. 

7. Просування «нового прометеїзму». Спираючись на публічний образ новообраного президента Польщі, Україна могла б запропонувати йому «новий прометеїзм» — концепцію спільної протидії Росії та її впливу у Балто-Чорноморському регіоні. Творчо переосмисливши спадщину Юзефа Пілсудського, українське керівництво могло б спробувати створити атмосферу довіри у відносинах з Варшавою. 

Замість післямови. Україна має два місяці на формування політики щодо Навроцького й Польщі, яку він очолить у серпні. Зараз м’яч — на українському боці поля, а шанси порозумітися з політиком з «новим обличчям» є високими.