Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Менеджмент у Польщі: як вступити, ціни, перспективи та відгуки студентів
У 2022-2023 навчальному році на спеціальності «управління» в Польщі навчалось понад 20 відсотків усіх студентів з України (тобто 10 072 молодих українців). Чи виправданий такий попит і що треба, аби вступити на менеджмент у Польщі?
Спеціальність «управління» студенти з України часто обирають, щоб не відставати від часу. Фото: FB WSB
No items found.
Виявляється, у польській освіті студентів з України, як і інших іноземців, найбільше цікавить можливість навчитися управлінню бізнес-процесами. Про це свідчать результати дослідження «Навчання іноземних студентів в польських вузах», проведеного минулоріч Польським державним дослідницьким інститутом.
Управління — це діяльність, що потребує практики
Найбільшою популярністю серед студентів з України у минулому році користувалася Академія прикладних наук — Вища школі управління та Адміністрування у місті Ополе. На управлінському напрямку тут навчається понад тисяча українців. На другому місці з популярності — Вища школа внутрішньої безпеки у Лодзі, на третьому — приватна Академія ВСБ.
Христина Носенко з Вінниці закінчила магістерську програму з управління у Краківській Академії імені Анджея Фрича Моджевського два роки тому. Раніше у тому самому виші Христина захистила бакалаврський диплом з логістики. «Навчання на логістиці справді було цікавим і корисним, — розповідає Sestry дівчина. — Я з родини будівельників, мені легко дається усе пов’язане з точними науками і виконанням конкретних завдань. Але, на жаль, вивчення основ управління мене розчарувало.
Окрім того, що я відверто нудилась на лекціях, я не могла зрозуміти, яким чином зможу застосувати отримані знання на практиці. Нас вчили багатьом речам, але, щиро кажучи, для отримання цих знань вистачило б кілька місяців курсів».
Христина не працює за спеціальністю і шкодує, що не знайшла свого часу роботу як менеджер з логістики. На моє питання, чому обрала саме управління для магістерської програми, Христина відповіла:. «Після отримання диплому менеджера у логістиці я відчувала потребу узагальнити і поглибити свої знання. Сподівалась, що курс управління допоможе створити загальну картину моєї майбутньої роботи, але так не сталось».
Давід Конєчни захистив диплом бакалавра зі спеціальності управління спортом в Академії фізичного виховання імені Єжи Кукучки в Катовицях і переконаний, що це був невдалий для нього вибір. «Я дуже мало пам'ятаю з того, що вчив в академії. Хіба що лекції з маркетингу, але це була виключно заслуга викладача, який зумів зацікавити своїм предметом і мотивував його вчити. Решта — дивні предмети, які навіть не запам'яталися, — розповідає Давід. — Зараз я закінчую другий рік навчання на спеціальності психологія у Краківській академії імені Анджея Фрича Моджевського, і це неймовірно цікаво».
Деякі випускники менеджерських факультетів стверджують, що матеріали, які їм викладали чотири роки, можна опанувати за кілька місяців на курсах
На думку Давіда Конєчни, очікування щодо навчання управлінню дещо завищені, а в реальному світі все настільки швидко змінюється, і існує чимало курсів, які допомагають отримати знання без «зайвої води». Давід радить:
«Управління — це та спеціальність, яка потребує практики, і лише в процесі діяльності приходить розуміння, що саме потрібно, аби бути хорошим менеджером чи керівником проєкту. Тому я б радив спершу знайти роботу менеджера і зрозуміти, яких саме знань бракує для її виконання».
«Після зауваження студента мені довелось заглиблюватись у тонкощі сучасних моделей управління»
Те, що програма навчання на «менеджменті» змінюється дуже часто, підтверджують і самі викладачі, коли розповідають, наприклад, що програми для студентів, так звані силабуси, які затверджуються під кожен курс, доводиться оновлювати щороку.
Як розповідає на умовах анонімності один з викладачів менеджменту краківського вишу, «управління проєктами в сфері ІT тривалий час використовувало так звану водоспадну модель розвитку програмного забезпечення (Waterfall), коли проєкт будується з певних етапів, і наступний не запускається, доки не завершено попередній. А тепер є інша суцільна гнучка модель розробки програмного забезпечення (Agile), завдяки якій результат показують замовнику десь за два тижні після отримання замовлення. І відразу розробляють кілька етапів продукту, а недоліки швидко усуваються. І дізнався я про це… від студента під час лекції. Він сказав, що Waterfall вже кілька років не використовується в ІТ, після чого мені довелося заглибитись у тонкощі сучасних моделей управління проєктами».
Чим є польська система навчання на спеціальності менеджмент? Якщо ви вирішили обрати «управління» своєю майбутньою спеціальністю, на вас чекають бакалаврські, магістерські студії (денна та заочна форма), а також післядипломна освіта. Форма навчання може бути стаціонарною, заочною або дистанційною.
Польські виші активно розвивають інноваційні методи навчання: до стандартної програми додають нові елементи, наприклад, бізнес-аналітику, цифровізацію та управління даними в бізнесі, управління інноваціями.
Сучасне навчання здебільшого відбувається в сучасних класах і нерозривно пов'язане з цифровими технологіями
Насправді, можна вчитись управлінню в будь-якій сфері, яка цікавить майбутнього спеціаліста.
так, управління медичними процесами — це створення, відкриття та управління новими сучасними медичними закладами, проведення медичних івентів або перепрофілювання медзакладів нижчого рівня у заклади вищої спеціалізації. Можна проявити себе і в створенні нових медичних проєктів та кампаній (скажімо, щеплення), у страховій медицині, профілактиці хвороб у дітей і дорослих. Всі ці напрямки відкривають нові і цікаві можливості перед тими, хто хоче пов’язати свою професію з медичною допомогою людям, але не є при цьому лікарем.
Управління в сфері інформаційних технологій — галузь, що змінюється стрімко і щоразу вимагає для розвитку нових спеціалістів. Тепер це не лише проєкт-менеджери, але й аналітики, розробники продукту тощо. Тут замало лише знань у сфері управління чи маркетингу, такий спеціаліст потребує чітких вмінь і навичок у роботі з людьми — замовниками та виконавцями, креативності, ретельності та гострого відчуття часу.
Навчання управлінню має традиційну форму. Спершу студенти знайомляться із загальними предметами, аби потім перейти до конкретних, найважливіших в обраній спеціальності. У процесі навчання вони студіюють економіку, математику, статистику, основи бізнеса та іноземну мову.
Куди і як вступити на менеджмент у Польщі
Серед польських вишів пальму першості у навчанні управлінню тримає Варшавський університет. Минулого року на цей напрямок (стаціонарні бакалаврські програми) подали 3027 заявок. На другому місці — Економічний університет в Кракові (1023 заявок), на третьому — Економічний університет в Познані ( 929 кандидатів).
Для вступу на спеціальність управління традиційно вимагаються знання з математики, інформатики, іноземної мови, хімії або географії — залежно від напрямку діяльності, університету та форми навчання.
Найпопулярніші напрямки в сфері менеджменту: управління інформацією та цифрове видавництво, цифровий маркетинг, електронний бізнес, управління в бізнесі, управління та інженерне виробництво, управління big-data (великими базами даних), управління в сфері ІТ, управління в галузі безпеки та охорони, управління персоналом.
Навчання у приватних вузах на менеджменті коштує 1.7-4 тисячі євро
Вартість навчання управлінню і не поступається цінам за навчання на таких затребуваних факультетах, як інформатика чи медицина. У державних вишах цій спеціальності навчають безкоштовно, а в приватних ціна за рік навчання коливається від 7 до 16 тисяч злотих.
Помічено, що «управління» найчастіше обирають абітурієнти, які на момент вступу не визначились з напрямом своєї майбутньої діяльності і прагнуть навчитися тому, що є актуальним у сучасному світі. Або ж це ті, хто цікавиться розвитком власного бізнесу і шукає можливість розширити свої знання та знайомства у цій сфері.
Студії з управління є своєрідною перепусткою у світ корпорацій, банків та великих підприємств, оскільки існують для того, аби дати знання, які можна використати у різних сферах життя.
Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Марія Гурська:9 липня ми з Вами зустрілися на мітингу у Варшаві, організованому перед дитячою лікарнею на вул.Коперника активістами «Євромайдан Варшава». Люди вийшли висловити протест проти жорстокого обстрілу Києва, під час якого російська ракета вдарила по дитячій лікарні «Охматдит». Чому для вас це важливо?
Дорота Лобода: З початку повномасштабної війни в Україні, тобто з лютого 2022 року, коли до Польщі почали прибувати біженці з України, я беру участь у більшості демонстрацій проти агресії Путіна в Україні. Ця атака мене особливо вразила, бо більшого варварства, ніж напад на дитячу лікарню, важко уявити. Батьки везуть дітей до лікарні, бо сподіваються, що там їх врятують. Тим часом, терорист Путін наказує вбивати цих дітей. Я прийшла на цю демонстрацію також для того, щоб показати полякам, що ця війна відбувається поруч із нами і все це могло б статися з нами самими. Я кажу не тільки про те, що Польща під загрозою, а й просто про те, що жодна порядна людина не може погодитися, щоб такі речі відбувалися в Європі.
Дорота Лобода на акції у Варшаві через обстріл «Охматдиту» в Києві. 9 липня, 2024. Фото: Dawid Żuchowicz / Agencja Wyborcza.pl
Діти з мамами з обстрілюваних міст України приїжджають до Польщі з перших днів війни. Багато з них тут вже третій рік. Про проблеми цих дітей ви пишете з самого початку російського вторгнення у своїх соціальних мережах. Чого вдалося досягти за понад 2 роки на посаді спочатку радниці Президента Варшави, а тепер — депутатки Сейму?
З перших днів ми запустили пункти допомоги, куди привозили їжу, засоби гігієни, постільну білизну, одяг і інші речі першої необхідності біженцям з України. Та навіть більше, ніж про речі, українські матері в ті дні просили допомогти знайти школу чи дитсадок для їхніх дітей. Так виникла ідея створити довідник міста Варшава для батьків та учнів з України, де була зібрана і представлена українською мовою уся необхідна практична інформація про те, як записати дитину до школи чи дитячого садка, де отримати поради та допомогу. Я й сама почала надавати консультації, як волонтерка, у освітньому центрі в районі Середмістя організувала зустрічі для українських підлітків, які хотіли вступати до університетів. Я пояснювала молоді, як працює наша система, як подати документи на вступ, на яких веб-сайтах можна шукати інформацію, який рівень знання мови потрібен. Паралельно я організовувала курси польської мови для українок, адже найневідкладнішим для них було вивчити мову, щоб справлятися і шукати роботу у новій країні. Але найважливіше — я почала давати поради мамам та шукати дитячі заклади у Варшаві, куди можна було б записати українських дітей — підказувала, куди звернутися, а коли була потреба, то й сама йшла з українською родиною, щоб домовитися, знайти місце в школі чи садку.
В школах ніхто не був готовий до того, що раптом з'явиться багато дітей, які не володіють польською і потребують підтримки
Підтримки не лише у вивченні мови, а й психологічної, бо в Україні ці діти отримали страшний досвід.
Чи можете ви пригадати конкретну історію?
Це був один із перших місяців війни і я допомогла одній мамі знайти місце у школі у Варшаві для її сина. Але в школі в дитини почалися проблеми з вчителькою. Вона нервувала, що хлопець б'є ногами портфель, ховається під партою, не хоче з нею розмовляти. Вчителька очікувала, що хлопчик буде вдячний за те, що він отримав новий шкільний портфель, що в нього гарна школа, тому що це була гарна, нова школа, чудово обладнана. Виглядало, що педагогу забракло співпереживання та розуміння. Мені довелося пояснити вчительці: хлопець не хоче нової школи і нового портфеля, а хоче бути зі своїм татом в Україні. Новий пенал і нові кольорові олівці йому не потрібні, тому що він сумує за татом і переживає за нього. Виявилося, що те, що є очевидним для мене, не є таким для неї. Вчителька запропонувала мамі переконати тата хлопчика провести з ним виховну бесіду по телефону. Я пояснила: не можна вимагати від матері присвятити єдину розмову на тиждень зі своїм чоловіком і з батьком хлопчика в Україні тому, щоб накричати на хлопчика за погану поведінку в школі. Ми не усвідомлювали раніше, що таке війна. Ми жили в безпечній країні, і нам було важко уявити, що люди просто гинуть за кордоном, що тато цієї дитини може померти кожного дня. І тому розмова тата і хлопчика справді не повинна стосуватися портфеля.
Діти, які потрапляють у польські школи з обстрілюваних українських міст, потребують особливої турботи. Фото: Jakub Orzechowski / Agencja Wyborcza.pl
Чим закінчилася ця історія?
Вона закінчилася добре. Я змогла донести вчительці, що хлопець не відповідав, бо не розумів польської. Йому просто потрібно було дати час. Не страшно, якщо дитина трохи посидить під партою — величезна кількість 7-річних польських хлопчиків також б‘ють ногами шкільні портфелі та сидять під партами, бо діти в усьому світі однакові. Але українські діти потребують додаткової підтримки. Бо окрім того, що це просто діти, маленькі хлопчики та дівчатка, які можуть створювати проблеми в школі, вони мають за плечима багато досвіду, якого польським дітям ніколи не доводилося переживати.
1 вересня усі українські діти шкільного віку, які перебувають в Польщі, повинні піти до школи, незалежно від того, чи навчаються дистанційно за українською системою. Що ви думаєте про таке рішення?
Я вважаю, що це гарне рішення. Мене хвилювало, що відбувається з дітьми, які ніде не навчаються, тому що український уряд не в змозі знайти їх і забезпечити їм освіту. Ці діти зараз в Польщі. Якщо вони не навчаються в польських школах, польська система освіти також не знає, що з ними відбувається. І так вже третій рік. Звісно, можна було б припустити, що діти могли б навчатися дистанційно, але давайте згадаємо, що вони навчаються дистанційно вже п’ятий рік, тому що раніше була пандемія і деякі з цих дітей вже багато років не були у звичайній, нормальній школі, де вони мають контакт з іншими дітьми і з живим учителем, а не з комп’ютером.
Як польські діти зобов’язані ходити до школи, так і українські діти, які тут постійно перебувають, повинні ходити до школи
Вони можуть залишитися тут назавжди, а навіть якщо ні, їм все одно потрібен контакт з іншими дітьми, потрібна підтримка. Можливо, школа помітить, що дитина знаходиться в психологічній кризі і потребує підтримки, або що підтримка потрібна матері. Якщо мама постійно перебуває на роботі, чи вдома з дитиною, і не має контакту з іншими людьми, то їй вчасно не нададуть допомогу. Тому я вважаю, що це добре рішення, хоча, звичайно, це буде великим викликом, тому що за оцінками Міністерства освіти, ідеться про приблизно 60 тис. дітей з України, які зараз знаходяться в Польщі і не ходять до школи.
Чи готові польські школи приймати українських дітей? Чи вистачить всім місця? Що зміниться з вересня і які нові програми запрацюють?
В Польщі народжується все менше дітей, а відповідно, їх менше в школах. Якщо у великих містах це не так відчутно, то в маленьких містах хоча й невеликі школи, але місця там навіть забагато. За нашими плечима два роки досвіду функціонування польської освітньої системи в умовах війни в Україні. Це спочатку вчителі раптом опинилися в ситуації, коли в класі з’явилися іншомовні діти і ніхто не знав, що робити. Станом на зараз багато вчителів вже пройшли навчання та тренінги, вони знають, як працювати з дітьми з інших країн. Шкільні психологи готові працювати з травматичним досвідом дітей. Школи також візьмуть на роботу міжкультурних асистентів. Вони допоможуть в інтеграції не лише школярів, а й їхніх мам, бабусь і всіх, хто є з дітьми тут, у Польщі.
Дорота Лобода була активісткою батьківського руху, а тепер займається освітою у Сеймі. Фото: приватний архів.
Чим займається міжкультурний асистент?
Ідея з асистентами це нововведення, яке дозволить кожній школі, яка цього потребує, працевлаштувати вчителя для допомоги українським дітям. Кошти на нових співробітників надходитимуть через дотації від місцевої влади і від держави.
Асистент допоможе записатися до школи, пройти адаптацію у перші дні, і в подальшому буде весь час присутній в класі і сприятиме інтеграції з іншими дітьми, тобто з польськими дітьми, але і не тільки, адже у польських школах є діти і з інших країн. Асистенти працюватимуть також і з батьками — пояснюватимуть, коли потрібно зробити внески, прийти на збори, що купити до школи, які в Польщі звичаї, тому що більшість речей у наших школах схожі, але дещо відрізняється. Наприклад, електронний щоденник. Українські мами розповідали мені, що в Україні він не є настільки популярним, а в нас все тримається на цьому електронному щоденнику. Асистенти створюють умови безпечного вступу українських дітей до польських шкіл. На початку всім буде нелегко і знадобиться більше міжкультурних асистентів. Але, сподіваюся, з кожним місяцем буде все краще.
Яким є підхід до питання громадянства асистентів?
Вони можуть бути поляками чи польками, але повинні вільно спілкуватися українською, адже працюватимуть з українськими дітьми. І я, все ж, щиро сподіваюся, що значна частина асистентів буде з України.
В Польщі багато кваліфікованих українських вчителів, які шукають роботу і це — шанс для них
Я бачу багато українок у Варшаві, які працюють на різних посадах, не відповідних їхній кваліфікації. Вони прибирають у наших домівках, роблять нам нігті, стрижуть нас у перукарнях, піклуються про наших дітей. Було б чудово, якби вони знову змогли працювати юристами, лікарями і вчителями, виконувати всі ті професії, якими займалися в Україні! Той факт, що зараз їм потрібно проходити стільки різноманітних бюрократичних процедур, ускладнює не лише їхнє життя, а й наше! Дуже добре, що посада міжкультурних асистентів дозволить простіше працевлаштувати кваліфікованих українок. Сподіваюся, що надалі вдасться трішки пом’якшити законодавство, щоб фахівцям з України було легше діяти у нових умовах.
Як бути з такою проблемою в школах, як булінг? Це явище є особливо болючим для українських дітей у Польщі.
Наскільки мені відомо, і я спілкувалася про це з заступницею міністра освіти Йоанною Мухою — у Міністерстві знають і розуміють цю проблему. Буде цілий пакет семінарів і тренінгів для вчителів щодо того, як боротися з цим явищем. Це важлива частина ролі міжкультурних асистентів. Додаткова особа, яка підтримує українську дитину в школі, повинна буде постійно реагувати на прояви переслідування чи насильства щодо українських дітей.
Важливим питанням є збереження національної ідентичності українських дітей у польських школах. Наразі точиться дискусія про те, чи підтримають це польські школи, чи, навпаки, сприятимуть полонізації маленьких українців. Політики кажуть, що ризику немає, але нам пишуть мами дітей з різних шкіл, особливо у Варшаві, про випадки, коли дітям на перервах забороняють говорити українською. Як це можливо, і яка ваша думка з цього приводу?
Це неприпустимо.
Інтеграція не означає перетворення дітей з України чи будь-якої іншої країни на поляків
Ці діти навчаються в польській школі, але мають право на свою мову, свою ідентичність, свою історію. І тут вся діяльність, спрямована на денаціоналізацію дітей, як би це не звучало, безумовно, є незаконною. Школа не має права забороняти дітям спілкуватися рідною мовою. Але знаєте, я також думаю, що діти, які мають українські родини і постійно спілкуються вдома українською, не забудуть своєї мови, як і польські діти, які розкидані по всьому світу. Сім’я також підтримує традицію, культуру та знання мови. І водночас, ніщо не заважає нам поговорити з міністерством про те, щоб українська була додатковою мовою навчання в школах. Сьогодні ми мали зустріч із послом України, який залишає свою посаду, і він наголошує, що для української держави важливо, щоб діти в польських школах мали змогу вивчати українську мову, як додаткову. Думаю, Міністерство це розглядає.
Що б ви порадили мамі, дитина якої приходить додому і скаржиться, що вчителька забороняє їй з друзями на перерві розмовляти українською?
Я б сказала їй: напишіть скаргу директору, а якщо це не допоможе, то скаржтесь шкільній раді, тобто, «Кураторію», бо такого просто не може бути. Кураторій має окремий офіс у кожному воєводстві, який займається всіма шкільними правилами, їхні представництва є в польських містах, навіть, маленьких. Ви можете повідомити туди будь-які скарги щодо будь-яких негараздів у школі.
Підсумовуючи, яке сьогодні головне завдання польських шкіл щодо маленьких українців?
Забезпечити місце для навчання, культурного асистента, психологічну підтримку та гарну інтеграцію з польськими дітьми.
За офіційними даними, з початку повномасштабної війни Росія викрала на тимчасово окупованих територіях України приблизно 20 тис. дітей. Наразі лише 736 дітей змогли повернутися додому.Навіщо Путіну українські діти, і як зупинити злочин — повернути дітей додому?
Майбутнє нації — в дітях. Мета війни – знищити майбутнє нації. Росія хоче забрати українських дітей і зробити їх росіянами — вкрасти в України найцінніший скарб. Те саме німці робили під час війни, коли хотіли польських дітей зробити німцями. Це огидна, варварська стратегія війни. І тому існують міжнародні організації ООН, ЮНІСЕФ та інші. Вони мають добиватися повернення дітей в Україну і того, щоб Росія припинила діяти всупереч міжнародному праву.
Євростат повідомляє, що 4,3 мільйона біженців війни з України перебувають в Європі через війну. 950 тисяч з них – в Польщі. Як ви вважаєте, коли всі українські біженці зможуть повернутися додому?
Думаю, всі до одного додому вже не повернуться. Я знаю кількох жінок зі Східної України, домівки яких зруйновані. Вони планують залишитися в Польщі.
Я щиро бажаю, щоб кожен, хто захоче повернутися в Україну, повернувся і допоміг відбудовувати цю чудову країну!
Щоб так сталося, ми повинні дати Україні більше зброї.
Як, на вашу думку, на польсько-українське сусідство вплине цей епізод спільної історії — те, що ми зараз переживаємо, як сусідки, сестри?
Сподіваюся, що складна історія, яка була між нами раніше, перетвориться на приклад позитивного сусідства, а Польща стане тією країною, яка допоможе Україні вступити в НАТО і ЄС. Як тільки Україна стане частиною Європейського Союзу, між нами вже не буде кордону. Я зараз чую від поляків і польок, що вони налагодили настільки близькі стосунки та дружбу з жінками, і навіть з цілими родинами з України, що коли війна закінчиться і українці повернуться додому, то ті поїдуть їх відвідувати, бо вже отримали запрошення. Після Перемоги багато поляків поїдуть в Україну, щоб відвідати своїх друзів — людей, з якими вони тут познайомилися та подружилися — підтримати їх, та й просто поїхати на відпочинок. Раптом Україна стала місцем, про яке ми багато думаємо. Раніше Польща була дуже західноорієнтована, а тепер виявилося, що у нас на сході є дуже дорога для нас сусідка.
Дорота Лобода на одній з акцій на підтримку України. Фото: приватний архів.
<frame>Менше половини українських школярів, які через війну живуть зараз у Польщі, відвідують польські школи. Але незабаром всі діти мусять піти до них, щоб не мати прогалин у навчальній програмі та інтегруватися в польське суспільство. Для багатьох українських дітей це означає неабиякий стрес, адже чимало з них недостатньо знають польську, мають психологічні травми й іноді зазнають булінгу. Редакція Sestry.eu знає, що це одна з найважливіших проблем біженців. В циклі публікацій «Школа без дому» ми описуємо те, що турбує наших дітей, шукаємо хороших прикладів для наслідування, спілкуємося з психологами, вчителями та чиновниками. Тож якщо ви мати, вчителька, волонтер, психолог, чиновник — пишіть нам на redakcja@sestry.eu. Ми тут — для вас.<frame>
Анна Й. Дудек: Коли понад два роки тому, у лютому 2022 року, українські жінки з дітьми почали приїжджати до Польщі, ситуація, в тому числі пов'язана з освітою дітей, була надзвичайною. Два роки по тому вона вже не є надзвичайною і не є тимчасовою. І все ж, незважаючи на це, бракує рішень, процедур та інструментів для належного піклування про дітей та підлітків з України. Понад 100 тисяч дітей зникли з системи освіти. Це викликає щонайменше тривогу.
Юстина Жуковська-Голенбєвська: Дійсно, багато дітей — тисячі дітей випали з системи, і це потрібно виправити. Але також не можна сказати, що вони повністю зникли, адже їхнє становище моніториться різними громадськими організаціями і має моніторитися центрами соціального захисту населення. Але вже на початку війни я вважала, і неодноразово про це говорила, що в тій ситуації, в якій до нас приїхали діти з України, освіта не була пріоритетом.
Чому?
Тому що, по-перше, це не була одна однорідна група. Ні, там були і діти, які жили в Західній Україні, недалеко від польського кордону, які, так, виїхали через війну, але в їхньому випадку це була дещо інша зміна місця проживання, і ті, хто приїхав з фронту. Які буквально тікали від бомб. Були інші, більш важливі потреби — вирішити цю кризу, а не відправляти їх на уроки географії чи математики. Тепер у нас є не тільки діти, які вислизнули з системи, але й люди, які втомилися допомагати. І розгублені вчителі.
Нещодавнє опитування показує, що хоча більшість поляків і польок все ще підтримують допомогу Україні, майже половина вважає, що ця допомога має відбуватися за межами Польщі. Це величезна зміна, яка очевидним чином позначається і на дітях.
Спочатку суспільство дуже прагне допомогти, але з часом ця готовність згасає — це природний, вивчений, описаний феномен фаз соціальної реакції на катастрофу. Перша фаза — героїчна, солідарність зростає, поки ми не досягаємо так званої фази медового місяця, коли підтримка і допомога ллються потоками. Потім поступово настає втома, вигорання, страх, припинення підтримки — це так звана фаза втрати ілюзій.
Це відбувається в кожній країні, в кожній громаді, яка постраждала від катастрофи, стихійного лиха або приймає біженців. Моє питання, однак, полягає в наступному: якщо ми знаємо, що це виглядає саме так з наукової точки зору, чому ми не маємо готових рішень для цього?
Була мобілізація, зараз настала певна нормалізація і стагнація — і тут нам бракує інструментів, щоб перейти до фази реконструкції, до ситуації, коли життя громадян і людей, які постраждали від кризи, нормалізується. Громадськість, виснажена допомогою — я маю на увазі і тут, можливо, перш за все, громадські організації — не отримала жодної підтримки, окрім оплесків. Жодної. Легко перегоріти в ролі людини, яка приносить допомогу, яка щодня бачить людські драми, бачить матерів, розлучених з сім'єю, самотніх дітей, трагедії цілих родин. А про цих людей ніхто не думає.
Витрати на підтримку оплачували самостійно?
Психологи та інші фахівці зобов'язані проходити супервізію (часто фінансовану з власної кишені), але люди доброї волі не мають доступу до супервізії та підтримки для себе. А фахівці, які працюють для підтримки українців, працівники ГО та інші громадяни, якщо їм потрібна допомога, змушені були і досі змушені шукати її самостійно. А це теж дорого коштує. Витрати високі, війна триває, люди втомилися. Деякі з тих, хто допомагає, страждають від вікарної травми внаслідок допомоги або виснаження емпатії, у них більше немає сил допомагати.
Волонтери роздають cуп українським біженцям на головному залізничному вокзалі Кракова 10 березня 2022 року. Фото: Dominika Zarzycka/NurPhoto/AFP/East News
Виборчі кампанії не допомогли.
Навпаки, вони грали на упередженнях, образах і страхах, а оскільки ми як суспільство погано поінформовані, ці зерна впали на благодатний ґрунт, викликаючи сумніви в тому, чи має сенс така наша участь і чи потрібно взагалі придумувати якісь додаткові програми для біженців. Якщо проаналізувати дослідження, проведені, наприклад, у Німеччині чи Франції, країнах, які багато приймають іноземців, то можна побачити, що найважливіше мати перевірені програми, які дають змогу не лише задовольнити базові потреби людей у кризовій ситуації, але й асимілювати та інтегрувати їх у суспільство.
Що сталося в Польщі?
На самому початку війни ми взяли інтеграцію громад за головну мету. Пам'ятаю, як я тоді била на сполох, щоб цього не робити. Вони ледве прийшли, а ми вже організовували якісь інтеграційні зустрічі. Тоді був не час для цього, тоді був час задовольняти потреби в безпеці, житлі, їжі та засобах до існування. Надавати спеціалізовану підтримку, якщо біженці її потребували. З іншого боку, після задоволення цих базових потреб настає час для асиміляційних та інтеграційних заходів, для включення дітей у систему освіти, а дорослих — у програми професійної та соціальної активізації.
То які саме?
Мають бути програми, які будують соціальну інтеграцію з людьми, які втекли від війни і хочуть залишитися з нами, але поки що не можуть повернутися до своєї країни. Ми повинні створити кампанію, яка б інформувала людей про те, хто є біженцем, а хто емігрантом, що таке міжнародний захист, які наші зобов'язання як члена Європейського Союзу чи ООН. Йдеться про те, що ми не повинні транслювати погані наміри, ми повинні вміти зберігати певний рівень доброзичливості один до одного, співчуття, емпатії. А це нелегко в ситуації, коли більшість з нас відчуває розчарування від вартості життя, інфляції, знедоленості, необхідності зводити кінці з кінцями. Тому виникають думки, які вміло підігріваються деякими політиками, що українці отримують 800 +, квартири, якісь пільги, а ти, поляк, мусиш за все це працювати.
Водночас це, звісно, неправдивий наратив, бо присутність українців у Польщі приносить свої плоди. Але ця новина не проникає в мейнстрім
Натомість ми читаємо про те, що вони забирають робочі місця і місця в дитячих садках. Це теж неправда, але правда, що ми не знаємо, як використати весь потенціал цих людей. Крім того, якщо чесно, як суспільство, ми трохи лицеміримо, тому що, з одного боку, ми скаржимося на українців, а з іншого боку, ми з радістю наймаємо жінку готувати їжу і прибирати, тому що її послуги дешевші і — занадто часто — не оподатковуються.
Гаразд, але повернімося до школи.
Ми ніколи не цуралися цієї теми, я вже пояснюю чому. В таких домах, в такій системі виховуються наші діти, які потім в школі чи садочку повторюють те, що чують вдома, спостерігають, дивляться, чи це насправді так, як кажуть мама і тато. Тому що діти вчаться, спостерігаючи за дорослими. Часто через це вони не хочуть або не вміють налагоджувати стосунки, приймати українських дітей у колективи однолітків. Вони їх терплять, приймають, але часто важко говорити про повноцінну приналежність чи дружбу. Крім того, вони не знають, як довго ці діти залишаться — чи поїдуть одразу, чи залишаться ще на місяць, чи повернуться після канікул. Це призводить до того, що вони не хочуть/не можуть, навіть несвідомо, інвестувати в таку дружбу, тому важко мати глибші зв'язки. Звичайно, є деякі місця (школи), де про ці стосунки з належною ретельністю дбають директори, вчителі або батьки, і я вітаю їх за це, але вони все ще є винятком.
То що ж можна зробити?
Є зовнішні фактори, на які ми не маємо великого впливу, наприклад, як довго триватиме ця війна. Але є й такі, на які ми можемо впливати. Йдеться про створення таких стратегій, таких програм, особливо превентивних у школах, які будуть дбати про першу психологічну допомогу в першу чергу. І ми, як фонд UNAWEZA, думаючи про те, як ми можемо підтримати школи, хотіли створити таку програму, яка була б, перш за все, простою у використанні для вчителя, і в той же час ефективною і цікавою для учня. Таку програму, яка крок за кроком супроводжувала б учителя у проведенні уроку, давала б йому конкретні знання за допомогою експертного навчання, а також постійну підтримку з боку воєводських координаторів, щоб учитель не залишався з цією програмою сам на сам. Програма, яка просто говорить, що робити, чого не робити і як це робити.
Час для підтримки. Фото: Shutterstock
Що робити, чого не робити, як робити?
Перш за все, підтримувати всі потреби дітей, незалежно від їхньої статі, походження, віросповідання, психосексуальної орієнтації. Тому наша програма дуже культурно нейтральна.
Готуючи програму, ви брали до уваги ці сотні тисяч українських дітей?
Ми взяли до уваги всіх дітей. Це програма, яка дотримується принципів універсальної профілактики, а не вибіркової, тому вона також націлена на дітей та юнацтво з різним досвідом. Якщо програма та її заходи розраховані на всіх дітей, це дає можливість для більш ефективної інтеграції. Ми показуємо, що всі діти перебувають у рівних умовах один з одним, нікого не виокремлюють. Кожен повинен навчитися комунікувати свої емоційні потреби, як просити про допомогу, як користуватися цією першою психологічною допомогою. Паралельно ми навчаємо класних керівників, як надавати цю першу психологічну допомогу. Наше бачення полягає в тому, що ми хотіли б навчити всю Польщу надавати першу психологічну допомогу.
Чому це так важливо?
Це пов'язане з тим, що вона дозволяє виявити проблему у дитини до того, як їй знадобиться допомога фахівця, і, якщо така допомога необхідна, організувати відповідну підтримку для дитини. Пам'ятайте, що не кожна криза у дитини потребує негайного втручання. Іноді дитині просто потрібно сказати, що вона боїться, має проблему або відчуває тривогу. Їй потрібно з кимось поговорити, можливо, не обов'язково з батьками чи опікунами.
Наша програма готує вчителів до цієї ролі, а дітей навчає, як правильно розпізнавати свої емоції, як читати їх у тілі, про що вони говорять
Що це таке? Ми вчимо про потреби, щоб діти та вчителі знали, як розрізняти потреби та стратегії задоволення потреб чи потягів. Наступний крок — навчити, що таке кордони. Усі види кордонів — емоційні, фізичні, духовні чи інтелектуальні, а також про те, як спілкуватися про ці кордони і що робити, коли ці кордони перетинаються. Потім ми готуємо дітей до того, як повідомити про свою проблему, де шукати підтримки, як просити про допомогу. Все це відбувається протягом перших шести місяців. Мета в тому, щоб через цей час дитина вже розуміла, що з нею відбувається, до кого звернутися, який меседж використати, щоб дати дорослим зрозуміти, що щось не так, що треба задовольнити якусь конкретну потребу, або що хтось її кривдить, ображає. Конкретні, практичні, бо часто такі програми переповнені банальностями. А банальності не працюють. Ця програма про те, щоб прямо сказати, що можна говорити, а чого не можна. Однаково для вчителя, однаково для дитини та її батьків.
Вчитель не говорить з високих трибун. Фото: Shutterstock
Наприклад?
Наприклад, в Урок 4 для 4-6 класів; 7-8 класів і старших, ми включили інструкцію про те, як повідомити про потребу в допомозі, розроблену Притулком для підлітків, під назвою “POMOC” (допомога польською — пер.):
P — ПОШУКАЙ ДОВІРЕНУ ОСОБУ
Знайди людину, якій Ти довіряєш, наприклад, маму-тата, бабусю, тітку, друга, улюбленого вчителя, шкільного педагога, шкільного психолога або класного керівника, до яких Ти можеш звернутися. Це може бути хтось, хто, здається, розуміє і готовий вислухати Тебе.
O — ПЕРШИЙ КРОК — ЦЕ СМІЛИВІСТЬ
Скористайся сприятливим моментом, щоб поговорити з кимось про свою проблему або домовитися про розмову. Визнай, що відчуваєш тривогу перед запланованою розмовою. Дозволь собі відчути її, а потім зосередься на своєму бажанні розпочати розмову. Дозволь цим двом почуттям змішатися і пробудити твою сміливість.
М — КАЖИ, ЩО ВИ ВІДЧУВАЄШ
Якщо не знаєш, як почати розмову, можеш сказати: «Я хотів би/хотіла би поговорити з Тобою про щось важливе. Останнім часом я почуваюся дуже пригніченим/пригніченою, мені важко і мені потрібна підтримка». Ти можеш почати цю розмову за допомогою методу карток, тобто записати ці зразки повідомлень на картці та дати її комусь, кому ви довіряєш. Цей метод є корисний для людей, яким важко розпочати розмову. Розкажи людині, з якою розмовляєш, про свої почуття і про те, що Тебе турбує. Ти можеш сказати: «Мені сумно, хвилююся про своє психічне здоров'я, і мені потрібна допомога, щоб впоратися з цим».
O — ВІДКРИТО ТА ЧЕСНО
Пам'ятай, що під час розмови важливо бути чесним і відкритим. Якщо під час розмови Твої почуття підкажуть Тобі, що Ти не відчуваєш себе в безпеці, Ти завжди можеш зупинитися, відійти і звернутися за допомогою в інше місце.
В — ЧАС ДЛЯ ПІДТРИМКИ
Скажи людині, з якою Ти розмовляєш, що Тобі потрібна підтримка і допомога у пошуку відповідних рішень. Ти можеш запитати: «Чи можеш допомогти мені знайти професійну допомогу?», «Я не можу розповісти про це батькам. Чи не могли б Ви це зробити?»,«Чи можеш допомогти мені записатися на прийом?».
Цифрова гігієна та безпека в інтернеті. Фото: Shutterstock
Що ще входить у програму?
Наступне півріччя присвячене цифровій гігієні та безпеці в Інтернеті, але подається зовсім інакше, ніж зазвичай. Ми не лякаємо дітей, не кажемо: «Не можна так багато користуватися», «Я заберу твій телефон», «Ти покараний за ігри». Ми говоримо: інтернет — це частина нашого світу, середовище, в якому ми існуємо. Ми виховуємо певне усвідомлення того, що діти можуть розпізнати і визначити для себе, що з ними занадто багато, чого має бути більше, чого менше. В рамках цієї програми ми заохочуємо спільні проєкти і завдання, в яких діти тренуються в нових компетенціях, які вони самі обирають, а не ті, які ми хочемо їм нав'язати, тому що діти дуже добре вміють проводити дослідження і діагностувати ті чи інші явища. Їм треба довіряти. Усе це — цілісна історія про те, як наші емоції, наша емоційність, наша психічна рівновага залежить від багатьох сфер: як-от сон, здоровий стиль харчування, рух, сприятливі соціальні стосунки чи добрі знання. Тому що все це впливає на наше самопочуття.
Ключовим моментом є те, що вчитель не говорить з високих трибун, а є радше фасилітатором і партнером, який спостерігає, а не повчає
Батьки також залучені до програми?
Ми розробили програму підтримки для батьків, яка включає серію фільмів та вебінарів, підготовлених експертами з психології, психіатрії, а також самими підлітками.
Створюючи програми підтримки для тих, хто пережив втрату, важливо пам'ятати, що вони покликані додати їм сили та можливостей, а не забрати їх. Ті, хто втратили дім, не повинні роками відчувати себе залежними від допомоги інших. Наше завдання — відновити їхню незалежність, самостійність і свободу. У цій ситуації дуже легко сплутати системну допомогу з системним насильством. На мою думку, справа не в тому, щоб утримувати ресурси, які ми маємо, а в тому, щоб розподіляти і надавати їх відповідно до потреб. Ми є батьками і матерями прав дитини у світі, це породжує нашу відповідальність за всіх дітей, які живуть в нашій країні або тікають до нас. Не може бути так, що так багато дітей не користуються правом на освіту, не можуть отримати користь від формування стосунків з однолітками або належної медичної допомоги, що так багато дітей продовжують зазнавати насильства або вмирати на східному кордоні нашої країни. Наш соціальний обов'язок — дати цим дітям все необхідне без компромісів і виправдань.
Юстина Жуковська-Голенбєвська — психологиня, психотравматологиня, випускниця Вищої школи соціальної психології у Варшаві за спеціальністю клінічна психологія. Закінчила аспірантуру, зокрема, з психотравматології, освітнього менеджменту та педагогічної підготовки, а також багато навчальних курсів з психології та психотерапії, в тому числі «Вивчення інтегративної терапії травмованих осіб», а також комплексний сертифікаційний тренінг з терапії, орієнтованої на вирішення проблем I та II рівнів. Закінчила програми навчання з попередження насильства в сім'ї в Блакитній лінії та кризового втручання і терапії залежностей. Медіаторка у сімейних справах, терапевтка для сімей та дітей.
Головна координаторка профілактичної програми «Година для МОЛОДИХ ГОЛІВ», що реалізується в межах проєкту «МОЛОДІ ГОЛОВИ. Відверто про психічне здоров’я» Фонду UNAWEZA. Координаторка коаліції МОЛОДИХ ГОЛІВ у фонді UNAWEZA.
За законом про освіту, польські вузи мають право встановлювати свої умови для абітурієнтів, і вони можуть відрізнятися в кожному університеті. Так, десь зараховують студентів на підставі ЗНО/НМТ, десь — за результатами іспитів, а десь — за середнім балом атестату. Так само у кожного вишу свої терміни подання документів. Тому процедури обдзвону університетів не уникнути. Втім, є і загальні положення та основний набір документів, який варто підготувати.
Крок 1: реєстрація онлайн
У вищих навчальних закладах Польщі існують реєстраційні системи IRK (internetowa rejestracja kandydata) та ERK (elektroniczna rejestracja kandydata). Для цього зайдіть на сайт вибраного університету та створіть там власний обліковий запис. Далі треба заповнити поля анкети і завантажити документи, які від вас вимагає даний вуз.
Заповнювати анкету можна поступово: електронне фото, скан-копії освітніх документів, сертифікати з оцінками. Онлайн-кабінети доступні з травня і навіть раніше. Але в деяких університетах для реєстрації потрібні серія та номер атестату, тому реєструватися доводиться вже після випускного. До багатьох приватних університетів вступити простіше. Тут можна раніше подати заяву, забронювавши за собою місце, і не чекати на видання атестату.
Також вуз попросить від вас надати квитанцію про оплату реєстраційного внеску. У деяких випадках система виставляє індивідуальний рахунок для оплати прямо в онлайн кабінеті, а іноді на сайті можна знайти спільний для всіх кандидатів рахунок та додати оплачену квитанцію до загального переліку документів. Зверніть увагу, що за кожний обраний факультет вноситься окрема плата.
Цей перший крок не гарантує зарахування до вишу, але без нього ніяк.
Крок 2: список документів для українських абітурієнтів
Після реєстрації у системі можна готувати пакет документів для навчання у Польщі:
• документи, що підтверджують легальність перебування на території Польщі: статус UKR, карта поляка або карта побиту (підготуйте також 2-3 ксерокопії цих документів)
• закордонний паспорт
• атестат про здобуття середньої освіти та додаток до нього (майже всі навчальні заклади Польщі вимагають ці документи з апостилем)
• свідоцтво про народження
• паспорт громадянина України (ID-картка)
• анкета вступу до ВНЗ (надається університетом)
• офіційний сертифікат про рівень володіння польською мовою (якщо є). Для вступу необхідний рівень мінімум В1, а краще В2. Якщо офіційного сертифікату немає, вас можуть попросити пройти тестування чи співбесіду онлайн з професором вишу
• медична довідка
• фотографії 35х45 мм (у паперовому та електронному форматі)
• додатково і не завжди можуть знадобитися мотиваційний чи рекомендаційний лист, творчі роботи або презентація робіт у PDF (якщо йдеться про творчі професії)
Зверніть увагу, що українські документи приймаються з перекладом, зробленим польським присяжним перекладачем. Сертифікат про освіту має мати апостиль — спеціальний штамп міністерства юстиції про дійсність.
Крок 3: зарахування до університету
Після подачі документів, приймальна комісія уважно їх вивчає. Фокус уваги здебільшого на профільних предметах для цього ВНЗ. У приватних вузах вступити легше, але після першого курсу відраховують усіх, хто не тягне програму. Якщо у вас була співбесіда чи вступний іспит у самому університеті, за це ви отримаєте певний бал, а вже за кілька днів вам повідомлять, чи ви пройшли по балам. Результат zakwalifikowany означає, що ви пройшли.
Чи можуть українці навчатись в університеті Польщі безкоштовно?
Державні вузи надають таку можливість усім студентам, які володіють польською мовою на рівні С1 (і це підтверджено офіційним сертифікатом). Також поборотися за безкоштовне навчання можуть абітурієнти зі статусом біженця, тимчасового захисту UKR, власники картки поляка або родичі, чоловік/дружина громадянина Польщі. Студенти цих категорій також мають право на пільги, субсидії, виплати для осіб з інвалідністю, ректорську або соціальну стипендії.
Але рішення щодо кожного випадку ректорат приймає індивідуально.
Вступна кампанія в польських державних вузах ще не закінчилась, а чимало українських абітурієнтів вже шукають запасні варіанти на випадок, якщо вступити не вийде. Цей страх опирається не лише на низьку самооцінку, часто — це реальні перспективи українських підлітків, котрі через війну, часті переїзди, подвійне навантаження за умов навчання у двох країнах або непростий психологічний стан не могли повноцінно здобувати знання у випускних класах. Що ж робити тим, хто прагне вчитись і здобувати вищу освіту, але має усі підстави сумніватись у своїх шансах на вступ до державного польського вузу?
Інша система вступу
Є хороша новина: вступати у Польщі можна двічі й тричі, а інколи навіть посеред навчального року. Є варіянти шукати омріяний факультет в іншому, менш престижному університеті. Або вступати у приватний вуз, але це вже — за гроші.
У державних університетах є другий, а іноді і третій тур вступу, але реєстрація буде відкрита лише на ті напрямки, де залишаться вільні місця. Найчастіше на інформатику, управління, психологію, англійську філологію місця займають ще в першому турі.
Українці звикли, що другий шанс — це вступ у той самий виш, але на платну форму навчання. Але в Польщі система геть інша.
«В Україні після оголошення результатів вступу на бюджет абітурієнти, які не пройшли, можуть подати заяву на контракт. У Польщі так зробити не можна, — пояснює Анастасія Хованяк, освітня консультантка та власниця Centrum Edukacyjne Chowaniak в Кракові. — Комісії польських ВНЗ оцінюють вступника один раз, після чого оголошують результат: рекомендований або не рекомендований до зарахування. Якщо так, абітурієнт подає оригінали документів і може приступити до навчання або безкоштовно (якщо є документ, який звільняє його від оплати на навчання), або платно (якщо такого документу немає)».
Анастасія Хованяк. Фото з приватного архіву
Згідно зі ст. 324, п.2 Закону про вищу освіту і науку РП оплату за навчання польською мовою на денній формі не вносять іноземці, які мають наступні документи: карта поляка, довідка на постійне перебування в Польщі, карта резидента, іноземці, які користуються тимчасовим захистом (статус UKR), власники сертифікату знання польської мови на рівні С1 і вище тощо. Інші категорії вступників, які не прописані в законі (за рідкісними винятками), можуть навчатися платно.
Власна стратегія вступної кампанії
Щодо самого вступу, варто розробити стратегію рекрутації. Це сплановані кроки під час вступу, які допоможуть не лише передбачити, але й розрахувати шанси на вступ. Фахівці радять, зокрема, ретельно перевіряти правила вступу до конкретного вузу. Обирати більше, ніж одну спеціальність, або більше, ніж один університет. Це важливо ще й тому, що під час реєстрації на навчання ми ще не знаємо результатів іспитів. Можна орієнтовно передбачити свої шанси, керуючись прохідними балами з попередніх років, але цей спосіб не дає гарантії й може підвести.
Інколи, якщо не вдалось вступити на обрану спеціальність до омріяного вузу, варто пошукати або споріднену спеціальність у цьому виші, або ж подивитись інші вузи, які пропонують такі самі спеціальності.
Марта Скородзієвська, студентка першого курсу Університету імені Адама Міцкевича в Познані, обрала когнітивістику, але вступила не з першого разу: «Документи на перший набір на цю спеціальність до Ягеллонського Університету я подавала дуже рано — на початку березня минулого року, а в квітні вже проходила співбесіду. На жаль, я не вступила до Ягеллонки, і вже у червні склала документи на когнітивістику у Познань, в Унівесрситет Адама Міцкевича. До речі, і там, і там — це були перші набори на цю спеціальність, тільки в Кракові на три місяці раніше. Про успішний результат мені повідомили у липні. Якби не вступила, обов’язково б вступала знову на додатковий набір вже у серпні-вересні».
Анастасія Хованяк радить знайти відповіді на ці запитання, аби оцінити свої шанси на вступ:
1. Скільки місць є для іноземців на даному напрямку? Як перераховують наші бали? І чи вступаємо ми окремо, чи в межах ліміту місць з поляками? Якщо вступ разом з поляками, то треба дізнатись: чи максимальна оцінка, яку може мати український вступник, дорівнює максимальній оцінці, яку може принести польський абітурієнт?
Наведу приклад: якщо університет не бере до уваги НМТ (ЗНО) та приймає іноземців разом з поляками, треба запитати, чи українське свідоцтво буде перераховуватися як розширена польська матура? Бо якщо ні, то польський вступник буде мати максимально 150 або 200 балів при вступі, а український — маючи 12 балів в атестаті, лише 100 балів. В таких випадках немає сенсу реєструватися в даний університет.
2. Чи потрібно мати НМТ (Національний мультипредметний тест)? Які профільні предмети беруться до уваги?
3. Обов'язково перевірити вимоги до рівня знань польської мови.
4. Перевірити дати не тільки реєстрації, але і подання документів, і повний список документів, щоб встигнути їх підготувати.
5. Перевіряти інформацію на сайті ВНЗ, але дивитися на рік. Є чимало неоновлених сторінок університетів. А інформація з 2022-2023 років може вже бути неактуальною. Краще уточнювати в університеті.
6. Не чекати, контактувати з ВНЗ по кожному питанню, яке незрозуміле.
Одним із суттєвих моментів вступу до обраного вузу є його престижність. Здебільшого йдеться про столичні виші — Варшавський Університет, Варшавську Політехніку, або вузи з давньою традицією — Ягеллонський Університет в Кракові, Вроцлавський Університет, Гданська Політехніка. На більшість спеціальностей в цих вузах дуже високий прохідний бал і обмежена кількість місць.
А що приватні вузи? Чи подання документів у приватний вуз завжди гарантує вступ?
Анастасія Хованюк пояснює, що деякі приватні університети звертають увагу на оцінки, але найчастіше, якщо вступник має підтверджені знання мови навчання, подає повний комплект документів, він вступає.
«Важливо памʼятати, що на деяких напрямках місця навіть в приватних вищих школах швидко закінчуються. Так, наприклад, в минулому році у частині приватних університетів на психології вже в середині липня не було місць», — розповідає освітня консультантка.
Рятівний другий набір
Коли він починається і що про нього слід знати?
Додатковий набір — це ще один шанс потрапити на навчання для осіб, які не склали іспити або не були прийняті на обрану спеціальність за кількістю балів під час першого набору. Це також ще одна можливість для тих, хто не визначився куди вступати і яку спеціальність обрати. Коли перший набір вже тривав.
Додатковий набір на навчання у державних та приватних вищих навчальних закладах Польщі проводиться онлайн у період з 11 липня до 31 жовтня 2024 року. Він проводиться після завершення основної хвилі набору, тому взяти в ньому участь можуть як ті, хто повторно складає документи чи іспити, так і ті, хто не подавався на навчання під час основного набору.
Другий набір (або додатковий, або доповнюючий) — це можливість заповнити вільні місця у вищих навчальних закладах. Для абітурієнтів це означає ще одну можливість потрапити на навчання, а для самих вузів — гарантію подальшої присутності в освітніх пропозиціях. Якщо виш не набере певну кількість студентів і не відкриє спеціальність, то його привабливість на тлі інших вищих навчальних закладів спаде, а за кілька років він може взагалі втратити право навчати цим спеціальностям.
Додатковий набір проводиться майже в усіх університетах, навіть у найпрестижніших. Ба більше, додатковий набір можливий навіть на популярні спеціальності.
Звідки ж беруться ці місця? Під час кожного набору частина кандидатів, зарахованих на навчання, не подає вчасно необхідних документів або заяв.
Це трапляється з різних причин. Іноді абітурієнти обирають іншу спеціальність, на яку також подавали документи (чимало кандидатів під час набору обирають кілька спеціальностей у різних університетах, у різних містах, аби збільшити свої шанси). Іноді відмови трапляються навіть після подання документів.
Не будемо обнадіювати і скажемо відверто, що в додатковому наборі найбільше місць залишається на малопопулярних спеціальностях. Але трапляються і місця на популярних — тож варто слідкувати за наявними місцями.
Добре також вибрати кілька університетів, де відкрито набір на обрану спеціальність. Це може бути пов'язане з певними незручностями, якщо, наприклад, родичі живуть у Вроцлаві, а така ж спеціальність є в Університеті Миколи Коперніка в Торуні або в Університеті Казиміра Великого в Бидгощі. І тоді постає інше питання — де шукати житло і чи усіх приїжджих вуз забезпечує гуртожитком.
Фото: Shutterstock
Ще додатковий набір дозволяє не втрачати рік і розпочати навчання, наприклад, на суміжній спеціальності або обрати іншу форму навчання.
Суміжні спеціальності стосуються тієї ж галузі науки, тільки навчальні плани кожної з них акцентують увагу на різних аспектах. Часто предмети на споріднених спеціальностях схожі або навіть однакові. Завдяки навчанню на спорідненій спеціальності можна отримати статус студента, а після успішного закінчення першого року спробувати перевестися на омріяну спеціальність (доведеться закрити лише різницю у програмі, тоді як основна частина предметів буде зарахована як пройдена).
Ще один шанс вчитись на обраній спеціальності — заочна форма навчання.
У Польщі заочне навчання завжди платне. Набір на заочну форму зазвичай триває довше, ніж на денну, а вимоги менш суворі. Подаючи документи на заочну форму, можна почати вчитись у запланований термін, не втрачаючи рік.
Хороша новина для наполегливих полягає в тому, що в деяких університетах після першого року найкращі студенти мають можливість перевестись на денну форму навчання.
Заочне навчання має певну перевагу: воно дозволяє працювати і на етапі навчання здобути досвід, завдяки якому після завершення навчання можна швидше отримати омріяну роботу.
P.S. Моя донька вступала у польські вузи 10 років тому. Вона обрала спеціальністю «управління». На жаль, в усі три університети їй не вдалось потрапити. У додатковий набір Ярина обрала спеціальність «медітераністика» і вступила. Вона каже: «Це був прекрасний вибір. Ми вчили культуру та історію країн Середземного моря: історію кухні та вина, давні рукописи та сучасну літературу, історію та проблеми Середземноморських країн, іноземні мови — давньогрецьку, арамейську, італійську, латину. Я дуже рада, що все склалось саме так. І після бакалаврату на медітераністиці я вже з першого разу вступила на магістерскі студії з культорології».
«На НМТ вже зареєстровано більше 220 тисяч потенційних абітурієнтів у системі Українського центру оцінювання якості освіти. З них 20 тисяч осіб, які планують складати НМТ за кордоном», – сказав Винницький.
Подробиці проведення НМТ-2024 та досвід успішної здачі минулорічного НМТ за кордоном вивчало видання Sestry.
Де можна здати НМТ за кордоном?
Щоб охопити усіх охочих здати тест, у 52 містах 32 країн будуть створені тимчасові екзаменаційні центри (ТЕЦ), обладнані комп'ютерами, де з абітурієнтами працюватимуть україномовні педагоги.
Основна сесія НМТ за кордоном відбудеться у таких країнах: Австрія, Азербайджан, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Латвія, Литва, Люксембург, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція — повідомляють на сайті УЦОЯО.
Зокрема у Польщі іспит можна буде здати у Варшаві, Вроцлаві, Кракові, Любліні, Бидгощі та Домброві Горничій. Тож, якщо ви при реєстрації вказували одне місто, а зараз бачите в списку більш зручну локацію — до 15 квітня ще є можливість внести зміни до своїх реєстраційних даних у персональному кабінеті.
«Минулого року донька вибрала Варшаву, бо це було найближче місто до Білостока, де ми мешкаємо від часу повномасштабного вторгнення, — розповідає Юлія Косьміна, мама тодішньої абітурієнтки, а зараз студентки університету, Валерії. — Сам тест проходив у дві зміни, їй дісталася друга — на 13.00».
Валерія розповідає, що тимчасовий екзаменаційний центр було організовано в офісній будівлі: «Пам”ятаю, там був пропускний пункт з турнікетами, де у нас перевірили документи і провели на другий поверх, в кімнату з комп’ютерами».
Останні тижні підготовки. На чому зосередитись абітурієнту?
Зараз підготовка до НМТ в розпалі, і ще є трохи часу, щоб систематизувати знання та виявити, що саме слід надолужити.
Найкращий спосіб — це проходити тести попередніх років, фіксуючи для себе ті теми, які потребують особливої уваги.
Відновити прогалини в знаннях можна з допомогою репетиторів або ж і самостійно, використовуючи онлайн ресурси.
Так, Валерія вчилася сама, зареєструвавшись на платформі ILearn. Дівчині вдалося підготуватися до іспиту цілком самостійно.
Як батьки можуть допомогти абітурієнту зробити підготовку до НМТ максимально ефективною?
Дитина потребуватиме, крім якісних навчальних ресурсів, ще й підтримки батьків — психологічної і повсякденної. Великий обсяг матеріалу, швидше за все, викличе розгублення, тож найперше, з чим ви можете допомогти — це планування часу підготовки.
«Я допомогла доньці створити план навчання на тиждень та періодично розпитувала, як у неї йдуть справи», — ділиться Юлія. Жінка розповідає, що сама старалася ставитися до іспиту спокійно, і це створило спокійну, підбадьорливу атмосферу.
Діти надзвичайно чутливі до того, як налаштовані батьки — пояснюють психологи. Тож загальна нервозність сім'ї буде лише підвищувати рівень стресу абітурієнта, тоді як врівноваженість та спокійне ставлення до ситуації — сприятиме зростанню впевненості у своїх силах.
Подбати про повноцінне харчування та допомогти із дотриманням режиму сну і прогулянок — теж задача, яку можуть взяти на себе батьки. Для підлітка підготовка до іспиту — уже чималий виклик, тож подумати про такі «банальні» речі як їжа, сон і свіже повітря, просто не буде часу. А разом з тим, саме ці прості речі забезпечать хорошу роботу мозку.
Порадьтеся з вашим лікарем щодо введення додаткового вітамінного комплексу і Омега-З для покращення когнітивних процесів та препаратів магнію — для якісного сну. Слідкуйте, щоб їжа була поживною та збалансованою. Коли мозок працює посилено, перше, що хотітиметься їсти — це щось солоденьке. Але краще його залишити на десерт після повноцінного обіду, який міститиме жири, білки і вуглеводи.
Добре, якщо паузи в навчанні заповнюються фізичною активністю на свіжому повітрі, прогулянками чи пробіжками
Експерт з навчання Барбара Оклі у своєму курсі “Навчитися вчитися” наголошує, що довге навчання без перерв дає обернений ефект — мозок перевантажується від надміру інформації і перестає її сприймати. Натомість періодичні 20-40 хвилинні паузи після інтенсивного навчання сприяють кращому засвоєнню матеріалу.
Не забудьте також подбати про різні «бюрократичні» справи: перевірити як пройшла реєстрація в персональному кабінеті на тест-порталі, чи всі документи підвантажилися, чи в усіх чинний термін дії. До 8 травня з персонального кабінету можна буде скачати та роздрукувати запрошення на НМТ та сертифікат учасника, які обов'язково слід мати з собою на іспиті.
Якщо ваша дитина через проблеми зі здоров'ям мусить носити будь-які медичні прилади (як от слуховий апарат), то краще подбати про довідку від лікаря, яка підтверджує їхню необхідність.
Доїзд до місця проведення НМТ: бути завчасно
Усі екзаменаційні центри зачиняться за 10 хвилин до початку іспиту, тож краще бути на місці принаймні за 30 хвилин до початку. Враховуйте це, коли плануєте доїзд, особливо, якщо збираєтеся їхати потягом, які в Польщі часто запізнюються. Можливо, варто подумати про ночівлю в місті, де відбуватиметься НМТ.
«Ми приїхали до Варшави прямо з Білостоку за дві години до іспиту. Якраз встигли гарно пообідати неподалік від місця проведення іспиту, — пригадує Юлія. — Але якби Валерії дісталася перша зміна, на 9.00, то, гадаю, ми б ночували у Варшаві».
Жінка розповідає, що трохи часу пішло ще й на те, щоб зорієнтуватися безпосередньо на місці проведення НМТ і знайти вхід до ТЕЦ.
«Коли я побачила групу дітей з батьками перед входом, то зрозуміла, що таки потрапила за адресою», — розповідає Валерія.
Що треба взяти з собою на НМТ?
При вході до ТЕЦ слід пред'явити такі документи:
оригінал паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу, і був вказаний при онлайн реєстрації на НМТ (важливо, щоб це був саме оригінал, з копією учасник не допускається до тесту);
сертифікат учасника НМТ;
запрошення-перепустку.
Сертифікат та запрошення слід завантажити у персональному кабінеті учасника та роздрукувати заздалегідь.
З собою учасники повинні також мати:
пляшку з водою для пиття без етикетки;
дві ручки.
Заборонено використовувати будь-які девайси, включно з калькулятором, та підручники. Також не можна приносити з собою чисті аркуші чи зошити для чернеток
Нагадаємо, що цьогоріч іспит триватиме 4 години із 20-хвилинною перервою після перших двох годин. І така значна тривалість може бути найголовнішим викликом для абітурієнтів.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.