Ексклюзив
20
хв

Коли мовчання — не золото

Поки Україна мовчала, російська брехлива версія подій щодо падіння літака під Бєлгородом максимально поширилась світом. Нам треба докладати зусиль, щоб не програвати інформаційних воєн назовні, а також говорити правду нашим громадянам всередині країни

Микола Княжицький

Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

У день падіння російського літака біля Бєлгорода я переглядав величезну кількість західних інформаційних ресурсів — New York Times, Washington Post, CNN, Fox News... Всюди ця тема була на перших сторінках. У наступні декілька днів українська тема фактично зникла.

Що ж запам'ятали споживачі інформації з європейських країн і США про те, що сталося в небі над Бєлгородом? Очевидно, що лише російську провокативну і брехливу версію подій. Українська сторона мовчала. Пояснити це мовчання можна досить просто: коли ми не знаємо, що насправді відбувається, ми не хочемо обманювати людей. Разом з тим, коли ми мовчимо, то даємо змогу російській пропаганді поширюватися максимально широко.

Яка мета цієї пропаганди? Перш за все, посіяти зневіру всередині нас, українців. Друга ціль — це, звичайно, зробити все для того, щоб поставки необхідної нам високоточної зброї від західних країн до України припинилися. Мовляв, українці не вміють користуватися високоточною зброєю, яку надають їхні західні партнери. Можна сказати, що російська спецоперація досягла своєї мети через мовчання України. Це зовсім не означає, що Україна повинна була говорити неправду, але — сказати про те, що ми розбираємося, що досліджуємо цю проблему. Власне, так і сталося: офіційні речники України розказали свої версії, і що насправді відбувалося з цим літаком. Всі ці дослідження тривають і зараз. Але надзвичайно важливо, що той, хто сказав перший, був почутим. Якщо ви відкриєте західні медіа на наступні дні, то жодних згадок про те, що потім говорили офіційні чиновники, ви не побачите. Таким чином, і західні суспільства, і західні політики почули абсолютно брехливу інформацію. Власне, такою і була мета ініціаторів цієї брехливої інформації.

Коли ми говоримо про інформацію, то завжди повинні розуміти, що насправді стоїть за тією чи іншою тезою. Це стосується як наших ворогів — країни-агресора, так і наших політиків. Коли Президент України Володимир Зеленський, виступаючи з привітанням на День Злуки, говорить про подання законопроєкту, яким допомагає тим, хто має національне українське походження, отримати українське громадянство, коли Володимир Зеленський говорить про видання указу, відповідно до якого намагається захистити права українців Кубані та інших українців, які живуть на етнічних українських територіях, то, очевидно, говорить він не все, а те, що хоче, щоб ви почули саме в цей святковий день.

Я відкрив цей указ. Справді, в указі мова йде про необхідність збереження культури на території сучасної РФ, де проживали та проживають етнічні українці. У мене відразу виникло питання: а як бути з українцями Берестейщини, які живуть у Білорусі? А як бути з українцями, які завжди жили на території сучасної Польщі або Румунії? Про них ми не згадуємо? Ми говоримо лише про тих, хто живе на території країни-агресора. Звичайно, країну-агресора це дратує. Для того, щоб дати їм черговий інформаційний привід, можна було б у такий спосіб і пожартувати. Але над людьми, навіть над ворогами, потрібно не жартувати. Потрібно пам'ятати про наших людей, які залишилися поза межами своєї Батьківщини.

Я думав, може, про це йтиметься в законі про громадянство, у змінах до закону про громадянство, які запропонував президент Зеленський. Запропонував, між іншим, вже втретє. Перший раз він подав зміни до закону про громадянство у 2019  році, потім у 2021. Жодного разу парламент за ці зміни не проголосував. Чому? Тому що ці зміни суперечать українській Конституції, і Конституційний Суд і далі продовжує розглядати це питання. Президент, який подав свій законопроєкт про множинне громадянство втретє насправді подав документи, які на 70% повторюють те, що він говорив раніше. Але є і нове. Президент пропонує надавати громадянство України громадянам країн ЄС, а також США, Канади, Швейцарії і Японії. Чому саме цих країн — в указі про це нічого не написано. Отже, якщо ви громадянин ЄС, не маєте жодного відношення до України, тут не жили ваші родичі, ви не маєте жодного відношення взагалі до цієї землі, не знаєте української мови, української Конституції, українських законів, історії, — вам достатньо підняти руку і сказати: хочу бути громадянином України, — і все, за спрощеною системою, як пропонує Володимир Зеленський, ви можете і маєте право отримати це громадянство.

У чому тут небезпека? Багато в чому. По-перше, очевидно, закон цей суперечить українській Конституції, яка говорить про те, що ми маємо єдине громадянство. Автори президентського проєкту закону стверджують, що під єдиним громадянством мається на увазі те, що це громадянство лише України, а не окремо Львівської чи Одеської області, що і так очевидно. Але цей термін «єдиний» у нашій Конституції зустрічається декілька разів. Наприклад, коли ми говоримо, що Верховна Рада є єдиним законодавчим органом.
Якщо йти за логікою Президента і говорити про множинне громадянство, то можемо говорити і про множинні законодавчі органи. Це значить, що відповідно до нашої Конституції, в такому разі ми можемо мати три Верховних Ради, трьох президентів, три уряди, три будь-які державні органи або чотири, або п'ять, або десять… Множинне і єдине — це не одне і те саме. Таким чином, сама законодавча логіка законопроєкту Президента є хибною і суперечить Конституції. Але вона становить і загрозу для національної безпеки. Наприклад, кількість громадян, які можуть дістати українське громадянство і зараз є громадянами інших країн, може перевищувати кількість нас, українців, які народилися тут і які мають громадянство від народження. Очевидно, країна-агресор в такий спосіб може організувати вибори, залучивши цих новообраних громадян до виборів керованого Російською Федерацією президента чи парламенту.

Небезпек дуже багато. Тому сподіватися, що цей законопроєкт буде прийнято, думаю, не варто. Хоча дехто і каже, що він дуже потрібен українській владі, бо, мовляв, новопризначені громадяни, колишні хорвати, словаки та угорці, тепер зможуть купувати землю, оскільки для іноземців купувати землю заборонено, а люди з подвійним чи множинним громадянством, зможуть це робити... Не дуже в це вірю. Думаю, що скоріше це — черговий піар крок на День Злуки, який порадили зробити Володимиру Зеленському, не подумавши над його наслідками.

Давайте надалі думати над наслідками кожного з наших кроків і робити все, щоб ми ніколи більше не програвали інформаційні війни назовні і завжди говорили з нашими громадянами правдивими тезами всередині нашої країни.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналіст, народний депутат України. До обрання у Верховну Раду працював журналістом, продюсером, медіаменеджером — пройшов шлях від кореспондента до керівника національної телекомпанії. Працюючи у журналістиці, створював демократичні проукраїнські медіа, боровся проти наступів на свободу слова. Створював телевізійні канали СТБ, Тоніс, ТВі. У 2013-му році заснував «Еспресо» — телеканал Майдану, який з перших днів цілодобово висвітлював події Революції Гідності. До парламенту вперше був обраний у 2012-му році. Як народний депутат України та  член Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації зосередив свою законотворчу роботу на професійних питаннях — регулюванні медіапростору. Є співголовою депутатської групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
застосунок SafeMe для захисту жінок

Як жінки ми мусимо покладатися на себе й близьких, яким дійсно можемо довіряти. Розриваюча серце історія 25-річної Лізи, жорстоко зґвалтованої та вбитої у Варшаві, нагадала нам, жінкам, що наші крики й наше «ні» ніколи не будуть до кінця зрозумілими чоловікам. Читання новин і досвід життя жінкою спонукали мене шукати способи, як я можу себе захистити.

Заняття із самооборони, перцевий балончик, таксі замість добирання пішки чи громадським транспортом у темну пору — все це ефективно. Але мене дуже дратує, що «безпека» означає, що я мушу витрачати більше грошей, а головне — віддавати ці гроші компаніям, що належать чоловікам. Тому я вирішила перевірити, як можу профінансувати ідеї жінок.

Так я натрапила на застосунок SafeMe, створений і перевірений молодими жінками, які — як і я — шукали рішення, яке допоможе себе захистити. На мій подив, коментарі під рекламою додатка були жахливими, а чимало чоловіків висміювали жінок за те, що вони хочуть почуватися безпечніше, ще й поширювали расизм. Це спонукало мене детальніше дослідити застосунок.

SafeMe має два режими: «Замовити спостереження» і «Викликати допомогу». Якщо ви виберете «Замовити спостереження», асистент безпеки SafeMe буде стежити за вашою поїздкою, перевіряючи, чи ви рухаєтеся правильним маршрутом — і в разі небезпеки повідомить про це відповідні служби порядку. Достатньо вказати вид транспорту і вибрати пункт призначення в додатку, і програма буде стежити за вашою безпекою.

У режимі «Викликати допомогу» читаємо: «У разі небезпеки або відчуття загрози скористайтеся додатком і викличте допомогу. Одним натисканням кнопки ви сповістите асистента безпеки SafeMe, який направить відповідні служби до вашого місцезнаходження».

Завдяки цьому вам не потрібно дзвонити в поліцію і повідомляти своє місцезнаходження або пояснювати, в якій ви ситуації, — додаток вже відстежує це. Я вирішила встановити його і користуюся дотепер (щомісячна абонентська плата становить 12,49 злотих). На ринку доступні також інші додатки, як-от HomeGirl, Uber Women або Bolt Women, якими я часто користуюся, повертаючись додому.

Я знаю, що застосунок не є рішенням у разі відсутності почуття безпеки, яке ми, жінки, відчуваємо. Однак, втішним є усвідомлення, що існує спільнота жінок, які піклуються одна про одну, щоб створити простори (навіть в інтернеті), де ми можемо почуватися в безпеці.

20
хв

Як я захищаюсь у таксі й на вулицях Польщі

Меланія Крих

Його можна умовно назвати «список Навроцького». Так, Польща — парламентсько-президентська республіка, де повноваження глави держави не вражають обсягами. Проте заяви Кароля Навроцького під час президентських перегонів потребують від України радикальних змін підходів до діалогу з Варшавою. Нинішній президент-елект виступає каталізатором потрібних змін у відносинах Польщі й України, тому «список Навроцького» необхідно формувати вже зараз.

1. Новий договір про дружбу та співробітництво. Нагадаю, що Договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво між Україною та Республікою Польща був підписаний і ратифікований ще у 1992 році. Це було логічно з огляду на першість Польщі у питанні визнання незалежності України, але сьогодні актуальним кроком є ухвалення нової версії Договору. Варшава і Київ почали вести відповідні консультації у розквіті повноважень президента Анджея Дуди, і завершення цього процесу дозволило б перекинути логічний місток від одного президента до іншого. 

2. Рішення про продовження ексгумації жертв Волині. Рішення про проведення ексгумації у Пужниках (Тернопільська область) дозволило нейтралізувати негативний ефект від чергового акту вандалізму над похованням воїнів УПА на горі Монастир. І продовження ексгумації — бодай з огляду на місце роботи Навроцького, який очолював Інститут національної пам’яті, є логічним. Цей крок дозволить мінімізувати негативні наслідки очікуваної участі Кароля Навроцького у заходах з агресивного вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії у липні. 

3. Залучення Польщі як посередника до переговорного процесу з Росією. Для Варшави є характерними небезпідставні дипломатичні амбіції. Хоча президент Польщі не призначає міністрів оборони й закордонних справ (як його український колега), впливати на зовнішню та оборонну політику він точно намагатиметься. Відтак більш активне посередництво Польщі в російсько-українському діалозі може виявитися корисним і для Києва, і для Варшави. 

4. Участь у відзначенні п’ятої річниці створення Люблінського трикутника. Цьогоріч цій геополітичній конструкції в Балто-Чорноморському регіоні виповнюється п’ять років. Хоч останніми місяцями у зовнішньополітичній риториці Польщі більш помітним є Веймарський (Німеччина — Польща — Франція) трикутник, проте саме Люблінський трикутник, як і створена в Любліні десять років тому Польсько-литовсько-українська бригада імені князя Костянтина Острозького, можуть сприяти зміцненню регіональної безпеки. Це варто «продавати» Каролю Навроцькому й членам його команди. 

5. Активізація участі України у проєкті Тримор’я. Ініційований президентами Польщі й Хорватії проєкт розвитку країн між Адріатичним, Балтійським і Чорним морями повинен політично пережити своїх засновників — Анджея Дуду й Колінду Грабар-Кітарович. Для Кароля Навроцького це може стати елементом власної зовнішньополітичної активності, а для України — шансом на збільшення зовнішньополітичної суб’єктності. До того ж Україна має розгалужену ГТС, яку необхідно використовувати для транзиту природного газу. 

6. Відновлення діалогу про участь Польщі у процесі відновлення України. Представники польського бізнесу понад два роки намагаються отримати від України відповідь на питання щодо власної участі у процесі відбудови України. Вони небезпідставно припускають, що представники різноманітних транснаціональних корпорацій можуть в останній момент їх відтіснити. Тут доцільно згадати обіцянку Навроцького під час теледебатів «відправляти в Україну не польських солдатів, а польських бізнесменів» — та підіграти їй. 

7. Просування «нового прометеїзму». Спираючись на публічний образ новообраного президента Польщі, Україна могла б запропонувати йому «новий прометеїзм» — концепцію спільної протидії Росії та її впливу у Балто-Чорноморському регіоні. Творчо переосмисливши спадщину Юзефа Пілсудського, українське керівництво могло б спробувати створити атмосферу довіри у відносинах з Варшавою. 

Замість післямови. Україна має два місяці на формування політики щодо Навроцького й Польщі, яку він очолить у серпні. Зараз м’яч — на українському боці поля, а шанси порозумітися з політиком з «новим обличчям» є високими.

20
хв

Список Навроцького: актуальний must have для польсько-українських відносин

Євген Магда

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Культ перемоги без кордонів: як росіяни перетворили 9 травня на інструмент глобального впливу

Ексклюзив
Дезінформація
20
хв

Маніпуляції у мережі: як російська дезінформація дісталася чатботів

Ексклюзив
20
хв

Двоє проти одного. Чому вибухнули Трамп, Венс і Зеленський

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress