Ексклюзив
20
хв

Коли мовчання — не золото

Поки Україна мовчала, російська брехлива версія подій щодо падіння літака під Бєлгородом максимально поширилась світом. Нам треба докладати зусиль, щоб не програвати інформаційних воєн назовні, а також говорити правду нашим громадянам всередині країни

Микола Княжицький

Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

У день падіння російського літака біля Бєлгорода я переглядав величезну кількість західних інформаційних ресурсів — New York Times, Washington Post, CNN, Fox News... Всюди ця тема була на перших сторінках. У наступні декілька днів українська тема фактично зникла.

Що ж запам'ятали споживачі інформації з європейських країн і США про те, що сталося в небі над Бєлгородом? Очевидно, що лише російську провокативну і брехливу версію подій. Українська сторона мовчала. Пояснити це мовчання можна досить просто: коли ми не знаємо, що насправді відбувається, ми не хочемо обманювати людей. Разом з тим, коли ми мовчимо, то даємо змогу російській пропаганді поширюватися максимально широко.

Яка мета цієї пропаганди? Перш за все, посіяти зневіру всередині нас, українців. Друга ціль — це, звичайно, зробити все для того, щоб поставки необхідної нам високоточної зброї від західних країн до України припинилися. Мовляв, українці не вміють користуватися високоточною зброєю, яку надають їхні західні партнери. Можна сказати, що російська спецоперація досягла своєї мети через мовчання України. Це зовсім не означає, що Україна повинна була говорити неправду, але — сказати про те, що ми розбираємося, що досліджуємо цю проблему. Власне, так і сталося: офіційні речники України розказали свої версії, і що насправді відбувалося з цим літаком. Всі ці дослідження тривають і зараз. Але надзвичайно важливо, що той, хто сказав перший, був почутим. Якщо ви відкриєте західні медіа на наступні дні, то жодних згадок про те, що потім говорили офіційні чиновники, ви не побачите. Таким чином, і західні суспільства, і західні політики почули абсолютно брехливу інформацію. Власне, такою і була мета ініціаторів цієї брехливої інформації.

Коли ми говоримо про інформацію, то завжди повинні розуміти, що насправді стоїть за тією чи іншою тезою. Це стосується як наших ворогів — країни-агресора, так і наших політиків. Коли Президент України Володимир Зеленський, виступаючи з привітанням на День Злуки, говорить про подання законопроєкту, яким допомагає тим, хто має національне українське походження, отримати українське громадянство, коли Володимир Зеленський говорить про видання указу, відповідно до якого намагається захистити права українців Кубані та інших українців, які живуть на етнічних українських територіях, то, очевидно, говорить він не все, а те, що хоче, щоб ви почули саме в цей святковий день.

Я відкрив цей указ. Справді, в указі мова йде про необхідність збереження культури на території сучасної РФ, де проживали та проживають етнічні українці. У мене відразу виникло питання: а як бути з українцями Берестейщини, які живуть у Білорусі? А як бути з українцями, які завжди жили на території сучасної Польщі або Румунії? Про них ми не згадуємо? Ми говоримо лише про тих, хто живе на території країни-агресора. Звичайно, країну-агресора це дратує. Для того, щоб дати їм черговий інформаційний привід, можна було б у такий спосіб і пожартувати. Але над людьми, навіть над ворогами, потрібно не жартувати. Потрібно пам'ятати про наших людей, які залишилися поза межами своєї Батьківщини.

Я думав, може, про це йтиметься в законі про громадянство, у змінах до закону про громадянство, які запропонував президент Зеленський. Запропонував, між іншим, вже втретє. Перший раз він подав зміни до закону про громадянство у 2019  році, потім у 2021. Жодного разу парламент за ці зміни не проголосував. Чому? Тому що ці зміни суперечать українській Конституції, і Конституційний Суд і далі продовжує розглядати це питання. Президент, який подав свій законопроєкт про множинне громадянство втретє насправді подав документи, які на 70% повторюють те, що він говорив раніше. Але є і нове. Президент пропонує надавати громадянство України громадянам країн ЄС, а також США, Канади, Швейцарії і Японії. Чому саме цих країн — в указі про це нічого не написано. Отже, якщо ви громадянин ЄС, не маєте жодного відношення до України, тут не жили ваші родичі, ви не маєте жодного відношення взагалі до цієї землі, не знаєте української мови, української Конституції, українських законів, історії, — вам достатньо підняти руку і сказати: хочу бути громадянином України, — і все, за спрощеною системою, як пропонує Володимир Зеленський, ви можете і маєте право отримати це громадянство.

У чому тут небезпека? Багато в чому. По-перше, очевидно, закон цей суперечить українській Конституції, яка говорить про те, що ми маємо єдине громадянство. Автори президентського проєкту закону стверджують, що під єдиним громадянством мається на увазі те, що це громадянство лише України, а не окремо Львівської чи Одеської області, що і так очевидно. Але цей термін «єдиний» у нашій Конституції зустрічається декілька разів. Наприклад, коли ми говоримо, що Верховна Рада є єдиним законодавчим органом.
Якщо йти за логікою Президента і говорити про множинне громадянство, то можемо говорити і про множинні законодавчі органи. Це значить, що відповідно до нашої Конституції, в такому разі ми можемо мати три Верховних Ради, трьох президентів, три уряди, три будь-які державні органи або чотири, або п'ять, або десять… Множинне і єдине — це не одне і те саме. Таким чином, сама законодавча логіка законопроєкту Президента є хибною і суперечить Конституції. Але вона становить і загрозу для національної безпеки. Наприклад, кількість громадян, які можуть дістати українське громадянство і зараз є громадянами інших країн, може перевищувати кількість нас, українців, які народилися тут і які мають громадянство від народження. Очевидно, країна-агресор в такий спосіб може організувати вибори, залучивши цих новообраних громадян до виборів керованого Російською Федерацією президента чи парламенту.

Небезпек дуже багато. Тому сподіватися, що цей законопроєкт буде прийнято, думаю, не варто. Хоча дехто і каже, що він дуже потрібен українській владі, бо, мовляв, новопризначені громадяни, колишні хорвати, словаки та угорці, тепер зможуть купувати землю, оскільки для іноземців купувати землю заборонено, а люди з подвійним чи множинним громадянством, зможуть це робити... Не дуже в це вірю. Думаю, що скоріше це — черговий піар крок на День Злуки, який порадили зробити Володимиру Зеленському, не подумавши над його наслідками.

Давайте надалі думати над наслідками кожного з наших кроків і робити все, щоб ми ніколи більше не програвали інформаційні війни назовні і завжди говорили з нашими громадянами правдивими тезами всередині нашої країни.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналіст, народний депутат України. До обрання у Верховну Раду працював журналістом, продюсером, медіаменеджером — пройшов шлях від кореспондента до керівника національної телекомпанії. Працюючи у журналістиці, створював демократичні проукраїнські медіа, боровся проти наступів на свободу слова. Створював телевізійні канали СТБ, Тоніс, ТВі. У 2013-му році заснував «Еспресо» — телеканал Майдану, який з перших днів цілодобово висвітлював події Революції Гідності. До парламенту вперше був обраний у 2012-му році. Як народний депутат України та  член Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації зосередив свою законотворчу роботу на професійних питаннях — регулюванні медіапростору. Є співголовою депутатської групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
політика трамп магда путін зеленський рютте

Наче у фільмі жахів. Геополітичних 

Заради справедливості, чимало зі здійснених протягом останніх 8 тижнів дій Дональд Трамп анонсував ще під час виборчої кампанії та перехідного періоду, що передував його вступу на посаду. 47-й президент США заслуговує на різноманітні оцінки, проте його курс є очевидним: з особистих психологічних і політичних причин він потребує глобального політичного успіху у перші 100 днів власного президентства. 

Оточують Трампа й проводять його курс ті, хто повністю поділяє ці плани та не має сумнівів у доцільності їхньої реалізації. Попередні біографії цих людей мають мінімальне значення, а нинішня особиста відданість не викликає сумнівів.

У підсумку Сполучені Штати протягом короткого терміну перетворилися зі стратегічного союзника України (зокрема, під час перебування Трампа у ролі 45-го президента США держсекретар Штатів Майк Помпео та міністр закордонних справ України Павло Клімкін проводили засідання Комісії стратегічного партнерства у листопаді 2018 року) на посередника. Причому посередника, який вимагає оплати власних послуг, вдаючись до відвертого шантажу. Цей поворот для України має вельми драматичні наслідки й навряд чи обмежиться гарячою дискусією, яка сталася 28 лютого в Овальному кабінеті Білого Дому. 

У Вашингтоні сприймають Україну як слабку ланку світової політики, і це не лише особисте сприйняття Дональда Трампа, але й системний підхід до побудови відносин. Хоча ніде правди діти: заяви президента США демонструють не лише особливості поведінки людини, яка звикла давати характеристики всьому у найвищому ступені. Трамп, судячи з усього, не забув про ситуацію навколо його спроби отримати від Володимира Зеленського компромат на Гантера Байдена. Ця ситуація, як відомо, спричинила початок процедури імпічменту — дошкульної, проте неоднозначної за результатами. 

Україна — не єдиний об’єкт атак з боку адміністрації Трампа, але єдина країна, яка продовжує опиратися російській агресії попри втрату 20 відсотків своєї території. Відтак ознаки залаштункових домовленостей між Москвою та Вашингтоном, які спричинили успіх російських військ на Курщині, відмова США від участі у міжнародних юридичних діях проти Кремля виглядають, на жаль, логічними. Путін ставить Трампу попередні умови, а Трамп їх приймає та виконує з ентузіазмом. 

Ані факт безпрецедентної за розмірами у ХХІ столітті агресії, ані масштабні чужі страждання не є аргументами для Трампа, він легко жонглює цифрами жертв російсько-української війни, видобуваючи їх з власної уяви, а не з розвідданих

Маємо констатувати: 47-й президент США перетворився на об’єкт рефлексивного управління з боку Кремля. З огляду на те, що Штати послідовно відмовляються від використання елементів юридичного тиску на Кремль, це цілком відповідає поглядам Трампа на міжнародні відносини. Його цікавить deal — угода, причому резонансна й спроможна переконати весь світ у геніальності та дипломатичних талантах Трампа. Він, як відомо, «стабільний геній» (с).

Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії, 2024. Фото: Evan Vucci/Associated Press/East News

Горе тим, хто чинить опір

Україна у цьому випадку зіткнулася не лише зі зміною глобального політичного клімату (слово «глобальний» у Вашингтоні можна вживати виключно для опису величі Трампа). Вчорашній стратегічний партнер не лише вимагає підписати «мінеральну» угоду, але й зупиняє/відновлює постачання виділеної ще Джо Байденом військової допомоги, обмін розвідувальними даними та підкреслено вибірково підходить до питання політичної підтримки.

Дійшло до того, що у повідомленнях посольства США про обстріли українських міст перестали звучати згадки про Росію, наче ракети й дрони запускають інопланетні істоти

Згадаємо, що обурення обстрілами українською стороною російських НПЗ висловлював міністр оборони в адміністрації Байдена Ллойд Остін. І саме за 46-го президента процес перепризначення Путіна президентом Росії із залученням окупованих українських територій у березні 2024 року викликав хіба що блискуче мовчання G-7. США виступали лідером у коаліції на підтримку України, проте не поставили державі-жертві агресії жодного F-16. Це свідчить про системне прагнення Вашингтону самому визначати ступінь залученості до бойових дій без уваги на моральні імперативи. 

На жаль, Володимир Зеленський не зумів перелаштуватися у процесі реалізації державної політики у відповідності з новими викликами. «План перемоги», «план стійкості» виявилися декларативними, а підстав для проведення нового саміту миру немає. Ставка на вузьке коло довірених осіб продовжує превалювати у його modus operandi, до чого додалося запровадження масштабних санкцій проти Петра Порошенка. Верховна Рада України попри формальне існування монобільшості не перетворилася на конвеєр з ухвалення рішень конституційною більшістю, а Кабінет Міністрів залишається «урядом ноунеймів». Українська влада надає забагато аргументів бажаючим називати нашу державу failed state («недодержава» — Ред.).

Прагнення США забезпечити щонайшвидше проведення виборів в Україні не є ідеєю, яка оволодіває масами всередині країни, проте більшість політичних гравців розпочали підготовчі роботи на цьому напрямі. Оскільки зупинити цей процес навряд чи можливо, обмежимося нагадуванням про те, що вибори для світової спільноти — не лише певна кількість бюлетенів в урнах для голосування, але й міжнародне визнання процесу волевиявлення.

Кремль розуміє це, тому вправно інфікував Білий Дім «глибоким занепокоєнням» про стан української демократії. Фаворит Путіна у цих майбутніх перегонах — загальний хаос, організувати який російські спецслужби готові просто зараз

Мета Кремля очевидна — показати на прикладі України, що жодна країна з уявної сфери впливу РФ не повинна опиратися. Це не Мюнхен-1938, не Ялта-1945, це квінтесенція кремлівського мислення і прагнення диктувати свою волю. Не розвалившись під першими ударами російської армії у лютому 2022 року, Україна довела власну суб’єктність, проте не зуміла переламати ставлення низки світових політичних акторів. Сильна Україна навряд чи потрібна комусь, крім її громадян, і це необхідно усвідомлювати. Іншим глобальним акторам доцільність існування незалежної і потужної України необхідно доводити.

Європейська дилема

Виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції став не просто «чорною міткою», США продемонстрували готовність кардинально змінити політику щодо Старого Світу. Ще більш самотніми європейці відчули себе після лютневої суперечки у форматі Трамп+Венс проти Зеленського, яка має всі шанси потрапити до підручників з дипломатії. 

З одного боку, ЄС та США залишаються економічними конкурентами, на чому наголошує Дональд Трамп. З іншого боку, без європейського компоненту НАТО значною мірою втрачає свій сенс, і це добре розуміють ті, хто порадив 47-му президенту США наголошувати на необхідності збільшення військових витрат країнами Старого Світу. 

Разом з тим між усвідомленням необхідності (через підписання комюніке про схвалення плану ReArm Europe лідерами країн ЄС) та суттєвим збільшенням витрат на оборону обов'язково мине час. Який будуть розтягувати не лише прихильники порозуміння з Кремлем, але й представники європейських країн, які рівняються на Вашингтон. Буде насправді непросто.

Проте не варто відкидати ще низку цікавих фактів. Показну рішучість Еммануеля Макрона, готовність Кіра Стармера виступати у ролі модератора «коаліції рішучих» попри Brexit, активність скандинавських країн у питаннях допомоги Україні. Тут можна пригадати слова генерального секретаря НАТО Марка Рютте «Європа вже не живе у мирі, Європа ще не живе у війні». Вибір парадигми розвитку ситуації залежить сьогодні від самих європейців. 

Президент США Дональд Трамп і генсек НАТО Марк Рютте в Овальному кабінеті Білого дому, 13 березня 2025. Фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Кремлівська спокуса

Багато говорять про те, що у Кремлі зараз захлинаються шампанським, адже перебіг подій підтверджує давню гіпотезу Путіна «Будь-яку західну владу можна пересидіти». Це переконання ґрунтується на якісному вивченні західних політичних процедур російськими спецслужбами, які не соромилися проводити «практичні заняття» в електоральних кампаніях країн Заходу.

Росія вивчила політичні механізми Заходу куди краще, ніж її опоненти вивчили її сутність

Владімір Путін не лише хоче повернутися до клубу керівників провідних країн світу (далеко не факт, що його уособить створення ситуативного формату Росія – США – Китай). Його мета полягає у максимальній дезорганізації Заходу, послабленні НАТО та посиленні суперечностей між США і Європейським Союзом. У такий екстенсивний спосіб Кремль намагається наростити власний світовий вплив. На руку Росії згорнуті на сьогодні економічні контакти із США та масштабні санкції, які Кремль прагне послабити за будь-яку ціну.

Загалом Путін вже досягнув доволі серйозного успіху: найбільша в сучасному світі російсько-українська війна завдяки позиції США буде призупинена без покарання агресора й заходів, спрямованих на його нейтралізацію. Відтак питання відновлення бойових дій в Європі — це лише питання часу

Адже ані логіка поведінки Путіна (або його можливого наступника), ані аргументи трансатлантичних путінферштеєрів найближчим часом кардинально не зміняться. Політика Трампа створює вкрай хиткий і тимчасовий баланс у Європі, щось на кшталт «паскудного миру», стан якого підсилюється психологічними особливостями Трампа. 

Як читати сигнали?

  • Насамперед розуміти, що адміністрація Дональда Трампа не надто переймається моральними обмеженнями й готова діяти «за законами джунглів»;
  • Пам’ятати, що Владімір Путін і Сі Цзіньпін не залежать від результатів виборів, на відміну від європейських та американських політиків;
  • Усвідомлювати, що команда Дональда Трампа часто видає бажане за дійсне, мало переймаючись спричиненим ефектом;
  • Не забувати, що процес ухвалення політичних рішень в Європі суттєво відрізняється від аналогічних дій всередині США, РФ чи Китаю;
  • Тверезо оцінювати спроможність Росії вкидати фейкові й дезінформаційні повідомлення до світового інформаційного простору;
  • Шукати ознаки опори на цінності, а не вартість того чи іншого активу, незалежно від ступеня його глобальності;
  • Розуміти, що переговори про припинення російсько-української війни не можуть бути блискавичними з огляду на характер цієї війни.
20
хв

Обмін сигналами

Євген Магда
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Двоє проти одного. Чому вибухнули Трамп, Венс і Зеленський

Ексклюзив
20
хв

Як організація українців Vitsche Berlin бореться з російською пропагандою в Німеччині

Ексклюзив
20
хв

Польща — беззаперечна мета росіян. Німецька політикиня Ребекка Гармз про інформаційну війну РФ в Європі

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress