Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Протягом останніх кількох сотень років вони зазнавали дискримінації, а їхню мову та культуру намагалися знищити. Поляки не вважали їх поляками, а німці — німцями. До них часто ставилися як до людей другого сорту, а в школах дітей карали за використання кашубської мови. Хто такі кашуби, яка їхня історія та де вони живуть у Польщі?
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Кашуби походять безпосередньо від групи слов'янських племен, які називалися поморянами. В історичних джерелах знаходимо мало інформації про їхнє походження, але найвидатніший фахівець з історії кашубів, професор Жерар Лабуда, висунув теорію, що батьківщина цих народів — на кордоні між Мазовією і колишніми прусськими землями.
У VI-VII століттях вони мігрували до території сучасного регіону Поморʼя. Там почали формуватися окремі племена з владною структурою, заснованою на племінних старійшинах, а з часом керівництво перебрали на себе місцеві герцоги.
У X столітті поморяни заселили території, прилеглі до Балтійського моря між Віслою та Одером, і навіть ті, що розташовані трохи далі в сучасному Помор'ї. На той час вони були сусідами ельбських слов'ян на заході, від поляків на півдні їх відділяли густі ліси та болота долини Нотеча, а долина Вісли була кордоном із землями балтійських прусських племен. Повільно формується сильна держава на Помор'ї, яка зазнає впливу саксонців, данців і поляків.
П'ястівський князь Мешко І, а згодом його син, король Болеслав Хробрий, нав'язали свій суверенітет поморянам через будівництво нових міст та християнізаційні місії у Гданську та Колобжегу. Поморці, які все ще перебували під владою П'ястів, були знову підкорені герцогом Болеславом В'юнким в ході двох кампаній. Його васалами в Західному Помор'ї стали князі з династії Грифонів, які, однак, відносно швидко опинилися в орбіті німецького та данського впливу. Німці, що колонізували Західне Помор'я, домінували на цих землях, внаслідок чого "серце Кашубії" просувалося все далі й далі на схід.
Кашубів було германізовано у XIX столітті
У 1637 році династія західнопоморських правителів вимерла, і їхня держава була поділена між Швецією та Бранденбургом, а в 1772 році, в результаті Першого поділу Польщі, увійшла до складу Королівства Пруссії. Одним з аспектів германізації кашубів була діяльність кадетської школи у Слупську, де навчалися сини кашубської шляхти.
З середини XIX століття загрозу втрати ідентичності відчули кашубські письменники та краєзнавці. Серед них виділявся Флоріан Джейнова (1817-81), автор першої кашубської граматики. Внаслідок дедалі більш репресивних законів прусського уряду почали формуватися численні соціальні та економічні організації, спалахували шкільні страйки.
За Версальським мирним договором більша частина Кашубського краю була включена до складу Другої республіки. Лише західний край регіону став частиною Рейху, а невелика частина на сході увійшла до складу Вільного міста Гданськ. Нова польська влада в багатьох випадках не довіряла місцевому населенню, розглядаючи його як національно небезпечний елемент. У часи кризи надію на краще матеріальне майбутнє Помор'ю дав новостворений порт у кашубському місті Гдиня та будівництво вугільної магістралі, що пролягала через Кашубію.
У Другій світовій війні було вбито тисячі кашубів
Друга світова війна розпочалася з так званої "Інтеліджензакції", під час якої було вбито тисячі кашубів. Далі перед кашубами постав важкий вибір: записатися до списку німецьких громадян або опинитися під загрозою депортації до концентраційного табору чи табору для переміщених осіб.
Від самого початку війни на території Поморʼя сформувалися партизанські загони, а з 1941 року діяло найбільше партизанське угруповання на Помор'ї — Таємна військова організація "Гриф Поморський", яке могло налічувати до 18-20 тисяч членів, як бойових, так і допоміжних.
Напевно, найболючішою за всю війну для кашубів стала весна 1945 року, коли війська Червоної армії, що проходили в тилу фронту, не розуміючи різниці між кашубами та німцями, здійснювали численні грабунки, зґвалтування і вбивства.
У комуністичну епоху намагалися знищити кашубську культуру
Після Другої світової війни нова влада знову з недовірою ставилася до кашубів. Їх підозрювали у пронімецьких симпатіях. Під час післясталінської відлиги було створено Кашубське об'єднання (Zrzeszenie Kaszubsko-Pomorskie), яке сьогодні є найбільшою організацією, що працює в інтересах кашубів. Протягом майже 50 років влада Польської Народної Республіки намагалася знищити кашубську культуру або принаймні помістити її до музею. Лише після падіння комуністичного режиму кашуби нарешті отримали можливість вільно розвивати свою культурну ідентичність.
У 2005 році кашубська мова офіційно отримала статус регіональної й зараз є другою офіційною мовою в деяких муніципалітетах. Щороку можна скласти іспит на отримання ступеня бакалавра кашубської мови, оскільки кілька тисяч дітей вивчають кашубську мову в школах.
Редактор новин, журналіст. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, працюючи журналістом у першому польському інформаційному інтернет-сервісі Wirtualna Polska, створив стратегію інформування українських біженців у Польщі. Був головним редактором інформаційного сервісу для українців в Польщі - VPolshchi.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Це денний табір із фокусом на розвиток, інтеграцію та мовну практику. На дітей чекають англійська з тьюторами із США, польська мова, культурні активності, адаптоване харчування. Коштують 12 днів однієї зміни табору з харчуванням (з 9:00 до 17:00) 1500 злотих. Для дітей від 13 років можливе проживання в таборі, але ціна буде вищою.
На території табору є wi-fi, бібліотека, комп’ютерний клас і клас з музичними інструментами, місця відпочинку, огороджена паркова територія з ігровими майданчиками.
Проживання організоване у 3 або 4-місних номерах з душовими кабінками та туалетом. Також ж можливість замовити окреме меню для дітей з особливими потребами. Цей табір функціонує вже на перший рік та зібрав багато гарних відгуків.
Це простір для дітей у Варшаві, Вроцлаві та Кракові, розрахований на три вікові групи від 6 до 15 років. Виїзди на екскурсії, квести, батли, спорт, музика, нові друзі — усе зробленої для того, щоб щодня хотілося повертатись. Простір працює з 09:00 до 16:00 у будні дні. Тривалість однієї зміни — 10 днів з понеділка по пʼятницю.
Теми змін та дати:
• STEAM-пригода (30.06–11.07)
• Медіа-лабораторія (14.07–25.07)
• Арт-Ландія (28.07–08.08)
• Інтелектуальні квести (11.08–22.08)
Вартість зміни без харчування 450 злотих, з харчуванням — 650.
3. Вроцлав: шкільні літні табори у форматі тижневих сесій
Таку програму цього року запроваджують 30 загальноосвітніх шкіл Вроцлава. Програми розроблені з урахуванням інтересів дітей та потреб батьків, дітей можна зручно приводити перед роботою й забирати після неї. Сесії починаються з кінця червня і триватимуть до липня. Вартість тижня без харчування — 250 злотих. Можна замовляти їжу в кейтерінгу за додаткові кошти або приносити із собою. Реєстрація відбувається безпосередньо в навчальних або культурних закладах міста.
Цього літа центр організовує 25 денних таборів для дітей від 7 до 12 років у 12 різних філіях по всьому місту. Кожна філія пропонує свою ю тематику, щоб зробити відпочинок цікавим і змістовним. Будуть цікаві екскурсії, аніматори,майстер-клас, вистави та тематичні вечори. Ціни від 550 до 700 злотих за зміну. Простір працює по буднях з 9:00 до 15:00.
На дітей чекають 9 тижнів активного дозвілля з 07:00 до 17:00. Особлива увага тут приділяється дітям з інвалідністю: для них створено окремі групи з підтримкою фахівців. Зараз прийом заявок на сайті вже закінчено, але зазвичай є декілька місць від тих, хто оформив заявку та не скористався пропозицією.Подати остаточну заявку можна ще до 27 червня, але треба звертатися в начальний заклад зі списку на сайті. Всього в програмі приймають участь 65 навчальних закладів, загалом тут є 9315 місця. Тож якщо у когось змінилися плани на відпустку, то ви обовʼязково знайдете вільне місце в таборі.
Вартість: 45 злотих/день — табори без басейну та 65 злотих/день — табори з басейном і розширеною програмою. Денний табір працює з 7:30 до 17:00.
Як кіно відтворює так звану велику політику, від якої в якості «глибинної держави» залежні всі ми?
1. «Хвіст крутить собакою» (Wag the Dog, 1997)
Хтось бачить сам, комусь можна показати, хтось не побачить ніколи. Чи помічаєте ви, як вас водять за ніс?
Фільм за мотивами популярної книги Ларі Бейнхарта «Американський герой» розповідає про звичайний політологічний трюк — щоб відволікти увагу від сексуального скандалу, пов’язаного з американським президентом напередодні чергових виборів, політтехнологи і кінопродюсер вигадують неіснуючу війну, в яку нібито вимушені втрутитися Сполучені Штати (звичайно, в межах боротьби за демократію). Картинка в телевізорі, розповіді про подвиги героїв, щемливі подробиці — і люди вже забули про скандал. ЦРУ не вірять в цю війну? «Навіщо ж ви потрібні Америці, якщо нічого не знаєте про те, що коїться?» — цинічно питає політконсультант президента, роль якого виконує Роберт Де Ніро.
Що цей фільм допомагає зрозуміти? Він навчає розпізнавати пропаганду. Якщо держава раптом знайшла «ворога» — автоматично поставте собі питання: кому це вигідно?
2. «Учень. Сходження Трампа» (The Apprentice, 2024)
Фільм про те, як Дональд Трамп навчився брехати, шантажувати і перемагати.
Молодий, білявий і дещо наївний Дональд горить мрією пробитись у вищий світ Манхеттена і розпочати кар’єру в сфері нерухомості. Але там на нього, звичайно, ніхто не чекає. Випадок зводить його з адвокатом-негідником Роєм Коном, який здобуває свої перемоги завдяки шантажу і корупції. Трамп зачарований Роєм і його безпринципністю.
Рой вчить молодого Трампа премудростям вдалого ведення бізнесу, головні з яких — «завжди атакуй», «нічого не визнавай і все заперечуй», а також «як не було б важко, ніколи не визнавай поразку». І взагалі завжди бреши. Учень виявився настільки здібним, що перевершив вчителя. Але коли Рой заслаб і вмирав від СНІДу, Трампу він стає нецікавий. У Росії, до речі, фільм було заборонено, а сам герой стрічки назвав її «дешевою, наклепницькою та політично огидною».
Що фільм допомагає зрозуміти? Принципи, якими керується президент однієї з найвпливовіших держав світу. А також те, що «дружба» двох хижаків має закінчитися поразкою одного з них — того, хто дозволить собі почуття і дасть слабину.
3. «Уряд» 4 сезон (Borgen, 2022)
Ми пам’ятаємо перші скандальні заяви Трампа, серед яких був намір приєднання до США Канади і Гренландії. Після них люди відразу зацікавились Гренландією. І багато хто знайшов відповіді на свої питання про політичний устрій, залежність автономії від Данії, меншої від Гренландії за площею, наявність корисних копалин і американської військової бази на острові, подивившись четвертий сезон данського серіалу «Уряд». Цей серіал взагалі цікавий і правдоподібний, а європейські політики навіть стверджують, що за основу взято реально існуючих політиків країни.
Автори серіалу відправили міністра іноземних справ Данії Біргітту Нюборг на острів, де знайшли й почали видобувати нафту. Під час її перебування розкрилася вся гострота конфліктів між місцевим населенням інуїтів та претендентами на їхню землю.
Чому серіал актуальний? Він про Гренландію, Росію і боротьбу за ресурси. І він пояснює, чому маленькі країни стають м’ячем у великих іграх.
4. «Нульовий день» (Zero Day, 2025)
Сьогодні, особливо після блекаутів у Португалії й Іспанії, сюжет серіалу виглядає реалістичним: руйнівна кібератака паралізує США, зникає електрика, руйнуються фінансові системи, гинуть люди. Хто винен — Росія? Розібратись, хто стоїть за кібератакою, темношкіра президентка, дуже схожа на Камалу Гарріс, просить свого попередника Джорджа Маллена. І йому, незважаючи на когнітивні проблеми, а саме деменцію, це вдається. Але найскладнішим виявляється вибір — говорити чи ні у своєму звіті в Сенаті, що цю гру з жертвами затіяв Білий дім і близька Маллену людина.
Що допомагає зрозуміти фільм? Що у сучасному світі війна може вестися через інтернет, і навіть після масштабного збою винні можуть бути не встановлені і не покарані. Що ми дуже вразливі перед такого роду атаками. Що на чолі великих економік можуть стояти люди з деменцією, і ніхто не запропонує альтернативи.
5. «Окуповані» (Okkupert, 2015-2019)
З 2015 року світ дивився норвезький серіал-передбачення про окупацію Росією Норвегії. Багато що з інструментарію повзучої гібридної окупації ми побачили в Криму, а пізніше — в материковій Україні і Європі. Звідки про це було відомо авторам серіалу? Єдине можливе пояснення — глибока обізнаність з методами роботи ФСБ і ГРУ.
Що допомагає зрозуміти фільм? Якими методами діє Росія, коли має на меті завоювати чиюсь територію.
6. «Тегеран» (Tehran, 2020–2022)
Ізраїльський шпигунський серіал про саботаж іранської ядерної програми, який передбачив майбутнє.
Дія стрічки відбувається здебільшого в Тегерані, куди з важливим завданням вирушає агентка-хакерка ізраїльської розвідки «Моссад». Вона народилася в іранській родині, але все своє життя прожила в Ізраїлі. Її завдання — проникнути в комп'ютерну систему іранської ППО, щоб дозволити ізраїльській авіації завдати удару по об'єктах, на яких іранці створюють свою ядерну зброю.
Що можна зрозуміти завдяки фільму? Бодай частково побачити, як і чим живе закритий від світу Іран. Подивитися на складну гру спецслужб. Відчути колорит і нерв боротьби, яка ризикує перерости в Третю світову.
7. «Не дивись вгору» (Don't Look Up, 2021)
Це — чи не єдина стрічка, яка пояснює, чому все відбувається саме так, як відбувається. Це пророча сатира про світ, який відмовляється бачити катастрофу.
І хоча у фільмі йдеться про події непереборного характеру, як-от очікування зіткнення комети із Землею, ця картина — не про комету, а про те, як людство свідомо йде у прірву. Науковці б'ють на сполох — їх ігнорують, влада перетворює загрозу на політичний капітал, а люди вибирають не бачити проблему й дивитися ТікТок.
Реакція політикума — від клерків до президента — це реакція страусів, яку зараз яскраво демонструє світ. Аби не думати, не діяти, не порушувати звичного життя. У кіно це закінчилося передбачувано невесело, в житті ж всі сподіваються … На те, що інопланетяни врятують? Іноді цей сценарій здається реалістичнішим за той, що людство таки подивиться вгору.
Що допомагає зрозуміти фільм? Менше сподіватися і покладатися тільки на себе. А ще — якщо влада каже «все під контролем», то це перша ознака катастрофи.
8. «Рай» (Paradise, 2025)
На десерт — свіжий серіал про те, що навіть якщо від апокаліпсису врятуються 25 тисяч достойників, найрозумніших, багатих і талановитих людей світу, і вони заховаються від усіх у підземному місті, то між ними дуже скоро виникнуть конфлікти, почнуться інтриги, корупція і вбивства. Так, за цими інтригами дуже цікаво спостерігати, але водночас моторошно усвідомлювати, що люди не змінюються навіть у таких умовах.
Кіно часто показує найгірший сценарій. І це не пророцтво — це попередження. Питання лише в одному: чи готові ми дивитись і бачити, слухати і чути?
Це денний табір із фокусом на розвиток, інтеграцію та мовну практику. На дітей чекають англійська з тьюторами із США, польська мова, культурні активності, адаптоване харчування. Коштують 12 днів однієї зміни табору з харчуванням (з 9:00 до 17:00) 1500 злотих. Для дітей від 13 років можливе проживання в таборі, але ціна буде вищою.
На території табору є wi-fi, бібліотека, комп’ютерний клас і клас з музичними інструментами, місця відпочинку, огороджена паркова територія з ігровими майданчиками.
Проживання організоване у 3 або 4-місних номерах з душовими кабінками та туалетом. Також ж можливість замовити окреме меню для дітей з особливими потребами. Цей табір функціонує вже на перший рік та зібрав багато гарних відгуків.
Це простір для дітей у Варшаві, Вроцлаві та Кракові, розрахований на три вікові групи від 6 до 15 років. Виїзди на екскурсії, квести, батли, спорт, музика, нові друзі — усе зробленої для того, щоб щодня хотілося повертатись. Простір працює з 09:00 до 16:00 у будні дні. Тривалість однієї зміни — 10 днів з понеділка по пʼятницю.
Теми змін та дати:
• STEAM-пригода (30.06–11.07)
• Медіа-лабораторія (14.07–25.07)
• Арт-Ландія (28.07–08.08)
• Інтелектуальні квести (11.08–22.08)
Вартість зміни без харчування 450 злотих, з харчуванням — 650.
3. Вроцлав: шкільні літні табори у форматі тижневих сесій
Таку програму цього року запроваджують 30 загальноосвітніх шкіл Вроцлава. Програми розроблені з урахуванням інтересів дітей та потреб батьків, дітей можна зручно приводити перед роботою й забирати після неї. Сесії починаються з кінця червня і триватимуть до липня. Вартість тижня без харчування — 250 злотих. Можна замовляти їжу в кейтерінгу за додаткові кошти або приносити із собою. Реєстрація відбувається безпосередньо в навчальних або культурних закладах міста.
Цього літа центр організовує 25 денних таборів для дітей від 7 до 12 років у 12 різних філіях по всьому місту. Кожна філія пропонує свою ю тематику, щоб зробити відпочинок цікавим і змістовним. Будуть цікаві екскурсії, аніматори,майстер-клас, вистави та тематичні вечори. Ціни від 550 до 700 злотих за зміну. Простір працює по буднях з 9:00 до 15:00.
На дітей чекають 9 тижнів активного дозвілля з 07:00 до 17:00. Особлива увага тут приділяється дітям з інвалідністю: для них створено окремі групи з підтримкою фахівців. Зараз прийом заявок на сайті вже закінчено, але зазвичай є декілька місць від тих, хто оформив заявку та не скористався пропозицією.Подати остаточну заявку можна ще до 27 червня, але треба звертатися в начальний заклад зі списку на сайті. Всього в програмі приймають участь 65 навчальних закладів, загалом тут є 9315 місця. Тож якщо у когось змінилися плани на відпустку, то ви обовʼязково знайдете вільне місце в таборі.
Вартість: 45 злотих/день — табори без басейну та 65 злотих/день — табори з басейном і розширеною програмою. Денний табір працює з 7:30 до 17:00.
Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.
Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики — в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.
Майбутнє України в ЄС
Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?
Інґріда Шимоніте: Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.
З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним
Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.
Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена.
У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?
У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.
Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.
Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News
Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.
Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.
З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?
Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.
Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана
Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.
Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.
Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.
Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.
Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.
Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи
18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?
Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.
І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ
Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?
Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.
Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.
Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.
Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.
Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.
Безпека, оборона і роль НАТО
З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?
Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.
Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону
Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.
Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ
Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.
Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка
Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?
Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.
Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.
Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.
Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.
Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України
Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?
У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.
Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це
Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.
Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.
Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.
Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?
Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.
Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.
На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.
Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.
Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.
Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Вся Польща живе результатами президентських виборів. Кандидат від центристської Громадянської платформи отримав 49,11% голосів, а Кароль Навроцький з партії «Право і справедливість» — 50,89%. Останній переміг, хоча це найменша різниця голосів в історії Польщі. У серпні Навроцький буде приведений до присяги як президент і разом з дружиною і трьома дітьми переїде до Президентського палацу.
Особливий інтерес викликає Марта Навроцька — майбутня перша леді, 39-річна держслужбовиця, мати трьох дітей. І лояльна дружина. Спочатку в кампанії Навроцького її не було видно. Вона долучилася — або її долучили — пізніше, але коли вона вже приєдналася до чоловіка, відразу стала помітною. Не тільки на передвиборчих зустрічах чи мітингах, а й під час ліплення вареників у клубах сільських господинь, візитів до дитячого будинку й занять спортом. Фоторепортажі про це вона публікувала в соціальних мережах.
На відміну від Малгожати Тшасковської, супутниці життя Рафала Тшасковського, вона майже завжди була на задньому плані, на пів кроку позаду, а не поруч. Вона і не намагалася, як Тшасковська, налагодити особливі стосунки з жінками, мобілізуючи їх до голосування. Просто була при чоловіку
Класично. Традиційно. Адже саме на традиції зробили ставку як партія ПіС, так і Кароль Навроцький. А традиція в даному випадку означає дружину лояльну, консервативну, яка стоїть на крок позаду. Як символ старого порядку.
Обрання президентом Кароля Навроцького — це, звичайно, кардинальна зміна в житті всієї його родини. Марта Навроцька вже сказала, що в родині «одного політика достатньо», що може свідчити про те, що вона не буде, як Агата Корнхаузер-Дуда, дружина президента Анджея Дуди і нинішня перша леді, залучатися до питань, які найбільше розпалюють суспільство і цікавлять виборців. Як-от репродуктивні права, зокрема право на аборт, або партнерські союзи. Як буде — покаже час.
«Я б хотіла бути ближчою до людей», — каже Марта Навроцька в інтерв'ю правому телеканалу TV Republika, вміло ухиляючись від коментарів на гострі соціальні питання. «Я не політик. Одного політика в родині достатньо». А коли світові й польські ЗМІ висували звинувачення проти Навроцького, зокрема в захопленні квартири пенсіонера, участі в бійках, вживанні наркотичних речовин і сутенерстві, Марта відповіла так: «Кароль — хороша людина».
У дитинстві і юності вона займалася балетом, але не пішла цим артистичним шляхом. Закінчила факультет права й адміністрації Гданського університету, а останні кільканадцять років працювала в Державній податковій службі, займаючись контролем нафтової, спиртової промисловості й незаконного грального бізнесу. «Ми заходимо в нелегальні пункти з азартними іграми, затримуємо людей, вилучаємо автомати, готівку, проводимо процесуальні дії», — розповідає Марта Навроцька в «Super Express». Про свої професійні обов'язки вона також згадала на сцені під час однієї з передвиборчих зустрічей, на якій супроводжувала чоловіка. На звинувачення її чоловіка у зв'язках зі злочинним середовищем і називання його «гангстером» відповіла: «Я ганяю гангстерів, а не виходжу за них заміж».
Марта і Кароль Навроцькі під час забігу в Перемишлі, 30.03.2025. Фото: Kamil Krukiewicz/REPORTER
Сам Навроцький про свою дружину каже, що вона є «відкриттям кампанії» — «сильна, смілива, емпатична». Вона послідовно вибудовувала його позитивний імідж і відбила чи не всі атаки. Марта Навроцька взяла відпустку на час кампанії, а рішення про участь чоловіка у виборах приймалося спільно: «Ми виклали на стіл всі «за» і «проти».
Марта розповідає: «Ми знали, що оскільки він не має досвіду в політиці, йому доведеться навчитися цих правил. Він також не був широко відомий за межами кола людей, які цікавляться історією. І тоді я сказала: “Це складне завдання, але якщо ми на це зважимося, ти виграєш ці вибори”».
Коли журналісти запитували її, чим вона хотіла б займатися як перша леді, Навроцька відповіла, що молоддю — «особливо тією, яка має особисті й психологічні проблеми». Вона також говорила, що важливими для неї є питання людей похилого віку й людей з інвалідністю. «Я точно хочу бути людиною, яка буде близькою до людей», — заявила вона. Це важливі заяви, особливо в контексті кризи психічного здоров'я дітей та молоді, зростання кількості людей похилого віку та величезної кількості людей з інвалідністю, чиї проблеми постійно відкладаються «на потім». Час покаже, як з цим як перша леді впорається Марта Навроцька. Буде, як Агата Корнхаузер-Дуда, мовчати з найважливіших соціальних питань чи обере залучатися, як Йоланта Квасневська чи Марія Качинська. Але судячи з її активності під час кампанії, можна передбачити, що вона буде лояльно підтримувати чоловіка в усьому. Навіть якщо сама при цьому буде на крок позаду нього.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
