Ексклюзив
20
хв

Харизми президента замало для перемоги

Пресконференція Володимира Зеленського показала, що глава держави втомлений, нервово реагує на окремі запитання журналістів та продовжує віддавати перевагу питанням міжнародної політики перед проблемами внутрішньої

Євген Магда

Володимир Зеленський під час пресконференції за підсумками року 2023. Фото: Evgeniy Maloletka/AP/East News

No items found.

На жаль, після двох годин спілкування Володимира Зеленського з пресою залишилося запитання: «Для чого було проводити пресконференцію?» Президент не назвав жодного «ударного» факту, який міг би продемонструвати, зокрема, нашим західним партнерам успіхи України. Нагадаю, що минулого тижня з пресою зустрічався Владімір Путін, який у Росії розпочав процедуру власного переобрання на новий президентський термін (теперішній завершиться у березні 2024 року). Володар Кремля зробив ставку на демонстрацію непохитності власної правоти в українському напрямі та критику Заходу.  

Для читачів та читачок Sestry я розбив оприлюднену позицію Володимира Зеленського на пріоритетні тематичні блоки:

Війна

Невідомо, чи закінчиться війна у 2024 році, наголосив Володимир Зеленський. Він висловив впевненість, що Захід не залишить Україну без підтримки. Очевидно, повідомлення про надходження нових комплексів ППО Patriot та NASAMS мають продемонструвати цю підтримку.

З Валерієм Залужним, головнокомандувачем ЗСУ, у Зеленського «робочі стосунки», настільки робочі, що наприкінці спілкування з представниками медіа президент дозволив собі запанібрата назвати того Валерою.

У 2024 році Зеленський пообіцяв випустити в Україні мільйон дронів, очевидно, насамперед йдеться про FPV-дрони, які виступають замінником артилерійських снарядів та активно використовуються сьогодні на фронті. За зрозумілих причин, інших цифр про постачання зброї не прозвучало. Проте прозвучали цифри фінансової допомоги, яку нададуть різні країни Заходу, які продовжують підтримувати Україну.

Глава держави підкреслив, що військові пропонували мобілізувати 400 – 500 тисяч людей, що могло б обійтися у 50 мільярдів гривень. У такий спосіб чисельність Сил Оборони України виросла б на 50%, проте не зникає актуальність забезпечення потенційних нових підрозділів військовою технікою та амуніцією. З цим, як всім вже відомо, є помітні проблеми. Нагадаю, для прикладу, що Україна отримала лише третину з гучно обіцяного Європейським Союзом мільйону снарядів. Зеленський наголосив, що не підпише закон про мобілізацію жінок (цю тему останнім часом активно крутили російські медіа), проте не виключив зменшення віку мобілізації до 25 років.

Росія

Президент України не має намірів йти на жодні поступки Кремлю. Це єдино можлива позиція в нинішній ситуації, про це треба говорити відверто. Заяви російських візаві Зеленський назвав «хамством», і тут з ним також важко не погодитися. Саме Росія сьогодні гальмує процес обміну полоненими, використовуючи його у політичних цілях. Зеленський нагадав, що з поверненням українських дітей додому з РФ допомагає Катар. На його думку, росіяни не зуміли добитися жодного успіху в бойових діях протягом 2023 року, при цьому не варто забувати, що війська агресора контролюють біля 20% визнаної світом території України.

Влада

Уряд національної єдності, про який багато говорять, сьогодні не виглядає доцільним для Володимира Зеленського. На жаль, Президент України та його команда не розуміють, що саме такий формат здійснення влади потрібен в умовах, коли протистояння з Росією триватиме не «два-три тижні». Проте поява уряду національної єдності, про який дедалі активніше говорять на Заході, означатиме повернення до реалій парламентсько-президентської республіки, а до цього на Банковій не готові.

Натомість Зеленський висловився за зменшення кількість міністрів, оскільки необхідно використовувати гроші на потреби війни. Президент не став приховувати незадоволення депутатським корпусом (це підтверджує припущення, що партії «Слуга народу» на наступних виборах може не виявитися в бюлетенях для голосування), але розпускати Верховну Раду та ініціювати дострокові парламентські вибори він не збирається. Змінювати власне оточення (5-7 людей, за словами Зеленського) він також не має наміру, оскільки ці люди, за його словами, опікуються постачанням зброї, зокрема, засобів ППО.

Економіка

Президент очікує зростання ВВП на рівні 5%, проте він не розкрив підстави для такого оптимізму. Говорячи об’єктивно, добитися суттєвого зростання економіки сьогодні можна лише її переведенням на військові рейки та підпорядкуванням економічної активності перемозі над Росією.

Володимир Зеленський заявив, що Генштаб просив про необхідність додаткової мобілізації 450-500 тисяч людей до війська. Фото: Abaca/East News

Світ

Володимир Зеленський виступав на фоні символіки Європейського Союзу, демонструючи, що рішення про початок переговорів про вступ до ЄС є вагомою перемогою. Президент визнав, що можлива зміна влади у США його непокоїть, адже у Зеленського власна, не надто приємна історія відносин з Дональдом Трампом.

Підтримка європейських партнерів у даному випадку може виявитися недостатньою для продовження протистояння з Кремлем. Довелося українському президенту визнати й той факт, що спалах насильства на Близькому Сході, організований ХАМАС у жовтні, спричинив розфокусування уваги до проблем України.

Володимир Зеленський констатував, що Україну не запрошують до вступу до НАТО, хоча Альянс залишається найкращим безпековим варіантом для України.

Зеленський, який відвідав інавгурацію Хав’єра Мілея в Аргентині, сприймає президентство аргентинського політика як поворотний пункт для Південної Америки.

Сусіди

Відповідаючи на питання польського журналіста Пьотра Андрусечка, Володимир Зеленський виклав власну версію польсько-українських відносин на поточному етапі. Він наголосив, що Україна лише хотіла вивезти власне зерно, але не могла цього зробити через блокаду. Емоційна відповідь не наблизила зустріч Зеленського з Дональдом Туском, про яку обережно говорять з минулого тижня.

Президент України підкреслив, що не обговорював з Віктором Орбаном в Аргентині під час короткої зустрічі «на ногах» припинення вогню або переговори з Путіним.

Люди

Зеленський підкреслив, що його сім’я перебуває в Україні. Президент висловив впевненість, що більшість українських біженців повернуться додому, коли буде створено потужну систему ППО. Слідом за шефом свого офісу Андрієм Єрмаком Зеленський повторив тезу про доцільність відкриття аеропорту «Бориспіль» як символу потужності протиповітряної оборони. На жаль, навіть подібний показовий жест не в змозі замінити стратегію повернення громадян України додому.

Замість післямови

Володимир Зеленський продовжує вірити у власну спроможність переконувати людей, які сидять перед ним у залі. Проте масштаб війни з Росією, ситуація на фронті та у відносинах з союзниками демонструють, що цього вже недостатньо.

Українські воїни під Бахмутом, Донецька область 2023 року. Фото: Shutterstock

Редакція Sestry не завжди поділяє думку авторів блогів

No items found.
Війна в Україні
Допомога Україні
Україна

Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

За кілька тижнів до цьогорічного Великодня фейсбук підкинув спогад. Кілька світлин зі Страсної суботи-2020. Страшний ковідний Великдень. Принаймні, він таким нам тоді видавався — наче то найстрашніше, що могло з нами статися. Втім, на фото — щасливі ми і красиві не куплені, а перші власноруч спечені пасочки на нашій затишній бучанській кухні. Я вже не пригадую, як прийшла ця ідея — самим спекти паски, бо не дуже люблю, а, чесніше буде сказати, боюся всього, що пов’язане з тістом. Але, мабуть, безвилазне сидіння по хатах, на яке нас прирік невідомий на той момент вірус Covid-19, було таким гнітючим, що взятися за тісто — то був непоганий спосіб зняти пандемійну напругу, щоб бути думками тут і зараз. І він спрацював. 

Перші паски, спечені під час пандемії. Фото авторки

— Слухай, тут щось не так. Я його мну, мну, а воно ніяк від рук не відлипає, — переживав чоловік. 

— Значить, мало і погано місиш. Продовжуй! Бабуся моя казала: що довше місиш — то ніжнішою буде паска, — заспокоювала я. 

— Нащо воно вам здалося?! Замовили б паску в пекарні чи цукерні і мали б чистий спокій. Все одно ж не підете кошик святити, бо не можна — зовсім не підбадьорювала нас тоді ще підлітка моя пасербиця Тереза. А підлітки — вони такі скептики.

— Але це ж інше, — в один голос відповідали ми, — хоча б так створимо собі святковий великодній настрій. 

Великдень у Covid. Фото авторки

Цьогоріч я пробую його відшукати і не знаходжу. Дивлюся на ці фейсбучні фотонагадування, але вони лише ятрять душу. Ось ми втрьох сидимо у своєму домі, одягнені так, як би зодягнулися до церкви святити паски — у вишиванках. У руках — великодній кошик під вишитим рушником. І лише респіратори на обличчях зраджують, що той Великдень — не такий, як усі попередні.

«Наступного року хочу згадувати цей Великдень, як щось, що було та й загуло», — підписала я тоді знимку. Боже, а тепер дивлюся на неї і думаю, що була б не проти повернути те, що загуло!

Першого Великодня великої війни ми постановили, що москалеві не вдасться відібрати у нас свято. Вже кілька тижнів, як Буча на той момент була деокупована. Тож врешті ми довідалися, що сталося з нашим будиночком. Російська окупація лишила на ньому шрами, але не знищила. І це втішало. Дім моїх батьків на заході України, тим часом, став таким собі приймаючим хабом: для нас і наших київських знайомих. Тому хотілося поділитися з ними паскою, а ще домашнім затишком і відчуттям свята.

Другого Великодня великої війни ми постановили, що москалеві не вдасться відібрати у нас традиції святкування. Тож уперше спекли таку паску, як прийнято на заході України — як пекла моя бабуся: без жодних прикрас і білої помадки. Верхівка мала бути лискучою, не підгорілою, гладкою, без жодної тріщинки. «Зразу видно, наскільки вправна господиня», — щороку, оглядаючи паски в чужих кошиках, нашіптувала моя бабуся. Хоча тепер із власного досвіду я знаю, що ідеальність верхівки паски залежить не лише від майстерності господині, але й від майстерності виробників газових чи електропечей. 

У кошику та сама паска, яку печуть на заході Україні, — без жодних прикрас. Фото авторки

А на третій Великдень великої війни я працюватиму. Вже з самого ранечку в етері телеканалу «Еспресо» розпитуватиму, як минула Великодня ніч у різних куточках України. За інших обставин, мабуть, засмутилася б, дізнавшись, що поки інші святкують — буду на роботі. Але не цього разу!

Цього разу навіть втішилася, що маю офіційне «звільнення» від свята, до якого ніяк не можу відшукати відповідного настрою. Те, що я так раніше любила, — викликає смуток

Один мій знайомий якось зізнався, що він не любить Різдво і Великдень. Було то ще в часи до повномасштабного вторгнення і навіть до Революції Гідності. 

«Як? Невже таке можливо? Чому?!» — випитувалась я. А тому було просте пояснення. Його бабуся, як тільки вони збиралися за Святвечоровим столом чи на Великодній сніданок, завжди заходилася слізьми. Щоразу вона згадувала, як колись велика родина з’їжджалася на свята до їхнього помешкання у центрі Львова (звідти одного дня їх на вулицю вигнали совєти). Вона згадувала тих родичів, яких совєти заслали в Сибір, звідкіля ті вже не повернулися. Вона згадувала тих родичів, хто чинив совєтам спротив і кого ті замордували в лісах. Тож Різдво чи Великдень щоразу нагадували їй, якою великою могла бути їхня родина. Могла, якби не російські окупанти. Сьогодні я цю бабусю знайомого дуже добре розумію. Думаю, що й він теж.

Великоднє дерево. Фото авторки

Родинні свята — найсвітліші, найтепліші, найрадісніші. Але родинні свята у час великої війни перетворюються у болючі нагадування про те, як було і як уже не буде. Адже хтось із родини вже не сяде за стіл… Адже дому, який у такі дні збирав усіх, уже може не бути… І як тоді веселитися, коли комусь зовсім не до свята?

А як у вас зі святковим настроєм? Де його шукаєте? Напередодні цьогорічного Великодня я буквально замучила цими запитаннями своїх рідних, друзів, співробітників. Зрештою, поцікавилася про це в прямому етері у наших гостей —  волонтерів, військових, політиків. І більшість відповіла: «Ніяк!».

Я щиро радію за тих, хто його в собі віднайшов. Тішуся, коли бачу репортажі про те, як діти і дорослі, від Заходу і до Сходу країни малюють писанки. У 90-х роках минулого століття, коли була школяркою, цю традицію взялися відновлювати окремі ентузіасти. Тоді мені це здавалося марною справою.

Якось не вірила, що вся Україна після десятиліть совєтської заборони на святкування Великодня візьме в руки писачки і навчиться виводити воском древні орнаменти. А воно он як вийшло!
Леся Вакулюк зі своїм великоднім кошиком

Я тішуся, коли у стрічці фейсбуку чи інстаграму, попри все, з’являються фотозвіти паска-челенджів. Із задоволенням розглядаю кожну, хто як прикрасив, що нового вигадав. Та що тут казати, я навіть радію, як натрапляю на суперечки, яка паска є більш українською: з білою помадкою чи без неї. На щастя, суперечки про те, чи можна в Україні паску називати кулічем, принаймні, в моїй фейсбучній бульбашці залишилися в минулому! Я щиро радітиму світлинам із освяченими кошиками, розглядатиму кожен як витвір мистецтва.

Але сподіваюся, що Ісус пробачить мені невимиті вікна у зйомній квартирі, неспечену паску і відсутність великоднього настрою. На третій Великдень список знайомих, хто здобув життя вічне і чекає на воскресіння, став надто великими

Мій традиційний великодній кошик:

Паска — символ Воскресіння і Небесного Царства;

Яйця, писанки і крашанки — символ нового життя і відродження;

Кільце ковбаси та шинка — на знак душевної радості;

Масло і солона сирна плесканка — як правило, прикрашені листочками букшпану (самшиту), які викладають у формі хрестика;

Сіль — символ повноти і достатку;

Хрін символізує міцність і незламність людського духу;

Свічка — вічне світло;

Гілочка букшпану (самшиту) — як символ вічного життя;

Вишитий рушник символізує життя і долю.

20
хв

Великдень під час великої війни: свято, яке так колись любила

Леся Вакулюк

Так, це суб’єктивний погляд з української дзвіниці. Проте це погляд людини, яка намагається зрозуміти значення польсько-українських відносин для безпеки Балто-Чорноморського регіону та Європи в цілому.

У квітні ми згадуємо Смоленську трагедію — падіння літака Ту-154 на території Росії у 2010 році, в якому перебували президент Польщі Лех Качинський з дружиною та ще дев’ять десятків представників польського істеблішменту. Вони прямували до Катині, щоб вшанувати пам’ять страчених сталінським режимом офіцерів Війська Польського. Загибель президента країни та низки його соратників стала потужним випробуванням для Польщі, проте не менш вагомий наслідок трагедії — безпрецедентна ситуація навколо самого літака, який зазнав катастрофи. Росія досі відмовляється видати Варшаві його залишки, ігноруючи норми міжнародного авіаційного законодавства. 

У польському суспільстві суперечки навколо трагедії 2010 року дещо зменшили гостроту, проте не зникли остаточно. Вони і не зникнуть, адже дозволяють привертати до себе увагу. Проте для нинішнього стану відносин між Польщею та Росією важливішу роль відіграють інші чинники.

Наріжні камені загрози

 Перш за все, як не парадоксально, це ревниве ставлення Путіна до ролі історії у житті польського суспільства. Російський диктатор ще наприкінці 2019 року назвав посла Польщі у нацистській Німеччині Юзефа Липського «сволотою та антисемітською свинею» та публічно натякав, що провина поляків за Голокост є навіть більшою за нацистську. Подібні маніпуляції для господаря Кремля не є чимось дивним — і вони спираються на складні сторінки історії Польщі.

Однак маємо наголосити: Путін свідомо маніпулює, змішує грішне з праведним

По-друге, Польща доволі послідовно позиціонує себе як головна союзниця США в Європі, причому робила це як за президентства Дональда Трампа (той прилітав до Варшави у 2017 році освятити старт Тримор’я), так і за правління Джозефа Байдена. Останнього у березні 2024 року відвідали президент Польщі Анджей Дуда та прем’єр Дональд Туск, що виглядало тріумфом національних інтересів над персональними амбіціями. Про причини такого візиту у парному форматі — трохи нижче.

По-третє, Польща претендує на лідерство у Балто-Чорноморському регіоні. Можливо, зі зміною владної команди ці амбіції стали артикулюватися менш публічно, проте потенціал країни та фінансові вливання з боку Європейського Союзу підштовхуватимуть Варшаву до більш активних дій. Спокуса завдати показового удару по Польщі є для Кремля очевидною. 

По-четверте, з початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну Польща суттєво відкоригувала свою східну політику, перетворившись для України у надійний тил. Обсяги наданої військової техніки та своєчасність її постачання Києву були надзвичайно важливими у перші місяці вторгнення РФ, як і щира адвокація з боку президента Дуди європейської та євроатлантичної інтеграції України. Польща попри подальше розчарування власного істеблішменту в контактах з українською владою зуміла реально допомогти Україні, нагадавши про стратегічне партнерство. Його статус, до речі, формально не змінився, попри кризу з блокуванням перевезень на польсько-українському кордоні та помітне похолодання відносин між Києвом та Варшавою. І після ухвалення Конгресом США рішення про надання Україні військової допомоги транзит територією Польщі має особливе значення.

Заради справедливості зауважимо, що про проблеми з доставкою військових вантажів мова не йшла і раніше

Наголошу: Росія раз по раз випускає по Польщі отруйні пропагандистські стріли, приписуючи їй на вищому рівні прагнення захопити західноукраїнські області як компенсацію за Волинську трагедію. У цьому сенсі слова Радослава Сікорського «Львів — це Україна!», вимовлені українською під час експозе міністра закордонних справ Польщі у Сеймі, стали чіткою асиметричною відповіддю. Проте вони не зняли всіх питань. 

Сікорський: Польща не має жодних територіальних претензій до України. 25 квітня 2024 року. Фото: Сейм Польщі

Гримаси демократії. Польський варіант

Після парламентських виборів у Польщі атмосфера в країні залишається складною. З одного боку, представники правлячої коаліції прийшли до владних кабінетів з обіцянками посадити своїх попередників. Найгостріше це проявилося у січні 2024 року, коли двох колишніх керівників МВС, Маріуша Камінського та Мацея Вонсіка, звинувачених у перевищенні владних повноважень, затримали просто у президентському палаці. Згодом вони були помилувані Анджеєм Дудою. Нова коаліція також наводить лад у суспільному телевізійному та радіомовленні. Не варто забувати, що «Право і справедливість» отримала першість у парламентських перегонах і сьогодні має у фракції третину голосів депутатів Сейму. Відтак протистояння між соратниками Дональда Туска та Ярослава Качинського нагадує штовханину з перманентними ударами нижче поясу. 

Під час парламентської кампанії Військо Польське було частково втягнутим до політичної боротьби. Невипадково начальник Генерального штабу Раймунд Анджейчак подав у відставку за тиждень до голосування на парламентських виборах. Оприлюднення планів захисту Польщі від 2011 року не допомогло міністру оборони Маріушу Блащаку зберегти свою посаду, як і його соратникам з «Права і справедливості» —  залишитися біля владного стерна. Закупівлі південнокорейського озброєння, які виглядали обґрунтованими у 2022 році, швидко обросли скандальними деталями, й аналоги американської військової техніки почали нагадувати валізу без ручки. 

Візит Дуди та Туска до Вашингтона мав продемонструвати наявність порозуміння у Варшаві та дозволив їм привезти кредит розміром у 2 мільярди доларів для закупівлі ударних американських гелікоптерів 
У березні Дуда та Туск відвідали Вашингтон. Фото: Kristian Maj/KPRM

Блокування перевезень на польсько-українському кордоні продемонструвало не лише вплив з боку Росії на відносини між стратегічними союзниками. Ситуація дозволила зробити чіткі висновки: уряд Дональда Туска, попри гучні заяви, не наважився у переддень місцевих виборів активно діяти проти представників «Конфедерації» — попри шкоду, завдану ними двостороннім відносинам. 

Пряма загроза

Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко має відомого заручника — члена Союзу поляків Білорусі, журналіста Анджея Почобута, який понад три роки перебуває за гратами. Нещодавно йому дозволили побачення з Анжелікою Борис, яка також була жертвою репресій проти польської меншини Білорусі. Лукашенко протягом останніх років зробив низку суперечливих заяв щодо Польщі та Литви, з якими увійшов у клінч у 2021 році, під час міграційної кризи на території Білорусі. Відданий союзник Путіна тоді зробив максимум, щоб відволікти увагу від військових приготувань Москви до вторгнення в Україну, — і йому це вдалося.  Лукашенко то звинувачує Польщу у агресивних намірах, то стверджує, що не має намірів воювати з нею. 

Торік відбулася низка вагомих для безпеки регіону подій. 25 березня 2023 року Путін оголосив про розміщення на території Білорусі тактичної ядерної зброї. Лукашенко хіба не танцював публічно від цієї звістки, хоча можливість керувати ядерним арсеналом удвох — небезпечна ілюзія білоруського диктатора. Торік білоруські льотчики пройшли у Росії навчання з поводження з ядерними боєприпасами, а на озброєнні ЗС Білорусі опинився дивізіон ракетних установок «Іскандер», які можуть використовувати ядерні боєголовки. Білорусам, до речі, передали ті самі пускові установки, з яких обстрілювали територію України у 2022 році. Кремль навмисне передав озброєння, з якого вбивали українців. 

Замість бліцкригу

Днями виповниться 800 днів початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україні. Попри захоплення майже 20% території найбільшої європейської держави Кремль не може похвалитися тим, що перетворив Україну на підконтрольну територію. Тому вірогідним виглядає наступний сценарій.

Інавгурація Путіна традиційно поєднується з святкуванням дня перемоги над нацизмом у Європі (це, зауважу, не заважає росіянам запозичати різноманітні практики гітлерівців, включаючи вбивства полонених та викрадення дітей). Побєдобєсіє цього разу буде підсилюватися терактом у «Крокус Сіті Холі», де вище політичне керівництво Росії проігнорувало заяви ІДІЛ та розгледіло «український слід».

Проте буде помилковим вважати, ніби Росія змінить статус «спеціальної військової операції» на повноцінну війну проти України, адже це буде означати визнання паритету двох найбільших пострадянських республік за нормами міжнародного права. На це Кремль йти напевне не збирається

Куди більш вірогідним видається спроба Кремля дати геополітичного ляпаса одній з країн НАТО. Швидше за все, використовуючи для цього територію Білорусі, адже в такому разі Путін зможе завбачливо сховатися за спиною Лукашенка. Навряд чи мета Росії розв’язати Третю світову війну. Куди більш вірогідним видається показовий прорив периметру кордону та демонстрація готовності застосувати тактичну ядерну зброю. За розрахунками Москви, це спричинить внутрішню кризу Північноатлантичного альянсу та призупинить надання допомоги Україні, що дозволить росіянам прискорити наступ. 

Що у цій ситуації робити Польщі? Очевидно, підняти швидко рівень боєготовності Війська Польського буде складно, а перекидати армійські підрозділи ближче до кордону може бути пізно. Тому потрібно забезпечити консолідацію суспільства та політикуму, зрозуміти ступінь загрози та напрацювати механізм отримання допомоги від партнерів.

Передчуття війни — важкий виклик для будь-якого суспільства, однак усвідомлення загрози має допомогти підготуватися до відсічі
20
хв

Польща. Улюблений ворог Кремля

Євген Магда

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Ми бачимо, що влучили в ціль — наш фільм точно на часі», — режисерка стрічки «Я, Побєда і Берлін» Ольга Ряшина

Ексклюзив
Обличчя війни
20
хв

«Манікюр на війні захищає нігті від травм і речовин, якими чистиш зброю», — артилеристка Ольга Бігар

Ексклюзив
20
хв

«Зеленський і Путін сьогодні — два головні персонажі, від яких залежить доля світу», — Сергій Руденко

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress