Ексклюзив
20
хв

Домініка Дудек: «Ми повинні думати про майбутнє, в якому не буде війни, але нам доведеться долати її наслідки»

Майже 10 мільйонів українців можуть страждати від психічних розладів через війну, заявили у ВООЗ. ПТСР, за оцінками МОЗ, розвивається у 20-30% людей, які пережили травматичні події, — як у дорослих, так і дітей

Ольга Пакош

Лікарка-психіатр Домініка Дудек працює з людьми з ПТСР. Фото: приватний архів

No items found.

Травмоване суспільство. Так все частіше говорять про Україну. Травмовані ті, котрі виїхали, і ті, котрі залишились. Травмовані ті, котрі втратили, і ті, котрі вберегли своїх близьких. Травмованість стає неминучою. І хоча лікарі визнають це, та все ж дають надію, що людська психіка еластична і з багатьма стресовими ситуаціями може собі дати раду. Лікарка-психіатр, докторка медичних наук, професорка, президентка Польського психіатричного товариства Домініка Дудек пояснює, як розвивається та змінюється в сучасному світі посттравматичний стресовий розлад, як його лікувати і до яких фахівців звертатись по допомогу.  

Ольга Пакош: Майже два роки тому, коли почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну і сотні тисяч українців перетнули кордон з Польщею, про психоемоційний стан цих людей не говорили. Тоді першу психологічну допомогу їм надавали прикордонники, поліцейські або звичайні поляки, які зустрічали їх на польській території. Оці перші обійми в безпеці і були тією першою допомогою, якої так потребували тоді українські громадяни. Що було далі? 

Домініка Дудек: Спочатку треба було забезпечити людей харчуванням, теплом, дахом над головою та почуттям безпеки. Як не банально — спочатку піраміда Маслоу, основні потреби життєдіяльності людини, і тільки потім, в залежності від ситуації, можна вже було думати про якісь терапевтичні заходи. 

Те, що виникне проблема, і ПТСР буде проявлятися у втікачів від війни, було зрозуміло відразу. Тому, наскільки було можливо, ми навіть в нашій інституції залучали фахівців, які розмовляли українською або російською мовами, щоб допомагати біженцям. Трохи згодом в Польщі з'явилися місця, де надавали психологічну допомогу не лише дорослим, але й дітям. Втеча від війни змусила до переїзду багатьох фахівців, зокрема, й психологів. Після того, як минув перший шок, спеціалісти почали об'єднуватися і надавати допомогу своїм співвітчизникам. І тоді, і зараз є дуже багато програм психологічної допомоги біженцям, які фінансуються з різних джерел.

Українські біженці перетинають кордон. 5 березня 2022 року. Фото: Shutterstock

ОП: Що таке посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)? Які він має прояви? 

ДД: Це одне з психічних порушень тривожного характеру, яке виникає як реакція на стрес. Треба розуміти, що адаптація після змін у житті, через проблеми на роботі, через перевтому теж викликає легкі порушення. Однак посттравматичний стресовий розлад — це гостра реакція на стрес, а потім розвивається сам розлад. Це відповідь організму та психіки на травматичні ситуації, які виходять за рамки звичайного людського досвіду. Звісно, це можуть бути ситуації прямої загрози життю, ситуації, коли ви стаєте свідком смерті інших, свідком насильства, жертвою насильства чи зґвалтування, а також будь-які травматичні ситуації, що безпосередньо загрожують існуванню. Це можуть бути травми як спричинені людиною, так і внаслідок природних катастроф, наприклад, пожежі чи повеней. Звісно, не у кожної людини, яка переживає травму, розвивається посттравматичний стресовий розлад. Однак у частини людей стається саме так. Як виявилося, більш вразливими є ті, хто переживає травму, пов'язану з діяльністю певної людини. 

Наслідки травми — це не лише посттравматичний стресовий розлад, але і зростання ризику розвитку депресивних, тривожних розладів, різних психосоматичних порушень. ПТСР збільшує ризик самогубств та штовхає людей до агресивних вчинків. Як ще це може проявлятись? З одного боку, емоційні проблеми, а з іншого — намагання всіляко уникати будь-яких ситуацій, які можуть викликати спогади про травму. Пацієнти скаржаться на нічні кошмари та загальні порушення сну. 

Тепер Міжнародна класифікація хвороб (ICD-11 — International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems. —  Авт.) розрізняє так званий комплексний ПТСР. Раніше в ICD-10 (ця класифікація діяла до січня 2022 року. —  Авт.) виділяли постійні зміни особистості під впливом травми. Зазвичай це стосується осіб, які в молодому віці переживали тривалу і повторювану травму. Наприклад, діти, які піддавались сексуальному насильству, або діти, які пережили фізичне насилля. Часто, крім розвитку ПТСР, у них також розвивалось порушення особистості. Тепер це об'єднали в так званий комплексний ПТСР, коли ми маємо елементи чистого ПТСР, а також додаються постійні зміни особистості. І тоді ми маємо справу з неправильним розвитком людини, схожим на прикордонний розлад особистості [це психопатичний стан, який характеризуються підвищеною чутливістю, порушенням самооцінки, стрибками настрою, імпульсивністю, низьким самоконтролем, високою тривожністю. — Ред.].  

ОП: Чи лікується ПТСР? Яка допомога потрібна людині, яка помітила у себе ці симптоми? 

ДД: Щодо лікування ПТСР, то слід виокремити дві речі. Перша — це гостра реакція на стрес. Друга —  розвиток цих  стресових порушень вже протягом місяців після травми. У біженців, які пережили велику травму, немає показань до того, аби починати яку-небудь психотерапію. Найважливіше — забезпечити почуття безпеки та основні потреби життя. 

Звісно, у лікуванні ПТСР застосовують фармакологічну підтримку, але це залежить від клінічного зображення хвороби. Йдеться про безсоння і депресивні симптоми, тому часто призначають антидепресанти. При важкому ПТСР може бути виражене порушення мислення. Тоді лікарі можуть навіть призначати антипсихотичні препарати на короткий термін або тимчасові заспокійливі засоби. 

Сеанс іпотерапії для українських військових, які перебували в зоні бойових дій. Фото: Shutterstock

ОП: Чи відрізняється ПТСР у людей, постраждалих від війни, від травмованих у звичайному житті?

ДД: Це все дуже суб'єктивне. Якщо одна людина дуже важко проживає травму, то інша — навпаки. Досвід війни пов'язаний із значно більшим ризиком розвитку подальших психічних порушень у вигляді ПТСР ніж, наприклад, природні катастрофи. Різниця також полягає в суті переживань, того, що їх викликає чи як людина лікується. Пригадуєте, торік у Польщі була дискусія, чи запускати феєрверки на Новий рік? Я сама схилялась до думки, що краще відмовитися від цього, бо для людей, які тікали від бомб, такий звук не буде асоціюватися з чимось радісним, а може нагадати травму та, власне, поновити її. Так що різниця не стільки у діагностичних критеріях чи психопатології, а радше у ризиках та сенсах, які можуть викликати такі флешбеки та травматичні спогади. 

ОП: А як діти проживають ПТСР? Серед моїх знайомих багато хто має підлітків, котрі не розуміють, що з ними відбуваються. Їхні мами не знають, це криза підліткового віку чи сигнал, що треба звертатись за допомогою до психотерапевта? 

ДД: З одного боку, підлітковий період — це складний час, і багато дітей можуть бути «важкими», агресивними, непокірними — незалежно від ситуації. З іншого боку, пережиті травми, якщо вони не були належним чином пропрацьовані, можуть залишити серйозні сліди. З третього боку, є ще один фактор, який впливає на підлітків: травматизуючі ситуації не припиняються — і діти не завжди розуміють цього, не можуть змиритись із таким станом речей. Наприклад, коли близькі родичі чи друзі залишилися у зоні війни й можуть отримати поранення чи загинути. Розділення сімей теж має вплив на психічний стан. Найчастіше з України виїжджали жінки з дітьми, а татусі залишалися там і не могли приїхати. Тож тільки уявіть, вже майже два роки ці підлітки живуть без батьків, щоденно бояться за них, а в когось загинув батько. Це також вносить свої корективи. Тому не можна розглядати стан підлітків виключно крізь призму травми, треба дивитись ширше і глибше. Лише травматичний розлад не може бути причиною підліткової агресії. Тож слід враховувати усі складові їхнього стану і життя. 

ОП: ПТСР і агресія — чи обов'язково вони йдуть у парі?

ДД: Можливо. Я зараз не займаюсь пацієнтами з такими проявами, але була на цікавій лекції психологині, яка приїхала з України і працює з військовими із ПТСР. Вона розповідала, що на будь-яку дрібницю вони можуть реагувати великою агресією. Моя українська колега описала дуже драматичний випадок: поруч із військовим зі зброєю була дитина, в якої на підлогу з рук впала іграшка. Реакцією на шум був постріл. Військовий застрелив власну дитину. Не тому, що він свідомо хотів завдати їй шкоди, це була миттєва оборонна реакція. Тому агресія може бути результатом якихось важких переживань. 

Майже 10 мільйонів українців можуть страждати від психічних розладів через війну, заявили у ВООЗ. Фото: Shutterstock

ОП: Які існують профілактичні заходи, аби допомогти зменшити ризик розвитку ПТСР? 

ДД: ПТСР розвивається протягом кількох місяців після травми. Якщо є можливість, то травмованій особі потрібно відразу забезпечити «середовище без стресу» — безпечне місцеперебування, де є все необхідне для нормального життя і не має подразників травми. Якщо говорити про українських громадян, які тікали від війни два роки тому, то тепер вони потребують лише психологічної або психотерапевтичної допомоги у вигляді консультацій. Щодо ліків, їх не призначають наперед. Жодні медикаменти як профілактика від травми не діють. 

ОП: Як саме можна було б допомагати українцям, які переїхали до Польщі і мають психологічгі проблеми? 

ДД: Тут можуть бути дуже корисними психологи з України. Адже допомога польських фахівців часто є обмеженою через мовний бар’єр. Ми в клініці залучали осіб, які є знають інші мови, крім польської. Окрім цього, ми організовуємо різні навчальні заходи, наприклад, спільно з Всесвітньою організацією психіатрії. У серпні Польське психіатричне товариство організувало у Кракові школу молодих психіатрів. Приїхали чудові лектори з різних країн, були запрошені і психіатри з України. Ми повинні думати про майбутнє, в якому не буде війни, але нам доведеться долати її наслідки. Система охорони здоров'я в Польщі не є ідеальною, але, принаймні, психіатрія починає реформуватися — і не стільки через війну, скільки через наближенням до європейських стандартів.

Титульне фото: LIBKOS/East News

No items found.
Війна в Україні
Російська агресія
Здоровʼя
Психологія

Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Відповідно до чинного законодавства, аборт у Польщі дозволений лише у випадках, коли вагітність загрожує життю чи здоров'ю жінки, плід має важкі вади, або ж вагітність настала в результаті насильства. На думку частини суспільства, а також правозахисних організацій як у самій Польщі, так і за кордоном, такий підхід до жіночих прав — надто консервативний. Критики також вказують на те, що жорсткі обмеження підштовхують жінок переривати вагітність нелегально. Часто — це небезпечні процедури, які можуть загрожувати їхньому здоров'ю та життю. Попри обурення та критику, консервативні групи в Польщі залишаються прихильниками чинного законодавства та наголошують на важливості захисту права на життя, яке, на їхню думку, починається з моменту зачаття. 

Чарівна таблетка

Чинне польське законодавство щодо абортів обмежує можливість отримання екстреної контрацепції особам молодше 18 років, «чарівна пігулка» доступна тільки за наявності рецепта лікаря. А щоб отримати рецепт в державній клініці — потрібно  чекати близько двох тижнів, тоді як таблетку потрібно випити в перші 2-3 дні після незахищеного статевого акту. 

«Мені сказали, що потрапити до лікаря на прийом можна лише через 15 днів, тому що, як відомо, у Польщі великі черги. Тоді я записалася на візит у приватну клініку, де лікарка дуже критично поставилася до прохання виписати рецепт на екстрену контрацепцію. Вона почала мене відмовляти і тиснути на мене. Я не витримала і пішла геть. В результаті мені передавали «Постінор» [таблетки екстреної контрацепції. — Ред.] з України. Дякувати Богу, все обійшлося, я не завагітніла. Але я пережила великий стрес і ледве не впала в депресію, перш ніж отримала таблетку», — ділиться своїм досвідом 22-річна українка Тетяна Р.

Серед організацій у Польщі, що допомагають дівчатам, що хочуть запобігти небажаній вагітності — Lekarze kobietom, Aborcja bez granic, Women Help Women та Aborcyjny Dream Team. Зокрема, туди можна звернутись за необхідними ліками, за необхідності вони також направляють на хірургічний аборт в інші країни. Українками, що переїхали до Польщі у зв’язку з війною і стали жертвами насильства, опікується Aborcja bez granic.

Фото: Shutterstock

Вік згоди у Польщі

Лібералізація закону про аборти — один із пунктів передвиборчої програми тепер вже чинного прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска. Цей крок у суспільстві довгоочікуваний, адже Польща — одна з небагатьох країн у світі, яка заборонила аборти після десятиліть їх повного дозволу в часи комуністичного режиму.

Однак хвилю емоцій викликала пропозиція уряду, щоб рецепт пігулок екстреної контрацепції відпускатили покупцям віком від 15 років. Насамперед у дискусіях порушують питання щодо безпечності надання вільного і неконтрольованого доступу неповнолітнім до засобів раннього аборту. 

Президент  Анджей Дуда нещодавно під час інтерв'ю для «Fakty» TVN заявив, що категорично відмовляється підписувати такі зміни до закону. «Я не підпишу законопроєкт, який запроваджує нездорові, хворобливі та небезпечні правила для дітей», — сказав президент Польщі. Він додав, що особисто підписав Європейську конвенцію про захист дітей від жорстокого поводження та експлуатації в сексуальних цілях, де дитиною вважається вік до 18 років. «Я людина, яка захищає життя. Для мене аборт — це забрати життя маленької людини в утробі матері. Якщо хтось вимагає абортів, для мене  це означає право вбивати», – підкреслив Дуда.

У свою чергу, як пояснює польська громадська та політична діячка Дорота Лобода, у Польщі 15-річний вік є віком згоди. Тобто, з цього віку люди можуть законно займатися статевим актом. «А якщо жінки можуть займатися сексом, то також можуть завагітніти. Саме  тому  вони повинні мати доступ до сучасної екстреної контрацепції. Якщо суспільство обурює вік дівчат і загрози для  здоров’я, то поміркуйте, що насправді значно більшу загрозу, ніж таблетки, становить незапланована вагітність для 15-річної дитини», — пояснює Дорота Лобода.

Депутатка від «Громадянської коаліції» Дорота Лобода.
Фото: Dawid Żuchowicz / Agencja Wyborcza.pl

Аріана Величко, лікарка акушер-гінеколог у Польщі, запевняє, що екстрена контрацепція зазвичай не загрожує здоров'ю і життю жінки. «Як і в будь-якого препарату, можуть бути побічні ефекти у вигляді запаморочення, болю внизу живота, блювання, діареї, затримки менструації. Звісно, є й певні протипокази: підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату, тяжка ступінь печінкової недостатності і вагітність. За статистикою, на сьогоднішній день, часто вік початку статевого життя становить 14 років. На жаль. В такому віці вагітність не може бути бажаною. Тому рішення щодо пом'якшення обмежень на екстрену контрацепцію вважаю цілком правильним. Однак рекомендувала би перед прийомом препарату все ж таки звернутись до лікаря».

Також Аріана Величко розвіює міфи про небезпеку абортів. «Загалом ризик серйозних ускладнень низький.  Небезпечним вважається штучне переривання вагітності, яке проводиться спеціалістом, що не володіє необхідними навичками, або ж проведення процедури в умовах, які не відповідають медичним стандартам. Всупереч поширеним міфам, аборт не впливає на розвиток безплідності у майбутньому. Але заборонити щось комусь робити — не правильно, адже ми самі маємо відповідати за свої дії та вчинки. Ми несемо самі відповідальність за своє життя».

«Моє тіло — моє діло»

Позбавлення жінок контролю над своїм тілом та життям ще більше знеохочує їх вагітніти та підштовхує до життя без дітей. Між іншим, Польща на сьогодні має один з найнижчих індексів народжуваності в ЄС — 1,4.

Українки, які проживають на території Польщі, також зіткнулися з обмежувальними законами країни щодо переривання вагітності. За словами Олександри  Огієнко, адвокатки, старшої партнерки Адвокатського об'єднання «СПЕКТР ПРАВА» особливо гостро ця проблема відчулась з початком повномасштабної війни в Україні, коли мільйони жінок мусили покинути свій дім і виїхати в інші країни. Серед них були й ті, які зазнали насильства з боку російських окупантів, потребували проведення аборту. 

«Втім,  відповідно до чинного законодавства, особа має отримати офіційний документ з польської прокуратури про встановлення факту зґвалтування. Це може зайняти навіть місяці, а зволікання щодо проведення аборту, як відомо, може негативно позначитися на писхічному стані жінки. Крім того, проведення аборту показано до 12 тижня вагітності. Громадянкам Польщі також фактично не гарантовано право на аборт навіть у разі отримання офіційного документу в прокуратурі. Тому схваленння поданих зараз законопроєктів однозначно захистить і розширить права жінок, які перебувають на території Польщі» ― переконана Олександра Огієнко.

Протест Всепольського жіночого страйку проти відсутності змін у законодавстві про аборти, Варшава, 08.03.2024
Фото: Kuba Atys / Agencja Wyborcza.pl

Водночас сумніви щодо затвердження змін у законодавстві про аборти були ще до заяви президента Анджея Дуди їх підписувати. 

«Президент Дуда, напевно, накладе вето на такий проєкт, тому що він завжди казав, що не підпише закон, який передбачає легальні аборти. Але це не змінює факту, що ми хочемо, аби за цей проєкт  проголосували в Сеймі. Цього дуже  очікують жінки в Польщі. Взагалі заборона на аборти — це фікція і так є  в кожній країні, де введена така заборона. Тому що жінка, яка хоче перервати вагітність, зробить це, і ніщо їй не завадить. У Польщі організована ціла мережа підтримки, де жінки допомагають іншим жінкам. Також діє багато організацій, які  сприяють проведенню абортів на ранніх термінах. Після варварської заборони, яку запровадила партія «Право і справедливість», у нас були випадки, коли жінки помирали в лікарнях через те, що лікарі відмовлялися робити аборти. Це неправильно. Жодна жінка не повинна помирати через те, що хтось відмовляється їй допомогти», — зазначила Дорота Лобода.

Також політикиня додає, що церква буде однозначно виступати проти лібералізації майже повної заборони абортів і пом'якшення обмежень на засоби екстреної контрацепції. Але держава, на її думку, не повинна слухати церкву, адже кожна жінка повинна мати право самостійно приймати рішення стосовно свого тіла: продовжувати або переривати вагітність. 

І суспільство має це рішення поважати.  

20
хв

Право на аборт у Польщі: за і проти

Оксана Щирба
Психологія; ПТСР; психічний стан після війни; травма війни.

«Лісова поляна» ― державний центр психологічної та психіатричної допомоги військовим. Близько 30 років він приймав на лікування учасників бойових дій та родини загиблих в Афганістані. Підхід до допомоги був застарілим. У 2018 році за реформування закладу взялася Ксенія Возніцина. За 5 років активної роботи вона перетворила «Лісову поляну» з пострадянського санаторію в Пущі-Водиці на сучасний хаб. Ксенія Возніцина ― лікарка-неврологиня, засновниця та директорка Центру психічного здоровʼя та реабілітації «Лісова поляна», авторка організаційної Моделі зі створення центрів відновлення психічного здоров’я для постраждалих від війни в Україні. Вона працює з людьми, які пройшли досвід війни з 2014 року і має унікальний досвід реабілітаційної роботи та психологічної підтримки ветеранок та ветеранів. В інтерв’ю  Sestry Ксенія Возніцина розповіла, яких зусиль їй довелося докласти для «переродження» центру, як відбувається реабілітація військових і, як суспільство має зустрічати тих, хто повертається з війни.

Оксана Щирба: Як вдалося зламати систему і реформувати центр?

Ксенія Возніцина: Про це можна писати книжку. Було складно і досі триває процес вдосконалення, адже довелось повністю змінювати принципи роботи команди, яка тут працює. Окрім лікарів, з нами працюють і соціальні працівники, менеджери. Це зовсім новий принцип для роботи закладу. Люди не розуміють, що ми вибрали одну спеціалізацію і хочемо бути в ній експертами. Але як і колись тут хочуть лікувати все: руки, ноги, серце, нирки. 

Спочатку ми зустріли колосальний спротив. Навіть у 2019 році, коли відкривались, голова Української Спілки ветеранів Афганістану зібрав за гроші людей, які протестували. Та, коли вони мене почули, ніхто не виступав проти нововведень. 

Київ, Україна – 28 листопада 2022 року – Головний лікар Центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова Поляна» Ксенія Возніцина взяла участь у дискусійній панелі «Жінки, мир, безпека» на VI Українському жіночому конгресі «Цінності під час війни». Фото: Володимир Тарасов/Укрінформ/East News

О.Щ: Чим сьогодні є «Лісова поляна», що вона робить для військових?

КВ: Ми є центром експертизи не тільки надання допомоги  при психотравмуючих станах, депресіях, тривожних станах, почуттях провини вцілілого, а й після контузії. Хоча останній  термін застарілий, і ми з цим боремося. Це власне струс головного мозку, коли  відбувається черепно-мозкова травма, яка залишає наслідки на поведінці, психіці, тілесних проявах. Окрема наша спеціалізація — це люди, які пережили полон і тортури. Це найвищий ступінь людської жорстокості, тому ми постійно вдосконалюємось і продовжуємо шукати такі методи, які би  працювали.

Через нас уже пройшло сотні колишніх військовополонених — і це без перебільшення. Зараз кількість таких людей зростає, тому наш досвід у наданні допомоги дуже важливий. Центр розрахований на 220 осіб, зараз постійно перебуває 230-240, яких ми розміщуємо, де тільки можемо. Є запит на більшу кількість пацієнтів, тому є ідея відкривати такі ж центри. Це пілотний проєкт, за нашою моделлю планується ще 5-6 філіалів по регіонах.

ОЩ: Який відсоток у Вас чоловіків та жінок?

КВ: Насправді у нас не так багато дівчат. На 220 осіб  припадає 5-7 жінок, інколи 10. Часто це парамедикині та військовослужбовиці. Також є така категорія людей як дружини загиблих, або дружини тих, хто зник безвісти чи перебував у полоні. Одного разу у нас була можливість взяти групу 15 дівчат-азовців. Ми організували їм програму на три тижні.

ОЩ: Я часто спілкуюся з військовими й неодноразово чула, що психологи в Україні не можуть надати їм кваліфіковану допомогу і радять їхати в Європу. Чи дійсно в Україні є проблеми з наданням психологічної реабілітації для військових?

КВ: Це просто велика дурість. Звісно, є проблема, що деякі психологи не готові працювати з військовими. Тому «Лісова поляна»  є не тільки лікувальним закладом, а й методичним ― у нас є тренінговий центр.  Ми вже п'ятий рік поспіль тренуємо велику кількість психологів ― проводимо для них  семінари, навчальні курси. Минулого року нам вдалося організувати 5 п’ятиденних тренінгів. Запит на такий тренінг колосальний. Ми в перший же день закриваємо реєстрацію, тому що на 25 місць є 50-70 зареєстрованих. 

ОЩ: Є міжнародні досвіди проживання і психологічного відновлення після воєнних дій. Є досвід США, балканських країн, Ізраїлю. Чи доречно застосовувати його в Україні? 

КВ: Це питання має свої плюси та мінуси.

Іноземний досвід треба використовувати. Але тут важливо  його  чітко імплантувати в український контекст. Взяти і використати всі підходи ― не дасть жодного результату.

Навіть  приклад з Ізраїлем, який постійно нам наводять, мовляв наш досвід схожий, ―  зараз недоречний. Тому що та резилентність, яка  опрацьована в Ізраїлі за 70 років, до нас ще не дійшла. Ми, наприклад, зовсім не проводимо профілактику. Іноземні терапевти часто говорять, що терапію потрібно проводити в спокійному місці. Але в Україні немає спокійних місць для терапії. У багатьох військовослужбовців родичі перебувають під ракетними обстрілами,  сам військовий постійно перебуває в небезпеці, отримує психологічну травму, переживає за своїх, які в тилу. Ми намагаємося застосовувати кілька методів. Навіть використовуємо спеціалізовану йогу для сну ― цьому, зокрема, навчилися в американському Інституті йоги. Хлопці охоче займаються, їхній сон налагоджується. Багато можна взяти від іноземних партнерів, але  результати залежать індивідуально від людини і від умов, в яких вона перебуває. 

ОЩ: Як відбувається реабілітація військовослужбовців?

КВ: Зазвичай це не можна назвати реабілітацією, тому що це лікувальний процес. Якщо є поранення, військові спочатку проходять хірургічне чи травматологічне лікування, після чого переходять у відділення, де  працюють з фізичними терапевтами, які навчають спеціальних вправ, розробляють кінцівки. Це класичний реабілітаційний підхід. У нашому центрі  лікувальний комплекс розрахований на 3-4 тижні і  включає комплекс медикаментозного та немедикаментозного лікування, соціальний супровід ― в цьому наш холістичний біопсихосоціальний підхід. Тобто, ми працюємо не лише з психікою і тілом, а й із соціальною складовою.  Помилково вважають, що психологічні травми треба лікувати лише роботою психологів, але насправді травма ― це не тільки про сферу психічного стану, це про все тіло, травма зачіпає нейроендокринні, гормональні механізми, тіло, м'язи.  Тому  в нас, крім лікарів-неврологів, великої команди спеціалістів з психічного здоров'я, перший поверх реабілітаційного крила займають зали для фізичної реабілітації. 

У пацієнта під час лікування розписана певна програма, яка займає практично цілий день. Тоді  це дає дуже хороші результати. Адже важливий комплексний підхід ― саме він і є ефективним.До речі, методи лікування  жінок-військових та чоловіків-військових ― майже однакові. Загалом великих відмінностей не спостерігається, тому що травматичний досвід достатньо складний і лише запити можуть відрізнятися. Але самі  підходи до лікування уніфіковані  та стандартні незалежно від статі.

Перша леді України Олена Зеленська та Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо провели зустріч у Києві та відвідали Центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова Поляна». 11 червня 2023 року. Фото: Офіційна сторінка Президента України 

ОЩ: Скажіть, будь ласка, яка загальна процедура, як військові потрапляють до вас? 

КВ: Ми беремо людей тільки з направленням і враховуючи, що це військовослужбовці, то це має зробити відповідна  військова частина.

ОЩ: Тобто, сам військовослужбовець не може звернутись?

КВ: Ні. Він, звісно, може звернутись, але ми відразу маємо зідзвонитися з військовою частиною та узгодити, що та чи інша особа перебуває у нас, що це не самозвільнення. Коли це була ветеранська спільнота  до 2022 року, то звичайні громадяни  приходили до нас по направленню від сімейного лікаря. Також могли cамостійно звернутися за умови, що це критичний стан ― наприклад,  суїцидальні думки.

ОЩ: У чому відмінність вашого Центру від інших? 

КВ: Суть в тому, що ми займаємося невидимими пораненнями, бо багато пацієнтів потрапляють з такими скаргами  в психіатричні стаціонари, де немає біопсихосоціальної моделі. Наша особливість ― це величезна команда досвідчених психологів, психотерапевтів. Це цілий організм, де є керівниця Тетяна Сіренко, яка проводить з ними супервізії, інтервізії, підтримує їхнє психічне здоров'я, тому що вони працюють з  важкою травмою. Найголовнішою нашою родзинкою став пілотний проєкт ― ми запровадили у команду клінічних кейс-менеджерів. Нині ― це п’ятеро дівчат, наші унікальні помічниці. Зараз не уявляю, як можна без них працювати, адже наші пацієнти потребують значно більшої уваги, супроводу і якогось роз'яснення, що і де знаходиться Тому важливе менеджерство цієї величезної програми, щоб не загубитися в ній.

Менеджери можуть зайти в палату і нагадати, що о 10:00 сьогодні заняття. У лікаря і психолога немає на це часу, вони виконують свою високоспеціалізовану роботу лікування або сеанси психотерапії, а між цим  всім пацієнт сам переміщається у нашому просторі, і має знати, о котрій годині і яке заняття в нього. Люди з контузією мають певні когнітивні порушення, люди, які пережили полон, тортури, ― певну втрату в часі, особливо, коли довгий період перебували в полоні,  тому часто можуть запізнюватися, або прийти раніше. Тому таким складним пацієнтам потрібний супровід. І це дійсно фантастичний досвід, правда міжнародний, тому що всі військові шпиталі Америки мають клінічних кейс-менеджерів. Також ці менеджери додатково організовують  дотерапевтичне дозвілля: якщо є вільний час, то пацієнти грають в когнітивні ігри, ігри для пам'яті та уваги; малюють,  беруть участь у змаганнях на вулиці. Ми навіть презентували наших кейс-менеджерів і хочемо на наступний рік прописати посадову інструкцію для них. Тому що всі тепер хочуть таких менеджерів у лікарні, але ж їх потрібно якось працевлаштувати. 

ОЩ: Чи достатнє фінансування Центру?

КВ: Ми державний заклад і належимо МОЗ. Міністерство нас дуже підтримує. У 2021 році ми отримали дуже велику суму вперше за багато років. Тоді ми зробили частину ремонту в реабілітаційному крилі та придбали майже все необхідне обладнання. Ще залишаються ремонти  пострадянських приміщень. Наш заклад включений у програму Світового банку відновлення. Є програма, яка дає саме фінансування на ремонт і відновлення інфраструктури у таких закладах. Тому ми зараз у процесі ремонтних робіт. Отримали ґрант від Посольства Бельгії 250 тисяч євро і від Посольства CША на 350 тис. євро. Переробляємо  стару бібліотеку ― це наш простір і для коворкінгу, і для арт-майстер-класів; поруч буде кав'ярня з лаунж-зоною. Все це робимо за кошти від американського посольства, за рахунок бельгійців  закінчуємо ремонти великих реабілітаційних залів, тому що пацієнтів багато і  ми проводимо чимало групових робіт, де треба зібрати 20-40 осіб одночасно. На щастя, ми постійно щось отримуємо з різних джерел.

ОЩ: Зараз психологи дуже люблять вживати термін ПТСР, мовляв, чи не всі військовослужбовці, та й цивільне населення, зіткнулися з цим. В одному з інтерв'ю Ви сказали, що діагноз ПТСР ставите досить рідко і що цей розлад формується значно довше і в невеликої кількості людей. Чому так?

КВ: Своєї статистики ще не так багато, а  світові статистичні дані чітко прописують, що ПТСР може розвинутись у 10-20 % людей. Це особи, які  пережили війну, втрату близьких, загрозу власному життю, ракетні обстріли. ПТСР не розвивається від розлучення, втрати роботи. Загалом, завдяки хорошій підтримці, людина може досить швидко відновитись після ПТСР.

Звісно, ми всі переживаємо  травматичні події, емоційне виснаження, розлади сну, але це не ПТСР. Тому говорити, що всі будуть з ПТСР ― це дуже не професійно і не коректно.
Проведення навчання командам, підтримка та супровід в подальшому для функціонування мережі, листопад 2023. Фото: з приватного архіву Ксенії Возніциної

ОЩ: Ви сказали, що суспільство травмоване, але чи вміє суспільство справлятися зі стресом?

КВ: Точно вміє, в протилежному випадку було би більше розладів. Так, ми отримуємо травму, але в більшості випадків ми  вміємо  її «перетравлювати». Загалом досвід переживання травматичних подій в українців достатньо великий ― багато чого відбулося за нашу історію. Якщо ми вже живемо в цьому жахітті, то  не вийде просто переживати, треба подивитись, чи гарно ми спимо, тому що під час сну відбувається багато відновних процесів. Зараз багато людей намагаються ходити в спортзал, бігати, щоб фізично себе підтримати, спілкуватися з друзями та однодумцями. Дуже важливо, коли є люди, з якими можна про все поговорити,  адже через травматичні події ми  часто закриваємося в собі. Нині все більше втомлених людей, адже пройшло два роки від початку повномасштабної війни. Я спостерігаю цю втому і в колег, тому ми намагаємось по п’ятницях кудись ходити, наприклад, в театр, невеликою групою 10-15 людей. Проводимо супервізії ― для того, щоб підтримати  психічне здоров'я тих, хто працює з травмою. Дуже важливо не боятися дбати про себе. Не відкладати своє життя на потім. Невідомо, коли той час буде і чи взагалі буде. Треба брати з життя максимально. Усе це допомагає боротися зі стресом.

Якщо ти прийшов з роботи і лягаєш на диван дивитися телевізор ― це не допоможе. Прогуляйся пішки, сходи з друзями на виставку, зміни домашню обстановку.  Це прості речі, але вони дуже добре працюють з психічним станом. 

ОЩ: Нині багато пишуть про те, що суспільство абсолютно не готове зустрічати тих, хто повернеться з війни травмованих хлопців і дівчат. Уже сьогодні наше суспільство не вміє розмовляти з військовими. Тому в першу чергу цивільне населення потрібно готувати психологічно до здорової комунікації з тими, хто воює. Чи це дійсно так?

КВ: Про те, що необхідна психологічна реабілітація і слід  лікувати всіх ― це груба помилка, тому що не всі будуть її потребувати і не всі повернуться в такому стані, щоб вимагати цієї допомоги. Буде певна кількість людей, якій дійсно буде необхідна професійна допомога. Провідну роль в їхньому оновленні та в розвитку більш складних психічних станів відіграватиме підтримка соціуму. Взагалі вважається загальноприйнятним, що від того, як тебе зустрінуть, залежить те, чи розвинеться складний стан. Люди повертаються з фронту з іншим досвідом і ставлення до них повинно бути  з повагою та вдячністю. Це   буде своєрідною базою всього відновлення. Краще уникати будь-яких сварок, конфліктів. Не боятися людей, дивитись в очі, питати, якщо чогось не знаєте. Запитайте: чи  можу я чимось допомогти? Навіть, якщо це особа  з інвалідністю, не кидайтеся одразу допомагати, а запитайте спочатку.  Це звичайні людські відносини, але  вони мають помножуватись на те, що ви постійно маєте пам'ятати, яку ексклюзивну послугу ці люди для нас зробили, що переживали в страшному холоді, з обмороженнями, під постійним страхом обстрілів,  в полоні тощо. Просто пам'ятайте про кожного, кого ви зустрічаєте, що він/вона зробив/ла для вас, будучи на фронті. 

ОЩ: Як Ви сама відновлюєтесь?

КВ:  Надважливим є сон. Я дуже стежу за тим, щоб спати 7-8 годин. Лягаю о 21-22 годині разом з дитиною. Якщо я сплю 3-4 години, то відразу відчуваю вплив на працездатність, емоційність. Я дуже соціальна людина і  постійно шукаю, аби з кимось зустрітись на вихідних, кудись сходити, випити келих просекко. Це  моя підтримка і це допомагає відновлюватися.  Також допомагає робота, бо та кількість вдячності, яку  я чую на ній, одразу заряджає. Коли наші хлопці виписуються і говорять, що вони ніколи такого ніде не отримували і дякують, то від цього весь негатив розчиняється в повітрі.

20
хв

Ксенія Возніцина: «Від нас буде залежати психічне здоров'я кожного, хто повернеться з війни»

Оксана Щирба

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Верещук про гуманітарну ситуацію в Харкові: у разі потреби будемо просити Польщу про допомогу

Ексклюзив
Портрети сестринства
20
хв

«Ми теж взяли собі біженку». Трохи про невиправдані очікування — європейські й наші

Ексклюзив
Обличчя війни
20
хв

Бойова медикиня Настя «Гайка»: «Кожну годину хтось гине на війні. Спати спокійно з цим я не можу. Тому і воюю»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress