Ексклюзив
20
хв

10 місць у Варшаві, куди варто піти з дітьми

Ось що можна робити разом із дітлахами у Варшаві й околицях безкоштовно або за символічну ціну

Юлія Ладнова

Парк розваг у Варшаві. Фото. Przemek Wierzchowski/REPORTER

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Досліджувати світ із дитиною завжди цікаво, а в Польщі про це знають не з чуток, адже тут справжній культ розваг для дітей. Різноманітні парки, музеї та майстер-класи — тут вміють зацікавити дитину так, щоб вивчення світу було захопливим та корисним. Отож вирушаємо!

Плескатися у фонтанах парку Байка

За 27 кілометрів від Варшави у місті Блоні міститься величезний парк з басейнами, фонтанами, музичними інструментами та безліччю ігрових майданчиків. Це просто рай для малюків, там можна провести весь день з ранку до вечора. Територія парку поділена на зону спокійного відпочинку й активних розваг. Тут міститься найбільша в Польщі зона пішохідних фонтанів, де можна обливатись водою і влаштовувати перегони між струменями. Поруч є неглибокі басейни для малюків, зона відпочинку з лавками та кріслами для батьків. Майданчик у парку потішить діток безліччю гірок, гойдалок, конструкцій для лазіння, але найяскравіше враження залишить сектор музичних інструментів. Там малюки можуть грати на ксилофоні, тарілках, чи барабанах або уявити себе знаменитим трубачем. А коли вже награлися та набігалися, то можна корчити смішні гримаси в секторі кривих дзеркал.

Парк Байка. Фото: Łukasz Szczepanski/REPORTER

Park Bajka

ul. Kardynała Stefana Wyszyńskiego 10, 05-870 Błonie

Прогулянка поміж крон дерев

Нові враження чекають на дорослих та дітей у селі Помєхувек, що біля аеропорту Варшава/Модлін. Підвісна стежка серед крон дерев — це неймовірно красивий і цікавий спосіб ознайомитися з різними видами птахів і дерев у цій частині Мазовецького воєводства. Стежка розташована на підвісних платформах в глибині лісу, а на кожній з них зібрана інформація про тутешніх птахів і дерева. Крім цього, на території села є два відомі заповідники: частина охоплена охороною в рамках програми ЄС «Natura 2000» і території, що входять до мережі Варшавського комплексу охоронних краєвидів (Warszawski Obszar Chronionego Krajobrazu).

До речі, тут можна відвідати парк Долина Вкри при лісовому розважальному комплексі із каруселями, оглядовою вежею та тренажерною залою просто посеред лісу.

Spacer w koronach drzew

ul. Nasielska 1B, 05-180 Pomiechówek

Пізнати життя давнього села

Реконструйоване селище XIX–XX століть розташоване в етнографічному парку в Маужицях біля міста Ловіч. Невеликі небесного кольору будиночки з білими візерунками, квіткові галявини, сади, мальовані паперові прикраси, якими тут обклеєні стіни, печі та стелі — ідеалістична картина побуту Лодзинського воєводства доповнена доглянутими господарськими будівлями тих часів. В музеї просто неба часто проводяться майстер-класи з плетіння вінків, випікання хліба, вишивання, гончарної справи, а влітку —  фестивалі просто неба, отож можна відвідати комору, млин, кузню, зайти в будь-який будинок.

Muzeum w Łowiczu

Stary Rynek 5/7

99-400 Łowicz

Skansen w Maurzycach

Maurzyce, 99-440 Zduny

Природний інгалятор у Констанціні-Єзьорній

Всього за 10 кілометрів від Варшави у сосновому лісі та зелені потопає мальовниче містечко Констанцін-Єзьорна. Наповнене атмосферою затишку і теплоти, це місто, напевно, залишиться в пам’яті у кожного, хто хоч раз там побував. У теплу пору року тут регулярно проводяться кінопокази, а в Курортному парку безліч дитячих та оглядових майданчиків, гарних вілл XIX–XX століть, будівля паперової фабрики XVIII століття, але найголовніше — тут міститься соляна градирня заввишки 6 та діаметром 40 метрів. Пара соляного розчину насичена йодом, бромом і різними мікроелементами, тому приємну прогулянку тут можна поєднати з оздоровленням.

Місце, де можна подихати сіллю. Фото: Sławomir Kamiński/Agencja Wyborcza

Tężnia Solankowa

ul. Henryka Sienkiewicza

05-510 Konstancin-Jeziorna

Найбільший розарій

Ботанічний сад і Парк культури у Повсіні зобов’язаний відвідати кожен, хто мешкає у Варшаві. Сюди дуже зручно добиратися з Вілянува, а розваг для дітей досить багато. У парку культури є дитячі майданчики і спортивні зони для гольфу, безкоштовні зони для барбекю з мангалами. Гірки, мости, конструкції для лазіння, вежі розташовані на лісовій галявині.Тут тунелі нагадують стволи, що впали, а пісочниці — пташині гнізда. Для дітей старшого віку є мотузковий парк. А в ботанічному саду розбито альпінарій і найбільший у Польщі розарій, оранжереї, зони екзотичних та садових рослин, яблуневий сад із 500 видами дерев. Малюків не залишать байдужими рослини-хижаки, що харчуються комахами.

Ботанічний сад. Фото: Adama Stępień/Agencja Wyborcza

Ogród Botaniczny w Powsinie

ul. Prawdziwka 2, 02-973 Warszawa

Park Kultury w Powsinie

ul. Maślaków 1, 02-973 Warszawa

Запустити залізницю і проїхати на ретро поїзді

За 55 кілометрів від Варшави, у місті Сохачев, на території колишньої залізничної станції 1922 року функціонує Музей вузькоколійної залізниці. Його колекція складається з понад 150 експонатів, серед яких старовинні паротяги, дрезини, вагони, військові платформи, легкові автомобілі, пристосовані для їзди по коліях, а також бричка Пілсудського — кінний екіпаж, який рухався рейками. У виставковому залі можна запустити макет залізниці, кинувши туди монетку. У вихідні з квітня до жовтня тут можна подорожувати до Кампіноської пущі на ретропоїзді.

Крім того, у Сохачеві міститься Музей Сохачевської землі і Битви під Бзурою з величезною колекцією зброї, спорядження, обмундирування та інших реліквій військової кампанії вересня 1939 року і битви на річці Бзура — найбільшої наступальної битви союзних військ на початку Другої світової. А на невеликому пагорбі біля музею збереглися рештки замку князів Мазовецьких.

Подорож потягом може бути такою незвичною. Фото: Tomasz Niesłuchowski/Agencja Wyborcza

Muzeum Kolei Wąskotorowej w Sochaczewie

ul. Licealna 18, 96-500 Sochaczew

Muzeum Ziemi Sochaczewskiej i Pola Bitwy nad Bzurą w Sochaczewie

Plac Tadeusza Kościuszki 12, 96-500 Sochaczew

Динозаври на Урсинові

Переміститися в парк юрського періоду зовсім нескладно, а ось вражень залишиться багато. Парк юрського періоду (Park Jurajski) на Урсинові з Музеєм Землі познайомить молодих дослідників з доісторичними часами, розповість про перші гриби та комах, динозаврів, що населяли планету в той час. У сімейному парку розваг є освітня доріжка, а також зона розваг з атракціонами. Тут можна відчути себе археологом чи просто залізти всередину скульптури динозавра.

Дитячий майданчик у Парку юрського періоду. Фото: матеріали преси

Park Jurajski na Ursynowie

ul. Puszczyka 18, 02-781 Warszawa

Muzeum Ziemi PAN 

Aleja Na Skarpie 20/26, 27

00-488 Warszawa

На скейти всією родиною

Якщо ви справді готові до такого сценарію, то краще за парк ім. Збіґнєва Герберта на Бєлянах не знайти! На трьох гектарах території є маршрути для новачків і просунутих любителів скейтів, самокатів, роликових ковзанів із пандусами, підйомами та рівними ділянками траси. Для поціновувачів спокійного відпочинку — шахові столи і затишні місця, де можна посидіти з книгою.

Park im. Zbigniewa Herberta

ul. Zbigniewa Romaszewskiego, 00-001 Warszawa

«Жива» палеонтологія

Якщо раптом шукатимете вхід до розрекламованого музею лялькових будиночків, то можете випадково знайти вхід до Музею еволюції. Він міститься в будівлі Палацу молоді в центрі Варшави, і важко уявити собі дитину, котра не була б вражена його експонатами. Муляжі риб, що еволюціонували, моделі стародавніх тварин, первісна людина на повен зріст та інші наукові артефакти точно здивують юного дослідника.

Посидіти під динозавром в повний зріст — окремі враження. Фото: Adam Stępień/Agencja Wyborcza

Muzeum Ewolucji Instytutu Paleobiologii PAN

Pałac Kultury i Nauki

Plac Defilad 1, 00-110 Warszawa

(вхід: z ul. Świętokrzyskiej przez Pałac Młodzieży)

Потримати в руках 12,5 кілограма золота

Маючи справу з грошима кожен день, що ми знаємо про них? Наприклад, на банкнотах євро намальовані мости, вікна і ворота, яких немає насправді. Вони просто символізують відкритість та співпрацю між країнами Європи. Центр Грошей Національного Банку Польщі, або Музей грошей у Варшаві — це найсучасніший виставково-освітній осередок у ЄС. Тут можна побачити унікальну колекцію монет, подивитися на мільйон злотих у сховищі, потримати в руках злиток золота вагою 12,5 кілограма, побачити першу польську банкноту з полімеру, а також вивчити весь процес проєктування і виробництва грошей. Крім цього, молодому поколінню буде корисно знати про цінність ресурсів і про те, як правильно взаємодіяти з грошима.

І трохи золота на дотик. Фото: Marek i Zofia Bazak/East News

Centrum Pieniądza NBP im. Sławomira S. Skrzypka

ul. Świętokrzyska 11/21, 00-919 Warszawa

Більше інформації про події у Варшаві можна знайти ТУТ

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
мзія амаглобелі

Усе в цьому залі суду в Батумі наче спеціально спроєктоване, щоб відділяти й примушувати до мовчання. Насамперед — товста скляна перегородка, за якою сидить Мзія Амаглобелі. Їй 50, і все її життя — це історія боротьби за вільні медіа в Грузії. На ній проста блакитна сорочка, руки схрещені на грудях, а погляд спокійний і рішучий. Вона — засновниця Batumelebi і Netgazeti, незалежних ЗМІ, які десятиліттями (з 1999 і 2010 років відповідно) були вартовими демократії, стежачи за владою. Саме ця роль — вартової демократії — і зробила її мішенню.  

По той бік скла, у перших рядах, сидить «дипломатична Європа»: посол Німеччини Петер Фішер, посол Франції Шераз Гасрі та австрійська євродепутатка Лена Шіллінг. Її біла футболка — відвертий жест солідарності: на ній обличчя Мзії та напис FIGHT BEFORE IT’S TOO LATE («Боріться, поки не пізно»)

Як одна з найшанованіших журналісток країни опинилась в епіцентрі міжнародного скандалу, звинувачена у нападі, за який їй загрожує 7 років в’язниці? Відповідь — у хаотичних подіях одного вечора.  

11 січня 2025 року біля батумського відділку поліції відбувся протест. Мзію заарештували вперше — за наклеєну на стіну наліпку про запланований страйк. Це було дрібне адмінпорушення, і через дві години її відпустили. Але вона не пішла. Залишилася серед натовпу, і атмосфера нагніталася дедалі сильніше. Коли поліція почала жорстоко затримувати інших демонстрантів, зокрема її знайомих, ситуація вийшла з-під контролю.  

У пекельному хаосі Мзія зіткнулася віч-на-віч з начальником батумської поліції Іраклієм Дгебуадзе. Свідки й адвокати стверджують, що той навіть не намагався заспокоїти людей. Навпаки — ображав і принижував журналістку.

Amnesty International повідомила про наявність записів, де чутно, як Дгебуадзе погрожує їй сексуальним насильством

У відповідь Мзія дала йому ляпаса. За даними Transparency International Georgia, удар був «символічним» і «не міг заподіяти шкоди».  

Реакція держави була миттєвою й безжалісною. Амаглобелі знову заарештували — тепер за «напад на правоохоронця». Її адвокати розповідають, що у відділку Дгебуадзе плював на неї, а їй самій годинами не давали не тільки захисника, але й доступу до туалету.  

Тієї ночі в камері вона почала 38-денну голодівку — і її відповідь прозвучала не як прохання, а як маніфест. У листі від 20 січня вона написала:  

«Причина, через яку мене сьогодні судять, — це прямий наслідок репресивних, зрадницьких і жорстоких процесів, що тривають вже рік [...] Я не підкорюся цьому режиму; не буду грати за його правилами. [...] Є щось важливіше за життя — і це свобода»

Її гасло — «Боріться, поки не пізно» — стало символом опору.  

На тлі — гостра політична боротьба. Уряд «Грузинської мрії», заснований олігархом Бідзіною Іванішвілі, звинувачують у служінні інтересам Росії. Чиновники відкрито називають Мзію «інагентом», використовуючи кремлівську риторику. У матеріалах справи це описують як елемент «гібридної війни РФ».  

У відповідь світ об’єднався на її підтримку. Понад 90 організацій — від Amnesty International до Фонду Клуні, від Варшавського журналістського товариства до Knight Center for Journalism in the Americas — вимагали її звільнення. До них приєдналися лауреатки Нобелівської премії миру Марія Ресса та Ширін Ебаді. Кадри солідарності облетіли світ: Ресса з футболкою із зображенням Мзії; та ж Мзія на лаві підсудних, яка тримає книгу Ресси «Як протистояти диктатору»; євродепутати у Брюсселі з гігантським прапором Грузії, вкритим підписами.  

Фото: clooneyfoundationforjustice

Навіть за ґратами Мзія не полишає своєї місії. У зверненні на День свободи преси вона говорила про обов’язок журналістів у світі «ботів, тролів, пропаганди й олігархів». Намагалася докричатися до грузинського бізнесу й громадян: «Підтримуйте вільні ЗМІ, щоб вони не лишилися самі у боротьбі з Росією і авторитарним режимом, що працює на її інтереси».  

28 квітня стався переломний момент. Коли суд вдруге відмовив у скасуванні арешту, Мзія підвелася й звернулася до судді. Її слова, спокійні й виважені, стали остаточною відповіддю на звинувачення: «Якщо мене випустять — я точно знаю, що робитиму. Я не вчиню злочину, бо я не злочинець, — вона зробила паузу. — Але я робитиму все можливе, щоб сприяти європейській інтеграції країни, свободі слова й свободі висловлювань — так, я це робитиму. І якщо це вважається злочином... то, можливо, я справді маю сидіти у в’язниці». 

20
хв

7 років ув’язнення за ляпас «Грузинській мрії» 

Єжи Вуйцік
Київ, військовослужбовець, жінка, моноколесо

Кая Путо: Історія показує, що війна — це можливість для емансипації жінок. Під час Другої світової війни європейські жінки почали працювати в галузях, де раніше домінували чоловіки, таких як залізниця та військова промисловість. Чи спостерігаємо ми зараз щось подібне в Україні?

Лілія Фасхутдінова: Безумовно. Галузям, де раніше домінували чоловіки, не вистачає робочої сили, і в них працевлаштовується все більше жінок. Це пов'язано з тим, що багато чоловіків воюють на фронті, і тисячі вже загинули на ньому. А дехто відмовляється від роботи, бо ховається від мобілізації.

Все більше жінок можна зустріти за кермом автобуса чи вантажівки, в шахті чи на будівництві. Однак я б не назвала це емансипацією. Жінки в Україні були економічно активними ще з часів СРСР, адже тоді робота була обов'язковою. Після його розпаду зарплати виявилися занадто низькими, щоб вижити на одну. Тому я бачу це по-іншому: війна зробила суспільство більш відкритим для жінок, щоб вони могли відігравати більш різноманітні ролі на ринку праці.

Це також працює і навпаки, тому що деякі чоловіки влаштувалися на роботу в галузях, де переважають жінки, наприклад, в освіті. Це захищає їх від призову до армії, оскільки вчителі належать до критично важливих для держави професій і не підлягають мобілізації. Можливо, це не найблагородніша мотивація, але, ймовірно, після війни деякі з цих вчителів залишаться в професії. Тож це може позитивно вплинути на гендерний баланс у кадровому складі українських шкіл.

А як це виглядає в політиці? Жінки відіграють величезну роль в українській волонтерській спільноті, яка підтримує армію та державні інституції. Ця спільнота користується довірою суспільства, що після війни може перетворитися на політичний успіх. Чи з'являються вже нові жінки-лідери на горизонті?

Безумовно, після війни в політиці з'являться нові обличчя, і серед них будуть волонтери. Однак я не впевнена, що це будуть передусім жінки. Суспільству відомо, який величезний внесок вони роблять у волонтерство — допомагають збирати гроші на військову техніку, медичне обладнання тощо. У колективній уяві закріпився певний образ волонтерки: старша жінка, яка плете маскувальні сітки для солдатів. Однак вона зазвичай залишається безіменною. На мою думку, найбільш впізнаваними волонтерами є чоловіки. Саме вони найчастіше отримують нагороди, дають інтерв'ю, саме їхні обличчя знають. 

Нещодавно я запитала своїх знайомих, чи можуть вони назвати волонтерок. Майже ніхто не зміг. А от Сергія Притулу чи Василя Байдака знають усі. Війна, не війна — жінкам важче бути впізнаваними. Однак тенденція щодо жіночого активізму в українській політиці є висхідною. У 2000-х роках жінки становили менше 10 відсотків депутатів парламенту, зараз — понад 20 відсотків. Можливо, цьому сприятимуть квоти, запроваджені у 2019 році у виборчих списках. Ми не мали можливості перевірити це, оскільки через російське вторгнення з того часу не було жодних виборів, не рахуючи виборів до місцевих органів влади.

Жінка проходить повз мішки з піском, встановлені для захисту від російських обстрілів у центрі Києва, Україна, вівторок, 7 червня 2022 року. Фото: AP Photo/Efrem Lukatsky), APTOPIX

Квоти були запроваджені для того, щоб наблизити українське законодавство до стандартів ЄС у сфері прав жінок. Цей аргумент досі є переконливим для українського суспільства?

Так. Українці, як правило, мають ідеалістичний погляд на Захід і хочуть стати його частиною. Це полегшує просування прогресивних цінностей. Толерантність до ЛГБТКІ+ людей зростає — для багатьох українців, здається, саме тому, що вони хочуть бути європейцями. І не хочуть бути схожими на росіян, які переслідують гомосексуалістів і водночас декриміналізують домашнє насильство.

Ми обговорили позитивні тенденції, які дають надію на прогрес у сфері прав українських жінок. На жаль, війна приносить і небезпеки в цьому питанні.

Що маєш на увазі?

Є ризик, що коли чоловіки повернуться з війни, вони будуть настільки шановані, що від жінок вимагатимуть прощати їм все, виявляти вдячність, народжувати їм дітей — і ще більшою мірою, ніж раніше. У традиційному образі жінка — берегиня, турботлива богиня, мучениця, яка терпляче зносить усі тяготи сімейного життя.

У поколінні моїх батьків багато жінок підтримували своїх чоловіків, навіть якщо ті зловживали алкоголем. Свої рішення вони називали турботою і відповідальністю

У Польщі це «мати-полька» (matka Polka), яка «несе свій хрест». На щастя, ця модель відходить у минуле.

В Україні вона теж вже почала відходити. Але потім прийшла війна і все ускладнилося. Чоловікам, які повертаються з війни, важко повертатися до реальності. Вони бачили смерть і жорстокість, багато хто страждає від посттравматичного стресового розладу, деякі схильні до насильства.

До цього додаються розірвані зв'язки. Довгі місяці на фронті означають, що нерідко ви відчуваєте сильніший зв'язок зі своїми колегами в окопах, ніж зі своєю сім'єю. Після повернення це може зіпсувати ваші стосунки з дружиною. Виникають недовіра та ревнощі, підозри на кшталт: «Ти зраджувала, поки мене не було». Я знаю випадки, коли чоловіки на початку війни хотіли, щоб їхні жінки виїхали за кордон, а тепер ставляться до них як до зрадниць.

Мені важко про це говорити. Я безмежно вдячна всім солдатам, які захищають мою країну. Якщо вони поводяться неадекватно внаслідок пережитого — я знаю, що це не їхня провина. У мене розривається серце, коли я думаю про те, що вони пережили.

Це вина Росії, яка вторглася у вашу країну.

Так, це вина агресора. Але ми, Україна, не можемо допустити, щоб їхні страждання спричинили додаткові страждання жінок і дітей. Ми всі страждаємо, чоловіки і жінки, багато хто з нас матиме психічні проблеми до кінця життя.

Війна також залишить свій відбиток на майбутніх поколіннях. Завдання української держави, а також українського суспільства — пом'якшити ці жахливі наслідки

Чи не боїшся, що така кампанія може бути сприйнята негативно? Вже під час війни Укрзалізниця запровадила купе тільки для жінок у нічних поїздах. Це викликало обурення багатьох чоловіків: «Це ми ризикуємо життям заради вас, а ви робите з нас хижаків?»

Звісно, це зустріне спротив. Не тільки чоловіки, а й жінки, зокрема ті, чиї чоловіки воюють або вже повернулися з фронту. Про багато проблем в армії і так дуже важко говорити — вдячність солдатам робить їх табуйованими темами. Однак, якщо ми дійсно хочемо бути європейською правовою державою, ми повинні навчитися знаходити рішення і для цих незручних проблем.

Жінка з донькою чекають на потяг, намагаючись виїхати з Києва, Україна, четвер, 24 лютого 2022 року. Фото: AP Photo/Emilio Morenatti, APTOPIX

Які проблеми маєш на увазі?

Наприклад, сексуальні домагання в армії. Я не кажу, що це широко розповсюджена проблема, але такі випадки трапляються, і їх треба засуджувати. Коли на початку російського вторгнення жертва такого насильства публічно розповіла про свій досвід, деякі люди відреагували дуже критично. Звинувачували її в дискредитації українських збройних сил і натякали, що, зрештою, жінки йдуть в армію, щоб знайти собі хлопця. На щастя, після трьох років повномасштабної війни говорити про проблеми стало трохи легше. Ми вже не піддаємо себе цензурі, як це було на початку.

Як держава може допомогти ветеранам?

Допомога ветеранам — це одне, вони потребують психологічної підтримки, а також комплексних програм, які б сприяли їхньому поверненню до цивільного життя. Для когось було б добре отримати грант на відкриття власної справи (такі програми вже існують), комусь потрібна допомога у працевлаштуванні. Не можна допустити, щоб ветерани війни сиділи вдома без діла. Це стосується і тих, хто отримав інвалідність на фронті.

Однак підтримка потрібна і сім'ям. Коли солдат повертається з війни, на них лягає величезний тягар. Вони не знають, чого очікувати і як реагувати. Крім того, я вважаю, що саме на жінок має бути спрямована кампанія на кшталт: «Ти маєш право піти, навіть якщо твій чоловік герой». Ніщо не виправдовує життя з насильником.

Проте в цілому становище українських військовослужбовиць покращилося з 2014 року...

Так, безумовно. Раніше вони навряд чи могли займати бойові позиції. Вони воювали на фронті, але офіційно були, наприклад, кухарками. Сьогодні такі випадки — винятки. Українських військовослужбовиць цінують і на символічному рівні — День захисника України, що відзначається 1 жовтня, перейменовано на День захисниці та захисника України. Міністерство оборони визнає внесок військовослужбовиць в оборону країни, і історії про те, що «прекрасні жінки роблять нашу службу приємнішою», на щастя, звучать у ЗМІ все рідше. Однак, жінкам в армії все ще важко отримати підвищення на керівні посади.

Серйозною проблемою є також гомосексуальні стосунки військовослужбовиць. Тому що вони не визнаються українською державою. Коли твоя партнерка поранена або потрапила у полон, ти про це не почуєш. Коли вона помирає, ти не можеш побачити її тіло.

Коли помирає біологічна мати, її партнерка не має жодних прав на дитину. Це стосується і гомосексуальних військових, за винятком того, що більше дітей виховується в лесбійських парах 

Гаразд, але, зрештою, саме чоловіки в армії піддаються більшій дискримінації — на відміну від жінок, їх примусово призивають до війська. Так у них забирають право на життя і здоров'я, основне право людини...

Цей наратив я часто чую від іноземців. Мене це дратує так само, як і те, що нашим захисникам кажуть, що «вбивати людей — це неправильно». Звичайно, це неправильно, але що ми повинні робити? Тим, хто не стикається із загрозою життю щодня, легко теоретизувати і критикувати наші рішення, і важче пропонувати альтернативи. Здатися Росії? Чи відправити всіх на фронт? Кинути жереб, хто з батьків опиниться в армії? Як ми тоді захистимо дітей і людей похилого віку? Хто працюватиме над тим, щоб економіка працювала?

Волонтерки жіночої мобільної групи протиповітряної оборони «Бучанські відьми» проходять бойову підготовку в районі Бучі поблизу Києва, Україна, субота, 3 серпня 2024 року. Група «Бучанські відьми» діє в Бучанському районі, щоб збивати російські безпілотники, які наближаються до Києва. Фото: AP Photo/Efrem Lukatsky)

Жінки, на відміну від чоловіків, могли легально виїхати з України.

Це, в свою чергу, є величезним викликом для українського сестринства. Між жінками, які виїхали, і тими, хто залишився, виникла напруга. Деякі з нас звинувачують одна одну: «Ти залишила свою країну в біді, ти втекла, ти зрадила нас». Або: «Ти залишилася, ти руйнуєш життя своїх дітей». 

Для мене це дуже сумно. Я вважаю, що кожен має право приймати рішення, яке, на його думку, є найкращим для його сім'ї. Це трагічний вибір, тому що кожне рішення чомусь неправильне. Ця напруга шкодить Україні, тому що деякі біженки не захочуть повертатися додому через це. Я знаю жінок, які виїхали, і їхні сім'ї перестали з ними спілкуватися.

І приймуть їх назад?

Я думаю, що коли війна закінчиться, ця напруга спаде, люди почнуть жити новим життям. Але для багатьох біженок це буде аргументом, щоб не повертатися в Україну.

Чи не боїшся ти, що негативний вплив війни на права українських жінок переважить позитивний?

Я не знаю. Я оптимістка, сподіваюся, що позитив переважить. Але я оцінюю шанси на це як половина на половину.

Як війна змінила тебе як феміністку?

До початку повномасштабної війни я б сказала, що в першу чергу я —жінка. Для мене не було нічого важливішого з точки зору моєї ідентичності. Сьогодні я кажу, що я українка. Війна об'єднує національність більше, ніж будь-що інше. Якщо ти не знаєш війни, ти ніколи її не зрозумієш.

 

Лілія «Ліля» Фасхутдінова — феміністка та правозахисниця з десятирічним досвідом роботи в громадянському суспільстві, антидискримінаційних програмах та просуванні гендерної рівності. Вона отримала ступінь бакалавра філології в Сорбонні та ступінь магістра з прав людини в Університеті Падуї. Працювала з сирійськими біженцями в Туреччині, внутрішньо переміщеними особами в Україні, людьми з ВІЛ, ЛГБТКІ+ та жінками. Зараз живе у Львові, де працює над проєктом з розширення прав і можливостей жінок у міжнародній гуманітарній організації.

Український військовослужбовець (праворуч) з жінкою оглядають визначні пам'ятки Києва під час прогулянки на моноколесах у сонячний літній день у Києві, 14 серпня 2024 року, на тлі російського вторгнення в Україну. Фото: Сергій Супінський / AFP

Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Прощання з берегинею

Кая Путо

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Нове покоління інцелів, виховане ПіС

Ексклюзив
20
хв

Романтика просто неба: де у Варшаві знайти відкриті кінотеатри

Ексклюзив
20
хв

У громадському транспорті Варшави зміниться система оплати за проїзд

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress