Освіта

Неочікуваний gap year, чи шанс на вступ все ж є? 

«Ми із Запоріжжя, у Польщі від початку війни. Моя 17-річна донька закінчила українську школу дистанційно й паралельно вчилася у 2 класі ліцею у Варшаві, — розповідає її мама Анастасія. — Попри відмінне знання мови та хорошу успішність у польському ліцеї, вона зіткнулася з ігноруванням з боку однокласників. Через це донька категорично відмовилася продовжувати навчання в ліцеї. Тож наприкінці травня ми вирішили вступати до університету з українським атестатом».

Дівчина обрала два варшавських виші: Варшавський університет (факультет охорони навколишнього середовища) та Головну торгову школу (SGH). В SGH вона успішно склала внутрішній мовний іспит на рівень В2 й іспит з економіки, а у Варшавському університеті отримала максимальні 20 балів на співбесіді. Маючи позитивні рішення від обох закладів, абітурієнтка обрала SGH.

Проте в серпні — як і тисячі інших абітурієнтів — вона отримала повідомлення: результати внутрішнього мовного іспиту тепер недійсні. Для підтвердження зарахування потрібно терміново надати офіційний сертифікат рівня В2, виданий уповноваженою установою. 

Родина у розпачі, але сподівається, що оскільки вони складали іспити до появи цього рішення зі змінами, їх все ж зарахують до навчання. Також дівчина зареєструвалася на іспит для офіційного підтвердження знання мови на рівні В2 — WBT Weiterbildungs-Testsysteme GmbH (TELC), який відбудеться наприкінці серпня. 

Але проблема в тому, що сам сертифікат робиться від 3 до 6 місяців, а документи треба подати до 1 жовтня, коли в Польщі починається навчання у вищій школі

«Маємо надію, що результат доньки зарахують за інформацією з реєстру, що вона успішно склала іспит. Будемо писати щодо цього клопотання до ректора вишу», — каже Анастасія.

Як альтернативне рішення родина розглядає незапланований gap-year (рік перерви після закінчення школи перед вступом до університету — Ред.), оскільки в ліцей дівчина повертатися не планує, а школу в Україні вже закінчила. Втім, ця ситуація спричиняє низку інших проблем, адже в Польщі навчання для осіб до 18 років є обов'язковим. Також залишається відкритим питання про майбутнє статусу UKR: чи збережеться він у наступному році, і чи зможуть українські студенти й надалі вступати за спрощеною процедурою, як це було під час тимчасового захисту.

В українців ніхто спеціально не цілився 

Батьки й абітурієнти намагаються зрозуміти причини неочікуваного скасування можливості вступу за внутрішніми мовними іспитами. Адже все відбулося блискавично й неочікувано навіть для самих польських університетів, які розпочали кампанію рекрутації за внутрішніми іспитами на знання мов. Хронологія змін цьогорічної вступної кампанії виглядала таким чином: 

• 4 квітня 2025: Сейм ухвалив «візовий закон», який зобов'язав іноземців підтверджувати знання мови на рівні B2 з 1 липня 2025 року;
• 16 травня — 18 червня 2025: відбулися консультації щодо переліку документів для підтвердження мови. Міністерство закордонних справ подало зауваження, наполягаючи на забороні внутрішніх мовних іспитів;
• 1-30 липня 2025: набувають чинності нові вимоги щодо рівня В2, але остаточного переліку документів ще немає. Університети, керуючись своєю автономією, проводять власні іспити, приймаючи документи та зараховуючи студентів;
• 24 липня 2025: сталий комітет Ради Міністрів підтримав позицію МЗС, виключивши внутрішні іспити зі списку;
• 1 серпня 2025: Постанова набула чинності. В університетів відібрали право самостійно перевіряти знання мови абітурієнтів не з ЄС, що призвело до хаосу та невизначеності для тисяч вступників.

На думку українських абітурієтнів, це рішення є тривожним сигналом про можливу радикалізацію політики Польщі щодо іноземців. Серед десятків конспірологічних версій, які з'явилися з цього приводу, звучить навіть про зустріч Глав МЗС України і Польщі Андрія Сибіги і Радослава Сікорського 1 серпня, де начебто український дипломат міг просити польського колегу погіршити умови для вступу українським студентам, щоб зменшити кількість виїжджаючих за кордон підлітків. 

У групах, де спілкуються батьки цьогорічних абітурієнтів, багато розпачу: «Син готувався до іспитів в укритті, ми з Дніпра, — розповідає мама 17-річного Богдана Олена, — наполегливо вчив мову, ми двічі їздили в Польщу, заплатили за короткі підготовчі курси, 500 злотих — за внутрішній іспит, а ще репетиторам в Україні, плюс оренда житла, проїзд, харчування в Польщі…і що натомість? Лист про неповний комплект документів. І жодного повідомлення, чи бодай якісь гроші нам повернуть. Шкодую, що обрали Польщу, а не Чехію чи Словакію, які теж розглядали для вступу». 

Разом з тим експертка з питань вищої освіти, засновниця IDEA KLUB Ганна Озімковська, яка багато років супроводжує іноземних студентів у Польщі, впевнена, що в українців ніхто спеціально не цілився, хоча саме українські студенти складають половину іноземних студентів у Польщі. 

На думку Озімковської, через негативне інформаційне поле та посттравматичний синдром, викликаний війною, українці сприймають будь-яку несправедливість на свій рахунок. Однак, ця історія  — відголоски корупційного «візового скандалу», який розгорівся в Польщі у 2023 році. 

Коротко нагадаємо, що тоді правляча партія «Право і справедливість» публічно виступала проти міграційної політики Європи та зробила це наріжним каменем своєї передвиборчої агітації. Водночас «іншою рукою» польські консульства видали близько 250 тисяч віз, переважно громадянам Африки й Азії. Частина цих віз була оформлена на підставі навчання в університетах. Проте більшість з цих «студентів» насправді навіть не починали навчання, а використовували візи для подальшої міграції до більш економічно заможних країн.

«Вже під час скандалу було зрозуміло, що систему вступу будуть ущільнювати, — каже експертка Ганна Озімковська. — Виявилося, що в країні немає єдиного реєстру, який допоміг би відділити доброчесних абітурієнтів від тих, хто хоче використати студентську візу як транзитний квиток до інших країн ЄС. Одним зі способів ідентифікації визначили мовний іспит, адже якщо людина налаштована вчитися, вона буде сумлінно готуватися до мовного іспиту».

І хоча цей скандал стався у 2023 році, якісь рішення щодо нього вирішили ухвалити аврально у 2025 році. І вони дуже вдарили по доброчесним студентам, зокрема й тим, хто візи не планує отримувати, оскільки перебуває під тимчасовим захистом, склав польську матуру (аналог українського НМТ). Однак, навіть такі діти не можуть вступити без державного сертифікату B2. 

Щоб вирішити це питання, абітурієнти та їхні батьки створили петицію з проханням відтермінувати зміни для цьогорічних вступників, які просто фізично не встигнуть скласти іспити у визначених державою закладах і донести сертифікати до пакету вступних документів. 

Разом з тим ситуація з новими правилами вступу обурила не лише абітурієнтів, а й самі польські виші. Конференція Ректорів Академічних Шкіл Польщі (KRASP) виступила із заявою, висловлюючи глибоке занепокоєння. Ректори вважають, що нові правила, які скасовують право університетів самостійно перевіряти знання мови, підривають їхню автономію та міжнародний авторитет. У документі зазначається, що припущення про недоброчесність усіх університетів є необґрунтованим, а також наголошується, що такі дії суперечать багаторічній політиці інтернаціоналізації освіти.

Розголос вплинув 

Міністерство науки і вищої освіти Польщі відреагувало на критику та медійний розголос і трохи пом’якшило ситуацію. У зверненні від 8 серпня 2025 вишам дозволили враховувати самостійні перевірки знань до вступу в дію змін (тобто, по суті, дозволили визнати внутрішні іспити, які відбулися до 31 липня 2025 року). А у зверненні міністра від 13 серпня 2025 року визначено, що іноземцям, які склали польську матуру, не потрібно підтверджувати знання мови на рівні В2: «Особи, які закінчили польську середню школу та склали іспит на зрілість з польської мови, не повинні турбуватися про своє майбутнє в польських університетах. Таким людям не потрібно надавати жодних додаткових документів, що підтверджують знання польської мови». 

І дійсно — вже в середині серпня абітурієнти, які складали внутрішні іспити на знання мови у липні, почали отримувати листи про зарахування. Батько одного з них поділився: «Спочатку нам написали, що його прийняли, потім через тиждень надіслали повідомлення з уточненням, що ситуація незрозуміла. Якщо є сертифікат, вони з радістю його зарахують. Ми вже думали, що все пропало, але сьогодні (14 серпня) ми отримали лист — сина прийнято! Тому тримаємо кулаки, щоб вони знову не передумали». 

Міністр пише, що усвідомлює, що такі раптові «нові правила для багатьох людей стали джерелом зайвого стресу», однак, «рішення, прийняті відповідними установами щодо видачі віз іноземцям, … залишаються в компетенції Міністра закордонних справ і консулів». 

Також Міністерство намагається вирішити ще одну проблему для студентів, які не встигли потрапити на іспит з визначення рівня володіння мовою, що проходить двічі на рік. Вони звернулися до Державної комісії з питань сертифікації володіння польською мовою як іноземною з проханням про додатковий іспит з польської мови на рівні B2 (15-16 листопада 2025), а також співпрацюють з Національним агентством академічних обмінів (NAWA) над розробкою та впровадженням нового сертифіката, що засвідчує володіння польською мовою. 

Окремо зазначили, що зараз напрацьовують рішення, «прийнятні для всіх зацікавлених сторін». Ймовірно, тут йдеться про рекомендації для вишів, які попри роз'яснення Міністерства щодо можливості зарахувати студентів без мовного сертифікату — лише за результатами внутрішнього іспиту, складеного до 31 липня, — не поспішають приймати студентів до зарахування. 

Що робити в цій ситуації? 

Експертка Ганна Озімковська радить абітурієнтам, які склали внутрішні іспити на знання мови до 31.07.2025 року, але отримали відмову на вступ (чи невизначеність), не чекати, а терміново подати заяву на зміну рішення про відмову з посиланням на роз'яснення Міністра Науки та Вищої освіти від 08 серпня 2025 року. 

Є чіткі часові періоди:

• До 30 червня 2025 року діють старі правила: університети можуть зараховувати абітурієнтів без обов’язкового сертифіката B2, якщо такої вимоги не було в їхніх власних ухвалах.

• 1-31 липня 2025 року — вже діють нові критерії, хоча виші ще могли самостійно перевіряти знання мови (за умови, що вони підтверджували рівень не нижче B2), навіть якщо таких документів немає в офіційному списку.

Експертка вважає, що зараз університети консультуються з юристами й шукають усі правові підстави для зарахування таких абітурієнтів. «Адже вони мають бути впевнені, що не порушують закон, що все відбувається на законних підставах. Вони розуміють, якщо абітурієнт вже сплатив за певні послуги, але не був зарахований, ці кошти доведеться повернути. Більшість студентів-іноземців вчиться на платних відділеннях, це теж втрата значних коштів для університетів. Тому рекомендую подавати запит на зміну рішення, комунікувати з університетом та просити зарахувати за результатами внутрішніх іспитів. Також можна наголосити, що ви зареєстровані для складання іспиту й пізніше надасте сертифікат».

Експертка радить реєструватися на мовний іспит, складати й доносити сертифікат, щоб підстрахувати себе та навчальний заклад. Вже багато вишів, за інсайдерською інформацією, погоджуються на таку процедуру. 

Якщо ж абітурієнт складав внутрішній іспит на знання мови після 1 серпня 2025, коли нові візові зміни набули чинності, тут ситуація однозначна  — знання мови має підтверджуватися виключно документами, які перераховані в розпорядженні Міністра науки та вищої освіти. А саме: 

• сертифікатом про знання польської мови, який видається Державною комісією з питань засвідчення знання польської мови як іноземної (Państwowa Komisja do spraw Poświadczania Znajomości Języka Polskiego jako Obcego — Ред.);
• сертифікатами міжнародних інституцій: European Consortium for the Certificate of Attainment in Modern Languages (ECL) чи TELC GmbH, WBT Weiterbildungs-Testsysteme GmbH (TELC);
• сертифікатом про завершення 9-місячного підготовчого курсу до навчання в польському університеті.

Як не втратити рік? 

Особливо, якщо йдеться про хлопця чи дівчину 17-ти років, які за польськими законами мають вчитися, перебуваючи в Польщі. Тут є кілька шляхів, які залежать від реального знання мови та можливостей родини: 

Якщо рівень знання мови посередній чи низький

1. Тоді шлях до профільного технікума. Навчання там безкоштовне, буде можливість підтягнути профільну лексику, загалом мову. Є технікуми з гуртожитками й опікунами, якщо батькам потрібно повернутися в Україну. 
2. Повернення в Україну й отримання мовного сертифікату там. Для цього потрібно шукати заклади, які уповноважені організовувати TELC-іспити з польської мови як іноземної. 
3. Вступ до «зерувки». Сертифікат про завершення 9-місячного підготовчого курсу до навчання в польському університеті є документом, який підтверджує знання польської мови на рівні B2. Мінус — це не дешева опція, адже потрібно буде заплатити як за навчання близько 2500-3000 злотих, так і за проживання, проїзд, харчування. 

Якщо з мовою проблем немає

‍І це просто трагічна помилка, що абітурієнт склав внутрішній іспит не в той період, тоді варто реєструватися на найближчий іспит зі знання мови, де видають відповідні сертифікати. Якщо зробити це зараз, то вже у жовтні можна отримати сертифікат. 

Після успішної здачі та отримання сертифікату варто спробувати вступити під час зимової рекрутації. Польські виші є автономними, тому вони самостійно оголошують дати рекрутації, взимку так само можна пробувати вступати. 

«У Польщі 356 вищих навчальних закладів і, звісно, частина набере студентів, але в багатьох будуть ще рекрутації, просто варто слідкувати за оголошеннями, — говорить фахівчиня з питань вищої освіти в Польщі. — У Польщі вступні кампанії, на відміну від України, відбуваються протягом року».

Тож не варто панікувати через те, що дитина «втрачає рік». Польські однолітки закінчують школу у 18 років, тому невелика затримка (навіть пів року) не створить серйозних проблем.

Вивчення української мови — поставте собі чітку мету

Дуже важливо чесно відповісти собі на просте запитання: яка моя мета? Навіщо я вивчаю українську мову (або будь-яку іншу — адже ця порада універсальна)? Попри уявну простоту, це зовсім не тривіальне запитання, і воно точно не буде марною тратою часу. Мета формує мотивацію, а мотивація — один із ключових чинників у вивченні мов. Якщо ви чітко визначите свою причину, мотивація стане сильнішою.

Причин може бути безліч. Можливо, вас захоплює Україна — і саме тому ви прагнете вивчити мову. Або ж вас цікавлять старослов’янські вірування, а більшість джерел з цієї теми доступні саме українською. У будь-якому разі — це потужна мотивація, адже мова є ключем до розуміння культури країни.

А можливо, ви прагнете долучитися до гуманітарної допомоги чи брати участь у відновленні країни після завершення цього жахіття? Коли маєш конкретну мету, вивчати мову значно легше.

Як вивчити українську мову? Не бійтеся робити помилки

Найважливіше у вивченні української (як і будь-якої іншої) мови — усвідомити, що це процес. Часто тривалий і виснажливий, він потребує зусиль і терпіння. Але пам’ятайте: кожен колись починав. Кожен робив помилки — іноді кумедні, іноді незручні. І це нормально. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. У помилках немає нічого соромного. Для мене страх помилитися був великою перешкодою впродовж усього життя, бо я перфекціоністка. Вивчаючи англійську, шведську та іспанську, я довго не наважувалась говорити, доки не відчула, що знаю мову "достатньо добре". Боялася відкрити рота — лише б ніхто не розкритикував.

Це неправильно. 

Вивчення мови — це як тренування в спортзалі. Спочатку важко, болять м'язи, але ви маєте все це пройти. Ви будете робити помилки, плутати слова і забувати їх. Ви будете неправильно ставити наголос, неправильно вимовляти звуки, робити граматичні помилки. 

І що з того? На кожне зауваження чи виправлення реагуйте з усмішкою — це безкоштовна мовна порада, яка робить вас на крок ближче до вільного володіння українською. Не дозволяйте помилкам ламати вам крила. Навпаки — з кожною з них ви вчитеся. І вже наступного разу, найімовірніше, не повторите її.

Вивчіть абетку

Тут немає легких шляхів. Без доброго знання українського алфавіту перейти на вищий рівень — неможливо. Не відкладайте це «на потім» і не сподівайтесь, що літери самі якось запам’ятаються з часом. Так, згодом алфавіт закріпиться в пам’яті — але процес буде значно повільнішим. Крім того, на поляків чекає багато пасток, тому що: 

С це не наше польське «це»,

Р це не наше «пе», 

Н це не «ха», 

В це не «бе», 

а Х це не «ікс»

Це також безпосередньо пов’язане з першою порадою: ви будете помилятися — і це абсолютно нормально. Навіть я, після двох років навчання, іноді читаю якесь слово неправильно. Просто тому, що мій мозок давно закодував певний знак по-іншому — і читає його польською.

Читати вголос 

Однією з найскладніших частин у вивченні мови є вимова та плавність мовлення. Але це можна й варто тренувати — наприклад, читаючи вголос. Така вправа справді дає багато користі. Слухаючи власний голос, ви можете помітити помилки у вимові й поступово їх виправляти. Це також допомагає самостійно виявити "проблемні" слова чи фрази й попрацювати над акцентом. А ще голосне читання — чудовий спосіб подолати мовний бар’єр і здобути впевненість у мовленні.

Як робити це ефективно? Почніть із простих текстів. Обирайте матеріали, які відповідають вашому рівню володіння мовою. На початку це можуть бути короткі статті, казки або діалоги. Коли читаєте вголос — записуйте себе на диктофон і прослуховуйте. Це чудовий спосіб самостійно виявити помилки у вимові та працювати над ними. Намагайтеся читати регулярно — навіть кілька коротких сесій на тиждень дадуть відчутний результат.

Меми, серіали та музика  

Варто зануритися в Інтернет і скористатися можливостями соціальних мереж. Меми — це чудовий спосіб вивчити справжню, живу, навіть «вуличну» мову: сленг і молодіжні вирази. Зазвичай меми мають форму зображень, які допомагають швидше зрозуміти сенс. В Instagram є безліч цікавих акаунтів, на які варто підписатися, щоб зануритися у сучасну українську мову: Memology, Baba i kit,  Tipa.mems.

Вивчаючи українську, ви можете дозволити собі guilty pleasure — «гріховне задоволення». Так називають хобі або заняття, якими приємно насолоджуватися, але не завжди хочеться про це говорити відкрито.

Чому так? Тому що часто це те, що загалом вважають кітчем, неамбітним або не дуже пасує до образу, який людина хоче створити. Тепер же ви можете спокійно розслабитися перед телевізором, дивитися серіали і сказати собі: «Я не лінуюся — я вчуся!» Можна навіть щодня дозволяти собі такий відпочинок. А українські фільми та серіали доступні абсолютно безкоштовно в Інтернеті, наприклад, на YouTube. Там є багато матеріалів, які допомогли мені опанувати мову. Мої улюблені — це: Великі вуйки, Полкан, Спіймати Кайдаша (класика, що неодноразово ставала основою для театральних постановок!), Село на мільйон, чи детектив Коло Омани. Якщо вам не набридла війна, то великою популярністю користується серіал Тільки живи. Дуже великий вибір серіалів є на каналі  1+1 — зверніть увагу на серіали, зняті до 2022 року, там часто можна почути багато суржику.

На YouTube також можна знайти повнометражні фільми. Рекомендую: Скажене весілля. На різних платформах, таких як Netflix чи Canal+, ви знайдете їх набагато більше. Пошукайте також «Мої думки тихі», «Памфір», «Атлантида», «Кіборги», «Зима у вогні» і, звичайно ж, лауреата премії «Оскар» — «20 днів у Маріуполі».

В Україні також можна послухати дійсно гарну музику українською мовою. Познайомтеся з Сергієм Жаданом та його собаками, Христиною Соловій, Клавдією Петрівною або гуртом Boombox. Варто завантажити додаток YouTube Music, в якому можна одночасно слухати пісню і стежити за її текстом. Слова з'являються на екрані перед очима, як під час караоке. Це чудовий спосіб навчитися читати і вимовляти слова. У межах навчання зверніть увагу й на український хіп-хоп — навіть якщо цей жанр не у вашому смаку. Слова у реп-треках чіткі, ритмічні й повторювані, що ідеально підходить для мовної практики. Ознайомтесь із творчістю Skofka, Alyona Alyona, Ariston, Artem Loik та Kalush.

Занурся по вуха

Один із найефективніших способів вивчення іноземної мови — це метод повного занурення. Його суть — створити навколо себе мовне середовище, не покидаючи власного дому. Ми вимикаємо польське телебачення, фільми, серіали й музику. Ми не читаємо польських новин або книг. Замість цього наш день поступово наповнюється Україною: українське телебачення, українські пісні, фільми, блоги, подкасти, соцмережі.

У соцмережах варто підписатися на якомога більше українських акаунтів — тоді ваш стрічка новин стане джерелом щоденного контакту з мовою. Засинайте з подкастом у навушниках, а прокидайтеся з ранковою програмою українською. Оточуйте себе мовою щільно й постійно — і незабаром ви почнете «вбирати» її, як губка. З часом ваш слух уловить ритм, мелодику, інтонацію. А потім, непомітно для себе, ви почнете все краще розуміти — і навіть думати українською.

Комунікація

Остання — і, можливо, найважливіша — порада: виходьте до людей і починайте говорити. Я добре пам’ятаю момент, коли прорвалася через мовний бар’єр. Це сталося на заправці десь під Вінницею. Того дня ми мали доїхати до Запоріжжя, щоб передати дрони військовим. Люди, з якими я подорожувала, вже знали, що я вивчаю українську. Я саме обирала соус для хот-дога — і раптом мене застали зненацька. Хтось передав мені телефон, що вже дзвонив, і сказав: «Домовтеся з ним сьогодні на 18:00». Спершу я застигла. Мені здалося, ніби починається серцевий напад. Але потім — я просто почала говорити. І говорила цілком зв’язно. Ця ситуація показала мені, що я знаю більше, ніж думала. Так, я робила помилки. Але я змогла: домовитися, зустрітися, передати необхідне спорядження на фронт. 

Удачі!

Рівень В1 як пастка

Діана Балинська: У тебе великий досвід викладання для іноземців. Чи відрізняється робота з українками, які приїхали до Польщі через війну, від попереднього досвіду?

Йоланта Скшидло: Безумовно. Раніше я навчала людей з усіх континентів і приблизно зі 120 різних країн. Але коли після 24 лютого почали приходити українки, я побачила зовсім іншу реальність. Це були жінки під сильним стресом, після травматичних подій, часто з дітьми на руках, без партнерів, раптово вирвані зі звичного життя й занурені в нову реальність. 

Українки приходили на мовні курси не лише за знаннями — насамперед їм було потрібно відчути безпеку, мати контакт з іншими, отримати підтримку

На початку їм було складно зосередитись. Думками вони залишалися в Україні — з родинами, з чоловіками. Тому вони так охоче обирали групові заняття. Бо шукали спільноти, розмови, обміну досвідом. Мова тимчасово відходила на другий план — передусім їм потрібно було просто бути поруч з іншими жінками, які переживали подібне. Це спільне перебування давало їм силу. Для мене як викладачки такі заняття в кризовій ситуації завжди є величезним викликом.

— Минуло вже понад три роки з початку війни і з того моменту, як ти почала працювати з українками, які приїхали до Польщі. Які результати навчання ти бачиш сьогодні? Яких мовних успіхів вони досягли? Чи є речі, які тебе непокоять?

— За ці три роки сталося справді багато хорошого. Багато моїх учениць досягли неймовірних успіхів — сьогодні вони працюють як лікарки, психологині, як кваліфіковані косметологині обслуговують польських клієнток, відкрили власні юридичні фірми навчають польських працівників, ведуть бізнес. Вони чудово володіють польською, склали іспити, нострифікували дипломи, закінчили професійні курси. І це неймовірно надихає.

Разом з тим значна частина українок зупинилася на рівні B1. Це рівень, який дозволяє функціонувати у щоденному житті — працювати, робити покупки, дивитися новини, спілкуватися з іншими батьками в школі, без стресу піти до лікаря — і для багатьох цього достатньо. І це важливо підкреслити: це абсолютно нормально. Особливо якщо врахувати, що ці жінки починали навчання в дуже складних умовах, часто без стабільності, у стані стресу.

З іншого боку, цей «безпечний» рівень може стати пасткою. Щоб рухатися далі — до B2+/C1 (а на мою думку, саме тоді багато хто з українок справді почне почуватися впевнено), потрібні план, систематичність і часто — додаткова підтримка. Особливо це стосується жінок з високою кваліфікацією: юристок, фінансисток, HR-спеціалісток, журналісток, психотерапевток, які дуже хочуть повернутися до роботи за фахом, бажано в польських компаніях або міжнародних корпораціях. У них є знання, досвід, амбіції — але мова досі залишається бар’єром. І для мене це сигнал, що потрібно підтримувати їх не лише на етапі адаптації, а й у подальшому розвитку.

— Звідки виникає ця проблема? Чому так багато жінок зупиняються на рівні B1 і не рухаються далі, хоча часто мають амбіції та мотивацію?

— Причин кілька. Основна — це хаос у навчанні. Чимало людей записуються на різні курси без аналізу, чи дійсно вони відповідають їхньому рівню й потребам. Часто йдуть на те, що просто є доступним — бо безкоштовно, бо хтось порадив, бо недалеко. А потім виявляється, що група надто різнорівнева: хтось тільки починає, інша людина вже досить вільно говорить, хоча й з помилками. Це викликає фрустрацію — і в тих, хто не встигає, і в тих, кому нудно. 

Якщо вступне тестування до групи обмежується лише граматичним тестом, трапляється, що одна людина добре все розуміє, але погано говорить, а інша — говорить упевнено, але звучить неприродно, бо відтворює українські мовні конструкції. У таких неоднорідних групах досягти реального прогресу дуже складно.

До цього додається несистемний підхід до навчання: тут безкоштовний вебінар, там якась аплікація, кілька слів з TikTok або відео з Instagram. Немає цілісності й стратегії. Як додатковий ресурс це може працювати, але без фундаменту й регулярного підходу такі заняття дають слабкий результат.

І найважливіше — відсутність чіткої мети.

Дуже мало хто, починаючи вивчення, ставить собі запитання: навіщо я вчу цю мову? Чи хочу працювати за фахом? Скласти іспит? Навчатися в університеті? Бо мова — це інструмент. І важливо розуміння, для чого саме ти її опановуєш. Без цього важко зібратися із силами для глибокої, серйозної роботи

— Тоді у чому полягає ключ до успіху? Що дійсно працює?

— План і систематичність. Це може звучати банально, але це насправді ефективно. Потрібно мати чітку, вимірювану мету, — приміром, «за пів року хочу вийти на рівень B2, щоб мати можливість податися до компанії Х» або «скласти мовний іспит, щоб вступити на післядипломне навчання польською». А потім цю мету розбити на менші кроки й скласти план дій. Наприклад: щоб податися до конкретної компанії, мені доведеться пройти співбесіду польською, тож потрібно навчитися презентувати свій професійний досвід цією мовою.

До цього додається систематична робота — не обов’язково щодня по дві години, але регулярно, навіть якщо це лише 20 хвилин на день. Краще менше, але стабільно, ніж один раз на тиждень по три години. Мова потребує постійного контакту, ритму, повторюваності.

І ще одне: надзвичайно важливо активно вживати мову. Недостатньо лише слухати й читати. Треба говорити й писати, навіть з помилками. Бо якщо людина лише пасивно сприймає мову, то потім все одно з’являється блок, коли потрібно щось сказати чи написати. А коли починаєш активно користуватися мовою — говорити, писати, навіть короткі повідомлення — от тоді й починається справжній прогрес.

Читайте також: «Три роки в Польщі, а польська досі не ідеальна. Як це виправити?»

Помиляйся, але не переставай говорити

— Які формати навчання сьогодні найбільш ефективні? Що найкраще підходить для дорослих, які вивчають польську як іноземну?

— Це залежить від ситуації й мети, але загалом я бачу, що дуже добре працюють групові заняття — особливо на початковому етапі навчання, коли людям потрібно відчуття підтримки, взаємодії, усвідомлення, що вони не одні. У групі легше подолати мовний бар’єр, звикнути до різних акцентів і темпу мовлення — тож це дуже цінний досвід.

Онлайн-заняття мають свою перевагу — вони суттєво економлять час. Якщо у людини є діти, робота, щоденні справи, то дорога до курсів відбирає в неї дорогоцінні години. А онлайн-урок можна пройти вдома, з чашкою чаю, у комфортній і знайомій обстановці. Це також економить час викладачу — особливо досвідченому, який таким чином може працювати з більшою кількістю учнів, навіть поза межами свого міста.

Дедалі більше людей успішно навчаються й у асинхронному форматі. Учасники заздалегідь отримують завдання — наприклад, тексти чи теми для висловлювання, — виконують їх самостійно, записують голосові відповіді або надсилають письмові роботи, а згодом отримують індивідуальний зворотний зв’язок: виправлення, коментарі, поради. Такий підхід дозволяє вчитися у власному темпі, у зручний час, без необхідності підлаштовуватись під фіксований розклад. Це також бюджетніший варіант, ніж регулярні заняття наживо, але він ефективний за умови якісних матеріалів і внутрішньої мотивації.

— А як щодо індивідуальних занять?

— Теж чудовий варіант, якщо людина може собі це дозволити фінансово. Одна індивідуальна година на тиждень, добре спланована, може дати відмінний результат. Викладач допомагає визначити цілі, підбирає матеріали, дає фідбек. Але якщо бюджету для такого немає — варто розглянути асинхронний курс із фідбеком або хорошу групу. У будь-якому варіанті найважливіше — знати, до чого ти йдеш.

— Які відмінності ти помічаєш у підході до вивчення польської мови між українцями та іншими іноземцями?

— Ці відмінності дуже помітні.

Українцям, безумовно, легше вивчати польську, ніж багатьом іншим іноземцям — мови схожі, граматичні структури й лексика часто збігаються, тож поріг входу значно нижчий. Уже з перших занять я можу звертатися до них польською — обираючи простіші слова, але без потреби перекладати кожне речення. І це величезна перевага. Але парадокс — ця легкість іноді працює не на користь

Українки дуже швидко занурюються в граматику й зосереджуються на тому, щоб «закрити» певні теми — як-от відмінювання дієслів, умовні речення, непряма мова, адже саме це для них є показником прогресу. «Я вже пройшла стільки-то тем», — для них це доказ того, що вони рухаються вперед.

Тим часом люди з Індії, Південної Америки й країн ЄС зазвичай мають зовсім інший підхід. Вони зосереджуються на комунікації — хочуть порозумітися тут і зараз, не чекаючи, поки говоритимуть досконало. Вони радіють кожному практичному досягненню: «Я замовив каву польською», «Я провів презентацію», «Я звільнив працівника» — саме це для них є справжнім мірилом успіху.

Крім того, в українців дуже часто основною мотивацією у вивченні мови є необхідність отримати сертифікат. Сертифікат стає своєрідним підтвердженням «Я знаю мову», навіть якщо на практиці людина ще не почувається впевнено під час розмови. 

Але ж мова — це передусім інструмент, а не іспит з теорії. Звісно, сертифікати важливі, особливо коли йдеться про легалізацію перебування чи працевлаштування за спеціальністю, але вони не повинні бути єдиною метою. Вільне володіння мовою формується в реальних діях — крок за кроком, не лише з підручником, а й у житті.

— Чи відразу поляки розпізнають українців за акцентом?

— Так. Акцент видає походження, але це жодним чином не є бар’єром. У Польщі дуже цінують, коли хтось намагається говорити польською. Ми не очікуємо досконалості. Головне — комунікація і намір. Поляки зазвичай терплячі і доброзичливі до тих, хто вивчає мову.

Також варто знати, що в нашій культурі серед освічених або просто свідомих людей не прийнято виправляти мовні помилки інших — це вважається неввічливим. 

Навіть якщо хтось говорить з помилками, ніхто зазвичай не вказує на це, хіба що у дуже близьких стосунках або на мовних заняттях. З одного боку, це комфортно, але з іншого — може ускладнювати навчання, бо важко отримати зворотній зв’язок. Саме тому так важливі хороші уроки з викладачем, який знає, як виправляти помилки підтримуючим і мотивуючим способом.

— Що б ти порадила людині, яка лише починає вивчати польську?

— Насамперед — поставити собі запитання: «Навіщо я це роблю?». Чого хочу досягти за три місяці, пів року, рік? Що мені заважає це зробити: бракує словникового запасу, складно висловлюватися, плутаю польську з українською? Коли це зрозуміло, легше обрати відповідний формат навчання. Не намагайтеся охопити все й одразу, не записуйтеся на всі доступні безкоштовні курси. Зосередьтеся на тому, що справді важливо саме для вас. Якщо самостійно скласти план не виходить, зверніться за порадою до досвідченого викладача.

Говоріть з першого дня — навіть з помилками. Пишіть, запитуйте, пробуйте. Лише активне використання мови дозволяє справді її опанувати.

І не порівнюйте себе з іншими — у кожного свій шлях, темп і обставини. Іноді 15 хвилин щоденно, але регулярно й усвідомлено, дають кращий результат, ніж хаотичні заняття тричі на тиждень по кілька годин.

У Європейському Союзі є поняття lifelong learning — навчання впродовж усього життя. І це не просто модна фраза, це особливість мислення

Йдеться про те, щоб ми сприймали розвиток як природний і постійний процес — не лише у вивченні мов, а й у роботі, міжособистісних навичках, суспільному житті. Освіта не завершується зі школою чи вузом. Можна зростати в будь-якому віці, у різних сферах — і це дає величезну свободу й сатисфакцію.

Коли сприймаєш вивчення мови як частину цього довгострокового розвитку, як інвестицію в себе — змінюються і мотивація, і підхід.

‍

Фотографії Shutterstock

Читайте також: «До польської — через українську. Нетипові способи пришвидчити вивчення мови»

‍Діана Балинська: Є думка, що польська є однією з найскладніших мов. Скільки часу зазвичай потрібно українцям, щоб її опанувати?

Моше Надер: В інтернеті є багато рейтингів складності мов, які нібито визначають, скільки годин потрібно для опанування певної мови. Але мало хто знає, що ці списки були створені для потреб дипломатичної служби США — а отже, орієнтовані на американців, для яких польська як одна з найбільш «нетипових» мов справді може бути дуже складною.

Але ж українець — не американець. Для носіїв української мови польська — значно ближча: це споріднені слов’янські мови зі схожою граматикою і великою часткою спільної лексики.

З мого досвіду, якщо докладати достатньо зусиль, комунікативного рівня можна досягти вже за 4 місяці. Якщо ж ставитися до навчання формально, то й за 4 роки не буде результату.

‍Бо найважча мова — та, яку ти не хочеш вчити

‍— Які фактори впливають на швидкість вивчення мови?

— Можливо, хтось чекає, що я згадаю так званий «лінгвістичний талант», але мушу розчарувати — я в нього не вірю. Замість цього я покладаюся на те, що спостерігав не раз на власні очі.

На процес вивчення мови впливають мотивація, рівень освіти, вік, походження, рідна мова тощо. Але якщо виділити один визначальний, то це — глибоке володіння власною мовою.

Так, це не найкраща новина для носіїв суржику. Проте з мого досвіду, якщо людина впевнено володіє рідною мовою — тобто знає її граматику, стилістичні відтінки, має широкий словниковий запас і добре розвинене мовне чуття, — це надає їй величезну перевагу у вивченні будь-якої нової мови.

Мене щиро засмучує стан, у якому сьогодні перебуває українська мова в Україні. Але вірю, що настане день, коли українці таки повернуться до свого — глибинного, справжнього, автентичного українського мовного коріння.

‍— Яких помилок найчастіше припускаються українці?

— Наші мови — українська й польська — мають багато спільного, але й чимало відмінного. Саме в цих відмінностях криються типові помилки.

Одна з найпоширеніших проблем — вживання чоловічого особового роду у множині. Це справжній виклик для україномовних: навіть ті, хто добре розуміє польську, часто помиляються саме тут. Типові приклади: «tani banany», «wysoki mężczyzny», «szybki pociągi» замість правильних форм: «tanie banany», «wysocy mężczyźni», «szybkie pociągi». Тож найбільші труднощі для українців криються у вживанні форм «oni» та «one» і всіх пов’язаних із цим граматичних форм.

Такі помилки виглядають дрібними, але часом вони змінюють значення або звучать просто недоречно. 

Українці іноді вимовляють слово «Polacy» як «Polaki» (калька з української), що в Польщі може бути сприйнято як зневажлива форма — на кшталт «пшеки» чи «ляхи»

До речі, є неприємна новина для росіян. За результатами досліджень, польська й українська мови мають близько 70% спільної лексики (а деякі сучасні оцінки говорять і про більший відсоток). Водночас польська й російська мови мають лише 44% спільної лексики. Для порівняння: польська і литовська (а литовська, нагадаю, навіть не належить до слов’янських мов!) — близько 38%.

Тобто для поляка, який ніколи не мав справи з російською, ця мова буде такою ж незрозумілою, як литовська. Вона не «схожа», як часто думають, а значно більш віддалена, ніж українська. І ми ще навіть не говоримо про граматику — адже російська граматика вважається однією з найпростіших у слов’янській родині, тоді як польська — однією з найскладніших.

‍— Які нестандартні або креативні методи ви використовуєте у викладанні польської мови?

— Почну з того, що роблять не всі викладачі, але, на мою думку, обов’язково мали б робити. Університет навчив мене важливої речі — культурної компетентності. Це не лише знання чужої культури, а й глибоке розуміння власної. І хоча здається, що ми добре знаємо свою культуру, насправді ми її часто не усвідомлює, бо виросли в ній.

Може здатися, що це не зовсім про мову. Але правда в тому, що мову і культуру не можна розділити. Мова — це дзеркало культури. 

Якщо ми не знаємо культурного контексту студентів, якщо ігноруємо культурні особливості їхньої рідної мови, наше викладання стає поверхневим

Саме цього бракує багатьом викладачам, які часто спираються на «універсальні» методики, не враховуючи реального бекграунду своїх учнів.

Приміром, постійно чую: «Граматику потрібно подавати через таблиці». Але цей підхід підходить не всім і не завжди. Адже якщо ви працюєте з україномовними учнями, пояснювати, що «жіночий рід закінчується на «-а» чи «-і», просто зайве — це вони вже знають з рідної мови. Натомість учень може дійти хибного висновку, що будь-яке слово, яке закінчується на -а, обов’язково жіночого роду. І тоді з подивом дізнається, що «mężczyzna» – не жіночого, а чоловічого. А також не розуміє, чому слова «noc» чи «sól», які на «-а» не закінчуються, все ж належать до жіночого роду.

Цих помилок легко уникнути, якщо замість штучних схем ми навчимося слухати логіку учня — тобто орієнтуватися на його мовну інтуїцію.

Ще один метод, який я використовую, — фокус на закономірностях між мовами, а не на винятках. Наприклад, в українській мові ми часто бачимо закінчення з «о»: -ом, -ому, -ого. У польській у тих самих формах з’являється -e-: «зі студентом» → ze studentem; «сон» → sen;  «зеленому» → zielonemu; «того» → tego.

Якщо учень бачить ці закономірності, йому стає значно простіше, бо він не зазубрює, а розуміє структуру мови. А розуміння — це основа довготривалого знання.

‍— Як поляки зазвичай реагують на мовні помилки українців?

— Я можу говорити за себе, хоча досвід моїх студентів це підтверджує. Поляки дуже радіють, коли хтось вивчає їхню мову, і часто мої студенти скаржаться не на те, що їх не сприймають поляки, а на те, що їх не виправляють. Вони дивуються, чому ніхто не вказує на їхні помилки, хоча поляки просто дуже добре розуміють, наскільки складною є польська мова. Є, звичайно, і кумедні помилки: легендарне «ruchatysja» — то вже класика жанру. З українського боку це слово звучить цілком невинно, тоді як польською «ruchać się» — це вульгарний вислів, який означає «займатися сексом».

‍— Чи є стереотипи щодо того, як українці говорять польською?

— Чимало так званих проблем із «стереотипною» вимовою польських слів насправді походять з недостатнього знання української фонетики самими українцями. 

Часто складнощі з польською вимовою виникають не тому, що польська така складна, а тому що українець з дитинства говорить не зовсім українською — а її русифікованим варіантом

Наприклад, звук «cz». Він вимовляється в польській абсолютно так само, як і в українській, але багато хто спотворює його саме тому, що вимовляє як російське «ч». Більшість проблем виникає саме через русифіковану вимову.

А тепер згадаємо знаменитий польський звук «ł» — ще один «страшний звір». Проблема в тому, що люди намагаються вимовити «ł», використовуючи артикуляцію для звука «l». А це фізично неможливо — це як спроба зробити «m» із «r». Спробуйте сказати «uawka» замість «ławka» — і зрозумієте, що насправді цей звук ближчий до «u».

 — Як культурні відмінності між українцями та поляками впливають на стиль і ефективність мовного спілкування?

— Роки окупації України Радянським Союзом мали величезний вплив на мовну поведінку українців — зокрема, вони принесли в неї багато так званих «східних манер» спілкування. Це особливо помітно, коли йдеться про ввічливість. 

Польська мова — надзвичайно делікатна й ввічлива. Тут наказовий спосіб (podaj, zrób, daj mi to proszę) майже не використовується в публічному просторі. Натомість поляки віддають перевагу м’якшим, запитальним формам на кшталт: «Czy możesz mi podać?», «Czy mógłbyś to zrobić?», «Czy mogłaby mi Pani to podać?»

Одного разу я став свідком такої ситуації: пані з України хотіла купити шинку в магазині й замість класичного «Сzy mogę poprosić o 20 deko  szynki» (поляки важать шинку і сири в декаграмах), звернулася: «Dajcie mi 200 gram szynki, proszę». Реакція продавчині була непривітною, адже в Польщі таке звертання вважається досить некультурним. Крім того, форма «Wy» у звертанні до незнайомої особи використовувалася лише комуністами.

‍— Чи є теми або вирази, які можуть бути сприйняті як недоречні або образливі в польському контексті?

— Для поляків історія — це святе, цієї теми краще уникати, або порушувати її з належною делікатністю. Травма від несправедливостей і кривд, які їх спіткали, все ще жива в поляках, і вислів «давайте забудемо історію і будемо жити далі» дратуватиме і ображатиме їх.

‍— Які поради ви дали б українцям, яким складно знайти спільну мову з поляками?

— Не треба форсувати події. Поляки — менш комунікабельні, ніж українці, їм потрібно більше часу, щоб довіритися. Якщо вам не відповідають посмішкою, не беріть це на свій карб. Залишайтеся собою. Щирість завжди відчувається.

‍— Чи були моменти, коли ви відчували особливу гордість від досягнень своїх студентів?

— Мені надзвичайно пощастило в житті, я працюю з дорослими і завжди зустрічаю чудових людей. Я пишаюся кожним їхнім успіхом, навіть найменшим. Особливо зворушують моменти, коли я обговорюю складні теми зі своїми учнями, яких не так давно навчив читати й писати. Часто сльози навертаються від гордості й захоплення цими чудовими людьми, які присвятили стільки часу й сил, щоб досягти того, що вони мають.

Програму «Школа для всіх» розробила команда під керівництвом віцеміністерки освіти Йоанни Мухи, відповідальної зокрема за освіту дітей біженців. Щойно вона оголосила про свою відставку.  

«Сьогодні я подала у відставку з посади віцеміністра освіти. Останні місяці я наполегливо працювала над проєктами, які, я глибоко вірю, могли змінити польську школу. На жаль, попри всі зусилля не вдалося отримати підтримку для їхньої реалізації. У цій ситуації подальша робота на цій посаді є безглуздою», — написала Муха в соцмережах.  

Ключове питання

Одним з найважливіших проєктів була саме «Школа для всіх». Вона передбачала, зокрема, залучення понад 1000 міжкультурних асистентів для українських дітей у 2025-2027 роках та тренінги для вчителів. На ці цілі з ЄС було отримано 500 млн злотих.  

У розмові з Sestry Йоанна Муха підкреслювала:  

«Нам вдалося отримати величезний грант — 500 млн злотих — і в рекордний час створити урядову програму. Це факт: уряд фінансуватиме міжкультурних асистентів — це абсолютний пріоритет».  

Зі свого боку Марія Ковалевська, викладачка польської мови й педагог Wolna Szkoła («Вільна школа»), у розмові із Sestry сказала, що міжкультурний асистент — це дійсно «важлива і потрібна посада». Такі люди перекладають, беруть участь у зустрічах з батьками, полегшують комунікацію та пояснюють батькам, як працює польська система освіти. 

Без асистента і без мови

Сьогодні Марія Ковалевська так коментує повідомлення про відмову від програми: «Я була дуже здивована, коли про це почула. У нас 200 тисяч дітей з України в школах. У тій, де я працюю, в кожному класі є принаймні одна дитина з України».

Що ми втрачаємо?  

• Міжкультурних асистентів — людей, які знають українську та польську й допомагають дітям у спілкуванні й адаптації. Насамперед асистент міг без будь-яких бар'єрів розмовляти з дітьми про їхні проблеми, труднощі, яких не бракує. 
• Додаткові уроки польської — ключові для інтеграції.  
• Психологічну підтримку — діти перебувають у чужій школі, серед чужої мови — це важко. У нас є діти з ПТСР, такі, які сиділи в бомбосховищах, у яких пожежні навчання викликають панічні атаки.

200 тисяч покинутих дітей?

«Я маю враження, що ми не думаємо про дітей з України як про наших майбутніх громадян, які будуть тут голосувати, працювати, платити податки. Інвестиція в українських дітей — це пряма інвестиція в наше суспільство, бо ці люди в майбутньому будуть тут жити, лікувати нас, працювати в сфері послуг», — підкреслює активістка.

І додає, що «здивована і розчарована» вилученням цих коштів. «Ми перебуваємо в дуже складному моменті, що стосується освіти дітей з України, оскільки починаємо забувати, що це велика різноманітна група, яка потребує нашої підтримки. У мене враження, що ми покидаємо цих дітей і не думаємо про наслідки».

У польських школах навчається понад 200 тисяч учнів з України. 150 тисяч прибули до Польщі після початку війни. У вересні 2024 року всі діти з України були охоплені обов'язком шкільної освіти, що означає, що вони повинні відвідувати дошкільні заклади, початкову й середню школу. Можливість отримання допомоги 800+ також була пов'язана з відвідуванням дітьми польської школи.

Лідія Білас створила мережу освітніх проєктів під назвою MRIYDIY, яка поєднує українські слова «мрій» і «дій». Саме під цим гаслом організація прагне повернути молодим українцям віру в можливість творити власну долю.  

Лідія Білас — не лише засновниця інноваційної освітньої мережі, але й підприємиця з понад двадцятирічним досвідом, яка десятиліття тому вирішила присвятити себе створенню проєктів у сфері освіти та соціального розвитку. Її шлях від бізнесу до побудови шкіл, таборів і програм підтримки не був випадковим. Спостерігаючи за змінами у суспільстві, особливо за викликами, з якими стикається молодь, Білас усвідомила фундаментальне значення людського капіталу — креативності, психологічної стійкості та здатності активно впливати на реальність. Вона вірить, що майбутнє нації залежить безпосередньо від потенціалу та спроможності її молодих громадян діяти.  

У часи війни, яка з 2014 року, а з новою силою з 2022 року, позбавляє молодих людей не лише безпеки й домівок, а й здатності уявити стабільне завтра, місія Білас набуває особливого значення. «Мене лякає, що діти вчаться лише виживати, а не мріяти», — казала вона, вказуючи на ризик виховання покоління згаслиих надій, здатного адаптуватися, але позбавленого сили для творення й змін.  

Як сенаторка Українського католицького університету (УКУ) Білас також бере активну участь у розробці стратегічних ідей на академічному рівні, наголошуючи на ролі освітніх інституцій у побудові суспільства, заснованого на цінностях, інноваціях та взаємній довірі. Її філософія «Мрій і дій» (MRIYDIY) — це не просто назва організації, а життєве кредо, яке вона втілює через конкретні освітні проєкти, що сприяють самостійному мисленню, вирішенню реальних проблем і сміливості у втіленні власних бачень.  

У країні, де кожен день приносить біль і невизначеність, мрія перестає бути розкішшю чи наївністю. Вона стає актом опору. Інструментом виживання. Але чи зберігається ця здатність мріяти в народі, чиє майбутнє висить на волосині? Чи є українці нацією мрійників?  

Останні дослідження, проведені у травні-червні 2024 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) спільно з MRIYDIY, дають несподівані результати. Майже половина українців бачить сни щодня, а ще 14% — кілька разів на тиждень. 

Дослідження Центру Разумкова підтверджує цей оптимізм: 67% вірять, що найкращі часи для України ще попереду, а показники віри в можливість отримати гарну освіту, роботу чи доступ до якісної медицини значно зросли порівняно з 2001 роком. Попри десятирічну агресію, опитування (наприклад, соціологічної групи «Рейтинг») показують, що 45% громадян очікують покращення ситуації в 2025 році.  

Однак дані також виявляють тривожний тренд. Зниження оптимізму та здатності мріяти найбільше помітне серед наймолодшого покоління. Лише 41,4% українців віком 18-29 років заявляють, що бачать сни регулярно, тоді як серед 40-49-річних цей показник перевищує 52%. Це покоління, яке зростало в тіні війни, пандемії та глобального хаосу, навчилося обережності замість сміливості. Хоча вони виявляють більшу рішучість у діях і покладаються на власну працю, дедалі частіше вони також відмовляються від мрій. Як писав професор Ярослав Грицак, багато українців навчилися «ховати мрії у матраці» — за зразком єгиптян, які тримали заощадження в схованках через страх перед нестабільністю. 

Це страх перед світом і брак довіри, які паралізують ініціативу та відбивають бажання інвестувати — у політику, у стосунки, у власне непередбачуване майбутнє

Серед статистик і аналізів варто прислухатися до дитячих голосів. Про що мріють сьогодні українські діти, які бачили війну зблизька? Часто не про іграшки чи відпочинок. Вони мріють про мир, про повернення додому, про безпечне небо над головою (за даними репортажів і проєктів, що збирають дитячі свідчення, на кшталт проєкту «Сонечка»).  

Тим часом, як підкреслює Лідія Білас, «Мрії — не розкіш, а необхідність». Це перший крок до дії, основа сильного характеру. Це «кисень свободи», як казав Тревор Ноа, комік, чия історія від ПАР до Голлівуду є живим доказом істини: «Свобода — це не просто відсутність кайданів, а здатність мріяти та досягати цілей».  

Тімоті Снайдер у своїй книзі наголошує, що справжня свобода полягає не лише у свободі від чогось (від гніту), але передусім у наявності добра, у здатності творити своє життя на основі цінностей. 

Як приклад Тімоті Снайдер наводить мешканців села Ягідне, звільненого навесні 2022 року, які не почувалися повністю вільними, доки їхні діти не отримали відновлені майданчики для ігор. Саме можливість грати, сміятися, бути собою повернула їм це відчуття. 

Мрія — це той самий майданчик для душі: простір, де можна почутися вільним, творити і бути собою 

MRIYDIY створено саме для того, щоб відновлювати цей простір і здатність мріяти й діяти — особливо там, де вона зникає найшвидше, тобто серед молоді. Організація розуміє, що мрія про мир чи повернення додому так само важлива, як і мрія стати кимось або щось створити. «Я хочу стати лікаркою», — каже 4-річна Мілана, біженка з України (Vogue Polska, проєкт «Сонечка»). Ці крихкі на тлі війни прагнення в MRIYDIY підтримують і перетворюють на дії. 

Мережа охоплює дитячі садки та школи у Києві та Львові, де діти не лише вчаться знати про світ, а й творять його — проєктують міста, моделюють вибори, розв’язують реальні проблеми. Ключовий MRIYDIY Project Camp — це лабораторія, де ідеї підлітків (10-16 років, онлайн та офлайн) проходять шлях від візії до прототипу. Учасники опановують практичні навички: управління проєктами, комунікацію, фандрайзинг і навіть оцінку ризиків. Мета — формувати «творців власної реальності, які сміливо мріють і сміливо діють». Програми психологічної підтримки допомагають переробляти травму, відновлюючи внутрішній простір там, де страх посів місце уяви.  

Масштаби значні: понад 20 000 дітей охоплено проєктами, сотні навчених педагогів. Учасники Project Camp вчаться реалізовувати ідеї в різних сферах — від соціальних до підприємницьких. Як, наприклад, хлопець з табору, який мріяв створити робота для навчання собак української мови — і знайшов підтримку для втілення цієї візії в реальний проєкт.  

Батьки бачать результати. Розповідають про дітей, які після занять починають говорити про свої прагнення та плани. Одна з матерів розповідає: «Мій син не лише навчився математики. Він навчився говорити, чого хоче. Я досі не завжди це вмію». Саме в таких конкретних історіях — основа надії.  

Лідія Білас розуміє: самі по собі мрії не відбудують Україну. Але без них жодне відновлення не матиме сенсу. ‍

Країні потрібні не лише нові дороги й будинки, але й покоління, яке має сміливість проєктувати майбутнє — із візії, а не лише з цегли‍

Здатність уявити краще завтра, підкріплена рішучістю діяти, — це фундаментальний капітал.  

Робота MRIYDIY — це стратегічна інвестиція в цей капітал. Як показують дослідження та щоденний досвід організації, попри всі виклики, українці все ще вміють мріяти. Ця сила, яка в найважчі часи дозволяла предкам дивитися за обрій, має бути збережена в молодому поколінні. Бо саме ці мрії, перетворені на дії, визначать образ відбудованої України.

Фотографії: MRIYDIY

«Як у тебе з польською?» — це питання ми, українці в Польщі, часто ставимо одне одному. Відповіді можна почути різні: «Розумію майже все, але говорити складно», «Пройшла кілька курсів, але суттєвого прогресу не відчуваю», «Почала трохи вільніше спілкуватися, коли стала працювати серед поляків», «Боюся робити помилки, тому уникаю розмов»…

Здавалося б, за три роки можна вивчити польську досконало, але реальність інша. За даними польського Міністерства внутрішніх справ, станом на 2025 рік у Польщі проживають понад 1,5 мільйона українців. Серед довоєнних мігрантів 68% повідомляють про добрі мовні навички, тоді як серед біженців цей показник становить 28%. А останні опитування свідчать, що більшість воєнних мігрантів мають середній і низький рівень володіння польською. І тільки 10% українських біженців можуть вільно нею говорити.

Ці дані говорять про те, що чимало українців стикаються з труднощами у вивченні польської мови. Основні бар'єри — брак часу, фінансів і можливостей для практики з носіями мови. Також часто виникає страх зробити помилку, що заважає вільному спілкуванню.

Sestry починають цикл статей, присвячений вивченню польської мови українцями в Польщі. Наша сьогоднішня співрозмовниця — філологиня Лілія Париляк, викладачка української і польської мов. До повномасштабного вторгнення вона працювала на кафедрі мовознавства Івано-Франківського національного медичного університету, навчаючи студентів-іноземців української мови. Зараз пані Лілія викладає польську мову для українців на курсах у варшавській фундації Polki Mogą Wszystko.

Діана Балинська: Скільки часу зазвичай потрібно українцям, щоб вивчити польську мову до рівня, достатнього для повсякденного спілкування?

Лілія Париляк: Якщо вважатимемо рівнем, достатнім для повсякденного спілкування, B1, то його опанування зазвичай триває від 9 місяців до року. Однак, зрозуміло, що процес вивчення будь-якої іноземної мови, зокрема польської, залежить від різних факторів: інтенсивності навчання, методик, умов, індивідуальних здібностей тощо. Тому хтось уже через декілька місяців почувається досить впевнено, а хтось потребує для опанування базового рівня значно більше часу й зусиль. Кожен має свій темп навчання — і не варто порівнювати себе з іншими.

— Чи є різниця у темпах навчання між тими, хто вивчає мову самостійно, й тими, хто відвідує курси або має викладача?

— Темпи вивчення мови залежать не так від пройдених курсів, як від мотивації й системності самого процесу навчання.

Курси, звісно, допомагають структурувати матеріал, опанувати складні граматичні теми, вдосконалити навички вимови, однак, є тільки однією з частин навчального процесу — разом із самостійною роботою, яка полягає в зануренні у мовне середовище через читання, слухання, говоріння

— Які аспекти польської мови найчастіше викликають труднощі в українських студентів? Чи впливає схожість української та польської мов на виникнення помилок у мовленні?

— Щодо труднощів на початковому етапі навчання, то це насамперед наголоси. Здавалося б, нічого складного, адже наголос у польській мові сталий, майже завжди падає на передостанній склад, але студенти часто помиляються. Ще однією проблемою є вживання слів, які, на перший погляд, схожі за звучанням до українських, у невластивому значенні. Ці «підступні приятелі», які мали б нам полегшити процес вивчення польської, частенько навпаки призводять до непорозумінь і навіть стають причиною різних курйозних історій.

Наприклад, польською pensja — це українською «зарплата» (а не пенсія); польською dywan — це українською «килим» (а не диван), польською zapominać — це «забувати» (а не запам'ятовувати), польською owoc — це «фрукт» (а не овоч), тоді як owocowy — це «фруктовий», а owocny — «продуктивний, корисний». Останні два прикметники (owocowy, owocny) є прикладами паронімів, які мають схоже звучання, але різні значення, їхнє вживання також може викликати труднощі при вивченні польської мови. Наприклад, efektowny — це «ефектний», а efektywny — «ефективний».

Труднощі викликають також деякі граматичні конструкції, зокрема дієслівні, які студенти відтворюють за зразком української мови. Приміром, в українській мові дієслово «закохатися» керує іменником/займенником у знахідному відмінку («я в тебе закохалась»), а у польській те ж саме дієслово «вимагає», щоб після нього стояв іменник/займенник у місцевому відмінку («zakochalam sie w tobie»). Адже після прийменника «w» використовується місцевий відмінок. 

Отже, схожість української та польської діє в два боки: інколи впливає на виникнення помилок, хоча значно частіше допомагає у процесі навчання.

— Чи є специфічні аспекти вимови або інтонації, на які слід звернути увагу для покращення комунікації?

— Щодо вимови, тут слід звернути увагу на артикуляцію польських звуків, позначених літерами ł та l. Вимова польського звука «ł» наближена до вимови українського «в» (як у словах навчати, влити). 

Не варто забувати теж про опозицію твердих і м’яких приголосних. Адже неправильна вимова м’якого приголосного може змінити значення слова або зробити його незрозумілим для носія мови. Наприклад, польське jedz (українське «їж» — 2 особа однини, наказовий спосіб дієслова  «їсти», в кінці твердий звук [дз]) і польське jedź (українське «їдь» — 2 особа однини, наказовий спосіб дієслова «їхати», слово закінчується на м'який приголосний), польське czerpię (українське «користаю», «черпаю» — 1 ос. одн., теперішній час) і польське cierpię (українське «страждаю» — 1 ос. одн., теперішній час).

Інтонаційний малюнок мови засвоюється, а радше навіть присвоюється шляхом наслідування. Вслухання у мелодику мови, її ритм, відтворення фраз, як рефренів з пісні, могло б у цьому допомогти.

— Чому, на вашу думку, деякі українці не відчувають прогресу у вивченні польської мови, «застрягають» на якомусь рівні?

— Таке «застрягання» може бути як суб’єктивним відчуттям, так і об’єктивним фактором.

Об’єктивно «застрягання» на якомусь рівні мови зумовлено нехтуванням чи недооцінкою одних мовних компетенцій на користь інших. Наприклад, ви вважаєте, що для вивчення мови не така вже й важлива граматика, головне — запам’ятати якомога більше польських слів. Також відчуття неможливості опанувати мову на належному рівні нерідко може бути пов’язане із психологічними чинниками. У такому разі варто після кожного етапу навчання проходити діагностичний тест на знання мови, який зафіксує ваш прогрес

‍— Які стратегії ви рекомендуєте українцям, які мають обмежені можливості для спілкування з носіями польської мови?

— Відвідувати різноманітні культурні заходи, екскурсії, дискусійні клуби, використовувати додатки — наприклад, безкоштовні Duolingo, Mondly, Polski — ucz się języka, а також найновіші, розроблені на основі штучного інтелекту — як-от Talkpal. І звичайно, багато читати, слухати, спостерігати.

— Як ви вважаєте, чи впливають культурні особливості українців і поляків на мовне спілкування?

— Українська культура є частиною європейської культури, вагомою її частиною, але в силу історичних обставин недостатньо дослідженою на Заході та недооціненою. І саме приналежність українців до європейської культури полегшує нам спілкування з поляками — з огляду на спільні цінності й традиції.

— Як, з вашого досвіду, поляки сприймають українців, які намагаються говорити польською мовою? Чи помічаєте ви зміни у ставленні поляків до українців за останній час?

— Щодо першого, то, звичайно, позитивно. Щодо другого — у розпал передвиборчої кампанії, яку ми щойно спостерігали, політичні сили завжди використовують технології, націлені на отримання політичних дивідендів від торгівлі ксенофобськими настроями. Тому варто розуміти й розрізняти політичні ігрища і маніпуляції від реального ставлення. Особисто я не відчула жодної зміни ставлення з боку поляків, хіба що поглиблення наших приязних і теплих стосунків.

— Які поради ви можете дати українцям і полякам для кращого розуміння одне одного?

— Українцям — наполегливо вчити польську мову. І українську також (якщо ще не знаєте). Вона й у вивченні польської допомагає, до речі. А полякам — безумовно підтримувати українців і Україну.

<frame>У наступних статтях ми поговоримо про те, які відмінності існують у підході до вивчення польської мови між українцями та іншими іноземцями, наскільки ефективним є онлайн-навчання, яких тем та виразів варто уникати при розмові з поляками, щоб не викликати непорозумінь, чи існують стереотипи щодо того, як говорять українці польською... Буде цікаво!<frame>

Фотографії Діани Балинської, Sestry

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи в межах програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

Відповідей шукали журналістки з Польщі й України — Едита Іванюк і Юлія Калашник. Протягом кількох тижнів вони намагалися з’ясувати, скільки українських дітей через війну не відвідують жодної школи, мають труднощі з навчанням, залишилися поза українською системою освіти чи не інтегрувалися в систему країни, до якої виїхали. Вони говорили з десятками людей — дітьми, батьками, вчителями, представниками гуманітарних організацій, експертами. Аналізували міжнародні та українські звіти, документи польських і українських міністерств. В умовах війни, постійних переїздів, несумісності освітніх систем, відсутності даних від ZUS чи прикордонників — ніхто не може навіть приблизно назвати кількість дітей, які не охоплені жодною системою освіти. Обережні підрахунки Державної служби якості освіти України свідчать: 30% дітей не мали постійного доступу до навчання (2022-2023). 

Журналістки пояснюють, чому всі наявні цифри неповні, і ставлять питання про долю дітей, чиє майбутнє опинилося під загрозою. Чи можемо вже говорити про втрачене покоління? Якими будуть наслідки кількарічної прогалини в освіті?

Якщо немає доступу до школи взагалі — онлайн-навчання рятує 

24 лютого 2022 року. Російські танки входять в українські міста, і вся система освіти завмирає. Тисячі дітей — як-от 16-річна Саша з Харкова — дізнаються, що до школи вони більше не підуть. Без останнього уроку, без прощань з учителями й друзями. Замість рюкзака з підручниками — тривожна валіза й поспіхом зібрані речі, аби виїхати й врятуватися.

У перші дні війни було складно зрозуміти, скільки це триватиме. Але швидко стало ясно: це не про кілька днів. Навчання повністю зупинилося приблизно на два тижні. Та завдяки досвіду пандемії школи змогли оперативно перебудуватися — і запрацювала онлайн-система, яка повернула дітей до навчання, хай і в новій, воєнній реальності.

«Схід України зазнав найбільших втрат, тоді як центральні й західні області зіткнулися з меншими порушеннями й зосередилися на адаптації освітнього процесу», — пояснює Олена Лінник, освітня експертка та соавторка дослідження про освіту під час війни для Osvitanalitika.

За даними правозахисної організації Almenda, у 2024 році на окупованих територіях, зокрема в Криму, проживає близько 1,6 мільйона дітей, із них майже 600 тисяч — шкільного віку, без доступу до української освіти.  Деякі експерти вважають їх «втраченим поколінням»

Сьогодні в більшості регіонів України школи працюють у трьох форматах: онлайн, очно та у змішаному режимі. Який саме вибрати, передусім вирішує безпекова ситуація. Чи вціліла будівля? Чи є місце, де можна проводити заняття? Чи обладнане укриття й скільки дітей воно здатне прийняти?

Якщо похід до школи загрожує життю — як, приміром, у Харкові, який постійно зазнає обстрілів, — навчання переводять в режим онлайн. Це стало серйозним випробуванням для всієї освітньої системи, але водночас — рятівним рішенням, яке дозволяє школярам продовжувати навчання навіть у прифронтових зонах.

«Якщо доступу до освіти немає взагалі, онлайн-освіта стає порятунком», — каже Олена Лінник. 

Але навіть онлайн-освіта — не завжди вихід. У прифронтових селищах часто немає інтернету, зникає електроенергія, а шкільна будівля — вщент зруйнована. Іноді родина не має комп’ютера: діти вчаться зі смартфонів батьків, як можуть. У школах, де ще триває очне навчання, повітряна тривога миттєво змінює ритм дня: учні разом з учителями спускаються в укриття. В онлайн-класах діє інший алгоритм: щойно лунає сигнал, урок переривається, вчитель іде в безпечне місце. Учні теж — якщо тривога в їхньому регіоні. Іноді ці тривоги тривають годинами, що серйозно порушує навчальний процес.

Українська освіта сьогодні проходить через безпрецедентні випробування. Зруйновані школи, розпорошені по країні й за її межами учні, брак вчителів (система втратила понад 54 тисячі педагогів) і падіння охоплення освітою стали одними з найгостріших викликів. Восени 2024 року заступниця міністра освіти Надія Кузьмичова повідомила медіа: внаслідок російської агресії зруйновано 1663 школи, з них 201 — повністю. Ще 879 навчальних закладів опинилися на тимчасово окупованих територіях. І цифри ці — не остаточні. Через постійні обстріли щотижня з’являються нові ушкодження. За іншими офіційними підрахунками, постраждала вже кожна сьома школа в країні.

Вчителька: чи побачу я ще свій клас?

Вчителька української мови з Харкова восени 2022 року викладала для 10-го класу онлайн — єдиний формат, доступний після початку повномасштабного вторгнення. Того дня Росія завдала удару по енергетичній інфраструктурі Харкова, і більша частина міста опинилася без електрики й мобільного інтернету. «Я постійно повторювала собі: “Не здавайся, Олено”, – і зрештою мені вдалося на кілька хвилин зловити зв'язок і надіслати дітям матеріали та домашнє завдання», — каже вчителька. Наступного дня — знову те саме. Але за деякий час вчителька таки побачила на екрані 16 віконець — діти приєдналися до уроку. 

Того дня Микита — завжди балакучий — зізнався, що радий повернутись до навчання. «Приємно знову бути частиною чогось знайомого». Світлана додала: «Ми були шоковані, коли дізналися, що нашу школу пошкоджено». Хтось із класу тихо сказав: «Здається, ніби це все відбувається не з нами».
На запитання, чи хочуть вони повернутися до Харкова, відповіли хором: «Так! Ми хочемо разом закінчити школу вдома».

Ми зустріли цей клас рівно через два роки — 22 травня 2024.

‍До випускного залишалися лічені дні, але стало ясно: їхня мрія — бути разом у рідному місті — не здійсниться

Олена знову готувалася до дистанційного уроку. З вікна її квартири на дев’ятому поверсі було видно стовпи диму — на обрії тривали бої. Росія щойно відновила наступ на Харківщині. Того дня у віртуальному класі було лише вісім учнів. Розкидані війною по країні та за її межами. 

Сашко й Дмитро залишились у Харкові, Андрій виїхав до Павлограда, Світлана — до Києва, Павло — до Ужгорода. Денис навчається в Чехії, Альона — в Румунії. Решта опановує матеріал асинхронно — з-за кордону. Їхній клас залишився — але вже не в одному місті, і навіть не в одній країні.

По той бік екрана

По той бік екрана — підліток Дмитро, який залишився в Харкові. Він намагається триматися завдяки гумору: «Після важкої ночі з вибухами, дронами-камікадзе й усім іншим я думаю: може, можна завтра пропустити перший урок?» Або так: «Онлайн-навчання має свої плюси: списувати стало набагато легше». Але вже наступної миті хлопець серйознішає: «Насправді вчитися складніше. Важче зосередитися, матеріал засвоюється гірше. І головне — бракує живого спілкування. Я сумую за нормальними уроками. За тим, що сидиш у класі й розмовляєш з іншими людьми».

15-річна Валентина з Ізюма провела в 2022 році сім місяців під російською окупацією: «Ми боялися виходити на вулицю. Навчання не було. Але я багато читала — рятували книжки». Найстрашнішим моментом став звичайний гавкіт собаки. «Одного дня російські солдати почули, як гавкає наш пес, і почали стріляти в землю. Погрожували його вбити. Було дуже страшно».

Саша, 16-річна школярка з Харкова, добре пам’ятає ранок, коли почалася велика війна. Але згадувати його не хоче. За дві години вони з мамою зібрали речі, котів — і виїхали до Словаччини. У перші місяці Саша не мала сил ані навчатися онлайн, ані піти до школи в новій країні. З усього її класу в Харкові залишилися лише п’ятеро учнів — інші роз’їхалися по різних містах і країнах. Саша стала однією з 600 тисяч українських дітей, які, за даними УВКБ ООН (2023–2024), не відвідували закладів освіти в приймаючих державах. Вона залишилася в українській онлайн-школі, а у Братиславі пішла до художньої студії.

Травматичний досвід вона пропрацьовувала з психологом. У 2024 закінчила українську онлайн-школу і тепер готується вступати до вишу в Словаччині.

«Цього не зрозуміють подруги». Історії дітей, які потрапили до Польщі

14-річна Настя з Харкова після початку війни приїхала з мамою до Варшави. Вона навчається у двох школах: польській та українській онлайн. Мріє вступити до хорошого ліцею або технікуму у Варшаві. Ходить до репетиторів, щоб добре скласти іспит після 8 класу. Каже, що гарно дає раду з математикою, хоча іноді плутає польські назви. Любить свою польську школу, але сумує за подругами з Харкова.

«У моєму польському класі всі дуже милі. Особливо мене підтримує мій вчитель. У мене є кілька подруг. Але я знаю, що вони мені не все розповідають, і я теж не зовсім щира. Деяких речей вони не зрозуміють — і я теж. Після уроків я часто спілкуюся в месенджерах із харківськими подругами. Але й вони мене вже не зовсім розуміють. Не знаю, чи ми колись з ними побачимось», — сумно говорить дівчина.

Лізі подобається Варшава, адже вона пропонує багато можливостей, розваг для дітей:

«Ходимо зі школою в басейн. Раз на тиждень їздимо спеціальним автобусом 20 хвилин. Якось я заснула в автобусі — прокинулася одна. Але водій був дуже милим і відвіз мене назад, не помітивши, що не всі вийшли. Вчителька дуже засмутилася, що не порахувала мене. Але це був лиш один такий випадок. Загалом усі дуже добрі. Ми вдячні полякам. Уся школа скидалася на піаніно для однієї талановитої українки. Потім — на віолончель для іншої дівчинки, у якої зруйнували будинок. Я не знаю, чи зібрали, але хтось таки купив їй інструмент. Спочатку всі дуже допомагали, особливо вчителі. Тепер я вже не вирізняюся — ніхто не пам’ятає, що я з України. Мабуть, ми залишимося в Польщі навіть коли закінчиться війна, — нам нема куди повертатися».

«Не кричи так, ти не в Україні»

«Молодшим дітям набагато легше адаптуватися до нових умов. Не знаю, чи мої хлопці взагалі ще пам’ятають життя в Києві», — каже Юлія, мама дошколяти й другокласника, яка виїхала з дітьми до Варшави на початку війни. Вона працює на керівній посаді в міжнародній корпорації.

«Спочатку я не змогла відразу влаштувати хлопців у садок — просто не розуміла, як працює польська система. Не приховую, мені допоміг і досі допомагає друг. З Google Translate далеко не заїдеш». Навіть її подруга Аня, кандидатка наук, не змогла правильно подати заявку на допомогу 800+ для одного із синів через помилку прикордонників у системі.

«Але школа у старшого хороша у Варшаві», — додає Юлія. Вчителі ставляться з розумінням. Якщо трапляються неприємні ситуації, він піднімає руку й питає: «Це нормальна поведінка?» — і завжди отримує пояснення.

«Одного разу хтось із дітей сказав: “Не кричи так, ти вже не в Україні”. Більше інцидентів не було — тільки звичайні дитячі сварки». Її син Даніель має польських друзів і ходить на футбол.

«Польська освіта більш людяна — вона бачить у дитині особистість. Навіть у спорті: більше граються, ніж тренуються. Обидва хлопці записані до шкіл у Києві, мають репетиторку, готуються до іспитів. Вони — в обох системах. Про всяк випадок».

«А Путін уже розбомбив твій дім?»

У молодшого сина Олени, першокласника, особливих проблем з адаптацією немає, а от підліток Андрій не має друзів і часто каже, що хотів би повернутися до Києва. Його віддали до польського восьмого класу.

Олена розповідає: «Він навчався у школі з розвиненою англійською, тому в перші місяці намагався давати раду, спілкуючись англійською. На жаль, це був дуже важкий період: він одночасно навчався в українській школі, а в Польщі готувався до восьмого класу. У нього виникли труднощі з математикою, хімією, фізикою. Те, що чув у школі польською, записував у зошит кирилицею. Проте додаткові уроки польської допомогли, і він швидко підтягнув свій мовний рівень. Йому навіть вдалося добре скласти іспит й вступити до гімназії у варшавському районі Бродно.

Але був і випадок булінгу. Діти в цьому віці можуть бути жорстокими. Вони часто запитували Андрія, чи Путін уже розбомбив його будинок у Києві. Андрій був дуже засмучений переїздом до Польщі, сумував за домівкою. Я поговорила про цей випадок з учителем, і дурні кепкування припинилися.

Ми відмовилися від української онлайн-школи, бо в сина й так багато уроків. Сподіваємося, що якщо він захоче повернутися навчатися в Україну, польський диплом буде зарахований. Він постійно каже: “Мамо, я так хочу додому”.

Разом з тим повернення ми не думаємо. Ми підтримуємо Україну звідси, як можемо. Думаємо про неї з болем, що нас там немає. Але я не можу залишатися в Києві навіть на кілька днів: там постійні тривоги, спуски в укриття.

Ця ситуація — настільки велика травма, що для мене особисто це нестерпно. Я не можу до цього звикнути. Що це за життя для наших дітей? Як можна вчитися в таких умовах?

Між поганим і ще гіршим: освітній вибір у часи війни

У воєнний час усе є кризовим — і освіта також. Онлайн-навчання, хоч яким недосконалим воно є, — краще, ніж повна відсутність освіти.

У 2024 році 53% українських шкіл повернулися до очного навчання, 28% використовували змішаний формат, а 19% дітей у прифронтових районах навчалися виключно онлайн. «Згідно з даними міністерства, 400 тисяч дітей прикордонних і прифронтових регіонів навчаються онлайн», — додає експертка. 

Особливо в прикордонні, а також у багатьох інших містах по всій країні, постійні повітряні тривоги, атаки російських дронів і ракетні удари по енергетичній інфраструктурі призводять до вимкнення світла та проблем з інтернетом. За даними організації Save the Children, приблизно дві третини дітей у прифронтових регіонах не можуть відвідувати школу очно. Результат — уривчасте навчання, постійний стрес, фокус не на знаннях, а на виживанні в найбільш уразливих регіонах. 

У місті Ірпінь, яке на початку війни зазнало важких бомбардувань, постраждали практично всі школи. Найбільше — ліцей №3, але його вже вдалося відновити. Сьогодні там навчається 1608 учнів, але нове бомбосховище вміщує лише 700 дітей. Тому школа працює у дві зміни. «Звісно, це не повноцінне навчання — коли 700 дітей збираються у бомбосховищі», — каже заступниця директора Лариса Костянтинівна.

Наслідки «пунктирної» освіти

Наслідки онлайн-навчання, стресу, спричиненого війною, а також пандемії, продемонструвало дослідження PISA-2022: 15-річні українські школярі набрали на 38 балів менше з читання порівняно з 2018 роком. Лише 59% досягли базового рівня, а 29% — рівня 3 або вище (тестові бали PISA на рівні 5 або 6 вважаються ознакою високої успішності). Опитування проводилося у 18 з 27 регіонів України. 

Українська влада не ігнорує проблему. Точно визначити кількість дітей, які не мають доступу до освіти, складно: офіційна статистика таких дітей не відображає, усі вони формально охоплені навчанням. За даними Державної служби якості освіти України, у 2022/2023 навчальному році 30% учнів не мали постійного доступу до навчання. На півдні країни ця цифра сягала 40%. ‍

Українські школярі відстають від однолітків з країн організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) на 2,5 роки за стандартами читання PISA. За словами Анастасії Донської з організації Teach for Ukraine, випускники, які готуються до вступу у виші, часто показують рівень дев’ятикласників, а вступники до профтехучилищ — рівень сьомого класу

Діти із селищ демонструють ще гірші результати: відставання між містом і селом може сягати 4–4,5 року. У травні 2024 року Державна служба якості освіти України провела тестування з української мови та математики для учнів шостих і восьмих класів. Шестикласники показали незначне покращення. Ймовірна причина — зниження частки дистанційного навчання з 39% до 24%.

Міністерство освіти запустило програму «Екосистема для надолуження освітніх втрат» — наразі лише в кількох регіонах. Вона використовує штучний інтелект та інтерактивні кейсові уроки, щоб допомогти учням надолужити прогалини.

Втім, комплексної, централізованої програми від міносвіти досі немає. Натомість — безліч розрізнених ініціатив, проєктів і досліджень, здебільшого від міжнародних, але й українських організацій. «Існує багато ініціатив та проєктів, але вони не узгоджені», — зазначає Олена Лінник.

Складна арифметика: скільки дітей за кордоном не навчається?

Як розповіли представники управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), ніхто не може точно сказати, скільки українських учнів перебувають поза освітніми системами приймаючих країн ЄС. З 1,4 мільйонів дітей шкільного віку за кордоном 600 тисяч не відвідували місцеві школи (2023-2024). 

За даними УВКБ ООН, дітей не зараховують до місцевих шкіл, оскільки родини все ще сподіваються повернутися на батьківщину. Мовний бар’єр, додаткові заняття, проблеми зі вступом до школи, страх втратити «один рік» (наприклад, дитина з 4-го класу української школи має піти в 3-й клас польської) — ось найпоширеніші причини.

‍Діти постійно переміщуються, європейські системи не координуються. Статус 600 тисяч дітей неясний: частина навчається онлайн, частина — ніде‍

Найбільше українських студентів поза системою освіти як України, так і приймаючих країн — у Молдові (65%), Болгарії (23%), Словаччині (13%), Румунії (12%) і Польщі (11%) — дані УВКБ ООН. Втім, з кожним роком дедалі більше дітей вирішують навчатися в місцевій школі країни, де вони знаходяться. У 2024 році таких школярів вже на 50 тисяч більше, ніж у 2023 році — за інформацією української освітньої омбудсменки Надії Лещик. 

За останніми даними, 360 тисяч дітей зареєстровано в українській онлайн-системі з-за кордону. Більшість з них навчається в двох освітніх системах — про це кажуть офіційні джерела. Але неможливо підтвердити, чи всі діти, зареєстровані онлайн, дійсно відвідують заняття. Експерти, батьки й зібрані дані свідчать, що чимало з них залишаються в «сірій зоні» — тобто технічно зареєстровано в системі, але не беруть активної участі в освіті, не відвідують заняття. 

«Цифри щодо реального навчання дітей або тих, хто перебуває поза системою (тобто невідомо, чи взагалі бере участь у будь-якій освітній системі), взяті з повітря», — прямо заявила одна з експерток у Польщі у червні 2024 року. Тоді прогнозували, що до польської освітньої системи приєднається близько 80 тисяч дітей з України, хоча дітей шкільного віку, які перебувають у Польщі, вдвічі більше. 

Найновіші дані Центру громадянської освіти (CEO), який від початку війни відстежує ситуацію з українськими учнями, свідчать: у поточному навчальному році 2024/2025 до польських шкіл долучилися 18,1 тисячі дітей з України. 

Таким чином справдилися прогнози Агнєшки Косович із Польського міграційного форуму, що заохочення батьків за допомогою виплати 800+ не викличе масового напливу нових учнів

Втім, саму ідею запровадження обов’язкового шкільного навчання підтримували провідні неурядові організації, які опікуються освітою дітей — як-от CEO, Форум міграційний чи Care Polska. 

І досі складно сказати, де перебувають 157 тисяч дітей — саме стільки дітей з PESEL UKR, за даними CEO, не відвідують польські школи

Чому зменшується кількість учнів у системі освіти України?

Найбільше українських учнів вибуває з перших класів. Дані Українського інституту освітньої аналітики свідчать про суттєве скорочення кількості першокласників у країні з початку повномасштабної війни.

У 2021–2022 навчальному році в Україні навчалося 4 230 358 учнів. У 2024–2025 навчальному році кількість зареєстрованих у системі школярів зменшилася до 3 743 022. ‍

Це означає втрату понад 487 тисяч дітей — близько 11% за три роки війни

Серед основних можливих причин — виїзд родин за кордон, внутрішнє переміщення і перебування дітей на тимчасово окупованих територіях, де окупаційна влада змушує забирати дітей з української системи едукації. 

Скорочення учнів у прифронтових та окупованих регіонах 

Прифронтові та окуповані регіони зазнали найбільшого скорочення кількості учнів. У Харківській області кількість дітей зменшилася на п’яту частину, у Херсонській — майже наполовину, у Запорізькій — через міграцію та російську окупацію третина дітей вже не перебуває в українській системі освіти. У Луганській області вибуло 63% учнів, у Донецькій — 54%.

Статистика щодо першокласників ще гірша: на Луганщині із системи вибуло 86% першачків, на Харківщині — 45,65%, у Херсонській області — 71,58%, у Запорізькій — 60,32%, на Донеччині — 74%.

Винятком є лише прифронтове Запоріжжя, де зафіксовано зростання кількості учнів на 13,5%. Це пояснюється внутрішньою міграцією — мешканці сіл і прифронтових містечок переїжджають до міста з міркувань безпеки. Згідно зі звітом Osvitanalytica, в Україні офіційно зареєстровано 4,9 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО), з яких 221 668 — діти шкільного віку.

Вчителів теж стає менше

Понад 54 тисячі вчителів вибули із системи освіти через війну (оцінка на основі даних Інституту аналітики освіти в Україні). За кордоном перебувають сім тисяч вчителів, з них 1764 — у Польщі, згідно з даними від українського міністерства освіти. Ймовірно, вони продовжують дистанційне викладання в українських школах. На початку війни 3 500 українських учителів подали заявки на працевлаштування в Польщі, повідомляв тодішній міністр освіти Пржемислав Чарнек. У програмах з підтвердження дипломів, які проводить фонд Care Polska, беруть участь 1 800 осіб. Варто додати, що в Польщі зараз є 25 тисяч вакантних посад учителів.

Втрачене покоління? «Не думаю»

Польські експерти обережно ставляться до терміну «втрачене покоління». Вони визнають, що діти, травмовані війною, мають мовні труднощі в польських школах. ‍

Насправді діти лише асимілюються до нових умов, але не повністю інтегруються

‍І хоча трапляється, що діти стикаються з дискримінацією, польська система мультикультурної освіти далека від ідеалу — вчителі та освітня система не були готові до такої великої кількості іноземців. 

Та водночас, за даними Centrum Edukacji Obywatelskiej (CEO) та Care Polska, українські діти все ж отримують підтримку і мають можливості для розвитку. 

‍Всі експерти сходяться на думці: навіть недосконала, але очна школа — найкращий спосіб уникнути сценарію «втраченого покоління»

Міністерство освіти Польщі хоч і діє повільніше, ніж хотілося б практикам, демонструє відкритість до діалогу. Створено робочу групу з представниками неурядових організацій. Саме в результаті цих розмов з’явився «примус» ходити до місцевої школи: польські та міжнародні організації закликають українських дітей відвідувати саме польські навчальні заклади.

Care Polska, UNICEF, Unbreakable Ukraine та багато інших організацій проводять у Польщі програми підтримки українських школярів.

Серед них — корекційні заняття, підготовка до іспитів, уроки польської мови, психологічна підтримка, а також програма мультикультурних асистентів. Окремо допомагають українським вчителям нострифікувати дипломи.

Усі ці зусилля спрямовані на те, щоб якнайшвидше ліквідувати освітню прогалину. Дослідження показують, що підлітки з України дедалі частіше розглядають професійно-технічну освіту. Завдяки підтримці Care Polska та Unbreakable Ukraine нам вдалося поспілкуватися з підлітками з України у Варшаві та Гданську, які беруть участь у корекційних та підтримуючих програмах (імена дітей змінено).

Софія з Полтави, 16 років:

«Ми — не втрачене покоління. У нас є шанс і можливості для навчання й розвитку. Я навчаюсь в українській школі, після уроків маю репетиторів і ще додаткові заняття у вихідні. Неділю залишаю, щоб виспатися. Хочу вчитися і стати тренеркою з флорболу. Мій брат навчався, але кинув — пішов працювати».

Тарас із Дніпра, 16 років:

Навчається в технікумі програмування в Гданську, паралельно — онлайн в українській школі, щоб зберігати зв’язок з друзями. Після школи має додаткові заняття з корекції. Якщо має час, то читає, цікавиться дизайном. «Може, в нас і немає стабільності, як у попередніх поколінь, але завдяки технологіям ми маємо доступ до знань і можливостей, про які раніше лише мріяли».

Олег з Одеси: 

Хлопець не ходить до польської школи, але вчиться онлайн в українській в восьмому класі. Його цікавить будівництво. Щодня спілкується зі своїм класом онлайн. Діти знаходяться в різних куточках країни. Часті перебої з електроенергією, але інтернет зазвичай працює у всіх. Хлопець стверджує, що з класу, який нараховує 30 осіб, регулярно відвідують заняття близько 20 осіб. «Шкода, що ховаються за аватарками, — каже він. — Що буде, те буде — втрачене не означає безнадійне».

Валерія з Харкова: 

Навчається в обох системах у восьмому класі. Каже, її родині вдалося вивезти собаку з України. «У польській школі я єдина з України. І я тут одна, у мене немає друзів серед поляків. Не можу дочекатися, щоб піти в технікум і почати все спочатку. Хочу вивчати ветеринарну медицину, як мій тато.

І я не вважаю, що ми — втрачене покоління. Наш досвід може бути важким, але він навчив нас бути сильними

Марина з Івано-Франківська: 

«На початку війни все було хаотично й жахливо. У школі теж було важко, але в мене був добре організований клас, який допоміг мені пережити ті важкі моменти». Наступного навчального року хоче вступити до польської середньої школи. Наразі навчається онлайн та в «суботній» українській школі у Варшаві.

Іван з Волині:

Відразу пішов у польську школу — у 6 клас.  Зараз навчається в польському спортивному ліцеї. Також складає річні іспити в українській школі.

«Це зовсім не складно — ці тести мені розв’язує сестра. Та всі так роблять! Іноді сумую за своїми старими друзями, не знаю, що з ними. Але я не вважаю, що ми — втрачені. Я маю більше можливостей. Я дізнався про нову культуру. Хочу вступити до академії фізвиховання й стати тренером». 

Дарія 16 років зі Львова:

«Адаптація до польської системи освіти була для мене надто важкою. Я залишилася в українській онлайн». Дівчина ходить до української школи вихідного дня у Варшаві — саме там її друзі. «Я багато читаю, тому що мені це подобається, хочу вивчати журналістику або психологію в Польщі». 

З досліджень польських неурядових організацій випливає, що польська школа не готова до мультикультурності.

Що не спрацювало:

• підготовчі відділення;
• окремі класи для іноземців;
• уявлення, що польська й українська мови схожі і їх можна швидко вивчити;
• додаткові уроки польської з надто різнорідними групами;
• велика кількість позакласних заходів; 
• відсутність допомоги з боку вчителів або психологів у питаннях, пов’язаних із травмою та досвідом біженства.

Що спрацювало:

• мультикультурні асистенти (яких, на жаль, не вистачає);
• додаткова психологічна підтримка;
• додаткові уроки польської;
• заходи, що об'єднують шкільну спільноту. 

Освітній розрив: що загрожує молоді?

Сьогодні неважко уявити можливі наслідки кількарічного розриву та нерівності в доступі до освіти між українськими дітьми — тими, хто залишився на окупованих територіях, у містах, сільській місцевості чи виїхав за кордон. Найбільша цінність навчання зараз — у тому, що воно взагалі відбувається. Уряди, неурядові організації, експерти — усі працюють над тим, аби діти залишалися в освітньому процесі.

Водночас польські експерти застерігають: з огляду на глибокі розбіжності в умовах навчання вже сьогодні, у майбутньому це може призвести до гіркоти й розчарування.

Навіть якщо для випускників українських шкіл будуть створені міжнародні або європейські освітні програми, є ймовірність, що пріоритет надаватиметься тим, хто навчався, наприклад, у Польщі, адже їхній старт був стабільнішим і ресурси — ширшими.

На думку багатьох практиків, з кожним роком такої диверсифікованої освіти ці відмінності можуть лише поглиблюватися. Зростатиме поділ між тими групами, які в Україні обмежені у можливостях, і тими, хто, емігрувавши, мав доступ до якіснішої підтримки. У майбутньому це потенційно може ускладнити побудову спільноти — і в соціальному, і в освітньому вимірі — між тими, хто залишився, і тими, хто виїхав.

Сьогодні неможливо точно сказати, скільки з 4,3 мільйона українців, які нині перебувають у країнах Європейського Союзу, повернуться додому після завершення війни. ‍

Освітні прогалини й нерівність — це наслідки, які, ймовірно, дадуться взнаки через кілька років. Але водночас найбільша цінність тепер — у тому, що освіта триває попри все‍

Ніхто не сумнівається, що діти мають ходити до школи. Як підкреслює Агнєшка Косович з Польського міграційного форуму, відвідувати школу в чужій країні й навчатися іншою мовою — безперечно складно, але разом з тим сотні дітей, які блукають парками й невідомо чим займаються, — теж не є добрим рішенням. Експертка застерігає, що це може призводити до виникнення наркогруп, проституції та інших криміногенних явищ. «Тож залишати все на самоплив — не вихід. Це пряма дорога до серйозної соціальної проблеми». Експертка жорстко описує можливий сценарій майбутнього, наголошуючи: якщо підлітки не навчаються, то виростають дорослими без жодних перспектив, які не мають, що запропонувати ринку праці.
За її словами, це готовий рецепт на кілька тисяч фрустрованих молодих людей, яким до всього байдуже. Вона додає: «За таких умов можуть народжуватися екстремізм, насильство, соціальні девіації, крадійські банди — усе те, чого ми не хочемо мати».

Сьогодні в Польщі ще не видно в статистиці наслідків освітньої прогалини — хоча вже з’явилися дані про бездомність серед українських дітей і незначне зростання підліткової злочинності, але наразі цифри не є тривожними.

За даними Міністерства юстиції Польщі:

• 2022 рік — 137 українських неповнолітніх охоплені виховними або корекційними заходами;
• 2023 — 386;
• 2024 — 482.

Ці заходи застосовуються не лише за злочини, а й у випадках деморалізації дитини.

«Це не втрачене покоління — це сильне покоління», — Анастасія Донська з Teach for Ukraine вірить, що освітні втрати можна подолати зусиллями держав, громадянського суспільства, міжнародних структур, батьків і самих дітей. За даними українського благодійного фонду SavED, загалом 80% планують продовжити навчання після школи. « Я переконана, що сьогоднішні студенти, які опинились у такій складній ситуації, будуть готові до впровадження глобальних змін». А дослідження від українського благодійного фонду SavED показує, що загалом 80% школярів планують продовжити навчання після школи. «Якщо діти усвідомлять власну силу й будуть підтримувати одне одного, вони ще стануть рушієм відбудови України», — резюмує Донська.

Авторки — Julia Kalashnyk, Edyta Iwaniuk
Ілюстрації: Олена Поліщук
Матеріал створено за підтримки IJ4EU

Як обрати спеціальність: метод виключення 

Обрати спеціальність — один з найважливіших кроків на старті підготовки до вступу.

Психологиня Олена Полнарьова, засновниця українського онлайн-центру профорієнтації, радить не гнатися за популярними напрямками. Натомість почати з визначення типу особистості дитини — інтроверт, екстраверт чи амбіверт — за допомогою одного з безкоштовних онлайн-тестів. 

Розуміння темпераменту допомагає підібрати спеціальність, що відповідатиме природним здібностям дитини. Це значно підвищує шанси, що обрана професія не лише зацікавить, а й стане справжнім покликанням, зменшуючи ризики втрати мотивації під час навчання.

Якщо дитина ще не має чіткого уявлення про майбутню професію, варто обрати загальний напрям відповідно до її інтересів. У майбутньому спеціалізацію завжди можна звузити, пройшовши післядипломну підготовку впродовж 1–2 років.

Ще один ефективний метод — метод виключення. Запропонуйте дитині скласти список професій і поступово викреслювати ті, в яких вона точно себе не бачить. З переліку, що залишиться, варто розставити пріоритети: від найбільш привабливих до резервних варіантів. 

Де шукати навчальний заклад в Польщі: перелік і поради 

Наступний етап — вибір навчального закладу. Державний чи приватний, з яким місцем у рейтингу і перспективами працевлаштування. 

Вся інформація про вступ до навчального закладу буде доступна безпосередньо на його офіційному сайті. Шукайте розділ «Вступна кампанія» (Rekrutacja). У Польщі виші мають автономність, тому всю важливу інформацію щодо вступ до конкретного вузу можна знайти виключно на сайті закладу. А саме:

• перелік необхідних документів;
• мінімальні бали для вступу;
• наявність чи відсутність гуртожитків для студентів;
• дати набору, які можуть варіюватися від університету до університету (у деяких рекрутація стартує в квітні і триває до липня, в інших — з червня по липень, тож будьте уважні, аби не пропустити початок);
• проведення творчих конкурсів;
• рекомендована література для підготовки до співбесіди та інші важливі нюанси.
  
  

— Коли ми обирали навчальний заклад, то орієнтувалися на два моменти: це мала бути Варшава та можливість навчатися за спеціальністю «кібербезпека», — розповідає Катерина Галич, мама 18-річного студента. — Проаналізувавши ситуацію, зрозуміли, що вибір невеликий — всього два вузи. Оскільки син не навчався в польській школі, йому було б надзвичайно складно скласти матуральні іспити польською мовою на рівні, який би дозволив конкурувати за безкоштовне місце. 

Тож зрештою син Катерини вирішив вступати до приватного закладу через одну з агенцій-посередників, які взяли на себе всі організаційні моменти. Вартість послуг агенції — близько 500 євро. Хоча, звичайно, готуватися до вступу можна й самостійно. 

— Помилка, яку ми зробили під час вступу, — недостатньо уважне вивчення переліку документів, — розповідає Ганна, мама студента 2-го курсу. — Виявилося, що всі українські документи для нашого вишу мають бути з апостилем (засвідченням від Міністерства юстиції України, що даний документ походить з відповідної установи, а підпис і печатка на ньому достовірні — Авт.). 

Довелося терміново відправляти документи в Україну (реєструватися для апостилювання потрібно через персональний кабінет на сайті), а потім везти їх назад у Польщу для термінового перекладу. Зрештою вступ перенісся на вересень, коли вузи роблять другі хвилі добору студентів, якщо після першої хвилі залишились вільні місця.  

Інформація про всі польські виші 

Таких ресурсів досить багато, ми рекомендуємо такі: 

• Study in Poland
  Це офіційний портал, створений за підтримки Міністерства науки та вищої освіти Польщі. На сайті можна знайти інформацію про понад 400 програм навчання польською та англійською мовами, а також перелік університетів.
• Study.gov.pl
  Цей ресурс надає доступ до бази даних польських університетів та програм навчання. Він також містить інформацію про стипендії та інші можливості для іноземних студентів.
• Otouczelnie.pl
  ‍Польський освітній портал, що надає зручний пошук університетів і спеціальностей по всій Польщі з актуальною інформацією для абітурієнтів.
• Perspektywy Education Foundation
  Фундація «Перспективи» публікує щорічні рейтинги польських університетів та надає інформацію про освітні програми.
• Оpinieouczelniach.pl 
  База даних навчальних закладів Польщі. 

На думку батьків, з якими спілкувалися Sestry, обирати треба виші, які займають найвищі позиції в рейтингу: вчитися там важче, але працевлаштуватися з цими дипломами простіше. Для потенційних працедавців має значення, де ви отримали освіту.

Разом з тим якщо у дитини бал атестата нижчий за 11, вона слабо володіє польською і, найімовірніше, завалить вступні іспити до державних рейтингових вузів, краще не мучити свого абітурієнта й відразу обрати приватний виш. Вони, до речі, теж мають свій рейтинг.

Майте на увазі, що ви можете обрати декілька навчальних закладів для подачі документів, або навіть кілька напрямів у межах одного навчального закладу. У 2025/2026 навчальному році кількість університетів, до яких можна подати документи в Польщі, необмежена. Але за кожен напрям (часто навіть у межах одного університету) зазвичай стягується вступний внесок — від 85 до 150 злотих. Деякі університети беруть єдину суму, інші — за кожну заявку окремо. Ці кошти не повертаються, незалежно від результатів вступу. 

Хто може вчитися в Польщі безкоштовно 

Іноземці в Польщі можуть навчатися безкоштовно та платно. Для того, щоб претендувати на безкоштовне навчання в Польщі, абітурієнти мають відповідати певним вимогам:

• Наявність карти поляка — це документ, який підтверджує польське походження або приналежність до польського народу. 

— Ми приїхали з донькою Єлизаветою до Польщі 2,5 роки тому, — ділиться досвідом Вікторія Дичаковська, — і звідси вона завершила навчання в Україні онлайн. Вступали з українським атестатом, українськими оцінками й картою поляка до ASP (Akademia sztuk pięknych). Треба було лише атестат, портфоліо робіт і пройти співбесіду. На співбесіді вимагалось орієнтуватися в історії мистецтв, мати творчі захоплення. Вести цю розмову дочка вчилася на платних приватних курсах, можна було — і дуже рекомендую — пройти такі ж платні курси при університеті, де вчать творчим спеціальностям. 

• ‍Статус UKR — українці, які мають статус "ukr", також можуть претендувати на безкоштовне навчання. 

На початку великої війни багато хто скористався цією можливістю, однак, цьогоріч вже не всі виші його враховують, оскільки він дійсний до 30 вересня 2025 року. Варто перевіряти це питання особисто. 

— Мій син Максим зі статусом UKR закінчує вже другий курс політехніки в Сілезькому воєводстві, — розповідає Ганна. — Він склав НМТ, отримав дуже високі бали, — наприклад, з математики у нього було 200 балів. Але щоб отримати звання бакалавра, йому потрібно навчатися 3,5 роки. І ми завжди із завмиранням серця чекаємо, чи продовжать статус тимчасового захисту українцям, щоб син і далі міг вчитися безкоштовно (вартість навчання за рік — 7000 злотих).

• Мають сертифікат рівня володіння польською мовою С1 — зазначимо, що навіть складання польської матури (аналог українського НМТ) дає лише рівень В2. 

Рівень володіння мовою на рівні С1 повинен бути підтверджений Державною комісією, що засвідчує знання польської мови як іноземної. Цей іспит можна скласти двічі на рік — в листопаді та в квітні. Коштує він 180 євро, плюс 20 євро — за сертифікат, якщо склав успішно. На сайті certyfikatpolski.pl ви знайдете адресу центрів, де складають такі іспити. 

Зазначимо, що хоча загалом вказується, що іспит на рівень С1 можна складати з 17 років, на практиці виявляється, що за письмовою згодою батьків цей іспит можна складати також з 16 років. Це важливо для українських дітей, які завершують старшу школу в 16-17 років. Рекомендуємо заздалегідь звертатися до кількох сертифікаційних центрів.

Врахуйте, що на виготовлення сертифікату може піти до 4 місяців. Але ви можете попросити в центрі довідку, яка підтверджує успішне складання іспиту, а через чотири місяці піднести у вуз вже свій сертифікат.

Навіть високі бали на польському підсумковому іспиті (матурі) та відмінне свідоцтво про середню освіту не гарантують вступ на безкоштовне навчання. Тому для багатьох саме сертифікат С1 відкриває можливість вступити до польського вишу безоплатно

• Інші можливості для безкоштовного навчання — люди, які мають постійне місце проживання в Польщі або є довгостроковими резидентами ЄС, можуть претендувати на безкоштовне навчання. 

Також варто перевіряти сайти деяких місцевих вишів, які самостійно встановлюють для своїх іноземних студентів стипендії, різноманітні знижки, промо-акції тощо, або взагалі звільняють від оплати (вступ проводиться на підставі конкурсу). Переважно йдеться про технічні спеціальності. Для цього потрібно мати високий бал атестату, іспитів і достатній рівень знання польської мови. Подібні програми вже не один рік пропонують:

• Сілезький Університет в Катовіце
• Економічний Університет у Катовіце
• Університет Марії Кюрі-Склодовської у Любліні
• Лодзька Політехніка
• Гданський Університет
• Варшавська Політехніка 

Платна форма навчання для іноземних студентів у Польщі 

— Мій син мав середні успіхи в українській школі, тому ми вирішили не ризикувати і вступати до приватного університету. Він обрав варшавську «Вістулу» — факультет логістики. Ми просто подали документи, сплатили за навчання — і були зараховані, — розповідає Марина, мама 17-річного Матвія. — Для вступу до приватного польського університету не потрібно мати високі бали атестату. Так, у «Вістулі» вимога — середній бал шкільного атестату не менше 7,5. До того ж не потрібно складати ЗНО чи НМТ, хоча якщо абітурієнт все ж складає цей іспит, він може отримати знижку на оплату першого року навчання в 20%. 

Якщо навчання проводиться польською мовою, достатньо мати сертифікат рівня В1 або вивчити мову на курсах при університеті. Для навчання англійською зазвичай вимагають сертифікат IELTS або TOEFL рівня В2. Вартість навчання в приватних університетах залежить від мови: польською це зазвичай на тисячу євро дешевше. Наприклад, навчання на факультеті логістики польською мовою коштує близько 1800 євро на рік, а англійською — близько 2800 євро. Деякі компанії-посередники можуть запропонувати знижки до 50% на перший рік навчання, якщо абітурієнт пройде мовні курси при університеті.

Порядок рекрутації до польських університетів 

Коли ви зібрали всі документи, далі починається найцікавіше: битва за місце, в якій мають перемогти ваші оцінки, нагороди й інші досягнення. Не зволікайте з реєстрацією на навчання. 

Більшість польських університетів здійснюють вступ через електронні системи — ЕРК (електронна реєстрація кандидатів) або ІР (інтернет-реєстрація). Як зареєструватися, Sestry детально розповідали раніше. Просто дотримуйтеся всіх інструкцій, якщо маєте питання, не соромтеся ставити їх через написання електронних листів до обраного навчального закладу. 

​На даний момент немає єдиного офіційного калькулятора для переведення балів НМТ України в систему оцінювання польських університетів. Однак, деякі польські виші використовують загальні принципи конвертації. Шукайте інформацію на сайтах університетів. Ось приклад, як університет Адама Міцкевича робить розрахунок балів — з урахуванням специфіки кожної країни. ​

Важливо суворо дотримуватися всіх термінів подання оригіналів документів, якщо ви були зараховані, а також не засмучуватися, якщо не пройшли з першої спроби. У вас є шанс почати навчання з так званого списку резерву.  Він створений для кандидатів, які не пройшли кваліфікацію для вступу через вичерпаний ліміт місць. Після цього ви повинні заповнити відповідну декларацію про своє бажання навчатися й подати її протягом 7 днів після оголошення результатів кваліфікаційної процедури. Комісія проводить відбір кандидатів на вакантні місця до заповнення ліміту місць, зберігаючи порядок, що випливає з рейтингового списку.

Наступний шанс — друга хвиля набору. Для курсів, де ліміт місць залишається незаповненим, ректорат може призначити дату додаткового набору. Він проводиться приймальними комісіями за тими ж принципами, що й основний. Інформація про додатковий набір на навчання зазвичай з’являється на сайтах університетів у другій половині липня — на початку серпня.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у межах програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

Місто Суми розташоване приблизно за 30 кілометрів від кордону з Росією. Це дуже близько, особливо з точки зору відстані до місць, з яких запускають ракети в бік України. 

Сьогодні фронт війни починається одразу по той бік російського кордону. Це можна побачити в міському пейзажі, а також почути. Спочатку чути вибух, а вже потім повітряну тривогу. Системи раннього попередження не встигають вчасно зреагувати, а отже, вчасно попередити мешканців про загрозу, що наближається. 

Люди живуть у відчутті постійної небезпеки, від якої їх ніхто не може застерегти.

Коли обстріли без попередження стали сумним і страшним повсякденним явищем, міська влада вирішила призупинити стаціонарну роботу шкіл і повністю перейти на дистанційне навчання

«У деяких сім'ях по двоє-троє дітей, — розповідає директорка Ірина Шумило, — це небагаті сім'ї. Якщо в таких сім'ях є лише один комп'ютер, то вони не можуть собі дозволити дистанційне навчання. Якщо в такій сім'ї є лише один комп'ютер, вони не мають можливості ним користуватися, адже уроки тривають цілий день, в один і той самий час. Тому в більшості випадків діти підключаються з маминого чи татового телефону. Але це дуже ускладнює навчання.

Порожньо і глухо

На стіні, біля сходів, що ведуть до класів, була підготовлена графіка з важливими для розвитку дітей словами: сім'я, мотивація, мистецтво, майбутнє, мета, творчість. 

Поруч був приклеєний папірець зі словами «до укриття» та стрілкою, що вказувала шлях до підвалу. Вже під час повномасштабного вторгнення школу почали ремонтувати та пристосовувати до реалій війни. Сірий і похмурий підвал, який використовувався як бомбосховище, перетворився на приємний простір. 

— Ми організували мистецькі конкурси. Діти приносили свої роботи, які зараз прикрашають укриття, — розповідає Тетяна Подоляко, вчителька української мови. А були випадки, коли ми з дітьми спускалися в підвал і сиділи тут по шість-вісім годин, поки не минала небезпека. Це приміщення також підготовлене для проведення занять під час надзвичайних ситуацій. Але за рішенням влади навіть тут діти не можуть зустрічатися і навчатися.

Ми заглядаємо в підземний клас у притулку. На одній з лавок, перед відкритим комп'ютером, сидить маленький хлопчик, поруч з ним — вчителька. Йде урок англійської мови. Тетяна пошепки пояснює мені, що він учень з особливими потребами, який не зміг звикнути до навчання вдома, тому, як виняток, йому дозволили перебувати на території школи під час уроку. Але тільки в підвалі.

Але бувають випадки, коли дітям потрібно поговорити особисто — чи то зі шкільним психологом, чи то з учителем, якому вони довіряють. Дуже часто вони охочіше розповідають про свої проблеми шкільному персоналу, ніж батькам. А дітям зараз дуже важко, і вони все частіше звертаються за допомогою. Обмеження вдома, постійна загроза падіння ракет, постійний страх через війну, що триває, або, нарешті, родичі, які загинули на війні, смерть яких їм дуже важко зрозуміти або пережити...

А вчителі в школі завжди готові і чекають на своїх учнів. Вони не лише організовують корекційні заняття чи пояснюють незрозуміле на уроках, але й пропонують їм підтримку, просто розмовляючи з ними про їхні проблеми

Вони розмовляють по телефону або за допомогою відеодзвінків. Якщо цього вимагає ситуація, вони зустрічаються особисто в укритті.

— Я багато років працюю в освіті, — розповідає Тетяна Подоляко, — але настали такі часи, що наші зарплати просто смішні. Тому сьогодні в школах працюють справжні вчителі, а не ті, хто прийшов на заробітки. Сюди прийшли люди за покликом серця. Тому що роль вчителя полягає не тільки в тому, щоб навчити читати чи писати, а найголовніша місія вчителя — навчити дитину залишатися хорошою людиною в майбутньому, в якій би складній ситуації вона не опинилася.

Велика шкільна родина

Порожні шкільні коридори мають у собі щось моторошне і сумне. Скрипить підлога і відлунюють наші голоси. А адже від барвистих стін мав би відлунюватися дитячий сміх. 

Сьогоднішній сигнал повітряної тривоги перервав, серед іншого, урок інформатики. Викладачка цього предмету Вікторія Авраменко колись була тут ученицею, але через роки повернулася вже в іншій ролі. І таких випадків, коли учні та вчителі створюють цілі шкільні покоління, стає дедалі більше. Атмосфера школи більше схожа на велику родину, ніж на навчальний заклад. Зараз викладання інформатики — це справжній виклик у ці складні часи, адже як викладати цей предмет дітям дистанційно, не маючи можливості щось показати, надати технічну підтримку? 

— У нас тут є такий електронний щоденник, ціла система, де ми можемо задавати домашні завдання, писати коментарі, ставити оцінки, і до цього мають доступ і учні, і батьки, — Вікторія Авраменко показує довгий список презентацій та домашніх завдань, які були задані учням, — а якщо дитина не має можливості підключитися до онлайн-класів, ми намагаємося дати якомога більше матеріалу, вправ, щоб вона могла наздогнати самостійно.

На запитання, коли вона востаннє бачила учнів у своєму класі, Вікторія відповідає, що це було в травні цього року, коли ще було гібридне навчання — частина занять проходила в школі, а частина онлайн. Проте сльози самі собою навертаються на очі, коли вона дивиться на порожній коридор.

— Дітей зараз обмежують у всіх сферах їхнього життя. У них забирають не лише освіту, але й дитинство. Перед школою є дитячий майданчик, там давно нікого не було. Це дуже сумно. 

Ми віримо, що це скоро закінчиться

Вчителі вірять, що незабаром шкільні коридори знову наповняться дітьми, тож готуються до нового навчального року за їхньої відсутності. Вони самотужки ремонтують кімнату, де в невідомому майбутньому має з'явитися новий комп'ютерний клас. Вони ремонтують кімнату, не переймаючись тим, що поки що не мають комп'ютерів. 

— Працівники школи все ремонтують самі, бо ми не маємо ресурсів від міністерства, — каже директорка школи. Ми навіть надсилали запити в різні магазини, щоб дізнатися, чи немає у них чогось пошкодженого, можливо, порвався пакет і такий товар не придатний для продажу, і ми з радістю його візьмемо. І так, потроху, ми працюємо, починаючи з вересня. 

Також власними силами відремонтували кабінет хімії. На стінах висять дошки, кольорові рівняння хімічних реакцій, а на підлозі — вазонки з красивими квітами. Приміщення нагадує аудиторію з американських кампусів, вишукану в кожній деталі. Коридори та ванні кімнати також відремонтовані. Але найбільше мене вразила їдальня. Велике і чисте приміщення, з кількома рядами лавок і стільців, з картинами із зображенням їжі, фруктів і овочів. 

Ми почали готувати за меню, яке розробив сам Євген Клопотенко, — розповідає шкільна кухарка, — тільки нам немає для кого готувати

З січня 2022 року по всій Україні розпочалися зміни в системі харчування дітей у закладах освіти. Основне покращення мало полягати в тому, що діти їстимуть менше хліба, цукру та солі, натомість кількість овочів, м'яса та молочних продуктів у їхніх тарілках мала збільшитися. За зміни відповідав легендарний шеф-кухар Клопотенко, який приготував 160 зразкових страв. Серед них були, зокрема, запечена риба, херсонська юшка, салат з буряка та сухариків, курячий шніцель, банош або полтавський борщ. Однак зі шкільної кухні віє холодом порожніх казанів і сковорідок. Ніхто не знає, коли нарешті можна буде розпалити конфорки. Кухарка, трохи ніби з соромом в очах, майже пошепки розповідає, що знає, що деякі з дітей могли розраховувати лише на теплу і поживну їжу протягом дня в школі.

Відразу біля головного входу до школи знаходиться Стіна пам'яті. Невеличкий і невибагливий вівтар у синьо-жовтих кольорах вшановує пам'ять загиблих героїв, які були випускниками школи № 20 у Сумах. Вісім солдатів, які загинули під час повномасштабного вторгнення, дивляться на мене з невеликих фотографій. Поруч з ними стоїть невелика картонна коробка, куди діти та батьки можуть приносити подарунки для воїнів. Найчастіше це картини, цукерки або хустинки ручної роботи, які виконують роль оберегів і приносять удачу. 

— Я б дуже не хотіла додавати сюди більше фотографій, — каже Тетяна, її очі застигають від емоцій, — але ми знаємо, що багато наших випускників, багато наших хлопців зараз воюють на фронті.

‍

Переклад: Анастасія Канарська

Повномасштабна війна зробила тектонічний зсув у ставленні суспільства до української мови. Для багатьох іноземців стало відкриттям, що за рівнем спорідненості українська ближче для білоруської (84%), польської (70%) і сербської (68%), і лише потім до російської (62%) мови. Українська входить у тридцятку найпоширеніших мов у світі, адже нею володіють понад 40 мільйонів людей не тільки в Україні, але й у діаспорі. 

За даними електронної платформи для вивчення мов Duolingo, у 2022 році понад 1,3 мільйона людей по всьому світу почали вивчати українську мову. І Польща посіла 3 місце у світі (після Ірландії та Німеччини) за приростом таких користувачів (1615%). А це цифри тільки однієї платформи, тоді як ще є сотні приватних і корпоративних викладачів, репетитори й подкасти.

Частина тих, хто завершив курс у популярних застосунках, все ще не відчуває значного прогресу у володінні українською. Хтось не має терпіння на уроки, а хтось хотів би дізнатися ще більше. І подкасти, які можна слухати в машині, вдома, на пробіжці, є чудовим сучасним інструментом ненав’язливого опанування української. 

Подкасти для тих, хто вивчає українську з нуля

Загалом вибір подкастів для тих, хто вивчає українську з нуля, обмежений. Більшість подкастів орієнтована на просунутих учнів і часто подає матеріал українською без пояснень іноземною. Однак, деякі подкасти можуть бути корисними навіть для тих, хто тільки починає навчання.

Ukraiński dla Polaków

Рівень: А1-А2

Це подкаст від українки, авторки проєкту з вивчення польської мови Станіслави Троцюк. Він був створений з початком повномасштабної війни у відповідь на зацікавленість поляків українською мовою. Подкаст містить основні фрази, звороти українською. Особливість подкасту в тому, що він є польськомовним. Окрім подкасту, Станіслава також створила відеоуроки на YouTube. Вони охоплюють різні аспекти української мови і чудово підходять для початківців, пропонуючи доступні пояснення​. 

Аудіоподкаст для підручника «Українська мова для іноземців»  (Рівень В1– В2)

Рівень: В1-В2

Цей подкаст охоплює базові теми: «Я і моя сім'я», «Моя квартира», «Мій робочий день». Тут обговорюють ситуації, що можуть виникнути у сфері послуг — тобто в магазинах, лікарнях чи банках. Крім того, подкаст знайомить читачів з українськими стравами, зокрема борщем, культурою святкування Різдва. Програма допомагає слухачам розширювати лексичний запас та покращувати комунікативні навички в різних побутових ситуаціях.

Ukrainian Lessons podcast 

Рівень: А1-В2

Почніть з основного подкасту Ukrainian Lessons Podcast, який є важливим для всіх, хто вивчає українську мову. Він охоплює основні мовні аспекти — як граматику, так і лексику.

Ukrainian Lessons Podcast має дві основні частини — українську й англійську. У першій частині спілкуються носії мови, а в другій українська викладачка Анна Огойко надає пояснення того, що було сказано в українській частині.

«Подкаст має шість сезонів, і кожен наступний є складнішим за попередній. Перший сезон призначений для початківців без знань. Сезони 2 та 3 зосереджені на початковому та середньому рівнях. Сезони 4-6 повністю ведуться повільною українською мовою та охоплюють різні теми, пов'язані з українською мовою, історією та культурою (з детальним розглядом лексики, граматики та вправами на вимову).

One Minute Ukrainian 

Рівень: А1-А2

Звісно, вивчити мову за одну хвилину неможливо, але цей подкаст пропонує короткі, швидкі уроки української, щоб ви могли отримати додаткову практику. Подкаст більше не оновлюється, але містить багато епізодів, які навчать вас основам — таким як корисні фрази для подорожей, цифри, розмовні вирази тощо. Це відмінний спосіб доповнити ваші уроки української мови та закріпити знання.

5 Minute Ukrainian

Рівень: А1-В1

Інший подкаст від Ukrainian Lessons ― 5 Minute Ukrainian ― зосереджений на розмовній мові. Він пропонує короткі, реалістичні діалоги, що охоплюють щоденні ситуації, як-от замовлення кави, знайомство чи бронювання столика в ресторані.

Ця серія багата на лексичні підказки та ключові граматичні моменти, надаючи корисні інсайти для швидкого й легкого навчання. Це як мати особистого гіда з української мови, що полегшує орієнтацію у щоденних спілкуваннях.

Slow Ukrainian with Yevhen

Рівень: А1-В2

Ще один чудовий спосіб попрактикувати аудіювання. Євген так каже про свій подкаст: «Я чітко й цікаво говорю про своє життя і про Україну. Якщо ви володієте будь-якою слов'янською мовою, ви можете зрозуміти більшість з того, що я кажу». 

Кожен епізод триває від 4 до 10 хвилин та охоплює різноманітні й несподівані теми: від порад щодо вивчення мов до святкувань під час війни чи що таке веганське сало.

‍«Українська мова»

Рівень: А1-В2

Автор подкасту, український ведучий Віктор Дяченко, фокусується на поширених мовленнєвих помилках. Щоденне збагачення словникового запасу цікавими словами та корисними вправами, аби вільно володіти українською та дивувати своїми знаннями навіть носіїв мови. Цей подкаст не тільки про мову, а й про українську історію та культуру. 

Переходимо на просунутий рівень: аналізуємо українською

На цьому рівні пропонуємо слухати подкасти, які будуть відповідати на безліч питань, що їх часто ставлять іноземці про Україну та її мову: «Чому частина українців розмовляють російською?», «Які є міфи про українську мову?», «Чи загрожує їй зникнення?» тощо. 

«Чому державною»

Подкаст від Radio Skovoroda про мотивацію та досвід переходу на українську мову. Авторка Софія Тетерваковська спілкується з українцями, які опановують рідну мову, а також з іноземцями, які навчилися української. Можливо, саме їхній досвід вас надихне? 

«Знову про мову»

Тут багато чутливих тем про мову, розповідей про те, що українська не унікальна в бажанні імперії знищити її. Зокрема, для поляків буде цікаво послухати, як українці бачать їхню боротьбу за збереження мови в подкасті «Як поляки захищають і розвивають свою мову», адже Польща теж тривалий час була розділена між різними державами. У складі Російської імперії вона називалася Царством Польським, але імперська влада всіляко намагалася знищити національну освіту й мову, особливо після повстань 1830-1831 та 1863 років.

«Моваподкаст»

Тут про правильний наголос, слововживання, а також про український суржик, яким розмовляє, за інформацією Київського міжнародного інституту соціології, від 11% до 18% українців (це від 5 до 8 млн осіб). Здебільшого це жителі східних і центральних областей (21,7%), а найменше суржика у Західній Україні (2,5%).

«Борщ Мікеланджело»

Це справжній культурний «борщ», який знайомить слухачів з важливими історичними подіями. Тут можна дізнатися про створення відеоігор, радянські мозаїки та традиційні різдвяні страви. І тут багато важливих питань про мову в розрізі ідентичності та культури. Автори подкасту — історик Антон Мудрак і журналіст Павло Шаповал.

Круті тематичні подкасти українською з історії, культури та мистецтва 

На проміжному етапі вивчення мови найкраще — це почати вивчати культуру, історію та знайомитися з мистецтвом країни. І, звісно ж, практикувати мову в живому спілкуванні. Ми підібрали кілька подкастів, щоб у вас завжди були нові теми. 

«Сноби»

Подкаст про мистецтво. Кожен сезон — нова тема та новий кут зору. Говорять про українських митців, яких вкрала Росія. Також є діалоги із сучасними українськими митцями, розглядаються питання розвитку суспільства та культурної спадщини.

‍«Чому вони крадуть?»

Це документальний наративний подкаст про культурні крадіжки, які Росія вчиняє протягом багатьох століть в Україні. Це ініціатива кінокомпанії 435 FILMS. Тут розповідають про українські культурні артефакти, які обманом опинились в російських музеях.

«Україна розумна»

Серія подкастів «Україна розумна» від hromadske — це діалоги філософа та письменника Володимира Єрмоленка із соціологами, теологами, істориками, науковцями про Україну.

«Ці інтерв'ю мають тривалість, що виходить за межі одного дня. Вони надають сенси та розуміння, а не лише інформацію, дозволяючи зупинитися та озирнутися навколо. «Україна розумна» зосереджена на пошуках української ідентичності та допомагає бачити Україну усвідомлено», — йдеться в описі проєкту.

«Як ми кохалися»

Це подкаст етнологині Ірини Ігнатенко про історію інтимних стосунків у традиційному українському суспільстві. У кожному епізоді дослідниця розповідає, які традиції і порядки мали наші предки і як вони отримували і позбавляли себе задоволення. Це нагода крізь призму минулого трохи краще зрозуміти себе теперішніх.

«Де ми?»

Подкаст про колоніальне минуле України і його вплив на сьогодення. Війна в Україні загострила суперечки довкола нашої історії, і ми все ще не розуміємо, де ми. У цьому подкасті Маріам Найєм разом з Валентиною Сотниковою будуть досліджувати наше колонізаційне минуле, його вплив на наше повсякденне життя та культуру. А також шукатимуть інструменти, які допоможуть зрозуміти себе та Україну краще.

«На чисту воду»

Як народжуються історичні міфи? Чи є фейки складовою української ідентичності? Де межа між вигадкою та реальністю? Хто вони, українці? 

‍«Історії сильних»

Подкаст про жінок, які на власному прикладі показували, що жінка має право жити так, як того бажає, та має сили реалізувати свій потенціал. Проєкт «ВТРАЧЕНІ», реалізований Громадською організацією PRO WOMEN UA, зміг показати, як в кінці XIX – на початку XX століть жінки з різних регіонів України змогли взяти під контроль власне життя, реалізовуватися в різних сферах і бути не лише матерями та господинями.

‍«Без оголошення війни»

Зараз часто проводять паралелі, яким був світ під час Другої світової війни та після неї. У подкасті Олександр Аврамчук та Ілля Кабачинський розповідають про події минулого, щоб краще зрозуміти майбутнє.

«Історія для дорослих»

Тут не буде нудних дат. Зате буде про секс, раси, нації, релігії, зради, любов і війни. Письменник і телеведучий, автор історичного телепроекту «Машина часу» Олег Криштопа розповідає невідомі історії про відомих людей.

‍«Непрочитане»

Тут ви знайдете твори українських класиків та сучасних авторів. Наразі в аудіоформаті доступні такі твори: «Депеш Мод» Сергія Жадана, «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» Майка Йогансена, «Повість про санаторійну зону» Миколи Хвильового та «Синдром листопаду» Вікторії Амеліної. Разом з тим тут можна знайти випуски з обговоренням книг та записані інтерв'ю з митцями. Усе це створено для того, щоб слухачі могли зануритися у світ української літератури та відійти від російських наративів.

Kult Podcast

Подкаст про культуру від викладачів Могилянки — літературознавиці Тетяни Огаркової та філософа Володимира Єрмоленка. Подкаст охоплює широкий спектр тем і включає розділи «Українська культура», «Мислити в темні часи», «Культові автори», «Культові епохи» та «5 філософських розмов».

‍«До всіх своїх»

Цей подкаст-проєкт створений «Мистецьким фестивалем "Ї"» та Українським інститутом книги. Команда проєкту подорожує містами України, записуючи розмови з сучасними письменниками на теми, важливі для літератури. Крім «Літературних балачок», ви можете переглянути відео «Будні митця» — прогулянки рідними містами митців, записи у їхніх домівках і важливих для них місцях. Проєкт був записаний у 2020 році.

«ПереФарбований лис»

Незвичний подкаст на перетині психології та української літератури. Ведучі обговорюють літературні твори, допомагаючи слухачам глибше зрозуміти особисту ідентичність, по-новому подивитися на авторів, відкрити нові улюблені українські постаті й книги.

«Станція 451»

Тут ви почуєте цікаві і небанальні історії про українських авторів, епохи та розвиток української літератури. Це важливі розмови про філософію та психологію української літератури.

«Слова невинні»

Подкаст від Radio Skovoroda, в якому Вікторія Лавриненко говорить із сучасними українськими авторами. Спогади, теплі розмови, літературно-винні рекомендації та цікаві дискусії на мистецькі та особисті теми.

‍Гумор по-українськи

Найвищий рівень розуміння мови — розуміння її гумору. За допомогою цих подкастів можна навчитися сміятися разом з українцями й опанувати тонкощі нашого гумору.

‍«Сміх та гріх»

Бесіди з коміками з різних регіонів України про їхню діяльність, зміни у житті та творчості, натхнення, а також cancel-культуру, яка набирає обертів через нові реалії та нове ставлення до гумору. Про що можна і не варто жартувати? Як допомагає не збожеволіти чорний гумор? Яка взагалі роль гумору під час війни? Слухайте у подкасті «Сміх та гріх» від Радіо «Накипіло».

«Відкритий мікрофон»

Подкаст про культуру сміху від редакторів Vertigo та The Village Україна Юри Поворозника і Ярослава Друзюка. У подкасті говорять про українську та світову комедію, успішні стендапи та просто хороші жарти.

«Підпільний подкаст»

Українські стендап-коміки зробили свій подкаст. В одному місці зібрано безліч смішного контенту на всі випадки життя.

Фото: Shutterstock, Гречка, Sestry

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66a25ba0651007670058b744_main_shutterstock_sestry.avif">«Читайте також: Слухаю подкасти та вчу польську»</span>

За даними Міністерства освіти, через бойові дії в Україні пів мільйона дітей навчаються дистанційно, ще понад 723 тисячі — за змішаною (то онлайн, то офлайн) формою навчання. В основному, це прифронтові області, де — попри постійні обстріли та блекаути — у вересні розпочався навчальний рік. Sestry з'ясовували, як навчаються діти у прифронтових регіонах і як Міністерство освіти планує реформувати систему навчання у реаліях війни.

«Син не може вчитися, якщо обстріл — а я не поруч»

— Повітряна тривога, яка триває 4-5 годин, прильоти, блекаути — так виглядає наше життя вже понад два з половиною роки, — розповідає Sestry мама школяра з Дніпра Юлія. — Коли почалася повномасштабна війна, син навчався у третьому класі, зараз — вже у п'ятому. До цього були два роки пандемії коронавірусу, тож нормальне навчання офлайн дитина бачила тільки в першому класі.

У певному сенсі пандемія допомогла школам у прифронтових регіонах адаптуватися до реалій війни — процес навчання онлайн вже був усім знайомий. Ми із сином з Дніпра не виїжджали. Звикли вже і до обстрілів, і до блекаутів. Я професійно займаюсь декором, і зараз мої led-гірлянди, світлодіодні сегменти та стрічки у нас по всьому будинку. Як і павербанки. Ми підключили одразу два мобільні оператори — щоб коли в одного зникає інтернет, миттєво переключатися на інший. Тож відключення електрики для нас не означає, що син перериває навчання — його гаджети працюють ще кілька годин.

Якщо оголошено повітряну тривогу, урок онлайн переривається. Син бере гаджети й іде в укриття, де продовжує працювати самостійно. Деякі батьки скаржаться, що за таких умов діти погано концентруються. У мого Андрія таких проблем немає — для нього навчання онлайн вже давно стало нормою.

Проблеми у нас інші — наприклад, син дуже боїться обстрілів. Оскільки я працюю з дому, ми майже весь час разом.

Але якщо я не поруч і відбувається обстріл, у Андрія може початися паніка від думки, що мама в небезпеці

Ми вже навіть зверталися з цього приводу до психолога. Це стало однією з причин, чому ми відмовилися ходити до класу офлайн, який з'явився в школі минулого року (через те, що шкільне укриття не може вмістити велику кількість людей, діти в таких класах навчаються по тижнях: тиждень — у класі, тиждень — дистанційно). Син сказав: «Я дуже хочу до школи, але поки йде війна, боюся туди йти».

У школі навіть немає медсестри — і це у воєнний час! А «прильоти» в місті трапляються через 3-4 хвилини після оголошення тривоги. Чи вистачить цього часу, щоб усі встигли спуститися в укриття?

У підвалі навчання не продовжується, бо там немає для цього умов. В результаті близько 150 дітей просто сидять (іноді годинами) у сирому переповненому приміщенні і чекають, коли тривога закінчиться. Вдома в укритті син хоча б продовжує вчитися. У шкільному підвалі він такої можливості не матиме.

Разом з тим чимало батьків обрали варіант офлайн. Хтось через роботу, хтось — щоб діти соціалізувалися. І якщо торік ми ще могли продовжувати навчання дистанційно, то цьогоріч нас поставили перед фактом: оскільки більшість батьків у класі за офлайн навчання, онлайн класу не буде.

Довелося знайти іншу школу, яка через відсутність укриття поки що працює дистанційно. Але навіть її вже «прив'язали» до школи з підвалом і провели серед батьків голосування «за» й «проти» навчання офлайн. І тільки завдяки тому, що тут 80 відсотків батьків проголосували проти, наш клас на цей рік залишили дистанційним.

«Математику діти вивчають за кордоном, але вистави хочуть ставити з нами»

У прифронтовому Херсоні переважна більшість шкіл працює лише дистанційно, оскільки місто зазнає постійних обстрілів.

— За останні два місяці почастішали атаки бойовими дронами, що скидають боєприпаси на перехожих, — розповідає Sestry директорка Херсонського Таврійського ліцею Анжеліка Мельник. — У мій двір такі дрони прилітали вже двічі.

З лівого берега, де закріпилися росіяни, до нас за лічені секунди долітає все: ракети, дрони, міномети, артилерія. Тому питання навчання офлайн навіть не обговорюється

У нашому ліцеї зараз навчається 412 дітей. Лише 76 з них не виїхали з Херсона — і вони фактично живуть в укриттях. Але ліцей працює. Завдяки спонсорам, у багатьох учнів з'явилися нові ноутбуки, які довго тримають заряд. Роутери підключені до павербанків. Тож тепер у нас практично немає уроків, скасованих через відключення електрики.

Якщо в населеному пункті, де знаходиться вчитель, звучить повітряна тривога, він перериває урок, переносить його на інший час і йде в укриття. Якщо у вчителя тривоги немає, але є у когось з учнів (адже діти перебувають у різних регіонах), цей учень відключається та йде в укриття. Урок продовжується для інших. Але уроки (особливо частина, де вчитель пояснює новий матеріал) записуються, і той, хто пропустив, може переглянути запис.

Ми проводимо онлайн не лише уроки, а й позакласні заходи — класну годину, зустрічі дітей, ігри, навіть концерти. Творчість — це специфіка нашого ліцею, діти вивчають мистецькі дисципліни. Хореографи танцюють, музиканти навчають музичній грамоті, шкільний театр ставить міні-вистави та одноактні п'єси. Все це зараз — онлайн.

Ці заняття — справжня терапія як для учнів, так і для вчителів. Ми проводимо їх ближче до вечора, щоб встигали приєднатися діти, які за кордоном.

Математику вони можуть вивчати і в Польщі чи Німеччині, а от ставити виставу онлайн приходять до нас. Так ми намагаємось зберегти нашу шкільну «сім'ю». І якщо діти, які виїхали, потім захочуть повернутись, вони знатимуть, що їм тут завжди раді

Ми намагаємось адаптуватися до будь-яких умов, але водночас розуміємо, що чим довше триває війна, тим менше у навчальних закладів у прифронтових регіонах шансів вижити. Люди у Херсоні щодня втрачають житло. Тільки на моїй вулиці 20 будинків уже зруйновано, лишилося шість. Дедалі більшій кількості сімей, що виїхали, нікуди повертатися — і люди вирішують залишатися там, куди поїхали, відправляють дітей до місцевих шкіл.

З вересня 2025 року набирає чинності новий наказ Міносвіти, який зобов'яже дітей-переселенців (ВПО) йти до шкіл за місцем проживання. Це означає, що з нашого ліцею (як і інших міських шкіл) підуть сотні учнів. Школи закриються, вчителі втратять роботу, а діти — зв'язок зі своєю рідною школою і в деяких випадках — країною (далеко не всі, хто перебуває за кордоном, захочуть шукати для дитини нову українську школу онлайн і, скоріше, віддадуть перевагу школі за кордоном).

Від формату онлайн — до навчання в укриттях

У чому суть нової ініціативи Міносвіти? Йдеться про реформу під назвою «Школа офлайн», мета якої, як кажуть в МОН, «повернути 300 тисяч учнів до безпечного очного навчання». Для цього у школах у прифронтових регіонах обіцяють побудувати укриття.

— Більшість з тих, хто зараз в Україні навчається дистанційно чи змішано, — це прифронтові та прикордонні з РФ та РБ території, — повідомляє Sestry пресслужба Міністерства освіти України. — Саме громади з цих областей є ключовим пріоритетом для будівництва укриттів.

Уряд виділив субвенції на укриття у розмірі 2,5 мільярда гривень, дотацію у розмірі 5 мільярдів гривень, а також залучаємо донорські кошти, зокрема від уряду Литви, та інші проєкти з нашими партнерами United 24.

Всі укриття, які ми будуємо, є протирадіаційними, тобто такими, де учні можуть безперервно здійснювати освітній процес, проводити там перерви і уроки. І саме в таких укриттях можна буде відновлювати очне навчання.

— За якими критеріями визначається, чи безпечно дітям відвідувати школу офлайн?

— У серпні Кабінет Міністрів України затвердив методику оцінки ризиків у системі освіти — документ, на який очільники областей можуть орієнтуватись, коли приймають рішення про повернення шкіл в офлайн формат.

Розраховуючи рівні ризику безпеки, команда МОН аналізувала освітні дані: геолокацію закладів освіти в межах відповідних громад, кількість учнів та працівників цих закладів, форми навчання тощо. А також додаткові дані: геолокацію вибухів, об'єктів інфраструктури, відстань від лінії фронту, статус кожної громади (окуповані, бойові дії — як активні, так і потенційно можливі), наближеність до державних кордонів України з країною-агресором, Республікою Молдова в межах Придністровського регіону та Республікою Білорусь тощо.

—  Якщо школа відповідає критеріям переходу на офлайн і більшість батьків у класі підтримують цей перехід, але деякі проти з міркувань безпеки — чи буде у них можливість продовжити навчання онлайн?

— На вимогу таких батьків у школі можуть відкрити окремі дистанційні класи, але важливо, щоб у такому класі було не менше 20 дітей. Для таких дітей є й інші формати навчання, індивідуальні: сімейна, екстернат чи індивідуальний педагогічний патронаж.  

— З вересня 2025 року батьки будуть зобов’язані перевести дітей в школи офлайн за місцем проживання. Тобто у переселенців вже не буде можливості продовжити онлайн навчання у своїй дистанційній школі?

— Діти зможуть продовжити навчання у своїх дистанційних навчальних закладах, якщо у школі за місцем їхнього перебування не буде місць або ж ці школи не відновлять освітній процес в очному форматі через безпекову ситуацію.

Відповідно до оновлень, мінімальна наповнюваність дистанційних класів має бути 20 учнів, а також має бути наявність щонайменше одного класу для всіх років навчання. В іншому випадку школа за рішенням засновника призупиняє свою діяльність на час воєнного стану. Важливо, що так само за рішенням засновника вона може і відновити процес, якщо з’явиться укриття або зміняться умови.

— Які залишаються опції у дітей за кордоном, якщо в класі української школи, де вони навчаються онлайн, не набереться 20 учнів?

— Вони матимуть декілька опцій: навчання на сімейній, екстернатній формі та в дистанційних класах з українознавчим компонентом.

Українознавчий компонент — це скорочена програма, за якою учні можуть вивчати лише декілька основних предметів, яких немає в іноземних школах. Зокрема, це українська мова, українська література, історія України, географія, основи правознавства, Захист України. Обрати клас з українознавчим компонентом можна на дашборді.

«Якщо система у прифронтових регіонах не стане гнучкішою, ще більше дітей виїдуть за кордон»

Частково ініціатива МОН перевести якнайбільше дітей на офлайн навчання впроваджується вже зараз — саме тому дедалі більше шкіл у прифронтових регіонах переходить на «змішаний формат» навчання.

— Змішаний формат у Запоріжжі — це коли один-два дні на тиждень діти ходять до школи, а решту днів навчаються онлайн, — розповідає Sestry засновниця громадської організації «Хочу вчитись!» Катерина Звєрєва із Запоріжжя. — Діти навчаються виключно в укриттях, адже місто перебуває під постійними обстрілами.

Оскільки ситуація змінюється (наприклад, зараз атаки почастішали), батьки дітей, які ходять до школи офлайн, можуть у будь-який момент перевести дитину на дистанційне навчання — якщо вважають, що так буде безпечніше. Це правильно, бо йде війна — ти не знаєш, що буде завтра, не кажучи вже про наступний навчальний рік.

Але оскільки наказ МОН, який зобов'язує дітей з вересня 2025 року переходити на офлайн навчання за місцем проживання, вже затверджено, мережа шкіл точно зазнає змін. Діти-переселенці підуть до шкіл у містах, де вони тепер живуть, і дистанційні школи у прифронтових регіонах, де не набереться 20 учнів у класах, будуть закриті чи об'єднані з іншими навчальними закладами. Дітей, які фізично залишаються у прифронтових регіонах, переводитимуть або на змішане навчання до шкіл з укриттями, або на онлайн — до тих шкіл, де наберуться дистанційні класи.

Ініціатива міністерства переводити дітей, які перебувають у відносно безпечних регіонах, на офлайн навчання виглядає логічною. Але мені здається неправильною спроба «натягнути» подібні уніфіковані рішення на всю країну — хоча б тому, що у прифронтових регіонах ситуація інша.

У наказі МОН нічого не сказано про те, чи будуть батьки мати право голосу в таких питаннях, як перехід з онлайн на офлайн і назад — адже це питання безпеки дітей

Сказано лише, що це вирішуватимуть рада оборони та військова адміністрація чи педагогічна рада. Але, ухвалюючи рішення, на що вони орієнтуватимуться — на думку батьків або на вказівки зверху? Боюся, що другий варіант більш ніж ймовірний.

Розмови про те, наскільки дітям важлива соціалізація, зрозумілі, але в таких містах, як, наприклад, Запоріжжя, люди думають насамперед про те, як вижити. Я зараз говорю це як мама восьмикласниці, яка востаннє повноцінно була у школі у четвертому класі. Останні кілька тижнів росіяни атакують Запоріжжя КАБами, тут справжній жах. Як у такій обстановці можна вимагати, щоб школи дотримувалися суворих нормативів? Якщо для прифронтових регіонів не буде розроблено гнучкіших механізмів, боюся, це призведе до того, що ще більше людей поїдуть.

Якщо батькам, які бояться відправляти дитину до школи, буде сказано, що навчання онлайн неможливе, тому що в класі не набралося 20 учнів, вони просто повезуть дитину у безпечніший регіон чи за кордон. А це саме те, чого хоче ворог — спустошити наші міста, перетворити їх на пустелю. Хочеться вірити, що йому це не вдасться. Що нас почують, і думка батьків буде врахована.