Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Як зняти гроші з української карти в Польщі? Комісія банку та ліміт на місяць
Чимало громадян України, перебуваючи за кордоном, продовжують користуватися українськими банківськими картками. І хоча розраховуватися ними в магазинах, готелях, ресторанах вигідніше, ніж знімати готівку, регулярно виникає питання: як зняти гроші з української картки в Польщі? Чи існують якісь поради, як зняти потрібну суму без комісії чи дешевше? І скільки взагалі можна зняти за раз?
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Ліміт Нацбанку України на зняття готівки з гривневих платіжних карток за кордоном становить 50 тис гривень на місяць. Зняти ці гроші за один раз не можна: на тиждень з усіх своїх гривневих рахунків власник може зняти не більше 12,5 тис. грн. А ось щомісячний ліміт на безготівкові розрахунки за кордоном вищий — 100 тис. грн в еквіваленті. Це стосується умов українських банків, але є ще нюанси у Польщі, які варто враховувати.
Де зняти гроші без комісії?
У більшості банкоматів на території РП встановлено українську мову, і на початку війни більшість банків скасовували комісію за зняття готівки для наших громадян. Але ситуація давно змінилася.
Без комісій з боку власника банкомата сьогодні можна зняти в Pekao, Millennium, Citibank, Bank BPS. Але український банк нараховує свою комісію за операцію. Наприклад, в Монобанку або Приватбанку це 2% від суми. В інших мережах банкоматів доведеться заплатити не тільки ці 2%, а ще й комісію польському банку від 17,90 до 19,85 злотих за одне зняття готівки — незалежно від суми.
«Я знімала 1000 злотих з української картки тиждень тому в банкоматі PKO. Заплатила 201,64 грн комісії своєму банку і 17,9 злотих польському. Це ще пощастило, що банкомат одразу видав тисячу злотих. Адже часто в банкоматах Польщі не вдається зняти більше 500-800 злотих. А якщо я маю зняти двічі по 500, то і польську комісію я теж сплачу двічі», — ділиться своїм досвідом читачка Sestry Марина Андрусенко.
Подвійна конвертація
Ще один момент при знятті готівки — проблема подвійної конвертації. Найчастіше з такою проблемою стикаються у банкоматах мережі Euronet. Коли гривні не можуть бути обмінені на злоті безпосередньо, а українську валюту спочатку переводять у євро або долари, а вже потім міняють на злоті. І це робить операцію суттєво дорожчою. А є лайфхак: від конвертації можна відмовитися і зекономити, просто не всі про це знають.
Незважаючи на те, що українською карткою можна розраховуватись у польських магазинах, тут теж можуть бути сюрпризи. На відміну від наших банків, де курс гривні фіксується раз на добу, у Польщі курс динамічний. Тому ви можете купити один і той самий продукт вранці і ввечері за різною ціною. Адже курс буде відрізнятися.
Не поспішайте вірити банківському маркетингу
Іноді можна побачити пропозиції банків щодо акції на зняття готівки. Найчастіше це дуже низький або нульовий відсоток. Такі програми майже ніколи не бувають вигідними. Найчастіше за ними намагаються сховати вкрай низький і не вигідний курс обміну, тому потрібно заздалегідь дізнаватися про всі нюанси операції.
Українці завжди знайдуть вихід
У групах ФБ можна зустріти пропозиції обміняти українську гривню на польський злотий безготівково. Звучить спокусливо, але немає жодних гарантій, що вам не трапиться шахрай.
«Оплачую покупки знайомим, щоб отримати готівку в злотих»
«Я працюю онлайн в Україні, і майже весь свій дохід отримую на гривневу картку. За квартиру плачу готівкою в злотих. І якщо знімати потрібну суму в банкоматі, то я переплачую. Але за два роки в Польщі у мене вже стільки знайомих, що я постійно комусь пропоную оплатити їхні покупки або замовлення в інтернеті українською карткою, а мені віддають за це злоті. І це набагато вигідніше», — діліться своїм лайфгаком українка Марія Чубарова.
<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65fd511fc5374f58d174dfbb_magazin%20v%20polshchi-p-800.jpg">«Читайте також: «Як заощадити на продуктах в Польщі»</span>
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Коли починається і закінчується прийом у дитячі садки Варшави, Кракова, Вроцлава, Гданська й Білостока?
З початку березня й аж до 20 березня до 13:00 у Варшаві триває процес електронного запису й набору в державні дитячі садочки. Подати заявку можна за посиланням.
Якщо ви не встигли подати заявку онлайн до 20 березня, 21 березня можна зробити це офлайн до 16:00.
У Кракові набір розпочався 3 березня 2025 року і триватиме до 31 березня. Подати заявку можна за допомогою рекрутаційного сервісу.
У Вроцлаві набір до дитсадків розпочнеться 20 березня і закінчується 27 березня 2025 року. Але буде ще другий етап, коли можна були зареєструватися на вільні місця, що залишилися, — з 21 до 23 травня до 15:00. У Гданську та Білостоці онлайн-набір можливий з 10 березня до 21 березня.
Основні правила набору в дитсадки Польщі
Батьки самостійно обирають садок і заповнюють форму заяви. Для цього потрібні номери PESEL одного з батьків і дитини. Можна вибрати 3-5 садків, але при виборі кількох варіантів завжди необхідно вказувати варіанти за пріоритетом.
На 2025-2026 навчальний рік прийматимуть дітей 2019-2022 років народження. Як виняток дитина може почати ходити в дитячий садок з 2,5 років (2023 року народження). Однак у такій ситуації рішення приймає безпосередньо директор дитсадка. Шестирічки повинні пройти один рік дошкільної підготовки в дитячому садку або відділенні дитячого садка.
Якщо дитину не приймуть під час набору до жодного з обраних батьками і вказаних у заяві дитсадків, гміна має надати місце в іншому.
Є певні критерії, згідно з якими дитина може отримати пріоритет при наборі, а саме:
• дитина з багатодітної родини • дитина з інвалідністю • дитина, чиї батьки або брати та сестри є інвалідами • дитина, яку виховує один з батьків • дитина з прийомної родини • дитина, чиї брати/сестри вже ходять в обраний садок.
Ці критерії є рівноцінними для кожної гімни і завжди є перевагою при відборі. Є також другорядні критерії, що встановлюються органами місцевого самоврядування.
Якщо ваша дитина вже ходить в садок, вам все одно треба щороку підписувати заяву про бажання продовжити отримання освіти в цьому закладі (якщо не збираєтеся шукати новий садок). Набір до державних дитячих садків суворо регламентований законодавством, що забезпечує рівний доступ до дошкільної освіти. Всі ці правила спрямовані на створення справедливої системи, що враховує різноманітні потреби дітей та родин.
Як подати апеляцію, якщо не прийняли в дитсадок?
Заяву про прийом дитини до дитячого садка розглядає приймальна комісія. Але її рішення можна оскаржити, а тим часом ще й взяти участь в додаткових наборах. Рішення комісії оскаржується не пізніше, ніж через три дні після отримання офіційної відповіді. Спочатку апеляцію розглядає директор дошкільного закладу. Якщо він все одно відмовляється прийняти вашу дитину до дитячого садка, ви можете подати скаргу до адміністративного суду.
Прийом у недержавні дитячі садки. Як записатись у приватний садочок?
Правила набору в недержавні дитячі садки можуть відрізнятися, оскільки вони встановлюються не гміною, а дирекцією чи власниками закладу. Приватні дитячі садки можуть розробити власні критерії, які не повинні точно відповідати положенням державних установ.
Зазвичай сюди можна потрапити майже в будь-який час, якщо є, чим платити. Приватні садочки коштують в середньому 1000-4000 злотих в місяць (розцінки Варшави). Перевагою приватних дитсадків є свобода у створенні власних правил, гнучкість і відсутність дискримінації.
Які проблеми можуть виникнути на кордоні із «зеленою картою»
Своєї історією перетину українсько-польського кордону у лютому 2025 року з нами поділилась українка Марія, яка від початку війни проживає в Польщі й має статус тимчасового захисту. Тиждень тому вона у справах поїхала до України на автомобілі, який має українську реєстрацію, а коли поверталася, її не пустили:
«Переживала, щоб не було проблем на польському пункті пропуску, але проблеми виникли на українському: прикордонники з нашого боку не захотіли випускати машину, бо вона була застрахована в Польщі. І страхової компанії, у якої я страхую автівку протягом майже трьох років, не виявилося в базі МТСБУ.
Уявіть, я стою перед шлагбаумом на кордоні, з малою дитиною, але прикордонники наполягають: з 1 січня 2025 року «зелена карта» має бути оформлена тільки у компанії-члена МТСБУ. Що це означає на практиці? Що я маю оформити страховку, дія якої не поширюється на території України, в українській страховій».
Здавалося б, вирішити цю проблему не так важко: просто купи собі «зелену карту» у потрібної компанії на заправці біля прикордонного пункту пропуску, та їдь собі. Але не все так просто.
Адже карта потрапляє до бази МТСБУ тільки з 00.00 години наступного дня. Тобто навіть якщо придбати ще один страховий поліс автоцивільної відповідальності, все одно в цей же день неможливо перетнути кордон. «Чому цей момент не роз’яснюють у ЗМІ?» — спитала Марія прикордонника, і він погодився, що інформаційна кампанія слабка, адже автівки йому доводиться завертати регулярно.
Яка страховка потрібна для перетину кордону з Польщею й іншими країнами Євросоюзу на автомобілі з українськими номерами?
«Зелена карта» — це міжнародний страховий документ, який підтверджує наявність обов’язкового страхування цивільної відповідальності водія перед третіми особами під час використання транспортного засобу за кордоном. Страховий поліс є обов'язковим документом для в'їзду до Польщі і загалом на територію європейських країн.
Зелена карта — аналог обов'язкового поліса ОСЦПВ (автоцивілки) в Україні, але він діє в усіх країнах Європи, що входять до міжнародної системи автомобілного страхування. Дія карти, придбаної в Україні, не поширюється на території України. Перевірити країни-члени міжнародної системи «Зелена картка» можна за посиланням.
У разі ДТП за кордоном «Зелена карта» покриває збитки, завдані третім особам, але не винуватцю пригоди. Іншими словами, страховий випадок покриває збитки потерпілій стороні.
Українці, які тривалий час проживають в Польщі й оформили Green Card на автомобіль у польських страхових компаній, з 1 січня 2025 року не можуть виїхати з нею з України до країн Євросоюзу.
Українські прикордонники визнають лише сертифікати міжнародного страхування «Зелена карта», видані компаніями, що є членами Моторного (транспортного) страхового бюро (МТСБ) України або її представників. Перелік страховиків доступний за посиланням. Якщо ви оформили страховку за кордоном, але вашої страхової компанії немає в цьому переліку, — ваша страховка для перетину українсько-польського кордону не підходить.
З 1 січня 2025 року «Зелена картка» починає діяти лише на наступний день після її оформлення. Тож не відкладайте на останній день придбання цього страхового поліса. Раніше у водіїв була можливість оформити страховий сертифікат «Зелена картка», який розпочинав свою дію у день його оформлення, безпосередньо перед перетином держкордону. Відповідно до нових вимог, міжнародний договір страхування «Зелена картка» набирає чинності з 00:00 годин дати початку строку його дії, визначеної таким договором, але не раніше початку доби, наступної після внесення запису про такий договір до Єдиної централізованої бази даних (тобто дати укладання такого договору). Тобто «Зелена карта» починає діяти на наступний день після оформлення.
Відсутність чинного страхового сертифіката «Зелена картка» може стати причиною відмови у перетині українсько-польського кордону. Їхати на інший пункт пропуску не допоможе, адже це жорстка вимога нового закону.
З 1 січня почав повноцінно діяти електронний страховий сертифікат «Зеленої карти» в усіх країнах-членах системи. Водії мають можливість пред'являти страховий сертифікат у цифровому форматі, зберігаючи його, наприклад, у PDF-файлі на мобільному пристрої в будь-якій країні, що входить до системи страхування. Водночас аби уникнути можливих непорозумінь і забезпечити безперешкодний транскордонний рух, МТСБУ рекомендує українським водіям перед виїздом за кордон роздрукувати сертифікат і мати його в роздрукованому вигляді для пред'явлення на вимогу уповноважених контролюючих органів.
В МТСБ також зазначають, що 1 січня 2025 року запроваджується вільне ціноутворення для всіх договорів страхування відповідальності водіїв, це стосується і страхових сертифікатів «Зелена картка». Тепер страхові компанії самостійно зможуть визначати параметри, які впливатимуть на формування вартості полісів, виходячи з власних андерайтингових моделей і страхових портфелів, а також інших факторів, які стосуються ризиків, спричинених настанням страхового випадку.
Що робити, якщо «Зелена карта» закінчилася за кордоном
Якщо на прикордонних пунктах діють агенти страхових компаній, які пропонують оформлення полісу на місці, існує ризик натрапити на недійсну страховку або підробку. Але якщо агента рекомендує сам прикордонник, ризики мінімальні.
Відсутність «Зеленої карти» за кордоном може мати серйозні наслідки для водіїв. При цьому сума, яку доведеться заплатити, у декілька разів перевищує вартість самого полісу страхування, навіть якщо порівнювати із ціною Green Card, оформленої на рік. Розмір штрафу залежить від країни. Наприклад, у Польщі він сягає 5000 злотих (близько 1200 євро), у Словаччині — до 300 євро, а в Угорщині — від 260 до 520 євро.
Однак штрафи — це ще не все. У деяких країнах відсутність чинного страхового полісу може стати підставою для депортації, заборони на повторний в'їзд або навіть конфіскації автомобіля.
Ще серйозніші слідки чекають на водія без карти у разі ДТП. У такому випадку він змушений самостійно покрити всі витрати на ремонт транспортних засобів і лікування постраждалих, що може сягати десятків тисяч євро. При цьому варто пам'ятати, що в деяких країнах, зокрема в Європі, не обмежено суму компенсації. Це означає, що винуватець аварії може бути зобов'язаний довічно утримати постраждалих.
Щоб уникнути фінансових та юридичних ризиків, подбайте про наявність «Зеленої карти» заздалегідь та відповідально плануйте свої подорожі автомобілем, перетинаючи українсько-польський кордон.
Мінімальна заробітна плата встановлена в 22 з 27 країн Європейського Союзу (крім Австрії, Данії, Фінляндії, Швеції й Італії). Рішення щодо її встановлення приймається національними органами влади.
Мінімальна зарплата в Польщі — це 4666 злотих брутто (3510,92 на руки після сплати податків і внесків). Або 30,5 злотих брутто (22 злотих нетто) за годину. Платити менше цієї суми роботодавцю заборонено — це може призвести до штрафу аж до 45 000 злотих.
У Польщі мінімалка встановлюється один раз на рік з 1 січня. Але якщо рівень інфляції у попередньому році 10 відсотків та вище, то мінімальна зарплата має бути підвищена двічі на рік — у січні та у липні. З цієї причини у 2023 і 2024 роках підвищення мінімалки були двічі.
Мінімальна зарплата в Німеччині в 2025 році — це 12,82 євро на годину брутто для штатних працівників, тобто орієнтовний місячний мінімум умов 40-годинного робочого тижня— €2051- €2410). Тобто на руки людина отримує мінімум 1400-1500 євро.
Мінімальна зарплата в Чехії в 2025 році — 20 800 чеських крон, а мінімальна погодинна зарплата у разі повного робочого дня — 124,40 чеських крон за годину. На руки працівник отримує від 700 євро в місяць.
Мінімальна зарплата в Словаччині в 2025 році — 816 євро на місяць брутто, а також 4,69 евро брутто за годину. Після вирахування податків виходить близько 600-650 євро.
Мінімальна зарплата в Румунії в 2025 році — 4050 леїв на місяць брутто. Тобто чистими це близько 500-550 євро.
Мінімальна зарплата в Іспанії в 2025 році — 1.184 євро брутто (виплачується 14 разів), а також 39,47 євро/день брутто. На руки людина отримує близько тисячі євро.
Мінімальна зарплата в Португалії в 2025 році — 870 євро брутто. Нетто це близько 700-750 євро.
Країни ЄС з найнижчою мінімалкою — до 1000 євро
В цю групу входять десять країн-членів Євросоюзу, а також країни-кандидати. Так, в Хорватії мінімальна зарплата складає €970, в Греції — €968, на Мальті — €961, в Естонії — €886, Чехії — €826, у Словаччині отримують €816 мінімального доходу та в Румунії — €814. В Угорщині мінімальний дохід становить €707, а в Болгарії — €551. Серед країн-кандидатів на вступ до ЄС ситуація дещо інша: найвища «мінімалка» в Туреччині, і це €708. Всі цифри подані до вирахування податків.
Країни ЄС із середньою мінімальною зарплатою 1000-1500 євро
Це Польща (1091 євро), Литва (1038 євро), Іспанія (1323 євро), Словенія (1254 євро), Португалія (1015 євро) та Кіпр (1000 євро).
Країни ЄС з найбільшою мінімальною зарплатою понад 1500 євро
У цю групу входить Люксембург (2638 євро), Німеччина (2161 євро), Бельгія (2070 євро), Ірландія (2282 євро), Нідерланди (2193 євро) та Франція (1802 євро).
Мінімальна зарплата в Україні
З 1 січня 2025 року мінімальна місячна зарплата в Україні — 8000 гривень. а в погодинному розмірі — 48 гривень.
Мінімальна зарплата зазвичай виплачується працівникам, які виконують роботу, що не потребує спеціальних знань чи кваліфікації. Це можуть бути такі професії, як прибиральники, двірники, листоноші, працівники складів, заводів тощо.
Будь-яка війна, особливо така кровопролитна і довготривала, як в Україні, неминуче загострює демографічну ситуацію. Населення зменшується, народжуваність падає, зростає смертність, люди емігрують. За даними Євростату, понад 4 мільйони українців нині мають тимчасовий захист в європейських країнах. Про їхнє повернення слід думати вже сьогодні, переконані в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України. Видання Sestry поговорили з його очільницею, демографом, академіком Еллою Лібановою про те, що ж слід робити аби українці поверталися додому, яка користь від нового міністерства Національної єдності, чи є загрозливою демографічна ситуація в Україні та чи слід очікувати нову хвилю міграції після скасування воєнного стану.
Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень. Фото: Ukrinform/East News
Наталія Жуковська: Німецьке видання Der Spiegel нещодавно назвало ситуацію з демографією в Україні катастрофічною. Там зазначають, що криза, розпочата ще в 1990-х роках, набула загрозливих масштабів через масову еміграцію, втрати серед військових та цивільних, а також окупацію частини територій. Якою є ситуація насправді, на ваш погляд?
Елла Лібанова: Я б хотіла запитати, а Spiegel може назвати хоча б одну країну, яка веде війну впродовж десяти років і де б не було катастрофічної демографічної ситуації? Проводячи ці дослідження, вони дивляться на масштаби міграції, темпи депопуляції, рівні народжуваності та смертності. Безумовно, це глибока демографічна криза. Утім, катастрофою я б її не називала. Після 2022 року ситуація є більш-менш сталою. Більше того, те, що люди виїхали з України, це добре чи погано? Добре, бо вони залишилися живі. Як на мене, найбільша цінність, яка є — це людське життя. Йдеться не про молодих чоловіків, які втекли від війни, а про жінок з дітьми. Мої обидва онуки в Україні. Ми живемо у селі, де часто лунає повітряна тривога. Якщо телефон можна вимкнути, то машину з гучномовцем, що їздить сільськими вулицями, нікуди не подіти. І ці бідні діти п'ять разів на ніч чують сигнали тривоги. Я не знаю, що в їхніх голівках відбувається. З жахом про це думаю. Тому, слава Богу, що люди виїхали. Я можу сказати одне — ситуація з демографією в Україні закономірна.
Як нам вибратися з цієї демографічної кризи?
Закінчиться війна — і все поступово відроджуватиметься. Навряд чи вдасться відновити довоєнну чисельність населення, але перевищення довоєнних рівнів народжуваності й смертності є цілком реальним. Я далека від очікування бебі-буму. Утім, безумовно, народжуваність зросте до 1,5 дитини в розрахунку на 1 жінку (в 2021 році цей показник становив 1,2, а в 2023-2024 — менше 1). Що мала б робити держава у цьому напрямку? Маю великі сумніви щодо тривалого підвищення народжуваності за рахунок збільшення грантів при народженні дитини. Звісно, давати гроші потрібно, аби страхувати родину від бідності. Але мені здається, що більше результатів могло б дати покращення доступу до дитячих дошкільних і позашкільних закладів.
Нам треба відновлювати та розбудовувати цю систему. Це дасть можливість жінці не переривати на три роки, а то й більше, свою трудову діяльність, не втрачати кваліфікацію та не зубожіти родині
Ця акція була проведена у Львові у березні 2022 року, щоб привернути увагу до кількості дітей, які загинули під час великої війни. Фото: YURIY DYACHYSHYN/AFP/East News
За даними Євростату, станом на 31 жовтня 2024 року майже 4,2 мільйона українців, які виїхали з України через російське вторгнення, отримали статус тимчасового захисту в країнах ЄС. Як нам виграти боротьбу за українців? Що слід робити, аби люди поверталися додому?
Важливо, коли саме закінчиться війна. Кожний її місяць означає, що люди, які виїхали за кордон, адаптуються до тамтешнього життя. Знаходять житло, роботу, діти звикають до школи, вивчають мову. До речі, поляки говорять, й Євростат це підтверджує, що понад 80% наших «воєнних мігранток» є реально працездатними й знайшли роботу. З іншого боку, кожного місяця все більше руйнується цивільна інфраструктура, закриваються підприємства, люди втрачають житло та роботу. Частка мігрантів, готових повернутися, є зворотньо-пропорційною тривалості війни. Проте не варто переоцінювати значення відповідей, отриманих при опитуваннях. По-перше, сьогоднішні оцінки й наміри не обов’язково збігатимуться з майбутніми рішеннями, що ухвалюватимуться скоріш за все за інших умов. По-друге, ті, хто перебувають в епіцентрі подій, інакше сприймають ситуацію, ніж ті, хто перебувають на значній відстані і в інших умовах. Це стосується і тих, хто за кордоном, і тих, хто в межах України.
Що протидіє поверненням? Перше і головне — небезпека
Причому люди бояться не тільки сьогоднішніх бомбардувань, але й того, що будь-яка мирна угода, підписана з Росією, не є гарантією довгострокової безпеки. Всі бояться того, що буде новий напад. Друге — люди, які перебувають за кордоном, бояться того, що до них в Україні вже є негативне ставлення і що після повернення вони можуть стикнутися не просто зі стигматизацією, а навіть з маргіналізацією. Вони думають, що не зможуть знайти житло, що їх не братимуть на роботу. Якщо у них нікого не лишилося в Україні, якщо повністю виїхала вся родина, це теж не сприяє рішенню повернутися. Давайте тверезо дивитися на речі. У мене є ситуація, коли співробітники виїхали всією родиною. Я не вірю, що вони повернуться — як би вони не запевняли у зворотному.
Якщо в Україні не залишилося майна — це теж про неповернення. Я розумію, що майно це не головне, його можна продати, але, все ж таки, якщо воно є, то це хоч якийсь якір, який тримає. Безумовно, не на нашу користь різниця в заробітках. До того ж значна частина батьків думає про майбутнє дітей — їхню освіту, перспективи працевлаштування, набуття громадянства тощо.
Тепер про мотиви повернення. За свідченням тих же польських і німецьких експертів, 70% наших жінок, які виїхали, мають вищу освіту. Як ви розумієте, переважна більшість працює закордоном не за спеціальністю і кваліфікацією. Це означає втрату соціального статусу, звичного кола спілкування і так далі. Багатьох це не влаштовує. Причому коли вони дивляться на тих мігрантів, які виїхали задовго до війни, то розуміють неможливість змін принаймні за життя одного покоління. Тобто всі ті, хто виїхав, практично приречені на спілкування в межах свого вузького кола. Далеко не всіх це влаштовує. Друге — не всі діти, особливо середнього шкільного віку, адаптуються до шкільного навчання на Заході. Третє — як не дивно, але багатьох не дуже сильно влаштовує система медичної допомоги. Як з'ясувалося, не все так погано в Україні.
Якщо після війни Україну чекає економічний бум, а я в це вірю, то сюди не просто будуть повертатися українці, сюди поїдуть європейці. Тому що можливості самореалізації тут будуть кращі, ніж у більшості країн Європи
Торік в Україні з'явилося Міністерство національної єдності, яке серед іншого, працюватиме з українцями за кордоном. Наскільки доцільним, на вашу думку, було його створення?
На мою думку, простіше було б ці функції покласти на Міністерство закордонних справ, додати їм повноважень, штату і всього решту. І цього було б достатньо. Але я ж не державний службовець і просто не знаю всіх мотивів такого рішення. Ми зустрічалися з міністром Олексієм Чернишовим. І в процесі тривалої розмови у мене склалося приємне враження, що він адекватно розуміє ситуацію. Знаєте, вже сьогодні ми маємо налагоджувати зв'язки з усіма українцями, які залишили батьківщину. Я б не скидала з важелів відчуття українськості. Ми його ще не втратили. І навіть якщо вони не повернуться, то можуть бути «агентами впливу», сприяти покращенню українського іміджу у світі. І це дуже важливо і для них, і для нас. Якщо людина живе за кордоном і відчуває зв’язки з Україною, ще не все втрачено.
При міністерстві буде створено Агентство національної єдності, яке відкриє департаменти в ключових країнах перебування українців, насамперед, у Німеччині, Польщі та Чехії. У столицях цих країн буде створено «Хаби єдності». На вашу думку, що це дасть?
Насамперед це дасть підтримку зв'язків з Україною. Сьогодні нема нічого важливішого. Ми мусимо не дати людям забути свою українськість. Всі без винятку європейські країни зацікавлені в освіченій, працелюбній, неконфліктній українській робочій силі.
Більше того, втримання значної кількості українських жінок означає другу міграційну хвилю — вже чоловічу — після скасування воєнного стану
Не варто говорити про її наслідки для України. Ці осередки варто створювати не лише у Німеччині, Польщі та Чехії, а й, наприклад, у Британії. Щоб люди мали де зустрітися, оперативно отримати різноманітні послуги, включно з інформаційними, вивчати мову і літературу, врешті-решт взяти участь в українських акціях і, наприклад, у виборах.
Чернишов обіцяє бронювання чоловікам, якщо вони повернуться з-за кордону, та роботу…
Боюсь, що люди не дуже в це повірять, але обіцяти треба. Можна замахнутися на повернення 4,2 мільйонів зареєстрованих мігрантів, цілком розуміючи результативність такого кроку. Однак реалістичніше замахнутись на повернення, скажімо, 400 тисяч. Такий підхід є проявом цинічного оптимізму, вкрай необхідного сьогодні.
Який відсоток українців, на вашу думку, все ж таки залишиться за кордоном назавжди?
Я орієнтуюся на повоєнну ситуацію на Балканах. Це найбільш близькі до нас і географічно, і за способом життя країни. Там повернулася третина. Я мрію про половину. Раніше мріяла про 60 відсотків. Вкотре повторюю, що все залежить від того, коли закінчиться війна і наскільки серйозними будуть гарантії безпеки. Потрібно, аби люди повірили, що мир надовго. Бо якщо вони будуть впевнені у тому, що мир — це перемир'я на пів року, а далі почнеться все знову, то вони не поїдуть.
Населення України до 2041 року може скоротитися до 28,9 мільйона людей, а до 2051 року — до 25,2 мільйона людей. Фото: AP/Associated Press/East News
Деякі дослідники прогнозують, що до 2051 року українців буде 25 млн, а, за даними ООН, таку цифру слід очікувати у 2069 році. Наскільки реалістичними є такі прогнози?
Тут потрібно зрозуміти, про які кордони йдеться. У нашому інституті ми оцінюємо чисельність населення на території, підконтрольній легітимній українській владі і в кордонах 1991 року. Ми робимо прогнози для військових, Міністерства економіки, Міністерства праці, Пенсійного фонду, але у кількох варіантах, кожний з яких спирається на велику кількість припущень щодо розвитку подій (воєнних, економічних, політичних) саме в Україні. Оцінки ж ООН спираються на певні узагальнені моделі демографічної поведінки. Це абсолютно різні підходи, і ніхто не знає, який в кінцевому підсумку виявиться кращим.
Ви неодноразово наголошували на тому, що Україну після війни чекає економічне зростання. Чи значить це, що слід очікувати напливу мігрантів? З яких країн, на вашу думку, можуть приїхати люди?
Все залежить від масштабів буму, масштабів і структури попиту на робочу силу, умов і оплати праці. Наша бідність фактично убезпечить Україну від напливу мігрантів, які розраховують на соціальну підтримку — до нас радше поїдуть мігранти, які матимуть бажання працювати. Знаєте, є книга Джона Кеннеді «Нація іммігрантів». Свого часу я по ній здавала кандидатський мінімум. Кеннеді доводив, що Америка стала великою країною з потужною економікою саме завдяки іммігрантам. Люди приїжджали з двома валізами і з нуля починали все. При цьому неабияк працювали. Про те, з яких країн поїдуть до нас мігранти, наразі важко говорити. Як правило, люди їдуть з бідніших країн до більш розвинених. Але хто взагалі провів індустріалізацію у Радянському Союзі? Виявляється — американці. Привозили сюди заводи, тут їх збирали. Хто будував ДніпроГЕС?
Тому можуть приїхати європейці з дуже розвинених країн, бо тут будуть кращі можливості самореалізації, здійснення своїх творчих, кар'єрних та інших планів
Чому я розраховую на бум? Колись ми мріяли на те, що будемо містком між Росією і Європою. Зараз, звісно, не бачу підстав для таких мрій. Скоріше ми приречені бути бар'єром. А для того, щоб ми були надійним бар'єром, ми маємо бути заможною країною із потужною армією. Інакше ми не вирвемося з пут російської пропаганди. І зараз світ допомагає нам не тільки через емпатію, відчуття справедливості, але й з міркувань власної безпеки. Те саме буде й після війни. Нещодавно я відвідувала конференцію у Черкасах, і там був чоловік, який живе в Польщі і є своєрідним містком між польським бізнесом та Україною. Він говорив, що тисячі польських компаній готові вже сьогодні інвестувати в Україну. На це налаштовані і, наприклад, австрійці.Тому після війни гроші з'являться. Вони, власне, і зараз є. Просто наразі інвестиції дещо в інші напрямки.
Сьогодні багато розмов західних партнерів про необхідність мобілізації 18-річних чоловіків. Відтак, не секрет, що матері намагаються вивезти своїх дітей ще 17-річними. Чи загрожує Україні втратити ціле покоління молоді?
Коли почалися розмови про ймовірність призову 18-річних, я почала читати, що пишуть науковці. Британська школа соціальних психологів пише про те, що людина психологічно формується до 25 років. Зверніть увагу, коли у Британії починають голосувати, коли горілку в барі продають? З 21 року. У мене обидва діди воювали і батько. Хоч я на той момент була ще малою, але дещо пам’ятаю. Вони розповідали, що найшвидше гинули ті, хто потрапляв на фронт у 18 років, бо у них немає розуміння, як себе вести. І саме тому я проти мобілізації у такому віці.
До 25 років вже щось в голові з'являється. А 18 років — це ще дитина
Думаю, що мобілізаційний потенціал за рахунок більш старших поколінь ми в змозі сформувати. До того ж, президент сказав, що він на це не піде. Щодо втрати поколінь, то я не люблю такі розмови. Втрата покоління — це якщо вони вбиті. Якщо ж люди виїхали, то давайте робити все, щоб вони повернулися. Я ще раз повторюю — я не в захваті від 4-х мільйонної міграції. Однак, розумію, що це краще, ніж вони б залишилися в Херсоні, в Харкові чи на окупованих територіях.
На вашу думку, чи слід очікувати нову хвилю міграції після скасування воєнного стану?
Ризик такий, безумовно, є. Він пов'язаний з кількома чинниками. По перше, чи матимуть чоловіки отримати робоче місце з гідною оплатою в Україні? Чи будуть вони мати житло або можливість його винайняти? В яких умовах жінки перебуватимуть закордоном там чи будуть люди вірити у те, що мир надовго? Я думаю, що ці фактори будуть грати важливу і вирішальну роль в ухваленні рішень.
Утім, усі ці запальні заяви зі спецефектами у соцмережі Х мають певне раціональне зерно. Це підняття ставок і сигнал в першу чергу Китаю, який останні пів століття зріс на американських грошах. А нині вважає, що варто змістити США з позиції гегемона.
В основі такої поведінки Китаю та її друзів по вісі зла — Росії, Ірану та КНДР — лежить теорія про те, що великі держави повинні ділити сфери впливу і захищати свої економічні та безпекові інтереси, нав'язуючи свою волю меншим сусідам.
Утім у цю гру можна грати удвох — й Америка чітко окреслила, що не чекає Пекін у себе на задньому дворі — а саме в Західній півкулі
Видання The Wall Street Journal стверджує, що після виборів у США та рішучої перемоги республіканців та Дональда Трампа Китай все активніше грає м'язами. Він провів найбільші військово-морські навчання за останні десятиліття, спустив на воду найбільший у світі військовий корабель-амфібію, був звинувачений у саботажі підводних кабелів в Азії та Європі і хакерських атаках на казначейство США, представив чотири нові сучасні літаки, вперше відпрацював морську блокаду біля японських островів і активізував шпигунську діяльність на Заході.
Президент Китаю Сі Цзіньпін і президент США Дональд Трамп під час зустрічі у 2017 році. Фото: AFP/EAST NEWS
Коли ти живеш у Східній Європі, то складається враження, що американці зійшли з розуму, коли вимагають повернути під контроль Панамський канал
Утім не варто забувати, що США побудували цей стратегічно важливий об'єкт, щоб швидше й легше торгувати з Азією та між своїми узбережжями. Є також військовий зиск — для Америки то є найшвидший і найпростіший маршрут, яким можна перекидати військові кораблі з Атлантичного у Тихий океан та навпаки. У 1999 році канал відійшов під юрисдикцію Панами — і все б нічого, але з 2014 року водною артерією почали дуже активно цікавитись китайці.
Спочатку Китай став частиною ініціативи Сі Цзіньпіня «Один пояс, один шлях», далі розірвав стосунки із Тайванем. А ще купився на класичний китайський хабар — інвестиції в інфраструктуру в обмін на бенефіти.
Станом на зараз два з п'яти ключових портів у зоні Панамського каналу належать компанії з Гонконгу, тобто китайці можуть стежити онлайн за потоками цивільних та військових вантажів США
За першої каденції Трампа та чотирирічки Джо Байдена американці змусили панамську владу відмовитися від частини китайських проєктів, але вплив Піднебесної однаково суттєво зріс. Дійшло до того, що Пекін планував побудувати велике посольство на березі Панамського каналу, але під тиском Вашингтона панамська влада заблокувала цю ініціативу.
Китай висловив підтримку Панамі у питанні контролю над Панамським каналом. Фото: Shutterstock
Щодо Гренландії — тут США переслідує той самий інтерес убезпечення свого східного узбережжя від Китаю. Хоча перепалка між урядом Данії та політичними діячами Гренландії щодо «продажу острова» була гучною, вона мала свій сенс.
Видання Axios, посилаючись на власні джерела, повідомляє, що «уряд Данії хоче уникнути публічного зіткнення з новою адміністрацією США», і «передав кілька повідомлень». Так, влада Данії чітко сказала, що острів не продається, але є готовність обговорити будь-який інший запит США. Америка вже має військову базу в Гренландії та угоду з Данією від 1951 року про захист острова, згідно з якою можна легко обговорювати збільшення американських сил.
Данські офіційні особи вже заявили, що розглядають подальші заходи щодо збільшення інвестицій у військову інфраструктуру та можливості в Гренландії, консультуючись з урядом Гренландії, — йдеться у ЗМІ.
Чому Вашингтон так різко зацікавила Гренландія? У часи «Холодної війни» вона відігравала ключову роль в обороні НАТО та США як частина системи раннього попередження для виявлення радянських підводних човнів або ракет.
Це зрозумів Китай, чиї човни все частіше помічають біля берегів ключового острова — який є вінцем перспективного торгового шляху через Арктику
Американська газета WSJ пише, що в останні роки Пекін посилив свою економічну присутність у цьому регіоні, зокрема через інвестиції у видобуток корисних копалин у Гренландії. 2018 року Пентагон успішно працював над тим, щоб заблокувати фінансування Китаєм трьох аеропортів на острові.
Утім Китай особливо зацікавлений через розташування Гренландії відносно всіх арктичних судноплавних маршрутів, включно з «Полярним шовковим шляхом» Пекіна, що дозволить використовувати коротшу відстань для доставки товарів через Арктику, оминаючи морські вузькі місця у Суецькому каналі та Малаккській протоці. А ще — не варто забувати, що Гренландія має гігантські запаси рідкоземельних матеріалів, які хоче забрати собі під контроль Китай, аби мати перевагу у торговельній війні і таким чином виграти гонку за високі технології у США.
У цій боротьбі за контроль за вихід на Арктику дуже важлива роль Канади, адже вона має значну лінію виходу до Північного полюсу і може стати надійним союзником США у змаганнях за контроль над перспективами проти Росії та Китаю
Канада — другий за величиною торговельний партнер Сполучених Штатів, але категорично відстає у фінансуванні НАТО. Ледве не пасе задніх — на оборону Оттава не витрачає навіть 2% свого ВВП. Тому для того, аби американський сусід трохи чухав про перспективи, Трамп вдався до агресивної риторики.
Американські аналітики з обох партій вважають, що такий підхід може активізувати непопулярну в Канаді тему оборони напередодні виборів до парламенту у жовтні цього року, де партія Джастіна Трюдо, яка останні роки більше займалась гендерною рівністю, може і програти.
Чи можна вітати такі ексцентричні підходи Трампа до важливих питань? Форму однозначно ні, але по суті західний світ має пережити певний шок, аби позбутися популізму. І нарешті зайнятися вирішенням серйозних питань — оцінкою загроз та підготовкою армій до війни. Аби врешті за всіх не вигрібала найбільше Україна, а далі Польща та країни Балтії, які чи не єдині щоденно розвінчують ілюзії про особливу російську душу.
Світ постав перед реальною загрозою — жити в демократії або стати харчем для Китаю. І коли стриманий бюрократ, а нині генсек НАТО Марк Рютте попереджає Європу, що ми або виділяємо гроші на оборону, або «доведеться діставати підручники з російської мови яи їхати у Нову Зеландію» — це добре нагадування, що зло не спить. І точно не обмежиться розбитими селами на українському Донбасі.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
