Ексклюзив
20
хв

Як війна перетворює алкоголь на пастку: розпізнати залежність і допомогти собі

Виснаження нервової системи і бажання бодай якось розслабитись призводять до того, що споживання алкоголю українцями під час війни зросло. За допомогою пива, вина чи чогось міцнішого люди намагаються якось полегшити свій гіпертривожний стан. Постає питання: як зрозуміти, що вживання алкоголю — вже не тимчасова розрада, а небезпечна звичка?

Галина Халимоник

Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Спиртне як «знеболювальне» під час війни

Біженство змусило деяких жінок відмовитись від алкоголю. «В умовах біженства я майже перестала пити, бо мені потрібно бути тверезою, щоб контролювати своє життя,  — пояснює українка Христина. — Алкоголь для мене — це і відпочинок, і відчуття безпеки, я маю довіряти тим, з ким випиваю, і знати, що моя дитина в безпеці. Біженство приносить постійні виклики та невідомість, створюючи хитке становище, особливо для тих, у кого є діти. Я усвідомлюю, що алкоголь — це потужний депресант, а свої депресії я вже створюю досить добре і без нього. Тому намагаюсь уникати зовнішніх факторів, які можуть погіршити мій стан».

Водночас у частини жінок війна й вимушений переїзд у нову країну навпаки посилили потяг до алкоголю та залежність від його вживання.

«Важливо навчитися приймати всі свої емоції, навіть слабкість і розчарування»

Спостереження практикуючих лікарів-наркологів, а також соціологічні дослідження доводять, що вживання алкоголю під час війни взагалі збільшилось. До війни українці пили в середньому 8-10 літрів спиртного на рік — це дещо вище середнього світового показника, який становить близько 5,5 літрів на душу населення (зазначимо, що ці статистичні дані враховують лише «офіційний» алкоголь, тож реальні показники споживання можуть бути значно вищими). Навесні 2023 року Український інститут майбутнього з'ясував, що 54% опитаних українців стали вживати алкоголю більше, ніж до війни.

— Ніколи б у житті не подумала, що це станеться зі мною, — розповідає лікарка Катерина, — у мене батько з алкозалежністю. Я ніколи не хотіла повторення його ситуації, завжди з пересторогою ставилась до алкоголю.

Однак залежність з’явилась під час вимушеного переїзду до США. Жінка одна мусила утримувати чотирьох людей і трьох собак. Росіяни зруйнували її садибу, в яку вона вклала всі свої заощадження.

— Я опинилась в ізоляції, якої не було навіть під час пандемії, — продовжує Катерина. — На новій роботі зіткнулася з мобінгом, мене постійно переслідував страх не впоратися з фінансовими зобов'язаннями. До того ж ми жили в місці без тротуарів, лише автостради та шосе, тому не могла скористатися звичними способами для зняття стресу — наприклад, прогулянками. Я жила в страху зробити щось не так і отримати астрономічний рахунок. Через брак фінансів якісна їжа була мені недоступна. На «харчовому смітті» я набрала 12 кілограмів, до того ж ця їжа не приносила мені задоволення.

Катерина їздила до супермаркету, де можна було недорого придбати вино. Воно було смачним і доступним:

— Я ніколи не упивалась до стану свого батька, щоб «хрюкати». Просто вечорами хмеліла.

Проблему помітили діти. Вона пояснювала їм, що алкоголь допомагає уникати реальності:

— Рівень тривожності у мене був таким, як ніколи в житті, — каже Катя. — Як людина, що працює в соціальній психології, я знала, що алкоголь — це депресант, і його вживання лише погіршить ситуацію. Але в ті моменти, коли мені було дуже погано, алкоголь приносив тимчасове, але миттєве полегшення.

Жінка запідозрила проблему, пройшла тест, щоб дізнатися, чи є алкозалежною. І зрозумівши, що перебуває на межі, ухвалила рішення повернутися до Європи, де поступово стала налагоджувати своє життя.

Моральна вада, тиск і задоволення

За словами авторки «Тверезого подкаста» Альони Жук, журналістки, ілюстраторки, тату-майстрині, яка через війну переїхала до Нідерландів, алкозалежність досі оповита міфами та дуже стигматизована суспільством. Вона досі сприймається як моральна вада, слабкість волі, хоча є хворобою, що потребує лікування. «Алкоголь — це частина культурного коду багатьох народів. Ми святкуємо та горюємо з ним, за келихом вина чи пива заводимо дружні та романтичні стосунки».

«Залежна людина частково чи повністю втрачає здатність отримувати радість від звичайних природних речей. І від цього завжди стаждають її рідні»

На відміну від інших речовин, які викликають залежність, алкоголь максимально доступний — як легалізований наркотик. Співрозмовниці, які через війну відчули залежність, або це сталося з їхніми рідними, ділилися досвідом, що все почалося з доступного пива та дешевого міцного алкоголю, особливо в маленьких пляшках, бо «іноді пакет із шести пляшок пива коштує лише на один євро більше, ніж десяток яєць».

— Коли хтось втрачає контроль над споживанням, його одразу записують до неблагонадійних і слабохарактерних, — каже Альона Жук,  — хоча справжні алкоголіки часто є високофункціональними людьми. Як було зі мною? Я виконувала всі свої зобов’язання: робочі та особисті, — але кожен мій вечір проходив спочатку з пляшкою, а згодом — вже з кількома пляшками вина. Лише алкоголік знає, як це погіршує якість життя і функціональність організму».

Дійсно, коли ми почали вивчати цю тему, то помітили, що чимало українок, які переживають складні життєві ситуації, нівелюють проблему залежності. Вони запитували: «Я випиваю, але я ж не «валяюся». П’яною мене ніхто не бачив» та «Це моя маленька слабкість — що в цьому поганого?»

Чому деякі не можуть сказати випивці «ні»

Деякі біженки зізнаються, що бояться випивати у новій країні, бо це може мати негативні наслідки і взагалі шлях в нікуди. І кажуть, що замінили вживання спиртного їжею, якою зловживають. Але природа потягу до алкоголю й переїдання різна: перше — це залежність, а друге — компульсивна поведінка.

Вадим Мельник, психолог, член правління Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії, голова Секції залежностей УАКПТ пояснює, що залежність — це складний психічний і поведінковий розлад, який характеризується невідступним потягом до вживання психоактивних речовин (ПАР) і неможливістю контролювати це вживання. Вона може проявлятися у трьох формах, зокрема алкогольній, наркотичній і залежності від азартних ігор.

Психолог Вадим Мельник, член правління Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії, голова Секції залежностей УАКПТ. Приватний архів

— Ключова різниця полягає в тому, що при залежності виникають біохімічні зміни в мозку й хронічна потреба в речовині, яка активує систему винагороди в організмі й дарує ейфорію.Тоді як компульсивна поведінка, — зокрема, переїдання, зловживання солодким, — не передбачає цього постійного патологічного потягу та втрати контролю саме перед цим конкретним стимулом, — пояснює Вадим Мельник.

Тобто якщо людина, яка заїдає стрес, замінить свої солодощі лусканням насіння чи, приміром, у цей час буде мати цікаву розмову з кимось або урок йоги, — про свої солодощі вона забуде. А от залежні від алкоголю що б не робили — задоволення їм принесе тільки спиртне.

Залежна людина частково чи повністю втрачає здатність отримувати радість від звичайних природних речей — смачна їж, спілкування з дітьми й друзями, фізична активність тощо. Її мозок працює вже інакше. І тільки отримавши «дозу» спиртного (а разом з ним і сильний викид дофаміну), людина переживає ейфорію, яка підтримує і поглиблює розлад.

Тому позбавитись від залежності набагато важче, ніж від компульсивної поведінки. Нутриціологи стверджують, що достатньо прибрати джерело стресу, і людина з компульсивним розладом перестає переїдати.

Але коли залежна людина перестає вживати улюблену речовину, у неї виникає «абстинентний синдром» (іноді його називають «синдромом відміни» чи «ломкою»). Це набір фізичних і психологічних симптомів, які проявляються після різкого припинення вживання алкоголю чи наркотику.

До речі, експерт зазначає, що цей синдром часто плутають з «похміллям», хоча похмілля — це наслідок інтоксикації, отруєння спиртним. І навіть в тому, як протікає похмілля, можна теж визначити залежність. Здорова людина, яка пережила похмілля, може після цього не вживати алкоголь місяцями і відчувати повну відразу до нього. Вона має єдине бажання — вижити. Тоді як люди із залежністю — непереборне бажання випити знов.

У чому ж причина залежності від алкоголю?

— Існуючі дослідження стверджують, що «ген алкоголізму» — це міф, — запевняє Вадим Мельник, — На розвиток алкозалежності впливають виховання, життєвий досвід і спосіб життя, але найголовніше — відсутність здорових навичок емоційної регуляції у відповідь на життєві труднощі. Людина не знає, як правильно задовольняти свої основні емоційні потреби, оскільки її цьому не навчили, і вона змінює свій емоційний стан за допомогою психотропних речовин.

Як зрозуміти, що я — людина з алкозалежністю?

Національний інститут зловживання алкоголем та алкоголізму США визначає алкогольний розлад (AUD) як «неможливість припинити вживання алкоголю, незважаючи на його негативний вплив на життя людини».

«Анонімні алкоголіки», міжнародна спільнота людей, які борються з алкогольними проблемами та підтримують один одного в досягненні тривалої тверезості, заявляють: «Якщо ви регулярно випиваєте більше, ніж плануєте або хочете, і стикаєтеся з проблемами чи втратою пам'яті під час вживання, це може свідчити про те, що у вас є залежність від алкоголю».

Ведуча «Тверезого подкасту» Альона Жук ділиться тестом, який допоміг їй усвідомити проблему та почати з нею боротися.

Опитувальник для визначення залежності від алкоголю

* Відповідайте на питання «Так» або «Ні»

  • Ви вирішували кинути пити, але вас вистачило лише на кілька днів?
  • Ви втрачали пам'ять через алкоголь?
  • Ви намагалися перейти з одного типу алкоголю на інший, щоб контролювати вживання?
  • Ви продовжуєте пити, коли ваші друзі вже припинили?
  • Ви ховаєте алкоголь або п'єте потайки?
  • Коли ви п'єте з іншими, намагаєтеся так контролювати вживання, щоб вони не здогадалися, що ви випили більше?
  • У вас є бажання випити, і коли ви це робите, ви відчуваєте полегшення?
  • Ви пробували кинути пити, але у вас це не виходило?
  • Після вживання алкоголю ви відчуваєте докори сумління?
  • Ви вживали алкоголь, щоб почуватися нормально?
  • Ви забуваєте про негативні наслідки вживання або вирішуєте, що цього разу буде інакше?

Якщо ви відповіли «Так» хоча б на 2-3 питання, це може свідчити про наявність залежності.

Психолог Вадим Мельник наводить також опитувальник CAGE та перелік ознак хворобливої пристрасті до алкоголю за Р. Хейлманом і радить:

— Якщо ви ставите це питання, ймовірно, у вас уже є проблема

— Визначити стадію залежності може тільки лікар. У деяких випадках потрібна медикаментозна допомога, наприклад, крапельниці, щоб знизити чутливість організму до алкоголю. Далі варто звернутися до терапії у зручному для вас форматі — це можуть бути індивідуальні чи групові консультації, а також групи на кшталт «анонімних алкоголіків». Важливо зрозуміти, чому алкоголь став необхідним у вашому житті, навчитися контролювати свій організм і знаходити способи розслаблення та емоційного задоволення іншими шляхами.

Експерт підкреслює:

Неможливо «остаточно вилікуватися» від залежності і потім споживати спиртне помірно, як це можуть робити ті, хто ніколи не мав проблем з алкоголем

Раніше вважалося, що лише жіночий алкоголізм є невиліковним. Проте насправді чоловіки теж. Усі, хто мав алкогольну залежність, назавжди залишаються у стані «одужання». І для підтримки здоров'я їм необхідно повністю виключити алкоголь із життя.

Один з найвідоміших медичних журналів The Lancet опублікував результати масштабного дослідження впливу алкоголю на здоров'я людини, яке було проведене міжнародною колаборацією Global Burden of Diseases. Основний висновок цього дослідження: вживання алкоголю незалежно від кількості має негативний вплив на організм.

А значить, навіть якщо здається, що немає нічого поганого в тому, що ви щовечора пропускаєте келих чи рюмку, це тільки здається, бо рано чи пізно організм обов’язково заявить про нанесену йому невидиму шкоду.  

Де ж та «чарівна пігулка», яка позбавить залежності?

Навіть популярні методи кодування та гіпнозу можуть допомогти лише тим, хто мотивований не вживати алкоголь, стверджують експерти. Однак важливо розуміти, що всі альтернативні методи позбавлення алкозалежності не є доказовою медициною, а радше методом залякування, коли пацієнту повідомляють, що він помре, якщо продовжить пити.

Реакція на ці методи залежить від особистості та фізіології людини. Деякі пацієнти, злякавшись, здатні витримувати тверезість роками, тоді як інші наступного дня після завершення дії препарату «розв’язуються». Проте, як підкреслює Мельник, ці методи не вирішують основної проблеми — не позбавляють психологічної залежності.

Альона Жук: «Рік тому я випила востаннє. Відмова від спиртного змінила моє життя повністю, хоч і не так, як я уявляла. Була переконана, що буде пусто й сірo, але натомість відкрила, що таке повноцінне життя». Приватний архів
— На власному досвіді я зрозуміла, що будь-яка залежність — спроба закрити «дірку в собі, — стверджує Альона Жук

— Неприйняття себе у стані розчарування, пригніченості чи вразливості. Ми не дозволяємо собі бути такими, якими ми є, і прагнемо швидко змінити цей стан на більш щасливий і розкутий. Але потрібно навчитися приймати всі свої емоції, навіть слабкість і розчарування.

Війна як джерело постійного стресу потребує уваги до власного емоційного стану та використання ресурсів для зниження стресу, як-от дихальні техніки, фізичні вправи і діяльність, що «заземлює». Це підтримує психічне здоров’я, допомагає долати стрес і спиратися на внутрішні цінності, які стають природним «допінгом» для покращення психологічного стану.

Фотографії Shutterstock 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Дорогі українські друзі!

Щиро вітаю вас з Днем Незалежності України! 24 серпня 1991 року ви досягли великої мети, за яку ваші предки боролися і якої прагнули протягом довгих століть — ви отримали незалежність і власну державу. Я радий і пишаюся тим, що першими у світі — 2 грудня 1991 року — незалежність України визнали дві держави: Канада і Польща.

Дев'яності роки минулого століття в нашій частині Європи були складними, і події в різних країнах розвивалися різними шляхами — залежно від минулої історії, місцевих політичних умов, мрій і прагнень громадян, а іноді й від щасливого чи нещасливого випадку. Не всім народам вдалося без проблем «подолати минуле», як висловився у назві своєї книги про історію України видатний український історик Ярослав Грицак. Для вас, українські друзі, доля не шкодувала труднощів, а згодом послала найгірше — збройну навалу сусіда й жахливу війну.

Вже понад три роки моє серце крається спостерігати за перебігом вашої героїчної боротьби. В яку і сам, в міру снаги, я намагаюсь внести свою скромну лепту. 

З початку повномасштабної війни я бачу в цій трагедії також шанс для обох наших народів на краще майбутнє, тіснішу єдність із Заходом заради співпраці й безпеки, дружні стосунки між нашими країнами й людьми, які в них живуть

Спочатку розвиток подій дозволяв думати, що мої сподівання збуваються, про що свідчили численні приклади. На жаль, останнім часом я розумію, що попереду ще довгий шлях.

Війна затягується, Збройні Сили України й мешканці країни платять найвищу ціну — життям, кров’ю, знищеними й зруйнованими будинками й містами. Але затяжну війну відчуває й агресор — його економіка слабшає і стоїть на порозі серйозної кризи, яка може підірвати основи його здатності продовжувати війну. Тому він кидає величезні сили й засоби на пропаганду, яку сміливо можна назвати гібридною війною, що ведеться в кіберпросторі, у ЗМІ, залах парламентів і на засіданнях урядів, а також — на вулицях. Терористична держава намагається залякувати, підкупляти, привертати на свій бік усіма способами політиків і громадян країн, які надають Україні допомогу. Вона підтримує радикальні, переважно схильні до фашизму громадські рухи й політичні партії, підкидає їм брехливі псевдоаргументи, руйнує почуття єдності з українцями, нацьковує на біженців. Приклади та наслідки такої діяльності видно скрізь: у США, Німеччині, Угорщині, Словаччині, Чехії. На жаль, також і в Польщі. 

Гнів і обурення викликає той факт, що лунають голоси проти продовження допомоги Україні й людям, які знайшли в нашій країні притулок від війни. Переконано запевняю вас, українські друзі, що серед поляків у вас, як і раніше, є величезна кількість прихильних людей

Про це свідчать опитування й результати останніх президентських виборів, які, на жаль, хоч і з незначною більшістю, виграв кандидат, підтриманий угрупованнями проросійських ксенофобів. Чимало й прикладів мужніх волонтерів, які продовжують організовувати збори коштів на допомогу й особисто передають Україні закуплене обладнання воїнам ЗСУ або цивільним майже на самій передовій, під дронами ворога над головою. Багато є й тих, хто обрав спільну службу з воїнами ЗСУ — як у якості польових медиків, так і у збройних формуваннях. Спільна боротьба «за вашу і нашу свободу» й пролита кров єднає, цементує дружбу. Це добре. Нехай ця дружба триває вічно. Разом ми — сила.

З нагоди Дня Незалежності України я хочу звернутися до вас, перефразовуючи слова українського гімну:

Ще не вмерла України ні слава, ні воля,
Ще вам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть ваші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєте й ви, браття, у своїй сторонці.

Все одно буде Україна! Слава Україні!

Адам Туз

20
хв

Наш шанс подолати минуле

Sestry

Хоча Хорватію і не можна назвати популярним напрямом серед українських біженців, з початку повномасштабної війни сюди приїхало понад 27 тисяч українців — а для країни з населенням менше ніж чотири мільйони людей навіть ця цифра вважається значною. Цікаво, що приблизно стільки ж людей (28-30 тисяч) щороку залишають Хорватію, мігруючі до інших країн ЄС, що вже спровокувало демографічну кризу. Влада й медіа Хорватії постійно говорять про нестачу робочої сили в країні та те, що вже зараз кожен п'ятнадцятий працівник у країні є іноземцем. Очікується, що до 2030 року в Хорватії буде вже близько половини мільйона іноземних трудових мігрантів.

З огляду на очевидну кризу на ринку праці, приїзд українських біженців міг піти на користь хорватській економіці. Разом з тим українки, які переїхали сюди від війни, кажуть, що Хорватія — країна не для заробітків. «Тут тепло й красиво, але реальний прожитковий мінімум вищий за мінімальну заробітну плату, — пояснює Sesty Олександра з Києва. — Тож якщо ви не маєте тут свого житла й працюєте на місцевому ринку праці, вижити дуже непросто».

Безкоштовне житло, яке не можна вибирати

Олександра з двома синами приїхала до Хорватії восени 2022 року. Cпочатку евакуювалася від війни до Німеччини. Потім повернулася до України. Але з початком російських дронових атак виїхала знову.

— Цього разу — до Хорватії, і не лише з дітьми, а й з батьками, — розповідає Олександра. — Щомісячних соціальних виплат у Хорватії немає — тут можна отримати хіба 300 євро на людину на рік. Соціального житла, як у Німеччині, також немає. Але є (і вони існують досі) програми допомоги українцям з тимчасовим житлом, які, наскільки мені відомо, організовані Червоним Хрестом. Це безкоштовне проживання у будиночках — де можна жити доти, доки не знайдеш постійне житло. Ми жили в такому готелі рік, поки не переїхали до міста Задар, де самі винаймаємо квартиру. 

Ці будиночки знаходяться в горах — у гарних місцях, але далеко від цивілізації, великих міст і моря. Там немає кухні, але є безкоштовне харчування. Тобто тобі дають дах над головою, їжу, разом з тим знайти постійну роботу, яка б дозволила орендувати власне житло й облаштувати життя, практично нереально. Знаю людей, які живуть у таких будиночках уже три роки. Поки триває війна, їх не виселяють. 

Важливо розуміти, що якщо просиш таке житло, ти не можеш вибирати, де саме тебе поселять — а поселити можуть і в готелі на трасі, де в пішій доступності не буде взагалі нічого

З пошуком квартири під оренду буває по-різному: хтось знаходить швидко, хтось шукає місяцями. У Хорватії до орендарів немає таких жорстких вимог, як в інших європейських країнах, де дивляться і на твій офіційний дохід, і на кредитну історію. Але тут буває проблематично знайти відповідні умови — щоб, наприклад, протягом року платити фіксовану суму. Оскільки більшість місцевих живуть з турсезону, орендаря можуть попросити влітку платити вдвічі більше, а то й взагалі виселитися — з можливістю заїхати назад після закінчення сезону. Нам пощастило знайти квартиру з фіксованою орендною платою. Ціни останнім часом сильно зросли. Коли ми приїхали, однокімнатну квартиру ще можна було винайняти за 450 євро, тоді як зараз це щонайменше 650 євро.

Готель Wooden Houses Macola, в якому живуть українські біженці. Фото: wooden-houses-macola-korenica.hotelmix.com.ua

Айтішники, бізнесмени й майстри манікюру. Хто знайшов себе в Хорватії?

Є українці, які мешкають у дорогих прибережних зонах — це здебільшого айтішники, які працюють на ринки інших країн. У Хорватії вони просто живуть і насолоджуються морем. 

Мало хто зміг знайти себе саме на місцевому ринку праці. Знаю дівчину, яка заробляє у Хорватії як майстер манікюру (і її клієнтки — переважно українки). Ще знаю чоловіка, який продає сонячні панелі. Він досвідчений бізнесмен, але каже, що спочатку було складно. Хорвати звикли щось купувати у тих, кого знають особисто — навіть якщо доведеться заплатити більше. Він доклав чимало зусиль, щоб завести знайомства. Деякі українці заробляють на тому, що беруть в оренду готелі та перездають.

Мінімальна зарплата тут близько 800 євро. Якщо при цьому віддавати 650 євро за оренду квартири, тобі просто не буде на що жити. Ціни на продукти вищі, ніж у Німеччині. Щоб купити, наприклад, шматочок м'яса та якусь кашу, овочі, доведеться викласти від 30 євро. Попри те, що живемо ми на морі, риба й морепродукти тут настільки дорогі, що дозволяємо ми їх собі не часто. Нещодавно приїжджала до України, де чоловік купив мені п'ять кілограмів креветок — то я ними снідала, обідала й вечеряла.

У Хорватії я працюю на себе — займаюся фотографією. Здебільшого це фотосесії у турсезон. Але фінансово допомагає чоловік, який надсилає нам гроші з України.

Олександрі подобається свобода, яку відчуваєш у Хорватії

За словами Олександри, українці в Хорватії можуть отримати знижку на оренду житла за програмою компенсацій. Але на практиці це відбувається не завжди:

— Не всі власники житла хочуть цим займатися. Суть програми в тому, що саме орендодавець має подати заявку й документи, що підтверджують, що у нього живуть українці — і якщо він, наприклад, здає квартиру за 600 євро, то частину цих грошей йому сплатить не орендар, а держава. Багато хто не хоче брати в цьому участь ще й тому, що із заявкою на участь у програмі почнеться перевірка документів — а не у кожного хорватського орендодавця там усе «чисто». 

Хорватська реальність у цьому сенсі більше схожа на українську, ніж на німецьку чи швейцарську

Хорватський менталітет

Тут, як і в Україні, щось може бути нелегальним, а щось за принципом «як домовишся». Але вирішити питання через когось навряд чи вдасться — домовлятися хорвати згодні лише особисто, так би мовити, дивлячись у вічі. Знайома якось радила мені йти до лікаря, прихопивши шоколадку. Тож у певному сенсі тут панує звичний нам безлад. Забув принести якийсь папірець? Не страшно, потім занесеш. Люди вірять одне одному на слово. Що ще дуже відрізняється від тієї ж Німеччини, так це відсутність контролю. Немає ані суворих систем штрафів, ані джоб центрів, що змушують тебе шукати роботу. Нікого не цікавить, де і як ти живеш, працюєш ти чи ні, їздив в Україну чи ні. 

Немає соціальних виплат — відповідно, немає й контролю. Почуваєшся вільно, і мені це подобається

До речі, попри відсутність суворої системи штрафів і поліцейських на кожному кроці, у Хорватії почуваєшся безпечно. У маленьких містечках всі одне одного знають, і крадіжки трапляються переважно в турсезон. Загалом хорвати доброзичливі, добре ставляться до іноземців. У розмові з українцями часто згадують, що тридцять років тому вони самі пережили війну — і дуже нам співчувають. 

Більшість хорватів — люди релігійні. Це католицька країна, і тут навіть серед шкільних предметів є віровчення.

Дитячий фестиваль, Шибеник 2024

А от трудоголіками хорватів я б не назвала. Докладати надзусиль вони точно не будуть. Є у людини будиночок біля моря, вона десятиліттями здає його туристам. Пів року заробляє на цьому гроші, наступні пів року — на ці гроші живе. І більше їй нічого не потрібно. 

Сервіс з українським краще навіть не порівнювати

Моя поламана машина побувала на трьох хорватських СТО — тижнями стояла в кущах, ніхто навіть не починав ремонт. В Україні відремонтували відразу. За ремонт ноутбука чи смартфона візьмуть щонайменше 50 євро — але це не означає, що роботу буде зроблено. Не варто дивуватися, якщо в ресторані вам принесуть брудну тарілку чи склянку. Якщо попросите, поміняють, але швидше за все здивуються, чому це вас хвилює. Місцеві у цьому сенсі розслаблені. У жодній зі сфер, по суті, немає конкуренції, ніхто не прагне сподобатися чи більше заробити. Люди інакше ставляться до роботи, грошей і життя в цілому.

Оскільки заробітки тут невеликі, в сім'ях зазвичай працюють обидва партнери. Батьки часто працюють позмінно, діти теж ходять до школи за змінами: тиждень зранку, другий — після полудня. Шкільна програма тут трохи легша за українську, а ось підхід більш схожий на наш, ніж на німецький: вчитель може відчитати, навіть іноді підвищити голос. У Німеччині як би дитина себе не поводила, такого не буде. 

У прибережних зонах Хорватії можна побачити вілли, власників яких місцеві саркастично називають «німецькими хорватами». Це люди, які тридцять років тому через війну поїхали до Німеччини і там залишилися. Заробляючи значно більше, ніж могли б удома, вони залишаються у Німеччині, а нерухомість купують у Хорватії. Ті, хто під час війни не поїхав, називають цих людей зрадниками. Як я вже казала, українці та хорвати у певному сенсі схожі.

У «мертвий сезон» життя тут наче зупиняється

— На роботі тут справді не напружуються, — підтверджує Ксенія Норик з Києва, яка теж зараз мешкає у Хорватії. 

— Для хорвата нормально просто сидіти годину-дві, пити каву і дивитися на море

Нещодавно до мене в гості приїжджала подруга, яка сказала: «Дуже красиво, але я не змогла б весь час жити в такому відпускному вайбі». Хорвати самі дивуються, коли дізнаються, що хтось до них приїхав не відпочивати, а жити. Тому що місцева молодь, навпаки, їде до країн, де можна більше заробити.

Ксенія — професійна художниця. В Україні займалася живописом, викладала малювання у кількох студіях Києва й мала свій онлайн-магазин картин. З початком великої війни евакуювалася з на той момент трирічною донькою спочатку до Польщі, а далі — до хорватського містечка Водиці, де торік відкрила власну студію.

Ксенія отримала грант і відкрила майстерню-крамничку

— Саме у Хорватії я почала малювати пейзажі. Природа й неймовірна краса навколо надихають, — каже Ксенія. — Поспіхом виїжджаючи з Києва, я прихопила лише п'ять маленьких картин, які помістились у сумку. Три з них продалися на польському аукціоні. Вже пізніше, через пів року життя у Хорватії, я поїхала в Україну і вивезла багато своїх картин і робочих інструментів.

У Хорватії пощастило знайти квартиру, власник якої погодився взяти участь у програмі компенсації житла — таким чином замість 600 євро на місяць я поки що плачу 300. Якщо тут самостійно орендувати житло, потрібно заробляти бодай 1300-1400 євро на місяць.

У деяких сферах — таких, як моя — тут можна знайти можливості. Я, наприклад, відкрила власну студію завдяки тому, що отримала від європейського фонду грант на розвиток бізнесу. Це був довгий і непростий процес з безліччю нюансів і документів, але все вийшло — і з літа минулого року маю власну студію, яка водночас є і моїм маленьким магазинчиком, де продаю свої картини, сувеніри, а також малюю на замовлення.

Місцеві вже добре мене знають — приїхавши до нашого містечка, я сама активно почала знайомитись з людьми. Заводила знайомства у дитячому садочку доньки, у місцевій бібліотеці, згодом організувала кілька персональних виставок — і про мене написала місцева газета. І зараз у мене вже є замовники як серед місцевих, так і серед туристів. Моя галерея-студія знаходиться у самому центрі міста — і вечорами люди, які гуляють набережною, заходять і часто щось купують чи замовляють. У сезон студія працює до одинадцятої години вечора. 

Взимку все по-іншому — це «мертвий сезон», тому в цей період я багато малюю, а також даю уроки малювання та майстеркласи. Уроки проводжу хорватською мовою, яку за ці три роки вже добре вивчила. Граматика, до речі, дуже схожа на українську, як і деякі слова. Я ходила на курси, займалася з репетитором, але більшість часу вчила сама. І справжній прогрес стався, коли перестала боятися робити помилки. До речі, більшість хорватів непогано знає англійську. 

За великого бажання можна і мову вивчити, і знайти варіанти для розвитку. Наприклад, грант, який я отримала — не тільки для художників, бізнес може бути різним. Залежно від сфери діяльності можна отримати від семи до двадцяти тисяч євро. Потім, за необхідності, можна пробувати подаватися і на інші гранти — якщо, наприклад, потрібно докупити обладнання.

Життя у Хорватії має свої плюси і мінуси. З плюсів для мене як для художника — звісно, неймовірна природа й архітектура довкола. Тут точно є звідки черпати натхнення. У Хорватії багато сонячних днів навіть взимку. Тут досить вітряно — і тому навіть у спеку не душно.

Тут цікава кухня, місцеві дуже люблять м'ясо. Часто можна побачити ягня, кабанчика або навіть корову на рожні. Хорвати чудово готують раків, і ще тут дуже смачна оливкова олія. Ще мені подобається блитва — це такий овоч, підвид буряка.

З мінусів — високі ціни (зараз до нас приїхала моя мама, і на всю сім'ю ми тільки на продукти витрачаємо по сто євро раз на кілька днів), а також «мертвий сезон», коли життя в місті на кілька місяців просто зупиняється. Ще в Хорватії дуже висока вологість, немає централізованого опалення, тому взимку в квартирах може бути цвіль. Місцеві до цього звикли, а от українців це часто шокує.

Те, що тут немає соціальних виплат, — це водночас і мінус, і плюс. Ти відповідаєш сам за себе і нікому нічого не винен.

За даними хорватських ЗМІ, найбільше українців зараз живе в Загребі, прибережній Сплітсько-Далматинській жупанії та північному регіоні Примор'я-Горський Котар навколо порту Рієка. Що стосується працевлаштування, то одним з найбільш затребуваних напрямків була і залишається готельно-ресторанна галузь — сезонна робота там є завжди. Також, як повідомляє місцева преса, зараз у Хорватії великий попит на продавців у магазинах і торговельних центрах, будівельників і фахівців з розвитку бізнесу зі знанням іноземних мов.

Деяким українцям у Хорватії вдається підтвердити свої дипломи й знайти роботу за фахом. Серед них є лікарі. Так, Хорватська медична палата наразі отримала 16 запитів на визнання медичних дипломів з України, повідомляє хорватське видання jutarnji.hr. Лікарів на хорватському ринку праці справді бракує, але медичні дипломи, видані в інших країнах, підтвердити складно. Наприклад, епідеміолог Ольга з Луганської області розповіла, що через різні навчальні програми й бюрократичні нюанси з 27 років свого трудового стажу вона змогла підтвердити лише 12 — і отримала право працювати не епідеміологом, а лікарем загальної практики. Щоб стати вузьким фахівцем, їй потрібно ще п'ять років навчатися у місцевому виші.

‍Фотографії з приватних архівів героїнь

20
хв

«Ця красива країна — не для заробітків». Як живуть українці в Хорватії?

Катерина Копанєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Коли трамвай мовчить

Ексклюзив
20
хв

Олена Бабакова: «Хейт щодо українців — не та проблема, яку можна вирішити власною поведінкою. Відповідальність лежить на політиках і правоохоронцях»

Ексклюзив
20
хв

Як змінилися настрої поляків щодо підтримки України? Опитування

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress