Ексклюзив
20
хв

Як переселенець з Донеччини відкрив грибну ферму та продає гриби по всій Україні

Підприємець Юрій Душенко займається вирощуванням грибів приблизно 6 років. Першу ферму він відкрив на Донеччині, але через повномасштабне вторгнення довелося залишити бізнес та переїхати з родиною спочатку на Буковину, а згодом — на Черкащину

Анастасія Новицька

Як відкрити грибний бізнес? Фото: Shutterstock

No items found.

На новому місці Юрій Душенко вирішив знову запустити грибний цех. Справа пішла вдало: зараз чоловік продає продукцію по всій Україні, має замовлення від інших підприємців та навіть планує облаштувати власне виробництво з маринування грибів. Через які випробування пройшов переселенець за 2,5 роки війни, хто допоміг відкрити грибну ферму на Черкащині та як планує розширювати бізнес у найближчі роки — про все це підприємець Юрій Душенко розповів Sestry.  

Знайомство з грибами

29-річний Юрій Душенко родом з Луганщини, але 10 років тому переїхав до дружини у місто Лиман на Донеччині:

— У батьків жінки був свій бізнес. Вони продавали чай, каву, спеції. Ми допомагали їм декілька років.

З часом бізнес вдалося розшити: родина відкрила три продуктових мінімаркети, невеликий ресторанчик, декілька магазинчиків із одягом. Юрій з дружиною теж вирішили запустили власну торгову точку, яку назвали «Пан Амерікано», оскільки готували там чай та каву.

Коли розпочався ковід, бізнес занепав: людей приходило мало, а отримані доходи не покривали навіть вартість оренди. У результаті Душенку довелося закрити свій магазинчик. Далі виникло питання: чим займатися під час пандемії? Знайомий запропонував Юрію спробувати разом вирощувати гриби. Це була реалістична пропозиція, оскільки в ініціатора ідеї якраз був у власності колишній консервний завод, де стояли пусті підвальні приміщення. 

— Ідея сподобалась, але проблема полягала в тому, що в оточенні не було технологів, тож треба було досліджувати цю тему самостійно та з нуля, — розповідає підприємець. 

Юрій почав вивчати інформацію в інтернеті, придбав літературу, пройшов курси. Далі пішла робота:

— На старті купив три брикети, поклав в котельні і почав вирощувати гриби. Перший врожай вийшов непоганий — 12-14 кг грибів. Цей процес зайняв приблизно 2 місяці. 

Перший врожай грибів у бізнесмена був 12-14 кілограмів. Фото: Shutterstock

Вирощувати гриби — це виклик

Коли підприємець зібрав перший врожай, він зрозумів, що знайшов справу для душі, адже дуже сподобалося спостерігати за процесом вирощування та збору грибів:

— Було неочікувано, але смак власних грибів був більш яскравий та цікавий ніж магазинних. У першому врожаї один гриб виріс вагою 350-400 г. Ми його порізали на слайси та посмажили в клярі. Смак грибів тоді не відрізнявся від м'яса, що дуже здивувало. Хотілося розібратися, чому смак шампіньйонів, що вирощуєш сам, може суттєво відрізнятися від магазинних.

Виявилося, що на якість та смак грибів впливає жорстке дотримування технології вирощування шампіньйонів. Зокрема, грибам треба давати більше часу на дозрівання, тоді вони набирають більше необхідних смакових якостей. Як результат, «дорослі» шампіньйони стають більш щільні за смаком, а не водянисті. 

Виростивши перші гриби, Юрій зрозумів, чим хоче займатись. Фото: Shutterstock

Грибна ферма напередодні 24 лютого

Після перших врожаїв Юрій Душенко з партнером вирішили масштабувати процес вирощування грибів та запросили у співвласники ще одного інвестора. Підприємці втрьох готували нові підвальні приміщення, збирали полиці. Планувалося закласти в 4 підвалах по 10 тонн компосту. Такі об’єми надали б можливість вирощувати 8 тонн шампіньйонів протягом одного місяця. Але усі ці плани не вдалося реалізувати, оскільки розпочалося повномасштабне вторгнення Росії:

— Ми заклали брикети та підготувалися до вирощування грибів, але прийшлося терміново евакуюватись та залишити усе виробництво. В результаті загальні втрати бізнесу на той момент склали біля $6-8 тисяч.

Перша евакуація із Донеччини

Восени 2022 року подружжя Душенко вирішило виїхати на захід України. Із собою не брали речей — тільки тривожну валізу із документами:

— Фактично їхали внікуди: були у Дніпрі, Стриї Львівської області, на Закарпатті. Усюди виникали якісь проблеми, наприклад, із житлом. Знайомі запропонували пожити певний час у Чернівцях, ми поїхали в цей регіон. Врешті опинилися у селищі Сучевени, там прожили біля 3 місяців.

На новому місці Юрій із дружиною вирішили спробувати відновити бізнес. Душенко зідзвонився із партнерами, та почали діяти разом. Спочатку відкрили декілька магазинів з продажу чаю, кави, спецій, тому що такий бізнес швидше окупається. Пізніше було ухвалено рішення запустити грибну ферму:

— Орендували потрібний об’єкт, зробили ремонт. У двох приміщеннях заклали компосту по 5,5 тонн. Це б дозволило замкнути цикл виробництва та отримувати врожай щомісяця, адже на дозрівання та збір кожної партії грибів потрібно 2 місяця. Коли зібрали перший врожай, виявилося, що продавати шампіньйони нікому.

Провальний рестарт грибної ферми

Юрій Душенко розповідає, що на етапі перезапуску грибного бізнесу він домовився із партнерами, що займається саме вирощуванням шампіньйонів, а вони шукатимуть клієнтів. Домовленості не спрацювали:

— Партнери сказали, що попитали в Чернівцях та області, чи не зацікавлений хтось придбати гриби, але не знайшли клієнтів. Чи правда це — не знаю. 

У результаті врожай частково вдалося продати знайомим, друзям. Після проблеми зі збутом шампіньйонів в сторін посилились непорозуміння щодо бачення подальшого ведення бізнесу:

— Партнери почали вимагати повернути вкладені гроші, оскільки фінансування запуску грибної ферми йшло за їхній рахунок. Вони вважали, що я маю заплатити $4 тис., оскільки загалом у вирощування грибів було вкладено біля $12 тис.

Тоді Душенко запропонував партнерам забрати його долю в мережі чайних магазинів, що вони паралельно запустили на заході країни. На той момент таких магазинів було п’ять: три — в Чернівцях, один — на Вінниччині, один — на Хмельниччині. Пропозиція влаштувала усі сторони, тож питання було закрито.

Нова спроба запустити грибну ферму

Навесні 2023 року подружжя вирішили перебратися у Звенигородку на Черкащині, де проживали родичі дружини. Від звенигородських волонтерів Юрій дізнався, що є можливість написати бізнес-план для відкриття грибної ферми та отримати грант від одного із благодійних фондів, якщо ідея виявиться конкурентоспроможною. Підприємець вирішив ще раз спробувати отримати фінансування, тим більше, що на руках були готові розрахунки, які він підготував ще у Чернівцях. 

— Проєкт був розписаний на декілька мільйонів гривень. Я скоротив кошторис до 100 тисяч гривень, бо таке фінансування було реально отримати у межах гранту, та відправив заявку, — розповідає Юрій. 

За місяць стало відомо, що грантодавці погодили ідею. Ще через 20 днів було отримано фінансування. Грошей вистачило на часткове оздоблення одного підвального приміщення:

— Виникла проблема з пошуком об’єкту, де можна розмістити грибну ферму. Об’їхав усю Звенігородку — і все марно. Випадково побачив магазин на околиці міста. Знайшов господарів та спитав за оренду. Вони поцікавилися, під який саме бізнес потрібен об’єкт. І виявилося, що мають у власності саме напівпідвальні приміщення, які оптимально підходять під грибну ферму.

Запустити знову бізнес Юрій зміг завдяки гранту. Фото: Shutterstock

Додаткові гроші на бізнес-старт

Грантове фінансування пішло на купівлю кондиціонера (40 тис. грн), двох двигунів для подачі повітря (по 4 тис.), полиць (20 тис.), туманогенератора (10 тис.), компосту (10 тис.) тощо. Також за власні гроші — 220 тис. грн — Юрій придбав проводку, холодильну камеру, ще один кондиціонер, додатковий компост тощо. Тобто загалом витрати на запуск грибної ферми склали 320 тис. грн.

— Тоді в нашої родини та друзів зовсім не було грошей. Підтримали місцеві підприємці. Коли дізналися, що ми —переселенці та відкриваємо грибну ферму, допомагали, як могли. Наприклад, знайомі надавали матеріали безкоштовно, власник приміщення частково оплатив електроенергію на декілька тисяч гривень. Ми віддавали борги вже з врожаю. Наша родина реально була в приємному шоці від підтримки людей, які знали нас на той час лише 2-3 місяці. Це сильно мотивувало запускати власний бізнес, — каже підприємець. 

Перший грибний врожай у Звенигородці 

Наприкінці осені 2023 року Юрій з дружиною підготували приміщення під вирощування великих грибів. Перший врожай вагою 1,7 тонни вдалося зібрати напередодні Нового року. 

Питанням продажу грибів Юрій зайнявся заздалегідь. Він об’їхав сусідні містечка та розповів підприємцям про можливість придбати гриби. Також родина опублікувала оголошення про врожай у групах на Фейсбуці. А ще Душенки вирішили поставити полку з грибами у магазині батьків:

— Тільки в одному магазині вдалося продати понад 400 кг з першого врожаю. При цьому люди швидко звикли до великих грибів та не хотіли брати маленькі. Великі гриби брали для консервування, жарки, фарширування.

Ось такі гриби ростуть на фермі Юрія. Фото: приватний архів

Соцмережі зробили грибну ферму відомою в Україні

Що цікаво, велику частину врожаю — біля 500 кг — родина Душенко продала десь за три дні, завдяки акаунту в ТікТоці. Справа в тому, що Юрій почав знімати процес вирощування грибів у соцмережі, як то кажуть, для себе. Але відеоблог швидко став популярним — за 3-4 місяця з’явилась понад 8000 підпісників. Тож коли підприємець записав відео із пропозицією купити гриби, в особисті посипалась безліч замовлень зі всієї України. У результаті довелося швидко обробляти заявки та надсилати гриби «Новою поштою» у Київ, Харків, Одесу, Миколаїв, Закарпаття. Люди залишились задоволені якістю продукції.

— Ми не встигали приймати та обробляти заявки. Дірект у ТікТоці та Вайбері був завалений. Дружина з ранку до вечора обробляла заявки. А потім ми з батьками зрізали гриби, упаковували їх та надсилали поштою, — розповідає чоловік. 

Коли ж перший врожай було розпродано, люди почали замовляти гриби у вигляді… броні. Так вдалося продати половину нового врожаю, якій тільки зрів на фермі. 

Як родина Душенко розвиватиме грибну ферму 

Підприємець каже, що зараз попит на його продукцію вище, ніж виробничі потужності бізнесу. Тому Юрій хоче розширювати ферму, щоб мати можливість отримувати великий врожай щомісяця. Такий підхід дозволить закрити запити не тільки з боку постійних роздрібних клієнтів, а й системного бізнесу:

— Нещодавно один зі столичних кулінарних центрів попросив відправляти їм по 3 тонни грибів щомісяця, це важливе замовлення.

Також Душенко хоче експериментувати з різними видами грибів: окрім печериць є план вирощувати королівські гриби та гливи. Якщо вдасться збирати великий врожай щомісяця, тоді надлишки продукції можна буде консервувати. А для цього вже потрібен власний цех з маринування. Для реалізації планів потрібно додаткове фінансування, тож Юрій буде знову подавати свою розрахунки на конкурс грантів:

— Люди активно розкуповують маленькі гриби на маринування. Такий товар цікавить власників продуктових магазинчиків. Замовляють для маринування гриби й з інших міст. Наприклад, дівчинка із Запоріжжя якось купила 90 кг грибів та замаринувала їх. Тепер планує ще замовляти. Тож коли запустим цех з маринування грибів, продукція звідти точно буде користуватися попитом.

У планах бізнесмена вирощувати королівські гриби та гливи. Фото: приватний архів

Як зберегти грибну ферму у важку зиму

Наступна зима — серйозний виклик для бізнесу, адже під час довготривалих відключень світла можна втратити врожай грибів. Тому Юрій планує закупити котел та акумулятор для опалення цеху, що дозволить працювати навіть під час блекаутів:

— Ідей багато: наприклад, плануємо поставити відеокамери та датчики клімат-контролю, щоб стежити за безпекою та температурним режимом у приміщеннях під час дозрівання грибів. Важливо ретельно дотримуватися норм температури, вологості, освітлення в приміщення, інакше врожай може загинути.

Душенко впевнений: за 2-3 роки вдасться реалізувати основні плани з розвитку бізнесу, а тоді напевно з’являться й нові цікаві ідеї для автоматизації процесів вирощування грибів та збору врожаю:

— Технології постійно розвиваються. Цікаво стежити за тенденціями у вирощуванні грибів, експериментувати та впроваджувати нові проєкти. Дуже радий, що знайшов справу, яка мені подобається та якою я планую займатися усе життя. Тож, можливо, з часом наша родина буде створювати цікаві рецептури для приготування грибів під власним брендом. 

Чи складно відкрити побудувати грибний бізнес 

Загалом грибна ферма не вимагає великих коштів для запуску, але потребує багато часу та зусиль, каже Юрій Душенко. Іноді в цеху треба проводити по 2-4 години, а іноді й по 16-18 годин.

З однієї тонни компосту можна зібрати від 300 до 400 кг грибів. Цей процес триває два місяці: один місяць йде пророщення, другий місяць — плодоношення. Далі використані брикети потрібно вивезти та закласти новий компост. Потім 2-місячний цикл вирощування шампіньйонів повторюється.  

Щоб запустити грибний бізнес, на старті підприємець має зробити такі кроки:

  • орендувати вдале приміщення; 
  • заплатити зарплату співробітникам; 
  • закупити сировину: компост, грибниці, добрива; 
  • підготувати полиці для вирощування грибів; 
  • придбати та змонтувати обладнання, зокрема, мова йде про освітлення, полив, систему кондиціонування, температурний режим.  

Такий бізнес сьогодні потребує інвестицій мінімум у 300-400 тис. грн. Витрати на запуск грибної ферми можуть окупитися через 9-12 місяців.

No items found.

Має дві вищі освіти — з журналістики та міжнародної економіки. Закінчила курс «Економіка, ринки та аналіз даних» Центру удосконалення економічної журналістики при Київський школі економіки. Досвід в журналістиці біля 20 років. Працювала у газеті «Сегодня», в інтернет-виданні «Обозреватель», на телеканалі СТБ.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сімейна пасіка перетворилась у бізнес

Faina Bee — сімейний бізнес, який виріс на родинній справі, розповідає співзасновниця бізнесу Катерина Водолажська. Кілька поколінь родини її чоловіка мали пасіку. Зараз крім традиційного меду тут виготовляють та реалізовують вощину для свічок і медові десерти: крем-мед (мед з сублімованими фруктами та ягодами, кремований за спеціальною технологією) та горішки в меду. Зараз на сімейній пасіці 90 вуликів, але їхню кількість хочуть збільшити до 140, розповідає Катерина:

— Ми планували збільшити кількість вуликів ще у 2022 році. Тоді ми тільки мали пасіку і продавали мед заготівельникам, але гуртова ціна знизилась. Тож ми думали спробувати створювати медові десерти, які набирали популярності. Але замість цього були змушені через вторгнення тимчасово виїхати в Івано-Франківську область. 

Пасіки залишились на Харківщині. Фото: приватний архів

Пасіку не перевозили — батьки залишились її доглядати, а Катерина з чоловіком в іншому місті міркували над планом розвитку своєї справи. На початку 2023 року подружжя повернулось у Харків і почало втілювати свій план виготовляти перші медові десерти:

— Восени 2023 року вже були непогані продажі. До цього часу ми вже отримали декілька грантів, і завдяки цим коштам отримали експлуатаційний дозвіл на харчове виробництво. Ці дозвільні документи було доволі складно зробити, бо чинне законодавство дуже суворо регламентує всі процеси. 

Наразі вся продукція Faina Bee виготовляється з дотриманням політик і процедур НАССР (система аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок; наявність сертифікатів НАССР дозволяє гарантувати виробництво безпечної продукції. — Авт.).

Для чого це робили? По перше, щоб працювати у правовому полі, по-друге — щоб мати можливість вийти на більші ринки, великі торгові мережі, по-третє — це впевненість у собі і якості своєї продукції. І будь-який клієнт може ознайомитися з документами, які засвідчують якість продукції, розповідає Катерина:

— Для маленького виробника отримання таких дозволів — це максимально дорого. А ще — майже всю інформацію про те, що і як треба робити, коли і які документи подавати, доводилось шукати самотужки. 

Мед у десертах Faina Bee — власний, а бджільництво — ціла наука. Ситуація з обстрілами у прифронтових регіонах знову напружена, а бджоли дуже погано реагують на звук, тож розводити їх на Харківщині непросто. Комахи постійно намагаються кудись полетіти в пошуках тихішого місця, додає Катерина, Тому для збору меду пасіку возять по західній частині області, де менше прильотів і немає такого забруднення повітря. 

Утім це не всі виклики. Місто, яке постійно зазнає обстрілів, дуже потерпає через зруйновану енергетичну інфраструктуру. У Faina Bee є декілька виробничих приміщень: виробництво десертів та окремо — виробництво вощини, пояснює Катерина:

— Магазин з виробництвом десертів розташований поруч з медичним закладом і там світло майже не вимикають. А ось там, де розташоване виробництво вощини, електроенергія вимикається і спланувати взагалі нічого не можна, бо навіть встановлених графіків не дотримуються. Наприклад, світло мають вимикати з 9:00 до 16:00, а насправді його немає з 7:00 до 18:00. Якщо використовувати генератори, то собівартість продукції буде занадто високою.

Як крафтовим виробникам шукати клієнтів

З попитом на медову продукцію нині доволі складна ситуація, додає підприємиця. Faina Bee розраховує більше на роздрібного покупця, а людей у Харкові поменшало. Особливо медові десерти купували дітям, але багато сімей з дітьми виїхали. Крім того, купівельна спроможність людей дуже знизилась.

Щоб залучати нових покупців, вирішили розклеювали листівки на під’їздах, шукати інші точки збуту — розмістили свою продукцію в кількох невеликих магазинах, але через обстріли деякі з торгових точок або закрились, або там припинились продажі. А ось щоб крафтовому виробнику потрапити на полиці великих супермаркетів, крім цілої низки дозволів і сертифікатів, треба ще пройти тривалу процедуру погодження:

— У великих супермаркетах велика бюрократія. Ми зараз листуємося з однією такою мережею. Але це складно, попри те, що ми маємо всі сертифікати за системою НАССР.

Один із варіантів продажу продукту — через соцмережі. Фото: приватний архів

Ще один варіант продажів — соцмережі. Та, зізнається Катерина, щоб правильно їх вести, треба наймати фахівця і вкладати гроші в рекламу:

— Ми зіткнулися з тим, що наша маржа не дозволяє просуватися в інстаграмі максимально ефективно. Ціна за клієнта виходить 3 долари, а в нас один продукт стільки коштує. СММ-агенції, таргетологи, які могли б допомогти, не дуже хочуть спрацювати з малим бізнесом, бо орієнтуються на більший бізнес і більші рекламні бюджети. Тому ми зараз розробляємо сайт і будемо запускати контекстну рекламу, щоб до нас йшли люди, які вже мають запит на нашу продукцію.

Наразі власники Faina Bee міркують над тим, щоб вивести свою продукцію на експорт, але для цього теж потрібно пройти ще низку дозвільних процедур (залежно від країни, в якій планують продавати). Щоб працювати на міжнародних маркетплейсах, треба ще й розбиратися в митних процедурах: знати, яка країна може не пропустити такий товар через кордон.

20
хв

«Бджоли весь час хочуть полетіти у тихіше місце»: як провадити медовий бізнес під обстрілами

Юлія Малєєва

Анастасія Яремчук разом із чоловіком вже відкрили 8 перукарень на Донеччині. Подружжя медиків не побоялися розпочати бізнес за 20 кілометрів від лінії фронту. Щоб працевлаштувати місцевих, їм довелося перенавчати на барберів художників і слюсарів. Кадрове питання одне з найболючіших, бо через близькість до фронту люди виїжджають.

Життя на валізах

У 2014-му році, щойно почалася війна, я закінчувала інтернатуру у рідній Горлівці на Донеччині. Однак жити у місті через часті обстріли було складно. Одного дня ворог гатив по центру Горлівки. Тоді було дуже багато постраждалих і загиблих. Мені вдалося вижити. Той день, 27 липня, я запам’ятаю назавжди. Це мій другий день народження. Саме тоді наша невелика родина ухвалила рішення — виїжджати у більш безпечне місце. Так ми майже на два роки оселилися у селищі Адамівка — за 40 км від Краматорська. Весь цей час я їздила звідти на роботу до міста. Працювала асистенткою кафедри онкології та радіології Донецького національного медичного університету. Свого старшого сина Тимура бачила тільки на вихідні. Він жив разом з моїми батьками. Аби бути всім разом, ми вдруге ухвалили рішення про переїзд. Бо немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Цього разу переїхали до Дружківки на Донеччині. Тут я вдруге вийшла заміж.

Анастасія Яремчук разом із чоловіком. Фото: приватний архів

З чоловіком познайомилися на роботі, він — лікар-травматолог.

У день, коли почалася повномасштабна війна, ми дізнались, що у нас буде дитина. Чоловік наполягав на переїзді, але я твердо сказала: «Нікуди не поїду»

Старшого сина і своїх батьків вмовили переїхати в Умань на Черкащину. А ми лишилися. Покинути місто не дозволяла й наша робота. Як лікарі ми повинні бути на своєму робочому місці і допомагати людям. Цей момент розлуки з сином і батьками був дуже тяжким. Тож згодом вони повернулись. У жовтні 2022-го я народила молодшого сина. Те, що ми пережили тут того року, коли не було газу, майже пів року води, були перебої з електропостачанням — це загартувало і вже сприймається як буденність. До цього, на жаль, звикаєш. Головне, що ми вистояли.

Перукарня для чоловіків

На той момент багато жінок з дітьми виїхали із міста, а їхні чоловіки  залишились. Я помітила, що був попит на чоловічу стрижку. Сама довго не могла записати свого чоловіка на неї. Це була дійсно проблема. І одного дня у мене виникла ідея відкрити перукарню із чоловічим залом. Хотілось зробити щось тематичне, незвичайне. Завжди перукарні називали «Олена», «Наталя», «Анастасія» тощо. У нас варіантів назв було багато —  «Кактус», «Бритва». Визначитися допоміг випадок. Мій чоловік родом із Чернігівщини. Одного разу ми гостювали у Ніжині. Там є педагогічний інститут імені Миколи Гоголя, однойменна вулиця і випадково зайшли до кав'ярні, яка теж називалася «У Гоголя». Всередині все було присвячено письменнику. Стильно і тематично. Тож, вийшовши, я сказала чоловікові, що назву перукарні слід прив’язати до якогось героя. І оскільки ми обоє прихильники детективних історій, то зупинилися на назві «Шерлок». Далі почали думати над атрибутами. Люлька для куріння, скрипка, плед, робочий стіл, друкарська машинка, лупа, мікроскоп. І саме з цього почали відтворювати англійський стиль у закладі.

Анастасія Яремчук: «Ми прагнули відтворити англійський стиль у закладі». Фото: приватний архів

Перший «Шерлок» — це дуже маленьке приміщення два на три метри. Там стоїть одне крісло й робоча зона з мийкою. Є банери «Англійська королева з жуйкою», фотографії Бітлз, постери Лондона. У зоні очікування — маленька під старовину шафа. На стіні — друкарська машинка. У нас вийшов затишний чоловічий зал, дизайн якого придумувала я.

Всі ці речі ми шукали, де тільки могли. Друкарську машинку і скрипку  придбали на OLX.  Картатий плед в англійському стилі подарувала моя колега. У нас є декілька книг про Шерлока Холмса, які презентував наш перукар Данило. Клієнти подарували стару машинку та ножиці

Ми з чоловіком працюємо як два ФОПи. Відкрити справу нам допоміг мікрогрант від «Є-підтримки». У чоловіка був на перукарські послуги, а я отримала грант на розвиток кав'ярні. Тому у нас є ще й кава від «Шерлока». Якщо перукарня працює понад рік, то каву продаємо майже 7-й місяць.

Найбільш затратною була купівля якісних машинок для стрижки, шейверів та тримерів. До того ж, треба розуміти, що це обладнання, яке виходить з ладу. Приміщення ми орендуємо, тож усюди робили незначний ремонт. Грантова підтримки дуже допомагає. Але її ми отримали на етапі розвитку.

Анастасія Яремчук: «Найбільш затратною була купівля якісних машинок для стрижки, шейверів та тримерів». Фото: приватний архів

Перші дві локації відкривали самостійно. Звісно, перед тим, як відкривати справу я все добре прорахувала. Чоловіча стрижка у нас коштує від ста гривень. Ми тримаємо дуже демократичні ціни.

Найбільша проблема — кадри

Першою проблемою став пошук майстрів. Їх майже не було, адже багато людей виїхало. Кадри шукали усюди. І зрештою вирішили навчати бажаючих працювати. Це можна було зробити у Дніпрі чи Києві. Першим опанувати нову професію зголосився наш майстер Данило. На той момент у нього народилась дитина, і грошей на утримання сім'ї не вистачало. Хлопець талановитий, мав незначний досвід стрижки, коли служив в армії. Професію барбершопера опанував швидко.

Барбершопер у перукарні «Шерлок». Фото: приватний архів

Згодом у нас забажали працювати два майстри з інших перукарень. Так ми почали розширюватись. У Дружківці вже маємо чотири заклади. Стільки ж було і у Костянтинівці. Однак, через збільшення обстрілів вимушені релокувати звідти бізнес до Краматорська. Поки що там лишається одна перукарня. Загалом у нас працює 16 перукарів на два міста.  

У нас є люди з інвалідністю. Є художник, який працює перукарем. У кав’ярні баристою є жінка, в якої шестеро дітей. Є також майстриня з шиття, яка перевчилася і тепер колористка і перукарка

Жінки у захваті від її талантів. Перукарів, які працювали за фахом, було лише двоє. Решту — ми навчили. Навчання організовували за власний рахунок. Це теж був ризик. Було й таке, що наші співробітники, вивчившись у нас, йшли до конкурентів. Але у кожного є право вибору. Якщо йде одна людина, то на її місце прийде дві. Ніколи не потрібно нікого утримувати.

У «Шерлок» працює 16 перукарів на два міста. Фото: приватний архів

Клієнтів вистачає. На сьогодні у нас є універсальні майстри. Окрім перукарських послуг, дівчата роблять вії, брови і нігті. Щодо перебоїв зі світлом і водою, то ми призвичаїлися. Тим більше на даний час у нас більш-менш стабільна ситуація. Крім того, ми працюємо на акумуляторних інструментах. Запас води також постійний. Її зберігаємо у накопичувальних баках. Тому, можемо помити людям голову чи бороду навіть, коли води у місті не буде.  

До лінії фронту 20 км

До Часового Яру, там де проходить лінія фронту, дуже близько — до 20 км. У мене іноді запитують, чи не страшно нам було відкривати справу так недалеко від бойових дій? Страшно, але якщо нічого не робити, то стає ще страшніше. У мене вже був досвід побудови життя з нуля у 14-му. Тому мені дуже не хотілось навіть вірити і думати про те, що у нас знову буде те саме і вкотре доведеться виїжджати. Я вірю до останнього. На даний час в мене немає жодного сумніву, що область вистоїть. Розумієте, навіть так близько від передової люди однаково думають про гарні зачіски.

Я не можу сказати, чи виїжджають люди  з міста.  Навпаки, є ті, хто повертаються. Дім є дім, і кожен тримається за свою оселю, за свій шанс бути вдома. Життя не зупиняється

У нас дуже чисті охайні вулиці. Бувають обстріли. Не менш боїшся, коли їх немає, бо є момент очікування. Це дуже давить на психіку. Але кожен пристосовується і намагається жити. Це живі міста. Так, понівечені, але однаково тут все працює. Дуже багато підприємців. Щодо того, як я психологічно все витримую, то просто спокійно до цього ставлюсь. Моя друга освіта — психолог. А ще — я знаходжу спокій у своїх дітях та справі.

Анастасія Яремчук разом з синами. Фото: приватний архів

Якщо я зайнята, то я не аналізую 24 на 7 все, що відбувається довкола. Мої очі не дивляться карту бойових дій. Я однаково не зможу обійняти весь світ і зробити так, щоб закінчилась війна. Тому ми повинні знайти щастя, рівновагу у тому, що є. Взяти себе у руки. Наразі я працюю у Дружківці рентгенологом у Центральній міській клінічній лікарні, а також за сумісництвом рентгенологом в онкологічному диспансері Краматорська. І, звісно, паралельно займаюся перукарнями.

У планах — розширення бізнесу і відкриття школи

На даний час ми на порозі відкриття п’ятої перукарні у місті Дружківка. Загалом їх вже буде 7. Коли ми купували дзеркало і маленький диванчик для очікування, мій чоловік сказав: «Всі вивозять речі, а ми купуємо і звозимо». Я сподіваюся, що цей диванчик прослужить нам багато років. 

У мріях і планах — відкриття школи перукарського мистецтва. Зокрема, ми могли б там і для себе кадри готувати, і для інших. Нормальна конкуренція повинна існувати, бо якщо її немає, то це розслабляє і ніяк не загартовує. Але це все у перспективі. Хотілося б розширитися по області. Відкрити заклади у Краматорську і Слов’янську. Також маю плани щодо кав'ярні. Дуже хотіла б, щоб вона існувала не як точка кави з собою, а як повноцінний заклад. 

Поєднувати роботу і бізнес не просто. Це дуже виснажує. До того ж, я ще мама двох дітей, які потребують уваги. Мені допомагають батьки. Інколи я можу забути, наприклад, завезти чисті рушники, забрати замовлення. Але в мене є бос, мій чоловік, який допомагає у всьому. Ми працюємо як єдиний організм. Те, що не встигаю я, встигає він.  І це дуже зручно, коли працюєте як партнери. Комфортно бути не тільки чоловіком і жінкою, а й друзями і партнерами по роботі.

Анастасія Яремчук: «У мене є бос, мій чоловік, який допомагає у всьому. Ми працюємо як єдиний організм». Фото: приватний архів

Щодо майбутнього і перспективи говорити складно. Я дуже спокійно реагую на будь-яку ситуацію і намагаюсь вирішувати питання, як вони з’являтимуться. Потрібно дивитись за ситуацією на фронті і готувати якісь варіанти «б». Однак не забувати, що життя є тут і зараз. Продовжувати працювати і жити.

Війна навчила мене цінувати близьких і кожну прожиту хвилину

До речі, цьому навчила мене й моя робота в онкології. Коли я прийшла на роботу в онкодиспансер, мені було 25 років. І це страшно, коли ти бачиш, що не тільки через війну людина може втратити найдорожче, — життя. І тому цінуєш кожну хвилину, намагаєшся зробити щось добре для своєї родини. Для себе я не розглядаю на даний час переїзд, але якщо буде розруха й загроза життю моїх рідних, то я оберу безпеку для них. Незважаючи на війну, я вважаю, що у нас найкраща країна з потужною освітою, неймовірною природою і, звісно, що лікарями. Я думаю, що люди, які зараз живуть в Європі все це давно зрозуміли. Тому я б, мабуть, не змінювала в Україні нічого. Лише б якось стимулювала розвиток. Я мрію про закінчення війни, стабільність. А ще — після закінчення війни дуже хочу відправити дітей до своїх батьків, а з чоловіком поїхати до Венеції або Португалії. Дуже хочеться романтики. 

20
хв

«Хоч і понівечені, але наші міста живі». Історія лікарки з Донеччини, яка відкрила мережу перукарень за 20 км від фронту

Наталія Жуковська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Закінчити війну у 2025 році: австралійський генерал назвав передумови

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Найближчими місяцями потрібно бути готовими до закінчення війни

Ексклюзив
20
хв

Потрібен другий шок?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress