Ексклюзив
20
хв

Ядерка або чому українці сміються

Іноземці чомусь дивуються нашому сміху, розмаїттю мемів і жартів на кожен привід. Вважають це якоюсь легковажністю. Насправді це наш спосіб виживання. Коли ми сміємося, будьте певні — ми тримаємось

Татуся Бо

Сміх — це спосіб виживання українців. Малюнок Маґди Данай

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Я живу у Києві неподалік гори Щекавиця. Це один зі столичних пагорбів, названий за іменем одного із братів-засновників міста — Щека. Якщо вірити літописам і місцевим переказам, то саме на цій горі похований Віщий Олег, князь київський. Зараз тут ландшафтний парк (ну, як парк — трава по пояс, дерева), мечеть, цвинтар старообрядників. Колись, за часів холодної війни, тут стояла глушилка. 

Можливо, люди б і не знали про цю гору, але восени 2022 року Путін дістав зі своїх куцих штанів головку, даруйте, ядерну боєголовку — і почав нею вимахувати на весь світ, погрожуючи завдати ядерного удару по центрам «прінятія рєшеній» в Києві. Тоді відразу почався ажіотаж щодо закупівлі препаратів йоду, протигазів. А в соціальних мережах і ЗМІ писали, що робити у разі ядерного вибуху.

Проте у світі немає нічого, абсолютно нічого, що українці не могли б перетворити у смішне. Запам'ятайте це. Все, що з нами стається, — ми перетворюємо у смішне. Плачемо, горюємо і регочемо. Це наш спосіб виживання такий. Смійся, поки живеш, і живи, поки смієшся

Так от, на тій першій путінській головці, даруйте, ядерній путінській боєголовці, народився перший чудовий мем — оргія на Щекавиці. Кияни і киянки, гості міста і навіть мешканці інших міст і сіл збиралися у випадку ядерного вибуху влаштувати оргію на Щекавиці. Масову й яскраву. Ми тоді ще з подругою досить серйозно обговорювали, до кого доєднаємося, — до учасників чи до критиків і консультантів. Адже балкон нашої подруги виходить прямо на те місце, де мала б бути оргія, — можна взяти мегафон і керувати процесом. Мені здається, в умовах ядерному вибуху у мене дуже добре вийшло б волати з балкону: «Шо ж ти робиш, дівчинці неудобно».

Ще одна моя приятелька, науковиця, започаткувала традицію — на кожне діставання Путіним тієї гол… ядерної боєголовки писати «йод іще не пити».

І що я мушу вам сказати, що Путін і росіяни уже скільки разів діставали ту ядерну боєголовку як всратого аргумента у цій війні, що якби ми всерйоз реагували на ті погрози, якби не навчилися з цього сміятися, то вже б, певно, передохли всі від смутку, туги і журби

Нещодавно зʼявилися повідомлення, що наші дрони дістали радіолокаційну станцію далекого стеження аж у Мордовії. Для українців ця новина пройшла із реакцією: «А, клас, може, менше ті скоти літатимуть і бомбитимуть, може легше буде діставати їхні виробництва ракет і шахедів. А куди іще наші дрони можуть дістати?». Аж ось, відреагували наші американські партнери: «Українці перетнули червону лінію — і от уже скоро, прямо щас». Тобто виходить, що цього разу ядерну боєголовку у Путіна дістали вже американці. А що українці?

Ми сміємося. Йод ще не пити. Уточнюємо час збору і дрескод на Щекавицю. Домовляємося, де паркуватися, що із собою нести. Ті, хто живуть далеченько, просять у мене місця зайняти і захопити закуски. Я й по собі зрозуміла, що страху немає. Їбане — так їбане.

Їбане — так їбане…

Це фактично наш повсякденний лозунг. Їдемо на роботу, тривога. Моніторингові канали пишуть, що ракети над Києвом. А ти їдеш і думаєш: їбане — так їбане, а на роботу треба. Росіяни через ботів і корисних полудурків розганяють, що знову Київ за три дня, а ти п’єш ранкову гірку каву, згадуєш ту страшну дорогу в евакуацію і подумки така:  «їбане — так їбане, я вже нікуди не поїду».

Ми за ці 10 років війни, так часто приміряли на себе смерть, що вже не страшно

Мій товариш у 2014 жив в Алчевську (Луганщина), місто захопили російські військові і місцеві, так би мовити, сепаратисти, підігріті російською владою. І от товариша здав його ж друг. Забрали його на допит, довго возили з мішком на голові, привезли десь у поле на «розстріл». І він розказує: на першому розстрілі було дуже страшно, на другому — вже однаково, на третьому — сміявся. Не істерично, просто тому, що оця вся катавасія стала смішною. А сам він вже приміряв на себе свою смерть ще тоді — на першому розстрілі. Змирився з нею, прийняв її, зробив її подружкою. 

Ми вже міряли-переміряли ту смерть під час обстрілів міст. Та в кожного, здається, вже був шанс поміряти її й не один раз. І ми вже сміємося їй в обличчя. У цьому є певний фаталізм — прийняти те, що відбувається, приміряти різні сценарії. А тоді читати про «червоні лінії» в американській пресі і сміятися про «йод іще не пити», про «їбане — так їбане, а я піду помию голову», рахувати усі озвучені Росією і партнерами червоні лінії. Сміятися. 

Іноземці чомусь дивуються нашому сміху, розмаїттю мемів і жартів на кожен привід. Вважають це якоюсь легковажністю. Насправді це наш спосіб виживання. Коли ми сміємося, будьте певні — ми тримаємось

А от коли ми перестанемо сміятися, отоді вже бійтесь. Це значить все — ми здалися. А вірогідніше — померли. І, повірте, останній помираючий реготатиме найгучніше за всіх.

Тому шановні іноземні читачі, не дивуйтеся з того, що українці сміються. Ми сміємося, бо а що іще робити, коли в українців стільки різноманітних способів померти, що одним більше, одним менше — уже однаково. Кожен новий спосіб лиш породжує нові меми, нові жарти і сміх.

То що ліпше вдягти на Щекавицю у квітні, якщо таки їбане? Що там нині в моді на випадок ядерки?

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/661fc871a74ca63b5c9e427e_prawda-ukr-poziom.jpg">Як говорити з дітьми про війну?</span>

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Татуся Бо (Тетяна Комлик) — доросла блогерка, дитяча письменниця, волонтерка, виконавча директорка Благодійного фонду «Українська фундація "Мрія"». Народилася на Полтавщині.  За освітою режисерка видовищно-театралізованих заходів і вчителька української мови та літератури. Працювала кореспонденткою,  редакторкою, сценаристкою. Мама двох смішнючих дітей.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Трамп під час зустрічі з Мелоні в Овальному кабінеті. Вашингтон, 17 квітня 2025 року. Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News

На протокольних фото Дональд сміявся і не приховував, що відчуває особливу симпатію до впливової італійки. Деякі злі язики навіть підозрюють, що він у неї трохи закоханий, тому ставлення до Мелоні набагато краще за Макрона, Стармера та Шольца, який отримував купу образ у соцмережі Х.

Насправді на Мелоні покладено аж дві місії. Про першу стало відомо після уже легендарного скандалу між Трампом та Зеленським в Овальному кабінеті. Італійська прем’єрка на наступний день побачилась із українським лідером у Лондоні, де закликала його уникати напруженості із США та дала пару цінних консультацій.

«Я вважаю, що дуже важливо, щоб ми уникали ризику розколу Заходу. І я думаю, що з цього приводу Велика Британія та Італія можуть відіграти важливу роль у наведенні мостів», — зазначила тоді Мелоні.

І справді, після допомоги двох держав США повернули обмін розвіданими та дали добро на постачання зброї

Мелоні високо оцінила зустріч Трампа та Зеленського, яка відбулась на похоронах Папи Римського. Розмова в базиліці Собору святого Петра тримала в напрузі багатьох, але лідери не посварились, не побились і обмінялись зауваженнями стосовно рамки мирного плану. У дописі в соціальних мережах партія Мелоні «Брати Італії» натякнула на активні дипломатичні зусилля лідерки, які були «ретельно і стримано сплетені, без прагнення бути в центрі уваги, навіть тоді, коли погляди всього світу були прикуті до Риму — столиці християнства, а завдяки нашому прем'єр-міністрові, також і світової дипломатії».

У Римі Зеленський мав зустріч із Мелоні. Фото: ОПУ

Сама італійська лідерка у Ватикані мала розмову з очільницею Євросоюзу Урсулою фон дер Ляєн. Так, як Трамп в захваті від Джорджі — Європейський союз сподівається, що вона може підштовхнути американського президента до укладення нового торговельного договору з переглядом мит. І врешті — європейці уникнуть великої торгівельної війни. Тим паче американський лідер уникає телефонних розмов з головою Єврокомісії, тому Мелоні бере на себе місію посланця Європи. 

Як відомо, Євросоюз має три місяці, щоб переконати Трампа не вводити 20-відсоткові мита на весь експорт до США. Наразі ЄС оподатковується базовим тарифом у 10%, а також 25-відсотковими зборами на сталь, алюміній та автомобілі.

Для Джорджі Мелоні — це посилення її ваги в Євросоюзі і загалом у світі — як рішучої лідерки нового часу

Торік у грудні видання Politico назвала італійську політикиню зіркою європейської політики. Навіть так, прямим текстом написало, що лідерка правої партії «Брати Італії» за кілька років «перетворилася з маргінальної політичної фігури на одного з ключових гравців на європейській та світовій політичній арені».

Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні визнана найвпливовішою людиною Європи за версією Politico 2025-го року.Фото: IPA/ABACA/Abaca/East News

«Сьогодні, якщо ви хочете говорити з Європою, то дзвінок саме до Джорджії Мелоні — очевидний вибір. Навіть такі постаті, як Ілон Маск, найбагатша людина у світі та радник новообраного президента США Дональда Трампа, звертаються до італійської прем’єрки для обговорення стратегічних питань», — написало впливове ЗМІ.

Чим цікава Мелоні? До її перемоги на виборах 2022 року італійських правих уособлював Сільвіо Берлусконі — любитель скандальних вечірок, творець ручного телебачення, любитель помахлювати з податками та випити із Путіним

Партія Мелоні з'явилася на орбіті італійської політики, коли скандали одіозного мільярдера почали вкрай деструктивно впливати на інші партії. Всі хотіли жити як Берлусконі на широку ногу — і щоб за те їм нічого не було. 

«Брати Італії» стали здоровою альтернативою — що праві можуть і роботою займатись, а не лише плавати в басейнах з телезірками та неповнолітніми. Тож з часом ультранаціоналістична та радикальна політикиня спромоглася зарекомендувати себе як політикиня, з якою готові співпрацювати як у Брюсселі, так і у Вашингтоні.

Мелоні — одна з небагатьох, хто може на рівних дискутувати з іншим лідером Європи — Еммануелем Макроном. Є велика насолода спостерігати, як ці двоє сперечаються щодо фіскальної політики, соціальної політики та найбільш гострого питання — мігрантської кризи
Макрон та Мелоні під час саміту «коаліції охочих» у Парижі. 27 березня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Західні аналітики кажуть, що успіхом у відносинах із Трампом Мелоні точно зобов'язана не тільки вродою та вишуканим стилем. Вона здатна знаходити баланс між радикальними ідеями своєї партії та прагматичною співпрацею з міжнародними партнерами. Її лідерство демонструє нову еру змін в європейській політиці, де ліберальні підходи поступаються місцем новим обличчям із сильним націоналістичним порядком денним. Також можна з упевненість сказати, що Джорджа Мелоні, Кая Каллас, Урсула фон дер Ляєн — це і є команда складних часів, яка буде розгрібати ті авгієві стайні, які лишили ті чоловіки, які хотіли дружити з Путіним. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Улюблениця Трампа. Як Джорджа Мелоні стала арбітром між Вашингтоном, Брюсселем та Києвом?

Марина Данилюк-Ярмолаєва
Дональд Трамп, Камалв Гарріс, Таймс-сквер, Нью-Йорк

Думаю, люди не усвідомлюють, наскільки поганою була Америка до Трампа. Якщо вже на те пішло, я думаю, що Трамп просто відкрито говорить про те, що американський уряд робив століттями. Я в жодному разі не кажу, що те, що робить Трамп — це добре, але він чесно говорить про це. Зрештою, адміністрація Байдена депортувала в середньому 57 тисяч людей на місяць, тоді як адміністрація Трампа минулого місяця вислала назад 37 660, і все ж ми ніколи не чули про депортаційні плани Байдена. Ми хвалимо лібералів за їхню відданість правам людини, але чого вони насправді досягли? Вони не захищають права жінок, дозволяють геноцид палестинців, заарештовують студентів за участь у протестах, дозволяють Росії продовжувати свої злочини і обмежують нашу свободу слова. І при цьому нам кажуть, що ми будемо голосувати за них, тому що вони є «меншим злом»? Я постійно чую, що відповідальність за наше майбутнє «лежить в руках молоді», бо саме старше покоління спричинило весь цей безлад. Від мене очікують, що я буду протестувати, голосувати, організовувати — в той час як я від цього всього відрізана.

Що ж це за демократія, коли у нас є лише вибір між двома злами, і обидва підтримуються одними і тими ж потужними інтересами?

Я думаю, що коли ми дивимося на Америку, ми повинні запитати себе: «Для кого вона коли-небудь була доброю?» Це завжди була країна, яка була доброю для білого американського чоловіка, і, ймовірно, вона стала ще кращою для нього зараз. Однак, чи була ця країна коли-небудь доброю для жінок? Чи була ця країна коли-небудь доброю до людей з іншим кольором шкіри, ніж білий? Я думаю, що ми забуваємо про це, ідеалізуючи Америку. Вона ніколи не була великою країною і ніколи не стане «великою знову», якщо тільки минуле, про яке ми говоримо, не є колоніальною, расистською імперією, яку Трамп хоче повернути. Дивлячись на «американську мрію» з перспективи посткомуністичної країни у Східній Європі, досить легко її ідеалізувати. Однак я завжди намагаюся нагадувати людям у Східній Європі, що суспільство, безпека, освіта та охорона здоров'я, які ми маємо тут, у мільйон разів важливіші, ніж ідеалізована версія того, яким могло б бути їхнє життя в капіталістичній утопії Америки.

Нещодавно я відвідала Нью-Йорк. Хоча це одне із найдорожчих міст у США, зміни цін, які відбулися за останній рік, шокували мене більше, ніж будь-коли раніше. Я чула від друзів, що вони не можуть дозволити собі орендну плату за житло, тому що її підвищили на 25%. Деякі з них не можуть знайти роботу з минулого літа — і коли я кажу «робота», я маю на увазі будь-яку роботу, в тому числі в кафе або продуктовому магазині. І це люди, які закінчили престижні університети, такі як Колумбійський чи Нью-Йоркський. 

Вільям Едвардс і Кімберлі Кемброн одружуються в День святого Валентина на Таймс-сквер у Нью-Йорку 14 лютого 2025 року. Фото: Kena betancur / AFP

Ціни на продукти продовжують зростати. Минулого року я платила близько 120 доларів за продукти, яких мені вистачило на 10 днів. Коли я приїхала туди нещодавно, ця сума подвоїлася. Зрозуміло, що Трамп хоче обвалити економіку, щоб 1% населення міг купувати все — але що далі? Всі ці люди, які не можуть собі нічого дозволити, будуть заарештовані і стануть ще однією групою, що забезпечує рабську працю для американської наддержави? Це і є план Трампа?

Бездомність в Америці — це ще одна річ, яку я зауважила лише після року моєї відсутності там. На свій подив, я виявила, що американці ще більш стійкі до неї, ніж раніше. Зростання кількості людей, які вживають наркотики на вулицях, лякає, а епідемія фентанілу швидко перетворює все більше міст на «міста-зомбі». Це вже було серйозною проблемою під час пандемії, але зараз вона стала ще серйознішою.

Все більше людей не можуть дозволити собі платити за оренду житла — і все більше з них опиняються на вулиці

Хоча вигляд людей, які отримують наркотики, викликає у мене страх, гнів у мені стає ще сильнішим. Чому ніхто не допомагає? Як американці можуть бути такими нечутливими, дивлячись на те, як люди щодня помирають на вулицях? 

Тепер Трамп хоче оголосити бездомних поза законом. Він використовуватиме тих, кого капіталістична система не може посадити за ґрати, як ще одну силу рабської праці в американських в'язницях.

Безпритульні їдять обід на День подяки, організований некомерційною організацією Midnight Mission для майже 2 тисяч бездомних у районі Скід-Роу в центрі Лос-Анджелеса, 25 листопада 2021 року. Фото: Apu GOMES / AFP
Америка повільно руйнується, як і будь-яка імперія, за винятком того, що її проблеми виникли не за одну ніч

Вони накопичувалися протягом тривалого часу — системні проблеми, які не помічалися або ігнорувалися народом. Тріщини у фундаменті існували роками в країні, чиє ядро ґрунтувалося на геноциді та рабстві, тільки тепер їх більше не можна ігнорувати. Тож як громадяни цієї країни можуть продовжувати дивитися в інший бік і не вживати заходів? Їм легше сидіти вдома, відволікаючись на розваги, соціальні мережі або щоденні клопоти, ніж протистояти суворій реальності того, що відбувається навколо них. Мені сумно усвідомлювати, що серйозність ситуації доходить до багатьох американців лише тоді, коли страждає їхнє майно. Лише тоді, коли під загрозою опиняється їхнє майно, відчуття безпеки чи повсякденне життя, вони починають розуміти, що зміни не відбудуться, якщо пасивно спостерігати чи чекати. Необхідність вийти на вулиці, вимагати дій стає зрозумілою лише тоді, коли наслідки бездіяльності відчуваєш на собі. Але ми знаємо з історії, що тоді буває занадто пізно.

«Спочатку вони прийшли за євреями.

Я мовчав, я не був євреєм.

Потім вони прийшли за комуністами.

Я мовчав, я не був комуністом.

Потім вони прийшли за профспілковими працівниками.

Я мовчав, я не був профспілковим працівником.

Потім вони прийшли за мною.

І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені»

Мартін Німьоллер

20
хв

Занепад Америки, якою ми її знаємо

Меланія Крих

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Ексклюзив
20
хв

Угода Трампа про надра: шанс чи пастка для України

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress