Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«У червні минулого року я лежав у лікарні з важким пораненням, яке отримав на фронті. Єдине, чого мені тоді хотілося — щоб поруч була кохана людина. Природне бажання, чи не так? Але для мене практично нездійсненне, тому що мій партнер — хлопець. І без документів про законність наших стосунків він для лікарів — ніхто, а отже, не може навіть бути зі мною в палаті», — розповідає Sestry військовослужбовець з Краматорська Дмитро Павлов.
Неможливість бути поряд у шпиталі — крапля в морі аргументів, чому тисячі військових з ЛГБТ-спільноти виступають за ухвалення законопроєкту про зареєстровані партнерства. Зараз законопроєкт знаходиться на розгляді в Верховній Раді України, його підтримали Міноборони і Мін’юст України. Відповідно до тексту закону, цивільне партнерство є зареєстрованим добровільним сімейним союзом двох осіб однієї чи різної статі, в результаті якого партнери набувають статусу близьких родичів (членів сім'ї першого ступеня). Наголошується, що цивільне партнерство не є традиційним шлюбом, партнерам не можна всиновлювати дітей і змінювати прізвища. Батьківські права залишаються за біологічним батьком чи матір'ю, тоді як другий партнер отримує статус опікуна. З’ясовуючи, чому під час війни прийняття цього закону критично важливе, Sestry поговорили з його авторкою, народною депутаткою Інною Совсун, а також з тими, кого він безпосередньо стосується.
«Щоб партнеру дозволили бути зі мною в палаті, довелось збрехати, що це мій брат»
— З початком війни мене одразу мобілізували і відправили під Бахмут, — розповідає тридцятирічний Дмитро Павлов з Краматорська. — За два дні до свого тридцятиріччя я отримав поранення. Куля влучила в ногу і розірвала нерв. З того часу я не відчуваю своєї стопи.
Лікування було складним, і підтримка близької людини була більш як необхідна. На жаль, коли мої батьки дізнались про мою орієнтацію, то змінили до мене ставлення. І на сьогоднішній день єдина близька людина, готова бути зі мною поруч у важкі моменти, — це мій партнер. Ось тільки мало хотіти бути поруч, треба ще зуміти. До лікарні мого партнера не пускали. Причому йшлося навіть не про реанімацію. Він приходив, але його наполегливо просили вийти з палати, оскільки офіційно він не є членом моєї родини.
Щоб хоч трохи побути разом, нам доводилося йти на всякі хитрощі. Наприклад, розповідати, що це мій брат. Або давати медсестрі шоколадку, щоб на один вечір заплющила очі на присутність мого партнера біля лікарняного ліжка. Для нас це було незручно і навіть принизливо. Хіба справедливо, що до інших поранених військових можуть приходити їхні дружини, а до мене мій партнер не може? Я був на передовій, боронив країну, ризикував життям. А тепер маю ховатися й крутитися, наче дрібний злодій?
— Коли я пішла воювати, моя дівчина стала їздити до мене в фронтову зону, — розповідає свою історію аеророзвідниця Настя Конфедерат. — І під обстрілами в Миколаєві заробила собі ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Кілька ракет С 300, що впали в метрах п’ятистах від неї, і їй знадобилась психологічна допомога. Так от ще з часів АТО таку допомогу мають право безкоштовно отримати члени родини військового. Тобто узаконений партнер, а також його діти й батьки. Приклади з лікарнями та моргами, куди не пускають партнерів військових, яскраві й трагічні. Але прикладів, коли близькі люди воїна потребують психологічної чи психіатричної допомоги, значно більше. Коли ти живий тілом, але мертвий зсередини — це не життя. І закон про партнерства безпосередньо допоможе тисячам людей повернути собі здатність почуватися живим зсередини.
22-річний військовослужбовець Павло Лагойда та його 31-річний партнер Влад зараз теж у лавах ЗСУ, де стикнулися з гомофобією.
— Під час повномасштабної війни я опинився в зоні бойових дій «на нулі», а Влад вирішив приєднатися до мене і також пішов на фронт, — розповідає Павло Лагойда. — Спочатку ми були з ним в одній частині. Але коли всім стало відомо, що ми партнери, Влада одразу відправили до іншого регіону. Щоб ми могли знову служити разом, я намагаюся перевестись зі статуса срочника в статус контрактника, але мені не дають цього зробити. Лікар, який встромляє мені зараз палиці в колеса, не приховує, що гомофоб. Він так і каже: «Ти не пройдеш військово-лікарську комісію, тому що ми цього не хочемо».
Чим мені може допомогти закон про цивільні партнерства? Коли на державному рівні представників ЛГБТ-спільноти визнають людьми, які теж мають права, це неодмінно вплине на ситуацію загалом. Зараз у нас немає прав. Кожен виїзд партнера на завдання — це психологічні тортури. Бо якщо з ним щось трапиться (поранення, смерть чи полон), тобі про це ніхто не повідомить. А якщо щось станеться зі мною, зателефонують моїй мамі, але не Владу.
Оформити чи розірвати цивільне партнерство значно простіше, ніж шлюб
— Для тисяч представників ЛГБТ, які зараз боронять нашу країну, закон про цивільні партнерства максимально на часі, — каже його авторка й народна депутатка Інна Совсун. — Зараз якщо з цими військовими щось трапляється, їхні партнери вкрай обмежені в правах. Я навіть не кажу про такі питання, як грошова допомога, виплати, спадщина. Я про те, що більшість лікарень не дозволяють партнерам бути поруч в палаті.
Є й інші моменти. Наприклад, людина в комі. В такому випадку лікарі, приймаючи важливі медичні рішення, зобов’язані консультуватися з найближчими членами родини пацієнта. Це можуть бути рішення про ампутацію кінцівки чи відключення від системи життєзабезпечення. І партнер чи партнерка не мають можливості на це впливати. А ще випадки полону, смерті... Мені відомо про ситуації, коли людину не пускали до моргу на процедуру впізнання його партнера, загиблого на фронті. Бо офіційно він не є членом родини.
— Закони про цивільне партнерство — поширена практика в світі?
— Положення про зареєстровані партнерства діють у 22 країнах Європи. Зокрема, у Франції, Великобританії, Чехії, Греції, Італії тощо. В деяких країнах (наприклад, у Німеччині) слідом за партнерствами були дозволені одностатеві шлюби.
Польща поки що є виключенням. Але зараз, коли на парламентських виборах перемогла опозиція, яка підтримує рівні права для одностатевих пар, ситуація може змінитися. До речі, соціологія показує, що більшість поляків підтримують узаконення одностатевих стосунків в тій чи іншій формі.
Більшість країн дозволяють реєструвати цивільні партнерства як гетеросексуальним, так і одностатевим парам. Наш законопроєкт теж.
— Навіщо це гетеросексуальним парам, якщо вони можуть укласти звичний шлюб?
— От, наприклад, у Франції (пишучи наш законопроєкт, ми брали за основу саме французьку модель) приблизно 40 відсотків усіх союзів укладаються в формі партнерства, а не класичного шлюбу. Тобто серед різностатевих пар вони теж популярні. По-перше, історично шлюб у країні тісно пов'язаний з церквою разом з її правилами та ролями. А дедалі більше молоді намагається уникнути нерівноправного формату стосунків. Для багатьох “партнерство” звучить приємніше. По-друге, процедура оформлення цивільного партнерства значно простіша.
— В Україні теж процедура реєстрації цивільного партнерства буде швидшою, ніж укладання шлюбу в РАГСі?
— Безумовно. І це стосується не лише реєстрації (десять днів у випадку цивільного партнерства проти місяця в випадку шлюбу), але й розірвання партнерства. Процедура розірвання шлюбу в Україні доволі складна: навіть якщо чоловік і дружина не мають одне до одного жодних претензій, але у них, наприклад, є неповнолітня дитина, вони можуть оформити розлучення лише через суд, на що потрібні гроші і час. З цивільними партнерствами процедура значно простіша й просто потребує згоди обох.
— Реакція Української православної церкви, що засудила законопроєкт, була для вас передбачуваною?
— Абсолютно. Як людина, яка займалась лобіюванням і ратифікацією Стамбульської конвенції (про запобігання насильству щодо жінок, домашньому насильству і боротьбу з ними), я не мала щодо цього сумнівів. На жаль, церква не готова до діалогу. Думаю, вони роблять собі цим ведмежу послугу, адже втрачають потенційних прихожан. А щодо заяви Ради церков (Всеукраїнська Рада Церков закликала парламент відхилити законопроєкт. — Ред.), то до цієї ради й досі входить Російська православна церква. Тому було б доречніше, якби спочатку організація зайнялася саме цим питанням.
За останнє десятиріччя рівень підтримки одностатевих партнерств в Україні зріс майже вдвічі
— Чи може закон про зареєстровані партнерства спростити шлях України до ЄС?
— 9 листопада вийшов звіт Єврокомісії щодо критеріїв, що мають бути виконані для членства України в ЄС. І там є дві згадки щодо прав представників ЛГБТ.
Щодо одностатевих партнерств, у звіті відмічається, що факт реєстрації такого законопроєкту Єврокомісія вважає позитивним кроком, який вказує на те, що ми рухаємось у вірному напрямку. Зважаючи на те, що конкретно з цього питання прямих директив Євросоюзу не існує, це максимальна форма, яку вони могли використати, щоб вказати Україні на важливість цього питання. До речі, у звіті згадується також рішення Європейського суду з прав людини про те, що відсутність в Україні юридичної можливості реєструвати одностатеві партнерства порушує Європейську конвенцію з прав людини (у червні цього року одностатевій парі, яка поскаржилася на неможливість укласти в Україні шлюб чи інший тип цивільного союзу, ЄСПЛ присудив по п’ять тисяч євро компенсації кожному. — Авт.)
— Представники ЛГБТ у ЗСУ розповідають про те, що регулярно стикаються з гомофобією і булінгом — як з боку побратимів, так і командирів. Чи може прийняття законопроєкту про цивільні партнерства допомогти у вирішенні цієї проблеми?
— Сьогодні представники ЛГБТ відчувають, що держава ставиться до них не так, як до гетеросексуальних людей. Це несправедливо. І прийняття закону — питання не лише про вирішення практичних завдань, але й про факт визнання державою прав тих, хто разом з іншими працює, платить податки, воює.
Між тим треба розуміти, що подолати гомофобію, зокрема в Збройних Силах, один цей закон не може. Необхідно прийняти додаткові нормативні регулювання. Це як ситуація з жінками в армії: прийняті окремі рішення з прописаними вказівками, на які жінки можуть посилатися в разі дискримінації чи, скажімо, сексуальних домагань.
— Чи може закон про цивільні партнерства бути прийнятий цього року?
— Питання в тому, чи вдасться це у наступному році. Звіт Єврокомісії дає надію, що на законопроєкт звернуть увагу. Важливі й останні рішення Міноборони та Мін’юсту. Мін’юст від початку ідею підтримував, але казав, що напише власний законопроєкт. Проте зрештою вони погодились підтримати наш. Міноборони також написало, що підтримує, хоча спочатку їхнє рішення було негативним. Тепер черга — за Комітетом правової політики ВРУ. Коли погодиться і він, документ врешті буде винесено на голосування в залі Верховної Ради.
— Що ви думаєте з приводу реакції суспільства на ідею цивільних партнерств одностатевих пар? Кількість негативних коментарів у соцмережах вражає.
— Ми очікували значно гіршої реакції. Негативні коментарі є завжди, але водночас я отримую також багато позитивних відгуків. У Facebook це десь 50% на 50%. А, наприклад, в Instagram і Tik Tok практично всі коментарі зі знаком плюс. У молодих людей вже інші погляди. Загалом ненависті й неприйняття щодо цих питань стало значно менше. Згідно з минулорічним опитуванням Центру соціальних експертиз Інституту соціології, за останні дев’ять-десять років рівень підтримки одностатевих партнерств в Україні зріс майже вдвічі (53% згодних в 2022 році проти 33% в 2013 році). Війна змінила наше життя й продовжує змінювати пріоритети.
Титульне фото: Edgar Su / Reuters / Forum
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.avif)
