Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
У Варшаві під час чергового протесту фермерів у сутичках постраждало 13 поліцейських
Протестуючі принесли до офісу Дональда Туска труну з написом «Фермер, прожив 20 років, убитий «Зеленою угодою», після чого її спалили. На думку учасників акції, це символізує занепад польського сільського господарства та Польщі. Також фермери палили шини, прапори ЄС, кидали яйця і бруківку в поліцію. Тримали плакати з написами «Хочу бути фермером, а не рабом Брюсселя» та «До біса зрадників польського села»
6 березня фермери з усієї Польщі знову з’їхалися до Варшави, аби протестувати проти «Зеленої угоди» ЄС, яка, на їхню думку, призведе до зниження рентабельності сільськогосподарського виробництва («Зелена угода», наприклад, передбачає скорочення використання добрив та засобів захисту рослин вдвічі, а також відведення четвертої частини фермерських площ землі під органічні культури). Виробники харчових товарів вимагають також закрити кордони для агропродовольчої продукції з країн поза межами ЄС (України, Білорусі, Росії) і захистити розведення тварин у Польщі.
Цього разу акція була масштабнішою, агресивнішою і голоснішою за попередню. Ще більше сигнальних ракет і петард, більше диму від фаєрів, вогнищ і спалених шин. «Мамо, це що, теж війна — як в Україні? Чому так бахкає?», — запитує дівчинка років п’яти у матері після того, як пролунав черговий гучний вибух петарди.
З колонки лунає пісня «Все ще буде красиво», якою Дональд Туск відкривав свої мітинги під час минулої виборчої кампанії. Знову приїхав танк, зроблений з сіна.
Просто перед офісом прем'єра протестувальники спалили труну, яку намагалися перекинути через огорожу, але поліцейські не дали цього зробити. До місця загоряння були направлені пожежні машини, проте протестувальники не захотіли їх пропускати.
«Ми тут, щоб розповісти прем'єр-міністру про те, що нам наболіло. Зелений курс — це кінець для нас усіх. Ще Туск має знати, що ми проти напливу продуктів з України, Росії та Республіки Білорусь. Якщо уряд не захистить нас, ми пропадемо. Польща зникне», — заявляє один з учасників протесту під час свого виступу біля канцелярії прем’єра.
Фото: Pawel H. Głogowski/REPORTER
До фермерів приєдналися мисливці, вони протестують проти змін до закону про полювання. Зокрема проти заборони полювання на деякі види птахів і тварин, обмежень полювання в певні години та заборону на користування тепловізорами.
Ще до початку акції у місті помітно активізувалася поліція — попри заборону фермери хотіли в’їхати до столиці тракторами, але їх не пустили (поліцією були встановлені загородження і заготовлені шипи). Фермери залишили свою техніку на під'їздах до Варшави, що завадило багатьом своєчасно дістатися на роботу. На деяких під’їздах до столиці Польщі утворилися кілометрові затори.
Фото: X Policja Warszawy
«Сьогодні я виїхала з дому завчасно, але все одно запізнилася на роботу на дві години, адже дорога до Мокотува була однією суцільною пробкою. Я такого не пам'ятаю за роки життя у Варшаві. Я — дитячий реабілітолог, працюю зі складними дітьми, і багатьом з них не можна пропускати заняття, а сьогодні двоє моїх пацієнтів не змогли отримати реабілітації», — розповіла Sestry Тереса Недашковська.
Основні заворушення, під час яких стражам порядку довелося примінити сльозогінний газ, сталися неподалік будівлі польського Сейму. Учасники протесту намагалися прорватися до Сейму, але їх зупинили. Вже ближче до завершення акції демостранти почали кидати бруківку в поліцію, остання затримала кількох осіб. Провокатори це чи ні, з’ясовують правоохоронці. В результаті сутичок постраждали 13 поліцейських, вони доставлені до лікарень.
Фото: Pawel H. Głogowski/REPORTER
Нагадаємо, що фермери також перешкоджають руху вантажівок на шести пунктах пропуску на польсько-українському кордоні. Так, на в'їзд в Україну очікують 2300 фур. Україна втрачає мільярди гривень, які необхідні їй для захисту від росіян.
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Вова і Катя чекають на нас на залишках автобусної зупинки. Я розпізнаю їх здалеку, адже місто на цьому боці річки ще вимерле, і вони — єдині живі душі навколо. Старша пані в синій куртці нервово човгає ногами. Чоловік, одягнений у чорне, зі спокійним виразом обличчя вдивляється в наш зустрічний автомобіль. Може мати трохи більше сорока, але втома на обличчі та зморшки додають йому поважності.
Все, що вони знають про нас, це те, що ми волонтери з Польщі. Вирішують забрати нас на ніч, тому що після настання темряви подорожувати цими місцями небезпечно. Хоча місто зараз звільнене від російської окупації, все ще відбуваються ракетні обстріли. Мене дивує, що хтось захоче прийняти у себе вдома абсолютно незнайомих людей, але сутінки падають так швидко, що я майже відчуваю, як нас огортає темрява.
Напад зомбі?
Ізюм. Саме звідси походять зображення масових поховань у лісі, виявлених після звільнення міста. В одному з них знайшли чотириста п'ятдесят безіменних тіл, засипаних землею, під якою намагалися приховати звіряче вбивство. Картини, такі близькі до тих, що є в наших підручниках з історії. Більшість вбитих померли насильницькою смертю, а деякі носили сліди тортур і страти — мотузки, затягнуті на шиї, руки, зв'язані за спиною, понівечені геніталії. Ми знаємо, як назвати це своїми іменами: воєнний злочин. Важко уявити, що поруч з місцем такої трагедії, поки ще тривають ексгумації, а територія замінована і повна небезпечних уламків від вибухів бомб, починає повертатися життя. У спустошене місто, продірявлене, як решето, повертаються втомлені від поневірянь мешканці, які можуть тільки повертатися, бо більше їм нікуди йти.
За день мені вдалося побачити головну артерію міста. Прогулюючись центром Ізюма, мені здається, що я перебуваю на якомусь знімальному майданчику, оточеному ідеально поставленими декораціями. Постапокаліптичний фільм, можливо, про напад зомбі, від якого втекли мешканці. Зірвані вивіски магазинів скриплять на вітрі, бовтаються туди-сюди. Навколо напівзруйновані будівлі, вигорілі вікна, наче очі, виколоті з очниць, світяться порожнечею. На центральній площі стоїть кафе, точніше його скелет — круглий каркас без скла і дверей, з зірваним дахом. Біля того, що колись могло бути входом до кафе, стоїть перфорований холодильник для морозива «Хрещатик». На протилежній стіні, мабуть, була плита, або, можливо, мангал. На землі — килим з битого скла.
Навколо мене немає жодної будівлі, яка б не мала слідів вибуху. Скрізь ці маленькі чорні дірочки від осколків, наче якийсь докучливий висип, який неможливо приховати
До моїх вух долинають крики. Але не від болю чи жаху. Більше схоже на запеклу конкуренцію. Я йду в напрямку голосів, і перед моїми очима з'являється масивна будівля школи. Два крила і фасад з елегантним порталом вишикувалися в літеру «П», утворюючи внутрішнє подвір'я. Імовірно, саме тут починався і закінчувався навчальний рік, відбувалися урочисті збори та святкування важливих подій. Сьогодні школа, як і всі інші будівлі, розколота, як решето, з-під білої обшарпаної цегли визирає червона цегла, а дах повністю згорів. Я хочу зайти всередину, але крізь дірки у віконницях бачу футбольне поле. Восьмеро хлопців грають у футбол. Серед руїн і тиші цього міста-примари вони кричать один до одного, у мене складається враження, що вони, можливо, навіть посміхаються один одному.
Ізюм. Фото: Альдона Гартвіньська
Доживання, а не життя
Западає темна ніч. З приглушеними фарами ми котимо машину по вибоїстій піщаній дорозі, слідуючи за нашими господарями, які ведуть нас до притулку на ніч. До Каті та Вови приєдналися сусідка з донькою, хоча у світлі приглушених фар я бачу лише їхні ноги.
У будинку Каті забиті вікна, з-під яких мені в очі потрапляє м'яка смужка флуоресцентного світла. Коли ми виходимо, нас просять більше не вмикати світло. Тут, де ми перебуваємо, краще не видавати своєї присутності. Над самим Ізюмом часто літають російські безпілотники, а з цього боку річки до ворога ще ближче. Навколо порожньо і глухо, чути лише гавкіт собак. Більшість мешканців виїхали звідси до Харкова, Львова чи Польщі. Ті, хто залишився і пережив окупацію, радше виживають, а не живуть. Сама окупація тривала пів року, в цей час у місті було п'ятнадцять тисяч людей.
Ми піднімаємося кам'яними сходами до передпокою. Я відчуваю запах вогкості, застояного і затхлого повітря, старих меблів. Запах, який нагадує мені дерев'яну хату мого дідуся в Сондецьких Бескидах. Запах села, трохи злиднів, який мені не чужий. Відчувається, що життя тут завмерло. У передпокої стоїть крихітний старий холодильник і металева раковина з відром під ним, в яке стікає вода. Катя ставить чайник на крихітну плиту з подвійною конфоркою і запрошує нас всередину. У вітальні стоїть розкладний диван, за яким на стіні висить килим. Книжкові полиці з книжками та порцеляною. Багато фотографій — на кількох з них я бачу гарненьку молоду дівчину та усміхненого маленького хлопчика. Порожнеча в цьому будинку тепер звучить набагато сильніше.
— Люди зникали. Ніхто не знав куди. Іноді їх забирали, іноді вони просто зникали. Військових одразу розстрілювали, — розповідає Вова, — але найбільше страждали молоді дівчата. Саме їх зараз відкопують у цьому лісі. Побиті і зґвалтовані
Деякі люди в день, коли росіяни заходили в місто, спускалися в підвали і сиділи там місяцями. Деякі окупанти заходили в будинки, виганяли мешканців і просто починали там жити. Але вони не заходили в кожну хату. Вони обирали старовинні, гарні, більш розкішні, з яких теж можна було щось вкрасти. І виносили все — телевізори, мікрохвильовки, пральні машини. Коли до будинку Каті підходять російські військові, п'яні і зі зброєю, її дочка спочатку перекидає через вікно сина, а потім вистрибує сама. Вони біжать через двір за будинком і перестрибують через паркан. Їм вдається сісти на майже останній транспорт, який використовувався для евакуації біженців, і виїхати з міста. Вони в безпеці. Але тоді Катя бачить їх востаннє. Все, що залишилося, — це фотографії на полицях, притулені до порцелянових чашок.
Тут живуть люди, діти
За розмовами застає нас глибока ніч, а втома починає накривати нас хвилями. Нам приносять ще чаю та канапок. Перевіряємо балістику — каски, бронежилети. Обстежуємо вміст особистих аптечок. Коли гасне світло, я довго не можу заснути. Лежу в спальнику і все, про що можу думати, — це про те, що вранці ми їдемо в напрямку Бахмута. Я дивлюся в стелю і вперше думаю: навіщо я взагалі це роблю? Але мотивація приходить вранці.
За мить після сходу сонця до Каті заходить Вова. Він знає, що ми незабаром поїдемо, але вважає, що нам варто з ним погуляти. Жодні розповіді не замінять того, що можна побачити на власні очі. Лише при денному світлі я бачу, що сліди окупації є навіть на вулиці Каті — розстріляний і повністю вигорілий автомобіль стоїть край дороги. Майже кожен паркан, кожна хвіртка посічена осколками.
Написи на вхідних дверях:
Тут живуть люди.
Тут є діти.
Люди, діти.
Ідемо тією частиною міста, яка під час окупації була повністю відрізана від світу. Ізюм розділений на дві половини річкою. Єдиний міст одразу ж підриває українська армія, коли російські війська проривають лінію оборони. Вони знають, що відрізають єдиний шлях відступу, але розуміють, що таким чином виграють більше часу перед ордами російських військ, які вже прямують туди. Тоді росіяни встановлюють у полях ракетні батареї і починають по-звірячому обстрілювати місто, зруйнувавши весь центр, житлові будинки, школи і лікарню. Я стою над глибокою ямою, виритою в землі, де лежать обгорілі рештки вантажівки. На ній була встановлена установка «Град», яка не раз накривала цивільні квартали, забираючи десятки життів. На полі, де ми стоїмо, я нарахувала близько п'яти таких вирв. Роблю кожен крок обережно, стежкою, яку раніше протоптав Вова. З-під снігу страхітливо визирають осколки, фрагменти форми, військової техніки. Зауважую, що навколо розвіваються червоні стрічки, прив'язані до встромлених у землю прутів.
— Сюди не ходіть, тут всюди міни, — каже Вова і показує пальцем на ліс вдалині. — А там, метрів за п'ятсот, може, шістсот, знайдено закопані тіла тих, кого вони вбили під час окупації. Переважно жінок. Тримайтеся поруч зі мною і не збивайтеся з дороги
У таких місцях є дуже просте правило: якщо ти щось не залишив, то краще не піднімай. Краще взагалі нічого не чіпати і не сходити з протоптаної стежки, а якщо можливо, то триматися асфальту. Так само і при справлянні фізіологічних потреб. Росіяни, відступаючи з Ізюма, розкидають всюди протипіхотні міни. Але можна поранитися, необережно поставивши ногу на гострі, як ніж, уламки ракет, що розірвалися.
На деяких воротах я бачу таблички: не входити, заміновано. Вова зупиняється перед однією з будівель. Там, де, ймовірно, були вхідні двері, величезна діра, а навколо купа уламків. Господарі будинку повернулися сюди через деякий час після звільнення міста. Окупанти жили в їхній квартирі і, покидаючи її, залишили на дверній ручці запал від бомби. Коли сусід натиснув на ручку дверей — бомба вибухнула. Таких сюрпризів було багато — у вимикачах, серед дитячих іграшок, у шухлядах. Вова розповідає історію про те, як вони поранили суку, у якої були маленькі цуценята. Ранили, щоб не вбити, і вона вила. Довго і голосно, поки хтось не прийшов їй на допомогу. Коли чоловік підняв її, виявилося, що в підстилці собаки була захована бомба. Вони загинули на місці — сука, цуценята і чоловік, який хотів їй допомогти.
Альдона і Катя. Фото з приватного архіву
Червона мотузочка з хрестиком на щастя
Ми проходимо близько кілометра, і перед моїми очима постає поле бою — між зруйнованими будинками стоять обгорілі танки. Скрізь валяються осколки, скло, уламки машин. У завалах, після вибуху бойової броньованої машини, ми зауважуємо закривавлену російську форму. Мабуть, саме тут точилася головна битва за Ізюм. Є ще багато «фантомів» війни: зимові рукавиці, каска з величезною вм'ятиною, напханий речами рюкзак. На дворі зима, все вкрите льодом і снігом, і мені здається, що я відчуваю запах крові в повітрі. Привид минулого ніколи не зникне звідси, навіть якщо вони приберуть ці жахливі уламки.
Коли ми сідаємо в машину, Катя зав'язує мені на руку червону мотузочку з хрестиком. Вона хоче, щоб це принесло мені удачу і щоб я завжди пам'ятала про неї. Того дня ми вирушаємо в напрямку Бахмута. Я ще не знаю цього, але я буду повертатися до Каті багато разів. Іноді, щоб просто обійняти її.
***
Через півтора місяці після нашого від'їзду я отримую повідомлення від Каті: «Вова загинув. Він загинув під Бахмутом».
«Ні кроку назад, за нами тільки смерть»
Книга видана Patronite Publishing, її можна придбати на сайті patronite-shop.co.uk
За даними, озвученими латвійською владою у місцевій пресі, щомісяця близько 630 українців користуються послугою тимчасового безкоштовного житла від держави, яку Латвія надає українським біженцям на перші три місяці перебування у країні. Раніше це були номери в готелях, але нещодавно у Ризі відкрили спеціальний будинок для українських переселенців (відреставрована будівля колишнього гуртожитку), де можна залишатися до 120 днів. Передбачається, що за цей час люди можуть знайти собі житло для довгострокової оренди.
Хоча статистика показує, що офіційно працевлаштовані лише дев'ять тисяч українських біженців, українки, з якими поспілкувалися Sestry, кажуть, що працюючих значно більше. Адже статистика враховує дані лише щодо найманих співробітників, а чимало українців працюють як самозайняті особи або є власниками бізнесу.
Рига, де мешкає більшість прибулих до Латвії українських біженців
При зарплаті 700 євро доводиться віддавати 400 євро і більше за оренду житла
— Усі українці в Латвії, яких я знаю, працюють, — каже Єлизавета Руснак з Ірпеня, яка переїхала до Латвії у березні 2022 року. — Інакше тут не вижити — у Латвії немає високих соціальних виплат і можливості отримувати гроші, поки вчиш мову або інтегруєшся. Матеріальна підтримка є лише для деяких категорій, та й розмір її зовсім невеликий. Не вистачить навіть на оренду квартири.
Коли одразу після початку повномасштабного вторгнення Єлизавета приїхала до Риги, там було багато охочих допомогти українцям. Біженці зупинялися як у готелях, так і в квартирах місцевих.
Єлизавета Руснак заробляє онлайн-консультаціями
— Поки українці жили в готелях, їм надавали разову виплату — близько 700 євро на людину, а потім ще 200 євро на місяць, — розповідає Єлизавета. — Протягом трьох місяців потрібно було знайти житло під оренду. У Латвії знайти квартиру нескладно, тут орендарі не вимагають робочих контрактів, гарантій чи кредитних історій. Аби були гроші на оренду. Хоча люди різні, і траплялися випадки, коли місцеві не хотіли здавати житло саме українцям, головною перешкодою була і залишається вартість житла.
Після приїзду ми з дитиною зупинилися у родичів, і в процесі пошуку вже своєї квартири бачили, як те, що ще вчора коштувало 300 євро, на очах злітало до 350 і вище. Допомога з оплатою оренди від держави можлива лише у певних випадках — наприклад, якщо людина має інвалідність. Певну компенсацію (але вона не покриватиме вартість оренди) можна отримати, якщо доведеш, що місячний дохід на сім'ю не перевищує 500 євро. Знаю, що деякі українці одержують її і зараз. Але більшість моїх знайомих забезпечують себе самі.
Мені не довелося шукати роботу в Латвії, оскільки я маю можливість продовжувати працювати онлайн на український ринок (я коуч і ментор з тайм-менеджменту, планування та досягнення цілей). Я маю дохід і можливість платити за оренду.
Зараз оренда однокімнатної квартири в спальному районі Риги коштуватиме приблизно 400 євро. У центрі — ще на 100-150 євро дорожче. Ціни на продукти у 2022 році були чи не вдвічі вищими за українські (зараз вони практично зрівнялися через подорожчання в Україні). У сусідній Литві ціни нижчі.
Мінімальна зарплата у Латвії — 700 євро. Не впевнена, що тут можна прожити за ці гроші (особливо якщо потрібно орендувати житло). Проїзд у громадському транспорті для українців поки що залишається безкоштовним.
Мурал на стіні будинку в Ризі на підтримку України. Фото: X NATOBrazeB
У працюючих українок з дітьми немає часу на мовні курси
Щодо роботи, то частина моїх знайомих українок задіяна у сфері обслуговування (клінінг у готелях, супермаркети, кафе), частина — як і я, працюють на себе. Коучі, психологи, логопеди — хтось продовжує працювати онлайн в Україні, хтось вже вийшов на місцевий ринок. Багато що вирішує те, який у тебе рівень латиської мови. Іноді роботодавці можуть взяти з далеко не ідеальною латиською, і люди вчать мову вже в процесі. У Латвії багато хто розуміє англійську та російську, тому так чи інакше ти можеш комунікувати з більшістю людей. Наші, які працюють у сфері обслуговування, носили бейджики «Я з України», щоб місцеві ставилися з розумінням, якщо вони не могли сказати чогось латиською.
Латиська мова досить складна, зовсім не схожа ні на українську, ні на англійську. Є безкоштовні мовні курси. Але це тригодинні заняття тричі на тиждень — робочий графік не дозволяє мені їх відвідувати. Більшість наших дівчат говорять те саме — якщо в тебе є діти і ти працюєш повний день, на курси часу немає. Тому вчу мову сама. Допомагає дитина — син цього року пішов у перший клас, і ми, по суті, навчаємось разом.
Ще недавно я думала, що зі своїм рівнем латиської ніколи не зможу працювати тут як коуч. Помилялася. Зараз до мене вже ходять кілька латишок. Окрім роботи, я ще організовую тренінги і заходи для українок у Ризі. Намагаюся допомогти дівчатам вимкнути «режим очікування» і почати планувати майбутнє, хай навіть найближче.
На відміну від нас, латиші неквапливі й не люблять змін
— Багато що тут ніби схоже на українське, але водночас зовсім інше, — каже Єлизавета. — Банківська система, система охорони здоров'я — все це у порівнянні з нашим спочатку стало шоком.
Ми не втомлюємося дивувати місцевих лікарів своїми домашніми аптечками та самолікуванням. Тут люди не ставлять собі діагнози і не вирішують, коли пити антибіотик — для цього є лікар. Коли мені знадобилося зробити УЗД, я не стала чекати на прийом через пів року у державній лікарні і звернулася до приватної клініки, де можуть прийняти протягом 1-2 тижнів. Це вихід, якщо не хочеш довго чекати, але за приватний візит доведеться заплатити 50-80 євро.
Спочатку мені здавалося, що ми з латвійцями ментально схожі. Тим не менш це не зовсім так. Українці здебільшого досить швидко відкривають душу новим людям. Латиші в цьому сенсі більш закриті, холодні. Навіть якщо ви добре ладнаєте з людиною, не потрібно сподіватися, що ви скоро станете близькими друзями. Серед латишів багато спокійних, неквапливих людей, які не люблять змін. Це добре помітно у колективах, де українці та латиші працюють разом.
У той час, як українці постійно вигадують щось нове, латиші опираються ініціативам і хочуть, щоб усе залишалося так, як було
Вони кажуть: «Воно ж і так працює. Навіщо щось міняти, ризикувати?» Більшість людей тут не поспішають виходити із зони комфорту. Я іноді думаю, що в цьому підході щось є — можливо, нам теж іноді не завадить трохи уповільнити темп.
Для мене темп сповільнюється біля моря. Поруч Юрмала. Море майже завжди холодне, але прекрасне, як і вся природа. Осінь і зима тут зазвичай сірі й похмурі, о третій годині дня у нас зараз уже темно. Але море й краса навколо все компенсують.
— Для мене в Латвії атмосфера в усіх сенсах приємна, — каже киянка Олена Сириченко, яка з весни 2022 року живе у Ризі з донькою-школяркою. — Мені подобається, що серед латишів дуже багато творчих людей. Вони люблять співати, танцювати — і в такий спосіб насолоджуються життям. Вийшло так, що я теж знайшла себе тут у творчості.
Свіжі поправки до закону про українських біженців
Олена Сириченко — вчителька української мови та літератури. Без знання латиської їй вдалося знайти роботу в місцевій школі, а пізніше заснувати «Мистецьку лабораторію» — організацію, яка допомагає українським дітям інтегруватися за допомогою творчості.
— Коли донька пішла до місцевої школи, її класна керівниця, дізнавшись, що я теж вчителька, захотіла мені допомогти, і школа взяла мене помічником педагога — пояснює Олена. — Моїм завданням було допомагати адаптуватися учням з України, а також проводити уроки української, які спеціально для наших дітей зробили факультативом.
Олена Сириченко працює в Латвії з українськими й латиськими дітьми
Навіть незнання латиської (хоча я її вчу) не стало проблемою, бо для роботи потрібна була українська. У цій історії, безумовно, є елемент везіння, бо знаю українських вчителів, які довго не могли знайти тут роботу. Якщо робота не пов'язана з Україною та українцями і це інтелектуальна праця, то в більшості випадків рівень латиської має бути мінімум С1. Та й у побуті зустрічаються люди, які принципово не хочуть переходити на іншу мову.
Щодо моєї роботи, в школі з’явився проєкт підтримки української молоді. Ми з учнями 9 класу вирішили спробувати поставити виставу. Так було започатковано наш аматорський театр, а згодом і організацію «Мистецька лабораторія», яка допомагає українським дітям інтегруватися в Латвії. Ми ставимо вистави — і до нас уже приєдналися як українські діти з інших шкіл, так і латиші. Зараз готуємо Різдвяну коляду, шиємо костюми.
У школі, де починала, я вже не працюю: українські діти живуть у Латвії вже майже три роки, тому вважається, що вони вже мали вивчити латиську. Але ось відкрилася Міжнародна українська школа в Ризі, і тепер я працюю там.
Як і Єлизавета, Олена не отримує жодних соціальних виплат від держави.
— Кажуть, що сім'ям з невисоким доходом надається якась допомога, але в моєму випадку такого не було, — каже Олена. — На своїй першій роботі я отримувала 670 євро на місяць. 300 із них платила за оренду кімнати у спортивному гуртожитку, де ми жили. Держава вважала, що мій дохід є достатнім, і допомоги я не потребую.
Латвія — доволі бідна країна, тут у цьому сенсі точно не як у Німеччині. Розраховувати потрібно лише на себе. Знаю, що деякі українці, які не можуть знайти роботу, стають на біржу праці. Але там щомісячна виплата — трохи більше ста євро на людину. Прожити за ці гроші нереально. Думаю, що матеріальне питання — це те, що тут хвилює українців у Латвії чи не найбільше.
Українські жінки збирають безпілотники в Ризі, столиці Латвії, 2023. Фото: Сергій Гриць/AP/East News
Минулого тижня Сейм Латвії вніс поправки до закону про підтримку українських біженців. Так, розмір місячних соціальних виплат для вразливих категорій (пенсіонери, люди з інвалідністю) збільшився: дорослі тепер отримуватимуть 377 євро, діти — 264 євро (досі це були 343 євро та 240 євро відповідно). Також було вирішено, що посвідку на проживання, яка надає українцям право жити та працювати у Латвії, тепер видаватимуть не на два, а на три роки. Влада вважає, що це рішення допоможе зменшити адміністративне навантаження на Управління з питань громадянства та міграції. Внесли поправки також до правил щодо інтеграції українських медиків. Було вирішено, що після трьох років у Латвії українці, які хочуть продовжувати працювати в Латвії медиками чи фармацевтами, мають підтвердити знання латиської на рівні В1 і вище.
Відповідно до даних Головного управління статистики Латвії, кількість українців у Латвії продовжує зростати. Поступово зростає і кількість тих, хто офіційно працевлаштувався. У відомстві кажуть, що найбільше українців у Латвії задіяні у сфері промисловості, мережах готелів та громадського харчування, а також торгівлі. Зазначається, що значна частина з них займається низькокваліфікованою роботою, такою як клінінг, кухонні та вантажні роботи. Правило «безкоштовного житла на перші 120 днів» все ще чинне — і влада обіцяє й надалі надавати його всім новоприбулим.
З 8 по 10 жовтня 2024 у Брюсселі українські делегації взяли участь у третьому раунді двосторонніх зустрічей України та Європейської Комісії у межах офіційного скринінгу відповідності законодавства України праву ЄС.
Цього разу скринінг стосувався «Економічних критеріїв». Такі зустрічі українських делегацій є частиною переговорного процесу, який офіційно розпочався 25 червня 2024 року. Це передостання і найскладніша стадія євроінтеграції.
У Брюсселі відбувся третій раунд двосторонніх сесій Україна-ЄС в межах скринінгу. Фото: НАЗК
Сам процес переговорів та імплементації законодавства ЄС, як свідчить практика країн-членів Євросоюзу, може тривати декілька років. Наприклад, з моменту початку переговорів до вступу в Євросоюз Словаччини, Латвії, Литви, Мальти минуло понад 4 роки.
У Словенії, Угорщини, Чехії, Польщі, Естонії та Кіпру цей процес зайняв більш як 6 років. А, приміром, Чорногорія перебуває у процесі переговорів з червня 2012 року
Чого чекають від України в найближчому майбутньому
Скринінг українського законодавства триватиме увесь 2025 рік, зазначає радник Центру економічного відновлення, економіст Іван Нагорняк. Після цього буде зрозуміло, які конкретні кроки треба буде зробити:
— Треба розуміти, що право ЄС будувалось на основі консенсусу між державами-членами Євросоюзу. Ми не були в процесі створення цих правил, але нам треба буде в будь-якому випадку їх імплементувати в нашу реальність.
Частково Україна почала змінювати законодавство, імплементуючи акти та директиви ЄС у рамках Угоди про Асоціацію. Але цього замало, наголошує Нагорняк:
— Відколи ми почали змінювати законодавство після вступу в Асоціацію, законодавство ЄС ще змінювалось, у тому числі змін зазнали правила, які стосуються довкілля, сфери регіонального управління.
Для України непростим питанням буде імплементація правил ЄС, що стосуються фінансового моніторингу, публічних закупівель, оподаткування.
— Україні треба буде знайти консенсус всередині економіки України протягом якого періоду ми зможемо імплементувати законодавство ЄС в усіх сферах, — наголошує Іван Нагорняк. — Зараз, під час скринінгу, ми повинні показати глибоке розуміння кожного секторів, показати, що ми розуміємо проблему й маємо бачення, як її вирішити, які потрібні ресурси й де їх шукати: чи це будуть внутрішні ресурси, зовнішні ресурси, чи їхній мікс.
Імплементувати право — це ще не все, його треба виконувати
Економічна частина реформ — одна з найважливіших, наголошує віцепрезидент Польсько-української господарчої палати Даріуш Шимчиха. Найперше, зазначає він, має бути конкуренція на ринку, там не повинно бути монополістів. І з цим в Україні дуже багато роботи.
Шимчиха додає, що відповідно до принципів Європейського Союзу недостатньо імплементувати європейське право. Головне завдання — його виконувати:
— Потрібно мати так званий інституційний потенціал. Це означає, що всі державні регуляторні установи мають працювати відповідно до цих стандартів. Ці стандарти повинні застосовуватися, вони повинні бути основою для дій.
І це складніша частина, ніж імплементація європейського права, тому доведеться вчитися
Складність пов’язана й з унікальною ситуацією в Україні — країни, яка спустошена війною. І низку, наприклад, екологічних вимог буде важко виконати за дуже короткий час. Отже, це цілий комплекс питань, які стосуються не тільки загальної економічної реформи (приватна власність, конкуренція), а й способу функціонування. І це буде складніший виклик, який, безумовно, потребуватиме роботи з боку уряду і, однозначно, місцевої влади, — додає Даріуш Шимчиха.
Українцям не варто вводити себе в оману, що процес вступу мине гладко і європейські виробники це легко сприймуть, вважає економіст Іван Нагорняк:
— Жоден вступ якоїсь країни в ЄС не проходив гладко. Ми пам’ятаємо, як у Франції розсипали іспанські помідори, по яких їхали вантажівки. Єдиний ринок в ЄС будувався не так просто, як нам здається. Нам треба позбутися міфу, що все пройде без жодних ускладнень. Вони точно будуть, бо Україна має дуже конкурентний агарний сектор, у нас дуже конкурентні цифрові технології, ми маємо в деяких галузях конкурентну промисловість. Все це буде впливати на стан справ на всьому ринку, на всіх секторах.
Будуть якісь домовленості, перехідні етапи й до цього треба поставитися як до нормального процесу інтеграції держави у якийсь великий економічне утворення
Аграрний сектор — один з найбільш конкурентних в Україні
Структура й уклад сільськогосподарського виробництва в Україні та Європі суттєво відрізняються. І воно потребує особливої уваги.
— Загалом сільське господарство є природною конкурентною перевагою України, бо там дуже гарні землі, яких немає в інших частинах Європи та світу, — провадить Даріуш Шимчиха. — І другий дуже важливий елемент — це економічна структура сільського господарства, яке в Україні більш орієнтоване на ринок, ніж структура сільського господарства Польщі. Якщо середній розмір господарства в Україні становить 1200 га, то у Польщі — близько 12 гектарів. Що ж, це свідчить про природну конкурентну перевагу.
Середній розмір господарства в Україні становить 1200 га, а у Польщі — близько 12 гектарів. Фото: Ukrinform/East News
Утім, це призводило й до непорозумінь з низкою європейських сусідів щодо експорту і транзиту агропродукції з України. Одним із способів, як цих непорозумінь уникнути, каже віцепрезидент Польсько-української господарчої палати, — це дипломатія:
— Поки що нема протестів. Це по-перше. А по-друге, потрібно багато працювати з українського боку, бо в Польщі побутує думка, що українське сільське господарство складається з великих олігархічних господарств. В Україні насправді є деякі агрохолдинги, які мають більш як 50 тисяч га, але вони часто навіть не в руках українців, якщо бути цілком чесними і відвертими.
Це потрібно пояснити не тільки польським фермерам, а й виробникам всього Європейському Союзу
Шимчиха додає, що варто й переконувати європейських виробників, які займаються перероблюванням, що завдяки великим обсягам Україна може налагодити постачання великих партій продукції однакової якості. А це важливо, наприклад, для забезпечення продовольством країн, які голодують і куди ЄС постачає гуманітарні вантажі.
Найближчі плани реформування від Мінагрополітики
Водночас відрізняється й державна підтримка агровиробників в Україні та ЄС: в Євросоюзі фермери мають доступ до державних дотацій, а в Україні з 2026 року планують запустити виплатне агентство, розповів заступник Міністра аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький:
— Ми взяли зобов'язання з 2026 року в себе запустити це виплатне агентство як інституцію, через яку будуть реалізовуватися всі програми підтримки. Уже запустили державний аграрний реєстр, де реєструються фермери, і це буде обов'язковим для цієї підтримки.
Загалом у дорожній карті реформ є декілька розділів, які стосуються аграрного сектора. Наприклад, у тваринництві мають бути введені жорсткіші норми щодо благополуччя тварин в частині їхнього утримання, різних маніпуляцій. Є регламенти і директиви, які стосуються фітосанітарного контролю, використання пестицидів, інсектицидів. Важливий пласт — право, яке стосується контролю безпечності, якості продукції, де треба буде інституційно змінити підходи, налаштувати системи реєстрації ветпрепаратів, засобі захисту рослин, взаємовизнання висновків лабораторій.
Тарас Висоцький розповідає плани Міністерства на найближчі 2 роки. За цей час в Україні має трансформуватися система контролю обігу генетично модифікованих організмів. Повинні ухвалити повністю нові правила гри у системі захисту рослин, застосування агрохімікатів і пестицидів. Також зараз розробляються зміни до законодавства у сфері ветеринарної медицини та контролю безпечності продукції, виноградно-виноробний реєстр, який дозволить відстежувати весь ланцюг виробництва і контролювати якість. Ще одна ціль — запуск згаданого виплатного агентства.
Уряд України повинен ухвалити нові правила гри у системі захисту рослин, застосування агрохімікатів і пестицидів. Фото: Shutterstock
Повна імплементація права ЄС може призвести до здорожчання продукції. Українським фермерам доведеться переходити на інші стандарти виробництва. Для цього треба буде виділяти значний фінансовий ресурс на переобладнання. Тож Україні треба буде знайти баланс, з яким темпом впроваджувати ці всі норми й директиви, каже Висоцький:
— Усі ці зміни — це все рух в правильному напрямку. Єдине, що все неможливо зробити за день, вони потребують ресурсу: фінансового, людського, часового. Тому ми якраз і ведемо діалог і говоримо з європейськими колегами про можливість доступу до фондів Європейського Союзу, щоб ці зміни технологій впровадити.
Адже коли в Європейському Союзі змінювалися правила гри, то вони супроводжувалися підтримкою, так щоб виробники могли адаптуватися
Зрештою, резюмує Висоцький, якщо українські фермери працюватимуть у тих самих умовах, в яких працюють європейські фермери, трансформуються, виконуватимуть усі вимоги технологічних процесів, якості продукції і матимуть доступ до фондів держпідтримки — тоді найбільш конкурентним буде той, хто більше працює.
— Бо якщо в тебе ті самі пестициди, вимоги до утримання тварин, ти виконуєш усі умови, то виграєш тільки своєю працею, інноваційністю, креативністю застосуванням нових технологій, штучного інтелекту, якихось автоматизованих рішень. Якщо ми будемо в рівних умовах, то зможемо просто конкурувати своєю працею, — наголошує чиновник.
Чи не повторяться протести фермерів, як це було на польському, кордоні залежить ще й від мистецтва домовлятися. У липні 2024 року під час зустрічі з українськими журналістами заступник Голови Представництва ЄС в Україні Ремі Дюфло зазначив: під час переговорного процесу сторони врахують минулий досвід, у тому числі й протести на кордоні щодо українського зерна, які відбувалися взимку 2023-навесні 2024-го. Ці протести, крім політичної частини, стали відповіддю польських фермерів на заходи з лібералізації торгівлі. «Це було тому, що все сталось одномоментно, а не поступово», – додав Дюфло.
Бізнес теж має готуватися до вступу України в ЄС
Через впровадження європейських стандартів якість українських товарів, продуктів та послуг має покращитися. І не тільки для аграріїв це означатиме значні фінансові витрати. Треба буде вводити зміни у виробництві, переобладнувати його, використовувати дорожчу сировину. Тому представники бізнесу теж мають включатися в процес, вважає економіст Іван Нагорняк.
Іван Нагорняк: крім оцінки наслідків, бізнес має також має зосередити зусилля на пошуках рішень. Фото: Ukrinform/East News
Найперше, у що він радить інвестувати підприємцям, це в економічну оцінку наслідків імплементації права ЄС в українське законодавство. Представники великого, середнього, малого бізнесу мають вже бути активними учасниками процесу, розуміти, як має змінитися економіка, законодавство і що вони можуть зробити, щоб ефективно працювати на ринку:
— Підприємцям треба об’єднуватися в асоціації, комітети. Там має активізуватися робота щодо оцінки економічних наслідків: наскільки здорожчає собівартість, як вони можуть один одному допомогти (купити обладнання на кілька підприємств, яке покращить виробництво, чи почати процес злиття, укрупнення тощо).
Бізнес має почати осмислювати, як він буде йти цією дорогою, а не міркувати про те, вигідно їм це чи ні
Іван Нагорняк додає: крім оцінки наслідків, бізнес має також має зосередити зусилля на пошуках рішень. Можливо, включатися в діалог про те, як зменшити негативні наслідки змін в економіці на підприємства. Наприклад, ініціювати кредитні програми чи гранти в тих секторах, де імплементація законодавства ЄС може призвести до зниження конкурентоспроможності підприємств.
<frame>Переговори, які стартували в червні 2024 року, проводитимуться за 35 різними розділами, які охоплюють різні сфери: економіка, права людини, екологія, юстиція тощо. У кожному розділі ЄС і Україна обговорюють, як українські закони, політики й стандарти можуть бути приведені у відповідність до стандартів ЄС.<frame>
Напередодні дводенного саміту були великі очікування. Однак після двох днів дискусій у Брюсселі більше говорять про розбіжності між країнами ЄС, ніж про конкретні рішення.
Польський прем'єр-міністр — на відміну від інших лідерів — не виступав публічно під час дводенного саміту ЄС у Брюсселі. Він лише вирішив провести прес-конференцію в літаку, яким повертався до Польщі в четвер увечері.
— Це засідання Європейської Ради тривало трохи довше, ніж ми очікували. З польської точки зору, звичайно, найважливішими були питання безпеки, — підсумував він переговори лідерів ЄС.
— У висновках саміту з'явилося положення проте, що ЄС буде підтримувати безпеку в повітрі над Україною. Це щось нове, — сказав польський прем'єр, хоча тут же додав, що «це не має ніякого практичного значення, тому що Євросоюз як такий не має нічого, що можна було б послати в Україну».
— Було висловлено спільний намір, щоб Європа взяла на себе частину відповідальності за безпеку українського неба. Настрої, можливо, і не негативні, але всі усвідомлюють, що це критичний момент і найближчі тижні можуть вирішити долю цієї війни, — підкреслив Туск.
Туск прокоментував затримання поляка, якого підозрюють у підготовці нападу на Зеленського
Глава польського уряду зазначив, що переговори лідерів ЄСтакож стосувалися «російського впливу через дезінформацію та кіберагресію під час виборів до Європарламенту».
— Прем’єр-міністр Бельгії та прем’єр-міністр Чехії дали зрозуміти, що всі ми маємо підстави побоюватися російського втручання, — сказав прем’єр на борту літака, повертаючись із Брюсселя.
— Сьогодні це набуває особливого значення вконтексті інформації про арешт поляка, який фактично займався підготовкою замаху на президента Володимира Зеленського. Відомо про його спроби вийти на контакт з російською розвідкою. Цей арешт був максимально виправданим, — зазначив Туск.
— Навіть якщо ми маємо справу лише з окремим випадком божевільного, значна частина політичних вбивств є ініціативою божевільних-одинаків. Ми повинні усвідомлювати, що особливо в цей час ми повинні бути зосереджені на питаннях безпеки, — сказав Туск.
Туск звернувся до фермерів щодо блокування кордонів
Водночас прем'єр-міністр закликав, щоб «ніхто не робив нічого, що могло б послабити Україну сьогодні». — Я говорю також про тих, хто блокує кордон, — уточнив він, маючи на увазі протестуючих фермерів.
Ми повинні будемо прийняти рішення, які захистять польські прикордонні переходи. Сьогодні, незалежно від обґрунтування протестів, переходи більше не можуть бути заблоковані. Ми не можемо жодним чином перешкоджати Україні, коли вирішується доля війни, — підкреслив Туск
Він додав, що був змушений відкласти зустріч з фермерами через хворобу, але вона все ще готується. — Я впевнений, що більшість фермерів розуміють, що ми продовжимо переговори і що ми дійсно допомагаємо. Я не думаю, що хтось порядний у Польщі хоче сьогодні послабити Україну, — додав він.
— Я сподіваюся на роздуми і на те, що ця форма протесту буде відкинута. Державні служби будуть діяти, щоб розчистити переходи. Я не думаю, що знадобляться прямі примусові заходи. Досі поліція та державні служби не ставилися до фермерів погано,і я хочу, щоб так було і надалі. Але я звертаюся з палким закликом: ми не повинні перегрівати цю ситуацію і блокувати Україну, — додав він.
Прем'єр-міністр про зустріч Дуди і Трампа: Я не буду критикувати президента
Прем'єр-міністр також прокоментував зустріч президента Анджея Дуди і Дональда Трампа, яка відбулася в середу в США під час бортової конференції.
— Не секрет, що я маю інший погляд, ніж президент Дуда, на ситуацію в Сполучених Штатах і на роль президента Байдена і колишнього президента Трампа, — сказав Туск, відповідаючи на запитання про це питання.
— Ми, безумовно, не поділяємо поглядів Дональда Трампа на ситуацію в Україні. Відомо, що він особисто брав участь у блокуванні допомоги Україні, — додав він.
Туск підкреслив,що «він особисто не рекомендував би таку зустріч між президентом Дудою та президентом Трампом». — Це якось впливає на виборчу кампанію в США, — пояснив він.
— Президент приймає рішення, але він отримав від нас інформацію про те, чого очікує уряд під час цієї зустрічі. Головним чином заява президента Трампа, коли йдеться про наше небо, радикально прискорити поставки американського обладнання, якщо він матиме на це вплив у майбутньому, — додав прем’єр-міністр.
— Я не знаю, якою була ця розмова. Вона мала приватний характер, — зазначив Туск.
— Я не буду критикувати президента в питаннях безпеки і відносин в НАТО, відносин з Україною чи відносин з Росією. Це ті теми, де у нас достатньо божевільних і радикалів, щоб ми могли дозволити собі будь-які конфлікти на верхівці влади, — наголосив прем’єр-міністр.
Подробиці брюссельського саміту. Почалося з санкцій проти Ірану
Європейські лідери мали говорити насамперед про економіку, але загострення міжнародної ситуації змусило їх змінити плани. Першою темою брюссельського саміту стала різка ескалація напруженості на Близькому Сході після суботньої атаки Ірану на Ізраїль.
Тут лідери ЄС знайшли спільну мову і погодилися з необхідністю введення нових санкцій проти Тегерану. — Ми повинні зробити все, щоб ізолювати Іран, — заявив президент Європейської Ради Шарль Мішель у середу ввечері. Заплановані рішення мають на меті завдати удару по компаніях, що виробляють безпілотники та ракети. Однак у висновках саміту не згадується про санкції щодо іранської нафти, яка є основою економіки країни.
Другою гострою проблемою залишається російська агресія проти України. У середу ввечері Володимир Зеленський дистанційно спілкувався з лідерами ЄС, які зібралися в Брюсселі.
— У нашій частині Європи, на жаль, ми не маємо того рівня оборони, який ми бачили кілька днів тому на Близькому Сході, — сказав президент України,маючи на увазі збиття майже всіх іранських безпілотників і ракет Ізраїлем і своїх союзників.
ЄС «засуджує» і «наголошує на необхідності», але конкретики щодо України немає
Тим часом Київ стикається з відсутністю систем протиповітряної оборони та ракет, які могли б захистити українське небо. За кілька годин до саміту ЄС під час атаки на Чернігів з використанням «Іскандерів» загинули 18 людей.
Також посилюється тиск російської армії на фронтах, а Україна відчуває нестачу зброї та солдатів. У середу Зеленський закликав європейських лідерів забезпечити свою армію системами оборони, артилерійськими боєприпасами, безпілотниками, транспортними засобами та «усім необхідним для утримання лінії фронту».
Проте висновки саміту ЄС можуть бути невтішними. Їм бракувало конкретних декларацій і зобов’язань. Натомість пролунали ритуальні запевнення у підтримці територіальної цілісності України та голоси із засудженням нападів Росії на мирне населення.
Що стосується озброєнь, Європейська Рада «наголосила на необхідності терміново забезпечити протиповітряну оборону України та прискорити надання всієї необхідної військової підтримки, включаючи артилерійські боєприпаси та ракети». Однак після цих слів не було жодних дат чи цифр
Крім того, у висновках також міститься застереження, що «військова підтримка буде надаватися з повною повагою до політики безпеки та оборони окремих держав-членів» і «з урахуванням їхніх інтересів безпеки». Деякі країни, такі як Угорщина та Словаччина, раніше висловлювали скептицизм щодо продовження надання допомоги Україні.
Запеклі суперечки про економіку. «Скупий» неохочий до боргів за зброю
На другий день переговорів лідери ЄС зайнялися відкладеними економічними питаннями. Доповідь про майбутнє єдиного ринку представив на їхній зустрічі Енріко Летта, колишній прем'єр-міністр Італії, а нині голова Інституту Жака Делора. Першочерговим завданням має стати підвищення конкурентоспроможності Європи в конкуренції з США та Китаєм. Але і тут консенсус серед країн-членів ЄС важко знайти.
Пропозиції Летти передбачають великі інвестиції в «зелену» економіку, цифровий сектор і відновлювану енергетику. Фінансування відбуватиметься за рахунок подальшого нарощування спільного боргу, але не всі в Союзі задоволені цим, а рішення Європейської Ради вимагають одностайності. — Ми ведемо дебати з цього приводу. Дехто за, дехто проти, — визнав Шарль Мішель у четвер, розвіявши сподівання на швидке досягнення згоди.
Немає навіть згоди щодо безпеки та випуску єврооблігацій для оборонного сектору. — Багато країн-членів, включаючи деякі великі країни, мають занепокоєння з цього приводу, про що під час переговорів заявив прем'єр-міністр Ірланді їСаймон Гарріс. Канцлер Австрії Карл Нехаммер прямо висловився проти того, щоб брати на себе спільний борг. Його країна — разом з Нідерландами, Данією та Швецією — традиційно входить до «клубу скупих» країн ЄС, які виступають проти будь-якого збільшення витрат.
Також недосягнуто згоди щодо податкової гармонізації, яка б перешкоджала великим гравцям ухилятися від сплати податків. Деякі країни ЄС, такі як Люксембург, Ірландія та Кіпр, роками викачували капітал з інших країн, спокушаючи багатіїв низькими податками. Прем'єр-міністр Естонії Кая Каллас також виступила проти гармонізації на саміті в Брюсселі, стверджуючи, що її країна не може багаточого запропонувати інвесторам — окрім низьких податків.
Ще одним яблуком розбрату стала ідея союзу фінансових ринків, яку просував Мішель, атакож лідери Франції та Німеччини. Ці менші країни, які отримують вигоду від слабкого регулювання, не хочуть посилення нагляду з боку Брюсселя.
Читайте оригінал матеріалу Марціна Терліка для видання Onet
20 березня польські фермери масово протестували по всій Польщі. Акції протесту пройшли у 580 населених пунктах, в них взяли участь до 70 тисяч людей (за даними польської поліції). Трактори й фури перекривали рух для автотранспорту й спровокували затори на дорогах. Місцями протесту стали насамперед під’їздні дороги до міст та швидкісні траси.
Мери деяких міст заборонили страйк. Очільник Вроцлава Яцек Сутрик відмовив демонстрантам, тому вони на тракторах поїхали до його будинку. У Кракові було паралізовано транспортну розв’язку в центрі міста. На одному з перехресть в Лодзі протест поєднали з молитвою. За словами фермерів, їм нічого більше не залишилось.
Цього разу фермери знову привезли з собою на демонстрацію труну. Катовіце. Фото: Grzegorz Celejewski / Agencja Wyborcza.pl
«Вшанували» своєю присутністю аграрії також спікера Сейму Шимона Головню. На огорожі будинку батьків політика протестуючі розвісили банери «Фермери дякують за випущений газ і побиття у Варшаві» та «Зрадник польського села».
Фермери кажуть, що протестувати їх змусила складна ситуація в галузі сільського господарства та відсутність домовленостей з владою. Один з демонстрантів жаліється: «Ми стоїмо, бо не отримали компенсацій. Добрива — дорогі, пальне — дороге, яловичина — дешева, нема де продати зерно, ніхто не хоче його купувати, а якщо хтось і хоче, то за смішні гроші — 450 злотих, а це невигідно». Інший протестуючий вважає, що Брюссель має повністю відмовитися від своїх ідей про Green Deal та заборонити імпорт української агропродукції, а прем’єр-міністр вибачитися, що назвав демонстрантів у Варшаві хуліганами.
Блокада кордону фермерами продовжується
Польські фермери продовжують блокувати рух вантажівок на кордоні з Україною. Речник Держприкордонслужби України Андрій Демченко повідомляє, що «польські протестувальники взагалі не пропускають вантажівки в бік Польщі по напрямку пунктів пропуску Ягодин та Рава-Руська (там фіксуються нульові показники перетину кордону на виїзд з України), а також пропускають на в'їзд в Польщу лише кілька вантажівок за добу по напрямку Шегині, за минулу добу таких було всього п’ять». Щодо вантажівок, які прямують з Польщі в Україну, то протестуючі самостійно оглядають вантажі та вирішують, чи пропустити їх (що в умовах війни України з Росією є небезпечним). В день вони можуть дозволити проїзд 40-70 автівкам.
Блокада польсько-українського кордону в Дорогуську в межах масштабного страйку фермерів. Аграрії без черги пропускають тільки військові та гуманітарні вантажі. Фото: Marek M Berezowski/REPORTER
Біля тисячі фур стоять у чергах. Блокада паралізує українську економіку, адже один день простою через страйк завдає одній українській компанії втрат на один мільйон гривень (дані Європейської Бізнес Асоціації). За словами посла України в Польщі Василя Зварича, економіка України вже зазнала понад 500 мільйонів доларів (19 мільярдів гривень) збитків внаслідок блокування кордону. Разом з цим зерно з Росії без жодних проблем та санкцій імпортується до Європи та Польщі. І ні в кого це не викликає протестів.
Ба більше: блокада кордону шкодить ще й польським підприємцям, які ведуть бізнес з Україною. За словами голови Ради міжнародного товариства польських підприємців в Україні Шимона Ващина, польські компанії вже втратили через страйки на кордоні щонайменше 30 мільйонів доларів (це тільки прямі збитки).
Політичні причини
«Є політичні причини, чому польський уряд дуже помірковано ставиться до протестів», — коментує Forbes Ukraine посол Польщі в Україні Ярослав Гузи.
У квітні в Польщі відбудуться місцеві вибори. Вони не настільки помітні в медіа, але дуже важливі. І основна боротьба за виборців іде між партіями ПіС і «Громадянська коаліція». «Обидві сторони ведуть запеклу боротьбу у пошуку підтримки в сільських громадах. Ось чому це таке делікатне питання — як поводитися з протестувальниками».
Фото: FB Policja Lubelska
У Польщі зареєстровано орієнтовно 1,3 мільйони фермерів. Кількість виборців становить майже 29 мільйонів, отож, фермери — це мінімум 5% електорату (насправді більше, адже у кожного фермера є сім’я).
Тиск фермерів на владу зростає і приносить плоди
Загальноєвропейські протести фермерів вже вплинули на політику ЄС. Єврокомісія скасувала рішення вдвічі скоротити використання пестицидів на території ЄС, а найменші ферми (менше 10 га) виключені з більшої частини Зеленої угоди. У випадку Польщі це аж ¾ усіх фермерських господарств.
Стало також відомо, що в ніч на 20 березня польські фермери (11 їхніх представників) підписали угоду з міністром сільського господарства Польщі Чеславом Сєкерським, згідно з якою міністр має звернутися до прем’єр-міністра Дональда Туска з проханням зупинити не лише імпорт, але й транзит сільськогосподарської продукції з України, на яку поширюється ембарго, через територію Польщі, повідомляє Польське радіо. Якщо прем’єр погодиться на цю вимогу щодо України, нас може очікувати ще й торгова війна.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.jpeg)
.jpg)
.jpg)
.jpeg)
.jpg)
.avif)
