Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Одні кажуть, що справжні письменники мають писати саме про війну, адже ця тема найбільше турбує читача. Інші стверджують навпаки, що варто дочекатися перемоги й лише тоді можна рефлексувати й надавати подіям художньої форми. Хай там як, а тексти, які з'явилися в Україні після 24 лютого 2022 року, різноманітні: і про російсько-українську війну, і про інші важливі проблеми сьогодення, і на теми, нібито не пов’язані з сучасним життям. Пропонуємо десятку кращих творів української художньої літератури 2022-2023 років.
1. Євген Шишацький, «Мандрівка до потойбіччя. Маріуполь» («Фоліо»)
Одним із перших текстів, що вийшов друком на початку повномасштабного вторгнення, став роман журналіста Євгена Шишацького про подорож до Маріуполя. Це сповідь людини, яка збирається вивезти з окупованого міста свою родину. Незважаючи на спокійний тон розповіді, автор тримає читача в постійній напрузі: ми ніби проїжджаємо разом з ним блокпости деенерівців, опиняємося на допиті, а згодом — у камері для затриманих. Оскільки «Мандрівка до потойбіччя» є твором автобіографічним, його головний персонаж не наділений рисами супергероя. Це історія про звичайну людину в екстремальних обставинах.
2. Світлана Ткаченко, «Ніч була» (видавництво «21»)
Світлана Ткаченко в повісті «Ніч була» змальовує шлях переселенки до Нідерландів, побут в іншій країні, враження від спілкування з людьми в Європі. Текст містить багато життєвих подробиць, не завжди компліментарних як для наших земляків, так і для іноземців. Водночас письменниця показує й велику підтримку, яку отримують українці в світі, й кохання, й рішучість та силу волі своїх персонажів у хаосі війни.
3. Владислав Івченко, «Імені Сковороди» (Tempora)
Владислав Івченко, який нині служить в ЗСУ, відомий текстами як реалістичними, так і фантастичними. Його роман «Імені Сковороди» належить до фантастики й описує пригоди бійця тероборони Олександра Одіссейовича Вишні. Він потрапляє до Окремого мобільного загону ментального захисту й стає бійцем, шукачем і знищувачем чудовиськ, яких русня намагається використати у своїх недобрих цілях. Загін носить ім’я Григорія Савича Сковороди, адже саме він був духовним попередником мисливців за монстрами (уявіть, якою потужною зброєю може бути 250-річна палиця, з якою ходив видатний філософ).
4. Євгенія Кузнєцова, «Драбина» («Видавництво Старого Лева»)
Цей текст не має жіночої оптики: головний персонаж — айтішник Толік, який перед початком повномасштабного вторгнення купує в Іспанії будинок своєї мрії і збирається врешті пожити так, як давно хотів. Але мріям не судилося здійснитись, адже починається війна, від якої до Толіка тікає його люба українська родина — з котами, песиком і купою божевільних ідей (ті, хто читав роман Кузнєцової «Спитайте Мієчку», знають, що в іронічному зображенні токсичної сімʼї цій авторці немає рівних). Зрештою, Толік приставляє драбину до вікна своєї кімнати, аби знов і знов не натикатися на цінні поради й дурні питання родичів. Такими суперечливими часто й бувають реалії життя біженців, які зупиняються не в чужих, а в рідних людей. Поза тим, в тексті описані не лише серйозні, але й кумедні ситуації, а яких читачі можуть впізнати себе.
5. Андрій Кокотюха, «Таймер війни. Довга комендантська година» («Фабула»)
У сегменті літератури про війну разом з автобіографічними книгами є й такі, де романтизовані герої легко долають усі перешкоди й неймовірні ситуації, щоі в реальному житті важко навіть уявити. Андрій Кокотюха в першій книжці з циклу воєнно-пригодницьких трилерів «Таймер війни» створює образ українського офіцера військової розвідки Влада Хмари, який маскується під охоронця житлового комплексу. Він фактично сам знешкоджує міжнародного російського диверсанта, який планує вчинити теракт у Києві в перші тижні великої війни. Хтось з читачів може зауважити, що говорити про війну в розважальній формі неприпустимо. Але ж людська психіка не може постійно перебувати в стані напруги та потребує розвантаження.
6. Марія Матіос, «Мами» («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»)
У своїй новій книзі Марія Матіос дозволяє висловитись жінкам, які втратили синів. Пʼять окремих розповідей написані в характерному для авторки щемливому стилі і стосуються різних історичних періодів (наприклад, боротьби радянських каральних органів з воїнами УПА вже після завершення Другої світової війни — традиційний вже сюжет у творчості Марії). Найбільшу увагу привертає історія «Мама Сидонія», повʼязана з сучасною російсько-українською війною. Героїня оповідання, медсестра Сидонія, після загибелі сина під Іловайськом їде з заходу України в місто Дніпро працювати до реабілітаційного центру для воїнів АТО зі складними випадками ПТСР. Допомога хлопцям дозволяє жінці пережити втрату дитини й стає для неї сенсом життя. Крім того, вустами своєї героїні авторка озвучує багато питань, на які хотіли б отримати відповіді тисячі матерів України. Вони стосуються держави й війська, пошуку зниклих безвісти, неідентифікованих тіл, проблеми добровольців, психологічної реабілітації та соціального забезпечення тощо.
7. Катерина Бабкіна, «Мам, памʼятаєш» (Warstwy)
І знову тема українців за кордоном. Оповідачкою в новому романі Катерини Бабкіної є дівчина-підліток, що врятувалася з Ірпеня з сестрою-немовлям, виїхала до батька до Відня та пише листи до своєї зниклої за невідомих обставин мами. Історія Катерини Бабкіної дуже зворушлива й терапевтична, обережна щодо тригерів і наповнена легким гумором і великою любовʼю.
Попри те, частина читацької аудиторії, навіть не прочитавши, захейтила цей текст, мотивуючи це тим, що Катерина Бабкіна, яка від початку повномасштабного вторгнення виїхала з дитиною за кордон, не має права писати про окупацію (насправді, безпосередньо про окупацію в книжці майже не йдеться — лише на рівні флешбеків юної оповідачки). Про подібну ситуацію з книжкою «Плахта» Ірини Говорухи ми згадували, оглядаючи український non-fiction. А в царині художньої літератури попереднім кейсом став скандал із романом Дарини Гнатко «Буча», що був знятий з друку «Клубом сімейного дозвілля» із вибаченнями перед читачами за те, що вони «зачепили ті незагоєні рани та шрами, які сьогодні завдають усім нам нестерпного болю».
Очевидно, що питання, хто може, а хто не має права писати про війну, ще неодноразово вийде на порядок денний українського літпроцесу. Що ж до теми вимушеного біженства, то, здається, вона теж має великий дискусійний потенціал, повʼязаний із проблемою повернення або неповернення українців (здебільшого українок з дітьми) на Батьківщину. Відчуваю, про це ми ще прочитаємо в сучасній українській літературі в найближчі роки.
8. Анастасія Левкова, «За Перекопом є земля» («Лабораторія»)
Окрім текстів, повʼязаних з війною, хочеться згадати такий, в якому центральною проблемою є національна самоідентифікація українців, які виросли в Радянському Союзі й одразу після його розпаду. Анастасія Левкова розкриває тему пошуку себе в контексті історії кримськотатарського народу. В її книжці любов до Батьківщини та наполегливість у збереженні мови й традицій кримськими татарами багато в чому протиставляються індиферентності українців, які не мають нічого проти ототожнення з росіянами та їхньою «великою культурою». Героїня Левкової, дівчина з Криму, розповідає історію свого життя від самого дитинства. Зокрема, як вона свідомо обирає українську ідентичність і пориває (звичайно, не без болю) з минулим.
9. Світлана Тараторіна, «Дім солі» (Vivat)
В іншому жанрі кримську тематику опрацьовує Світлана Тараторіна, яскрава представниця сучасної української фантастики. Її понад 500-сторінковий роман «Дім солі» змальовує розлогу постапокаліптичну картину співіснування давніх цивілізацій і сучасних технологій, магічних обрядів і жорстоких ініціацій. Крим Тараторіної, назву якого вона не називає прямо, — це колись квітучий півострів Кіммерик, що перетворився на засолений Дешт унаслідок війни та страшних катастроф під загадковою назвою Спалахи. Попри всю умовність вигаданого простору, у романі вгадується як реальна топоніміка Криму, так і факти його історії. Загублені пазли української ідентичності складаються за допомогою химерного світу фантастичного роману.
10. Макс Кідрук, «Колонія. Нові темні віки», книга перша («Бородатий Тамарин»)
«Колонія» Макса Кідрука написана в жанрі фантастики й переносить читача в майбутнє. Дія роману відбувається 2141 року на Землі й на Марсі, а сюжетних ліній одразу декілька, тож слідкувати за ними може бути непросто (цей найбільший на сьогодні роман автора має 900 сторінок). Утім, Кідрук як завжди вміло вибудовує конфлікти та створює психологічно достовірні характери персонажів. Він зосереджується на цивілізаційних проблемах майбутнього: екологія та війна (триває протистояння України з Росією); епідемія клодису, від якої щойно оговталось людство й вже отримало нову проблему — патоген, що масово інфікує вагітних жінок; винайдення на Марсі препарату, який продовжує життя, що відразу стає приводом для оборудок; прагнення самостійності марсіанських колоній (народжені на цій планеті виступають проти поневолювачів-землян, використовуючи нелегальну зброю). І не видно цим неприємностям кінця-краю, адже продовження роману Макс Кідрук обіцяє лише за кілька років.
Літературознавиця, літературна критикиня, кандидатка філологічних наук. Захистила дисертацію, присвячену літературі українського бароко. Викладає курс «Сучасна українська література» в Українському католицькому університеті у Львові. Працювала заступницею директора Харківського літературного музею, опублікувала низку досліджень про українську літературу доби Розстріляного відродження. Голова літературознавчої секції Харківського історико-філологічного товариства. Авторка порталів «МедіаПорт», «ЛітАкцент», ZAXID.NET, «Буквоїд», «Українська правда», «Тексти», «Новинарня» та журналу «ШО». Авторка книжок «#Окололітературне. Усе, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу» (2019) та «Усе, що ви хотіли знати про українську літературу. Романи» (2022). Після початку повномасштабного вторгнення перебуває в Польщі. Працює над проєктом «Коротка історія української літературної критики», який був підтриманий Інститутом літератури в Кракові.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
