Ексклюзив
20
хв

Як українці сприймають блокаду кордону? Міністр про перебіг переговорів з Польщею

«Кордон не може бути заблокований ніким і ні за яких обставин. Сьогодні незадоволені перевізники. Завтра хтось інший буде незадоволений і прийде блокувати переходи. Це відмінний механізм тиску для вирішення будь-яких внутрішніх проблем», — вважає заступник міністра інфраструктури України Сергій Деркач в інтерв'ю для видання Onet

Марія Ціпцюра

Гребенне. Черги українських вантажівок, які утворилися внаслідок блокади кордону польськими перевізниками.
Фото: Jakub Orzechowski / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Видання Onet публікувало інтерв'ю журналістки Марії Ціпцюри із заступником міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України Сергієм Деркачем. У розмові посадовець пояснює, як вдалося розблокувати українсько-польський кордон і скільки втратили країни через страйк перевізників.

Sestry публікують переклад цієї розмови українською мовою.

Марія Ціпцюра, Onet: Кілька місяців поспіль блокада українсько-польського кордону була однією з найважливіших тем у ЗМІ. Ми багато говорили про те, що переговори були дуже важкими. Як вдалося досягти компромісу і розблокувати кордон?

Сергій Деркач: Ми з польськими колегами були в постійному контакті. Комунікація не завжди була публічною, але вона відбувалася. Напередодні Нового року ми узгодили план дій з новим польським урядом. Зі свого боку ми виконали всі його пункти.

Наші польські колеги активно вели переговори з протестувальниками. Ми швидко відреагували на всі їхні вимоги та пропозиції.

МЦ: Чи могли б ви розповісти детальніше про умови розблокування кордону?

СД: Більшу частину роботи виконав польський уряд, який спілкувався з перевізниками. Ми не були детально поінформовані про досягнуті домовленості. Наскільки я розумію, Польща має намір посилити свій контроль над українськими перевізниками таким чином, щоб не допустити порушень з нашого боку.

Ми також проаналізуємо угоду між Україною та ЄС про лібералізацію вантажних перевезень. Умови цієї угоди не можуть бути змінені до 30 червня, поки вона є чинною. Про це заявив Європейський Союз. Проте такий аналіз — важливий для продовження угоди.

Між нашими міністерствами також створена робоча група, яка оперативно вирішує проблеми. Наші польські колеги продовжують діалог з протестувальниками

Нам відомо, що остання зустріч відбулася минулого тижня. Цього тижня відбудеться нова зустріч двосторонньої робочої групи між нашими країнами для обговорення нових вимог чи питань.

Окрім того, польські перевізники порушили питання використання системи SENT, яка є системою службових відряджень для водіїв. Вони хочуть, щоб і наші перевізники нею користувалися. Ми до цього готові. Але потрібно внести зміни в саму цю програму. Там є проблеми, зокрема з отриманням українцями електронних ключів.

Чи порушують правила українські водії?

МЦ: Ви сказали, що контроль за українськими перевізниками має бути посилений. Польські перевізники стверджують, що українські водії порушують правила. Чи підтвердилися ці звинувачення?

СД: Польські перевізники стверджували, що Україна, нібито, порушує умови і здійснює каботажні перевезення. Це означає, що наші водії замість двосторонніх перевезень, наприклад, Україна-Німеччина, — здійснювали перевезення в межах ЄС. Наприклад, між Польщею та Німеччиною або Німеччиною та Францією. А ми не маємо такого права. Втім, ми провели розслідування. Всі країни ЄС перевіряли факти про можливі порушення з боку українських перевізників. Було виявлено два випадки каботажу на всій території ЄС. Два! Два випадки — це не така суттєва кількість, що це може бути аргументом.

МЦ: Що саме зробила Україна для розблокування кордону? На які поступки довелось піти?

СД: Для нас було важливо говорити про проблеми, які потрібно вирішити, а не про вимоги. На всіх зустрічах ми завжди запитували: «Яку проблему ви хочете вирішити, давайте поговоримо про неї».

Перш за все, ми говоримо про збільшення пропускної спроможності. Польських перевізників особливо турбувало питання перетину кордону порожніми транспортними засобами, які повертаються з України. Саме тому ми відкрили окрему онлайн-чергу на переході «Ягодин-Дорогуськ». Там є чотири смуги для порожнього транспорту. Фактично, ми просто відокремили завантажені транспортні засоби від порожніх.

По-друге, ми запустили пілотний проєкт на переході «Нижанковичі-Мальховіце». Там ми скасували обов'язок реєструватися в електронній черзі, і тепер транспортні засоби стоять у фізичній черзі. Аналогічний механізм ми запровадили на переході «Угринів-Долгобичув», який ми відкрили разом з нашими колегами наприкінці минулого року. Тепер порожні вантажівки вагою вагою до 7,5 тонн можуть проїжджати через пункт пропуску на виїзд з України без електронної черги.

Це те, що ми змогли запропонувати за результатами консультацій. Це компроміс. Проте зараз ми бачимо, що ці пункти пропуску недостатньо завантажені. Українські водії не хочуть туди їхати, бо там немає електронної черги і вони не хочуть стояти на трасі. Тому ці пункти не завантажені настільки, наскільки це можливо. Наприклад, через «Угринів-Долгобичув» проїжджає в середньому 60 вантажівок на день. А могло б бути й понад 100. 

Польські перевізники також наголошували, що українська система електронної черги не працює однаково для всіх. Однак ми підтвердили, що всі правила онлайн-черги однакові для всіх користувачів у будь-якій країні світу.

Крім того, окремим пунктом серед вимог польських перевізників було те, що українським водіям заборонено перетинати кордон у пункті пропуску «Угринів-Долгобичув», і що ним мають користуватися лише поляки. Ми, як міністерство, не можемо цього виконати, оскільки це є дискримінаційною умовою. Ми не можемо заборонити перевізникам проїзд через пункт пропуску, який відкритий для всіх транспортних засобів. Але українські перевізники погодилися з цим, зробили відповідну заяву у своїх громадах й закликали українських водіїв не користуватися цим пунктом пропуску. І дійсно, дуже мало українських водіїв наразі перетинають кордон через цей пункт пропуску.

Зустріч Сергія Деркача на польсько-українському кордоні з перевізниками та представниками бізнесу.
Джерело: facebook.com/serhiy.derkach

Як виглядав початок переговорів

МЦ: Чи була вимога повністю закрити пункт пропуску для українців?

СД: Так, така вимога була від самого початку переговорів. Але і Україна, і ЄС заявили, що це дискримінаційний підхід. Ми будемо категорично проти цього і як уряд не будемо переконувати перевізників не погоджуватись на це. Разом з тим, наші перевізники добре розуміють важливість розблокування кордонів. Роблять це на неформальному рівні. Вони домовилися між собою, що не будуть обирати цей пункт пропуску як пріоритетний. Більше того, самі українські водії не хочуть стояти в черзі. Адже вони не бачать, скільки машин чекає на перетин кордону: може 10, а може 100.

Можливо, реєстрація буде здійснюватися там пізніше. Це означає, що черга залишиться фізичною, але вантаж буде реєструватися в списку очікування, щоб можна було перевірити завантаженість пункту пропуску онлайн перед тим, як туди їхати. Це дозволило б компаніям планувати свій час. Наразі ми обговорюємо це питання. 

МЦ: Чи полегшився переговорний процес загалом після зміни влади в Польщі?

СД: Я думаю, що те, що відбувалося протягом останніх місяців, важко назвати переговорним процесом. Це було більше схоже на консультації, які ми проводили. Наші польські колеги розповідали нам чим були незадоволені протестувальники. Часто ми це відкидали. Вони говорили, наприклад, що їхній ринок обвалився і що українці забрали 95% перевезень. Ми продемонстрували їм статистику, яка доводила, що це неправда. Ми підрахували наш двосторонній трафік і зрозуміли, що дійсно відбулося збільшення трафіку з боку українців, але це збільшення було спричинене паливними вантажами, гуманітарною та військовою допомогою. Якщо прибрати зі статистики паливо і допомогу, то баланс між Україною і Польщею у двосторонніх перевезеннях становить 63% на 37%. Раніше він становив 60% на 40%. Це означає, що відбулося незначне збільшення на користь України, але це не є глобальною проблемою і, звичайно, аж ніяк не знищенням польського ринку вантажоперевезень.

МЦ: Протестувальники заявили, що розблокували кордон, але можуть заблокувати його знову. Наскільки висока така ймовірність? Що ви робите, щоб запобігти повторним страйкам на кордоні?

СД: Ми перебуваємо в тісному контакті з польським урядом з цього питання. Для нас дуже важливо отримати зворотній зв'язок від наших колег про те, чого вимагають перевізники і що ще ми можемо зробити, щоб не допустити повторної блокади.

Є ще одне важливе питання, яке ми хочемо обговорити з нашими польськими колегами — це запобігання таким страйкам.

Кордон не може бути заблокований ніким і ні за яких обставин. Сьогодні незадоволені перевізники. Завтра хтось інший буде незадоволений і прийде блокувати переходи. Це відмінний механізм тиску для вирішення будь-яких внутрішніх проблем

І згідно з нинішніми нормами, це може робити будь-хто. Це ненормально з точки зору відносин між двома країнами. Такі дії шкодять економікам обох країн і Європейському Союзу. Саме тому мають бути передбачені запобіжні заходи. Ми повинні отримати гарантії.

МЦ: В чому можуть полягати ці гарантії, щоб запобігти блокуванню кордону?

СД: Йдеться про зміни в законодавстві, які мають бути прийняті в Польщі та на рівні ЄС, щоб дороги, які ведуть до пунктів перетину кордону, не могли бути заблоковані. Але це складне питання. Воно не є популярним з політичної точки зору. І я не знаю, чи такі норми будуть прийняті. У будь-якому випадку, ми будемо обговорювати це з нашими партнерами. 

МЦ: Загалом, як ви вважаєте, питання блокади кордону є економічним чи політичним?

СД: Я думаю, що це і економічна, і політична ситуація. Польським перевізникам було дуже вигідно фізично перешкоджати рух транспортних засобів в Україну та з України. Таким чином, вони відрізали всі наші транспортні засоби від європейського ринку. Адже окрім двосторонніх перевезень, українські вантажівки також їздять до європейських країн.

Європейська комісія неодноразово підтверджувала, що угода з Україною про лібералізацію транспортних перевезень має позитивний вплив на європейську економіку. Зрештою, ми частково компенсували закриті ринки Росії та Білорусі

Вся ця історія була абсолютно неринковою і дуже вигідною не тільки для протестувальників, але й для всього польського транспортного ринку.

Звичайно, тут є і політичний елемент. Але це внутрішня справа Польщі, тому я не хотів би її коментувати. Ми власне побачили, як від самого початку одна з опозиційних партій підтримала цей страйк. Я думаю, що таким чином вони намагалися заробити собі політичні бали.

Збитки української сторони

МЦ: Яких збитків зазнала Україна через блокаду кордону?

СД: Бізнес-асоціації підрахували, що вони втратили понад 500 мільйонів євро. Що стосується зменшення автомобільного експорту, то за період блокади він склав 267 мільйонів доларів. Крім того, бюджет недоотримав понад 183 мільйони доларів митних платежів. Недонадходження до бюджету мають прямий вплив на фінансування нашої армії.

МЦ: Ви згадали, що такі страйки шкодять економіці обох країн. У чому в такому випадку полягають втрати Польщі?

СД: Офіційно оголошених цифр не було. Бізнес-асоціації говорили про сотні мільйонів євро збитків, яких зазнали польські компанії. Конкретних цифр ми не бачили, але розуміємо, що минулого року Польща збільшила експорт до України на 40%. Тож, безумовно, їхній бізнес також втрачав гроші через блокаду.

Це також дуже негативно вплинуло на економіку польських портів. Про це нам розповідали наші колеги. Польща, зрозуміло, також втратила митні збори, гроші за використання доріг, бензин тощо. Є багато непрямих втрат.

Варто врахувати теж аспект майбутніх збитків. Під час блокади всі почали реорганізовувати свою логістику і, наприклад, тепер кораблі ходять в румунські порти, а не в польські.

МЦ: Якою мірою українські перевізники повертаються на кордон з Польщею? Чи вдалося їм переорієнтувати свій експорт на інші країни?

СД: Наразі важко сказати. Ми більш-менш намагаємося повернутися до того рівня, який був до блокади. Наш найбільший прикордонний перехід «Ягодин-Дорогуськ» приймає в середньому 650-680 автомобілів в обох напрямках на день. «Рава-Руська-Гребенне» пропускає до 300 вантажівок.

У підсумку ми бачимо, що зараз приблизно на 30-40% менше транспортних засобів, ніж до блокади. Але зараз зима — це низький сезон для перевезень, тому говорити про це ще зарано.

МЦ: Яка ситуація на інших кордонах?

СД: Поки що все спокійно. Всі кордони працюють у звичному режимі. Наші румунські колеги пішли на поступки своїм фермерам і перевізникам. У них були внутрішні вимоги, які не стосувалися України, тому ми не очікуємо протестів. У Молдові та Румунії ми продовжуємо працювати над збільшенням пропускної спроможності та створенням нових пунктів пропуску.

З Румунією ми вже запланували чотири нові пункти. На кордоні з Угорщиною буде створено кілька нових пунктів перетину. Ми плануємо збільшити пропускну спроможність усіх пунктів на 30% до 2030 року. Враховуючи доступність морського коридору, це забезпечить достатні можливості для експорту товарів з України.

Читайте оригінал інтерв’ю із заступником міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України Сергієм Деркачем, яке підготувала Марія Ціпцюра для видання Onet.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка інтернет-видання Onet, спеціалізується на матеріалах про війну в Україні

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Табличка на стіні Народного дому каже: «Немає незалежної України без незалежної Польщі, немає незалежної Польщі без незалежної України»

Ексклюзив
20
хв

Психіатр Кшиштоф Станішевський: «Часто бачу в дітях біженців вражаючу внутрішню силу. Вони емоційно зріліші за своїх іноземних однолітків»

Ексклюзив
20
хв

Три головні жінки Трампа. Хто зробив Дональда політиком і християнином?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress