Ексклюзив
20
хв

Шлях Рєпіна додому

Іллю Рєпіна визнав українцем найбільший фінський художній музей «Атенеум», змінивши у підписах до картин художника його національність з росіянина на українця. Однією з тих, хто долучився до боротьби за відновлення історичної справедливості, стала українська журналістка Анна Лодигіна. В колонці для Sestry.eu вона розповідає, як одне журналістське дослідження призвело до листування з музеєм у Гельсінкі та допомогло у справі

Анна Лодигіна

Відтепер під прізвищем Рєпіна у фінському музеї Атенеум написано «українець». Фото: Facebook

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Майже рік тому українські ЗМІ облетіла топ-новина — Музей Метрополітен одним з перших великих музеїв світу визнав трьох художників українськими — Архипа Куїнджі, Івана Айвазовського та Іллю Рєпіна. Це усіх тішило, але між собою люди обговорювали, чи справді той же Рєпін має українське коріння? Адже він розмовляв російською мовою, вчився, викладав і навіть був призначений ректором Петербурзької академії мистецтв, дружив з російською інтелігенцією, зокрема з Корнієм Чуковським, Ісааком Бродським тощо.

Я перебувала в пошуках героїв для другого сезону тревел-шоу Back to the Roots про видатних українців, чий внесок у європейську культуру був важливим і потужним, для польського суспільного мовника TVP World. На цій хвилі вирішила почати копати про Рєпіна, оскільки на той момент знала його біографію у загальних рисах.

За форматом програми, ми мали їздити з експедиціями різними країнами Європи у пошуках важливих доказів і артефактів, пов’язаних з героями, тож для мене було важливо знайти зв’язок Рєпіна з однією з країн. Після першого раунду дослідження стало зрозуміло, що це буде Фінляндія. На зламі XIX і XX століть художник придбав земельну ділянку у містечку Куоккала, на якій згодом постала його садиба «Пенати». Тоді це ще була територія Російської імперії, але після Жовтневого перевороту та проголошення Фінляндією незалежності Куоккала опинилась у складі нової країни. І тут починається нова сторінка життя Іллі Рєпіна, про яку в Україні відомо мало. Моєю задачею було дізнатися більше.

«Автопортрет з Наталією Нордман», Ілля Рєпін, 1903. Художній музей Атенеум, Гельсінкі. Фото: Wikipedia

Перевіривши всю доступну онлайн інформацію про життя художника у Фінляндії, я випадково натрапила на звіт фінської поліції, у якому йшлося про стеження за ним. Влада Фінляндії остерігалася більшовицьких агентів, які під виглядом біженців могли просочитися до країни, тому ретельно відслідковували усіх, хто потенційно міг мати з ними зв’язки. Серед підозрюваних був й Ілля Рєпін. На момент Жовтневого перевороту йому було 73 роки, він був відомим художником, чия позиція стосовно заколоту у Російській імперії ще була незрозумілою.

Згідно зі звітом, до художника протягом тривалого часу приїжджали делегації друзів і колег з Радянського Союзу, які пропонували йому гроші, славу, будь-що, аби тільки він повернувся «додому». Адже там художника уже назвали натхненником новоствореного у мистецтві напрямку «соцреалізм». Та на повну ввімкнули пропагандистську машину щодо того, що він збирається повернутися, розраховуючи, що Рєпін клюне на всі запропоновані блага. Зокрема, звання Народного художника. СРСР були життєво необхідні митці, визнані у світі. Адже на них можна було б будувати цей міф про «велику російську культуру». Але Рєпін категорично відмовився і від грошей, і від слави. Про це йшлося в поліцейському звіті.

Підтвердження цьому я знайшла також згодом у десятках листів, які художник писав своїм друзям, їхні копії зберігаються на батьківщині Рєпіна, у музеї в Чугуєві, присвяченому його життю і творчості. Так, в одному з цих листів художник писав товаришу Віктору Базилевському, що «треба бути набитим дурнем, щоб вірити цим жебрацьким грабіжникам», очевидно маючи на увазі очільників СРСР.

Історико-меморіальний музей Іллі Рєпіна в Чугуєві, Україна, де народився художник. Фото: Wikipedia

Щоразу підступаючи до листів Рєпіна часів Жовтневого перевороту, і навіть датованих раніше, я, щиро зізнаюся, відчувала хвилювання, боячись наштовхнутися на щось, що б виказало його прихильність імперській російській політиці або ототожнювало б його через погляди з російською культурою. Ніби це близька людина, у якій не хочеться розчаруватися. Та кожен новий лист, новий факт розкривав для мене особисто Рєпіна із зовсім іншого боку.

Мені допомогла заступниця директора з наукової роботи музею Рєпіна в Чугуєві Ольга Шевченко. Вона надала мені інформацію, якої немає в мережі. А саме копії з метричних книг родини художника, які підтверджували, що пращури Іллі Рєпіна по батьківській і по материнській лініях ще з XVII століття проживали на Чугуївщині, несучи службу в Чугуївському козацькому полку (раніше Чугуївська команда козаків і калмиків).

«Портрет Тетяни Степанівни Рєпіної, матері художника», Ілля Рєпін, 1867. Фото: Wikipedia

Освіту майбутній художник поїхав здобувати до Петербурга, тому що на той момент альтернативи цій академії мистецтв не було. Київська малювальна школа Миколи Мурашка з’явилася пізніше. І молоді люди, які мали відповідний хист, їхали на навчання до Петербурга (згадайте того ж Тараса Шевченка). Але протягом усього життя Рєпін був захоплений українською тематикою, вона була провідною. «Запорожці пишуть листа турецькому султану» — одне з найвідоміших його полотен, але далеко не єдине про Україну. Згадати лишень «Гайдамаки», «Вечорниці», «Гопак». Ба більше, любов до історичних сюжетів, пов’язаних з Україною, він прищеплював також своїм учням.

«Ах, Слобідська Україна, у мене до неї все більша і більша туга. Я навіть почав писати свої враження дитинства: час українського військового поселення, і в жовтні навіть був у Чугуєві. Я не уявляв, що Чугуїв такий гарний: а головне, місця, де протікало моє дитинство над Дінцем, такі зворушливі, що хотілося плакати від розчулення і особливого настрою — мрії», — писав 14 листопада 1907 року Рєпін своєму товаришу, українському історику, археологу Дмитру Яворницькому. Саме він допомагав художнику в його роботі над українськими історичними сюжетами на полотнах.

Писар на відомій картині «Запорожці пишуть листа турецьому султанові» — це український історик Дмитро Яворницький, друг художника Рєпіна. Фото: Wikipedia

На Слобожанщині Рєпін хотів відкрити мистецьку школу. Плани зруйнувала Перша світова війна, потім Жовтневий переворот, після якого художник за жодних умов не хотів повертатися до СРСР. Решту життя він пропрацював у Фінляндії, намагаючись стати частиною тамтешнього мистецького кола. Так, він навіть подарував Фінському художньому товариству сім власних картин та 23 роботи російських художників з власної колекції. Ця пожертва увійшла до фонду найбільшого фінського художнього музею Атенеум.

Саме цей музей за півроку до повномасштабного вторгнення Росії спільно з Третяковською галереєю та Музеєм російського мистецтва провів велику виставку робіт Іллі Рєпіна. Йшлося про те, що художник народився на території сучасної України, але представляли його саме як росіянина. Виставка викликала обурення у активістів Товариства українців у Фінляндії.

Серед тих, хто боровся за справедливість повернення художникові його справжньої національності — координаторка культурних проєктів організації Наталія Терамае та фінський музикант українського походження Лукас Стасевський, які писали на адресу музею листи, долучили до роботи Український інститут та посольство України, намагалися влаштувати круглий стіл, але тоді нічого не вийшло. Втім розголос позначився на тональності виставки, коли вона була представлена у Парижі. Там вже більше говорили про український вплив на творчість художника.

«Українка», Ілля Рєпін, 1875. Фото: Facebook

Повномасштабне вторгнення Росії тривало вже рік, коли я написала свого першого листа до Атенеум музею. І, щиро кажучи, не особливо сподівалася на відповідь, але зненацька чи не того ж дня мені відповіли. Так почалося моє листування з головним куратором музею Тімо Гууско. Ми обговорювали можливість інтерв’ю щодо Іллі Рєпіна, яке переросло в обговорення також його етнічної приналежності.

Зокрема, після нашої розмови по відеозв’язку куратор надіслав мені свій матеріал, присвячений життю Рєпіна у Фінляндії. Там я наштовхнулася на явну помилку про те, що батьки художника походять з Підмосков’я. У відповідь відправила йому зібрані копії з метричних книг родини Іллі Рєпіна. Не очікуючи, що це може на щось вплинути. Тімо подякував за черговий лист, сказав, для них це дуже цінна інформація. Згодом я дізналася, що на новій виставці музею «Питання часу» Іллю Рєпіна вже представляють як українського художника.

Втім музей офіційно не коментував зміну. Лише цього тижня фінському виданню Suomen Kuvalehti куратор підтвердив: відтепер Атенеум музей представляє Іллю Рєпіна українським художником, оскільки отримав «нову інформацію щодо його біографії».

Цей довгий шлях у кілька років призвів до хепіенду, який став можливим лише завдяки спільній роботі величезної кількості людей. Які попри перешкоди продовжували писати до музею, надсилати документи з фактами та давали цій темі розголос.

Картини Іллі Рєпіна у фінському художньому музеї Атенеум. Фото: Facebook
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка і дослідниця. Авторка проєкту про видатних постатей української культури Back to the Roots — телевізійної програми на телеканалі TVP World у Польщі та в соцмережах. Працювала шефредакторкою онлайн-версії журналу ELLE-Україна, випусковою редакторкою проєкту «Донбас.Реалії» на Радіо Свобода, редакторкою новин і журналісткою на 5 каналі.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Звісно, навіть Трамп, Маск та Джей Ді Венс не можуть одним махом грохнути американську бюрократію. Тому, за найновішою інформацією, американська розвідка продовжує ділитись з Україною розвідувальною інформацією, яка може допомогти її військам захистити себе. Утім американці скоротили обмін розвідданими, які українські Сили оборони можуть використовувати для наступальних операцій на російські війська. Це суттєво заважає для нанесення точних ударів сил оборони по тилах російських окупантів.

Так, у рамках обмежень 7 березня американська аерокосмічна компанія Maxar Technologies перестала надавати українським військовим розвідувальні дані, що стосуються російських військових об'єктів і дислокації та пересування живої сили ворога. Таким чином, ЗСУ тепер не можуть отримувати безплатної розвідувальної інформації. Проте, як з'ясувалось, вони можуть її отримати обхідними шляхами — за гроші. Це час і додаткові ресурси, які могли би піти на інші закупи військового часу.

Знімок Maxar Technologies, який показує вигляд Новокаховської греблі та гідроелектростанції до обвалу 28 травня 2022 року та після обвалу 16 червня 2023 року. Фото: HANDOUT/AFP/East News
На зауваги про те, що таким чином Америка допомагає Росії у війні, Трамп байдуже зауважив, що Путін «робить те, що зробив би будь-хто інший»

Більше того зустріч американських переговорників з українською делегацією у Саудівській Аравії навряд чи може відновити паузу у військовій допомозі США. Адже Трампу мало нашумілої угоди про корисні копалини — він хоче уламати Володимира Зеленського на кілька поступок — від відмови від деяких територій на користь Росії до вимог до українського президента піти у відставку та на вибори. 

Можна констатувати, що формула «мир через силу» в розумінні команди Трампа пішла кудись не туди і перетворилася радше на примус до «миру» жертви агресії

Навесні 2024 року давній товариш Трампа, генерал американської армії Кіт Келлог, оприлюднив свій мирний план. Не те, щоб це був досконалий документ, утім він передбачав одночасний тиск на Росію й на Україну для зупинки гарячої фази війни. Україну мали шантажувати припиненням військової допомоги. А Росії погрожувати значним посиленням мілітарних потужностей Києва та запровадженням болісних санкцій. Утім, зараз ми бачимо, що батіг для Росії десь загубився, зате Вашингтон поставив на розтяжку Зеленського. Заради переговорів із Кремлем нові обличчя адміністрації Трампа навіть ввели певне табу на маркування Росії як агресора, що силою ламає кордони та угоди.

Дикий краш-тест американських стосунків змушує європейські держави задумуватись — чи варто сліпо покладатись на Америку у плані власної безпеки та купувати зброю лише там. Бо завтра можуть відімкнути супутники, забанити доступ до даних ЦРУ, припинити поставки комплектуючих. І який сенс тоді купувати за шалені гроші щось високотехнологічне, як то літаки F-35 чи M142 HIMARS — якщо воно стоятиме металобрухтом в амбарі?

Нинішні фаворити Трампа готові відправити в урну навіть бізнес-угоди, за які сплачено не просто гроші, а шалені гроші. Взяти хоча би погрози Ілона Маска відімкнути системи супутникового зв’язку Starlink ЗСУ. Мовляв, без цього уся лінія фронту завалилась би, і взагалі він весь такий миролюбний, що його нудить від війни. 

По-перше, ще кілька днів тому було офіційне пояснення від уряду Польщі, що це бізнес угода з компанією Space X та Пентагоном на 50 мільйонів доларів на рік, і відключати щось це точно непорядно

Але коли міністр МЗС Польщі Радослав Сікорський припустив, що у разі гірших сценаріїв, коли «SpaceX виявиться ненадійним постачальником, ми будемо змушені шукати інших постачальників», нинішні еліти США влаштували атаку брудом у соцмережі Х. Державний секретар Марк Рубіо пригрозив, що без американських технологій «росіяни вже стояли б на кордоні з Польщею». А фаворит президента Маск обізвав урядовця ще недавно держави-союзника у Східній Європі «маленькою людиною», якій варто закрити рот.

Уявити щось подібне за Ентоні Блінкена, Джо Байдена, Діка Чейні чи хоча би Майка Пенса — віце-президента Трампа за першої каденції — було просто нереально. Це просто майстер-клас, як наживати ворогів на пустому місці і заміщувати реальну політику гопотою з підворітні.

ЗСУ використовують передові ракетні системи HIMARS для ураження російських цілей. Фото: Cover Images/East News

Який урок із цього має винести Україна, Польща та весь Європейський союз? Поки авторка писала цю статтю, видання Forbes повідомило, що США в рамках паузи у військовій допомозі припинили обслуговувати ALQ-131 — блоки радіоелектронної протидії для самозахисту українських F-16. На щастя, французькі винищувачі Mirage-2000 стали порятунком для українських пілотів і дещо закрили нагальну потребу у захисті неба, але цього мало.

Цей гіркий урок від Вашингтона із примусом до миру жертви, а не агресора, каже одне, що не можна залежати від країни, котра може в будь-яку мить позбавити тебе можливості застосовувати системи озброєнь, котрі мають критичне значення для армії, що обороняється

Сьогодні США позбавляють засобів українську армію, завтра подібне щось можуть почути Литва чи Польща, бо у Трампа добрі стосунки з Путіним та бажання швидкої мирної угоди заради Нобелівської премії.

Поведінка Трампа і його молодих державників, які без цензури пишуть все, що спаде на думку в соцмережі Х, говорить, що про стару Америку із фільмів, яка рятувала всіх від війну і тероризму, можна забути. Тепер порятунок Європи в її руках. То ж час діставати плани розвитку власних армій і не економити гроші на власну зброю. Адже технофеодали, які заполонили Білий дім і Мар-а-Лаго, не визнають ані правил, ані союзів, ані угод. Тому найкраща кара для них — розбити монополію і створювати свої окремі безпекові союзи з розвідданими і зв'язком.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Помста Трампа. Як США допомагає Росії виграти війну в Україні і піти на Європу?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Вправи з деколонізації

Ексклюзив
20
хв

Як отримати довідку про набуття громадянства України для дитини, яка народилась у Польщі: документи й покрокова інструкція

Ексклюзив
20
хв

Цікаві факти про гурт «Циферблат» (Ziferblat), який представляє Україну на Євробаченні-2025

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress