Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Милуватися красою природи в горах — але де саме? Розслаблятися в термальних басейнах — але які з них найкращі? Провести час у компанії горців і власноруч зробити сир. Ми підготували добірку місць і занять, які здатні повною мірою розкрити красу і неповторність осіннього Закопане
Що цікавого восени в Закопане? Фото: Dariusz ZAROD/East News
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Коли немає дощу, це місце може стати улюбленим в осінніх Татрах. Масив Червоне Верхи складається з чотирьох гір: Темняк (Ciemniak), Кшесаниця (Krzesanica), Малолучняк (Małołączniak) та Копа Кондрачка (Kopa Kondracka). З вершин цих гір відкриваються неймовірні краєвиди на Західні, Високі та Словацькі Татри. Але саме восени масив вкриває рослина, яку поляки називають sit skucina (ситник трироздільний). І створює ефект рудих марсіанських гір на тлі холодного синього неба. Шлях на Червоні Верхи краще починати з Долини Кощеліської, а закінчити — у Кузницях. Це трохи більше 15 км і щонайменше 8 годин часу.
Тут можна не лише послухати історію про традиції польських регіональних сирів, особливо зосереджуючись на oscypek, але й виготовити такий сир власноруч на півторагодинному майстеркласі. Головний пастух розповість про традиції та фольклор горців. Музей має високий рейтинг у Google й чимало позитивних відгуків.
Якщо погода зіпсувалась, можна відвідати пивне SPA — пивна купіль, сауна, розслабляючий масаж, процедури краси, в основі яких корисні властивості хмелю, солоду та дріжджів. І все це супроводжується дегустацією живого пива, звареного за кращими традиціями пивоваріння. Після процедур на вас чекає відпочинок на ліжку, що застелено вівсяною соломою.
Печера відкрита для відвідування з 1958 року. Це загадкове та відокремлене місце, природний тунель на глибині понад 45 метрів. Деякі проходи в печері настільки вузькі, що доводиться пробиватись боком. А деякі — настільки низькі, що потрібно лізти плазьма. Довжина — близько 700 метрів, але через складність маршруту долати цю відстань потрібно кілька годин. Локація дуже популярна серед туристів, перед входом до печери мандрівники проходять інструктаж, а адміністрація парку стежить, щоб кількість людей усередині не перевищувала норму. Обов'язково одягатися тепліше — температура повітря всередині навіть влітку нижче за 10С. Раніше печера була освітлена, а зараз рекомендується брати з собою ліхтар, щоб було зручніше пробиратися.
Фото: Maciek Jonek/REPORTER
5. Kaplica Najświętszego Serca Jezusa: одна з найкрасивіших дерев‘яних церков Польщі
Ця церква з двосхилим дахом збудована у 1904-1906 рр. на схилі гір та є однією з найкрасивіших і самобутніх дерев'яних храмів Польщі. Інтер'єр каплиці особливий: головний вівтар має форму гірської хатини, з боків якого можна милуватися гарними вітражами роботи архітектора Станіслава Віткевича. Праворуч — зображення Ченстоховської Богоматері та П’ястського орла, ліворуч — Остра-Брамської Богоматері та Литовської погоні. Доїхати можна однією з маршруток у бік Murzasichle.
Це найбільша папугарня у всьому Малопольському воєводстві. Тутешні папуги здатні імітувати людський голос, їх можна годувати, гладити, фотографуватись. Тут мешкає понад 100 прекрасних птахів: гірські лорикети, какаду, ара та інші. Деякі настільки великі, що їх розмах крил сягає 120 см. Птахи живуть у великому приміщенні без кліток і почуваються вільно, кожна із задоволенням спілкується з гостями і сідає на плече.
Фото: zakoatrakcje.pl
7. Пішки найкрасивішими маршрутами
У Закопане безліч мальовничих пішохідних маршрутів, які вас вразять. Ось список, який підійде для всієї родини для осінньої прогулянки. Це не вимагає особливої підготовки й витривалості. Просто візьміть із собою гарний настрій та перекус.
• Хала Гансеніцова через долину Сухої води (Hala Gąsienicowa przez Dolinę Suchej Wody); • Долина Лейова (Dolina Lejowa); •Перевал Ментусі (Przysłop Miętusi); •Долина Малої Лонки ( Dolina Małej Łąki ); •Біла Долина ( Dolina Białego); • Долина Кондратова (Dolina Kondratowa); •Долина Стронжиска ( Dolina Strążyska); • Шлях на Морське Око (Morskie Oko); • Русинова Поляна (Rusinowa Polana); • Перевал Ментусі (Przysłop Miętusi); • Ваксмундська Поляна (Polana Waksmundzka); •Олчиська долина ( Dolina Olczyska); •Долина під Реглами та Шлях над Реглами (Droga pod Reglami), (Ścieżka nad Reglami); • Поляна Собача Трава (Psia Trawka).
Яка ж поїздка до Закопане без відвідування термальних басейнів? Місцеві гарячі джерела — це те місце, куди можна поїхати всією родиною будь-якої пори року. Тут можна відпочити, поніжитися у теплій мінеральній воді, відновити сили та зарядитися здоров'ям і гарним настроєм.
У районі Закопане чимало таких басейнів, але найвідомішими та найпопулярнішими вважаються Termy Bukowina, Terma Bania та Chochołowskie Termy. Хохолівські терми — це понад 15 басейнів з аквапарком та вражаюча скляна сауна з видом на гори. Термо Баня зручна тим, що має дві зони: релакс і розваги. Тож ті, хто прийшов відпочивати, і ті, хто прийшов розважатися, не заважають одне одному. З розваг доступні водні каруселі, штучна хвиля, гірки, грот із гейзером і навіть водоспад. Терми Буковина існують дуже давно і позиціонують себе як лікувальний комплекс: купання у місцевих водах стабілізує пульс, лікує хвороби кровообігу, зменшує ожиріння, заспокоює біль в суглобах й усуває безсоння.
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Табличка «Zakaz fotografowania» має бути розміщена на фасаді будівлі, огорожі чи видному місці об'єкту таким чином, що не побачити її неможливо. Близько 25 000 таких знаків буде розміщено в Польщі на різних об'єктах. Це стратегічно важливі локації для безпеки та оборони держави. За поясненнями Міністерства оборони Польщі, формальна заборона на фотографування цих об'єктів існує з 2022 року. Однак досі не було єдиного механізму, що регулював би порушення та притягував до відповідальності. Не було і процедури отримання дозволів на зйомку таких об'єктів.
З моменту набрання чинності Закону «Про захист батьківщини» в 2022 році з'явилася правова основа для заборони фотографування об'єктів, що мають значення для безпеки й оборони держави. Проте не було ні знака про заборону фотозйомки, ні правил її розміщення. Тож на практиці дотримання заборони було проблематичним, і багато випадків можна було легко оскаржити в суді саме через відсутність належного маркування, формальних процедур та документів (наприклад, шаблону дозволу).
Як виглядає знак і на яких локаціях його встановлюють?
Це квадратна табличка/знак розміром 60x60 см з червоним написом ZAKAZ FOTOGRAFOWANIA (заборонено фотографувати). На ній зображено закреслену піктограму фотоапарата, відеокамери й телефону. Основний текст перекладено англійською, німецькою, російською та арабською мовами.
Виготовлення і розміщення табличок обійшлося польському бюджету в 1 мільйон злотих. Розмістять знаки на таких поверхнях:
• обʼєктах інфраструктури, що належить Міністерству національної оборони; • об'єктах, що особливо важливі для безпеки та обороноздатності країни; • об'єктах критичної інфраструктури.
Що загрожує за порушення та в яких випадках зйомка можлива?
Порушнику загрожує штраф від 5 до 20 тисяч злотих, арешт до 30 діб та конфіскація обладнання, незалежно від того, належить воно безпосередньо порушнику чи ні. Також не можна знімати людей та рухоме майно, які знаходяться на території цих об'єктів.
Але зйомка можлива, якщо це:
• технічні фотографії об'єкта нерухомості, зроблені адміністраторами/менеджерами для документальних цілей; • публічні заходи та фотографії іноземних делегацій, які підписують важливі угоди; • висвітлення у ЗМІ конференцій чи інтерв'ю, що анонсовані та дозволені компетентним органом; • геодезичні та будівельні роботи на замовлення уповноважених органів; • діяльність служб: поліції, рятувальників, судових органів; • різні публічні заходи, які проводяться уповноваженими органами.
Як отримати дозвіл на зйомку?
Для цього треба написати заяву на імʼя керівника обʼєкта, де планується зйомка, і чекати на відповідь протягом 14 днів.
• заява подається у паперовому або електронному вигляді з підписом; • заявка повинна містити персональні дані та обґрунтування; • треба вказати дані фотографа, адресу об'єкта, дату та кількість осіб, що будуть присутні на зйомці.
Почуття провини за відпочинок під час війни — поширений психологічний стан, який виникає через внутрішній конфлікт між природною потребою у відпочинку та почуттям обов’язку, страхом чи соромом через те, що інші страждають. Люди розповідають:
"Я лежала в німецькому парку, дивилась на зелений газон і плакала. Мені здавалося, що я зраджую своєму місту, де зараз бомблять. Мені знадобився час, щоб зрозуміти: якщо я зламаюсь, хто допомагатиме моїй мамі?"
“Виїхала до подруги до океану. Два дні дивилась на воду і нічого не відчувала. Навіть фотографії океану викликали колись більше емоцій. Подруга дивується і каже, що я дивна”.
“Неприємно дивитися світлини з відпочинку тих, хто виїхав за кордон. Я і сама не пощу в соцмережах такі фото. Невже люди не розуміють, що зараз це недоречно?”
"Коли йду з подругами на каву, мене гризе думка: зараз хтось сидить у підвалі під обстрілами, а я тут. Психолог каже, що якщо я перестану отримувати від життя хороші емоції, це ніяк не допоможе тим, хто страждає".
Симптоми почуття провини за відпочинок
Від думки про відпочинок з’являється тривога ("Я маю бути корисним(ною), а не розслаблятися")
Відчуття сорому ("Як я можу пити просекко, коли хтось гине?")
Фізичне виснаження (відмова від відпочинку призводить до хронічного стресу і втрати продуктивності)
Соціальне порівняння ("Волонтери/військові не сплять, а я...")
Нав’язливі думки ("Я недостатньо роблю для перемоги").
Чому ви відчуваєте провину за відпочинок?
1. Основна причина — колективна травма суспільства під час війни. Війна створює відчуття спільної боротьби, спільного горя, тому будь-яка "неучасть" може сприйматися тими, хто залучений, як егоїзм.
2. Когнітивний дисонанс: конфлікт між "Я маю допомагати" і "У мене немає сил" викликає провину.
3. Соціальний тиск: заклики до волонтерської активності й небайдужості можуть спровокувати відчуття, що відпочинок — це зрада.
4. Травма того, хто вижив: якщо близькі люди у небезпеці або страждають, а ви у безпеці — виникає survivor’s guilt.
5. Порушення картини справедливості світу: "Якщо я в безпеці, а мої рідні чи знайомі під обстрілами — це несправедливо”. Вина стає спробою відновити баланс.
6. Страх осуду: "Що подумають ті, хто залишився? Що я втекла і тепер розважаюсь?" Людина проєктує власні страхи.
7. Відірваність від реальності війни: якщо ви виїхали за кордон і далеко від зони бойових дій, мозок може відмовлятися сприймати відпочинок як щось "законне".
8. Емоційне оніміння: відсутність радісних емоцій на відпочинку може бути захисною реакцією психіки. Війна створює постійний фоновий стрес, і мозок "відключає" емоції, щоб не перевантажуватись. Мозок також може блокувати радість, бо вона контрастує зі стражданнями інших. А "якщо я не буду радіти, то нібито допомагаю".
Що робити з почуттям провини, щоб відпустка і відпочинок приносили задоволення?
Поради психолога Андрія Горяїнова, сімейного і кризового психолога, фахівця з мирного вирішення конфліктних ситуацій:
Необхідно чітко усвідомити, що війна відбувається незалежно від вашого бажання. І якщо поставити життя на паузу, це не допоможе закінчити війну. А ось щоб донатити, допомагати, бути корисним потрібен ресурс. І мета відпочинку та відпустки — дати цей ресурс. Запамʼятайте головне: якщо ситуація від нас не залежить, то і почуття провини не має бути.
1. Дозвольте собі дозволене: "Я відпочину 30 хвилин, щоб потім зробити свою корисну справу".
2. Переформулюйте думки: замініть "Я відпочиваю — я поганий(а)" на "Я відпочиваю, щоб бути сильнішим(ою) для боротьби".
3. Усвідомте і прийміть, що провина — це насправді тривога. Ви нікого не зраджуєте, відпочиваючи. Навпаки — зберігаєте свої сили для нової допомоги.
4. Зв’яжіть відпочинок з метою: "Я відпочиваю, щоб мати сили допомагати рідним/армії", "Я дозволяю собі розраду, щоб не впасти у депресію".
5. Дозвольте собі деякий час не відчувати: немає радості від картин у музеї або навіть біля моря? Не треба змушувати себе "радіти правильно".
6. Обирайте відпочинок під себе: проаналізуйте, чого саме вам зараз бракує. Якщо їдете на море чи просто в нове місто, не обов’язково завантажувати себе екскурсіями. Якщо хочеться просто лежати біля басейна, нехай так і буде. Головна мета: відчути спокій та розвантажити голову від думок. Тож дайте собі шанс це зробити.
7. Подивіться на себе збоку: уявіть, що ваш друг розповідає вам, що почувається винним за відпочинок. Ви б його осудили? Чому ж ви ставитеся до себе інакше?
У малих дозах почуття провини — корисне. Воно підштовхує до необхідності допомагати, підтримувати інших. Нічого страшного не станеться, якщо ви не будете якийсь час викладати у соцмережі фото з-під пальм, щоб не дражнити втомлених друзів, травмованих війною. Просто не дозволяйте почуттю провини поглинути вас з головою і відібрати здатність радіти життю.
Табличка «Zakaz fotografowania» має бути розміщена на фасаді будівлі, огорожі чи видному місці об'єкту таким чином, що не побачити її неможливо. Близько 25 000 таких знаків буде розміщено в Польщі на різних об'єктах. Це стратегічно важливі локації для безпеки та оборони держави. За поясненнями Міністерства оборони Польщі, формальна заборона на фотографування цих об'єктів існує з 2022 року. Однак досі не було єдиного механізму, що регулював би порушення та притягував до відповідальності. Не було і процедури отримання дозволів на зйомку таких об'єктів.
З моменту набрання чинності Закону «Про захист батьківщини» в 2022 році з'явилася правова основа для заборони фотографування об'єктів, що мають значення для безпеки й оборони держави. Проте не було ні знака про заборону фотозйомки, ні правил її розміщення. Тож на практиці дотримання заборони було проблематичним, і багато випадків можна було легко оскаржити в суді саме через відсутність належного маркування, формальних процедур та документів (наприклад, шаблону дозволу).
Як виглядає знак і на яких локаціях його встановлюють?
Це квадратна табличка/знак розміром 60x60 см з червоним написом ZAKAZ FOTOGRAFOWANIA (заборонено фотографувати). На ній зображено закреслену піктограму фотоапарата, відеокамери й телефону. Основний текст перекладено англійською, німецькою, російською та арабською мовами.
Виготовлення і розміщення табличок обійшлося польському бюджету в 1 мільйон злотих. Розмістять знаки на таких поверхнях:
• обʼєктах інфраструктури, що належить Міністерству національної оборони; • об'єктах, що особливо важливі для безпеки та обороноздатності країни; • об'єктах критичної інфраструктури.
Що загрожує за порушення та в яких випадках зйомка можлива?
Порушнику загрожує штраф від 5 до 20 тисяч злотих, арешт до 30 діб та конфіскація обладнання, незалежно від того, належить воно безпосередньо порушнику чи ні. Також не можна знімати людей та рухоме майно, які знаходяться на території цих об'єктів.
Але зйомка можлива, якщо це:
• технічні фотографії об'єкта нерухомості, зроблені адміністраторами/менеджерами для документальних цілей; • публічні заходи та фотографії іноземних делегацій, які підписують важливі угоди; • висвітлення у ЗМІ конференцій чи інтерв'ю, що анонсовані та дозволені компетентним органом; • геодезичні та будівельні роботи на замовлення уповноважених органів; • діяльність служб: поліції, рятувальників, судових органів; • різні публічні заходи, які проводяться уповноваженими органами.
Як отримати дозвіл на зйомку?
Для цього треба написати заяву на імʼя керівника обʼєкта, де планується зйомка, і чекати на відповідь протягом 14 днів.
• заява подається у паперовому або електронному вигляді з підписом; • заявка повинна містити персональні дані та обґрунтування; • треба вказати дані фотографа, адресу об'єкта, дату та кількість осіб, що будуть присутні на зйомці.
Український Народний дім у Перемишлі — це будівля, про яку не розкажуть під час туристичних екскурсій містом. За останні кілька років мені неодноразово доводилося відвідувати такі тури й щоразу місцеві гіди оминали згадку про українців — одну з ключових спільнот Перемишля, яка залишила по собі десятки архітектурних і історичних артефактів. Українську громаду Перемишля місцеві часто називають «православними», хоча це не точне визначення. У 1860-х роках, коли Перемишль активно розвивався завдяки будівництву фортеці-форпосту, тут проживало лише 10 тисяч людей, а до 1910 року їх кількість зросла до 56 тисяч. З них 12,3 тисячі — українці, які здебільшого були греко-католиками.
Український Народний дім розташований у центрі міста на Костюшки, 5. Колись це була модернова будівля, збудована коштом української громади за ініціативи Теофіла Кормоша — доктора права, адвоката, громадського діяча й члена місцевої української спільноти у 1903-1904 роках. Теперішній керівник Українського Народного дому Ігор Горків розповідає, як і чому місце, яке не помічають туристичні гіди, стало ключовим для українства.
«Не таке синє небо, не така зелена трава»
Галина Халимоник: Пане Ігорю, розкажіть історію вашої родини, адже вона, наскільки знаю, безпосередньо пов'язана з історією Народного Дому у Перемишлі ще у попередніх поколіннях. І певною мірою є віддзеркаленням історії багатьох українців, які ведуть свій родовід з південно-східних земель Польщі.
Ігор Горків: Родину моїх бабусь-дідусів депортували під час операції «Вісла» під гаслом «остаточного розв'язання української проблеми в Польщі» — в межах домовленостей між комуністичними урядами СРСР та Польщі, так як інші 150 тисяч українців з території Лемківщини, Холмщини, Надсяння та Підляшшя. До цього відразу після Другої світової війни близько пів мільйона українців було депортовано з теперішніх земель південно-східної Польщі до Радянської України, натомість звідти забрали більшість польського населення. У 1947 році ще 150 тисяч українців депортували на західну і північну частини Польщі — на так звані «повернуті землі».
Таким чином прокремлівський Уряд комуністичної Польщі хотів стерти українську ідентичність і полонізувати українців. Їм суворо заборонили повертатися на землі, які були для них рідними.
Втім, на західних землях Польщі українці не бачили для себе майбутнього, бо там не було «українського життя»: свого театрального гуртка, свого часопису, свого священника, своєї церкви, своєї школи. Вони шукали місця, де є український священник, витрачали інколи день, щоб дістатися до церкви, відстояти двогодинну службу і так само день повертатися назад. Українці — народ, який дуже прив'язаний до землі. Тому все на новому місці для них було не так: і небо не таке синє, і трава не така зелена, і сонце не так гріло.
Попри заборони, вони шукали можливість повернутися додому. Тим паче, що в Перемишлі залишався Український Народний дім, була церква. Перемишль став містом-міфом, що давав надію на відродження українського життя спільноти. Люди почали правдами-неправдами приїжджати саме туди, прописуватися в навколишніх селах, щоб відчути дух «українського життя».
— Ця ідея закладалася від початку будівництва Народного Дому?
— Коли будували Народний дім у Перемишлі, це не була ідея саме української громади. Тоді був бум будівництва таких домів на Галичині. Українці будували свої народні доми, поляки — польські. Люди хотіли гуртуватися в окремі громади. Українці довго запрягали, тому Народний Дім у Перемишлі з'явився набагато пізніше за інші. Його збудували коштом місцевої громади й навколишніх сіл, які були переважно українськими, плюс за підтримки української діаспори.
У будівництво була закладена дійсно велична мета — цей дім мав стати символом воскресіння України-Русі, яка повстане незалежною державою на карті Європи так само, як повстав він. Навіть купол побудували, як для церкви. Фасад прикрасили синьо-жовтим орнаментом, а в театральному залі всередині є орнаменти з різних регіонів України: від Сяну, який бере початок на Львівщині, до Дону, з написами про відродження України.
Український Народний Дім у Перемишлі
Українська спільнота Перемишля мала дуже свідому громадянську позицію та україноцентричний менталітет. Для відродження українства Перемишль відіграв надзвичайно важливу роль. Саме тут вперше пролунала пісня «Ще не вмерла України», що згодом стала національним гімном держави, автор музики Михайло Вербицький народився у селі неподалік від Перемишля та похований на території сучасної Польщі. З театральної сцени Народного дому пророчу поему «Мойсей» читав Іван Франко.
Український бізнес Перемишля започаткував два вихідних дні 9 та 10 березня — у день народження та роковин Тараса Шевченка
Вони були наповнені культурно-просвітницькими подіями. Тому не дивно, що українці Польщі, яких прокремлівські комуністи хотіли позбавити ідентичності, шукали місця, де вони могли відчути себе українцями без страху, де було б «українське життя».
— Що було в цей час з Українським Народним домом у Перемишлі?
— У 1947 році все майно української громади, як і інших товариств, було націоналізоване. Після смерті Сталіна в Польщі почалася відлига, комуністична влада дала право національним меншинам створювати свої товариства. Це був 1956 рік. По одному товариству з’явилося у білорусів, українців та інших меншин.
«Українське суспільно-культурне товариство», як воно називалося, було повністю підконтрольне польській комуністичній владі: доноси, контроль за висловлюваннями, думками. Втім, навіть у такій формі це дозволило українцями бодай якоюсь мірою відродити свою спільність: у культурних заходах, у діяльності. Тут працював театральний гурток, випускався часопис «Наше слово», був пункт навчання українській мові.
Українська громада Перемишля роками зверталася до місцевої влади щодо повернення будівлі, але не могла цього добитися. Три покоління намагалися зберегти будівлю через оренду частини приміщень. Спочатку це була одна кімната, далі дві, три, згодом театральний зал — так українці дбали про будинок, були поруч з ним, намагалися врятувати від руйнування та забуття.
За 1 відсоток вартості — 100 відсотків ідентичності
— Пам’ятаєте, як ви вперше прийшли до Народного дому?
— Я народився на півночі Польщі, але багато чув в родині про Український народний дім в Перемишлі. Батьки намагалися підтримувати в мені розуміння, що я — українець, громадянин Польщі українського походження, вдома ми говорили українською, я навчався в українській школі. Тому у мене завжди було зворушливе й особливе ставлення до цього місця. І переїзд до Перемишля був для мене свідомим рішенням.
Завжди хотілося побачити цей будинок. Це сталося у 2007 році. Тоді народний дім роздали під комунальні квартири, його перетворили на громадський туалет. Стан був жахливим.
«Українське суспільно-культурне товариство» проіснувало до 1989 року. Воно було ліквідоване через тісний зв'язок з комуністичним режимом, на заміну йому прийшло «Об’єднання українців у Польщі». Згідно з нормою Закону Польщі про національні меншини, до них належать меншини, які мешкають на території Польщі останні 100 років.Українці жили на території східної частини Польщі завжди, а не лише останні 100 років. Їх неможливо асимілювати остаточно. Про це свідчить і той факт, що під час перепису 2011 року українську національну ідентичність заявило більше українців, ніж під час перепису 2002 року.
Українська громада неодноразово зверталася до муніципалітету з проханням передати їй будівлю, але ми змогли дійти згоди лише у 2011 році. Саме «Об’єднання українців у Польщі» викупило будівлю у місцевого муніципалітету за символічний один відсоток вартості. Це рішення також було пов'язане із взаємною поступкою з боку України — повернення полякам будівлі Польського дому у Львові.
Пізніше українська громада зібрала 6,5 мільйонів злотих приватними пожертвами й грантами з необхідних 12,5 млн на ремонт будівлі. Ремонт почався з театральної зали:нам здавалося надзвичайно важливим показати, як зміниться життя будівлі після того, як вона повернеться до української громади. Хотіли, щоб з перших днів там почалися культурні й інтеграційні заходи.
Відтоді це місце працювало не тільки для української громади, воно стало місцем міжкультурного діалогу, близького знайомства й подолання стереотипів. Адже ніхто не повинен бути сегрегованим у свою культурну бульбашку.
— Правду кажуть, що місцева влада часто ігнорує пропозиції дружби від Українського Народного дому?
— Перемишль — місто непростої історичної долі.
Українську тему використовують майже всі політики під час виборів, не зробивши висновків з помилок минулого
А оскільки весь час проходять якісь вибори, складається враження, що це безкінечний процес. Ми робимо все, що можемо, аби подолати стереотипи й упередження щодо українців, однак багатьом політикам простіше грати на виборчих симпатіях, призначивши когось ворогом. Часто історичні теми використовують як зручний ґрунт для маніпуляцій.
Як ми з цим боремося? Розповідаємо факти — про внесок українців у польську пенсійну й податкову системи, наприклад. Коли відбувались фермерські протести у Перемишлі, ми акцентували увагу на збитках, які несли польські підприємці через блокування кордону.
До того ж ми активно запрошуємо до участі в усіх заходах польську спільноту — тільки в тісному контакті можемо подолати упередження. На жаль, не все залежить тільки від нашої громади, але наші двері завжди відчинені. І це єдиний спосіб — хоч і нешвидкий, — щоб збудувати українсько-польську спільність. Табличка на стіні Народного дому каже: «Нема вільної України без вільної Польщі, немає вільної Польщі без вільної України». Це мають усвідомити українські й польські політики та громади по обидві боки кордону.
Театральна зала на 24 ліжка
— Водночас Народний дім в Перемишлі завжди був місцем сили для українців не лише Польщі. Зокрема, під час повномасштабної війни…
— Так, ми завжди були поруч з Україною в усіх її випробуваннях. Коли стався Євромайдан, а пізніше Революція гідності, українці Польщі й поляки збирали гуманітарну допомогу. Коли українська сторона, керована тоді експрезидентом-втікачем Віктором Януковичем, заборонила ввозити гуманітарні вантажі, ми ділили їх невеликими партіями вивозили в індивідуальних автівках, збирали з українського боку кордону — і везли далі.
Перед війною ми зібралися, щоб обговорити, чим Український Народний дім у Перемишлі зможе допомогти українцям. Ми розробили план допомоги, і якщо ви бачили в Перемишлі на вокзалі волонтерів, які підходили й допомагали українським біженцям дістатися до необхідного потягу, автобусу, отримати логістичну інформацію, — це були українські й польські волонтери нашого Дому.
Ми серйозно підготувалися, мали протоколи надання допомоги.
Театральна зала, де виступали українські й польські митці Соломія Крушельницька, Лесь Курбас, Оксана Забужко, Ольга Токарчук, Анджей Стасюк, перетворилась на тимчасовий хостел на 24 ліжка. Такою ми уявляли собі кількість українських біженців. Потім ми доставляли ліжка: 50, 80…
Загалом протягом пів року у нас зупинилося близько 5000 людей — з ночівлею і харчуванням.
Театральна зала пертворюється на прихисток для біженців, 2022. Фото: Адам Яремко
Український Народний дім в Перемишлі організував понад 1000-денне чергування на вокзалі. Наші волонтери зустрічали поїзди з України, допомагали жінкам з дітьми донести валізи, розібратися з логістикою. Ми підготували інформацію, яку доносили біженцям за 100 секунд. Основне, що варто було знати українцям, аби не натрапити на шахраїв і злодіїв. Працювали також у кімнаті матері й дитини. За всім цим стояв колектив «Об’єднання українців у Польщі» — польські й українські волонтери, які були готові в будні і свята.
За підтримки спонсорів вдалося відремонтувати іншу будівлю, де до 2024 року функціонував хостел для біженців. У ньому постійно перебували люди, які потребують тимчасового прихистку — видихнути й зрозуміти, куди рухатися далі. Був відкритий також шелтер для людей з інвалідністю, розрахований на короткотермінове проживання — від двох до трьох місяців. Ці люди й до війни стикалися з труднощами, а тепер їм потрібен додатковий час для адаптації та відновлення.
Нашою метою було допомогти людям спланувати майбутнє: знайти роботу, школу дітям, курси з вивчення мови. Через два-три місяці люди казали, що «далі вже самі» — і те, що вони можуть дати собі раду, — головна винагорода нашої роботи. Завдяки підтримці біженці повертали контроль над своїм життям.
Завдяки різноманітним грантовим програмам нам вдавалося, наприклад, організовувати візити лікарів до хостелу, психологічну допомогу. Зараз через зупинку підтримки від USAID частину програм довелося скоротити — зокрема, напрям психологічної допомоги. Шукаємо, чим можемо це замінити, оскільки українська громада Польщі зайнята переважно зборами для фронту. Чимало організацій виходять зараз з участі в допомозі, хоча потреба в ній не зникла. Наша організація все ще залишається асистентом для українців з багатьох питань: переклад в складних життєвих ситуаціях, організація похорон, підтримка жінок, які мають народити.
Для нас роботи стало більше, бо коли всі йдуть, ми залишаємось одними з небагатьох
Понад 1000 днів повномасштабної війни першим контактом українців на вокзалі в Перемишлі були волонтери Народного Дому. Фото: Adam Jaremko
— Зараз дедалі частіше лунає думка про те, що частина воєнних біженців можуть залишитися в Польщі назавжди, оскільки вони вже змінили статус тимчасового захисту на робочі контракти. Яким має бути політика Польщі щодо інтеграції українців?
— Держава не повинна виключати з цього процесу громадські організації, які мають успішний тривалий досвід інтеграційної роботи. З моменту, коли Народний дім у Перемишлі відновив свою роботу, ми провели десятки спільних польсько-українських заходів. Ми позиціонуємо себе як Український Народний дім, в якому є місце для всіх мешканців Перемишля, а не лише для українців.
Це підхід, який не будує навколо нашої громади мур, а відчиняє двері. Лише через постійні особисті контакти й відкриті культурні простори ми можемо побудувати справжній міст взаєморозуміння. Саме такі ініціативи, як наша, доводять: інтеграція — це не асиміляція, а співжиття, де кожен зберігає свою ідентичність, водночас стаючи частиною чогось більшого.
Росія в ході широкомасштабного вторгнення в Україну неодноразово вдавалася до ядерного шантажу, який набув якісно інших форм порівняно з періодом холодної війни. Починаючи з осені 2022 року, у Москві неодноразово й безпідставно говорили про прагнення офіційного Києва використати «брудну бомбу». Два роки тому, 25 березня 2023 року, Путін оголосив про розміщення на території Білорусі тактичної ядерної зброї. Попри оцінки аналітиків про прагнення принизити цим кроком білорусів у День Волі, логіка Кремля, як видається, була іншою. Рішення Путіна було пов’язане з видачею Міжнародним кримінальним судом ордеру на його арешт за співучасть у викраденні українських дітей. Тому кремлівський щур радо показав ядерний кийок. Ці дії суттєво десакралізували фактор ядерної зброї як інструменту стримування, і низка країн Заходу продемонструвала у відповідь, що в цю гру цілком можна грати вдвох.
Хоча достеменно підтверджених даних про наявність російських тактичних ядерних боєголовок у Білорусі немає, президент Польщі Анджей Дуда в інтерв’ю Financial Times висловив впевненість у її наявності на території Білорусі. Це означає, що фактор психологічного тиску Кремлем використовується достатньо успішно. Польща і країни Балтії відчули себе у ядерних лещатах, адже дивізіони «Іскандерів» (можливих носіїв ядерних боєголовок) розміщені також у Калінінградській області.
Анджей Дуда обговорював перспективи розміщення американської ядерної зброї в Польщі з Кітом Келлогом під час візиту останнього до Варшави у лютому 2025 року. Щоправда, апаратна вага колишнього радника Трампа зараз суттєво зменшилася. Тож орієнтуватися маємо на позицію віцепрезидента США Джей Ді Венса, який у березні заявив, що був би шокований, якби Дональд Трамп вирішив перемістити ядерну зброю далі на схід Європи. Тобто на територію країн, які стали членами НАТО наприкінці 90-х років ХХ століття й у яких Кремль у грудні 2021 року вимагав демонтувати військову інфраструктуру.
Президент Польщі Анджей Дуда і спеціальний представник президента США з питань України та Росії Джозеф Кіт Келлог у Варшаві, 8.02.2025. Фото: Wojciech Olkusnik/East News
Нагадаю, у межах програми НАТО Nuclear Sharing Бельгія, Нідерланди, Італія, Німеччина й Туреччина з 2009 року розмістили на власній території американську ядерну зброю. Всі ці країни стали членами НАТО в роки холодної війни, тоді як на членів Євроатлантичного клубу пострадянського призову подібна практика поки що не поширюється.
Про прагнення Польщі долучитися до програми Nuclear Sharing у червні 2023 року заявив тодішній прем’єр Матеуш Моравецький. Можна припустити, що ця заява була частиною передвиборчої риторики партії «Право і справедливість», але про аналогічні прагнення вів переговори з адміністрацією Джо Байдена і Анджей Дуда. До того ж доволі активно, — викликавши у квітні 2024 року коментар польського МЗС про необхідність проконсультуватися з урядом у цьому питанні. Уряд на той час вже очолював Дональд Туск. Польща має на своїй території інфраструктуру зберігання ядерної зброї ще з часів перебування у Варшавському договорі, і сьогодні її долучення до ядерного клубу, нехай у пасивний спосіб, могло б посилити її політичні позиції в Європі.
Разом з тим геополітична ситуація стрімко змінюється. Дональд Трамп зумів знайти лише 10 хвилин для спілкування з Анджеєм Дудою, який побував у США на Конференції консервативних політичних дій. А вже в березні 2025 року про готовність розгорнути французьку «ядерну парасольку» над країнами Європейського Союзу Дональд Туск заявив, що Польща була б у більшій безпеці в разі реалізації планів Макрона. Політично контакти Туска й Макрона виглядають більш перспективними за можливість ефективного діалогу адміністрації Трампа з майбутнім новим польським президентом, ім’я якого ми дізнаємося вже влітку 2025 року.
З 2020 року фінансується Польська ядерна програма, яка має завершитися побудовою у 30-х роках ХХІ століття польської АЕС. Поки це у планах, проте активізація дискусії навколо використання ядерної зброї безумовно може прискорити цей процес. Україна у цьому питанні може виступити партнером Польщі, адже у нашій державі чимало фахівців-ядерників і тих, хто пам’ятає гіркий досвід прощання з ядерним арсеналом. Логічним наслідком взаємодії Києва і Варшави могла б стати спільна реалізація ракетної програми, адже без засобів доставки значення ядерної боєголовки суттєво зменшується.
Ядерна зброя на тлі російсько-української війни й ітерацій команди Трампа з величезною амплітудою втрачає свій статус «зброї обраних», натомість перетворюється на інструмент реалізації амбіцій. Відверто кажучи, буде дивно, якщо Польща залишиться осторонь прагнень здобути ядерний арсенал і поставити його на службу своєму захисту та збільшенню геополітичної ваги в Європі. Сьогодні єдиним формальним стримуючим фактором залишається Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, вага якого зменшується на очах
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.