Ексклюзив
20
хв

Sestry запитали лідерок думок в Україні й Польщі, що вони думають про блокаду кордону (оновлюється)

На польсько-українському кордоні майже місяць тривають протести польських перевізників, ситуація стає дедалі напруженішою

Sestry

Черги вантажівок на кордоні Польщі та України. Фото: Patryk Ogorzałek/Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Багатокілометрові черги з українських вантажівок, які блокують польські підприємці, тижнями не можуть потрапити до України. Співорганізаторами протестів виступила партія «Конфедерація», відома в Польщі своїми антиукраїнськими гаслами. Заблоковані всі основні пропускні пункти на кордоні. Український уряд запропонував провести переговори з польськими колегами. Українські водії, заблоковані на виїзді з Польщі, вже декілька тижнів перебувають поблизу кордону без елементарних умов для життя. Вони планують розпочати голодування, якщо ситуація не покращиться.

Українська сторона розпочала підготовку до евакуації водіїв із заблокованих пунктів пропуску на території Польщі. Також є ініціатива зі створення Штабу допомоги українцям на кордоні, аби забезпечити водіїв продуктами харчування, водою, медикаментами, пальним.

Sestry запитали у лідерок громадської думки в Польщі та Україні: про що свідчить ця ситуація на кордоні і як її можна вирішити? 

Це перші отримані нами відповіді. Матеріал оновлюється.  

«Новий уряд РП знайде компроміс з перевізниками, але наслідки некомпетентності попередників ще побачимо» 

Марта Лемпарт Фото: Paweł Wodzyński/East News

Марта Лемпарт, відома громадська діячка Польщі, лідерка потужного руху «Жіночий страйк»:

– Ситуація на польсько-українському кордоні є однією з тих пасток, які нинішня влада Польщі залишає для своїх наступників (у Польщі найближчим часом Сейм має проголосувати за новий уряд, який, найвірогідніше сформує опозиція на чолі з Дональдом Туском – ред.). У попередньої влади не було політики, яка мала би сенс, і ми зараз спостерігаємо наслідки цього. Безумовно, можна було передбачити і попередити конфлікт між перевізниками, тоді як на нинішньому етапі ескалації буде набагато складніше вирішити проблему. 

Попередній уряд був некомпетентний і не впроваджував жодних довготермінових передбачуваних рішень. Зокрема, ми бачимо й відсутність виваженої  соціальної політики, доступу до ринку праці та житла для біженців тощо. Попередній уряд Польщі прагнув усі проблеми в державі списати на те, що у цьому винна війна Росії в Україні і використовував це у виборчій кампанії. 

Для нового уряду Польщі вирішення проблеми протестів перевізників буде значним викликом, оскільки ми бачимо на сьогодні високий рівень ескалації цієї ситуації. Дуже складно буде переконати обидві сторони – польських та українських перевізників – до компромісних рішень. Наслідки некомпетентності чи зумисного створення напруги в різних сферах з боку попереднього уряду Польщі ми, на жаль, ще побачимо, бо це значною мірою відіб’ється на людях, суспільстві. Але новий уряд буде значно компетентнішим, він матиме серйозні підходи до зобов’язань Польщі як члена Європейського Союзу, на відміну від попередників. І тому є всі шанси випрацювати компромісне рішення. Шкода, що нинішній уряд затягує час і не бажає піти гідно, тому ситуація є «підвішеною» вже протягом місяця. 

«Через блокаду на кордоні страждають не лише українці, але й польські експортери»

Леся Вакулюк. Фото: приватний архів

Леся Вакулюк, українська журналістка:

– Лише невелика частина українців з холодним розумом спостерігає за ситуацією на кордоні між Польщею та Україною і вважає, що те, що там відбувається, – тільки на руку Росії, якщо й не самою Росією інспіровано. Адже добрі відносини між поляками і українцями точно не в інтересах Путіна.

Усе частіше, на жаль, можна почути цитату з «Тараса Бульби» Миколи Гоголя: «Ну, що, синку, помогли тобі твої ляхи?!». Це, звісно, прикро, зважаючи на те, яку величезну допомогу Польща надавала і надає Україні та українським біженцям. Але українці, які не надто розуміються на польській політиці й на теперішній тамтешній політичній ситуації, сприймають кризу на кордоні ледь не як зраду. «Тоді чому польські перевізники і фермери зараз блокують кордон? Війна ж Росією ще не закінчилася?» – Ображено запитують мої співвітчизники. Зрозумілих виважених пояснень від блокувальників в українському медіапросторі не чути. Окрім того, ніхто з польської влади теж не комунікує те, чому так відбувається і що далі. 

Ну, а тим часом, страждають не лише українські перевізники, а й польські експортери. Адже за час повномасштабного вторгнення експорт з Польщі в Україну значно зріс. Зараз же через блокаду в українських магазинах уже помітний дефіцит деяких товарів.

«Блокада кордону є чудовою підкормкою для російської агентури»

Бʼянка Залевська. Фото: приватний архів

Бʼянка Залевська, відома польська журналістка, нагороджена президентом України  орденом княгині Ольги ІІ ступеня: 

– Блокада українсько-польського кордону, як і будь-яке непорозуміння між нашими країнами, є чудовою підкормкою для російської агентури. Відсутність узгодженої позиції і навіть інформація, що має ознаки маніпуляції надходить з кордону, є прекрасною нагодою для Росії, щоб роз’єднати наші держави. Проте від блокади програють обидві країни – Україна та Польща. На жаль, польський уряд, який міг би вирішити цю проблему, не втручається на достатньому рівні. Хоча нарешті відбулися переговори на між учасниками акції протесту з прикордонного переходу в Медиці та новим міністром сільського господарства Польщі. Ці переговори відбулися під Варшавою. На кордоні зʼявляються українські політики, щоб порозмовляти, протестувальники скаржаться, що не бачили нікого з польських політиків. 

Нинішній уряд Польщі, який називають «тимчасовим» або «двотижневим», піднімає цю тему тільки під тиском. Міністри, які пішли з уряду, «ховають голову в пісок», а нові, ймовірно, скинуть це на наступний уряд, який оберуть у грудні. У цій ситуації є велика загроза того, що протест може тривати до лютого, як заявляють протестувальники.

«Проблема на кордоні вимагає негайного вирішення»

Ганна Гопко. Фото: приватний архів

Ганна Гопко українська громадська діячка, експертка з адвокації, колишня голова Комітету Верховної Ради із закордонних справ:

– Я наголошую на всіх міжнародних зустрічах, що блокування польськими перевізниками транспортних перевезень, вантажу України – це порушення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, порушення свободи вантажних перевезень. І взагалі порушення принципів і політики: коли українці віддають свої життя за безпеку Європи, то хотілося б бачити відповідне ставлення і повагу. Хотілося б, щоб ЄС якнайшвидше виконав свої зобов’язання по відношенню до України і, відповідно, до Угоди про асоціацію. Це абсолютно неприйнятно: коли Росія вбиває українців, то так само це блокування теж вбиває і теж створює загрозу гуманітарної катастрофи. Проблема вимагає негайного вирішення, а не очікування на зміну польського уряду

«Ситуація є критичною, це загроза економічній і національній безпеці України»

Наталія Форсюк, координаторка проєкту «Відновлюємо Україну разом» громадської організації «Мережа Захисту Національних Інтересів «АНТС»:

– Це виглядає як боротьба за майбутній ринок після війни. І використання повної залежності нашої держави від коридорів солідарності з ЄС, поставок необхідних для виживання країни. Що виглядає, на жаль, відверто цинічно і не дуже далекоглядно. Адже Росія в якості нового сусіда по кордону Польщі точно не потрібна.

Ситуація є критичною, це загроза економічній і національній безпеці України. Не може бути повернення до системи обміну дозволами (на здійснення перевезень компаніями з України до Польщі та ЄС – ред.). Обмін дозволами означав би для нас практично повну зупинку поставок гуманітарної допомоги, пального, медикаментів та банкрутство підприємств, які навіть в таких умовах продовжують заробляти валюту для держави і платити податки в Україні. Потрібно продовжити Угоду про лібералізацію перевезень між Україною та ЄС, як мінімум, до кінця війни з Росією.

«Головне, шукаючи правди в сусідських війнах, не втратити життя, коли справжні вороги підпалюють ваш дім»

Марія Гурська. Фото: приватний архів

Марія Гурська, журналістка, головна редакторка онлайн-журналу Sestry:

– Будь-яке сусідство є незручним. Співіснуючи, сваряться навіть у великій родині (ми, українці, знаємо про це найліпше і навіть оспівали ці сварки в літературі і кіно – чого варта хоча б «Кайдашева сім'я» Івана Нечуй-Левицького). 

Та коли на порозі вашого спільного будинку (Європи) опиняється група злочинців зі зброєю, ви кличете на допомогу саме сусіда. А уявімо, що поки сусід боронить вашу браму і сам на сам б'ється з озброєними негідниками, які хочуть вас вбити і зайняти ваші оселі, ви встановлюєте грати між поверхами, і починаєте збирати підписи за те, щоб сусід не користувався ліфтом, бо позавчора наступив вам на ногу? 

Ділитися простором, ідеями, матеріальними здобутками – це завжди означає поступатися власними інтересами. Якщо така ситуація триває довго, а ви до неї неготові, це може звести з розуму. Головне, шукаючи правди в сусідських війнах і бігаючи між поверхами, не втратити життя, коли справжні вороги підпалюють ваш дім.

«Мусимо вчитися працювати за стандартами ЄС»

Олена Бондаренко. Фото: приватний архів

Олена Бондаренко, українська журналістка:

– Та ситуація, яку ми бачимо на кордоні, це вже наслідки. Причина ж полягає у тому, що ми мусимо навчитися працювати за стандартами Європейського Союзу. Я вважаю, що вирішення проблеми знаходиться по українській стороні, треба усувати порушення, уніфікувати правила роботи на ринку перевезень. Українська влада мусила би здійснити певні кроки щодо цього і проводити переговори з польськими перевізниками. Це не приватна справа і не справа транспортної галузі, питання є значно ширшим. Із зерном ситуація була дуже подібною.  

Свого часу польські перевізники також були змушені розпочати працювати на ринку перевезень за європейськими нормами.  

Водночас, про причини ситуації, яка виникла на кордоні, зараз не вигідно говорити нинішньому польському уряду. І новий польський уряд, швидше за все, не швидко візьметься за це питання, бо він матиме багато інших проблем. 

«Для українського бізнесу сьогодні дороги до Євросоюзу – це артерії життя!»

Катерина Сухомлинова. Фото: приватний архів

Катерина Сухомлинова, координаторка Центру ім. Лемкіна у Варшаві, рятувальниця з Маріуполя:

– Проблеми, якщо їх не вирішувати, створюють кризу у відносинах, що дає можливість не лише тішитись нашому спільному ворогу – Росії, а й вдало «підливати масла у вогонь». Україну і Польщу об'єднує спільна боротьба і розуміння того, що наша країна сьогодні платить своїми життями не лише за свою незалежність, а за Демократії усього світу, за ті самі принципи «рівних – серед рівних».

Через політичну ситуацію в Польщі ще триває процес створення нового уряду. Проблема перевізників на кордоні між нашими країнами щодня добиває економіку України, руйнує логістичні зв'язки, які і без того страждають в часі агресивної війни, розв'язаної Росією. Швидкого вирішення без прямих переговорних ініціатив від української влади не буде. Для українського бізнесу сьогодні дороги до Євросоюзу, без перебільшення – це артерії життя! Обов'язок президента України, який запевняє, що завжди може просто подзвонити і поговорити з сусідами, терміново втрутитись. Зволікання діє вбивче на економіку України. 

Ситуація сприяє задуму російського окупанта, який добивається виснаження України і узгодження неприйнятних для нас умов агресора. Та не діждуться. Я вірю – Україна Переможе! Але кожна країна може зменшити ціну війни для українців, яку ми платимо щодня. Економіка – це теж невід'ємна сторона фронту, того реального – військового. Кров українців – на совісті кожного, хто свідомо чи ні підіграє Росії.

Я закликаю керівників і уряди обох країн до прямого діалогу і якнайшвидшого розв'язання цього питання, яке вартує людських життів, не лише тих, хто може і надалі помирати у черзі на кордоні.

«Ми вважали польський кордон спасінням, а виявилось, що він такий хиткий»

Наталія Сумська. Фото: приватний архів

Наталія Сумська, відома українська акторка:

– Польський кордон, Польщу, за нашою спиною ми, українці, вважали спасінням, надійним порятунком під час війни з одвічним ворогом Росією. І цей тил виявився таким хитким.  Одне, коли  не пускають до хати. А тут впустили,  а потім, щоб вийти, двері не відчиняються. Якось дивно звучить. Тоді би вже не пускали на свою територію. Хіба не так? На жаль, уже є смертельні випадки серед українських водіїв. Звичайно ж, не віриться, що влада Польщі на своїй території не може вплинути на ситуацію на власному кордоні. Важко в це вірити. Поляки затяті, амбітні, гонорові. Невже вони не могли би дати ради і в вирішенні цієї проблеми? Виходить, що десятиліття нашого порозуміння і наших культурних обмінів, зв'язків, в тому числі у сфері культури, з країною високого мистецького рівня можуть відійти на задній план. Ця впертість на кордоні залишиться найбільшою подією для наступних років в наших відносинах. Дуже прикро, адже було стільки доброго в українсько-польських відносинах. Бачимо, що польській владі геть не під силу допомогти в нинішній ситуації. Наші відносини обірвалися. А це, звичайно, прикро. А що залишається нам? Вірити, чекати. Хоч Україні є чим займатися, як весь світ знає. Боротися. А ось Польщі зичу здатності і вміння якось проаналізувати і локалізувати цей конфлікт. Попереду Різдво, хочеться святкувати всією європейською родиною, щоб вже не було цієї ситуації на кордоні. Звичайно, хочеться вірити в це.

***

Друзі, ви маєте свою думку про ситуацію на українсько-польському кордоні? Надсилайте вашу позицію на пошту редакції: [email protected]

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Напередодні 9 травня Росія активізувала пропаганду в країнах глобального півдня: в Індонезії, ПАР, Індії, Китаї. Наприклад, за інформацією Центру протидії дезінформації при РНБО, телеканал RT спільно з «Русскім домом» у Джакарті організували показ радянського фільму «Летять журавлі» з індонезійськими субтитрами. Захід відбувся в межах проєкту «Спільна перемога» — в рамках якого в десяти країнах планують розмістити в публічному просторі інформаційні банери з фотографіями місцевих ветеранів, які нібито воювали разом із солдатами СРСР, що супроводжуються текстами вдячності за «спільну перемогу». Кремлівські «святкування» дістались навіть Генасамблеї ООН. Там 6 травня хор Турецького співав радянські пісні, зокрема, хіт Кобзона «День победы». Що примітно, про цей концерт стало відомо з соцмереж російських гастролерів, а от керівництво ООН про нього змовчало. Подібні акції — частина масштабної кампанії Кремля, де Росія намагається використати культ «Дня Перемоги» для максимального поширення закордоном своєї пропаганди та фальсифікованої історії.

Як змінились ці наративи за час повномасштабної війни? Наскільки масовані російські кампанії «9 травня»? Як реагують в Європі? Чи довго ще Кремль зможе розносити світом культ «побєдобєсія» і як руйнувати міфи російської пропаганди?

Культ «Великої Перемоги»: етапи трансформації

Загалом, культ «Великої Перемоги», створений за час правління Путіна — це ключова підвалина рашизму, тобто сучасної ідеології Кремля. Месіанський міф про те, що Росія нібито самотужки перемогла нацизм, виправдовує імперські зазіхання Москви на суверенітет інших держав. Мовляв, якщо Росія врятувала світ від коричневої чуми у ХХ столітті, значить вона має «історичне» право диктувати свою волю іншим державам у ХХІ столітті, пояснює експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— В контексті агресії проти України загальний наратив Кремля такий: «Війна проти України — це продовження священної війни з фашизмом, яку Росія почала у 1941 році». Цей наратив залишається практично незмінним з 2014 року. Хіба що з 2022 року риторика Кремля стала ще більш агресивною.

Важливо зазначити, що облудні звинувачення у «фашизмі/ нацизмі» є частиною геноцидної риторики Москви щодо України і українців

При цьому, зауважує Максим Віхров, в словнику російської пропаганди слова «фашизм», «нацизм» позбавлені первісного значення. Якщо Москва затаврувала якусь державу чи народ «фашистськими», значить вони нібито не мають права на існування і проти них можна чинити будь-які злочини:

— Буча, Ізюм, Маріуполь, Бахмут — все це для рашистів є «справедливим покаранням фашистів». Наратив про «український фашизм» активно використовується російськими спецслужбами в інформаційних операціях проти України: для дискредитації вищого військово-політичного керівництва, Сил Оборони, урядових політик тощо. З одного боку, Москва прагне у такий спосіб підірвати міжнародну підтримку України, а з іншого — дестабілізувати Україну зсередини. 

Сам термін «Великая Отечественная война», який Росія використовує на позначення  Другої світової війни — пропагандистський, адже він означає, що СРСР визволив виключно народи Центральної та Східної Європи, а сама війна була перемогою СРСР, незважаючи на величезні втрати, яких зазнала країна, зауважує директорка програми «Демократія та громадянське суспільство», старша аналітикиня польського Інституту суспільних відносин Соня Горонзяк (Dr Sonia Horonziak). Більше того, навесні 2014 року російська Дума ухвалила закон про пам'ять, який має захистити історичну пам'ять у путінській Росії, запровадивши кримінальну відповідальність, серед іншого, за заперечення «фактів», пов'язаних з діями Червоної армії під час війни або за неповагу до «днів військової слави Росії». Тому День Перемоги, 9 травня, пояснює Соня Горонзяк, має особливе значення для втілення історичної політики Росії:

— Такий підхід є нечуваним в інших країнах, хіба ще в деяких колишніх радянських республіках, таких як Білорусь. Відмова від подібної риторики стала також способом боротьби України з російською пропагандою після окупації Криму в 2014 році.

Україна відмовилася як від терміну «Велика Вітчизняна війна», так і від 9 травня як національного дня перемоги — тому в Україні, як і в багатьох західноєвропейських країнах, вшановують 8 травня

Кремль і російські державні ЗМІ постійно використовують так званий «День Перемоги», зокрема, для виправдання і глорифікації російської агресії проти України. Російські офіційні особи та державні ЗМІ проводять хибні паралелі між Другою світовою війною та повномасштабним вторгненням в Україну, стверджуючи, що російські солдати борються з нацизмом в Україні так само, як їхні діди боролися з нацистською Німеччиною, каже старша дослідниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS), експертка з цифрового авторитаризму та дезінформації в Інтернеті Юлія Смірнова:

— На внутрішньому рівні ці наративи використовуються для мобілізації підтримки Кремля і війни проти України, а також для створення відчуття загрози, від якої Росія нібито захищається. На міжнародному рівні Кремль намагається зобразити Росію як антифашистську силу, яка нібито зацікавлена в мирі та справедливому світовому порядку. 

Росія ширить культ «Великої Перемоги». Фото: KIRILL KUDRYAVTSEV/AFP/East News

Після анексії Криму і особливо з початком повномасштабного вторгнення в Україну російські державні ЗМІ використовували зображення «Дня Перемоги» на окупованих територіях України для посилення пропагандистського наративу про «денацифікацію» і стверджували, що люди на цих територіях вітають окупаційні сили як визволителів і що їм українська влада нібито забороняла їм святкувати цей день. Цікаво також аналізувати, як змінилась російська риторика після перемоги Трампа, продовжує Юлія Смірнова: 

— Після інавгурації Дональда Трампа на посаді президента США в офіційних виданнях і державних ЗМІ з'явився наратив про війну «США та Росії, які знову об'єдналися проти фашизму». У квітні 2025 року російська розвідувальна служба СВР опублікувала статтю «Єврофашизм, як і 80 років тому, є спільним ворогом Москви і Вашингтона», в якій порівнювала Європу і Україну з нацистською Німеччиною.

Масштаби та цілі російського інформаційного впливу 

Після початку повномасштабної війни позиції Росії у країнах Заходу дуже сильно похитнулися — саме тому у Кремлі стали волати про скасування російської культури, але Росія робить все, щоб повернутись в публічний простір Заходу, наголошує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров: 

— І 80-та річниця завершення Другої світової — зручна нагода спробувати вийти з ізоляції. Мовляв, це не про путінську Росію, а про пам’ять, про подвиг тих, хто воював проти нацизму. Тобто йдеться про маніпуляцію контекстами, які, наприклад, у США можуть не розуміти і не відчувати. 

Саме тому, наполягає експерт, Україна повинна дуже чітко і голосно артикулювати своє знання про те, що таке рашизм і як Москва маніпулює пам’яттю про Другу світову війну:

— Ніхто краще за нас цього не знає, бо ми мали сумну нагоду спостерігати це зло зблизька і з 2014 року ведемо безпосередній «контактний» бій з ним. 

Пропагандистські кампанії організовують місцеві координатори, які, як правило, формально не пов'язані з російською державою, але підтримують з нею неформальні зв'язки, розповідає старша дослідниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Юлія Смірнова:

— Координаторів з різних країн регулярно запрошують до Москви. Наприклад, у квітні цього року координаторів «Безсмертного полку» з 52 країн зібрали в Москві на міжнародний форум, де вони могли узгодити свої дії один з одним і з російськими «експертами», в тому числі з пропагандистського ЗМІ Russia Today. Іспанська координаторка «Безсмертного полку» Вікторія Самойлова взяла участь у заході з Путіним. 

«Безсмертний полк» спочатку починався як низовий рух пам’яті в Росії, нагадує Юлія Смірнова, але держава його захопила і використала для поширення державної пропаганди навколо пам'яті про Другу світову війну:

— Однією з цілей подібних кампаній за кордоном є мобілізація росіян, які там проживають, а з іншого боку — вони створюють враження широкого масового проросійського руху.

Група підтримки російських наративів

Візити європейських лідерів до Москви 9 травня в той час, коли Росія веде повномасштабну війну проти України — неприйнятні, заявив польський прем’єр Дональд Туск. З його слів, лідери Китаю чи Бразилії можуть мати інші погляди на історію та сьогодення, але жоден європеєць не може вдавати, що не бачить, де таїться загроза і як важливо зберегти солідарність та європейську спільноту.

Раніше на неприпустимості участі європейських очільників у російських святкуваннях 9 травня наголошувала головна дипломатка ЄС Кая Каллас. З європейців путінський «День Победы» особисто зголосились підтримати президент Сербії Олександр Вучич та прем’єр Словаччини Роберт Фіцо.

А втім, коло споживачів російських месседжів в Європі значно ширше — переважно ці наративи знаходять відгук у політиків і ширшої аудиторії з уже існуючими прокремлівськими поглядами, каже старша дослідниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Юлія Смірнова:

— У Німеччині політики з партії BSW (Альянс Сари Вагенкнехт) нещодавно публічно говорили про «історичну відповідальність» Німеччини перед Росією та критикували рекомендацію Міністерства закордонних справ Німеччини не запрошувати цьогоріч офіційних представників Росії та Білорусі на заходи з вшанування пам'яті про Другу світову війну. Їхні заяви підтримувала німецькомовна версія телеканалу Russia Today.

Росія готується до 80-річчя перемоги у Другій Світовій війні. Фото: ANGELOS TZORTZINIS/AFP/East News

Стратегії політиків визначаються їхніми власними політичними інтересами. Тому це питання насправді про їхніх виборців — про їхню чутливість до російських наративів, вважає експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров. І тут Москва веде масштабну і агресивну боротьбу за розум мешканців країн Європи: 

— Мета Росії — дестабілізувати і врешті зруйнувати Європейський Союз, а також НАТО. І для цього Москва активно підігрує різноманітним популістським силам у Європі, аж до прямих втручань у виборчі процеси. Зовсім не обов’язково йдеться про пряму рекламу «русского міра» — акцент робиться на розпалюванні невдоволення «диктатом Брюсселя», «засиллям мігрантів».

Також важливою темою для інформаційних атак є Україна: мовляв, чому гроші наших платників податків йдуть на фінансування війни, в якій ще невідомо, хто жертва, а хто агресор

Росія експлуатує страхи перед ескалацією: нібито ЄС, підтримуючи Україну, ризикує втягнути держави Європи у прямий збройний конфлікт з РФ. Тобто йдеться про класичну операцію із дестабілізації, підсумовує Максим Віхров.

Живучий культ «Победы»

Враховуючи увесь цей контекст, не дивно, що метою сучасної російської пропаганди є підтримка та посилення в інших країнах сприйняття Росії як країни-переможниці та «рятівниці» інших народів, каже директорка програми «Демократія та громадянське суспільство», старша аналітикиня польського Інституту суспільних відносин Соня Горонзяк:

—  Це риторика сили та боргу, який, на думку Росії, повинні відчувати інші країни — особливо Україна — перед її нинішньою агресією. Саме тому всі дії, як правові — з 2014 року українська політика у сфері пам'яті спрямована насамперед на боротьбу з цими історичними викривленнями, так і інформаційні — мають посилювати кампанію про факти, про реальну участь і про реальні дії Червоної армії та СРСР у Другій світовій війні.

Якщо йдеться про внутрішні російські справи, то там тема Другої світової війни може експлуатуватися ще дуже довго, аналізує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— Свого часу все починалося із реконструкції брєжнєвського культу «Великої Вітчизняної війни», але сьогодні «побєдобєсіє» — це вже інше явище. Воно дуже близьке до своєрідної громадянської релігії, а релігійні вірування не можуть бути спростовані раціональними аргументами. До того ж, «побєдобєсіє» сучасного зразка — це не так про Другу світову війну, як про імперську манію величі. Колись всі ці почуття відливалися у концепцію Росії-захисниці православ’я, потім — у Росію-провідницю людства у світле комуністичне майбутнє.

Тепер Росія нап’ялила на себе шати рятівниці людства від нацизму

Зупинити це можна лише, коли Росія буде деколонізована, і те, що від неї залишиться, переосмислить своє місце і призначення у світі, переконаний експерт, так само, як у ХХ столітті це змусили зробити Німеччину:

— А до того часу ми можемо скільки завгодно спростосувати міфи про Другу світову війну, але на російську масову свідомість це не вплине. 

А от що стосується міжнародного виміру, продовжує Максим Віхров, тут все виглядає оптимістичніше. Наприклад, на Україну ця пропаганда вже не впливає — за винятком зовсім маргінальних груп, які не здатні впливати на життя країни:

— Західні країни також мають своє усталене розуміння Другої світової війни, свою модель пам’яті, яку Москва не здатна змінити. Навіть країни, які певною мірою сприймають російські наративи, мають досить стійкий імунітет до «побєдобєсія».

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Культ перемоги без кордонів: як росіяни перетворили 9 травня на інструмент глобального впливу

Катерина Трифоненко

Позиція Києва в цьому питанні непорушна — Україна не визнає юридично окупацію Криму. Як наголошує український президент, це територія народу України: «Ми не маємо про що говорити на цю тему — це поза нашою Конституцією». 25 квітня агентство Reuters опублікувало повний текст американських пропозицій про припинення російсько-української війни, які представив спецпосланець Трампа Стів Віткофф у Парижі. У цьому проєкті, зокрема, йдеться про юридичне визнання США російського контролю над анексованим українським Кримом. Чи може Трамп одноосібно легалізувати російську окупацію Криму? Чим небезпечний такий крок? Які наслідки це рішення може мати для України та світу? Яка позиція Європи?

Злам доктрини

Визнання анексії Криму стало б сейсмічним зсувом у зовнішній політиці США, ознаменувавши розрив із десятиліттями правових принципів, покликаних захищати територіальну цілісність. Стратегічно — це вкрай небезпечний прецедент, йдеться в аналізі американського Інституту Роберта Лансінга, який досліджує глобальні загрози демократії. 

Для України це означало б відверту зраду, а в НАТО та Європейському Союзі, особливо серед країн Східної Європи, такий крок сприймався б як поступка агресору й фактична капітуляція перед російською експансією, вважають американські дослідники.

Здається малоймовірним, що президент США може просто ухвалити таке рішення, прийти і сказати: «Добре, я визнаю це». Ймовірно, йому все ж знадобиться схвалення Конгресу, каже науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Навіть якби Америка в односторонньому порядку визнала Крим російським, я не думаю, що багато інших країн наслідували б її приклад, хіба що можливо якісь країни Африки. Я навіть не думаю, що це ж зроблять китайці або інші країни, дружні до Росії. Це дуже фундаментальне питання про недоторканність кордонів.

І я думаю, мало хто насправді готовий порушити міжнародну політику, міжнародне право — норму про те, щоб не змінювати кордони силою

Таким чином, моделює ситуацію Пітер Дікінсон, у випадку визнання де-юре російської окупації Криму, США ризикують опинитись у поганій компанії:

— Я думаю, це Північна Корея, Білорусь, Еритрея і ще пара країн-вигнанців. Але, звичайно, це Америка, тож їхні рішення мають вагу. І головне, до чого привів би такий крок — це до більш агресивних дій зі змін кордонів у світі. 

Проукраїнські активісти тримають плакати з написом «Крим+Україна = любов» під час мітингу перед будівлею кримського парламенту в Симферополі 26 лютого 2014 року. Фото: AFP/EAST NEWS

З юридичної точки зору, це була б складна ситуація, каже старший науковий співробітник Німецької ради з міжнародних відносин (DGAP) Андраш Раць (András Rácz). Конгрес, безумовно, не підтримає такий крок — однак, технічно Трамп може видати президентський указ і оголосити Крим частиною Росії або перейменувати Крим на «російський Крим» чи щось подібне:

— Де-юре, схвалення Конгресу для цього не буде необхідним. Іншими словами, є речі, які Трамп може робити в односторонньому порядку плюс є багато сірих зон щодо того, що він може, а що не може робити президентськими указами.

Проблема в тому, що навіть якщо Трамп зробить юридично спірний крок, він може бути дуже добре використаний Росією в пропагандистських цілях

Водночас, вважає Андраш Раць, президент США навряд чи зважиться руйнувати міжнародний світопорядок встановлений після 1945 та заохочувати інші країни захоплювати території військовим шляхом, зокрема, провокувати Китай на напад на Тайвань.   

Крим і міжнародне право

Складно уявити, що США можуть визнати анексію Криму. У 2018 році тодішній державний секретар Майк Помпео зробив заяву, що США не визнають претензії Росії на Крим — і ця позиція досі має значення, зауважує дослідниця програми «Демократична стійкість» в Центрі аналізу європейської політики (CEPA) Еліна Бекетова:

— Це також порушило б Будапештський меморандум 1994 року, згідно з яким США зобов’язалися поважати кордони України в обмін на відмову України від ядерної зброї. Це порушило б Конституцію України — адже Крим є частиною України. І згідно з українським законодавством, жоден президент не може віддати Крим — для цього потрібні зміни до Конституції, які вимагають двох голосувань у парламенті і висновків Конституційного Суду на його відповідність Конституції.

Це навряд чи станеться, особливо під час воєнного стану, коли такі зміни взагалі не дозволені. Ну, і з політичної точки зору, це б було неприпустимо для будь-якого президента України і складу Верховної ради

Переважна більшість західних країн, зокрема ЄС, Канада, Велика Британія, Японія, ще з 2014 року чітко заявили, що анексія Криму є незаконною і не визнають його російським, наголошує Еліна Бекетова. Ця позиція закріплена в численних резолюціях ООН, відтак визнання Криму російським означало б, що світ погоджується з тим, що території можна анексувати силою.

Трамп заявив, що Крим «залишиться з Росією». Фото: ОПУ

Найімовірніше, Європейський Союз спробує запровадити санкції проти будь-яких країн, які визнають Крим російським, вважає старший науковий співробітник Німецької ради з міжнародних відносин (DGAP) Андраш Раць:

— Я не впевнений, чи вплине це на США, але на будь-які інші країни — безумовно. Питання полягатиме в тому, чи вдасться досягти єдності всередині ЄС для запровадження таких санкцій, зважаючи на можливе вето Угорщини. У цьому конкретному випадку я не думаю, що Словаччина накладе вето на запровадження таких санкцій, зважаючи на власне неспокійне минуле та територіальні конфлікти. З тих же причин Братислава не визнала і Косово. Отже, в рамках ЄС я б очікував проблем лише від Угорщини.

Євросоюз ніколи не визнає Крим російським, заявила в інтерв’ю Financial Times головна дипломатка ЄС Кая Каллас: «Не можу говорити за США й передбачати їхні дії, але в Європі ми неодноразово заявляли, що Крим — це Україна». 

«Ніхто не просить Зеленського визнати Крим російською територією, — написав у мережі Truth Social Дональд Трамп, — але якщо він хоче Крим, то чому вони не боролися за нього одинадцять років тому, коли він був переданий Росії без жодного пострілу?». Трамп вважає, що непоступливість України в цьому питанні шкодить мирним зусиллям США. Відповідальність за окупацію українського півострова росіянами Трамп покладає на свого попередника — Обаму та водночас не бачить нині військового шляху деокупації Криму. 

Україна дійсно не має достатньо зброї, щоб повернути собі контроль над окупованим Кримом, а втім, світ має різні можливості тиску на Росію, щоб обговорювати територіальні питання, переконаний Володимир Зеленський.

Ризикований прецедент

Росія ніколи не допустить повернення України до кордонів 1991 року, таке 1 травня заявив Сергій Лавров. Мовляв, зусилля України і її західних союзників марні і безпідставні — цитує свого очільника пресслужба російського МЗС. 

Безумовно, Росія буде натхненна вірою в те, що вона зможе в кінцевому підсумку отримати визнання за усі акти агресії в Україні та інших країнах, міркує науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон:

— Наприклад, кордони Росії з Казахстаном — це територія, на яку зазіхає Росія, російські пропагандисти часто говорять про можливе повернення частини цієї території. Це одна з областей. Також, можливо, вони дивитимуться на країни Балтії тощо. Але крім Росії, по всьому світу існує мільйон і одна прикордонна суперечка. Тож багато країн подумають: гаразд, може, нам теж трохи зачекати, а потім з часом отримаємо це світове визнання.

Це відкрило б скриньку Пандори

Якщо дозволити легалізувати анексію — з часом це може стати нормою, застерігає дослідниця програми «Демократична стійкість» в Центрі аналізу європейської політики (CEPA) Еліна Бекетова:

 — Що поставлено на карту для Європи та США?
На прикладі Криму видно: півострів було анексовано й перетворено на військову базу. Через вісім років з нього розпочали атаки на Україну. Тобто довготривале використання території Росією має ще серйозніші наслідки — сприяє мілітаризації й подальшій агресії. Коли Україна контролює власну територію — європейський континент стає безпечнішим. 

Коли Крим під контролем Росії — зростає ризик нових вторгнень, резюмує Еліна Бекетова. У 2022 році Україна не була близькою до вступу в НАТО, але Росія все одно напала — що доводить: нейтралітет не гарантує безпеки, а наслідки виходять далеко за межі України.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Кримський прецедент: як легалізація окупації може вплинути на міжнародне право та безпеку

Катерина Трифоненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ягідні ферми Польщі, де можна їсти, збирати і купити ягоди й фрукти за ціною нижче ринкової

Ексклюзив
20
хв

Заборона на фотозйомку в Польщі: де тепер не можна знімати?

Ексклюзив
20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress