Ексклюзив
20
хв

Різдво без куті: святкові традиції інших країн очима українок

Це вже третє Різдво, яке мільйони українців, які виїхали через російське вторгнення, відзначають не вдома. Перебуваючи у різних країнах не лише Європи, а й світу, наші вимушені переселенки знайомляться з новими для себе традиціями. І деякими з них зачаровуються. Швеція, Шотландія, Португалія, Нідерланди та Нова Зеландія — як проходять різдвяні свята у цих країнах?

Катерина Копанєва

У країнах Скандинавії особливу увагу приділяють світлу. Такі свічники стоять майже в усіх вікнах шведських помешкань. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Швеція: гноми замість Санти й світло Святої Люсії

— Період  Адвенту в Швеції — особливий, — розповідає киянка Ірина Литвин-Комаровська, яка зараз живе у шведському місті Вестерос. — У грудні тут холодно й нема сонця: о 8 ранку ще темно, о 15.00 вже темно. Щоб якось це компенсувати, шведи створюють затишок у будинках. У домі кожного шведа обов'язково є зірки на вікнах. Гірлянди тут не дуже популярні, а от електричні адвент-свічники стоять чи не на кожному підвіконні — і це створює атмосферу також на вулиці: ти йдеш, а довкола все світиться, з кожного вікна віє теплом.

Також у Швеції дуже популярні адвент-свічники на чотири свічки, першу з яких запалюють у першу неділю Адвента. У другу неділю запалюють ще й другу, у третю — ще одну свічу і так далі. Працюючи у клінінгу, я бачу такі свічники у кожному будинку. У той же час різдвяного декору в шведських будинках небагато: відповідно до шведської філософії «лагом», всього має бути рівно стільки, скільки потрібно (а не більше, ніж потрібно). Ялинки частіше ставляться живі, а прикрашені вони скромно: десять кульок на ялинці 180 см — і все.

Також у кожному будинку є гноми. У шведів немає Санта-Клауса, у них Tomten — фольклорний персонаж, жодним чином не пов'язаний з релігією. Цей гном живе на фермі і його прийнято задобрювати, підгодовуючи кашею — щоб він охороняв будинок і господарство. У ніч перед Різдвом діти залишають йому рисову кашу, а вранці знаходять порожню тарілку та подарунки. 

Більшість різдвяних традицій шведів пов'язана не з християнством, а зі стародавніми язичницькими віруваннями. Навіть назва Різдва — Jul («Юль») — насправді означає зимове сонцестояння. У давнину шведи дуже раділи цьому дню, бо після нього світловий день починав збільшуватися

До речі, одне з найулюбленіших свят шведів донині — Midsummer, день літнього сонцестояння. У цей день шведи танцюють та співають, тут це ціла подія.

А от на Різдво співають мало. Пісні радше можна почути у день Святої Люсії, який святкують 13 грудня. До нього серйозно готуються і в церквах, і в школах. Свята Люсія — християнська мучениця, яку пов'язують зі світлом та милосердям (навіть ім'я Люсія походить від латинського слова lux, що означає «світло»). Люсія носить вінок або корону із запаленими свічками (раніше це були справжні свічки, зараз їх замінюють електричними). У цей день шведи випікають булочки із шафраном у формі вісімок (вважається, що дві спіралі у формі «8» являють собою очі Люцифера (диявола), якого перемогла Свята Люсія — Авт.).

День Святої Люсії

Під час Адвенту шведи п'ють гльог (glögi) — напій, схожий на глінтвейн. Його купують уже готовим і тільки розігрівають, розливаючи в невеликі чашки. Гльог дуже солодкий, мені смак глінтвейну видається більш насиченим. За чашкою гльога у шведів прийнято їсти імбирне печиво у вигляді сердець, на які кладеться шматок сиру брі. Сир зараз продають у тюбиках у вигляді пасти — спеціально для цього печива. 

Щодо різдвяного столу, то основна страва — оселедець, який подається в різних розсолах (одного разу я була в ресторані, де пропонували 32 види розсолів). Також на різдвяному столі завжди будуть шинка та ковбаски — найчастіше з лососини чи оленини. У цей час у Швеції відкрито сезон полювання, шведи люблять дичину. Заливати м'ясо прийнято ягідним варенням. На столі також може бути 38-градусний снапс (по суті, самогон) — але лише в тому випадку, якщо є оселедець. Під м'ясо шведи питимуть вино.

Булочки із шафраном у формі вісімок

Шотландія: пошуки ельфів і лист королю

— Прокидаючись у перший день Адвента у Шотландії, діти насамперед біжать до адвент-календаря, після чого розпочинають пошуки ельфів-пустунів, — розповідає українка Юлія Пандик, яка з двома доньками мешкає в окрузі Скоттіш-Бордерс під Единбургом. — І знаходять їх у найнесподіваніших місцях. Ельф — це лялька з довгими ногами і руками на липучках.

Завдання дорослих — проявити фантазію та сховати ельфа так, щоб його було непросто знайти: у пральній машині, холодильнику, духовці. Є навіть книги з підказками для батьків, де краще заховати ельфа

Час Адвента в Шотландії — це час різдвяних пісень (Christmas Carol). Їх співають на вулицях, у школах і церквах. Шотландці з мого оточення не дуже релігійні, для них Різдво — це більше про можливість зібратися всією родиною. Але мої дівчатка ходять до місцевої церкви й співають там Christmas Carols (а по суботах — до української школи, де співають колядки). Будинки тут прийнято прикрашати гірляндами, різдвяними зірками й адвент-свічниками. 

У кожному будинку обов'язково будуть Christmas cards — вітальні листівки, які є невід'ємною частиною культури (не лише шотландської, а й загалом британської). Тут навіть коли отримуєш подарунок на день народження, правилом гарного тону вважається надіслати людині листівку зі словами подяки. Різдвяні листівки — це правило етикету, їх надсилають родичам, сусідам, колегам. Минулого року ми з доньками відправили листівку королю Чарльзу до Букінгемського палацу — і навіть отримали відповідь! 

Аристократи відповідають всім. Листівка від короля для Юлії Пандик

Ще одна мила місцева традиція — Christmas Jumper Day (день різдвяного светра), який святкують 12 грудня. Цього дня і дорослі, і діти одягають різдвяні светри. Проводяться благодійні акції, люди збирають кошти на допомогу дітям з усього світу. Ще один день, присвячений благодійності — Boxing day, який відзначається 26 грудня. Здавна цього дня прийнято приносити подарунки та їжу тим, хто потребує (наприклад, до церкви). Це національний вихідний.

Щодо самого Різдва, то святвечора тут немає: 24 грудня — робочий день. Вранці 25-го діти знаходять подарунки, які їм приніс Санта, а вдень сім'ї збираються на різдвяний обід. Головна страва на столі — запечена індичка або бараняча нога. Популярні також chipolatas — смажені сосиски, загорнуті в бекон, та брюссельська капуста. Із солодкого король столу — різдвяний пудинг. Фруктову суміш вимочують у ромі або віскі, після чого додають в тісто і запікають. Фінальний етап: ром змішують із цукровою пудрою, обливають сумішшю пиріг і підпалюють.

Традиційний різдвяний пудинг у Сполученому Королівстві

Сервіруючи різдвяний стіл, багато хто кладе у тарілки Christmas crackers — хлопавки з паперовою короною та маленьким подарунком чи побажанням. Люди розкривають хлопавку, дістають і одягають корону і ходять у ній до кінця дня.

Новий рік (у Шотландії його називають Hogmanay) тут особливо не святкують. А 26 грудня, в Boxing Day, масово йдуть у паби на пиво.

Паби у Шотландії зовсім не такі, як в Україні. У 99% шотландських пабів немає їжі — лише алкоголь. У багатьох закладах немає навіть стільців, люди п'ють пиво стоячи. Для шотландців паб — це не місце для їжі, а публічний простір (public house), куди приходять поспілкуватися

У селах паб — це взагалі місце, де проходить все місцеве культурне життя.

Португалія: культ тріски та купання в океані

— Португальці — дуже сімейні, і Різдво для них — нагода зібратися разом великою родиною, — розповідає киянка Анастасія Терех, яка зараз мешкає в португальському місті Оейрас неподалік Лісабона. — У португальській родині, яку ми добре знаємо, бабуся починає готувати різдвяні подарунки для дітей та онуків ще з квітня. Подарунки обов'язково красиво упаковуються — навіть якщо це щось незначне.

Увечері 24 грудня родина збирається разом і обирає того, хто виконає роль Pai Natal (португальський Санта-Клаус, буквально перекладається як «Батько-Різдво»). Йому видають капелюх і він роздає подарунки, заздалегідь покладені під ялинку. 

Розпакування подарунків — головна розвага вечора. Оскільки сім'ї великі, подарунків зазвичай багато, і процес займає близько двох годин 

Щодо різдвяного столу, спочатку подають закуски: кульки та трубочки з риби, курки чи овочів у клярі. Обов'язково на столі будуть оливки, закриті в оливковій олії (на смак вони не такі, як звичні нам консервовані), крекери з різними намазками, сири і хамон. Розмаїття ковбас немає, панує тільки традиційна португальська chouriço assado — смажена свиняча ковбаса зі специфічним смаком і запахом. Процес поїдання закусок супроводжується жартами, сміхом, настільними іграми та переглядом різдвяних фільмів (у Португалії теж дуже люблять «Один удома»).

Ялинка з тріски bacalhau

Далі виносять головну страву — рибу бакаляу (тріску). Її купують засоленою, кілька годин вимочують у воді, а потім варять. Існує тисяча й один рецепт приготування бакаляу, але на Різдво прийнято подавати саме варену. Разом з бакаляу на тарілці буде варена картопля і варене яйце. Все це поливають оливковою олією і додають часник. Також прийнято варити восьминога, запікати ногу козеняти з картоплею. А із солодкого — різдвяний пиріг Болу-Рей, який називають пирогом волхвів. За смаком він трохи нагадує німецький штолен, в ньому багато цукатів і сухофруктів. Популярні також пончики з лимонною цедрою.

Новий рік португальці не святкують так широко, як ми. Але мають цікаву традицію —  їздити 1 січня до океану й навіть купатися!
Новорічне купання Анастасії Терех в океані

Нідерланди: електронні адвент-календарі й особливі ялинкові іграшки

Нідерланди — країна не релігійна, і якщо запитати місцевих про історію Різдва, далеко не всі зможуть її розповісти, — запевняє киянка Галина Палійчук, яка зараз живе в Гаазі. — Проте тут є свої цікаві традиції.

Sinterklaas (так тут називають Святого Миколая, Санту) — згідно з легендою — прибуває до Нідерландів з Іспанії ще на початку листопада зі своїми «пітами» (ельфами). У будинках вішають різдвяні чобітки, в які діти з вечора кладуть моркву, щоб вранці знайти солодощі

Великою популярністю користуються адвент-календарі, яких тут безліч різних: як традиційних, так і електронних (відкриваючи такий календар щодня, люди знаходять купони зі знижками, дисконти на проїзні тощо). Подарунки діти отримують ще 5 грудня (напередодні Дня Святого Миколая), а саме Різдво — це день, коли сім'ї збираються на святковий обід. 

Страви — це, наприклад, гороховий суп з ковбасками (Snert) і перетерта картопля з овочами, кислою капустою чи зеленню (Stamppot). Ще місцеві люблять картоплю фрі та різні місцеві снеки, багато з яких зазнали індонезійського впливу часів колонізації. Приміром, frikandel speciaal — сосиска з соусом карі, майонезом та цибулею. 

Для нідерландців Різдво — свято сімейне, душевне й естетичне. У декорі велика увага приділяється деталям. Навіть пакуючи подарунки, мій хлопець-нідерландець ретельно обирає обгортковий папір, власноруч зав'язує бантики, приклеює до коробок свічечки. На різдвяній ялинці кожна іграшка теж не випадкова — вона ретельно підібрана і має свою історію.

У Нідерландах Святому Миколаю дякують не тільки печивом, але й морквою

Нова Зеландія: у кожного своє Різдво

— Оскільки Нова Зеландія — мультинаціональна країна, різдвяні традиції у людей теж різні: залежно від того, звідки приїхали вони чи їхні предки, — розповідає Ірина Хоруженко з Кривого Рогу, яка зараз мешкає у місті Фангареї на Північному острові Нової Зеландії. — Тому люди, які живуть навіть в одному місті, можуть святкувати Різдво по-своєму. 

Святвечора тут немає, більшість святкує Різдво 25 грудня: вранці всі відкривають подарунки, а вдень збираються на святковий ланч. У Новій Зеландії, як і у Великій Британії, 26 грудня — це Boxing day , але тут цей день асоціюється насамперед з розпродажами. Оскільки всі різдвяні подарунки вже куплені й подаровані (а на новий рік тут подарунків не роблять), магазини знижують ціни — і люди поспішають на шопінг. 

Щодо їжі, то новозеландська кухня порівняно з українською дуже проста — і різдвяний стіл не виняток. На Різдво тут дуже популярна… шинка. Її вже готову купують у супермаркетах, а вдома глазують та запікають у духовці. Саме м'ясо виходить солоним, але з глазурованою скоринкою. Також готують roast vegies — найчастіше це будуть запечені картопля чи батат. Іноді запікають індичку. Салати також дуже прості. Наприклад, популярний potato salad — це, по суті, просто великі шматки картоплі з майонезом. Із закусок на різдвяному столі можуть бути крекери та нарізаний сир.

Різдвяний пиріг по-новозеландськи від Ірини Хоруженко

З солодкого — Christmas cake із сухофруктами, які попередньо вимочують у воді чи алкоголі, після чого запікають з найпростішим тістом: яйця, борошно, цукор. Ще тут полюбляють торт «Павлова», походження якого ніяк не можуть поділити між собою новозеландці й австралійці. Він теж дуже простий у приготуванні: купуєш готові коржі-безе, мастиш їх вершковим кремом і прикрашаєш фруктами. Коржі можна було б і спекти самій, але люди тут не звикли годинами стояти на кухні навіть перед святами. Тут немає культу сімейних рецептів, ніхто не намагається приготувати щось оригінальне. 

Мені здається, на приготування звичайного обіду я витрачаю стільки часу, скільки новозеландці — на підготовку всього різдвяного столу. Новозеландці ж дивуються, скільки часу на кухні проводимо ми

Місцеві неодноразово називали мої страви «кулінарними шедеврами» (сміється).

У Новій Зеландії грудень — це літній місяць, тому, наприклад, на новий рік можна піти на пляж. Ми з іншими українцями вже запровадили тут своєрідну традицію смажити 1 січня шашлики. І новозеландцям, яких ми теж обов'язково запрошуємо, ця традиція дуже сподобалась.

Фотографії: приватний архів і Shutterstock

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка із 15-річним стажем. Працювала спеціальним кореспондентом загальноукраїнської газети «Факти», де висвітлювала надзвичайні події, гучні судові процеси, писала про видатних людей, життя й освіту українців за кордоном. Співпрацювала з низкою міжнародних ЗМІ

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Почнемо з факту: президент Кароль Навроцький відмовився підписати поправку закону про допомогу громадянам України. Він обґрунтував вето, серед іншого, вимогою, щоб допомога 800+ була доступною лише тим українським сім'ям, де один з батьків працює в Польщі. Він також анонсував власний законопроєкт: продовження шляху до громадянства до 10 років, збільшення покарання за нелегальний перетин кордону до 5 років в'язниці та додавання до закону гасла «стоп бандеризму». Водночас він поставив під сумнів положення щодо доступу біженців до медичного обслуговування.

Вчора — обійми, побажання найкращих результатів президенту Володимиру Зеленському, заяви про «непохитну солідарність з Україною, яка бореться за виживання». Сьогодні — вето на законопроєкт, який мав продовжити захист і уточнити питання підтримки дітей. Спочатку конфеті, потім — молоток. Це не політика держави з історією боротьби за «вашу і нашу свободу», це не Європа. Це шоу: посмішка на камери, палиця у закони, цинізм у діях. І все це — наступного дня після Дня Незалежності України.

Суть прийому проста: замінити слово «солідарність» словом «умовно». «Допомога — так, але за умови, що батько/мати працює». Наче 800+ — це корпоративний бонус, а не допомога на дитину. Дитина не може бути алгоритмом для перевірки податкової декларації. Дитина — не «бенефіціар на випробувальний період».

Символічне зіткнення — вчорашні «вітання» і сьогоднішнє «але» — це не випадковість. Це метод: спочатку жест на адресу сусіда, потім — жест до електорату. Гравітація очевидна: сповзання до страху, підозри, образи

Я не буду тут нічого «обговорювати». Немає потреби. Але просто почитайте, що відбувається в серцях наших українських друзів:

  • Хочеться поплакатися щодо вета, хто має статус UKR, які у вас плани?*
  • Заберіть мене із собою, куди б ви не їхали. Я не хочу залишатися тут сама. (...) мені дуже важко психологічно.
  • Хочу підтримати морально та обійняти подумки. Це просто скотство. Інших слів немає.

Цей цинізм працює в реальному житті. Не в мемах. Не в студії. У подорожах, школах, у планах на вересень. У відчутті, що все, що якимось чином вдалося зібрати докупи за останні два роки, можна зруйнувати з трибуни однією фразою, після якої людина знову відчуває, ніби земля вислизає з-під ніг.

  • Ми були в Празі, я зробила дитині подарунок на день народження. Було так добре, ніхто не шеймив нас на вулиці за українську мову. Повертаємося додому – відкриваю новини, бо свідомо нічого не читала до цього, а тут таке.

Йдеться не про «доброту чехів» проти «відсутності доброти поляків». Йдеться про те, чи може держава бути передбачуваною в кризовій ситуації. Чи здатний уряд сказати правду простим реченням: «Так, статус захисту буде продовжено відповідно до європейського рішення. Так, ми не каратимемо дітей за те, що вони не працевлаштовують своїх батьків. Так, ми не будемо розпалювати війну пам’яті».

Натомість — оголошення пакету «очищення»: суворіші покарання, довший шлях до громадянства, гасла про «бандерівську ідеологію», кинуті в дебати, як сірник у суху траву. Це не захист польської пам’яті. Це розпалювання вогню на складі боєприпасів російської пропаганди. Не потрібно бути стратегом, щоб зрозуміти, що чим менше ми говоримо про російську агресію і чим більше ми говоримо про «символи», тим краще для Кремля і гірше для справжньої, щоденної польсько-української співпраці.

У нормальному світі, якщо ми взагалі пам’ятаємо, як він виглядає, соціальні закони працюють за двома головними принципами: забезпечують передбачуваність і захищають найвразливіших. Саме це будує довіру

Тут, зараз, ми робимо навпаки: заплутуємо й перекладаємо витрати на сім’ї. Ще раз: сім’ї, а не «систему».

  • У мене службова поїздка 22 вересня, і якщо не буде статусу, як мені повертатися, якщо його не продовжать до 30-го? Маю повертатися 3 вересня.
  • Чорний гумор: Залиш нам хоча б ключі й адресу, щоб ми потім могли переслати тобі твої речі. З 22 по 30 вересня ми ще тут будемо.
  • Якщо не подовжать, є ризик, що ми з дитиною опинимося по різні боки кордону.

Це мова реальної невизначеності. Чорний гумор, бо як інакше тримати нерви під контролем? І водночас — спроба раціоналізації, пошук ґрунту під ногами:

  • Не нагнітайте. Зі статусом все точно буде гаразд. Вони не можуть окремо від інших країн анулювати його.
  • Польща не може самостійно скасувати статус тимчасового захисту, оскільки він надається відповідно до європейського законодавства, а не лише польського.

Звісно. Але це не вирішує проблему довіри. Бо довіра не закінчується фразою «вони змушені». Люди повинні планувати: подорожі, школу, навчання, роботу, житло, терапію для дитини після травми. Довіра — це відчуття, що держава раптом не увімкне режим «шоу» і не ризикне чиїмось вереснем, щоб додати собі пунктик у опитуваннях.

А під цим, глибше — щось ще важче: відчуття зради. Бо вибір Польщі часто був не за розрахунком. Він був від щирого серця.

  • Зараз думаю, що це було ідіотське рішення — зупинитися в Польщі. Дитина вивчила польську з метою вступу до університету, бо в Україні вона в останньому класі. А я не бачу в цьому вже хорошої ідеї. Краще б вона вивчила англійську/німецьку. Бо ця антиукраїнська тема — майже в усіх таборах, усі змагалися, хто створить гірші умови. Мені так шкода всього цього, бо я обрала Польщу з любові, а не з розрахунку — Ірландія/Німеччина/Великобританія. Але любов виявилась нерозділеною.

Це речення має висіти над кожним столом, де сьогодні хтось планує «корекцію курсу». Не тому, що ми маємо всіх у всьому задовольняти. А тому, що держава, яка роками повторює, що є лідером солідарності, не може грати в гру «вчора квіти, а сьогодні — м'яка депортація».

Звернімо увагу на ще одне поєднання: «охорони здоров'я» і «гостей». Тут йдеться не про нібито чиїсь «переваги». Йдеться про реальну реформу системи, щоб черги стали коротшими для всіх — поляків і українців, — бо всі стоять в одній черзі до сімейного лікаря, і єдина різниця — це кількість лікарів і фінансування, а не походження пацієнта. Інакше замість державної політики ми створюємо суспільний розкол.

Гарна політика, особливо під час кризи, менш ефектна, ніж мріють політики. Вона складається з нудних, конкретних рішень: запровадити європейський захист до 4 березня 2026 року без медійних зигзагів; чітко написати, що допомога на дітей не залежить від коливань на ринку праці батьків; і нарешті припинити підганяти поточну політику під війну пам'яті. Історію не вирішують пресконференції. Історію не роблять припискою «стоп» у законі. Історію вивчають, передають і зцілюють через освіту, архіви, діалог, а не підкидаючи чергову гранату в дебатах.

Чи можна дозволити тут собі краплю іронії? Хіба такої: якби цинізм мав PR-відділ, він би сьогодні написав комюніке: «Турбуючись про соціальну справедливість, ми спрощуємо життя: позбавляємо страху і даємо ясність». Тільки ж єдине, що сьогодні отримали українські біженці в Польщі, — це саме страх і невизначеність.

Ось міра польської держави і її президента. Не в словах гімну. А в тому, що через день після святкування Дня Незалежності України хтось досі не знає, чи повернеться з дитиною додому. І в тому, чи хтось інший — маючи владу — визнає, що його завданням є позбавити цього страху, а не створювати його.

*Висловлювання анонімізовано заради безпеки героїнь. Як нам уже відомо, в Польщі нічого не відомо.

‍Текст передруковано з порталу Onet.pl

20
хв

День сорому після Дня Незалежності: інструкція з цинізму

Єжи Вуйцік

Дорогі українські друзі!

Щиро вітаю вас з Днем Незалежності України! 24 серпня 1991 року ви досягли великої мети, за яку ваші предки боролися і якої прагнули протягом довгих століть — ви отримали незалежність і власну державу. Я радий і пишаюся тим, що першими у світі — 2 грудня 1991 року — незалежність України визнали дві держави: Канада і Польща.

Дев'яності роки минулого століття в нашій частині Європи були складними, і події в різних країнах розвивалися різними шляхами — залежно від минулої історії, місцевих політичних умов, мрій і прагнень громадян, а іноді й від щасливого чи нещасливого випадку. Не всім народам вдалося без проблем «подолати минуле», як висловився у назві своєї книги про історію України видатний український історик Ярослав Грицак. Для вас, українські друзі, доля не шкодувала труднощів, а згодом послала найгірше — збройну навалу сусіда й жахливу війну.

Вже понад три роки моє серце крається спостерігати за перебігом вашої героїчної боротьби. В яку і сам, в міру снаги, я намагаюсь внести свою скромну лепту. 

З початку повномасштабної війни я бачу в цій трагедії також шанс для обох наших народів на краще майбутнє, тіснішу єдність із Заходом заради співпраці й безпеки, дружні стосунки між нашими країнами й людьми, які в них живуть

Спочатку розвиток подій дозволяв думати, що мої сподівання збуваються, про що свідчили численні приклади. На жаль, останнім часом я розумію, що попереду ще довгий шлях.

Війна затягується, Збройні Сили України й мешканці країни платять найвищу ціну — життям, кров’ю, знищеними й зруйнованими будинками й містами. Але затяжну війну відчуває й агресор — його економіка слабшає і стоїть на порозі серйозної кризи, яка може підірвати основи його здатності продовжувати війну. Тому він кидає величезні сили й засоби на пропаганду, яку сміливо можна назвати гібридною війною, що ведеться в кіберпросторі, у ЗМІ, залах парламентів і на засіданнях урядів, а також — на вулицях. Терористична держава намагається залякувати, підкупляти, привертати на свій бік усіма способами політиків і громадян країн, які надають Україні допомогу. Вона підтримує радикальні, переважно схильні до фашизму громадські рухи й політичні партії, підкидає їм брехливі псевдоаргументи, руйнує почуття єдності з українцями, нацьковує на біженців. Приклади та наслідки такої діяльності видно скрізь: у США, Німеччині, Угорщині, Словаччині, Чехії. На жаль, також і в Польщі. 

Гнів і обурення викликає той факт, що лунають голоси проти продовження допомоги Україні й людям, які знайшли в нашій країні притулок від війни. Переконано запевняю вас, українські друзі, що серед поляків у вас, як і раніше, є величезна кількість прихильних людей

Про це свідчать опитування й результати останніх президентських виборів, які, на жаль, хоч і з незначною більшістю, виграв кандидат, підтриманий угрупованнями проросійських ксенофобів. Чимало й прикладів мужніх волонтерів, які продовжують організовувати збори коштів на допомогу й особисто передають Україні закуплене обладнання воїнам ЗСУ або цивільним майже на самій передовій, під дронами ворога над головою. Багато є й тих, хто обрав спільну службу з воїнами ЗСУ — як у якості польових медиків, так і у збройних формуваннях. Спільна боротьба «за вашу і нашу свободу» й пролита кров єднає, цементує дружбу. Це добре. Нехай ця дружба триває вічно. Разом ми — сила.

З нагоди Дня Незалежності України я хочу звернутися до вас, перефразовуючи слова українського гімну:

Ще не вмерла України ні слава, ні воля,
Ще вам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть ваші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєте й ви, браття, у своїй сторонці.

Все одно буде Україна! Слава Україні!

Адам Туз

20
хв

Наш шанс подолати минуле

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Магічна сила українського Різдва

Ексклюзив
20
хв

Історія і традиції свята Трьох Королів у Польщі

Ексклюзив
20
хв

Українців у Варшаві запрошують на свято Розколяди

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress