Ексклюзив
20
хв

Різдво без куті: святкові традиції інших країн очима українок

Це вже третє Різдво, яке мільйони українців, які виїхали через російське вторгнення, відзначають не вдома. Перебуваючи у різних країнах не лише Європи, а й світу, наші вимушені переселенки знайомляться з новими для себе традиціями. І деякими з них зачаровуються. Швеція, Шотландія, Португалія, Нідерланди та Нова Зеландія — як проходять різдвяні свята у цих країнах?

Катерина Копанєва

У країнах Скандинавії особливу увагу приділяють світлу. Такі свічники стоять майже в усіх вікнах шведських помешкань. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Швеція: гноми замість Санти й світло Святої Люсії

— Період  Адвенту в Швеції — особливий, — розповідає киянка Ірина Литвин-Комаровська, яка зараз живе у шведському місті Вестерос. — У грудні тут холодно й нема сонця: о 8 ранку ще темно, о 15.00 вже темно. Щоб якось це компенсувати, шведи створюють затишок у будинках. У домі кожного шведа обов'язково є зірки на вікнах. Гірлянди тут не дуже популярні, а от електричні адвент-свічники стоять чи не на кожному підвіконні — і це створює атмосферу також на вулиці: ти йдеш, а довкола все світиться, з кожного вікна віє теплом.

Також у Швеції дуже популярні адвент-свічники на чотири свічки, першу з яких запалюють у першу неділю Адвента. У другу неділю запалюють ще й другу, у третю — ще одну свічу і так далі. Працюючи у клінінгу, я бачу такі свічники у кожному будинку. У той же час різдвяного декору в шведських будинках небагато: відповідно до шведської філософії «лагом», всього має бути рівно стільки, скільки потрібно (а не більше, ніж потрібно). Ялинки частіше ставляться живі, а прикрашені вони скромно: десять кульок на ялинці 180 см — і все.

Також у кожному будинку є гноми. У шведів немає Санта-Клауса, у них Tomten — фольклорний персонаж, жодним чином не пов'язаний з релігією. Цей гном живе на фермі і його прийнято задобрювати, підгодовуючи кашею — щоб він охороняв будинок і господарство. У ніч перед Різдвом діти залишають йому рисову кашу, а вранці знаходять порожню тарілку та подарунки. 

Більшість різдвяних традицій шведів пов'язана не з християнством, а зі стародавніми язичницькими віруваннями. Навіть назва Різдва — Jul («Юль») — насправді означає зимове сонцестояння. У давнину шведи дуже раділи цьому дню, бо після нього світловий день починав збільшуватися

До речі, одне з найулюбленіших свят шведів донині — Midsummer, день літнього сонцестояння. У цей день шведи танцюють та співають, тут це ціла подія.

А от на Різдво співають мало. Пісні радше можна почути у день Святої Люсії, який святкують 13 грудня. До нього серйозно готуються і в церквах, і в школах. Свята Люсія — християнська мучениця, яку пов'язують зі світлом та милосердям (навіть ім'я Люсія походить від латинського слова lux, що означає «світло»). Люсія носить вінок або корону із запаленими свічками (раніше це були справжні свічки, зараз їх замінюють електричними). У цей день шведи випікають булочки із шафраном у формі вісімок (вважається, що дві спіралі у формі «8» являють собою очі Люцифера (диявола), якого перемогла Свята Люсія — Авт.).

День Святої Люсії

Під час Адвенту шведи п'ють гльог (glögi) — напій, схожий на глінтвейн. Його купують уже готовим і тільки розігрівають, розливаючи в невеликі чашки. Гльог дуже солодкий, мені смак глінтвейну видається більш насиченим. За чашкою гльога у шведів прийнято їсти імбирне печиво у вигляді сердець, на які кладеться шматок сиру брі. Сир зараз продають у тюбиках у вигляді пасти — спеціально для цього печива. 

Щодо різдвяного столу, то основна страва — оселедець, який подається в різних розсолах (одного разу я була в ресторані, де пропонували 32 види розсолів). Також на різдвяному столі завжди будуть шинка та ковбаски — найчастіше з лососини чи оленини. У цей час у Швеції відкрито сезон полювання, шведи люблять дичину. Заливати м'ясо прийнято ягідним варенням. На столі також може бути 38-градусний снапс (по суті, самогон) — але лише в тому випадку, якщо є оселедець. Під м'ясо шведи питимуть вино.

Булочки із шафраном у формі вісімок

Шотландія: пошуки ельфів і лист королю

— Прокидаючись у перший день Адвента у Шотландії, діти насамперед біжать до адвент-календаря, після чого розпочинають пошуки ельфів-пустунів, — розповідає українка Юлія Пандик, яка з двома доньками мешкає в окрузі Скоттіш-Бордерс під Единбургом. — І знаходять їх у найнесподіваніших місцях. Ельф — це лялька з довгими ногами і руками на липучках.

Завдання дорослих — проявити фантазію та сховати ельфа так, щоб його було непросто знайти: у пральній машині, холодильнику, духовці. Є навіть книги з підказками для батьків, де краще заховати ельфа

Час Адвента в Шотландії — це час різдвяних пісень (Christmas Carol). Їх співають на вулицях, у школах і церквах. Шотландці з мого оточення не дуже релігійні, для них Різдво — це більше про можливість зібратися всією родиною. Але мої дівчатка ходять до місцевої церкви й співають там Christmas Carols (а по суботах — до української школи, де співають колядки). Будинки тут прийнято прикрашати гірляндами, різдвяними зірками й адвент-свічниками. 

У кожному будинку обов'язково будуть Christmas cards — вітальні листівки, які є невід'ємною частиною культури (не лише шотландської, а й загалом британської). Тут навіть коли отримуєш подарунок на день народження, правилом гарного тону вважається надіслати людині листівку зі словами подяки. Різдвяні листівки — це правило етикету, їх надсилають родичам, сусідам, колегам. Минулого року ми з доньками відправили листівку королю Чарльзу до Букінгемського палацу — і навіть отримали відповідь! 

Аристократи відповідають всім. Листівка від короля для Юлії Пандик

Ще одна мила місцева традиція — Christmas Jumper Day (день різдвяного светра), який святкують 12 грудня. Цього дня і дорослі, і діти одягають різдвяні светри. Проводяться благодійні акції, люди збирають кошти на допомогу дітям з усього світу. Ще один день, присвячений благодійності — Boxing day, який відзначається 26 грудня. Здавна цього дня прийнято приносити подарунки та їжу тим, хто потребує (наприклад, до церкви). Це національний вихідний.

Щодо самого Різдва, то святвечора тут немає: 24 грудня — робочий день. Вранці 25-го діти знаходять подарунки, які їм приніс Санта, а вдень сім'ї збираються на різдвяний обід. Головна страва на столі — запечена індичка або бараняча нога. Популярні також chipolatas — смажені сосиски, загорнуті в бекон, та брюссельська капуста. Із солодкого король столу — різдвяний пудинг. Фруктову суміш вимочують у ромі або віскі, після чого додають в тісто і запікають. Фінальний етап: ром змішують із цукровою пудрою, обливають сумішшю пиріг і підпалюють.

Традиційний різдвяний пудинг у Сполученому Королівстві

Сервіруючи різдвяний стіл, багато хто кладе у тарілки Christmas crackers — хлопавки з паперовою короною та маленьким подарунком чи побажанням. Люди розкривають хлопавку, дістають і одягають корону і ходять у ній до кінця дня.

Новий рік (у Шотландії його називають Hogmanay) тут особливо не святкують. А 26 грудня, в Boxing Day, масово йдуть у паби на пиво.

Паби у Шотландії зовсім не такі, як в Україні. У 99% шотландських пабів немає їжі — лише алкоголь. У багатьох закладах немає навіть стільців, люди п'ють пиво стоячи. Для шотландців паб — це не місце для їжі, а публічний простір (public house), куди приходять поспілкуватися

У селах паб — це взагалі місце, де проходить все місцеве культурне життя.

Португалія: культ тріски та купання в океані

— Португальці — дуже сімейні, і Різдво для них — нагода зібратися разом великою родиною, — розповідає киянка Анастасія Терех, яка зараз мешкає в португальському місті Оейрас неподалік Лісабона. — У португальській родині, яку ми добре знаємо, бабуся починає готувати різдвяні подарунки для дітей та онуків ще з квітня. Подарунки обов'язково красиво упаковуються — навіть якщо це щось незначне.

Увечері 24 грудня родина збирається разом і обирає того, хто виконає роль Pai Natal (португальський Санта-Клаус, буквально перекладається як «Батько-Різдво»). Йому видають капелюх і він роздає подарунки, заздалегідь покладені під ялинку. 

Розпакування подарунків — головна розвага вечора. Оскільки сім'ї великі, подарунків зазвичай багато, і процес займає близько двох годин 

Щодо різдвяного столу, спочатку подають закуски: кульки та трубочки з риби, курки чи овочів у клярі. Обов'язково на столі будуть оливки, закриті в оливковій олії (на смак вони не такі, як звичні нам консервовані), крекери з різними намазками, сири і хамон. Розмаїття ковбас немає, панує тільки традиційна португальська chouriço assado — смажена свиняча ковбаса зі специфічним смаком і запахом. Процес поїдання закусок супроводжується жартами, сміхом, настільними іграми та переглядом різдвяних фільмів (у Португалії теж дуже люблять «Один удома»).

Ялинка з тріски bacalhau

Далі виносять головну страву — рибу бакаляу (тріску). Її купують засоленою, кілька годин вимочують у воді, а потім варять. Існує тисяча й один рецепт приготування бакаляу, але на Різдво прийнято подавати саме варену. Разом з бакаляу на тарілці буде варена картопля і варене яйце. Все це поливають оливковою олією і додають часник. Також прийнято варити восьминога, запікати ногу козеняти з картоплею. А із солодкого — різдвяний пиріг Болу-Рей, який називають пирогом волхвів. За смаком він трохи нагадує німецький штолен, в ньому багато цукатів і сухофруктів. Популярні також пончики з лимонною цедрою.

Новий рік португальці не святкують так широко, як ми. Але мають цікаву традицію —  їздити 1 січня до океану й навіть купатися!
Новорічне купання Анастасії Терех в океані

Нідерланди: електронні адвент-календарі й особливі ялинкові іграшки

Нідерланди — країна не релігійна, і якщо запитати місцевих про історію Різдва, далеко не всі зможуть її розповісти, — запевняє киянка Галина Палійчук, яка зараз живе в Гаазі. — Проте тут є свої цікаві традиції.

Sinterklaas (так тут називають Святого Миколая, Санту) — згідно з легендою — прибуває до Нідерландів з Іспанії ще на початку листопада зі своїми «пітами» (ельфами). У будинках вішають різдвяні чобітки, в які діти з вечора кладуть моркву, щоб вранці знайти солодощі

Великою популярністю користуються адвент-календарі, яких тут безліч різних: як традиційних, так і електронних (відкриваючи такий календар щодня, люди знаходять купони зі знижками, дисконти на проїзні тощо). Подарунки діти отримують ще 5 грудня (напередодні Дня Святого Миколая), а саме Різдво — це день, коли сім'ї збираються на святковий обід. 

Страви — це, наприклад, гороховий суп з ковбасками (Snert) і перетерта картопля з овочами, кислою капустою чи зеленню (Stamppot). Ще місцеві люблять картоплю фрі та різні місцеві снеки, багато з яких зазнали індонезійського впливу часів колонізації. Приміром, frikandel speciaal — сосиска з соусом карі, майонезом та цибулею. 

Для нідерландців Різдво — свято сімейне, душевне й естетичне. У декорі велика увага приділяється деталям. Навіть пакуючи подарунки, мій хлопець-нідерландець ретельно обирає обгортковий папір, власноруч зав'язує бантики, приклеює до коробок свічечки. На різдвяній ялинці кожна іграшка теж не випадкова — вона ретельно підібрана і має свою історію.

У Нідерландах Святому Миколаю дякують не тільки печивом, але й морквою

Нова Зеландія: у кожного своє Різдво

— Оскільки Нова Зеландія — мультинаціональна країна, різдвяні традиції у людей теж різні: залежно від того, звідки приїхали вони чи їхні предки, — розповідає Ірина Хоруженко з Кривого Рогу, яка зараз мешкає у місті Фангареї на Північному острові Нової Зеландії. — Тому люди, які живуть навіть в одному місті, можуть святкувати Різдво по-своєму. 

Святвечора тут немає, більшість святкує Різдво 25 грудня: вранці всі відкривають подарунки, а вдень збираються на святковий ланч. У Новій Зеландії, як і у Великій Британії, 26 грудня — це Boxing day , але тут цей день асоціюється насамперед з розпродажами. Оскільки всі різдвяні подарунки вже куплені й подаровані (а на новий рік тут подарунків не роблять), магазини знижують ціни — і люди поспішають на шопінг. 

Щодо їжі, то новозеландська кухня порівняно з українською дуже проста — і різдвяний стіл не виняток. На Різдво тут дуже популярна… шинка. Її вже готову купують у супермаркетах, а вдома глазують та запікають у духовці. Саме м'ясо виходить солоним, але з глазурованою скоринкою. Також готують roast vegies — найчастіше це будуть запечені картопля чи батат. Іноді запікають індичку. Салати також дуже прості. Наприклад, популярний potato salad — це, по суті, просто великі шматки картоплі з майонезом. Із закусок на різдвяному столі можуть бути крекери та нарізаний сир.

Різдвяний пиріг по-новозеландськи від Ірини Хоруженко

З солодкого — Christmas cake із сухофруктами, які попередньо вимочують у воді чи алкоголі, після чого запікають з найпростішим тістом: яйця, борошно, цукор. Ще тут полюбляють торт «Павлова», походження якого ніяк не можуть поділити між собою новозеландці й австралійці. Він теж дуже простий у приготуванні: купуєш готові коржі-безе, мастиш їх вершковим кремом і прикрашаєш фруктами. Коржі можна було б і спекти самій, але люди тут не звикли годинами стояти на кухні навіть перед святами. Тут немає культу сімейних рецептів, ніхто не намагається приготувати щось оригінальне. 

Мені здається, на приготування звичайного обіду я витрачаю стільки часу, скільки новозеландці — на підготовку всього різдвяного столу. Новозеландці ж дивуються, скільки часу на кухні проводимо ми

Місцеві неодноразово називали мої страви «кулінарними шедеврами» (сміється).

У Новій Зеландії грудень — це літній місяць, тому, наприклад, на новий рік можна піти на пляж. Ми з іншими українцями вже запровадили тут своєрідну традицію смажити 1 січня шашлики. І новозеландцям, яких ми теж обов'язково запрошуємо, ця традиція дуже сподобалась.

Фотографії: приватний архів і Shutterstock

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка із 15-річним стажем. Працювала спеціальним кореспондентом загальноукраїнської газети «Факти», де висвітлювала надзвичайні події, гучні судові процеси, писала про видатних людей, життя й освіту українців за кордоном. Співпрацювала з низкою міжнародних ЗМІ

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
мзія амаглобелі

Усе в цьому залі суду в Батумі наче спеціально спроєктоване, щоб відділяти й примушувати до мовчання. Насамперед — товста скляна перегородка, за якою сидить Мзія Амаглобелі. Їй 50, і все її життя — це історія боротьби за вільні медіа в Грузії. На ній проста блакитна сорочка, руки схрещені на грудях, а погляд спокійний і рішучий. Вона — засновниця Batumelebi і Netgazeti, незалежних ЗМІ, які десятиліттями (з 1999 і 2010 років відповідно) були вартовими демократії, стежачи за владою. Саме ця роль — вартової демократії — і зробила її мішенню.  

По той бік скла, у перших рядах, сидить «дипломатична Європа»: посол Німеччини Петер Фішер, посол Франції Шераз Гасрі та австрійська євродепутатка Лена Шіллінг. Її біла футболка — відвертий жест солідарності: на ній обличчя Мзії та напис FIGHT BEFORE IT’S TOO LATE («Боріться, поки не пізно»)

Як одна з найшанованіших журналісток країни опинилась в епіцентрі міжнародного скандалу, звинувачена у нападі, за який їй загрожує 7 років в’язниці? Відповідь — у хаотичних подіях одного вечора.  

11 січня 2025 року біля батумського відділку поліції відбувся протест. Мзію заарештували вперше — за наклеєну на стіну наліпку про запланований страйк. Це було дрібне адмінпорушення, і через дві години її відпустили. Але вона не пішла. Залишилася серед натовпу, і атмосфера нагніталася дедалі сильніше. Коли поліція почала жорстоко затримувати інших демонстрантів, зокрема її знайомих, ситуація вийшла з-під контролю.  

У пекельному хаосі Мзія зіткнулася віч-на-віч з начальником батумської поліції Іраклієм Дгебуадзе. Свідки й адвокати стверджують, що той навіть не намагався заспокоїти людей. Навпаки — ображав і принижував журналістку.

Amnesty International повідомила про наявність записів, де чутно, як Дгебуадзе погрожує їй сексуальним насильством

У відповідь Мзія дала йому ляпаса. За даними Transparency International Georgia, удар був «символічним» і «не міг заподіяти шкоди».  

Реакція держави була миттєвою й безжалісною. Амаглобелі знову заарештували — тепер за «напад на правоохоронця». Її адвокати розповідають, що у відділку Дгебуадзе плював на неї, а їй самій годинами не давали не тільки захисника, але й доступу до туалету.  

Тієї ночі в камері вона почала 38-денну голодівку — і її відповідь прозвучала не як прохання, а як маніфест. У листі від 20 січня вона написала:  

«Причина, через яку мене сьогодні судять, — це прямий наслідок репресивних, зрадницьких і жорстоких процесів, що тривають вже рік [...] Я не підкорюся цьому режиму; не буду грати за його правилами. [...] Є щось важливіше за життя — і це свобода»

Її гасло — «Боріться, поки не пізно» — стало символом опору.  

На тлі — гостра політична боротьба. Уряд «Грузинської мрії», заснований олігархом Бідзіною Іванішвілі, звинувачують у служінні інтересам Росії. Чиновники відкрито називають Мзію «інагентом», використовуючи кремлівську риторику. У матеріалах справи це описують як елемент «гібридної війни РФ».  

У відповідь світ об’єднався на її підтримку. Понад 90 організацій — від Amnesty International до Фонду Клуні, від Варшавського журналістського товариства до Knight Center for Journalism in the Americas — вимагали її звільнення. До них приєдналися лауреатки Нобелівської премії миру Марія Ресса та Ширін Ебаді. Кадри солідарності облетіли світ: Ресса з футболкою із зображенням Мзії; та ж Мзія на лаві підсудних, яка тримає книгу Ресси «Як протистояти диктатору»; євродепутати у Брюсселі з гігантським прапором Грузії, вкритим підписами.  

Фото: clooneyfoundationforjustice

Навіть за ґратами Мзія не полишає своєї місії. У зверненні на День свободи преси вона говорила про обов’язок журналістів у світі «ботів, тролів, пропаганди й олігархів». Намагалася докричатися до грузинського бізнесу й громадян: «Підтримуйте вільні ЗМІ, щоб вони не лишилися самі у боротьбі з Росією і авторитарним режимом, що працює на її інтереси».  

28 квітня стався переломний момент. Коли суд вдруге відмовив у скасуванні арешту, Мзія підвелася й звернулася до судді. Її слова, спокійні й виважені, стали остаточною відповіддю на звинувачення: «Якщо мене випустять — я точно знаю, що робитиму. Я не вчиню злочину, бо я не злочинець, — вона зробила паузу. — Але я робитиму все можливе, щоб сприяти європейській інтеграції країни, свободі слова й свободі висловлювань — так, я це робитиму. І якщо це вважається злочином... то, можливо, я справді маю сидіти у в’язниці». 

20
хв

7 років ув’язнення за ляпас «Грузинській мрії» 

Єжи Вуйцік
Київ, військовослужбовець, жінка, моноколесо

Кая Путо: Історія показує, що війна — це можливість для емансипації жінок. Під час Другої світової війни європейські жінки почали працювати в галузях, де раніше домінували чоловіки, таких як залізниця та військова промисловість. Чи спостерігаємо ми зараз щось подібне в Україні?

Лілія Фасхутдінова: Безумовно. Галузям, де раніше домінували чоловіки, не вистачає робочої сили, і в них працевлаштовується все більше жінок. Це пов'язано з тим, що багато чоловіків воюють на фронті, і тисячі вже загинули на ньому. А дехто відмовляється від роботи, бо ховається від мобілізації.

Все більше жінок можна зустріти за кермом автобуса чи вантажівки, в шахті чи на будівництві. Однак я б не назвала це емансипацією. Жінки в Україні були економічно активними ще з часів СРСР, адже тоді робота була обов'язковою. Після його розпаду зарплати виявилися занадто низькими, щоб вижити на одну. Тому я бачу це по-іншому: війна зробила суспільство більш відкритим для жінок, щоб вони могли відігравати більш різноманітні ролі на ринку праці.

Це також працює і навпаки, тому що деякі чоловіки влаштувалися на роботу в галузях, де переважають жінки, наприклад, в освіті. Це захищає їх від призову до армії, оскільки вчителі належать до критично важливих для держави професій і не підлягають мобілізації. Можливо, це не найблагородніша мотивація, але, ймовірно, після війни деякі з цих вчителів залишаться в професії. Тож це може позитивно вплинути на гендерний баланс у кадровому складі українських шкіл.

А як це виглядає в політиці? Жінки відіграють величезну роль в українській волонтерській спільноті, яка підтримує армію та державні інституції. Ця спільнота користується довірою суспільства, що після війни може перетворитися на політичний успіх. Чи з'являються вже нові жінки-лідери на горизонті?

Безумовно, після війни в політиці з'являться нові обличчя, і серед них будуть волонтери. Однак я не впевнена, що це будуть передусім жінки. Суспільству відомо, який величезний внесок вони роблять у волонтерство — допомагають збирати гроші на військову техніку, медичне обладнання тощо. У колективній уяві закріпився певний образ волонтерки: старша жінка, яка плете маскувальні сітки для солдатів. Однак вона зазвичай залишається безіменною. На мою думку, найбільш впізнаваними волонтерами є чоловіки. Саме вони найчастіше отримують нагороди, дають інтерв'ю, саме їхні обличчя знають. 

Нещодавно я запитала своїх знайомих, чи можуть вони назвати волонтерок. Майже ніхто не зміг. А от Сергія Притулу чи Василя Байдака знають усі. Війна, не війна — жінкам важче бути впізнаваними. Однак тенденція щодо жіночого активізму в українській політиці є висхідною. У 2000-х роках жінки становили менше 10 відсотків депутатів парламенту, зараз — понад 20 відсотків. Можливо, цьому сприятимуть квоти, запроваджені у 2019 році у виборчих списках. Ми не мали можливості перевірити це, оскільки через російське вторгнення з того часу не було жодних виборів, не рахуючи виборів до місцевих органів влади.

Жінка проходить повз мішки з піском, встановлені для захисту від російських обстрілів у центрі Києва, Україна, вівторок, 7 червня 2022 року. Фото: AP Photo/Efrem Lukatsky), APTOPIX

Квоти були запроваджені для того, щоб наблизити українське законодавство до стандартів ЄС у сфері прав жінок. Цей аргумент досі є переконливим для українського суспільства?

Так. Українці, як правило, мають ідеалістичний погляд на Захід і хочуть стати його частиною. Це полегшує просування прогресивних цінностей. Толерантність до ЛГБТКІ+ людей зростає — для багатьох українців, здається, саме тому, що вони хочуть бути європейцями. І не хочуть бути схожими на росіян, які переслідують гомосексуалістів і водночас декриміналізують домашнє насильство.

Ми обговорили позитивні тенденції, які дають надію на прогрес у сфері прав українських жінок. На жаль, війна приносить і небезпеки в цьому питанні.

Що маєш на увазі?

Є ризик, що коли чоловіки повернуться з війни, вони будуть настільки шановані, що від жінок вимагатимуть прощати їм все, виявляти вдячність, народжувати їм дітей — і ще більшою мірою, ніж раніше. У традиційному образі жінка — берегиня, турботлива богиня, мучениця, яка терпляче зносить усі тяготи сімейного життя.

У поколінні моїх батьків багато жінок підтримували своїх чоловіків, навіть якщо ті зловживали алкоголем. Свої рішення вони називали турботою і відповідальністю

У Польщі це «мати-полька» (matka Polka), яка «несе свій хрест». На щастя, ця модель відходить у минуле.

В Україні вона теж вже почала відходити. Але потім прийшла війна і все ускладнилося. Чоловікам, які повертаються з війни, важко повертатися до реальності. Вони бачили смерть і жорстокість, багато хто страждає від посттравматичного стресового розладу, деякі схильні до насильства.

До цього додаються розірвані зв'язки. Довгі місяці на фронті означають, що нерідко ви відчуваєте сильніший зв'язок зі своїми колегами в окопах, ніж зі своєю сім'єю. Після повернення це може зіпсувати ваші стосунки з дружиною. Виникають недовіра та ревнощі, підозри на кшталт: «Ти зраджувала, поки мене не було». Я знаю випадки, коли чоловіки на початку війни хотіли, щоб їхні жінки виїхали за кордон, а тепер ставляться до них як до зрадниць.

Мені важко про це говорити. Я безмежно вдячна всім солдатам, які захищають мою країну. Якщо вони поводяться неадекватно внаслідок пережитого — я знаю, що це не їхня провина. У мене розривається серце, коли я думаю про те, що вони пережили.

Це вина Росії, яка вторглася у вашу країну.

Так, це вина агресора. Але ми, Україна, не можемо допустити, щоб їхні страждання спричинили додаткові страждання жінок і дітей. Ми всі страждаємо, чоловіки і жінки, багато хто з нас матиме психічні проблеми до кінця життя.

Війна також залишить свій відбиток на майбутніх поколіннях. Завдання української держави, а також українського суспільства — пом'якшити ці жахливі наслідки

Чи не боїшся, що така кампанія може бути сприйнята негативно? Вже під час війни Укрзалізниця запровадила купе тільки для жінок у нічних поїздах. Це викликало обурення багатьох чоловіків: «Це ми ризикуємо життям заради вас, а ви робите з нас хижаків?»

Звісно, це зустріне спротив. Не тільки чоловіки, а й жінки, зокрема ті, чиї чоловіки воюють або вже повернулися з фронту. Про багато проблем в армії і так дуже важко говорити — вдячність солдатам робить їх табуйованими темами. Однак, якщо ми дійсно хочемо бути європейською правовою державою, ми повинні навчитися знаходити рішення і для цих незручних проблем.

Жінка з донькою чекають на потяг, намагаючись виїхати з Києва, Україна, четвер, 24 лютого 2022 року. Фото: AP Photo/Emilio Morenatti, APTOPIX

Які проблеми маєш на увазі?

Наприклад, сексуальні домагання в армії. Я не кажу, що це широко розповсюджена проблема, але такі випадки трапляються, і їх треба засуджувати. Коли на початку російського вторгнення жертва такого насильства публічно розповіла про свій досвід, деякі люди відреагували дуже критично. Звинувачували її в дискредитації українських збройних сил і натякали, що, зрештою, жінки йдуть в армію, щоб знайти собі хлопця. На щастя, після трьох років повномасштабної війни говорити про проблеми стало трохи легше. Ми вже не піддаємо себе цензурі, як це було на початку.

Як держава може допомогти ветеранам?

Допомога ветеранам — це одне, вони потребують психологічної підтримки, а також комплексних програм, які б сприяли їхньому поверненню до цивільного життя. Для когось було б добре отримати грант на відкриття власної справи (такі програми вже існують), комусь потрібна допомога у працевлаштуванні. Не можна допустити, щоб ветерани війни сиділи вдома без діла. Це стосується і тих, хто отримав інвалідність на фронті.

Однак підтримка потрібна і сім'ям. Коли солдат повертається з війни, на них лягає величезний тягар. Вони не знають, чого очікувати і як реагувати. Крім того, я вважаю, що саме на жінок має бути спрямована кампанія на кшталт: «Ти маєш право піти, навіть якщо твій чоловік герой». Ніщо не виправдовує життя з насильником.

Проте в цілому становище українських військовослужбовиць покращилося з 2014 року...

Так, безумовно. Раніше вони навряд чи могли займати бойові позиції. Вони воювали на фронті, але офіційно були, наприклад, кухарками. Сьогодні такі випадки — винятки. Українських військовослужбовиць цінують і на символічному рівні — День захисника України, що відзначається 1 жовтня, перейменовано на День захисниці та захисника України. Міністерство оборони визнає внесок військовослужбовиць в оборону країни, і історії про те, що «прекрасні жінки роблять нашу службу приємнішою», на щастя, звучать у ЗМІ все рідше. Однак, жінкам в армії все ще важко отримати підвищення на керівні посади.

Серйозною проблемою є також гомосексуальні стосунки військовослужбовиць. Тому що вони не визнаються українською державою. Коли твоя партнерка поранена або потрапила у полон, ти про це не почуєш. Коли вона помирає, ти не можеш побачити її тіло.

Коли помирає біологічна мати, її партнерка не має жодних прав на дитину. Це стосується і гомосексуальних військових, за винятком того, що більше дітей виховується в лесбійських парах 

Гаразд, але, зрештою, саме чоловіки в армії піддаються більшій дискримінації — на відміну від жінок, їх примусово призивають до війська. Так у них забирають право на життя і здоров'я, основне право людини...

Цей наратив я часто чую від іноземців. Мене це дратує так само, як і те, що нашим захисникам кажуть, що «вбивати людей — це неправильно». Звичайно, це неправильно, але що ми повинні робити? Тим, хто не стикається із загрозою життю щодня, легко теоретизувати і критикувати наші рішення, і важче пропонувати альтернативи. Здатися Росії? Чи відправити всіх на фронт? Кинути жереб, хто з батьків опиниться в армії? Як ми тоді захистимо дітей і людей похилого віку? Хто працюватиме над тим, щоб економіка працювала?

Волонтерки жіночої мобільної групи протиповітряної оборони «Бучанські відьми» проходять бойову підготовку в районі Бучі поблизу Києва, Україна, субота, 3 серпня 2024 року. Група «Бучанські відьми» діє в Бучанському районі, щоб збивати російські безпілотники, які наближаються до Києва. Фото: AP Photo/Efrem Lukatsky)

Жінки, на відміну від чоловіків, могли легально виїхати з України.

Це, в свою чергу, є величезним викликом для українського сестринства. Між жінками, які виїхали, і тими, хто залишився, виникла напруга. Деякі з нас звинувачують одна одну: «Ти залишила свою країну в біді, ти втекла, ти зрадила нас». Або: «Ти залишилася, ти руйнуєш життя своїх дітей». 

Для мене це дуже сумно. Я вважаю, що кожен має право приймати рішення, яке, на його думку, є найкращим для його сім'ї. Це трагічний вибір, тому що кожне рішення чомусь неправильне. Ця напруга шкодить Україні, тому що деякі біженки не захочуть повертатися додому через це. Я знаю жінок, які виїхали, і їхні сім'ї перестали з ними спілкуватися.

І приймуть їх назад?

Я думаю, що коли війна закінчиться, ця напруга спаде, люди почнуть жити новим життям. Але для багатьох біженок це буде аргументом, щоб не повертатися в Україну.

Чи не боїшся ти, що негативний вплив війни на права українських жінок переважить позитивний?

Я не знаю. Я оптимістка, сподіваюся, що позитив переважить. Але я оцінюю шанси на це як половина на половину.

Як війна змінила тебе як феміністку?

До початку повномасштабної війни я б сказала, що в першу чергу я —жінка. Для мене не було нічого важливішого з точки зору моєї ідентичності. Сьогодні я кажу, що я українка. Війна об'єднує національність більше, ніж будь-що інше. Якщо ти не знаєш війни, ти ніколи її не зрозумієш.

 

Лілія «Ліля» Фасхутдінова — феміністка та правозахисниця з десятирічним досвідом роботи в громадянському суспільстві, антидискримінаційних програмах та просуванні гендерної рівності. Вона отримала ступінь бакалавра філології в Сорбонні та ступінь магістра з прав людини в Університеті Падуї. Працювала з сирійськими біженцями в Туреччині, внутрішньо переміщеними особами в Україні, людьми з ВІЛ, ЛГБТКІ+ та жінками. Зараз живе у Львові, де працює над проєктом з розширення прав і можливостей жінок у міжнародній гуманітарній організації.

Український військовослужбовець (праворуч) з жінкою оглядають визначні пам'ятки Києва під час прогулянки на моноколесах у сонячний літній день у Києві, 14 серпня 2024 року, на тлі російського вторгнення в Україну. Фото: Сергій Супінський / AFP

Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Прощання з берегинею

Кая Путо

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Магічна сила українського Різдва

Ексклюзив
20
хв

Історія і традиції свята Трьох Королів у Польщі

Ексклюзив
20
хв

Українців у Варшаві запрошують на свято Розколяди

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress