Ексклюзив
20
хв

Магічна сила українського Різдва

Розучіть з дітьми колядки, може, навіть і з музичним супроводом! Нехай наша чудова культура живе, а інакше, який сенс за неї боротися?

Тереза Сайчук
No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Надворі вже звечоріло. Я підбігаю до вікна, щоб побачити на небі першу зірку. З кухні долинає солодкий запах щойно спечених пампухів. Тато з дідусем несуть у вітальню тяжкий «стіл-розкладачку». Маленька я допомагаю застеляти скатертину, розкладати тарілки. І ось перша зірка вже миготить — починається Святвечір. Мені 9 років, і я знаю, що сьогодні відчую щось неймовірне, щось, на що з нетерпінням чекаю кожного року, — справжню казку Різдва.

У моїй родині Різдво завжди святкували за всіма традиціями. І хоч дідо коптив найсмачнішу у світі шинку, бабуся ретельно пильнувала, щоб скуштували ми її не раніше 7 січня (за старим календарем), бо ж піст. 

На святвечоровому столі завжди були обов’язкових 12 пісних страв, і щось магічне було у тому, як уся родина, втомлена від їхнього приготування і через прибирання хати, нарешті сідає до святкового столу. І всі спілкуються, всі щасливі, спокійні...

Після гарної вечері настає час колядок і колядників, приходять сусіди. Усе навколо наповнюється атмосферою затишку і благополуччя. В якийсь момент бабуся дістає молитовник і співає щось таке, що ніхто не знає, але всі уважно зачаровано слухають. Мати можливість бути свідком цієї чистої автентичної атмосфери — велике щастя, бо саме українське Різдво і Святвечір буквально просякнуті традиціями і звичаями, які майже незмінно збереглися до сучасності: від куті, 12 страв і колядок, до таких, здавалося б, дрібниць, як-от чотири зубчики часнику на кожен кутик столу, щоб оберігав від нечистих сил, і залишена порція куті на ніч — для тих, хто більше не з нами.

Так справляли Різдво на Львівщині, куди я приїжджала на зимові канікули щороку. Інша моя бабуся мешкала на той час у Криму, вона — етнічна росіянка, з Україною її пов’язувала лише одна людина — мій дідусь. Але було і ще дещо. Якийсь час, задовго до мого народження, бабуся Клариса, мій дідусь Анатолій і мій батько з сестрою мешкали в Червонограді. Влаштувавшись там на роботу у дім культури, бабуся познайомилася з вчителькою української мови, яка відкрила для неї, сибірячки, цілий новий світ українського Різдва, вертепу і колядок. 

Тереза з бабусею Кларисою

— І я тоді так цим захопилася, знаєш, так мені сподобалася сама ідея вертепу — театралізованої вистави про народження маленького Ісуса, — розповідає мені по телефону бабуся, в якої розпитую подробиці, — що почала шукати різні сценарії. Вибрала кілька найкращих і вже наступного року поставила свій власний вертеп.

Я ніколи раніше не задумувалася, наскільки це насправді цікаво, що людина, яка не мала до того жодних зв’язків з Україною, приїхала сюди з іншої країни й  закохалася в українську культуру. А коли вона з дідусем переїхала з Галичини до Криму, то привезла з собою і звичаї святкування Різдва по-українськи

Бабуся Клариса працювала бібліотекаркою і так само керувала дитячими гуртками при місцевому Будинку культури. Вже маючи досвід постановки вертепу, почала залучати тамтешніх дітей. Пригадує, що спершу батьки були проти, бо у вертепі є такі ролі, як смерть, чорт. 

— Навіть сварилися зі мною, але потім всім так сподобалося, що діти ледве не билися за ці ролі! — сміється бабуся.

З вертепом вони ходили школами, крамницями, співали колядки. А якщо до когось в селищі не встигали завітати, то там дуже засмучувалися. Старшокласники навіть підхопили цю традицію, цілком незалежно від бабусі. Адже вертеп — це дуже весело! Що цікаво, до театралізованої розповіді про народження Ісуса Христа долучалися і кримськотатарські діти. І навіть роки потому, вже після анексії Криму, коли мої бабуся з дідусем були змушені покинути все і втікати від російських окупантів, бабусина вихованка — кримськотатарська дівчинка — знайшла її у  соцмережах і написала повідомлення зі словами подяки за досвід українського Різдва. Це, до речі, гарна ілюстрація того, що хоч і свято релігійне, не обов’язково бути християнином, аби ним насолоджуватися.

Я, наприклад, вважаю себе атеїсткою, відтак, для мене Різдво не так про Божого Сина, як про Україну і спадок, яким я дійсно дорожу

Були ще святкування Різдва і в моїй улюбленій Бучі, де я мешкала з батьком і моєю мачухою Лесею до повномасштабного вторгнення. Вона тоді взяла на себе титанічну роботу навчити сусідських дітей колядувати (на Київщині ця традиція не є такою поширеною). Як же врешті було приємно, коли ці юні колядники прийшли до нас з гучною веселою піснею про малого Ісуса та ще й віншівками (короткими віршованими привітаннями з різдвяними святами).

Щоправда, я тоді була підліткою і не до кінця, зізнаюся, розуміла, навіщо це все. Мені видавалася недоцільною виснажлива підготовка до Святвечора: генеральне прибирання квартири, кількаденні приготування 12 пісних страв. І як справжній підліток я бунтувала проти Різдва, наполягала, що це — застаріла традиція, даймо ж їй вмерти! Втім, у глибині душі, я любила наше Різдво в Бучі. Щороку до нас на коляду приходило багато гостей, і це додавало святу справжнього тепла і урочистості. Хтось приносив навіть музичні інструментами, і наша невеличка квартира наповнювалася святочними різдвяними співами так, що чули сусіди довкола. 

Різдво до війни завжди було велелюдним
Росіяни відібрали в мене моє світле бучанське Різдво. Через повномасштабне вторгнення я опинилася в Ірландії — вже другий рік

Мені 22, я вільно володію англійською, ходжу тут на роботу. Знайшла друзів серед ірландців. І саме в цих умовах, в яких насправді так легко забути про свою ідентичність, мені за 3000 кілометрів від дому чомусь раптом страшенно захотілося організувати справжній український Святвечір. Завдання це виявилося аж ніяк не простим. Проблеми почалися одразу: по-перше, ну, не продається в Ірландії пшениця на кутю! Ні пшениця, ні макогін з макітрою, і навіть вареники. Єдиний вихід — пошукати щось у магазині з польськими товарами. Але й це не так легко, бо найближчий такий від від крихітного курортного містечка, в якому я осіла, — за 80 кілометрів. Тож треба було ще знайти когось, хто б мене туди відвіз.  

— Як нема пшениці? Ви впевнені?! — схвильовано запитувала я продавця. 

— Перепрошую пані, якраз от недавно закінчилася. 

Добре, гугл, «альтернатива пшениці для куті». Відповідь:

– Крупа перлова.

– Супер! Беру!

А далі — найскладніше: знайти кухню. На той момент я жила в державному житлі, тому ні своєї кухні, ні доступу до неї не мала. Заморожені продукти, як-от вареники і вушка (схожі на маленькі пельмені, але замість м’ясної начинки — подрібнені грибочки), довелося просити потримати в морозилці кухарок-українок, які готували для нашого «гуртожитку». Гриби для різдвяного борщу я замочувала в їдальні на своїй роботі під час перерви, залишивши лаконічну записку: «Do not touch. Thank you!» («Не чіпати. Дякую!»).

Каструлі позичила в коліжанки-ірландки, а кухню врешті «орендувала» у подружжя одеситів — друзів моєї мами

Ну, і кутю, звісно, довелося робити пізно вночі, після роботи (слава Богу, поляки продають вже готову макову масу — це зберегло мені багато часу і нервів). Але яке ж то було щастя сісти врешті-решт за той святковий стіл: розстелити скатертину, розкласти плоди своєї кропіткої праці на гарненькі тарілочки. Це вартувало усіх тих складнощів! І тепер, коли я доросла і далекого краю, я це розумію. І мені так хочеться повернути собі хоча б частинку відчуття дому, затишку, злагоди — того, чим для мене завжди було Різдво. 

Ось такий різдвяний стіл організувала Тереза в Ірландії

Цьогоріч у мене все по-іншому. Я вже орендую з друзями власне житло, тож маю свою кухню. Ми ділимо квартиру з хлопцем і дівчиною з Аргентини, і в них немає таких сентиментів до Різдва, як в європейців. Втім, мої аргентинські друзі вже встигли полюбити вареники з вишнями, тож цьогоріч вони допомогли зробити й кутю. А от мої друзі ірландці, до речі, дуже дивуються, що ми не їмо м'яса на Святвечір, оскільки у них всі головні страви — саме м'ясні. А ще у них головною подією є Різдвяний сніданок — тоді вся родина збирається за столом і вони вистрілюють Christmas crackers. «Крістмас крекери» — це такі кольорові картонні хлопавки у вигляді великих цукерок. Одна людина тягне за один кінець цукерки, інша — за інший, відбувається хлопок, і ви отримуєте все, що всередині «цукерки». Там завжди є паперова корона, яку одягаєш на голову і так сидиш за столом, а також записочки з загадками і різдвяними анекдотами.

Хоч для мене ця традиція є зовсім незвичною, але я вважаю її дуже веселою і вже полюбила ось це дивне відчуття, коли ти в кумедній короні намагаєшся зрозуміти переважно несмішні жарти англійською

Та, як би там не було, я не можу (і, зрештою, не хочу) стати ірландкою, англійкою чи будь-ким іншим, але можу перестати бути українкою — тобто, втратити те, що мене нею робить. А робить мене нею, в першу чергу, пам'ять про спадок моїх предків. І якби не ті відважні люди, які продовжували давати життя звичаям, інколи, ціною навіть своїх власних, то ким би я була зараз? Тим звичаям, які намагалися знищити століттями. Що ж це буде, якщо я забуду, як готувати кутю і співати «Нову радість»?!

Нам десятиліттями намагалися нав’язати космополітичну радянську культуру Нового року лише з тою метою, аби ми забули про своє власне — про свою ідентичність. І якщо я дозволю собі це забути, то хто, виходить, тоді переміг?

Мені дуже пощастило зростати в сім’ї, де звичаї святкування Різдва були живими і автентичними. Це залишило мені знання, якими я ділюся і буду ділитися з іншими людьми. Разом із тим, я розумію, що для багатьох українців Різдво існувало як щось символічне, не дуже важливе. І якщо ви відчуваєте, що це ваш випадок, поцікавтеся, на скільки можете, як було прийнято святкувати Різдво раніше — можливо, у вашій родині чи регіоні! Спробуйте відтворити хоча б частину цих традицій вже цього року! Розучіть з дітьми колядки, може, навіть і з музичним супроводом! Нехай наша чудова культура живе, а інакше, який сенс за неї боротися?

Всі фото з приватного архіву

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Студентка філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Вивчала японську мову у Київській гімназії східних мов. У 2020-му році організувала протест школярів проти рішення Міністерства освіти і науки скасувати ЗНО. Внаслідок цього відомство таки відмовилося від своєї ідеї. Того ж року на запрошення організаторів руху «Єдині» виступила на мітингу під Верховною радою на захист української мови навчання. Через повномасштабне вторгнення була змушена переїхати до Ірландії

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
політика трамп магда путін зеленський рютте

Наче у фільмі жахів. Геополітичних 

Заради справедливості, чимало зі здійснених протягом останніх 8 тижнів дій Дональд Трамп анонсував ще під час виборчої кампанії та перехідного періоду, що передував його вступу на посаду. 47-й президент США заслуговує на різноманітні оцінки, проте його курс є очевидним: з особистих психологічних і політичних причин він потребує глобального політичного успіху у перші 100 днів власного президентства. 

Оточують Трампа й проводять його курс ті, хто повністю поділяє ці плани та не має сумнівів у доцільності їхньої реалізації. Попередні біографії цих людей мають мінімальне значення, а нинішня особиста відданість не викликає сумнівів.

У підсумку Сполучені Штати протягом короткого терміну перетворилися зі стратегічного союзника України (зокрема, під час перебування Трампа у ролі 45-го президента США держсекретар Штатів Майк Помпео та міністр закордонних справ України Павло Клімкін проводили засідання Комісії стратегічного партнерства у листопаді 2018 року) на посередника. Причому посередника, який вимагає оплати власних послуг, вдаючись до відвертого шантажу. Цей поворот для України має вельми драматичні наслідки й навряд чи обмежиться гарячою дискусією, яка сталася 28 лютого в Овальному кабінеті Білого Дому. 

У Вашингтоні сприймають Україну як слабку ланку світової політики, і це не лише особисте сприйняття Дональда Трампа, але й системний підхід до побудови відносин. Хоча ніде правди діти: заяви президента США демонструють не лише особливості поведінки людини, яка звикла давати характеристики всьому у найвищому ступені. Трамп, судячи з усього, не забув про ситуацію навколо його спроби отримати від Володимира Зеленського компромат на Гантера Байдена. Ця ситуація, як відомо, спричинила початок процедури імпічменту — дошкульної, проте неоднозначної за результатами. 

Україна — не єдиний об’єкт атак з боку адміністрації Трампа, але єдина країна, яка продовжує опиратися російській агресії попри втрату 20 відсотків своєї території. Відтак ознаки залаштункових домовленостей між Москвою та Вашингтоном, які спричинили успіх російських військ на Курщині, відмова США від участі у міжнародних юридичних діях проти Кремля виглядають, на жаль, логічними. Путін ставить Трампу попередні умови, а Трамп їх приймає та виконує з ентузіазмом. 

Ані факт безпрецедентної за розмірами у ХХІ столітті агресії, ані масштабні чужі страждання не є аргументами для Трампа, він легко жонглює цифрами жертв російсько-української війни, видобуваючи їх з власної уяви, а не з розвідданих

Маємо констатувати: 47-й президент США перетворився на об’єкт рефлексивного управління з боку Кремля. З огляду на те, що Штати послідовно відмовляються від використання елементів юридичного тиску на Кремль, це цілком відповідає поглядам Трампа на міжнародні відносини. Його цікавить deal — угода, причому резонансна й спроможна переконати весь світ у геніальності та дипломатичних талантах Трампа. Він, як відомо, «стабільний геній» (с).

Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії, 2024. Фото: Evan Vucci/Associated Press/East News

Горе тим, хто чинить опір

Україна у цьому випадку зіткнулася не лише зі зміною глобального політичного клімату (слово «глобальний» у Вашингтоні можна вживати виключно для опису величі Трампа). Вчорашній стратегічний партнер не лише вимагає підписати «мінеральну» угоду, але й зупиняє/відновлює постачання виділеної ще Джо Байденом військової допомоги, обмін розвідувальними даними та підкреслено вибірково підходить до питання політичної підтримки.

Дійшло до того, що у повідомленнях посольства США про обстріли українських міст перестали звучати згадки про Росію, наче ракети й дрони запускають інопланетні істоти

Згадаємо, що обурення обстрілами українською стороною російських НПЗ висловлював міністр оборони в адміністрації Байдена Ллойд Остін. І саме за 46-го президента процес перепризначення Путіна президентом Росії із залученням окупованих українських територій у березні 2024 року викликав хіба що блискуче мовчання G-7. США виступали лідером у коаліції на підтримку України, проте не поставили державі-жертві агресії жодного F-16. Це свідчить про системне прагнення Вашингтону самому визначати ступінь залученості до бойових дій без уваги на моральні імперативи. 

На жаль, Володимир Зеленський не зумів перелаштуватися у процесі реалізації державної політики у відповідності з новими викликами. «План перемоги», «план стійкості» виявилися декларативними, а підстав для проведення нового саміту миру немає. Ставка на вузьке коло довірених осіб продовжує превалювати у його modus operandi, до чого додалося запровадження масштабних санкцій проти Петра Порошенка. Верховна Рада України попри формальне існування монобільшості не перетворилася на конвеєр з ухвалення рішень конституційною більшістю, а Кабінет Міністрів залишається «урядом ноунеймів». Українська влада надає забагато аргументів бажаючим називати нашу державу failed state («недодержава» — Ред.).

Прагнення США забезпечити щонайшвидше проведення виборів в Україні не є ідеєю, яка оволодіває масами всередині країни, проте більшість політичних гравців розпочали підготовчі роботи на цьому напрямі. Оскільки зупинити цей процес навряд чи можливо, обмежимося нагадуванням про те, що вибори для світової спільноти — не лише певна кількість бюлетенів в урнах для голосування, але й міжнародне визнання процесу волевиявлення.

Кремль розуміє це, тому вправно інфікував Білий Дім «глибоким занепокоєнням» про стан української демократії. Фаворит Путіна у цих майбутніх перегонах — загальний хаос, організувати який російські спецслужби готові просто зараз

Мета Кремля очевидна — показати на прикладі України, що жодна країна з уявної сфери впливу РФ не повинна опиратися. Це не Мюнхен-1938, не Ялта-1945, це квінтесенція кремлівського мислення і прагнення диктувати свою волю. Не розвалившись під першими ударами російської армії у лютому 2022 року, Україна довела власну суб’єктність, проте не зуміла переламати ставлення низки світових політичних акторів. Сильна Україна навряд чи потрібна комусь, крім її громадян, і це необхідно усвідомлювати. Іншим глобальним акторам доцільність існування незалежної і потужної України необхідно доводити.

Європейська дилема

Виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції став не просто «чорною міткою», США продемонстрували готовність кардинально змінити політику щодо Старого Світу. Ще більш самотніми європейці відчули себе після лютневої суперечки у форматі Трамп+Венс проти Зеленського, яка має всі шанси потрапити до підручників з дипломатії. 

З одного боку, ЄС та США залишаються економічними конкурентами, на чому наголошує Дональд Трамп. З іншого боку, без європейського компоненту НАТО значною мірою втрачає свій сенс, і це добре розуміють ті, хто порадив 47-му президенту США наголошувати на необхідності збільшення військових витрат країнами Старого Світу. 

Разом з тим між усвідомленням необхідності (через підписання комюніке про схвалення плану ReArm Europe лідерами країн ЄС) та суттєвим збільшенням витрат на оборону обов'язково мине час. Який будуть розтягувати не лише прихильники порозуміння з Кремлем, але й представники європейських країн, які рівняються на Вашингтон. Буде насправді непросто.

Проте не варто відкидати ще низку цікавих фактів. Показну рішучість Еммануеля Макрона, готовність Кіра Стармера виступати у ролі модератора «коаліції рішучих» попри Brexit, активність скандинавських країн у питаннях допомоги Україні. Тут можна пригадати слова генерального секретаря НАТО Марка Рютте «Європа вже не живе у мирі, Європа ще не живе у війні». Вибір парадигми розвитку ситуації залежить сьогодні від самих європейців. 

Президент США Дональд Трамп і генсек НАТО Марк Рютте в Овальному кабінеті Білого дому, 13 березня 2025. Фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Кремлівська спокуса

Багато говорять про те, що у Кремлі зараз захлинаються шампанським, адже перебіг подій підтверджує давню гіпотезу Путіна «Будь-яку західну владу можна пересидіти». Це переконання ґрунтується на якісному вивченні західних політичних процедур російськими спецслужбами, які не соромилися проводити «практичні заняття» в електоральних кампаніях країн Заходу.

Росія вивчила політичні механізми Заходу куди краще, ніж її опоненти вивчили її сутність

Владімір Путін не лише хоче повернутися до клубу керівників провідних країн світу (далеко не факт, що його уособить створення ситуативного формату Росія – США – Китай). Його мета полягає у максимальній дезорганізації Заходу, послабленні НАТО та посиленні суперечностей між США і Європейським Союзом. У такий екстенсивний спосіб Кремль намагається наростити власний світовий вплив. На руку Росії згорнуті на сьогодні економічні контакти із США та масштабні санкції, які Кремль прагне послабити за будь-яку ціну.

Загалом Путін вже досягнув доволі серйозного успіху: найбільша в сучасному світі російсько-українська війна завдяки позиції США буде призупинена без покарання агресора й заходів, спрямованих на його нейтралізацію. Відтак питання відновлення бойових дій в Європі — це лише питання часу

Адже ані логіка поведінки Путіна (або його можливого наступника), ані аргументи трансатлантичних путінферштеєрів найближчим часом кардинально не зміняться. Політика Трампа створює вкрай хиткий і тимчасовий баланс у Європі, щось на кшталт «паскудного миру», стан якого підсилюється психологічними особливостями Трампа. 

Як читати сигнали?

  • Насамперед розуміти, що адміністрація Дональда Трампа не надто переймається моральними обмеженнями й готова діяти «за законами джунглів»;
  • Пам’ятати, що Владімір Путін і Сі Цзіньпін не залежать від результатів виборів, на відміну від європейських та американських політиків;
  • Усвідомлювати, що команда Дональда Трампа часто видає бажане за дійсне, мало переймаючись спричиненим ефектом;
  • Не забувати, що процес ухвалення політичних рішень в Європі суттєво відрізняється від аналогічних дій всередині США, РФ чи Китаю;
  • Тверезо оцінювати спроможність Росії вкидати фейкові й дезінформаційні повідомлення до світового інформаційного простору;
  • Шукати ознаки опори на цінності, а не вартість того чи іншого активу, незалежно від ступеня його глобальності;
  • Розуміти, що переговори про припинення російсько-української війни не можуть бути блискавичними з огляду на характер цієї війни.
20
хв

Обмін сигналами

Євген Магда
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Ера Трампа: США руйнують баланс, Європа шукає точку опори

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress