Ексклюзив
20
хв

Магічна сила українського Різдва

Розучіть з дітьми колядки, може, навіть і з музичним супроводом! Нехай наша чудова культура живе, а інакше, який сенс за неї боротися?

Тереза Сайчук
No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Надворі вже звечоріло. Я підбігаю до вікна, щоб побачити на небі першу зірку. З кухні долинає солодкий запах щойно спечених пампухів. Тато з дідусем несуть у вітальню тяжкий «стіл-розкладачку». Маленька я допомагаю застеляти скатертину, розкладати тарілки. І ось перша зірка вже миготить — починається Святвечір. Мені 9 років, і я знаю, що сьогодні відчую щось неймовірне, щось, на що з нетерпінням чекаю кожного року, — справжню казку Різдва.

У моїй родині Різдво завжди святкували за всіма традиціями. І хоч дідо коптив найсмачнішу у світі шинку, бабуся ретельно пильнувала, щоб скуштували ми її не раніше 7 січня (за старим календарем), бо ж піст. 

На святвечоровому столі завжди були обов’язкових 12 пісних страв, і щось магічне було у тому, як уся родина, втомлена від їхнього приготування і через прибирання хати, нарешті сідає до святкового столу. І всі спілкуються, всі щасливі, спокійні...

Після гарної вечері настає час колядок і колядників, приходять сусіди. Усе навколо наповнюється атмосферою затишку і благополуччя. В якийсь момент бабуся дістає молитовник і співає щось таке, що ніхто не знає, але всі уважно зачаровано слухають. Мати можливість бути свідком цієї чистої автентичної атмосфери — велике щастя, бо саме українське Різдво і Святвечір буквально просякнуті традиціями і звичаями, які майже незмінно збереглися до сучасності: від куті, 12 страв і колядок, до таких, здавалося б, дрібниць, як-от чотири зубчики часнику на кожен кутик столу, щоб оберігав від нечистих сил, і залишена порція куті на ніч — для тих, хто більше не з нами.

Так справляли Різдво на Львівщині, куди я приїжджала на зимові канікули щороку. Інша моя бабуся мешкала на той час у Криму, вона — етнічна росіянка, з Україною її пов’язувала лише одна людина — мій дідусь. Але було і ще дещо. Якийсь час, задовго до мого народження, бабуся Клариса, мій дідусь Анатолій і мій батько з сестрою мешкали в Червонограді. Влаштувавшись там на роботу у дім культури, бабуся познайомилася з вчителькою української мови, яка відкрила для неї, сибірячки, цілий новий світ українського Різдва, вертепу і колядок. 

Тереза з бабусею Кларисою

— І я тоді так цим захопилася, знаєш, так мені сподобалася сама ідея вертепу — театралізованої вистави про народження маленького Ісуса, — розповідає мені по телефону бабуся, в якої розпитую подробиці, — що почала шукати різні сценарії. Вибрала кілька найкращих і вже наступного року поставила свій власний вертеп.

Я ніколи раніше не задумувалася, наскільки це насправді цікаво, що людина, яка не мала до того жодних зв’язків з Україною, приїхала сюди з іншої країни й  закохалася в українську культуру. А коли вона з дідусем переїхала з Галичини до Криму, то привезла з собою і звичаї святкування Різдва по-українськи

Бабуся Клариса працювала бібліотекаркою і так само керувала дитячими гуртками при місцевому Будинку культури. Вже маючи досвід постановки вертепу, почала залучати тамтешніх дітей. Пригадує, що спершу батьки були проти, бо у вертепі є такі ролі, як смерть, чорт. 

— Навіть сварилися зі мною, але потім всім так сподобалося, що діти ледве не билися за ці ролі! — сміється бабуся.

З вертепом вони ходили школами, крамницями, співали колядки. А якщо до когось в селищі не встигали завітати, то там дуже засмучувалися. Старшокласники навіть підхопили цю традицію, цілком незалежно від бабусі. Адже вертеп — це дуже весело! Що цікаво, до театралізованої розповіді про народження Ісуса Христа долучалися і кримськотатарські діти. І навіть роки потому, вже після анексії Криму, коли мої бабуся з дідусем були змушені покинути все і втікати від російських окупантів, бабусина вихованка — кримськотатарська дівчинка — знайшла її у  соцмережах і написала повідомлення зі словами подяки за досвід українського Різдва. Це, до речі, гарна ілюстрація того, що хоч і свято релігійне, не обов’язково бути християнином, аби ним насолоджуватися.

Я, наприклад, вважаю себе атеїсткою, відтак, для мене Різдво не так про Божого Сина, як про Україну і спадок, яким я дійсно дорожу

Були ще святкування Різдва і в моїй улюбленій Бучі, де я мешкала з батьком і моєю мачухою Лесею до повномасштабного вторгнення. Вона тоді взяла на себе титанічну роботу навчити сусідських дітей колядувати (на Київщині ця традиція не є такою поширеною). Як же врешті було приємно, коли ці юні колядники прийшли до нас з гучною веселою піснею про малого Ісуса та ще й віншівками (короткими віршованими привітаннями з різдвяними святами).

Щоправда, я тоді була підліткою і не до кінця, зізнаюся, розуміла, навіщо це все. Мені видавалася недоцільною виснажлива підготовка до Святвечора: генеральне прибирання квартири, кількаденні приготування 12 пісних страв. І як справжній підліток я бунтувала проти Різдва, наполягала, що це — застаріла традиція, даймо ж їй вмерти! Втім, у глибині душі, я любила наше Різдво в Бучі. Щороку до нас на коляду приходило багато гостей, і це додавало святу справжнього тепла і урочистості. Хтось приносив навіть музичні інструментами, і наша невеличка квартира наповнювалася святочними різдвяними співами так, що чули сусіди довкола. 

Різдво до війни завжди було велелюдним
Росіяни відібрали в мене моє світле бучанське Різдво. Через повномасштабне вторгнення я опинилася в Ірландії — вже другий рік

Мені 22, я вільно володію англійською, ходжу тут на роботу. Знайшла друзів серед ірландців. І саме в цих умовах, в яких насправді так легко забути про свою ідентичність, мені за 3000 кілометрів від дому чомусь раптом страшенно захотілося організувати справжній український Святвечір. Завдання це виявилося аж ніяк не простим. Проблеми почалися одразу: по-перше, ну, не продається в Ірландії пшениця на кутю! Ні пшениця, ні макогін з макітрою, і навіть вареники. Єдиний вихід — пошукати щось у магазині з польськими товарами. Але й це не так легко, бо найближчий такий від від крихітного курортного містечка, в якому я осіла, — за 80 кілометрів. Тож треба було ще знайти когось, хто б мене туди відвіз.  

— Як нема пшениці? Ви впевнені?! — схвильовано запитувала я продавця. 

— Перепрошую пані, якраз от недавно закінчилася. 

Добре, гугл, «альтернатива пшениці для куті». Відповідь:

– Крупа перлова.

– Супер! Беру!

А далі — найскладніше: знайти кухню. На той момент я жила в державному житлі, тому ні своєї кухні, ні доступу до неї не мала. Заморожені продукти, як-от вареники і вушка (схожі на маленькі пельмені, але замість м’ясної начинки — подрібнені грибочки), довелося просити потримати в морозилці кухарок-українок, які готували для нашого «гуртожитку». Гриби для різдвяного борщу я замочувала в їдальні на своїй роботі під час перерви, залишивши лаконічну записку: «Do not touch. Thank you!» («Не чіпати. Дякую!»).

Каструлі позичила в коліжанки-ірландки, а кухню врешті «орендувала» у подружжя одеситів — друзів моєї мами

Ну, і кутю, звісно, довелося робити пізно вночі, після роботи (слава Богу, поляки продають вже готову макову масу — це зберегло мені багато часу і нервів). Але яке ж то було щастя сісти врешті-решт за той святковий стіл: розстелити скатертину, розкласти плоди своєї кропіткої праці на гарненькі тарілочки. Це вартувало усіх тих складнощів! І тепер, коли я доросла і далекого краю, я це розумію. І мені так хочеться повернути собі хоча б частинку відчуття дому, затишку, злагоди — того, чим для мене завжди було Різдво. 

Ось такий різдвяний стіл організувала Тереза в Ірландії

Цьогоріч у мене все по-іншому. Я вже орендую з друзями власне житло, тож маю свою кухню. Ми ділимо квартиру з хлопцем і дівчиною з Аргентини, і в них немає таких сентиментів до Різдва, як в європейців. Втім, мої аргентинські друзі вже встигли полюбити вареники з вишнями, тож цьогоріч вони допомогли зробити й кутю. А от мої друзі ірландці, до речі, дуже дивуються, що ми не їмо м'яса на Святвечір, оскільки у них всі головні страви — саме м'ясні. А ще у них головною подією є Різдвяний сніданок — тоді вся родина збирається за столом і вони вистрілюють Christmas crackers. «Крістмас крекери» — це такі кольорові картонні хлопавки у вигляді великих цукерок. Одна людина тягне за один кінець цукерки, інша — за інший, відбувається хлопок, і ви отримуєте все, що всередині «цукерки». Там завжди є паперова корона, яку одягаєш на голову і так сидиш за столом, а також записочки з загадками і різдвяними анекдотами.

Хоч для мене ця традиція є зовсім незвичною, але я вважаю її дуже веселою і вже полюбила ось це дивне відчуття, коли ти в кумедній короні намагаєшся зрозуміти переважно несмішні жарти англійською

Та, як би там не було, я не можу (і, зрештою, не хочу) стати ірландкою, англійкою чи будь-ким іншим, але можу перестати бути українкою — тобто, втратити те, що мене нею робить. А робить мене нею, в першу чергу, пам'ять про спадок моїх предків. І якби не ті відважні люди, які продовжували давати життя звичаям, інколи, ціною навіть своїх власних, то ким би я була зараз? Тим звичаям, які намагалися знищити століттями. Що ж це буде, якщо я забуду, як готувати кутю і співати «Нову радість»?!

Нам десятиліттями намагалися нав’язати космополітичну радянську культуру Нового року лише з тою метою, аби ми забули про своє власне — про свою ідентичність. І якщо я дозволю собі це забути, то хто, виходить, тоді переміг?

Мені дуже пощастило зростати в сім’ї, де звичаї святкування Різдва були живими і автентичними. Це залишило мені знання, якими я ділюся і буду ділитися з іншими людьми. Разом із тим, я розумію, що для багатьох українців Різдво існувало як щось символічне, не дуже важливе. І якщо ви відчуваєте, що це ваш випадок, поцікавтеся, на скільки можете, як було прийнято святкувати Різдво раніше — можливо, у вашій родині чи регіоні! Спробуйте відтворити хоча б частину цих традицій вже цього року! Розучіть з дітьми колядки, може, навіть і з музичним супроводом! Нехай наша чудова культура живе, а інакше, який сенс за неї боротися?

Всі фото з приватного архіву

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Студентка філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Вивчала японську мову у Київській гімназії східних мов. У 2020-му році організувала протест школярів проти рішення Міністерства освіти і науки скасувати ЗНО. Внаслідок цього відомство таки відмовилося від своєї ідеї. Того ж року на запрошення організаторів руху «Єдині» виступила на мітингу під Верховною радою на захист української мови навчання. Через повномасштабне вторгнення була змушена переїхати до Ірландії

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Трамп під час зустрічі з Мелоні в Овальному кабінеті. Вашингтон, 17 квітня 2025 року. Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News

На протокольних фото Дональд сміявся і не приховував, що відчуває особливу симпатію до впливової італійки. Деякі злі язики навіть підозрюють, що він у неї трохи закоханий, тому ставлення до Мелоні набагато краще за Макрона, Стармера та Шольца, який отримував купу образ у соцмережі Х.

Насправді на Мелоні покладено аж дві місії. Про першу стало відомо після уже легендарного скандалу між Трампом та Зеленським в Овальному кабінеті. Італійська прем’єрка на наступний день побачилась із українським лідером у Лондоні, де закликала його уникати напруженості із США та дала пару цінних консультацій.

«Я вважаю, що дуже важливо, щоб ми уникали ризику розколу Заходу. І я думаю, що з цього приводу Велика Британія та Італія можуть відіграти важливу роль у наведенні мостів», — зазначила тоді Мелоні.

І справді, після допомоги двох держав США повернули обмін розвіданими та дали добро на постачання зброї

Мелоні високо оцінила зустріч Трампа та Зеленського, яка відбулась на похоронах Папи Римського. Розмова в базиліці Собору святого Петра тримала в напрузі багатьох, але лідери не посварились, не побились і обмінялись зауваженнями стосовно рамки мирного плану. У дописі в соціальних мережах партія Мелоні «Брати Італії» натякнула на активні дипломатичні зусилля лідерки, які були «ретельно і стримано сплетені, без прагнення бути в центрі уваги, навіть тоді, коли погляди всього світу були прикуті до Риму — столиці християнства, а завдяки нашому прем'єр-міністрові, також і світової дипломатії».

У Римі Зеленський мав зустріч із Мелоні. Фото: ОПУ

Сама італійська лідерка у Ватикані мала розмову з очільницею Євросоюзу Урсулою фон дер Ляєн. Так, як Трамп в захваті від Джорджі — Європейський союз сподівається, що вона може підштовхнути американського президента до укладення нового торговельного договору з переглядом мит. І врешті — європейці уникнуть великої торгівельної війни. Тим паче американський лідер уникає телефонних розмов з головою Єврокомісії, тому Мелоні бере на себе місію посланця Європи. 

Як відомо, Євросоюз має три місяці, щоб переконати Трампа не вводити 20-відсоткові мита на весь експорт до США. Наразі ЄС оподатковується базовим тарифом у 10%, а також 25-відсотковими зборами на сталь, алюміній та автомобілі.

Для Джорджі Мелоні — це посилення її ваги в Євросоюзі і загалом у світі — як рішучої лідерки нового часу

Торік у грудні видання Politico назвала італійську політикиню зіркою європейської політики. Навіть так, прямим текстом написало, що лідерка правої партії «Брати Італії» за кілька років «перетворилася з маргінальної політичної фігури на одного з ключових гравців на європейській та світовій політичній арені».

Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні визнана найвпливовішою людиною Європи за версією Politico 2025-го року.Фото: IPA/ABACA/Abaca/East News

«Сьогодні, якщо ви хочете говорити з Європою, то дзвінок саме до Джорджії Мелоні — очевидний вибір. Навіть такі постаті, як Ілон Маск, найбагатша людина у світі та радник новообраного президента США Дональда Трампа, звертаються до італійської прем’єрки для обговорення стратегічних питань», — написало впливове ЗМІ.

Чим цікава Мелоні? До її перемоги на виборах 2022 року італійських правих уособлював Сільвіо Берлусконі — любитель скандальних вечірок, творець ручного телебачення, любитель помахлювати з податками та випити із Путіним

Партія Мелоні з'явилася на орбіті італійської політики, коли скандали одіозного мільярдера почали вкрай деструктивно впливати на інші партії. Всі хотіли жити як Берлусконі на широку ногу — і щоб за те їм нічого не було. 

«Брати Італії» стали здоровою альтернативою — що праві можуть і роботою займатись, а не лише плавати в басейнах з телезірками та неповнолітніми. Тож з часом ультранаціоналістична та радикальна політикиня спромоглася зарекомендувати себе як політикиня, з якою готові співпрацювати як у Брюсселі, так і у Вашингтоні.

Мелоні — одна з небагатьох, хто може на рівних дискутувати з іншим лідером Європи — Еммануелем Макроном. Є велика насолода спостерігати, як ці двоє сперечаються щодо фіскальної політики, соціальної політики та найбільш гострого питання — мігрантської кризи
Макрон та Мелоні під час саміту «коаліції охочих» у Парижі. 27 березня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Західні аналітики кажуть, що успіхом у відносинах із Трампом Мелоні точно зобов'язана не тільки вродою та вишуканим стилем. Вона здатна знаходити баланс між радикальними ідеями своєї партії та прагматичною співпрацею з міжнародними партнерами. Її лідерство демонструє нову еру змін в європейській політиці, де ліберальні підходи поступаються місцем новим обличчям із сильним націоналістичним порядком денним. Також можна з упевненість сказати, що Джорджа Мелоні, Кая Каллас, Урсула фон дер Ляєн — це і є команда складних часів, яка буде розгрібати ті авгієві стайні, які лишили ті чоловіки, які хотіли дружити з Путіним. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Улюблениця Трампа. Як Джорджа Мелоні стала арбітром між Вашингтоном, Брюсселем та Києвом?

Марина Данилюк-Ярмолаєва
Дональд Трамп, Камалв Гарріс, Таймс-сквер, Нью-Йорк

Думаю, люди не усвідомлюють, наскільки поганою була Америка до Трампа. Якщо вже на те пішло, я думаю, що Трамп просто відкрито говорить про те, що американський уряд робив століттями. Я в жодному разі не кажу, що те, що робить Трамп — це добре, але він чесно говорить про це. Зрештою, адміністрація Байдена депортувала в середньому 57 тисяч людей на місяць, тоді як адміністрація Трампа минулого місяця вислала назад 37 660, і все ж ми ніколи не чули про депортаційні плани Байдена. Ми хвалимо лібералів за їхню відданість правам людини, але чого вони насправді досягли? Вони не захищають права жінок, дозволяють геноцид палестинців, заарештовують студентів за участь у протестах, дозволяють Росії продовжувати свої злочини і обмежують нашу свободу слова. І при цьому нам кажуть, що ми будемо голосувати за них, тому що вони є «меншим злом»? Я постійно чую, що відповідальність за наше майбутнє «лежить в руках молоді», бо саме старше покоління спричинило весь цей безлад. Від мене очікують, що я буду протестувати, голосувати, організовувати — в той час як я від цього всього відрізана.

Що ж це за демократія, коли у нас є лише вибір між двома злами, і обидва підтримуються одними і тими ж потужними інтересами?

Я думаю, що коли ми дивимося на Америку, ми повинні запитати себе: «Для кого вона коли-небудь була доброю?» Це завжди була країна, яка була доброю для білого американського чоловіка, і, ймовірно, вона стала ще кращою для нього зараз. Однак, чи була ця країна коли-небудь доброю для жінок? Чи була ця країна коли-небудь доброю до людей з іншим кольором шкіри, ніж білий? Я думаю, що ми забуваємо про це, ідеалізуючи Америку. Вона ніколи не була великою країною і ніколи не стане «великою знову», якщо тільки минуле, про яке ми говоримо, не є колоніальною, расистською імперією, яку Трамп хоче повернути. Дивлячись на «американську мрію» з перспективи посткомуністичної країни у Східній Європі, досить легко її ідеалізувати. Однак я завжди намагаюся нагадувати людям у Східній Європі, що суспільство, безпека, освіта та охорона здоров'я, які ми маємо тут, у мільйон разів важливіші, ніж ідеалізована версія того, яким могло б бути їхнє життя в капіталістичній утопії Америки.

Нещодавно я відвідала Нью-Йорк. Хоча це одне із найдорожчих міст у США, зміни цін, які відбулися за останній рік, шокували мене більше, ніж будь-коли раніше. Я чула від друзів, що вони не можуть дозволити собі орендну плату за житло, тому що її підвищили на 25%. Деякі з них не можуть знайти роботу з минулого літа — і коли я кажу «робота», я маю на увазі будь-яку роботу, в тому числі в кафе або продуктовому магазині. І це люди, які закінчили престижні університети, такі як Колумбійський чи Нью-Йоркський. 

Вільям Едвардс і Кімберлі Кемброн одружуються в День святого Валентина на Таймс-сквер у Нью-Йорку 14 лютого 2025 року. Фото: Kena betancur / AFP

Ціни на продукти продовжують зростати. Минулого року я платила близько 120 доларів за продукти, яких мені вистачило на 10 днів. Коли я приїхала туди нещодавно, ця сума подвоїлася. Зрозуміло, що Трамп хоче обвалити економіку, щоб 1% населення міг купувати все — але що далі? Всі ці люди, які не можуть собі нічого дозволити, будуть заарештовані і стануть ще однією групою, що забезпечує рабську працю для американської наддержави? Це і є план Трампа?

Бездомність в Америці — це ще одна річ, яку я зауважила лише після року моєї відсутності там. На свій подив, я виявила, що американці ще більш стійкі до неї, ніж раніше. Зростання кількості людей, які вживають наркотики на вулицях, лякає, а епідемія фентанілу швидко перетворює все більше міст на «міста-зомбі». Це вже було серйозною проблемою під час пандемії, але зараз вона стала ще серйознішою.

Все більше людей не можуть дозволити собі платити за оренду житла — і все більше з них опиняються на вулиці

Хоча вигляд людей, які отримують наркотики, викликає у мене страх, гнів у мені стає ще сильнішим. Чому ніхто не допомагає? Як американці можуть бути такими нечутливими, дивлячись на те, як люди щодня помирають на вулицях? 

Тепер Трамп хоче оголосити бездомних поза законом. Він використовуватиме тих, кого капіталістична система не може посадити за ґрати, як ще одну силу рабської праці в американських в'язницях.

Безпритульні їдять обід на День подяки, організований некомерційною організацією Midnight Mission для майже 2 тисяч бездомних у районі Скід-Роу в центрі Лос-Анджелеса, 25 листопада 2021 року. Фото: Apu GOMES / AFP
Америка повільно руйнується, як і будь-яка імперія, за винятком того, що її проблеми виникли не за одну ніч

Вони накопичувалися протягом тривалого часу — системні проблеми, які не помічалися або ігнорувалися народом. Тріщини у фундаменті існували роками в країні, чиє ядро ґрунтувалося на геноциді та рабстві, тільки тепер їх більше не можна ігнорувати. Тож як громадяни цієї країни можуть продовжувати дивитися в інший бік і не вживати заходів? Їм легше сидіти вдома, відволікаючись на розваги, соціальні мережі або щоденні клопоти, ніж протистояти суворій реальності того, що відбувається навколо них. Мені сумно усвідомлювати, що серйозність ситуації доходить до багатьох американців лише тоді, коли страждає їхнє майно. Лише тоді, коли під загрозою опиняється їхнє майно, відчуття безпеки чи повсякденне життя, вони починають розуміти, що зміни не відбудуться, якщо пасивно спостерігати чи чекати. Необхідність вийти на вулиці, вимагати дій стає зрозумілою лише тоді, коли наслідки бездіяльності відчуваєш на собі. Але ми знаємо з історії, що тоді буває занадто пізно.

«Спочатку вони прийшли за євреями.

Я мовчав, я не був євреєм.

Потім вони прийшли за комуністами.

Я мовчав, я не був комуністом.

Потім вони прийшли за профспілковими працівниками.

Я мовчав, я не був профспілковим працівником.

Потім вони прийшли за мною.

І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені»

Мартін Німьоллер

20
хв

Занепад Америки, якою ми її знаємо

Меланія Крих

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Ексклюзив
20
хв

Угода Трампа про надра: шанс чи пастка для України

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress