Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Псевдовибори президента РФ: голосування під дулом автомата і десятки затримань
Людей на окупованих територіях буквально змушували голосувати, використовуючи для цього різні методи. Члени так званих виборчих комісій ходили по квартирах у супроводі військових, аби в разі відмови чи суперечок незгодного можна було одразу затримати. Ба більше — людей ще й знімали на відеокамеру. Виборців також ловили на вулиці, змушуючи голосувати на дитячих майданчиках, на капотах автівок, лавочках під під’їздом
Українці на окупованих росіянами територіях змушені були голосувати в присутності силовиків. Фото: Східна Правозахисна група
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Жодної опозиції. Ані натяку на свободу. Відсутність вибору», — так охарактеризував фіктивні вибори президента РФ голова Європейської Ради Шарль Мішель, саркастично привітавши Путіна з переконливою перемогою у перший день псевдовиборів.
І виявився абсолютно правий: цього разу екзитполи малюють Путіну рекордну підтримку 87-88% виборців по РФ. Причому на окупованих росіянами українських територіях це аж 88-95%, а в Чечні взагалі 99,28%.
Першими і без сарказму Путіна привітали президент Венесуели Ніколас Мадуро, лідери Нікарагуа Даніель Ортега та Північної Кореї Кім Чен Ин, представники Куби, Болівії, Узбекистану, Таджикистану, а також Папа Римський Франциск. У той же час західні лідери впевнені, що «вибори» пройшли нечесно.
Реакція Заходу
Понад 50 країн засудили незаконні російські вибори на окупованих українських територіях на засіданні Ради Безпеки ООН.
Речник Державного департаменту США Метью Міллер наголосив, що територіальні претензії РФ щодо України є нелегітимними, а проведення псевдовиборів на окупованих територіях демонструє відверте ігнорування Росією своїх зобов’язань за міжнародним правом.
«США ніколи не визнають легітимність чи результати фіктивних президентських виборів, які Росія проводить на території суверенної України. Наша позиція чітка: Луганськ, Донецьк, Запоріжжя, Херсон і Крим — це Україна», — сказав Міллер.
У МЗС Польщі підтвердили, що голосування в Росії проходило в умовах репресій проти суспільства, що унеможливлювало вільний, демократичний вибір. У Міністерстві закордонних справ Німеччини сказали, що «вибори» на окупованих територіях України є недійсними та є черговим порушенням міжнародного права». А у МЗС Чехії висловились, що так звані вибори в Росії «відбулися під час загарбницької війни проти України та в умовах систематичного придушення російського громадянського суспільства, незалежних ЗМІ та будь-яких проявів опозиції».
Зі свого боку міністр закордонних справ Великобританії Девід Камерон написав у X, що «не так виглядають вільні та чесні вибори». А генсек НАТО Йенс Столтенберг пояснив, що вони не можуть бути свободними і чесними, адже «опозиційні політики знаходяться під вартою, інші взагалі вбиті, решта — у вигнанні».
Порушення на окупованих українських територіях
Так звані вибори російська влада запланувала на три дні — з 15 по 17 березня. Але на окупованих українських територіях чотирьох областей — Запорізької, Донецької, Луганської та Херсонської — «голосування» почалося раніше (достроково). Наступне порушення — за даними Східної Правозахисної групи, організація процесу волевиявлення супроводжувалась посиленням контролю із залученням силовиків — співробітників Міністерства внутрішніх справ і Федеральної служби військ національної гвардії РФ. Людей на окупованих територіях буквально змушували голосувати, використовуючи для цього різні методи. Члени так званих виборчих комісій ходили по квартирах у супроводі військових, аби в разі відмови чи суперечок незгодного можна було одразу затримати. Ба більше — людей ще й знімали на відеокамеру. Виборців також ловили на вулиці, змушуючи голосувати на дитячих майданчиках, на капотах автівок, лавочках під під’їздом. Вперше були запущені мобільні виборчі дільниці: автобуси, що зупинялися в місцях скупчення людей, яких заводили всередину поставити галочку в потрібному місці бюлетеня. За словами місцевих, багатьох з них навіть не просили показати паспорт — давали бюлетені без документів.
Співробітники так званих виборчих комісій ходили по квартирах у пошуках тих, хто ще не проголосував. Фото: Східна Правозахисна група
Кремль оголосив про гучний успіх дострокового голосування на окупованих територіях, намагаючись намалювати картину одностайної підтримки вторгнення Росії та анексії українських регіонів. Намальована явка на окупованих територіях: 83-88% (в самій РФ явку заявили на рівні 73%). Пропагандисти Кремля вже коментують, що підтримка Путіна на окупованих територіях більша, ніж в самій РФ. Але якщо перевести дані окупантів у числа, вийде, що на окупованих територіях проголосувало 3,5-4 мільйона українців, хоча такої кількості людей зараз на цих територіях просто немає.
"Незалежні" спостерігачі на виборчих дільницях у РФ. Жодного представника західних організацій допущено не було. Фото: Східна Правозахисна група
Затримання за користування смартфоном або прихід на дільницю опівдні
Протягом трьох днів на дільницях РФ затримано понад 63 людини в 14 містах, найбільше — в Казані. Одного з мешканців Казані затримали, приміром, просто тому, що він прийшов на виборчу дільницю опівдні (тих, хто проти Путіна, Юлія Навальна закликала прийти на дільниці рівно о 12.00). Деяких забирали до відділків після того, як вони діставали смартфони і починали знімати порушення на дільницях.
Після того, як в перший день псевдовиборів сталося чимало спроб зіпсувати бюлетені, силовики стали ходити навіть по кабінках для голосування. Фото: скріншот відео
Зафіксовано чимало випадків псування бюлетенів, а також випадки залиття до урн для голосування зеленки. Також на кількох дільницях сталися підпали урн. Є відео, на якому людина, яка прийшла на виборчу дільницю, показує, що чорнила від ручки, яка лежить у кабіні для голосування, зникає з бюлетеня при нагріванні.
По всій території РФ на виборчих дільницях траплялися поодинокі бюлетені, в яких електорат писав «ні війні» та «мир Україні». Також у мережі з'явилися фото бюлетенів, на яких громадяни Росії закликали звільнити всіх політв'язнів.
Хтось зробив і такий вибір. Фото: Телеграм Невзоров
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.
Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО? Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?
НАТО і пріоритети Трампа
Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»:
— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.
Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки
США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно:
— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.
Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:
— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.
Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News
Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles).
Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:
— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.
Безпекові загрози чи гра на публіку
Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.
Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.
Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.
А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).
Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER
Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:
— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.
Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були
Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.
«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.
Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ
Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз:
— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії.
Альтернативні союзи і союзники
Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:
— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.
США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції
Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.
А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.
Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз:
— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили— очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.
Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News
Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:
— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.
Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:
— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.
А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора.Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:
— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.
Без цього стримування Росії без США буде неможливим
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>
Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.
Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.
На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.
У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин
Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.
Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.
Фото: Shutterstock
Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці».
Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.
78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.
Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.
А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.
Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку
800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.
А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».
Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.
У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.
Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі
Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.
Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.
Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.
Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News
І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.
Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.
Єдиний фронт — безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.
Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.
«Кожного разу, коли Володимир Путін щось ламає, задається одне і те ж питання: чи зміниться щось?» — пише Саймон Тісдалл у своїй новій колонці в Guardian. Адже, за його словами, безсумнівно, саме Путін — як глава поліцейської держави, яку він послідовно будував протягом останньої чверті століття, — несе повну відповідальність за масове вбивство цивільних осіб у московському конференц-центрі. Після такого катастрофічного провалу в будь-якій нормальній, демократичній країні глава держави мав би з ганьбою піти у відставку, взявши на себе особисту відповідальність за трагедію. Але саме так: у нормальній. Позбавлена механізмів незалежних соціальних і політичних стримувань і противаг, Росія такою країною не є.
Фальшивий міф про царя
Однак, на думку Тісдалла, той факт, що Путін не думає йти, зовсім не є доказом його сили. Навпаки, це свідчення слабкості диктатора.
Ця слабкість тим більше вражає, що роками Путін будував свою позицію серед росіян на міфі про непереможного крутого хлопця, сучасного царя — захисника матінки-Росії та її народу від (реальних і уявних) ворогів. Неписана угода, що тривала всі ці роки між росіянами та їхнім правителем, була торгівлею: свобода в обмін на безпеку. Взятий під чобіт, народ міг очікувати, що цар натомість захистить його.
Саме так зображували Путіна пропагандистські ЗМІ перед виборами, підкріплені на час передвиборчої кампанії додатково 1 мільярдом фунтів стерлінгів (приблизно 117 мільярдами рублів) на «управління інформацією», тобто на брехню і пропаганду.
Тим часом, за іронією долі, одразу після виборів з'ясовується, що з величезною армією і таким монстром, яким в Росії є апарат безпеки, російський президент не зміг протистояти кільком терористам і зупинити вбивства своїх співвітчизників. А його система навіть не змогла нікого попередити про небезпеку, зазначає Тісдалл.
Це не дивно, оскільки у своїй безмежній зарозумілості і самовдоволенні Путін зробив себе вразливим, не тільки відкинувши американські попередження про неминучу атаку, але навіть публічно оголосивши їх ворожою дезінформацією. Замість того, щоб вистежувати ісламістів, підвладні служби витратили більшу частину свого часу і енергії на переслідування невинних громадян, залишків опозиції, геїв і останніх незалежних журналістів.
З величезною армією і таким монстром, яким в Росії є апарат безпеки, російський президент не зміг протистояти кільком терористам і зупинити вбивства своїх співвітчизників. Фото: Natalia Kolesnikova/AFP/East News
Найбезглуздіша геостратегічна помилка
Чи є ще щось, що визначило останню поразку Путіна? На думку англійського оглядача, так: відірваність від реальності, відсутність у президента-узурпатора уявлення про життя простих росіян та його віра в брехню, яку він вимовляє і яку хоче чути. Путін не здатен бачити, а якщо і бачить, то не здатен прийняти різницю між реальністю і власними ілюзіями. Адже він сам, як головний брехун країни, базує свою владу на «щоденному згодовуванні брехні своєму поневоленому народу в епічних масштабах».
Незважаючи на відверті відеозаписи, опубліковані в Інтернеті «Ісламською Державою», яка взяла на себе відповідальність за напад, Путін продовжує звинувачувати українських «нацистів». Це виходить за рамки цинізму. Це щось, що межує з психозом, - оцінює Тісдалл
Диктатор продовжує, незважаючи на те, що не має «навіть крихти доказів на підтримку цього божевільного наклепу». Хіба що в його випадку щось подібне вже давно не є чимось дивним: брехня і теорії змови — його улюблені інструменти політики.
Звичайно, перед обличчям його останньої поразки вони приносять йому мало втіхи. Лють Путіна прямо пропорційна його усвідомленню того, наскільки він скомпрометував себе. Бо що це за захисник і батько нації, який протягом 19 годин після кровопролиття сотень своїх співвітчизників «ховається, дується і планує, як зняти з себе провину і уникнути наслідків»?
Ця, за словами Тісдалла, «егоїстична, холодна безтурботність» характеризує Путіна з початку його правління під час найсерйозніших криз: катастрофа підводного човна «Курськ», різанина під час другої облоги Грозного, масові вбивства в театрі на Дубровці або в Беслані.
Ця риса також підштовхнула його до «найдурнішої геостратегічної помилки сучасності - невмілого вторгнення в Україну»
Яке їхало, таке здибало
Чому Путін так поводиться? На думку англійця, тому що він завжди турбується, якою б великою не була біда — лише про себе, свою владу і власну безпеку. Сотні, тисячі або сотні тисяч жертв політики, яку він проводить, не мають для нього значення. Все, що має значення — це особиста одержимість господаря в Кремлі, особливо та антизахідна і антиукраїнська.
Як зазначає Тісдалл, йдучи шляхом цих своїх одержимостей протягом 25 років, «Путін перетворив російську державу на свою власну подобу: жорстоку, некомпетентну, неосвічену, недовірливу, схиблену на мареннях та ізольовану».
Саме тому Росія фундаментально слабка, як і її правитель. Послідовні помилки і нещастя, в які він її заганяє, роблять його владу і авторитет слабкими — так само, як і його страх перед ними. Тому публіцист Guardian не сумнівається: остаточна розплата кремлівського злочинця — лише питання часу. І притягнуть його до відповідальності ті, хто не пробачить йому слабкостей.
«Він прийде, не сумнівайтеся. Це станеться, не сумнівайтеся» — підсумовує Саймон Тісдалл.
Загальний настрій Заходу щодо подій, що у Росії назвали «президентськими виборами», висловив голова Європейської Ради Шарль Мішель. Він завчасно привітав Путіна з перемогою на виборах, в яких не було вибору і конкуренції. Так і є — інші кандидати в бюлетені з прізвищами Даванков, Слуцький та Харитонов (усі троє — лідери політичних партій, представлених у Держдумі, де панує «Єдина Росія»), не змогли викликати ентузіазм у виборців. На це, власне, і був розрахунок.
На окупованих Росією українських територіях члени так званої виборчої комісії ходили по квартирах разом з озброєними силовиками. Фото: Східна Правозахисна група
Кремлівська команда підготувалася до проведення виборів з потужним символізмом. Рівно десять років тому, 17 березня 2014 року, у захопленому росіянами Криму відбувся «референдум» щодо приєднання до РФ. Плюс православні християни цього дня відзначають Прощену неділю. Стало більш зрозумілим прагнення російських генералів за будь-яку ціну захопити Авдіївку напередодні «виборів»: навіть там проводили «голосування». І тільки Міжнародний кримінальний суд не підтримав «тренд 17 березня»: минулоріч у цей день його судді виписали ордер на арешт Путіна, створивши прецедент міжнародного кримінального переслідування лідера ядерної держави.
Поза всяким сумнівом, Путін отримає за підсумками імітації волевиявлення рекордний відсоток підтримки, який перевищить (правда, тільки за офіційними даними Центрвиборчкома РФ) 80 відсотків. Як інакше, адже дострокове голосування ще у суботу, 16-го березня, перетнуло 50-відсоткову позначку.
Дострокове голосування — вірна ознака фальсифікацій, адже перевірити, хто і як голосував і чи голосував взагалі, неможливо
Кремлівська команда не шукає для себе оригінальних рішень, вона просто «відкорегувала» Конституцію та створила умови для швидкого подолання Путіним сталінського рекорду перебування біля стерна управління країною. Тепер новий орієнтир — 2030 рік, і не виключено, що на черзі — коронація Путіна. Або його беатифікація (зарахування праведника до лику блаженних — Ред.).
Путін активно грає роль «збирача російських земель», а його підручні вмонтували окуповані українські території у процес імітації народного волевиявлення. На 20% окупованої української території вони отримали чимало «мертвих душ» з наперед визначеним результатом та стройовий огляд колаборантів різного рівня — від гауляйтерів до поліцейських, які перейшли на службу окупантам. Рейд російських добровольців до Бєлгородської та Курської областей продемонстрував, що не все так добре у кремлівській системі влади, проте радикально вплинути на результати процесу голосування не зміг (хіба що російському диктатору довелося щось промимрити про атаку на Росію).
Отакий автобус їздив окупованими містами, зупиняючись біля скупчень людей. Цих людей заводили до автобусу, аби вони проголосували. Фото: Східна Правозахисна група
Смерть Алєксєя Навального під час виборчої кампанії не змусила Путіна висловити співчуття з цього приводу або хоча б якось змінити логіку власних дій. Президентське послання господар Кремля виголосив, практично стоячи на труні з тілом свого головного політичного опонента. Публічна поява «загонів Навального» з яскраво вираженим терористичним акцентом в останній тиждень перед голосуванням нагадує провокацію російських спецслужб. Акція російської опозиції «Полдень против Путина», яка мала продемонструвати незгоду з кремлівськими методами, навряд чи запам’яталася пересічним росіянам. Власне, як і спроби залити зеленкою бюлетені в окремих урнах на низці дільниць для голосування.
Під час агітаційної кампанії Путін поставав у щонайменше трьох іпостасях: воєнного вождя, головного супротивника Заходу та власника атракціону небаченої щедрості для громадян Росії
У першій іпостасі він відвідував підприємства оборонно-промислового комплексу, здійснив політ на стратегічному бомбардувальнику, проте так і не наважився показатися на окупованих територіях України. У другій іпостасі він поєднував брутальні вирази на адресу Заходу з демонстрацією готовності домовлятися — звісно, з беззаперечним урахуванням інтересів Росії. У внутрішній політиці Росії все частіше проявляються елементи тоталітарної держави, які нагадують, що СРСР, правонаступницею якого називає себе РФ, Другу світову розпочинав як союзник нацистської Німеччини.
Троє журналістів отримали можливість поговорити з Путіним під час кампанії. Такер Карлсон із США та кремлівські пропандисти Зарубін та Кісельов. Якщо візит заокеанського гостя змусив кремлівських наголошувати на кількості переглядів, то спілкування з приписаними до Кремля пропагандистами стало прикладом розжовування меседж-боксу.
Понад 50 країн світу засудили незаконні вибори РФ на окупованих українських територіях, заявив постійний представник України при ООН Сергій Кислиця. Фото: УП
На сьогодні є дві інтриги: короткотермінова та середньотермінова. Короткотермінова — чи визнає Захід обрання Путіна президентом в умовах проведення виборів на окупованих територіях України? Нагадаю, що РФ окупувала біля 20% української території, що за площею є найбільшою незаконно окупованою територією в світі після Другої світової війни. Очевидний виклик для Еммануеля Макрона та інших західних лідерів.
Середньотермінова — спроба Росії завдати удару по одній з країн НАТО, перевіривши дієвість 5 статті Вашингтонського договору на фоні святкування 75-ї річниці Альянсу та прийдешніх виборів у США та Великій Британії. Західні аналітики вважають цей сценарій ймовірним, проте не цьогоріч. І в цьому головна помилка Заходу: там досі думають, що Путіну важливий імідж передбачуваного партнера, а не імперська велич. На жаль, вони помиляються.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.